«Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігіеєю[2] та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву: Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості; Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками; Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості; Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов'язаними зобов'язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше; Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди; Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму; Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту; Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності; Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам'яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи; До якого дому я б не прийшов — я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо — від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами; Про що б я не дізнався під час виконання свої професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею; Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною». От вже другий тиждень роздумую на цю тему та читаючи цю клятву розумієш, що практнично малий % медиків її дотримується. А саме ну не доходить до мене, як зав. реанімації МАЄ ПРАВО кожного дня повторяти мамі хворої дитини, а зі слів пацієнтів кожній мамі реанімації, що у вас шансів нема, а якщо є то з ........ таки ми ускладненнями. Не вже вони не мають боротися за ЧУДО та реального його прагнути??? а не тільки звільнення вільної койки, що дасть змогу прийняти когось іншого, у якого ще залишилися гроші, бо хто у нас вже довший час - на жаль грошей та нервів більше нема. Дуже цікавить думка медиків на цю тему
