КПК

Показати повну версію : Розповіді про пологи


Сторінки : [1] 2

levandivka
28.11.2007, 15:17
Гілка для розповідей про ваші пологи.
(Без коментарів!)
Коментарі залишилися тут (http://posydenky.lvivport.com/showthread.php?t=30425).

І зробіть ласку, детальний опис відвіданих перед пологами манікюрних салонів та решти дуже важливих подробиць, що не стосуються пологів, ховайте у відповідний тег оффтоп

Liliyah Romanova
28.11.2007, 20:12
Народження нашого первістка

Все заповідалося дуже просто і спокійно. Вагітність моя проходила просто чудово, я була закохана в цей стан аж до останнього місяця. Мені хотілося бути вагітною вічно. Але далі природа потурбувалася про те, щоб і дитина і мама почали прагнути побачити один одного "вживу". :) Коли почався мій 9 місяць, я відчула, що вже "набулася" і хочу, аби моє дитя вже народилося.
У четвер, 13 березня, пішла на звичний прийом до лікаря. Пологи заповідали на кінець місяця, тому у мене було ще купа часу на те, щоб приготуватися. Мами у мене з двох сторін забобонні, тому нічого для дитини, окрім пари чи двох лашків, готового не було. Під час вагітності я раптом зм'якла і наполягати на чомусь, окрім сімейних пологів, не хотілося. Отже, збиратися ми планували почати щойно в п'ятницю.

Цікаво, що усі, окрім мого тестя, відговорювали мене (цікаво, що саме мене, а не мого чоловіка) від сімейних пологів. Казали, що я сама буду про це шкодувати, що мій чоловік перестане мене любити після того, як бачитиме під час пологів, що він мені лише заважатиме... Яких тільки аргументів я не наслухалася! Моя позиція була однозначна: якби мені вирізали апендикс чи рвали зуба, я би не хотіла, аби мій чоловік був зі мною, але до народження дитини, саме він, а не лікар чи акушерка, має безпосередній стосунок. Я не вважаю народження дитини операцією! Для мене це - таїнство, і не менше, ніж зачаття!

Отже, присутність мого чоловіка при пологах не обговорювалася. :) Точніше, батьки робили спроби мене переконати, що це неправильне рішення, але я навчилася впускати все в одне вухо, а випускати через інше. Під час вагітності, це надзвичайно помічне вміння. :)

У четвер пополудні я поверталася додому від лікаря. Їхала трамваєм разом зі свекрухою. Мені треба було виходити, а їй - їхати далі, на роботу. Хоч переходила дорогу на переході, то все-одно уважно роздивилася дорогу по обидва боки. Машини були досить далеко, тому переходити, на мою думку, було цілком безпечно. Я вже перейшла середину дороги, трохи більше навіть, коли повернула голову вправо і побачила, що одна з машин, яка була досить далеко, не сповільнює, а навпаки пришвидшує. Я перелякалася і перебігла решту вулиці.

Від того переляку, який я пережила, у мене о 1 ночі почалися перейми. Я перед тим постійно переживала, що не знатиму, коли буде саме той момент. І не даремно. На те, аби до мене дійшло, що це вже перейми, мені знадобилися 3 години. О 4 ранку ми з чоловіком вирішили розбудити мою маму і запитати, що робити. Вона розпитала мене, як виглядає біль. Зробили висновок, що вже час. Інтервал на той момент уже був 5 хв.

Задзвонили до лікаря. Він нам сказав, що це перші пологи, тому все закінчиться ще нескоро. Він сказав нам спокійно збиратися, а тоді викликати "швидку".
На жаль, тоді на дорогах ще лежав не лише сніг, а й де-не-де ще був лід. "Швидка" не змогла виїхати до нас, на одну з досить крутих вулиць під Шевченківським гаєм і моєму татові й чоловікові довелося зводити мене до "швидкої" попід руки. Інтервал уже був лише 2-3 хв., тому йти було трохи важко. Тим більше мене вели попід руки чоловіки, які не могли зрозуміти, чому я час від часу зупинялася. :) В принципі, я зупинялася, щоби "подихати", але пояснювати це у той момент ніяк не могла. До того ж лікар із "швидкої" постійно питав мене, як я. Я ледве встигала говорити, що все добре. І чого так переживати? ;)

Народжували ми на Дж.Вашинґтона. Коли приїхали, черговий лікар мене подивилася і відразу ж задзвонила до мого лікаря: "Приїжджайте! Тут повне відкриття!" І мене віддали у руки медсестри. :( Цей момент волію пропустити. Про те, чому саме, можу написати майбутнім мамам у приват, якщо їм цікаво. ;) (Але момент стосується радше українських лікарів, ніж американських. Дурні правила, коротше.)

Далі ми пішли у сімейну пологову кімнату. Лікар у мене був просто чудовий, акушерка теж дуже приємна трапилася. Все пройшло дуже спокійно і досить скоро. Малий народився о 6.50, з чого мій лікар дуже дивувався. Але в нас це сімейне.

Чи варто було моєму чоловікові бути разом зі мною? Чи не пошкодувала я про це? Можу з цілковитою впевненістю та відповідальністю сказати, що без нього не все би було так гладко. Його присутність полегшувала мені усе. Я переживала все справді, як таїнство між трьома особами: мною, моїм чоловіком і Богом. Що говорив лікар, я не пам'ятаю, я майже його не чула. Я була занадто зосереджена на тому, аби правильно дихати і не кричати. Мій чоловік повторював мені усі слова лікаря. І його я чула і виконувала усе безвідмовно. :) Одного разу, я зірвалася і почала тужитися тоді, коли не можна було. Лікар та акушерка щось там скрикнули, але я пам'ятаю саме слова мого чоловіка "Лілюсь, що Ти робиш!". Я знову мобілізувалася і до кінця пологів ми разом контролювали усе. І тут настав просто незабутній момент. Саме мій коханий бачив момент народження дитини. Я ні. Я вже побачила дитину. Але його погляд передав мені те відчуття, яке може бути лише тоді, коли бачиш народження дитини.
Потім дитинку поклали мені на груди і воно беззахисне зразу перестало плакати. Отак він і досі почувається як вдома: коли притулить голівку до моїх грудей і чує моє тепло, серцебиття і дихання. Надзвичайне відчуття єдності! Я відчувала дивовижне тепло і очищення, повне духовне очищення! Мені здавалося, що я просто світилася у той момент, бо Господь дивився на мене і обіймав мене своєю любов'ю, як ми з коханим, обіймали наше зернятко.

У той момент я не тямила себе від щастя. І воно би ніколи не було повним, якби ми не були всі разом! Ніколи б не хотіла опинитися в пологовій кімнаті сама черед чужих людей, які сприймають і мене, і моє малятко просто як свою професію. З їхнього боку це, можливо, й правильно, але для мене би було трагічно.

Ми дуже часто згадуємо, що переживали під час пологів. Це НАШ спогад! Спогад, щастя і красу якого ми би бажали пережити кожному!!!

Ольга
28.11.2007, 20:19
Якщо Ви зараз вагітні, чи лише плануєте мати дітей, хочу сказати вам: пологи - це не боляче! :dance:

Я боялася пологів найбільше, зі страхом проходила під вікнами пологового будинку звідки чулися крики жінок і дітей. З дитинства мала страх до пологів, бо випадково побачила по телебаченню фільм про пологи, де жінка кричала та мучилася. Отак в підсвідомості міцно закралося твердження, що пологи це страшно та дуже боляче.

А були у нас безболісні пологи! Саме такі, про які пишуть в книжках, що жінка повинна відчувати лише тиск, а не біль. Читаючи книгу Грентлі "Пологи без страху", думала, що легко йому говорити про це, не він ж родить.

Як все було:
З вечора ми з чоловіком прогулялися не на малі відстані і добре поїли перед сном. Мене трохи заболіла поясниця - так як розказують про передвісники пологів. Чоловік розмасував її, але про те що це перша фаза пологів почалася я навіть не думала, бо мала багато емоцій після робочого дня. Ми міцно заснули.

В 1 ночі почалися кров'янисті виділення і це не був корок. Симптом не дуже позитивний. На щастя всі пакунки в пологовий були давно поскладані і підписані. Вночі покласти щось ще в кульок було просто неможливо через сонливість та легку паніку. Ми помолилися та вирушили в дорогу.

Настрій був і спокійний і веселий, ми встигли виспатися. Я почала відчувати регулярні скорочення внизу живота. Практично кожні 5 хв, але ледь-ледь відчутні, тому я і далі була спокійна, думаючи що то ще не пологи.

В лікарню ми прибули пару хвилин по 2 годині ночі. Почалися стандартні процедури. Лікар мені сказав, що ще побачимо як і що. Але видно чоловікові вже сказали, що відкриття велике і що то справді пологи! Чоловік переодягнувся і приєднався до нас в пологовому залі для сімейних пологів. Кімната була дуже гарною і затишною, не було гнітючого відчуття лікарні. Почалися сильніші перейми, але я почувала себе затишно і спокійно. Під час перейми я ходила по кімнатах і присідала, дихала спершу першим типом дихання, а потім з наростанням перейми вже і другим типом. Кажуть, що дітки дихають так як мама підчас пологів. І справді, дитині зараз 3 тижні, вона часто і інтенсивно дихає як я. Між переймами я лежала, ми жартували і говорили про все що завгодно. Дійшло до пів 6 ранку. Перейми були сильніші. Я вже не могла багато говорити і замість того аби ходити, я присідала і звисала на колінах чоловіка - так нас вчили і так було мені дуже зручно. І так скоріше минала та хвилина перейми. Пити і їсти зовсім не хотілося. Мене не морозило і не кидало в жар. Лише були сильні кров'яні виділення під час перейми. Рівно пів 6 ранку ми перейшли в сусідній зал, де мене, як і всіх жінок посадили на високе крісло… Це був останній крок до зустрічі з донечкою!

До крісла і на кріслі я не відчувала болю, лише тиск на низ живота. На кріслі було вже важче справитися з тиском, бо не можна ні встати ні звисати на чоловікові, та і взагалі боїшся порухатися, щоб не потужитися випадково. Тут дуже допоміг третій тип дихання. Справді, без нього я б певне почала панікувати. Дихання послаблювало інші відчуття. Відкриття було повне, голівка гарно опустилася і за двома потугами, рівно о 6.00 наша донечка вперше побачила нас з татком! З негативів - мала малі тріщинки, але вони не такі страшні як здавалося мені вагітній. Та і скоро все загоїлося. Не бійтеся!

Кровотеча теж не вплинула на природність пологів, я вдячна лікареві, який не налякав мене і не почав кесарити. А присутність чоловіка перетворила пологи на велике свято!

Ми вдячні Богові за дар народжувати, за здорову донечку, за викладачів Школи для вагітних і за всіх людей, які за нас молилися в ту особливу травневу ніч.

Ольга, Іван та Юстинка

vanilia
28.11.2007, 20:23
Раніше писала про свої роди на іншому форумі, тому зараз скопіюю звідти :)

Поклали мене в лікарню ще на 33-34-му тижні через те, що був високий тиск. Стали регулювати, так він став скакати. спочатку до 180/100, і мене відразу ж на каталках перевезли в інтенсивну терапію Там тиск знизили до 130 і перевели знову в палату. Потім знову був стрибок тиску. На цей раз до 200/110. Я сама перелякалася. Знову інтенсивна терапія. потім знову палата Тоді я аже стала панічно боятися тонометра Але, слава Богу, більше таких скачків не було. Але коли срок лдійшов до 37-го тижня, консіліум вирішив мене негайно кесарити, бо мол "а чого чекати" Мій лікар з цим не погоджувався і тому тоді ще не кесарили. А потмі, на 38-му тижні таки вирішили кесарити. Точну дату не назначали, але я вже готувалась морально
Зранку зробили клізму, сказали нічого не їсти. Я не їла, але випила таблетки від тиску і запила ковтком води. Потім виявилось, що й пити не можна було Прийшов анестезіолог, послухав серце, легені, оглянув, опитав всяке. (В мене горло боліло пару днів до цього, тому не знали чи оперувати.) Вирішили оперувати. Тоді прийшов лікар, сказав: "Ти куди так набрала розмаху? Операція не раніше ніж на 12.00". Ну я вирішила піти прогулятися. Виходжу на коридор, а там йде санітарка і каже: "Ви куди? Ва вже ереводять в операційну" Так і було. Догбре, що я наготувала все наперед. Люблю до всього готуватись завчасно.

Перед оперуванням анестезіолог мені розказав що будуть робити, бо я боялася Оперування розпочалось десь в 10.00 або чуть пізніше. Я подивилась на той операційний стіл, а він такий вузький Я ще подумала: "Моя попа тут поміститься, але як будуть оперувати??" Виявляється, у всіх виникає така думка, коли бачать той стіл
Прив.язали руки, поставили катетер (сечовий і в вену)... точно вже й не пам.ятаю що там ще. Тоді стали вводити наркоз (загальний) і анестезіолог в той час став гладити мене по лиці А мені вже перед очима все попливло. Намазали живіт.. Ну а далі оперували. Цього ж я вже не бачила.
Дальше в мене в свідомості нема нічого, нічого не снилося як декому під час наркозу. А тоді.. небачу нічого, враження, що закриті очі; чую все що робиться в операцуійній, як говорять лікарі. Там була така суматоха. Анестезіолог говорив мені: "Дихай, старайся набрати повітря", інші там говорили: "Вона не дихає. Вона не дихає." А я стараюся набрати повітря, але не можу. Моє тіло мені взагалі не підкорялось. Я хотіла їм сказати, що не можу навіть рот відкрити щоб вдихнути, але відчуває, що той рот і не мій. Тіло якби було нижче ніж я Воно мене не слухалось. Анестезіолог ще кілька разів просив дихати, а в мене таке враження, що я задихаюся. Я ще подумала: "Як я так жива, якщо я вже стільки часу навіть вдихнути не можу?" Потім знову дира в свідомості. А тоді знову те саме - анестезіолог просить дихати, роблять масаж серця (по-моєму). Знову "дира." Потім знову та ж історія. Різниця тільки в тому, що я собі подумала: "ЛАдно, не можу дихати. Так хоч уявлю собі, прикладу зусиль щоби вдихнути повітря". Прикіл в тому, що я дійсно стала дихати Тоді мені сказали сплюнути. І на цей раз я вже підняла голову. Лікарі забалаболили: "Нарешті. Дихає". Анестезіолог сказав: "Дихай, в тебе дівчинка. 2700". А тоді я стала приходити до свідомості. Все перед очами пливло.

А потім перевезли мене в реанімацію. Я взяла мобільний, подивилась котра година. Це вже була 18.44 Вони мене "відкачували" фактично весь день. Це при тому, що люди відходять від наркозу через півгодини - годину.
Потім приходив кілька разів анестезіолог, питав чи добре дихаю, як почуваюся і т.д. Лікар приходив, щось питав. Я тоді ще засинала кілька разів. Все пливло. Мені стали дзвонити рідні, друзі і вітати. Я пам.ятаю тільки дзвінки кількох, а коли подивилась в список вхідних, то була в шоці. Там дзвінків 20, і я на всі відповідала. Потім всі питали чи то я ще під наркозом була, бо плела всяке . Я хотіла ще в той день спробувати сісти, але це було неможливо - голова крутилась. Зате наступного ранку я таки встала Прийшов лікар, я попросила зняти сечовий катетер, з ним же неможливо ходити Перший раз було страшно йти, бо голова була запаморочена. Але я йшла сама. Не хотіла, щоб мені допомагали. Мені принесли мою доцю, прикладали до грудей, але вона не брала. Мені її й відразу після кесаревого приносили, але я смутно пам.ятаю, нічого не получилося. Я була не в тому стані.
Чоловік приходив до мене в реанімацію кілька разів. Мені від цього ставало краще.

Потім мене перевели в звичайну палату, оскільбки я вже майже бігала. Анестезіолог сміявся, що я з тамтого світу і зразу бігаю, мол ще такого не бачив. ЛІкар сказав, що я йому не одну сиву волосину намалювала в волосі Операція пройшла легко, а дихати я не хотіла - це слова лікаря.
Доця наша народилася в 10.30 Вага 2650, ріст - 48 см.

Так і пройшли мої "роди". Родами це не назвеш. Кесарево - воно оперування, а не роди. Наркоз був загальний, тому так.

Але я - найщасливіша людина Заради такого чуда варто було таки "вихрапатись" і вижити.

Вибачте, що стільки понаписувала. Я от пишу і щось аж сльози на очах. Від радості.

Ksani
28.11.2007, 20:47
http://farm1.static.flickr.com/106/368803388_43e9191716_m.jpgЧим більше часу минає після пологів, тим важче їх описати. Поява малюка приносить такий вир ніжності і турботи, що дискомфортні відчуття спочатку притуплюються і розпливаються, а згодом зовсім стираються з пам’яті. Залишається лише переконання, що пологи не можуть бути несімейні.

На 40-му тижні вагітності я почувалася піднесено, в передчутті зустрічі з малюком. І от, коли до визначеної дати пологів залишалося три дні, о третій годині ночі я прокинулася з відчуттям легкого дискомфорту у кишківнику. Трохи посидівши у відведеному для роздумів місці, я повернулася в ліжко і ще подрімала до шостої. Ситуація повторилася о шостій, тоді о сьомій і піввосьмої. О восьмій я помітила трохи рідини на білизні. Сумнівами стосовно можливого походження цієї рідини я поділилася з чоловіком, який безапеляційно заявив що це води і нам потрібно їхати в лікарню. Але у лікарню мені не хотілося, тому ми з малюком неспішно прийняли душ, попили чаю і пофотографувалися (останній день у животику). Однак, наше приємне проведення часу дещо ускладнювали скрути кишківника, які до одинадцятої години відчутно почастішали. О першій годині чоловік вмовив мене виїхати до лікарні, яка знаходиться на іншому кінці міста, тому впродовж поїздки кілька разів виникало бажання попросити зупинитися, щоб усамітнитись за якимось кущиком. До „нашого” лікаря ми не могли додзвонитися, однак мене оглянув черговий лікар і сказав, що навколоплідного міхура уже немає, але розкриття поки що лише 2 см. Перебуваючи у допологовій кімнаті, ми з чоловіком намагалися „дихати” і приймати різні пози для полегшення переймів, однак реальне полегшення приносило дещо інше. Акушерка, зауваживши, що я багато часу провожу у туалеті, принесла мені спеціальне крісло з отвором замість сидіння, на якому я пересиджувала кожну перейму. Мене регулярно забирали на огляд, і хоча мені здавалося, що пологи йдуть повним ходом, процес розкриття відбувався дуже повільно. До шостої години шийка матки розкрилася лише до 4 см і лікар повідомив, що оскільки у мене давно відійшли води, потрібно стимулювати, щоб безводний період не тривав більше 18 годин. Мені поставили крапельницю з окситоцином у праву руку, обмеживши можливість рухатися. Спочатку я ще поривалася на своє рятівне кріселко, а чоловік пересував за мною стійку з крапельницею, однак за деякий час перейми значно почастішали, тож я лежачи на канапі чіплялася чоловіку за шию і так зависала (наступного дня він не міг поворухнути головою). Перейми я передихувала способом „задування свічки”, не дозволяючи собі кричати, бо знала, що це може зашкодити малюку. Між переймами я відключалася і тоді бачила сліпучий піщаний пляж біля синього моря. О дванадцятій ночі з мене почали вириватися якісь черевні звуки, згодом вже відчутно хотілося тужитися і ми перейшли в пологову кімнату. На сумнозвісному гінекологічному кріслі перейми ослабли, думаю це було спричинено неприродним положенням тіла. Я постійно просила чоловіка принести пити, бо відчувала жар і сухість у горлі. Тим не менш я була рада, що ми наблизилися до заключного етапу. Тужилася я переважно "в обличчя", однак, коли ноги вище голови, по-іншому тужитися складно. Акушерка розсмішила мене, скомандувавши тужитися „так, наче мені дуже хочеться в туалет”, бо це бажання мене переслідувало уже майже добу. Однак, потужившись правильно кілька разів, сорок хвилин на першу я народила свого синочка. Його витерли, обміряли (3550г , 54 см) і поклали мені на живіт, де він одразу заспокоївся. Згодом його приклали до грудей, він присмоктався і заснув. Чоловік залишився з нами до ранку, допоміг мені прийняти душ і перейти у післяпологове відділення, де щодня нас навідував. Ми щасливі, що разом пережили пологи, а наш синочок відчув одразу і маму, і тата.

Zoryanazirka
28.11.2007, 20:51
Того дня я набігалася-наїздилася по роботі. По тому я поїхала в Арсен, купила дещо з продуктів, занесла до хати, приготувала вечерю – зварила зупку з грибів, відбила відбивні, чекала на чоловіка. 13го Чоловік прийшов 19-55, я кажу – я в туалет сходжу і сідаємо вечеряти. Пішла в туалет, а з мене вода тече з кров’ю. Виходжу, кажу – все вечеряти не будем, треба їхати.. Дзвоню лікарці своїй, вона каже – приїзди я на зміні. Я в паніку, нічого не зібрано.. Паніка була не з страху, страху зовсім небуло. То було суміш ейфорії і певного ступору. Пологів я не боялася, я просто не планувала в цю секунду. Поскладала що могла, подзвонила мамі, сказала що їдемо. Сіли в машину, темно на вулиці, їдемо. Дорога мені здавалася довгою, в машині спочатку зимно було, відчувала кожну яму. Подорозі чоловік почав думати як ми синочка назвемо, бо ми чомусь мовчали. Роман в нас вже є, Олекса є, Олег є, Тарас є, Ігор є, Юрій є, Андрій є.
-Як тобі ім’я Марко?
- Мені подобається.
Вибрали ім’я Марко. Приїхали в приймальне коло 10ї. На вулиці було темно, коло пологово крутилися троє перелякано-схвильованих чоловіків. Мене зустріла моя лікарка.
-Ну що будєм рожать.
- Зараз?
- А коли ще!!!
Мені не вірилося що це станеться сьогодні, що я в пологовому, не усвідомлювала що мені тут лишатися і скоро я побачу свого маленького синочка. Довго оформляли документи, я в списку була 449 здається. Перебратися сказали прямо в приймальній, я перебралася в нічну сорочку і тапки, незручності не відчувала зовсім хоча там ходили різні люди. Одяг забрав чоловік і поїхав, я лишилася. А тим часом в лікарні
– Підпишіть тут.
- Тут підпис хворого, чим я хвора, я не хвора
- Наш Ігор Володимирович теж каже шо тут не лікарня, але шо ми зробим так надрукували.
Підписала. Потім була славнозвісна клізма, гоління тупою бритвою, і 5 грн на бритву. Туалет за ширмою. Унітаз точніше, дошку санітарка накладала сама, синенька з білим циратова ширмочка – така з дешевих для душевої. Ти там сидиш, воно мало що прикриває, люди ходять, а ти сидиш. Неприємно, але тоді якось все притупляється, особливо почуття сорому. Після того було крісло. Крісло стояло в залі з якого було троє дверей у родові зали. Крім крісла в залі лежало дві породілі під капельницями і з баклашками льоду на животі. В кутку стояв холодильник, такий як в дитинстві в нас був, але ця деталь мене ніяк не зігрівала. На підлозі коричнево-брунатний лінолеум, стіни пофарбовані світлою масляною фарбою. В одному родзалі ще народжували, другий, посередині, готували для мене – прибирали і застелили свою білизну. Щодо крісла. Воно було стареньке, майже антикварне, під ним піддон з шлангом, шланг веде у відро куди стікають води. Води всіх хто там народжує, і мої теж туди потекли. Не боліло нічого, була лише надмірна цікавість. Розкриття було 2 пальці, сказали йти в родзал чекати перейм. В родзалі я отаборувалася – розклала торби, повитягала телефони і сіла на ліжко. І мене відразу зігнали – тільки стояти або ходити можна. І я почала ходити. В першому родзалі дівчина страшенно періодично кричала, мене нічого не боліло, я все чекала перейм. Ходила, роздивлялася, такий ж лінолеум, білі стіни, біла квадратна плитка, синій емальований баняк з написом «для плацент», але вікна нові – пластикові. На вікні наліпка реклама від Памперс, великими буквами – Тиха ніч, спокійна ніч. Під вікном столик для немовляти, застелений страшними шматами, зато за їх словами стерильними. Прийшла санітарка, спитала чи маю я якісь-там ліки. Я, звичано, немала. Ну не думала я народжувати 13го, і взагалі я думала що маю ще 2 тижні. Думала. Видала список, запропонувала піти купити, але я сама пішла, бо в родзалі сидіти робилося нудно, то було вже коло 12ї, по телефоні говорити нема вже з ким. В приймальні пані вже положилася, коло аптеки небуло вже жодного татуся з переляканим обличчям. Аптекар теж спав на свому кріслі. Купила весь список, ліки в мене відразу всі забрали. Куди вони потім поділися я незнаю Взяли 2 гривні на гель для апарату. Подзвонив чоловік, спитав як я. Я попросила щоб хоч він повечеряв, я так старалася, а в самої слина текла від думки про вечерю. Періодично в мій родзал завозили гігантський чудо-апарат вимірювати серцебиття малечі. З серцебиттям було все добре, ми чекали перейм. З мене постійно підтікали води, і постійно хотілося пісяти, тому я часто бігала через коридорчик за ту ширмочку. І постійно блукала тими коридорчиками. Славний був архітектор певно. Коли зрозуміли що перейм недочекатися то мені дали якусь чарівну пігулку від якої мене легенько почав хапати живіт. Я була голодна. Дуже голодна. Мріяла про залишену вдома вечерю, і про Де Манджаро де я обідала того дня. Знов пішла в аптеку – купила глюкози в таблетках, таку як в дитинстві ми купували за гроші отримані за фляшки від молока здані а молочному магазині, з-під задніх дверей якого ці фляшки були вкрадені. Приїхав чоловік, привіз чисту постіль і ще деякі речі що я просила. Вийшла до нього в сорочці і халаті, в тапках, вигляд в мене був напевно далеко не чудовий. Рожева в клітинку з якоюсь вишивкою нічнушка з краківського, рожевий халат, і білі тапки вже встигли заплямитися кров’ю. Питав як почуваюся, ну як я можу почуватися хотілося б відповісти. А я незнала як описати. Сказала що болить. Насправді це була гримуча суміш болю і різних відчуттів що перемішалися в мене в голові і мозок просто не знав як реагувати. Повернулася назад, лягла на свою кушетку, наминала глюкозу, але голод не проходив.. Сказали треба одноразові пеленки, в мене були, але за їх словами завеликі. Принесли ножиці, порозрізала. Потім був гарячий укол. Це було дуже боляче. Я бігала по коридорчику з витягнутою рукою – мене неймовірно боліло, перейми мене так не боліли.. Рука напухла, але скоро все перейшло.Отак я тинялася родзалом, коридорчиком з кріслом, заглядала до сусідки, яка неймовірно кричала. Хотілося їсти і спати. Перейми були легесенькі кожні 20 хвилин. Тоді мене послали знов до аптеки – купити ще тих чарівних пігулок і води. Пігулки випила всі( їх було 5), лікарка від цього мало не зімліла, але мені вони мало допомогли. Перейми далі були раз в 20 хвилин, розкриття вже 4 пальці. Потім мені дали малесенький кавальчик (четвертинку) ще якоїсь чудодійної пігулки. Від неї перейми посильнішали, але не були нестерпними. Я вже досконально вивчила коридорчик з Кріслом, парканадцять раз прочитала всі інструкції що висіли на стіні. Заглядала до сусідки, дивувалася чому вона так кричить. Ходила колом по родзалі, позглядала все. Емальовані відра, баняки, стіл для родження, для малятка. Лампи старовинні, над дитячим столиком вже розлітається. За вікнами ніч. Між переймами я відключалася на кушетці. Пробую дихати як треба, часом виходить, часом ні. Потім просто про це забуваю. З часом почало хапати сильніше і сильніше. Заглядала лікарка, дивилася на розкриття, завозили чудо-апарат, перевіряли серцебиття. Коли болі стали вже зовсім нестерпними я лежала на боці а Ліда масажувала мені спину. В сусідки почалися потуги і вона пішла туди, а в мене перейми ставали нестерпно болючими. Я кликала її, але в сусідньому родзалі дівчина вже народжувала. Старалася не кричати, сціплювала зуби. Поки виходило. В останнє заглядала до сусідки як її шили. Сусідка народила в 1-40, її зашили і взялися за мене. Прокопів як йшов додому сказав народить до 3ї. До 3ї залишалося зовсім мало, розкриття було вже 6 пальців. Мені здавалося що в родзалі дуже світло, вікно було лише чорною плямою з написом – тиха ніч, спокійна ніч. Хапає і відпускає.. В голові крутяться неймовірні сюжети з дитинства, светрик у білі горохи, сонечко в саді, тета на подвір’ї шкробає бульбу, обід в саді за столом на білих ніжках. Коли це було? Давно.. Незнаю, було.. Просто приємні сюжети. Знов перейма, відлітаю в космос, лежати вже не можу. Ліда каже присідати при переймі. Присідаю, тримаюся за той стіл і відлітаю в космос. Тільки вдихнула, знов перейма, знов відлітаю. Постійно хочеться пити, дудлю куплену в аптеці воду. Тече кров, але я незважаю. Я хочу їсти і спати. Поклали на кушетку.
- Он вона, голівка, вже зовсім близько. Розкриття 8, ше трошки і будем тужитися.
Лежати було неможливо, стояти неможливо. Перейми були неймовірно болючі. Бідна Ліда. Я і спиралася на неї, обнімала її, напевно тільки не кусала. Присідала, трималася за стіл.Пройшла друга, третя, четверта година, тільки дивлюся на годинни і терплю. Час ніби поволі йде а ніби летить, я незнаю. Зі мною такого ще небуло. Нема відчуття часу, є відчуття себе поза часом. Хочеться щоб він летів, але він непідвладний мені. Про що думала.. Не думала, зосереджувалася на переймі. Знов на кушетку. Повне розкриття. Тужить неймовірно, а тужитися неможна. Вилізла на стіл, скомандували триматися за ручку.Тужить неймовірно, наді мною Ліда, акушерка і санітарка. І тут я відлітаю. Ні перейм, ні потуг, нічого. Шалено хочеться спати. Злажу з крісла. Надходить п’ята година. В пологовому тихо. Лягаю на кушетку і відлітаю – просто засинаю. Тепер побігли за капельницею. До того я просила без капельниць – я страшенно боюся уколів, тим більше в вену.

Zoryanazirka
28.11.2007, 20:51
Принесли капельницю, я на стіл, кілька хвилин і пішло. Так інтенсивно і скоро що в голові була лише одна думка – може можна відпочити і продовжити завтра??? Тужся кричать, а я пробую і тільки щоки тріщать. З вени вилетіла голка, переставили на іншу руку. Санітарка тримає руку щоб не згинала, але я всеодно згинаю, і голка вилітає знов. Знов запхали, але вже нижче в руку. До нестями хочеться пити, акушерка подає воду. Хто там казав що з моїм пресом я малого просто виплюну? Згадувала я вас тоді. Попросили покликати неонатолога, приготували столик для малечі. Тужуся, а толку ніякого. Тоді якись чоловік просто натиснув мені на живіт.Дзвонить мобілка. Потуги самі без мого туження виштовхували малого. Знов потуга кажуть не тужитися бо зір в мене поганий, малий підходить і назад втікає. Сили нема зовсім. Знов потуга, знов дзвонить мобілка, знов на живіт натиснули, там десь тільки клацнули ножиці, 5-40 ранку, в той момент мене страшенно заболіло і я не втрималася.. Сусідка по палаті потім казала що розбудила весь пологовий. Секунда і плач моєї дитини. Пробую роздивитися його, але сили підвестися немає. Найщасливіший момент в мому житті. Мене всю трусить, відчуваю як трусить кожен м’яз, навіть на мізинці ноги, дзвонить мобілка, мені подають, а я слова сказати неможу, мною просто теліпає. Чоловік питає що сталося, чому я не беру слухавки.. Я пробую щось вимямлити, але тіло не дає. Малеча на столику, ще кілька потуг і з мене витягнули щось тяжкеньке – народилася плацента. Поклали мені мій найдорожчий згорточок на живіт, дали цицю, він відразу присмоктався. Такий мокрий і слизький, такий маленький і коханий. Поки моє сонечко було в мене на животику мене зашивали. Пологів я не боялася, а от про зашивання мене налякали що болітиме ше гірше як пологи. Я навіть нічого не відчула. Епізіотомія за словами лікарки була малесенька, її обкололи знеболюючим і зашили саморозсмоктуючимися нитками. Малечу забрали і кудись понесли. Я хочу вже злазити з того столу, але лікарка каже чекати поки докапає. Злізла. Перелізла назад на ліжко. Санітарка страшенно бігає, стирає кров, і примовляє – треба тут трошки прибрати щоб чоловік не злякався. А я собі думаю та він ітак злякається, можна і не старатися. Дала їй 50 гривень. Принесли малого, замотаного в сірі пеленки, очки закриті, приклали знов до грудей. Ліда привела чоловіка. Я незнаю як він почувався, я запропонувала взяти малого, він відповів що боїться. Я попросила привезти мені вівсянки, до снадінку думала недоживу. За вікном світало. Якась жіночка взяла одяг для синочка і його забрали знов. А я лишилася лежати. Головою до входу, лицем до вікна. Тиха ніч, спокійна ніч. Скінчилася найщасливіша ніч мого життя. На живіт мені теж поклали баклашку з льодом. Виглядало що буде сонячний гарний день. З голови все вивітрилося, як і вивітрився сон. Лежу, дивлюся на стелю. Написала кілька смс – 3600 54см в 5-40. Була 6-30. В пологовому тихо, нікого немає. Перезмінка. Про мене напевно забули. В пусту голову лізуть абсолютно неймовірні думки та спогади. Літо пахне компотом з трускавок, так хочеться компоту. Як звали виховательку з дитсадочку, Алла, Алла.. Ні Борисівна то Пугачова. Хочу свіжої білизни висушеної на вітрі і персиків. Дякую Богу за цю ніч. Накінець по мене привезли каталку. Ще чого, погана прикмета, не сяду. В бабусі в дитинстві така була, ми все пробували сісти покататися, а мама забороняла – погана прикмета. Так мені воно і закарбувалося в голові. Мамо я тепер тебе ще більше люблю. Пошкандибала в палату. Палата номер 3. Сусідка моя Аня – дівчина що народжувала поряд. На календарі Вівторок, додому аж в суботу. Але було весело. Ми сміялися, хоча сміятися було боляче. Вже лежачи в палаті коло свого маленького згорточка я усвідомила що я вже мама. Найщасливіша на світі мама.

Маруся-мама
28.11.2007, 21:32
Хтось з вас вже це напевне читав, але це наші пригоди з Андріанкою.

22 Квітня, 2007 року був гарний сонячний день. Ми як звичайно, збудились раненько швиденько зібрали троє дорослих діточок, посадили маму і бабусю в машину і поїхали до церкви. Вистояти цілу Службу мені вже було трохи тяжко, то я мусіла сісти частіше дозволеного. Знайомі все запитували, ну скільки можна ходити. Казала що на Паску вродиш, а тут он дивись вже Провідна Неділя а ти ще тут :) Ой не знаю, кажу. Дитина видно зовсім не спішиться. Після відвідин церкви, ми приїхали додому і знову ж таки, як за звичай, нагодувавши всю родину я лягла поспати. Обідній сон у неділю для нас - закон!!! Поспала я годинку, і десь коло пів-третьої вдень відчула що болить живіт. Та мало чого воно його може боліти. Але болі повторились через 20 хвилин і вже не відступились, а продовжували приходити. Я спокійно встала, пішла загріла дітискам щось з*їсти, а тут і татко приїхали до мене, він бо дякує в церкві далеко від нас, і привіз зі собою мою бабцю, котра спекла чудний пляцок з яблук і мармолядки. (В нас завжди казали пляцки, а бо воно його ще кажуть, що то пиріг). Підійшла і 3 година дня, якраз чоловік закінчив роботу і задзвонив що напевне затримається і так під вечір покажеться вдома, на що я йому відповіла нехай поспішиться, бо сама я родити не буду. Він мене не зрозумів, тай поклав трубку. А в тім часі, мої болі мені дали зрозуміти що це схватки (незнаю як правильно, то я їх буду так називати) і вони ставали дедалі частіші і сильніші. Мама, зразу сказала, що пора подумати про те що час іти до шпиталю. А я сказала, що маю час. Ну скажіть мені, хто при здоровому глузді обійде боком файний пляцок. То я собі вкраяла добрий кавал і сперла попиваючи молочком. Тато побачивши мене в екстазі поїдання запропонував багато не їсти, бо якщо я піду родити це мені не на користь :) Ішов час і я зрозуміла, що з 10-хвилиною перервою між схватками мені пора дзвонити до лікаря. АААААА!!! Щодо лікаря. Мій ведучий лікар, котрий планував зробити Кесаревий розтин 3-го Травня (добре, що не першого а то не дай Бог вийшла б Даздрапєрма) якраз поїхав у відпустку на тиждень, і залишив мене в руках свого партнера, якого я більше відвідувала як радіолога а не гінеколога. Так он, задзвонивши, до лікаря він мені порадив не гаяти часу і поїхати в госпіталь, аби подивитись що ж таки відпувається. А чоловіка ще не було... Дзвоню коханому і так здалека питаюсь, а де ти є? Що робиш? Він мені починає щось розказувати, що іде там десь щось подивитись має... ну то я йому знову нагадую, що краще було б якби він всетаки негайно їхав додому, бо підемо родити. Андрій, (муж) мене не зрозумів, а тато (Михайло) сидів поруч і не витримав, тай кричить в трубку - ну що ти за людина така, давай щоб через 20 хвилин був вдома!!! Муж пойняв, що пахне паленим і скоро був вдома :))) Доходила 5 година і ми зі всім екіпіруванням вже сиділи в машині і їхали в госпіталь. Коли ми приїхали то на нас вже чекали, бо лікар зателефонував і попередив - скоро будуть. ЖДІТЄ!!! :))))) Мене тут же гарно розібрали, поставили дві пластикові штучки на живіт, котрі були під*єднані до машини. Та машина видавала звуки скачучого коня і видавала з себе стрічку з двома рисочками - кардіограма живота виходила :))))))))))) Отже, поставили мене на монітор і зафіксували що серцебиття дитини в порядку і схватки регулярно повторюються що-7 хвилин. Годинник показав 6:00 (18:00) і мені сказали, що лікара вже повідомлено і він сказав готувати мене на операційний стіл. Будемо Кесарити. Тут посипались багато застережень з боку чоловіка, що може краще самому родити бо всетаки матка відкрилась на 2см. На що йому медсестри заперечили і пояснили що треба робити те що лікар каже, він знає краще. І дійсно, він знав що каже. Почався процесс підготовки. Мені поставили капельницю і зачали капати рідину з глюкозою, дали теплі скарпетки на ноги, бо в родовій дуже зимно, далі принесли купу паперів на підпис. Поголили мене гарненько. І прийшов лікар. Сказав, що пора б вже і йти родити, а схватки ставали дедалі сильнішими і повторювались частіше. Прибігла дівчинка-анестезіолог і запитала мене мої дані: ріст і вагу. Це ж бо має значення, а раптом дасть замало ліку і я зіскочу зі столу і побіжу бігати по шпиталю :))) Вже доходило 7:15 коли мене повели в операційну. А там справді, така дзюська. Сіла я на стіл і мені зробили укол в спину, навіть декілька, і дуже скоро ніяких схваток у мене не помічалось а ліва ного стерпла на амен. За нею і права пішла а тоді і живіт. Будучи страшною боягузкою я настрашилась, що мене наркоз не взяв, та коли анестезіолог попробувала мене вколоти голкою в руку а тоді в живіт, я заспокоїлась, бо не відчула укола парасольки на животі. Від північного полюсу в операційній мене почало трясти, то мене швиденько завинули коцом довкола голови і накрили тіло якоюсь шматою. Потім причіпили ще якесь шмаття мені пере обличчям, так що я бачила лише стелю і людей що бігають збоку. Раптом, я собі нагадала, що мужа коло мене нема. Його як відправили робити папери, так він пропав. І я голосно кричу - Мужа мені дайте! Мужа!!! (нагадалась) Лікар мене заспокоїв і сказав, що він (мужа тобто) вже йде. Ну хоть на тім, дєкую :))))
Далі почався процесс народжування. Закотили мій пузік і приліпили до плечей ліпучкою, далі лікар взяв ножа і ЦЯХ! зробив перший розріз. Коли йому показалась моя середина, він бідний малом не зомлів і пита мене, а тобі який мясник перше кесарево робив? Я йому кажу, та вже навіть прізвиська не пам*ятаю, бо давно це було 5 років пройшло. А він каже, мдям... кепська справа. Заким бідний дохтір розбирався як би то мене щераз файно врізати аби не було як першого разу, я кажу свому чоловікові: "Слухай, а давай дівчинку Андріаною назвемо..." Відповіді я не дочекалась, бо в тім часі пан дохтор вже зробили другий надріз в моїм животі, і почали тягнути малечу. А воно сидить собі високо і нікуда вилазити не збирається. Тоді дохтір кличе на підмогу асистентів і медсестер: Гей люди не сидіть і дитину витягнути поможіть. Он вони дружно налягли мені на живіт, і раз... і два. Дохтір кричить: Майна! Віра!!! Щераз налягнули - випхали дитя на світ Божий. Ну і добре, бо мені вже ставало зле від того шарпання, але виявилось що шарпаннє лише попереду. Маленьке зразу забрали на бік, під лямпку і зачали дружно витирати і відкачувати. Виявляється, що воно собі покакало перед тим як його випхали на зовні, і щей нахлебталось онкологічних вод в процесі. Тут група лікарів зачала дитинку бити по грудях. Муж подивився на це і каже мені, а вони ґумовою грушкою б*ють дитину по-легенях. В кімнаті добре було чути як товчуть по дитяті. Мій доктор навіть запитав, ХТО ЦЕ ТАМ ДИТИНУ Б*Є!!! Невдовзі підійшла лікар-педіатр і пояснила, що дитина нахлебталась води яка попала їй у легені і це треба викачати. Викачування води зайняло недовго, бо дитина наша послушна і віддала все як і полягається. А в тім часі, дохтір зробив зауваження, що плацента зовсім трісла і все розлилось в середині. Принесіть порохотяг, будемо чистку проводити :)) І почалась чистка. ЛЮДИ МОЇ КОХАНІ!!! В мене було відчуння, що мені мої бебехи хочуть заплати десь під ребра, або перемістити їх там на метр вище їхнього привичного місце-знаходження. Не вдаючись в деталі, вже можна було зрозуміти, що бабцин пляцок, який мені так файно засмакував вийшов неодноразово назад. Так що анестезіолог не витримала лихої долі, за мною щораз прибирати, і дала мені укол на сон, ой навіть не один а цілих два. Усипити тваринку, нехай не псує роботу прибиральниці. Після півтора годинної чистки, мене таки защіпали скобами і відправили відходити спочатку на годину в післяопераційну а потім вже і в палату. Палата була дуже гарна, велика простора, на одне ліжко але поруч була кушетка на якій проспав чоловік першу ніч. Правда, я не дуже певна чим він міг мені помогти, бо я спала без задніх ніг від кількості лікарства що мені дали, але моральна підтримка була :) Зранку він пішов додому, а до мене почали приходити мед сестри. Потім за мною закріпили студентку, яка мене мила, допомагала вставати і перестеляла мені ліжко. Ну а нашій маленькій принесли подарунок - медалик з Матінкою Божою з Італії і до нього була причіплена стрічка - It's a girl. Ось так і закінчились наші пологові пригоди і почались пригоди молодої мамусі.

Ascorbinka
29.11.2007, 11:25
Дівчата, я плакаль…
плакала від радості за ваше таке нелегке материнство, ви всі молодці! Історії дуже зворушливі. І якщо спочатку не думала переносити свою історію пологів, бо то далеко не зразок який би хотілось почитати вагітним, то тепер все-таки напишу … пологи для жінки незабутній момент, і хай би як то важко не було, все рівно згадується з трепетом, з ніжністю… Та що казати, те ні з чим незрівнянне чудо народження неможливо описати словами… треба відчути, треба пережити, треба бути присутнім (то для вас, татусі).
Історія перша, на жаль сумна.
Готую стіл на чоловікове день народження в переддень Миколая, який смачний оселедець попався… шматок-другий-третій… з’їла весь… біжу в магазин, бо що за «шуба» без оселедця. Поставили ялинку, роблю закупи на новорічний стіл і вже по дорозі до дому думаю, дай-но тест куплю … Найкращий новорічний подарунок – у нас буде маля… На Різдво прийшла найкраща подруга… УРА! Вона теж вагітна!!! Мені родити 7 вересня, а їй 20!!! Все ОК, все просто супер, легка тошнота вранці, я щаслива. День Валентина, субота, от-от прийде чоловік з роботи, в холодильнику тортик, в духовці печеться риба, на столі свічки… Прийшов, вітає, білі троянди, зараз будем обідати… Сходила в туалет – кров(((… істерика, сльози, цього не може бути, так не повинно… Лікарня, довго і нудно зберігаємо те, чого вже нема… пустота… намагаюся без болю дивитись на животик коліжанки… пустота… лікує час. Подруга народила хлопчика – я хресна, радості ніби то я родила, люблю того хлопчика …

Історія друга - ВЛАДИСЛАВ
Всі можливі аналізи проведені, причину завмерлої вагітності так і не знайшли, дали добро вагітніти… з нового 2005 і почнем. І все, зразу, з першої спроби зародилось моє сонечко Владік!!! Яблука за дві щоки, море любові, ласки, ніжності від чоловіка… йду з роботи, посковзнулася, впала… через добу виділення почались… істерика… ні, в мене все буде добре, я просто не маю права втратити цю дитину… сонечко, ти пробач що в тебе така мама необережна, я виправлюсь, ти тільки залишись… 2 тижні пройшло і нічого не змінилось, здалась лікарю…
-У вас плідне яйце на виході, термін 4 тижні, давайте зразу і почистим.
-Не вірю… не може бути… чистка без УЗІ??? Не дамся…
- Ну йдіть, як не маєте де гроші викинути.
Черга, довжелезна черга… пройшла ціла вічність, біля мене мама, але їй ще не кажу… час зупинився… Боже, я не можу втратити цю вагітність… мені ж дах зірве… Кабінет УЗІ, слова лікаря що плідне яйце на дні матки,вагітність 6 тиж., серцебиття в нормі, а на виході згусток крові… судинка від падіння трісла і кровить… Вперше в житті сльози щастя… лікарю ледь руки не цілувала, заставила 3 рази повторити що все добре… П’ю таблетки для підтримки вагітності, встаю тільки в туалет, чоловік і мама готують їсти, тоншить цілодобово, але я тому безмірно рада… значить малюк росте… Вийшла на двір подихати весняним повітрям – знов кров… знов істерика… Даю обітницю перед Богом, і через 2 дні з острахом йду до церкви… з того дня відпала потреба в таблетках, пройшла загроза…
Літо, спека… пузяка величезна, я літаю, свічуся з середини, хочеться на весь світ сказати, що кращого стану ніж вагітність годі й уявити … час, не лети так швидко… Ремонт вдома, майстер, як то часто буває, тягне резину, але в мене ще купа часу… Дату Х обіцяли 5 жовтня. В кінці серпня поїхали на Батальну, домовились на сімейні пологи, зробили УЗІ… маля важить вже 3200, якщо до кінця вересня не народжу – кесарське… Батальна закривається на мойку до 25.09… і мені так сподобалось 25 число, так захотілось народити в свіжовимитому пологовому, що інші варіанти навіть в голову не приходили…
3 вересня пішли на весілля, потанцювали файно, 4 принесли нам солодкого з того весілля… але ж то добре було печене, і так як чоловік мій печивом не захоплювався, то я вже відвела душу і зжерла цілий кульок солодкого… про що на другий день сидячи на унітазі щиро пожаліла… Живіт крутило так, що сказала коронну фразу «так і родити можна»…
6 вересня… дожились… в мене здається нетримання, сором то який… Через пару годин до мене доходить що то скоріш за все води підтікають…Які води??? 36 тиждень!!! Бігом до лікарки…
- Не хвилюйтесь, шийка матки закрита, не вкорочена, 2 тижні сміливо можете ходити, а потім покажіться.
Уххх, ну і славненько, а то ремонт ще не закінчений… біжу додому, годую майстрів, мию кухню і хатні квіти, думаю що не погано було б в суботу по магазинах пройтися, малечі одяг купити, собі халатик/тапочки. Ввечері починає текти щось світло-рожеве, багато!!! Дзвоню лікарю, «Не хвилюйтесь, то після огляду таке може бути». В 21:00 бачу, що оте «після огляду» стало прозорим і явно води нагадує, знов дзвоню. Відправили в пологовий, огляд чергового волію забути і не згадувати, виникає одне-єдине бажання – втікати! Але нема куди… Батальна миється, ніде інде не домовлялась… доведеться в Бродах . Хай вже так, аби самій родити… так не хочеться кесарського, а лікар сказав не їсти/не пити, лягати спати… яке там спати. Тільки вагітні зрозуміють, що заснути голодному не-ре-аль-но! А їла ще як в обід, і з собою нічого не взяла, і з пологового як то каже Левандівка «назад дороги нема». Ніч… поклали мене в палату патології… а мені все весільні пляцки аукаються, бігаю в туалет і бігаю… Шкода дівчат, двері скриплять, спати їм напевне мішаю… краще в коридорі постою, може живіт крутити перестане… в кутку совєтський холодильник, плитка крива і полущена, а де її нема – замальовано темною фарбою, і тут з-під того холодильника вилазить ЖАБА!!! Звичайна зелена жаба… Так, напевне в мене глюки від голоду, в пологовому жаба??? Звідки? Тим часом зелене створіння мирно поскакало до закритого люку, знайшло там шпаринку і щезло з очей… В 5 ранку хлюпнули залишки вод.
На 9:00 прийшла лікарка, сказала що матка відкрилась на 2 см і якщо до 12 відкриється на 4, то буду родити сама і мені дозволять поїсти, мене переводять на другий поверх в передродову (де надіюсь жаби не ходять). На 12:00 було відкриття 6 см, на радощах я з’їла пів шоколадки від якої зразу почало страшенно нудити… Гм, подумала я, і чому всі так бояться родити… біль як при місячних, якби не та тошнота – жити можна… Сказали що до 16 вже точно буду з масьою… На обід я мала повне відкриття, але голівка не опускалась… казали тужитись, а потуг не було… підключили стимуляцію… один флакон викапав, другий докапує… В палаті дуже сонячно, і мене то дратує… хочеться дощу і свіжого прохолодного повітря… санітарки з акушеркою сіли біля мене і обговорюють якісь рецепти, хто вже картоплю викопав, а хто ще ні… Голівка неправильно вставилась, лікар нервує, мені від того ще гірше… 18-19-20-та… тужусь неправильно, схваток не відчуваю, періодично пропадає серцебиття, хочуть тягнути вакуумом, а мені вже все-рівно, аби дитинка була жива… Робіть зі мною що хочете, тільки його живим-здоровим витягніть… Іду в родзал з системою в руці … чомусь тих пару метрів пам’ятаються дуже чітко… човг-човг по плитці, сил практично нема, в одній руці крапельниця, в іншій листочок з молитвою про щасливі пологи, руки трусяться…
Тужся!!!- не хватає дихання… Тужся!!! Хтось тисне рукою на живіт, хтось тримає голову, хтось ноги… скільки ж вас тут біля мене? В 21.40 7 вересня з мене таки витиснули моє чудо … плюхнулось як рибка… Невже все? Щось гаряче тече по ногах, плацента була по передній стінці, її роздушили коли витискали дитинку, відділяють вручну… Щось не так… чому не кричить моя дитина??? Закричав… ухххх … Господи, дякую тобі!!! Чистять… і хто сказав що це не боляче після родів??? Зашивають… отут я вже прочистила горло… ВСЕ, тепер точно все! Хлопчик! 3200/54 см. Малятко біля мене, з грудей для нього витиснули пару капель молозива, щось намагається смоктати … Ейфорія!!!!!! Дзвоню чоловікові… він під пологовим… прошу багато солодкого-пресолодкого чаю і картоплі з величезним куском м’яса (хіба не заслужила я на хорошу вечерю?) Хі-хі-ха-ха з медсестрами… питають коли за другим прийду… через 2-3 роки обіцяю повернутись))) Хіба це та жінка яка ще пів години тому тряслась від голоду, болю і страху за дитину? Ні… я мама … який він класний, отой комочок в сірих пеленках на столику з підігрівом… очка запухли, на лобику гематомка… а він найкращий в світі, наймиліший, найрідніший, найдорожчий… Сонечко моє, ластівка мамина… я придумаю для тебе тисячу ласкавих слів, буду боротись за кожну краплинку молока для тебе, у нас буде тисяча недоспаних ночей – але я тебе безмежно люблю з першого дня… і навіть тоді, коли лікарі давали 1 шанс зі 100, що ти народишся, я не сумнівалась ні хвилинки. Ти мій найцінніший скарб подарований Богом, і я прикладу максимум зусиль щоб ти відчував мамин тил і мамину любов …

Ascorbinka
29.11.2007, 11:26
Історія третя - ОЛЕГ
Ну от, як Коза-Дереза правильно підмітила, 4 жовтня я на форумі так і не появилась.
Вагітність відносно легка, сніданки в ліжко для профілактики ранкового токсикозу, денний сон з Владіком, хочеться прохолоди, а на дворі страшенна спека… не літаю, сиджу в тіньочку дерев з синою, читаєм книжечки, кудись виходити зовсім не хочеться… з’явилась задишка і величезне бажання спати-спати-спати…
Двіччі на ті ж граблі я не стану, тому халат і тапочки куплені ще на початку вагітності, а речі для малюка скуповувались протягом 9 місяців. На початок вересня всі сумки були складені, дитяча одежа випрана і попрасована, ремонт також вже майже закінчився (і чого мені вагітній так хотілося того ремонту?). Животик росте, час летить, а мені так хочеться ходити вічно вагітною… чи від страху перед пологами, чи від страху що можу не справитись з двома малюками, чи думка про ще одну вагітність як малоймовірну – насолоджуюсь кожним вагітним днем, кожним рухом в животику.
Весь вересень думала – народжу саме сьогодні… особливий мандраж пробирав по середах, ввечері… все мучила чоловіка – підготуйся, напевне скоро почнеться… Після другої такої даремної паніки я вирішила, що напевне таки в середу ввечері відправимося в пологовий, і було б класно якби малятко народилось на світанку…. Пройшло обіцяне 27 вересня і 1 жовтня… вже 4 раз проводилися косметичні процедури… весь вересень були треніровочні схватки, пройшли і вони … глухо як в танку… я готова ходити хоч до нового року, нема задишки, нема втоми… друге дихання відкрилось …
Середа 3 жовтня… ми засиділись за вечірнім чаюванням, потім довго вибирали який фільм включити на ніч, і тільки вляглися – чую «хлоп» і потекли води … ми додивились фільм (сюжет я так і не пам’ятаю), попили чай, налили в термос щоб взяти з собою. На холодильнику вже давно висить список необхідних речей, перевірили… Накінець перша схватка… ого… що ж далі буде? Третя ночі… Особливий піднесений настрій і легкий неспокій, свято наближається… тепер розумію, що таке сильна родова діяльність, те що було в перших пологах ні в яке порівняння не йде… Схватки не йдуть по наростаючій, вони просто стають триваліші і частіші… подзвонили лікарю, їдем в пологовий… чому ж так важко йти? Хочеться відкритися назустріч схватці, від цього легше, а треба йти…
Огляд черговим лікарем, відкриття лише 3 см (чого ж мене так болить?) і слова, що можна було і до ранку вдома почекати … традиційна процедура, чуйна санітарочка з впевненістю професора обіцяє що до кінця її зміни я вже народжу… 5 ранку … переводять в передродову, приїхала моя лікарка, прийшов чоловік … пам’ятаю тільки його голос і руки… дихаю правильно, масаж спини – від цього болі майже не чути… наскладала на ліжко подушок, схилилась на них головою і так простояла майже всі схватки… тужить!!! Тепер я знаю, що це таке… лікар пропонує оглянути… з трудом вмощуюсь на височенне ліжко, і все… встати з нього я вже не могла… тренуємося тужитись, а мені так лінь… так добре лежати… хочеться хоч 5 хвилин відпочити, поспати – не дають... лікар свариться, потуги не треба передихувати… Все, йдем в родзал… не хочу, страшно… Холодне крісло-страшилка, величезна лампа якої завжди боялась, пам'ять карбує всі деталі… мене мажуть йодом, моляться лікар з акушеркою, одягають рукавиці … Тужся!… Раз, два … до чого ж неприємне відчуття… та хвилина здається вічністю… знімають обвиття з шийки … плечки ще важче народжувати ніж голівку… КРИК! ух, все!!! 6.20… на дворі сіріє світанок. Таке бажане «у-а! у-е!» найкраща мелодія в світі… він такий мокренький і теплий в мене на грудях… важкий, надто важкий для мене, не можу втримати… теплий і ніжний погляд чоловіка… Не дуже приємне ручне відділення плаценти і чистка, порізали по старому шву та ще розриви ІІІ ст., анестезію знов зажали … Олежка народився 4 жовтня 3950/56 см.
Татко будить бабусь, прабабусь, друзів, а сина будить пологовий своїм голодним криком і не дає нам поговорити по телефону. Чекаю припливу сил, як в перших пологах, а маю лише втому… просто гігантську втому… час тягнеться неймовірно довго, хочеться додому… В палаті нас троє, намагаюсь завести розмову… поговорила трошки сама з собою, та більше і не пробувала… Виписка, контрольне УЗД… повторна чистка… виписуюсь заплакана, хочеться пошвидше додому… чоловікові не дали відпустки … похмура погода, нема сонця, нема піднесеного настрою… Перша ніч вдома і сонячний-сонячний ранок, улюблена музика і найдорожчі люди поряд! Отаке різне щастя материнства…
Сплять зелені розумні оченята Владьки, сплять сині довірливі Олежки і сірі закохані чоловікові … сплять мої хлопці, і вкотре хочеться зупинити час, щоб та щаслива мить не пішла у спогади…

Nadin
29.11.2007, 11:51
Про те, що моя розповідь довга, вже не актуально, але оригінал не хочу міняти. І-і! 13 листопада о 14.15 народився наш хлопчик з вагою 4,300кг і довжиною 55см...

"Це моя розповідь. Може занадто довга, але написала все, що на мій погляд важливе. Насолоджуйтесь!
" 12 листопада, почуваючи себе супер після відвідин лікарки в роддомі (лягати в лікарню я відмовилася), я пішла в поліклініку здати аналізи і поміряти тиск (дома не було чим). Медсестра з криком «у Вас сьогодні термін» полетіла до лікарки. Проходячи повз чергу повідомила, що лікар «в шоці». Лікар майже спокійно сказала «я б на Вашому місці лягла в лікарню і, взагалі, без супроводу не виходила б з дому». Тиск нормальний, аналізи Ок.
Ввечері я помітила коричневі виділення, схожі на кров. Дзвінок лікарю, як завжди, приніс радість – «скоро народжувати!», «а коли?» - «ну, скоро». Я була здивована, що лікар не кричить «бігом в роддом», при тому що вона була на роботі. Заснули ми в цей вечір троє на одному ліжку – я, мама і Анюта. Спалось солодко до 2-ої години. Потім почались легкі схваточки, які до 5-ої чергувались з дріманням. З 5-ої найкраще було в сидячому положенні і обдумувати, і «кипішувати» трошки, і дивитися як мої найрідніші сплять. Бажання було в 7-ій дзвонити до лікарки, але я не встигла і глибоко заснула до 8ої.
13 листопада о 8-й год. лікар повідомляє - до 9.00 до мене. Реально туди тільки їхати 40 хв. Всі спокійно встають і як завжди починають Анюту збирати в садочок. Я з криком « я рожаю», командую хтось займається Анею, а хтось мною. Чоловік не міг пів години викликати таксі, бо не було машин. А таксі, що на кінець приїхало, ще 5 хв. блукало в моєму районі. «Ну на 9-ту ми не встигнем, ну на 9.10 – залізно»- сказав водій.
9.14 - я на місці. Лікаря нема – «летучка». На третьому поверсі така жара, що починаю роздягатися. Через неспокій не відчуваю схваток. Думаю поспішила, але з другого боку протягом дня не було кому мене б завести, помогти – перестрахувалась.
9.40 – появилась лікар. І тут почалось таке, чого не чекала, навіть в страшному сні. Я на радощах бігаю з нею по кабінетах, слухаю серцебиття дитини, щебечу і тут – крісло. Тільки не думайте, лікарю довіряю на 99%. Хотіла запитати для чого на крісло, схватки є, виділення є – положіть десь, будемо чекати. «Треба подивитися, чи справжні роди». Отут почалось: такої болі я не відчувала протягом усієї вагітності і в мене була неадекватна реакція, як для повторнонароджуючої жінки; якщо я не дам зробити, те що лікар хоче, то вона піде додому, а я мовчала – «хай іде»; тут у мене почалась схватка і лікар мене відпустив – розкриття 4см, «Будемо народжувати!». Я себе почувала дитиною, яку образили зробивши боляче, але стриматися не могла і вся «патологія» дивилася на мене співчутливими поглядами. Поплакавши в чоловіка на плечі, пішли до приймальні. Через півгодини нас впустили і сказали забрати верхній одяг додому: «Правильно, а то ще повтікаєте!»- пожартував чоловік, а я подумала зовсім інше. Далі по плану: клізма, санітарка, пологова палата. Відчула себе в готелі, в персональному номері і схватки, як свято. Все подобалось: і акушерка, і санітарка, і обстановка, і відношення, правда протягом 15 хв. я витратила на всякі медикаменти 70 грн., але лікарці довіряла. Лишилась на одинці зі схватками. Першу годину розмови по телефону чергувались з відпочинком. Мені було зручно і не боляче саме сидячи, а на це акушер запропонував «сісти мені! на голову» і зрозуміти, що малюк відчуває. Я здивувалась, бо лікар говорив, що голівка високо. Лікар сказав «появлюсь через годину», а я питаю «ви думаєте це буде сьогодні?», «Протягом трьох годин!». Після чергового огляду на кріслі я вже в цьому не сумнівалась.
Мені поставили капельницю, бо я і так вже сили втрачала. Почались схватки безперестанку, я не мала часу відпочити. Чекала моменту, як при перших пологах, і коли зрозуміла що не дочекаюсь – подзвонила лікарці. Після моїх слів, вона прилетіла, як ошпарена, і оголосила «вже роди». Мене підняли, привели до крісла, а я кричу «хочу стоячи», вони, переглянувшись, «ми дитину не зловимо». На кріслі я чула ніжні слова лікарки і це дуже помагало, паралельно санітарка плюскала на мене воду і давала пити (я в неї влюбилась). Дитинка йшла туго, і взагалі головка чомусь постійно була високо, а схватки були ті що треба. Коли лялька вискочила, то ледве зловили, бо аж ойкнули. Все наступне було як у казці. Хоч мене дуже морозило, я вважала, що це від щастя. Почула
«ой який великий, напевно 4, о ні більше», і тут малий образливо заплакав. Збіглися лікарі і однозначно відзначили – «богатир». Коли я зрозуміла, що з «ним» все добре і він повністю здоровий, то всі болі були «ні по чому». Я дійсно дуже вдячна всім лікарям і іншому персоналу за те, що вони зробили все, щоб я була щаслива. Я до пологів готувалася протягом 9 місяців і вони пройшли так як я хотіла, а в післяродових
4 дні я набиралась сил і вивчала мій «діамант».
Я народжувала на Батальній в лікаря Лехновської Тамари Анатолівни. Дякую їй, всім і Богові!"
__________________

Оксана
29.11.2007, 13:41
У древньому місті Кракові одна із стін королівського Вавеля називається стіною бажань. Знавці Сходу дослідили, що саме тут сходиться сім чакр світу і тому Вавель встояв перед багатьма ворогами. Усі туристи, відвідуючи це чудове місце, притуляються до цієї стіни і загадують свої найсокровенніші бажання. Серед них була і я. У червні минулого року я подумала, приклавши долоні до стіни, що дуже хочу стати мамою…Рівно через два місяці біля цієї самої стіни, знаючи про свою вагітність, я загадала бажання щасливо виносити і народити цю дитину…І моє бажання збулося…
Чудовий весняний день…Я сиджу під яблуневим цвітом у садочку своєї бабці під Кайзервальдом і завершую щоденник своєї вагітності, який я пишу для своєї донечки. Сьогодні я відпросилася від лікарні, оскільки плани лікарів щодо народження Аннички не збігаються з її бажаннями і вона ось вже тиждень не поспішає з’являтися на світ..Я виставляю свій живіт під сонечко і малятко тішиться і з радості щосили гамселить ногами і руками… Усі вихідні ми просимо Анничку народитися. Можливо, їй сподобається піший похід по периметру Кайзервальду по горах? Але всі наші спроби не увінчуються успіхом, єдине, що вкінці вихідних мене страшенно болять ноги…
У понеділок я лягаю в лікарню. Настрій, звичайно, не найкращий. Відділення патології…Перша палата, в яку мене поміщають – це кімната на 8 ліжок, де всіх підряд мають на днях кесарити.. Всі оцінюють нас з чоловіком «досвідченим» поглядом і відразу починають розповідати що до чого, як годують, кому що треба дати і т.д. Згодом чоловік знаходить мені більш затишну палату на 4 людини. Я лягаю на ліжко і розумію, що малеча народиться скоро, бо на такому ліжку нам з нею спати буде важко. Ввечері я відпрошуюся погуляти на кілька годин. Насправді я втікаю додому (мені від лікарні хвилин сім), де ми зчоловіком прекрасно проводимо час..На наступний день все повторюється знову так само..Я починаю ввечері відчувати болючі перейми, але вони не регулярні і вранці все знову тихо…
Ранок 9 травня…День победи (всі родичі дзвонять і просять – Оксана, ти сьогодні не роди, потерпи все ж таки до завтра, бо це не пасує). Я передаю їхні побажання Анничці і знову після обіду іду додому…Вдома перейми посилюються, я прибираю, смажу сирники, читаю форум…час минає швидко…9 година вечора…я знову в лікарні, прощаюсь з чоловіком, який іде на день народження у богемне товариство наших друзів..обмінюємося поглядами: «ну, може, вже завтра». Десь через годину я лежу на цьому «казковому» ліжку, слухаю плеєр, де з навушників лунає хриплуватий голос Славка Вакарчука «невже, хтось сказав тобі, що буде легко…»..і раптом розумію, що ці звичні болючі перейми не дають мені спати…далі лежу і чекаю, що буде…через годину я вже впевнена, що це воно…ще годинку ходжу по коридорі…перейми повторюються кожні 2 хвилини…іду будити медсестру...на столі у неї лушпайки з-під насіння, горнятко недопитої кави, якийсь журнал…на хвилину згадую свої студентські чергування…Вона сонно підіймається, будить чергового лікаря, молоденького мужчину, який дивиться мене на кріслі і так собі спокійно каже – «відкриття 4-5 см, переводьте в родзал»…Настрій в мене просто ейфоричний, якесь страшенне радісне хвилювання. Його не можна порівняти ні з чим, я згадую, коли ідемо до шлюбу, стоїмо перед дверима храму і ще купу різних переживань, але аналога знайти не можливо…доки мені роблять різні підготовчі маніпуляції, я дзвоню до чоловіка, який перший раз в житті попробував безалкогольне пиво (каже, що внутрішня інтуїція)…через 15 хвилин ми вже разом у родзалі..самі…кожну годину акушерка приходить і слухає серцебиття, а потім ми з чоловікос слухаємо її хропіння в сусідній кімнаті…ми ходимо по кругами, вимірюємо тривалість перейм, інтервал між ними і т.д., спілкуємось, багато згадуємо про вагітність, спілкуємось з Анничкою і її підбадьорюємо…Десь біля 5-ї приїжджає моя доктор в дуже оптимістичному настрої, ми багато говоримо з нею, згадуємо спільних знайомих в медичному світі…десь біля 6-ї стає справді важко…перейми частішають, але тривалість їхня не збільшується…З медичних підручників ми з чоловіком знаємо, що це слабкість пологової діяльності..Але доктор не спішить із стимуляцією…вирішуємо чекати ще годину…мене дивляться на кріслі і, виявляється, що голівка ніяк не опускається…я починаю переживати, хоча в глибині душі намагаюся зберігати спокій…Година проходить без зрушень…починається стимуляція…ми з чоловіком ходимо навколо крісла кругами з штативом крапельниці в руках…картина, достойна пера…це продовжується ще три години…нічого…моя лікар вже мертва, підозрює нечутливість рецепторів до окситоцину…ми добре усвідомлюємо, що нас чекає операція…я сама прошу лікаря піти на це, якщо є загроза для дитини…біль стає нестерптий…я сиджу на м’ячі, перед очима шведська стінка…я згадую дихальні вправи, розповіді про те, що пологи – це не боляче, класно, треба тільки усвідомлювати…і думаю…холера ясна, я ходила на курси, я вчилася, я сама лікар, чому мені не вдається… я знаходжуся в якомусь напівдрімотному стані…куняю на тому м’ячі, як тільки біль зменшується…але скоро біль стає безперервним…і я згадую історію, яку розповідав мені тато…Він альпініст і колись кожного літа підкоряв вершини на Кавказі… «найпрекрасніше видовище в горах – це гроза…весь горизонт у блискавицях, які зливаються у єдину золоту заграву…громовиці також зливаються…і ти відчуваєш себе злитим з природою з цим всюдисущим звуком і світлом…» І я намагаюся злитися з болем в єдине ціле…і перед очима знову гірські пейзажі…ми з чоловіком з наплічниками піднімаємось на Чорногорський хребет…з кожним кроком стає все важче, але відстань до вершини все менша…а потім знову Горгани, обсерваторія на Попі Івані…запах чебрецю, ватра, я граю на гітарі свою улюблену пісню і чую свій голос десь вгорі між соснами…і чую свій голос, а точніше якийсь стогін, бо вже нема сили терпіти…я знову лізу на крісло…відкриття вже майже повне, але голівка не опускається…в очах моєї доктор надії мало і вона каже, що якщо до 12-ї години не почнуться потуги, то будем кесарити…Наша хитра Анничка це почула і вирішила потихеньку народжуватися…перед тим, як тиснутися моя лікар намагається напоїти мене чаєм і нагодувати бананом з шоколадом, щоб підняти мої сили..я щось там пробую, але мене страшенно нудить…я вибираюся на крісло…ще раз вислуховують серцебиття…і я чую слово брадикардія…я знаю, що значить це слово.. і раптом я забуваю про біль, про все, що навколо, я не чую епізіотомії…я починаю тиснутися зі всіх сил…всі мене підбадьорюють…чоловік міцно тримає мене за плечі…в мене раптом береться стільки сили, що, мені здається, що я можу розбивати стіни і перевертати гори!...але цієї сили замало…я розумію це…на допомогу приходить «добрий дядя», який починає мені допомагати…нарешті я відчуваю, що Анничка вже не зі мною…і ще не зі мною…ми з чоловіком затамовуємо подих…ці декілька секунд здаються вічністю…і раптом я чую найрідніший в світі голос…через хвилину ми вже разом…я ще чую, що 3 кг і 52 см і 8/9 по Апгар…а далі мене вже нічого не цікавить, крім цієї маленької дівчинки, яка завзято смокче мене…ніякі там шви і все решта не здатні мене вивести із відчуття …яке описати і назвати неможливо…подумки молюся і усміхаюся…і наш тато також…
Я лежу в родзалі разом з моєю Анничкою, яка тихо і уважно мене вивчає…Чоловік обдзвонює дорогу родину, такий щасливий і зворушений.. біля мене моя сестра ( Анничкіна улюблена тета), в якої якраз були пари з хірургії неподалік, і вона перша добралась до нас. За вікном травень, світить яскраве сонечко, співають пташки…і життя насправді тільки починається…
І наступного разу, коли буду на Вавелі я подумаю про те, що добре було би написати ще…ну хоча б…зо дві такі історії…

demetris
29.11.2007, 14:07
Я народжував з дружиною...

То було спекотне літо, мав трохи роботи на виїзді, тільки закінчив черговий проект. У вівторок мав їхати на прес-конференцію, але...
Вранці дружина як завжди стала "до природи" (і чого ті вагітні так багато п"ють і пісяють??? ;)) Ми після обіду мали йти вже нарешті вибирати лікаря (то був 35-36 тиждень), але не встигли... спочатку просто "підтікало", але потугів не було... Зібрали торбу (збирайте торби заздалегіть!!!) і в дорогу... з пологового будинку я повернувся вже татком, але не так одразу.

Приїхали на Мечнікова (єдине місця, де знайшли за 30 хв. вранці знайомого лікаря) з однозначмим рішенням народжувати разом. Але це ж Мечнікова... Але дружина в мене стріляний горобець - каже при реєчтрації "якщо не буде чоловіка- то ми собі підем в медінститут". Як потім з"ясувалося - медінститут тоді був на санації :).
Понятягували на мене балдахіно-капців і все таке... і народили.

Трохи несподівано, трохи не там де планували, але той день я на завжди запам"ятаю... Не уявляю де б я мав бути в той момент, як не біль своєю дружини.

Не буду розповідати багато про перебіг (хіба коротко, міхур трохи тріс, води почали ідходити. Потуів не було. Прокололи міхур, щоб так стимулювати потуги. Потуг не було. Почали капати окситоцин. Потуги пішли... далі киснева маска, велелящий газ, вертоліт і наша манюня...) бо може бути різний. Головне бути разом.

На кінець. Дружина схудла після пологів на 7,5 кг а я на 11!!!
це десь за 3-5 днів (вже не пригадую) ;)

levandivka
29.11.2007, 15:51
Копія.
Отправлено: Воскресенье, 09 Ноября 2003, 7:39
Началось всё в холодный февральский вечер 1989 года. На 5-ом месяце нашей беременности моя мама, пообщавшись с Никитиными и перелопатив свой архив прессы, в «ненавязчивой форме» заслала нас в клуб «Здоровая семья». Нас интересовал РОДДОМ «с человеческим лицом». С тем и пошли мы на другой конец Москвы в МЖК «Сабурово».
Ответа мы не получили, вот только, попав на занятия (присутствовало 7-10 пар), уйти мы не смогли. Таня и Леша Саргунас (спасибо им огромное) проводили ликбез таким образом, что сомнений не оставалось – нам роддом не нужен. ЖК мы, конечно, посещали, но сильно урезали исполнительную часть лечения.
Так получается, что без авантюр не обошлось. Тёща дорогая на нашем 9-ом месяце, загнав меня на внеплановую подработку, буквально за руки - за ноги, при содействии ЖК, упаковала неразумную дочь за 2 недели до родов в патологию. На 3-ий день под-расписку отбились и ушли жить на нейтральную территорию.
В 5 утра отошли воды. Мы были готовы: прополис, марганцовка, ножницы, зажим, нить для пуповины, морская соль (оказалась лишней), машина под окном на подстраховку и абсолютная уверенность, что всё ОБЯЗАНО БЫТЬ ОТЛИЧНО. Даже отсутствие Лени Китаева (был на телефонной связи) нас не пугало. Около 6-ти начали «заплыв». Когда нащупал головку (вот он!) - открылся космос. Но когда прорезавшаяся головка открыла глаза и явила удивлённый взгляд, образца 67-го года, я совершенно обалдел!.. Крика не было. Было море горячего счастья.
Наплавались (вынырнули и начали дышать минуты через 2), подкрепились молозивом, пуповину обрезали. Вот плацента что-то не торопилась. После короткой телефонной консультации сняли лишний зажим и всё (плацента) пошло…
Вечером пришел-таки Китаев. Посмотрел плаценту, животик помассировал, сеанс бэби-йоги…
А потом собрались друзья-подруги. Ящичек коньяка мы оприходовали…
На следующий день взвесились (в пустом кабинете полуклиники)- 3 600. От обязательных услуг отбились без проблем. До 7-ми мес. питались только мамой, долго занимались с клубниками в бассейнах. Никаких прививок, закаливание, врачи только при травмах, домашний спорткомплекс. Здоровью Олега можно позавидовать. Семья, правда, распалась через 6 лет.
Ириша, моя вторая жена (одноклашка и односадка), своего первенца рожала (1991) по всем канонам советского здравохранения: госпитализация за месяц до.., притормозили-стимульнули, подрезали-подкололи. Сесть смогла через месяц. Грудное вскармливание прекратила «по рекомендации врача»; дисбактериозы – астмы, аллергии. Всё как «положено». Когда я с полуторагодовалым Олегом закатил к ним во Львове пообщаться, Ириша была в шоке: « …я, Вань, такую же хочу…»(по Высоцкому).
Так получилось, что «такую же» получилось через 10 лет. Мы, сменив супругов, обитали в Польше. Вместо ЖК – частный кабинет в соседнем квартале, где можно при папе и без оного поболтать о своих страхах, посмотреть УЗИ и получить «фото», послушать биение сердца малыша. И всё это всего за 7 УЕ / посещение. Не сдали анализы – ладненько, ещё успеете. Не пили лекарство – ну не слишком нужное. Изжога замучила – поешьте миндаля. Одним словом, полная либеральность врача, которая работает и в клинике. Но только в частном секторе. Система там свирепствует почище нашей (поле родов к нам трижды за 10 месяцев приходила с полицией «опека детства» с обвинением в издевательстве, а также «преступной халатности и непостановке на учёт»).
28 февраля у нас обоих был трудный день (начало в 3 ч. утра), вечером проводили гостей, сходили проведать врача (открытие 2 см., приходите через недельку…). Упали спать (22-??). С 00 часов до 4-х длилась попытка меня поднять (дорогой, у меня болит…). Аргументы «ляг и расслабься» не срабатывали – пришлось встать, выслушать, набрать ванну (наш регулярный атрибут отдыха). Матка открыта. «Ну что ж – будем рожать!».
С третьей попытки карапуз вышел. Не могу сказать (написать) «родился»: роды – обычно понятие натужного, напряжённого воя. Да, конечно, тужились. Да, больно. Но и для Иришки, и для меня МОМЕНТ ВЫХОДА из мамы … Мы не «завёрнуты» на дельфинах, но лучшей ассоциации не подберёшь. Именно так появляются дельфинята – «плюм-м-м»… С рождением плаценты проблем не было. Правда, кусочка не хватало (по моему пониманию).
«За это можно всё отдать…»(из песни). Наигрались, напоздравлялись (предки долго приходили в себя). Врачиха, убегая на дежурство, посоветовала вызвать бригаду и сдать на месте анализ (допускался резус-конфликт). Мы позвонили, объяснили популярно, что нам нужно, а через 3 минуты примчались спасатели. С пупочной защёлкой наперевес и «набором новорожденного» под пахой. Придя в сознание, уболтали нас «проехать в отделение», дескать, на месте брать анализы не готовы и не уполномочены, заодно, и плаценту проверят. Пока помогал собраться маме, сына упаковали казённый набор мумийофикатора. За 5 минут пребывания в «приёмном» малыш посинел. Ожил только после освобождения от одеял-пелёнок.
-Давайте нам малыша!
-Зачем?
-Проведём обследование, прививки…
-С-с-спасибо, но нам это не нужно. Нам бы…
-Свои порядки дома устанавливайте!
- Так мы там и были…
Вызвали Главного.
- Да, конечно, давайте малыша медсестре, а сами пройдите…
-Щаз-з-з!
За это время провели поиск злосчастного кусочка плаценты. Ни УЗИ, ни в кресле ничего не дали всё чисто. Через пару дней сам вышел… Зато, помучили малость.
Фактически, кроме лишней боли и нервотрёпки мы ничего не получили.
После возвращения в Украину мы на учет не становились и нас никто не доставал. А потом новая беременность.
Посетив ЖК, мы получили пачку направлений для ксерокопирования. Сделали 2 комплекта, лишь бы не нам заполняли все эти бумажки. Справку в СОБЕС (о беременности) дали с третьей попытки. Дородовый отпуск начался по их подсчётам через 2 недели после родов. Интересующие нас анализы и УЗИ мы провели за наличный расчет в другой клинике. Врача посещали тоже приватно (примечательно, что она давно ушла в Киев, подальше от трясины Львовского МОЗ).
И вот, очередное время «ч». Вечером отошла пробка. Утренний подъём, ванна…
Да было поспокойней, можно было не суетиться и особо не нервничать. Рожались «на раз-два-три», дельфинчик плыви. Поспокойней? – Ага! Не тот случай. Минут через 5 опомнились: «кого родили-то?» На этот раз девочка!!! Разбудили бабушку и племяшку. Праздник жизни продолжается!
После обеда забежал в полуклинику (благо рядом) одолжить весы. Но т.к. нашей знакомой не оказалось, обратился наобум… И тогда началось!
Не буду описывать всех подробностей, только у нас перебывали все ответственные главные, пробовали вернуть нас в рамки стандартных рожеников, обсмотрели, ощупали, переэкзаменовали. Переговоры завершились соглашением, по которому мы согласились допускать к ребёнку педиатра, нашу приятельницу. Отказов написали десяток. Местная пресса черкнула о «первых экспериментаторах», дала обвинительные заключения специалистов. На том и успокоилось.
Через год позвонил Пётр. 7-ой месяц, только отбыли срок на сохранении. Общаться с системой больше не хотят. Через газетный www-архив вышли на нас. Попросили поделиться опытом. Посмотрели наши фото, получили комплект литературы и … пропали. Раз объявились с парой вопросиков. Попросили подстраховать при случае. Да нет проблем, поможем, чем сможем.
Пригласили нас часов в 10 утра, когда схватки шли полным ходом.
-Ребята, вы всё делаете на свой страх и риск.
-Да, конечно.
-Готовы?
-Готовы.
Оказалось, не слишком готовы. Мамочка до последнего дебеты у монитора подбивала, на гимнастику времени не хватило. Папа политику понимает правильно, а с материальной частью заминочка. Раскрытие? Х-м-м…
Сил потужиться толком не хватало. Оказалось, не так давно операцию на сетчатке перенесли. А в РД – никогда. Наотрез. Рожали все: мама, папа и мы с Иришкой. К 18-ти часам родили парня. Без разрывов, кровотечений, потери зрения и т.п.… Только жена сказала, что «больше помогать не будет» . Легче самой родить. От «людей в белых халатах» отбивались тоже вместе. Акушер смотрел на меня как на вора (100 баксов украл). Пару раз маму до слёз доводили. Справку для ЗАГСа грозились не дать – дали, без прививок и проч. Привлечь за незаконную практику? Так вот фото, на которых папа режет пуповину. Отстрелялись за 2 недели.

Что мы вынесли из всего этого?
1. В полуклиниках, обычно работают персонажи из «Маски-Шоу в больнице» со свастиками вместо креста на рукаве и груди.
2. Рожать самим можно и, увы, нужно. С подготовкой и подстраховкой.
3. Рожать не самим тоже можно, но только не в «общем порядке».
4. Рожать не самим в общем порядке тоже можно, только хлопотно это и ещё дороже (для здоровья).
5. Нужно всегда помнить, что ответственность за Ваше здоровье лежит на ВАС. Минздрав выполняет инструкции и приказы, охраняющие систему, а не Ваше здоровье.
6. Роды – семейное событие, без папы будут неполноценными (многие вообще без папы живут, и - ничего…)

Копія вірна. levandivka

хельга
29.11.2007, 19:59
Ну ось - моя історія. Перечитала допис Оксани і згадала Прагу в травні... На Карловому мосту є Ян Непомутний, якого скинули в ріку з того ж мосту. І біля його пам"ятника загадують бажання. Як я це узнала, вистояла чергу і загадала бажання. Завагітніти, виносити легко вагітність і родити здорове маля.
Лякали мене подруги, що не так то легко завагітніти. Буває 3 місяці, а буває і більше 6. Я дуже хотіла, щоб моє маля народилося в кінці весни, на початку літа. Тож в кінці літа взялися з чоловіком за "діло". В липні навіть запланували поїздку на море в вересні. Ось чотири дні до вильту а в мене затримка. Тест - так... Ще один - ТАК!!! Була думка не летіти на море, але перельот година сорок і ми вирушили в подорож. Я навіть рада, що моє маленьке життя зароджувалось в сонці, морі і хорошому настрої. Коли повернулися, відразу на УЗД. Шість тижнів - маленьке зернятко, а серденько б"ється аж сльози на очах... Татко (майбутній) поряд теж бачу очі блищать.
Вагітність то велике щастя. А коли почула перші поштовхи то вже впевнено вілчула себе мамою. Животик в мене був невеликий. За всю вагітність максимум 12 кг.
Пішли на курси "Майбутьніх батьків". Татко активно ходив на всі заняття, вивчав дихання. Щовечора робив масаж.Потім вже з нетерпінням чекала пологів. Нічого не боялася...
Строк був на 9 травня. 6-го вже відчула важкість, а 7 легеньки перейми, які тоді здавалися сильними і ми з татком поїхали до пологового будинку. А лікар сказав, що сьогодні я не народжу приходьте завтра. А приїхали ми 4 ранку 8-го. Цилий вечір сиділи рахували перейми, інтервали між ними. Лягли спати - не можу - перейми... Кажу чоловікові, що все більше не можу, їдемо в лікарню. Встаю - води відійшли ( тоді ще не знала, що повністю, здавалось так має бути). Приїхали в лікарню - реєстрація, клізма.... Відвели нас в партнерську палату. Чоловік відразу вирішив бути присутнім на пологах. ВЕЛИКЕ ЙОМУ СПАСИБІ. Лікар приїхав подивився, шийка матки не відкривається, пологи сухі, бо відійшли води. Каже, народиш до 5 вечора. Та ви що, ні до обіду справлюся - думала я.
Лякати нікого не буду, але було боляче. Та й пологи мають боліти - така природа. Просто жінка може витримати цю біль, так створила нас природа. Перейми були болісні і довго. Чоловік був поряд весь час, робив масаж на спину, заспокоював, нагадував дихальні вправи. Погуляли по палаті, посиділа на м"ячику Моя мама ліар і хороший товариш з лікарем, який приймав пологи, то ж їй дозволили бути присутньою на пологах. Але чомусь ріднішої людини ніж мій коханий чоловік тоді для мене не було, навіть мама. Десь на 11 годині пологів ставили стимуляцію, бо шийка матки так і не відкривалася. Тоді я навіть покричала... потім кричала робіть кесарське або обезболююче... а чому? Навіть не знаю - бо найбільше хотіла народити сама.(потім казала чоловіку, що так кричать в кіно) Лікар, ТЕЖ ВЕЛИКЕ ЙОМУ СПАСИБІ, сказав, що кожна жінка повинна народити САМА, то ж ти народиш САМА!!! А чоловік казав, щоб я навіть не думала про таке. В якийсь момент перейми перестали бути болючі і я відчула тиск в животі. Це були потуги. Я перейшла на пологове ліжко І відчула якийсь спокій, бо болю вже не було. Відчувала, що вже скоро настане щось неймовірне!!! Ось знову тисне ... тужуся... сил нема...12-та година пологів...знову тужуся... бачу головку тужуся.... сил нема... чоловік і лікар підримують спину... лікар тиснена живін... не виходить... сил нема... лікар шепче мені на вухо - чи знаю я що таке щипці... тужуся... і ось НАЙПРИЄМНІШЕ що я відчула за весь час пологів теплий комочок який вислизнув. Не плаче... я з чоловіком завмерли не дихаємо... лікарі метушаться ... аж ось перші звуки - найприємніші, довгоочікувані... віднесли, помили, принесли. І ось маля в мене на животі смокче вперше грудь, а потім солодко спить... Поряд за руку тримає чоловік і ... плаче ... від щастя,радості. Я не можу плакати, бо всі емоції вийшли під час пологів. Потім чистили, шили, але це все забуто порівняно з тим моментом коли маля спало в мене на грудях. Хлопчик 3200, 51см.

Додано через 1 годину 4 хвилини
Пишучи свої спогади мені бракувало слів описати ті переживання і емоції які панували в той момент.:crazy: Ось декілька фото до і після :p http://picasaweb.google.com/akosmeda/xucYMH

Morryson
30.11.2007, 12:09
Копіюю зі свого ЖЖ
Ех, видалася вільна годинка на роботі (вдома вже 2 тижні як немає вільної хвилини :-) ), спробую згадати як ми "купували" свого синочка.

Всі 9 місяців вагітності в "нас" пройшли без ускладнень, ходили і в Карпати, і в горах Болгарії відмітилися. Підходив час "Ч". Термін у нас був встановлений на 11 листопада, але ніяких видимих ознак і симптомів бажання з'являтися малечі на світ не було. В п'ятницю, 9 листопада, Мар'яна сходила на огляд до лікаря (Ковальчук Ігор Ярославович, "Батальна"). Він також не побачив ознак близьких пологів і сказав, як на вихідних не народимо - то в понеділок у лікарню "з речами".

Це нас трохи засмутило. Адже дружина почувалася ідеально, чого ото лягати в лікарню? Тому в суботу ми почали вмовляти свою дитинку не засиджуватися в животіку. Ввечері на огоньок зайшла «тітонька Пем» чим дуже нас підтримала. Я з нею вговорив пляшечку коньяку. А в Мар’яни «щось» почалося. З хорошим настроєм лягли спати.

В неділю зранку Мар’яна сказала, що в неї «ніби» перейми. А що ж ви хочете, перший раз. До полудня я побігав за нею з секундоміром, «ніби» перейми означилися як регулярні. Нк то з богом! Зібрали речі в 2 рюкзачки (брали тільки саме необхідне для пологів, а то як нас додому повернуть?) і пішли в бік пологового вниз по вул.Зеленій. Ходу там на пів години, ми не спішилися, час від часу Мар’яна зупинялася перечекати перейми, але в загальному було весело, навіть трошки якось урочисто. Я знімав на камеру, щось жартували та підтримували один одному настрій.

За півтори години (десь біля 2 години дня) прийшли в пологовий. Санітарка з недовірою поставилася до нашого самопоставленого діагнозу (перша вагітність, завжди перебільшують симптоми від страху) і порадила вертатися додому. Але після огляду лікарки Мар’яна вийшла зі сльозами радості на очах, бо та пообіцяла що вона сьогодні народить (відкриття 6 см).

Поки всілякі процедури, то-се, в родову палату попали десь о 3 годині. Прийшла акушерка, передивилася взяті речі і тут же послала санітарку на докупівлю якихось напівпотрібних речей начебто для нас (мило, паперові рушники, одноразові пеленки, рукавички, вата іт.п.) десь на 50 грн. Там були і якісь медикаменти. Прийшов лікар (ми йому передзвонили) забрав дружину на огляд. Там «спустив води».

В принципі, на тому нас і лишили на 1,5-2 години в спокою. Мар’яна в основному рухалася по палаті, спиралася а мене, «танцювала» тазом і це їй полегшувало переносити перейми. Але прийшла акушерка і вколола «наркотик аби не так боляче було» (Сульфат атропіну, Метилергобревін) і наказала лежати пів години, бо буде крутится голова. Лежачи було набагато важче переносити перейми. L

Ми знову почали ходити, стало легше. Приходив лікар, питався чи посилюються перейми, чи болить? Дружина і каже, що вже менше (укол же давали для того аби зняти біль, нє?) Він каже, що то непорядок. Треба аби перейми наростали і то погано для дитинки, бо води відійшли (а на фіг він їх «спускав»?) і треба підтримати маму. Прописав крапельницю (Хлорид натрію). Ми намаглися з ним сперечатися і відмовитися від стимуляції, але лікар Ковальчук розсердився і сказав що або ми його слухаємся, або він іде додому, і в кого тут вища медична освіта, і начитаються всякого, а потім мертві діти народжуються. Важко було сперечатися. Крапельницю поставили.

Зразу «процес пришвидшився». Але так як треба було лежати, то Мар’янці було важко. Вона весь час дихала, тільки цим можна було полегшити біль. Бо якось походити і відпочити за рахунок зміни положення було неможливо. Акушерка вже весь час була з нами. Вимірювала серцебиття малого, тиск в дружини.

Потім перейшли до «диби» (стіл для безпосередньо народження). Тут їй ще щось вкололи від підвищення тиску (а що, жінка має бути залізно-спокійною під час пологів?). Почали ми тужитися, пару разів Мар’яна може і зривалася на крик, але не більше ніж штангіст що піднімає ривком штангу. Тобто це не був крик від болі, а від натуги. Почала з’являтися голівка з чорнявим волоссячком. Тут вже прийшов лікар, неонатолог (молоденька лікарка Оксана). Зрозуміло, що діло вже йде до завершення.

В 1950 наш син з’явився на світ. Сльоз умілєнія в нас не було, була радість та щастя. Мені дали перерізати пуповину. Малого обтерли, трохи вдягнули і поклали мамі на живіт. Потім обміряли, зважили… і забрали. В «акваріум» під кисень, неонаталог щось пояснювала що малий довго «йшов» (в нього синенька голівка від стиснення), груди все одно зараз не візьме. Полежить під наглядом, так йому буде краще. (Думаю, що аби їй заплатити то вона би залишила малого біля мами, так показує наступний досвід перебування в пологовому.) А маму лишили ще на 2 годинки в палаті щоб крапельниця докапала. Це, звичайно, нас засмутило. Мене ще не так сильно, але мамі, яка не має сил після пологів і живе тільки емоціями, ті всі пояснення не спрйималися. Тому після закінчення крапельниці вона сама встала і пішла на поверх вище, аби всю ніч просидіти біля свого синочка. Ну і там вже, мабуть, плакала.

Зранку їй віддали дитину, той зразу дуже добре взяв груди, поселили в палату. І ніби все налагодилося.

Ага, щас! Ми ж в руках «охорони здоров’я»! А тут не так все просто.

Пару днів все було добре. Ніхто не чіплявся, брали якісь гроші на якісь ватки-пеленки, медсестрички помагали міняти підгузники і ми думали що нас вже випишуть. Але тут педіатр приписав малому уколи (Вікасол, Діцинон, Цефотаксин). На всі запитання породіллі про мету і потребу в такому лікуванні відповідали «у вас великий плід». Ну і шо? «Я веду 9 малюків, то 8 нормальних і тільки ваш проблемний». Уявляєте таке казати молодій мамі? Потім виникла потреба лікувати малого під кварцевими лампами (дитяча жовтянка). Ввечері Мар’яна розплакалась медсестричці що маленький хворий. «Та шо ви кажете? Та ідеальний хлопчик, ніц йому не бракує! Я їх тут вже стільки бачила…А ви гроші педіатру давали?» Виявилось, що то треба при першому огляді дати лікарю 200 грн і нас би вже виписали. А так будуть лікувати скільки захочуть.

Звичайно, що після оплати малюк тут же виявився здоровеньким (як швидко ви пішли на порпавку!) і пообіцяли виписати на наступний день. Але тут виникла ще одна проблема – щеплення. Якщо раніше «пропонували» зробити якісь щепленння (кір чи там ще щось – не знаю точно) – то після відмови ніхто не наполягав. А тут причепилися з тим БЦЖ, і ніякі відмови не допомагали. Два рази викликали на килим до зав.відділення де спочатку читали лекцію про користь і піклування нашої держави про здоров’я малюка, то на другий раз пообіцяли не виписувати, перевести в лікарню на Орлика (до речі, що там таке?) ну і лікувати, лікувати… І додому не відпускати.

В кінці-кінців зробили нам те БЦЖ . Тут же дали документи на виписку, і ми майже втікли з тої лікарні. Не було абсолютно настрою на якісь святкові урочистості, подякувати персоналу, лікарям. Ми вийшли з службового входу, медсестрі я тицьнув десятку, вона винесла синочка в люльці. От тут вже були сльози радості. Що ми знову разом і що нас троє!

Так хіба з тюрми звільняються, саме так воно й виглядало.



PS Звичайно, на рахунок сімейних пологів. Нічого страшного чи кривавого в тому немає, в тебе такий адреанлін пре під час народження дитини, що ти ні на що не звертаєш уваги, ти тільки підтримуєш свою дружину та як можеш їй допомагаєш. Так на війні ти біжиш в атаку і не думаєш про те, що війна це погано, що навколо кров і нутрощі померлих. Ти біжиш і стріляєш. А потім вже сидиш і згадуєш тільки те, що ТИ-вижив, а не про бруд чи смерть інших. Приблизно так почувався і я.

І на рахунок, що кожна жінка проходить через пологовий. Сама. Це таке саме твердження, що і чоловік тільки той, хто пройшов армію (тюрму). В ідеалі – можливо. Але в нас не та армія яка робить з хлопця чоловіка. І так само не та в нас медицина, де добрі тьотеньки в білих халатиках піклуються про здоров’я мами і дитини. Тому якщо вже ваша дружина йде в пологовий, то намагайтеся хоча б бути як можна більше разом, вони тоді не так нагліють. Та й жінці легше, коли вона занє що хтось в курсі її проблем і намагається їй допомогти, а не лишає сам на сам з державною машино «охорони здоров’я».

Будячок
01.12.2007, 00:12
І мені сюди влізти чи що? Маленька історія появи однієї людини.

Початок.
Було то рівно два роки тому. Пробували десь рік зробити ляльку, не так щоб дуже, просто нічого не робили для того щоби маськи не було:). Всі лікарі хором видавали: «і навіть не переживайте, без нашої допомоги і довгого і натхненного лікування нічого не вийде».
Все починалось зі слів: «коханий напевно треба зробити паузу, почекаємо трошки а потім займемось процесом серйозно». Закупили, вибачте, гумових виробів на рік вперед :) Влаштувалась на нову роботу. Тут затримка, у мене з моїми гормональними приколами це не те що часто – це норма. Так на всякий випадок тест, щоб пересвідчитись що нічого нема. УЯВІТЬ дві полоски, щелепа до землі, спромоглась тоді перелапатити весь інет на предмет того коли неправильно показують тести Ледь дочекавшись ранку до лікаря, не повірила, тоді на УЗІ ( аж там попустило:) ). Вразило те, що першим ділом протягом початку вагітності всі лікарі говорили: «А вам аборту не можна». Який аборт, вони що з місяця????? Який аборт?? Добила ще одна цьоця лікар видала: « Ой а такі як ви не вагітніють, як правило шансів ніяких». Коротше втішили:) Але тоді я то вже мала в носі. Ну і ще: перше повідомлення про вагітність було моїй куліжанці такого змісту: «триндец, дві полоски».
Про вагітність не буду, все було ОК, або майже ОК. Бігала всі 9-місяців, плавала в басейні ( шанс двічі на тиждень відчути себе людиною прямоходячою:) ), працювала, потім вступила в аспірантуру, двічі лежала в лікарні, двічі звідти втекла, один раз навіть зі скандалом(обидва рази «попадала» за власною дурістю і через «ефективну» роботу другої пенітенціарної системи, її ще називають охороною здоровя). Було все і переживання і страхи, радості, і поява шаленої відповідальності. Нормальна вагітність:).
Ніякого розплавляння мозгів, рожевих соплів, сентиментів, очікування чуда ангела чи ще чогось такого, вимог особливого до мене ставлення, капризів, крім того намагалась не допускати ритуальних танців моєї родини навколо моєї персони:).
Я просто чекала дитину. Десь тижня до 20-го Остапчика, після того і до кінця вагітності – Соломію.
Пологи.
Хотілось природних сімейних до таких і готувались. Домовились з лікарем, вибрали родом, коханий здав аналізи, пройшли підготовку до родів.
АЛЕ. Довелось лягти раніше. Пологовий закривався на мийку, і то був останній день коли можна було туди потрапити. Може й не правильно, але домовитись в іншому місці я не встигала, а перед пологами з черговою бригадою я відчувала панічний страх. Правда ночувала я аж одну ніч. Зранку лікар подивилась – процес іде. При цьому так підчепила міхур, що очі на лоб полізли. Відійшла пробка. Я відчувала суміш радості (скоро, вже скоро) і легкого роздратування (ну навіщо чіпати було, якщо процес йде?). Спочатку були перейми, все нормально, не сильні регулярні короткі, усьо як пише книжка. Позвонила чоловікові, сказала що все ок, позвоню коли перейми будуть сильні і регулярні і йому можна буде відпрошуватись з роботи:).А потім заболіла спина(поперек), при чому на перейму спина починала боліти дуже сильно. Пішла вгору температура. Спина боліла вже безперервно, спочатку ще перейми відчувались, а потім вже тільки боліла спина, мене морозило. Зайшов черговий лікар, питає –перейми йдуть? Я ледь видихнула – не знаю, бо спина болить, відповідь: ну тоді ще не скоро. Біль в спині став наростати, одночасно стали йти перейми дуже довгі хвилин по 10 і з дуже коротким проміжком, температура шуганула під 40, дико тошнило. Прийшла моя лікар, кажу більше не можу, перейми як перед родами, спина болить, а розкриття 4-5 см. з 10. Лікар сказала що так може бути, бувають і такі пологи, що в такому випадку є покази до епідуралки. Після 5-ти годин безперевного дикого болю в спині то звучало як музика. Звоню чоловікові. Обов’язкові процедури (найгірший спогад з моїх пологів, в маніпуляційній туалет не працює, уявіть добігти до туалету вагітній в пологах, яку до того ж тошнить, згорбило, і йдуть перейми). Пережила. Переводять в дородову, супер треба сказати, чисто, світло, я одна, зі мною акушерки постійно, часто заходила лікар. Приїхав чоловік. Зробили анестезію, не сильну, пройшла спина, спала температура, пішло розкриття, я почала відчувати перейми, може приглушено, але все-таки, я змогла розслабитись і передихувати їх. Тепер вже не я, тепер вже ми, я і коханий. Перейми вже йшли як перед родами, регулярно і часто. Заходить лікар, питає не тужить? Кажу та ніби ні, вона каже ну як почне то покличите і виходити, я кричу їй в слід, чекайте-чекайте, вже тужить!. На крісло, в три чи в чотири потуги я народила, донечку поклали на живіт, потім піднесли мені показати, акушерка каже: «Ну, дивись кого народила». Я: «Як кого? Соломію!». Сміявся весь род зал. Потім до грудей. Зважувати, кутати, оцінювати, в донечки було 8-9 по Апгар. До тата на руки, де донечка тут же перестала кричати. В моїх пологах було багато моментів, але не було одного: страху.
Сліз, соплів, сентиментів, найщасливіших днів в житті, спалахів дикої любові, зашкалювання емоцій – такого не було. Радість, полегшення, здивування, ніжність, усвідомлення того, що це початок довгої дороги для нас всіх і усвідомлення того, що у нас є дитина, на знайомство з якою і на любов до якої у нас є ціле життя. Приємне, хвилююче передчуття невідворотних змін:). Дуже світлий і теплий видався той день ( між іншим на вулиці стало тепліше зразу на 10 градусів, отака от катаклізма ). Пройшло два роки.
Не знаю чому саме тепер вирішила згадати про свої пологи і так співпало що зявилась ця тема. Для себе я вирішила, що ні про що не шкодуватиму. Так мої пологи не були ідеальними, так помилок припустилась і я і лікар, так я перейми перебула з епідуралкою (потуги були без обезболення), так я спробую врахувати ці моменти у своїх наступних пологах. Але, ні, я не шкодую і ніколи не буду шкодувати про те, що все сталось саме так, ні, у мене нема комплексів стосовно того що пологи були не до кінця природними, і головне я ніколи не буду сприймати свої наступні пологи як спробу виправити попередні ( я це часто помічала у мам які перший раз народили не так як хотіли). Я не вважаю пологи головною подією у взаємодії мами і дитини (хоча безсумніву важливою), це лише початок, а попереду ціле життя:).

Туся
02.12.2007, 00:09
А я народжувала 26.08.2007.
Ми з чоловіком разом вже 7 років, 4 з них одружені. Весь цей час старанно оберігалися. Та прийшов момент- і вирішили спробувати. Були настроєні що пробувати доведеться довго. Та на диво - буквально "з перших спроб" вдалося. Завагітніла в цю ж першу овуляцію. Я довго не могла в таке повірити. Купувала тест за тестом, полоски були дуже бліді, і була "мазанина" постійно якась,так що я повірила аж після УЗД. І відразу ж попала на підтримку... Згадую з тремтінням той час, в мене в лікарні й токсикоз почався. Зате я вирішила твердо - то перший і останній раз що я на підтримці - справлюсь без підтримок надалі. Так і було. Хоча моя гінеколог дільничий постійно залякувала мене, та я просила Бога і дитинку щоб все було добре і намагалася вірити в щасливий хід подій. Всяке бувало, але вважаю свою вагітність нормальною.
Про пологи домовилась в сусідньому райцентрі - там була змога народжувати з чоловіком. Бо в нас в Червонограді пологове - то страшна річ.. Ще радянського типу і режиму.. Та й збиралися закривати на ремонт.
Домовилась там з лікарем. Почались перейми досить болісні, зібралися - поїхали. По приїзді виявилося що моя лікарка на морі :eek: і що це це не справжні перейми. Чоловіка відпустили, а мене на ніч залишили. Не можу забути того жаху - сама в палаті в чужомі місті та ще й кран в палаті тече - спати не дає мене нервує... І лікарка зрадила :no: Одним словом жах.. Перейми до ранку послабилися і я зібрала речі, ледве-ледве впросила віддати мені обмінку - не хотіли, боялися що до них не повернуся, подзвонила чоловіку і він мене забрав.
Вдома за деякий час знову перейми почалися. Проходивши так до ночі, я не змогла від болі заснути, і ми вже вночі лише з обмінкою пішечком пішли в Червоноградське пологове (живем практично біля нього). Там мене подивилася недовольна і заспана лікарка, запитала чи далеко я живу, порадила прийняти ношпу і анальгін і йти ще додому, а я к біль посилиться - приходити. Біль посилився, та я скромно терпіла і чекала ранку - треба ж дати лікарям виспатися :D Сама ясно спати не могла.
Зранку ми пішли в Червоноградське. Бо якщо вже попадати на чергову бригаду доведеться, то хай вже в свому місті. Так і вирішили. Відвів мене чоловік, а сам повернувся - в нас нікого не впускають. Старі страшні режими. І повідомили мені - матка відкрилася на 4,5 см, якщо сьогодні не вродиш - відправим в Сокаль (саме там я була на передодні), бо ми від завтра закриваємся на капітальну реконструкцію, яка триватиме 3 роки. Я уявила як то буде незручно коли знов туди попаду та ще й таким чином, і вирішила родити полюбе сьогодні :D
В цей день всі в місті святкували День шахтаря, було сонячно, пологовий напівпустий, я єдина вагітна, а всі вже породіллі. Перейми наростали, я поступово втрачала сили: 2 ночі не спала, їсти вже не могла, і заставляли мене ходити безперестанку :scare: Я засинала на ходу, падала на коліна, з часом мій спокій і вмиротворення почали мене покидати, наростала паніка і навіть стало страшно. Я просила щоб шось зробили, бо вже була 15 година, і я весь цей час в лікарні з самого ранку з 8 години безперестанку ходила і рахувала перейми. Ніхто нічого не робив, лиш води спустили, і заставляли не лише ходити а ще й присідати, тримаючись за спинку ліжка.. І при тому тужитися . То був дійсно капець. Я тоді зненавиділа ту спинку ліжка, вона й до тепер в мене перед очима.... Біль була вже така, що я неуявляла як може боліти сильніше, сил нема, нікого нема - я сама в палаті, лікарка і акушерка рідко заходили.. Я потихеньку собі конала...Думала що не проживу того. Присідала, тужилася.. А вони прийшли, дивляться - я вже біла як стіна а родити ще рано... Вкололи глюкозу, далі присідати..
Так дотягнули ще півтори години, тоді взяли на стіл... Тужитися сил нема.. Поставали круг мене 5 чоловік , допомагали мені тим що при потугах вболівали і згинали то ліжко піді мною.. А в паузах обговорювали якусь неприємну ситуацію що сталася в них напередодні і всю увагу спрямовували на розмову, а не на мене. Що народилася в алкоголічки мертва дитина - мені було під час моїх найбільших страждань таке чути жахливо. Я встрягала в розмову криками - кажіть що там в мене, я вмираю!!!!!!!! :suicide: На столі я пробула довгувато.. В очах крововиливи, якісь глюки навіть - неправильно тужилася.. Водою відливали - і знову тужусь.. Ось і голівка з чорним волоссям - каже санітарка...Я аж віджила на мить. І поїть мене водою і обтирає, щоб вже дотужилась нарешті..
Вдалося мало не з останніх сил - як витягали - то вона ніжками мене ще на прощання в лоні побила.. Запамятала я ці відчуття - перші приємні.., тоді крик, поклали на живіт, дивлюсь - така гарна, правильна - ні не підпухша, чиста..3600 г і 53 см. Навіть в фільмах гірших показували. Це мене навіть здивувало... Відчула гордість і полегшення, Мала грудь не вміла взяти, та й не дали їй толком на мені полежати, щось там поцмокала, а може й ні - і її забрали і поклали на столик і вона так плакала з 30 хв. голенька, а мене шили і я все питала чи їй не холодно, і говорила з акушеркою, і лікаркою..Від щастя пробило на розмови :)
Я щаслива що все закінчилося добре, то точно з Божою допомогою . Бо пологи мої мені не дуже радісно згадувати і хотілося б щоб все було по іншому, щоб дитя нормально приклали до груді, щоб довго лежала на мені, щоб обезболююче кололи і найголовніше - щоб чоловік був поряд.
І біль я теж забути ще неможу...

Panadolka
04.12.2007, 00:34
Ой... напишу і я напевно!
Заміж я вийшла коли мені було 18 років, чоловікові 24. Одразу після весілля я сказала "Дітей ще не хочу! Поживемо пару років для себе а потім будемо думати про поповнення!". Чоловік погодився, сказа, що він хоче так само. А потім за пару днів я зрозуміла, що я страшенно хочу дитину!!! Мені казали "Ти ще дуже молода поживіть для себе, притріться а потім про дітей думайте". Я ніби і прислухалася, але серце моє все одно хотіло свого, щоб під ним хтось поселився. І з кожним днем я розуміла, що мені страшенно бракує мого малюка. Я сказала чоловіку про свої бажання, а він мені: "Я вже пару днів думаю про це але, ніяк не знав як тобі сказати і як ти це сприймеш". І від того дня ми прийнялися до праці. Я пішла до лікарки, щоб мені сказали, що все нормально і я до всього готова. Але то сталося, що гадалося! В мене була страшенна ерозія матки. Я взялася її лікувати. Мені зробили замороження, але нічого не сказали, що одразу можна вагітніти, бо я прийшла з такими питаннями, чи можна мені вагітніти і чи все в мене добре. І ось за 2 місяці ця довгоочікувана затримка!!! Ми були на сьомому небі, і вже були впевнені на всі 100%, що я вагітна, і навіть не потрібно йти до лікаря. Через тиждень мені чоловік купив 10 тесті, що всі показали 2 поділки. Але от лікарка сказала, що це швидше всього не вагітність, а затримку дала кіста! Але я стояла на своєму і ніхто мене не міг переконати! На повторне УЗІ я мала прийти 14 лютого! Як ми чекали цього дня!!! 13 лютого - ми пішли в гості, і............. в мене почалися місячні!!! А потім страшна істерика. Це саме страшне коли ти вже розмовляєш з дитинкою, а потім таке... Я цілу ніч не спала, плакала. Чоловік мене заспокоював і казав, що він впевнений, що в животику хтось живе, він мені казав "Таня, ну послухай! Я чую як там бєжться його серденько! Я відчуваю його, він нам махає ручкою, і каже "Мамо, тато я тут, я скоро вас побучу!!!"". 14 лютого мій чоловік поїхав на роботу (2 тижні), а я сама пішла на УЗІ. "Я вітаю мамуся - ви вагітні! Зберігати дитину будемо?". В мене шок..........мало не втратила свідомість "ЗВИЧАЙНО" - я мало не закричала (бачив би він, що зі мною робилося минулої ночі). Дзвінок чоловікою, вітання, безмежна радість... "Бережіть себе".
Потім стала на облік, купа аналізів. Вагітність до 7 місяців проходила на віднмінно, без токсикозу, без всіляких ускладнень. А потім мені страшенно почали набрякати ноги і руки. Лікарі казали, що все нормально ніхто ніякої уваги на то ніби не звертав! Але я себе почувала дуже важко, хоча трималася на всі 100%. На 8 місяці в мене почалася страшенна іжога (до повної радості), ноги почали набрякати ще сильніше, що було аж боляче ходити. А на 9 місяці коли я прийшла на черговий огляд мені сказали, що потрібно робити кесарів розтин, тому що мені робили замороження, а після замороження не можна вагітніти хоча 1 рік, а я завагітніла практично через 2 місяці. А кесарів потрібно робити тому шо матка не така еластична як повинна бути і може не розкритися. В мене почалися страшні переживання. Я незнала куди себе подіти. Я питала "Чому не можна попробувати народити самій, а одразу потрібно йти на кесарів?" "Так треба". І чомусь дільничий лікар мене направляла до своєї хорошої, знайомої лікарки. Я за останній місяць обходила стільки лікарів, що мені навіть в страшному сні такого не снилося. І всі в один голос мені говорили "КЕСАРІВ РОЗТИН". І такого перед самими пологами я не чекала! Все було так гарно, і добре, що не могла про щось погане подумати! Прийшла я до того лікара в якого мала народжувати, а він мені говоре "Не слухай нікого, ти народиш сама і в тебе все буде добре!". Я йому довірилась повністю!!!
В лікарню я лягла 3 жовтня 2006 року! Чомусь мені там дуже подобалось. Я просто відпочивала, тому що дома я завжди собі знаходила якусь роботу і на одному місці мені всидіти не виходило. 4 жовтня - я цілий день гуляла біля пологового будинку і чомусь дуже була впевнена, що завтра я вже буду не сама!
5 жовтня коли я ще спала, я почула якусь слабеньку біль в низу живота, але оскільки я страшенна соня я вирішила ще поспати. Так я поспала десь годинки 2. Коли повністю проснулася я зрозуміла, що це 100% схватки. Я швиденько сходила в душ, прийшла в палату і зрозуміла, що в мене ще дуже багато всього лишилося смачненького. Я вирішила ще поїсти. Я з'їла 2 котлети, картоплю, пів кг. винограду, 2 булочки, і випила пів пачки соку. І тоді я зрозуміла, що я готова. Прийшла до медсестри і сказала їй, що мене щось болить. "Йдіть до себе в палату і ляжте, ваш лікар зараз прийде". Я пішла, лягла і мрію про свого малюка і уявляю, що на наступний день я його тримаю на руках! :) Прийшов мій лікар, потрогав живіт "Ну, що красуня? Пішли на третій поверх?". Я швиденько зібрала свої речі (ще сама їх і несла, бо медсестра, яка мене проводила на гору сказала, що вона таку важку сумку нести не буде!!!) Я її в руки і на гору, до свого маленького синочка!!! Пройшли всі процедури і в передпологову кімнату. А там... вже лежала дівчина зі сильними схватками. Мене поклали біля неї. І тоді я тільки усвідомила де я, і що зараз буде. Схватки в мене були ще не сильно болючі, але мене боліло в середині за ту дівчину, я почала боятися. Вона мені каже "Спи поки можеш, а то потім тобі не хвате сил". Та як тут спати, якщо вона так кричить? "Тобі води відійшли?" "Ні" "Тоді зараз будуть пробивати, а потім почнуться страшенні схватки". Прийшов лікар "Пішли пробьивати води!" В мене почали труситися коліни і цокати зуби, але все ж страх я поборола коли думала про своє малятко, і я щзнала, що йому там теж не легко, шо йому теж важко. Я хоч розумію що зі мною твориться, а моє маленьке сонечко не розуміє! ому страшно! Мені пробили води. І почалися дикі схватки! А ту дівчину вже забрали в родзал. Я собі думаю "Боже то мені ще так багато мучитись, як їй?". Але я мучилась не довго. Зі сильними схватками я лежала 45 хв.!!! І от я питаю в акушерки "Мені, ще довго?" "Ні ми вже йдем народжувати". А я собі думаю "Ну що ти брешеш? Як та дівчина лежала тут 3 години зі сильними схватками (то, що я бачила), а я тут лежу тільки 45 хв.! "Пішли" "Куда?" "В родзал". Я не повірила її словам! Піднялася і побігла!!! На кріслі ми були ще менше - 30 хв., але там мене боліло ще більше, мені здавалося, що там все рветься! І ось той довгоочікуваний момент: [B][COLOR="Red"]5 жовтня 2006 рік, 15:20 НАРОДИВСЯ НАШ МАЛЕНЬКИЙ, ПРЕКРАСНИЙ СИНОЧОК ЯКОГО МИ ТАК ДОВГО ЧЕКАЛИ!!!!!![B] Мені підняли сорочку і поклали на груди щось маленьке і тепленьке! Я відкриваю очі... А там лежить мій маленький синуля, моє сонечко, моя радість, моє життя, мій сенс перебування на цьому світі..........і смокче великий пальчик!!! Як я плакала!!! Немає нічого кращого в цьому житті ніж діти! Я не можу передати словами які в мене були тоді відчуття, яке це ріднее тепло, яке лежале в мене на грудях, і тепер кожен раз коли я клабу його собі так на груди, як мені поклали в роддомі, я далі відчуваю те тепло!!!
Коли я народжувала, та дівчина, яка лежала зі мною в палаті тримала мене за руку і підтримувала як могла! М и народили практично в одний і той самий час!
Як дитячий лікар заблала мого синочка на огляд, я в неї питаю "Ну як там все добре?". Вона мовчить. Я знову в неї питаю,а вона мовчить. Я не витримала і почала на неї кричати, а вона "Боже мій вибачте мені, ятак зосередилась і задивилась на вашого красунчика, що не чую , що тут робиться". "Ваше малятко важить 3 кл. 300 гр., а ріст 52 см. Хлопчик повність здоровий!" Ну що ще мені треба було почути? Тільки це!!! Після цих слів я не чула ніякого болю, тільки радість і гордість за нас обох. Мене тільки страшенно морозило. І тут почалося телефонні дзвінки, вітання, крики під вікном. Я лежала на кріслі а мені вже принесли першу передачу! Потім нас перевезли в окрему палату, і там ми з синочко пізнавали один одного. Мені його оділи і поклали біля мене на ліжко. Він спав 5 годин, а я цей весь час дивилася на нього не зводячи очей!!! А потім ми проснулися зі страшенними криками, і вимаганням їсти "Якже так я народився, а мені ще не давали цицю!" І тоді я його перший раз погодувала! Ми з'їли одразу дві циці:D :D :D
А зараз нам майже 1 рік і 2 місяці!!!
І зверніть увагу!!! Я народила сама, ніхто мені навіть слова не сказав про Кесарів розтин!!! Міцного вам зоров'я і довголіття Данков Олег Веніамінович! Таких лікарів дуже мало як ви!!!

klen
04.12.2007, 16:26
Я вже писала розповідь на форумі для майбутніх мама. Розповідь сумбурна, але і зараз кращої певно не напишу, то я трохи підредагую і сюди з копіюю.
Почати напевно треба з того що я ДУЖЕ боялася народжувати. І стршилок різних начіталася і характер в мене такий що я все найгіршого чекаю. Та й напевно я просто не зовсім готова до появи донечки. Ще й до тогож я страшенно боюся лікарень (в дитинстві належалася в них багато).
Пологи в мене були досить спокійні і без особливих проблем. Тільки на останньому узі налякали що донечка занатто маленька як на такий строк. Але то таке узі певно було, нетреба було його взагалі робити і нерви собі в останній тиждень вагітності псути. Бо донечка народилася здоровою і нормальної ваги.
Народжувати я збиралася на Батальній з чоловіком. З лікарем заздалегіть домовилися 1 раз зустрілися.
Ось прийшов 39 тиждень вагітності. Я чим блище до пологів тим більше нервувала ще й то УЗО „посприяло”. Хоча почувалася я добре і ніяких передвісників не відчувала. У понеділок в вечері дзовить до мене лікар з Батальної, питається як справи як почуваюся і говорить що краще би мені вже лягти у лікарню, що в нього завтра зміна от пиходьте. Я зі своєю „любовю” до лікарені і передпологовим мандражем взагалі аж труситися почала, мало телефон не впустила. Сказала що прийду але лягати небуду, а щоб оглянув чи все добре і на тому попрощалася. Але на наступний день я так злякалася що він мене там лишить, що вирішила не йти на огляд. Наступне його чергування було у четверг, то я виршила що краще піду на огляд у четверг разом з чоловіком. Але не так сталося як гадалося
У середу з ранку я якось дивно почувалася. Живіт нив але якось так що більше на розлад шлунку скидалася. А ще й до тогож на передодні в моєї мами було день народження і я так собі добре наїлася  Десь коло 1 години живіт почало хапати сильніше і я вже подумала що якийсь той „розлад” дивний. Написала на форум описала симптоми питалася чи то воно чи всетаки отруення. Почала намагатися рахувати періодичність. Але до 4 годин все ще сподівалася що то всетаки отруєння  А десь в в пів 5 мене почало досить відчутно хапати з регулярністю в 8 хвилин, от тоді я всетаки змирилася з думкою що то не отруєння і само не минеться і подзвонила до лікаря.
Лікар сказав приїджати на Батальну, що він там попередить, мене оглянуть і як що то дійсно пологи то він приїде.
Чоловік був в дома (він ще раніше зрозумів що то вже почалося і сидів чекав зібраний поки я зрозумію що то не отруєння і погоджуся їхати у лікарню) , сумки були вже готові і в душ я ще раніше провсяквипадок сходила. Я зателефонувала мамі сказала що „здається воно і потім зателефоную” ми взяли сумки і викликали таксі.
На батальну ми приїхали десь пів 6. Мене оглянув Сімків(він був черговий) я собі пригадала що тут на форумі писали, і пораділа що мій лікар зараз приїде і мені не в Сімківа родити. Длі було оформлення, перевдягання клізма і все таке. Якось від стресу навідь перейм майже не відчувала. Мій страх лікарень і того ща мало статися був сильніший від переймів. Я взагалі була наче у якомусь тумані і невірила що то відбувається зі мною і насправді. Навідь при оформленні на питання де живу і як звуть довго думала 
Нарешті десь в пів 7 ми з чоловіком були у род залі. Приїхав мій лікар, ще раз оглянув сказав що вод вже нема, а на першому огляді були. А я за тим всим оформленням так і не зауважила коли вони відійшли. Вже у палаті я трохи заспокоїлася, відійшла від того оформлення, і змирилася з думкою що ось буду родити. Тільки тоді зосередилася вже на „процесі”, почала пригадувати чому вчили на курсах. І настроїлася на те що пробуду тут до ранку. А почало вже досить сильно хапати, я вже думала що ж то буде до ранку якщо то вже таке діється.
Я почала питалася в лікаря як розкриття і чи то довго ще. А він такий посміхнувся каже "а ви як хочете? швидко?" я кажу "ні хочу природньо " він "ну от і добре, то так і буде. Як почене тужити скажите" і пішов.
Лікар пішов я з чоловіком під руку кола по родзалі намотую далі. Пробуємо інтервал засікати а воно щось майже і нема інтервалу. І тут чую тужити починає, відчуття дуже дивне. Чоловік побіг за лікарем а я попробувала передихувати як на курсах вчили. Прийшов лікар подивився сказав ще передихувати, причепив монітор послухали серцебиття і каже давай на крісло. А я все повірити неможу як то вже на крісло, яж тільки приїхала Взагалі саме тяжке для мене було саме передихувати потуги, чоловік в ухо дихає лікар дихає а я неможу і все.
Ще я дуже боялася епізіотомії, також багато начиталася про то. І чоловік пообіцяв що недасть мене різати. То він за ці 10 гвилин 2-чі лікарю нагадував що мене не різати.
Як вже на кріслі була то акушерка каже промежена зависоко а лікар каже "ну чоловік казав нерізати. Попробуемо".
Далі нарешті дозволили тужитися, але в мене невийшло повільно видихнути повітря акушерка на мене трохи насварила. Як потім виявилося зза того що я різко видихнула голівка пішла назад і я мала трохи розривів. А на наступній потузі за три потуги народилася моя доня. 3000г 50см Тоді її поклали мені на живіт а лікар почав мене оглядати приговорюючи щось типу "як не різати то рватися".
Взагалі все пройшло дуже легко і швидко. Я такого аж ніяк не чекала і пологи перші і мене мама 12 годин родила. Але от так воно все вийшло.
Потім я лежала і дивилася як моя маленька доця пробує їсти і немогла повірити що то вже сталося.
В лікарні я пробула 3 дні хоча дуже хотілося одразу ж звідти втікти додому. Але там було теж зовсім не страшно. Сусідка була дуже приємна. Палата нормальна, душ туалет. Лікарі і медсестри також здебільшого хороші і уважні.
Розповідь вийшла дуже сумбурна Основна думка що все буває порізному і боятися нема чого.

Додано через 10 хвилин
Вам потрібно більше дізнатись про вагітність і пологи. Сходіть обов"язково на курси для майбутніх мам. Страх з"являється із-за незнання.
В мене все навпаки. Для мене скорше підходить "Менше знаеш крепче спиш"(с) :)
Бо я чим більше читала всякого, тим більше боялася. Але то натура така, я всеодно маю все детально знати.

Львiва
06.12.2007, 13:11
Напишу я про рождение своего сына, может и мой рассказ кому пригодится. Рожала я у себя, в России. Сразу скажу - рожала бесплатно.
Поженившись с мужем, мы сразу перестали предохраняться. Пол-года я не могла забеременеть, начали лезть всякие плохие мысли в голову, типа у меня что-то со здоровьем ни так и тому подобное. Летом взяли отпуск и поехали отдыхать в Санкт-Петербург на неделю. Там мы расслаблялись по полной программе, отдыхали, купались в Финском заливе, пили пиво, о беременности я уже особо не думала, раз пока не получается, ну и ладно. На обратном пути заехали в Новгород Великий, там в Новгородском Кремле есть Курская икона Знамение Божией Матери - одна из древнейших икон Русской Церкви, XIII век. Я помолилась возле этой иконы и попросила сына.
По приезду домой - я узнаю что беременна. Мы с мужем были очень счастливы. Беременность моя проходила очень легко, работала я до 30 недель, как и положено.
За неделю до родов врач, которая меня наблюдала в поликлинике, предложила мне лечь в роддом до самих родов, т.к. у меня были небольшие отеки. Я согласилась, хотя можно было и не ложится. Перед этим сходила в часовню в нашем городе и помолилась иконе Феодоровской Божьей Матери, заступнице беременных женщин. За неделю, проведенную в роддоме до родов мне провели полное обследование (УЗИ, КТК, окулист, анализы). И стали колоть препарат, который размягчает шейку матки (синестрол) и витамины.
В ночь на 7 апреля (это Большой Церковный праздник - Благовещенье) я всю ночь не спала, у меня было такое ощущение что мне постоянно хочется в туалет, раз 20 наверное за ту ночь вставала в туалет. Дежурная акушерка на посту в 6 утра меня спросила, почему я всю ночь хожу из палаты в туалет, я ей все объяснила. Она вызвала дежурного врача, врач меня посмотрела и сказала: "Да у тебя схватки уже идут и шейка открыта на 2 пальца". И стали меня готовить к родам. Провели все необходимые гигиенические процедуры, выдали чистую ночную рубашку, взяли кровь из вены и отвели меня в родовую. Там мне проколи пузырь - воды были зеленые, как потом выяснилось - у меня была фето-плацентарная недостаточность". В предродовой я увидела икону Помощница в родах. Вместе со мной привели еще одну девочку на роды. После прокола пузыря мне сказали больше ходить, я ходила, разговаривала с этой девушкой, познакомилась с акушерками, их было 2, и что самое главное удивлялась, почему все говорят что схватки - это больно - было вообще не больно. Через минут 40 началась ужасная боль, причем резко, схватки постепенно усиливались, становились более продолжительными, а перерыв между ними сокращался. Мне не разрещали ложится на кровать, говорили все время ходить, от этого схватки были еще более болезненными. Единственное что помогало - это тянуть на себя спинку железной кровати. Мне постоянно кололи какие-то уколы, меряли давление, слушали серцебиение ребенка, акушерки как могли старались меня отвлекать, спрашивали про работу, про мои увлечения, говорили что надо на схватке очень глубоко дышать, чтобы ребенок не испытывал кислородное голодание. Девочка рядом со мной во всю стонала от боли. Постоянно заходили врачи и поздравляли нас с Благовещеньем, говорили что нам повезло что мы рожаем в такой праздник. Мой врач, который вел роды, периодически проверял раскрытие шейки матки. 4 пальца, 6 пальцев, 8 пальцев.
Наступил период, когда между схватками почти уже не было перерывов, мои силы были на исходе, в какое-то время мне показалось что я уже умираю. И тут врач говорит акушеркам, чтобы мне вкололи Сон (промедол), чтобы у меня остались силы на сами роды. Мне вкололи этот Сон и я отрубилась на 2 часа, у меня во сне шли схватки и раскрытие шейки матки, но я ничего не чувствовала, так как спала.
Проснулась я уже от потуг и с полным раскрытием шейки матки. Потуги были очень сильные, мне (пардон) казалось, что очень сильно хочется в туалет по большому, что у меня от этого желания сейчас живот разорвет. На самом деле ребенок был уже в малом тазе и давил своей головкой на прямую кишку. Я стала кричать что хочу в туалет. Быстро прибежал мой врач и 2 акушерки. Врач стал слушать серцебиение моего ребенка и....весь побледнел, говорит акушеркам, что надо мне надо срочно рожать, так как серцебиение у ребенка падает. Мне сказали, побежали рожать, а бежать надо в родовую через пол-коридора))) Я соскочила с кровати, просто пулей забежала в эту родовую и сразу на кресло для родов. На меня кричали, давай тужься, если не хочешь потерять ребенка, я тужилась, и все равно не могла родить. Это было ужастно и очень больно. Мой врач позвонил кому-то на сотовый и в родовую тут же прибежало еще 2 врача. Они сделали все оперативно, спасибо им большое. Один врач мне вколол обезболивающее и сделал эпизиотомию так что я даже ничего не почувствовала, а другой врач навалился мне на живот и только со второго раза смог вытокнуть моего сына. Первую секунду он не кричал - эта секунда показалась мне вечностью. Потом как громно заплакал - на весь роддом, мне его показали, смотри говорит, кого родила, мальчик у тебя, цвет кожи был розовый. Я расплакалась - стала благодарить врачей и акушерок. Плаценту мне вытащили совершенно безболезненно и очень быстро. Потом меня переложили на каталку и повезли зашивать. Мой сын плакал.
После того как меня зашили, меня вывезли на каталку в коридор, принесли мне сотовый телефон, положили лед на живот. Я стала звонить мужу, родителям, бабушке с дедушкой. Была просто на 7-ом небе от счастья. Через минут 40 мне принесли моего сына, чистенького, и запеленованного, сказали смотри какой - на тебя похож, сейчас он очень похож на мужа, приложили его к груди, он пососал грудь и нас с ним повезли на этаж ниже в детское отделение.
Вот так началась наша новая жизнь:)

Наталя
08.12.2007, 21:44
Нарешті ми з чоловіком зійшлися на думці, що вже пора нашій сім'ї поповнитися дитинкою. Над чим ми і почали працювати :) Місяць, другий, третій, четвертий ... Я починаю боятися тих місячних і переживати, що зі мною щось не так. От нарешті (пройшло вже пів року) нема моїх місячних! Я себе марною надією не тішу, в мене таке буває. І так я себе не тішила тижні зо два, кожен день тримаючи кулаки, щоб з мене таки не дзюрнуло. І от, нарешті, відважилася купити я тест результат якого всім вже відомий :)
Вагітність моя протікала досить необтяжливо, токсикозу майже не було, хіба що дуже легенький десь тижні зо три. Затьмарювало приємні враження лише одне - на самому початку вагітносні, буквально на першому-другому тижні, я перехворіла на грип і знала, що є ймовірність, що це вплине на розвиток дитини. Саме з цієї причини я здавала всі рекомендовані аналізи, щоб переконатися, що все добре. Всі аналізи були суперові і почувала я себе класно: нормальне життя, робота, друзі, басейн. І тут одного не зовсім прекрасного дня (на сьомому місяці) я закровила (мене попереджали, що таке може станися через низьку плацентацію). То був для мене такий удар, що я ледве на ногах встояла. Ну, а далі по плану: швидка і в лікарню на підтримку. Депресія в мене була страшна, сказали мені, що ймовірність 50 на 50... я то дурна надіялася, що в той день ще повернуся додому і в мене все ok. В той день враження від Батальної в мене були жахливі: мене поклали в передродову палату, бо більше місця не було. Перед очима була тільки каталка і через відкриті двері (закрити я їх не могла, бо вони була заставленя тяжкою вішалкою) я цілий день слухала крики роділь, розмови персоналу, телефонні дзвінки та інший лікарняний шум. І особливо неприємна ситуація була з туалетом, де на унітазі не було кришки, а з того туалету де вона була санітарка досить злобно виганяла мене і мою сусідку по палаті, вагітних яким зайвий раз не рекомендували вставати з ліжка. Потім правда я трохи обжилася і звикла, подружилася з дівчатами з якими жила в палаті (мене перевели правда аж на третій день), і головне, знайшла порядного лікаря, в якого вирішила народжувати. Він був на чергуванні коли я потрапила в лікарню і після цього поки я перебувала в лікарні слідкував за моїм станом і не залишав мене без уваги, хоча ніякої домовленості і оплат не було і він не був моїм палатним лікарем. Правда, він любив побурчати і психологічно, можлииво, не ідеально мені підходив, але я вирішила, що то другорядні речі.
З лікарні я виписилася через шість днів, бо кровотеча припинилася в перший день і не повторювалася. Правда, ходити на роботу мені заборонили і з того часу і аж до пологів я сиділа дома :( і на перших порах гуляти майже не виходила, бо рекомендували більше лежати.
Потім був лікар (не мій) в ЖК який мене залякав мене кесарським, що оптимізму не додавало.
Десь за місяць до ПДР дзвоню я свому Айболіту з Батальної. Домовилася з ним і з того часу ходжу до нього на огляди: слухаємо серцебиття, перевіряємо чи зафіксувалася голівка, чекаємо. Забула сказати, що якраз тоді, коли я домовлялася зі своїм лікарем я сходила на ультразвук, який мене страшенно втішив: плацента піднялася, а значить в мене все ok і кесарське мені не загрожує.
І от на черговому огляді (за ПДР родити я мала було наступного дня) мій Айболіт мені заявив, що бачить покази до госпіталізації (AB0 конфлікт, тобто в мене перша група крові, а в чоловіка і дитини третя, хоча аналіз крові великої кількості антитіл не показував, ще один показ за його словами - це те, що в дитини ще не зафіксувалася голівка, ще він приплів туди низьку плацентацію, хоча її вже не було) і якщо я через тиждень після госпіталізації не народжу мене простимулюють. Одним словом, сказав мені, що якщо я завтра ввечері не прийду зі своїми манатками лягати в стаціонар, то він в мене роди приймати не буде. Що таке стаціонар я вже знала, тому не розуміла які переваги дасть для мене і моєї дити перебування в лікарні, а не дома. Бо крім слухання серцебиття мені навряд чи ще би щось робили, та й самі покази до госпіталізації мені не здавалися вагомими. Я спати не могла цілу ніч - так в лікарню не хотіла, і не хотіла травмувати свою психіку для чиєїсь галочки. В мене з'явилася майже впевненість, що лікар з моєї госпіталізації має мати якусь вигоду, а після обговорення своєї проблеми з форумчанами я ще більше в цій думці утвердилась. Довго вагалася і мучилась, але дала лікарю останній шанс :) подзвонила йому і сказала, що ляжу в лікарню, але відпускайте мене або на ніч додому, або на день в певні години для мого психологічного комфорту. Він сказав "Ні, ні і ще раз ні і на цьому крапка". На моє питання "які переваги будемо мати я і моя дитина від цілодобового перебування в лікарні?" - він відповів, що в мене покази до госпіталізації, а значить я маю бути в лікарні постійно, і це не обговорюється.
Тут я вирішила, що я не буду маріонеткою, а він - не єдиний лікар на Батальній. Отже в день ПДР я звертаюся до лікарки, яку порадив мені мій співробітник. Після слів "що я б хотіла у вас нарожувати, але день ПДР у мене - сьогодні" вона була м'яко кажучи здивована, але не відмовила і сказала приходити завтра на огляд. На огляді мені в черговий раз послухали серцебиття дитини і після того як лікар уважно вивчила мою обмінну карту, то сказала, що взагалі то за останнім ультразвуком ПДР не вчора, а через тиждень і якщо ми не почнемо народжувати до того часу, то прийти на огляд наступного тижня. Радості моїй не було меж, з Батальної додому я летіла як на крилах: яке ж то щастя що в мене все ok, нема навіть згадки про госпталізацію і мені дають час щоб нормально народити.
Отже я спокійно чекала пологів, не переймаючись, коли вони почнуться. Практично протям всієї вагітності в мене час від часу тонусувала матка, тому хибні перейми не були для мене пердвісником пологів. Одного дня вони були досить сильні і навіть ледь-ледь віддавало в попереку і я подумала, що скоро буду робити, але минулося.
В той день в мене також були хибні перейми, і абсолютно безболісні. Я, як завжди, не звертала на них увагу. Ввечері прийшов чоловік з роботи, було звичайне вечірнє дозвілля, але десь пів 12 ночі мене на декілька секунд схопив низ живота. Промайнула думка, що може я вже роджу. Коли через 10 хв історія з животом повторилася, я ту думку озвучила чоловікові і ми почали заміряти час. Відколи ми почали наші заміри перейми відбувалися кожні 5 хв. Причому вони вже були на стільки болючі, що я їх передиувала. Коли наступна перейма повторилася через 3хв ми подзвонили лікарці (було пів першої ночі). Пім'ятаю я була недовольна, що це почалося вночі, а значить, не висплюся і не дам виспатися чоловікові. І ще мені чогось було незручно дзвонити лікарці посеред ночі і піднімати її з ліжка. Але вибору в мене не було. В таксі настрій був кланий, між переймами я почувала себе чудово, а перейми хоч і були відчутні з передихуванням минали легше. Переваги нічного прибуття в лікарню - в приймальні пусто чи майже пусто. Мені заповняють карточку, я перевдягаюся, а чоловікові сказали чекати поки що в приймальні. Далі стандартні процедури бриття і клізма. Прямо перед бриттям відійшли води. В клізмі нічого болісного чи неприємного (порівняно з переймами) нема, правда під час перейми важко зрозуміти, чи то ще на унітазі варто посидіти, чи то просто перейма дає такі відчуття. Відгадайте, хто був на чергуванні коли я приїхала родити? Сиджу я за тою біло-голубою ширмою, про яку писала Зоряназірка, на унітазі і чую його голос. Чесно кажучи, перетнутися не було бажання. За іронією долі, якщо б іншого лікаря не знайшла, то чи так чи сяк йому прийшлося б приймати в мене роди :)
Вийшла я до чоловіка, він питає як я, а мені все гірше і гірше, кащу йому що погано. Приїхала лікарка. Оглянула мене на кріслі - відкриття вже 8см. Каже "то добре, скоро будеш родити". В той час знову підтекли води і лікарці не сподобалося що вони мали зеленкуватий відтінок. Заходжу в родзал, тут до мене підійшов мій чоловік, дуже часто хочеться пісяти, він мене водить туди-сюди за руку.
Хочу сказати всім, хто ще сумнівається чи народжувати з чоловіком чи ні. Під час пологів будете виглядати не найкраще, а точніше, як на мене, навіть жахливо. Тому, якщо ви звикли завжди для свого чоловіка виглядати гарно, то сімейні пологи не для вас. Щодо мене, то я з самого початку уявляла, що все буде приблизно так і була до цього готова і знала, що буде готовий мій чоловік. Я дуже вдячна йому, що він був зі мною в цей непростий період, бо без нього мені би було набагато тяжче, особливо психологічно, хоча і фізично теж: біль в попереку слабшав від сильного масажу (після родів я відчула, що в мене там гуля :D ), він помагав мені підійти до стіни, відійти від стіни, лягти на кушетку, перевернутися на другий бік, тримав мені ногу піднятою, коли я лежала на боку, нагадував, що треба дихати, а не стогнати, або дихати, а не тужитися і я знала, що якщо буде треба, то він покличе лікарку, якщо її не буде поруч.

Наталя
08.12.2007, 21:45
Пригадую ще таке: коли зайшла в родзал побачила як готують пологове крісла і зразу заявила "в мене так ноги не розставляються на широко". Свого часу п. Галя (з курсів школи вагітних) розказувалаЮ що вони ноги породіллі можуть прив'язувати так, що аж корчі беруть. А мозок мій в той час працював так, щоб муки мої зменшити. Ще питала лікарку коли мені родити, бо я пару годин так не витримаю. На що почула відповідь: яких пару годин, зараз будеш родити. (В результаті то було таки ще пару годин.) Перейми ставали тривалі і часті, і з початком перейми в мене виникала думка "що вже? дайте мені ще дві хвилинки передихнути". Зараз я би то порівняла з плаванням в морі під час шторму: тільки висунеш голову щоб вдихнути повітря, як тебе накриває нова хвиля. Під час перейми чогось уявляла собі що йду по осінньому лісі і збираю жовте кленове листя, з такою картинкою було легше дихати.
Ще в родзалі було таке спеціальне крісло у вигляді половини кришки унітаза, я чомусь не могла сообразити як на нього сідати, бо мені здавалося, що моя дупа провалиться в середину, якщо я на нього сяду :D. Прийшлося чоловікові мені пояснювати як тим кріслом користуватися. З усіх харчів, які нам радили взяти з собою на пологи, нам знадобилася лише півлітрова пляшечка води. А обіцяних м'ячиків для фітнесу не було :(.
Останні перейми перейми перед потугами я лежала на кушетці на боку, чоловік тримав мені ногу, а лікарка втішала, що скоро полізу на крісло. Між переймами, коли я лежала, я засинала, і мені снилися сни, навіть якщо перерва тривала менше хвилини. В якийсь момент моя лікарка стала мене втішати: ще трошки і підеш на крісло. Я песимістично сказала, що на кріслі мені легше не стане, на що мені було сказано, що при бажанні я можу народжувати тут, на ліжку. На крісло я все-таки полізла. Поза в мене була трохи нестандартна, бо поставила стопи туди, де мають бути коліна. Почалася перейма мені сказали: "тужся", я тужилася так, що здавалося, іскри з очей підуть. За перейму я потужилася три рази, після чого мені сказали, що вже показалася голівка. "Та не може бути", - сказала я, бо нічого не відчувала. "Хочеш - подивися", - відповіли мені. Тут чоловік припіднімає мене, я нахиляю голову і бачу, хочете вірте, хочете - ні, з мене видніється частина голівки. Я була просто ошарашена. Чого чого, а такого видовища на своїх родах я просто не чекала. Через пару секунд я відчула, що мене там дуже пече, але мені сказали не тужитися, а дочекатися наступної перейми, а моя матка, як на зло, напівспорожнівши, відмовилася працювати. Ну я так полежала пару хвилин і зрозуміла, що треба тужитися, бо це тривати буде не знати скільки, тим більше, що бажання потужитися було. Я знову зі всієї сили тужуся і мій мацьоп вискакує персоналу в руки. Вони всі ойкають, в мене склалося враження, що він, як рибка, висковзує їм з рук. Насправді це було через те, що він був обмотаний пуповиною навколо шиї двічі і ще один раз навколо тулуба. Не пройшло і секанди після того, як мацьопа побачив світ, як він заповнив родзал своїм вереском. Чоловікові запропонували перерізати пуповину, але він з вдячністю відмовився :). Коли поклали його мені на груди, то він так і не заспокоївся :(. Потім його забрали на стандартні процедури. З мене щось вислизнуло практично для мене невідчутно. Виявляється то була плацента. "Покажіть мені ту плаценту", - попросила я. Мені показали тазік з чимось похожим на печінку. А мене зашивали (бо все-таки трошки чікнули), не дуже приємна процедура, скажу я вам, але все ж набагато приємніша ніж роди. Потім я перебралася знову на ліжко, мені дали дитину до грудей, цього разу мацьоп був чемний і тихенько став гамати, від чого моя матка стала так інтенсивно скорочуватися, що в мене з'явилося враження, що я знову роджу. Ще дуже болів шов, чомусь болісні відчуття були в районі дупи  . Я жалілася що мене болить і мені дали пляшку з льодом. Обмотавши цю пляшку тканиною чоловік мою дупу рятував :). За якийсь час мацьопа забрали перевдягнути, а мене запитали чи зможу я дійти до своєї палати. Чого б то я не змогла. "Зможу!" - сказала я і всала з ліжка. Тут я зрозуміла, що і кроку не ступлю: вуха вже майже не чують, очі бачать тільки яскраве і чорне. Я прошу почекати і спираюся руками на ліжко. Лікар зразу зрозуміла, що з того ніц не буде і в палату мене повезли на каталці. Приміщення куди я в'їхала мені сподобалося: свіжа побілка, дитяче ліжечко (а не залізна кліточка), туалет з душевою. Я не зразу зрозуміла, що моя палата була одномісною. В ній ми з мацьопом прожили пару днів.
З того, що не сподобалося: підхід до ГВ. Кажуть, що Батальна в тому плані найкраща. Та де там! Наша неонатолог на другий день життя мацьопа заявила, що якщо ми назавтра теж так втрачатимемо вагу, то тре буде догодувати сумішшю!!! І сказала мені, що в мене мало молозива! В мене був шок… А перед випискою вчила мамочок (мене в тому числі), що обов’язково потрібно зціджуватись, бо пропаде лактація!.. А то все, що тепер вчать, що зціджуватись не потрібно – то американська фігня.

Так ми отримали свого довгоочікуваного мацьопа, з чого дуже тішимося і дякуємо всім хто нам в цьому допоміг, зокрема і форумчанам за безліч цінних порад, які дуже пригодилися. А я крім того дуже вдячна свому чоловікові, бо вкотре переконалася, що маю найкращого чоловіка на світі. Надіюся, що мені получиться виховати нашого мацьопа схожим на нього. :)

Koza-Dereza
02.01.2008, 22:08
Ось детальна версія про мої пологи, бо я так в двух словах розповіла :)

Дата родiв була встановлена лiкарем i численними календариками на 7ме червня, але по пiдрахункам за правилом перший поштовх + 20 тижнiв дата здається мала бути на 26те травня. Отже, я вже відправилась в декрет, сиджу дома, чекаю, читаю Quo Vadis (знайшла що читати на останніх днях вагітності, ну нехай буде) 26те травня... нічого... 28ме травня... нічого... Хммм, значить народні календарики підвели. Пузо до землі тягне, шкіра тріщить, КОЛИ ВЖЕ КОЛИ?????? Чоловік каже, може 8-го, то мій щасливий номер. Добре, щаслівчік, будем чекали. Може і капне щастя :)
Вівторок, 5 червня, візит до лікаря. Відкриття 3см (ого) і перейми де не де. Одну навіть лікареві показала - гордилась :) бо ще скаже що я видумую! На запитання коли відповідь: може сьогодні, може за два тижні - не знаю! А хто в мед школу ходив? Я чи ти (лікар)?... я теж не знаю. Ну добре, іду додому, дочитаю Quo Vadis. Середа пройшла у рахуванні часу між переймами. Що 15-20 хв живіт твердне і вщухає. Цілісінький день я сиділа з ручкою і папером, рахувала. Четвер... рахую... 15-10 хв між переймами. У нас правило, якщо між переймами 3-4 хв і дитина вже полізла от тоді тільки заявляйся в пологовий. А так сиди дома. От і сиджу. Четвер вечір, ниє внизу живота. Перейми через 10 хв... Ще не пора. Нічка, 2 ранку, щось заболіло. Ой! Ні, перестало, далі спатки. Встала зранку, і о чудо корок відійшов. Чекайте, який корок? У мене ж корок відійшов ще 2 неділі назад? Хмммм значить то був не корок. А що тоді? Добре, не важливо, де моя ручка і папір. 5хв.... 7хв... 5хв... 5хв... живіт всетаки ниє. Ай! Мама дзвонить мені що 30 хв "Ну що?"
ЩО ЩО? Нічого! Мені теж не терпится. Буду чекати поки "справжні" перейми почнуться. Сиджу далі, рахую, 5хв... 5хв... живіт все ниє і ниє (внизу) спина поболює. Але не сильно болить, а казали що буде сильно, мабуть це не воно. Мама вкотре дзвонить десь в обід, каже що я здуріла і щоб я негайно йшла в пологовий. Може мама і права. Алло, чоловік, іди додому, вези мене в пологовий. Чоловічок прилетів додому на крилах автобуса за 10 хв! Поїхали! Приїхали, записались, 3 година дня, пояснила свою ситуацію. Підключили медсестрички мене на монітори і питають на шкалі від 1 до 10 яка біль. Амммм... нуууу.... напевно 4, не знаю, нічого страшного, бувало і гірше при місячних. Епідуралку треба? питають. Та ні, яка епідуралка, мені ще огого! Прийшла головна медсестра, довго порпалась у мене ТАМ, поки нащупала відкриття (нетямуща) і не об'явила мені що поки що ще 3 см.
Ти напевно шуткуєш??? 3 дні перейм і ніяких змін? Агррр! Каже медсестра що мабуть відправлять мене додому, але перед тим мушу походити по лікарні з 2 години (так, саме 2 години ПІДРЯД) щоб подивитись чи будуть зміни. Агрррр! Добре, татко, йди кудись погуляй, чого будеш на мене дивитись, прийди через годину. А я пішла намотувати круги по поверхові. Там ще якийсь клас був для вагітних, вони так не мене дивились, я страшна, в сорочці лікарняній. А мені всеодно! Ходила, ходила аж 2 години, вертаюсь на стіл. Знов та "професорша" порпалась там у мене (так боліло), і гордо заявила мені що ніяких змін нема, далі 3см, прідіте пожже! А най вам буде грець! Позбирав мене мій чоловічок і пішли ми. Слід сказати що перейми всетаки почали йти частіше вже десь 4хв і ниття внизу живота посилилось, але йдем додому, лікарі так сказали.
Прийшли, такі розчаровані :( Поїли, та поїхали до свекрухи на печенька :D А живіт все ниє. От вже майже під'їхали до неї і тут я відчуваю ЧПОК! АЙЙЙЙЙЙЙ! Дитинко, зараз не час маму копати там, Айййййййй! Нечемна доця!

Додано через 38 секунд
Запаркувались, ідемо до ліфту, зайшли і тут я чую що щось тепле тече по ногам. Ого! Невже це була вода! Зайшли в квартиру я побігла в туалет і О БОЖЕ, у мене все там мокре, вода далі тече. І в ту хвилину мене хапає перейма ТАКА БОЛЮЧА, що я мало не впала на підлогу. Мене зігнуло навпіл і потемніло в очах, я вхопилась за умивальник і постаралась не впасти, якби розпечені ножі мене штрикали унизу живота!!!!!!!! ААААААААААААААААААААААА. Відпустило! Вихожу і кажу що моя вода відійшла. Мій чоловік як ошпарений (і я) побігли назад до гаражу по машину. Я чекала внизу поки йому видали машину. І тут знов болюча перейма АААААААААААА, мене перегинає навпіл і я просто не можу стриматись і не видати стогін. Я такого болю ще не відчувала. Йой боже, а я думала шо мої місячні болючі, наївна! Йшов якийсь дядько з псом, дуже переживав чи я є ОК. Ну що я йому буду казати - та ОК, дякую :) А в самої зірки перед очима. Ахх, машина, накінець то! І так мене хапало ще по дорозі, добре що їхати всього 15 хв (читай 3-4 перейми ще в машині). Вернулись в ту саму лікарню, знов мене записали, знов на монітори, тільки тепер ситуація інакша, я не лежу з щасливою моською а звиваюсь на ліжку від болі, і на її дурні питання про біль від 1 до 10 кажу СТО!!! І хочу епідуралку ВЖЕ!!!!!!!!!!!!! Відкриття на 4 см, льод тронулся!
Оформили мене, посадили на каталку (інв. крісло) і повезли вже в род палату. АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА ААААААААААААААААААААААААА.
Мила медсестричка намагалась пересадити мене на ліжко з крісла, але мусіла чемно чекати поку перейма пройде. Хух, давайте скоріше, бо зараз знов буде. Бачу чоловік зблід, стоїть не знає що робити. Вибач, я теж не знаю що тобі робити у мене АААААААААААААААААААААААААААААААААА…………….
(примітка, коли я пишу АААА, це я не кричала, просто не знаю як інакше на папері відобразити що я відчула)
Прийшов анастезіолог, приємний хлопчина мого віку (може трошки старший) Чоловіка попросили вийти. Я дала завдання подзвонити моїй мамі. Тим часом Анастезіолог вправно ховає від мене свою голку (яка, я чула є дуже велика) але мені, вірте чи ні, всеодно! Медсестра каже що треба сидіти рівно і не дригатись. А як???? Так же болить, перегинає!!! Вона тримає мене за плечі коли від дає локальне обезболююче, і потім відійшла провірити монітори. Ой ні, не йди, будьласка потримай мене за плечі!!! Мила медсестричка вернулась і прижала мої плечі, о ні... перейма наступає, невже він мене штрикне куди не треба АААААААААААААААААААА. І тут я чую "Все, ти готова"! Що? Як? Коли? Га? Вже? Ой... аххххх.... чую почала німіти права нога. А це так треба? Ой і ліва вже німіє, але менше ніж права. Анастезіолог, на даний момент, ТИ є моя наюлюбленіша людина, милий мій, хороший, дай я тебе розцілую!!! ееее, ти куда пішов???? Ну добре, йди, я тут побалдію. Ахххх... нічого вже не болить, медсестра моніторить мій животик приладами, я тільки бачу як він зжимається час від часу. Спокій. Чоловік теж вернувся, сказав що задзвоний мамі, і вона приїде. А вже 11 вечора. Кажу щоб ще задзвонив подрузі, бо та ВЕЛІЛА подзвонити як тільки почну рожати. Сидимо... прийшов лікар, оглянув, каже що вже 4.5 см. Будем чекати до повного відкриття, він час від часу буде навідуватись. Слід відмітити, що у мене своя палата, з своїми моніторами і ліжком. Тут я буду рожати.

Koza-Dereza
02.01.2008, 22:09
О, мама, заходь :) А ми чекаємо. Моя мамуська всплакнула, розмістили маму на диванчику і базікали. 1 ночі... польот нормальний, чуюсь добре. Комунікаційний прилад вмонтований в ліжко оголосив що я маю гостей і чи можна їм зайти. Звичайно, але хто ж це? А це двi мої подружки! Не сподівалась, заходьте дівчата, диванчиків багато. Принесли мені квіти :) приємно. Сидимо базікаємо, 2 ночі. Я вже почала замучуватись, але бадьоро шуткую зі всіма. Татко наш відключився, бідоська. Нехай поспить, а ми ляси поточимо. 3 ранку. Хочеться спати. Може я подрімаю, а ви побазікайте... і так до 5 ранку. Прийшов лікар, провірим ТАМ - каже що я повністю відкрилась і будем рожати!!! Що, от просто так? Вже? Ой... несподівано. Ну добре давайте :) Як тільки він це сказав, мене почало дуже сильно трусити, так наче мені було холодно, але не було. Аж підкидало мною. Я нічого не могла вдіяти, старалась розслабитись, але не помагало. Згодом саме пройшло. А лікар казав що це нормально, і багатьох жінок трусить так. Не знаю, не бачила.
Мама одразу сказала що іде, а подружки хотіли залишатись і дивитись. Але ми їх з чоловіком ввічливо відправили зіславшись на неприємне видовище ітд...
Ну все, момент правди, лікар попередив що епідуралки може не стати на момент коли дитина буде виходити саме вже на волю. Ну що ж поробиш... Тужся! Як? Ну як, як, так як ти ходиш в туалет! Дохторе, дорогенький, за 9 місяців, я забула що таке тужитись в туалеті, так що прошу поподробнєє! Ну добре, жарти жартами поїхали. Медсестра одну ногу тримає, чоловік другу, лікар пальці ТАМ тримає а я тужусь на кожну перейму. Раз, два, три... десять. Хух, мало дихання не сперло. Ще раз - раз, два... десять. Ще раз ....десять. Ой, а це тяжко. 30 хв пройшло, бачу що лікар не дуже мною задоволений, каже щоб я краще тужилась, бо сусідка з іншої кімнати от от народить. ЕЕЕЕ, куди! Я перша, ну давай раз, два .... десять. Фу, тяжко. Після години випихання, у мене зовсім не стало сил. На перший відрахунок у мене було повністю дихання дорахувати до 10, з другим відрахунком я мусіла вiддихнути по середині, а на третій, ой... часом третього і не було. Бідна медсестричка поміняла кілька раз одноразову пеленочку з-під мене. Ну що ж поробиш, така її ( і моя на даний момен) функція :) Лікар вернувся, ну давай, Ніна, ще кілька раз, дитина вже майже там, чоловік каже що навіть бачить голівку, і О БОЖЕ там купа чорного волосся!!! Як чорне волосся? А я ж мріяла про рудоволосу дівчинку. От, халепа, треба швидше рожати і подивитись що там.
Лікар знов вийшов, знов кілька потугів. Медсестра почала кіпішувати раптом що дитина от от вивалиться і щоб я більше не тужилась і запейджувала лікаря. А його нема. ЩО? Здуріли???? І тут я чую що вона каже "Будь який лікар потрібен прийняти дитину" так... це мені не подобається! Де мій лікар? За кілька хвилин двері відкрились і зайшло чоловік з 10! Один з них якийсь інший лікар що буде ловити мою кицю, а решта медперсонал до моєї киці. Лікаря одягнули, з мого ліжка зняли нижню панель і воно перетворилось в крісло. Ну давай, тужся тепер. Раз, два, три... десять. Оооо, голівка, ще раз раз.... десять.... ще раз і дитина твоя, раз...два, три, давай давай, чотрири, п'ять. Все народила! 6:23 ранку. Моє мале вислизнуло з мене лікареві в руки, медперсонал заметушився, зажали їй пуповинку, дали татові відрізати. Тато з другої спроби всетаки відрізав досить товсту і тверду пуповинку, яка на початку здавалась такою ніжною і тонесенькою. Котичка мого забрали скоро витирати і важити ітд. А я так і лишилась на кріслі з розкаряченими ногами.

Додано через 57 секунд
Але мені всеодно. Де мій котичок??? А котичок тим часом, верещав так що мало нікому не показалось! Так Котя, покажи їм з чого ми зроблені! Накінець то дали мені мою кицю замотану всю в шапочці. чистеньку, гарненьку. Тато клацнув пару фотографій і дитину забрали. Куди? Пошо? Не зрозуміла? А я ж хотіла до грудей прикласти. Що за бардак. А-а-а, зашити мене треба, бо розриви є. Ну добре, вмовили, шийте. Що? Плаценту перше витиснути? Ну давайте витиснем. Тепер шийте. Ой, тільки плаценту мені не показуйте... я не саянтолог, їсти її не буду. Фу!
Зашили, протерли, помили мене, дали антибіотики до вени, бо виявляється у мене була якась інфецкція в матці під час родів і тому температура піднялась дуже високою. Катетор поставили. Добре що епідуралка ще не вийшла з організму то я ні шиття, ні катетора, нічого не відчувала. Але була така замучена що засинала просто на кожному кроці. Подружок і маму так до мене більше і не пустили. Мама потім чекала мене в палаті, а подружки поїхали додому, так і не дочекавшись ні мене ні лялі.
Сусідки в інших кімнатах теж надодили, в 6:21, я в 6:23 і ще одна в 6:25, цілий марафон получився. А мій лікар бігав між нами трьома. Комусь дитину лапав, мене шив, третій не знаю що робив. Хіба не всеодно тепер :)
Далі смутно пам'ятаю, якось опинилась в післяродовій палаті, ледве ледве перелізла на ліжко. Глядь а це вже й 8 ранку, розносять сніданок. Йогурт, булочка, молоко. Нічо так, можна жити. Медсестри нанесли прокладок з льодом, дали баночку якою треба митись, показали душ, туалет. Ага, до нього ще треба добратись через цілу кімнату. Це з катеторами і з капельницею далеко не забіжиш.
Каже медсестра постаратись сходити в туалет на #2 сьогодні. Вона напевно шуткує? Який #2? Мені тут #1 з катетором виводять а вона може мені ще й затанцювати скаже? Смішна...
Я навіть і не пам'ятаю хто і як мені сказав що дитина має жовтушку + антибіотики через інфекцію і через те мусить перебувати в інтенсивній терапії. :( Бідна моя ляля, така маленька а вже інтенсивна терапія, капельниці.
Сама я не була в стані туди добратись, інший поверх, далека дорога. Треба було чекати чоловіка. А між іншим, я зібралась спробувати своєї долі в туалеті. Закликала медсестру щоб помогла мені з капельницями. Та прийшла, відключила моторчик капельниці, я потягла з собою до умивальника, включила воду, і раптом чую медсестра кричить "Хелп, Хелп"! Думаю, чого вона верещить про допомогу, і чому це я сиджу на підлозі? Виявляється я зімліла, і вoна мене не втримала, чи невчасно підхопила, і я впала задом на підлогу, добре що не головою об ліжко. Прибігла друга медсестра, підняли мене, посадили на крісло, питаються чи я ОК. А я кажу що не знаю чи ОК, в очах все дуже мутно. Поміряли тиск 70/60... не дивно що зімліла. Дали попити клюквенного соку, то я трошки оклигалась. На тому моя подорож до туалету закінчилась.
А далі почалися два дуже довгі дні в пологовому, капельниці, катетори, таблетки, подорожі в Інтенсивну терапію до малої, що 3 годинне годування, цідіння ітд. Але то вже зовсім інша розповідь, яка легко може затягнутись так як і ця :)
Вибачайте що так довго. Але що є то маю :)

Андріана
04.01.2008, 08:54
Почну здалеку........:)
Дитинку ми хотіли давно, старалися половину року, я за цей час поздавала аналізи чи все добре. Півроку це невеликий термін, але в голову лізли дурні думки, „А ,може, щось не так”. По результатах аналізів все було добре. Так от через півроку наступила вагітність, я це відчула відразу, ще до затримки, пішла купила тест, показав одну жирну полоску і одну ледь помітну ,але я зрозуміла ,що це вагітність. Правда, це було 1квітня, то не ризикнула нікому розказувати ,щоб довго і нудно не доказувати ,що це не жарт. Наступного дня я на всякий випадок купила ще один тест і він показав те саме. Отже, сказала майбутньому татусеві. Спочатку шок, потім радість.:radist:
Ще до 5 тижня мала спокій, а потім як почалося......:no: був страшенний токсикоз. Перші кілька місяців з ліжка вставала до унітазу і назад, ну...нічого не могла втримати, лікарка з ЖК посилала в стаціонар під крапельницю, але я не мала часу, ще й сесія почалася, туди я добиралася з трудом!!! Пізніше звикла, казали ,що після 4 місяця пройде, ага так і відразу, ранкові процедури біля унітазу були до останнього тижня вагітності.
Крім токсикозу нічого мене не турбувало, під кінець, трохи впав гемоглобін, але я його підняла. На останньому УЗД, за місяць до пологів, мене настрашили, що відбувається передчасне старіння плаценти, в ній є якісь поодинокі кісти, що дитина вже важить 3 кг, і що я народжу набагато швидше.
Лікарка з ЖК поставила діагноз „великий плід”, за 2 тижні до пологів потрібна госпіталізація, я це мала десь........бо її ніколи не слухала. Добре, що на цей час я вже домовилася з лікарем в якого збиралася народжувати, поїхала на огляд, він сказав нікого не слухати, дитина велика, бо чоловік великий, і вона народиться тоді, коли захоче ,їй там добре, казав не переживати, йти висипатися. Останній раз я їздила на огляд 8 грудня, трохи перестрашено, бо всі „наполягали”, що народжу швидше, а то ніяк. Лікар вирішив покласти мене в пологовий завчасно, бо я сама вдома, чоловік зранку до вечора на роботі, а там я буду під наглядом. Народжувати зібралася на Мечнікова в Федини Романа Григоровича. Ну, я і погодилася. В понеділок 10 грудня поклали в патологію, поздавала всі аналізи, подивилися на УЗД, послухали серцебиття дитинки-все в порядку. Взяли на крісло-відкриття 2 пальця, не тут то било, 2 пальця, це ще не роди, ну, нило внизу живота, ну, опустилася голова дитини дуже низько, але далі ніяк. Я так чекала з дня на день, вдома чекання жахливо вимучувало, а в лікарні останні дні просто жах!!! Вже двоє з моєї палати пішли родити, ходим їх з малечею провідуєм, а родової діяльності в мене нема.
Я вирішила вже по сходах бігати, щоб був якийсь прогрес, та де там...
Так я пролежала до п”ятниці, лікар головне переживав, щоб я висипалася, щоб хватило сил, приписав пити дорміплант (екстракти валеріани і меліси), це допомогло, я прекрасно спала.
В четвер ввечері мені страшенно захотілося оселедцю, відчувала, треба наїстися, потім таке не скоро світить.
В ніч на п”ятницю о 4 годині ранку я встала в туалет, прийшла лягла, і згадала, що дівки по палаті вдень сперечалися чи є в них молозиво, я вирішила подивитися чи в мене є, може, це і спровокувало роди, вимучивши соски, я лягла спати, це була 5 година і тут чую мені стало дуже мокро. Я на ноги, очі квадратні, відразу зрозуміла що починається, пішла до чергової акушерки.
А та дура, бо інакше не скажеш „дуже рада мене бачити”, :mad: зустріла мене словами „ну, що ще сталося, я тільки лягла спати...”. я кажу, що води відійшли, а вона, то не води, то в шийці назбиралося, йди спати, я намагалася доказати, що то води, тоді вона каже, йди полежи, якщо то води, то будуть постійно підтікати. Через півгодинки я її підняла, бо було все одно мокро. Нащастя мій лікар був в пологовому, подивився і сказав збиратися на 4 поверх(родзал). Я така раденька побігла в палату збиратися,:radist: сусідок побудила, ще подумала, що я голодна і треба наїстися, бо то надовго, з”їла кілька булочок, запила сочком і піщла з торбами на 4 поверх. Там лікар спустив мені води і почалися схватки, я прикинула, що це перші роди, і я народжу приблизно в 15.00-17.00. в передродовій була одна жіночка, яка дихала так як вчать на курсах, і я почала так, прийшов лікар, пояснив, що це не правильно, що треба видихнути повністю, затримати дихання на 3 секунди і так швидше вроджу. Я послухала, так було дихати набагато легше, відчувався якийсь прогрес, бо це поверхневе дихання лише полегшувало чучуть схватку, а просування дитини треба було чекати, а так створюється вакуум, що просуває дитину. Знаю на форумі вже висловили своє негативне враження щодо цього, але кожен робить як хоче, тобто як лікар підскаже. Так от з 9 години йшли вже регулярні схватки і дуже болючі, але я встигала розслаблятися між ними. Слідкувала за годинником, бо як не крути, а думки „скільки ше?...” пролітають часто, (хоч на курсах вчать так не думати). Лікар, майже, не відходив від мене, контролював все, що відбувається, наскільки йде відкриття. О 10.00 він мене порадував, що до 12.00 я народжу, в мене аж сьоме дихання відкрилося. Ну нарешті, повели мене в родзал, там теж повезло, була сама, нічиїх криків не було, ніхто не відволікав. Лікар дуже добре до мене відносився, все чітко пояснював що і як треба робити, і акушерка хороша попалася. Тільки вилізла на то крісло, вхопилася, і тут потуга, потиснулася, голова показалася, ще раз ,два і голова вилізла, і тут з”являється дике бажання звести ноги разом:shutup: , жахливо пече, лікар взяв за руку і кричить ,щоб до мене дійшло:clapping: „там твоя дитина, не зводь ноги”, а я то все ледве контролюю, кричу” тримайте коліна, бо я не контролюю”, але пішла ще потуга, я сильно потиснулася ,лікар припідняв мене і ще дитинка посунулася. Тут десь на 3 секунди в мене була емоційна (не фізична) відключка, я кудись відлетіла, приземлилася-лікарі ,родзал, ага я народжую, продовжуєм. Сил в мене на той час було малувато ,бо останній момент явно не контролювала, не чула що казав лікар, сама ,тоді, коли не треба було потиснулася і порвалася. Побачила як переглянулися між собою лікар з акушеркою, зрозуміла, що сильно порвалася ,але я того не відчула, на родах не кричала. Відразу липке, мокре ,волосате(в неї довге чорне волосся) :radist: МОЄ дитя виклали мені на живіт, плацента тут же вилетіла. Приклали до груді, та голота так вхопилася:) , що думала не відірвуть, так і тепер захланно їсть.Доцю зважили, поміряли, 4 кг,56см, я сама худенька, йшла родити, важила 67кг, з моїми габаритами, вона завелика, не дивно, що порвалася. Головне, що дитинка здорова ,а я заживу.
Звичайно, в цих швах нема ніц доброго, бо поки заживе.......сидіти не можна, дитина велика ,на руках важко тримати, але заради малечі можна потерпіти, не я перша, не я остання рвуся. Народила 14 грудня о 11.30, справилася за 6 з половиною годин, вважаю, що роди пройшли легко.
Взагалі процес пологів мені дуже сподобався, я зовсім того не боялася, пережила і не боюся.
Дуже дякую своєму лікарю, золоті руки має ,повністю віддається роботі ,я навіть не знаю коли він спить, до мене після пологів заходив по 10 раз в день.
Так що майбутні мамусі ,головне не боятися і слухати лікаря, а сам процес дивовижний, це дійсно треба пережити, все одно не перекажеш словами і жоден документальний фільм цього не передасть.
Назвали Юлія.
Щасливо!!!!!!!!! Всім легких пологів!!!!!!!!!!!
:radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist:

Галинка
16.01.2008, 14:41
Передбачувана дата пологів була встановлена на 13-20 грудня. Так як всю вагітність в мене була „загроза невиношування”, то на 35т. лікар в ЖК сказав, що я народжу раніше. З 36т.я вже з дня на день чекала народження свого малюка.:) Десь з 37т. кожного вечора болів живіт, так звані схватки Брекстона-Хікса.
На 35т. домовилися народжувати на Джамбула в Данкова О.В. Лікар сказав чекати до 20 грудня, якщо до того часу не почнуться пологи, то 20 приходити до нього з речами. Я дуже хотіла, щоб схватки почалися дома. Роддаму я боялася як вогню. Але, нажаль, мій синочок не хотів мене слухати.:( Що ми йому з чоловіком не обіцяли - результату не було...
Десь з початку грудня ночі для мене зробилися суцільними кошмарами – мучило безсоння і свербіж. Могла не спати до 3-4 ранку.
19 грудня з ранку відійшла пробка. Я втішилася – думала, що ось-ось почнеться. Чекала на схватки весь день... Нічого... В ночі не змогла спати, бо почало щось нити в животі. Ні, це не були схватки. Мій малюк виріс настільки великим, що, очевидно, притиснув нозями сусідні органи, які й не давали мені спокою.
З ранку чую щось витікає – я в туалет... Знову пробка... Але вже більша, ніж вчора. Це 20 грудня. ААААААААА. Боюся! Сьогодні мушу йти в пологовий. Вирішила прийняти душ і п”ятий раз поголитися (всі п”ять разів я думала, що народжую), не хотіла тої неприємної процедури в ПБ. Стою, сушу голову і відчуваю, що ниє живіт. Я зраділа! Думаю, нічого собі, все як книжка пише: 20 грудня, пробка, схватки. Дзвоню до лікара, щоб запитати коли приходити в ПБ - надіялася, що ще відтягне термін. Ага! І тут я розчарувалася – почула в відповідь, що мій лікар сьогодні дуже занятий і з 12 год. його не буде. Я в плач!:( „Пупсік, не родися! Лікар сьогодні не має на нас часу!”. Ото я мама – то родися, то не родися! Сиджу плаааачу!!! Чоловік заспокоїв, ми викликали таксі і поїхали на Джамбула.
Водій таксі, побачивши мій живіт, налякався і привітав нас з претензіями, чому ми не викликали швидку. Я всю дорогу пояснювала йому, що не завжди, коли хтось їде в ПБ, то роди. Намагалася роз”яснити мужику, що роди тривають 14-16 год. І взагалі-то я ще не роджу, просто їду в ПБ, бо так лікар сказав.
В роддомі ми були десь біля 11год. Лікар прощупав мій живіт і сказав оформлятися. В мене виступили сльози – тяжко було розлучатися з коханим чоловіком. А ще в голові крутилися дурні думки, що можливо ми бачимося востаннє. Оформлялися до 14год. Я насолоджувалася кожною хвилиною, яку проводила зі своїм чоловіком. На щастя, в той день чомусь дуже багато жінок оформлялися.
Оформилися. Я ледве стримую сльози, дуже важко на душі. Чоловік вчасно запитав, коли принести вечерю. Тоді до мене дійшло, що не все так погано, за кілька годин ми знову побачимося. Санітарка бере мою карту, 2 величезні кульки і ми йдемо на 2 поверх. В палатах Данкова місць не має! Санітарка бігає по цілому „Паталогічному відділенні”, шукає для мене місце. Знайшла одне-єдине! Доречі, на другому поверсі два відділення: „Паталогічне” і „Обсерваційне”. Абсурд! В „Обсервації” лежать всі з „поганими” аналізами і різноманітними хворобами. В тому відділенні ще гірша ситуація – 4 ліжка на коридорі!
В моїй палаті 8 чол. Починаю знайомитися. Дівчата виявилися не комунікабельні. В мене такий класний настрій! Сказали, що Данков всіх стимулює і чомусь я вбила собі в голову, що сьогодні народжу. Я була переконана, що як тільки появиться мій лікар, то відразу візьме мене на 3 поверх, а там всі народжують!
Я перезнайомилася зі всіма, хто оформлявся разом зі мною. У всіх така ж ПДР, як і в мене! Думаю, як ми всі помістимося в родовій?
Дотягнула я до 21год. До того часу я встигла знайти їдальню, туалет (а там є де шукати!) і побачитися з чоловіком. А ще розказати всім, що я ходила на курси для вагітних і вмію правильно дихати! Ті, що були вагітні вдруге, дивилися на мене як на дурну (ніби до одного місця то дихання).
21-00.З”явився мій лікар. Оглянув. Відкриття 1 палець (2см.). - „Народиш ще не скоро, на Новий рік будеш дома”. Як то? Я думала, що сьогодні?! -„Йди роди!” . Поки я з маніпуляційної дійшла до палати, то встигла порахувати, що десь днів 10 мені в тій „тюрмі” треба буде посидіти. Я так сильно розтроїлась! Проплакала весь вечір. На душі дуже тяжко. Розумію, що треба взяти себе в руки і лягти спати. Пішла, прийняла душ. Дала пожертву на службу Божу (час від часу в лікарні є Богослужіння). Ниє живіт...Я лягла. Лежу і відчуваю, що стояти або сидіти краще. Встаю, йду нагулювати схватки.
12-00.Перерва між схватками 30хв.
2-00. Перерва – 7-10хв. На коридорі – ні душі. Лежати не можу, бо відразу „хапає” живіт. Стаю „раком” – легше, але заснути не можу. Сідаю – не зручно, ноги звисають над ліжком і мерзнуть. Встаю, знову на коридор. Передихую схватки.
4-00. Перерва 5-7 хв. Йду до чергового лікара, бо терпіти вже не можу. Відкриття 1 палець (2 см.), так як і було. Я в плач. Вкололи мені анальгін, демидрол і папаверин. Кажуть, що біль має стихнути, бо це ще не схватки. А що це тоді? Які ж справжні схватки? Заснути не могла до ранку - думала, як би то сказати чоловікові, що більше дітей я мати не хочу.
Відчуваю, що сили мене покидають, я потребую Божої помочі. Пригадала, що п. Світлана з курсів казала дати їй знати, коли буду народжувати, вона за мене помолиться. Пишу їй SMS. ЇЇ чоловік якраз правив Службу Божу, каже, що за моє здоров”я помоляться. Через 2 год. відчуваю полегшення.
21 грудня. 11-00. Чоловікова сестра наробила „шухеру”, щоб я не мучилася, дзвонила лікарю і нехай мене стимулює. Я не народжу, бо не маю зовсім сил! Тоді вона сама подзвонила моєму лікарю і сказала, щоб шось зі мною робив.
Прийшов лікар – поводив по животі і сказав, що я народжу сьогодні вночі, або завтра з ранку. Вкололи мені обезболююче, щоб я поспала. Але і цього разу мені не вдалося заснути. Щаслива, як слон – не треба чекати Нового року!
Ніч була аналогічна до попередньої, з такою різницею, що перерва між схватками в 12 ночі була 10-15 хв., а в 10 ранку – 1-2 хв. Цього разу між схватками я спала! Тільки починало тянути живіт я зривалася і бігла на коридор віддихати.
22 грудня. 10-00. Йду до чергового лікара. Відкриття 2 пальці (4 см.). Збираю речі на 3 поверх. Ура!!!!!!!
11-00. Прцедури.
11-30. Передродова. Бачу, що дівчина, яка зі мною ввечері ходила по коридору і трималася за живіт, підключена до капельниці і бліда, як стіна. Час від часу стогне. Каже, що тут від 7год. Я налякалася. Побігла до акушерки і прошу, щоб мене не підключали, бо я не зможу справитися з диханням. Я буду терпіти!!! Акушерка виявилася дуже ввічлива – акуратно пояснила, що чекаємо на лікара. Ось і лікар. Крісло. Я думала, що перевіряє відкриття матки! Ага! Наївна! Акушерка тримає в руках спицю. Боже!!! Не треба!!! Я буду терпіти скільки треба!!! Лікар відрубав: „Тут керую я!”. Я зрозуміла, що „потяг рушився”, від мене вже нічого не залежить. Дихаю, дихаю...Застосовую всі типи дихання по черзі. Помагає! Лежу. Акушерка гладить мене по животі. Легше. Дихаю, дихаю...Всі лікарі, хто не зайде:”О, яка гарна родова діяльність! Така молода жіночка, а так гарно себе поводить!”. Схватка минає, я спускаюся на землю, говорю з акушеркою, якби й не було ніякої схватки! Доречі, дуже класна акушерка попалася! Зі мною мама так делікатно не поводилася, як вона!
14-00. Потуги. Ричу. Нічого з собою вдіяти не можу – дихання вже не помагає. В перервах між потугами вибачаюся за свою поведінку. Родзал. Крісло. Не чую болю. Лікар каже тужитися. Тужуся. Вони якось опускають голову малюка. 15 хв. перерви. Знову тужитися. Лікар натискає сильно на живіт. Не відчуваю ніякого болю! Абсолютно нічого не болить! Трохи запекло в районі промежини – це мене розрізали. Знову лікар кричить, щоб тужилася. Тужся, тужся, тужся!!! Ще, ще, ще!!!...Лікар зі всієї сили тисне на живіт. Відкриваю очі, дивлюся - живіт опав. В акушерки в руках бачу маленьку спинку – це мій синочок!!!!!!:radist: :radist: :radist: :radist::radist: 14-30. Боже! Це все?! Дитина чомусь не плаче. Чому? Кажуть, що відсмоктують рідину. Заплакав!!!!! Фу!!! Живе!!! Ура!!!!!!!:radist: :radist: Як легко! Таке враження, що це я народилася. Мою крихітку забрали, але я його бачу. Очі весь час бігають за ним. Відійшло місце. В лікара в руках шприц. Розумію, що будуть шити, знову починаю дихати, щоб не чути болю. Лікар пожартував:”Перестань вже стільки дихати!”. Шиє. Нічого не болить! Як все легко! А казали, що то страшні болі.
Моє золото лежить тихенько. Питаю, чому не прикладають до грудей. Відпорвідають, що педіатр ще не оглянув і не назначив. Нічого не розумію. Дл чого призначати груди? Це ж не лікарство! Але малюк лежить тихенько, я заспокоююсь. Лежу, вдивляюся в завиток і ніяк не можу зрозуміть, чи це реальність, чи сон.
15-00. Дають синочка до грудей. Як він схожий на мене! Як 2 краплі води! З 1000 дітей я б могла розпізнати свого синочка!!! Моя радість! Моє щастя! Пробує захопити цицю і не виходить – не вміє. Нервується. Я не наполягаю. Лежить і дивиться на свою маму. А в мене в голові хаос – я вже мама! Цей стан моєї душі не можливо описати словами. Всі, хто вже народжував, мене зрозуміють.
В загальному стимулювали мене 2,5год, а мені здалося, що 20хв. Процес народження я уявляла набагато гірше. А може це тому, що ті болі швидко забуваються? Вже на слідуючий день, коли побачилася з чоловіком я була впевнена, що хочу ще й донечку.
Історія, як на мене, вийшла досить оптимістична, хоча, насправді, ті 2 доби, коли тривали схватки, мені здавалося, що ніколи не минуть. Перебування в пологовому здавалося мені вічністю.
Я безмежно вдячна Богові, лікарю, акушерці і всім тим, хто допоміг моєму синочку з”явитися на Світ!!!

Дописано згодом:
Перепрошую! Щось забула написати:) Назарчик народився з вагою 4кг і зростом - 56см. Виписувалися з роддому - 4060гр.! Ми були на спільному перебуванні. Це все мамині циці:)! Згодом напишу про період нашого перебування в ПБ - багато різних ньюансів, про які повинні знати майбутні мами.

Женічка
16.01.2008, 17:41
читаю всі ваші розповіді, і так якось радісно стає. вирішила і про свої пологи розповісти. це було минулого року в січні. термін мій закінчувався, якщо можна так сказати, 15 січня. я знала, що буде донечка і ми вирішили назвати її Настінька. і тут перед новим роком мені свекруха каже, що 4 січня Анастасії. от я і загадала новорічне бажання народити донечку саме 4 січня.
4 січня рано вранці я прокинулась розчарована, бо не було ніяких схваток, ніяких натяків на якусь, хоть найменшу біль. я пожалілась чоловікові, пішла гарненько поснідала, і вирішила все ж таки прийняти душ і поголити все, що треба, ну так, на всяк випадок.
тільки я домилась, як щось відчула, якусь ниючу біль як на місячні. буквально через хвилин 10 ця біль повторилась, і я зрозуміла, що починається. це була приблизно 11 ранку. біля 12 ми виїхали в роддом, вже в машині біль була такою, що ледве сиділа. коли ми приїхали, лікарка оглянула мене, і сказала, що в мене вже повне відкриття, що нема на що чекати і любязно спустила мені води. і відправила на клізму. після клізми всі схватки ніби рукою зняло. але води добра лікарка вже спустила і довелось стимулювати, зробили мені 2 уколи в переднє місце, вибачте за таке формулювання, і тоді мене так почало боліти, що я з переляку мало не втратила свідомість. о 15.45 народилась моя донечка, мені зразу поставили її на живіт, таку мокру, але таку рідну. і не зважаючи на стрімкі роди, сильну біль, не зважаючи на те, що добрі лікарі мене розрізали(майже місяць не могла добре сидіти), вже наступної хвилини, я зрозуміла, що хочу ще одне малятко, хочу пережити це все знову.

Улянка
18.01.2008, 10:30
ПДР-27 жовтня 2007року. Вагітність була дуже важкою і лікар сказав, що коли до 27 пологи не почнуться, то краще буде лягти в лікарню щоб слідкувати за нашим з малюком станом. Ще до вечора 27 була надія на те що в лікарню просто так лягати не прийдеться. З 23 години 27жовтня я почала доводити свого нещасного чоловіка»Не піду», «не буду лежати», «я не хвора щоб там бути» і т.д. На один день повезло Залишилась вдома Але лише на день…..
Вівторок, 30 жовтня
З купою речей для себе, для дитини, для чоловіка на спільні пологи(щоб потім сам в нервах не забув), для себе і для дитини про всяк випадок, для себе щоб не було скучно влазимо в таксі і їдемо на Батальну. Поселилась в патології і почала мріяти про те як скоро звідти вийду На щастя палатна лікар виявилась нормальною жінкою і сказала що в них не тюрма, так що я можу йти гуляти після 14:00 до 7 вечора.
Середа, 31 жовтня
Була чудова сонячна погода і я вирішила що якщо гуляти то треба йти нагулювати схватки. Ну запхала MP3 у вуха і пішла…….З Батальної пішки на Краківський а потім до дому( в район Привокзальної). Коли подзвонила чоловіку і запитала чи йому зварити гречки він був шокований. 19:00 я повернулась до лікарні. Лягала спати з ниючим болем живота і надією що вночі почнуться пологи
Четвер, 1 листопада
Ниття животика пройшло. Повторюємо вчорашній похід Хоч на вулиці дощик проходжу далі ту ж відстань слухаючи музику і отримуючи задоволення від того що не сиджу в замкнутому приміщенні. 19:00 – повернення до ПБ і знову засипаю з ниючим болем пузика. Вночі почались пологи дівчини, що лежала зі мною в палаті і ПДР якої була теж 27 жовтня. Чомусь весь час поки та дівчина збиралась і ходила по палаті мене переслідувала думка що треба дуже добре виспатись.
П’ятниця, 2 листопада
8:00 – прокинулась, ледве продерши очі встаю з ліжка з думкою «Ну скільки я тут ще лежатиму». І…..чую що почали підтікати води. Ура-а-а-а!!! Ще нікому нічого не говорячи йду чистити зуби і телефоную чоловіку. «Доброго ранку! На роботу ти не йдеш Чекаю тут». Чергова акушерка чомусь довго пробувала переконати мене що мені здалось що підтікають води і повела мене до лікаря. Лікар підтвердив що води таки підтікають. Йду назад в палату збиратись і чекати чоловіка.
Пологи
Приїхав чоловік. Мене перевели в родзал, чоловіка попросили йти погуляти бо сімейні всі були зайняті. В той день лікарі не знали куди бігти бо наплив роже ниць був просто фантастичний Далі було не зовсім по плану. Прокололи міхур бо води так і не відійшли. Матка не розкривалась і лікар попередив що прийдеться стимулювати. Далі пам’ятаю дуууже погано. Вірніше майже нічого. Схватки наростали швидко. Я і не встигла відчути що таке схватка як почались потуги. Так як дихала весь час ротом то дуже хотілось води. Чоловік виручав капітально. Я взагалі нічого не боялась. Абсолютно. Стіл. Два рази потужилась і….малеча в лікарів на руках. Правда , спочатку мало не здуріла бо бачу що чоловік блідне а доня не кричить. Народилась обвинута одним кільцем пуповини. Але дякувати Богу її швидко зняли і ми почули її перший крик
Кілька хвилин в міряння-взважування-вдягання і моє щастя, яке виміряли в 54 сантиметри і 3800 вагою в чоловіка на руках.
В мене були стрімкі пологи. Всього 4 години. Я навіть не могла подумати, що це буде настільки легко. Чомусь завжди малювала перед собою пекельні муки. А виявилось що бажання якнайшвидше побачити доню і підтримка чоловіка пересилювало біль.
……..Наше безмежне щастя зараз сопить у своєму ліжечку, а я сиджу і вкотре плачу від щастя що маю: люблячого чоловіка, який вміє підтримати та допомогти завжди та саму рідну крихітку – мою донечку Аню

Гелена
25.01.2008, 19:52
Історія вийшла досить довга, але скоротити в мене не виходить :)

12 січня пів п’ятої ранку я проснулася від болю внизу живота, біль був як при дуже болючих місячних. Я не відразу зрозуміла що то перейми, вирішила спати далі, але не вдалося: то таки були перейми і хоч біль був терпимий спати явно не вдавалося. Ці перейми повторювались то що п’ять хвилин, то що п’ятнадцять, нарешті до мене дійшло що то саме перейми і що вони нерегулярні. Почала відходити пробка. Я сказала чоловікові, що певно наша дитина народиться сьогодні, хоча часу ще є багато, може йти спокійно по справах. Він пішов, а я лишилася рахувати свої перейми. Під обід вони стали досить болючі, тому я прилягла на диван і так пролежала кілька годин. Боже! Як я могла забути, що в першому періоді пологів треба бути активною? Перша помилка.
До вечера я ще встигла полежати в ванній, там біль не відчувався, вода дійсно розслабляє і знімає біль. Довго в ванній не сиділа, бо нудно було. Біль в переймах був цілком терпимий. Чоловік вернувся після обіду, я сказала йому, що перейми далі нерегулярні, то ж нема куди спішити. Ми поїли, подивилися фільм. Ввечері повернулися свекруха зі свекром. Чоловік взяв і десь біля 20.30 сказав свекрусі, що в мене почалися перейми. Вона відразу хотіла дзвонити за “швидкою”, але я відмовились, мотивуючи тим, що ще зарано. Що тут почалося! В свекрухи істерика: як так можна, народження дитини це дуже відповідально, а ми сидимо фільм дивимося ая-яй. Вона чомусь подзвонила своїй сестрі, яка живе поблизу, та примчала і почала мене вмовляти їхати в ПБ негайно. Я відмовилась і вона пішла. Трохи рознерувавали мене, але ми далі з чоловіком сіли додивлятися фільм. Десь по дев’ятій хтось подзвонив в двері, чоловік відкрив, сюрприз – лікарі. Виявляється сестра свекрухи викликала “швидку”, а мені сказати “забула”. Я в шоці. Всі кажуть, що треба їхати, чоловік каже, що можна їх відправити і поїхати пізніше. В кінці-кінців таки поїхали, ситуація дурнувата. Хіба з такими родичами можна було говорити про домашні пологи??? Свекруха поїхала з нами, дала лікарям “швидкої”40 грн. - перші гроші невідомо за що.
Прихали в Медінститут десь біля 23.00. Свекрушина сестра ще подзвонила якомусь професору аби він позвонив черговому лікарю, щоб той мене прийняв нормально, бо я домовлялася в ПБ на Рапопорта, а потім не захотіла ту лікарку і той ПБ і от вийшло, що я без домовленості. Той таки подзвонив черговому лікарю, але я би не сказала, що мені це чимось помогло. Лікар мене оглянув на кріслі, було трохи боляче, сказав, що відкриття 2 пальці, треба мене оформляти. Встиг спитати де я працюю, яка в мене освіта, я ледве стрималася щоб йому не нахамити. Так мені до сліз не хотілося бути в тих стінах! Думаю ну чого я сюди вже приїхала? Поки лікар десь гуляв, а медсестра мене оформляла я одягнулася і сказала чоловікові, що їду додому. Медсестра дивилася на мене круглими очима. Прийшов лікар, почав мене сварити, сказав, що він такого ще бачив (думаю ну чого ти ще не бачив при такій роботі?), що я така-сяка. Чоловік трохи з ним посварився і лікар притих, навіть не нервувався, певно звик до такого. Перед прийомною сверкруха почала мене вмовляти лишитися, я почала кричати, що ніхто не просив викликати швидку... Потім ми з чоловіком вийшли надвір, я постояла, подумала, що вертатися пізно і ми пішли назад оформлятися. Коротше без скандалу не обійшлося. Без моїх нервів теж.
Далі процедури, точніше одна – клізма. Кажуть треба було дати 5 грн. меддсестрі, але я не дала, бо інше було в голові. Аж стидно тепер, бо за таку роботу треба хоч 20-ку давати :) Потім ми пішли з чоловіком в передродову, добре що там окремі родзали і передрові. Там було ліжко, м’ячик і годинник на стіні. Було біля 24.00. Десь годину я трохи ходила і сміялася над чоловіковими жартами, після 01.00 вже було не так смішно, після 02.00 вже геть було не смішно, перейми було щоп’ять хвилин, боліло сильно, але я ще трималася.. Перед третьою мені захотілося тужитися, я сказала, що пора кликати акушерку. Я вже думала, що скоро народжу, а все тільки почалося.
Десь біля 03.00 акушерка подивилася мене на кріслі і каже, що треба мені помогти, взяла рукою щось там зробила. Помогла, називається. Боліло, але терпимо. Прийшов лікар, сказав відкриття 8 см. Двох бракує. Спитав чи відійшли води, та ні не відійшли. Бачу взяв спицю, значить хоче пробити міхур, я кажу: не треба. Тут знов перейма, я трохи відволіклася, після перейми він пробив міхур і спустив води. Я репетувала як дурна. Думаю: от тепер точно все буде по поганому сценарію. Так і вийшло. Спустили води, чекають на перейми, перейми рідко. А певно, що рідко коли лежиш на тому дурному кріслі на спині, треба було походити. Сказали медсестрі дати мені укол, чогось там 0, 2. Попробувала відмовитися, кажу не треба мене стимулювати. Акушерка сказала, що треба, бо інакше буду ще довго народжувати, передасть вона мене ранковій зміні аж в 09.00. і спати через мене ніхто не буде, а дитина зараз страждає найбільше. От... Кажу добре, давайте той укол. А можна було і відмовитися. Але я вже і не знала що мені робити. Логіки нуль. Потім дали ще один – 0, 4. Щось покапали в вену, медсестра така молоденька так співчутливо на мене дивилася, а прийшлося голку в вену запхати, то не поцілила. Їй аж лікар сказав: що ж ти робиш? вени так добре видно. Був в мене десь тиждень потім синяк на півруки. Тим часом перейми почастішали, мене весь час тужило, лікар постійно повторюваав, щоб я не тужилася, бо порвуся, в мене то погано виходило, не все вдавалося не тужитися. Я вже собі думала, що геть вся порвалася. Питаюся скільки ще чекати? Кажуть ще трохи, голівка вже на підході. На підході та й на підході, а час тягнеться повільно. Нарешті лікар сказав тужитися коли він скаже, по 10 секунд зі всієї сили. Почала тужитися. Під час того всього ще дивлюся, що в лікаря чи в акушерки в руках. В акушерки ножиці, кажу не треба мене різати. Вона відповіла, що от тут мене вже ніхто питати не буде, тут вже мова про дитину, а не про мене, а моє командування ними скінчилося. Я собі ще встигла подумати, що хай вже буде як буде, а в мене більше нема сил з ними сперечатися і тим більше я вже і не знаю де треба сперечатися, а де вже пізно. Щось в мене то слабо виходило по 10 секунд тужитися, не пам’ятаю скільки було перейм, акушерка мене три рази по чуть-чуть різала, а в якийсь момент дивлюся вона вже тримає мою дитину. Лікар спитав хто народився, акушерка каже: дівчинка. Я на кілька секунд завмерла, а вона каже: ой, нє-нє, то хлопчик. Та ж певно що хлопчик :) Хотіла спитати чого він не плаче??? Налякалася, але згадала, що то нормально, заплакав за кілька секунд. Певно за це нам дали 8/8 по шкалі Апгар. Дурні вони зі своїми оцінками, в мене міцний, здоровий хлопчик :) Тим часом я задивилася на дитину – забула про все на світі. А хотіла сказати, щоб пуповину перерізали коли перестане пульсувати. Дитину мені поклали на живіт, як перерізали пуповину я не бачила. Родила плаценту і дитину забрали міряти-важити: 52 см., 3700 :) такі симпатичні щічки собі в мами в животику від’їв :) народився о 04.40., в неділю, 13 січня.
Потім мене оглянули, сказали, що ні розвивів ні тріщин нема, я аж здивувалася. Ще хвилин 15-20 зашивали мій розріз, добре, що саморозсмоктуючими нитками. Вкололи новокаїн, який на мене не діє, не знаю чи взагалі на когось діє, спочатку не боліло, а під кінець я знов репетувала. Сказала акушерка, що розріз маленький, може і справді маленький, бо вже на 4-ий день почала потрохи сідати, а через тиджень вже почувалася нормально. Мені казали доки сідати не можна, але я забула доки, може зашвидко сіла, бо ще досі часом відчуваю той шов.
Потім мені сказали ще полежати трохи в передродовій, принесли дитину, вдягли в наш одяг тільки коцик дали лікарняний, такий страшнючий. Акушерка сказала, що дитину треба погодувати, я лежу, мені не вдається його прикласти до грудей, вона хотіла допомогти, потім сказала, що в мене нема молозива і треба, щоб дитину медсестра забрала погодувати. Боже! Ну як я могла це дозволити??? Молозиво в мене вдома було, то де щезло в ПБ? Я про це забула, а дитина так надривно плакала, що в мене серце розривалося, я подумала, що дитина лишиться голодною і хоч сказала чоловікові, що не хочу, щоб перший раз невідомо чим годували дозволила медсестрі забрати дитину. Ніколи собі того не пробачу!!! Як я умудрилася стільки дурниць наробити??? Навіть коли думала про щось, то не казала, ніби мене заціпило. За кілька годин я сама годувала дитину і тепер маю молока достатньо. Найбільше шкодую, що пуповину перерізали відразу і що перший раз сама не погодувала дитину. Вдома ревіла через це півночі, але хто ж винен, крім мене? Якби не це, то не було би такого жалю за свої помилки.
Акушерка ще спитала чи прийду по дівчинку. Ха-ха. До вас прямо прибіжу. Ще й сказала, що пологи в мене були легкі, бо до відкриття 8 см. я навіть ні разу не крикнула, а вона коли народжувала теж в цьому ПБ, то взагалі не кричала, бо їй було встидно, тільки плакала, а народжувала дві доби. Думаю, значить тебе не стимулювали якщо дві доби. А мені не було встидно, мої дикі воплі слухав весь ПБ, по правді я деколи кричала навіть тоді коли і не дуже боліло :) Взагалі я людина терпляча і сама від себе такаго не сподівалася, просто крім фізичного болю було ще трохи злості і образи на всіх і вся, особливо на саму себе, а от страху чомусь не було ніякого. Під час перейм на кріслі кричала, поміж тим старалася контролювати дії акушерки і лікаря. Нічого з того не вийшло, наївно було думати, що це можливо під час пологів. До мене все доходило з запізненням, свята правда що під час пологів розум відключається зовсім. І що я собі думала до того???

Гелена
25.01.2008, 19:52
Фізичний біль забувся відразу після пологів, навіть щов то дурне, а от всередині мені що ніби надламали. Таке враження, що в тому ПБ мене морально просто розчавили. Я рада, що в передродовій зі мною був чоловік і відразу по пологах, коли я була в родовій він тільки за стінкою мої крики слухав і розмови з лікарями. Пішов додому аж як нас перевели в палату. Правда він на все дивиться інакше і вважає, що лікарів треба слухати, бо вони з великм досвідом роботи, а я тільки дурного начиталася в інтренеті. Від щеплення проти гепатиту я відмовилась, як і на диво всі в нашій палаті. Щеплення проти туберкулбозу зробили, бо настала черга таткових криків, що тут гуляє епідемія, як можна не щепити ля-ля-ля. Більше щеплень не буде, хіба що через мій труп.
Перед і після пологів чоловік все з’ясовував скільки що коштує, нарешті після пологів лікар, Бурак Юрій Теодозійович признався – 250 доларів йому, 200 грн. акушерці, здається її звати Надія Петрівна, ще 80 грн. для медсестри і неонатолога. Ну і нащо ми платили тому лікарю і акушерці? За що??? За стимулювали-різали-шили, відразу перерізали пуповину і підгодували дитину. А шляк би вас всіх трафив!!! Правда я вже про це вдома подумала, а там було інше в голові, точніше нічого в голові не було. Потім ще я дала 5 грн. коли брали кров на аналіз і по 30 грн. якійсь лікарці і медсестрі, які приходили оглядати дитину і потім та медсестра збирала дитину, коли ми йшли додому. Ще платна палата 100 грн., єдине достоїнство якої кількість місць – 4, а в безплатних кажуть по 10. Ну там правда був холодний душ і туалет, але який душ, хоч би і теплий був, якщо дитина була весь час зі мною, а я навіть сісти не можу, дитину і то переважно стоячи годувала. Але це добре, що дитина відразу з мамою, не уявляю тепер що могло би бути інакше. Сказала лікарю, щоб виписували нас пошвидше, то на третій день ми вже були вдома.
Правда без скандалу ми не виписалися :) Для мене виписка це забрати дитину, довідки і поїхати звідти. А тут медсестра ще сказала, що треба зайти в виписну кімнату, я її попередила, що в нас виписка не урочиста і нема потреби йти в виписну, але вона сказала, що треба туди зайти відмітитися. Ну ми пішли, я з однією думкою добратися пошвидше додому, залізти в душ, поспати і взагалі головне, щоб в тих стінах не бути, а тут нас почали вмовляти робити фото-відео і т.д. Щас! Мені якраз до фотосесії. Ох, і розізлили ж ми їх, а вони нас! Нащо мені ваші банальності і ваші фото??? Я собі вдома нароблю!!! Для мене подія це народження дитини, а виписка з лікарні яка до біса подія??? Коротше, на виході я знов поскандалила і ми пішли. Нас додому свекор віз, він зайшов в ту виписну і вибачився за нас з чоловіком перед тими причепами :) Я не маю за що вибачатися, але як хтось хоче, то прошу дуже, бо я спочатку культурно відмовилася від тих урочистостей, треба було від мене культурно відчепитися, але ж ні - звикли все нав’язувати від входу до виходу.
Слава Богу, всі живі-здорові і вдома нам добре :)
Отака історія, а могло бути все інакше, бо вагітність проходила легко і здоров’я тьху-тьху і дитина здорова, але нікому крім мене одної інакше не було потрібно.

Хочу порадити майбутнім мамусям: записуйте все, що хочете отримати від лікаря, що маєте кому сказати, що маєте і коли зробити, тримайте той список біля себе і народжуйте разом з чоловіком або іншою близькою вам людиною.

mamatu
28.01.2008, 15:19
всім привіт
почитала ваші історії та й вирішила теж сюди копійнути свою історію.
вибачайте вже, що російською мовою буде, бо писала її для "babyblog", а перекладати часу не маю.

Свое первое солнышко я родила в Днепропетровске (Украина).
Я была растерянной, неинформированной. Все дружно отмалчивались на мои вопросы о "моменте истины ". Хорошо, что на последних месяцах подвернулись курсы "домашних родов".
Рожать пришлось-таки в больнице (хотя я ужасно не хотела), но благодаря им (курсам) я получила маломальское представление о том, что меня ждет, моральную подготовку и физическую реабилитацию после локального перитонита (апендицита) на 6 мес. беременности.
Когда начались схватки, я не испугалась, а расплылась в улыбке. Родов ждала больше, чем Нового Года в детстве. Все ходила, гладила живот и говорила, как хочу увидеть ребеночка.
В роддом приехали с раскрытием в три пальца и ощутимыми схватками. И тут меня резко обломали. С врачом не договаривались заранее. В этой больнице работал друг свекров и вся надежда была на этот "блат". Но не помогло. Хотя сам друг здоровски меня поддержал.
Врач оказался мясником-садистом. Залазил куда не надо по локоть и на мои возражения спрашивал: "а ребенок будет идти..." Но ребенок - это естевственно и природа заботится об этом. Короче грубо со мной обошлись. И стимулировали по полной программе (а свекрам сказали, что нет). Я до последнего не теряла чувства юмора, только им и спасалась. Но осадочек навсегда остался.
На курсах рассказали о приемах релаксации, о том, что нельзя кричать, чтобы не зажиматься. Чтобы расслабиться, я на выдохе пела открытые звуки. Хотя комплексовала слегка, потому что выглядело это смешно: ходит по палате пузатая,с выпучеными глазами и поет.
Когда схватки вошли в завершающюю стадию, т.е. стали невыносимо болючими, мне врач сказал, что что это еще цветочки, а ягодки будут впереди. Сказал что рожать начну через 6 часов. Я тогда малость в панику впала, подумала, что если сейчас тяжело, как же потом выдержу? Но оказалось, что это уже финал и выдерживать уже ничего не надо. Через пол часа уже отдыхала. А "час пик" легче стало переносить, когда села на корточки. Намного легче.
Доченьку сразу забрали. После всех процедур собирались уносить. Я офигела вообще! Говорю: "Ребенка хоть покажите!" Тогда показали мне кокон с другого конца родзала. После того, как дома мы с мужем нарисовали плакат "НАШ РЕБЕНЕК РОДИТСЯ ДОМА", вся моя картинка про идиллические роды была развеяна. Не процессом, а больницей.
На следующий день я пришла в детское отделение, чтобы увидеть доченьку, а меня прогнали. Сказали приходить в 16.00. В 16.00 я пришла, только нашла свое солнышко, так меня снова прогнали: "чтобы я не упала на детей".
Три дня не носили кормить. Неизвестно чем и как кормили сами. Я так плакала, что одна добрая сестричка принесла мне дочку просто так, "полюлять".
Только дома я наконец смогла ощутить свое материнство. Удивительно, как его вообще не убили на корню в больнице.
Обожаю свою доченьку. Она у меня просто супер, хоть и выросла "с характером". Лет с шести стала выпрашивать себе братика или сестричку.
Мы все ждали, пока финансово укрепимся. Но прошло 9 лет и мы поняли, что "нет предела совершенству" и тянуть больше некуда.
По всяким системам высчитывали, чтобы мальчик был и (спасибо тем кто "наверху") получилось.
На этот раз я остро поставила вопрос больницы и врача. Хотя за 10 лет все так поменялось, что такого ужаса повториться просто не могло. Но все же.
В консультации мне попалась врач - золотце. Если раньше (в первую беременность) меня запугивали разными историями про вырезанные матки, то теперь наоборот, даже не позволялось думать, что будет что-то не так.Я тоже была молодцом, очень дисциплинированной беременной.
Врача посоветовала подруга, родившая совсем недавно. Меня прельстило, что больница, в которой он работает, поддерживает американское видение роженицы, отношения к ней и отношений мать-ребенок.
Все было почти идеально.
Схватки начались, когда я помогала мужу по работе. Позвонила подруге, чтоб пришла с утра закончить мою работу, позвонила мужу (мобилки - изобретение века! как их не хватало 10 лет назад!), что настало "время Че". Муж был в шоке - у него завал в работе, на следующий день билеты на поезд (в командировку), а я рожать собралась.
Привез меня в больницу, дежурная врач посмотрела меня (очень деликатно), убедилась, что я не "понтуюсь" и тогда я вызвала своего врача, как мы и договорились.
Родзал был одноместным, с физ.мячом, шведской стеночкой и канатом. На окнах шторки, в палате зеркало, умывальничек - все для того, чтобы чувствовать себя человеком, женщиной, а не коровой перед бойней.
К родам я была полностью готова.
От собранных тематично пакетов с вещами до филосовского настроя.
Всю беременность я (с перерывами) делала гимнастику, много ходила и, главное, настраивалась на "релакс". И не зря. Во время схваток я полностью отключалась от мира, расслаблялась, насколько могла. В самые болючие схватки выдыхала со звуком. Врач не мешал, а только мягко контролировал процесс, а акушерка просто ангельская попалась. Спокойная, сочувственная, а не терминатор в юбке, как в первый раз. По ощущениям было немного хуже, чем в первый раз, потому что ребеночек был очень большим (4200гр, а первая дочка родилась 3600гр). Это чувствовалось и в схватках, и на родах. Я с мяча просто не слазила. Все схватки на нем просидела, держась за стенку и канат. Врач уговорил походить-постоять, чтобы ускорить процесс. Я выдержала пару схваток и снова уселась на мяч (тошнило очень стоя).
Когда пришли потуги, мне пришлось немного сдерживать их, потому что "проход" еще был недостаточно открыт для моего богатыря. Это было довольно сложно, но я снова расслаблялась и это помогало. Выход сыночка был очень чувствительным. Первый раз все было быстро, размыто и незаметно, а теперь все было очень реально и осознанно. Я думала, что меня снова будут "резать".Врач сказал, что после первой епизиотомии остался грубый рубец и он не обещает, что он выдержит. Но акушерочка так постаралась, что мой великан прошел и оставил только небольшие трещинки на промежности, которые зажили за недельку.
Мое чудо положили мне на живот сразу, как он родился. Всего в смазке, бардового, хрипящего и такого ФАНТАСТИЧЕСКОГО. Это было великолепно! Ощущение живого комочка на животе. Настала такая эйфория, которой я в жизни не испытывала. Тут же забылись все пережитые неприятные ощущения, осталось только счастье.
Потом сыночка взяли на обработку и взвешивание. Вернули очень скоро и сразу приложили к груди. У меня было такое ощущение спокойствия и гармонии, вроде мы с сыном с начала времен вместе парим в космосе (что-то меня занесло совсем).
В палате мы были вместе. Сынок много спал, а я спать не могла. Все им любовалась. Хоть он и был похож на китайского колобка.
Скоро ему будет 6 месяцев. И он удивительно похож на свою старшую сестричку. Детские фотографии просто не отличишь. Друг друга обожают. Дочка сюсюкает его постоянно, в школе скучает за ним. Повзрослела как-то сразу. А сынок, как только просыпается, сразу вскакивает и выглядывает - где Маргаритка (сестричка). Если она выходит из комнаты - провожает взглядом, тянет ручки, а потом еще некоторое время смотрит, не вернется ли.
Мои детки - вот что означает быть счастливой для меня.

пе.ес. хоч в цілому я задоволена другими пологами у Львові, все ж маленький осад залишився. Я мріяла про цілковито природні пологи, а мені все ж кололи щось. начебто з моєї згоди, але вибору я особливого не мала.
не може бути, щоб у мене були якісь відхилення або аномалії - просто так лікарю було легше та швидше.
а я так мріяла про пологи без втручання!!!
а ще кращепро пологи у воді.
коли у нас таке вже з'явиться?!

Горобчик
29.01.2008, 02:35
Почитала я Ваші розповіді, вирішила і я написати. Почну здалеку. Жили-були...
Коли мій чоловік запропонував одружитися, я була не готова бачити себе у ролі дружини і тим більше мами, а тому я категорично заявила - рік без дітей!Але за півроку підготовок до весілля я вже була готова до всього і страшенно хотіла дитину:) так от зразу після весілля в нас все і вийшло-я вагітна, ми щасливі.Але Бозя робить так як ми Його просимо. В мене стався викидень:( ,і цілий рік я не вагітніла. Як я каялася своїм словам, бо знала точно, що рік я не завагітнію.Скільки я випликала:( :( :( ,тепер просило одного...Я не могла пройти повз каляску на вулиці, щоб не розплакатися.Навіть зараз згадую, руки трясуться.Ніколи не говоріть :shutup: і навіть не думайти про таке, про, що згодом можете каїтися!
Рівно через рік, як то і передбачалося я завагітніла (містика).Все було добре, без ускладнеь і проблем.Я знала точну дату завагітнення, тому ми готувалися на кінець вересня:radist:.Коли на УЗД сказали, що буде дівчинка, ми вже знали що це буде Софійка:) :) :)
В мене сильно отікали ноги і мене лякали проблемами, так під кінець вагітності в мене почав скакати тиск і мене поклали на підтримку.Мій чоловік не хотів народжувати зі мною, боявся, що не зможе витримати моїх страждань і при тому нічим не допомагати.Але курси для вагітних допомогли зрозуміти його місію, і після певної обробки він, звісно, погодився на спільні пологи:radist: (в нього вибору не було).
Тиск в мене нормалізувався, проблем не було, аж раптом подзвонила подруга, яка повідомила, що вона народила доню.Про роди вона мені не розповідала, так в двох словах, але по голосу я все зрозуміла,і мені того вистачило.Через 2 години в мене тиск 160/100, лікаря підняли на ноги, я своє получила, попередив, що як почнеться - буде стимулювати, бо є загроза кровотечі.По моїх підрахунках до родів ще 2 тижні, але мої хвилювання далися в знаки.Я взагалі співпереживала з кожною хто йшов родити:shy: .
Наступної ночі, в 04.00, в мене відійшла пробка:eek: і почали підтікати води. Я вирішила нікому нічого не говорити, шкода було будити медсестру, і я пішла спати.В 06.00 год з мене вже текло і я вирішила - пора.Подзвонила чоловікові, щоб взяв на роботу змінний одяг, що певно "свято починається".Ще зранку приїхала мама і заспокоїла мене, що до 14.00 народжу.Коли прийшов лікар почав давати таблетки для стимуляції - "льод тронулся".Чоловікові дзвоню щоб ще не їхав ще довго.ю Далі "чудова" процедура клізма:crazy: і почалося - я тільки від схватки до схватки по стінах їздила.Дзвоню чоловіку, щоб негайно виїжджав (він працює в іншому кінці міста) а це час пік, 12.00.Ведуть в родзал, підключають капельниці, весь час лежати, а я так ретельно запамятовувала вправи для полегшення болю!!! чоловіку дзвоню кожних 5 хв., нарешті приїхав:radist: :clapping: , мені легше, а от йому:8: Незнаю скільки в мене було відкриття матки, але вити вже хотілося, а йому разом зі мною.Я його проінструктувала, що робити і ми почали дихати.Між схватками я засинала, а він прсто гладив мою руку, дава пити водичку, і нагадував, що треба дихати - помагало!За вікном світило сонечко, мені від цього було легше (я боялася народжувати вночі:no: )Чекаю 14.00 год (прогнозована мамою година родів), лікар говорить, що матка відкрита добре, дитина опускається, в мене починаються потуги. Аж раптом зауважую, що біля мене ще кілька лікарів зявляються і щось перешіптуються, починають дивитися радитися, міряють мені тиск і серцебиття дитини, яке при схватках починає різко підскакувати - 160,180,200,216.Я вже розумію, що щось іде не так, на мої запитання не відповідають, при огляді, чоловіка просять вийти.Я вже починаю гарчати від болі, слова сказати не можу, від того дихання горло пересохло, чоловік кричати не дає, заставляє дихати - помагає.Вже 16.00 болить так, що вже думаю, нехай би кесарили, а то не витримаю.Через якийсь час лікар вийшов з чоловіком поговорити.Коли зайшов говорить, що ситуація критична, дитинка може не витримати - або оперуємо або ризикуємо(ще максимум півгодини). Я зірвалася на ноги: "Показуйте де операційна". Ледве дошкандибала, думала по дорозі народжу:scare:.Почали мене готувати до операції, в горлі пересохло, хочу пити, а немає води, намагаюся їм сказати, а не можу, і тут мене починає рвати на операційному столі, а мені вже маску з наркозом почали давати - почався шухер:eek: ,тут до анастазіолога доходить, що я хочу пити, а нізя, здогадався вологою ваткою промити губу. Так я заснула в 16.50.
Мені так добре, нічого не болить, зручне ліжко - КАЙФ!!!Чую голоси, усвідомлюю, що мене прооперували, питаюся як моя донечка, крізь сон чую, що все добре 3250г і 52 см:radist: СЛАВА БОГУ!!! І тут я відчуваю яке "зручне"ліжко і як "класно"я себе почуваю!!!Коли прийшла до себе подзвонив чоловік розказав, що вже тримав нашу доню на руках - фантастика:( .Мій чоловік 2 дня від наших родів відходив.
Донечку мені показали через 19 год,(була в інкубаторі) я їх вже всіх дістала тим,щоб пошвидше показали.Коли принесли я невтримала сльози щастя:( ЯКА ВОНА ФАЙНЮНЯ!!!
Спочатку переживала, що є шрам, що то кесареве, але яка то всьо фігня порівняно зтакимЧУДОМ.Тепер у нас повноцінна сім'я!!!
Ось так 19.09.2007р. на світ з'явилася наша Софійка!:) :) :)

Мія
29.01.2008, 23:36
На початку своєї розповіді, хотілося б сказати, що вся вагітність для мене була тим великим святом, тою подією, до якої я готувалась мабуть останні десять років. Ну і звичайно пологи як природна кульмінація ніяк не уявлялися як щось болюче страшне і лякаюче. Вся вагітність була здоровою, ані токсикозів, ані тиску, ані понижених гемоглобінів, білків цукрів… все було гаразд. Навіть звістка про обвиття не стривожила мене в кабінеті УЗД, проте коли лікар з ЖК повідомила про можливі оперативні пологи, це для мене було найбільшим жахом. Як я не зможу побачити своє немовля в момент народження? Чому в мене мають пхати своє скальпелі люди в білих халатах? Чому все так категорично і чому я не можу сама вирішити… це все заставило передчасно (на 33 тижні) звернутися до лікаря з ПБ, якого порекомендувала сім’я знайомих лікарів. Після знайомства з лікарем я заспокоїлася… так виглядало, що вона не схильна до операції і в цілому я вирішила народжувати в неї. Час йшов і малятко вже підросло, кожного тижня ми ходили на КТГ і слухали сердечко. Все йшло нормально.
На порозі 38 тиждень. Треба вже б піти до лікаря з ПБ, щоб оглянув, та й сказати останнє слово, що народжувати буду в неї. Ми домовилися про зустріч, проте вже розмова по телефону була якась нервова. Лікар виставляла претензії, немов я мала подзвонити ще тиждень тому.
15.01 Оглянувши мене вона змалювала картину таким чином, немов вся моя вагітність зовсім не така здорова та і загроз більше ніж достатньо для того, щоб негайно лягати в лікарню максимум, що можна почекати це 2-3 дні. І голівкою дитинка не притиснулася, і бедро моє болить, і обвиття, і малий ріст нижче норми (158см) і вага надто велика набрана (14 кг за всю вагітність) і дитина певно велика десь 4 кг, і занижені параметри тазу, і вік 28 років… все це говорить про те, на її думку, що пологи простими не будуть і можливий кесарів розтин (це щоб я пам’ятала). Ну що ж, я мала піти на останнє УЗД і після цього подзвонити їй, щоб вона поклала мене в лікарню. Ми з чоловіком вийшли з ПБ і я дзвоню до лікаря з ЖК, так як перед візитом сюди була неї і та казала, що все гаразд.
Розповідаю їй ту всю історію а та каже: «Йдіть до іншого лікаря». Ми з чоловіком вирішили, що від знайомства з іншим лікарем нічого поганого не станеться і пішли до лікаря з Батальної так як і радила лікар з ЖК. Він якраз чергував в цієї ночі, то ж ми приїхали в 21:00 на Батальну. Чоловік жартуючи кажe, що можливо я і залишусь… ми сміємося.
Лікар був не багатослівний. Подивився живіт, покази УЗД за 33 тиждень. Спитав як себе почуваю. На його думку, дитина маленькою буде і пологи легкими. Ніяких діагнозів страшилок, чи «Лишньої» інформації мені не давав. Лишень спитав, чи маю якісь питання. Питань я не мала, бо вже і так була «загружена» тим чим не треба, а його спокій мене заспокоїв. Ми домовилися, що 18 січня коли буде повний 39 тиждень, я прийду на огляд на кріслі і вже тоді будемо бачити що далі, а якщо щось турбуватиме, то щоб я дзвонила. При бажанні можу сходити завтра на УЗД.
Задоволені ми з чоловіком вийшли з ПБ. Так народжувати будемо тут.
16.01.Біля шостої години ранку я прокинулася від того що вже більше години мене болить живіт як при місячних. Думаю, пройде. Але ні. Думаю, ану я час засічу. Через кожні 12-15 хвилин. Проте чомусь не впевнена, що це справжні перейми. Лягла ще полежала, до 8 години. Далі подзвонила мамі, що можливо перейми. Та приїхала зразу з переляканими очима і цілим «чемоданом» порад… я її заспокоїла, та й кажу що в обід їду на УЗД, там все буде видно. До лікаря дзвонити в будь-якому випадку рано, крім того він з ночі, певно спить. Чоловік на роботу вже не пішов, а я до обіду перевіряла чи все є в пологовий. Близько обіду лягла ще трохи поспала і в четвертій годині ми поїхали на УЗД в ЖК, де мене чекала лікарка. УЗД мені не зробили тільки подивилися, що голівка притиснута. Сказали випити 4 таблетки валер’янки і лягати спати, бо сьогодні можу народити і сили мені потрібні будуть. Ми приїхали додому. Я лягла на диван включила телевізор і дивилася якусь програму про подорожі. Чоловік грав в забавку на компі. Всі ніби спокійно. Живіт болів сильніше ніж зранку з інтервалом вже в 10 хвилин.
На годиннику дев’ята година вечора. Я ціла, води не відійшли, пробка ніби також на місці. Їхати в пологовий? Немає сенсу, буду лежати там, ліпше вдома. Але, думаю до лікаря подзвоню, щоб він був в курсі, а то не дай бог поїде за місто чи ще кудись. Дзвоню. Розповідаю як пройшов день. Лікар каже, що на хибні перейми то трохи задовго, щоб я збирала речі їхала в пологовий, там мене подивляться і якщо рано, то відпустять додому.
Я одягнулася взяла рюкзак з своїми і кульок з дитячими речами. Їдемо в пологовий. Біль вже така, що говорити в переймі важко. Заїхали на заправку, ще купили чеколяди, кажуть помагає в перервах між переймами. Їдемо собі помаленьку, анігдоти травимо. По Підвальній пам’ятаю, ями страшні… а якраз перейма… то так неприємно, кажу чоловіку ти обережніше на ямах… то той як перейма була і яма то так зупинявся посеред дорогиJ Машини сигналять, а ми сміємося. Чоловік «дишите глубже» і знов сміємося.

Приїхали в пологовий, спустилася а приймальне жінка, така приємна, каже купіть рукавичку і на крісло. Пішла я на те крісло. Та подивилася, дуже обережно:
-Один палець відкриття у Вас – каже – як біль?
-Та терпимо, бувало і гірше, але зараз перерви між переймами стали менші 7 хвилин.
-Ну то лишаєтесь, чи їдете додому?
-А я знаю, може краще лишитися, що буду ночами вишивати, крім того до пологового з дому їхати нам близько 40 хвилин.
-Добре. – Каже і пішла дзвонити моєму лікарю.
Я одягнулася і виходжу в приймальне. Медсестра положила поміряла живіт, послухала сердечко, оформила папери. Каже.
- Переодягайтеся, весь свій одяг чоловікові. Чоловік може їхати додому, і дзвонити зранку, зараз Ви будете спати. Чоловік зрозумів?
- Зрозумів, каже чоловік і сміється.
Я переодягнулася, подивилася на чоловіка і якось так смішно мені булоJ Ніякого там драматизму чи переживань. Немов в якомусь реаліті шоу йду зніматисяJ Чоловік сунув в кишеню халату 100 дол по десять грн. наміняних та й каже:
- Так во, заходиш туда і зразу всім по десятці в кишеню і всьо буде файно. – Знову сміємося. Поцілувалися на щастя і чоловік поїхав.
Медсестра, каже на процедури і в род зал. Пішли на ті процедури.., тьфу процедуру…робить вона її і каже:
-Знаєте в нас тут американці зараз, свої дослідження проводять, хочуть нас навчити як то треба жити. Ну і вони не рекомендують клізму робити, то ми всіх питаємо чи хочете Ви чи ні, якщо ні то не робимо і так само з бриттям (а я собі думаю, то ти раніше не могла сказати, вже як майже зробила?!) То Як би Вас питали чи Ви робили то скажете що ні, добре?
-Добре – кажу.
-Але то Вам легше буде от побачите.
-Добре, добре.
Після процедури вертаюся за своїми тлумками, медсестрі десятку бах.
Спустилася якась жіночка, може санітарка, може ще хтось незнаю. Каже.
-Я Вам торби поможу наверх занести,- а в очах такий блиск…
-Дякую, дякую, поможіть бо той кульок такий величенький…
-О то всі приїжджають з такими торбами, а після родів чоловік майже все забирає – говоримо собі йдучи по сходах…Зайшли в палату 5грн в кишеню – дякую, дякую – блиск в очах зразу вгамувався.
Палата чистенька, прийшла друга медсестра принесла постіль…
-А що я сама тут буду?
-Так самі, тепер в нас кожна жінка має свій род зал і з дитинкою сама тут… ну можете з чоловіком, але на то дозвіл треба.
-На ті я сама, чоловік хай вдома переживає. Давайте я застелю собі сама, ту постіль
-Та ні я Вам застелю, - і так собі сміється привітно, думаю також 10 грн хоче, але думаю певно ще прийде, то дам пізніше… так і не прийшла потім..
Дзвонить мій лікар.
-Ну як в тебе справи, - питає.
-Добре, - кажу, - болить, але терпимо.
-Тобі зроблять зараз укол, щоб ти поспала, маєш сил набратися і розслабитися як можеш.
-Добре.
-Якщо біль буде нестерпний, дзвони!
-Добре.
-Ну успіху…- і голос якийсь здивований в нього немов я би мала панікувати, щоб випитувати, а я все добре, тай добре.
Прийшла жінка в окулярах, каже:
- Мамочка, давайте гроші на медикаменти.
-Скільки?
-До 70 грн.
-Прошу
Пішла. Я дивлюся в вікно, ніч, за вікном пусто ні душі якийсь майданчик.
Зайшла та жінка, принесла цілий кульок всього, ліки 3 ампули виклала на стіл з шприцом. І кульок з пелюшками одноразовими і ще чимось, я навіть не розглядала.
Зайшла черговий лікар, та що оглядала мене.
-Ну як Ви?
-Та добре, - кажу
-Біль сильніший?
-Та сильніший троха, але нормально.
-Заповнимо карту, чим хворіли… - і стандарті питання про стан здоров’я і перебіг вагітності – ну бачу Ви здорові повністю, добре. Зараз зроблять Вам укол, Ви головне постарайтеся поспати.
-Добре.
Прийшла жінка, як я потім зрозуміла, акушерка. І повела мене в інше приміщення, інший род зал, такий більший з лампами великим, апаратурою. Мій род зал виглядав, як звичайна палата, тільки з кріслом, пеленальним столиком, якимись тримачами умивальником і все.
В тому род залі, малечі послухали сердечко, мені зробили укол і відправили спати. 10 грн на тумбочку тій жінці…а вона такі очі, ніби за що не треба чи ви шо собі думаєте… я обернулася пішла в палату.
Отримала СМС від чоловіка з питанням як я. Я відзвонила, поговорили собі.

Мія
29.01.2008, 23:38
23:00 Ну думаю ляжу я посплю. Заснути звичайно ніяк не виходило, біль вже був сильно відчутним. Я взяла записник і пишу годину, засікаю перерви між переймами. На курси для вагітних я не ходила, тільки читала як треба дихати… навіть ледащо не тренувалась вдома. То тепер мала час для тренувань. Світло було вимкнене, ніби дійсно сплю, а я дивлюся в вікно і чекаю перейму, думаючи що чим швидше час скоротиться тим швидше народжу, аби тільки не зупинилося, бо якось з пологового з животом не хотілося додому вертатися. Черговий лікар, так говорила немов я можу і три дні родити… от я себе настроїла, що процес може бути тривалим. Перейма, тіло заціпеніло, ловлю себе на тому, що не розслабляюся в переймі, треба виправляти цю ситуацію. Чекаю чергову перейму, дихаю «за потребою тіла» дозволяючи йому самому вирішити, як дихати. Перейма, знов заціпеніння, очі закриваються, згадую про розслаблення і в голові відвожу біль за вікно, розслабляючи все що болить. Ніби з болем розібралися.
00:00 перерва 5 хвилин, тренування з «відведенням болю» не марні, але чим далі тим важкіше його «відвести», а тим більше розслабитися. Почав діяти укол і в перервах, ну просто гину, хочу спати, підходить хвиля перейми і пробудження…треба вставати з ліжка, так легше… біль виходить ногами в землю, так… так легше, але шо ж зі сном робити, хоч якось би притулитися щоб тих 4-5 хвилин подрімати… включила світло дивлюся на своє ліжко, ніби спинка піднімається але як? Нарешті знайшла ручку в ногах ліжка. Підняла на 90 градусів, так… як тільки перейма…раз, два, три… зразу встаю, біль проходить і знову на ліжко і швиденько сплю.
01:30 Ніби трохи поспала, але перерва лишень 3 хвилини (як перерва 3 хвилини то вже пологи, так казала лікарка з ЖК), вже не до сну, але як буду народжувати коли так гину спати хочу… нащо брала той укол?! Світло так і не включаю, пишу СМС чоловіку що біль страшенний, той дзвонить, каже тримайся мусиш витерпіти, але то скоро пройде…більше нічого мені не треба було…
02:00 Відвести біль вже не можу, правда розслаблюватися вже на автоматі виходило. Верх занімівав, але «там» все розслаблювала якось автоматично, незважаючи що боліло. Думаю як сильніше буде, то певно не витримаю, але така думка тільки в самій переймі. В перерві вже не пам’ятаєш як воно болить. Ходжу по палаті, думаю йду до тої що укол робила, може якесь обезболення дасть.
-Ну як Ви?
-Та болить вже сильно, перерва 2-3 хвилини. Може Ви могли би мені якесь обезболення дати? - говорю спокійним голосом ніби нічого і не відбувається
-Ні, не можу, ми вже все дали…
-Ну хоть би щось…
-Ні це зашкодить дитинці Вашій.
-Ну хоча би таблєточку ношпи? Але що мені поможе та таблєточка… - обертаюся і йду
-Терпіть, так до ранку будете мучитись, а зранку народите…
Боже де ранок а де я?! Ну а що зроблю, йду буду терпіти, зараз сконцентруюся і постараюся ну думати про біль. Прийшла в палату, сіла на ліжко, вроді нормально, перейма…раз, два, три, чотири… ні не нормально… дзвонити чоловіку… а що то дасть? Як таблєточка ношпи … сміюся з себе...Зайшла санітарка, а я на тому ліжку пів сидя…перейма…раз, два, три…шістдесят… масує поперек… та що ж ти робиш?!
-Не рухайте мене, залиште в спокої…
-Та я допомогти хочу
-Нічо мене там не болить, і нічо не поможе, дякую, я сама.
Та без слів пішла. Жаль мені тепер, що я так жорстко з нею, вона єдина хто зайшов за 4 години… А чого до мене було заходити, світло виключила не стогне, троха почало боліти, то прийшла за знеболенням… Я зрозуміла, що помочі безповоротно ніхто не дасть. Терплю і думаю скоріше б ранок.
03:00 Перейма кожні 2 хвилини і хочеться тужитися. Ого думаю, то вже певно скоро. Дзвонити лікарю?! Ні йду їм скажу перше.
-В мене перерва між переймами 2-1,5 хв. і вже хочу тужитися, ледь себе стримую…
-Води відійшли?
-Ні, ой що то?
-Покажи прокладку.
-Та нема в мене ніякої прокладки, - бачу кров з водою… нарешті води відійшли, то вже скоро!
-Йдіть до себе, зараз ми Вас подивимося.
Пішла до себе думаю, води відійшли, біль велика, ледь терплю, тай тужитися хочу, всьо дзвоню лікарю, нарешті дзвоню лікарю.
-Доброї ночі Вам, вибачайте, що турбую, але в мене по-моєму води вже відійшли, біль вже майже не терпима і тужитися хочу. Ви казали подзвонити.
-Добре, я збираюся і їду.
-Дякую.
Ой як добре, доктор зараз приїде і мені поможе. Вже скоро.
Прийшла акушерка..
-Боооооже, шо ти з ліжка зробила? Вертольот якийсь. Як ти то піднесла і нащо?
-Бо інакше не могла лежати…
-Опускай то!
Перейма, раз, два, три …зі скривленим обличчям кручу ту ручку, щоб опустити спинку, бо акушерка подивитися мене не може…
-Та лиши вже…
-Я до лікаря подзвонила він скоро буде…
-Нащо ти дзвонила? То ж не води то пробка тільки відійшла?
-Пробка тільки?
-Та, то не вода, і нашо ти дзвонила, я ж казала, зараз подивимося, шо терпіння немала?
-Ну шо зробиш, вже подзвонила, він сам казав дзвонити коли терпіти вже не зможу.
-Боже і шо тепер? Приїде і буде чекати серед ночі…
-Знаєте, я не кожен день народжую і не знаю коли і шо.
Прийшла черговий лікар. Думала вона на кріслі подивиться і скаже, яке відкриття, ні. Каже чекаємо вже на лікаря. Ну чекаємо на лікаря. Перейма, раз, два, три… вони стоять наді мною, а я біль відпускаю, вже незнаю куди, чи за вікно чи за перило ліжка, дихання стало як після пробіжки 10 км. Вони на мене дивляться і кажуть знову вже з черговим лікарем, та то ше не скоро точно, нащо вона ж дзвонила. Я мовчу не говорю ні слова, і знаєте тепер думаю як мені це вдавалося, бо в іншому випадку я б матюків повні кишені напхала, а тут така терпелива і стримана.
Вони пішли. Прийшла санітарка.
-Йдемо мамочка в перший род зал.
-Мені і тут добре, можна я тут буду поки лікар не прийде? Мене ніхто не рухає, я собі посплю?
-Ну як хочеш але тебе вже треба дивитися..
-І так лікаря чекаємо то вже потім і подивимося.
Пішла. Думаю слава богу. Не будуть мене донімати… за хвилину приходить акушерка і каже пішли. Ну мушу вже йти. Перейма і потуга ледь себе тримаю, щоб не потужитися. Прийшли в перший род зал. Вліпили мені до живота слухавку КТГ. Каже лежіть на спині. А я ну хоч вмри на спині можу. Де ж той лікар?! Але він скоро приїде і мені поможе. Зайшла чергова, питаю чи можна якесь знеболення, хоча б мінімальне, каже лікар приїде все дасть. Ми вже не пхаємося. Попитала як я, кажу терплю. Тільки в переймі мабуть видно, що мені боляче, бо вони такі спокійні, не бігають. В іншому родзал на другому кінці коридору дівчина кричить, то вони всім кагалом до неї зриваються. Думаю певно важкі пологи…
Запхала руки під воду в умивальнику і спускаюся ніби з водою… вроді легше… помила обличчя дійсно легше. Поряд нікого тільки стогін з іншого боку коридору… як я тебе розумію мені теж не легко…

Мія
29.01.2008, 23:39
4:30. – Де вона? –Чую голос лікаря, нарешті він приїхав, нарешті поможе, аж сльози виступили на очі. Не плач дуро, бо дохтор скаже якась розмазня… все вже заспокоїлася. Заходить доктор. І так собі спокійно
– Ну як тут справи? – а в мене якраз перейма..
-Та як? Терплю.
-Пішли на крісло.
Встаю з ліжка йду в іншу кімнату на крісло.
-Вилазь.
-Зараз перейма…(раз, два три…)
-Давай, давай..
Вилажу, а лежати на ньому ну так погано, а ще як перейма буде то здурію. Дивиться і каже:
- Ну шо як був один палець так і є один палець…
Як один палець, думаю… і таких жах мене охопив, що не передати. Якщо нічого не змінилося з 10 години вечора, і так боляче, то як ж то має боліти коли буде повне розкриття?! Що ж робити?! Я ж не витримаю. Візьми себе в руки, доктор тобі поможе.
-Коли хочеш родити? – питає.
-Вже, - кажу.
-Вже не вийде, саме скоріше то через пів години.
-А якщо нормально родити, через скільки часу я роджу?
-Через три дні можеш родити…Ну шо робимо?
-Ну то порадьте щось, що краще?
-Ну що кесареве робимо?
-Нє!
-А шо робимо?
-Я незнаю, я не лікар, скажіть шось?
-Зісікай час через півгодини родимо!
-Нє!
-Шо нє?
-Давайте нормально.
-Нормально, Оксана готуйте той американський укол в мене в сейфі.
-Ну скажіть нормально, що нічо не можна зробити?
-Ви хотіли лікара, маєте лікара! Будете родити тепер. – акушерка каже.
От думаю дура, вибирала, вибирала тих лікарів, вибрала собі. Нащо ж я сказала, що хочу вже родити, тепер дороги назад нема, вколять якусь фігою порвуся на німецький хрест. То ж за півгодини з одного пальця на 4… Боже як ж то буде боліти зараз…. Поки я думала у лікара в руках з’явився інструмент…
-Ну нащо ж Ви їй показуєте той інструмент? Нам самим страшно… - каже хтось за спини…
Та яке страшно, тільки думаю, що як проб’є міхур, то біль посилиться, тільки готую себе до більшого болю.
-Розслабся, - каже лікар, - зараз тобі стане легше.
Так, так думаю, буде мені легше… ти мені тут байки не розказуй. Чую як щось потекло і дійсно стало легше. Перейма йде і не болить так сильно.
-Ну Оксана де Ви з тим уколом? – кричить лікар.
Я встаю з крісла, йду в род зал і думаю, вже будь шо буде. Не витримала я, слабачка, зараз стимульнуть… чого боялась на то і напоролась, називається… ходжу по род залі.. заходить Оксана, дає в вену укол і питає:
- Ну шо легше вже?
Мовчу, не відповідаю, тільки думаю, нащо Ви мене питаєте чи мені легко, коли знаєте що зараз гірше мені буде? Живодьори.
Заходить лікар і каже лягати на стіл. Я вилажу на той стіл, медсестри, педіатри, збігаються, зносять інструменти, а лікар задоволений випитує, чи я час засікла. Який там час… але лежу троха мене розслабило. Підходить медсестра, що ліжко застеляла:
-Ну Ви мамочка молодець, так скоро?
-Шо скоро?
-Розкриття повне за такий час і від Вас ні звуку, молодець!
-Яке розкриття в мене один палець, Ви напевно мене спутали.
-А може… Поряд жінка теж зараз народжувати буде.
От повезло їй, думаю, а я слабачка мучилась, мучилась і толку… і така розпач мене взяла, але лежу чекаю поки вони всі зійдуться. На доктора вже не дивлюся з тою надією, з якою його чекала… одне розчарування. Вчепили мені КТГ на живіт, щось собі говорять, доктор ходить за плечами і тут як надавить рукою на живіт ніби випихаючи дитину… в мене дух перехопило від несподіванки . Чую крик жіночий.
-Мовчи! – кричать, - не кричи!
А хіба я кричала, думаю, невже то я?! Мовчу.
- Чекаємо перейму. Будеш чути скажеш.
Яке там чути, я вже нічо не чую. Там все розривається, думаю все. Перейма, кажу, а вони мені не говорять тужся. Тільки кричать стій! Стою, очі закрила і завмерла. Перейма і кладуть мені на живіт щось таке тепле…. Боже! Дивлюся мацьопа моя…рижа…
-Боже доктор чо вона така рижа? Я чорна, чоловік чорний, а вона така рижа?
Весь род зал заливається сміхом… лікар рижий.
-Ну що маєш, все твоє!
Лежу тримаю маленьку свою і повірити не можу як народила з відкриттям в 1 палець? Де той біль який чекала? І як воно сталося так швидко?
Поки я собі задавала ці питання лікар щось там шкрябає… болить страшно, а вони мені, тримай дитину міцно аби не впала. Тримаю і думаю, бач як все продумали, щоб на біль не відволікалася дитину не забирають.
-Ну що, я казав за півгодини родиш.
Малу забирають важити і я розслабилася.
-Добре доктор, а тепер скажіть шо то було?
Род зал знову повен сміху.
-То ти нічо не зрозуміла?
-Нє нічо не зрозуміла, Ви ж казали один палець?! Ага доктор, я Вас дуже прошу як будете мене зашивати, то тільки тими нитками, що розсмоктуються.
-А хто сказав, що тебе треба зашивати?
-А що не треба?
-Зараз подивимся, ні не треба, тільки дві скобки на тріщинку поставлю і все.
Шиє.Чотири рази шкіру проколов…
-То якими ти нитками хотіла, щоб я зашивав? Тими що знімати?
-Ні, тими що розсмоктуються.
-Маєш ті, що розсмоктуються.

Мала 2750 ростом 50 см. По тій шкалі 8/9.
Доктор дав якусь таблетку посмоктати. Переклали мене на ліжко і дали доню до грудей. Санітарка свариться, чого ж я ліфчик не зняла.. а я знаю… Годую манюню і не вірю. В род залі залишилася я і санітарка, яка все прибирала. Поговорили собі. За годину прийшов лікар і начав випитувати.
-Ну як ти?
-Ой добре, доктор, Ви скажіть чо Ви такий добрий?
-Твоя справа була родити, моя справа все добре спланувати. Ти і поспала, сили мала, все добре розійшлося і ти гарно народила.
-Я той один палець буду все життя пам»ятати…
Сміється.
Він пішов, дзвоню чоловіку, кажу маєш доню в 5:05 народилася. Так що ти тепер тато.
Голос в нього якийсь такий розгублений…
Пологи закінчилися, мене з доньою завезли на третій поверх. Дитину забрали і понесли кудась, взявши лашкі, які я приготувала. Якась санітарка, помогла помитися, хоча мені її допомога не була потрібна, я могла сама сміло стояти. Але напевно то для страховки вона стояла поряд. Покупалася. Лягла на ліжко і думаю куди забрали мою дитину? Встаю і йду по тому коридорі заглядаючи по дверям. Зайшла аж в кінець чую крик. Моє кричить, захожу в кімнату, дійсно моє. Доню перебрали тільки і поклали в ліжечко.
-Я за дитиною своєю прийшла.
-А хто Ви.
Кажу призвіще.
-Ну Ви мамочка бойова, ще не встигли родити і нікому не довіряєте.
-Я не для того стільки мучилась, щоб без дитини лежати заразJ Сміюся.
Про лежання в пологовому можна книжку писати. Але не буду вже.
Скажу, що незважаючи на те, що мій лікар був «жорстокий» зі мною в своїх жартах, я йому дуже вдячна, що не розслабив мене добрим словом, бо розклеїлася би наніц, а так тримала себе до останнього. Не було ні стимуляції, ні розривів і розрізів… все пройшло природно з самого початку до кінця. Чия в цьому заслуга?! Можливо моя, бо терпіла, можливо лікаря, що не спішив їхати, можливо акушерки що припильнувала сам процес пологів і я її слухала.. але найбільша заслуга думаю Бога, бо людина планує, а Бог керує.
Як виписувалася, мій дохтор казав що я дуже легка роженіца і давно в нього не було такої як я… Мені було приємно. Вдруге піду народжувати до нього.:cowboy:

Drimka
31.01.2008, 00:06
Якось я прозівала створення такої гілки, але вона дійсно дуже потрібна, бо коли була вагітна, то шукала по нету такі істарії і поглинала одна за одною, малюючи в уяві картину своїх (тоді ще майбутніх) пологів. І от тепер все позаду. Свою розповідь я вже писала на гілці для вагітних, але скопіюю її сюди, бо там вже не так легко розібратись.

Марафон довжиною 10 см

Старт
Останній тиждень я як ніколи прислухалася до свого організму, оскільки от-от мало початися те, чого зі мною ще ніколи не відбувалося, тому важливо було не прогавити момент. Всі навколо говорили: "Та ти обов’язково зрозумієш, що пологи почались, таке ні з чим не сплутаєш". Все це підтверджувала недавно прочитана в Інтернеті фраза: "Якщо Ви сумніваєтесь, отже пологи ще не почались". Тому залишалось одне – чекати і слухати себе.

1 см
Дата пологів була назначена на 9-10 вересня. Ми з татком просили мальоху народитися 7, просто подобалось число. Тому я дуже втішилась, коли 6 –го ввечері мене трохи почало нити внизу живота і відчувались неперіодичні легкі перейми (які були і багато разів до того). Це ниття згодом припинилися і ми списали це все на вечірню прогулянку і на те, що мама (спеціально) пішки піднімалась на 6 поверх.
7 вересня зранку огляд у лікаря. Я розказала лікарю про свої вчорашні відчуття і вона сказала, що подивиться мене на кріслі. Відкриття 1 см! Мене відправили додому з тим, що якщо за вихідні не народжу, прийти в понеділок, бо тепер важливо стежити за серцебиттям дитинки. В цей же ж день в мене почала відходити слизова пробка. Я готувалась стати мамою... Але субота і неділя пройшли абсолютно без жодних симптомів, навпаки я почувала себе дуже добре.
Понеділок, 10 вересня (дата пологів). Лікар послухала серденько, сказала, що все добре. Була трохи здивована, що в мене ніяких передвісників, крім пробки. Наступна дата візиту - середа, 12 вересня.

4 см
Вівторок пройшов спокійно, ми з татом вже навіть не просили сина народжуватись. Втомились. Правда, на вечір мама трохи намагалась бути активною і намотувала круги по квартирі. Перед сном щось чуть-чуть понило, вночі нічого не чула, зранку теж відчула легесенький спазм і все. Почали збиратись на черговий огляд, я пожартувала, що мол їдемо з сумками, бо вже надоїло їздити туди сюди без толку.
8.30. Прийшла до лікаря, сказала, про своє ниття і легенький біль. Вона каже: "Ну, йдемо на крісло, подивимося, що там тебе наболіло". Далі крісло і її фраза: "Дорогенька, та ти в пологах. В тебе відкриття 4 см". В мене по тілу побігли мурашки. Як так? Як почались пологи? Але ж я не то, що ще сумніваюсь, я ще толком нічого не відчуваю. Порадились з лікарем і вирішили, що ще поїду з чоловіком додому по сумки (ми живемо недалеко, а сама лишатись в пологовому я не хотіла) і через дві години передзвоню лікарю, розкажу про свої відчуття. Додому поїхали спокійно, маршруткою, певно в ній трохи потрясло , бо коли вже були в квартирі, то я почала відчувати легкі перейми. Стали засікати час – інтервал 7-9 хв, але і досі не вірилось, що ЦЕ почалось. Оскільки, сумки в нас були спаковані, то ми доклали, якісь дрібнички, зробили чай в термос і канапки. Я ще поїла на дорожку і подзвонила до лікаря. Кажу, що перейми з інтервалом 7-9 хв, трошки болить, але не корчить від болю. Вона засміялась, сказала, що корчити мене буде пізніше і сказала негайно їхати на Батальну. Поїхали.

6см.
11.40. Приймальня в пологовому. Черга, десь чоловік 6. Займаємо чергу, а перейми трошки сильнішають. Тішуся. Чоловік дзвонить до лікаря, а вона:"...яка черга, ви в пологах, проходьте так". Від тої пані, що оформляє, вислухала, що як то без черги, ну і що, що в пологах, тут нині всі в пологах, як ніколи. Але нічого оформились, далі переодягнулась, а чоловіка попросили вийти (незважаючи, що йому теж треба переодягнутись, бо пологи сімейні), бо тут інші жінки. Далі клізма. Неприємно, але не боляче і в той момент сприймається зовсім по-іншому. Тоді вертаюсь за чоловіком, забираю, він швидко переодягається, лишаємо верхній одяг і йдемо на поверх, де купа родзалів. Той день дійсно виявився плідним, нам довелося чекати на родзал, бо перед нами забрали жінку і треба було там поприбирати. За той час прийшла моя лікарка і акушерка і мене подивилися на кріслі: "Відкриття 6 см. Нормально, жінка родить без болю" Тут мені пробили плідний міхур і тепер лікарка сказала, що я хвилин за 10-15 відчую, що таке перейми і що таке пологи. Акушерка сказала, що десь за 3-4 год я маю народити. Я була в шоці, чекала.

8см
Ми з татком пішли в родзал. Нічого особливого - кушетка, крісло, столик для дитинки і ще якесь медичне обладнання. Час від часу заходили то лікар, то акушерка, контролювали ситуацію, слухали серцебиття дитинки. Все йшло добре. Десь через півгодини акушерка вколола мені в вену спазмолітик, щоб легше розкривалась шийка матки. Ми з татком розмовляли, тішились, не могли повірити, що це вже йдуть пологи, що от-от появиться наш малюк! Під час перейм згадували заняття зі школи і дихали, дихали, дихали... Перейми наростали. Дихання помагало, принаймні відволікало то точно. Прийшла лікар. Відкриття 8 см. Дякувати Богу! Не так то вже й боляче...

9см
От тут десь вже й закінчилось "Не так то вже й боляче...".Перейми стали інтенсивні, триваліші і з’явилось бажання тужитись. Ми передихували. Хоча це бажання все посилювалось і посилювалось, здавалося дихання безсиле. Чоловік був збоку і це додавало мені сили. Людоньки, то величезна підтримка, коли біля вас є хтось з рідних, а особливо, якщо цей хтось це Ваш татко. Принаймні є кому "повішатись на шию", коли сили слабнуть, чужій людині так не довіришся. Було важко, але заспокоювало те, що медперсонал збоку говорив: "Молодець! Все добре. Молодець. Дихай."

10см
Відкриття 10см. Мені дозволили потужитись ще навіть стоячи. Потім славнозвісне і довгоочікувана крісло. Положення напівсидячи. Потуга за потугою, потуга за потугою. Чую, лікар каже до акушерки, що зависока промежина. Розумію, що будуть різати. До вагітності і під час неї епізіотомія була для мене найстрашнішим моментом в пологах. Цей страх дався взнаки. Лікар взяла ножиці, а я не знаю яким чином, але дотягнулась до її руки зловила і кричу: "Не ріжте мене". Вона була спантеличена. Але взяла ситуацію в свої руки і пояснила, що так буде ліпше для дитини. Я теж ніби прийшла до себе. Коли розрізали – не знаю, абсолютно не відчула.

Фініш
Пам’ятаю лише обличчя чоловіка з одного боку і лікарки з іншого. Чую слова: "Є голівка! Зараз народиш". Пару потуг і "хляп" – немає вже мого животика. Чую плач нашого сонечка. Чоловік цілує, обнімає, дякує. А я не вірю. Не вірю, що я народила. Через якусь мить дитинка вже лежить в мене на животику і тягнеться до грудей. Боже, яке щастя!
Потім почалась не дуже приємна процедура зашивання швів, але то вже пусте, трохи боліло, але я знала, що це вже останній ривок і потім зі мною залишаться мої два найкращі чоловіки в світі! І повірте, все пережите того вартує!

olja_zaj
06.02.2008, 16:46
Почну з того шо моя вагітність протікала дуже добре , почувалась супер, ніяких токсикозів , спокійна і щаслива ходила і от на останьому місяці починаються прблеми ( при чому я себе дуже добре почувала).здаю аналіз сечі раз , другий ,різке зростання лейкоцитів кладуть мене в лікарню ПДР 31 січня а поклали мене16 і нікого вже не відпускають з лікарні до пологів.Як я не хотіла в лікарню один Бог знає! Але шо робити для дитинки краще.І почалось пекло всьо можу витримати але не замкненість в тій лікарні почались уколи , УЗД, КТГ і не доспані ночі , крики тих шо в родзалі і багато чого, єдине шо я не могла зрозуміти ну чого вони так кричать навіть не кричать а оруть це жах!Покололи мене тиждень здала я аналіз і всьо добре йду на поправку ну думаю відпустять мене додому до родів ше ж далеко відпочину дома наберусь сил наївна! Приходе лікар 22 і каже завтра роди в 8 ранку на клізму я до останнього не вірила шо буду вже родити дали мені таблеточку шоб добре поспала . Ранок 23 дійсно кличуть на клізму я ше не вірю, зробили клізму приходе лікар пішли в родзал о тепер я починаю вірити!Не можна більше було чекати то вирішили мене стимулювати( був в мене порушений кровоплин, пієлонефрит і проблема з тиском).
10 ранку дають мені укольчики і кажуть йти трошки погуляти , почала гуляти зайшла до своїх дівчат з палати вони питають шо там, я кажу шо шо нагулюю схватки і сама не вірю.
10.30 сказали вернутись в родзал бо розгулялась я , ну думаю коли вже то почнеться , заходе лікар і каже на кріселко ну поняла я будуть пробивати води , пробили , чекаю шо дальше буде і питаю в акушерки чи були такі випадки коли не кричать на родах, вона каже були , але то рідко буває.
11.00 кажись почалось! Легенько так болить як при місячних , питають ну шо болить вже я кажу та так трошки, вони кажуть ну то початок, боже думаю як ж то буде .Поставила капельницю і почалось тиск міряють, трубочкою слухають, КТГ роблять дурдом ага то ше початок.
13.00 почало серйозно боліти але не кричу акушерочка і медсестричка і лікар постійно біля мене то шуткують то масажик сказали як правильно дихати , дихаю вроді помагає питаю коли то закінчиться кажуть година 6 родим , о боже де та 6 година? Дальше вже почалось все як в тумані ніби не зі мною то всьо .
15.00 час летиь а в мене таке враження шо він зупинився!Болить страшенно але не кричу мені кажуть покричи може легше буде , а я нє мовчу , стогну мене морозить, прошу судно думаю шо на ньому мені легше стає, ручку дергаю на ліжку добре шо залізна , встаю перевертаю капельницю, знов прошу судно, дихаю помагає, збиваюсь з дихання, передихаю між схватками а проміжок віддиху все менший на протязі того всього тиск міряють , слухають , дивляться як матка відкривається, відкривається добре ,але головка ше високо!
15,30 сил нема , говорити не можу кричати тим більше дивиться лікар і о боже чую чудодійні слова в 16.00 на крісло!
15.50 підводять мене до крісла акушерка показує шо робити , не відходе від мене , дихаю біль дика але дихаю , присідаю як вона показувала ше контролюю себе війшла в ритм дихання помагає!Перед очима годинник і тих 10 хв незнаю як пережила!
16.00 прибігає лікар і на крісло!!!!
Боже як я хотіла на то крісло! Дальше все як в тумані тільки стараюсь слухати шо мені говорять і чемно всьо роблю ! Родила я 16.30 думаю ну як шо я пів години на кріслі була таке враження шо я там 5 хв пробула!Памятаю тільки тужся не тужся ! Яке то то полегшення як моя донюся вишла. яке то чудо як я її побачила , я аж відкинулась на кріслі думали шо я знепритомніла а я була в блаженстві! Ага то всьо фігня то би я ше раз пережила а от як почали шити одне спасало дивилась на доню! Ніхто не сподівався шо будуть такі внутрішні розриви, штопали і чистили мене десь годину, всьо стерпіла ні разу не крикнула я сама навіть не сподівалась шо буду така чемна! Поклали лід через пів години дивляться , а в мене гематома пішла всьо спухло! Прикладають мазь , лід кажуть має пройти , а як нє та я навіть думати про то не хочу! Я тільки лежала і молилась!Вивезли мене з родзалу десь біля 23,00!
Всьо дівчатка стерпіла можна то всьо терпимо я навіть не сподівалась від себе такого!Може не всьо тут ше описала не точно, але то всьо ніби було не зі мною! Стільки емоцій і переживань я аж на 3 день після пологів заплакала коли принесли мені мою доцю! Боже яке то щастя та крихітка яка залежна від тебе у всьому я їй би зірочки всі познімала з неба як треба би було і я би ше раз прошла через то всьо за один її погляд в тому родзалі!
Тільки зараз я зрозуміла як помогли мені лікар, акушерка і медсестра і бажаю всім такого відношення яке було до мене як вони намучились зі мною!
Може я шось пропустила але взагальному описала, дихання , персонал, Бог і слухання всього шо мені говорили робити помогло мені дуже!
Всім бажаю легких пологів і зустрічі з своїми крихітками це неземне щастя яке треба пройти, перемучити шоб потім бути такими щасливими!!!!

Nadijka
07.02.2008, 14:43
Прочитала усі і сторії і при кожній пускала сльозу,а деколи і дві.З кожною мамочкою переживала усе від початку і до самого кінця.Дуже люблю цю гілочку, а сама в неї ще нічого не написала, тому виправляюсь і далі розкажу як на світ появилась маленька принцеса Субчак Вікторія!
Поділю свою розповідь на дві частини.Якщо комусь про вагітність читати не цікаво, то переходьте одразу до пологів...
Почну, мабуть з того що одружились ми з чоловіком 5 листопада 2005 року,а вже через 2 тижні я стояла в аптеці і купляла тест на вагітність!!!:( Наступного дня зробила тест і побачила 2 червоні полосочки...Моїм сльозам не було меж.Я плакала і вдень і вночі:( :( :( Тоді ми ще жили з батьками.Мама почала випитуватись що зі мною таке.Я мовчала, бо знала лише єдине що поки що дитини НЕ ХОЧУ!!!:no: Чоловік мене заспокоював і казав що ми завжди будемо разом, а це дитятко наш плід кохання.Через тиждень я заспокоїлась і чоловік розказав моїй мамі,що я вагітна.Ну вона звичайно зраділа:radist: Далі пішли розказувати татові.Спочатку кричав:mad: ,а потім заспокоївся і сказав що якшо буде дівчинка, то вижене з дому:no: !!! (це звичайно був жарт,він просто дуже хотів хлопчика)Ось так почалась моя вагітність!
Животик стрімко збільшувався і всі уже на 4 місяці бачили шо я чекаю дитинку! Вагітність проходила не дуже добре, оскільки виявляється шо в мене високий тиск,а це дає негативні результати.Два рази лежала на підтримці, постійно приймала таблетки і чекала на свого хлопчика! Коли на УЗД на 20 тижні мені сказали шо в нас дівчинка я була в шоці:eek: :eek: :eek: Але з часом почала звикати до цього прекрасного стану і вже в кінці я була просто закохана у вагітність!!!:rolleyes:
То здається десь 20 тиждень!http://img181.imageshack.us/img181/5534/spa0976cw8.th.jpg (http://img181.imageshack.us/my.php?image=spa0976cw8.jpg)А це вже я тиждень перед родами на шашликах!http://img502.imageshack.us/img502/10/spa1175pt4.th.jpg (http://img502.imageshack.us/my.php?image=spa1175pt4.jpg)
(Вибачайте за якість то телефоном)
Додано через 28 хвилин
Народжувати я мала 28 липня.За місяць домовилась про роддом на Мечнікова.Лікарка молода, здалась приємною і розумною(Панькевич Мар'яна Володимирівна) Я майже усе знала шо кому і скільки, бо недавно(6 місяців тому) в неї народжувала моя подруга(а лікарка її брата жінка).Тиждень до родів прийшла до неї.Все йшло нормально і мене відпустили додому, але казала постійно її інформувати про стан здоров'я та тиск!!!
Уся історія почалась 26 липня.Цілий день почувала себе зле.Вечерком прийшов чоловік і міряє тиск 140/100.Одразу телефоную лікарці, вона заспокоює і каже одразу пити таблетки, якщо тиск не падає, то в лікарню на підтримку! Я лягаю спати і молюся щоб усе було добре з моєю дитинкою!!!Зранку встаю тиск 160/120.Дзвоню їй, вона кричить вже в таксі і в лікарню!!!:( Того дня чоловік уже на роботу не пішов!:radist: Приїхали в лікарню,а в лікарки термінова операція.Посиділи під роддомом поржали,погуляли,поїли,попили, а то літо жара неможлива!!!:cool:
Годинка друга дня мене оформляють.Я плачу:( ,бо дуже не люблю лікарні.Чоловік заспокоює і йде на рботу.Оформили і привели в палату, не розпаковуючись іду до своєї лікарки, а вона одразу на крісло.
А далі розгортається такий діалог:
-О,Боже!!! В тебе розкриття 4 пальці!
-А шо це означає? Я помру?
-Ні дурненька! Будемо сьогодні родити!
-Як родити? Сьогодні? Я сьогодні не готова!Я завтра маю родити!
-Та ладно тобі! Вродиш сьогодні і завтра вже будеш мати чистий спокій!
Я в ШОЦІ!!!:eek: :eek: :eek:
Прихожу до себе,роблять клізму,все ведуть в родзал.
Дзвоню чоловікові і кажу шо зараз буду родити!
-Як родити?Я тоді на роботу не поїду! Буду тут сидіти і чекати!
Через 5 хв. починають дзвонити усі родичі і підбадьорювати мене!

Далі кладуть мене біля якоїсь жіночки, яка несамовито кричить і стогне, я в ужасі думаю шо то з нею таке???:no:
Мене забирають і пробивають води...
Все, лежу біля тої тьотьки і думаю,а коли мене хоча би шось почне боліти?:D :D Тут ввели мені ліки і почалось... Спочатку почучуть, а потім усе більше і більше, ось тепер я зрозуміла чого та тьотька так кричала... Та в принципі, кому я буду розказувати ви і самі таке пережили:D :D :D
Для мене ці 2-3 години пройшли як 15 хв, бо між схватками я спала, а бідолахи лікарі постійно думали шо я в оморок впала.:D
Ну кричала,кричала, потім казала шо більше родити не буду, а потім ше шось і ше шось і нарешті настав довгожданний момент...
Ведуть на крісло...
Все чекаємо 1 потугу........ 2-гу......................і О Боже! Вона уже на мені...Я стільки тебе чекала моя незапланована,але така кохана і чарівна донечка!!!
Далі зважують,міряють, витирають, а вона кричить - страшне!!!
Вага-3100, ріст-51,родилась-19.00
Я плачу від щастя!!! Так так мене зашивають,а я плачу не від болю, а від щастя!
Ну ось всі процедури закінчились і ми знову разом! Я не можу натішитись і далі плачу, а медсестра питається - ти ше вагу дитинки не забула???
Дзвоню чоловікові 19.30 і вітаю його з народженням доцьки і почесним званням татка!А далі почалось: мама, тато, дідо, бабця,тьотьки, дядьки,сестра,подруги і т.д. шо аж батарея сіла...
Ну а потім всілякі проблеми з ГВ,шкода шо про ЛФ раніше не знала, тут би мені точно допомогли!!!

Тепер коли озираюсь назад, думаю собі як я могла не хотіти цієї дитинки,чи як я не хотіла шоб народилась дівчинка? Якою я була дурою!!!
Вікторія-це найкраще,що сталося зі мною в житті.Нізащо в житті нікому її не віддам.Обожнюю її всім серцем і душею, навіть не уявляю собі щоб я зараз робила, якби тоді одразу після весілля не завагітняла своєю маленькою квіточкою!

Ljolik
15.02.2008, 16:21
Я налаштувалась на те, що пологи будуть легкими - всі коліжанки другу дитину родили за 4-5 годин, після перших пологів пройшло всього 3 роки, і я вирішила що в мене теж все пройде легко і швидко. ПДР - 21 січня. Ще з нового року періодично ниє живіт, досить сильні ті "тренувальні" перейми, живіт велечезний (хоча і ЖК і на УЗД в січні сказали що плід маленький) - значить і народоти можу швидше терміну. Пройшло 21 січня - я ще вдома, надзвонюють знайомі і родичі, всім кажу що ще не родила, постійно надзвонюють з ЖК, настрій паскудний.
Ранок 27 січня - виділення схожі на пробку -УРААААА, буду родити. В вечері розумію що що то ще не скоро. Наступного дня (понеділок) в ПБ до лікарки, подивилась на кріслі - відкриття немає, відправила до дому, сказала прийти в п"ятницю. Просиділа вдома до п"ятниці, в мене депресія, посварилась з чоловіком, все паскудно, себе жаль, практично весь тиждень проплакала. В принципі розуміла що то гормони, а вруки себе взяти не можливо.

1 люте. Пішла до лікарки - відкриття 1 палець, повних 42 тижні вагітності. Сказала якщо за вихідні не народжу - в понділок в лікарню з манатками.На вихідних практично не спала, жахливо не хотілось в лікарню, а прийшлось.
4 люте. З чоловіко і манатками прийшли зранку в пологовий. Лікарка повела на УЗД, і сказала що однозначно треба класти, як потім виявилось дитинка не зовсім правильно була розміщена - лицьове придлежання, але мені нічого не сказали. Оформили, чоловік поміг розкласти в палаті речі, і я залишилась в лікарні. В палаті 9 людей, опалення працює на повну, сонце в вікна, дихати немає чим, жарко. Я цілий день щоб не сидіти в палаті мотаю круги по коридорам і сходах. Заснути в ночі в такій спеці теж не можливо, сиділа на коридорі до 1.30 ночі.
5 люте. В 3-ій прокинулась бо відчула що щось тече, встала - пробка, почались легкі перейми, гуляла по коридору до 5, пішла будити чергову - перейми кожні 10 хв. Чергова сказала випити но-шпу і прийти до неї в 7-ій. Яка ношпа, не маю ношпи, пішла просто лежати. В 7-ій знову до неї - відкриття - 2,5 пальці, сказала дзвонити лікарці. Подзвонила лікарці, чоловікові, зібрала манатки і пішла на 2-ий поверх в родзал.Спочатку все йшло не погано, перейми поступово наростають, лікарка показала як передихувати, як чоловік має підтримувати під час перейм, я все так же переконана що народжу скоро.
Десь в 9.30, взяли на крісло відкриття 8 пальців, відійшли води (не пробивали), води повно, лиється при кожній зміні положення тіла і на кожній перймі, перейми болючіші, слабну практично з кожною переймою. Все таки декілька безсонних ночей і нічого не їла. Лікарка з чоловіком наполягають щоб щось поїла, не можу, нудить, тільки солодкий чай і пів банана.
Між переймами кудись провалююсь, відключаюсь. Так і не зрозуміла чому на мене сварились щоб очей на закривала, мені так легше, таке враження що з відкритими очима більше сил втрачається. Проходить 11-та годинна, 12 - та, і я розумію що родити ще не скоро. Лікарка пояснює що дитина повернута так що стає в родові шляхи на маківкою, а личком і чолом, в такому положенні вона не може щільно війти в родові шляхи, ще й вод багато. Такі пологи виявляється завжди довші і важчі, так що терпи, ще не скоро.... Я розклеїлась. Десь по першій підключили капельницю - почали стимулювати, а навіщо я вже навіть не питала. Ті 4 пеленки що я брала в пологовий давно мокрі, чоловік купив ще 4, перейма за переймою, ходити вже не можу, вишу на чоловікові, не встигаю віддихатись від одної перейми, як накочує інша. Починаю потрохи кричати.
14.00 - ведуть на УЗ - це сусідній кабінет біля родзалу, під кабінетом сидять вагітні, декілька чоловіків, мені пофіг, я кричу, бо через кожні 2-3 кроки перейма. На УЗ видно що дитина встала правильно, лікарка сказала бігом не крісло, невже це все вже скоро закінчиться.
Почались потуги, болить. Коли родила першу- найгірше це було перейми, на потугах болю не було, а тут біль не менша ніж при переймах, навіть більша. В дитини почало пропадати сердцебиття. Покликали ще якогось лікаря і почали дитину витискати. Це був жах, всередині таке враження що все розривається, на живіт тиснуть і теж все болить. Скажу чесно, я верещала як різана, поки не прикрикнули щоб тужилась -користі більше.
В 14.45 поклали на живіт щось тепле, нарешті. Дівчинка, чоловік зразу сказав що на мене подібна. Дитина не кричала, тільки кряхтіла. Аж не віриться що це вже все закінчилось. Тільки тоді я зауважила що в родзалі повно лікарів, завідуючий. Моя лікарка вся мокра від напруження. В мене ні розрізів ні розривів не було. Дитину зважили - 3,850 кг.Це ми так за ті 2,5 "зайвих" тижня від"їлись.
Вже як лежала 2 години в родзалі і годувала дитину, лікарка пояснила в чому була справу, чому так довго були пологи, і що то ще щастя що дитинка таки встала в родові шляхи правильно. Тім"ячко дуже мале, і якщо старша народилась з видовженою голівкою, то Злата з практично круглою, тому дитинка так важко і шла родовими шляхами. Ще маємо синяк біля ока і потріскані капіляри в одному очку, але то вже потрохи проходить.
Хоча зараз пологи вж здаються поганим сном, і як дивлюсь на своє мацьопство то розумію що заради неї то вартувало терпіти, але все рівно другі пологи були набагато важчими ніж перші, і навряд чи я ще наважусь на 3-ті.

Марта2
18.03.2008, 14:34
Я так тихенько, поки мій синуля спить, напишу як ми народились!


Ми народились 6 березня в 17.00, а в нашого татко було день народження днем швидше, в цей день ми вирішили покликати близких друзів і відсвяткувати, звичайно прийшлось готувати салати накривати на стіл, не знаю звідки, але в мене стільки сил появилось, мама з чоловіком тільки встигали за мною бігати і сваритись: "Іди ляж, а то гості прийдуть а ми тебе в роддом повизем!":) Ввечері за столом тільки те й робили що гадали ну коли ж то я рожу! Мене то дуже дратувало і я пішла дивитись мультики!:) Коли вже гості розійшлись ми все прибрали і полягали спати, до того часу я вже була без сил. В ночі спала як немовлятко, ні спина, ні живіт не болів! Проснулись ми зранку, поснідали я вже відправила чоловіка на роботу, а маму по своїх справах (до того дня сиділи всі дома і мене пильнували). Роботи як такої не було, то ж я зайшла на форум до вас, і включила воду напустити в ванну щоб покупатись! Десь годинка 12.30 мене сильно затверд живіт і пару хвилин не пускав, я не звернула уваги бо нічого особливо не боліло! Приблизно в 13.00 я пішла купатись, мокла в ванній цілу годину і рівно в 14.00 (я ще на годинник чомусь подивилась як вилазила з ванни) стою витираюсь і чую як з мене нагло почало щось литись, я зрозуміла що то води відйшли, позвонила мамі і чоловікові, а сама в паніці бігаю похаті гола і не знаю що я маю одягти! Тут приїхали мої і мене з мокрою головою в машину впхали, я ще впиралась як я без укладки поїду:) Я на годинник а то 14.30 починаються схватики що 3-4 хв. Я спочатку не поняла що то вже саме вони, бо тут писали що то сильно болить, а в мене можна сказати легка ниюча біль, чесно кажучи живіт на місячні болів сильніше! За 15 хв ми долетіли в ПБ там нас на вулиці зустрічав мій лікар, прям в приймальні на кушетці подивився на мене і каже:"Часу оформлятись нема, пішли родити!" Я така щаслива аж побігла за лікарем!:) Прийшли ми в передродову, а там мене вже зустрічали лікарі! Вони всі такі приємні були, як могли так мене і відволікали від болі при схватках, розказували мені анекдоти, ходили обнімали, по спині гладили! Десь пів четверта мене починає нагло тужити, лікар каже що я можу тужитись і всякими способами помагав мені! Десь годину я пролежала в передродовій з потугами і 16.30 ми прийшли в родзал. Можна сказати я вискочила на то крісло і за третьою потугою я нащупала щось мокре в себе на животі, піднімаю голову а то моя ляля собі лежить! Синок не плакав:( , як потім виявилось в мене коротковата пуповина була і при потугах дитинка йшла родовими шляхами на вихід, а пуповина що один раз була обмотана навколо шиї дитинки тягнула його назад і сильно затягнулась, чим і придушила його, але вже за 5 хв я чула як верещить мій синочок і мені його приклали до груді! Я не можу повірити своїм очам, невже це то чудо що 9 місяців жило в мене під серцем!
Дивлюсь на двері, а там стоїть якийсь високий мужчина весь в білому! Думаю собі:" ото в же я там напевне порвалась, що аж якогось іншого лікаря привели!" Я спочатку не впізнала але вже коли він зняв ту білу маску з лиця, я побачила що то наш татко прийшов до нас! Ми троє міцно обнялись і дякували Богу за таке щастя! Тут акушерка помогла таткові сина потримати на руках, я ще ніколи не бачила такого блиску в очах чоловіка!:)
Тут настав момент істини, почали мене там оглядати, і виявилось, не все так погано як я уявляла, всьго три мікротріщинки, лікар каже:"Не переживай, до 10 год вечора будеш сідати!" Дві години на кріслі, і ми в палаті з малечою! І тут що півгодини звонив до нас татко і наша бабуся!:)

Я досі не можу повірити що я мама! Таке солоденьке зайченятко лежить в ліжечу і міцно спить, можу годинами сидіти і милуватись ним! Наш татко як тільки приходить з роботи, першим ділом летить поцьомати синульку!:)

Я родила за дві з половиною години, і мої пологи і перебування в ПБ залишились одним з найкращих спогадів у памяті! Весь мед персонал був дуже хорошим і багато в чому мені допоміг, такі приємні медсестрички були, завжди приходили до нас в палати питались чи не треба чимось допомогти! Мій лікар по два рази на день приходив до мене! Отож бажаю і вам усім так легко і швидко родити як я!:)

Leila
23.03.2008, 22:13
Нарешті знайшла хвилинку, щоб написати як пройшли мої пологи. Малеча вже спить, а я на форумі. Бачу що тема про кесареве, але все одно пишу.
Моя вагітність проходила важко, я 3 рази лежала в лікарні, через той клятий гіпертонус матки, скільки було крапельниць з магнезією, я вже й не порахую, але місця на венах не було, коли відпускали додому, то чоловік колов дом”язево ту ж магнезію, гулі є ще досі (хоч малому вже півроку). Терпіла це заради того щоб виносити малечу. Весь час треба було лежати, лікарі говорили хоч би дотягнути до 35-36 тижнів, а час ішов вже було нестрашно, бо минув і 37, і 38 тиждень, сумки готові, а мене нічого не болить, тонус є, а я його не боюсь ляля вже доношена і можна родити. І пологів не боялась, бо зі мною мав бути чоловік, і лікарці я довіряла повністю. Лікарка сказала що скажи всім що будеш родити 20 вересня не раніше, щоб не питали типу “Ну що? Коли вже?” і т.д.
Так от 20 вересня 2007 року (саме цю дату написали на УЗІ і порахували від місячних) я просила Лялю: “давай родися, зробимо таткові подарунок на річницю нашого з ним весілля”. Татко в той вечір поїхав до своєї мами, а в мене в 19 годині почав дивно боліти живіт, я вже думала що просто щось не те з”їла , але я і подумати не могла що то роди, через хвилин 20 знов схопило, (не дуже сильно терпимо просто неприємно), потім через 15 хвилин, в 20 годині я домовилася з лікаркою що приїду в 21 на огляд бо щось не зрозуміле?, то болить, то ні. Ще я думала по розповідях про пологи своїх знайомих, родичів, що перші пологи тривають довго і схватки проходять довго. Визвонила чоловіка щоб приїхав, а сама гоню по хаті збираю останні необхідні речі в ПБ. Приїхали в ПБ в 21:30, схватки були вже через кожні 5 хвилин, лікарка подивилася що відкриття на 8 см, сказала оформити і зразу в родзал, клізму не робили, лікарка пробила води - почалися потуги, на кріслі мені всі показували як правильно дихати, але це мені тільки заважало, я сказала що я буду сама дихати, бо тільки я відчуваю себе і дитину. Через декілька схваток і потуг я народила найкращого в світі синочка, (правда я заплющила очі і не зразу його побачила). Це було о 22:45, він народився такий розовенький як поросятко, одяг був за маленький, що акушерка сварилася, але ж ми взагалі думали що буде недоношений. Синочок спочатку побув в мене на пузі, а потім віддали татові на руки. В мене були невеличкі тріщинки, тому потрібно було накласти шви. Мені ця процедура видалася найгіршою, і найболючішою. Потім моє маля приклали до грудей і він протягом шести годин їв, (або просто смоктав) , як тільки я пробувала його відсунути від грудей він плакав. Заснув тільки над ранок. Молоко прибуло на третій день, але малий його виїдав, тому проблем з розмасовуванням зціджуванням не було. Він їв весь час, дуже часто, ні поспати, ні поїсти, смоктав і смоктав, зате в нас добре налагодилася лактація. Виписали нас як раз 24 вересня в день нашого весілля, татко сказав що це найкращий подарунок. Спогади про ПБ нормальні, хотілося б ще другу Лялю, і хоч би встигнути в ПБ якщо перші роди так швидко, то скільки триватимуть другі?
А ще я зробила висновок, що жінки як і ходять на курси для вагітних, народжують з чоловіками, і просто не бояться, народжують швидко і легко, бо немає страху, що сковує тіло і матку, і дитина легше проходить. А ще дуже важливо довіряти лікарю і слухати його, тому варто заздалегідь вибрати, познайомитися, і якщо не підходить змінити його, і все буде добре!

Aster
24.03.2008, 14:57
А давайте я вам розповім про мої перші пологи?

Було це давно, в ті часи про сімейні пологи можна було тільки мріяти. Тому ПБ ми особливо не вибирали - познайомилися з однією лікаркою в Медінституті (в неї народжувала моя подруга) і з одним лікарем з Джамбула (інша знайома порекомендувала). Мала я родити на початку жовтня, в цей час, виявляється, закрили на мийку і Медінститут, і Мечнікова, а Батальну тільки мали відкривати. Отже вибору не було - тільки Джамбула.

За три дні до ПДР (була це неділя), пішли ми після обіду з чоловіком вибирати його мамі подарунок на день народження. Ходили, ходили аж до вечора. Ще й в кав'ярню зайшли повечеряти. Вернулися додому пізно, але спати мені не хотілося. Стали ми якесь кіно дивитися фантастичне, воно закінчилося, дивлюся на годинник - аж скоро перша ночі! Тільки спати вклалися - чую, щось живіт закрутило. От, думаю, в тій кав'ярні щось несвіже було! Сходила в туалет, знов спати лягла. Ні, живіт знов крутить. Відчуття точнісінько таке, як з'їш чогось не дуже доброго. Ну то крутить і крутить, думаю - до ранку пройде. Намагаюся заснути - сон не іде. Лежала, лежала - думаю, щось тут не те. Живіт крутить точно кожні пару хвилин. Кажу чоловікові - ой-ой, мабуть починається. Він світло включив, і я стала рахувати по годиннику - точно кожні три хвилини живіт починає крутити! А вже друга ночі.

Чоловік каже - дзвони лікарю, а я пручаюся. Кажу, що мені шкода людину будити. А, оскільки я читала і чула, що перші роди - це дуже і дуже не скоро, то я подзвоню лікарю вранці. Добре, що мій чоловік на це не повівся і заставив мене подзвонити. Лікар спитав про періодичність перейм і каже - негайно викликай швидку, я теж зара приїду в ПБ! Отакої! А в мене ще й сумка на роди не зовсім готова. То була картина маслом - всі бігають по хаті і збирають речі до сумки. :-))))

Заїхали ми на швидкій в ПБ і мій лікар одночасно з нами приїхав. Стали мене оформляти - на годиннику третя ночі, така тишина кругом. Вдягнула я халатик і відвезли мене ліфтом на третій поверх. Чоловік внизу біля приймальні лишився. Глянув мене лікар на кріслі, нічого про відкриття не сказав, каже: "Бачиш який коридор довгий? От по ньому ходи туди-сюди, я пішов каву пити". То я і ходжу туди-сюди, перейми стали відчутнішими. Дивлюся - ще одна така сама дівчина по коридору бігає туди-сюди. :-)) Тут раптом відкриваються великі двері і я бачу, що то - родзал. А там - три крісла, на них три жінки одночасно народжують! Я звідти тікати, бачу - поряд ще двері відкриті, а там кімната ліжок на 5. На кожному ліжку лежить (сидить) жінка під крапельницею і стогнуть, ойкають і кричать. Я і звідти втікла подалі, бігаю собі по коридору далі. Прийшов лікар - знов мене на крісло посадив, глянув розкриття і сказав далі бігати. Бачу, що в родзалі вже наступні три жінки народжують - ну чисто конвеєр! :)

Отак і бігала-бігала, чую - тужить мене. Кажу лікарю, він мене глянув і каже, що як тільки в родзалі місце звільниться - ми займаємо. Бачу, і ту двічину, що зі мною по коридору бігала теж до родзалу ближче підвели і вони теж чекають. От пройшло пару хвилин - кажуть, що є місця. Мене з тою дівчиною на сусідні крісла поклали і почалося. Я тужуся і тужуся, а нічого не виходить. Дитина не йде. :( І поряд у дівчини таке саме. Але вона так репетує і виривається, що мусіли її три людини тримати. А вона свариться і не хоче тужитися взагалі. Відволікала вона мене від процесу, видно, бо щось бачу - ніякого результату. Лікар каже - мушу трохи надрізати, я дозволила. Ще три чи чотири потуги - і народився наш малий! :radist: :radist: :radist: І було це рівно 5 ранку! Всього лиш дві години минуло, як я приїхала в ПБ. А якби я чекала ранку, щоб не дзвонити лікарю вночі? Ой-ой-ой.

Ну а потім малого забрали помити, мене швиденько і безболісно зашили. Черги на крісла вже не було - то мені поклали льодік на живіт і лишили на дві години у родзалі. Було дуже холодно, якась добра медсестра принесла мені дві ковдри і накрила. Поряд лежали моїх дві сусідки - теж з льодіком. А я все пасла за своїм малим - бо його запеленали і поклали під лампу, де вже лежало семеро таких самих пакуночків - всі одинакові! І я хвилювалася, що їх всіх переплутають. :) :) :) Бачила, як всіх діток розмотували, міряли і визначали вагу, надписували бірочки і чіпляли на ручки. Все якраз робили біля мене. Потім мене відвезли в палату і я заснула. В ту ніч в тому ПБ народилося більше двадцяти дітей!

Отакі були в мене перші пологи - без стимулювання і жодних лікарських засобів чи "вітамінчиків". Абсолютно природній процес (крім розрізу - але я дала на нього згоду і, зате, зовсім не порвалася). Шкода тільки, що тоді дітей зразу не давали до грудей, та й сумісного перебування в палатах не було - дітей привозили кожні три години на величезних каталках. І рівно через півгодини забирали.

Далі було багато чого не дуже веселого щодо умов перебування в ПБ і дитячих лікарів там. Але це вже тема не для цієї гілки. Пологи в мене були просто суперські! :radist: :radist: :radist: Ще й малий народився точнісінько в день народження мами мого чоловіка. :-))))

cherepashka
08.04.2008, 11:43
Ось нарешті настала і моя черга написати в цю гілку. :)
Вагітність в мене протікала без ускладнень,але з лікарем хотіла познайомитись зазделегідь.Пологовий зразу вибрала на Батальній (сподобались умови),лікаря порадили знайомі,які народили за два місяці до нас.Отже на 34 тижні ми познайомились з лікарем і я почала чекати..Моїми найбільшими страхами чомусь було по-перше,переносити дитину,а по-друге,що вона народиться великою.Мабуть,я забагато про це думала,тому все так і сталося.На 38 тижні я вже була готова:кульки зібрані,всі книжки прочитані,інтернет перерито...На 39 тижні я почала манюню просити показатися нам,але вона вперто сиділа далі.На 40-му ми пішли на УЗД і нам сказали,що дитинка вже важить 3700-3800.Я почала ще активніше просити мацьопу,а вона ніяк.Тоді я почала випробовувати народні методи:купалася в гарячій ванні,збирала по квартирі сірники,ходила високо піднімаючи коліна..результату ніякого.Наприкінці 41 тижня ми поїхали показатися лікарю.Він послухав серцебиття дитини,подивився мене,зробили УЗД,після чого сказав,що нікуди мене не відпустить.Виявляється в мене вже все було готово до народження,але манюня не хотіла виходити,а по всім показникам вона була вже переношена :(
Заїхавши додому за речами,ми пішли оформлятись.Порада майбутнім матусям:медсестрі за клізму гроші давайте наперед,тоді все пройде м'яко і майже приємно :) Не сподобався мені унітаз,який знаходився за вузенькою шторкою,повз яку сновигав персонал,і мені весь час мучила дурна думка,що потім мені впізнають по тапках,які було видно із-за шторки.Мене ще раз оглянув лікар і сказав,що вод практично вже нема-із-за переносу вони розсмоктались.Потім мене провели в родзал,підключили до крапельниці і сказали почуватись як вдома (жартівнички)В мене ще нічого не боліло,тому я пішла гуляти по палаті,а потім і по коридору.Була перша година,і я подумала як все не цікаво-зовсім ніякої болі.Через півгодинки мене щось легенько почало хапати,через годинку мені вже доводилось зупинятись від болі.Ще через годинку я попросила лікаря щось мені вколоти,але но-шпа вже не допомагала.Гуляти я вже не могла,довелось лягти.Перейми робились все частішими і сильнішими.В сусідньому родзалі кричала жінка,я подумала,що сильніша,і кричати не буду (наївна) Потім в мене все як в тумані:мене дуже боліло,лікар мене знов подивився і втішив,що матка відкривається.Ніяке правильне дихання мені вже не допомагало і мені вкололи якийсь "чарівний" укольчик,від якого я навіть умудрялась вздрімнути між переймами.Через якийсь час мене почало тужити,але акушерка ще не дозволяла,і я вигиналась і скакала по ліжку як хробачок.Думаю в акушерки після мене залишився не один синяк..Нарешті мені сказали перебиратиь на стіл,не дочекавшись допомоги я сама туди заскочила (і звідки сили взялись?)Біля мене зібрались мій лікар,акушерка,санітарка,лікар з УЗД і ще якийсь невідомий.Санітарка занадто близько стояла біля мене,я їй сказала,що можу вкусити.Вона подякувала,що я хоч попередила.Бідну акушерку,яку перед тим я закопала,тепер почала царапати.Так що від мене постраждав майже весь персонал.Всі вони дружно заглядали мені між ніг і чекали чуда.А моє чудо дуже повільно просувалось,так що я,напевно,перекричала всіх породіль.За декілька потуг з'явилась голівка,а ще через дві з мене виплюснулось щось тепле і мокре.Я спостерігала як мою мацьопу бере неонатолог і не могла повірити,щой цей щокастик поміщявся в мені!!Як вийшла плацента я навіть не відчула.Мене не розрізали,але було декілька внутрішніх мікротріщин.Коли я побачила в руках лікаря голку,схожу на риболовний гачок,почала відповзати,але він сказав,що я від нього не втечу,довелось змиритись..В цей час маленьку мені поклали на живіт,а я почала кричати заберіть її,бо не втримаю.Педіатр мені допомогла притулити доцю,а коли забирала її зважити,то я вже кричала,що не віддам-ледве в мене її взяли.Ось так,29 березня в 18:45 народилась Анастасія. Виявилось,що доця від'їлась до 4100г,і виросла до 54 см в животику.Нарешті мене переклали на ліжко,доцю приклали до грудей.Вона народилась відразу рожевенькою і пухленькою,як ангелятко.Прийшов наш татко,подивитись на своє дитинча,а мені все не вірилось,що ось це чудо-це моє!!І тепер я мама!
Всю ніч я не спала,а розглядала свою сплячу красуню,заради якої варто було через все це пройти.:)
Через день виявилось,що в маленької зломана ключиця і тепер бідоську доводиться з одного боку запеленувати,щоб ручка не ворушилась.Та масіка це сильно не турбує і за тиждень вона вже знов наїла свої рожеві щічки

ckorpionsha
12.04.2008, 23:47
Ось знайшла трохи часу і вирішила написати про свої пологи. Про треніровочні схватки, що вони у мене були часто я писала. От у вівторок перед родами почав хапати живіт, думала знов треніровочні, бо лікар казав, що якщо до неділі не рожу то у неділю лягати. То я ходила з думкою,що до неділі дотяну. В середу почав хапати частіше, ми ще з мужом поїхали в Рясне в гості, а там питають, коли, а я кажу може й вже) Приїхали додому, болі частішали до 10 вечора вже боліло конкретно..але я далі трималась міцно! Вночі не спала, тільки сиділа, так краще почувалась...болі кожні 5-10 хв. В 4 ранку звоню подрузі питаю її...які то схватки..вона сміється каже дурненька звони лікарю, а я кажу шкода людину будити серед ночі. І так до ранку болі-туалет-болі. От 6 ранку четверга звоню лікарю, каже манатки в руки і в роддом, я теж виїзжаю. Приїхали, почали оформляти, важити,міряти, каже акушерка чергова речі верхні віддавай і переодягайся, а я кажу:нашо віддавати, я може ще й не рожу сьоня, а вона сміється а нашо приїхала тоді?)))Потім клізма за 5 грн і в родзал. Пакунки взяла з собою, муж поїхав додому. В родзалі прийшла інша акушерка, почала питати про болі, кажу болить, але не думаю, що то на роди(чогось була дуже впевнена що то не то). Прийшов лікар,оглянув, каже Таня там відкриття на 1 палець тіки то ложні схватки. Ну кажу тоді я їду додому, а він каже нікуди, чекаємо до обіду. Чекала, поспала трошки, в 12 прийшов лікар знову на огляд повів і взяв з собою ще двох лікарів. Я на крісло, а там мені заявляють: у вас води відійшли і відходять. Лікар питає, коли то сталось, я кажу не знаю, я спала. Він так перелякався. А відкриття на один палець і все. Плід великий, таз маленький. Ковальчук(він був там) каже моєму лікарю, робіть щось з жінкою, не можна так залишати, матка не відкривається. Почали думати, надумали кесерити..а болі все сильніші. Потім все таки дали спробувати самій, але готові були до кесерового. Далі капельниця, щоб матка відкрилась. Я від того всього в плач, звоню мужу і реву, кажу я сьоня родити буду, а він татишо, кльово! Я ще більше розревілась, потім ще мамі, сестрі,подрузі в сльозах звонила.Потім дали знеболююче, потім почалося. Болі зростали, я в голові з думкою, не кричати, не пищати, дихати нормально, думати про позитивне. В 16 годині приїхала подруга(вона лишилась на роди), вмовила лікаря щоб дозволив їй бути. Я з вівторка вечера не їла і не спала. Сили спадали, лежати не могла, тільки ходила. Подруга їсти привезла, трохи поїла і все те що зїла вирвала три рази, весь родзал їм "помітила". Далі як в тумані, провалюсь на ходу в сон, Оксана(подруга) миє лице, дає пити, каже Таня не засинай. Акушерка хвалить..ну Ви молодець, не кричите, така спокійна. Потім знову огляд, відкриття на 4 пальці, потім знову знеболююче. І так до вечора. Я не кричала..тільки говорила постійно коли це все закінчиться, коли я рожу, чого мене так болить. В шостій сказали буду в 7 родити, почались потуги. Сиділа на стільці без верха, так краще почувалась...7 година пройшла..8-ма, 9-та, я ще корчусь, млію щось лепечу. Ось слова акушерки..ще три схватки і на крісло. Дихала як собачка, відчувала,що голова лізе вже з мене. От крісло-я мало не заснула на ньому. Сказали тужитись, а сил нема. Нічого не виходило в мене. Дали мені бутилку з під води, щоб в неї тужилась, так дула в неї, що очі на лоба виходили, Оксана голову тримала..почала виходити голова далі..відчула різку біль, вона врізалась в промежину. І все..ні туди ні сюди. Я вже повний ноль. Вкололи обезболююче-і ножницями зробили розріз. Лікар весь мокрий, просить нормально тужитись..кажу все що можу те роблю...лепечу,що спати хочу..спати..Оксана знову миє лице, губи мочить. От бачу лікар кладе мені руки на живіт...буде витискати малого. Як тиснув не відчула відчула тільки, що впав живіт..я аж проснулась. Маленький народився.....!!!!Я його не побачила зразу і не дали мені його з пуповиною. Потім положили на живіт до грудей..такий великий, такий чорненький і своїми очиськами на мене пулиться....мене весь сон перейшов, вся біль забулась....моє чудо поруч. Я почала ночнушку розстібати,щоб грудь дати то мало капельницю не витягла з руки))))Потім його важили, міряли..4050...лікар тіки сказав..Ну ти Таня видала....а я лежу посміхаюсь..а він далі..ну подивіться на неї...хто скаже,що тільки но родила..довольна лежить. Потім плацента вийшла, лікар мене зашив, переклали на ліжко, дали малого до груді. А я кажу..у мене там нічого нема, а акушерка сміється..як це нема..є...натисла на грудь..а там молозиво. Оксана сиділа поруч і сміялась. А не дали мені малого з плацентою тому, що у нього обвиття пуповиною було, родився весь синющий, зелений у водах тих(переношений) та й не заплакав зразу..по попі дали йому тоді почав плакати трохи, але не довго. Я лежу на кріслі і дивлюсь на нього..а він лежить довольний і родзал розглядає..так смішно було і смокче губу свою))) Далі нас перевезли у палату, приїхав тато, заночував з нами(правда у іншій палаті). А через 5 днів нас виписали. А біль дійсно забувається, але згадую часто як то було. Родити не важко..просто схватки болючі....але вони того варті...результат......Маленьке Чудо!

П.С. А лікар потім ще сказав...добре що не кесерили..я в душі проти був...але більше вагу дитини на око визначати не буду...

Зорянівонька
14.04.2008, 15:03
Нарешті і ми дочекалися найбільшого щастя - стали баттьками. 1 квітня 2008 року народився наш синочок Левко.

Одружені ми вже 3 роки, але дитинку ще не планували, тому мали сюрприз:) Вагітність була досить легкою, без якихось проблем. Дуже мені подобався мій животик. Найважче було - не їсти ввечері, щоб не було печії:).
Ітак, 27 березня ПДР, думала, що народимося 29 - бабусі на ДН. Але все спокійно, ніяких ознак, що скоро пологи, я повна сил, гоню по Львову. І от в ніч на 1 квітня (біля 3 год) почав хапати животик. Нарешті!!! Ледь відчутно, але інтервал зразу був 6-10 хвилин. Я вирішила чекати до ранку і трохи виспатися. В 9 ранку далі легкі перейми з інтервалом 6-8 хвилин. Поснідали, все допакували. Дзвоню лікаці - каже їхати. Нарешті вийшла пробка, а води ще на місці. Спішити в пологовий не хотіла, а перейми сильнішали. Передихувала їх майже спочатку - якось психологічно легше.
Пів другої приїхали в пологовий. Лікарка десь вийшла і попросила Мацюру подивитися. Відкриття 7 см, болить терпимо. Сказав оформлятися і на процедури. Він мені сподобався, дуже цікавий дядько. Так от, процедури... Послали купити вату і станок, голять. Приємного мало. А тут ще й клізма... Про славнозвісний "туалет за ширмою" вже нераз писали. Це щось... Ну нічого - пережили. Потім тре помитися - а душ ще кращий. До речі, туалетного паперу там нема...Ага, ще всередину з верхнім одягом і взуттям не впускають - треба щоб хтось забрав. То нам прийшлось прямо там все залишити. Оформилися, прийшла лікарка - йдем в родзал.
Перейми терпимі, 40 секунд. Почали відходити води - якісь жовто-зелені. Постійно міряють серцебиття дитини. Настрій супер - я гуляю по родзалу, чоловік масує спину, радіємо, що нарешті буде маля, яке вже зо 2 тижні просили народитися. Тут болить сильніше, вже трохи корчуся. Дихаю, присідаю, нагинаюся. Пробувала полежати - неможливо. Починає тужити. Кажу лікарці - не мождна ще... Отут почалося страшне. Не тужитися, коли тебе тужить. Тут врятувало дихання. Не те, щоб менше боліло, просто зосереджуєшся на ньому, і всіма силами дихаєш. На курсах нас вчили розслаблятися між переймами. Так от - нічого легшого нема, після кожної перейми я ніби відключалася і цей відпочинок таки важливий.
Знову лікарка оглядає. Відкриття повне, почала посуватися голівка, але з одного боку заважає шийка. То лікарка за кілька перейм її "посунула", щоб не порвалась. Це теж не дуже приємно.
Ну що - ліземо на крісло. Впринципі, досить зручно. Оце тужимося- тужимося, голівка посувається, а перейми починають слабшати і рідшати. Постійно міряють серцебиття. Я вже трохи змучена, хотілося би народити, а тут перейм нема... Вирішили підключити до окситоцину. Перед пологами, я просила лікарку, що хочу якомога природніше. Вона була тільки за. І тут пропонує той окситоцин. Я перші рази відмовляюся, але зрештою погодилась, бо серцебиття почало падати і я вже без сил, а перейм нема. При чому, я потім підписувала папірець, що добровільно погодилась на підключення до системи. Перейми почалися - кажуть тужитися, а не виходить. Не можу набрати повітря... Чоловік наді мною дихає, заставляє і мене дихати. І тут чоловіку показують голівку. Ще пару потуг і ми маємо народитися. Тут лікарка каже, що точно порвуся і розрізають. Про це я шкодувала 4 дні. А зараз думаю, що якби порвалася, то може так швидко би не зажило...
І тут якесь дивне відчуття. Дивлюся - витягують моє маля. Це було майже не боляче, навіть приємно. Дитина кричить! Питаю хто - кажуть хлопчик! Прочистили носик і поклали мені на груди. Малюк зразу заспокоївся і розглядав все навколо. Пуповину перерізали я навіть не помітила коли - не знаю, чи відпульсувала, чи нє... В такий момент нічого не розумієш. Плаценті теж допомогли народитися, бо дуже сильно кровоточила. Крові справді було дуже багато, я вже встигла настрашитися. Потім мені ще якийсь замінник крові кололи через ту втрату... Дитину забрали важити-міряти-витирати. А мене шили. Ото теж згадувати не хочеться. Шили десь півгодини. Дитину поклали на якийсь столик під лампу, татко був біля дитинки. Такого ми не чекали - 4150, 55см...
Ну і нарешті пологові муки закінчилися. Переклали мене на ліжко, приклали дитину до грудей. Левко зразу гарно і правильно їв, чоловік сидів збоку - ото ЩАСТЯ!!! Відтепер нас троє!!!
Трохи полежали, погамали. Вирішили пообдзвонювати батьків. А вони не вірять - 1 квітня все-таки. Потім передзвонювали перепитували чи точно:). Отака історія...

Олюська
20.04.2008, 18:04
Ну, ось нарешті і я добралась підготувати і опублікувати історію своїх пологів:) .
Почну, мабуть, трошки з вагітності. Вагітність моя пройшла легко, без будь-яких ускладнень, якщо не враховувати різного роду залякувань лікарки з ЖК на зразок "забагато важите, сідати на дієту", "не можна займатися сексом перші 2 і останні 2 місяці вагітності":eek: , "низько лежить голівка плоду" (причому тонусу матки в мене не було), "строгий постільний режим, нікуди не ходити, нічого не робити" (бо низько голівка розташована) і т. п. Але, на щастя, маємо добру лікарку в Медінституті, то ми щоразу до неї, а вона – "все у тебе добре, сексом займатися, вести активний спосіб життя". В неї я й планувала народжувати. І так загалом цілу вагітність я пробігала, була дуже активною, бо ще й на той час писала диплом:) .
ПДР було на 28 лютого. Дуже хотіла народити скоріше і особливо хотіла родити вночі (бо в Медінституті вдень прохідний двір:suicide: ). Ми з чоловіком жартували: "От би класно, якби доця народилась 14-го лютого або 29-го – то взагалі":D . В середині лютого дзвоню до своєї лікарки, щоб домовитись за пологи, а вона мені каже…, що в неї зламана нога:suicide: , але ми можемо приїхати до неї додому на консультацію. В мене трохи паніка, бо інших лікарів не знаю і не хочу. Поїхали до Зоряни Іванівни (так звати лікарку) додому, вона дві години нас консультувала. Розказувала про те, як все відбувається, які признаки пологів і т.п. Сказала бути вдома якомога довше, аж поки не відійдуть води, і сказала ні в якому випадку не казати лікарю під час схваток "Ну зробіть щось, я вже не можу". Вона сказала, що якщо ми їй можемо довіритись, то вона допоможе з лікарем, щоб ми подзвонили, коли будуть перейми, вона подзвонить і домовиться. Ось так, знаючи її як дуже порядну і чесну людину, ми довірились.:)
14-го лютого почала відходити пробка (думаю, ото дожартувались з 14-тим числом).:scare: В мене почалась така цікава паніка: було дуже смішно, бо, думаю, ото класно – поїду нині родити, а ще нічого не маю готового – ні речей для дитини, ні для себе.:D Дзвоню до Зоряни Іванівни, вона заспокоює, каже, що подзвонить в роддом домовиться, не панікувати. Ми в той же день поїхали на закупи – за один день купили все, що треба було в роддом.:D Але то був, мабуть, лише знак, щоб ми підготувались. Так ми чекали цілий тиждень, і ось 20-го числа знову відходить пробка, але більше ніяких ознак. Аж під кінець дня, година 17.00-18.00 почав поболювати періодично низ живота. Чесно кажучи, я щось навіть не думала, що то вже починаються перейми, бо вони були якимись такими хаотичними, без будь-якої періодичності. І так до 21.00. Після 21.00 живіт почав боліти сильніше і частіше, я вже почала розуміти, що шоу починається.:) Намагаюсь рахувати інтервали, але якісь вони неоднакові – то кожні 10 хв, то кожні 25 хв. Після 22.30 перейми сильні. О 23.30 відійшли води, перейми ще сильніші. Дзвоню до Зоряни Іванівни, вона каже, що мусить подзвонити домовитись і зараз передзвонить. Через 10 хв дзвонить і каже до якого лікаря іти. В мене паніка – я такої лікарки не знаю, не чула про неї на форумі нічого:( . Зоряна Іванівна каже не переживати – лікарка добра, з досвідом.
Тато побіг за машиною. Я вже ледве стою на ногах, схватки дуже сильні, мама з чоловіком мене одягають, виводять, садять в машину. Їдемо. Я стогну в машині, схватки майже щохвилини. Приїхали. Зайшли оформлятись. Я корчуся, ледве переодягнули в футболку і халат. Акушерка каже: "Такі схваточки гарні, буде скоро родити". Прийшла лікарка, дуже приємна жінка, заспокоююсь. Дивляться – розкриття 3 пальці і слова "Ну що, будемо родити":radist: . Я кажу, що хочу щоб чоловік був присутній, вони – без проблем.:radist: Зробили клізму і скоро забрали в родзал (то вже була десь 00.40), бо з моїми схватками боялися, щоб я в тій кімнаті не родила. В родзалі вже розкриття 5 пальців. Я тішуся.
Кажуть ходити. Ходимо навколо крісла, чоловік зі мною. Лікарка йде геть, я питаюсь, коли вже буду родити і як знати, що вже треба родити. Вона каже "коли дуже-дуже сильно захочеться какати". Схватки дуже болючі, щохвилини. Під час схватки сказали ноги розставляти на ширину плечей і впиратись спиною на чоловіка.:suicide: Під час схваток дві думки: "Ну коли вже нарешті" і "Я більше не буду родити". Прийшла лікарка (година приблизно 02.00), розкриття 10 пальців. Незважаючи на страшний біль радію, бо думала, що вже все, зараз буду родити. Але лікарка каже ще ходити, щоб дитина опустилась. Ходимо. Схватка, сильно болить, чоловік масує поперек - масаж дуже допомагає, бо під час перейм дуже болить спина. Взагалі чоловік дуже допомагає і підтримує, постійно каже: "Ти молодець, так мужньо тримаєшся!":) . Мене це дуже підтримує і допомагає долати щоразу біль, бо думаю, що не виглядаю слабкою в його очах.
Під час схваток глибоко вдихаю повітря, а видихаю криком (чесно кажучи, до пологів чомусь думала, що не кричатиму:) ) і так під час кожної схватки, мені так легше. Сказали, що можна сісти на м’яч. Сіла, катуляюсь на тому м’ячі – легше трохи. Спати хочеться жахливо, особливо під час схваток – голова просто падає, очі самі закриваються. Але акушерка не дозволяє спати, щоб "не заспати схватки". Потім починаю відчувати, що хочу тужитись, кажу акушерці, вона каже, що ще рано. Мотаємо круги навколо крісла. Засинаю...
Нарешті приходить лікарка, беруть на крісло. Включили яскраву лампу, я зрозуміла, що вже буду родити.:radist: Боляче дуже, але мені вже значно легше, бо знаю, що ще трошки. Лікарка пояснює, як тужитись: за одну схватку тричі глибоко вдихнути повітря, потужитись і легко видихнути. Спробувала – виходить. Схватка, глибоко вдихаю, тужусь і видихаю криком – неправильно, лікарка трохи насварила, бо треба було легко видихнути. Наступні рази вже була чемна, але трохи неправильно тужилась, бо треба було тужитись так, ніби дуже хочеш в туалет, а я тужилась, як би то пояснити, "в лице", від чого пізніше мала потріскані судинки на обличчі. Чоловік підтримує, щоразу кажучи, що я молодець і що ще зовсім трошки. Нарешті! Чую від чоловіка: "Я вже бачу голівку, чорненьке".:radist: Я ще більше тужусь, лікарка слухає серцебиття і каже: "Так, треба родити".:scare: Я перелякана, ще більше тужусь, переживаю за малечу. Тут не знати звідки взялась ще одна лікарка і давай витискати з мене дитину. Ще трошки, зовсім трошки, я стараюсь і ну нарешті!!! :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: Народилась наша донечка, через півхвилини почала кричати, її кинули мені на живіт. Воно таке маленьке, волосате, чорне-чорне.:) Я на 7-му небі від щастя, а чоловік, таке враження, що на 10-му:) . Питаюся в нього: "Дівчинка?", бо не бачила, а він мені: "Ну, Олеся!".:radist: :radist: :radist: :radist: :radist: Сміюся. Так воно, маленьке чудо, лежало і кричало в мене на животі хвилин 20, поки мене чистили і т. п. Я запиталась, чи є розриви, лікарка сказала, що не видно ніби, а потім виявилось, що є 2 маленькі тріщинки.:)
Олесю забрали оглядати, міряти, важити. 3400 грам, 51см. Мене переклали з крісла на ліжко і приклали маленьку до грудей.:) А воно таке смішне, смокче.:radist: :radist: :radist: :radist: :radist: І звідки воно знає, що має смоктати!? Прийшла мама і каже, що чула, як спочатку кричала я, а потім Олеся, бо стояла біля пологового молилась до фігури Матері Божої.:) :) :)
Ось так я народила: легко, в лікарки, яка була в ту ніч на чергуванні, без розривів і розрізів, так, як і хотіла – скоріше терміну і вночі:) :) :) . Звичайно, народжувати я ще хочу і маю надію, що буду.:) І взагалі, згадуючи те все, не таке воно страшне, як його малюють. Страшно хіба що перед невідомістю того, що буде. Як тільки малечу кинули мені на живіт, одразу весь біль забувся:) .
Все, що мені залишається – це дякувати Богові за те, що почув мої молитви про легкі пологи і здорове малятко, чоловікові – за ВЕЛИЧЕЗНУ підтримку, всім рідним, які молились за нас, ну і, звичайно, форумлянам – за те, що тримали кулаки :) :) :)

Xomka
23.06.2008, 17:47
Нарешті і я пишу свою розповідь про пологи. Народжувала я в місті Стрий, так як зараз тут живу. Все почалось зовсім не по плану (як і у всіх напевно;)). Ще у четвер на 36-ій неділі я ходила на УЗД, де подивились що з малюком усе добре, народжувати ще не скоро, бо дитинка високо, кості тазу не розійшлись і т.д. Вся вагітність проходила добре, тільки наприкінці з'явились набряки, та в самий важливий момент організм мене підвів. Але про все по порядку.
Враховуючи вищенаписане, я настроїлась спокійно чекати до 40-ї неділі чи й далі (по власних підрахунках). Всю суботу і неділю мене підколювали родичі і друзі питаннями типу «ти вже готова?», а я сміялась з них, що мені поспішати нікуди, як виявилось, інтуїція в мене зовсім відключена. В понеділок зранечку о пів-на-сьому чоловік збирався у Львів по справах, та і я підхопилась. Як у нас, вагітних, водиться, побігла в туалет, потім ще раз, ще... і дивлюсь що в мене якесь нетримання почалось – тільки вийду з туалету а з мене знов тече, біжу назад, а інколи навіть не встигаю добігти. Я ще подумала, нічого собі ще три тижні мучитись з якимось нетриманням... І так я сиділа в туалеті майже безвилазно 2 години, потім ніби полегшало, вирішила іти досипати, і як лягла, до мене дійшло що це можуть підтікати води, бо вже наприкінці цих двох годин помітила що виходить потрошки якийсь білий слиз, інколи з прожилочками крові. І що я маю? Вдома сама, речі не зібрані, бо так скоро не сподівалась (а Марта2 ще питала мене ввечері по ПП чи зібрала я речі, бо мало що...), води відходять, нічого не болить, хіба капельку тягне внизу живота. Почала збирати речі. Добре що все більш-менш було куплене, просто не спаковане. Найбільше часу зайняло збирання речей для малюка, бо вони були не попрасовані (не хотіла щоб залежались в пакетах, а дарма, не втратила б дорогоцінний час), про прання я вже й не кажу (правда все було випране але давно, бо це було наслідство від малої племінниці). В результаті зібрала два кульки (в родзал і після пологів) і пішла на маршрутку, бо мене так нічого й не боліло!!!, вирішила швидку не викликати – навіщо дарма їх турбувати.
По часу вийшло що води відходили 2 год, ще 5 год я збиралась і добиралась в ПБ. А, забула написати що з лікарем я не домовлялась, бо прочитавши купу розповідей і відгуків вирішила що і з домовленим лікарем все може погано скінчитись, тому покладалась на Бога, як має статись так і буде. Отже, приїзджаю в пологовий, мене оформляють, відводять в передродову палату, де я пробула ще годину, поки мене нарешті оглянули. Оглядали особисто завідуюча, головний лікар, чергові лікарі різних змін!!!(відразу підозри - це все не до добра:cowboy:) і в результаті мені повідомляють що
1) води відійшли повністю (при огляді вилилось ще купа води),
2) так як почали вони відходити в 6год 30хв, а зараз 14год 30хв, значить безводний період 8год,
3) шийка матки взагалі не розкрита ні на сантиментр!!!
4) в мене набряки і тиск! (всьго 130/90),
5) з чоловіком ми разом 9 років і от нарешті завагітніла, та ще й мені 30 років!!!
З цього всього висновок: треба робити кесарське!
Я була в шоці, так як настроїлась на природні пологи і навіть в думці ніякого кесарського не припускала. А вони питають де чоловік, грузять мене з усіх сторін, в результаті я досі не знаю, було там необхідне кесарське чи ні, хоча в результаті мені його й зробили. Щодо пунктів які мені назвали лікарі, то обурив пункт №5, але нічого їм доводити і розписувати я не збиралась. Просто дивує як люди всіх міряють під одну лінійку: бачте но, як тільки ми одружились то мали народити дитину, а інакше робиться такий висновок: ви не могли мати дітей а тепер нарешті будете мати, то погодитесь на все – людям і в голову не приходить, що ми не мали дітей, бо не були готові до відповідальності за нову людину, а коли стали готові – то й дитинка себе не заставила чекати. Вони нам (чоловік якраз вернувся зі Львова) навіть видали фразу «Ви так старались, не будете ж ви це втрачати» (!!!) Чоловік ледь стримався щоб не сказати що ми старались не вагітніти, а тут старатись особливо не прийшлось. Для мене ж ключовими були пункти 2 і 4, я не знала що робити, згодна була навіть на стимуляцію, але на це треба мінімум 10 год (напевно), а життям малюка я ризикувати не хотіла, бо ж якщо шийка за 8 год навіть не почала розкриватись, хто дасть гарантію що вона почне розкриватись взагалі, а лікарі не хотіли стимулювати, бо казали що під час стимуляції тиск дуже підійметься, дитина буде виходити насухо (якщо ще буде виходити, бо голівка дуже високо – подивились на УЗД ще раз). Правда пропонували нам ще варіант – їхати у Львівський Медінститут і нехай там зі мною роблять що хочуть, але подумавши, я вирішила що згоджуюсь на операцію на місці. По-перше, час спливав (вже 9год без води малюк повністю), по-друге дорога мінімум 1,5год, по третє у Львові 95% мене теж чекає кесарське, навіщо тоді міняти шило на мило...
От так ми і погодились на операцію. Найнеприємніше в ній було психологічне відчуття під час наркозу і коли відходиш – почувала себе якоюсь психічно хворою (цілий рій дурних думок, які з катастрофічною швидкістю міняють одна одну, правда зараз жодної не згадаю). Синочка «народили» швидко: на стіл я лягла о 15год 45хв, а малий побачив світ о 16год 05хв, по шкалі Апгар 7/8, здоровенький, вага 3000г, зріст 50см. Татко малого отримав на ручки аж о 17год 30хв, якраз в цей час мене перевозили в післяродову палату. Памятаю що в роті під час операції була якась трубка (як у зубного), яка мені страшно заважала і я її хотіла виштовхнути, але не могла поворушити язиком, а з наступних відчуттів: мене перекладають з операційного столу на каталку (болить живіт у місці шву (внизу живота)), везуть до ліфта, в ліфті, і по коридору до палати так доооовго, все трясеться (потім я ходила там – рівненька підлога – і чого мене там так витрусило?), ледве оволодіваю язиком і шепочу «що з дитинкою?», анестезіолог (думаю що він) каже «хлопчик, 3кг, 50 см», провалююсь, знову перекладають на ліжко (болить живіт), з десятої спроби вдається відкрити очі: на стіні плакати, прочитати нічого не можу,все розпливається, але через пів години від наркозу вже відійшла, сфокусувала погляд на медсестрі і запитала коли принесуть малого. Вона спочатку була якась зла, але потім подобрішала, десь через пів-години мені й малого показали, але дали прикласти до грудей аж наступного ранку, в обід я вже могла вставати, а ввечері перевели в звичайну палату, і зранку середи ми з Олексійком вже не розлучались: найбільше намучились з прикладанням до грудей – сім потів з обох зійшли, він чіплявся як міг за цицю, а я все не могла його прикласти правильно, тобто я знала який має бути результат, але як зробити щоб отримати правильний результат, ніяк не могла зрозуміти. Добре що в середу прийшла медсестра, яка показала як класти ту цицю йому в рот, то в нас з малим було перше досягнення – ми навчились гамати! А тепер цих досягнень вже багато. Виписали нас додому у суботу, хоча мали б по плану тримати до понеділка, але багато матусь з малятами поступало, потрібні були місця, а ми й раді, бо вже в четвер почали в тому пологовому страшно нудитись і за татком скучили.
От такі в мене вийшли роди – зовсім не так як хотілось, добре що малий здоровий і я себе добре почуваю.
P.S. Хотілось би взнати думку п.Левандівки на рахунок такої ситуації: безводний період 8-9 год, дитина високо, шийка не розкрита, що роблять при домашніх родах? - можливо його порада комусь би допомогла, бо я в критичній ситуації не мала до кого звернутись за порадою і прийшлось погоджуватись на операцію. В мене навіть думка закрадається, що може шийка матки й була трохи відкрита, є ж жінки які не відчувають сильної болі при родах, але ж я того сама не могла перевірити...

Loyal
25.06.2008, 16:52
Отже, з чого б то почати? Напевне, спочатку, спочатку перейм:
Середа: протягом дня відчуваю як мене в животі смикає. Таке явище ще спостерігала ввечері з понеділка (подумала, що тренувальні, бо було неболяче). Продумаю все, що не встигла зробити... Хочу піци! – заявила чоловікові. Зайшла на роботу, забрала-переписала потрібні мені речі. Ніби нічого критичного не залишилось до роботи. Ввечері ідем на піцу! На стоянку машину ставити страшнувато було (в думках крутиться чи то сьогодні чи то завтра?). Піци поїла – життя вдалось, можна і в пологовий.
Відійшов слиз якийсь коричневуватого кольору... Пробка? Мовчу – чоловіку не кажу. Кажу лягай спати, бо не знаю скільки проспиш. Вночі смикає. Періодичність не прораховується...
Четвер: смикає потужніше і потужніше – на тренувальні не схоже. Всі сплять – я в ванну в душ і мити голову обов’язково!!! (шо то є краса?) ;) Чоловік подивився на мене – до лікарки дзвонила? – зара дзвоню – вже!!! Послухала мої «симптоми» Швиденько в пологовий. Оформляємся... Сиджу, якийсь лікар: -тяжко дихати?
Кажу: -ага; Л: - певно вагітна; Я – певно; Л: напевно народиш; Я - і я так думаю 
Пішли в передродову – відкриття 2 пальці. Кажу – їду ще додому. Лікарка каже сиди – скоро вродиш! А поки поїхала додому.
Вже обід. Прийшла в палату – сиджу на чумайданах, не розпаковую. Поступово сильнішають ті «смикання». Ввечері чоловік з мамою приїхали – зійшла але важко. Стояти взагалі важкувато. Біль посилюється. Я вже, здається, знаю де в мене та шийка матки!!! http://yoursmileys.ru/tsmile/emb/t1808.gif Дівчата з палати посилають мене до лікаря чергового, я на відріз відмовляюсь від «чужих» оглядів. Встаю походити. Вони сміються, щоб я ще поприсідала і повіджималась. Я б з радістю, якби помогло!!! http://yoursmileys.ru/tsmile/yes/t2702.gif. Ходжу по коридору, сестра - болить? – смикає! – має боліти!... ходжу далі
Сплю – ковбасить що 10-15 хв. Протерпіла до 3-ої – іду питати. Виявилось з мене ще витекло брудної рідини. Черговий лікар, на крісло 3:30. Відкриття 6 см – в родзал. Прийшла моя лікарка (яка строго-настрого попереджена про невтручання без потреби). Питає чого раніше не зголосилась. Кажу – терпимо було. На крісло – 6-7см. Води на місці. Акушерка подивилась на підстилку – переглянулись... Прокололи води... і я офігіваю брудні дуже, маконіальні. Тепер я вже точно знаю де та шийка – болить більш локально. Дають капельницю – «вітамін С для дитинки». Приходить лікар ще один – серцебиття супер, води погані. Питає що вкололи – «без окситоцину» чую. Добре, але страшно як там моя малеча в таких водах. Потуги сильнішають-сильнішають, мене починає трусити. В родзал, вилажу на крісло. «Додому дзвонила?» - «Неа. Нашо?» Тужся-не тужся. Пробую дихати, як на курсах – ні фіга. Просто концентруюсь і не тужусь.
«Не проходить...» Розрізали – я з несподіванки з крісла чуть не вискочила, за ноги втримали. Ще тужитись? Запросто – 3 рази за потугу. Починає тужити 3-ій раз. Думаю чого ж з мене нічого не виходить? Тужусь, піднімаюсь трошки... дитинка вже між ногами. Згадую, що має пекти і тоді не тужитись ні в якому разі. Не пече. Тужусь – дитинка на руках в лікарки!!! 4:35 год http://yoursmileys.ru/msmile/fun/m0108.gif Питання – тато високий? 56 см 3500
Ні в ротик ні в носик тих брудних вод набрати ми не встигли!!!! Дають мені ту мишку маленьку – смокче!!! Ви уявляєте? Смокче!!! 7/8 по шкалі Апгар.
Накрили мене там, дали чаю.А я все за малим дивлюсь – синій, очка вузенькі набряклі, ручки-ножки довгі худі, але красивий який!!!!
Питають чи телефон дати. Кажу, глупа ніч чого народ лякати – хай сплать! Потім таки написала своїм 6-та ранку – дзвонить чоловік, а акушерка почула, що тато і малого по дупі – «вее». На тому боці відняло мову тому, в кого малий такий довгий вдався http://yoursmileys.ru/msmile/fun/m0109.gif
Через годину пересаджують мене на каталку. Кажуть за 2 роки приходити за дівчинкою. Я так як раком перелазила, так і зупинилась – «за 2 не прийду, хіба за 3-4».
Потім сон 2 години – мертвий!!! http://yoursmileys.ru/tsmile/sleep/t2202.gif

МарянаК
07.07.2008, 14:59
Привіт! Начиталась я ваших розповідей і нахлинула на мене ностальгія. Але не на самі роди а на їх фінал. Але все попорядку.
Було це все 3 роки з копійками тому.
1-3 травня 2005 року ми всі файно святкувли Паску. І як належить українцям - приймали багато гостей. Ото ж бо я наївшись багато паски ( бо дуже її люблю з молоком) у вівторок ввечері чую що шось мені живіт починає поболювати. Ну - думаю, треба рихтуватись. Помила голову (як бачу і багато дівчат проводять такий ритуал (щоб новонароджений міг нас бачити у всій красі)) та й думаю лягаю і чекаю коли буде 20 хв між тими переймами. І так я дежурила до 5 ранку, потім розбудила чоловіка і ми поїхали на Батальну. Там я поки оформилась (одна медсестра (чи акушерка?) не почула серцебиття малечі моєї -настрашила мене досмерті -потім УЗД показав що все добре, інша, яка оформляла, невдало взяла кров з вени, після чого я мала синяк на пів-руки 2 тижні) і приїхав мій лікар (Прокопів І.). Подивився, пробив води і так під наглядом акушерки (вже іншої - дуже дякую їй) я дотянула до ...самих родів. А далі як в прискореному кіно - крісло-розріз-і дитячий крик. Як тільки я побачила мого синочка - то був найщасливіший момент в моєму житті. Я зразу забула про всі болі, які мене супроводжували до того. Його, такого маленького, поклали мені на живіт, мені сльози текли горохами і я зрозуміла - ось воно-СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ! Дівчата повірте - ТАКЕ відчуття... І це саме головне як на мене при родах. Такого не відчуєш напевно більше ніде. Я спостерігала як його важили, міряли (3.500кг, 53см), як мій маленький пообпісював всіх поки з ним робили ці процедури - пам"ятаю все.
Загалом страху від пологів не винесла, тільки позитивні емоції.
Головне себе настроїти, що буде боліти- і сильно боліти, і тоді не так страшно. Тільки ради того відчуття ЩАСТЯ вартує народжувати.

anka
09.07.2008, 15:49
Моїй малечі майже 2 тижні. Вона солодко спить поперек ліжка і час-від-часу солодко усміхається уві сні.
Народилася вона 27 червня в Обласній лікарні. Термін нам ставили 15 і 17 червня. З доктором ми попередньо домовилися і, починаючи з 15 числа,що 4 дні мали приходити в лікарню з торбами. Так ми прийшли двічі і він нас відпустив, а от третього разу, 26 червня, сказав залишатися.
Я не мала наміру перед пологами лежати в лікарні, слухати чиїсь стогони. Тепер розумію, яка була права! Якби потрапити туди завчасно- наїлася б страху!
Отож, зайшла в приймальне відділення, там виконали різні формальності, сказали перебратися в халатик і вручили список того, що я мала в той день їм принести. Окрім медикаментів, рукавичок і всьо іншого, що дійсно мені придалося, в списку була ще 1п прального порошку і господарське мило. Правда, варто відзначити, у вбиральнях лікарні дійсно скрізь і завжди було милко.
Після всього нас (мене і чоловіка) спровадили в ту палату, де я мала б знаходитися до пологів. З доктором ми домовлялися про кімнату максимум на 2 особи, а поклали мене в звичайну - на 8 осіб. Потім виявилося, що в комфортні кімнати переводять лише після пологів.
Оглядав мене не той доктор, з яким ми домовилися, а черговий лікар і сказав, що все готово і пологи можуть початися в будь-який момент. Я точно не хотіла залишатися в лікарні!!! Тому чоловік попросив мене забрати додому, і черговий лікар, порадившись із завідуючим дозволили.
Ми радісні побігли гуляти. Накупили ягід на Винниківському ринку і пішли вештатися вуличками. Коли наближалася 18 година, ми пішли в Храм до Причастя.
Вдома все було спокійно і я не відчувала наближення чогось… о 4 ранку відчула легкий спазм внизу живота, але подумала, що це знов «не воно», а якісь тренувальні «забіги». Але потім відчула, що спазм повторився. Потім ще і ще. Вимальовувалася періодичність і я почала засікати час. Правда, далі не вірила, що це «воно», бо біль не був сильним, зовсім не таким, як я очікувала з описів і розповідей.
О 4.30 розбудила чоловіка і ми почали збиратися в пологовий. Тривалість між переймами становила 5 хв.
На таксі з Чорновола ми успішно доїхали до лікарні і піднялися до чергового лікаря відділу, в якому я «лежала». Крім того, доктор, з яким було домовлено про пологи був також на місці. Черговий оглянув і сказав забирати речі і тьопати в родзал.
Род зал досить незлий- шведська стінка, канатик, м’ячик, ліжко, але по середині-знамените крісло… так страшно стало при його вигляді… а ще збоку столик з вагою для малечі. Я дивилась на ту вагу і мріяла про ту мить, коли на ній важитимуть мого малька. Десь о 10 зайшов лікар з милою молодою жіночкою, запитали про самопочуття. В перервах прибігали акушерки слухали, розпитували як проходить процес. Я не була без уваги медперсоналу, але вони не були мені дуже потрібні- зі мною був мій коханий- тоді ще майбутній татко. В род зал нам принесли «чудо-сніданок», який ми гарно вилили. Чоловік збігав за шоколадом і водичкою. Потім почалося ходіння коридорами між переймами. Варто сказати- перейми- штука не болюча. Відчувається як початок місячних. Іноді тих трохи гірших місячних, але болить лише 15-20 секунд, а перерва 5 хв. Коли ми ходили коридорами, повз палати, мене дуже надихав вигляд мамочок, біля яких стояли «акваріуми» з їх дітками. Вони всі до єдиної були такі щасливі і я розуміла, що мене від такого щастя відділяє лише кілька годин часу.
Десь о 14 прийшов знову лікар з «бригадою», дав доручення молодій симпатичній жіночці і сказав, що повернеться о 18… далі процесом керувала вона. Правду сказати, спочатку стало трохи не по собі- ми домовлялися зі старшим поважним досвідченим доктором, а перед нами замість нього доктор років 30-ти. Але пан завідуючий перед тим був 2 доби на роботі - його теж можна зрозуміти. Десь о 15 зробили амніотомію (прокололи води)- оце взагалі невідчутно, навіть не неприємно. Вкололи укольчик і сказали спостерігати. Процес пішов активніше, перейми почастішали і стали трошки сильніші. Потім вже почалися потуги.Потім прибігла вся бригада- молоденька лікар, 2 акушерки, санітарка, інтерн, неонатолог і все якось почалося. В мене не виходило правильно тужитись і лікар зупиняла, казала як дихати, щоб пропустити деякі потуги, для того, щоб судинки в очах і на шкірі не потріскали. В той час я постійно трималася за кохані руки. Він повторював мені все те, що казала лікар, бо я іноді її не чула. Ще він нагадував, що біль- це контрольований процес, що дихати потрібно діафрагмою… багато з того, що я сама йому розповідала, але там забула. Лікар клала руку на верх живота, показуючи куди тужитися, але в мене ну ніяк не вдавалося.
Малечка моя величенька все ніяк не всавлялася голівкою. Тому мене зняли з крісла і народжували ми далі на стоячи, я спиралась на чоловіка. Моментами ставало важко- надворі і в палаті було досить душно, все заважало, чоловік іноді бігав до крану і обливав мені обличчя водою. Заважало волосся, яке сказали розпустити, бо, виявляється, є такий забобон, що під час пологів все, що можна потрібно розв’язати. Доктор знаходила саме ті слова, які були потрібні в той момент! Вона просто молодець! Я весь час думала про мою малечу, говорила з нею, просила не боятися і ще трошки потерпіти. Думала про те, що воно маленьке і не знає, що з нею відбувається і що я повинна робити все, що кажуть, аби полегшити моїй малечі появу на Світ. Доктор сиділа навприсядки і казала, що вже бачить чуб. Я дивилась на годинник, але враження було, що він зупинився. Постійно показував 16.30. Час-від-часу слухали серцебиття малючка. І потім я зрозуміла, що щось не так. Принесли апарат, до живота приклали датчики, почалося падіння частоти серцевих скорочень. Але я намагалась не слухати- точно знала, що все буде добре. Ще кілька потуг і мене переклали на крісло. Я вже відчувала втому, а всередині відчувала рух м’ячика- голови. При тому- болю не було. Був тиск, відчуття розпирання. Довелося пропустити (продихати) ще кілька потуг. Доктор сказала, що голівка не проходить і чи можна робити епізіотомію. Ми звичайно, згодилися. Я не зрозуміла навіть коли надрізали, при тому, що це роблять без знеболення. потім не пригадую що було, але в якусь найнесподіванішу мить в мене на животі опинилось щось тепле і слизьке. Я подивилась і не могла повірити- моя малеча лежала на грудях! Її відразу позагортали. Я дивилась на неї і не могла повірити. Сльози лилися просто градом як в мене, так і в молодого татка. Це найсолодше, найнеймовірніше, найбільш захопливе і бажане відчуття за все життя! Така маленька мокра крихітка, лежала на грудях і шукала їсти маленькими губками, сопіла своїм солодким носиком і не хотіла відкривати оченят. Як кротик!
Ми так зраділи, що забули перепитати стать. Двічі на УЗД нам сказали, що дівчинка і були праві. Потім почалася «зачистка території» зашивання ітд. Після чого мою малечку зважили і поміряли 4540 г і 54 см. Ще деякий час ми були в род залі- поки з’ясовували чи є місце в комфортних палатах, але пологовий переповнений і палати комфортні від звичайних відрізняються лише ремонтом, і трьомастами гривнями до оплати, а лежить там 2-3 особи замість 4-х. Ми погодилися на звичайну, безкоштовну, палату.
Біля мене забігала санітарка і «скромно» запитала «за таку дитину буде гарний могорич?». Чоловік дав їй 20 грн. потім в коридорі перепитав «чи я вас не образив?», а санітарка «ну, в нас взагалі-то 30 дають». Повний капєц! Я потім його сварила за те, що він-доктор і не повинен питати таке в санітарок, які виконують свої прямі обов’язки. Потім почалися розрахунки з усіма. Тут були і не дуже приємні нюанси.
Мені важко уявити чому чоловіки і деякі жінки не хочуть присутності чоловіка на пологах! Це та подія, яку варто пережити трьом! Це така підтримка, така допомога, після пережитого почуття виходять в інший вимір, додаються нові грані, виявляється щось таке, чого раніше не уявляв. Наш татусь перерізав доні пуповинку. Обляпав, правда, всіх лікарів, але вміння прийде з досвідом:)

Natalya
10.07.2008, 13:45
Розповідь про пологи з передмовою

Термін пологів припадав на понеділок 30 червня. Не хотілось би в понеділок... А от в неділю було б добре: і 29-е і 6-е підходять. 6 липня, крім того, іменини Святослава, а ми саме так майже з самого початку вирішили назвати свого синочка. Правда, тиждень до 30-го у нас і так святковий: 25-го 2 річниця нашої розписки, 26 – ДН мами чоловіка, 27 – ДН моєї мами, 28 – День конституції, 29 – День молоді . Тож Святик має шанс зробити якийсь з цих днів подвійним святом.
26 червня. Після бурі в понеділок у нас вдома вже 4 день немає електрики і не працює стаціонарний телефон. Скучно. Збираюся і їду на роботу – там хоч в Інтернеті посидіти можна. Співробітники в шоці, жартують, що прямо з роботи і в пологовий поїдемо. На що я відповідаю, що додому ще встигну за речами заїхати. На 16:30 біжу (бо запізнюсь) на курси (з площі Соборної на Озаркевича немалий шмат дороги під гірку). Встигаю подихати останніми типами. Слухаємо розповідь гості про її пологи – звучить оптимістично, п. Зореслава розказує про можливі проблеми ГВ. Вдома хочеться полуниць, вже темніє, а чоловіка ще немає з роботи. Беру мисочку, іду на город сама збирати (згинатись вже трохи важко, але ж хочеться). Смачно все з’їдаю. Приходить чоловік, спілкується з сином: «Ходи до тата на ручки», - каже до животика. Сміємося. Брат, який має везти нас в ПБ, просить не народжувати наступного дня, бо у нього захист диплому. «Домовляйся з Святиком», – кажу. Північ. Приймаю душ, сушу волосся, кладу в сумку рукавички, бо зранку маю іти на огляд до лікаря.
27 червня, 01:00 год. Лягаємо спати. З’являється геніальна ідея сходити ще в туалет, щоб вночі не вставати. Встаю з ліжка і тут «бах!» – по ногах потекло. Кажу чоловікові: «Почалось». Він підривається, починаємо пакувати в кульки всі приготовані для ПБ речі, вдягатися, будимо батьків. Дзвоню лікареві, отримую інструкцію їхати в лікарню і після огляду чергового лікаря передзвонити йому.
02:45 год. Приїхали в ПБ (пологове відділення ЛОКЛ - медінститут). В оглядовій кімнаті мусимо чекати, бо одночасно з нами поступила жінка, у якої другі пологи і вже почались сильні перейми. Огляд чергового лікаря, висновок – відкриття 1-2 пальці, народиш в 2-3 год дня. Мій лікар каже, що буде в 7 год ранку. Медсестра заповнює папери. Потім клізма. Питаю для чого, якщо мені все рівно ще 12 год чекати і я ще 3 рази встигну поїсти, «Бо так сказав лікар», - чую у відповідь. 5 грн санітарці, 20 грн медсестрі «за поступлення» (прямо називати ціну ніхто не соромиться, а я наївна думала, як вгадати скільки треба дати). Нас заводять у великий індивідуальний родзал, де є ліжко, крісло, де народжують, швецька стінка, фітбол, стіл і стілець, два умивальники. Санітарка хоче застелити ліжко, відмовляюся, бо можу зробити це сама та й чоловік поряд (а сама думаю, «зекономлю на послугах»). Ще нічого не болить. Вимикаємо світло, вмощуємося разом на ліжку спати. Заходить медсестра, дивується, що ми без світла.
04:00 год. Води продовжують відходити. Думаю: «Дійсно багатовіддя». Починає по-трошки поболювати низ живота. Щогодини виходжу в туалет (на поверсі). З інших родзалів цілу ніч лунають крики жінок. Час від часу чути дитячий плач – робимо висновок, що хтось народився.
06:30 год. Дзвонить лікар, питає про самопочуття. Кажу, що вже трошки болить.
07:00 год. Нашого лікаря немає. Живіт болить сильніше, але досить терпимо. Перейми кожні 10 хв, але буває і дві підряд. Дихаємо 1-м типом. О, допомагає, супер! Чоловік починає нервуватись, чому не приходить лікар, хоче дзвонити. Але я відмовляю, кажу, що йому і так нема що з нами наразі робити. Здому дзвонять, питають, чи везти нам сніданок. Прошу тільки «Снікерс», щоб клізма не виявилась даремною.
09:30 год. З’являється лікар. Питає, чи болить. Кажу: «Болить, але не сильно». Перевіряє розкриття – 4 пальці. До нас один за одним заходять різні представники медперсоналу, слухають серцебиття дитинки.
12:00 год. Перейми сильніші, кожні 5 хв. Але тривають 30-40 с – терпіти можна. Ніс замучився дихати 1 типом, переходимо на 2-й. Знов заходить лікар, розкриття – 6 пальців. А води продовжують відходити. Лікар каже, що розрив занадто високо і тому процес триває так довго, проколює (абсолютно безболісно) нижче. Після цього перейми ще сильнішають. Живіт болить так, як і болів плюс додаються болі в поперечному відділі спини. Вирішуємо спробувати фітбол (раз він є, то чого йому дурно простоювати). На м’ячику похитуюсь взад-вперед, вліво-вправо. Як використати швецьку стінку, не придумала. Ходжу по залу, час від часу лягаю на ліжко і між переймами стараюсь максимально розслабитись, навіть починаю засинати. Про початок перейми повідомляю чоловікові, і він робить масаж болючої ділянки спини – класно. Прошу нагадувати про посмішку, бо це дійсно допомагає зменшити біль. Крики з інших залів продовжують лунати, а до нас, коли хто не зайде, я посміхаюся… За дихання і снікерс нас похвалили.
14:00 год. Перейми кожні 3-4 хв, сильніші, але за тривалістю такі, як були раніше. Розкриття 9 пальців. Вводять окситоцин (у мене немає медичної освіти, і я вірю, що все, що робиться, все на краще, тому сильно заперечувати не стала).
14:30 год. Починаються потуги. Біль слабший, але сильно тисне на пряму кишку. Це все лікар каже мені передихувати «собачкою», а акушер (молодий хлопець, але, видно, свою справу знає добре) радить вдихати носом, а видихати ротом в трубочку. І ні в якому разі не можна тиснутись самій. В результаті чергую ці два типи дихання, що допомагає не тужитись. Також імітую сідання на високий стілець – теж спрацьовує позитивно. Лікар питає, чи можу ще терпіти, кажу, що можу. А що буде, як не зможу, «то вродиш», - чую у відповідь. Сміємося. Кажуть між потугами ходити, а під час потуги ставати спиною до крісла і прогинатись назад – так голівці буде легше опускатись правильно. А тим часом все готують до народження дитини. В залі лікар (спокійний як слон), 3 акушери (одна з них, сидить за столом і щось записує) та неонатолог. Лікар каже, що залишилось зовсім трошки чекати, а я пригадую нічні крики з сусідніх родзалів, а також сцени з фільмів і вирішую уточнити, чи то на кріслі вже мені має бути так погано. Питаю, в який період то так кричать, а всі присутні з мене сміються. «Найболючіший період – це розкриття шийки матки, а в тебе це вже пройшло. На кріслі вже немає чого кричати – залишилось кілька разів потиснутись і пологи закінчаться», - пояснює лікар. Прикольно. Тепер запрошують на крісло. Його треба обійти, бо я стояла позаду. Ага! А йти то якось зовсім незручно. Таке враження, що між ногами м’яч і їх просто неможливо звести разом. З одного боку це тішить, бо значить голівка вже близько до виходу, а з іншого, як же йти. Якось зрештою мені ті 4 кроки вдалось зробити.
Після 15:00 год. На кріслі. Трохи дратує розпущене волосся (акушерка настояла, бо вони там «всі дуже суєвірні»), жарко, прошу чоловіка зібрати його і потримати у хвості. Лікар розказує, як тужитись – те саме, що на курсах. Починаємо. Одна потуга на три вдохи-видихи і попросили не тужитись. В той момент, чоловіка послали за дитячою олійкою, щоб змастити голівку. Олійку, звичайно, в 4 кульках в такий момент він відразу не знайшов, використали… крем під підгузник. А якби чоловіка не було, цікаво, чи то я би мала вставати з крісла і шукати олійку? Ще одна потуга і чую, мені явно стало легше. Але в залі на хвилину запала тиша. Я бачила, що акушери (пологи приймали двоє) щось зосереджено роблять, але не кажуть ні слова. Лікар уважно слідкує за їх рухами. Коли їх активні дії припинились, я питаю, що мені робити. Вони кажуть «тужся»; питаю сильно чи легенько, кажуть «середньо». Потуга і мені на живіт кладуть моє сонечко. Личко синювато-червоне, але таке кумедне, курносе з широко розплющеними великими синіми очима. Такий серйозний погляд. Подивився, покричав трошки і затих, далі розглядаючи. Чоловік був на сьомому небі від щастя, здавалось зараз заплаче. А мені все ще не вірилось, що нарешті це сталося.
Пояснили і хвилинну напругу. Виявляється дитинка два рази обмоталась пуповиною. І коли всі мовчали, її якраз розмотували. Народження дитячого місця і перевірка родових шляхів пройшли швидко, хоч, звичайно, хотілось би, щоб вже залишили в спокої. Пологи закінчились без розривів і розрізів. І, як не дивно, я відчувала себе повною сил, навіть спати перехотілось. Дитинку поміряли, зважили, запеленали.
15:40 год. В цей момент розпочалось нове життя нашої маленької сім’ї. У нас з коханим з’явилась нова, напевно найважливіша, спільна місія – виростити в любові це маленьке чудо, яке зараз так уважно нас розглядає, чекає тепла і… молочка (дитину приклали до грудей, як тільки я перейшла з крісла на ліжко – до 30 хв після народження).

Вважаю, що пологи були легкими: без страшних мук, криків, нервів, тілесних ушкоджень. Безмежно вдячна чоловікові, що він був зі мною. Всім майбутнім мамам бажаю такого ж легкого досвіду і віри, що все буде добре.


Anka, то ми з тобою напевно десь в тих коридорах перетинались. Я була в родзалі №2, палаті №14 і №16 :)

Бурулька
11.07.2008, 14:44
Ну от і прийшов час, коли ми можемо поділитися своєю історією пологів :radist:
Отже, почну спочатку.
Згідно УЗД ми мали народитися 2-3 липня, якщо використовувати підрахунок по останніх місячних, то ПДР припадала на 24 червня. Така різниця в датах трохи насторожувала мене, але я всім розказувала, що народимося 2-ого липня, щоб потім не діставали запитанням "Ти вже?"
Отже, 1-ого липня (вівторок) ми були на плановому огляді в ПБ, лікарка сказала, що ще не народимо і голова ще високо. Сказала, якщо не народжу до понеділка, то в понеділок прийти з речами і вона мене покладе в лікарню. Ще слід зазначити, що в ЖК мене з 30-ого тижня лякали, що голова дуже низько.
Я панікьор, а в час вагітності ця моя риса загострилася :) Отже я не стала чекати до понеділка і прийшла в п"ятницю (4.07) в ПБ і попросила, щоб лікарка ще раз оглянула, бо мені хотілося перед вихідними мати більше інформації щодо відкриття і т.д. Вона оглянула, сказала, щоб я заспокоїлася і не панікувала, бо то і так нічого не змінить і знову повторила, що якщо не народжу, то в понеділок з речами.
Після цього я подзвонила мамі, щоб вона прийшла до мене і дещо допомогла вдома зробити. Поки мама поралася на кухні, я вирішила повитирати порохи в хаті. Пострибала трохи на табуретку і з табуретки, поприсідала.. Потім відчула, що трохи втомилася і вирішила лягти. Мама пішла додому. Десь біля 18,00 мене трохи почав боліти. Я подумала,Що то від стрибання по табуретках.Прийшов чоловік додому, я пішла в ванну, щоб трохи розслабитися і щоб біль минув. Не минув. Час від часу повторювався, але якоїсь чіткої періодичності не було десь до 20,30. Потім все частіше були перейми. Ми дочекалися до 23,00 і чоловік побіг по машину.
Декілька хіилин після опівночі ми приїхали на Батальну. Розбудили чергову тьотю в приймальній. Я коли на неї дивилася, то думала,що засну. Покликала тьотя чергового лікаря, той оглянув і сказав, Що можна ще додому поїхати, якщо я хочу. Звичайно, що захотіла..
Вдома перейми повторювалися кожні 10-12 хвилин. Якщо чесно, то не дуже слідкувала, бо хотіла хоч трошки поспати і біль був не дуже сильним. Спала я по 10-12 хвилин, і з кожним разом все сенше і менше.
Вранці о 10,50 ми вже були в ПБ. Лікарка оглянула і сказала.що процес пішов і ми пішли оформлятися. Якщо чесно, то найгіршим моментом у всьому процесі народження дитини була клізма. Отже оформилися. Нас з чоловіком відвели в родзал, оскільки ПБ переповений і дуже багато поступали, тому в палатах місць не було. Але це краще, оскільки ми отримали окрему кімнату з ліжком, де можна було нормально говорити, лежати, ходити, і не треба було виходити в коридор. Чоловік у мене золотий. Ми з ним жартували, розповідали один одному байки, він робив масаж спини і слідкував за періодичністю та тривалістю перейм. Я не знаю, що я би робила та сама.
Потім у мене відійшли води і перейми почали ставати сильнішими і частішими... Так ми провалялися в ліжку і проходили десь до 15,55. Періодично до нас заходили акушерка або лікарка, слухали серцебиття, дивилися, що ми дихаємо під час перейм і йшли далі...
Коли організм вже вимагав тужитися, чоловік покликав лікарку та акушерку. Вони прийшли, глянули на мене і відправили на кріслоприблизно о15,55-16,00.
Перед пологами ми з чоловіком домовлялися, що він буде з нами під час перейм, а потім вийде в коридор. Я не хотіла його змушувати бути під час потуг, оскільки він не виявляв шаленого бажання, а я не хотіла, щоб він робив це лише тому,що я попросила. Але чоловік не вийшов, залишився з нами. Це додало стільки сили, що ви й не уявляєте. Просто відчувати, що він поряд, це прекрасно. це неможливо описати словами...
Отже, ми на кріслі. Довелося зробити один надріз. Неприємно було, але терпимо. Це був єдиний момент, коли я крикнула. Під час потуг відчуваєть не біль, а саме сильний тиск. Таке враження,що тебе щось розриває. Я налаштовувала себе на те, що все буде добре і не одна я народжую, і не одна я через це мушу пройти.
16,15 ми народилися. Наша дівчинка 3700/53. Коли я її побачила, то не повірила очам. Не повірила, що ми народилися, що позаду 9 місяців вагітності. Наш татко поцьомав мене в чоло і відчутно було якийсь трепет його губ. Хотілося пустити сльозу, але не вдалося, зсередини розвивало вже інше почуття - гордість, що в нашій сім"ї народилося нове життя.
Коли доця опинилася на животі, радість переповнювала нас обох. Я ще чекала, коли мені скажуть один раз потужитися, щоб вийшло дитяче місце, але таке враження, що організм сам закомандував і потужився легесенько, і все, дитячого місця вже нема. Ще був процес зашивання, але гормони щастя затьмарили розум і мені було вже всеодно,що там робиться.
Одна з перших думок,що прийшли в голову, була приблизно така: "Народити, то не так вже й важко. Треба буде повторити"
Потім мені допомогли лягти на ліжко. Неонатолог оглянула нашу крихітку. Сказала, що все гаразд. Поставила нам 9/9 :radist:Після огляду дитину поклали до мене, щоб вона поїла.
Через шви мені не можна було сідати 2 дні, тому ми їли лежачи. Це нам не вдавалося. На другий день я вже не могла дивитися як мучиться моя дитина, тому я брала її на руки і ходила з нею, поки вона їла. Руки відпадали, бо їсти вона могла 1,5 години, але задоволення на її обличчі, коли вона їла, варте того.
Ми щасливі :radist: Майбутні мамусі і татусі, народжуйте разом.

tslezinska
25.07.2008, 13:35
Наші пологи почалися більш ніж за місяць до планованої дати. 1 квітня 2007, неділя, ми з друзями в садочку за Науковою на пікніку, я офіційно вже місяць як в декреті. Але на роботу ще тиждень планувала ходити, якраз всі справи позакривати, щоб з чистим сумлінням... Але не так сталося, як гадалося. Вночі почало мене боліти внизу живота, з правого боку, там, де апендикс. Я знаю, де саме має в такому випадку боліти, тому сумнівів практично не було. Чоловіка вирішила не будити, до ранку якось промучилася, ходила по хаті, рачки намагалася спати. Прокинувся. Повідомила йому, сумнівів вже жодних щодо походження болю. Вранці нам обом треба було йти в ЖК здавати аналізи для партнерських пологів, тому поїхали, я першим ділом до терапевта: «В мене апендицит», лікарки, як завжди нема, медсестра розводить руками: «Лікарка вам нічого не скаже, йдіть до гінеколога». Спускаємося, моєї лікарки немає, йду до тієї, що зараз приймає: «В мене апендицит». На що вона дивиться на мене «У вас живіт сиольно опущений, води зараз відійдуть, на збереження!» Навіть не помацала! Пише бомажку... Я в шоці від цього дзвоню на Батальну лікарці, з якою домовлено (Лехновська), кажу, що мене до них на збереження відправляють, але в мене апендицит. Вона радить до них не поспішати, але поїхати до будь-якого хірурга в обласну, нехай глянуть. Їдемо, мені вже сильно болить. Там ловлю першого ліпшого (і слава Богу! Він був просто неперевершений!), кажу, що в мене або апендицит, або води відходять, на що він посміхнувся: «Та ви ж не знаєте, як то має бути» Потім були з пару десятків лікарів різних, що проносилися перед очима, я навіть обличь вже розгледіти не могла, УЗД нирок (бо не знали точно, може то нирки), я вже непритомнію...Нарешті довгоочікуване полегшення, повна анестезія, анестезіолог навіть слова до мене не встиг промовити, як я відрубалася. Операція пройшла вдало, ускладнень жодних не було. Прокинулася в післяопераційній, чоловік поруч, прошу пити. Не можна, лише губи змочити. Нехай так. Поруч лежить ще одна вагітна після апендиктомії! Напевно, то часті трафунки. Наступного ранку в мене почалися дикої інтенсивності скорочення матки, я вирішила, що то перейми! Мене 4 чоловіки на руках в ковдрі несуть в обсервацію ЛОКЛ, мене дивиться старша пані суворого вигляду, каже, що розкриття немає, родити не буду. Чоловік встиг з нею погаркатися, бо спитав, що зі мною збираються робити. В результаті вона відмовилась мене доглядати, передала іншій (знову слава Богу! Чудова лікарка трапилась), Ісаєвій. Поклали під крапельниці, так я пару днів лежала, купа антибіотиків внутрішньовенно, хірург щодня приходив шов дивитися, привели на мене погледіти навіть студіків під керівництвом старого професора...10днів в обсервації я «родила» разом з іншими, щоночі переживала це по клька разів. Тому поспати вдавалося хіба вдень. Вночі під крики жнок матка знову скорочувалася, я аж зубами цокотіла, малий починав битися в живий шов то нозями, то голівкою. Чоловік зі мною там постійно вночі був, його вже весь медперсонал знав, віталися навіть як зі своїм. В лікарки випросила на 1 ніч додому поїхати, хоч нормально поспати, бо вже сили нема. Боляче було труситися в машині по бруківці, але щастя від тієї 1 ночі вдома неміряне! Вранці раненько тихо приїхали назад, мене мають виписувати. Сама пішла до хірурга, він зняв шви, благословив. Гроші брати не хотів, сказав, нехай родить спочатку. Запевняв, що родити сама буду, шов міцний.
6 травня дзвонить Ісаєва, я з нею передомовилася про пологи, бо на Батальну їхати не випадало—після перебування в обсервації в них і родити треба, та й мене Ісаєва цілком влаштовувала! Каже, що їх мають на помивку закривати, треба або пришвидшувати хід подій, або проситися з нею де інде...Кажу, проситися зле, давайте пришвидшувати. 7-го приїхали, оформилися знов в обсервацію, дали 10грн за то. Мабуть, з переляку почалися легкі перейми, чоловік зі мною, робить масаж спини. Шийка завернена дозаду. Ісаєва кличе ту старшу лікарку, вони мені миттю кулаком вивертає шийку, наче аж до горла рукою дістала! Перейми все одно слабкі. Походила так півдня, нічого не почалося, дали мені укольчик заспокійливого і відправили спати. Наступного дня лікарка мені в шийку таблетку якусь вставила, щоб розкриття почалося. З’їсти лише шоколадку та йогурт дозволила, потім клізма. 12:00 дня. Почалися перейми знов, а з часом кров’янисті виділення, через що прокололи води, бо то плацента почала відшаровуватися легко. З проколюванням перейми пішли сильніше, йдемо з манатками в родзал, всі типи дихання з курсів миттю забулися, покладаюся на інстинкти, чоловік сидить навколішки, я колінами йому на коліна стою, прогинаюся, так краще. Трошки на м’ячику. Мене постійно ганяють на крісло слухати серцебиття, потім знов вниз чекати, поки потуги почнуться. Чоловік трохи бризкає на мене води з заздалегідь приготованої пляшки, змочує губи. Взагалі якби не він, я навіть не знаю, як би все пройшло, бо з чоловіком ніякого болю не помічала, він мені дуже допоміг! Нарешті вже на крісло, тужитись погано виходить, бо неправильно тужуся. Вкололи пару разів окситоцин. Врешті-решт голівка почала виходити, я не кричу, бо після тих 10 днів нічних криків собі твердо пообіцяла не кричати, та й не хотілося. Поприходили інші лікарі, та старша також, хоча вона вже не здавалася таким стервом Трошки всі помагають, лікар-чоловік натиснув ліктем на живіт, дитинка майже вийшла! 20:00, малий народився:radist:, я зі сльозами прямо кричу їм, дайте мені дитину! Мого карапуза викладають мені на живіт, пуповині не дали відпульсувати, бо в сусідньому родзали теж вже рожають, акушерка бігом миє руки та несеться туди. В той день прямо завал був! Далі обтерли Штефка, зважили-поміряли, з п’яточки кров взяли, чоловікові сказала ретельно наглядати за персоналом. 8/8 по Апгар, малий смоктати спочатку не дуже хотів, першу добу взагалі відсипався, зате потім...відірвати не могла! В мене одна пелюстка плаценти не вийшла, Ісаєва дістала, зашила мікророзриви шийки матки, було набагато болючіше за самі пологи, я вже не могла дочекатися завершення тієї екзекуції. Нас перевели в 4-місну палату (1-місну перед нами зайняли), непогана, але я дуже шкодувала за 1-місною, бо у всіх, крім нас, в палаті були якісь проблеми з ГВ, всі діти кричали, купа батьків метушилася, а ми втрьох: я, чоловік та карапуз, жодних проблем, тихенько хропемо...Але пробули недовго, вже на 3-й день в обід нас виписали!
Ісаєвій величезна подяка! Чудовий лікар, хоча пологи й пройшли неправильно по всіх параметрах через той поспіх з помивкою (яку потім на 10 днів перенесли...), але я більше тоді переживала за здоров’я синочка, бо операція в мені все перевернула. Частину грошей, що ми їй дали, вона повернула! З рештою персоналу вона сама розрахувалася, ми дали просто загальну суму на всіх і не мали більше клопоту. Всі дні вона також до мене приходила. Нарешті нам вдалося вручити гроші хірургові, він за мене дуже тішився. І чоловіку також безмежно вдячна, бо він зі мною був у найскладніші та найвідповідальніші хвилини! Якщо батько бачить, як народжується його дитина—це запорука щасливої сім’ї!

lapocka
03.08.2008, 19:36
Думала, чи писати вам історію своїх пологів, тому, що вони були не природні, а шляхом кесаревого розтину. На щастя мало тут таких розповідей.
Води почали відходити мені в районі 21. Потрапили ми в пологовий о 22. за весь час схваток майже не було. В лікарні мене оглянув черговий лікар, і сказав що відкриття невелике, але шийка згладжена. Пізніше довший час сиділа з черговим лікарем розмовляла на коридорі, чекали щоб почались схватки, але їх не було і не було. Коли прийшов мій чоловік нас поклали в родзал, для сімейних пологів. Сам родзал просторий чистенький, посередині одне родильне крісло, збоку кушеточка на яку мене поклали.Негативних відчуттів родильний зал зовсім не викликав. Тішусь, що зі мною був мій коханий чоловік, підтримував він мене дуже сильно, ми сміялись, розмовляли, коли боліло, любий тер мені спинку, це не дуже допомагало, але було приємно,що він є поряд.
ПОтім приїхала моя лікар, оглянула мене, і сказала, що голова моєї крошки не вставляється в таз, але будемо пробувати народжувати природнім шляхом. Схватки почали частішати, але голівка далі була високо:(.
Далі я погодилась на стимуляцію, під час стимуляції я відчула лише 2 схватки, але по 10 хв.Паралельно слухали серцебиття моєї дівчинки. Під час першої схватки серцебиття впало до 89уд/хв, а другій схватці коли знову впало СБ. мене відразу перевели в операційну. Я відразу погодилась на кесарів розтин, бо коли чуєш що серденько твоєї дитини починає гірше битись, ти готовий на все, лиш би все було добре.(голівка за весь час так і не вставилась:no:)
Мене дуже швидко перевели в операційну, лікар, анезтезіологог, акушерка, справжні професіонали і дуже хороші люди. Велике і щире їм дякую за своє сонечко.
А далі ......наркоз......голова обертом...
І просинаюсь я в післяопераційній, від того , що мені показують мого ангелика, ще якось вимовляю: "Скільки за Апгар?".Чуючи відповідь 7/8 ...... знову засинаю спокійна від того, що все добре закінчилось.
Під час таких операцій мама прогавляє такий такий важливий момент, як викладання на груди дитини, оцю першу, одну з найважливіших секунд спілкування між мамою і дитям.
Але в даній ситуації по іншому не можна було.
Коли зараз дивлюсь на своє золотко, тішусь тим що воно в мене є, тішусь кожною хвилинкою. А про операцію вже забула.

Nastyusha
08.08.2008, 14:49
Ну ось і я щось вирішила накалякати про свої пологи
Під час вагітності собі мріяла що народжу доцю 17 липня. Ось і прийшло 17 число, а пологами навіть і не пахне….. Тоді подумалось що 24-го буде в сам раз, діло в тому що всі наші дати з чоловіком закінчуються на 4 або 7 (24 – моє день народження, 27 – його, 17 – синочка, 14 – дати знайомства і одруження, якраз ще однієї сімки не вистачає:)). Ось на дворі 24 липня – трошки щось ниє внизу животика, але знов не воно : ((( І чомусь малявочка починає себе дивно вести – менше рухається вдень а ввечері нірку в мамі риє і якось дивно здригається. Стає страшно, адже на попередніх узд ставили фетоплацентарну недостатність і передчасне старіння плаценти. Домовляюся зі своєю акушеркою на огляд у лікаря на 25-те липня на ранок. Ох чує моє серце, що додому буду вертатися не сама:) Старшого синочка лишаю зі свекрухою, а чоловіку кажу « В разі чого я звякну ,а ти мені привезеш мої кульки з речима».
Так от – огляд на кріслі показав що є невеличке розкриття – 2 пальці, але якщо узд покаже що все з плацентою ок то ми можемо повертатися додомцю. УЗД звісно нічого доброго не показало – мало того що ляля була в 39 тижнів по розмірам на 37-38, а плацента…. то ужас!!! Вся в білих крапинках, то якісь там кальцинати які перешкоджають плаценті добре працювати (я потім бачила на власні очі – плацента то така штука як печінка і вся вона була як ніби з крапинками вапна, короче неприємне «зрєліщє»). Виявляється моєму сонечку в животику останнім часом погано поступали поживні речовини з крові і тому вона вдальнійшому народилася манюньою, як акушерка сказала «Ти з тих жінок які під час вагітності самі поправляються, а дитинку тримають на дієті:))))»
Після УЗД не виникало вже жодних запитань і треба було негайно родити. Я звичайно дуже розстроїлася, бо не хотіла ніякої стимуляції, але треба так треба… Виявляється я дарма переживала! Десь через пів години після спуску вод (а Ковальчук їх так легенько спустив що я і не помітила) в мене почалися перейми, відразу з інтервалом 5-6 хвилин, але зовсім не болючі. Приїхав чоловік з наготовленими пакетами (акушерка як побачила спитала чи я часом не на місяць до них прибула:D), і ми сіли в родзалі для сімейних пологів, роздумуючи і гадаючи коли все закінчиться. То була година 12, чоловік казав, що в годині четвертій-п»ятій вроджу, я щось сумнівалася і думала довше буде. Ох як ми були неправі! Перейми ставали все довшими, а інтервал меншим. Я ходила по залу, сміялася з чоловіком, не вірилось що то вже ТОЙ день. Десь близько біля третьої години перейми стали з інтервалом 2-3 хвилини, але болю страшного я не відчувала, було зовсім терпимо, тільки от почалось сильне роздратування на всіх – на чоловіка, який говорив по телефону, на сусідку з сусідньої палати яка вже другу годину стогнала і кричала… І тут… після наступної перейми відчуваю, що починає тужити! Я в шоці що то ВЖЕ так скоро, як то так, мені ж навіть капельницю не робили (хоча хотіли, а не встигли;)). Одним словом в мене почались потуги, я одним роздратованим оком як глянула на чоловіка так і випалила – ВИЙДИ :D Сама не знаю чому, чи то підсвідомий страх що він буде бачити як мене ріжуть-зашивають, чи знервував його жалібний погляд і питання «Що,дуже болить?» Короче він вийшов, я швидко запригнула на то крісло без східців і чую припливи потуг, а біля мене тільки акушерка! Я в паніці! Питаю «Де лікар? Де неонатолог? Де всі???» Вона керує не тужитись, а тільки дихати. Як не тужитись, як воно само тужить і я вже відчуваю голівку між ногами??? Нарешті прийшла дитяча лікарка і санітарка, а лікаря нема… З тими «Не тужся, а просто дихай» я і вродила  Дитина сама вилізла на волю. Всі відразу «Ой яка маленька, ой яка красуня, а яка крикуха, співачкою буде і т.д і т.п.», а я вже їх не слухаю а тільки очі дивляться за дитинкою, хочеться по швидше пригорнути і поцьомати :) Тут згадую за себе і питаю «Розрізи-розриви є?», «Ні, тільки тріщинка на губі, зараз лікар зашиє». НАРЕШТІ прийшов лікар! Зробив чистку (малоприємно я вам скажу, але мусь із-за тої плаценти) і зашивши сказав «Ню-ню, ви ще скажіть що тяжко родили». Потім впустили татка, він нас сфоткав з доцьою на тому дурнуватому кріслі без східців і десь через 15 хвилин мене переложили на кушетку щоб перший раз прикласти до циці дитинку :) Через 2 години перевели в палату від Антошки на третій поверх, і вже через якісь пів години я бігала по палаті «як молода» і розкладала свої клунки :D
Всім майбутнім матусям щиро реально бажаю таких легких неболючих швидких пологів як у мене!!! ;) Це було неперевершено. Через років десять думаю все повторити! :)

Натася
12.08.2008, 16:17
Напишу і я про свої пологи.
Все почалось в п’ятницю, 18 липня (хоча ПДР в мене була на 30 липня). О 5:30 я прокинулась від того, що мені щось тече по ногах. Встала з ліжка і побачила під собою калюжку. Подумала, що то почали підтікати води, почала прислухатись до себе – перейм як таких не відчувала, просто трохи нило низом живота і поясниця. Але я вирішила ще не будити чоловіка і дала йому ще поспати до 7:45 (коли задзвонив будильник). Коли чоловік прокинувся, схвильовано сказала йому, що «почалось»:), але ще відпустила в терміновій справі і заїхати на роботу, щоб відпроситись. Десь біля 11 подзвонила лікарю, з котрим було домовлено про пологи – він сказав негайно приїжджати. Біля 12 ми були в пологовому (це перша річ, про яку я жалкую). Лікар мене оглянув (про те, наскільки це було боляче, я промовчу), сказав, що навколоплідний міхур цілий і то були не води, а пробка і відпустив додому. Думаю, що його «огляд» спричинив подальші події. Далі мене цілий день сильно боліла поясниця і хапало живіт. Але на ранок наступного дня вже нічого не боліло.
В суботу, 19 липня, близько 22:00 мене знову почав хапати живіт, при чому з певною періодичністю – 15-20 хвилин. Я повідомила чоловікові, що вроді дійсно починається і тому треба лягати спати:) чоловік спав, а я то спала, то прокидалась на хапання, то ходила по хаті. Вистачило мене до 4 години ночі, коли я вже не могла спати, тому підняла чоловіка і ми помаленьку почали збиратись в пологовий. Приїхали туди ми біля 6 години ранку в неділю, 20 липня. Мене оглянув черговий лікар – сказав, що відкриття 1 палець, але в телефонному режимі з моїм лікарем вони вирішили залишити мене в пологовому (друга річ, про яку я жалкую). Мене оформили і відвели нас з чоловіком в родзал – благо він був далеко від їхнього «поста», тому нас рідко турбували. Ми в основному спали (з чого потім приколювались лікарі – що в обнімочку:)), трохи ходили, розмовляли, жартували, чоловік робив мені масаж, а я час від часу ходила «на пост», щоб мені поміряли тиск (бо мала під час вагітності проблеми з тиском). Перейми частішали і сильнішали.
О 14:00 приїхав мій лікар, оглянув мене і сказав, що відкриття 3 см (всього лиш!!!). Сказав, що приїде о 19 ще раз. Тим часом чоловік поїхав по піцу:), бо ми вранці нічого не їли. На 19 годину в мене перейми були кожні 3-5 хвилин… а з сусіднього родзалу повели кесарити дівчину, в котрої перейми були з 23 години суботи, з 9 ранку її стимулювали, а відкриття так і не було:(
Оглянув мене лікар, сказав, що відкриття 4 см, що почали підтікати води, тому взяв і спустив їх (!), сказав, що треба стимулювати і якщо не буде матка відкриватись, то, можливо, доведеться кесарити.
Близько 20:00 мені поставили крапельницю і тут «панєслась»! Мною почало трясти, мене вирвало… а далі все було як в тумані – перейми були такими болючими, що я скавуліла, між переймами я провалювалась, на перейми навіть очей не відкривала. Пробували різні пози, масажі і т.д., але нічого не допомагало. Але, як потім з’ясувалось, то були тільки квіточки. Ягідки пішли пізніше – коли мене почало дико тужити, а відкриття тільки 7 см і дитина ще високо, тобто тужитись не можна. Це була, мабуть, найгірша година в моєму житті – тужило просто неймовірно, передихувати було важко, бо тягнуло на рвоту. Добре, що чоловік був поруч, бо я чула тільки його голос – «дихай!», «не тужся!», «пожалій бейбіка!» - тільки завдяки йому я так-сяк не тужилась.
Нарешті тужитись дозволили, але сказати лізти в то дурацьке крісло – блін, наскільки воно незручне! То просто нема слів! В ньому я толком не могла потужитись – тужилась «в лице», та і сил вже не дуже було після того веселої години. Кілька разів прошу дозволити повернутись на ліжко – мене «не чують»…
І от лежу я в тому дурацькому кріслі, проходить перша перейма, друга, п’ята, а результату майже нема. Акушерка вже прицілюється до витискання дитини, але чоловік прибив це «на корню». Я йому ще до пологів строго-настрого казала не дозволити витискати дитину – хай вже краще мене розріжуть, якщо що. Ото я лежу і усвідомлюю всі перспективи, які переді мною відкриваються – або витискання дитини, або різання мене…лікар дає мені половинку якоїсь таблеточки – під язик. Теж не надто хороші моменти, та таблетка тільки заважає тужитись, а ще сильно заважає катетер на руці (як потім з’ясувалось, що мені вже нічого не капало, а через нього кров вверх йшла) . Думаю, що вже треба щось робити. На наступну перейму вже 3 рази нормально тужусь – прорізається голівка, пече…, акушерка жартує, що я «впала в нерви» - ага, з вами не впадеш! Чоловік іде по фотоапарат. І на наступну перейму «вискакує» моя малявочка – акушерка ледве встигає зловити:) 23:10…
А далі мого зайчика обтирають, важать (3800), міряють (54 см), я кілька разів прошу дати мені його нарешті на живіт, на мене ще зляться. Правда, через 4 хвилини після народження таки викладають мою крихітку мені на живіт. Чоловік плаче… а я навіть не маю сили, щоб поплакати… Далі чистка – добре, що в мене була дитина на животі – то я хоч не так сильно біль відчувала, слова лікаря, що розривів нема, є тільки маленька тріщинка, яку навіть зашивати не треба…
Потім мого сонечка одягають і дають на руки таткові, який знову плаче… мені в той час дозволяють злізти з того крісла, перелягти на ліжко, дають дитинку – перше прикладання до грудей, 23:35.
Я упущу розповідь ще про деякі неприємні моменти перебування в пологовому і про те, як я воювала за своє право відмови від прививки, як мене називали поганою мамою, погрожували, залякували…На щастя, це все минулось і зараз я сиджу і милуюсь своєю крихіткою…
Чи задоволена я своїми пологами? – Ні. Але добре, що обійшлось хоч так.
Чи хочу я ще дітей? – ТАК, однозначно. Але навряд чи я піду їх народжувати в той же пологовий і до того ж лікаря…
А найбільше я вдячна своєму коханому чоловікові – не знаю, як би я то все пережила і що б я там робила без нього…

p.s. вибачте, що так многабукав:shy:

pampyshka
01.09.2008, 01:50
Нарешті і я напишу свої враження пережитого:) Спеціально чекала пару тижнів – може не так жахливо вийде як тоді сприйнялось:)
Словом…
Вагітність у мене була дуууже легка, якийсь маленький токсикоз, трохи наприкінці ноги спухали, набрала в сумі тіко 9-10 кг, але загалом все було пречудесно + до того десь за два тижні до пологів мені втрапила на очі книжка Грантлі Дік-Ріда «Роди без страху» і вона помогла – позбавила мене страху пологів на ті два тижні що лишилось:))) Ця вся попередня чудесність і легкість призвели до того, що я геть виявилась не готова до пологів як болючого і НАСТІЛЬКИ болючого процесу :(
Початком процесу були тренувальні перейми в ніч з 13 на 14 серпня, було боляче, але я пересижувала на фітболі і загалом нічка пройшла терпимо:) 14-го вдень я відіспалась і тішилась що вже скоро:) в ніч з 14 на 15 перейми були з інтервалом 20-17 хвилин і вже не припинялись аж до пологів…то мабуть сімейний спосіб життя, а ми з мужем абсолютні сови, дався взнаки, що «переймалась» я переважно ночами :) інтервал між переймами засікав муж і особливістю мого організму виявився нечіткий інтервал, тобто перейми йшли 20-17-17-20-17…..15….і т.д. Ми думали шо то знов тренувальні але просто якісь фірмові, але стало ясно, що тенденція до скорочення Є. Заодно і сумки до пологового склали, ще та була нічка :) правда зранку мене чекали дві неприємні штуки – почався розлад шлунку і блювота:( я троха переживала, бо тоді ше не знала, шо блювота може бути реакцією на розкриття матки. Позвонила я своїй майбутній родильній лікарці Леськів В.Д. і кажу: інтервал 15-17 хвилин…шо тепер? Вона каже: приїзди на огляд. Я запитала чи з речима, але мені відповіли шо то ше зовсім рано, їдь так…
Приїхала я на Батальну, Леськів мене оглянула, сказала що є розкриття 2 пальці і що коли інтервал між переймами буде 5 хв то можна викликати таксі і звонити їй що ми вже їдемо. Мені після огляду стало легше і я намірилась з Батальної пішки в центр перейтися – як то казала моя коліжанка: «більше ходиш-легше вродиш»:) . та дееее….я дійшла до найближчої зупинки, сіла і викликала таксі, бо біль був такий шо я й сидіти толком не могла не те шо кудись гуляти:(
День перед пологами я запам»ятаю надовго – це були суцільні перейми, рвота і розлад шлунку…їсти я вже не хотіла, все-дно все верталось через 30 хвилин, пила воду і чайчик з шипшини, щоб не було зневоднення організму, тай блювати водою легше ніж колишніми твердими продуктами…
Між тим чоловік регулярно заміряв інтервал, але мене, за моїм проханням, про графік не інформував, щоб я себе не настроювала ні на що, а просто передихувала. Так все і тривало – я спала між переймами або бігала до туалету на здибанки з білим другом. Велике дякую моїй майбутній кумі, взнавши шо в мене перейми і що вже скоро, вона прийшла, морально підтримала, позасікала інтервал пару годин, поки муж на роботу вибігав. В той момент це була неоціненна моральна підтримка. День підходив до вечора, а зміни було всього дві – скорочувався інтервал і я вже не мала сили пити воду тому вертала жовч… з інтервалом була проблема, бо він і далі стрибав 7-5-7 хвилин. В 23 годині проміжок став 3-5-3-4 хвилини…ми вирішили викликати таксі. Я б тоді і ше трохи дома побула, але пологи перші, ми боялись, що інтервал стрибне до 3-1 хвилина, а народжувати в таксі не хотілось…
Приїхали….зареєструвались….клізма мені не грозила, я й так була пуста з обидвох сторін, і бриття теж не потребувала… якийсь лікар оглянув, сказав, що розкриття 3 пальці, з чого я була геть здивована, так весь день мучитись і на так мало розкрилось..:( привели нас в родзал і я втішилась, що вже бачила фото подібних залів, а то б те крісло з рудою цератою мене не надихнуло :( заодно спитала санітарку, як на нього вилазити і тепер ділюсь досвідом для майбутніх бажаючих – спираєтесь долонями на гачки для ніг, стаєте одною ногою на перекладину між ніжками і вижимаєтесь. Це все робиться спиною до крісла. Лікарка потім була здивована коли побачила що я вмію вилазити, хоч вона і не казала мені як :) десь за півгодинки після реєстрації приїхала лікарка і сказала, що для прискорення пологів можна використати якісь свічі, від чого я відмовилась, тоді вона порадила ходити, щоб скоротити інтервал між переймами, бо він, як тіко ми приїхали в ПБ завмер на 4 хвилинах і фсьо…по мені нарешті стало можна годинник звіряти…словом я ходила…десь до 1-ї ночі, інтервал став 1 хвилина, але води не відходять…і не підтікають…я вже там і Бозю просила і все що завгодно, а води на місці:( Леськів каже: пробиваєм. Я відмовляюсь…відкриття потрібного нема, чого їх пробивати….вирішили почекати ще 2 години…за дві годи я вже не бігала а повзала по родзалу, тримаючись за чоловікову руку, а води на місці…а біль такий шо то капець… в 3-й прийшла лікарка, подивилась на кріслі, каже води починають підтікати, але ти вже слабка, або проколюєм, або чекаєм поки геть змучишся і тоді точно крапельниця…
Словом прокололи мені води і я так розумію, що пробувала лікарка відкривати матку, бо було боляче і мені тоді здавалося, що навіть дуже…наївна, я не знала ще як то ДУЖЕ… до 5-ї я далі ходила, але з мене капала кров, то так мені пояснили рештки вод такі з кров»ю…в п»ятій я вже від болю втратила рештки гідності і здатність хоч якось мислити, народжувати вже не хотілось, хотілось лягти в якийсь куточок і щоб мене ніхто не чіпав. Всі ці жахливі миті зі мною був муж – дихав, підтримував, заспокоював, тільки не втішав, бо я просила мене не жаліти – це збиває з позитивного настрою :) отже в 5-й я думала тіко про те як би не заволати до лікарки чи акушерки славнозвісну фразу «робіть хоч що не будь!!!», я знала, що мені та фраза не поможе, хіба знов згадають про окситоцинову крапельницю….дитинці регулярно міряли серцебиття, воно було хорошим, тому офіційної причини до стимулювання чи тиску на мене не було...тим часом простимульована рожениця в сусідній палаті вже народила…це якось недодавало оптимізму…прийшла змучена безсонною ніччю Леськів і знов почала капати – інколи жінці треба допомогти, я вже виснажена, мої перейми недостатньої сили…словом, цибуля не була цибулястою…а ще в мене не була достатньо розкрита матка і мені її розкрили. Гіршого по фізичних відчуттях в мене за всі 26 років ще не було. Є жінки які всі пологи переживають без єдиного крику, вони просто молодці, але я до них не відношусь, мої зойки під час тієї процедури було дуже далеко чути.
Далі я навіть толком відтворити не можу…я погодилась на три окситоцинові таблетки, тужити почало десь в 6-30, десь по 7-й мене запросили на стіл, а в 7-45 народилась наша доця, її хлюпнули мені на живіт і в неї було чорняве волосячко хвильками, ще я пропильнувала щоб до строку пуповину не обрізали, в процесі потуг мене дорізали звісно, тому опісля наклали шов, але тіко один.
Чоловік був зі мною до самого фінішу, на потугах підтримував голову…Сам момент народження був просто неймовірним для нас всіх трьох. Я тепер знаю, що справжня сім»я починається з народження нового життя. Ми разом додали в цей світ щось нове, нове і хороше :)
П.С. перейми я передихувала з посмішкою, тому що це допомагає розслабити мускулатуру матки ту яка керується з головного мозку, м»язи обличчя і ті м»язи якость там пов»язані…з посмішки незважаючи на другу добу перейм лікарі просто фігіли :))) а ще мені моя «цьопочка показала свою посмішку в перший же день….словом все закінчилось щасливо :)

olenkastar
01.09.2008, 18:24
ну от і я вам розповім історію нашого народження:)
отже в середу 27 серпня на 9.00 я була на Джамбула.Мене оформили в мою ,ставши за 2 тижні перебування на підтримці,"рідну" патологію:bazar: прийшла в палату,познайомилась з дівчатками-вони всі чекали на кесарський розтин,отже,я подумала,стогнати в палаті ночами буду лише я:shutup: цілий день я чекала поки прийде мій лікар(Данков) і огляне мене і скаже,шо нам робити,бо вже пішов 41 тиждень,а мене ніц не болить,якісь тренувальні схватки і то невідчутні.о 20 вечора пийшов лікар,пішли на огляд-він мене дивиться і каже"ну шо?когда рожать хочнешь?сегодня хочешь?",я відповідаю"мені всеодно ,коли вилізе",ну він шось там мені пощупав:)і пішла пробка геть:shutup: сказав збирати речі,за годину піти на клізму і в передпологову.сказав,що він їде додому поїсте,приїде за часа 2 і будемо рожать.(а чоловік пішов в цей час до сестри на іменини:))я зібрала речі і тут мене почало припирати "по большому" в туалет і пішла якась слиз з кров'ю-пробка.далі клізма(абсолютно безболісно),похід в передпологову(я була ше з одною дівчиною,нас Данков попарно відправив).там вже з лбіду стогнала одна кубіта під капельницею і вигляд в неї був ЖАХЛИВИЙ..я втікла в коридор гуляти шоб того не бачити.позвонила чоловіку,сказала,щоб не пив більше,а збирався до мене,бо я рожаю(він працює також на Джамбула).невдовзі приїхав лікар ,я вилізла ше раз на крісло-мені спустили води(був плоский міхур,прийшлося би довго чекати,поки сам лопне,а за той час могли би і води позеленіти)..лікарю я довіряла і знала,що він знає що робить,тому не панікувала.вкололи мені атропін,перевдягнули в лікарняне і поставили крапельницю(при кожній цій дії постійно питала,а шо тоє і нашо воно? казали шо крапельниці в них ставлять всім для профілактики,щоб у випадку чого-можна було одразу прийняти якісь міри).короче...за пару хвилин почалися схватки через кожні 5 хв,зовсім не больно!!!приїхав чоловік(на Джамбула були в нам партнерські пологи-прикалувався лікар),помагав мені дихати,подава воду...я лежала і передихувала схватки(а то найголовніше-розслабити обличчя і дихати,а ше закрити очі і намагатися собі говорити,шо то робота і треба будуть сили на роди),короче десь з 23 години я мала регулярні схватки.та кубіта,шо стогнала вже пішла на крісло-було чути як вона волала,а потім ПЛАЧ ЛЯЛІ-я посміхалася,що ше і нам недовго. потім повели на крісло і ту дівчину шо була зі мною...а потім,десь в 24:30 мене почало так припитрати ..кажу я невитримую,хочу в туалет:)чоловік сміється,каже-рожаем:radist:він все слухав лялі сердечко і помагав морально.десь біля 2 нас перевели в родзал і мене почало реально тужити,послали по лікаря...каже,що бачать чуб..я вже вся в очікуванні-злюся шо чоловік баче чуб,а я ні:shutup:тут лікар каже"собери сейчас всю злость на меня и вперед!" а сам маже мені шось там (для того шоб розрізати),а воно так лоскоче,я кажу йому,що не можу злитися,бо він мене лоскоче і тут як затуже:clapping: за пару потуг мені на пузо вишльопнули моє чудо,яке так смішно заплакало,відтопирюючи нижню губу,ну прям як я коли шось в чоловіка випрошую..:oвона була така мокра,волосатенька,такі кумедні оченята ,руці манюсінькі...лікар каже"время 2:50",девочка"...далі все як в тумані...зашивання,промивання..все то неприємна процедура,але болі-абсолютно ноль,очі слідкують за доцьою,вуха намагаються вловити її голос і те,що говорить педіатр..8/9 по Апгар..53 см...3550..я щаслива. потім прикладання теплого комочка до циці,і перші наші з чоловіком сльози радості разом:)
єдине шо було боляче-катетор після родів,і то на пару секунд,все інше(роди,схватка) фізично важко,але не боляче!
за 2 годигни нас з донечкою перевели до палати Антошка,одномісної і ми солодко засопвіли ,втомленні процесом народження!
ось так пройшли внас пологи-щасливо і безлболісно! за роки 2-3 з радістю повторю ше! бажаю вам усім легких пологів!:radist:

і ще одне!любі вагітні,якщо ви читаєте(а ви читаєте) тут дописи,знайте!!! родити МОЖНА без болі..настройтесь на то і запевняйте себе,що все пройде нормально..воно все якось так одне за одним пішло...я і сама не сподівалася шо за 4 години народжу...і не бійтеся родів,то є щастя!коли сам чуєш,як породіллі стогнуть (коли ше не родила) то здається,що їм несамовито боляче і важко,насправді то не так,в родах треба дихати і окати важко-то помагає,а з боку завжди все жахливіше виглядає,аніж є насправді.і слухайте,шо каже акушерка і лікар,а не робіть по-свому..треба передихати схватку-передихайте,треба сильно тиснути-тисніть...вам все скажуть як і все буде вері гуд!головне в це вірити і настроїтись на позитив! родити-це фізично важко,але біль-не обов'язково!

Незнайомка
12.09.2008, 19:03
нарешті наважилась писати про свої пологи. хоч лікарем задоволена (дав доносити, не стимулював окситоцином), але самим процесом не дуже, бо ним командувала більше акушерка чим лікар.
отже, повернулись ми з чоловіком з дня народження, поки зробили всі звичайні вечірні процедури, лягли спати біля півночі. і тут до мене дійшло, що спати цієї ночі не доведеться - перейми йшли з інтервалом 9-10 хвилин. розбудила милого, сказала, що пора, діємо за наперед написаним планом (який він не читав, хоч листочок висів на холодильнику поки я з пологового не вернулась). милий розгубився, добре, що вдітись не забув, тому процесом прийшлось керувати мені (казати, де що лежить, де написані номера таксі, дзвонити лікарю і т.д.), одночасно приводячи себе в порядок.
а тут, як на зло,під"їзд до дому розрили, дорогу ремонтували... добре, що таксист попався хороший: швидко приїхав, знайшов як під"їхати, оперативно і акуратно підвіз до роддому. в роддомі - звичайна процедура записування (дооовга), огляд і пішли в сімейний родзал. десь по дорозі відійшли води, схватки стали більш вічутні, але, загалом, терпимі (під час місячних і гірше бувало). основну масу часу провела на м"ячі - класна штука, на ній же читала і підписувала всі документи.
а потім почалось неприємне: акушерка наказала (!!!) лягти на бік на ліжко, бо так краще, вколола "гарячий укол" і ще якусь штуку, ентропін чи атропін, не пам"ятаю точно назви (без інструкції лікаря!!!потім на попі і на венах були хороші синяки). і тут почало тужити - от це було важко: не тужитись, коли тужить. а та красуня ще й кричить: "не тужся!!!тут багато крові!!!це погано!!!" - як в такій ситуації розслабитись?! і так значно більше 1-2 перейм:( коли пустили на крісло - також заважала працювати своїми коментарями-командами ("какай!!!какай!!!"), ще й різанула промежину (потім сказала лікарю, що так треба було, бо було обвиття, а я слабо тужилась).прикро, що то все було при чоловікові, який на стільки розгубився, що навіть не попросив акушерку вести себе коректніше (як потім вияснилось, він вважав що то нормальний перебіг пологів і нормальна поведінка лікарів-професіоналів)
на щастя, ці моральні екзекуції закінчились досить швидко - в 4,30 народився наш синочок, наше сонечко.
з того зробила наступні висновки:
-пологи - це не страшно, хочу ще донечку:)
-курси рулять - завдяки їм я була відносно спокійна під час пологів і отримала масу позитивних емоцій та інформації протягом вагітності (шкода, шо не використала всі набуті там знання і не розслабилась - тоді б не мала шва)
-чоловіка на наступні пологи допущу тільки в тому випадку, коли суттєво поповнить свої знання і підготується, якщо ні - хай кукає під вікнами (можете закидати тапками за цю фразу, але я маю причини так написати: просила не раз, щоб підготувався - даремно. хоч його присутність підтримала морально, але бажані були і певні дії)

саме смішне, що потім, коли та ж акушерка мені знімала шви, ми розговорились і вона виявилась не такою поганою людиною:)

молекула
17.09.2008, 00:01
Нарешті наважилась написати про свої пологи, якщо чесно, то вже встигла трохи призабути, а це всього-навсього 7 місяців пройшло :) Вагітність я переходила чудово, бігала до останнього на роботу, гасала по магазинах, їздила на конференції, і тому подібне...одним словом ніякий труднощів і клопотів небуло...Термін нам поставили на 12 лютого, але чогось за своїми підрахунками думала, що буде швидше...Але минає час і вже ось 11 лютого 23:30 ночі і мені недає спокою, чому це я ненароджую, а вже завтра ж 12...Ще собі пригадалось, що 3 березня маю страшний екзамен при комісії( від екзаменц мені не викрутитись)...От я собі подумала, мушу народити завтра, бо ж до екзамену, ще требі відійти та й скільки можна чекати :xaxa:....Тут я чоловіка підриваю і йдемо ми до лікарні пішочком...А це зима, мороз і далека дорога (1 годину пішком)...Чоловік пропонує поїхати на таксі, але я відмовилась, бо дуже добре почувалась і дууууже хотіла вже народити....Приплентались ми до лікарні, лікар оглянув і мене трохи приголомшив, що відкриття вже на 3 пальці :8: Я зраділа несамовито просто, подумала от і дочекалась :) Нас відправили додому за речами (бо я чогось навіть забула про них) і я ще трошки подрімала, якщо то так можна назвати і назад до лікарні, десь о 4-5 годині ночі ...Поки зробили усі необхідні процедурки (клізми на щастя не робили) і відправили до родової зали, там я була десь о 7 годині..Але лежати мені явно не хотілось і я почала намотувати круги, тільки приходила на процедурки :) А, хотіла сказати, мене вже трохи поболювало, але терпимо досить...Чоловіка я відправила додому відпочити, нехотіла щоб він разом зі мною круги намотував :) Болі ставали сильнішими, але терпимі і вже питаю як там, а вони вже ось-ось і скоро :xaxa: Тут прийшов чоловік і якраз встиг на самі роди...Болі сильніші і сильніші, але терпимі і тільки чую, ну все остання потуга і буде готово...І справді о 11:05 я стала мамусею....Мого синочка поклали мені на животика, я встигла приголубити і його забрали на процедурки... татусь вже був з ним :) А мене чекала процедура зашивання...Боляче небуло абсолютно, а я мала так багато сил, що було враження що могла ще раз народити :) Лікарі і медсестри були пречудові, ми жартували і я навіть незамітила як пролетів час і мені принесли мого синка, такого гарнючого і лагідного :) Отака собі історія ....Сподіваюсь вас я невтомила своєю розповіддю...
А додам ще, я народжувала в Польщі і за народженя дитинки ми нічогісінько неплатили, а умови і увага мед.персоналу була просто чудово!!! За що я їм дуже вдячна...

bibrka
20.09.2008, 14:26
Як народився Артур (4860, 4-й пологовий будинок м.Київ)

Вагітність моя була запланованою – в 30 років пора б уже й про первістка подумати. Отже, одного разу ми з чоловіком покинули пити ріґевідон і стали дивитися, що з того буде. Довго експериментувати не довелось: Артур, здається, тільки того й чекав. На четвертий день затримки тест висвітив дві смужки, а за три тижні по тому на мені перестали защіпатися джинси. Урра, процес пішов.

Всю вагітність мене переслідували страшенна сентиментальність та обжерливість. Ну нічого не могла з собою зробити! Набрала за вагітність аж 30 кг. Термін пологів в обмінній карті стояв 7 березня 2003 року. На оглядах в ЖК лікар, обмірюючи мій величезний живіт, говорила про велику дитину.

Живіт, дійсно, був величезний. 6 березня до нас у гості приїхав майбутній дід, який півдня з деяким перестрахом клацав на нього фотоапаратом. Як виявилося, це були знімки останнього дня вагітності. Артурчик народився чітко за приписом в обмінній карті, 7 березня.

Тренувальні перейми я відчувала вже давно, вони були безболісні. В 00 годин 7 березня: нарешті щось новеньке - перші болючі перейми. Передусім: народжую чи ще ні? Перейми мусять бути регулярними. Тож беру олівець, годинник, записую. Ніби й регулярні, а ніби й ні. То півгодини перерва, то 20 хвилин, то 15. Так безталанно провела всю ніч. Але з четвертої до п’ятої ранку перейм не було. Ой як шкода! Йду спати. Як виявилося, рівно до шостої ранку. О шостій перейми поновилися. Знову сиджу з олівцем: то 20 хвилин перерва, то 15. Регулярно це чи ні, хто б мені сказав???

О 8 ранку виникла ідея: мудрі люди радять сили берегти. Біль посилюється. І потім, якщо я таки не народжую (ага, ще сумнівалася), то, як писали десь на форумі, корисно залізти в ванну. Вона розслабить і несправжні перейми припиняться. Набираю ванну, кладу туди марганцовки, чим особливо пишаюся: давно її в аптеках не продають, а в мене є запас! Залізаю: експериментуємо далі. Олівець і годинник зі мною. На розмоклому папері виводжу час переймів. І бачу, що перерви вкоротились. То 10, то 15 хвилин. Сумнівів вже не лишається.

Ну, поскільки я вже така передбачлива, то тут вирішила, що саме час зробити клізму. Тепер у пологовому цей пункт мені не загрожуватиме. Після клізми перерви між переймами одразу вкоротилися до 5 хвилин і стали абсолютно однаковими. Саме час будити чоловіка і збиратися в пологовий.

Набираю номер лікаря, з якою давно вже домовилась, що саме вона прийматиме пологи. О щастя – вона тільки що вийшла на зміну. Доповідаю: «Тетяна Василівна! В мене перейми щоп’ять хвилин.» Отримую коротку й логічну відповідь: «Ну то приїжджайте».

Зупинка вийшла з машиною. Виявилося, що організувати це діло зранку на київській Троєщині непросто. Таксі за викликом? Зателефонували. Сидимо, дивимось на телефон. (Сидіти під час перейм, виявляється, зручно одночасно на двох кріслах). Перейми доволі болючі. Телефонує служба: «Скажите, а вот через полчаса машина вас устроит?» Добре, кажу, нехай. Чекаємо. Наступний дзвінок: «Вы знаете, с машинами напряженка, а вот если бы через час?» Дякуємо й відмовляємось.

Жоден водій приватної машини не погодився на умовляння майбутнього тата завезти дружину до пологового. Довелося телефонувати 03.
Треба сказати, що поїздка на «швидкій» лишила доволі неприємне враження. Отже, десь за 20 хвилин в квартиру всунулися дві похмурі тітки і з порога скомандували: «Документи!» (йшлося про обмінну карту). На обмінній карті стояло: «Госпіталізувати в 4-й пологовий будинок». Тут почалася сварка. Ми щось не здогадалися дати гроші за «ізвоз» одразу, а зробили це тільки по доставці. Тож всю дорогу вислуховували про те, що ніхто не зобов’язаний нас возити туди, де ми хочемо. Але на лайку не зважали: наші справи важливіші. Везуть, то й добре. Було весело підстрибувати на київських ямах – вперше ж у житті їду родити.

Отже, 11 година ранку 7 березня. Тетяна Василівна, оглянувши мене на кріслі, весело констатує: «Мы хорошо рожаем», і тут же, без попередження, страшнуватим гачком відкупорює плідний міхур: води прозорі – дитина чується добре... Досить великий, - попереджають мене, - схоже, 3700-3900...

Піднімаюся з крісла. Ми з лікарем дивимось на мій опалий живіт і бачимо дивну річ: він ніби на дві частини розділився. Зверху лишився помітний «горб». При натисканні ця штука рухається. Тетяна Василівна так здивовано питає «А ЦЕ що в тебе?» (Ну нічого собі, а хто мене тричі на ультразвуці дивився??) Я не знаю. Говорю – я давно помітила цю штуку, вона росла разом з животом. Я гадала, що це якась частина дитини. Коротше, лишили цю тему і пішли родити. Як потім виявилося, довелось через якийсь час до неї повернутись.

Постелила мені санітарочка в палаті, яка в 4-му київському пологовому і передпологова, і післяпологова. Тобто, дві її мешканки вже чекали маленьких на годування. (Пологовий старорадянського зразка – мами і діти окремо). Спочатку мене трохи гнітила присутність сусідок, потім стало не до цього: практично одразу мені поставили «фон» - крапельницю зі стимулятором. На мої не досить рішучі спроби відмовитись лікар сказала: «Ты чего, это же отличная вещь, ты сейчас за три часа отстреляешься и будешь лежать отдыхать. И вообще, ты сюда рожать приехала или врачей учить?». Ну добре... Я ж, дійсно, прийшла до цієї лікарки за рекомендацією як до доброго спеціаліста.

Акушерка прийшла з анкетою, між переймами я відповіла на стандартні питання. Потім мене залишили в спокої, але Тетяна Василівна сиділа тут же за ширмою. Писала якісь папери. Такий варіант виявився для мене найкращим. ДУЖЕ погано, коли заважають. Я оцінила різницю, коли поряд навіщось розсілися чотири медсестрички і стали про щось своє щебетати. Заважають – страшно, а зігнати сил немає.

Час – з 12 до 17 години. Було ДУЖЕ боляче. Вставати не можна було через крапельницю. Підходили до мене різні люди, говорили і хороше, й погане. Погане:«Чего ты нас задерживаешь? Я из-за тебя со смены никак не уйду». «Ну чего ты стонешь, все рожают и ничего» - це, так би мовити, молодший персонал «відривався». Хороше: акушерка підійшла один раз, але своїми словами реально мені допомогла. Каже: «Всё правильно делаешь, но дыши потише, не так интенсивно». Дійсно, стало легше. Медсестричка приходила зводити в туалет - штатив з крапельницею слідом нести. Хочеш чи ні? Та звідки я знаю, тут нічого не зрозуміти. Ну, повзу про всяк випадок. Тетяна Василівна приходила РОЗТЯГАТИ ПАЛЬЦЯМИ ШИЙКУ... Тут і закричати довелось.

В одну перейму вміщується одноразове прочитання молитви «Отче наш». Щоб не фіксуватися на болю і щоб біль не диктував поведінки. Від крику стримувало усвідомлення: перестанеш правильно дихати, почнеш кричати - буде ЩЕ ГІРШЕ. Це стримувало, не кричала. Між ділом щось мені вкололи, сказали – знеболююче, ефекту нуль.

Перейми раз на півхвилини-хвилину. Між ними виходило трохи поспати. Снився сон з продовженням. Ніби чоловік поруч сидить і говорить мені: «Ну давай, пока есть время, я тебе что-нибудь расскажу.». Я кажу - давай. Він – «Ну вот Усама Бин Ладен...» Я говорю – «Нет, давай не про Усаму, а о чем-нибудь другом». Він тоді: "Ага. Тогда я о почтовых марках расскажу». І я слухаю дещо цікавого про поштові марки. Потім починається перейма, я кажу - ну, я зараз, почекай. Прокидаюсь; а після чергової перейми слухаю продовження розповіді про поштові марки.

Знову приходила Тетяна Василівна дивитись відкриття. Напевно, воно було вже повним, тому що з цього часу мене регулярно питали, чи не тужить часом. Та ні, на жаль… Крапельниця капає, вже й пляшку змінили; болючі перейми раз на півхвилини продовжуються й продовжуються.

...Невеличкий відступ. Всі пологи в цьому закладі проходили за одним сценарієм – пізніше я досить надивилася на це. Сценарій виглядав так: спочатку в жінки перейми несильні, вона ходить; потім їй проколюють плідний міхур, ставлять «фон» і вона лежить; потім вона страждає й проситься; потім перестає плакати й починає «працювати» - вочевидь, на страждання не лишається сил; а за годинку її вже ведуть у пологову. Все разом ніколи не займало більш як 8 годин.

Ближче до третьої дня і я більше не стогну, а тільки дихаю. Відкриття кажуть, повне, а голівка не просувається. З третьої до п’ятої мене часто приходять оглядати, й питають, чи не тужить. Ні... Питаю кожного разу: «Ну что, продвинулся???» Мені відповідають –«Да, да, все идет хорошо...» А самі... Вийдуть в коридор, а я прекрасно всі їх розмови чую: - "Ну что?" - "Да ничего, все так же". Тут я й занепала духом. Відчуття таке, ніби я в пастці, звідки ніколи вже не вибратись. Далі тільки смерть. І біль продовжується.

Ще один "ліричний відступ". Біля мене того дня побувало дуже багато різного медичного народу. Чому? Я народжувала одна у всьому відділенні. Час був – за тиждень до повного Місяця. Протягом цього тижня кількість породіль збільшувалася з кожним днем, і в день повного Місяця досягла 15. Напевно, що зв’язок, а не співпадіння.

Близько половини шостої з подачі Тетяни Василівни прийшов мене дивитись завідуючий відділенням. Він там в пологовому світило. Його всі слухаються. Величезний такий дядько зі свитою практикантів. Підняв мене. Тетяну Василівну розпитав, що і як, ґулю мою зверху порухав. На кріслі голівку подивився. Говорить: «То, что сверху, - это большая опухоль на "ножке". А ребенок уже начал разворачиваться.» Каже: «Готовьте операционную. Тут кесарево сечение с вертикальным разрезом.» Лікар мій спробувала заперечити - пацієнтка хотіла народити сама. Віктор Адольфович їй: «Даже если сама родит, матка из-за опухоли потом как следует сократиться не сможет. Уберем эту опухоль сразу во время кесарева.» І мені: «Соглашаетесь? Предупреждаю: шрам останется большой, придется в закрытом купальнике загорать.» Та про що йдеться, який купальник??? З чим завгодно погоджусь, аби тільки процес йшов. Мені вихід зі смертельної пастки пропонують, а він про купальник!

Пішла моя Тетяна Василівна слідкувати за підготовкою операційної. Вкололи мені чогось такого… Одразу настрій святковий, ейфорія… Зараз, зараз усе скінчиться, зараз сина визволять, я засну, і болю цього більше не буде… Піднімають мене, ведуть поверхом в операційну. А я так собі гадаю: І чого це звідусіль музика симфонічна гримить краси незрівняної?? І чого це я ніби по ходу нею керувати можу?? Морфій, як потім мені сказали.

Привели в шостій вечора в операційну, вклали на стіл. Вводять катетер – біль пекельний, верещу як різана. Не кричала всі пологи, а тут… Говорять так з розумінням – там голівка, не дає ввести. Відступилися від мене з катетером, поставили трубку в горло, простирадлами вкрили… В операційній чоловік шість, і так вони все скоро й злагоджено роблять – мені аж спообалось. І просторо, і світло яскраве, і простирадла білосніжні. Свято продовжується. Анастезіолог в головах говорить: «Каліпсол!» . Це останнє, що пам’ятаю.

…Прокидаюсь, відкриваю очі. Я на каталці в ліфті. Дивитися важко, не можу очі звести докупи. Якийсь час розважаюсь цим дивним постефектом наркозу. Везуть мене двоє веселих хлопців. Говорять: « Таня! Не забывай дышать! У тебя мальчик. 4860.» (Скі-ільки???). Питаю: «Он живой?» - «Да живой»! – «Он здоров?» - «Да, здоров!» Свято таки продовжується!

Вночі після операції я була, напевно, найщасливішою людиною. Особливо тішила чомусь відсутність великого живота. Мій чоловік, зробивши пальці віялом, обвішав їх маленькими тортиками, чином такого солодкого підкупу прорвався в реанімацію й приніс дві пляшечки мінералки. Я була йому дуже вдячна ще й за те, що пляшки були малі і з них було зручно пити.

На жаль, післяопераційних породіль в 4-му київському пологовому тримають дві доби досить далеко від діток. Так що ці дні я сина не бачила. Встати й прийти – ну ніяк на інший поверх. Заплатити, щоб принесли… злякалася чутки про сильні протяги в коридорі. Всіх лікарів і сестер, хто приходив до мене, розпитувала: як там син? Вони усміхались: «Хорошо! Щёки - во-о-о!!»

Перевели мене на третій день в ту саму післяпологову, звідки наш шлях починався. Ось приносять діток на годування. Чекаю з радісним нетерпінням. Підходить сестра з двома згорточками, і я одразу серед них впізнаю свого сина. ВІН ТАКИЙ КЛАСНИЙ!!!! Я беру його на руки, зі скрипом встаю й несу до вікна. Там за склом тато стоїть. І ми разом знайомимось із нашим сином! Він видуває ротиком бульки і морщить носик. Він робить гримаску точно як чоловік, коли жартує. Він тепер для мене – найкращий у світі хлопчик!

Отже, дякуючи тому, що колектив лікарів правильно підійшов до моїх не зовсім правильних пологів… Дякуючи Тетяні Василівнв й Віктору Адольфовичу… Дякуючи Божій милості й моєму везінню… 7 березня 2003 року в 4-му пологовому будинку м.Києва народився наш Артурчик, вагою 4860, 56 см на зріст, з об’ємом голівки 36 см. Також було видалено велику фіброміому.

Виписали нас за 10 днів після операції. На жаль, вдома мені не вдалося налагодити грудне вигодовування. Здавалось, що перепони не подолати: син був з народження краще знайомий з пляшечкою, ніж з маминими грудьми. Але все ж три місяці якусь частину раціону він отримував маминим молоком.

Коли в нас буде "наступний раз", то питанню налагодження ГВ буде приділено особливий акцент. А поки що – ми ростимо Артура!!

MILITARIYA
21.09.2008, 09:44
Моїх пологів я чекала довго. Зараз напишу чому.
Привезли мене в роддом через підозру на підтікання вод, оформили, повели в передродову. Чоловік вже приготувався стати татом і цілу ніч сторожити роддом))) Там мене подивилася якась старша лікарка, але за тих 3 хвилини на кріслі, я думала, що врожу без схваток. Мені хватало тої лікарки, така стара, а чуття в руках зовсім не має, я прям виверталася від неї. Ну подивилася мене, сказала, що води цілі і відправила мене в палату, не знаю, як вона називається, це така палата, яка знаходиться в самому роддомі, ну так смішно, тут вже мамусі ходять з дітками, возять їх по коридорі, а ти ше пузата...)))
Пролежала я там до наступного дня. Прийшла лікарка, вже завідувачка, і відправила мене на узд. Там попався якийся нормальний дядько, і сказав, що в мене дуже виражене маловоддя і бажано вже негайно визивати роди. Тому мене в цей день знову переводять в передродову, ну звичайно чоловік знов сидить під роддом, вболіває за мене і чекає появи синочка. Там мені вкололи Сіністрол, правда взагалі не знаю навіщо він, положили на ліжко, і сказали чекати схваток. Я чекала-чекала, і так прочекала до самого вечора, що відповідно мене знову відправили в палату.
Я вже так була розтроїлася, тому що вже себе настроїла, що саме сьогодні побачу свою крихітку, але такий облом.
Там я пролежала десь 1,5 тижня. Якщо чесно, мені вже були надоїли ці походи на крісло, і перевірки, на скільки згладжена шийка матки і тому подібне.
Чоловік пропонував, що якщо я хочу скоріше родити, зайнятися сексом, але я дуже боялася нашкодити своїй крихітці, а ще більше, щоб малий не перевернувся в животі (чогось маю дуже великий страх кесерового).
Нарешті дочекалася четверга, тому що лікарка мене мала відпускати додому на вихідні, тому що вихідні випадали якраз на паску. Приїхали ми додому, мені стало скучно і я пішла атакувати магазини. Я щось зовсім не звернула на періодичне ниття живота, в магазині мені ще попадали копійки, ну а я ще гарно позгиналася за ними і попіднімала...Прийшла додому вже з практично регулярними схватками. Приїхали в роддом ми близько 18.00, ну і я вже почула вже нарешті довгоочікуванні слова: матка відкрилася вже на 2 пальці. Повели мене в приймальний, я пройшла всі процедури і прийшла в передродову. Мені тоді так стало страшно, що я аж розплакалася, адже я абсолютно не знала, що робити, і все, що до того читав, забулося моментом.
Ну і вийшов облом в мене, договорювалися з одною лікаркою, а вона кудись пропала, була-була і пропала. Мною опікувалася тільки акушерка.
До години 22, я собі спокійно читала журнали, які встигла купити в магазині, говорила по мобілці з коліжанками, ниття внизу живота мене майже не турбувало. Після 22 в мене стали схватки регулярніші, а в 23 мені лікар пробив води. і мене почало боліти сильно. Лежати я не могла, дуже під час схватки ноги зводило, хоча всі розказували, що болить спина, тому всі схватки я проходила. Я ходила і просила акушерки, щоб вона мені вколола обезболююче, але вона тільки сміялася. Роди в мене проходили без стимуляції, без всяких там систем, тому я співчуваю тим жінкам, які мусили відмучитися з системою. Спасав мене трошки фітбол, я на ньому качалася. Коли в мене схватки стали регулярними, щохвилини, то я почула, що мене пре, сказавши про це лікарю, він мені не повірив, і займався своїми справами далі, але я ходила нагло, і коли не витерпіла, то виматюкувала йог, і коли він мене оглянув, то вже було видно чубчик дитини.
Мене відправили в родзал. І от тепер почалась справжня біль, хоча за третьою потугою, народився мій синочок, але самий процес, коли народжувався мій малий, я так кричала, це не зрівнювалося з схватками, хоча вони боліли, не скажу, що зовсім ні, але це було терпимо.
Ну от в 00.20 появився мій маленький Володінька вагою 2700 кг, і 47 см.
Не бійтеся родити, хоча це і болить, але в кожного це по-різному проходить, І забувається це все вже на другий день. Коли я побачила свого сина, то забула про всі болі, мене перехоплювало почуття радості!!!!!!!!!!

Lyudik
08.10.2008, 15:28
Ось вирішила і свою «історію» розказати, і хоча все це було майже три роки назад, в пам’яті закарбувалось на все життя.
Вагітність моя була планована і бажана. Але в момент, коли на 8 тижні нам з чоловіком сказали «їх там ДВОЄ», в мене був шоковий стан, який потім переріс в нервовий сміх і істерику зі сльозами. Я була в повному трансі і цілий день плакала, в основному через те, що мені на УЗД одразу ж сказали в якій я групі ризику, що в мене всі шанси дітей не виносити з моєю вагою (52кг), що одна дитина може бути психічно відсталою і т.д. (тобто багато страшних історій про статистику і тому подібне). Після роботи я одразу ж побігла до лікаря в ЖК і зі сльозами почала розказувати, що їх ДВОЄ, на що моя ДУЖЕ хороша лікарка відповіла ДУЖЕ строгим голосом «Чому ти ревеш? …(моє мовчання) Чоловік проти двох дітей? (мої квадратні очі і кивання ні головою) Ти хочеш аборт? (мої ще квадратніші очі і те саме кивання) Тоді перестань ВЖЕ ревіти і МИ з тобою носимо двійню!!! І все в ВАС буде ок, і я все життя мріяла народити двійню!!! Це ж просто супер!!!» Після цих слів я одразу ж заспокоїлась і почала щасливо носити двійню. І я щасливо проходила всю вагітність, без підтримок і лікарень, лише на початку 7 місяця тиждень пролежала на Батальній, це перебування мені дуже не сподобалось і я хотіла бути лише дома. Вже з шостого місяця я вибрала лікаря для родів Потапова І. А.
Дата родів в мене була 6 січня, але я прекрасно знала, що двійнята в переважній більшості родяться між 35 і 37 тижнями, тому вже з 34 тижня я ПОВИННА була лежати в лікарні. Але в мене була інша думка, я страшенно не хотіла в лікарню, а тому кожен раз просила лікаря перенести на тиждень цю процедуру. А моя лікар з ЖК просила мене протриматись до 15 грудня, бо каже «ти інакше мені під кінець року статистику зіпсуєш недоношеними дітьми, бо ніде не передбачено, що двійнята ЗАВЖДИ скоріше родяться, а в нашій медицині все рівно їх до 38 тижня називають недоношеними». Я пообіцяла, що протримаюсь до 15 грудня, а з 12 вже чесно ляжу в лікарню.
Ось прийшла субота 10 грудня, ми зранку з чоловіком поїхали на базар вибирати диван, (бо в нас був тільки один), гарно потряслись в маршрутках, вибрали диван, який мали привести завтра. Потім до мене приїхали куми, ми майже цілий день пробалакали і просиділи за столом, ввечері подзвонив чоловік, що він подовше посидить на роботі, бо є можливість грошенят заробити. Я собі сиділа і дивилась «Міс Всесвіт 2005», і писала список, що треба купити завтра для лікарні і роддому. В десятій вечора я поставила крапку під списком і стала з ліжка, і тут хлоп… і з мене вода ллється… Я в шоці, сама дома, список тільки на папері… Побігла в ванну взяла рушник і за телефон. Дзвоню до Потапова: «Це двійнята, в нас води відійшли!!!», а він «От, блін», в мене аж очі на лоб полізли, потім «Люда вибач, я просто дві ночі підряд мав дуже складні роди і кесареве, думав відісплюсь в суботу, але не дано… їдьте вже на Мєчнікова, Вас там будуть чекати, а я до години часу буду». Дзвоню до чоловіка, він «Сонце не сварись, я зараз додому буду збиратись», а я «В мене води відійшли, ВЖЕ додому». Те, що відбулось з моїм чоловіком це окрема історія, він був в шоковому стані, бігав по офісі, кричав «мені таксі!!!». Добре, що біля нього був хороший співробітник (в якого троє дітей), він спокійно вивів чоловіка на вулицю, де той умудрився три рази впасти на одному місці, де замерзло пару см води з ринви, і вони поїхали за мною. Приїхав мій чоловік в такому ж істеричному стані, я соображала в 10 раз краще, він спакував кульок і мене в халаті і в тапочках повезли в роддом. Я по дорозі плакала, чому це все вночі почалось, на що мені відповіли, що це навпаки добре, інакше ми би в корках на вулиці родили.
Коли ми приїхали нас вже чекало купа медперсоналу, операційна (на останньому УЗД діти сиділи, а тому мені пророчили лише кесарево), анестезіологи, неонатологи, кювети для дітей і т. д., на мене одразу ж почала кричати чергова лікарка «де аналізи, де УЗД, Ви вже 3 тижні як мали бути в лікарні!!!». Я на все відповідала «Все мало бути в ПОНЕДІЛОК!». Вона мене подивилась і сказала, що відкриття 6 пальців і вже видно головку, тому будуть звичайні пологи, я в шоці ще більшому, бо всю вагітність готувалась до КС, а тут… В мене одразу від цієї новини почались часті схватки… Через трошки приїхав мій лікар, на все зреагував спокійно, позакривав всім незадоволеним роти, і сказав, що все буде добре. Так воно і сталось за дві години я вже була на кріслі. Спочатку виникла проблема, тому що я неправильно тужилась, акушерка почала на мене кричати, а я до неї «не кричіть, мене болить, я інакше не можу». На годиннику була десь друга ночі, тоді я сказала «Все я помираю», а лікар «Зараз за трошки родиш одну, а потім другу дитину, а дальше вирішиш чи будеш помирати». Далі я зрозуміла ЯК правильно тужитись і в 2.20 я народила Олександру, далі лікар сказав «Не розслабляємось, ще одна!», він засунув руку всередину, зафіксував голову другої малої, дочекався схватки в направив в родовий канал, ще три схватки і 2.40 народилась Євгенія!!! Потім ми почали чекати, щоб вийшла плацента, пройшло трохи часу і суфлери почали казати «треба чистити її, бо сама не вийде», лікар сказав «почекаємо», і через пару хвилин плацента вийшла. Розривів не було, так що на цьому закінчилось.
Мене вивезли на коридор, я почала звонити нашому таткові і своїй мамі!!! Всі були безмежно щасливі, а я лежала на каталці і мріяла про чашку чорної міцної кави і плитку шоколаду. Наступного ранку в дев’ятій годині я вже самостійно пересувалась по стінці, а до кінця дня просто «ожила». Зранку порозсилала СМС всім родичам-знайомим, всі були в шоці і з першого разу не вірили, бо по-перше за скоро, а по-друге 90% з них не знали, що ми чекаємо ДВІЙНЮ! Також подзвонила своїй лікарці з ЖК, сказала, що «зіпсувала річну статистику (ми родились на 37 тижні)», а вона «Дякую, Людочка, вітаю, я майже була впевнена, що ти таки зробиш мені подарок на мій День народження 11 грудня!!!». Наступного дня вона прорвалась до нас в родом, провідала і мене, і малих. Також щодня приходив наш лікар, яким я дуже задоволена, і, коли ми виписувались, він сказав, що чекає на двох хлопчиків.
Ось такі в нас були роди. Для мене вся вагітність і роди пройшли просто суперово, як говорять «не встигла злякатись». Але все ж таки після всього цього, я задумалась, що поступала неправильно, адже багато чим ризикувала, і відповідальність за це була б тільки на мені. Але все добре, що добре закінчується!!!

majmunka
05.11.2008, 23:00
всім привіт!
коли ще буда вагітна, то постійно перечитувала дописи на тему пологів у форумі і обіцяла собі, що неодмінно поділюсь досвідом з іншими "пузатіками".
свою першу донечку я народила 15 червня 2008 року.
в суботу ввечері закінчила "генеральне" прибирання перед Зеленими святами і приїздом чоловіка. Останні місяці просила маленьку неодмінно дочекатись на тата, який був відсутній вже 3 місяці,але вже от-от мав приїхати. Можливо ми б і дочекались, якби не вирішили попереносити з 1-го поверху усе взуття на другий:). Я якраз закінчила дивитись футбольтний матч(йшов чемпіонат світу:), як зрозуміла, що стало мокрувато:)збігала в ванну-і тут до мене дойшло, що відійшли води:) далі була ПАНІКА. я бігала по хаті, кричала брату, щоб заводив машину, а сама не знала, за що братись:) чи носити кульки, чи йти приймати душ і зробити косметичні процедури:))
нарешті за пів години ми поїхали в пологовий . Народжувала я на Батальній, черговий лікар оглянув мене і відправив в родову , де я мала ше спати, бо води відійшли, але схваток не було. Поспати..Ага, коли в сусідній народжують, а в іншій залі вже потихеньку хтось теж скиглить:)
чітко пам"ятаю-ніч, я намагаюсь заснути, за вікнами вертаються підлітки чи то з дискотеки, чи то з випускного:)
до 6 ранку до мене зрідка навідувалась акушерка, але активних дій з боку персоналу не було.
зв"язок з чоловіком був відсутній(він якраз був в дорозі з поломаним телефоном:) і я , якщо чесно не дуже уявляла,чим він мені б допоміг, так ще й коли ти без нижньої білизни лазиш , а відходять води..хоча пізніше його підтримка була б дуже доречна..
в 6 ранку прийшла моя лікарка , подивилась на мене, і оскільки перейми так і не посилились, мене почали стимулювати.(мабуть, далось взнаки моє перебування на підтримці на 8-му місяці)-так "замурували" дитьо, шо воно тепер не спішило появлятись на світ:)
От тут то й почалось.. Матка відкривалась дуже швидко, а мене почало нудити. Я хотіла пити, але ,водночас, боялась, що знудить. Акушерка "втішала" словами "не ти перша, не ти остання", і не дуже часто навідувалсь, бо весь час була поруч з Сусідкою, яка постійно кричала.в той день її запам"ятали всі породілі, як дуже голосну:)
лікарка в мене була дуже класна у всіх відношеннях( на відміну від акушерки). вона відразу встановила, що мені не можна лежати на лівому боці, бо придушується дитина, а от акушерка цим не дуже переймалась.
все що пам"ятаю в період з 6 до 9- це провали і "включання" на період перейм:)
і от, нарешті мене почало тужити і мене "возвели" на крісло. тут часто писали про те, що не могли стримуватись під час потуг, але в мене була інша проблема-я недостатньо потужно тужилась:)але через 3 потуги на світ з"явилось моє зачароване чудо:) на живіт її одразу не поклали, а забрали на стіл, бо манюня наковталась навколоплідних вод. Ніколи не забуду, як вона лежала на столі і дивилась навколо так спокійно і уважно:)
Розривів в мене не було. тільки малесенький розріз, який зашили і він швидко загоївся.
потім було знайомство з манюнею,перше прикладання до грудей,перевід в іншу палату,знайомство з сусідкою і її донечкою, температура і прибуття молока, страшилки від лікарів про вади серця в малечі і перше її УЗД в 3 дні..Але ніщо і ніколи не зможе змінити того позитиву і щастя, яке приходить в той момент, коли усвідомлюєш, що ти вже МАМА, а поруч з тобою мирно посапує твоє таке кохане дитятко..
p.s. а тато все-таки встиг- приїхав якраз, коли народилась манюня:)

Mira_SH
06.11.2008, 12:24
Поки моя малявочка спить, чоловік на роботі, а гостей нема напишу я і про наші пологи. Наші, тому, що народжували з чоловіком в повному розумінні того слова, навіть не уявляю, що б було як би його не було поруч.
Почалося все ще в суботу дзвоню лікарці і кажу, що мене дуже болить спина. Але біль не періодичний ,а постійний. Вона рекомендує випити ношпу, і поспати, випити я випила, а от заснула в 6 ранку поспала до 9. Всю неділю вже з ранку відчувала перейми, але слаба періодичність, і боліло так собі, тим більше спина, а я чекала поки почне боліти живіт. Пішли ми погуляти з чоловіком, на знімали купу фоток під кодовою назвою "останній день в Пузі ку". У вечері перейми 10на 1, кажу коханому буде однаковий проміжок поїдемо, зі словами тобі видніше, пішли спати. Ну звісно цього разу я взагалі не заснула, а засікала проміжки між переймами, та й поболювало трохи, було не до сну, потім я дуже пошкодувала про дві доби майже без сну. Десь в 5 ранку, щось хлюпнуло думала води, а то кров'яний згусток, я так і не зрозуміла що то корок. Викликали на 6.30 таксі, і почали збиратися. Таксист, довго не приїжджав, щось у них вільних машин не було. Потім ще й адресу переплутав, і хвилин 10 довелося чекати на вулиці. Водій виявився новачком, і ще й дорогу прийшлося показувати, а ще страшно хвилювався, і всю дорогу йому рот не закривався, за що я мала намір його вбити. Вже з машини подзвонила лікарці сказала, що їдем. Вона дала цу, коли нас огляне черговий передзвонити їй ще раз, ознайомити з його висновками.
Приїхали, нас оформили, з чоловіком обоє перевдягнулися, я зважилася 66кг, після вчора було 68.:) нас похвалили за завбачливість. Прийшов черговий лікар, молодий і симпатичний, сказав, що в мене нема перейм, і родити я ще скоро не буду. А почувши, що періодичність 5 на 1 вже від 2 ночі, сказав, що видно я не знаю що таке перейми, і собі вигадую. Але поговоривши з Наталією Олександрівною відвів нас в род зал. Лікарка прийшла в 9.00. у мене за хвилину до її приходу відійшли води. Вона мене подивилася, відкриття 6см, от і потім дісталося черговому лікарю;). Сказала походити 2 години, і тоді народжу. Я усердно проходила 2 години, але ніц вже не просувалося, виявилося, що організм виснажений, ще дві години я присідала, і скакала на м'ячику, але ефекту 0. Прийшло купа лікарів, дивилися щупали, кажуть що дитьо велике, 3800, а положення матки якесь особливе, ніби сідличне, ну тоді почали стимулювати, поставили капельницю, ну звісно з долею оксицитону, але і вона не помогла. Матка була відкрита, а перейм не було, точніше дуже слабкі. Але в 13.30, пішли ми на крісло. Я 3 рази не могла потужитися, за одну перейму, але за 3 раз, 9 перйма, доця показалася на світ, мені прийшлось тужитись за після закінчення перейми. Я почула їй крик, відчула щось тепле на животику, і 9 10 за шкалою Апгара. Доцю забрали одягнути, в мене легко відійшла плацента. Виявили 2 маленькі тріщинки, їх зашили, поки маленятко вдягнули. Виявилося моя киця маленька, 3100. і 50см, а великою була плацента, тому мацьопа до останнього копала маму.:).
2.10 ми вже з ляльою їли цицю, аж 1,5 години їли, як результат, тріщинка на тому соску. Не оціненим був вклад чоловіка, який гні на хвилину нас не залишав, приносив водичку, масував спинку, і навіть в туалет саму не відпускав;). А потім сказав. Що шкода йому тих жінок в яких нема коханого поряд.
Ми вже з доцьою 20 днів дома.
Пологи пройшли не так гладко як хотілося, трохи винна я, трохи лікар, але і нею і акушеркою я задоволена. Може ті хто більше в тому розуміється, скаже що могло б обійтися без стимуляції. Але як на мене, тоді б мені прийшлося не переливки, від втоми і довго тривалості процесу я б взагалі тужитися не змогла.
Чоловік сказав, що я була героїнею, не плакала і не кричала.
Ну а це фото, я за 2 години до появи на світ Христинки
http://posydenky.lvivport.com/imagehosting/2008/11/06/35074912c5f234b76.jpg (http://posydenky.lvivport.com/vbimghost.php?do=displayimg&imgid=294)

Suzi
06.11.2008, 20:18
Поки ще всі спогади свіжі :)
Вже йшов 42-й тиждень часом трохи нила спина, дехто казав , що пузік опустився, але більше нічого.
Починаючи з 39-ти тижнів їздили до лікаря в ПБ на огляди – дивився шийку матки, і казав що ще не готова, ніби згладжується але повільно. Я тому трохи переживала, бо не хотіла ні стимуляції (особливо без початку перейм), ні кесарського, лягати в ПБ завчасно теж не хотіла. На останньому огляді (в пятницю) лікар щось там зробив з шийкою, казав, що до вівторка мало би початися і відправив багато гуляти. Ще казав, якщо не почнеться, в понеділок на ніч випити кавторки – як не почнуться перейми, то хоч організм почиститься:xaxa::xaxa: От так я гуляла всі вихідні. На понеділок нас запросили на день народження :) Ще жартували, щоб ще один день почекали вже і прийшли таки. Я так хотіла вже народити , що казала, не знаю, чи прийдем, мабуть ні. Але в понеділок я таки купила подарунок. Ходіння трохи дало результат – я відчувала як спазмує низ живота і трохи віддає в спину. Але не регулярно і під час ходіння, коли сідала або лягала все стихало. По дорозі до бару ми з чоловіком зайшли в 3 аптеки – в жодній не було касторки, тільки в одній найшли в капсулах (оце вже до чого додумались, щоб не було противно пити :ninja: ). Купили,як я тоді сказала "на всякий випадок".
На ДР посиділи, поїли, я собі 50 гр червоного винця випила, наш тато під хорошу закуску горілочки випив. Додому вирішили йти пішки – нам десь хвилин 20 зі мною вагітною йти :confused:
Прийшли додому, чоловіка відправила спати, сама думаю чи їсти, чи ні ту касторку. Таки рішилась :xaxa: Правда він казав пити 100 гр., а я з‘їла тіко 20.
І пішла спати. Біля 3-ї ночі прокинулась, за якийсь час зрозуміла, що перейми йдуть постійно, тільки інтервал коливається від 6 хв до 11. Сходила в душ, зробила всі косметичні процедури. Потім переглянула списки чи все до ПБ складено. Потім зайшла на форум :ninja: Потім ще попила чайок , бо їсти вже не хотілося. Десь біля 5-ї ранку подзвонила свому лікарю – сказав їхати в ПБ і звідтам подзвонити. Розбудила чоловіка (він правда поки я ходила туда-сюда пару раз прокидався і робив спробу десь бігти – ледве вкладала назад спати :xaxa: ), кажу „Вставай, будем збиратись”. Він поснідав, доскладали сумки. По дорозі в ПБ я подумала, як добре, що ми їдем дуже рано і не вночі – трохи поспали, і пробок немає – чоловік їхав не більше 40 км/год. І нікого то не нервувало :xaxa:
В 7-й були в ПБ. В приймальні досить приємна жіночка, з почуттям гумору - записала наші дані, зробили КТГ, подзвонили лікарю – він пообіцявся прийти за півгодини. Мене відправили на клізму, а чоловіка за рештою речей і переодягатися.Потім нас завели в родзал і там лишили. Я відразу всілася на мяч і ми ще говорили про всяке-різне, трохи жартували. Досить скоро прийшов лікар і забрав мене на огляд. Сказав, що то тільки початок і родити мені ще не скоро. Я таких невизначених фраз дуже не люблю, тому вирішила уточнити чи хоч сьогодні :xaxa:
В родзал привезли апарат для прослуховування серцебиття малечі. Прийшов лікар послухав мене стоячи, потім сказав лягти на лівий бік, послухав ще раз і казав так і лежати і не вставати. Прийшла санітарка – озвучила суму потрібну на „род.пакет”. Прийшла , принесла свічки „Вібуркол” (я так і не зрозуміла для чого – бо лікар казав, що то пришвидшить процес відкриття,а я потім побічила рекламу того Вібурколу – знеболююче і від температури в діток). Казав ставити кожні пів години. Я засікала час між переймами, а чоловік між свічками:)
Щодо самих перейм – були цілком терпимі, я чемно передихувала глибоким диханням, але дуже хотілося встати – так було легше.
Час від часу заходила акушерка, слухала серцебиття. Вона дозволила мені встати і походити. Потім прийшов лікар і казав лежати і не вставати.
Після свічок знов забрав на огляд. Біля крісла стояла акушерка і тримала щось подовгасте , обгонуте тканиною Я відразу зрозуміла, що будуть пробивати міхур (до речі, дійсно зовсім не боляче). Спустив води, зкомандував акушеці поставити мені крапельницю. І знов лежати і не вставати. А встати хотілося ще більше – бо перейми ставали значно відчутнішими і інтервал скорочувався.. Між переймами я відключалась, коли прокидалась на перейму – заставляла себе дихати, і тримала чоловіка за руку (скоріше навіть він мене тримав). Тепер вже лікар оглядав мене на ліжку – вручну помагав відкрити шийку мати (оце , мушу сказати, дійсно дуже неприємно :umbrage: ). Коли перейма стала тривати довше ніж перерва між ними , мені було зовсім важко – ДУЖЕ хотілося встати і випнутись, але не дозволяли. Я вже не могла заставляти себе правильно дихати і думала, скільки ще в мене терпіння, чи витримаю до самих пологів. В цей час чоловік стояв надімною , казав дихати (тільки його я вцей момент і слухала), одночасно тримав мене (я на ньому практично висіла – добре, що він має спортивне минуле:xaxa: ), слідкував, щоб я не згинала руку, в якій була крапельниця, і розтирав мені спину :) . В той момент в мене в ногах вже сиділа акушерка і спостерігала за процесом, часом навіть жартувала зі мною. Коли сталося те, чого вона чекала я зрозуміла перша – бо навіть відчула полегшення. Вони з чоловіком підняли мене, довели до крісла. Якимось чином я дуже легко на нього залізла. Мабуть тому що знала – ще трошки і все, ми нарешті побачим наше сонечко :radist: За декілька потуг родився наш синочок, новоспечений тато перерізає пуповинку. Мокрого карпузика виклали мені живіт, лікар зробив декілька фотографій (вже вдома я побачила, що наш тато таки заглядав як там родиться голівка, хоча йому сказали стояти в мене біля голови :) ) і його забрали на процедури – зважили, поміряли, почистили, вдягнули. Мене переклали назад на ліжко , принесли синочка і приклали до грудей. Прийшов лікар і розказав нам такі речі – коли спускав води, виявилось що в мене було багатоводдя (якого не показало жодне УЗД, а останнє я робила в 39 тижнів), тому малий не міг закріпитися в тазу і помогти відкритися шийці матки, а плавав собі. Вже при родах виявилось, що він двічі обвитий пуповиною. Але з нами все гаразд – мама немає ні розривів, ні розрізів, малеча теж здоровенький :)
Ось так в нас історія :shy:
Може надто натуралістично, але як було. І до того ж – всі неприємні моменти відразу забуваються як тільки бачиш свою мацьопку:connie:

І ще – велике дякую чоловікові! Другий раз я без нього точно не піду.Та і, мабуть, він мене саму не пустить :xaxa:


Пологи пройшли не так гладко як хотілося, трохи винна я, трохи лікар, але і нею і акушеркою я задоволена. Може ті хто більше в тому розуміється, скаже що могло б обійтися без стимуляції. Але як на мене, тоді б мені прийшлося не переливки, від втоми і довго тривалості процесу я б взагалі тужитися не змогла.


Я теж прагнула ідеальних пологів, але зараз розумію - все добре, що добре закінчується;) Тобто все тільки починається :)

Usmishka
08.11.2008, 11:56
Напевно пора і мені поділитись своїми родами, а то малявці вже скоро пів року, хоча таке навряд чи забудеться
Родити я мала 18-19 травня на батальній, але моя мала не спішила появлятись на зло всім, хто мене діставав, бо чомусь всі вирішили, шо то дівчинка і має народитись швидше, то я можна сказати, пережила блокаду Ленінграда:suicide:.
Батальну закрили успішно десь 20, і ми з сестрою, бо чоловік категорично відмовлявся, він не вірив шо я зможу спокійно родити, а могу крику би не пережив, за його словами:no:, тому на роди я йшла зі сестрою, яка за освітою акушер, має своїх двійко і любить ту справу, і ми практично, на ура домовились з першою кращою лікаркою в Медінституті.
В четвер 22 зранку ми поїхали з чоловіком на роботу, і в годині 11 я почула якісь легенькі схватки, в годині 2 дня періодичність почалась шо 5-6 хвилин і ми швиденько забравши канцтовари з гуртовні, поїхали додому за речима і сестрою, бо лікарка нас вже чекала.
Біля 3 ми приїхали на реєстрацію, не вимагали ні бриття ні клізьми, а відправили наверх в родзал, досить простора кімната зі шведською стінкою та кушеткою, принесли футбол, запам’ятались найбільше «оптимізм» акушерки – не вийдете звідси поки не вродите, тоном смертного вироку:xaxa::xaxa:, але в мене на той час був надто гарний настрій щоб не звертати на то увагу, плюс незабутнє враження про туалет, він був на коридорі, дві кабінки які не закриваються, на підлозі підноси з плацентами, і в туалет ходять всі – лікарі, пацієнти і відвідувачі – одним словом, повна демократія:ninja:. В сусідньому родзалі нестерпно кричала жінка, в цей момент сестрі позвонив чоловік і почувши той крик чуть не зомлів, бо думав шо тоя так горлопаню:xaxa:
Відповідно, ми рахували схватки, і при періодичності в 3 хв десь біля 5, мені таки вирішили проколоти води, бо самі не відходили, і тоді – УХ, почалися справжні і болючі, цих 50 секунд не хотілось ні того фітболу, ні тої кушетки…Під час схваток я мичала як ранений олень – тихо і жалісливо, в голову приходила ненормативна лексика, сестра намагалась розповідати анекдоти і масажувати спину, а мені було і смішно, і боляче, і чекала я лялечку з нетерпінням. В 6 мене почало так тужити, шо я почала наїжати на лікарку, яка таки в ряди годи зайшла перепитати як в нас справи, і на її, вилазьте на крісло я подивлюсь, я вже на межі терпіння пошкандибала до того чуда медицини на дууже болючій схватці, проклинаючи на чім світ стоїть ту першу сходинку, вона мене оглянули і почали сходитись всі , видзвонювати неонатолога.
Під чіткий інструктаж я почала тужитись і вірити шо таки певно скоро народжу:8:, мазали мене олійкою і ойкали шоб не спішили і чекала, щоб не розрізати – а тут моя доня, як Ленін на параді, як попхалась вперед з витягнутою рукою і вилізла розірвавши мене на німецький хрест, отут то я і подала голос, мала такий больовий шок, що безперервно кричала, шо більше не можу, більше не буду, на шо мені 5 хв намагались пояснити що більше і не треба, що донечка вже народилась
Гарно поплакавши, 8\8 по Апгар, моє чудо вклалось мені на живіт і уважно смоктало пальчик та сопіло.
Саме в той час мій чоловік, не витримавши, приїхав до род залу, і попав на саму цікаву процедуру зашивання, де я вже і кричала, і стогнала, а коли вилили туда то горнятко спирту, то ше чуть раз не вродила.:ninja: Поки то все відбувалось мій чоловік фоткав малу:xaxa:
Але то все же було позаду, і масяня була зі мною, тобто з нами, і я була і є сама щаслива мама на світі, і ті гидкі умови в лікарні, неуважний персонал, і проблеми з грудьми, то все було потім і тепер не пам’ятається, зате ми чітко пам’ятаємо як народилась наша сімя:clapping::clapping::clapping:

Оце ше в мене гарний настрій в родзалі:xaxa:
http://posydenky.lvivport.com/imagehosting/2008/11/08/375549156306be1ff.jpg (http://posydenky.lvivport.com/vbimghost.php?do=displayimg&imgid=300)
А це моя малявочка вперші хвилини:)
http://posydenky.lvivport.com/imagehosting/2008/11/08/3755491563318acd4.jpg (http://posydenky.lvivport.com/vbimghost.php?do=displayimg&imgid=301)

Abraira
09.11.2008, 23:16
Напишу і я. Почну з того, що по УЗД-прогнозам я, раптом, мала народжувати 10 липня, по моїм - числа 18-22, по прогнозам чоловіка - у п"ятницю, а татка - 1-2 числа (місяць не уточнювався :) ). Ось так чудово я чекала, коли ж нарешті я попаду у ПБ, бо 38-ий тиждень давно минув, і був кінець липня.
Після чергового візиту до лікаря, на 42-ому тижні, він сказав, що матка не відкрита і щоб завтра я була у ПБ з речами, бо потрібно слідкувати за станом малечі. На той час мені почало хапати низ живота, але рідко - раз на годину. Збираюся ввечір у ПБ, складаю деякі речі, і розумію, що інтервал значно скоротився і мені болить що 8 хв. Отже, не поспішаючи, о 10ій ранку, разом з чоловіком стою біля приймальні. Обоє посміхаємось, чоловік жартує - "зроби мені подарунок - народи сьогодні" (Звичайно, у нас третя річниця весілля :) ). Кладуть мене у палату, приходить лікар, на огляді заявляє - відкриття 1,5 пальці. Чекаємо. Вночі випий 2 баночки касторки. (зауважу, що ми домовилися за максимально природні пологи, без пробивань, окситоцинів і всієї решти, якщо на це не буде прямих показів). Вдень перейми що 10-12 хв. так до ночі. Болі сильніші. Йду до медсестри, вона робить укол анальгіну, каже, що якщо це перйми, то не подіє, а так, хоч поспати дасть, бо сили потрібні будуть. Щось ніяких змін не відбувається. О 3-ій випиваю касторку (не знаю, кому як, я її випила спокійнісінько, правда закусювала попередньо заготовленими чіпсами :) ). Враховуючи, що майже нічого не їм останній тиждень, касторка на мене подіяла легесенько, бо чистити було особливо нічого :(.
Наступний день - відкриття 1,5 пальця, іду на УЗД. Попутно розповідаю лікарю про анальгін... питання "ХТО КОЛОВ?" і далі, так розумію, були "розборки". УЗД показує маловоддя. Чекаєм. Близько 12 ночі болі сильні, практично не сплю другий день, тиск трошки піднявся... мені вкололи дімедрол зі спазмалгоном (святі люди, дякую, останній мій, найдовший сон)... вирубаюся на 4 години і знов 8-10хв. перейми.
Зранку до лікаря, відкриття 1,5 пальці. Починаю ненавидіти всіх, терплю, бож хочу природні пологи. Знову на прослуховування серцебиття дитини, ще на якесь УЗД, що фіксує рухи. Все наразі добре, тільки дитина змучена, далося взнаки безсоння. Оглядають мене вже вдруге з завідуючим і ще одним лікарем. Завідуючий каже, що не виглядає, на "перенос" а на звичайну доношену вагітність... а це вже 43-ій тиждень. Ще одна новина, мій лікар останній день на роботі, завтра перше серпня і у нього починається відпустка, "передає" мене завідуючому. Вечір, 18-00, починає хапати спина, болі, наче заковують у металевий пояс, перейми що 5хв. 23-00 перейми що 2хв, нудить. Йду до медсестри - тиск підвищений, кличуть чергову... відкриття 1,5 пальці :( :( :( Колять щось від тиску і знеболююче. За годину нічого не міняється, колять спазмалгон з дімедролом, думаю, що нарешті посплю. Перейми далі що 2хв. Стою і скиглю в коридорі, бо в палаті зі мною дві кубіти з двійнями, у однієї до тогож ускладнення і я не хочу їх будити своїми стогнаннями, плюсом, лежати неможливо, а стоячи мені легше.
Отак, що 2хв гризу півіконня і дихаю. О другій ночі щось хлюпнуло... вкладаю прокладку... мене нудить... шкандибаю до туалету - рве водою (останнім часом це весь мій раціон)... прошу знову лікарку. Приходить чергова (явно не рада мене знову бачити). оглядає - таки це води... відкриття 1,5 пальці (!!!) :( Телефонує до завідуючого, чую, що каже "води прозорі...". Виходить і відправляє у передродову.
Отак, під дімедролом, через клізму і гоління (у моєму випадку це байка) я опиняюся у передродовій. Передягаюсь і тікаю звідтам гуляти коридором, бо крики мене нервують. З"являється мій лікар, оглядає, каже, що відкриття далі немає і треба ставити крапельницю, на питання акушерки про знеболювальне кривиться - "Їй і так вже ввалили все що тільки можна!" :cesored:. Біля мене у родзал відправляється одна дівчина... чую плач малятка... з часом друга... теж плач... НУ КОЛИ ВЖЕ Я?!! Періодично заходить лікар і акушерка. Питаю, коли буду народжувати - 11-12год. не раніше. Далі у шоці розглядаю стелю, починаю провалюватися у сон, але це більше нагадує мариво.
Нарешті приходить мій лікар, оглядає - 6 пальців! Питаю, чи цього достатньо - "нам завжди хочеться чогось більше, але будемо виходити з того що є". Приходить акушер, вводить щось у крапельницю і робить укол... починає тужити. Це найгірший період, бо розумію, що НЕ тужитися я не можу, а треба розслабитись. Здавалося, це тривало вічність. Приходять лікар з акушеркою "ну чого ти?" - "Не можу не тужитися, а розумію, що можу нашкодити дитині. Я ж теоретик!" - (відповідь хором) "Скоро будеш практик!":xaxa:. Переводять у родзал, пояснюють, як вилізти на крісло, скільки тужитись (дякую курсам для вагітних, пам"ятаю, як там це детально "розжували"). І ось потуги... але просувань ніяких.
Мене лишають у родзалі... Часом заходять, слухають серцебиття і йдуть... Далі тужуся 3 рази за схватку і далі нічого... мастять олійкою... нічого... Я в родзалі вже більше години... зараз смішно, але для ситуації підходить фраза з мультику про Алісу, повідомлення з планети Железяка "Держаться нету больше сил! Держаться нету больше сил!" Знову лікар з акушеркою біля мене, бачу, акушерка несхвально хитає головою, прошу лікаря "Ріжте!" - "та різали б, якби можна було." ... вони йдуть і з часом повертаються. Лікар пояснює, що буде витискати дитину... і далі нічого, бачу, що сам лікар вже певно вродив-би, акушерка мастить олійкою... все як в тумані, рятує ікона, що висить зліва на стіні... чую наступну схватку, тужусь, лікар тисне, відчуваю, що акушерка робить надріз... далі нічого... ще схватка, лікар тисне, розумію, що ріжуть ще... і далі без змін. Приходить лікар, що мав у мене приймати пологи, стає з другого боку, схватка, тиснуть у 4 руки... чую зміни, починаю ричати, бо тужитись "як треба" вже не можу... ще раз і акушерка каже "А зараз найнеприємніший момент, але це вже народження малятка" - Ричу і тужусь... чую полегшення... піднімаю різко голову і бачу в рукаж лікарів згорнутий комочок, який розгортається і пищить... це моя фотографія з дитинства!!! Лікарка знімає з шиї пуповину, яка висить як намисто, а я не вірю своїм очам... Я чекала дитину з червоним, як при народженні мого чоловіка, волоссям... бож дівчатка найчастіше схожі на чоловіка - а ця, з темним... Далі чую голос мого "першого" лікаря, у якого все питали, чи у мене буде дівчинка чи хлопчик "Хто, дєвка? Дєвка?!" і відповідь завідуючого "Какая девка?! Ты посмотри какое "добро"!" при цьому розкидає ніжки дитині і я німію - у мене народився хлопчик!!!
Я думала, що буду плакати, але натомість шкірюся, як плем"я туземців-людожерів, що натрапило на групу туристів. Моє маля змірюють - 58см (!) вага 4100... Далі шкірюся... вже у повному шоці. Телефоную чоловіку "Вітаю татко, у тебе народився СИН!"
Зашивання тривало довго, але весь цей час я дивилася на своє маля, яке на той час запеленали і поклали на стіл в 2-ох метрах від мене... це моя копія... яке щастя!!! Народила я у п"ятницю, першого серпня, у період сонячного затемнення. Тільки мій татко казав, що у мене буде хлопчик і що я народжу числа першого-другого, а чоловік вгадав п"ятницю :xaxa:
Скажу відверто, я щаслива, що мого чоловіка не було поруч. Напевно, це дико, але я не хочу, щоб він бачив ці муки. Я щиро радію за всіх, у кого пологи проходили добре і біля кого були їх чоловіки, але не у мому випадку. Я провалювалася у сон між переймами, бачила лише стелю і мені не було потрібно бачити нажаханого чоловіка поруч (або труп лікаря, бо реакція на мої крики могла бути неоднозначною). Після пологів у мене все лице було у потрісканих капілярах (бо під кінець неправильно тужилася) і очі були напухші, як у японки. Виглядала я жахливо і хотіла лише спокою.
Оглядаючись назад, жалію, що мене не стимулювали раніше. Чотири доби я практично не спала, вимучилась на всі 100, а природніх пологів у мене не вийшло, все-одно довелося стимулювати і різати. Я дуже вдячна лікарям, які до останнього чекали і не втручалися,.. але, при можливості, я забулаб усе, крім "найнеприємнішого" а в дійсності найщасливішого моменту - народження мого синочка. Я маю надію, що у мене ще будуть дітки і що своїм першим досвідом за "окупила" всі свої майбутні пологи. У будь-якому разі, воно того варте!!!

СОФІЯ -СОНЯ
11.11.2008, 13:37
Оце маю сьогодні трішки часу, то, думаю, напишу про своє. Про своє перше, бо разом написати не вдається, неможливо сумістити 1995 і 2008 рік, ну ніяк.
У 1995 коли я мала народжувати свою Тетяну було мені 20 років. Говорити нема про що, темне і дике я було, як не знаю хто. + до того проблеми з грошима, + мама, яка чомусь вважала, що домовлятися наперід з лікарем - то є непристойно:8: Всі, мовляв, родять - родиш і ти, а там побачимо... Однак пролежавши три тижні на збереженні у 30 тижнів і надивившись на "всі родять" (а тоді практикувалось так зване профліжко, палата, до речі, була по сусідству з передродовою і родзалом) я взяла гроші і пішла сама домовлятись із завідуючою, яку тоді дуже хвалили. Скільки це було, я вже не пригадаю, пам"ятаю тільки, що стала вона дуже -дуже приязна. Лягати в роддом веліла на 38 тижні бо я мала проблеми із серцево-судинною системою. 23 квітня я прийшла в роддом, родити мені було не раніше 5 травня. Лежу, слухаю щодня крики і верески - просто жах якийсь! І от 26 зранку збирається консиліум, лікарів зо п"ять, мабуть, вирішують, чи кесарити мене , чи сама родити буду. При мені!!! Обговорюють варіанти, що може бути, наслідки і т. д. Нічого не вирішили і розійшлись. Ну а я налякалась страшно!!! Мобілок ще нема, телефонувати можна лише після 18 год, а до автомата внизу не пускають! Десь годині в третій почало мене боліти і то по-справжньому. Сказала черговій акушерці, та подивилась не мене (???), а карточку і відповіла, щоб я йшла в палату і не морочила людям голову. Я як слухняне дитя пішла в палату, скрутилася кузьочком і пролежала так до 18 год. Увечері телефоную додому, чоловіка нема. Мама каже, що нема чого панікувати, у лікарні не пропаду (тут слід зазначити, що з мамою у нас специфічні відносини.Були. Після того як життя показало, що завжди на коні не будеш, мама дуже змінилась.. Сорі за оффтоп). Йду на пост, прошу зателефонувати до завідуючої. Не дають. Ридаю. Приходить черговий лікар, кричить на мене не своїм голосом. І ніхто (!!!) не дивиться мене, всі чомусь дивляться на дату у картці!!! Завідуючу вирішують не турбувати, бо то перша дитина, навіть якщо щось буде, то у такої зеленої-худої не раніше завтрашнього дня.:ninja: Та ніч у роддомі, коли всі сплять, не дають вмикати світло в коридорі, де я круги намотувала, сичать на тебе, що ходиш і будиш інших сім(!) сусідок по палаті, а тебе болить-болить-болить - один із найстрашніших спогадів у житті. Я чесно думала, що то вже десь у кутку і вмру і ніхто цього не помітить. :(Ще як назло ніхто у ту ніч не народжував і вся чергова бригада дружненько спала...:ninja:
Далі все пам"ятаю погано. Знайшли мене на коридорі о 6 ранку,в напівпритомному стані. Пам"ятаю тільки крик- бігом дзвоніть завідуючій!, мене хапають за руки-за ноги, тарабанять у передродову, квецяють на ліжко і знов нікого. Потім вже є завідуюча, кричить на них, що не викликали її вночі, ті кричать на мене, що я їх підставила(?!), заносять у родзал, кладуть на крісло. Тоді прибігає санітарка, кричить: Не туди! Вона заплатила! Мене стаскують, перекладають на новіше крісло, а жінку з того - на моє. Ставлять крапельницю - і все, далі темнота. Тетянка родилася сама, це я смутно пам"ятаю, ніяких щипців і витискання не було. А далі? Далі було півтора місяці лікарні і дві операції... Ось такі пологи... Я вже думала, що на другу дитину ніколи не зважусь... АЛЕ тринадцять років зробили своє... Зараз в мене двоє красунечок. Колись напишу про народження Соні. Але це вже буде зовсім інша, гарна і світла історія...

СОФІЯ -СОНЯ
12.11.2008, 13:02
Щоб розказати про другі пологи мушу троха пооффтопити, нехай вибачать мені шановні форумляни і не видалять допис славні модератори:xaxa:
Після народження Тетяни прожили ми 13 років із діагнозом "безпліддя". Жили весь час відкрито, нічого не було. І ось саме тоді, коли я зусиллям волі поміняла своє життя, а саме житло, роботу і ставлення до себе (чоловіка залишила:xaxa:), коли пройшла повний курс лікування і оздоровлення організму, то помітила, що лежить в мене упаковка прокладок, на якій маркером написано 10.09 ( я так роблю, це в мене такий календарик):shy:, а вже 25!!! Побігла в аптеку купила тест - не повірила своїм очам. Побігла в другу, купила два тести... Довго бігала.
Чоловік все ходив і ойойкав, дуже боявся після історії з першою.
Коротко: впевнилась, стала на облік по місцю прописки, знайшла нормального лікаря, який мені підійшов і спостерігалась (та прикормлювала) з 8 тижнів і до пологів.
Лягати в пологовий знову ж таки сказали раніше з тієї самої причини. Ні про яке кесарське мова не йшла, я була тільки за природні пологи і лікар теж, але папір все ж підписала, що відмовляюсь від планового кесарського. Лежу в патології, на вулиці сонечко, то ми з дівчатами гуляти ходимо, в крамниці дитячих речей тощо. Красота! На третій день почало це все набридати. Це середа була. Лікар прийшов, подивився, каже в суботу вродиш. Не хочеться до суботи лежати! Зайнялась я активними фізичними вправами - ходила до обіду по сходах, на четвертий поверх і назад, ще й через сходинку. Все як начиталася у книжках про природну стимуляцію. Після обіду почало боліти легенько в спині, так мені добре стало!!! І ще якийсь спокій такий внутрішній, впевненість, що все буде добре. Далі для мене, в якої в пам"яті виник привид попереднього жахіття, все було як в казці: веселий усміхнений лікар, який водить мене по обсервації і знайомить з акушеркою, санітаркою, неонатологом, дитячою сестричкою. Ніякого білого одягу, всі у веселеньких салатних і рожевих костюмчиках. Показали мій "персональний" родзал, потім палату де я буду з дитинкою. Перейми якісь були не дуже і болючі, чи може то мені здалося... Фітбол, шведська стінка, душ - все це дуже стало у пригоді. А ще - MP3 плеєр, на який мені записала донька інструментальну музику і ще всі коліжанки найкращі по пару слів сказали, як я буду гуляти з малечею, як вони прийдуть пити за її здоров"я і в такому роді. Коли почались потуги, якраз сходило сонечко, прямо у моє віконечко:xaxa::xaxa::xaxa:. Поклали мене на кушетку, збоку витягли таку драбинку, за яку було дуже зручно триматися, впиратися щоб тужитись. І весь час мене хвалили: ой, яка молодчина, як добре все робить, тільки давай ще так і в такому дусі. Соня народилася дуже швидко,як на мене, після перших потуг через 35 хвилин, а загалом 8 годин. ЇЇ відразу, не перерізаючи пуповини поклали на мене, дали грудь і воно відразу почало щось там цямати (така і є заздренна до їжі, їла б і не переставала). Ні розривів, ні, тим більше розрізів, ні стимуляції - НІЧОГО! Полежавши з Сонею з півгодини, мене помили, Соню одягли - тут примчався наш тато і не хотів віддавати доню сестричці, - і я сама встала і пішла у палату. Відразу прийшла дитяча і розповіла про правила годування (хоча я вже начитана була), донька весь час була зі мною, від того БЦЖ ми відмовились письмово ще напередодні пологів. Через три дні ми поїхали додому.
Може запитаєте про те, чому тато не був при пологах? Не встиг! Я пізно зателефонувала, все думала, що то слабо болить і ще рано. Але я й так була дуже-дуже щаслива!!!:radist:
І ще, за весь тиждень, що я провела у пологовому (три дні до, три дні після і під час самих пологів) мене ніхто ні разу не змушував лізти на те крісло - весь час дивились на кушетці. Лікар ще жартував: "Мені незручно, але ж вам добре. Та я й сам на те крісло нізащо б не поліз:xaxa::xaxa::xaxa:"
Обидві мої доні народились у четвер, вага 3100, зріст - 51 см. Тільки одна світленька, а інша темненька:xaxa:

Юстина
06.12.2008, 18:08
Моя кохана донечка спуняє і я роблю спробу написати про свої пологи.
Дуже хочу, щоб моя розповідь налаштувала майбутніх мам на суцільний позитив і зробила святе очікування свого малятка ще щасливішим і радіснішим.
Я усю вагітність, яка протікала чудово, переконувала себе у тому, що все в нас буде добре, що усі страхи, пов"язані з проходженням переймів і пологів - це не про нас. Важко "опиратися" лише на свої емоції і сподіватися на те, що "настрій вирішує все", але з нами саме так і сталося. День пологів, три дні проведених у пологовому були у моєму житті справжньою казкою, де роль лише позитивних героїв виконували мої рідні, лікарі, обслуговуючий персонал і друзі, які всіляко підтримували мене дзвінками і смс-ми.
А почалося все приблизно 1 година ночі 18-го листопада. В мене почали потихеньку підтікати води. Кілька годин консультацій телефоном з лікарем і ось о 6.00 ранку ми вже з чоловіком реєструємося у медіснтитутському приймальному покої. Дорогою до пологового почалися перейми кожних 3-4 хв, але зовсім неболючі.
Приготували нам усі папери, зробили клізму, я переодягнулася і разом з чоловіком провели у нашу родову кімнату. Наступні кілька годин нічим особливим не відзначалися. З певною періодичністю до нас приходив лікар і оглядав мене, акушер майже весь час була поряд, чоловік усіляко підтримував мене, особливо у хвилини, коли справді трошки поболювало. Шийка матки відкривалася "за планом", болі у поясниці змінювалися диким бажанням сходити в туалет "по важкому"... Поводилася чемно, дихала, знаходила інтуїтивно пози, у яких чулася легше. Коли наша велична подія почала наближатися, у родовій зібралися вже усі: два моїх лікарі (новий і той, що втік з курсів), акушер, дитячий лікар, санітарка, чоловік, який напередодні ганяв коридорами студентів, які прийшли на мене, дорослу тітку, подивитися...
Зараз важко щось пригадати у грунтовній послідовності. Тужилася, коли казали, дихала, коли на цьому наголошували, пила водичку, вела себе цілком адекватно. Моє щастя з"явилося на світ об 11.30! В момент народження мамі зробили маленький розріз, бо кохана донечка народилася величенькою: 4 кг і 53 см! І ось момент, коли моя Юстя вже лежить в мами на животику, дивититься своїми оченятами на новий для неї світ! Поряд щаливий тато, доброзичливі лікарі, а за дверима моя мама... Безмежне почуття радості, щастя, гордості, кохання, яке наповнює тебе в цей момент, важко описати. Мене зараз розуміють мами, а у наший майбутніх це прекрасне почуття ще попереду!
Тепер щодо побутових речей. Ми з донею жили у одномісній палаті з телевізором і душем. Умови - чудові. День з нами проводила моя мама, а чоловік залишався на ніч. Обслуговуючий персонал є надзвичайно привітним, приязним, професійним і добродушним. Кожен готовий щось порадити, допомогти добрим словом і ділом. Лікарі, що приймали пологи, відвідували мене кожен день, а дитячий лікар вже навіть приїзджала до нас додому, щоб навчити нас, турків, правильно купати і т.д. Юстинку. Тепер щодня з нею зідзвонюємося, консультуємося.
Додому поверталися через 3 дні білим лімузином, який нам в якості сюрпризу замовив тато! Нещодавно вже отримали свідоцтво про народження, а 14-го плануємо охреститися. І вже тоді я покажу вам свою кохану донечку, мою красунечку Юстинку!
Так що, любі дівчатка, не бійтея болю, відганяйте від себе усі страхи! Вас чекає щось неймовірне, щось надзвичайне, щось особливе, щось таке рідне-ріднесеньке!

IRUSKA*8
16.12.2008, 12:48
Доброго дня усім!Я нарешті вирішила написати про свої пологи,наперед прошу вибачення за довгу і трошки непослідовну розповідь….
26.03.2008.Батальна.Лікар-Лехновська Т.А
Спочатку коротко про мою вагітність-на 15-20 тижнях лежала на збереженні на Мечникова(лікар-Король Г.П) з діагнозом-гіпертонус матки,передчасне старіння плаценти,низьке положення плоду (тепер я б нізащо не «повелась» на такий розповсюджений діагноз…але тоді,будучи досить наляканою,мовчки терпіла поки мені закріпляли матку…). Далі,до 40 тижня все було більш-менш нормально.
ПДР було 19.03.2008 і,оскільки всю вагітність мені казали про низьке положення плоду ,я ,на всякий випадок,прихопивши речі,поїхала на Батальну. Огляд на кріслі –нема відкриття,але шийка матки вже готується-ще мінімум тиждень в запасі. Наступний огляд на 26.03. Між 19 і 26 я майже не їла,не спала,лише постійно шукала будь-які ознаки наближення пологів. Уніч з 24на25 відчула,наче почали підтікати води,вранці подзвонила лікарці,котра сказала приїжджати на огляд……..Огляд-відкриття 2пальці,оформлення в патологію і ще доба чекання. Про патологію окрема розповідь-я лежала в палаті з 3 дівчатами на збереженні,котрим потрібно було відпочивати і я цілу ніч ходила коридорами,щоб їм не заваджати…..
Перед тим. як нарешті почати розповідь про пологи,хочу додати,що мене під час вагітності попереджали про 10%ймовірності кесарського через низький(154см)зріст,клінічно вузький таз,ймовірно великий плід-але я в не вірила……
Отже 26.03.2008-останній день вагітності(41тиждень)------Вранці почались болі в спині. Огляд-УРА процес пішов. Останнє УЗД в завідуючого показав що плід 3700,я в шоці,бо хоч і можлива похибка в 200грам,але мені сказали що буде дуже тяжко з моїм тазом,що максимум можу 3200 нормально народити………Викликаю чоловіка(ми готувались до сімейних пологів)і в 11.00 в родзал,з прогнозом народити до 16.00…Далі майже не болючі (завдяки чоловіку)перейми,та численні(страшенно болючі) огляди на кріслі.,води так і не відійшли…….Ось вже й 16.00,пробивають міхур,боляче видавлюють води,ставлять капельницю і знов години чекання і походів на крісло……Десь близько 19.00 почало відбуватись щось незрозуміле-мене почали оглядати на кріслі щораз більше лікарів(і то оглядати на повну силу,ніхто не жалів).Біля 20.00,черговий раз на кріслі,вже повністю знесилена,в оточенні 8-10 лікарів(включно з завідуючим),чую обривки фраз----….зупинилось на 5см…..,не вставляється….вже й вручну пробували……слабо прослуховується серце…ГОТУЙТЕ ОПЕРАЦІЙНУ…………………………………..
Відводять мене до чоловіка,нічого не сказавши,залишають нас на одинці,а я йому кажу-напевне будуть кесарити. Чоловік мене заспокоює,а сам вже побілів,бо ніколи і чути не хотів про КР. Заходить Лехновська,бере нас за руки і каже - будем кесарити,відкриття зупинилось вже давно на 5см,малюк не вставляється в таз,плід прогнозовано великий,дихання слабке,ти вже в напівпритомному стані,готуйся,через 15хв в операційну-і пішла…І тут в мене наче відкрилось друге дихання,я витягнула катетер з руки,перестала відчувати перейми,дала чоловіку молитовничок і книжку про КР, заспокоїла його,відмовилась від каталки,сама прийшла в операційну(бо розуміла,що моєму,ще не народженому,сонечку потрібно якнайшвидше покинути животик),видряпалась на операційний стіл,перехрестилась і…………………………………………….
Закінчую 26.03.2008, в 21.00 народився найкращий в світі синочок- Ігорчик 51см,3100,8/9 по апгар
P.S Я безмежно вдячна своєму чоловіку за підтримку і за те,що він,будучи непідготовленим,погодився замінити щойно народженому синочку маму,взяв його на животик і провів з ним перші години його життя,поки я була під наркозом
Також хочу подякувати Лехновській Т.а,та її чоловіку,котрий був анестезіологом і потім допомагав мені коли я через 2 дні опинилась в інтенсивній терапії
Дякую,за увагу

Jane
19.12.2008, 01:12
Спробую і я написати про те, як у нас народився наш синочок, який зараз вперто не хоче лежати сам і тому допомагає мамі писати)))
Усю вагітність не було жодних серйозних проблем: ані токсикозу, ані якихось діагнозів, у кінці вагітності декілька разів тільки турбували судоми (але достатньо боляче :( ) та останні тижні - затерпали руки.
З лікарем ми домовились, що за 2 тижні до ПДР прийдемо на прийом (народити вирішили на Батальній, разом з чоловіком), дивитися, чи все йде як треба, отже, на початку листопада ми побували в лікаря і дізналися, що ще нам ранувато народжувати, все йде по плану, знову треба прийти за тиждень, бо ПДР і ми визначили, і підтвердив лікар, на 13 листопада, і ми вирішили, що в термін рівненько мусимо вкластись.
Крім того, лікар попередив, що дитинка немаленька, тому після закінчення 40 тижня, якщо не народимо, мусимо подумати, щоби лягати в лікарню.
І ось, за тиждень - знову на прийомі (то вже за 4 дні до ПДР). І знову: "ще не час, певно за тиждень знову прийдете, і тоді будем певно класти в лікарню, бо поки що нема ніяких симптомів, що скоро вродите".
В лікарню я не хотіла, тому ми просили синочка, щоби він до мами-татка скорше виліз ))
Проходить день від візиту до лікаря, на другий (середа, 12 листопада)- починає якось поболювати трошки живіт (ще вночі підхоплює так що спати майже не виходить), і з"являються такі немаленькі кровянисті виділення. Живіт починає прихоплювати раз на 5-10 хв (сиджу рахую весь час), і ми вирішуємо дзвонити лікареві (а раптом щось не то, бо дуже рясні виділення, і живіт частенько хватає), той просить під"їхати на огляд.
Дивиться: голова ще не опустилась досі, а то що виділення - то починає відходити пробка, і тому хапає, але то ще не справжні схватки, такі ще можуть бути тиждень, треба дочікуватись регулярних, коротких і хвилинних...
В розпачі їдемо додому, адже хапає так досить непогано, вже думали надійшов час, ан ні...
Так хапає й далі, і ввечері так само, з острахом думаю: якщо це не справжні схватки, то які будуть справжні :confused:
Лягаю спати, але хапає, спати не можу, і через трохи часу розумію, що лежачи це переносити досить боляче, рахую час між схватками - щотрихвилини, але буває трохи больше чи менше, і тривалістю від 40 до 60 сек...
Перебираюсь на чоловікове офісне крісло - сидячи набагато краще, між хапаннями (що3хвилинними) - навіть пробую спати, якщо ті провалювання в сон можна так назвати. Підхоплює все більше, і до середини ночі просто сидіти на кріслі не допомагає, тільки розхитуючись на ньому (до ранку то вже були шалені розхитування).
З самого ранку (13 листопада) довго вирішуємо, чи дзвонити лікарю, бо: лікар сказав, що дитина ще не опустилась, що схватки тренувальні, та й самі, хоч і болить, не хочемо пертись в лікарню дарма, але через деякий час рішаємо дзвонити, щоб вже хоча б знати, що до чого.
Звичайно, лікар каже приїжджати, ще трохи часу думаємо, чи їхати з речима, чи вже потім довезуть, якщо дійсно роди))) Їдемо з речима, нашого лікаря ще нема, але він дав завдання другому нас прийняти, поки він приїде, від того дізнаємося, що :eek:відкриття вже 5 см, і нас оформлюють і готують до родів (біля 12-00).
В процессі підготовки губиться чоловік (він має бути присутнім на родах, але йому сказали зачекати за дверима, а мене потім одразу повели в передродову кімнату, без мобілки, бо перевдягалась, лишилась в чоловіка разом з частиною речей, і з чоловіковими речима для перевдягання :lol:, без яких всередину йому не попасти :lol:). Не знаючи що робити сижу в передродовій, ніхто не приходить... Виглядаю - теж нема ніде і нікого. А я навіть не пам"ятаю, як мене завели на 2 поверх, от роззява!!!
Врешті ловлю якусь тьотку, прошу її віднести вниз речі чоловікові і привести, або хоча би сказати, щоб йшов до мене (досі офігіваю, яка я тоді ніяка була :xaxa:)
Нарешті приходить чоловік, разом роздивляємо і фоткаємо передродову, найбільше сподобався стульчик-унітаз :lol:, але як на мене він капець незручний... Трохи займаємо себе, поки не приїжджає лікар, оглядає і каже нам, що ситуація така: дитина велика, 4200г - то точно, розкриття йде слабо, за 3 години - 1см, а для того, щоб така дитина вийшла, треба добитися максимального; голова дитини трохи не так розміщена, тбт, треба трохи контролювати той процес; майбутня мамочка (тобто я) - змучена, бо не спала минулу ніч, та ще й половину позаминулої, а сили ще треба багато, а її вже стільки не набереться (((... Хоча я себе настроювала проти ліків і стимулювань, але вирішуємо капати окситоцин + знеболювання від потужних перейм (то десь біля 15-00).
А далі починається... Знеболювання погашає, але перейми дійсно робляться болючіші й частіші, хочеться тільки знайти положення, в якому менше болить... Для мене тим положенням виявилось знову ж таки шалене похитування на ліжку, більше ніяк не могла переносити (тільки про душ я забула, і ми не пробували душ, та й з крапельницею дуже не походиш). В передродовій - тільки я з чоловіком, деколи приходить акушерка чи лікар, дивляться, але ще не час...
Далі пам"ятаю уривками, як мене хапає... свої "пляски" на ліжку... єдине, що мене турбувало в той час: правильно дихати (без чоловіка би не змогла передихувати, тільки пару разів підвивала, коли дихати не виходило); і коли появиться лікар чи акушерка, щоб спитати в них: "ще довго?", "а може вже?", "а коли?". Мені все здавалось, що мене шалено тужить, я боялась тужитись, про що тисячу разів розповіла і чоловікові, і акушерці, і лікарю :xaxa: Але потім я вже зрозуміла, що то були квіточки, бо потім почало тужити так, ніби дуже хочеться по-великому, ніби всередині знаходиться як мінімум апельсин чи яблуко, яке не можеш випхати з себе просто тому, що "вихід" маленький, а воно - велике, але лізе з тебе, і зараз там все порветься...
Врешті мені пообіцяли, що до 19-00 родимо, я з нетерпінням очікувала того часу, коли прийшов лікар... і сказав що ще ні, рано, ну але до 22-00 - то вже родимо 100% :suicide::suicide:
Боляче було нестерпно, і я знову попросила знеболення, на яке лікар спочатку не погодився, але врешті вирішив, що варто дати (в його практиці були випадки що знеболення навіть пришвидшувало відкриття).
... І ось нарешті знові прийшла акушерка, глянула відкриття, і радо сказала, що можна йти на кріселко родити, швиденько покликали лікаря, і через декілька потуг, а потім перечікування - народився мій маленький богатирчик - 4350г і 54см.
Поки мамою займався лікар (розрізу чи розривів не було, але тріщинки треба було підшити), татко опікувався синочком, намагаючись знайти по кульках одежинку для нього)))

А потім було 3-денне перебування в лікарні, про яке щось не хочеться згадувати (о, ті ліжка з металічними прутами та дитячі "тюремні" ліжечка, куди я малого не вкладала взагалі), і ми нарешті опинились вдома, де так класно в порівнянні з лікарнею...

В загальному, родами задоволена, хоча й шкодую, що довелося скористатися стимулюванням, але дійсно я би не витримала фізично родів ще сутки, просто через бажання спати, виснаження (бо їсти останній день вдома вже теж не могла)...
Дуже дякую за допомогу чоловікові! І якщо на початку вагітності він ще не знав, чи варто йти зі мною на роди, то після родів - не може зрозуміти, як в такий відповідальний момент чоловік може не бути поруч з коханою. Дійсно, присутність чоловіка - це дуже велика як моральна та психологічна, так і емоційна допомога (а ще - є кому фоткати процес :xaxa:), рекомендую (чоловік приєднується) народжувати обов"язково разом!!! І нічого стидливого чи брудного в тому нема, це є природньо і дуже зворушливо! :rolleyes:

Lesunya
30.12.2008, 13:29
Напишу і я про свої пологи.
Ну почну з того, що народити манюню я мала за прогнозами УЗД 13 вересня (ми з чоловіком посміялись, чи це часом не п'ятниця:)). Ввечері 2 вересня я не могла заснути - все крутилась-вертілась, ніяк не могла знайти собі місця на ліжку. Тому впихнула до вух навушники від плеєра і постаралась розслабитись. Допомогло - навіть не почула, як заснула. В 2 ночі прокинулась від того, що почав нити живіт. Але особливої уваги на це я не звернула, тому що таке траплялось і раніше - потуги були, але не регулярні. В 3 ночі я знову прокинулась від того, що захотіла в туалет (вибачайте за інтимні подробиці:)). У туалеті з мене почала литись вода. От тут я і зрозуміла - скоро побачу свою дитинку! Тихесенько розбудила свекруху (живемо у батьків чоловіка) і сказала, що у мене відійшли води. По моєму, спросоння, вона не дуже зрозуміла, що відбувається, бо намагалась мене вкласти до ліжка і переконувала, що мені це приснилось:) Як я потім дізналась, вона сильно перелякалась, хоча й народила 2 дітей, а мій спокійний вигляд і тон сприйняла за передчасну тривогу. Та, в кінці кінців, вона зрозуміла, що я не жартую і ми почали збиратися. Я перетелефонувала до свого лікаря, отримала вказівку їхати в пологовий. Там мене мав оглянути черговий лікар і повідомити, який стан справ. Речі для мене і дитини були зібрані вже давно, тому свекруха подзвонила у швидку і ми стали чекати. Я подзвонила до чоловіка (він працював у нічну зміну) і сказала, що його побажання без нього не родити, на жаль, виконати не можу:) Чоловік сприйняв все досить спокійно і сказав, що приїде якнайшвидше. Його тон привів мене трохи до тями, бо я вже почала переживати як і що буде. Як потім з'ясувалось, це він тільки зі мною так спокійно розмовляв. Буквально, через кілька хвилин після розмови зі мною, він передзвонив свекрусі і всипав їй за те, що вона викликала швидку, а не таксі:) Швидку ми чекали хвилин 20. Приїхала бригада з не дуже тверезих лікарів і ми погрузились у машину. Ну, скажу я вам, я ще ніколи так довго не їхала... З Наукової на Батальну ми їхали 50 хвилин!!! І це при повній відсутності машин на дорогах. В швидкій трясло так, що думала тут я і народжу свою першу дитину.
В пологовому мені зробили всі необхідні процедури (заповнили картки, послухали серцебиття, зробили клізму) і мене оглянув черговий лікар. Виявилось, що матка розкрита лише на 2,5 см і родити прямо зараз я не буду. А щоб я не скучала, мене завели до пологової зали і поставили крапельницю з окситоцином (як я на неї погодилась, до цих пір не можу зрозуміти). З крапельницею я могла переміщатись, тому спочатку було навіть і непогано. Набагато гірше стало десь біля 8-ї години, коли почались болючі схватки. Спочатку їх неважко було терпіти, але чим далі, тим було складніше стримуватись від криків. В сусідньому залі весь час кричала якась дівчина, причому кричала вона ще з того часу, як мене привезли (з години 5-ї). На неї, звичайно, ніхто не звертав увагу - лікарі, акушерки пили чай-каву і час від часу з коридора кричали до неї, щоб вона "заткнулася". Я, чесно кажучи, була цим шокована і видно всі мої думки були написані на обличчі, бо акушерка, яка зайшла до мене сказала: "Ви думаєте, що ми тут всі безсердечні. Але це не так. Просто те, що відбувається, воно - природнє і ми не можемо народити дитину замість вас". Акушерка залишила мені годинника, щоб я могла слідкувати за періодичністю схваток. Перейми йшли десь з інтервалом 4-5 хвилин. Біля 9-ї години приїхав мій лікар, оглянув мене і сказав, що матка відкрита...на 2,5 см! Тобто, за 4 години стимуляції перейми почастішали, а матка все одно не відкривається. Я питаю: "Що будемо робити?". Лікар : "Будемо чекати". А схватки йдуть з періодичність 2-3 хвилини. Тут до залу, де я лежала, заходить ще одна породілля зі своїм лікарем і я розумію, що у нас будуть групові пологи. Знаєте, одне діло чути, як хтось народжує, а зовсім інше, ще й бачити як все це відбувається! Я старалась ходити по коридору з крапельницею і лежати лицем до стіни, але це було не дуже легко зробити, тому що перейми йшли через 1-2 хвилини і хотілось вити. За той час, поки моя сусідка народжувала, до мене приходив лікар-інтерн і рекомендував намагатись не кричати під час перейм, бо тоді дитина не отримує кисню. Потім прийшов черговий лікар і співчутливим голосом питає: "Болить?" Я кажу: "Ага". А він: "Буде ще гірше боліти". Я: "Ви це мені спеціально розказуєте, щоб "добити"?". Лікар: "Зате знаєш, який буде кайф після родів! А родити ти будеш десь через 9-10 годин, бо матка ще не відкривається". "Втішив". Крім них ще приходила акушерка, щоб послухати серцебиття дитини.
Мій чоловік приїхав до пологового в годині 7 ранку і ми з ним спілкувались по телефону. Коли перейми стали болючішими,то переписувались через смс. Так було легше...
Десь біля 10-ї знову прийшов мій лікар, оглянув мене і сказав, що матка відкрита на 2,5 см... А перейми - через кожні 0,5 - 1 хв. В проміжках між ними я умудрялась поспати. Я питаю в лікаря: "Що далі?". "Зачекаємо ще годину. Якщо нічого не зміниться, то, за твоєї згоди, будемо робити кесареве, бо дитина без води уже 7 годин". Я була згідна на будь що, лиш би дитинка народилась здорова. А перейми все частішають... На чоловікові смс я вже не відповідала, бо реально від болю хотілось на стіни лізти.
В 10:30 приходить мій лікар і говорить: "Леся, я зараз мушу поїхати в обласне управління здоров'ям, бо мене викликає мій начальник. Але я тобі обіцяю, що через пів години буду знову біля тебе. Добре?" І що я могла йому сказати? Звичайно, "добре". Хоча, в той момент, мені було так страшно, що хотілося схватити його за рукав і нікуди не відпускати. Моя сусідка по пологовому залу до того часу вже успішно народила здорового хлопчика, їй зашили розриви і повезли у палату. А я все ще чекаю...
Лікар не надурив і дійсно в 11:00 повернувся назад. А в 11:45 мене повели до операційного залу, бо матка все не відкривалась. Зробили загальний наркоз. Останнє, що я пам'ятаю, як анестезіолог сказав: "Рахуй до 30, але вголос, щоб я чув". Я дорахувала до 6 і відключилась...
Прийшла до тями десь біля 14:00. На животі - пляшка з льодом, в руці - крапельниця, в носі - трубка з киснем. Перша думка, як там моя маленька. Подивилась на телефон і бачу смс від чоловіка: "Вітаю, мамуля!". Я аж розплакалась від щастя! Значить, дитинка жива і все добре. Передзвонила до нього, а сама ще нормально говорити не можу після наркозу. Чоловік першим розповів про мої "роди". Виявляється, наша доця була обкручена пуповинкою 3 рази навколо шийки (хоча на останньому УЗД на 34 тижні було видно обмотування лише 1 раз) і пуповинка була дуже тоненька, тому, дякувати Богу, що я сама не народжувала, бо доцю навряд спасли б... Народилась вона з вагою 2700 і зростом 48 см. І, саме основне, здорова!
Діанку мені принесли десь біля 6-ї вечора. Таких відчуттів у мене ще ніколи не було!!! Розчулення, ніжність, любов до цього маленького кульочка переповнювали мене і так хотілося взяти її на руки і притиснути до себе! Але не могла цього зробити, бо стояла крапельниця. Доцю відразу приклали до грудей і вона навіть пробувала смоктати. Це було таке чудове відчуття - частинка тебе, така дрібненька, а вже живе своїм життям!
Нас виписали з пологового на 6-й день. І скоро уже 4 місяці, як це Щастя є у нашому житті!

Т@нюшк@
30.12.2008, 14:26
Прочитала ваші історії і собі захотілось поділитись!!!
Якщо чесно, то я вже не можу пригадати все в деталях.
Це було в понеділок (другий день Зелених свят), живіт почав боліти ще вночі, але не сильно. Тому я не дуже звернула на це увагу, хоча думки закрадались, що настав той момент. Ми з чоловіком відпочивали, дивились фільми і десь коло 16 год. в мене почалась паніка, що треба дзвонити лікарці, бо боліло частіше і сильніше. Пам'ятаю, що ми дивились дуже цікавий фільм і я дуже хотіла його додивитись (залишалось 20 хв), але хвилвання перемогло:D Лікарка сказала їхати в лікарню, там мене оглянула і сказала, що матка відкрита тільки на півпальця. Але мене вже залишили в лікарні, теоретично я мала народити на наступний день або не швидше як вночі. Я попрощалась з чоловіком, замовила йому на завтра сніданок, все найулюбленіше:D. Лікарка пішла додому, бо то був вихідний і сказала медсестрі вколоти мені анальгін з ношпою (я точно вже не памятаю), щоб трохи полегшити біль. Після того уколу в мене почались сильні болі. Медсестра через деякий час приходить і питає чи стало мені легше, а мені все навпаки. Вона подивилась на мої потуги і сказала дзвонити лікарці. Через деякий час мене перевели в передродову, бо черговий лікар сказав що в мене активна родова діяльність. В передродовій я мучилась десь 3 год. Вже не могла дочекатись поки все закінчиться.
Народжувала я не сама, ще була одна дівчина. 22.30 год. народилося моє сонечко - Олежик з вагою 3200 кг і ростом 52 см. Був 3 рази обвитий пуповиною і ще й ножкою зачепився;)
Якщо порівнювати больві відчутті при потугах і родах, то роди це "квіточки".
Зі своєю сусідкою по родах ми народжували майже одночасно і від цього залежало чи буду я з Олежиком разом в палаті, бо була 1 вільна палата. Мені повезло, я народила на 15 хв швидше:radist:

Ніколь
03.01.2009, 00:38
Дівчата, от нарешті всі мої сплять і я мабуть встигну написати свою розповідь....
Отже мала народити по всіх рохрахунках 8-9.12.2008......поклали мене в пологовий на Джамбула 13.12.2008 оскільки щось таке було незрозуміле..... і ніби живіт нив... і ніби віділення якісь...але все якось так невнятно. А я ж наівна, їхала в пологовий вже з впевненістю що народжую, бо ж ніби признаки всі наліцо.......ага, щас...... оглянула мене черговий лікар і сказала що ніякого відкриття немає, що пробка не відходить.... а схватки то пройде, але і до дому вже не відпустила :no:
Далі було сльозне прощання з чоловіком... і я така вся в сльозах відправилась заселятись в патологію ( всі хто чекає на пологи обітають там). Заселилась....... що сказати....була в щоці мьяко кажучи, оскільки знала що після ремонту всі палати 2-х місні.... а тут бац і 7-8- місні. Правда палати мого лікаря бути 4-х місні але через те що кімнати палат були маленькі, принципово це нічого не міняло.
В той вечір чи то від нервів чи то вже так мало бути, хапало мене все частіше і частіше. Я пішла до чергової медсестри, кажу їй що в мене щось на схватки подібне. Вона покликала лікарку яка мене оглядала, та сказал що в мене ще нічого немає і бути так швидко не може, тож вгаратали меня ношпу з папаверинов і відправили спати. Чесно кажучи я вже шкодувала що пішла до них, бо укол нічого крім болючого місця уколу не дав, хапати продовжувало далі але я вже мовчала.
На наступний день в мене періодично 5-6 хв. хапало живіт далі....вдень ще більш меньш якось було....гуляла коридорами.... під вечір вирішила пти в душ ( благо вода була гаряча постійно) в душі нахилилась, розігнулась - з мене полилась зеленкувата вода. В мене очі одразу :eek:.... доперла що це скорше всього води. Знов пішла до медсестри чергової, там вже інша була......вона меня каже "а ви покажіть вашу прокладочку" а я ж її ще в душі викинула..... якось я не додумалась з собою прокладочки з доказами носити. Ладно....пішла ще одну прокладку поставила, нахилилась, розігнулась, прошу дуже - знов вода полилась. Покликали чергового лікаря, він мене на кріслі дивиться, рука в мені, мужу сказати що це не боляче, але досить неприємно, потім виймає руку і починає думати чи то води чи то пробка чи то що ( я тоді вообщє прозрєла). Сам рішення не приймає, дзвонить моєму лікарю, а той каже що раз такі справи що води відходять то треба вже народжувати :eek::scare:.
В мене в той час смутні почуття радості, страху і ще невідомо чого. Бігом йду збирати манатки, паралельно дзвоню чоловіку щоб іхав до мене, сама йду на процедури ( клізма це просто фантастика я вам скажу, коли мені в сам пік схватки влили оту всю ємкість води, я думала що я її прям там на місці розфонтаную по всій кімнаті :xaxa::xaxa::xaxa:) Слаба богу мене не брили, бо я вже з дому їхала підготовлена :y:.
Поки я ловила кайф від клізми, чоловік вже примчав, і вже перевдягнувся навіть. Ми ще сфоткались там в приймальному відділенні, мені тоді ще було весело........
Потім пішли в родзал, родзал був супер... я його теж фоткала, фотки можна в відгуках про пологові подивитись....
Щобпо часу орієнтуватись скажу що в родзал ми зайшли десь в 21 годині...поки то поки се, поки фотки, поки поговорили, близько 22 пришлов О.В. Подивився мене на кріслі.... відкриття нульове, води підтікають але пузир не внизу розірвався а десь наверху, тому води так і течуть собі потрошки. Отже прокололи мені пузир, витекли води ( пузир проколювати теж зовсім не боляче), О.В. каже акушерці щоб поставила меня "систему" капельниця з розчином, точно знаю що капали мені не окситоцин а щось інше, бо чоловік читав назву на баночці, але вже не помню що то було. Якісь ще чс акушерка за мню ходила і регулювала швидкість капель бо я то лежала на кріслі, то ходила, то сиділа, то на мячику каталась. Потім вже стало досить боляче.... потім ще сильніше і ще сильніше. Я вже на мячику не могла бути, спочатку влеглась грудьми на пеленальний столик але схватки бути такі сильні що в мене ноги підкошувались, я вже не могла на них триматись тож легла на крісло, бо ще до того О.В. періодично заходив мене оглядати, то все одно треба було лазити на крісло а чим далі тим важче було вверх-вниз лазити, тому я вже на ньому лежала.
К слову скажу що в 22 годині О.В. нам з чоловіком сказав що при найоптимістичніших розкладах десь на 3-4 ранку я народжу.
Ну в общєм....лежала я на тому кріслі..... схватки такі вже йшли серьозні.... я вже і в чоловіка на руках висіла... і на шиї висіла в нього..... я взагалі не уявляю , якби його не було...на кому я б там так висіла, бо акушрка була дуже дрібненька да і нафіг їй треба аби на неї отак впирались і висіли. Я тільки дивилась на годинник на стіні...12 носі, пів першої, перша..... меня вже хотілось і кесарева і чого завгодно аби то все припинилось. Я зараз згадую що між схватками я відрубувалась і провалювалась в сон, а на схватку мене знов крючило і я тільки стонала, йойкала і мамочки казала. Вголос я не кричала, навіть не знаю чого.....але боліло мене просто жахливо. Ще на самих схватках О.В. три рази щось мені з маткою вручну робив, він не е щоб її відкривав, він казав що якось чи матку на голову дитини напрвлає чи щось таке подібне, от в ті момнети на схватці я пару разів крикнула.
Потім десь близкь 2-ї години ночі мене почало тужити....... так не по дєтскі тужити..... прийшов О.В.,акушерка вже була поряд....... і стали ми тужитись. Мені від усвідомлення що вже скоро кінець мукам аж якось друге диханя відкрилось.
Отже на першій потузі що я мала тужитись в мене слабовато виходило...... на другій меня О.В. сказав що мусить мене трохи підрізати....... а меня вже чесно скажу було пофіг, тому сказала щоб робив що завгодно або вже поскорше, мене 3 рази чікнули....... я от коли вагітною ходила найбільше єпізіотомії і захивання боялась, а то все фігня в порявнянні з схватками, от вони дійно болючі....
Отже я тужилась, памьятала що треба тужитись в таз а не в голову.....зі всіх сил тужилась......потім потуга пройшла я розплючила очі і бачу в себе між ногами маківку голівки дитячої, мені тоді 3-тє дихання відкрилось.... і на третю чи четверту потугу я ще раз добре потужилась і от щось з мне висковзнуло і шльпнулось мені на живіт. Це була наша лялька.....така вся мокра, тепленька і слизька. Татові лікарі запропонували перерізати пуповину, чим він дуже гордий.
Я собі раніше коли уявляла нашу першу зустріч то думала що розридаюсь в той момент....але коли народила то мене просто обійняло така чувство блаженності і легкості і тримала свою манюньку і в голову лише було думка що от вона , моя дитинка і що саме важке вже позаду. На годиннику було 2-20 ранку, 15 грудня......Далі ляльку зміряли, взважили, все процедури провели, 3650 ,53 см...... поклали лялюньку мені на живіт, а лікар зачекав поки народиться плацента, почав мене зашивати. Хоча і зробили знеболення, але я трохи чула як мене шиють, але на грудях була мала, я її тримала міцно і вже не звертала на це штопання уваги.
Потім ми ще 2 години були в родзали, поки капельниця прокапала, і далі вже мене відвезли з малою в палату.
От така наша історія пологів. Справилась за 4 години, тепер думаю що може в мене схватки і були такі болючі що надто швидко відкриття з ніякого в повне проходило, але з іншого боку і не встигла так вимучитись як дівчата які по 12 годин народжують.
Але як би там не було я безмежно вдячна Олегу Веніаміновичу за мою здорову дитину, за мої пологи без ускладнень, за те що все так злагоджено і чітко пройшло.

А ще вирішила додати що коли я вже народила то лікарі обговорювали пологи і прийшли до висновку що з чоловіками жінки більш спокійно себе на пологах поводять, меньше кричать, що легше то все відбувається і що взагалі більш здорова атмосфера. Тому дівчата, я сама переконалась, чоловік там тільки допомагає, навіть якщо він сам точно не знаю що робити, під час самого процесу само якось дійде що робити, чим допомагати.

Olia
08.01.2009, 22:44
Привіт!!! Я вже давно є відвідувачем посиденьок, але не вистачає часу щось писати. А сьогодні, при святі, коли дитина спить, розповім як появилося на світ моє малятко. Зараз моїй Яночці 1 рік і майже 6 місяців.
Роди планувалися на 15 число липня. Десь за місяць до пологів приїхала з чоловіком на Джамбула до Данкова на огляд. Перед тим подзвонила, сказала що мені його радили як хорошого акушера (одним словом трішки підлизалася:rolleyes:), він сказав що можна приїхати. Після огляду сказав ще два тижні гуляти. Через два тижні знов був огляд, і знову гуляла , але не догуляла одного дня, повинна була з речами до нього приїхати в понеділок 9 липня, так як попередня вагітність була завмерла, О.В. вирішив швидше положити. Але… 8 липня, неділя, трошки боліла поясниця, ввечері були гості, чоловік випив сто грам, всі розійшлися, я нарешті прилягла, і мене почало "хапати " кожні 10 хв. Ще трохи подумали що робити, взяли вже спаковані кульки, подзвонили за мамою і на таксі на Джамбула. О.В. нас вже чекав. Потім була процедура з клізмою, потім з бритвою:8:… Взяли мене на крісло…а відкриття зовсім маленьке. І відправили мене в передродову. Там я лягла спати, вкололи обезболююче, але помогло хіба чуть-чуть. 9 липня біль трохи вщухла, а 10 знову почалася, і то вже невиносима, почалися коричнуваті виділення, подзвонили за Данковим і в 23 год він пробив мені води. Акушеркою в мене була Люда, трохи спала на сусідньому ліжку, поки я під капельницею лежала, а трохи спину масажувала. Схватки тривали в мене 4 години, як почула що Данков сказав: "За чотири години впораємось", настрашилася, що то так довго треба мучитися, а той час так швидко минув. А на сусідньому ліжку теж під капельницею лежала дівчина з сусіднього будинку. Ми разом і кричали, і плакали, і сміялися, і дихали, що саме основне. Вона народила свою доцю в 2 год, а я свою 5 хв по 3. Потім разом лежали в трьохмісній палаті зі своїми дівчатками. Казав Данков що тужилась правильно, але всерівно трошки надрізав.
Потім були проблеми зі швом, погано заживав, гноївся. Через це лежала на один день довше в роддомі. І на той день мене переселили в одномісну палату з моєю мацьопою. По правилах повинні були поселити в обсервацію, але Данков мене пожалів (як сказала мені медсестра).
Але саме головне що моя донечка народилася здоровою і симпатюлькою. Словами неможливо передати те відчуття, коли тільки народжене дитя кладуть тобі до грудей. Ось така історія, можливо нічого особливого, але для кожної жінки цей момент незабутній.:)

Юлія@
14.01.2009, 17:09
Ось нарешті я добралась до цієї гілочки...!!!
ПДР було на 2 червня, а я з самого початку вагітності думала, що буде 9 чи 10 червня...!!!:o Я навчаюсь, тому на заняття ходила до останнього, поки мене не положили в ПБ 2 червня. Взяла я собі мало їжі, адже лікар в ЖК казала, що дитинка велика і я можу народити швидше, тому я думала, що народжу в той же день..., але не тут то було... Як виявилось я (мама) з самого початку краще знала,адже я пролежала просто так в ПБ рівно тиждень і народила 9 червня !!!:p:radist::)
А все було так: коли лежала в ПБ, то всі дівчата говорили, що в них схватки..., а я вже і прислуховувалась..., і так і сяк, але не знала і не чула їх... Одного разу коли до мене прийшов чоловік (це здається п"ятниця чи субота була) ми з ним сиділи на лавочці і виходить мій лікар, і говорить: "Замість того, щоб сидіти на лавочці краще пройтися круг ПБ, то скорше процес піде!" На другий день мій чоловік був на роботі. Тому я і ще одна дівчина вирішили мотнути к-ка кругів, але перед тим випили по літрі томатного соку:xaxa: Три круга в нас зайняло десь годину часу...
Ввечері,коли я зайшла в туалет,я побачила на трусиках чуть-чуть крові і в той момент зрозуміла: "почалось!" Я була страшенно рада, бо вже так хотілось додому.. і так хотілось побачити своє дитя..!!! Я скоро побігла до чергового лікаря,він мені сказав поміняти прокладку,походити по коридорі і подивитися. Я походила, подивилась, але там нічого не було...:confused: Ввечері я почала відчувати не болючі схватки (зразу зрозуміла, що це вони,бо ні з чим не сплутаєш), подзвонила чоловікові,він мені сказав: "Юля, йди виспися, а завтра підеш родити" Я так і зробила. Вночі рахувала період між схватками (8-7) хв. Зранку встала пішла знову в туалет (це була десь 7 год. ранку)- а прокладка чиста... Я так розстроїлась... Доходжу я до палати і чую, як щось цвиркнуло (як під час місячних) я вже не верталась у туалет і подивилась на трусики прямо в палаті - а там знову кров(тільки більше ніж вчора ввечері) !!! Моїми першими діями були: дзвінок чоловіку, і я побігла збирати речі з тумбочки,застелила ліжко,речі вже чекають у кутку, а дівчата говорять: "Юля, ти куди?" Я говорю "Йду родити" Дівчата:" Що лікар вже оглянув?" Я говорю: "Ні, зараз йду скажу!" Дівчата:"Зараз вернешся і будеш все розпаковувати..." А я говорю : "Ні, вернусь після родзалу!" Я пішла до лікаря, мене оглянули і сказали : "К обеду будеш мамой!!!" Яка я була рада!!!:):radist::) Я пішла на всі процедури... Ще до мене мама приїхала, то я спустилась до неї вниз - вона побажала мені удачі !!! Вже коли йшла на верх, то почала відчувати сильніші схватки. В родзал я попала десь в 10 год.схватки тоді були що 5-4 хв. Мені зробили укол від тошноти і дали капельницю. Я лежала, читала... починались все сильніші схватки,але терпимі - я ще по телефону ромовляла... А потім,як дві години почалось..., тут вже я нічого не хотіла... Лікар прийшов і сказав:"Ще годину",а я "може скорше?!" (як виявилось скорше...!!!) Потім прийшов питає:"Не тужить?", я :"А як то? може тужить,думаю,може ні..." Не встиг лікар вийти за двері,як я відчула що таке "тужить" і на всю катушку як закричала: "ТУЖИТЬ!!!" Мене піднесли і почали вести через стінку в родзал.. По дорозі знову тужить,а лікарі:"Не тужся, а то собі все порозриваєш",я: "Я ж не можу стриматись..." - вони почали сміятись... На родкріслі три потуги і я вже бачу свою дитинку !!!!!:clapping::rolleyes::):clapping: Це був найщасливіший момент !!!!!!!!!!!!!!!!!!!! :):):):):):):): В мне було ще стільки сили-не знаю звідки,але була...!!!:xaxa: Я зразу подзвонила чоловіку, потім мамі, татові, брату!!!! Тепер я мама !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!:p:D:):clapping:

Ксеня26
19.01.2009, 11:04
Добрий день! Дівчатка! Мене вже давно не було на форумі. То вагітність то пологи то догляд за малечею...одним словом приємні клопоти. Хочу і я розповісти про свої пологи. Це сталося на 39 тижні...я як все в суботу гарно прибрала хату і сіла на дивані відпочити..і подумала, ну все тепер і можна родити. Та нічого не підозрююючи лягла спати...але не вдалося мені заснути..перейми почалися...спочатку я і не зрозуміла..подумала що перепрацювалася, але коли біль повторюватися стала кожні 10 хв, я розбудила чоловіка і зателефонували лікарці, доречі народжувала я в Рібун на Джамбули, вона в той час була теж вагітна...але пологи в мене приняла, вона чудовий спеціаліст і просто супер-людина...я її терпінню вражалася. Коротше, зібралися ми в пологовий...а там клізма..і т.д.потім на ліфті в передпологову палату, мене оглянула лікар і сказала що до 11 ранку врожу, а то була 6 раня, я втішилася, думаю та шо там тої болі...потерплю, а відкриття на момент огляду було в мене 5 см, прийшла довгожданна 11 година, а я ще не рожу, після огляду моя лікарка сказала, що схатки непродуктивні і підключила мене до капельниці...отут я зрозуміла що таке перейми...боліло так...що я думала що піля родів мене відправлять на дурдом...одним словом родила я в загальному 17 годин, дуже болісно і виснажливо...але коли я побачила моє чудо з волоссям і яке так голубилося до мене, то я би все відддала, щоб тільки моя донечка буда щаслива і здорова.
хочу сказати дівчатам які тільки ще збираються народжувати, будьте готові до болі, і до того що після родів ти мама, і тільки ти доглядаєш свою малечу.
зараз ми не можемо натішитися нашою красунею...то велике щастя і дар від Бога бути мамою і татом!!!!!

Люша
26.01.2009, 20:17
Я "созрела":) Довго думала сюди писати чи в розділ у назві якого окситосинчик:aggressive:, але вирішила сюди.
Всю вагітність мала тонус матки тому про те, що оце ВОНО почалося, навіть не здогадувалася, тим більше що це був тільки 37 тиждень. Із самого ранку болів живіт, я ще в поліклініку якісь останні аналізи сдати поїхала, вернулася болить, я випила ношпи - трохі попустило. Лікарю дзвонити не хотіла. Мала народжувати у Нікітюка на Мечнікова. Ввечері чоловік каже дзвони - подзвонила, лікар каже ношпа та спати - ще рано, я ще ношпи випила...у 23-00 відійшли води, дзвоню лікарю, а він у Трускавці, каже іхати до чергового лікаря - їм виявився Федина Роман Григорович, за що я вдячна Богу. Приїхали - перейми слабі, розкриття 1 палець, води нема. У руку крапильницю, в дупу уколи, лежати на боку весь час закинув ногу за ногу. Всю ніч лікар не відходив від мене розкривав шийку руками:(:(:(, ніколи не думала що засунувши руку в жінку полікоть можна опреділити що вона довгий час танцювала на підборах спортивні бальні танці:):):(
про те, що мені кололи, я навіть і не питала, в мене не було вибору, дитина без води, вже в родових шляхах, а розкриття при всіх зусиллях на 5, 30 ранку було на 2 пальці:umbrage:
вони вкололи мені ще шось і сказали якщо не подіє - кесарити:crazy:
на щастя подіяло, лікарю на руках тягнув мене у родзал, бо почалися термінові пологи
в 6.30 народився Дениско, за одну потугу, вилетів. Маленький 2.800, синенький:(, але акушерка мене заспокоїла що такі дітки швидко ростуть.
І ми росли, за перший місяць, ївши день і ніч не плакавши, а тільки іли і спали ми наростили 1, 700.
Не знаю, в моєму випадку можливо було при повній відсутності родової діяльності, та відсутності у синулі води не застосовувати стимуляцію, я безмежно вдячна Роману Григоричу за те що він зробив, для мене і мого синулькі.

Ярка
05.02.2009, 14:42
Привіт!
Я народила свою донечку трохи більше місяця тому.Хочу сказати що народження дитинки це дійсно таїство і пережити його велике щастя.
Може комусь буде цікава моя розповідь.

11 грудня, вечір – міряю тиск – 140/110.Злякалась.В мене і раніше він трохи піднімався, але не до таких значень. Після довгих вагань дзвоню лікарю, отримую інструкцію які таблетки прийняти і на ранок вже йду до нього на прийом. По дорозі плачу, бо знаю, що покладе в лікарню - високий тиск і сідничне передлежання. Так і є.
Через годину я вже з сумками в супроводі медсестри йду коридором лікарні.
Заходжу в палату, дуже жарко. Знайомимось. Ілона на підтримці, її через 3 дні виписують, дуже весела і балакуча. З Ірою ми вчились в одній школі. Ну і Юля – моя подруга «по нещастю» - народ приходив, народжував, виписувався, а ми все чекали. Навіть лікар одного разу пожартував – дівчата це вам не санаторій – родити пора :).
Так і проходив день за днем – нехитрі процедури, історії що от і Маруська вже родила, і та рижа, і з 11 палати… Ех.
22 грудня народила і Юля. Я залишилась в палаті одна. Вечорами ходила туди сюди і все молилась, просила малявочку народитись.
24 грудня. Поки виходила з палати, вкрали гроші. Так образливо стало, плачу, аж заходжусь. Спина трохи ниє, а я знаю чого – я ж і по сходах ходила, і на вулиці старалась бути довше – все хотіла щоб вже швидше. Десь біля 23 я розумію, що це вже схватки – УРААА! Засікаю інтервали, і все ще хочу щоб вже більше боліло, щоб частіше йшли. На диво практично відразу було що 10 хвилин, а вже через пів години щопять. Тепер вже справді терплю, в першій йду до медсестри, оглядає черговий – відкриття 4 пальці (я рада як слон).Кажуть йти в палату, моєму лікарю самі подзвонять. В палату? Тю, а я вже хотіла в родзал.
Приходить медсестра, робить укол і каже спати!!!Хоч все в мені протестувало, послухала і чемно лежала. Схватки і далі кожних 5 хвилин, болить вже сильно, але все ж між ними я засинаю і прокидаюсь від нової хвилі болю. Все ще записую інтервали , і дивуюсь чіткості – кожних 5 хвилин, кожних 5, закриваю очі і прірва, будить нова схватка…Час зникає.
На годиннику четверта. Приходить лікар, йдемо родити. В родзал потрапляю десь біля п’ятої. Відкриття 7 пальців, шийка згладжена. Пробивають міхур і живіт стає таким маленьким, а я думаю яка моя ляля мацюпуся. Підключають капельницю, і знову наказують лежати , бо дитинка народжується сідничками.
І знову все по колу – біль, сон, біль, сон…В якийсь момент здається що вже все, більше не витримаєш. Гіпнотизую годинник, ну скільки ще? 7:30 А за вікном вже ранок, падає сніг. І знову болить, починає тужити – відчуття таке нестримне. 7:45. Просто розриває, а мені кажуть стримувати, дихати, дихати. Восьма. Кімната наповнюється людьми – приходить дитячий лікар, якісь асистенти. Все тепер я знаю що вже скоро. Тепер вже можна. Тужусь, відпочиваю, знову і знову тужусь.
І в якийсь момент відчуваю – все дитинка в мене на животі – тепла, м’якенька – моя доця! Зі мною! Запам’ятала очі і погляд. Моя дитинка. А я вже не маю сили навіть для сліз. Доця. Народилась. Боже дякую тобі.

25 грудня 2008 8:35 дівчинка 3100 52см

tanchyk
10.02.2009, 20:18
Привіт! Нарешті я знайшла час, щоб написати про свої пологи.
По „графіку” я мала родити 7-8 січня. 29 грудня в 9.30 зранку у мене почали підтікати води. Так як вагітність перша у нас з чоловіком почалась маленька паніка. Кульки які ми приготували в роддом заздалегіть з переляку перепутали, взали половину з того, що треба було. В 10.30 ми вже їхали в таксі на Батальну. По дорозі я почула першу схватку. З лікарем ми домовлялись про пологи і він нас вже чекав. Він мене зразу взяв на крісло і сказав, що сьогодні будем родити і спустив якусь кількість води. Після цього ми (з чоловіком) пішли в палату. Там у мене почалися схватки періодичністю в 4-5 хвилин. Я була в шоці, так як я знала, що спочатку схватки є в 20-15 хв. принаймні, а тут зразу одна за одною. Через 30 зв. прийшла санітарка і знову повела мене на крісло до лікаря. Він спустив ще води і сказав йти в родзал. Схватки були періодичністю в 2 хвилини. Відразу скажу, що без чоловіка я не знаю, як би я це все витримала. Акушерка час від часу приходила до нас і питала, „Ну як?” Відповідала: „Весело!”.Після першого спускання вод лікар сказав купити три таблетки окситоцину і тримати в роті по одній кожні тридцять хвилин. В родзалі другу таблетку я не дотримала і виплюнула, так як мене почало тошнити. Про це я нікому не сказала і третю вже не пила. Не знаю чому, але усі схватки я проповзала на колінах по підлозі в родзалі. Ні м”яч ні якесь крісло для схваток мені не допомагали. Сказати, що мій чоловік був в шоці від моїх болів , не сказати нічого. Я всі схватки простояла на колінах, впершись головою в ліжко і тримаючи чоловіка за руку. Чоловік молодець-витримав! Десь в 12.30 акушерка оглянула мене і сказала, що матка майже повністю відкрита. Лікар за весь час зайшов до мене один раз і сказав акушерці, щоб вона його покликала, коли прийде час. Час прийшов в 14.15. Чоловік мій пішов на вулицю до моєї мами чекати результат. (ми домовлялися, що він буде лише на схватках).
Прийшов лікар і почалися пологи. Я вже не мала сили взагалі. У мене весь час пропадали друга, третя сватки. Я не мала сили тужитись. Лікар свариться, акушерка просить, а я кричу:”Я вже не можу!”(пишу і по тілі бігають мурашки від згадки). Все робиться в шоці , я не розумію, що вони в мене хочуть, що я роблю не так. Виявилось, що дихаю я не правильно. Впиратись ногами в крісло не виходило, тому впиралась в лікаря. Дивно, але він встояв. На рухах натерла мозолі від ручок на кріслі. З”являється голівка синочка, схватки пропадають, голівка ховається назад. Так кажуть всі хто був в родзалі. А прийшло їх ціла купа: лікар, акушерка, лікар з реанімації, дві медсестри, неонатолог і ще якась лікарка. Потім з”ясувалось, що їх всіх викликав лікар, так як переживав за дитину. Вирішили розрізати трошки, і вколоти окситоцин. Розріз, окситоцин, три потуги і синочок в акушерки на руках. Заплакав відразу, (по Апгару 8 балів)але на груди не поклали, бо спочатку треба зашити, сказав лікар. Досі виню себе, що не вимагала дитину відразу. Побачивши лялю я про все на світі забула. Далі було зашивання без обезболення. На те, що мене болить- лікар відповів: „Не болить, а маленький дисомфорт...” Цікаво йому б такий маленький дискомфорт. Далі мене поклали на кушетку з синочком і дозволили зайти чоловікові. Зайшла ще й мама. Вперше побачила, як мй чоловік плаче.
На наступний день після огляду мене лікар чистив. По „живих” швах. І знову без обезболення. І знову маленький дискомфорт!!!!!! На четвертий день виявилось, що шви мої ще треба зняти...
Не знаю, як би я все це пережила, якби біля мене не було мого синочка. Напевно зійшла б з розуму. Дякувати Богу все ми пережили і 1 січня ми були вдома.
P.S.Про дні перебування в лікарні і ставлення медперсоналу до людей і до грошей це вже інша історія.

Un.Known
20.02.2009, 20:54
Юля народилась в стрийському пологовому будинку шістнадцять років тому. Дев"ять місяців я читала книгу Лоранс Перну "Я жду ребенка". Особливо розділ про дихання перед і під час пологів. Прийняли мене в пологовий в 10ій ранку, з переймами. Згадавши книжку, я розслабилась і заснула. О 12ій мене розбудив черговий лікар, покликавши на огляд. Оглянувши, коментував - "Я ще такого не бачив, відкрита на чотири пальці і спить". Пробив воду, і пообіцяв пологи на шосту вечора.

Через півгодини я робила малесенькі кроки по коридорі, тримаючись за стіночку, дихаючи через раз, полита холодним потом. Акушерка не звертала уваги на мої запевнення, що я буду родити (не кричить, не стогне, вигадує). Втративши віру у радянську медицину, у першій по обіді я висунула голову у вікно, аби ковтнути свіжого повітря. Розігнутись вже не змогла. От в такій позі я й пішла до сестер, всілася (чим Юлю мало не зробила імбецилом) і сказала, що не йду нікуди, бо родю. Сестричка недовірливо спиталась - ти звідки знаєш? А я трагічним хрипотом відповіла - я книжку читала! Відтоді мене інакше ніж "начитана" ніхто не називав.

До сих пір шкодую, що не спиталась, чи вже хтось родив у них в сестерській, та й ще сидячи на кріслі.

Луцінка народилась в приватній клініці, цілу вагітність мене пильнували, а от в день пологів я, власне мала бути тільки на ехограмі, послухати її сердечко. Пологовий будинок знаходився у недалекому містечку. Я взяла квиток туди й назад, вийшла на вокзалі, а перейми вже були по чотирьох хвилинах...

Що робить радянська жінка? В голову їй не прийшло викликати швидку. Жінка дотупцяла до клініки, виїхала нагору ліфтом, лягла, дала себе під"єднати до пристрою, а на кінець ехограми попросила сестричку, аби покликала лікаря. Почекавши на лікаря хвилин з 10 (куди б спішив, ніхто не стогне і не кричить?), я дізналась, що "не виглядає, аби Ви мали родити, але для чистої совісті вас тут залишимо".

Радянська жінка приїхала в клініку лише з квитком туди й назад, тому отримала від персоналу казьонний халатик і койкомєсто. Поклавши телефон на край столу я сумно спостерігала за хвилинами, кажучи собі - ЯКЩО ЦЕ НЕ РОДИ, ТО ЩО ЦЕ ТОДІ? :8:

Але вірю лікарям. Згадавши з старої доброї книжки, що перед пологами добре опорожняти сечовий міхур, аби дитинка опускалась швидше вниз, я пішла попісяти. Попісяла. Разом з тим відійшла і вода, а з водою голова. Стоячи на колінах і тримаючи голову в руці, я гамселила по кнопці виклику персоналу. Прибігла акушерка. Посміхнулась і сказала - вставайте, мамочка, підем на зал. На що мамочка відповіла, що не встає і нікуди, тим більше, з головою між ногами не піде. Ага, сказала, нагнувшись акушерка, тоді тисніться. Луцінку оглянули і запеленали в мене на спині, в туалеті приватної клініки...

Знаючи себе і свою здатність тішити нарід, до народження Мартіна готувались всі (родила знову у тій же клініці). Останні дні я боялась вийти вже і за хлібом. День перед напланованими пологами лягла в клініку. Наступного ранку отримала на шийку матку крем, для ослаблення. Нарешті лікар вирішив, що воду вже можна і випустити, тому мене запросили на крісло. Вода відтекла, лікар помив руці, і сказав, що як прийде з обіду - подивиться.

Закрились за лікарем двері, а радянська жінка сказала - "ой!". Акушерка подивилась куди треба було і почала тицяти у всі кнопки на телефоні. Не встигла. Через вісім хвилин Мартін був на світі.

Дуже цікавим був наступний етап. В клініці не було ні одного лікаря - всі були внизу, обідали, крім головного. А головний лікар, до вашого відома, виглядав дуже екзотично - тіло спортсмена, шкіра з солярія, волохаті груди, догола пострижений а на грудях масивний золотий ланцюг. До того всього пронизливо-блакитні очі. Просто порноактор.

Головний прийшов, поплескав мене по животі і спитався - даште нам ту плаценту? Радянська жінка відповіла - "Мусите почекати". "Чого?" - питався лікар. "А того, що два рази чекали, то будете чекати і ви" - була відповідь. Через декілька хвилин казав акушерці - "Я ніяк не можу знайти, звідки кровотеча", а зверху почув - "Мочовий канал..." "А ви звідки знаєте?" - питався головний. "Завжди то був мочовий канал", казала жінка.

Далі було весело. Головний шив, сміявся, сварився, бо я сміялась також, сміялась акушерка і дитяча лікарка, в радіо Джон Пол Янг співав Love Is In The Air...

О це так розповідь:))) Мені самій так радісно стало:))) Я теж хочу, аби моя розповідь була схожа на вашу:)

Це не важко!

Не треба себе налаштовувати на біль, кров, страждання - вони все одно будуть, в когось більше, в когось менше. Думайте про те, що треба попрацювати, а нагородою буде той маленький солодкий вузлик. :)

До речі.

Юлю я народила сидячи. Луцінку на чотирьох. Коли готувалась до пологів з Мартіном, найбільше, чого я боялась - родити лежачи на спині.

Сказала про це акушерці, перед пологами. Вона це вирішила так, що мене повернула на бік. Будете мати можливість експериментувати - домовляйтесь з лікарем. Родити на спині - це дуже зручно для лікаря, а от як мамі, так і дитині, приходиться прикладати більше зусиль в цьому випадку.

Bogdanka
02.03.2009, 12:55
Розказую, кому цікаво.

У знаменний день, 09.02.2009, (підрахований докторами ЖК, ПБ, родинними… і т.д.) ну і мною, сподівалась що все почнеться. Моя доктор тиждень перед тим, коли я приїжджала слухати дитяче серденько, сповістила, що при непочатку родової діяльності вона мене «ждьотс» в пологовому… Я знала – добра мало, будуть класти поки не розроджусь, ну значить така моя доля.
Вранці зимового понеділка, , мене поклали з передвісниками пологів у відділення патології вагітності на Батальній. В палаті було неймовірно душно, зліва лежала на збереженні з двійнею Іванка зі Стрия, а справа Мар’яночка, на 26 тижні, з телевізором, електрочайником і купою причандалів… (вже 3 чи 4 тижні лежала і ще скільки буде тут не знала…), тримаю за неї кулачки! Мушу зауважити, що палати в патології нормальні, правда як на мене то тільки ті, що на трьох чи чотирьох…, словом ті, в котрих індивідуальний санвузол з душом. Я лежала саме в такій.
Отже, в понеділок мене оформили, потрібно було здати деякі аналізи (кров, сечу, станд. набір) і тому додому ввечері доктор не відпустила. Зате на наступний день мені дозволили ночувати вдома - поїхати додому ввечері і вранці повернутись. Вдома мене всю ніч мучили знамениті передвісники – нило внизу живота, ну і час від часу біль схоплював і відпускав. Але то не були схватки, бо періодичності між ними я не помітила і крім того під ранок вони припинились. В середу після огляду і прослуханого черговий раз серцебиття дитини мене вже додому не відпустили. В четвер і в п’ятницю мене схоплювали періодичні ниючі болі внизу живота, але пропадали після знеболення спазмалгоном з ношпою і моя доктор повторяла «роди нічим не зупиниш» - тож я розуміла – родова діяльність так і не починається… В суботу вночі мені знову вкололи при таких болях ті ж препарати, але вони слабо зняли болі, проте під ранок біль припинився. Настала неділя, день Валентина, традиційно прийшла доктор послухати серцебиття плоду і я не зчулась від щастя – мені дозволили відлучитись до годинки 6-ї вечора додому. УРА! Вдома мене чекали підсніжники і моє улюблене заварне тістечко на нашій затишній кухні. Я відчувала втому від того, що мусіла одягати і знімати одяг і взуття, підніматись і спускатись по сходах і загальну ослабленість, час від часу мене схоплював ниючий біль… він частішав… я відчувала, що залишилось недовго, але ще нетепер. Ми провели з чоловіком дуже спокійний, як на нашу любов до веселощів, день Валентина і вже близько 6-ї ввечері мене відтранспортували назад. Знов та ж палата, ті ж коридори, але змінився біль, періодичності ще не було, зате його характер став інтенсивнішим.
За той тиждень, що я провела в патології, я вже багато чула історій про те, як воно буває з передвісниками… наприклад в одній з палат лежала вагітна з передвісниками три тижні… я дуже хвилювалась, щоб і мені часом не прийшлось стільки часу тут провести. Були правда і позитиви – до них мій чоловік відносив появу у мене апетиту – знаєте як то буває – за компанію і жид повісився – як у палаті всі починали їсти то і в тебе вже мимоволі апетит пробивався:))))))))))
Отже закінчувалась неділя, ввечері, близько сьомої до мене завітали відвідати колєги Віка з Андрієм – ми десь з годинку розмовляли в холі і я відчувала за той час кілька таких больових приступів, що вже й не дуже могла сидіти… Після їх відвідин чергова акушерка повела мене в родзал на огляд до чергового лікаря, але на моє розчарування відкриття було 1 см, шийка згладжена, але для переведення в родзал я ще не була готова. Ввечері, коло 10-ї години, уже інший черговий лікар проводив огляд згідно історій пологів, які потрапили у папку «заслуговуючі уваги». На момент огляду болів у мене не було, тож нам сказали виключати телевізор і йти спати. Десь за годинку все почалось.
То були схватки. Але я думала, що вже наморочила і так голову усім підряд сьогодні і тихенько мучилась в ліжку, то сідала, то лежала між приступами, то вставала і виходила в коридор і поверталась назад. Близько 01.00 – 01.30 вночі чергова акушерка викликала чергового лікаря. Він провів огляд на кріслі, таки констатував схватки, яких я так чекала і УРА – все почалось – мене переводять в родзал… далі було: сумбурне збирання речей в палаті, традиційна клізма і … родзал. Я подзвонила чоловіку і сказала щоб добре поспав, бо то вже недовго, поки він стане татусем і товаришці, одногрупниці з меду, котра працює неонатологом на Батальній і яка зі мною родила. Приблизно в третій я вже «загаряла» на м’ячі в родзалі на другому поверсі, чекала на свою товаришку Софійку і доктора Любомиру Литвинчук. Близько пів четвертої приїхала Софійка, стало менш боязко, бо появився хтось з ким можна безупинно розмовляти, схватки були що 4, що 5, що 3 хвилини. Невдовзі відкрились двері і я почула вже добре мені знайоме від моєї доктор «Зірка моя, пішли на крісло»… ого відкриття вже було 6 см, проте схватки закороткі, голівка дитини вставилась, і не проходила далі по родових шляхах… мені поставила капельницю… на коридорі я почула «думаю до п’ятихвилинки вродить»… - я глянула на годинник – була 05.30 ранку і та фраза мене втішила… Проте за 3 години змін не відбулось, відкриття було правда 8 см, а схватки і далі закороткі… Під час схваток я трималась за ліжко і Софіїну руку, часом Софія тримала мою ногу, давала мені пити водичку, чайок, словом було весело… Коли вона ненадовго відлучалась, поруч була мовчазна, але дуже приємна акушерка Віка Юріївна. Десь близько 10.00 – 10.30 вранці у мене почались депресивні вигуки, щоб мене кесарили… До речі про навколоплідні води: коли вони відійшли… я не помітила, решту Любомира Петрівна забрала сама, вже пізніше я подумала, що мабуть відійшли, коли очисну клізму ставили…

О 12.00 перед обідом Любомира Петрівна запросила на консультацію докторів Ковальчука і Прокопіва, і їхні прогнози мене не втішили – було прийнято колегіальне рішення: якщо протягом 2х годин без змін – в операційну. Моя доктор весь час повторювала термін який я чула вперше – у мене нема родової домінанти – це означає, що я почала здавати з бажанням родити сама. І тут після огляду сталось якесь диво, схватки почали ставати ДОВГИМИ і дитинка почала просуватись! Це заслуга моєї доктор, яка весь час від самісінького початку і до кінця твердила мені без упину: «Богдана, ти родиш сама. Захочи!». Далі були ще три години… і тільки останніх півгодини я можу сказати, що дочекалась Любомира Петрівна моєї родової домінанти:)) - я почала вигукувати, що хочу родити – але це вже в ході потуг. Народились ми о 15.05. 16.02.2009. Доня, повністю схожа на тата, з першим криком забрала половину, а то й більше спогадів про те, як воно було! Мене ще чекало ручне відділення плаценти, яка вирішила сама не народжуватись, але це вже все було так всеодно… Одним словом, родила, як медик і дитя з лікарської родини :)))))))))))))

Далі були ще 7 діб у пологовому, але вже з малесенькими оченятами, рученятами і дзьобиком, які вивчали щосекундно свою маму, татка, який щоденно приходив і все навколо себе.

Мушу сказати ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ Софійці за присутність на пологах, допомогу у виборі лікаря і своєму лікарю, Любомирі Петрівні Литвинчук за все. Не тримала за руку. Факт. І не треба було. Лікар повинен бути дещо холоднокровним. Родила б удруге тільки у неї. Дай їй Бог здоров’я!

Angel
02.03.2009, 22:18
от і моя історія....дата пологів була визначена на 18 лютого.вівторок,4 лютого я на вечір записана на УЗД шоб взнати приблизну вагу плода і об"єм голови,так як сідничне положення дитини.оглянувши мене лікар сказала,то ваше право,але як би то бул моя дитина я б ради кесарський розтин....і так шоб вийшла Ксюша.а я собі думаю,яка Ксюша,про шо то вона.А потім до мене доперло шо 6 лютого Ксенії:),думаю таде так скоро я ше не готова...на наступний день іду до свого лікаря в якого буду народжувати,він як завжди дуже зайнятий,купа народу до ньго,він скоренько мене мацає,щупає і каже: "завтра з речима тебе чекаю":ninja:.Їду додому з незрозумілим настроєм,а як приходжу додому незнаю за шо братись...речі всі спаковані,але ж робити то шось треба:xaxa:і вирішую намалювати ногті,шоб гарною бути:xaxa:і беру той лак з собою(то був якийсь істеричний напад:xaxa:) 5 лютого,четвер-ідемо в пологовий,а настрій якийсь незрозумілий такий ніби в конслагерь відправляють.Поклали мене в патологію.жара невиносима,палата на чотирьох осіб,а я зразу на вікна дивлюсь,а вини високо-високо.....але то була не проблема,була одна дівчинка яка вже там 2 тижні лежить і дуже вже освоїлась то вона скоренько вставала на крісло потім на тумбочку ,з неі на батарею,там на підвіконник і от вікно і свіже повітря:).тут приходить мій лікар(Данков О.В.) і каже:"ти,ти і ти,на огляд"а мене зразу в жар кинуло:ninja:,для мене той огляд то шось страшне,незнаю як я родити збиралась:xaxa:.сідаю на той "вертольот",і то шось було страшне,я такого болю ше не відчувала:8:,злізаю з того крісла і питаю,ну шо там,буду сама родити чи КР? а лікар каже:"відкриття 2 пальці,а пречудовий таз,такшо будеш родитисама"а я з того переляку починаю йому розказувати шо на УЗД казали....він на мене глянув,і каже,Христя розслабся,наступна....прийшли ми в палату і через годину в однієї дівчини з якою були на огляді відходить пропка...і тут я згадую шо ходитить по пологовому такий прикол-хочеш пошвидше родити,йди до Данкова на огляд:xaxa::ninja:мене знову в жар кинуло...повлягались ми спати і я прокидаюсь від того шо час від часу ниє спина, то десь 1.00,додумуюсь засікни на мобільному на таймені інтервали.час між болями 8 хв а тривалість 30 сек-і РЕГУЛЯРНО!і до мене доходить шо то ПОЧАЛОСЬ.мій розум не хоче в то вірити,і я знову засинаю, але прокидаюсь від наступної схватки.а вони все частіші і довші,десь біля 6 ранку я йду в туалет і......відійшла пропка,руки трясуться ного тоже,іду знов лягаю.інтервал між схватками вже шо 3 хв і тривають хвилину.До лікаря не дзвоню бо шось незручно....,а в муніпуляційну не йду бо знаю шо буде оглядати черговий лікар(я лишній раз то на винесу:xaxa:)і десь в 9 ранку сусідки по палаті всетаки відправляють,а сестра каже дзвоніть до лікаря він всю ніч тут був:8:.додзвонилась,прийшов і каже на огляд:8: знову то крісло..огляд, і я знову питаю ну шо там,довга пауза......питає шо я зранку їла,а я як почала розказувати і канапочки і йогурт і то,так сил набиралась для родів:xaxa:він в шоці і каже..80% шо в операційну!!!(як я вже потім взнала попа малої незафіксувалась в тазі,а навпаки під час схваток взагалі якось по-турецьки лягла)тут же збираю свої манатки і на клізму,і на той час поки готується операційна ше в родзал,(ше встигла на м"ячику попригати) то всьо з 3 поверху на 1 а потім ше на 2:8:.Приходить анастезіолог,все чітко і ясно пояснив шо і як буде зі мною відбуватись.і ми йдемо в операційну,я знімаю лінзи і відчуваю себе кротом:8:тут починається метушня,все дуже-дуже скоро,дають купу документів піписувати,а я в тому шоці навіть неможу зрозуміти їх зміст шей толком не бачу,паралельно одягають на мене сорочку і бахіли і ведуть мене в операц.-велетенська кімната,посередині стіл....і багато мед персоналу,якшо не помиляюсь 10. лягаю,і вони всі дружно "нападають" на мене і кожен робить свою роботу,хто руки прив"язує,хто йодом живіт маже,хто підключає до апаратів і прожектори настільки сильні і яскраві шо здається шо ти в солярії,а тут саме неприємне-катетор(я його дуже боялась)і тут анастезіолог каже ,Христина зараз ти полетиш:xaxa:.........і я полетіла ....за 2 секунди,відчуття дуже класне. тут пропустим бо міцно спала:naci: просипаюсь,і все болить,але терплю бо стидаюсь зайойкати,вже везуть мене по коридору в післяопераційну,трусить мене страшенно прошу шоб шось вкололи,колять і трохи попускає.....анастезіолог тут же каже шо народилась дівчинка 6 лютого 13.05 вага 3.600 і 55 см. а десь за 3 години приносять замотуляне моє чудо з великими щоками і ложать біля мене шоб прикласти до грудей. та мала пампуля так накинулась на на грудь ,шо вже подумала шо шей мене з"їсть:xaxa: от так!!! виписали нас на 5 сутки. П.С. а вийшло так як на УЗД казали,Ксюша:)(ми дали їй друге церковне ім"я)

viltis
07.03.2009, 20:28
Все,настав і мій час писати тут розповідь:)))

Отож, читала я тут різні розповіді, настроювала себе на найлегші пологи, але морально була готова і до найважчих.:umbrage:

Моє ПДР було якоюсь датою Х. УЗД показувало то 28 лютого, то 1 березня, то 8. Тобто, ніхто точно не знав...Вдома всі ставили ставки. І на 25 лютого і на 8 березня, і на 28 лютого. Я ставила на 23 лютого (вгадала:xaxa:), бо завжди маю "щастя" на свята мати важливі справи:). А так, як 23 лютого в моїх батьків річниця весілля, то подарунок вийшов би їм, а не таткові на ДН (14 березня).

Вагітність моя протікала майже суперово і є в цьому величезна заслуга форуму, :ninja: бо поради дівчат багато в чому допомагали. Єдине, що на 35 тижні налякали мене, що напевно буду значно швидше родити. І щоб лише до 37 дотягнула. Я дотягнула, пішла до лікаря, в якого мала народжувати, а він мені сказав : " Розслабся, бо на 37 тижні точно не народиш, а може, і до 42 будеш ходити, якщо дитина не захоче вилазити". Мені аж обідно стало -- як так? я вже каляску вибрала, ліжечко, настроєна родити ...а тут до 42...

Ну, сходила я в ЖК і до лікаря, наступний візит мав бути 26. І якось так я відчула, що вже того візиту не буде....


А тепер хроніки:)))

неділя ::naci:

Вранці я прокинулась з суперовим настроєм, який трошки зіпсувала звістка про те, що наш татко цілий тиждень повинен їздити в Мостиська в магазин, бо продавці на сесії :( Я ще тоді пожартувала, що може, й не треба буде їхати.

Потім ми поїхали до мами, погуляли з нашим песиком, і мені захотілось "вийти в люди". Ми поїхали в центр, зайшли в Домінікани, помолились біля Матері Божої, 2,5 години лазили по магазинах і просто гуляли по вулиці. А потім мені страшено захотілось в Макдональс....там були шалені черги, тому ми вирішили купити курку гриль. Купили. Я її з таким захватом згамала, і знов промайнула думка, що дівчата писали про схожі "захцянки перед довгим утриманням від жареного":8:

Ввечері подзвонив мій одногрупник з дружиною, я їх запросила в гості, подивитись на мене вагітну. Чоловік поїхав на футбол. Посиденьки були до пів 12. Ми дивились відео з нашого весілля, хотіли навіть відкрити червоне вино :ninja: (добре, що цього не зробили...). Засинаючи я спитала чоловіка чи він готовий, бо цього тижня народиться напевно наш малюк. Татко поцілував мене надобраніч і міцно заснув.

понеділок:naci::naci::naci:

2:00 Щось так не зручно спати. Типу затерпає нога, перевернусь я собі на інший бік

3:00 Щось болить так дивно, то болить, то відпускає. Беру листочок, ручку і мобільний. Записую інтервал.

4:00 Інтервал 15 хв. До мене ДОХОДИТЬ, що то схватки, і вони регулярні, але інтервал такий великий і мені так шкода будити когось. Беру книжку Ірини Хакамади , включаю сушку в ванній, і тусуюсь собі в теплій ванній. Тут же душ, і всі гігієнічні процедури. Перейми успішно передихую.

5:30 Тихенько кажу чоловіку, що напевно , нехай він зараз поїде за мамою, бо щось мені трошки болить. Дзвоню до мами, вона питає, що сказав лікар. А я до нього ще навіть не дзвонила.....Ну, шкода мені людину будити. В трубці чую КРИК : "Ти зовсім здуріла, в мене перейми були відсили 2 години, дзвони вже!!!!!". Дзвоню, на що отримую відповідь : випити молока з медом...лягти поспати, якщо за годину схватки не перестануть, то з манатками в роддом.

7:00 Після молочка з медом я трошки поспала, але перейми йшли і далі до 10 хв. Все вже зібрано, моя мама готова мене насильно запхати в машину, а я опираюсь : поїдемо тоді, коли інтервал буде 7 хв.

8:00 Мене таки впхали в машину, і поки ми доїхали в пологовий, перейми скоротились до 5 хв. От що означають наші львівські дороги.

9:00 Мене ложать на кушетку ( а не на крісло) щупають, заміряють. І :clapping::clapping::clapping: тут я чую "Оформляйте, жінка в родах"

10:00 Я в родзалі. М"ячик, плакати про ГВ, розкладаю пакунки, думаю, що в то дати вбрати дитинку. Чоловік поїхав за грейфрутом і гранатом
, так сказав лікар. Приходить чоловік. Ми травимо анекдоти. Приходить лікар : огляд, відкриття 2 пальці. Лікар питає, чи за півгодини не народжу, бо він мусить відійти. Кажу, що ні. Приходить акушерка, питає, чи вколоти обезболююче. Я кажу, що якщо то осцитоксин, то ні ..та й взагалі ---я хоробра, потерплю.

12:00 Анектоди,анектоди ..а мені не до сміху. Болить. Сильно. От вам і генетика. Чоловік допомагає,як може. Приходить лікар, питає, чи мені на УЗД не казали, що в мене багатовіддя. Не казали. Дивно....

12:30 Біль просто страшенна....Але я тепрлю. Води практично не йдуть. Приходять міряти серцебиття. Воно падає...Стає страшно.

13:30 Я вже практично відключаюсь. Мені приносять теплий чай, трав"яний. Стає легше. Лікар дивиться, відкриття 5-6 пальців, води не відходять.

Далі чесно кажучи я смутно пам"ятаю. Мені пробили води. Вони текли, текли,текли,....В мене було конкретне багатовіддя, зла, що на УЗД цього не побачили. Дитинці легше, чоловік помагає....Я відключаюсь , прокидаюсь лише на страшенну біль...

Починаються перейми. І тут виявляється, що в дитини обвиття навколо шиї. Мене перевертають на бік, якісь там маніпуляції....Потуги, не можна...Не знаю, що вони так робили ...Тільки почула в один момент " Не стискай коліна, бо задушиш дитину"....Ще пару хвилин, і моя кровиночка в мене на грудях. Питаю, чого він не плаче.....і тут чую його крик....і смішне мотиляння головою в пошуках циці.

Далі мене зашивали. Дитинка в цей час лежала на циці, чоловік поруч ( і заглядав,що мені там шиють).

15-55. Народився мій найдорожчий скарб : Ярослав, 3700, 54 см, 9-9 за Апгар.

Далі фотки ( потім лялю вдягнули і ще раз дали на цицю). Як родила плаценту навіть не зреагувала, бо була зайнята сином.

За 2 години вже носила його на ручках, не зважаючи на шви:))) Потім було 3 днів в пологовому, де побачила мам, які здаюсь своїх дітей на суміші і ще багато чого.


П.С. Я кричала, багато....Але вже на другий день родила б ще раз.

П.С.С. Можливо, це не ідеальні пологи, але моя дитинка народилась здоровою, і це найважливіше.

П.С.С.С. Особлива подяка моєму чоловіку . Він завжди був поруч, і без нього я б не змогла напевно....

П.С.С.С.С. Лікар просто суперовий, і акушерка теж. Допомагали мені, як могли. Лікар дозволив народжувати як мені зручно, сидів під час моєї відключки, спостерігали за дитиною....

olya_d
11.03.2009, 01:08
Начиталася сьогодні ваших розповідей і своє згадалося...
1) Вагітність
Вагітність проходила у мене легко, весело і майже непомітно. Я їла, їла, багато їла і переважно думала про їжу, більшу частину дня десь ходила, гуляла, ще й працювала. Та ще й прокинулася в мене велика любов до снукеру і тенісу, окрім футболу. А коли ще й потягнуло мене заново по старих конспектах вчити фізику, дискретну математику і їм подібне, то вирішили ми, що то тільки в хлопчиків бувають такі інтереси :) І ми не помилилися.
На той час інтернету в мене ще не було, спеціальні книжки купити в нашому селі неможливо, то їздила до Львова по журнали для вагітних. Та кілька помилок допустила від незнання.
Коли десь в 24-25 тижнів прийшла весела і безтурботна на огляд в ЖК, лікарці здалося, що в мене живіт твердий і є загроза. Наговорила мені купу всього і наприкінці додала: але я не хочу тебе страшити...Не пам"ятаю, як я дойшла додому, пам"ятаю тільки, що в мене вдома вже була істерика. Майже три тижні я лежала, навіть їла напів лежачи, вночі спати боялася - а як раптом пропущу що живіт болить, нервувалася постійно...Не витримала і поїхали ми в інше місто на УЗД. А там мені кажуть - у вас все чудово! Я страшенно зраділа і ще більше розізлилася на ту лікарку, яка не хотіла мене страшити. Потім ще один лікар на УЗД пробував переконати мене, що в мене дитина недорозвинена, бо замала вага. Я подумки його послала далеко-далеко і поїхала додому. До самих пологів я жила дуже активно: всюди ходила, працювала і продовжувала багато їсти. І протягом всієї вагітності робила гімнастику.
2)день перед пологами
Дуже мене нервував наш квітник перед будинком - самі бур"яни, квітів мало, а мама не має часу його прополоти. "Ну, якщо мами нема вдома, ніхто не бачить, то можна його прополоти самій", - вирішила я. І прополола, десь 15-20 кв.м.:ninja: Ввечері щось дивне трапилося - бігла в туалет і не добігла. Шо таке? Невже води відходять? Нє, не води...нічого ж не болить! Але на всякий випадок вирішила подоробляти незакінчені справи - вела тоді я частину бухгалтерії, все доробила, дописала. Спакувала і сумки в роддом: для себе, для дитинки. Покрутилася по хаті і вирішила ще взяти помаду і книжку з історії. Бо фізику і всякі математики вже вивчила, а історію не встигла. Ще раз перевірила сумки. Спакувала ще булочки. Нічого не болить. Думаю, треба набратися сил і поспати. Проспала до ранку.
3) день пологів
2) зранку сказала мамі, що ніби води відійшли - в мами почалася паніка...Ще й чоловік за місяць до того пішов на нову роботу, тому й не міг бути зі мною в цей день, хоч планували народжувати разом. Разом з переляканою мамою біжимо в поліклініку, щоб мене оглянули, чи їхати вже в роддом. Прибігли, лікарів ще нема і будуть нескоро. Виловили тата на машині і поїхали в лікарню - сказали що є відкриття на 2 пальці і треба їхати в роддом.
В роддомі пішла в кабінет головного лікаря (в нього мала народжувати) повідомити, що я вже є. Причому я була така щаслива і сяюча, що він пару раз мене перепитував, чи дійсно не болить. Після оформлення всіх паперів (ще кілька разів перепитували скільки мені років і чому я тішуся) нарешті оглянули. І так як дитина довго була без води, вирішили мені роди пришвидшити - поставили крапельницю, якої я страшенно боялася. Ще й сказали лежати рівно на спині. А я ж читала в журналах, що на спині лежати не треба! То ж вирішила хитрувати - коли акушерка виходила, я крутилася. :) Час від часу заглядувала до мене лікарка. Я встигла порозкладати свої речі, перечитати журнал, поспати і тоді почула що щось починає боліти...УРА! Нарешті болить! Я втішилася, думала що заберуть від мене ту крапельницю...Ага, забрали...Ще й в родову мене разом з нею потарабанили...Були моменти, що я навіть плакала, так боліло. Вирішила попробувати один раз не розслабитися під час переймів і не дихати, як книжка пише. Експериментаторка, блін...:cesored: Так болить набагато більше! Тому, дівчата, робіть все як треба, розслабляйтеся і дихайте як песики ;) В родовій трохи покричала - так сильно тужилася. Не знаю, чи то в мене сили забагато, чи то в мене прес такий накачаний :xaxa: але народила майже одразу і при цьому порвала всюди і все що тільки можна було порвати... Перестаралася... Шили мене довго...Боліло дуже сильно... але то все дурниці, бо як мій синочок відкрив свої великі сині очка, мені хотілося плакати від щастя.
4)після пологів
Лежала я в лікарні аж 6 днів - не могли мені збити температуру. Кололи кожен день, капали щось - нічого не допомагало. Можливо і через це в мене були проблеми з лактацією - тобто її майже не було.
Лежала я би і довше в лікарні, та мені набридло і я сказала неправду - що температури в мене нема, хоча вона ще була. Та коли поміряла через день температуру вдома, то її дійсно вже не було.
Але в загальному - народила я порівняно швидко і легко, чого і всім бажаю!

Ой, так багато написала, що аж самій страшно:8: Але скажу таке: дівчата, не бійтеся пологів! Ідіть в роддом весело і щасливо! :tanksmile: Чим легше ви до того будете ставитися, тим легше все пройде!

Curly Xena
11.03.2009, 13:32
Всі лютневі мами вже відзвітувалися :xaxa: - одна я залишилися (та і час якось несподівано з"явився теж - малий нагулявся і спить :xaxa:)
Отже , добігає кінця мій 37 тиждень, на календарі 4 лютого. День до того була в лікаря, яка б мала приймати пологи (кесарити) , все гаразд. домовилися на 25 лютого. Ага, щас:xaxa:
4 лютого - 20.45 - з роботи прийшов чоловік, ідем гуляти собачку. Перед виходом з дому, чую - щось потекло:8: Кров.... Розумію. що це відшарування плаценти. :( Дзвоню лікарю. Обидві рушаємо на Батальну.
20.55 - Їду в машині зі всім всім барахлом. Тримаю руку на животі, там де в малого п"яточки - тримаю за ті п"яточки, і молю Бога , щоб дитя було живе - а малий мені з животика вистукує - нормально мама, я тут. насправді, було дуже-дуже страшно - це словами не опишеш (реву коровою, як це згадую - страшно).
21.10 - Батальна, приймальний покій. КТГ показало, що серцебиття малого в нормі. у мене ж починаються перейми. Я передягаюся і переганяючи свого лікаря біжу до до операційної. В операційній - сама на стіл:xaxa: - ріжте:xaxa:
21.30 - анастезіолог каже - па-па. Оксано, зустрінемся за годину.
Через 15 хвилин мій малий з"явився на світ:):):)
До тями я прийшла в 23.00 - :)- поревіла. що моє мале - мале і худе , саме паршиве :( (2700 та 48 ) і почала активно розробляти груди , щоб хоч якесь молозиво витиснути.
Отак, за одну годину я стала мамою - З Божою поміччю та професіоналізмом моїх лікарів :)

Висновки: треба мати таких лікарів. які приїдуть до тебе в любій годині дня і ночі;
домовлятися з анастезіологом про нормальний наркоз (мене ні не нудило, ні глюків ніяких - дівчата в реанімації стогнали і блювали всю ніч);
через 12 год після операції забиратися з тої реанімації та йти займатися своєю дитиною :xaxa:
Ну от і все - це напевно найкоротша хронологія появи дитинки на світ - він дуже спішив до мами. :)
П.С. Пізніше дізналася, що моя свекруха народила чоловіка теж передчасно :xaxa:

Ksju
12.03.2009, 14:12
Виставлю і я розповідь про наші заплановані домашні пологи :)

Народження Принцеси.

Ось і ми народилися. Сталося це 11.06.2008.
Описати емоції словами складно ... Сказати, що пологи вдома - це неземний кайф - майже нічого не сказати ... у будь якому випадку для нас з чоловіком - це було воістину прекрасно.
Те, що я хочу народжувати вдома, я знала з самого початку вагітності. Спочатку домашні пологи були під питанням, але я відчувала, знала, що вдома мені і донечці буде найкраще. Познайомившись з Астридою, я зрозуміла, що вона саме та людина (акушерка), яка мені потрібна в пологах і моя впевненість у правильності вибору домашніх пологів ще більше зросла. ДП мені ставили 12.06 і я чомусь підсвідомо була впевнена, що ми приблизно в цей час і народимо. 12.06 вже було зовсім близько, але бажання народжувати все ще не було. І ось 10.06 мені несподівано захотілося весь день побути вдома, зайнятися прибиранням квартири і дороблянням недоробленного... і ... захотілося нарешті народити.
День пройшов дуже насичено. Ми з чоловіком перемили всю квартиру, прибрали, доробили все, що мені хотілося зробити і я в черговий раз пожартувала, що тепер уже можна и народжувати ...ми разом з чоловіком посміялися з цієї фрази, бо я говорила так кожен раз, коли ми робили / купували щось заплановане.
Оскільки на вулицю я в цей день так і не вийшла, а повітря свіжого хотілося, то ввечері я розташувалася собі зручно на балконі з книжкою. Надуші було дуже спокійно і було якесь передчуття, що наближається час Х. Читаючи книгу я в якийсь момент відчула легкі поштовхи ... зайняла собі зручне положення і навіть особливо не стала на них звертати увагу. Але коли я встала, то зауважила, що трохи мокра ... і я зрозуміла - подтекли води. Це був початок!
Час був ще не дуже пізній, старший ще бавився а я продовжила своє читання на балконі. Чоловікові поки не стала нічого говорити, вирішила почекати поки процес «зацвіте». Поштовхи були поки рідкими, безболісними і нерегулярними .. я навіть спочатку подумала, що може це хибні і запланувала собі ванну. Ближче до 23-ї ми вклали старшого спати, по черзі з чоловіком розповідаючи йому казки. Коли він заснув я підійшла до чоловіка і запитала:«ти готовий сьогодні народжувати?». Його очі спалахнули від радості й хвилювання, він, правда, уточнив чи не жартую я (я вже його кілька разів «тренувала» хибною тривогою). Після 23-ї перейми вже стали регулярними. Чоловік зателефонував Астриді і попередив, що ми вже в процесі. Вирішили зідзвонитися з нею ще пізніше, коли інтервали будуть 5-7 хвилин. Це сталось десь через годину. Процес набирав обертів досить швидко. Я намагалася максимально розслаблятися на переймах. Спочатку виляла попою, потім мені захотілося в теплу ванну. Там я релаксувала під музику природи. Але потім мені захотілося «на сушу». І коли приїхала Астрида, то знайшла мене вже в позі жаби на м'ячі. Перейми були вже дуже частими, я була вся в процесі. Мені хотілося бути однією, щоб мені ніхто не заважав і не зачіпав. Чоловік в цей час був з Астридою на кухні і я могла робити що хочу і як хочу. Подивившись розкриття виявилося, що воно вже 7-8 см. Як мені здавалося, мене практично накривало хвилею пологів. Зовсім скоро мене почало подтужувати і я зрозуміла, що тепер мені дуже потрібен поруч чоловік. Коли він прийшов ми знайшли зручну для мене позу (це виявилася поза напівлежачи напівнабоці) і я почала тужитися. Я відчувала, як доня мені допомагає і як вона опускається все нижче і нижче. Чоловік мене весь час підбадьорював, що я розумниця. І ось в 2.56 наша принцеса Ксенія народилася з короною на голівці (це була пробка, яка не вийшла).
Я взяла доцю собі на груди і ми стали з чоловіком нею любуватся. Чоловік все повторював: «какая она красивая и маленькая». Эмоцїї нас переповнювали...
Коли пуповина перестала пульсувати, Астрида запропонувала чоловікові її перерезати, він погодився. Незабаром народилася і плацента. До цього моменту доня знайшла груди і присмокталась. Ми так і продовжували лежати на підлозі, накриті одіялком. Нікуди не треба було поспішати і це було так прекрасно! Після смоктання доня покакала меконієм. Ми її помилі та вирішили зважити і померяти - 3300 і 51 см! Я прийняла душ і ми перемістилися всі разом на ліжко. Синочок проспав всі пологи, прокинувся коли вже все закінчилося і відразу захотів познайомитися з сестричкою. Гладив її по голівці, цілував і відразу хотів показати їй як він вміє бавитися. На душі було так добре і тепло. Вся родина була в повному зборі. І ця радісна подія належала тільки нам!

Ksju
12.03.2009, 14:31
Розповідь про пологи, написана моїм чоловіком. Перекладати не буду, викладаю в оригіналі :)

Как я не заметил как мы родили или "Пурум-пурум-пум - суи!"

Ну наверное не стоит и говорить что к этому событию мы , как впрочем и любые другие семьи, начали готовится заранее, стараясь всё предугадать, предвидеть и по максимуму спланировать. Поэтому ещё за месяц до родов наша квартира стала потихоньку преврашат'ся во что-то среднее между тренажёрным залом и магазином "Наш малыш". Всевозможные надувные шары, мячики, коврики лежали вперемешку с памперсами, пелёнками, одноразовыми пелёнками и прочей, непонятной для меня тканью.
Поскольку на рождение первого малыша я немного опоздал - процесс родов для меня оставался чем-то вроде космоса для Гагарина: "Да герой, герой! Ща штаны просушу и "ПОЕХАЛИ!" Не сказать чтобы боялся, но при виде всех этих пелёнок, непромокаемых простыней и прочих абсорбентов невольно в голове вертелся вопрос : "Интересно а вся квартира будет в крови, или к компу ещё можно будет подойти?" Жена, правда, тренировала меня пару раз до этого фразами "Ну что, милый, ты готов рожать?" Поэтому я не удивился когда в очередной раз после этой фразы я как обычно, всё о чём она меня так упорно учила напрочь забыл. И где лежат 90 на 60 и где 60 на 60 и где вообще лежит хоть что-то. Ну думаю, ща как на судне сыграем учебную тревогу по быстренькому и сново спать. Но когда зайдя в комнату я увидел жену в "провокационной позе" (как выяснилось позже - она безобидно называется "позой лягушки") - подумал : "заигрывает вряд-ли, хоть и весьма соблазнительно виляет тазом - значит всё-таки рожаем! Ну тут уже радость нахлынула! Ну а как же? Наконец-то! А то коляску купили - можно рожать, автокресло затарили - можно рожать. Квартиру вылизали - можно рожать, окна помыли можно рожать... А заканчивается учебной тревогой. Ну думаю - так дальше пойдет не родим пока я не посажу дерево, не построю дом и не выращу Эдгара - не дождусь дочки.
Нет! Рожаем! Отлично, ща вспомню что там надо было...
Первое правило - не отвлекать от процесса!!!!
Итак! Звонок Астриде. И сразу первая лажа. Себе-то я телефон не записал. Ладно прикинусь что с тарифа жены - дешевле. Нашёл.Астрида.Звоню."Какой интервал?" ЦСДД что-ли? Помню что от скорости зависит, но какой забыл. Метр-полтора. Спрошу у жены. Ага, лох, понял. "10-12 минут" -говорю. "Ага, позвоним когда 5 будет"
Пока приготовлю кина! Вдохновлённый Тесскиным рассказом о родах наготовил целую видеотеку. На выбор предлагалось от русской кинокласики до туркменского альтернативного кинематографа и японской манги. Пока выбирал что-бы поконкретней предложить - жена переместилась в ванную.
Да, в ванной кино не прокатит... Музыка? Отлично! Легко! MOBY? PORTISHEAD? FAT BOY SLIM? Аааа, звуки природы. Ну как скажешь. "Разве это музыка" - думал я звоня Астриде чтобы доложить что у нас уже дистанция, в смысле, интервал 5 минут. - "вот FAITHLESS - это музыка! Или OAKENFOLD на худой конец...."
Астриду надо встретить. К нам ведь хрен доедешь без Джы-Пы-эСа. А то будет вон как у Леды... А я к такому не факт что готов! Не факт!
Встретил, подымаемся. "Как она?" - "Ну ХЗ. Наверное для вас женщина с туманным взглядом, виляющая "хвостом", и носящиеся по квартире от одного мячика к другому - нормально - ТОГДА НОРМАЛьНО!" "НОРМАЛьНО" - говорю:" В ванной!"
Но в ванной её уже не было. Переместилась в комнату. Пока показывал астриде где раздеться - уже сного в ванную. Провел Астриду на кухню - уже в коридор. "Я же говорю - НОРМАЛьНО!"
Хотя Астриду, похоже, ничего из этого не удивляло. Говорит:" Скоро родит!" "Как это вы так? Вы же даже не смотрели её?" "По поведению!" "КОЛЛЕГИ" - думаю: - "Я когда моя кошка какать хотела - тоже по поведению определял." Так же носится по всей квартире и глаза бешеные!
Даже как то сблизился с ней после этого.
"КОЛЛЕГА" - говорю: " В смысле, Астрида, кофе хотите?" "Да" - сказала она мерея раскрытие. (Каким инструментом она производит данные замеры мне, как механику, до сих пор непонятно)
"ДА" -Такого ответа я не ожидал. Благодаря НД я уже и забыл как запах кофе выглядит. А тут такая головоломка. Знаю что у нас должно быть два сорта. С кофеином и без. Но не ударять же в грязь лицом переде коллегой. Тем более что кофеварку уже достал ради такого случая с антресолей.
И вот тут я совершаю мега-жесть-угар-ошибку. Прикиньте!!! Подхожу я значится к жене (а она, как выяснилось секундой позже была уже в самых что-ни на есть потугах) и спрашиваю : "СЛУУУУ, а у нас кофе с кофеином в какой банке хранится???" ВОВРЕМЯ, блин!
Ну тут она мячик наф, меня под себя, ногу в руку и я поплыл.....
Всё, после такого -хоть в след за Гагарином в космос. Ничего уже не страшно. А ничего страшного, оказывается и нету. Всё так легко и здорово. Несколько потуг, немного выдохов, чуть-чуть усилий и вот ОНА!
Ещё "летая" - я услышал голоса :"Принцесса, принцесса! В короне! Принцесса" Спустился на землю и вижу: "Какая там принцесса??? КОРОЛЕВА!!!!" И заладил как попугай... :"Какая она красивая! Какая красивая!" Красивая моя!!!"
Так что ничего страшного! Особенно учитывая что после фразы :"Ну что, милый, готов рожать?" - я очистил свой организм ещё перед женой.
А из всего приготовленного не понадобилось почти ничего. Крови вообще не было. Мячики в сад, когда мужа потискать мона! А из всей видеотеки за время родов успели бы максимум посмотреть 3-ёх минутный ЕРАЛАШ. Так всё быстро для меня произошло что даже не заметил. Дома рожать - просто супер! Парам-парам-пам - суи!!!!

SovaBa
12.04.2009, 22:09
Почну з того, що в роддом мене "поселили" 23 березня, за 2тиж.до ПДР. Причина- щовечора щось подібне на перейми, лікар подивився-каже голівка низько, народжувати будеш швидше. От я і спакувала речі і заселилась в палату N 3- таку оливкову,4-хмісну. Лежала 10 днів- щовечора те саме- біль внизу живота, без відкриття шийки,і як наслідок- спазмалгон чи ношпа і спати. На узд дитина досить малої ваги:confused:~2800- в мене шок, бо вагітність протікала добре. 2.04 в 4 ранку прокинулась- підтекли води. На огляді відкриття неповний палець. Порадились- і в родзал- чого чекати?- патологічні перейми 11днів, води відходять, в плода гіпоксія, якщо дочекатись меконію в водах- капці. Добровільно іду на стимуляцію, хоч попереджає лікар, що це все буде довго, важко і т.д. Для відкритя шийки тре годин п'ять шалено болючих перейм пережити:(...все ніби йшло добре. Далі огляд- відкриття нема(точніше, таке, як було:(). Я в ужасі- все марно. Весь цей час чоловік був зі мною, і допомагав, як міг. А моя манюня так хотіла пошвидше народитись, що голівка вставлялась разом з маткою- мучились ми обоє, але я нею горджусь, вона так боролась за своє народження і життя!, і на відміну від мене ні на секунду не здавалась. Далі- стимуляція,ручна допомога, адські болі порівняно з якими перейми- просто дрібничка:(...досі спокійно не можу про то згадувати, навертаються сльози. 7год. безводного періоду- без результатів. В мене паніка, шалений страх, відчуття, яких тепер словами не опишу. На КТГ, записаному акушеркою серцебиття дитини в нормі. І тільки лікар на перезаписі в ін.точках(що значить досвід!) виявив значне падіння серцебиття в переймах. Як наслідок- КР, і в 18.40 на світі з'явилось ще одне ангелятко :radist:. Відійшовши ледь від наркозу, тільки спитала чоловіка, як дитина, почула, що все добре, і "вирубалась" ще на пів години. Прийшовши в себе далі тероризувала всіх питаннями:), і нарешті мені показали моє щастя- тут і сльози, і радість, і все на світі зникло, розчинилось, відійшло на 2-й план, коли побачила свою красуню:radist:. І тільки потім я дізналась, що в нас була місцями дуже тоненька, аж прозора, пуповинка, і якби таки народжувала природньо- все могло б закінчитись трагічно. Ось і причина малої ваги.Дякую БОГУ, що саме так все сталось, і лікарю низький уклін за донечку :clapping:. В неї вся голівка в ранках від того, як вона старалась народитись. Тепер знаю-все пережите- дрібниці порівняно з тим, що зараз на руках спить Дариночка, і солодко посміхається ві сні:radist:

Adriasia
07.05.2009, 00:38
Нарешті маю троха часу написати... багато букофф

Вагітність у мене було зовсім незапланованою і можна навіть сказати малобажаною. Дітей я планувала через років три-чотири, але все трапилося зовсім по інакшому. В голові роїлися різні думки (була навіть про аборт). Страх залишитися самій з дитиною на руках, страх осуду суспільства, срах розказати мамі... і страшище народжувати.
Ставати на облік я не поспішала, бо не хотіла зайвий раз тріпати собі нерви і давати пити з себе кров та гроші. Того перший раз мене дільнича гінеколог побачила коли донечці було 16 тижнів. Накричала шо я безвідповідальна, дала купу папірчиків з направленнями на аналізи і по тому сказала зайти з результатами, буде оформляти картку. Поздавала ті літри крові шо там треба було. Аналізи були не просто поганими, а жахливими. Хоріонічний гонадтропін у шість разів, альфа-фотопротен у п*ять разів збільшені. Погуглила. Поплакала. Лікар винеслв вердикт "Переривання вагітності бо народиться або каліка, або урод"... але... але... я рухи чую... моя дитинка мене копає... і ніжно так копає... Яке в біса переривання??? То ж води викачають. а потім по шматочку ... ручку, потім ше одну ручку витягуватимуть... потім ножку... Я собі як ото все науявляла в прямому значенні проявила всі рівні свого безкультур*я і послала лікарку, гримнула дверима так шо штукатурка посипалася і більше в поліклініці мене не виділи.
Потім пішла на Мєчнікова з отими аналізами, а ше біллю в спині. Поставили якийсь мудрий діагноз з нирками і почали лікувати. Я - як потім виявиться істота розумна, боки вилежувала але жодного антибіотика не прийняла (купила дві ампули жиб лікарка виділа шо вони у мене Є). Так поприймала вітамінчики, побула в спокої і ше більше і більше любила свою донечку.
До дому з лікарні мені хотілося мало, але виписали... 20 тижнів. Моя доця точно буде малим шилом як так сильно вертиться в мому животику... от непосидюча.
З 20-го по 32-й тиждень мене лише іноді турбував біль в спині і шалені нерви... сльози... розчарування і купа просто величезна купа моїх істерик. Я замість того щоб иішитись вагітності воювала зі всім світом за своє право бути мамою. Мокра подушка під ранок і розуміння того шо шкодить дитині і ше більше картання себе за те шо нічого не можу змінити.
Живу троха гірше ніж середньо, того до народження дитинки вирішила підмараветити хату. Штукатурка на кухні в баняки сипиться, а коли дитині в молоко посипиться? От і на 31-му тижні затіяла ремонт. В понеділок 12 січня я самостійно розвантажила шафу з книжками (майстри ж мають прийти), самостійно попакувала то всьо в коробки і самостійно виволокла ті коробки на коридор ІДІОТКА. Берегти себе треба було. Задерти ноги до стелі і рахувати тріщини в тій француватій штукатурці. У вівторок в мене трішки набрякли ноги. Подивилася і вирішила шо всьо фігня. Поп*ю Нефрофіту, погоню сечу і ноги спласнуть. Цілий день на кухні готувала майстрам їсти... спершу обід, потім вечерю. В середу ноги спухли ше більше.... Ну думаю коли до завтра не пройде то піду в поліклініку, а шо робити. Чай пити не перестаю. Пісяю, шо дурна. Четвер... о чудо, ноги троха спласли. Я тішуся тим який з мене хороший лікар і як гарно я вмію виводити сечу з організму Ідіотка.
П*ятниця 16 січня. Шляк би той ремонт і тих жужащих майстрів трафив. Мене болить голова. Хочу спокою і тиші. Хочу понеділка шоб піти до лікарки хай шось робить... пробую в обід піти в поліклініку, але не можу запхати ноги в чобіт... набрякли. Блін, як болить голова... Кладу на голову лід, зашторюю вікна... заснути не можу... Господи чого ж воно мене так болить... З тими думками і заснула. Вечором прийшла мама з роботи, побачила шо я ледь жива на кухні грію майстрам їсти. Поміряла тиск 180/100. Зробила мені соку з буряка і вклала мене спати. От чого мене так боліла голова. До дупи той сік.
Субота 17 січня, ранок. Простнулася від того шо крутить ноги. Піднятися і встати не можу. Ноги внизу такі самі як згори а згори, такі якою колись була талія. МММММММАААААААААААААААААААААММММММММММАААААААААААА АААА Викликаємо швидку. Тиск не падає. Лікарі зі швидкої навіть не дивляться но те в чому я вбрана і не дають мені можливості передітися, покують мене в ото розтрясалово і везуть на Батальну.... СТОП!!! Яка батальна в мене родичка на Мєчнікова працює, я там на пітримці лежала у мене там лікар є.... Везіть туди. Які ж вони тупі!!! З*їла собі купу нервів поки не сказала шо зараз на таксі або маршруткою поїду, і в гробу я бачила їхню Батальну. Голва мене болить до неможо\ливого... спина відвалюється... ноги розпухли... ходити не можу і ше маю з ними спорити.
Ех... зараз мені відкачають водичку, підлікують і відпустять доношувати своє сонечко. Чекаю внизу в приймальній на лікаря. Приймати в приймальній мене не хочуть. Доволдиться викликати родичку. Дякувати Богові, в той день була її зміна. Ех... зараз, зараз мені зроблять краще. Вони лікарі вони мають вміти.
Приходить лікар... в мене шось з очима і я не можу прочитати шо там в нього пише на бейжику... о Никитюк здається. Стає спокійно. Він класний, про нього я читала на малечі чи дівочих посиденьках, не пригадую. Перше враження... якийсь він перестрашений і надто сурозний. Привезли каталку.... ей... Стоп... я сама можу ходити.... Ма-а-а-а-а-а-а-а ма-я-я-я-я-я-я. А мами не пускають. Мені страшно. Починають пробувати збити тиск. Папазол, папаверин ше якась мара... А-А-А-А-А-А-А-А-А яке воно всьо пекуче. Воно ж донечці може зашкодити. Перестаньте негайно мене колоти. Мало того шо голова болить так скоро шей задниця від тих уколів відвалиться. Я була такою злою шо просто капєц. Привозять якийсь апарт слухати серце дитини. О як гарно і ритмічно воно б*ється, як музика.
Тут приходить інший лікар і починає вимагати мою облікову карту. Ги, а в мене її нема... А шо за лікар? Ану підійди ближче прочитати хочу. О Усик Валентин Степанович. Він також хороший,і про нього читала. Стає не так страшно бо читала шо він дуже добрий. Чого ж тоді кричить? То певно мені від головного болю здається шо то крик, а він собі просто розмовляє.

Ні.... НІ....... Ви шо звар*ювали??? В дитини в легенях нема ше сурфактанту... Як вона дихатиме???? Ви шо??? ні!!!! ні!!! я категорично проти!!!! Я не буду вдягати лашок для операції. Я проти кесарського..... Беру телефон дзвоню до Меліси (вона у нас тут є, до речі народила недавно хлопчика 3500гр), здається і до колєги з Києва. Плачу. СТРАШНО. Я не так уявляла. Я хотіла сама народити, щоб мені доню на животик поклали я могла її поцьомати, привітатися з нею.... НІ....
Але факти невблаганні. Я знала шо на мене не діють медикаменти і деколи навіть з того тішилася. Це перший випадок коли мені так хотілося стати такою як всі. Сльози..... Божечко, як воно буде. Перевдягаюся і тисячу раз молю Отче Наш. Як ж моя крихітка буде? легені??? треба заспокоїтися.
Катетер. Про це писати буду мало, але скажу одне.... як народжувати природнім шляхом не знаю, але ота штука то шось страшне і певно легше родити ніж поки ото вставлять... УЖОС. Верещу. Колять наркоз.... мазюкають місце розрізу. Відразу скажу шо анастезіолог мені не сподобався і тепер я розумію чому. Ну намазюкали, вкололи шось ... відчуваю як мене починає паралізувати.... і як мене розрізають..... АА-А-А--А-А-А--А-А-А-А-А-А--А-А-А--А ВИ шо звар*ювали??? але рот не відкривається.Ой Божечко шо ж воно діється.... в НИкитюка або Усика холодні руки..... які руки коли вони в рукавичках? БОжечко, як болить. як болить..... Якого милого вони мене на живо ріжуть... вони шо дурні... Чую як вони дістали кроху... Відрубалася коли мене вже почали чистити і шити.... Ше по нині не реагую на то коли вдарюся. В мене змістився больовий поріг. До речі всі посткесарські уколи мене не боліли і навіть ношпа-папавареин і да\ібазол були не більшими ніж укус комара.

ВІдкриваю очі. Перше питання "Як Ліза?" (моя доця так мала називатися)... а у відповідь шосб\ь про курс долара...... Нічого не розумію. Лежу там як дурна... Я ж дитину народила, до чого тут курс долара?
Година перша після наркозу.
Лежу і молюся. Всьо болить. Хочу їсти... а як виявиться згодом ше декілька днів не можна... тільки іодичкою мочити губи і смоктати лимони..... Яке то щастя з*їсти лимонну шкірку. і яка то гадость чай з кропу і тмину... На наступний день тішилася тому шо пукнула і можна їсти ОДИН сухарик... А він на столі до якого далеко.... Ідея фікс - встати. Наївна. Звалилася з ліжка.
День другий.
Долар подорожчав на три копійки,євро на п*ять, рубль впав на копійку... А про то як моя дитина я не знаю нічого... В голову лізуть різні думки. Починаю думати шо вона померла і закатую мамі істерику. Там був такий класний лікар. Прізвище Вольф (дай Бозя йому здоровля) він мене дуже пітримував своїм гумором і просто щирою посмішкою. Заходив поприкалувався і легше ставало. Але я нічого не знаю про свою донечку.... Це ужас. Це кошмар.... Це нестерпно. Кожної хвилі коли засинаю вона мені сниться і це кошмари.... Вона жива... я знаю що вона жива. Я вже мама і я відчуваю що з нею все буде добре. Боже, як ж воно важко не знати як там вона... де вона? що з нею? А встати через той дурнуватий тиск не можу... Хочу піти до неї, а не можу встати навіть за сухарем (якого до речі ше не можна). Плачу. Знаю 1700гр, це почула ше оли була "під наркозом" і всьо....
День третій
Мама принесла фотоапарт з знимкою малої... О БОже. Обняла його і плачу. Шо в неї стирчить з носа??? А шо з ножки??? Шо з нею??? Вона житиме...? і мамина відповідь "Як Бог дасть" просто мене вбили... Ніхто не знав як я потім бажала надобраніч фотоапарату, цілувала фотоапарат і засинала гладячи його.... Це було жахливо...
День четвертий.
"Доброго ранку донечка.", погладивши монітор фотіка сказала я. Мене нині мають перевести в звичайну палату... може. Я так хочу до доні. І так мені важко ходити... просто боляче і все. Але я б пішла... пішла на Чернігівську то ж близенько... то тільки дорога до туалету долека і десятихвилинна, а до донечки я піду... піду... Можна? А не можна. Мама сказала шо мала з*їла п*ять грам суміші. П*ять грам... так багато... і схудла до 1530гр. А то зле. Але вона сильна і поправиться. Тішуся тому шо доця з*їла тих паро грам і знову плачу.
День п*ятий.
ВСе це вже нестерпно. Я хочу її бачити. Поцьомати, пригорнути... я просто не можу без неї. А як їй? Її відразу забрали від мами. Я собі уявляю як їй страшно там саменькій. Знову засинаю зі знимкарем. Появляється молоко. Яке щастя. Після всьої хімії шо в неї влиють я її відгодую молочком. Цідити груди то не просто жахливо, в дуже жахливо... а цідитися в рушник то взагалі - злочин. Але свого молока малій дати не могла бо мене пічкали купою лікарств.
Піднімається тиск і приходить добрий дядя анастезіолог (не буду вказувати його прізвища) мені його збивати. Зразу кажу шо в листку призначень магнезії не було і звідки він взяв шо мені конче тра її за 20хвилин прокапати не знаю (магнезія взагалі-то капається 60-90хв). Загалом бере величезну голку і збирається вколоти у так зколені в іже майже відсутні вени. мама йде купити шприц з меншою голкою, на шо він огризається. Загалом ВІН САМОСТІЙНО вколює мені голку з магнезією і регулює її так шо вона тече таким чином шо мені аж руку віднімає. не проходить і двох хвилин як я починаю задихатися (на то магнезію і капають а не вливають як він мені бо від неї гаряче стає). Він починає звинувачувати медсестру у всьому.... виникає скандал. Загалом мене якось очухали... До речі та медсестра була найкращою зі всіх і її ледь через нього не звільнили, бо вона мене захищати почала. Ось так. Переживши відсутній наркоз, можна вмерти від "бажання допомогти". Анастезіолог блін.... наркозу нормально не зробив, то вирішив магнезією підправити.
День шостий.
можу більш менш пересуватися, але ше болить. Клізма то шось страшне, про шо розказувати не буду. Знову цілую фотоапарат.Живу вже там у тому дні де побачу і зможу поцьомати свою кроху. Моє тіло мусить бути тут, а душа, а серце там біля неї. Важко. Я ніколи так багато не плакала. Никитюк таки класний. Розказала йому шо читала про нього на малечі і він тут про себе читав. Посміялися. Не допомогло. Важко. Хочу до малої.
Всі наступні дні - це суцільний кошмар очікування рахування скільки грам вона з*їла Перше шо запитав реаніматолог чи їла я антибіотики під час вогітності. якби їла то хто-зна чи врятували б мою кроху. Ось він материнський інстинкт чи шо там. Не даремно я їх не їла і не колола. Пра та реаніматолог видала геніальну фразу шо по дитині видно шо я багато сиділа за компом.... (і шо якщо не перестану сидіти то матиму синє молоко) То мене розсмішило на троха часу, о більшої бздури я ше не чула.
День дев*ятий...
Збираю манелі і до доні. Я так хочу її поцьомати. Я так хочу просто бодай на неї глянути...
Дорого з Мєчнікова на Чернігівську видалася мені довжиною з Китайську стіну. Але все ось... ось лікуюся лікар шось мені розказує... я не чую її... бо вже там біля донечки....
О Боже...
На цьому мої враження вичерпалися. То була шкіра яка висіла на костях... та яких там костях, кісточках... Голова завбільшки з мій мобільний (а він у мене маленький). Мені дозволили її порухати пальчиком... Тримаю себе в руках шоб не розплакатися. Дома... дома плакатиму. Біля дитини не можна вона все відчуває.

А дома батько моєї Йоанни мені сказав шо я не мама бо навіть сама народити не змогла, а дитину з мене вийняли як з останньої... На істерики вже просто нема сил... Але на тому молоко пропало. Саме тоді коли вже можна кормити малу... Якийсь такий біль і прикрість огорнули мене. НІ, я мама!!! Я МАМА!!! Бо надто я вже відмучилася, бо..... Я МАМА. Знову сльози.

День десятий.
Я так довго цьгго чекала. Мені дали мою кроху шкіра до шкіри і... і вона потяглася до циці. То було таке щастя... така радість. З ГВ у нас нічого не вийшло. Зараз мала на суміші, але тоді.... тоді то були просто надзвичайні відчуття. Мала важила 1600 і мала 40мс і в мене руки тремтіли тримати ту кроху . Але ось воно - щастя. І ось вона справжня любов.



Якщо Усик чи Никитюк це прочитають то хай знають що я щодень прошу Бога для них сили і здоров*я, бо моїй вдячності їм просто нема меж. Якби не ці люди від Бога, хто його знає як би зараз було. Дякую Вам дуже придуже, велике щире спасибі, мами, яка дякуючи Вашим праввльним діям та рішенням тепер може тішитися своїм малятком і називатися мамою.

А ось деякі знимки.
http://s57.radikal.ru/i158/0903/fc/73999fa2ff8f.jpg перше фото, то яке я цілувала і з яким розмовляла
http://s52.radikal.ru/i136/0903/a7/1c8cd50bc6b2.jpg перший раз у мене на руках ( то таке щастя)
http://i022.radikal.ru/0903/6a/338d54493c41.jpg голова завбільшки з телефон

тетяна7777
07.05.2009, 22:49
Adriasia, Megan ви справжні українські сильні жінки! От і після ваших історій моя виявиться простою,звичайною.
30 січня,ранок як завжди у туалеті,хм якісь темні плямки,ще 1.5 год чекання і регулярне звіряння є плями чи ні-є, дзвінок лікарю і о 9.00 з манелями мене чекають у роддомі медінституті. Добавлю,що по даним УЗІ вже тиждень переносу,а по моїм підрахункам,я вже тиждень як родила))))))І так кожен день чекання,ходити тяжко,печія ужасна,ну коли ж той Михайлик захоче на світ Божий,коли!!!!
Медінститут,оформлення,палата,крісло-матка відкрита на 1 палець-родиш десь після 1 лютого,та добре,як скажете!!! На УЗІ малюк 4500+-200-300гр!!!! В палаті жара,дихати не має чим,натрій оптимістичний-вночі біль у спині і довгий похід по коридору у туалет,в який я поміщаюсь лише при відкритих дверях і так регулярно до год.4 ранку,о 4.30 по стойці смірно стою біля ліжка і по ногам вода тече. Добавлю,що мамочка я не молода,мені 31 і я перестрашена біжу до медсестри: мені ж тільки на 2 тиждень родити! Черговий лікар оглянув:" До ранку родиш",я до чоловіка приїзжай і ранком получиш сина. Задоволена як слон,похід на клізму, 6.20- капельниця і тут почалось.......А що пережив мій чоловік,дивлячись на струйки крові між ногами і фраза,що тепер він ніколи не скаже,та що там родити!!!!! 9 ранку матка на 1 палець - дальше ходіння по передродовій(а який сніг за вікном,хочется набрати пригоршню і притулити до живота до лиця і т д...)10 ранку матка на тому ж етапі-лікарка відкриває вручну,Боже яка біль-чоловік за дверима блідне,11 год. теж саме-тонкі натяки на кесареве,а я ніііііі,хочу відчути що таке бути матірю,якщо мене поріжуть,я ж не буду любити дитину так як після фізіологічних родів,хочу пройти всі етапи-дура,яка була дура,десь біля 12 прийшов завідуючий,перешіптуваня за спиною,серцебиття мого маленького перевіряють щохвилини і відкривають матку,БОЖЕ яка біль і от серцебиття 80 матка відкрита на 2 пальці і дальше нівкакую, мене переконують іти на операцію,а я як тінь-ні ходити ні стояти,ні лежати ні сліз,емоцій не лишилось,добре,робимо операцію. Я слабо собі уявляла цей процес,хоч мала операцію на апендикс! Як я дійшла до операційної? для мене це був шлях на ешефот,знаючи, що наркоз шкідливий і повне переконання, що не проснусь(зараз мені смішно) І от стіл,чомусь стільки народу,чому і досі не знаю,укол у вену,жарт анастазіолога,моя лікар у вбранні мясника(це ми так з чоловіком жартували),запах йоду і.................
Хлопок по щоці: "Тетяна Михайлівна"А я говорю: "Сильніше бийте бо не проснусь".сміх.дальше все як усні і перша думка де малюк чи здоровий! У палаті питаю чоловіка де син,чи здоровий,всі пальчики є)))) і хочу свою маму,свою мамочкууууууу і в сльози!!! Малий народився о 13.32,а у палаті я була о 16.00(за спиною чула,що ми з нею мали!!!!! До сьогодні не знаю,що було після того,як витянули маленького,знаю,що крові я втратила багато,бо був дуже низький гемоглобін) Реація на дитину була мяко кажучи ніяка-моя мама перелякалась за мене,а що я могла побачити,малий у свому ліжечку до якого я не дотягуюсь,чомусь ніхто не догадався дати мені його( малого положили чоловіку на груди),болить все,яка тут дитина! Навіть перше прикладання до грудей не внесло змін-все на автопілоті,бо так треба!!!!
Другий день ліпше,третій так само,маму відпустила,автопілот дальше,груди,памперс сон і все по колу,ніби трошки потеплішало,біль відходить,починаю розуміти,що цей комочок мій синочок,5,6,7 день автопілот,виписка,дім!!! І тут сльози,я розумію що залишаюсь сама з сином,нє ну і з чоловіком,але без мами,хто поможе, в мене шок,на свекруху надії вообще немає(їй ніхто не помагав і вона цілими днями на роботі,мама в районі живе і теж на роботі) і так цілий тиждень!!!!! В мами страх за мою психіку,але другий тиждень почався вже по іншому,дні пішли за днями,я війшла у колію,материнський інстинкт взяв своє,я так люблю свого маленького Голову колгоспу( його так у роддомі назвали за вагу,який народився 4870гр. 57 см.)
Тепер,коли все позаду,я аналізую,на який ризик я йшла відмовляючись від кесаревого і що могло бути з моєю дитиною,не хочеться навіть думати про погане,але мурашки до сьогоднішньогодня бігають,згадуюючи цей зимивий.сніжний день і я стала така сентементальна і плаксива.
Хочеться подякувати всій бригаді на чолі з розумною,розсудливою,компетентною і просто Людиною з великої букви Коржинській Роксолані Діонізівній!!!!
от така історія,може для когось звичайна,а для мене це нова сторінка у житті!!!!!!!!!!!!!!!!!!

олюся_зі_львова
13.05.2009, 21:28
Залишаю і свої розповіді.
Звати мене Оленка, живемо ми у Львові, де і відбувалися всі події нижче описаних історій.

ІСТОРІЯ 1- Народження моєї Юліаночки.

Почалася ця історія через декілька місяців після нашого весілля, а саме в кінці січня 2006року, коли мої підозри на невеличку затримку (а в мене МЦ завжди був чіткий як годинник) були підтверджені позитивним тестом на вагітність. Я трошки була збентежена, але дуууже щаслива . Першими дізналися мама і чоловік. Про нього окремо опишу. Коли я вранці робила тест, він якраз їхав на роботу в маршрутці, і тут йому приходить СМС "Любий,ти скоро станеш татом!" Він мені признався, що зразу онімів від несподіванки, мало не впав там в маршрутці і ледве не вернувся назад додому, я його вмовила їхати на роботу
Потім були 9 місяців очікування, читання різної літератури, походи в ЖК, аналізи... Але вагітність прходила чудово, я почувалася супер, навіть вдавалося їздити на природу, на 7 місяці ми ризикнули поїхати з чоловіком погуляти по Києву (тепер Лянка також любить мандрувати). І ось перед самими пологами я трошки вгамувалась і все-таки ризикнула лягти в роддом швидше на 2 тижні. З лікарем ми на той час вже домовилися (я народжувала на Раппопорта у Шукатко Р.М.) Деякий час мене готували до пологів, щось кололи, пила таблетки і чекала. І ось якось ввечері 4 жовтня я відчула легкі перейми, які повторювались із періодичністю в 15 хвилин. Сказала медсестрі, вона покликала чергового лікаря і після огляду мені щось вкололи і сказали йти спати. Через сон ще відчувала перейми, але на ранок все минуло, але тільки до 8 вечора... тоді все почалося знову і з періодичністю 15-12 хв., потім 10-7 хвилин... а тоді як вже перейми були що5 хв., я попросила медсестру, щоб покликала лікаря, відкриття не було, але терпіти я не могла і черговий лікар сказав готуватися до родів і подзвонив моєму лікареві. Після клізми мене підняли в родзал, лікар вже був там, оглянув мене і сказав поставити крапельницю. Акушерка поставила і... лягла спати... вона проспала практично до моїх потуг. Довго я мучилась під крапельницею... потуги почалися аж о 5 ранку, а 5.30 народилась моя доця. Яке то було облегшення, відчуття, що я справилась і я тепер мама. Ляна важила 2700 і мала зріст 50см. Ось така крихітка. Коли потім нас перевели в сумісну палату на2-х, я зрозуміла, що нічого не вмію.... навіть памперс перевдягнути, але нічого, навчилась- і пеленати і мити і одягати...
Коли нас виписували медсестра передала конверт чоловікові, а він подивився на доцю, потім на мене і запитав "Це- наша?" Я довго сміялася, тепер йому це пригадую, він ображається...
Доцю називала я, дуже хотіла або Діаночкою або Юліаною, чоловік хотів Олічку, але потім здався

ІСТОРІЯ 2 - Народження Іринки

Лянуську я годувала грудьми, молока було багато, тому до 6 місяців практично нічого не додавала, а потім стала давати пробувати різні смаки- пюре, каші, яблучка, банани... і т.д., все запивалося маминим молочком. І так мого терпіння для ГВ хватило до 13 місяців. Потім я вирішила що доця вже досить велика і їсть все і відлучила її зовсім.
І незадовго почалась друга історія... несподівано... коли я одного разу десь їхала по справі і мене мало не знудило від звичайного "Орбіту". А на кухню заходити було нестерпно, бо дратувати усі запахи... підтвердженням всьому став позитивний тест, з яскравими двома полосками. Чоловік відреагував спокійно, ніби цього і чекав, так почалась друга вагітність.
Проходила вона теж нормально без токсикозів, перепаду тиску і інших сюрпризів, як завжди були походи в ЖК, аналізи... УЗІ на 23 тижні показало, що буде дівчинка. Ім"я вибрали спільно з чоловіком, сподобалось обом і стали чекати нашу Іринку. Доця стала проситися на світ ще на 36 тижні, тому прийшлось долежувати 2 тижні до строку в лікарні. А 7 серпня 2008року наша доця вирішила народитися. Перейми я не відчувала зовсім, цілий день ходила з постійним тонусом, коли пришов мій лікар (той же, в якого я народжувала старшу) я йому повідомила, що якось дивно почуваюсь, але на перейми не схоже. Після огладу він сказав, будемо чекати і ми чекали до вечора, коли перейми стали трошки відчутними і з інтервалом 5хвилин. Потім пішли народжувати, на цей раз все було дуже швидко, порівняно з першими пологами, я народила через 2,5 години після того, як мене підняли в родзал. Знову була крапельниця, але то тільки 1,5 години і перейми були болючі, але те,що все закінчилось швидше тішило найбільше. Іринка народилась зростом 51 см, вагою 3100. Але вона не плакала, а на всі мої запитання, що з дитиною, мені нічого не пояснювали, потім для огдяду мені дали наркоз, а коли я прийшла до себе, питала про дитину, сказали що зараз краще, але дитина важка. Нас перевели- мене в палату, Іринку- в дитячу. Коли я прийшла і побачила її там таку маленьку, синю, зжату - я заплакала, в нас була дуже хороша неонатолог- Ірина (по-батькові здається Мирославівна), вона дуже переживала за малечу і все мені розказувала, доки її не забрали в реанімацію на Орлика. Там Іру обстежували зі всіх сторін, я після виходу з роддому теж була там в лікарні, зціджувала молоко, носила їй, провідувала маленьку в реанімації, потім після 2-х тижнів її перевели в палату, ми намагалися налагодити ГВ, але ніяк не виходило, молоко буквально текло доці в ротик, а вона кричала і грудь не брала, годувала зцідженим молоком. Ой, що нам там прийшлося пережити, одному Богу відомо! Скільки ми аналізів поздавали... скільки лікарів нас дивилось... і в результаті нас виписали в місяць з діагнозом Множинні вади розвитку і величезною випискою, списаною дрібним почерком на листку А4 з двох сторін... Зараз нам вже 9 місяців, потрошки викарабкуємось зі всіх тих діягнозів і живем на зло всім лікарям, які поставили на нас хрест.
Ось такі мої історії.

Helga.k
26.05.2009, 20:38
Ось і моя розповідь про пологи.
Це моя перша вагітність, проходила вона добре, без усіляких сюрпризів. ПДР була призначена на 17 квітня 2009р., як раз перед самою Паскою. На останньому УЗД, яке було на 37 тижні, показало, що плацента у 3 стадії зрілості, і що є імовірність, що я на якийсь тиждень народжу швидше. Така новина потішила мене, так як не дуже хотілось на свята у лікарні лежати, а тим більше лікаря турбувати. Я всіляко сприяла тому, щоб малюк з» явився на світ швидше, і вікна мила, і ген. прибирання влаштувала, і на природу їздила, активно по лісі ходила.
От воно 17 квітня, а у мене з усіх передвісників пологів не проявився жоден. Ну як 17 числа я не народила, то вже почала просити малюка, щоб він пересидів свята ще в мені. Бо так хотілось і писанки пописати і паску посвятити. Паска минула без пригод.
Зранку 22 квітня відчула, що мене трішки живіт внизу болить, хоч якийсь признак того, що роди не за горами, подумала я собі, у то й же ж день була призначена консультація у лікаря в якого планувала народжувати. Оглянувши мене, сказав, що вже є відкриття 3 см, чи мене щось турбує, мене нічого не турбувало, лише ледь відчутний біль в животі. Лікар не став мене лишати у лікарні, та і я не дуже цього хотіла.
Прийшовши додому, зауважила, що на кінець то і слизова пробка почала відходити. Ще походила по хаті, посиділа за комп»ютером, пішла з подругою на двір погуляти, животик мене і далі піднивав, то болів, то переставав боліти. Прийшовши додому в 16 год, поставила перед собою пляшку кефіру (це я вирішила ще кілька днів посидіти на кефірній дієті, щоб усе лишнє зі шлунку пішло) давай пити той кефір, а він не п»ється, біль у животі потрохи наростала. Подзвонила я чоловікові, кажу, що будемо напевно мати пригоди вночі. Помучилась я так до 18:30 і вирішила подзвонити лікарю, кажу йому, що живіт болить, він запитав чи є між переймами хоч 10-15 хв, я відповіла, що здається перейми йдуть кожні 2-3 хв. Прийшлось у терміновому порядку їхати в медінститут, де я планувала народжувати. Їхала в машині і крім регулярних переймів мене мучили думки, що це тільки початок і що ще ціла ніч буде попереду. При вході мене вже зустрічав лікар, оглянувши в їхній приймальні, сказав, що одразу можна йти в родову палату, там мене ще раз оглянули і заставили намотувати кола навколо родового крісла. 3-4 таких кола і я вже відчула, що почались потуги. Знов забралась я на те крісло, кілька потуг і моє немовлятко вже лежало на моєму пузі. Увесь процес від приїзду в пологовий до народження зайняв 45 хв. народила я в 20 год, а потім ще 45 хв. мене штопали, і поки мене зашивали і дивилась на своє малятко, яке було тепло закутане, лише одне личко, сплюснуте, з підпухлими оченятами виглядало. Потім ми ще годину лежали в тій родовій палаті, коло мене лежало моє дитя, а також прийшли чоловік і мама.
У свому випадку можу сказати, що народжувати не так вже й боляче, панував страх але не біль. Навіть скажу більше, коли мене зашивали, відчуття і то були не приємніші. Сьогодні свої пологи згадую з усмішкою на устах. Шкодую лише про одне, що чоловіка не було на пологах.

Svitlanka
29.05.2009, 22:20
Напишу і я про свої другі пологи....
Почалось все з того, що "безпечний" для зачаття день виявився не таким безпечним, після чого я свого чоловіка стала називати снайпером. Ми сімьєю готувались їхати на море, на цілий місяць ( я ще гарненько розрахувала, щоб цей період між місячними випав). А місячних нема. Замовляю чоловікові купити тест, але не дочикавшись побігла сама за тестом, бо щось передчуття такі були... Роблю тест - не вірю очам - 2 полоски. Я в шоці, сльози течуть. Згадую, що цілий місяць курила/пила ((( Прийшов чоловік, приніс 2 тести, я показую, що вже зробила. Він зрадів, та і я трохи заспокоїлась. Поїздку не відмінили, добре відпочили, єдине, що токсикоз все ж таки був, на улюблений шашлик я дивитись не могла, чоловік їв його сам. Стала на облік в ЖК, здавала аналізи, ходила на узі, чогось боялась, чомусь раділа - як всі. Після 30 тижня перестала ходити в ЖК, відчувала, що все добре. Стала шукати лікаря. Народжувати вирішила на Батальній. Перша лікарка мені відмовила, в неї вже дуже багато людей було. Тоді вже я стала більше нервувати. Але знайшла іншу лікарку, про неї багато позитивних відгуків було, жодного негативного. Прийшла до неї і домовилась, після цього вже настій був тільки позитивний. Але недовго. Не знаю, що сталось з моїм чоловіком, може наснилось щось, але він був впевнений, що я народжу в таксі, і мені необхідно лягти в пологовий завчасно. Ще і лікарка дізнавшись, що перші пологи тривали 3.5 години, запропонувала лягти, тим більше, пару днів до того стався якийсь неприємний випадок, що породілля не встигла приїхати. Домовились на п'ятницю, приїхали з речами, лікарка оглянула і сказала, що шийка ще зовсім не готова - довга, і що раніше вівторка я не народжу, отже, можу вертатись додому. Чоловіку це не сподобалось і він сказав, що привезе мене в понеділок. Но тому і зійшлись. Чоловік вмоляв мене тільки не народжувати на вихідні, бо в нього важливі змагання. А мені стало так сумно, думаю, ну все, я вже майже переношую , шийка не готова, полежу декілька днів, і мене стимульнуть(((. І вимагаю від чоловіка секса! Щоб підготувати хоч трошки шийку. Ви б бачили очі мого чоловіка!!! Такого ще не було в нашому житті)) Він погодився ( куди б дівся!), і з свого боку зробив все, що мені було потрібно дуже обережно, на відміну від мене ( під час вагітності оргазми просто накривали мене !). Зранку відійшла пробка. І все, більше ніяких передвісників, на мені пахти можна було. Але до вечора трохи стала боліти спина, потім вже відчувала схватки, але зовсім неболючі, якби я не очікувала їх, то пропустила б. Субота, 10 вечора, схватки вже 5-6-7 хвилин,а я боюсь сказати чоловікові, що вже ... Сказала свекруха. І тут почалось. Мій чоловік сказав, що цьго не може бути, бо ВІН ЗІ МНОЮ ДОМОВИВСЯ, ЩО Я НЕ НАРОДЖУ НА ВИХІДНІ!! Дитсадок, одним словом, і це тренер з боксу! Свекруха сказала йому все, що вона про нього думає, і ми швиденько поїхали в пологовий. Було біля 11 вечора. Черговий лікар мене подивився, такий цікавий дядько - засунув в мене пальці, дивиться на стелю, і каже - сьогодні народиш. Шийка вже 1 (!) см, а не 4 ( от сила сексу). Запитує, а де мої схватки, я кажу - так ось, як раз зараз. Він рукою перевірив, здивувався, подзвоним до моєй лікарки і каже, що схватки вже потужні такі, але я якось неадекватно реагую на них. Мене залишили одну в родовій, чому я була дуже рада, була вже майже ніч, тихо і спокійно. Я ходила по палаті, жартувала з чоловіком по телефону. Доречі, він взагалі боявся всього, що пов'язано з пологами. Моя лікарка передзвонила до акушерки, та сказали, що схватки вже сильні, і за 15 хвилин була моя лікарка. Вона скептично глянула на мене, повела на крісло - розкриття 5 пальців, плаский міхур ( тому вона його проколола ), сказала вколоти мені атропін і запитується : " Ти що, терпляча така?" Я кажу, що ні, просто не боляче. Ще встигла оцінити моє татуювання, пожартувала зі мною, я розповіла про страхи чоловіка і пішла далі в родзал. До 1 години ночі все було терпимо, я вже знала з попередніх пологів, що таке схватки. Але потім почалось!!! Я думала ( і так пам'ятала з 1-х пологів), що біль терпимий, але ні, ЦЕ БУЛО НЕСТЕРПНО!Я кричала так, що вже ніхто не думав, що я терпляча. Дивно, що коли між переймами вирішила відпочити і закрила очі, то перейми препинились, чим налякала акушерку. З переляку знов почались) Я переживала, щоб не порвалась шийка матки ( на нійбули шви після перших пологів), завдякі Любомипі Перівні ( лікарці) все пройшло добре. Єдине, потуги були довше, порівняно з першими пологами, і чомусь болючі. А ще дуже пекло все. До того всього, схватки знов зникли. Мені шось вкололи і через 2-4 потуги я народила свого другого хлопчика. Чомусь він не закричав одразу, але я відчувала, що все з ним добре. По шкалі Апгар 8/9 балів. Мені поклали малого на живіт і я так міцно його до себе притиснула, що акушерка з неонатологом не могли його в мене забрати, вони розтискали мені руки,а я так не хотіла з ним розтаватись!!! Його одягнули і знов віддали мені. Тут вже я відірвалась по повній - націлвала його))) Поки мене чистила та зашивали 2 тріщинки, я дзвонила по телефону чоловікові і мамі. Чомусь ніхто не повірив, що я вже народила. Було 2:20. Не пам'ятаю, як всі пішли і залишили нас самих, так ми пролежали 2 години. Малий спав, а я його цілувала весь час. Все добре, але мені нестерпно захотілось в туалет, а нікого поряд немає. Пам'ятаю, як після перших пологів я ледь не впала в туалеті, але що робити, встала потрошки, і як раз санітарка йде, я попросила її проконтрулювати мене, але сил було повно, тому вона взяла малого, речі і ми пішли на інший поверх, в палату. Малого від мене ніхто не забирав, тільки на 3-5 хвилин переодягнути, чому я була дуже рада. Спати не могла від ємоцій, а коли на наступну няч заснула, то прокинулась в сльозах від щастя і нерозуміння І ЯК Я ДО ЦЬОГО ЖИЛА, БЕЗ МОГО МАЛЕНЬКОГО КОТИКА ?!!!!!!!
Ось і все. Шкода, що наврядчи колись це все ще відчую, третю дитину не плануємо.І щиро заздрю тим дівчата, що мають народити і відчути найщасливіший момент в житті - ЗУСТРІЧ З ДИТИНКОЮ!

Вибачте, може забагато написала...
ВСІМ БАЖАЮ ЗДОРОВЕНЬКИХ МАЛЮКІВ!!!!

Іриска
16.06.2009, 12:49
Ось і „Наша щаслива історія”.....
Вагітність ми свою планували три місяці, чекали з нетерпінням... Коли я робила знову тест, то не вірила, що він може бути позитивним :( а коли побачила 2 полосочки на 3 день затримки - не повірила своїм очам...такі дивні відчуття у мене були...і я почала плакати...не чекала від себе такої реакції! І почалось щасливе життя!!!!!!!!!!!! Справді щасливе!!!!
Так як я ще на початку вагітності лежала на підтримці, моя вагітність проходила під назвою „постійна загроза” (хто таке дурне придумав?)...... я ходила на роботу, гуляла, жила повноцінним життям, і моя вагітність проходила просто суперово..... Ну от... ПДР у мене була на 3 червня, але мене не покидала думка, що народжу швидше, наприклад на чоловікове ДН 26 травня..... Не дотягнули.... В мене вдома повним ходом ремонт, от ми і вирішили 22 травня поїхати докупити додому ще деякі речі.... Покатались, потряслись (наші Львівські дороги я ще згадаю далі)!, З’їздили до чоловікових батьків.... Лягла я спати в 23,00..... Прокинулась в 23,30 і пішла у ВЦ, бо щось трохи заболів живіт... Там я побачила, що відійшла пробка і це мабуть була перша схватка. Мене охопило шалене щастя, що момент істини настав! Я з голівудською усмішкою присунулась до спальні і ощасливила коханого.... Схватки у мене вже були що 7 хв, що мене дуже здивувало, були майже не болючі, ми передихували та чоловік робив масаж, який мене рятував до самих потуг. Я йому за це ДУЖЕ ВДЯЧНА!!!!! Ми подзвонили до лікаря і він сказав випити 2 но-шпи і подивитись чи це справжні схватки.... Води у мене вже потрошки відходили, і схватки ставали потужнішими, але я не відчувала особливого болю... Я, як істинна дама, пішла мити голову нагрітою водою (нехай нашому водоканалу добре гикнеться, бо я його згадувала ну зовсім не тихими словами).... От так карячилась і мила голову зі схватками у 6 хв. Ну от ми сіли в машину з кульками... і тут я почала згадувати ну знову зовсім не тихими словами тих, хто робить наші дороги.... цей момент був мабуть найважчим з усіх схваток, було боляче скакати по наших ямах... Коли ми приїхали, наш лікар уже був на місці, це було 01,30..... Пішли на огляд – розкриття 6 пальців і води повністю відійшли... я чуть з крісла не впала..... Читала багато розповідей, думала на таке розкриття ще чекати і чекати, а тут.... Схватки уже були що 3 хв.... Коханий був постійно поруч, при кожній схватці робив масаж трикутника на спині...Дуже допомагало!!! Я переодягнулась і ми пішли на 2 поверх Обласного пологового в род зал, схватки що 2, що 1 хв..... Розкриття повне... Третя година ночі! Схватки вже були досить болючими чи сильними, масаж і холодна стінка рятували... Ну от перша потуга..... о це „казкові відчуття”..... Але тужитись було легше, ніж переживати схватку! І тут нас наповнило відчуття щастя, що скоро ми побачимо нашого янгола!!! Чоловік дуже допомагав, без нього було б мабуть страшно і важко... Ми жартували, і це дуже рятувало! На схватках я дихала правильно, а от на потугах...мені за себе соромно, легені не могли повністю набрати повітря, важко було правильно тужитись.... За кожною потугою слухали серцебиття мацьопика....все йшло чудово! Але лікар трохи хвилювався, бо при кожному просуванні малого, він тікав назад....боялись, чи не обмотаний пуповиною....прийшлось зробити надріз, який я зовсім не відчула... 1 потуга, 2 –га, 3-тя, і вийшла голівка - найгарніша в цілому світі.... Доктор сказав, що малий рижий, а я йому..” та мене чоловік з дому вижене...” ...жарти знову рятували.....
Стало значно легше... але тут послухали серцебиття малого...воно слабшає.... а народити плечики і ніжки не можу.... неправильно тужусь і щось не пускає...пуповиною не обмотаний...що це? Лікар сказав кликати педіатра і головного акушера, трохи почали панікувати, а я була як ніколи спокійна, бо знала, що все буде добре...І після слів лікаря малий вискочив пулею (мабуть злякався)....3,50...ночі... була дуже коротка пуповина, яка його не пускала... І тут найщасливіший момент в житті: мого янгола поклали мені на животик.... такий теплий комочок, який шалено кричав... цей крик був таким солодким і мелодійним.... він цмокав і шукав цицю...от маєте природні інстинкти!!!! Він був такий маленький....... 2950 грам та 49 сантиметрів щастя :) В коханого виступили сльози.... Це був найпрекрасніший момент – сльози щастя!!!! Я не забуду цього ніколи!!!!
Момент зашивання пропущу, тому що краще ще разів 20 народити ніж це пережити!
За пару хвилин нас перенесли на ліжко і ми насолоджувались перебуванням разом: усі троє ми відчували таку невимовну гармонію, наповненість.... Ми знайшли сенс життя (пишу і сама плачу....) Заради цього моменту варто народжувати і проходити будь-які труднощі... Діти варті найкращого! Зараз вдячна лікарю і акушеру за здорового синочка!!!
Дівчата: налаштуйтесь правильно!!!!!! Пологи – це свято народження Вашої дитини, це має бути найщасливіший день у Вашому житті! Це не тортури.... Мені було дуже легко.... Все обійшлось в 4 години!!! Чого і всім бажаю!!! Легких і швидких пологів усім!

Matiola
27.06.2009, 16:43
Пішов 41 тиждень.Я вже починала панікувати.Лікар казала,що народжу на вихідних(20-21.06).Не вгадала.У вівторок(23.06)я приїхала в ПБ і кажу,щоб оформляли,бо мені вдома вже страшно.Оглянули.Відкриття 1 палець.Ще рано,йди додому.Мене раптово знудило і лікар налякалась.Поміряли тиск(150/120).Забили тривогу.Оформили.Зробили укол.Бігали міряти тиск кожні 10 хв.Максимально він впав до 130/100,потім знов повернувся.Повели на КТГ в родзал.За стіною народжувала Оленка(сильно кричала і лікарі називали її на ім'я).Я налякалась,бо раніше пологи бачила лише в серіалах.Почалися схватки.Прийшла лікар дивитись розпечатку і жахнулась.Каже:ти народжуєш.Перевірили.Відкриття 1 палець-йди погуляй,фальшива тривога.Голова розколюється-вкололи.Прилягла.Почало трусити і наче корчі в шлунку хапали.Знудило.Раз,другий,третій.

Питають,який інтервал між схватками.Кажу через хвилину.Лікар;ти щось таке кажеш наче в тебе потуги.Перевірили-змін нема.Звонять лікарю:вона(я)ниє,але відкриття нема.11вечора.Приїхала мама.Я далі хожу по коридору,хапаюсь за підвіконники і "кайфую".Після сильного напруження раптово відчула що всередині щось трісло-відійшли води.Позвали акушерку,позвонили лікарю.Приїхала лікар,оглянула.Відкриття 6 пальців.Лікар:ти в пологах.Готуйте родзал,жінка в пологах.Нема місць.Двоє одночасно народжують.Ось народить Марічка,тоді тебе візьмемо.Марічка народила о 00.35год.Взяли мене.КТГ дитини в нормі.Тужся!Раз,другий.Бачимо головку.Давай ще разок.Не можу.Наче щось застрягло.КТГ стан погіршується:було 176 впав до 116.Ріжемо(епізіотомія).Ми народились.Ах ось в чому справа-пуповинка навколо шиї.Ось така наша історія.

Ольга
08.07.2009, 16:51
приємно мені писати вже другий раз у цю гілку свою розповідь :girl_in_dreams: Отже...

3 липня о 17:55, вагою 3 кг 300 грам і на ріст 52 см народилася наша друга донечка – Корнелія.
Народжували знову разом з татком, тільки цього разу все було по-іншому.
На завершення 39 тижня вагітності спала спека за вікном і я відчула страшенне полегшення – не так хотілося спати і ноги не так боліли. Вранці ми пішли в жіночу консультацію в поліклініці, аби ще здати аналіз крові. Лікар сказала, що роди ще не скоро, бо дитинка високо лежить:girl_haha:
В 15:00 поклала спати Юстину і пішла ще варити їсти. З того часу ніби живіт був у тонусі, але то звична справа в такому терміні вагітності.
Перед 16:00 я вирішила спекти пиріг, але коли дійшла справа до розкачування тіста то сили в руках мене почали покидати – все енергія була внизу живота. Я спробувала лягти – стало ще гірше, пішла посидіти на великому м’ячі – так легко, але… треба було б подзвонити таткові і лікареві на всяк-випадок.
Чоловік примчав з роботи десь о 17:00 і не думав, що я вже маю серйозні перейми. Сіли ми в машину на годиннику було рівно 17:15. Їхали дуже швидко, порушували правила. Перейми були достатньо болючі, особливо на наших ямах!
В пологовиму, лікар лише побачила мене то відразу закричала, аби готували сімейний род зал. Видно я виглядала не найкращим чином :girl_crazy: Всі речі я кинула внизу, бігом перевдягнулася і побігла на другий поверх оминаючи всі процедури, які переважно роблять у приймальному відділенні. Татко нас доганяв. Перед нами якраз завершилися пологи, зал був вільний. Мене відразу поклали на ліжко для пологів (чи як його тепер назвати, яке модифікується з ліжка в крісло). За вікном світило ясне сонечко.
Промайнуло якихось 15 хв, дві потуги і Корнелія привітала цей Божий світ своїм голосочком!

Якби в Україні відпускали додому після пологів то я б напевне без проблем пішла відразу ж :)

Дякувати Господові та Пресвятій Богородиці за опіку і за дар нового життя!

Holly
10.07.2009, 17:51
Розкажу і я про свої пологи. Завагітніли самі і скоро, вагітність протікала без ускладнень.Народити я мала на початку травня (Ярина родилась 8 червня). Коли прийшла на плановий прийом до гінеколога, то виявили високий тиск. Сказала їхати в пологовий. Приїхали в пологовий, тиск нормальний, трішки занижений. Але вирішили тиждень потримати. То було на початку травня. З лікаркою домовилась що буду вдома, поки не почнуться перейми. Та їх не було... 28 травня лікарка сказала лягати в пологовий. Переношена вагітність... Сказали будуть викликати пологи, але почекаєм до 6 червня, щоб подивився професор з Медінституту. Професор оглянув і сказав, якщо до п"ятниці (8 червня) не народжу, буде стимуляція. Я в шоці... Молюся...
8 червня 4.30 ранку ниє внизу живота, ходжу по палаті, збираю речі (я вже тоді знала, що це перейми)
6 ранку пішла до чергового лікаря. Подивився. Сказав викликати свою лікарку
8 ранку Лікарка виявилась в лікарні, вночі приїхала жінка на роди. мене поклали в передродову кімнату. На сусідньому ліжку була та жінка що приїхала вночі.
А далі за часом я не слідкувала. Мені поставили крапельницю, дуже хотілось пити, а пити не давали. Вставати також не можна. Мале відкриття. Болючі перейми. Щось вкололи, я відключилась. Прокинулась - жіка з сусіднього ліжка вже народила. А в мене перейми ще болючіші. Забрали в родзала... залізла на крісло. Вся біль кудись зникла... Перша потуга, відчула голівку... і динку назад "затягнуло". Розрізали. Ще потуга і Ярина в мене на грудях. На годиннику 15:15. В мене сльози, а лікарка зашиває... по живому. Ще годину протримали на каталці біля родзалу. Потім завезли в палату і принесли Яринку. Я відула себе найщасливішою мамою на світі.
пи.си. Виписали нас через 3 дні, у виписці написано термін вагітності 42-44 тиждні

Gaichka
21.07.2009, 16:59
Розкажу я свою веселу історію... Моя вагітність протікала як найкраще, жодних проблем, аналізи всі суперові. Настав час народжувати, оглянули: молода ,здорова, нема потреби лягати в пологовий передчасно.
Дочекалась відкриття пологового, наступив 41 тиждень, ве добре матка в тонусі, животик підниває, десь з дня на день має бути. Починаються вже "ложні" схватки, рахую інтервал, випиваю ношпу і валер"янку і попускає на деякий час і так 5 днів. В четвер відійшла пропка, все думаю вже скоро:girl_claping:... та де там:girl_sad:
В суботу почав сильно боліти живіт, під вечір почалися дуууже болючі схватки, в 12 почали дивитися фільм і рахувати інтервали, коли на протязі години були кожні 10 хв, подзвонили лікарці 2.30, через годину зустрілись всі вже в пологовому. Пішли в сімейний родзал, але там гарно:girl_smile:, як в американських серіалах про лікарню :y::y::y:, оглянули мене на кріслі... а там капець:ninja: відкриття взагалі ніякого нема і матка не згладжена :no:
Вкололи коктейль обезболючих, поклали в паталогію, пробувала заснути, але всерівно на схватки прокидалася. І так 3 дні, прокидаєшся зі схватками, лягаєш з ними спати і приймаєш обезболюючі, а вони мало що помагають:suicide:. я вже жартувала, що скоро без димедролу не засну.
Лікарі нічим помогти мені не могли, бо треба було дочекатись хоть якогось мінімального відкриття.
В понеділок відкриття було на пів пальця і шийка вже згладилась. Моя лікарка вже обрадувалась, каже напевно цю ніч проведу з тобою, ага дзуськи:girl_haha: Подивились на УЗД, пора народжувати вже повних 42 тижні і води почали всмоктуватись.
В середу мав бути професорський обхід і мене гарантовано мав Маркін дивитися. Я собі намітила, що втечу на пару годин додому помию голову.
На коридорі мене зустріла Соломія Євгенівна і каже, якщо будуть систиматичні схватки не обезболюєшся, а дзвониш мені. Вже приїхав за мною чоловік, відчуваю знову неземну біль, вирішила нікуди не їхати, пішли купили морозива з шоколадною начинкою і сіли в машину, чекаєм... В 17 год схватки були вже кожні 10, і 5 хвилин. Подзвонила лікарці, вона сказала йти на огляд до чергового лікаря. Поки я з вулиці дошкандибала, лікар сам мене по паталогії вже шукав, оглянув каже відкриття мінімальне, але може щось і получиться. І ПОЛУЧИЛОСЬ :girl_claping:
Зібралась я в родзал, в 19 пішла я в родзал, на 4 поверх, бо там в вечірню зміну була дуже хороша акушерка. Зайшли в родзал №1 страшненький, не до порівняння з 1 поверхом, але мені було всерівно, я хотіла народити. Потім перейшли в родзал №4 , стіни радянські, але кушетки і апаратура нові, такі як на 1 поверсі.
Завдяки професійності Соломії Євгенівни в мене народився здоровий гарненький хлопчик в 23.45, 14.07.09(в день взяття Бастилії :xaxa: ). В пологах мені уся команда дуже помагала. І не дали мені сильно порватися, малий йшов з ручкою, тому є невеличкий розривчик. І ще мені дуже допомагав мій чоловік:girl_in_love:. Дівчата, народжувати з чоловіками класно! :clapping:
Взагалі, в роддомі мені сподобалося. На щастя, я попала в хороші руки.
Я дякую Богу і лікарям за свого Сашеньку!

MaryF
22.07.2009, 10:16
Нарешті і я розкажу просвої пологи.
Згідно УЗД дити я мала 06,01,09, а по місячних 15,01,09.
Обговоривши з лікаркою ми вирішили, що 12,01,09 (якщо не роджу) я ляжу чекати пологів, оскільки плід був великий і попередня вагітність була завмерла. 12,01, я з трьома великими кульками прийшла лягати в роддом.
15,01, так нічого й не було, але ми чекали… В лікарні так довго йшли дні, годинти…а так хотілося вже побачити свого синочка. Я його просила, щоб він скоріше народжувався, говорила з ним. В палаті люди мінялися, а я так і не родила.
17,01, ввечері у мене відійшла пробка, а в 3-тій проснулася від періодичних поболювань. Я так зраділа, думала, що це вже швидко, але…Старалася поспати, але не могла, боліло. Засікла час…схватки кожні 7 хв. Чергова лікарка подивилася мене на кріслі і сказала випити ношпу і лягати спати. Ні одна, ні дві, ні три ношпи мені не допомогли. Тоді сказали вколоти дімідрол, анальгін і папаварин…стало трохи легше, але спати я так і не могла. А моє сонечко крутило головою з сторони в сторону, напевно намагався вийти.
18,01, я пробувала спати між схватками, але не встигнеш заснути як тебе зкручує. Пробувала знайти зручне положення , найкраще мені було стояти спираючись руками на спинку ліжка. Найбільше боліло коли лежала. Вдень якось легше було. Там з кимось поговориш, там до тебе хтось прийде… Ввечері мене знову подивилися і сказали чекати. Матка так і не відкривалася. Ніч була важкою, а я намагалася терпіти і не нервуватися, але дуже була стомлена і хотіла спати. А найгірше те,що не знала як довго ще чекати, але надіялась,що скоро. Схватки так і продовжувались кожні 7 хв.. В 1 год. Я попросила, щоб медс естра знову вколола дімідрол, анальгін ті папаварин. Біль не проходила, а посилювалася і я знову не спала.
19 числа мене знову подивилися і сказали чекати. Це був жахливий день, а ше жахливіша ніч. Я не могла ні лежати, ні сидіти. Цілу ніч стояла в коридорі сперта на стінку і час від часу плакала. Найгірше те, що я не знала, що зі мною і боялася, що коли прийдеться родити я не буду мати сил. Хоча сил вже не було. Вночі мені знову вкололи дімідрол, анальгін та папаварин. Навіть не знаю для чого, якщо це мені і так не допомагало. Це вже була третя ніч, яку я не спала.
20,01, все повторилося. В обід я подзвонила чоловікові і сказала, що їду додому. А він мене спитав, чи дозволила лікарка. Я сказала, що так хоча це була не правда. Мені здавалося, що вдома мені буде легше і я зможу поспати. Спати я не могла, цілу ніч біля мене стояла мама і масажувала мені спину, а я плакала і казала, що не можу більше терпіти. Це була четверта ніч, яку я не спала.
21,01, зранку приїхала лікарн ,в 10-ій год . у мене почали відходити води (зелені). Я така була рада, що ви собі навіть не уявляєте. В 11-год мене подивилися( матка була відкрита на три пальці) і відпралили в родзал. Мене положили на кушетку на бік і поставили капельницю. Схватки частішали. Чоловік масажував спину.Положення мені не дозволяли міняти. Схватки йшли одна за одною. Години через три я почала втрачати свідомість, тоді мене швиденько підняли і помочили холодною водою. Я сіла на мячик і схватки стали менш болючі, але через 20 хв. мені знову сказали лягати на кушетку. Капельниці мені ставили вроді 3, я точно вже й не памятаю, і ше якісь таблетки давали смоктати. Потім почалися потуги. Десь пів години я тужилася, але нічого не виходило. Тоді мені сказали стоячи тужитись і знову нічого. Знову поклали на кушетку і знову нічого. Памятаю, шо було багато людей… і мужчина надавив мені на живіт і появилася голівка, а я дальше тужилась. Мені крикнули не тужитись, бо шия була обмотана пуповиною. Через кілька секунд мій синочок лежав у мене на животі. Але я не відчувала нічого, ні радості ні переживання… вроді і при свідомості була, бачила все, але нічого не розуміла. Навіть не знаю як це пояснити. Потім побачила чоловіка з сльозами на очах. Через декілька хв. Я почала відходити від того «дурного» стану і не могла налюбуватися своїм синочком. Дивилася на його очки, носик, ротик, ручки, ніжки… він такий був маленький і тоді я заплакала і подумала, що за нього ще раз пережила б усе знову.

Leila
22.07.2009, 13:20
Мої другі пологи пройшли досить легко і швидко, але історія до самого народження і початку пологів, то взагалі дуже мені дивна. Цілий 9-й місяць, я вже хотіла народити, тим більше що лікарка на кожному огляді все більше запутувала з термінами, то 24 червня, то з 15 вже будь готова, по Узі 6-8 липня, все робила бігала за малим, на базар і т.д. вночі часто живіт піднивав спазмував і все через деякий час припинялося. Всі навколо говорили що дівчатка народжуються швидше, особливо в других пологах, а моя так не захотіла.
В понеділок 6 липня лікарка призначила знов приїхати на огляд, я в жару не дуже хотіла їхати на Батальну, думала що поїду вже краще зі схватками, але не так сталося як я собі уявляла. Погулявши з малим після обіду я вже думала що то роди, ми з чоловіком викликали таксі і поїхали на сімейні пологи, але то ще були передвісники, бо відкриття тільки 2 пальці і все, а живіт в тонусі, лікарка не хотіла стимулювати нічим казала, що ще день або 2 і сама народжу, і що вночі вона теж обов"язково приїде. Мене оформили в пологовому, а я потім переоділася і поїхали ми вечеряти в Пузату хату, вночі в мене знов тиснув живіт, думала що вже знов народжую, підійшла до акушерки та подивилася каже а вас що не болить каже не болить тільки тисне, а вона каже що схватки, подивилася лікарка чергова, і далі два пальці, думаю ну нічого собі з малим на все про все 4 години від початку схваток і до народження. а тут цілий день щось собі тисне і тисне і тільки 2 пальці, пішла рахувати інтервал, але заснула значить не то. На Івана лікарка подивилася сказала що ще трошки, мою сусідку по палаті лікар простимулював давши таблетку окситоцину, хоча в неї теж могло все само собою початися, але йому точно не хотілося їхати вночі. Я вирішила собі поспати, але ж нудно в тій лікарні до родів і немає що робити. А ввечері пішла круги намотувати, що аж ноги боліли, а живіт просто тиснув і нічого хоча ніби й регулярно. В одинадцятій вечора зібралася я спати, але як не ляжу спати не можу думаю напевно воно, але не болить сильніше просто якась регулярність а ще дуже в туалет ганяла тільки стисне біжу, а нічого немає тільки сечі пару крапель. Пішла в я в 1:30 шукати акушерку. А вона каже що випийте персен і лягайте спати, бо то не роди ви занадто спокійна, і "ліцо слішком довольноє", послала вона мене до другої акушерки, та теж каже що то не роди лягайте спати, кажу що я вже з 23 не сплю, послала рахувати інтервал між тим як мене стисне. було кожних 5 хвилин. В 3-й ночі я не витримала пішла знов щоб викликали чергового лікаря бо я ж для чого тут оформлялася. Лікарка все попитала подивилася відкриття тільки 2 пальці, каже якщо вас тисне і ви бігаєте в туалет у вас цистит, і це по узі 40 тижнів, я в шоці. Добре що на оглядовому кріслі в мене була схватка, і тоді та лікарка каже що в мене плоский плідний міхур, але класичні схватки на роди, просто меше болючі і треба викликати мою лікарку щоб пробивала води. Я зразу позвонила чоловікові він приїхав ще швидше ніж лікарка, ми з ним ходили в аптеку, в 5 ранку приїхала лікарка каже далі 2 пальці, я думаю хоч би не ставили крапельницю, води проколола води вони якісь жовтуваті, серцебиття дуже часто слухали, вже переживала. Схватки дуже сильно почали боліти, я тільки сиділа на тому кріслі що без сидіння, ні ходити ні лежати не могла і були дуже часто. Потім раптово почало тужити, швидко поклали на ліжко, а там вже голову видно і повне відкриття. Чоловік, лікарка і акушерка допомогли перейти на крісло і через одну потугу вилетіла моя ляля. Я аж не зрозуміла що то вже все. Акушерка і санітарка думали що я буду родити а ж до 9 а не через 35 хв після пробиття вод. Я думаю добре що мені їх пробили. бо з такою ситуацією як в мене могло бути і передчасне відходження плаценти, могли і кесарити.
Ні одного розриву, бо ляля маленька 3250 і 54 см, я ще на кріслі розслабилася і сміялася, раділа що з донечкою все добре, що її не витискали і не тягнули, бо я дуже боялася щоб в родах її не травмувати. Бажаю всім легких безболісних пологів і здорових діточок!
Так що моя донечка народилася в 5 год 35 хв зранку 8 липня,

Lucy
13.08.2009, 23:55
Мої не дуже веселі пологи з веселим закінченням
Ще у серпні минулого року ми з чоловіком серйозно задумались над поповненням - здали усі можливі аналізи - десь на 600 грн. (лікарка в лабораторії дуже дивувалась, казала, що в її практиці небагато жінок здає ТОРЧ-інфекції ще до вагітності). А далі в кінці вересня ми завагітніли, при чому випадково... Якось сталося так, що я змінила роботу і плани про дитину ми відсунули на рік, але було вже запізно. Коли місячні не почались у визначений день - я зразу зрозуміла, що вагітна. Зараз соромно, а тоді я плакала - було сромно перед шефом - я тільки-но починала працювати в новій організації...
Далі було УЗД в Інтерсоно (маю класну фотку), легкий токсикоз, ставання на облік і т.д. Одним совом, вагітність була ідеальна. Направляли на на безліч аналізів - але ніяк не могли щось знайти :girl_crazy:
Тільки на 7 місяці трохи набрякли ноги. Моя лікара виписала якість таблетки - після першої ж мені піднявся тиск. Тоді подруга моєї мами повела мене до свого брата (він - гінеколог в Залізничній). Він відрадив мене родити на Батальній, відрадив від професорів і порадив з такою класною вагітністю звернутись до простого лікаря... Дав номер...
До цього лікаря я звернулась в 37 тижнів, зробили УЗД і стали чекати... Чекали 40 тижнів і 6днів (на 40 тижні вже було відкриття 3 пальці) - а рано 29.06 я проснулась від дискомфорту - на білизні була мокра пляма. Ми не дуже перейнялися - в моєї мами все так починалось і виявилось то була пробка. Вирішили подивитись, чи не підікатиме. Було сухо. Вдруге заснула і проснулась від того самого. Тепер вже не сумнівалась. До ПБ доїхали швидко - після Дня конституції дороги були пусті. В ПБ я довго чекала - були там вже по десятій вранці - поки прийшла чергова (навіть мене не глянула, тільки серцебиття послухала), дала добро. Далі - славнозвісна санобробка і заповнювання кіпи непотрібних паперів (фактично переписали обмінну карту). По одинадцятій мене завели до родзалу. Тоді в ПБ був аврал - Мечнікова закрито і всі їхали сюди. Родзали переповнені - в черзі до свого я сиділа 40 хв... Схваток нема. Послухали серцебиття - норма. Далі виявилось, що в консультації неправильно взяли аналіз на СНІД - треба, щоб проміжок був 6 місяців, а в мене було 4 - зробили експрес-тест, зачекали. Схваток нема. В 13.00 підключили до крапельниці, дали 1/4 таблетки. Схватки легенькі. Далі ще крапельниця, ще 1/4 таблетки, 2 уколи... Схватки ледь відчутні. Зате відчутна втома - весь час хотіла спати. Чоловіка пустили до мене, коли підключили крапельницю, він мав смішний костюм, весь час пробував мене розвеселити, але постійно дратував, робив масаж, тривав за руки, садив на м*ячик і на судно, мив лотки після рвоти...
Приходили чергові - казали, що з такими широкими бедрами, як в мене мушу родити сама... Шийка відкрилась, але була надто тверда (це при тому, що з 37 тижня я 3рази в день пила но-шпу), зробили укол...
В 19.00 ми всі (я, лікарка, акушерка) вирішили тужитись - дитина була близько, а відкладати не було куди... Далі спогади як в тумані - зійшлися чергові лікарі, відігнали чоловіка вбік, кожен мені помагав - дві тримали за ноги, дві за руки, моя стояла між ногами, розрізала, акушерка робила страшні рухи - фу! Родила я в 23.15 - малий не міг пройти, був обвитий пуповиною... Коли родився - його поклали на живіт, чоловік плакав. Педіатр забрала лялька на помивку, лікарі зітхнули з полегшенням, я всім дякувала, відійшла плацента... А що було далі я не знаю - коли прийшла до себе в родзалі була хмара лікарів, моя зелено-біла стояла збоку, чоловіка не було (виявилось його вигнали), бігали анестезіологи, капали кров (швидка везла її годину!!!)... Я не могла говорити, намагалась щось спитати - а голос, як в п*яної, було неприємно себе чути... Спитала, що зі мною - сказали - все буде добре, питай в свого лікаря. Спитала - та мовчить, спитала, чи я вмираю - накричали, моя сказала, що вмерти мені не дадуть, але матку виріжуть - сильна кровотеча нізвідки, нічого не допомагає. Поштопали як стару шкарпетку, залили ефіром- тече... Повезли в операційну... Там я почула найгірші слова - прийшли родичі - враження, ніби мене ховають (коли мама дзвонила в роддом, їй сказали, що я родила і все ок - тому вони приїхали і тільки на місці взнали, що все дуже погано)... Забіг чоловік - плакав, не знав, що робиться. Я попрощалась, попросила передати мамі, що я її люблю... Страшно боялась. Думала, як мене рознесе, що я не матиму більше дітей...
З*їхались лікарі, приїхав професор, запитав, скільки мені років, пообіцяв щось придумати. Всіх відправив митись. Я перелізла на операційний стіл - між ногами затискачі - а нічого не відчуваю. Бридко гудів апарат штучного дихання, останнє, що бачила - лице зав.анестезіологією. Укол і все...
Світла в тунелі не бачила, ніде не літала. Потім побачила себе в жовтому платті. Почала задихатись - ні вдихнути, ні видихнути. Здалось, що все закінчилось - я померла... Але ні - то витягали інтубаційну трубку з горла, знову рвала жовчем. Світало (оперували з 1 до 4). Перевезли в інтенсивну терапію, поклали пузир з льодом. Якийсь умнік додумався накрити мене пледом, я не могла його скинути. Живіт був приємно м*яким і холодним. Прийшов анестезіолог і привітав - матку врятували! Таких операцій ще не робили - мене розрізали від бедра до бедра, вийняли матку, перешили артерії, залишили на годину, коли побачили,що кровити припинило - вклали все на місце і зашили.
Синочка принесли в обід, показали, сказали, що все добре, пообіцяли принести на годування на наступний день. На другу добу я встала (сидіти не могла - між ногами - вишитий рушник), на третю забрали катетер, капали масу антибіотиків і чужу кров... Далі на 4 добу клізма і дозвіл все їсти. На 7 добу зняли половину швів, на 8 - виписали. Правда радості було мало - їхала я не додому, а на Орлика. Мого синочка на другу добу замість принести на годування перевели. Внятної відповіді, чому - я не отримала... Потім говорили про гематомку на голові, про 16 годин без вод і т.д. Але це вже зовсім інша історія. На щастя, зараз все налагодилось.
Хоча мені страшно, за кілька років я планую народити другу дитинку, правда родитиму не сама - сама вже не зможу - буде операція, але не біда. Шкода, що і тут не прооперували - і мене намучили, і малого. Але болю я не відчувала відразу, все забулось - тільки радість і любов до моєї крихітки!!!

tslezinska
17.08.2009, 18:22
Пролог
Термін вже перевалив за 40 тижнів, і мене поволі починали охоплювати панічні настрої...Знаючи, що вагітною ще жодна жінка навіки не лишилася, у мене, попри це, було відчуття якоїсь безвиході. Я звикла, що в житті можу багато чого спланувати або, принаймні, передбачити, а тут всі мої плани чудово руйнувалися...Я ж ще віддавна була чомусь переконана, що народжу в кінці липня, що з моїм божевільним ритмом життя 40 тижнів мені просто не виходити! А тут вже середина серпня, малеча давно вже опустилася в таз, тіло моє щовечора мене розважає новими сюрпризами: просто посеред вулиці мене може заціпити або наче товстелезну голку заганяють прямо в кістки тазу, і я не в силах стримати крик болю...і, тим не менше, моє вперте дівчисько абсолютно не спішить побачитися з нами, хоча всередині їй явно тісно, і вона безжально товче мене ноженятами попід ребра. Я все ще працюю, хоча останній тиждень вже перебралася додому, щоб не кататися в офіс. Роботи знову багато, і мені здається, що так триватиме вічно...Правильно кажуть: хочеш розсмішити Бога - повідом йому про свої плани. І тепер все, що мені залишалося, це уповати на Божу милість.
Настрій
І, тим не менше, це відчуття безвиході також по-своєму зіграло мені на користь. За ці «надлишкові» тижні очікування я вже на 200% була впевнена, що народжуватиму вдома. І якщо раніше я все ж таки залишала якийсь мізерний відсоток на те, що щось може піти не так, а тому під будинком має стояти машина, то зараз я вже знала, що машина стоятиме на стоянці і що нею ми не скористаємося. І ще мене тішила думка, що не треба збирати торби у пологовий, не треба величезного кулька медикаментів...все найнеобхідніше, «джентельменський набір», лежить в шухлядці.
Початок
Субота, 15 серпня. Ми цілий день провели зі Штефком в пошуках літаків: зранку їздили в Скнилівський парк, але там так нічого побачити і не вдалося. Ввечері поїхали в с.Скнилів, прямо до злітної смуги, і там таки вдалося спіймати один літак, що заходив на посадку. Багато находилися пішки і наїлися аличі, якої там на кожному кроці повно. Потім проїхалися ще по магазинах. Додому втрапили аж близько 11 вечора. Невдовзі після того, як лягли спати, мене розбудили перші перейми. По відчуттях я зрозуміла, що це вже не жарти, а цілком реальні перейми, а значить,-скоро все станеться! От тільки чоловіка передчасно будити не хотіла. Час почав минати з якоюсь дивовижною швидкістю, здавалося, наче я всього на хвилину встигаю задрімати між переймами, хоча насправді інтервал був достатньо великим, а самі перейми нерегулярними. Під ранок я вже встигла виснажитися, і мною почало трусити так, що стукіт моїх зубів розбудив чоловіка
Відігрілася, трохи ще подрімала, випила гарячого солодкого чаю, бо їсти вже не хотілося. Подзвонили няні, щоб прийшла і допомогла зі Штефком. Ще одна річ, в якій я була впевнена, що народжу вночі. А тут ранок, перейми досі нерегулярні, отже родити буду вдень або навіть під вечір, мені потрібен спокій і тиша, а це мале шило точно не зможе тихенько поводитися, а я, відповідно, не зможу розслабитися і піти «в себе».
Посинаючи десь від 10 ранку, намічається якась регулярність в переймах, хоча інтервал досі доволі великий, але перейми вже достатньо сильні і вимагають допомоги чоловіка. Дихаю і намагаюся максимально розслабитися. Перепробувала, напевно, всі можливі дозволені пози (лежачи на лівому боці, ходіння, переминання з ноги на ногу, кругові рухи тазом, катання на фітболі, на колінах біля ліжка...), двічі ходила в гарячий душ і зробила висновки: при лежанні інтервал між переймами скорочується дуже повільно, тобто, якщо хочете розтягнути задоволення, то треба лежати. Тепла вода розслабляла настільки, що я не відчувала чіткої грані між переймами, до них додавалися ще якісь сторонні відчуття, а тому не могла чітко прослідкувати, як прогресує справа. Через якийсь час мене почало не на жарт підтужувати. Перевіряємо відкриття: 2-3 пальці, новини не дуже оптимістичні, а тужить добряче. З такими розкладами ходити стало дуже важко, бо перейми вже були частими, а сила їх була така, що аж ноги підкошувалися. Поставили стілець, я на колінах і спираюсь на нього. Разом з переймами відходить пробка, за нею крапає рідина з незначною кількістю крові. Думала, води підтікають...Як виявилось згодом, міхур так і не луснув...
На черговій переймі чоловік каже, що вже бачить, як вип’ячується міхур. Значить, вже скоро! Я все ще переміщаюся по квартирі, і наразі опинилася на кухні, де мене накрило так, що перебазовуватися у спальню, де збиралася родити, просто вже не спадає на думку. На цей час я мала б бути вже у повній відключці, але якимись закутками мозку все ж таки контролюю процес: тужитися не можна, поки не відчую голівку між ногами; ноги нізащо не можна зводити, тому міцно уп’ялася ними у миску, яка стояла внизу: так точно не зможу їх звести!
Все, відчуваю, як врізається голівка! Але потуг як таких так і не було: я зосередила всі сили на диханні (виявилося, що щоб передчасно не тужитися, коли вже майже немає сил терпіти, треба дуже-дуже часто та інтенсивно дихати, віддаючи всю енергію саме на дихання, тоді не встигаєш переключитися на щось інше), а тіло все зробило саме. Я до того читала, що насправді тужитися жінці і не треба, матка сама повинна виштовхнути дитину, коли прийде потрібний момент. І це таки виявилося правдою! Поки я дихала, народилася голівка, чоловік ледь встиг рукавички натягти, а я вже кричала, аби він її ловив! І отут виявилося, що наша донечка народилася «в сорочці», тобто міхур так і не луснув. Тут вступили в силу інстинкти: побачивши голівку, щільно обтягнену плідним міхуром, Олег прокусив його зубами. І ще за мить наша донечка вже була у нього в руках. Хоча підручники з акушерства і пишуть, що спочатку народжується одне плечико, потім інше, і що плечикам треба допомагати вийти, практика підтверджує зовсім протилежне. Мацьопа буквально вилетіла! Для мене час летить зі швидкістю світла, я бачу малечу в Олега на руках, синеньку, але вона незадоволено кричить! Все, всі підсвідомі страхи, що щось може статися, які мені вдалося запхати десь далеко і глибоко, відступили. Крик – це добре! Як потім розказав Олег, він встиг пальцем прочистити мацьопі ротик і звільнити дихальні шляхи, а вона його за це вкусила і закричала. Обвиття також нема.
Ми на кухні, але в дану мить мене це найменше хвилює...Лягаю просто на підлогу, дитинку на груди, а далі вже будемо думати про комфорт...Ми навіть час народження (14:55, 16 серпня) не одразу занотували. Зважували взагалі пізно ввечері, а довжину аж на наступний день вимірювала педіатр з поліклініки Але про це згодом. Олег влаштовує нас трохи зручніше, чекаємо на народження плаценти. За обіцяних 20-30 хвилин (як книжка пише) цього не сталося, минуло десь хвилин 45, знову ж таки потуг не було, вона просто поступово вийшла, вийшла вся. От тепер можна й пуповину перерізати! Лишили хвіст довжиною з півметра, бо по-іншому тоді обрізати не виходило. Вже перед сном вкоротили до 2-сантиметрового хвостика.
Тим часом наше чудо з перемінним успіхом бере груди. Олег влаштовує нас більш вертикально, а сам тим часом розбирається з плацентою і трохи прибирає. Так проходить наша перша година. Далі душ і на зручне ліжко. А тим часом на кухні йде генеральне прибирання
Прийшли няня зі Штефком, він звично пробує гладити мій живіт і розказує, що там ляля, а я показую йому лялю, яка мирно сопе поруч на ліжку Там вона вже більше не живе, вона вже з нами!
Епілог
Пізно ввечері, поки наша донечка тихенько спить поруч, ми влаштовуємо розбір польотів. Намагаємося тверезо оцінити всі можливі допущені помилки, але таких не виявляється. Так, деякі мої дослідження щодо того, як можна перебути перейми, трохи затримали процес, але в такий спосіб я знайшла максимально зручний для себе спосіб, аби все пішло правильно.
Далі намагаємося оцінити, як розвивалися б події у пологовому. Згадую, як минулого разу, коли родила Штефка, мені прокололи води, пояснюючи це тим, що міхур туго натягнутий по голівці і сам не лусне. Але ж і зараз міхур не луснув сам, але дитині, як на мене, це пішло тільки на користь, бо міхур зіграв роль амортизатора і дозволив їй максимально легко пройти крізь родові шляхи. То чому проколювали тоді?
Коли ми перед сном зважили донечку, додавши вагу, втрачену за рахунок висихання шкіри та меконій, який у великій кількості відійшов за один раз, я не могла повірити, що народила дитину з вагою 4400! Я ще могла припустити вагу до 4 кг, але ніяк не більше! Згадала брата, який народився з вагою 4100 і якого довший час педіатри називали «сундучком» та «саквояжем»; згадала знайому, яка в травні народила хлопчика 4500 і порвалася на «німецький хрест» і потрапила на операційний стіл з розривом труби внаслідок витискання дитини...А моє чудо вилетіло пулею, а я ціла й неушкоджена. Перепитувала Олега, чи я точно ніде не порвалася, бо він потім перевіряв...ну не можу ніяк повірити, що дитинка така велика, а на мені жодної тріщинки! Каже, що до того, щоб порватися, я була абсолютно далека, що ніяких візуальних ознак того, що промежина може порватися, навіть не було. Цікаво, чи в стандартній позі на спині я лишилась би неушкодженою?
Було ще багато питань та припущень...Але то все вже дурниці, ми гідно пройшли цей шлях і отримали за це достойну винагороду – красуню-донечку! А те, що роблять наші акушери та лікарі, нехай залишається на їхньому сумлінні...
Про неприємне
Наступного дня в обід прийшли з поліклініки моя лікарка з ЖК та педіатр, які мали оглянути нас з дитиною. Ще раз переконалася, наскільки то неприємна справа – спілкування з медиками. Схоже, їхня освіта робить щось із їхніми мозгами...Замість того, щоб сказати «все добре», кажуть «нічого поганого». Педіатр довго крутила малечу і намагалася вчити мене тому, що я давно і без неї знаю...Ех, ескулапи...
P.S. Питала в Олега, чи не хоче він іти в акушери. Сказав, що якби жінки менше там кричали, може й пішов би
P.P.S. Я надзвичайно задоволена тим, як усе пройшло. Я вже казала, що я не прихильник водних родів і противник бебі-йоги. Можливо, десь на островах роди у воду є історичною особливістю. Можливо, десь в Індії або Африці практика бебі-йоги також є виправданою. Але будь-який психолог вам скаже, що очікування новонародженої дитини зовсім не передбачають таких експериментів. Я завжди покладалася на те, як процес народження відбувається в тваринному світі. Хіба мавпи занурюють своїх малюків у воду? І навіть мавпи одразу по народженню не виробляють акробатичних трюків зі своїми дітлахами. Вони беруть їх на руки і прикладають до грудей. Будь-яке дитинча будь-якої тварини-ссавця в першу чергу шукає груди і очікує, що її зігріє своїм теплом мама.
P.P.Р.S. Я ніколи і нізащо не буду нікого закликати народжувати вдома лише тому, що у нас все пройшло так чудово. Це дуже контраверсійна тема, так само як щеплення. І рішення народжувати вдома повинно бути виваженим та обгрунтованим. В першу чергу, це вимагає готовності прийняти всю відповідальність за життя та здоров’я своєї дитини лише на себе. По-друге, бути свідомим всіх можливих ускладнень, але не акцентувати на них увагу. Саме тому ми не купляли стетоскопа і не прослуховували серцебиття дитини, бо найменші відхилення від норми потенційно могли б посіяти в нас паніку і звести все на нівець. По-третє, таке рішення вимагає неаби-якої теоретичної підготовки, а ще краще – практичних навичок. У мене пішло 2 роки на те, аби прийти до цього. За цей час було прочитано море інформації, досліджено багато тем, що стосуються акушерства. Крім того, я думаю, значну роль грає наявний негативний досвід спілкування з лікарями. Все це вкупі, а ще бажання, щоб моя дитина народилася в максимально природній спосіб і в максимально затишній домашній атмосфері, привело нас до рішення, що наша друга дитина народиться вдома. Якщо процес зачаття є таїнством, то чому ми перетворюємо процес народження на публічне шоу? В пологових будинках більшість пологів супроводжуються певними патологіями, і тоді допомагати жінці народити збігається кілька чоловік, і дитина з’являється на світ під акомпанемент панічних криків, біганини та яскравого світла...Уявіть, якби зачаття відбувалося в такій самій атмосфері?
Я безмежно вдячна чоловікові за ту неоціненну роль, яку він зіграв у народженні нашої донечки. Я вдячна Господу Богу та Діві Марії за те, що не полишили нас у цей важливий час. Відтепер нас четверо, ми щаслива сім’я!

я_тут
27.08.2009, 15:49
Моя розповідь про найщасливіший і найважливіший день в моєму житті :)
Почну з того, що вагітність моя була несподіваною, але дуже бажаною. І про те, що я вагітна я знала вже на наступний день після того, як завагітніла ;), тож коли затримались критичні дні, то зовсім не здивувалась, а ще трошки почекала і зробила тест, який відразу показав дві полосочки. З того моменту і почалось моє найнеймовірніше щастя :) В той день я пообіцяла своїй дитинці, що для неї я зроблю все і берегтиму її. Кожен вечір засинаючи я просила Діву Марію про здоров’я і спокій для своєї дитинки. Вагітність протікала легко, нічого особливо не турбувало. Однак на 18 тижні, ми пішли в кіно, а коли повертались до дому, залетіли на швидкості в ямку і мене добряче трусануло, коли прийшла до дому, то побачила кілька крапель крові… Такого страху в житті я ще не відчувала, і хоч взагалі я дуже стримана людина, але тут мене моментально накрило, почало трусити і сльози лились нестримно… і лише просила Матінку Божу, щоб з моєю дитинкою все було добре. Відразу ми поїхали в медінститут і гінекологію, де мене подивились лікарки і сказали, що ніякої крові не бачать, є лише сильний тонус і вони рекомендують мені залишитись там на стаціонарі. В принципі. То для мене не стало несподіванкою, бо з дому я взяла всі речі і навіть постіль, так що вирішила залишатись. Хоч насправді мені цього дуже не хотілось, бо медінститут вночі виглядав дуже страшно і мені чогось відразу стало сумно. Пролежала я там п’ять днів, три дні мені ставили капельниці і кололи платифілін з папаверином, тонус в мене пройшов вже на другий день і я не бачила потреби залишатись, але лікарі не хотіли мене відпускати, типу як приїхала, то вже сиди. Зрештою мене виписали і я ще два тижні відлежувалась вдома.
На сам мій день народження лялюня зробила мені подарунок, буцнула мене :)
В травні мені відкрили декретну відпустку і сказали йти відпочивати, але оскільки я себе чудово почувала. То ще залишилась працювати до 36 тижня, хоча певно сиділа б на роботі до останнього, якби мої домашні не наполягали на відпочинку.
Коли накінець я пішла з роботи, то поїхала до мами в Трускавець, щоб дихати чистим повітрям, сидіти в садочку і взагалі ефективніше відпочивати )))))
ПДП мені ставили на 7 серпня, коли перший раз пішла на зустріч з лікарем в якого планувала народжувати, то виявилось, що лялюнька сидить на дупці і лікар відразу мене втішив, що напевно прийдеться кесерити, якщо не повернеться. До 38 тижня я щодня робила вправи і просила лялюську, щоб вона повернулась. І наступному огляді мені таки сказали, що все добре :)
До 1 серпня сиділа в Трускавці і зовсім не хотілось до Львова, бо мені уявлялось, що там прийдеться сидіти і чекати… Та все ж довелось їхати. Прийшла до лікаря, він мене оглянув і сказав чекати, що все може бути з дня на день, а може і через 20 днів… Передвісників в мене ніяких не було, просто вже дуже хотілось побачити свою лялюську, просто не терпілось. З самого початку вагітності я знала, що маю народити або швидше своє дати, або в той день.
5 серпня ввечері я ще наготувала обід на завтра і почувалась як завжди, спокійно пішла спати. Вночі, як завжди вставала в туалет, повернулась в ліжко і вже не змогла заснути, здавалось. Що жахливо заболіла печінка, а потім почало нудити і рвати і тоді почались болі. Відразу якось стало дуже сильно різати, просто нестерпно і з’явилась періодичність. Але я далі не була впевнена, що то воно, тому нічого не говорила. Сиділа і читала на Малечі про передвісники пологів, коли в кількох дописах прочитала про нудоту, то подумала, що мабуть це вже почалось :) Біль був сильний і я почала його передихувати і молитись, просити в Діви Марії, щоб моя лялюська була спокійною, щоб все в нас легко получилось, щоб їй не було страшно… В лікарню їхати ще не хотілось, думала прийде ранок, наберу собі ванну, буду сидіти в воді, а коли перейми почастішають, то поїду в пологовий. Однак в 6 ранку, як чоловік побачив, як я мучаюсь, підняв кіпі і сказав, що треба негайно їхати і сказав дзвонити лікарю. Лікар також сказав приїжджати. В 7 ранку я вже баула на Батальній. В приймальній мене оглянула акушерка, сказала, що є перейми, і сказала переодягатись. Я переодяглась і мене після приємної процедури клізми за шторкою))))) відвели в родзал. В 8 ранку приїхав мій лікар, подивився, сказав, що відкриття лише 3 пальці, перейми на той час припинились… Далі сказав акушерці зробити уколи, я почитала, побачила, що там лише вітамін С і кальцій, гарячий укол з неймовірним «приходом» )))) а потім мені принесли три таблеточки і сказали смоктати кожних півгодини, і якщо почнеться родова діяльність, то значить буду родити, а ні, то піду в патологію… Від таблеток десь в обід відновились перейми. В 1 год знову прийшов лікар, подивився мене на кріслі і … спустив води…
Тут я вже зрозуміла, що в патологію я вже не попаду і буду родити сьогодні. Перейми продовжувались, однак не сильнішали і не частішали. Потім випила ще одну таблетку і десь в 4 годині інтервал між переймами вже був 3 хв. Весь той час від 7.30 я мотала круги навколо ліжка, писала смски, говорила по телефону і молилась… Від 4 години боліло вже нестерпно, акушерка хотіла зробити мені обезболюючий укол, я сказала, що буду терпіти. Прийшов лікар, сказав. Що не треба з себе мать-героїню строїти і хай роблять укол, я відмовилась… В 5 годині мені почало тужити, я все ходила, а коли починалась перейма ставала в колінно-ліктьову позу і дихала. Акушерка називала мені Зоєю Космодем’янською, говорила, що потрібно зробити укол, я відмовлялась. Зрештою прийшов лікар і сказав, що укол треба зробити, щоб згладилась шийка, щоб дитині було легше. Я дала зробити. Потім мені вже не дозволяли ні стояти на колінах, ні сидіти на тому кріселку з діркою, казали сидіти наприсядку, при чому п’ятки тримати на землі. Це було майже нереально. Тужило… Телефон я закинула кудись і вже не чула ні дзвінків, ні смс… В 6 годині, я вже не могла терпіти, здавалось, що мене порве, а на мене ніхто навіть і уваги не звертав. І я сама собі в родзалі стогнала, дихала, кричала і сиділа наприсядку. Потім все якось дуже швидко стало відбуватись. Мені сказали лягати на ліжко. Лежати я не могла, але то нікого не цікавило, поставили якусь крапельницю, підняли ліжко і акушерка сказала, що ще чуть-чуть…
Потуг було кілька, все здавалось якимсь нереальним і здавалось, що я не зможу. Акушерка кричала, давай тужся, виштовхуй дитинку… Було дуже тяжко, а потім хлоп і полегшення, я навіть і не зрозуміла, що це було і лише побачила свою дитинку, всю білу в родовій змазці і почула «Мамочка, у вас синочок!» Я розплакалась… Потім налякалась «чого він не кричить???» і мене заспокоїли, що в нього в носику слиз, відсмоктали і я почула, як кричить МОЯ ДИТИНКА… А далі його поклали мені на живіт, сльози стримати я вже не могла і лише шептали «зайчик, сонечко, синочок…» Потім його знову забрали, народилась плацента, мене оглянули, ні розривів, ні тріщин не було. Лікар ще сварився, що я не даю себе оглянути, а я вже не могла, я хотіла притулити до себе свою дитинку. Мені його дали завернутого в лікарняну ковдрочку, він так смішно на мене дивився, акушерка пробувала дати його цицю, але він щось поплямкав язиком і не хотів присмоктуватись… От так в 7 год вечора народився мій синочок… До 9 ми лежали в родзалі, і потім мене перевезли в палату. Прийшла санітарка, щоб помити мене, не давала самій ставати, але в мене вже було стільки сил, хоч танцюй і мені було смішно, що мене ведуть під руки, щоб я не впала )))) Потім вона пішла і ми залишились удвох з моїм синочком, вночі він тихенько спав в своєму ліжечку і не хотів їсти… то певно на нього так подіяло те знеболююче, що мені вкололи «для гладження шийки», а зранку вже все було добре і ми взяли цицю і стали гамати )))).
Моє щастя народилось 3250 і 52 см, ті відчуття, які я в той момент відчула, порівняти не можна ні з чим… таке надзвичайне щастя, яке просто перенаповнює, радість… І тримаючи його в руках, я відчувала таку любов, яку словами не описати і вдячність Богові, що він допоміг мені, що він мені подарував радість материнства…

Зузулька
03.09.2009, 08:57
Привіт, дівчатка! Всього п'ята доба пішла як ми народились, тому напишу коротко! Ми народились і більше нічого немає значення! Це найпрекрасніша мить в моєму житті. Я вдруге стала мамою, і відчула це настільки по-справжньому, що перебуваю в шаленій ейфорії досі. У нас народилась Марічка 3200, 51 см, 29 серпня 2009 року о 21-20, по Апгару написали, 9,19 балів. Скажу тільки, що перерва між першими та другими пологами складала 15 років, і я маю з чим порівняти)))) Я потрапила у руки найпрекрасніших лікарів, на які могла розраховувати, я дякую Богу та прихиляюсь перед кваліфікованими спеціалістами першого комунального пологового будинку на вул. Мечнікова, за те щастя яке вони мені подарували!!!! Це Фелима Наталя Іванівна, Любця акушер (прізвище смутно пам'ятаю на бейжику))) але вони працюють в парі, і весь персонал акушерок - гінекологів, педіатри, лактологи, що приклали усі зусилля і показали себе на дуже високому рівні! Я зараз біжу годувати своє сонечко, старшого синочка відправила в школу, відчуття таке, що не ходжу по квартира а літаю. Згодом напишу більше, якщо когось цікавлять подробиці, вартість сімейного родзалу, в якому я народжувала і перебувала в подальшому три доби - із задоволенням скажу. Всім бажаю легеньких пологів, здорових діточок, дівчатка це зовсім не страшно)))))))!!!!!

Пума
04.09.2009, 19:39
Дівчата які ви молодці що пишете свої історії і підтримуєте один одного, цього часом так бракує....Спробую про свої пологи написати....:girl_smile:
В цілому вагітність проходила добре, був незначний токсикоз, і спочатку я дуже переживала але потім заспокоїлась, і на облік вже стала в 24 тижні. ПДР призначена на 12 травня, попри бажання серйозно готуватися до пологів я так і не встигла походити в басейн, на йогу і поробити масаж проміжності :girl_crazy:. Аналізи я здавала лише ті, що були обов"язкові.
Мені 30 з хвостиком і це мої перші пологи... мені повезло, першу історію про пологи почула від жінки яка народила дома , опісля я познайомилася ще з кількома мамами, які теж народили дома і вже мріяла теж родити дома :girl_in_dreams:. Тож я знала що родитиму дома, але не сама а з професійною акушеркою, яка теж має досвід народження дома. Все що я хотіла по тій темі, я прочитала ще до вагітності, і тому під час вагітності вже не зациклювалась. Протипоказів щодо ДП в мене не було, а ризик він є всюди і дома і в лікарні. Я чомусь лекго уявляла свої перейми дома і зовсім не уявляла себе в пологовому... Для підстраховки я мала замір УЗД зробити ближче до пологів і щоб на узд була присутня акушерка, тож ми домовились на 8 травня піти на УЗД (на Лисенка) :girl_haha:на яке я записалась місяць наперед, акушерка до мене вже їхала (вона не львівська) коли ввечері 7 травня я побачила якісь прозорі виділення, я без досвіду тож моє питання до свого чоловіка: "Ти не значеш часом як виглядають води? :scare:" трохи шокували його ....А вночі в 2,30 відійшли води - в цьому я вже не сумнівалась. Спочатку думки - як?! вже роди почались? А ще підлога в хаті не помита! Ой а ще доприбирати треба. (Бо таке генеральне прибирання хати і викидання всього зайвого, яке ми
зробили готуючись до пологів я навіть до паски не роблю. Були навіть вимиті стіни-плитка у ванній кімнаті до самої стелі.) Збудження від того що "процесс пішов" десь за 1-2 години спало, і я пішла спати, а чоловік доприбирати хату і мити підлоги :). На той момент вже почались легкі перейми тож спала я як та птаха на дереві, поверхнево. Перейми були без перестанку з інтервалом 7-8 хвилин. Тож виспатись я не змогла. В 12 ранку приїхала акушерка, я ще думала що от ми ще попатякаемо, чаю поп"ємо от тільки мені трохи легше стане.. ага легше - ги :girl_crazy:, я все ще не усвідомлювала що роджу і що вже перейми не пройдуть і не стануть легші...непомітно вони стали такі що я вже навіть не могла пискнути не те що говорити. Я втратила орієнтацію в часі, поперек ломило на переймах так, що мені здавалось що мене взагалі паралізовує... кожну схватку мені масажувала акушерка - це дуже мені допомоголо, причому вона відчувала коли початок і кінець перейми і мені нічого не треба було казати . А нічку то я не спала, тож на всі питання чи я хочу пити, чи щось їсти я відповідала що хочу СПАТИ. Чоловік змайстрував мені табуретку для родів, тож я в перервах між переймами часом просто "відрубувалась". Відверто скажу - мене прейми втомили ...Один раз було що я просто попросила в своєї дитини щоб вона дала мені пару хвилин відпочити (бо кожну схватку запускала дитинка, я чула її рухи і обов"язково після того за кілька секунд була схватка). Ви не повірите, але вона справді дала мені хвилин 5-10 відпочити, точно не скажу бо ніхто не засікав, але це була така довга пауза і я трохи поспала. Під час переймів я ще два рази вирвала хоча не були чим - горішки і курага які я з"їла ще вночі. Закінчились перейми десь о 18,00 почались потуги - спочатку не сильно але я потужилась і з мене фонтаном вилились води (як потім сказала акушерка вона була вражена тим що я так професійно тужусь так ніби це не перші роди), тоді вона запропонувала подивитись мене (в роддомі мене мабуть вже б не один раз дивились). Акушерка : "повне розкриття- де будем родити?" Я вирішила у ванній, благо що це був день, а в день у нас є гаряча вода (це єдине за що я переживала готуючи все що потрібно до пологів). У ванній я сіла присядки поперек ванни, і тут вже йшли потуги за потугами сон як рукою зняло. Я усвідомлювала що ніхто за мене не родить і що я маю зробити "роботу", тобто правильно тужитись на кожну потугу, щоб моя манюня швидше родилась. Та і я розуміла, що в мене ресурс не безмежний і рано чи пізно я втомлюсь так сидіти. Манюня йшла голівкою, обвиття пуповиною не було, правда ручку тримала біля голівки і це
дало маленкі розриви які я взагалі не відчула. Акушерка дуже делікатно помогла вийти голівці. Коли настав період коли не можна тужитись і мені дуже допоміг мій чоловік, взявши в долоні моє обличчя, ми дивились очі в очі один одному і я дихала за ним, щоб зупинити потугу - ура зупинили :girl_claping:. Мала моя рвалася на свободу, вона була повністю
доношена 40 тижнів і на ній фактично вже не було змазки.
Нарешті в 20:00 манюня народилася, вона була така красива що я навіть не сподівалась (з розповідей моєї мами яка я народилась як мочене яблуко). Я вилізла з вани і тримала її на руках поки не відпульсувала пуповина (знову ж в часі не орієнтувалась зовсім) я була ніби не тут...після перерізання пуповини чоловік взяв донечку на руки, а я тим часом пробувала народити плаценту (родила її набагато пізніше). Їсти донечка не особливо хотіла,трошки дуже посмоктала, мабуть їй меконій заважав він вийшов потім після того як вона на животику полежала у татка. А плаценту мені при народженні підтягувала акушерка вона виявилась досить велика демь до 1 кг вагою по словах акушерки, тому
вона відразу і не вийшла. Донечка мала вагу 3800 і ріст 55 см. Потім акушерка мені зашила розрив (і обезболила місцево, що знову ж в пологовому не роблять). Обговорюючи пологи я потім довідалась що якщо жінка не п"є то може впасти тиск, це мій недолік - я чомусь мало п"ю - але моя повитуха це все знала і трохи за мене переживала але мушу
сказати що вона ніколи не розповідає чогось негативного і не лякає вагітну. Я теж уникала всяких історій. Зараз мені згадується що роди зовсім не важкі і самі роди зовсім не боляче лише перейми поболюють. І мабуть це добре, що я хотіла спати бо раціональна частина мозгу була у відключці а це важливо для успішних родів. Так замість УЗД і відвідин гінеколога я в той день родила.
Раджу всім подивитись передачі з Мішелем Оденом вони короткі по 7-8 вилин.
http://play.ukr.net/videos/show/key/584e244b7d179120f19b34a4c9444fb7/
http://play.ukr.net/videos/show/key/dc09dddde4ad3164dfda95d62f28985d/
http://play.ukr.net/videos/show/key/7203d625db6e352e76f691b60de6bf27/
http://play.ukr.net/videos/show/key/b205626315f6e75f95b6927289801f3d/

Я розумію що ДП це не для всіх, але до всього підходжу з позиції здорового глузду, краще звичайно коли менше втручань у пологи, бо і в пологовому народжуть природнім шляхом, але якщо треба жінці кесарське то треба. Просто хочу щоб мами вірили в свої сили, бо дуже багато залежить від них самих.

А взагалі деякий час мені не вірилось це я народила!? Це моя дитина?! :girl_haha:

veronka
06.09.2009, 13:51
Моя принцеса з*явилася на світ 28 серпня о 17:00))) народжували ми на Мечнікова разом з чоловіком - тепер я навіть не уявляю як би я без нього справилась (та напевно ж справилась би, але з ним краще), насправді страшно не було, тільки переживала щоб контролювати дихання (особливо, коли дуже хотілося тужитись, от тут, власне, мій коханий мені допоміг супер).
Десь о 8 ранку відійшла пробка і за пів години почалися легесенькі перейми, я страшенно зраділа, що нарешті моя ляля готується народитися:girl_in_dreams: чоловік приїхав, ми перекусили, прийняли душ та й помандрували в пологовий, почали оформлятися і десь о 14 з чимось перейми були вже дуже сильні з маленьким інтервалом. Коли відійшли води, то лікарка сказала, що вони дуже поганого кольору і поставила якусь крапельницю:girl_sad: коли перейми були дуже сильними, то їх легше було перечекати в колінно-літктьовій позиції (насправді, набагато легше), а ще коханий одразу починав гладити пуз - і ставало легше:girl_smile: народилась моя красуня за 4 потуги - легенько і зовсім не боляче, я не кричала усі пологи - тільки разом з коханим дихала, дихала і ще раз дихала, він був моїм з*єднанням з зовнішнім світом, я майже не чула ні акушерку ні лікарку, тільки його:girl_flirt: а коли малу зважували і робили усі необхідні процедури, коханий підрався до столу попідглядати і обсмалив потилицю об лампу:girl_haha: красуня народилася 3200 кг і 52 см росточком:girl_haha: гарнюня як янголятко, я закохалась в неї безмежно:girl_in_dreams: тепер ми вдома, безмежно щасливі:girl_claping:

Koza-Dereza
05.10.2009, 15:56
Поки найменша спить а найбiльша дивиться НУ Пагадi, маю кiлька хвиилин написати про пологи. На цей раз було й так само як першi, i водночас iнакше. Перейми почались як i вперше на недiлю ранiше, i то почались iнтенсивно що 15-20 хв. Я цiлий тиждень просидiла чекаючи що от от. Слизовий корок теж виходив кожного дня. А я думала що от от от. А родiв нема i нема. Я в офiс прихожу, i бачу спiвчутливi погляди, ех...
Щоб довго повiсть не казати - Понедiлок, рахую перейми що 10 хв, нiчого не болить. Слiд сказати що вiдкриття вже на 4см, ще з 23го вересня. Сижу, дивлюсь кiно, i тут вiдчула характерний звук i вiдчуття що прорвався плiднiй мiхур, i я кажу мужовi ВОНО! Поки моя мама доїждала до нас (чомусь аж 30хв, замiсть звичайних 5) мої перейми вже почали набирати силу. Я смiливо передихувала. 10 вечора ми в машинi, їдемо. Подорож зайняла нам може з 45 хв. По серединi поїздки перейми посилились i я вже мусiла викручуватись i посилено дихати щоб це якось пережити. Приїхали, оформляємось, я сиджу в iнвалiдному вiзку бо стояти я не можу, стогну на всю приймальню. А секретаркам пофiг, вони собi вiдповiдають на телефони, мило дивляться на нас, повiдомляють що немає кiмнат i всi дуже зайнятi, коли я ЯВНО не в станi чекати. Чоловiк побрав їхнi iм'я та прiзвища i пообiцяв їм написати скаргу. Прийшла медсестра, каже лягай на огляд. А я їй кричу ДАВАЙ ЕПIДУРАЛКУ!!!! А вона менi каже що треба подивитись чи я готова. Я їй верещу що я вже давно готова. Вона дивиться, а там вже 6см. МАМАЧЬКI!!!!!!!!!!!!! Мене тодi бiгом в родове вiддiлення. Поки вони мене довезли, я вже просто млiла. Я не знаю як би я рожала БЕЗ обезболюючого, ви дiвчата справжнi герої!!!! Поки мене довезли я вже мала 8см!!! Вила i кричала як ненормальна, менi стидно було за себе, але контролю ноль. Дихання було до одного мiсця, нiчого не допомагало. Я пару раз вжерла себе за палець, але теж мало толку. Єдине що було добре, що коли НАРЕШТI через 20 хв прийшла анезтезiолог, i мене посадили на лiжко робити укол, я ще сидiла з 10 хв. то перейми коли йшли було боляче, але коли вiдступали то не болiло. А коли я лежала то було боляче постiйно. Проте, вже вкололи менi епiдуралку i я стала нормальною людиною, мило вела бесiду з медсестрами та чоловiком. Вiн бiдака був в шоцi. Пiсля уколу буквально за 20хв лiкар об'явила що я вже повнiстю вiдкрита i пора штовхати. Штовхала я перше 15 хв, лiкар ходить заглядає, язиком цикає, каже що не йде дитина. Ну шо ж таке. Каже давай капати окситоцин. Я запанiкувала, кажу нi, давайте я ще поштовхаю. Вона почала страхати мене тягненням дитини iтд. Але я вирiшила спробувати. Вона пiшла, ми ще 30 хв штовхали, i медсестра мене не дуже тiшила що справи iдуть добре. Лiкар вернулась i дивилась на нас з знаками запитання, типу ну i шо?????? Ми вирiшили вiдкрити краник на окситоцин, i я просто вiдчула характерне змiцнення потуг. I за 3 потуги я малу виштовхала. Вона йшла личком уверх, i лiкарка сказала що тому дитина погано виходила. Менi вже було всеодно. Мене почистили, зашили розриви по старому мiсцi, помили дитину i дали годувати. Прожора як вчепилась в груди, то 30 хв висiла безперестанку!!!! Ну i далi ми вже весь час були разом, на щастя.
Ось така у нас iсторiя :)

Юкола
09.10.2009, 16:31
Розповім і я просвої роди.
ПДР - 16 серпня 2008 року.
12.08 о 19.00 мене якось так прихопило, що я одразу зрозуміла - це воно. і пішла на кухню їсти шоколадки і різні смаколки,які потім неможна буде (хоча їх їсти вже неможна було, та хто б мене спинив!). Потім водні процедури. Нікому нічого не говорю (до мене як раз у гості батьки приїхали), аби рейвоху не робити. Хожу собі, інтревали тихенько засікаю.
В 23.00 чоловіка кличу спати, говорю, що треба відпочити, бо вночі родити будемо. він не вірить,каже, що раніше 42 тиж. я не народжу.
в 24.00 таки вкладаємося. Я встаю попити і чую, що з мене водичка трохи лиється.
Чоловік настрашується і каже лікарці дзвонити.
Я не хочу лікарці, бо маю твердий намір до рання спати в хаті, а в пологовий вже власне родити їхати. чоловік перемагає і дзвонить, та каже їхати.
Приїжджаємо десь по 12-тій. черговий оглядає, каже викликати докторку.
Я стою на Батальній у приймальному, по ногах тече, чомусь ноги як ватні і ще чоловік йде докторку везти. я на прощання прошу. аби він не передумав і приходив на роди.
Підіймаюся на 2 поверх, з черговою вибираю родзал (вибрала 2-ий найбільший), жартуємо. весело. Ну, думаю, красота, так хоч щодень би родила.
Приїжджає чоловік, докторка. Дивиться, каже, що все гуд. родимо.
Я ходжу по палаті,по коридору, анегдоти травимо. Акушерка приходила й нагадувала про дихання.
Десь біля четвертої ранку починаються болючі схватки і я вирішую прилягти. даремно я це зробила, бо більше я не з ліжка не ставала. Чомусь я собі вирішила, що ходіння займає багато сил, а їх треба берегти. А треба було навпаки ходити, стояти, на тому дирявому стільчику сидіти, але не лежати.
Докторка дивться і я бачу, що вона щось незадоволена процесом. Помагає відкриттю. То не боляче. боляче лише схватки. Докторка вже не відходила.
Ближче до 8 ранку починається який капець. Болить неймовірно.
Чоловік підтримує морально, просить зібратися і дихати, бо скоро восьма - найдуть інтерни і будуть ходити зиркати. Мені плювати на інтернів. і на тих, хто буде на мене дивитися, хай хоч під оперний везуть - мені все одно. я хочу скорше родити.
О 8 приходить Ковальчук, оглядає і каже докторці, що я сама не народжу. Та каже, що народжу.
Я розумію, що щось не те. Короче кажучи, відкриття є, дитини в тазу нема.
Болить неймовірно.
Тут набігла купа лікарів, мене підняли, всадили на крісло з диркою. Їх слів не чула, а чула лише голос чоловіка, він був як ниточка між мною і лякарями.
Казали, як дихати, коли розслаблюватися, хтось робив масаж попереку, хтось змочував губи видою.
Лягаємо для огляду і знову те саме "дитина не опускається".
Це тривало до 13.15. І тут я почула "готуйте операційну".
Зрозуміла, що будуть кесарити.
Чула, що таткові сказали роздягнутися, бо дитинку йому викладатимуть. Довели мене до операційної, влязла я на стіл. Думаю, ну нарешті! чекаю відключки. Анастезіолог не дуже рухається, я його підганяю, щоб пошвидше. Він пожартував зв мною, каже рахувати від 10 назад. Встигла почути, що моя докторка і Ковальчук думають як різати. питаються, які купальники я ношу, говорю, що маленькі і все.

В 13.40 побачив світ мій синуля. 3750 і 55 см, 7/9 по апгар

Я прийшла в себе в 16. мені практично зразу принесли його.
Боже, який він красивий, своїми чорними, як вишеньки, оченятами дивися в мене! Справжнісіньке янголятко.
Мені його поклали поруч, я дивлюся на нього і реву від щастя.
без мами він дуже зголоднів, тому гамцяти цицю почав одразу з неабияким апетитом. Що і робить успішно до сьогодні.

Додам, що сама родити я його не змогла б. Бо маю вузький таз і дитинка голівку підігнула до плечика і йшла шийкою.

Післяопераційний перод був для мене легким. встала через 2 години, малого почала носити, памперси міняти, годувати. короче мамою стала:)

А ще я зрозуміла одну річ. Неможна хотіти чогось будь-якою ціною.
на 26 тиж. після аналізів на ТОРЧ мені сказали, що родити самій неможна, тільки КС. Я тоді проревіла цілий день і вирішила, що родитиму сама. Пізніше з"яувалося, що аналізи помилкові. Однак я до кінця вагітності проходила з думкою, що хоч би що, а я народжу сама і відчую те щастя, коли дитя мамі на живіт кладуть.
А он як сталося. Так що направду "человек предполагает, а Бог - располагает".

In4a
13.10.2009, 20:21
Не знаю коли б я дозріла врешті написати про свої пологи, але Дівонька Зіронька попросила розказати що і як там в мене, ну а вагітним не можна відмовляти, отож...
21 вересня, понеділок, початок 42-го тижня. Малий сидить собі в животику і щось там собі міркує... Родичі і друзі дзвонять кожен день вже на протязі двох тижнів: "Ну как дела?" - "Еще не родила!!!" :girl_crazy: Отже, моя лікар вирішує покласти мене в пологовий, "щоб поряд була", бо в мене багатовіддя (і якщо, не дай Боже, як відійдуть води може бути випадіння пуповини). Ну то прийшла я на Мечнікова о 10 ранку зі всіма вже речами. Дуже гарний ремонт в приймальному відділі, приємно зайти (бо якось була в приймальній на Батальній - хочеться втікати...) Поклали мене в патологію, на 2-ий поверх. Пластикові вікна, побілка, тільки недавно відремонтована оглядова, нове крісло, АЛЕ жахливі ліжка, для вагітних то взагалі абзац: низькі і з залізними пружинами, що провалюються до підлоги :girl_mad: Я дуже не хотіла лягати, навіть поплакала трошки напередодні, але все виявилось не так страшно... Я не дуже люблю язиком теревеніти, але для тих, що полюбляють цю справу - це рай: купа дівчат з однаковими інтересами, робити нема чого, от вони збираються в коридорі на диванчиках і давай ляси точити))) В той день мене глянули на кріслі, сказали, що є розкриття 4 см (я не відчувала те розкриття), після того почалося "мазатись" потрошку, але більше ніяких ознак...
22 вересня, вівторок. Думаю, як добре, що всю вагітність все було ттт, бо лежать тут дівчата на підтримці і на 34-му тижні, і на 23-му, і на 12-му, коли навіть ще і животика не видно... Я тут одну добу тільки і вже мене "шляхи трафляють" від нудьги і від розмов про одне і те саме... Вдень повели на УЗД. Пан "дохтур", що сидить і конвеєром "узидить" вагітних зробив великі очі і сказав: "О-О-О... Тут в нас вже понад 4 кг! І так добре понад!" Всі 160 см мого зросту здригнулися, очі захотіли заплакати, але розум вгамував емоції і сказав "Спокойствие. Только спокойствие!", значить так має бути... Пішла в палату, поїла борщик (до речі, "перше" доволі таки непогане на Мечнікова, можна їсти), в туалеті зрозуміла, що почала відходити пробка, ну то вже якійсь прогрес :girl_claping:
Ніч з 22-го на 23-є вересня, третя година. Прокидаюсь від якогось незвичного спазму внизу живота. Це воно! Зрозуміла це одразу, дивлюсь на мобільний, через 11 хвилин знову, іду в туалет, через 11 хвилин знову! УРААА!!! :girl_claping: Іду до чергової медсестри: "Ну ви ще походіть трошки...", але тут одна така ж "вже народжую!" примчалась, то довелося викликати чергового лікаря. Він мене подивився - відкриття 7 см. Подзвонив до моєї лікарки: "Приїжджайте, Ваша народжує". Я пішла в палату, зібрала свої речі, вислухала від дівчат побажання "щоб все пройшло добре" і "тримайся", і з медсестрою пішли на перший поверх. Ой, як там все гарно! :girl_in_love: Свіженький ремонтик, блакитні диванчики в коридорі (як раз під мій халатик і тапки :girl_spruce_up:), квіти, камінчики на дзеркалах... Налаштовує на позитив :girl_smile: Там є індивідуальні пологові зали (народжуєш одна) і сімейні пологові зали (народжуєш з чоловіком), після того як народиш - перевозять в палату (одно- або двомісну), де перебуваєш з дитиною; і є палати, де народжуєш з чоловіком, і там же і залишаєшся до виписки разом з ним (для нього є диванчик, де він може спати). Оту останню ми і взяли (700 грн. за весь час перебування). Всі ті зали і палати з гарним ремонтом і з ліжком-трансформером. В палаті, де народжувала я - душ і туалет.
Моя лікар приїхала за 30 хвилин після дзвінка, і десь так само приїхав і чоловік. Вона як мене оглянула почали відходити води (лікар з поліклініки, де я стояла на обліку, все лякала, що я переношую, і що в мене багатовіддя, і ті води вже зелені... прозорі були, щоб їй...), відкриття 8 см. Десь до 5-ої години перейми переносила легко, сиділа на кулі, на якій лежала одноразова пеленка, бо води бігли й бігли... Чоловік робив масажики, лікар давала водичку, акушерка щось розповідала... Я згадували курси "Нанашко", дихала, зосереджувалась на "отій круглій штучці на ліжку", коли хапала перейма... Потім стало важче, хапало вже десь кожні 2-3 хвилини, я присідала навколішки, чоловік підтримував спереду і "передихував" перейму зі мною (бо інколи я збивалась з темпу, а дивлячись на нього знову починала дихати правильно), лікарка підтримувала сзаду і робила масаж попереку. Десь о 7:30 почались потуги. Тяжко було, дуже, але терпимо... Забігаючи наперед, скажу, що не крикнула ані разочка, всю свою увагу зосереджувала на диханні, подумки говорила з малим, підбадьорювала його, бо незнамо кому важче в той момент було...
Перша наша фотографія з УЗД: малий підняв ручку до вуха, ніби розмовляє по мобілці, отак з тою ручкою біля вуха він і народжувався :girl_in_dreams: Тому трохи тяжко він виходив (розривчик маю один внутрішній). Лікарка тримає одну ногу, акушерка - другу, чоловік - голову, я тримаюся за поручні ліжка-трансформера, яке перетворилося на щось подібне до гінекологічного крісла, і М-М-М-М-М.... Акушерка: "Іночка, давай, я вже бачу, бачу його!!! Головка чорненька така! Давай!!!" Давай, давай, ми ТАК тебе чекали, давай ще трошки, виходь, тут гарно і файно, он вже сонечко встало, тебе зустрічає! Прийшла вже неонатолог і черговий лікар, і ще якісь медсестри, я вже їх не помічаю... Я вся "там", з моїм малим, допомагаємо один одному :girl_smile:
Нарешті сталося!:girl_in_love: О 09:40 поклали наше чудо мені на груди :girl_in_love: Чоловік перерізав пуповину, але я того не бачила, дивилась тільки на маленьку чорну голівку і гладила її :girl_in_love:
Тимофій народився вагою 3300 (щоб тому пану "дохтору-узидисту" добре було :girl_devil:) і 52 см зросту. Поклали його поряд на столик, щось там трошки відсмоктали, він "дав голос", але не надовго, потім затих і дивився на всіх великими здивованими очима, поки його вдягали, важили і міряли... До речі, акушерка відразу сказала, що йому 52 см (опыт, сын ошибок трудных :)
Я лежу і думаю, що тепер залишилось ще трошки, найлегше, чекаю переймочку, з якою вийде плацента... Ага... Не захотіла вона сама виходити, прикріпилась до матки... Викликали анестезіолога, він сунув мені крапельницю, каже - "Заснеш хвилин на 30-40, витягнуть плаценту вручну. Рахуй 10, 9, 8..." Дойшов до одиниці, я дивлюсь на нього, він: "Ти мене бачиш?", я дивлюсь на його бейджик: "Гарне в Вас прізвище, лікар Вульф", і так мені смішно з того стає :girl_crazy: Руки-ноги віднялись, і так якось кайфово :girl_crazy: Не заснула я чомусь))) Плаценту витягли (я не помітила) і зашили маленький розривчик (ото відчутно було і не дуже приємно).
Ну і нарешті то всьо скінчилось і нас залишили з нашим сином (8/9 по шкалі Апгар)! Хочу сказати, що дуже вдячна і своїй лікарці, і акушерці (всі прізвища в гілці "Раджу Вам лікаря" :), і особливо - своєму чоловікові!!! Без нього все було б важче і взагалі не так! Він молодець в мене, я ним пишаюся (сподіваюся, він мною теж :girl_curtsey:)
Ось яке воно, щастя! :girl_in_love:
P.S. Дівчата, що народжують вперше! Не бійтеся пологів, це не так страшно, як Ви думаєте :girl_smile: Підіть на курси, щоб ви розуміли, що відбувається в кожну хвилину пологів, беріть з собою чоловіка, і, найважливіше, не кричіть! Від того тільки гірше, думайте про дихання і подумки (чи вголос) підтримуйте дитину, вона цього теж потребує! Всім щасливої вагітності і легких пологів! Дякую за увагу :girl_curtsey:

Natalysa
22.10.2009, 14:29
Дівчатка, розповім і я про себе.
Моє малятко вирішило народжуватись на 38 тижні,17 жовтня, фактично в кінці нього. Води почали підтікати 5.30. Мала я народжувати в Пустомитах. Так от, дзвоню до лікарки, а вона каже, що не може. В принципі я її розумію, ще був не час, але що робити мені. Я більше ні з ким не домовлялась:girl_cray:Почали дзвонити по всіх знайомих, і у всіх є жінки, які родять. Врешті , згадали про Грицишина Руслана Мироновича і він нам не відмовив, в нього саме в цей день було денне чергування:girl_smile:
Коли я приїхала до роддому в 8.30, то матка ще не почала розкриватись, отож мені її відкрили на 2 пальці. Сам Руслан Миронович дуже переживав, що не розроджусь, бо сама я маленька - 1.60 і таз вузький. До речі, зі мною весь час перебувала мама:girl_claping: і я їй дуже за це вдячна.
Так от мене не стимулювали, тільки кололи якісь обезболюючі, від яких між схватками я падала в сон.Відчуття я вам скажу не з приємних:girl_mad:
Розродилась я не дуже швидко, хоча лікар вважає, що на перші пологи це добре. Моє сонечко - синочок - народився на світ в 16.00 год.
Навіть не опишу тих відчуттів, які мене переповнювали, коли мого синульку поклали мені на груди. Слава Богу, в мене була тільки тріщинка, тому вже можу сидіти:girl_claping:
Вага синулі 2700, 50 см, але по шкалі Абгарт має 8/9 балів. Сказали, що це дуже добре.
Ми вже вдома були через 3 дні - у вівторок.
Я дякую Господу і лікарю за те, що вони допомогли мені народити таке чудо:girl_in_love:
Бажаю всім вам дівчатка легких родів і відчути щастя материнства, яке ні з чим не зрівняти:girl_bye2:

Vitaminka
31.10.2009, 03:05
Вирішила вам розповісти про найщасливішу подію у моєму житті-народження мого золотка!!!
ПДР в мене 10 серпня, але маленьке ще не думає появлятись на світ, передвісників не має...Я знала по УЗД, що в малої подвійне обвиття пуповиною навколо шийки і ніжок, але лікар мене заспокоїв, що все буде добре. 20 серпня Трохим мене положив в лікарню, щоб я була під постійним його наглядом, але вечером я в чергового попросилась додому...9 год вечора дома, дивне відчуття, що вже скоро має статись довгоочікуване чудо, але мене нічого не болить, 21.30 купаюсь і бачу згусток крові (не знаю, можливо це відійшла пробка) і тут в мене починаються схватки регулярні, що 3 хв (я на них вже чекала давно), в хаті радість, мене в машину і на Батальну. Час йде, схватки регулярні, не припиняються, а відкриття не має...чоловік зі мною в пологовій палаті, допомагає мені дихати (правильне дихання мені дуже допомогло, ніхто від мене не почув криків)...5 год ранку відкриття на 5 см., схватки не зупиняються, я вже зовсім втрачаю сили від такої довгої ночі, але треба бути сильною! 7 год ранку я починаю втрачати свідомість, мене приводять до тями, а відкриття дальше 5 см...чекаємо дальше без стимуляції! думаю, ще помучусь сама і народжу свою лялічку! Дальше зі слів чоловіка-10 год ранку я знову втрачаю свідомість, почали писати серцебиття маленької на моніторах-погане і о, Боже, сердечко зупинилось! Зібрались лікарі і сказали чоловіку, що терміново потрібно кесерити. в 10.15 на світ з'явилась ваша дівчинка, на яку ми так довго чекали, вагою 3250 кг, ріст 53 см.
Після терплячого очікування, довгих дев'яти місяців, я можу обійняти її і пригорнути до себе!!! Це величезне щастя, мене переповнює і радість, і ніжність, і хвилювання за свою крихітку! Тепер я - МАМА!!!

Kandy
02.11.2009, 11:54
Нарешті от і я пишу у цій темі свою доповідь.
Відходила я вагітність нормально. Певно так як і всі вагітні. Часом нив животик, часом низький тиск або падав гемоглобін. Готувалась я до природніх пологів. Перечитала купу літератури. Передивилась купу фільмів. Вивчила техніку дихання. ходила на курси. Але салось не так як гадалось. На восьмому місяці виявили у мене маловіддя, відповідно плацентарну недостатність, і дитинка сидить попкою дуже низько внизу. і через маловіддя не може розвернутись. Через плацентарну недостатність погано почали поступати поживні речовини до дитинки. Мене поклали у лікарню, щоб тримати під контролем усе. Записували серцебиття дитинки кожен день. Я звичайно пережила великий стрес, бо готувалась до одного а вийшло друге, сильно переживала за мацьопку. Мені прогнозували КР, якого я дууже не хотіла, і страшенно боялалсь. Я все надіялась що моя малеча всетаки розвернеться, та чекати вже не можна було. І от 14 жовтня шляхом КР народився мій коханий зайчік. Коли я прийшла до тями на операційному столі я сміялась від щастя, що я тепер мама!!!!!!!!!!! Я не памятала нічого і нікого що робилось навколо мене, я просто насолоджувалась думкою що я тепер матуся, і маю донечку. Заради неї варто було пережити ото все.

Златка
02.11.2009, 12:25
Я довго збиралась написати, як ми народилися, але все якось не виходило викласти думки на папері... Але я собі згадую, як з нетерпінням після того, як дізнавалась, що хтось з форумлянок народив, я чекала їхньої розповіді і по кілька раз в день заглядала на цю гілочку з таким трепетним очікуванням прочитати щось новеньке.

Так ось як у нас все було :girl_curtsey:. В неділю пообіді я звернула увагу, що мене хапає вже якось часто, порахувала інтервали: все по півгодини. Десь уже підвечір почались виділення такого коричнуватого кольору. Я спочатку аж перелякалась, але потім пішов слиз і я таки зрозуміла, що то пробка. Якісь такі сумбурні відчуття були, бо я сміялась від щастя, а очі трошки видавали страх... Вночі перейми були частіші і сильніші, інтервал я не рахувала, просто в ті хвилини міцно схоплювала за руку сплячого поруч чоловіка. До ранку інтервал скоротився до 10 хвилин. Я все прислухалась, але рухів малечі взагалі не чула, почала переживати… Вирішили поїхати в пологовий, хай лікар послухає серцебиття... То був 39 тиждень, але я чомусь і не думала, що саме цього дня народжу. По дорозі в пологовий заїхали ще в пару магазинів, докупили ще дещо по списку, що я нашвидкоруч ще згадала. В пологовому був мій лікар, оглянув, сказав, що відкриття 2 пальці… далі була фраза "Ви хоч речі уже з собою взяли?". Мене почали оформляти, сказали, аби чоловік приїжджав десь на другу. А то була 11-12 дня. Ніхто з близьких не знав, що ми в пологовому, я і далі щось собі не уявляла, що я уже ТАМ і що мої очікування добігають свого логічного завершення :girl_smile:. Далі типові процедури: оформлення (і перше несприйняття медперсоналу, бо медсестра на приймальному ніяк не могла зрозуміти, чого це я під час схваточки не можу відповідати на її питання), клізма… Прийшла я в родзал, запах солдепії аж тхнув, але мені то було все якось однаково: я знала, чого я сюди прийшла. Перейми ставали частішими і болючішими, я все чекала чоловіка, коли він уже приїде. Десь якраз о другій дня він і прийшов. Я не знаю чого, але в той момент, як він зайшов в родзал, на мене навалили такі сентименти, що я чуть не розревілась :girl_in_dreams:. Далі все було як в тумані: схватки частішають, періодично приходить лікар і оглядає, в перервах між тим забігає акушерка… Перейми ставали болючішими, але в інтервалі між ними я дійсно встигала відпочивати. Що єдине нас насторожувало, це те, що незважаючи на те, що перейми ставали болючішими і інтервали між ними зменшувались, шийка матки більше не відкривалась. Далі була стимуляція. І … почалось найжахливіше: реально перетерпіти схватки в лежачому положенні під капельницею дуже важко. Лікар заходив щопівгодини. Переді мною на стіні висів годинник, я тільки на нього дивилась і чекала, аби швидше пройшли ті півгодини, би уже лікар прийшов... Колись, як читала дописи форумлянок, дивувалась, як то можна в період між схватками відпочивати, виявляється можна – навіть при схватках щохвилини я просто відключалась. Але згодом в мене в голові була лише одна думка: "О, Боже, знову! Та я ще не встигла відпочити"... Я всю вагітність боялась КР, а в той день в окремі моменти в мене вже просто на язику було прохання його робити… В мене було відчуття, що я втратила слух, бо я нікого не чула окрім свого чоловіка...бачу, що хтось говорить до мене, а я його не чую :girl_sad: чоловік просто все повторяв, що вони казали, і його слова таки долітали до моїх вух...
Той наш довгожданний період, коли прийшов лікар і залишився з нами, таки наступив. Крісло стояло якраз навпроти вікна, був пізній вечір і в тому вікні було все видно як в дзеркалі. Я бачила, як в потугах народжується моє маля. Все було дуже швидко, на третю чи то четверту потугу моє сонечко з'явилося на світ. То було 18:50. Я в тому "родовому" шоці ніяк не могла зрозуміти, чого вона одразу ж не закричала. Але в нас було все добре, мали 9 по Апгар. От всі в спогадах пишуть про невимовну радість, такі гострі емоції… а я була в якомусь такому стані, що навіть не можу його описати. Було б неправдою, якби писала, що нічого не відчувала. Я насправді була дуже щаслива, що в мене народилась доця, що вона здорова, але емоції були якісь притуплені, не було такого бажання зацілувати її, розкричатись від радості… Я просто притисла її до грудей і так ми разом прочекали, поки лікар мамусю зашивав. Ті півгодини для мене промайнули, як мить, болю не відчувала від процесу зашивання взагалі. Потім було перше прикладання до грудей. Я так була здивована, як воно, мале, от тільки-но народилося, а знає, що і як смоктати. І так то вперше вийшло гарно і зворушливо. І тоді і зрозуміла, МИ - БАТЬКИ :girl_in_love:

Ірена
10.11.2009, 11:09
за час вагітності я наслухалася всього: дитина в поперечному положенні - або перевертати, або кесарити, загроза за загрозою - двічі втікала з лікарні, шов на шийці матки - боїшся рипнутися, аби не довелося терміново знімати:girl_cray:... слава Богу доносила до 39 тижнів, зняли шов - чекаємо. з лікарні заборонили виходити, але я не здаюся: 300 м до дому - хіба не встигну?
26 числа в нашого татка День народження - питають чи не хочу народжувати: нєа кажу - в понеділок не хочу:girl_in_dreams:... прогуляли ми ще й вихідні: в парку по великих колах (вже голова добряче підтискала, але я все ходила), багато їли і багато спали, в понеділок(!!!!) я пішла в паталогію слухати сердечко, протусувалась там до обіду - повзу домів:girl_crazy:, щось так важкенько вже ходити... зайшла в магазин - накупляла оливок (до нині лежать в холодильнику), вдома чоловік мене вже чекає з новим фільмом. поїли, лягли дивитися. десь біля 17 год. чую напруження в животі - але думаю, чи то вперше в мене тонус?:girl_haha:, чоловік гладить животик і каже: в мене таке відчуття, що то станеться сьогодні... може й так. знову хапає, засікаю час: 17.45...далі фільм, знову хапає - 17.55 ого! то треба рухатися...(а що там я казала про понеділок?) телефоную лікарці - вона каже - хай гляне черговий (думає, що я в лікарні:girl_haha:) і через 2 годинки перетелефонуйте... ага... вже щоп"ять хвилин перейми:girl_crazy: викликаємо таксі в 18.25 ( виходжу на вулицю - там повний місяць), їдемо в лікарню. в паталогії черговий лікар зробив круглі очі: та тут ПОВНЕ відкриття:girl_claping: я не йму віри всьому; мене ж іще не боліло...
без клізми і гоління - бігом до родзали... у 19.45 народилася Сашунька:girl_in_love: мені так шкода її відпускати на холодну вагу - 8/9 балів... моя лікар і неонатолог забивають мені баки, щоб акушерка зробила огляд, а я все чекаю, коли скажуть, що шити будуть, щоб попросити наркозу:girl_cray:, і о чудо: все добре, ростіть здорові... що все??? я перепитала разів сім:girl_haha: так, дійсно все...
відлежалась на столі а маленька зі мною:girl_in_love: всім попередзвонювала, вислухала всі вітання.
5 числа нас виписали і ми приєдналися до щасливого татка:girl_curtsey:.
ось так! не бійтеся, дівчатка народжувати, особливо вдруге:girl_smile:
я вже потім телефоном казала Оксанці (Coffe) такі пологи може дати тільки небо і я впевнена, що воно вболіває за кожну маму і кожну дитинку:girl_smile:
(P.S. Сашка народилася в день святого Олександра, то ще й сама собі принесла ім"я).

Zoryanazirka
24.11.2009, 13:45
Ось як було вдруге...
В четвер ми відвезли нашого тата на летовище, обіцяли до вівторка зачекати на нього і поки не народжуватися.. Вже подорозі назад на світлофорі мені добряче затвердів живіт, але я все ж таки ще їздила по справах.
Ввечері поклала спати Маркусика коло 11ї, подумала що варто було б вже спакуватися в пологовий, але як завжди відклала все "на завтра", список є, скільки там того пакування.. Коло 3ї стрілою побігла в туалет, списала все на "знову всякого сміття напхалася" і пішла далі моситися в ліжку. Давно мені вже тяжко було вмоститися, а тут ше й чоловіка немає. Помилувалася синочком, поцілувала, вкрила, мощуся. Знов ті дурнувати сусіди виясняють стосунки вночі надворі.. Було б літо пішла б розбиратися, а так ліньки вбиратися. І ті тренувальні перейми замучили вже зовсім. Щось сьогодні підозріло часто твердне живіт. Буджуся в 4й, неможу ніяк вмоститися, милуюся Маркусиком, знов розкрився. Живіт твердне і відпускає, просинаюся кожні 20 хвилин, вже 5 година, денервуюся що буду невиспана завтра. Просинаюся кожні 15 хвилин, 10, 5.. 5-53, злажу з ліжка. Йду в дитячу, спотикаюся на горі іграшок, встаю на якусь машину, щось сигналить, сварюся. Як тут затишно, нічне світло пробивається крізь фіранки, надворі ще ніч, вмощуюся на підлозі, набираю чоловіка. Жаліюся що не спиться, живіт твердне. Радить погрітися в душі, просить передзвонити по тому. 6-12 лізу в душ, дійсно все проходить. Вихожу з шаленим бажанням спати. Обіцяла передзвонити чоловікові, дзвоню, кажу що все перейшло і йду спати. Кладу слухавку і на мене находить шалений голод. Спускаюся на кухню. 6-30. Починаю шось шукати, будиться мама, спросоння нарікає чого я так рано лажу, жартую що в лікарню збираюся. Мама спросоння нічого не може зрозуміти - в яку лікарню, що сталося. Каже я тільки піду помиюся. Ні помитися мамі ні мені поснідати не судилося. Коло 6-40 мене схопило так що я немогла розігнутися. Одна суцільна перейма. Мамі кажу пакуватися ( як завжди в мене буває - за годину перед вильотом), мама кидає в сумку що попало, кричить - та нашо мені твій список я ітак все знаю. Сумка виявилася холодильником для забору крові.. Перепаковуємося. В результаті набрали ми повно непотрібних речей, а потрібні довозили.. В сумці якось опинився пульт від телевізора і навушники для розмов по Skype. Я починаю дзвонити всім, розумію що сама за кермо я вже не сяду. Ніхто не бере. Лікар теж. Дзвоню Ліді, вона передзвонює татові додому, він збирається. Дзвоню всім можливим знайомим з машинами.. Або відключений, або не беруть. Мама щось там про швидку викрикує. Дзвоню сестрі додому, автовідповідач. 7-04 Оля, мене терміново треба везти. Все що вдалося вимовити. За хвилину Оля передзвонює - їду. Я в піжамі. Поки Оля вбралася, поки забрали авто з стоянки, приїхали, начепили на мене перше що висіло і перші мешти що під руку попали, завели в машину. Світало. 7-20.Їдемо як в танку, я ззаду навколішки, де ми є незнаю, якільки їдемо незнаю, нічого незнаю. На поворотах заносить. Хочу пити, дайте води!!!! Приїхали, завели мене в приймальню, там з просоння паніка, кричать - потужний період, потужний період, медсестра будиться дивиться в вікно, питає, де???.... Ні документів, нічого, бігом в родзал. Ше питають в який хочу!!! Всі вільні.. Хочу в той самий де Марко народився, але чомуст завели мене в сусідний, відразу на крісло. А на вікні теж наклейка "тиха ніч, спокійна ніч" Годинник прям передімною 7-37. Перейм вже нема, тільки чую давай тужся. Не передихуй потугу!!! Одна, друга, третя потуга і я бачу моє сонечко!!! 7-40.Такий весь червоний і в білій змазці. Перерізали пуповину, і виявляється як забирати пуповинну кров ніхто незнає... Дзвоню представнику, він по телефоні щось їм розсказує, за той час половину вже витекло. Шось там зібрали. Ще одна потуга і народилася плацента. Дитинку поклали мені на живіт, він такий маленький, такий коханий, присмоктався відразу. 3200 і 52 см.Жодного розриву і тріщинки. Забрали сповивати, я лягла на кушетку. Принесли на 5 хвилин і забрали в кювез гріти, інструкція в них така... Лежу, вже світало. Перезмінка. Тиха ніч, спокійна ніч. Думаю про те як скоро час летить. Ніби вчора я тут лежала з Маркусиком на руках. І я знов тут. Починаю дзвонити і відсилати смс. Ліда жартує що наступного разу в терміні 37 тижнів 12го числа лягаємо, бо втретє можу і не встигнути доїхати. Почуваюся настільки добре що готова брати малого, сідати за кермо і їхати додому. Кілька разів намагалася вставати йти шукати свою дитину, так мене назад клали, інструкція в них що треба 2 години ще валятися в родзалі.
Все було так скоро і легко, хочу ще!!!

LILY
25.11.2009, 03:37
Прийшов той час коли мені хочеться поділитись своєю розповіддю.
Завагітніла з першої спроби ))радості купа,все йшло добре незважаючи на кропивницю на 1 міс. і поліп в сечовому міхурі який лікарі виявили під час мого першого УЗД і сказали що треба "оперувати"....сльози....нічні плачі.....самозаспокоєння він зникне...і т.п.Лікарі нехотілись за мене братись мол бо все зразу накупу, перша вагітність боялись і казали робіть аборт!!!що мене прооосто вбивало! завдяки звязкам мого чоловіка,тата прийняли мене в залІзничну лікарню, прооперували під анестезією, що було вкрай "неприємно",але саме більше я переживала за свого малюка, щоб недай Бог він незаснув під час анастезії незавжди. дякуючи Бозі пройшло все добре.далі моя вагітність протікала ідеально за винятком походів на ЖК, всю вагітність ні токсикоза, ні головокружінь і т. п. на 7 міс ще злітали в Туреччину, відпочили і набрались сил для виховання нашого синочка )працювала до 9 міс, животик в мене був маленький то му ніякого "дискомфорту" небуло, колеги жартували що буду народжувати на роботі )))
Лікаря вибирала на 8 міс зупинилась на Федині але на період моїх родів його відсторонили від роботи....про що я дізналась з ДП (окреме і велике спасибі) якби не вони то народжувала б у кого попало, і от моя мамуся мені порадила звернутись до лікаря в якого вона народжувала мою молодшу сестру - Іванойка, вона і раніше мене переконувала що він профі тим більше хороший друг нашої сім"ї але я думала він старий в нього старі закалки і всяке таке в чому помилялась! прийшовши на конультацію він мені сподобався,пожартував: "у вас двійня" я чуть нерухнула з тої "кушетки", а потім "втішив".... в малюка сідничне положення, от я і запереживалась.Моя мама мене народжувала в сідн. полож. пологи були дуже важкі,чуть не до смерті( але сказав:" непереживай все буде добре будеш родити природньо (шо мене втішило.кесарське нехотіла хотілось відчути ті перші хвилини материнства)мені головне щоб ти народила ножки а там далі моя робота" .
ПДР припадала на 10-15 серпня, прийшля я до нього на 39 тижні положення малюка без змін, треба лягати а патологію...але пологовий був переповнений і він мене пожалів відпустив додому але все строго в тел режимі звітувала щодня,якщо до 11.08 ненародиш то 12.08 зранку в приймальній як штик!я молилася, прислуховувалась до періодичних болей, масіка просила ну давай вже зустрінемось але ну нівкакую...от настало рано 12.08 кульки спаковані, я пішла в душ і тут шось помазалось кровянистим...я втішилась мол все..скоро, мама мені зробила дифузор так шоб на тиждень голови немити бо я дуже до того строга )))їхала з надією що скаже ше погуляти але нє тут то било
Приїхала з чоловіком сидимо чекаємо Іванойка...переживаю як то все має бути, прийшов, і повів в приймальню з чоловіком попрощалась ненадовго, ну почалось бумажки, мірки, огляд...сижу чекаю поки мене відведуть в палату тут в дівчини яка сиділа біля мене почались схватки........ото було......страху набрала огого (взагалі по натурі я страашна боягузка,укола боюсь ще всю вагітність мене зашугували шо то ужасно больно але я була впевнена що в мене все буде не так як у всіх, мені навіть було дуууже цікаво як я буду народжувати, як я це переживу)тут мене зразу повели в палату шоб я того всього небачила.
Палата була нормальна, цілий поперх пузатиків)але сусідки "тугуваті",я коли прийшла вони лежали повернуті до стінки і тишина,я думаю ну відпочивають але ні вони так цілий день могли лежати неговорячи між собою :-( ну я познайомилась навіть намагалась їх розговорити,тут привели до нас четверту дівчину я зраділа бо вона була набагато привітніша за них, ага, через пару хв в неї відійшли води........я прозріла (такого ше небачила), вона вдруге народжувала але з того страху впала в паніку і я поняла так треба тримати і її і себе в руках!мені вдалось її заспокоїти!а сама думаю йомайо як то страшно!і її забрали.в мене настрії впав думала здурію з тими дівками в палаті але на щастя зустріла там свою однокласницю яка лежала на підтримці і цілий день зависала в неї в палаті.вечерком пішла в душ (гаряча вода була ураааа)помазалось багатенько,живіт нив як завжди (останніх пару тижнів) сіли потім на диванчик і почали вести дискусії про лікарів тутешніх))) до 12 ночі всі порозходились по палатам,а я нехочу спати і все, позвонила коханому, мамі полялякала і пішла спати.....заснула.......в 3 ночі проснулась від ниття живота....зїла ше яблуко і далі спала періодично, але живіт нив досить терпимо як при легких місячних....зранку позвонила мужу замовила дерунів і пішла в душ, поздавала аналізи сижу чекаю дзвінка чоловіка,живіт ниє,приходить Іванойко помацав живіт, послухав, питає як спала я кажу добре тільки трохи живіт нив.....він як почав мене "строїти" чому непозвонила,чому терпіла????я кажу та він зовсім трохи нив, немає значення треба було дзвонити зразу!!!питає: - зараз як? я кажу: -о знов починає нити, він помацав рукою живіт і каже: "дарагая та в тебе схватки повним ходом йдуть!!!!!!!!!!" скоро оформляйте її в родзал!взяли мене на крісло відкриття 7 пальців!я зібрала речі, ше встигла спуститись до чоловіка віддати речі і сказати що треба купити на СІМЕЙНІ пологи і сказала "я позвоню і скажу куди йти",чоловікова сестра здивувалась, каже ти в схватках??? болі зовсім терпимі!Бонцаревська ще каже така гарна вагітна навіть нескажеш шо в схватках.
перевели мене на 4 поверх, Іванойко завів мене в родзал каже будеш родити на цьому кріслі "Рахманова"(тут твоя мама ще народжувала), я собі уявляла велику кімнату, з рижими клійонками,кушетками,білою плиткою...........а то була кімната 10-12 м кв. досить сучасна!
дала медсестрі свої пакунки вона то всьо підготувала поки я ходила розглядала кімнату я ше з нею посміялась, прийшов Іванойко вколов папаверін незнаю нашо?каже лягай і лежи!та добре,лягла лежу медсестра питає:ну як болить?я кажу та трохи болить але терпимо, прийшов І. запхав руку попробував каже скоро!я бігом за телефон бо чоловік наярював, а І.: виключи той телефон бо заберу зараз хіба заважає тобі!я так і зробила думаю він вийде я чоловікові перезвоню і скажу куди йти(попередньо домовлялись що чоловік буде тільки на схватках,бо боявся що мені буде боляче при потугах і він їх там перетовче за то!))), а тут в мене води "плюх"....І. каже зараз буде вже сильніше боліти, так і було!але досить терпимо - болючі місячні!потім по-маленьку почало давити на таз, больно але терпимо то секунд 30 було,і приблизно 30 сек відпочинку, каже все давай на крісло (збіглось десь шестеро лікарів (?), хтось гладив, хтось тримав за руку що дуже помагає) і почалось: головне слухати що каже лікар (дійсно помагає!!!)трохи були довгі потуги в мене (вроді 30 хв. але в цей момент це вічність) думаю саме через сідничне положення. дали мені кисневу маску незнаю нашо (?)бо почувала себе нормально але їм видніше....тужся..дихай...тужся...дихай...і тут обличчя І. якось змінилось дивно( шо мене налякало( і слова "швидко готуйте операційну!!!" виявилось у малюка обвиття пуповиною і падає серцебиття до 70 (а має бути 140)......в той момент я нікого нечула.....тільки молилась.....слухають щераз нормалізувалось урааааа, І. бере ножниці і робить епізіотомію при схватці (казали шо то взагалі небольно,але мене трохи заболіло, ну принаймі больніше за схватку) всі мені кричать Лілічка давай ти можеш...тужся...сильніше..молодець і моя радість зявилася на світ Божий!!!!ті хвилини радості словами непередати!!!маля зразу заплакало,таке синеньке було в білій слизі...помили оділи, і поклали на столі, я перейшла на ліжко.....І. каже звони чоловіку кажи хай підніметься а на прохідній хай скаже що йде на пологи...ок...чоловік приганяє до мене зразу, зайка ну як ти, болить?ше довго?!Я ТАКА НА НЬОГО ГЛИБ кажу ШО ДОВГО???а він ну родити))))я аж розсміялась)))))я кажу мася голову поверни))))))здивуванню небуло меж, а радості тим біьше!!!!!!!!!
Загалом пологи тривали 4 год.
от так 13.08 я народила свій діамантик, п.с.(який зараз смачно смокче цицю)!через 2-3 роки планую туди вернутись за другим дитям!

ДІВЧАТА ГОЛОВНЕ НАСТРОЇТИСЬ І ДУМАТИ ПРО ХОРОШЕ ТАК ВСЕ І БУДЕ!!!
ЛЕГКИХ ВАМ ПОЛОГІВ І ЗДОРОВ"ЯЧКА ВАШИМ НЕМОВЛЯТАМ!!!

пальмочка
25.11.2009, 12:26
Я дуже чекала дня пологів,так як вже замучилась катулятись колобком! Теоретично і практично до пологів підготована була давно,але коли в 10 вечора в мене відійшли води,то почалась легка паніка,оскільки чоловіка ще небуло в місті,а пологи планувались сімейні! Правда поки я збиралась,чоловік вже долетів додому! Приїхали в ПБ десь 11.10,лікар оглянув,відкриття 3 см,перейм немає!!! Дав пів таблетки під язик і сказав ,якщо до 1 години на буде перейм,то підключить капельницю! Тоді я незнала що ця малесенька таблеточка була стимуляцією!!! В першій ночі в мене почались перейми,звичайно це дуже боляче,але я постійно думала про те,що зарас на світ появиться мій хлопчик,якого я так чекала! Мій коханий чоловік не відходив від мене,постійно тер спину,гладив по голові і дивився на мене дуууже великими очима!З третьої години перейми були кожні 2 хвилини,до цього часу я ще посміхалась,задавала лікарю мільйон запитань,а тут я вже немогла розмовляти і ще поки я ходила,сиділа на м"ячику,було лекше,але коли сказали лежати,бо вже видно чубчик Біль здавався нестерпним!! І тут коли в мене з"явилось дике бажання сходити в туалет,наче я там не була 100 років лікар дав команду на крісло,в мене з"явилось купа сили і енергії,бо я знала що якшо в крісло,то це вже кінець! І на 3 потузі,10 жовтня 2006 о 5.30 на світ з"явився мій перший синочок Дмитрик,вага 3800,ріст 53см!! Чоловік був в такому захоплені,що не стримав сліз! З того часу я всім розповідаю,що пологи це не страшно і зовсім нетак боляче,як деякі розповідають,просто треба до них готуватись! Після розповідей деяких коліжанок я чекала коли ж прийде той біль,щоб хотілось вдаритись головою об стінку і кричати,добре що такого моменту не було! Треба бути терплячою і слухати лікаря і акушерку! Ще лежачи в кріслі я сказала що родила б ще! І недовелось довго чекати!! Ми дуже хотіли другу дитину і з великою надією на дівчинку я завагітніла!!Друга вагітність була набагато лекшою ніж перша,коли взнала що буде другий хлопчик була в шоці!!! 28 травня вийшов термін,а 4 червня поїхала до лікаря на огляд,відкриття було 4 см! Лікар сказав що я в цей день ще до нього приїду,і так сталося! Приїхавши додому ,після огляду нив живіт! А в15.00 почались перейми кожні 5 хвилин! Приїхали з чоловіком в ПБ з відкриттям 7 см! Зайшли в родзал 16.50,а 17.40 Максимко вже лежав в мене на животику, вага 3700 ріст 53 см!! Все відбулось дуже швидко!!! Тепер ми з чоловіком щасливі батьки двох гарненьких хлопчиків! Ми з величезним захватом згадуємо і перші і другі пологи!! Насправді нема нічого прекраснішого в світі ніж народження дитинки!!!!!

nadjusja
08.12.2009, 16:54
А мої пологи почались на мій день народження!!! це було 22 листопада. Хоча ПДП було на 12 грудня. Але лялька певно знудилась в мами в животику сидіти і сказала, що хоче вже на волю.
Хоча реально все розпочалось ще 20 листопада, в п"ятницю, в мене сильно опустився живіт, мала почала тиснути, аж боліло в паху,але Данков, як на зло, поїхав в Київ, сказав слідкувати за переймами, рухами і водами і,якщо що то дзвонити.Але його раніше неділі вечором не буде. Якщо все буде нормально, дотягну, то в понеділок в роддом. Тому мама сказала доці, щоб дочекалась дядька лікаря, і доця так і зробила.
Ітак за святковим столом 22/11 я розумію, що мені постійно починає бути мокро. Але дуже довго вагалась води це чи ні. Коли вже гості пішли додому, я помила голову, прийняла душ, і розумію, що шось тут не то. Подзвонила лікарю, а він мені каже -А ти чого ще вдома???????? Виявляється, що через 8 годин після відходження вод не можна робити кесарево. А мені світило тільки кесарево, бо попередній раз був КР, плюс шов вертикальний, плюс велика ймовірність його розходження.
Я довго нікого не слухала, але коли Данков сказав їхати негайно в роддом, то так і зробила. Сумки у мене, слава Богу, були вже спаковані. Однак самого Данкова в той момент ще не було у Львові. ВІн вертався за кермом з Києва і на момент мого дзвінка доїжджав лише до Рівного. Так що в роддомі мене прийняла Лабінська Оксана Ярославівна, теж хороша жіночка. Вона мене оглянула і закрилась в сусідньому кабінеті, щоб позвонити Данкову і розказати ситуацію. З її слів я лише почула, що в мене болі в області внутрішніх швів і є великий ризик життя плоду, тому потрібно оперувати в ту ж добу. Але за той час робився аналіз на води, щоб знати чи вона буде оперувати чи все-таки можна ще його дочекатися.
Мене повели в родзал на 4 поверх. Скажу чесно -я була шокована. Я від ДЖамбула такого не чекала. Всі казали, що там нема умов, що там совдепія і т.д. Чесно, родзал супер. Одномісний, з ремонтом, мячиками, душкабіною і всіма прибамбасами. Там я лежала аж до приїзду Данкова, оскільки аналіз показав, що то скоріш за все не води. За час мого перебування в родзалі в мене почалися вже перейми. до приїзду лікаря вони скоротились до 2-3 хвилин. Зі мною постійно сиділа в той час акушерочка, дуже мила жінка, правда так і не знаю як її звати, слухала серцебиття, щупала область швів, і т.д.Поки приїхав лікар, матка з 0 відкриття за дві години відкрилась на 2 пальці. коли приїхав лікар, то було вже 23/11 і була вже 2 ночі, а в роддом я потрапила десь після 22-00. Він мене оглянув, насварив правда, що я партизаню вдома, зробили мені клізму і в операційну. На цей раз я не мала, слава Богу, ніяких галюцинацій від наркозу. Все як у фільмі, світ запаморочився і як виключили світло ненадовго. Народилась моя красуня Анастасія в 2-20 з вагою 3100 і ростом 52 см. на 38 тижні вагітності. далі - палата реанімації і через кілька годин принесли мою кнопочку. коли я її побачила, то не могла від неї відірватися, вона так гарно пахла, така крихітна і беззахисна і активно шукала цицьку.:girl_in_love:НЕ могла стримати сльози радості і безмежного щастя від перебування з донею.
Отак ми народолись.
Дуже вдячна Олегу Веніаміновичу, бо він дійсно Лікар і Лікар з великої букви. Я порівняла два свої КР в 2007 і в 2009.То небо і земля. В 2007 я була на мечнікова, мало того, що дитинку не врятували, так ше й здерли більше на одні лише ліки 1000 грн, хоча тут я прямо в операційній взяла цілий родпакет за 272 грн і чесно - він нічим не відрязнявся від того, що був у 2007, а як за два роки ціни виросли на медикаменти... по друге - абсолютно інша методика загоєння швів. На мечнікова мене мастили зеленкою, накладали постійно повязку, без бандажа не дозволяли вставати з ліжка :8: А тут мене після операції помастили зранку якоюсь оранжевою мазюкою а потім Данков зірвав марлю і сказав що все має зажити природньо. І, дійсно, шви загоїлись на 3 день вроді, якшо не на 2. А в 2007 вони в мене довго сочились ще, потім їх витискали болючо і т.д. Отакі то пироги. Якщо рішусь ше на одну вагітність,і якщо дасть Бог, то народжуватиму тільки на джамбула і тільки в Олега Веніаміновича.

Натуля
18.12.2009, 20:47
З дозволу своєї подруги я викладаю її розповідь про недавні пологи в Польщі.
"Про роды... эх.
Началось все в среду. Началось кровотечение, я давай в больницу. Схватки сначала были такие себе.... щекотки)) Но меня все равно приняли. В 12 утра где - то так это началось. В три часа дня уже так ощутимо было. Положили на койку.. подключили к апарату слушать мои схватки и сердечко дочи. К вечеру схватки доходили до 80 (там шкала у них какая то своя с измерениями), надо чтоб доходило до 100. Ну так я лежала...Давали мне прыгать на спортивном мяче, как в фитнесс залах, чтоб не болели мои схватки. Помогало)))
Примерно к 12 ночи было уже невыносимо совсем. И воды не отходили и нифига не происходило, только невозможно болело.
В 3 ночи отошли воды... Боль уже такая....
Я уже не выносила этого и мне сделали анестезию.
И все... капец, роды (как оказалось) остановились. На утро пришли доктора, уже 3 смена пришла)) а я все не рожаю!! Доктора в шоке.. как мне могли уколоть анестезию и давай мне вызывать роды. Достали какие то огромные шприцы (капельницы) и давай колоть. 4 таких шприца выкололи,я ору!!! Матка раскрылась на 8 см, надо еще 2. Йоли пали...Давай еще один колоть.
Короче, теперь не лежать, ни сидеть... ни стоять...ужас.
Понимаю что нельзя орать.. кислорода не хватит маленькой.. Не могу.. как могла - сдерживалась. Смотрю, начинают сходиться врачи. Думаю, ну вот и оно... начинается..
Вобщем начинаю рожать, она уже там из середины прет!!!! Таким напором!!
Уже надо тужиться... не выходит.. я опять... нифига.
За ноги держат...на живот давят.. Боже.
Не получалось короче.
Я уже в полуобмороке..не вижу ничего уже.. Тут кричат чтоб маску одевали кослородную. Муж мне ее держал. Вобщем давай меня резать. Разрезали, затолкали присоску и ребенка тащили присоской. Вакуум((((
Только вытащили, я помню первое что я спросила это "почему она не кричит". Хотя она кричала)))) я просто была измученая. Нат, я этого не помнила, мне муж все рассказывал.
Помню как положили мне ее на живот)))))
На 3 день нас выписали, обследовали все, голову, животики, все органы..
Меня зашили.. внутренние швы и внешние. Внешние сняли через 5 дней, внутренние только недавно разошлись..."
Оце не тільки у нас така медицина офігенна...

Ірушка
07.01.2010, 12:58
Поки моє щастя спатунькає в колисці - напишу про наші пологи.
Наперед хочу зазначити кілька деталей, щоб далі було зрозуміліше:1.на пологах була присутня мати моєї подруги,її звати Алла;2.Мій чоловік за весь час вагітності не прочитав жодної статті і не подивився жодного фільму про пологи (це я пояснюю наперед, щоб не дуже дивна була його реакція на деякі речі).
Останні тижні вагітності були сповнені тривогою, так як моя дільнича лікарка, ще один лікар і кілька моїх родичів дуже сумнівалися в моїй здатності добре розродитися і радили лягти в лікарню, так як по місячних я б мала народити 25 вересня. Але я була впевнена, що маю народити так як тричі визначило УЗІ 9 жовтня. Для перестраховки 5 жовтня я четвертий раз сходила на УЗІ, де підтвердили, що ознак переношування не має і що до 9 жовтня маю народити.
Але через постійну паніку, яка мене оточувала 6 жовтня я пішла на консультацію ще до однієї лікарки, яка мене заспокоїла, відзначила що в мене хороші родові шляхи, широкий таз і що проблем в мене з народженням дитини не буде. Після огляду почалися невеликі кров’янисті виділення, але це було недовго. Додатково мене послали ще на кардіограму серденька дитини, апарат додатково фіксував ще й перейми, але я їх не відчувала.
Після лікарні я сходила на базар, купила винограду, мяса інші продукти і поїхала на маршрутці додому з твердим наміром трішки відпочити і піти в гості до своєї подруги. Вдома мене почала трохи паморочитися голова і на щастя я все таки вирішила лишитися вдома і поспати кілька годин.
Після відпочинку я почала активно прибирити в квартирі, насмажила велику каструлю котлет, перемила весь посуд і на всяк випадок сходила поміряти тиск до сусідки - тиск в нормі, а відчуття оп’яніння не проходить.
І ще я дуже часто почала бігати в туалет, подумала що це через з’їдений кілограм винограду.
В 23.30 я доїдала на кухню шосту котлету, як вони мені смакували, такі добрі не відірватися.Після цього сходиила в душ, довго вимивалися, а коли пішла в туалет побачила кровянисті виділення.Лягаю в ліжко і говорю чоловікові:”В мене почала відходити пробка»,А він»То що їдемо в пологовий» і заснув.Я думала що теж ще посплю, це ж тільки початок, але ні перейма йшла за переймою, я не могла лежати, пішла ще раз подивилася фільм про пологи, послухала музику, вирішила прийняти ванну. При цьому чоловік далі спить, а в мене 3 перейми на 10 хвилин. Десь годину я ще полежала в ванні, потім попробувала різні пози, в 5.00 вирішила що пора збиратися. Думаю якщо почнуться страшні болі як я буду їхати в таксі?Бужу чоловіка, він починає бурчати. Що може потрібно було ще зачекати, він після ночної зміни заспаний, починає страшено тупити, коли в мене починається перейма і я схиляюся на комод щоб її передихати, він говорить:»Відійди трішки в сторону мені потрібно взяти носки», в магазині замість того щоб купити мені дві півлітрових мінералки з дозатором, купляє дві великих моршинських і ми з двома сумками і двома півторашками води, які не має вже куди всунути приїзжаємо в пологовий. Заходимо в приймальне відділення і мої перейми слабшають. Саме більше чого я боялася - це щоб не пропали перейми і щоб я рано не приїхала в пологовий. Чергова лікарка оглянула і сказала. Що це самий початок. Я вийшла до чоловіка і говорю що якщо ввечері народжу то буде добре, а на годинику 6 ранку.Він поїхав додома, а я з Аллою Степанівною повернулася в родзал, і запитали лікарки скільки все ж таки сантиметрів відкриття, вона відповіла, що 3.
Я зраділа, якщо за 5.5 годин в мене шийка відкрилася на 3 см. значить розроджуся швидко.До 9 години ніхто до мене не приходив, одного разу лише на моє прохання прийшла акушерка і послухала серцебиття дитини. Коли прийшла лікарка відкриття було вже 6 см., вона пробила мені міхур і пішла. Повернулася з другою лікаркою,якій розказувала, яка в мене чудова родова діяльність.Перейми почали наростати і я дуже захотіла щоб поряд зі мною був мій чоловік,Алла Степанівна дуже мені допомагала і масажувала спину, допомогала знаходити зручні пози, але так захотілося щоб поряд був коханний. Незважаючи на його негативне ставлення до спільних пологів. Через пів години він був вже біля мене. Як побачила, що він заходить в палату, одразу ж навернулися сльози, так як якось тепло стало від того що він поряд, ще й в нього на очах сльози, схвильований, але я стрималась і не дала собі розчулитись, працювати ж потрібно, а не нюні пускати.Під час перейм я постійно намагалася правильно дихати і дійсно ставало легше і майже не боляче.
Акушерка сказала постійно ходити, але з кожної хвилиною, це робити ставало все тяжче. Я почала стогнати, Алла Степанівна запитує:»Кричати будеш?»Я кажу незнаю,все чекаю що почнуться пекельні муки і дійсно закричу, але вони так і не приходять, за допомогою дихання я й далі можу справлятися з біллю.
Як далеко в пологовому туалет, а ходиш туди так часто. Останній раз замість того щоб сходити в туалет мене починає тужити, але я ще не розумію, що пішли вже потуги, ведуть мене назад в родзал, ходити вже не можу. Лягаю на ліжко, приходить моя лікарка і починає щось писати в табличці що висить на стінці, я питаю коли вже буду народжувати? – Через годинки 2 ………а що тебе вже тужить? – Незнаю.
Вона мене оглядає і говорить тужитися, бігом починають готувати крісло, приходить решта медичного персоналу.
Я кричу: «Вася вийди», акушерка починає протестувати говорить щоб залишився, я наполягаю на своєму так як відчуваю що не зможу розслабитися коли він буде поруч.
Починаю тужитися ……. 3 рази на потугу не виходить, лише два.
Лікарка говорить щоб я подумала про дитинку,їй там не дуже комфортно……………ну я й потужилася………не чую ні лікарки, ні акушерку………..тільки чую як мене пече всередині……..відчуваю як пройшла голівка, плечі і живота не стало. Розумію що дитинка вийшла, але я не чую крику: Чому він не кричить?????????????? – Кричить заспокойся.
Чоловік забіг як тільки почув крик малого, йому одразу дали його поцілувати, потім положили мені на груди, теплесенький, гарнесенький…..невже це я його народила?
Ніколи в житті я не була щаслива як в той момент, не можу Олексійчиком налюбуватися,все повторюю – який ти в мене гарний.
Під час потуг я дала по бокам і акушерці лікарці з ноги, не чула нічого що вони мені говорили під час потуг, не відчувала поцілунків чоловіка після народження малого, все перестало існувати крім малесенького хлопчика, який став найдорожчим у світі.
Лікарка все говорила: Ну чому ти нас не послухала, в тебе все так йшло чудово, якби послухалася зовсім би не порвалася.
А так я мала 1 внутрішній шов і два маленькі зовнішні(на другий раз буду розумніша).
Після того як народився наш хлопчик мені так вже не хотілося щоб мене чіпали, але потрібно було ще народити плаценті і щоб зашили розриви.
Чоловік вже був постійно поруч і це все бачив, коли я після пологів питала його нащо ти на це дивився, він відповів що дуже за мене переживав і радий що був поряд. От так він змінив думку про спільні пологи.
Олексійчик родився з вагою 3840 кг. І ростом 51 см.
Від першої перейми до народження Олексійчика пройшло 10 годин, ще лежачи на столі я сказала що обов’язково буду народжувати ще, це легко і не страшно. Лікарка відповіла, що я створена для народження діток.
Вже після того як я перейшла на ліжко і годувала свого хлопчика чоловік подзвонив рідним і привітав їх з народженням внука, так що мене і чоловіка не турбувала під час пологів непотрібними дзвінками і переживаннями.
Усім бажаю легких пологів і здорових діточок. Бути мамою – це найбільше щастя.

Anyaroz
14.01.2010, 10:19
А для мене пологи - було незвідане поняття! Признаюсь чесно я боялася родів, інколи вечорами плакала, бо боюся болі, але на 9 міс я хотіла вже швидше вродити, бо тяжко було ходити! Пологи настали неочікувано на 38 тижні. Це був прекрасний день 29.10.08, я навіть не сподівалась, дуже класно себе почувала,приготовила обід, з чоловіком гарно поїли, потім ввечері дивились телевізор, а коли чоловік хотів виключити телік і світло в мене ніби пробкою відійшли води. Чоловік в шоці, я теж не второпала (бо це перші роди), думаю класно починаються нічого не болить. Подзвонила до лікаря. Лікар сказав бігом їхати в роддом. Води відійшли у 22.45, а родила у 6.31, чоловік був поряд, підтримував як міг, я під час схватки відбитки своїх нігтів на руках його лишила, які довго потім нагадували про цей день, вірніше ніч. Правда були розриви, не могла 2 тижні сидіти, але то того варта - коли тобі на живіт кладуть маленьку манюню, яка потім так солодко смокче цицю, що може бути краще в світі ніж стати мамою.

Galya
14.01.2010, 13:30
Добралась на хвилинку до компа:) Приїхали ми ше вчора, в ПБ не так зле, але вдома все ж краще:)
Писати багато немає що - перейми тренувальні були ше десь за тиждень, по ночах в основному. 11 січня біля 2 ночі почала засікати - ніби часто, ніби й сильніші стають, поки думала - прислухалась, подзвонила лікарці о 3.20, шо вже їдемо. Викликала бітьків, шоб зі старшою побули. Поки вони приїхали, поки я зібралась...Виїхали з хати 4.15, а вже 4.35 доця народилась:) Екстрім ше той! Вже думала, буду в машині народжувати:) Зато все пройшло так швидко, шо чоловік не встиг налякатись, та й я такого не очікувала (кажуть треті пологи ше швидші...). Доця наша 4200 і 53 см. Навіть не очікувала:) Але все пройшло без проблем, без розривів і зашивань:) Води відійшли ше вдома, тому все було максимально природньо і в свій час. Пуповину почекали, поки допульсує, забрала плаценту з пуповину додому.

Provizor
03.02.2010, 23:12
Пологи...Як я готувалась до цього дару природи давати життя. Читала літературу, вчилася дихати, морально готувала чоловіка, щоб він був поряд зі мною, але одного не врахувала - це вибір лікаря. Проходячи медогляд найбільше боялась окуліста. Заходжу в кабінет, сидить грозний мужчина в окулярах років 50. Грубо наказує сідати, виносить вердикт по -7 на два ока, народжувати лише кесарево. Мене такий підхід не влаштував, тому прийшлось побігати і пошукати нормального фахівця. І ось я попала до Абашиної, стало вже не все так критично, -6 і -5.5, сітківка в нормі. Але один нюанс, народжувати потрібно у фахівця, який вміє вести пологи у жінок з міопією. Порадила вона мені таку собі Школьник О.С. Я вуха розвісила, інтернету не мала, думала, що то потрібно якісь особливі вміння мати тому лікарю. Тому не роздумуючи звернулась до неї. Ще в розмові з О. С. відчувала дискомфорт. Очі в неї такі холодні, погляд нагадував риб"ячий (чому я не слухала свою інтуїцію?). Вона почала з того, що народжувала в неї якась жінка депутата і така та жінка тупа була, що не знала як відбувається лактація, думала, що соски треба різати і ще якусь історію в тому жанрі. Тому я повинна бути підготованою, знати що до чого і обов"язково з партнером.(Потім стало ясно навіщо там партнер, бо більше нікому нема до тебе діла). Розповідала також, що вони пропагують природні пологи, ніякого втручання, говорила все те, що я хотіла почути. Домовились про УЗД, вона подивилась і сказала, що все гаразд, лише дитина буде дрібненька. Подзвонити, коли почнуться перейми. За день до пологів почувала себе виснаженю, хотілось поспати. Злегка послаблювало кишечник. Я собі рахувала, що попереду є 2 тижні. Ми якраз з чоловіком з"їжджали зі зйомної квартири і це була остання ніч там. Ввечері я крутилась, щось було не так. Злегка хапав живіт, вдалося задрімати. Далі таке відчуття, ніби всередені щось стукнуло, по ногах потекла вода. Почала будити чоловіка, викликали лікарку і поїхали в пологовий на Некрасова. Настрій в мене був бойовий, приїхали на місце о другій ночі. Медсестра в приймальному лінивим голосом прогтягує: "Домовлялись?". Відповідаю, що так, називаю фамілію лікаря. Огляд в якісь комірчині акушером, поруч тиняється п"яний гардеробщик, щось там бажає. Розкриття один палець. Далі процедури, які краще зробити дома. Обстановка нагадує туалети в студенських гуртожитках. Відмучила всю прелюдію. Приїхала лікарка, сказала купити чоловіку 3 фл цефтріаксону (який потім загадково зник) і підніматись в родзал. Піднялась, постійно хочеться в туалет, води в кранах нема на весь роддом! Перейми не йдуть. Лікарка беззаперечним тоном заявляє про крапельницю, чарівні таблетки в рот, і маємо з чоловіком ходити під ручку по кругу. Мене вирвало, починаютья інтенсивні перейми з інтервалом в 7 хв. Переносити їх з крапельницею в руці дуже незручно. Неможливо повернутись, зручно сісти. Вишу на чоловікові, в проміжках засинаю. Лікар з компанією весело спілкується про розпродаж в Антошці, це такий у мене музичний фон на всю ніч:" Я такий плащик внучці купила! Супер, а які ціни...". Ніяких вказівок від Школьник, ні як дихати, ні як масувати, щоб полегшити біль, НІЧОГО!!! Лише медсестра співчутливо втішала, що ще недовго, підтримувала морально. А далі найгірше., чоловіка попросили вийти, я залізла на крісло...і стало так нестерпно боляче, що мене тримали, бо я видиралсь з того пекла. Я кричала, а у відповідь почула "Заткнись, я зроблю за 5 хв те, що твоя матка буде робити годину!" Вже згодом я зрозуміла, що то мені розкривали шийку вручну. Це саме найболючіше і травматичніше для мене за весь процес. Перейми не йдуть в порівняння. Чоловік знову зайшов, я продовжувала висіти на ньому, капельницю підкручували, перейми стали ще частішими. Чоловік знову мав вийти. Лікар дорозкривала шийку, почала вислуховувати серцебиття дитини, стало ясно, що щось не так. Побігли за ще якимось лікарем. В мене починались потуги, Школьник щось верещала, що у мене нічого не виходить, у дитини брадикардія, щоб я мовчала, бо дитинці погано. Прийшов лікар, він для мене був як ангел рятівник, спокіний і врівноважений. Чітко сказав як дихати і під рахунок тужитись. І ось за кілька таких потуг в 6.35 народилась моя дитинка, клацання ножниць, гаряче розпирання в промежині, ось і вона. В цей момент, я тільки відчувала полегшення, що все закінчилось. Дитинка була 2700, зріст 51. Гіпотрофія, плацентарна недостатність. Пуповина була дуже коротка. В маськи не було сил навіть заплакати, вона якось мявкнула і дивилась широко відкритими очима. Зайшов чоловік зі сльозами на очах, а в мене нуль емоцій, тільки порожнеча. Запитали скільки платити, лікар сказала, що вона цін не називає. Ми дали їй 1700гр (в цей час почав скакати долар, а гроші ми зберігали в гривнях), акушерці 250гр, вона демонстративно повідомила, що не буде перераховувати. Сказала, що пологи були ускладнені і буду мати ще лікарняне. Але таки перерахувала і, мабуть, залишилась незадоволеною, бо лікарняне не виписала. А своє неправильне УЗД забрала, педіатр потім допитувалась, чому ніхто не бачив у дитини гіпотрофії??? Виявилось, що є ще і вроджена вада серця, незакрите овальне вікно і артеріальна протока. Слава Богу, що все минулося за місяць. Але чи не були стрімкі пологи причиною того? Читала, що дехто хвалив Школьник О. С. як професіонала і хорошого узиста. Мені не пощастило ні в першому, ні в другому випадку. Може не дуже в мене чуттєва історія вийшла, але написала те, що було. Сподіаюсь комусь допоможе мій досвід.

loreniya
05.02.2010, 11:54
Пройшов вже місяць від родів, а я досі Вам не виклала свою історію, постараюсь встигнути поки Дениско спить. Прийшов 41 тиждень моєї вагітності. Здавалось що родити я не буду - ЖОДНИХ ознак!!! Мене поклали в роддом. Новий рік на носі...
Патологія на Мечнікова як лотерея - є гарні палати є старі - я лотерею програла - дістала пружинне ліжко радянського зразка. Перший день схожий на магазин "все по 20 грн" - за УЗД, за аналіз, за карточку, на відділ, за серцебиття... Нарешті мене оглянули - привітали - мол відкриття на два пальці, шийка згладжена, голова в тазу вже прям на виході - сказали до ранку народжу... Ну я запереживала щоб не проспати схватки (!!!) і не спала до 3 ночі з нерозпакованими сумками... Потім здалась і лягла спати. Рано знову цілий день чекала... ввечері розпакувалась і плюнула - познайомилась з дівчатами, пооглядала всі поверхи роддому... Далі середа - то особливий день на мечнікова - ходить якийсь супер професор і всіх оглядає і вони потім зразу родять. Я дурна подумала що треба би мені до нього. Рано встала, оділась, попила чаю і почала малюватись, намалювала одне око і тут заходить палатна - з ужасом дивиться на мене і каже бігом все ховай - а я їй - та в мене тільки одне око намальоване, як я так буду! Але заховала - лежу в масці /то до приходу професора всі нацепили/ заходить така делегація - неземного виразу обличчя професор за ним дамочка з рушником, далі дамочка яка щось писала, далі всі лікарі в масках. Я ржала - добре під маскою не видно! Пан професор мацав всім животи двома пальцями і одразу гидливо витирав ті пальці в рушник. Я далі ржала під маскою. Далі вибрав собі дві жертви в нашій палаті, а на мене сказав шо я пересічний випадок тому огляду не потребую! Як я поняла потім - Слава Богу!!! Одна сусідка родила на наступний день в новорічну ніч, а друга цілий день корчилась від болю!!! Коротше він якийсь садюга!
Побачивши то все я твердо рішила родити до наступної середи! На рано я оділа шорти і погнала - з 10 ранку до 12 ночі я ні разу не сіла - намотувала круги по роддому, включаючи сходи. Такі процедури я проводила до суботи, а в суботу плюнула... ввечері мій живіт надувся як футбольний м"яч… не звернула уваги.
Настала неділя, одній з дівчат чоловік привіз карти і ми різалися в дурня цілий день. Під вечір я залізла на підвіконник і направила поломані жалюзі… Роздали знов карти… Дивлюсь – 10 вечора. Кажу «ну 3 я вже мабуть не встигну народити, буду родити 4!» всі посміялись, я рішила шось поїсти – кажу знов – «поїм щось щоб голодною не родити!» Знову всі пореготали… А мій живіт як перекачана автомобільна шина твердий – тріщить – на очах розтяжки робляться… Пішла я розбудила чергову медсестру, вона недовольним сонним голосом каже – випий 2 ношпи і 2 валер»Янки і йди спати /там то лікарство від всіх недуг», брешу що вже пила. Вона пообіцяла що покличе чергового лікаря… Ми далі грали карти. Прийшли два молоді лікарі, питають «хто тут жалівся?» кажу довольно що то я. А мій живіт як на зло зм»як! Вони мене помацали і сказали іти спати… Ще добре не вийшли з дверей живіт знову твердий. Ну я рішила що то я собі придумала.. Полягали ми спати. Лежу і сльози котяться – думаю завтра починається 43 тиждень!!! Скільки ж можна! Що ж зі мною будуть тепер робити??? Що там з малим??? І тут починаються такі сильні сильні копання в животі! Я засумувала – дівчата казали перед родами дитина притихає… Ще один удар і з мене під напором вилітає гаряча вода, десь склянка! Думаю – придумала собі! Сідаю і обмацую простинку – МОКРА!!! Я така щаслива стаю і знов іду до медсестри… Вона ще недовольніша! Кажу «мені води відходять!!!» /з дурацькою щасливою міною/ вона каже що коли води відходять то так ніхто не усміхається, що мені здається… Кажу їй що я не дурна і стакан води собі в ліжко не лила! Вона знов недовольно кличе лікаря – приходить МІЙ лікар – його хтось на роди викликав!!! Оглядає мене і каже «в родзал» Я щаслива приходжу в палату і кажу переляканим дівчатам що йду родити. Хтось плаче, хтось німіє, я скидаю печиво Марія і постіль в один кульок /добре на роди був окремий кульок/ і йду. Мене далі НІЧОГО не болить!!! Спустилась по сходах в род зал, я ще умудрилась ходити там і все фоткати поки лікар не сказав щоб йшла вже в свій род зал! Прийшла, лягла… Почались болі як на місячні /не сильно/. Думаю – то ще мабуть годин з 10, не буду чоловіка будити, десь в 6 ранку подзвоню і скажу що роджу, хай виспиться… Подзвонила тільки хресній.
Поки я лежала в патології багато чула про те, що коли не кричати болить менше – то правда. Я застогнала разок – то так заболіло аж зірочки пішли, я дихала так як дівчата казали – ніби шарік надуваю. Хоч акушерка казала дихати не так. Попробувала я дихати як вона казала – біль наростав, то я дихала як мені хотілось. Мої місячні – то безперервна схватка, а тут були ще перерви!!! В 2 год лікар подивився і каже – скоро будем родити!!! Кажу «як родити??? В мене ще толком то схаток не було!!!» він вийшов і мене почало «перти» - я нічого не роблю, а живіт сам напружується і тисне!!! А я то ще і чоловіку не подзвонила!!! Акушерка каже ще ні – матка порветься, тобто шийка, а то не я! воно само так робилось – мабуть це було найважче – не тужитись коли воно само аж пре! Прийшов лікар, почались роди. Я неправильно тужилась… Як правильно? А так щоб голова вилізла, поки не вилізе доти і не правильно… Нічого не виходило… Приклали датчик – я відчула себе як в фільмі про доктора хауса – дивлюсь як падає серцебиття!!! Страшно не передати. Каже лікар я тебе підріжу бо дитину треба вже витягати! Ясно що я погодилась! Акушерка взяла ножиці… Я думала то для пуповини! Підійшла схватка і я крутнулась – а в той час мене різали тими ножицями – то не чути! От і зарізали з промежини на попу… За дві потуги народився малий. Була там така дебела медсестра – каже я тобі закрию рота і носа і ти так легше тужитись будеш – правда… А то мені повітря втікало через рот… Далі малого кладуть на живіт а живота в мене вже нема!!! Така собі ямка… Кажу який малесенький! А лікар – маленька це в сусідньому род залі -2,500 а тут /зважили потім/ 4 кг! Я була така щаслива що слідуючі 5 хв нічого не пам»ятаю – дивилась на малого як заворожена! Далі родилась плацента – ляп і все, без потуг зовсім… Така собі здоровенна печінка на вид, зі шнурочком…
Далі шили… Ляпнули якоїсь рідини з пляшечки – обезболили, лікар взяв таку голку криву ніби старого черевика мав шити і почав вишивати. Неприємно – як палець голкою вколоти… Зашили. За цей час малого вже оділи. Він лежав на столі і кривився на світло. А мене почало трясти так що аж страшно стало – до мене прийшов страх родів нарешті! Правда я вже народила… Написала ледве СМС чоловікові – мол малий 4 кг, получите, распишитесь – ледь по клавішах попадала і така страшна слабість – голову не могла підняти! Мені зробили гарячого чаю і понакривали. Через 10 хв мене перестало трясти і мені нарешті дали малого до грудей. Годину я мабуть в род залі не лежала перевели в післяродову, але це вже окрема історія!

Martel
05.02.2010, 19:16
Другий раз родити то не перший... це точно...Моя друга вагітність проходила не дуже добре, до 4 місяця лежали на підтримці,і тонус маткиі гематома і що не хочеш на тому Узд говорили....Після 4 місяця все наладилось..От підходила вже до кінця моя вагітність, по Узд сказали що пологи будуть 31.12.2009-01.01.2010, лікар сказав якщо до 10 січня нічого не буде до буде класти.Переносити боялась, вже всі родичі так задовбали питаннями: чи вже? що я сама хотіла поскоріше родити...На 41 тижні я намагалась щось позбирати з підлоги і відчула ніби щось луснуло всередині і тепла водичка потекла по ногах...ну нарешті дочекалась...Прийняла душ, вклала волосся, зробила марафет, як інакше до лікара їхати?:girl_in_love: Схватки почались через пів години як відійшли води..дочекалась чоловіка, в 14год. ми приїхали на Мечнікова з частими схватками, вже стояти спокійно не могла...завели мне з пакунками в родзал на 1 поверсі,родзал супер(порівняно з 1 родами 6 років тому був ужас)схватки були надто часті, акушерка посадила мене на мяч, трошки помогло терпіти схватки, але вже не було куди терпіти.Десь коло 15год. забіг лікар сказав бігом лягати, потуги йшли повним ходом.Акушерка сказала коли тужитись а коли ні (молодець) і за пару потуг народилася моя донечка в 15год.15хв 10 січня 2010р. вага 3800кг ріст 54см.Трохи були розтяжки і тріснув старий шов, лікар гарненько штопав коли я кричала що болить....Потім малявочку приклали до грудей...Перевезли на 3 поверх, там ми вже трошки відпочили. Не можу сказати що умови були погані, на 4 бали по 5 бальній шкалі. Ці пару днів пролетіли скоро,а там нарешті додому....:girl_in_love:

Написала трошки скорочено бо в мене мала обжорка цицю не відпускає...

yasna
08.02.2010, 12:06
Сьогодні, озираючись назад, на день пологів, у мене залишається стійке відчуття великого свята. Ну майже як Новий рік чи День народження в дитинстві. Хоча, коли я розповідаю, що пологи йшли більше двох діб, усі співчутливо хитають головою, дивляться на мене як на великомученицю, і спішать поділитися розповідями, що і вони намучилися в роддомі. Либонь для того, щоб утішити та заспокоїти думкою, що я не одна така на світі.
Думаю, що це дійсно б трохи розрадило мене, якби я народжувала в пологовому будинку. Але я народжувала вдома. Чи як мені видали потім довідку: без медичної допомоги.
Свою першу дитину я народила дев’ять років тому саме з цією з медичною допомогою. Діло йшло під вечір, мене швиденько вклали на ліжко, встромили у вену крапельницю і через півтори години моє дитя вилетіло з мене з усіма побічними задоволеннями, про які хочеться забути як страшний сон.
Відомий англійський вчений, який відстоював право жінки народжувати так, як дано їй природою, Дік-Рід, запитав якось у лікаря-акушера, для чого той стимулював породіллю, хоча в тому не було жодної потреби. „Адже у дитини можуть бути потім проблеми з нервовою системою аж до епілепсії,” – вів він далі. На ці слова лікар відповів, що його завдання провести пологи, а далі вже будуть проблеми педіатрів.
Слова страшні у своїй відвертості, і їх правдивість перевірила на собі не лише я, а і ті десятки матерів, моїх сусідок по лікарняному ліжку.
Говорять, що сьогодні все відбувається інакше. І дійсно, в пологовому будинку мене завірили, що без потреби вони ніяких лікарських засобів не використовують, за певну плату створять комфортні умови перебування після пологів, а також всіляко заохочують партнерські роди. Можу допустити, що багато чого перемінилося за дев’ять років, але є речі, які не мінялися десятки років: казенні стіни, чужі люди, медичні огляди на кріслі, металеві пружинні ліжка, пронизливо-яскраве світло операційної, відбирання дитини в перші хвилини для обмірювання і щеплення...
В якийсь момент я відчула, що не хочу цього. Звісно, переживши подібне один раз, можна перетерпіти всі ці незручності ще раз. Але заради чого? Я виношувала мрію про дитя багато років, ростила його кожною клітинкою свого тіла, кожним порухом своєї душі. Чому в мить нашої зустрічі я маю щось перетерплювати, з чимось змирятися?
І тоді я сказала, що народження дитини – це не страждання і не праця, як прийнято вважати. Це зустріч довгожданого гостя, це свято, яке приходить один-два рази на все життя. І ми почали готуватися до свята.
Якось непомітно, ніби відповідь на наше рішення, з’явився телефон повитухи, яка приймає пологи вдома. На допомогу прийшли сім’ї, які вже народжували вдома, ділилися досвідом, літературою, хорошим настроєм. Ми пройшли дородову підготовку. Сюди входили фізичні вправи в басейні, детальне обговорення перебігу пологів, можливі медичні та юридичні ускладнення і шляхи їх вирішення, список необхідних речей, . Навіть моя восьмирічна донька отримала свої завдання та обов’язки. Окрім суто практичних моментів повитуха засадила мене за ... вишивання.


Чого я боялася, вишиваючи собі оберегову сорочку для пологів? Як прореагують сусіди, якщо я раптом почну кричати, що будемо робити, якщо повитуха буде в цей час на інших родах, чи доведеться їхати в лікарню, якщо я порвуся, чи відійде повністю плацента? Найбільше я переживала за те, що сама не зможу визначити той момент, коли треба буде допомога лікаря. Тут потрібно було повністю довіритися повитусі, а такої довіри в мене не було.
На останнє питання відповідь прийшла сама собою. Пара, яка народжувала до нас, змушена була закінчувати пологи в лікарні де з ними до останнього була і наша повитуха. Матері шістьох дітей дійсно ні до чого ризикувати свободою.
Ну ось, нарешті, всі пелюшки та розпашонки випрано та випрасувано, рушник над дверима з Деревом Роду, який оберігав нас всю вагітність, замінено на Рожаницю, я роблю останній стіжок на рушникові, з яким чоловік поїде запрошувати повитуху, і говорю: „Ну ось ми і готові. Можна народжувати.” Лялечка наша виявила гідну подиву слухняність, і, давши нам відпочити кілька годин, о шостій ранку заявила про свою готовність з’явитися на світ.
Спочатку почали відходити води. По телефону ми отримали перші вказівки від повитухи. Я мала піднятися з ліжка і походити, щоб голівка дитини опустилася нижче, і закрила отвір, через який просочувалися води. Так як навколоплідні води замінюються повністю кілька разів на добу, то з часом їх кількість поновиться знову.


Перейми почалися десь під обід, були слабкими і нерегулярними. На мої стурбовані питання повитуха відповідала лише одне: „Насолоджуйся поки можеш”. До вечора шийка відкрилася лише на два сантиметри. Виявилося, що голівка дитини знаходилася дуже низько, завертала шийку, не даючи їй розкритися. Мою подругу в подібній ситуації відправили на кесарів розтин. Я ж просто час від часу займала потрібну позу, в якій голівка трохи відходила назад, і шийка повільно, але продовжувала розкриватися.
Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: розв’язування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на сорочці червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі. Так у мріях, молитвах та очікуванні минула перша доба моїх пологів.


На ранок перейми припинилися зовсім. Лялечка наша активно рухалася, показуючи вже трохи наляканій мамі, що з нею все гаразд. Повитуха була спокійна і говорила, що все іде як слід, що моє тіло знає, як для нього найкраще, адже ідеальним здоров’ям я похвалитися не могла, та і вік вже за тридцять. Після другої години ми вийшли прогулятися. Світило яскраве сонечко, сніжок порипував, день був святковий, люди готувалися зустріти Старий Новий рік, а ми чекали на свою зустріч.
Після прогулянки перейми поновилися, я злопала свою останню на наступні півроку шоколадку чоловік готував басейн. В цих турботах минув вечір. Коли матка розкрилася до чотирьох сантиметрів, повитуха дозволила мені зануритися у воду.
Ніч ми провели з чоловіком у двох. Це була одна з найкращих наших ночей. Більшої спорідненості, довіри я до цього ніколи не відчувала. Я буду до кінця віку вдячна повитусі, що вона нічим не порушила наше чекання. Я знала, що рука мого коханого лежить біля правого плеча, і коли б не простягнула руку, вона завжди була там. Те, що я раніше лише відчувала, зараз проявлялося в ньому: мужність, надійність, впевненість. Все це зосередилося у його руці і переливалося в моє тіло під час перейм.


Лежачи в басейні я змогла оцінити всі переваги води. Вона вмить розслабляє тіло, і будь які болючі відчуття проходять із закінченням перейми. Без води тіло не має змоги повністю розслабитися, часу на відпочинок не вистачає, тому біль посилюється через утому..
До шостої ранку я проспала в басейні, прокидаючись лише для того, щоб продихати перейму. Вона починалася трохи нижче попереку, розходячись з одної точки вбоки, потім переходила на гобласть копчика і низ живота і закінчувалася всередині на рівні геніталій. Кожен її період подихувався по різному: початок глибоким диханням, середина: швидким через рот, в найбільш болючих місцях – по собачому, висолопивши язик, і кінець – швидким диханням через ніс. Якщо я збивалася з дихання, біль ставав просто нестерпним, я швидко зрозуміла, що краще піднапружитися і дихати, ніж корчитися від болю. Після перейми я засинала, і як розповідав чоловік, навіть умудрялася підхрапувати в ті короткі хвилини перепочинку.
В якийсь момент я відчула, що не можу більше знаходитися у воді. Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.
Я вийшла із басейну і почала хаотично кружляти по оселі. Як потім зрозуміла - це був пошук найвдалішого місця для пологів. Найбільше приглянулися мені вхідні двері, перейми біля них переносилися чомусь набагато легше. Чоловік з повитухою кілька разів відтягували мене на диван, та з дивовижною впертістю, під предлогом, що мені треба до туалету чи попити, я поверталася на це місце.
На якійсь із цих втеч з цього клятого дивана, їм вдалося дотягнути мене лише до порога наступної кімнати. Повитуха здалася, дала команду зачинити двері, чоловік сів на підлогу, підставив свої долоні під мені сідниці, я сіла на них, широко розставивши ноги, а повитуха присіла спереду.
Потуг у мене не було, я просто сильно напружувала низ живота при переймі, так ніби хотіла видихнути взяте перед цим повітря не через ніс, а через піхву. Біль при цьому повністю припинявся.
Від мого голосного сопіння прокинулася донька, яка спала у цій кімнаті. Ми планували, що вона буде присутньою на пологах, проглядали з нею фільми, обговорювали сам процес. Проте, глянувши у її сонні перелякані очі, я наказала вивести її. У мене не було впевненості в собі, сили контролювати свою поведінку не було, а раптом я почну кричати і разом з видом крові це навіки перелякає дівчинку, відверне її від материнства?
Уже через 20 хвилин я жалкувала про своє рішення. Даремно я не довірилася собі, не було ні крику, ні крові, а тільки безмежна цікавість: а що ж там бачать чоловік і повитуха? Чомусь здалося, що у піхву засунули руки і розтягують її в різні боки. Разу з третього я усвідомила, що то мені в два голоси пояснюють, що то вже показалася голівка, і треба тужитися. Я набрала повітря, натужилася і почула, як чоловік вигукнув: „Ой, на мене схоже!” Ледве дочекалася наступної перейми, щоб виштовхнути дитину, а вона як на зло, затримувалася, прийшла слабка, але на наступній наша лялечка нарешті лягла на руки повитусі.
Чоловік бережно опустив мене собі між коліна, повитуха відсмоктала з носика слиз і поклала нашу довгождану гостю мені на груди, прикривши її татовою сорочкою. Здавалося, час зупинився. Ми сиділи вчотирьох на підлозі і дивилися на дитину. Маля майже не плакало, сонно кліпало вічками, і було одночасно таким мужнім і беззахисним. Врешті, повитуха нагадала, що добре було б дізнатися, хто ж до нас прийшов. І дійсно, ми забулися подивитися, хто ж у нас народився. Виявилося, що під татовою сорочкою мирно посапувала Цвітанка.
Трохи пізніше, я знову стала в родову позу, під натужилася і народила плаценту. От тут крові було вдосталь. Мене переклали на диван, повитуха вміло запхнула сосок до рота Цвітанки, вона прийнялася активно смоктати, і трудилася так кілька годин, аж поки не перерізали пуповину.
Про що я думала, лежачи із дитинкою на грудях, і дивлячись на поріг, де щойно народилася Цвітанка?
Я відчувала, що мене страшно обманули. Колсь давно люди в білих халатах крутили мене, кололи, різали-зашивали... Мені до сліз стало шкода себе, і разом з тим тисячі мамочок і малят, яких точно так же були чи будуть обмануті. А потім прийшло почуття гордості: я це зробила!
Двері відчинилися, і цей же поріг переступила старша донечка.
Вона залізла під ковдру і притулилася до мене. Я обняла своїх дівчаток і нарешті відчула: я МАМА!
Повитуха обкладала мене замороженими полуницями, чоловік напував трав"яними відварами, привид лікарні поступово танув перед очима. Я дивилася на Цвітанку і думала, що як добре, що її зараз не торкаються чужі руки, не штрикають в це маленьке тільце голки, не роздирають ці оченятка, щоб залити ліками, не розтягують на дошці для якихось там сантиметрів. Невже їхня точна кількість додасть щастя чи здоров"я?
Кілька місяців я не могла без жалю дивитися на діточок, народжених в лікарні, доки знайомі мамочки не почали сторонитися мене. Мабуть це було не дуже гарно з мого боку.
Ще одним із надзвичайних вражень справила на мене плацента. Судини на ній були схожими на могутнє дерево. Мабуть Дерево Роду на рушниках та писанках змальовувавалися саме з нього.
А потім у мене знову почалися перейми. Почали діяти трави для скорочення матки. Це було щось неймовірне! На грудях у мене Цвітанка, на пузі полуниця, перейми довгі, сильні і з коротким проміжком. Рухатися ніяк, кричати соромно перед дітьми, можна лише дихати. Я жалібно скиглю, що це не справедливо, не чесно, що я стомилася і заслужила на відпочинок.
Через кілька годин ми перерізали пуповинку. Робилося це врочисто, татко приніс книгу, не скажу яку, ми домовилися, що це поки що наша таємниця, повитуха вирвала у мене волосину, скрутила її з червоною ниткою і перев"язала пупочок. Кацнули ножиці, і тепер моя лялечка пивністю самостійна людина.
Нарешті сестричку змогла потримати Дзвінка. Вона стояла, боячись поворухнуися, майже не дихала, і все повторювала, невже це правда, у мене є сестричка?
Я дивилася на свого чоловіка, який підтримував дівчаток, і відчувала безмежну вдячність, що він пережив ці пологи зі мною, допомагав, підримував, оберігав. Душа враз стала великою-великою, і всі якісь негаразди стали негараздоньками, а потів і зовсім загубилися у морі ніжності. І хотілося, щоб це було так завжди.
Так ми дожили до вечора. Повитуха повернулася додому, а ми готувалися до своєї першої ночі тепер уже з двума дітками.

Це фільм про те,я к ми зутстріли Цвітанку. Без інтимних подробиць.
http://flv.video.yandex.ru/lite/fed-vmf/i78n9a99yu.2205/

yasna
08.02.2010, 12:42
Мої пологи в лікарні, або чому я стала прихильником домашніх пологів
Історія про ПБ
Про маленьку дівчинку, білявку із чорними очима я мріяла здається із перших місячних. Вигадала собі хатинку, де на мене завжди чекала донечка, і коли ставало тошно від своїх серйозних дитячих проблем бігла думкою до неї.
моє тіло до вагітності почало готуватися за кілька місяців. Перше, що воно зробило: вигнало тодішнього мого бойфренда, з яким я , до речі, хотіла створити сім"ю. Чимось він не влаштовував мій організм, бо досі не можу пояснити причини моєї поведінки. найшло як кажуть.
Потім мої очі почали розкриватися о шостій ранку(до цього їм комфортно спалося до 12), а ноги несли на стадіон, де розтрушували останній мій сон. Це ще ладно. моє тіло примушувало мене обливатися холодною водою. Навіть зараз пам"ятаю, як стою перед льодяним душом і думаю, ну нащо це мені? а потім якась сила штовхає мене під льодяні краплі УУУУУУУУУУУух
В цей час мені зустрілася колишня подруга. "Що з тобою, ти вся світишся, ти вийшла заміж? Ні? ну тоді ти вагітна!" Я раптом відчула холодок під серцем, і накрила рукою живіт. З тієї миті почуття вагітності не покидало мене. А потім з"явився і татко. З першої зустрічі ми говорили про дітей, про виховання, про сім"ю. Ще пам"ятаю мить як завагітніла. Це був ранок 17 липня. Здалося раптом, що я розтеклася як море, стала безмежною, ніжно-синьою. і на мене опускається таке ж безмежне, ніжно-синє небо. і думка : ну ось і все.
Через два тиждні тест висвітив одну смужку. Я поклала його на вікно, борючись із нав"язливим відчуттям порожнечі у душі. Через годинку я змахнула папірець у сміття і перед очима мелькнули ... дві смужки!!!!!! Так мабуть народжуються зверх нові зірки - шаленний вибух щастя.
Вагітність проходила не дуже гладко. Лікарка поставила мені срок на 4 тиждні більший.
Татко на це сказав: ну що ж, раз мама нагуляла, будемо виховувати. Потім срок вирівняли, але сумніви у своєму батьківстві залишилися протягом усьго сімейного життя. врешті я не витримала, сказала, що дитина дійсно не його, і зібрала речі. Але то буде набагато пізніше...
А покищо я лежу N - ний місяць у лікарні, і розповідаю лялечці, що то я плачу не від того, що її не люблю, а від своїх житейських неважливих проблем.
До, речі, реального діагнозу мені так і не поставили, сказали, що загроза пов"язана із психічним станом. Я часто думала, а якби лікарка не помилилася із сроком???????, може б не було ніяких лікарень, уколів, скандалів?
десь перед сьомим місяцем, моя ляля вирішила піти. Вона прийшла до мене у білосніжній довгій льолі і дивилася з такою жалістю, розумінням і прощенням. Я кинулася від того, що серце аж зайшлося, живіт почав ходити ходором, я тримала його руками і вмовляля заспокоїтися, просила прощення за свою невдалу вагітність, за нервування, обіцяла, що я виправлюся в все буде добре, аби тільки вона була зі мною.
В тридцять тижднів я наполягла на виписці і повернулася додому. Шилися сорочечки, в"язалися шкарпеточки, все пралося, вичищалося. Татко гладив животик, і ми знову говорили про дітей, виховання, яка у нас буде щаслива сім"я.
8 квітня, о третій ночі почалися перейми.проміжок був 10 хв, болю не було, все якось терпло всередині, а потім відпускало. я всілася за швейну машинку, бо дуже хотілося вишити сонечко на пелюшці, в яку загортатиму малечу, а руки все не доходили. На переймах піднімалася зі стільця, і проймалася такою радістю, що здавалося, аж сонце почало раніше сходити, щоб подивитися, що
ж тут таке цікаве відбувається.
На торохтіння машинки вийшов татко, спросоння він не зразу второпав до чого діло йде, а далі запалив усі свічки, поставим музику, і ми танцювали пару годин, зупиняючись на переймах, прислуховуючись якимось третім вухом, що ж там відбувається у нашої лялі?
годині о дев"ятій відійшла пробка. ми почали готуватися в роддом: помилися, підготували робочий стіл для акушерки (так чоловік обізвав процедуру бриття), поставили клізму, поїли все смачненьке, що було в холодильнику. Час йшов, а перейми ставали все рідшими, між ними вже 20 хв, і терпне не так сильно. Я лягла подрімати, татко розтирав мені ніжки, час уповільнився, в такому медитативному стані ми прожили до вечора. Я почала панікувати, адже обіцяні перейми через 5 хв, коли треба викликати швидку ніяк не наступали. Вирішили їхати в лікарню.
У швидкій мене присилували сидіти на переймах, я дуже боялася пошкодити лялі, і намагалася сісти напівлежачі. Мене відчитали як першокласницю, і я змирилася.
У приймальні не дуже доброзичлива тіточка перелопатила мій пакет з особстими речами. викинула все, що здалася їй непотрібним, труси туди теж попали разом із одягом для дитини. Татка на пологи не пустили, хоча попередня домовленість була із завідуючою, та це був суботній вечір, і звернутися було ні до кого.
Мені поставили клізму, намазали соски зеленкою, похвалили чоловіка за охайну зачіску між ногами і запустили в святая святих - пологове відділення.
Мене оглянула лікарка. Пам"ятаю холодні інструменти, від яких тіло аж судомило, її вимогу лежати спокійн, і категоричне небажання відповідати на мої питання.
палата, в яку мене повели, була звичайна, лікарняна, з двома металевими ліжками і матрасами в клейончастих чехлах.
Зайшла акушерка, наказала мені повернутися задом і вколола кілька уколів. Для чого вони я теж не дізналася. через кілька хвилин у мене почався страшенний головний біль, в очах темніло, нудило, я навпомацки доьралася до туалету, намагалася викликати рвоту, бо після неї біль трохи стихав. Не можу сказати, через скільки часу мене витягла з туалету санітарка і вклала на ліжко. Потім прийшла акушерка, поставила крапельницю і сказала, що я вже рожаю. це мене заспокоїло і нарешті почалися відчуватися перейми. До цього головний біль їх повністю забивав.
Я досить швидко знайшла потрібний темп дихання, дрімала між переймами, коли це принесло акушерку, яка почала цікавитися скільки мені років, де я працюю. витрачаючи короткі перепочинки, я все ж таки пояснила їй, що вона заважає мені народжувати. на що мені відповіли, що я мала приїхати зразу, як відчула перейми, отримала б укол і спала весь день, а не зараз, коли треба рожати.
Лежати було дуже незручно, я просилася встати, але не дозволяли, ляля дуже сильно тисла на кобчик, довелося терпіти. Потім мені пробили пузир, підняли, одягнули роддомівську сорочку і повели на крісло.
після двух потуг, мені знову хотіли поставити крапельницю, я різко сказала: не треба, і її мовчки прибрали. на третій потузі моя лялечка виплюснулася з мене і опинилася на животі.
поклали її попкою, і досі пам"ятаю цю гарячу синьо-червону попочку, яку я тут вже вхопила руками і потягла до себе. Акушерка потягла її до себе. Якусь секунду ми боролися за цю попочку, і ось її безцеремонно виривають у мене. між руками - порожньо, у душі піднімається шквал сліз і дитячого протесту, але тут мені починають розповідати, що я погана дівчинка, і жахливо себе поводила на пологах. Сльози стають комом у горлі, психіка робть якийсь дивний скачок, і ось, я, а он моя довгожданна лялечка, а між нами СТІНА. Я вже не відчуваю до неї нічого. ВСЯ моя любов, отам, за стіною сліз, які не дозволяють виплакати. Мене повідомляють про народження дівчинки. Я подумки вітаюся з нею, бо не наважуюся сказати вголос, раптом це теж недозволено?
Доню забирають, акушерка давить руками на живіт, вихлюпується плацента. Її довго розглядають, я чую слова: яка товста, мабуть двійня була. .Мене шиють, порвалася вже коли плечики виходили.
приносять дитину, тулять до зеленого соска, мале морщиться, брати відмовляється, ніхто й не наполягає, доню забирають і кладуть в кількох метрах від мене. Акушерка говорить, що схожа на татка.
приїхала я десь о 18 вечора, а в 20.30 вже стала мамою.
Так ми лежимо дві години. Вона там саменька, і я можу дотягнутися лише подумки. Маля мовчить, неворушится, жива чи ні?, з нею все гаразд? спитати ні в кого.
Потім нас розвозять по різних палатах. В моїх руках горить відчуття гарячих маленьких сідничок. Це єдиний дотик, який я зробила до дитини.
О шостій ранку всіх породіль піднімають здавати щось там. Я відмовляюся вставати. На вимогу встати силую себе і через кілька кроків втрачаю свідомість. Більше мене не трогають, але і дитину не приносять. У палаті шість чоловік, які народили в цей день.
Принесли малих на годування , моєї не має. Мамочки поруч воркочуть. А у мене стоїть стіна сліз.
Прийшла педіатр. Бабулька комуністичної закалки. Сказала, що все гаразд, а те, що не гаразд, то не страшно.
Є і свої приколи. Чергує молодий атлет, ставить мені катетери, підмиває, носить на руках (це коли без свідомості).
На другий день принесли донечку. Цицьку не бере. Я йду сваритися, що дитину догодовують і приносять ситу. Приносять пляшечку з молоком, при мені всовують до рота малій, і говорять: дивись, як смокче, нічого не голодна, а з твоїми сосками годувати взагалі неможливо.
Три дні малеча на сумішах.
іншого разу прошу: покличте педіатра, дитина хрипить. Малу забирають, я чекаю під дверима. Згодом мене заганяють у палату, і кажуть, щоб чекала там. Дитину я бачу аж на наступний день.
Труси одягати не дозволяють, прокладки теж. Ходимо всі човгаємо із ганчірками між ногами. Мені з кожним днем стає все гірше, болить, не можу розігнути спину. Прошуся весь час на огляд. Тикають, маціють, говорять, що все в порядку. Виписують.
Знову свої приколи. На знімання швів навели студентів, мене доручають одному із них. Я кричу, що відмовляюся, і по закону маю право вибирати лікаря. Хлопці регочуть і вигукують: вибери мене.
Практиканка успішно справляється. Мабуть вона боялася більше за мене, бо робила все дуже ніжно.
Дома! Їхала в роддом, була ще зима, а повернулася - на проти під"їзду розпустилися весняні квіти.
Дома дістаю цицьку, і о диво, моя розумничка бере зразу і починає смоктати.
Перша ніч разом. я дивлюся в очі донечки, і бачу весь Всесвіт, який доручив мені берегти і любити цю душу. Відчуваю, яка я маленька перед цим поглядом, яка велика відповідальність покладена на мене.
Проходить пара днів, і я вже не можу розігнутися від болю внизу живота. Чолові дотягує мене до лікарні. Приймають без черги: залишки плаценти в матці. Я безпорадно говорю, Мені сказали, що все нормально, матка на 7 тижднів. Та які там 7 тижднів ..... - і дещо не зовсім літературне - це вже лікар.
Додому вже не відпускають, чистять. Після наркозу весь час цідюся. Груди розриває. Мала знову на суміші. У мами закінчується відпустка і вона повертається додому.
10 днів після пологів. Я в лікарні. Дома чоловік з немовлям. Возить її у візочку на роботу (він торгував у той час), міняє пелюшки на лавочці.
я відпрошуюся на ніч додому, перу, готую кашки в холодильник. На ранок знову під крапельницю. Чістка не допомогла, залишаються ще згустки крові, які вирішують вимивати. Вставляють капельницю у шийку, і я лежу по кілька годин підряд в холодному приміщені (опалювальний сезон вже закінчився) на кріслі. Потім біжу додому, потім знову на вечірні процедури, потім додому на ніч.
Нарешті закінчили антибіотики. Я даю Дзвіночці груди, і моя дівчинка знову їх бере. Мамина розумничка.
Пару днів перепочинку вдома. Йдемо на плановий огляд до нервопатолога. Лікарка аж охкає, у малечі страшенний внутрішньо черепний тиск - наслідки стимуляції. І знову: лікарні, лікарні, лікарні. До двух років пролежали більше 15 разів. Та я розумію, що мені несказанно пощастило, поруч мамочки, яких теж стимулювали, і мій діагноз ще самий оптимістичний.
У два роки пропонують інвалідність. Наш татко вже давно зник із горизонту сімейного життя. Щоденний прийом ліків, боротьба зі щепленнями, малечі після них завжди гіршає. Роботи не має, грошей теж. У лікарні нашіптують, що при інвалідності я хоч щось отримуватиму. І ліки час від часу безкоштовні видаватимуть. Мама мене відмовляє. Низький поклін їй за це.
Я плачу за довідку із зміненим діагнозом, влаштовую малу в садочок, виходжу на роботу у цей же садочок. Боремося за нормальне життя вже без допомоги медиків.
Перемагаємо!
Свою другу донечку я народжувала вдома.
Думаю, що зрозуміло чому.

Полуничка
19.02.2010, 14:49
Вириваю хвилинку, щоб розповісти про свої пологи.

На ранок 9 числа я по плану поїхала в патологію на стаціонар лягати, бо в мене на той час був термін 41 тиждень. Зранку мене чомусь почало кровити, лікар оглянув, сказав що все добре, виписав уколи, вітаміни і все. З тим я і пролежала цілий день там. Ввечері заснути не могла, тільки близько 12 задрімала. Тут все й почалось. Я ніби й сплю, але й не сплю, бо постійно болить спина. Я чомусь подумала що це передвісники, бо вона якось постійно боліла, а не періодично.
О 2 ночі вирішила все ж порахувати інтервали. Тут бачу, що вони все-ж є і вже кожні 5-6 хвилин. Я покликала медсестру, прийшла чергова лікар, оглянула і сказала, що якщо через годину перейми продовжуватимуться, то переводити мене в передродову. Правда їх все непокоїли мої крововиділення.
Так близько 5-ї я попала в передродову палату. Десь о 10 год приїхав чоловік, в нас були спільні пологи. Проте схватки дійшли до інтервалу через 3 хв і на тому й застигли, ще й стали нерегулярними. Крововиділення не припинялися. Покликали завідуючу пологового. Вона радила стимулювати і проколювати води, бо ніхто не може із впевненістю гарантувати безпечність цих кровотеч. Тому мені прокололи води і положили під крапельницю. Тут стало не те, що боляче, а якось нестерпно і тошнотворно.

До цього шийка була розкрита лише на 2 пальці, і то лікар трохи розтягувала, оце дійсно найболючіший момент за весь період перейм.

При стимуляції шийка вже майже розкрилася, але ще не до кінця. проте тут я відчула таке дике бажання сходити в туалет, що відразу зрозуміла починаються потуги, а тужитись ще не можна. Згадую техніку дихання по-собачому, але цього вистачало на кілька схваток. Починаються потуги і я вже тужусь. От і маю розриви на шийці через це.

Потуги в мене тривали довго, більше години, я все ніяк не могла тужитись вниз, а все йшло в лице. Мене вже і в різні позиції ставили, під кінець трохи надавлювали, але все ніяк. Плюс до того я вже втратила багато крові. Тому вирішили мене розрізати. Після цього за 2 потуги я народила свою доню о 15.05. Виложили її на живіт, вона була синя, але така гарнюня:girl_in_love:. І до речі, без обвиття, хоча на УЗД казали що є 1 раз. Вона зразу напісяла на мене:girl_smile: але до грудей вже не приложували, бо я втрачала кров. Потім вийшла плацента.
А потім почалось найгірше. Швів мені наложили багато, ще й по-живому. За всі пологи я не кричала, тільки стогнала під час потуг. А тут я прочистила своє горло добряче. Відволікало і зменшувало біль тільки те, коли я дивилась як одягають мою доню, як вона там лежить і на кого вона схожа:girl_haha:
Найгірше те, що після довгого зашивання через деякий час мене повезли на крісло зашивати повторно, бо кровотеча не припинялася. Так що я пережила ще один такий кошмар. Мені було б легше ще раз народити.
Мабуть природа така, але тепер я чомусь повністю забула процес перейм. Настільки це важко і неприємно, що краще дійсно про це забувати.
Найбільше я рада що був присутній чоловік. Коли він прийшов, то психологічно стало набагато легше. А найбільша його заслуга, що він заборонив мене кесарити, бо на піку схваток я вже просила обезболююче, а потім і кесарський.:girl_crazy: Завідуюча все жартувала: ну якщо вона просить кесарити, значить скоро народить!!! Так і вийшло.
Народилася моя кицюня 53 см і 3400 г.Так все і закінчилося.

Анута
23.02.2010, 18:28
буду писати по свіжому :)

ПДП по УЗД ставили на 11-12 лютого. Лікар з ПБ поставила на 15.

6 січня опустився живіт. Оскільки це було 35 тижнів це викликало переживання лікарки в ЖК. 11 січня лікар з ПБ порекомендувала таки 10 днів попити Магне Б6 аби доносити маля, оскільки він ще зовсім малесенький і не готовий народжуватись (до 2500 г). Оцінивши ситуацію я погодилась. Чоловік поїхав у відрядження, а ми з нетерпінням чекали на його повернення, оскільки планували народжувати разом. Погода дала нам понервуватись, оскільки маленьке відрядження затягнулось на 3 тижні. 3 тижні переживань та нервів :(

Числа з 11 лютого почали мене діставати всі переживаючі. Розповідати страшилки в стилі "переношувати ДУЖЕ погано!" і т.д. Дістали мене вкрай, тому почала гуглити і роздрукувала для доброзичливців інформацію що до 42 тижнів за перенос не вважається. Останньою краплею була неділя 14 лютого, коли мене реально довели до сліз і я зі злості зняла вагітну лінієчку на ДП.
Після 23-ї ми вже збирались спати і вкладати Павлуся. Поки мої хлопці копошились: туалет, ванна і т.д., я вже пішла лягти.

23:30 щось мене болюче прихопило. Потім відпустило і малий в пузіку почав гикати. Прийшли мої хлопці, лягли поруч і мене знову прихопило. Сказала чоловікові, він спитався чи то почалось. Кажу - зараз засічу інтервал і будемо бачити. Якщо затихнуть - значить тренувальні. Спробувала змінити позу - знову ж таки, якщо після цього затихнуть, значить тренувальні.
Після третьої перейми з інтервалом в 10 хвилин я їх залишила вкладатись, а сама вирішила зробити вдома клізму. За досить короткий проміжок часу я почала розуміти, що інтервали значно коротші. За годину часу з початку перейм я вже мала перейми з інтервалом в 5 хвилин. Чоловік побіг за машиною. Точніше він бігав по хаті і весело підскакував "Ура! Почалось!" за що отримав наганяй і підганяй :) В той час зателефонувала лікарці і ще запропонувала, що ми б її по дорозі забрали. Вона сказала, що добереться сама.
Пригадуючи історію Галі, коли її бігом в коридорі ПБ роздягали, я не стала одягатись сильно. Одягла нічнушку, в якій планувала народжувати, шкарпети, райтузи, чоботи не застібала (аби можна було швидко зняти). Ну і куртку.
Чоловіка ще не було, але я вже вийшла з батьком і сумками. Коли вийшли, якраз він під’їхав. Поїхали...
По дорозі засікаю, що інтервали 2-х хвилинні. Знову телефоную лікарці, кажу "інтервал 2 хвилини, ми їдемо за вами".

01:20 Взяли лікарку і далі в ПБ.
Поки чоловік паркував машину ми вже оглядались в приймальному покої. Повне розкриття. Лікарка пішла в родзал готуватись і кликати персонал на пологи, мене мала привести сестричка з приймального покою. Тут був прикол з старшою панею з приймального. Вреднюща :cesored: В мене повне відкриття, перейма за переймою, стою напіврачки, а вона повільно так задає якісь дурнуваті запитання (наприклад, вік. - Та паспорт маєш перед очима!!!) Далі "лягайте на кушетку, я маю вас поміряти" поміряла і пішла писати, а я годі з кушетки злізти... "Сідайте на стілець, я маю тиск поміряти" - ага, счас. з повним відкриттям я сяду на те дерев’яне крісло аби шию дитині скрутити!... Сестричка не могла на це все дивитись і так боязко каже "Давайте я її проводжу до родзалу, а коли ви завершите - я піднесу їм документи?" "ні, я вже завершую!". я більше не витримала і кажу "я йду в коридорі зачекаю" і йду в ліфт. Чоловік вже зі мною (поставив машину і надійшов з сумками). Вбігає та сестричка з паперами і поїхали.
Коли йшли в родзал ноги вже в мене були мокрі, думаю це вже почали відходити води. В родзалі нас уже чекають.

01:35 залажу на крісло. Правда прозвучало запитання чи цей родзал нормально, оскільки ми сказали що минулого разу народжували в сусідньому і не на кріслі. Але мені в принципі вже все рівно.

01:40 всілякі там маніпуляції, приготування. Якісь подушки під попу :) Перейми вже стали практично однією безперервною.

01:45 лікар на черговій переймі проколює пузир. Я не бачила в тому змісту оскільки води в мене вже і так підтікали, але згодом зрозуміла принаймні навіщо це зробили. Аби бачити ЯКІ води. Для них це якийсь важливий фактор, аби не були зелені чи ще там якісь. (Малеча наковталась вод поки народжувалась і ще добу зригував, то бігали до моєї лікарки разів зо 5 питати які були води, чи є підстави хвилюватись).
Мене почало реально тужити. Як і при перших пологах навпроти мене великий годинник. Роздумую "01:45 . Чи до 2-ої народимо?" Чоловік поруч, протирає обличчя та губи мокрим рушником.
Дещо віддалено чую голоси лікарки та акушерки "Величенький буде". Думки "А, великий! як же я народжу?!" і тут мене взяв страх. Вперше я так труханула. Причому настільки сильно, що мене перестало тужити. Кілька хвилин чекали потуг і тихо - оце я згальмувала! в той час розмовляю з чоловіком, висловлюю свій страх з того, що велика дитинка, як же я народжу?...
Далі віддалений голос акушерки і дублювання її слів чоловіком "Та він вже тут! голівку видно! Такий же волосатий як Павлусь! (це вже від себе додав чоловік)" Добре, що чоловік поруч, оскільки його голос і слова чую добре і сприймаю цілком адекватно. Перепитую "Що дійсно видно?" - "Так" - "ну то поїхали" і знову мене почало тужити.
За потугу голівка виходить наполовину, відчуття ще ті :)
Питання акушерки "Серцебиття?" Після цих слів в мене перед очима пливе кіно як з ТВ: серцебиття падає! реанімація, крапельниці....
Лікарка мене слухає "Серцебиття нормальне" Кіно кудись зникає :) Надходить наступна потуга. Народжується голівка, потім тільце. Радісний викрик вже не знаю кого (чоловіка чи персоналу, чи всіх одразу) "Є!! Все!" Невдоволений крик малого і тепле, мокре мені на пузо Чмяк! ))))))))))) Це було 2:05.

Плаценту я вже відчувала на виході, тому трішки зусиль і вона теж народилась.
Повністю пуповина не відпульсувала, але я на цьому вже і не наголошувала. Я була щаслива, що все обійшлось так легко і без втручань (прокол пузиря не рахую, бо до цього я була готова). Далі перерізання пуповини чоловіком, а далі ще цікавіше що, нажаль, мене оминуло. Чоловікові показували плаценту і розповідали де що. Потім він мені розповідав свої враження. Шкода, що мені не показали :(
Потім ще отримала внутрівенно окситоцин – забезпечення від кровотечі.
Далі мене оглядають на наявність розривів і констатують невеличкий внутрішній. Беруться штопати. Відчуття неприємні, але на пузі лежить малий і не хочеться його чимось лякати, тому для заглушення болю починаю співати :) Персонал лежав від моїх арій. Співала я собі тихенько, лише інколи брала високі нотки, але концерт загалом усім сподобався ))) Потім мене питали чи прийду до них за третьою дитиною, на що я відповіла що не знаю. Персонал ліг повністю. Акушерка каже до санітарки: «Нє, ну ти чула? Зазвичай після пологів кричать – Ні! Нізащо!, а ця – не знаю :)» і відвісили мені комплімент, що всі б так народжували…
Потім мене переклали на ліжко, а малечу забрали на обтирання, важення, міряння. За цим всім гордо спостерігав новоспечений таточко :) Очі дитині нічим не замазували (так як колись). Потім мій кокон віддали знову мені під цицю і ми залишились вчетверо з лікаркою у родзалі. Всі ліки, котрі ми купували на пологи, я залишила лікарці. Мені вони без потреби, а може комусь реально потрібно буде.
Через годину вона мене ще раз оглянула і залишила нас в сімейному колі.
О четвертій санітарочка перевезла нас в палату. Палата на 3-х з персональним душем, доречі з постійною гарячою водою, і туалетом.

До других пологів я вже стала більш досвідченою, більш знаючою і тому значно реальніше оцінювала ситуацію. Я була готова до проколу, була готова до окситоцину після пологів (саме після, а не до), і до того, що, нажаль, чекати кілька хвилин аби пуповина відпульсувала навряд чи будуть. Тому моя оцінка даним пологам практично на відмінно – тобто нічого непередбачуваного мною. Бонусом була платна палата і покращені умови перебування :) Я отримала цілком те, на що сподівалась в ПБ: лікарські пологи з человєчєскім ліцом ;)

Оскільки пологи були в ідеалі такі якими вони і мають бути почувалась я дуже добре. Не ходила буквою ЗЮ і спокійно могла сидіти та сидячи годувати дитину (що після перших пологів для мене було фантастичною мрією).

Народились ми 15-го о другій ночі і виписали нас 17-го після 14-ої. Я просилась ще раніше, але не пустили ;)

Моя порада всім хто в очікуванні і в плануванні: Читайте про пологи! Взнавайте якомога більше інформації! При знайомстві з лікарем слухайте свою інтуїцію! Аби після пологів у вас не було відчуття ошуканості і пустки!

Легкої всім вагітності та пологів!

Natalia
25.02.2010, 14:28
От нарешті і я вирішила написати історію про свої пологи.
Вагітність моя була легкою і практично ідеальною – ніяких токсикозів, тонусів чи загроз. Готувалась я до пологів ретельно – море прочитаної літератури, масаж для запобігання розривам… і т. д.
Я, як і більшість з нас, думала, що народжу швидше встановленого терміну, але… прийшла та довгоочікувана дата ПДП, а самих пологів чи натяку на них нема. В 40 тижнів і 3 дні пішла я в консультацію, де лікарка потішила, що вже скоро, але відправила на УЗД щоб переконатись, що не переношуємо. На УЗД повідомили, що все ОК тільки 3-разове туге обвиття по шийці, на що моя лікарка заспокоїла, що дитя і перед пологами може розкрутитись і взагалі нічого страшного в цьому нема. Прийшла я додому і прочитала на різних форумах, що люди нормально родять з таким обвиттям і трошки заспокоїлась. З кожним днем я все більше переживала за ляльку, вже сиділа тільки вдома, кудись іти бажання не було ніякого і молилась щоб все було добре.
І ось 40 тижнів і 5 днів. Протягом цілого дня були нерегулярні схватки, починаючи з 18 год., я помітила якусь більш-менш регулярність в 7 хв. В 22 год відійшли води. Ми з чоловіком схопили сумки – і в пологовий. Схватки що 5 хв. В пологовому моя лікарка констатувала відкриття 2 см!!! «Щось так мало», - подумала я. Далі клізма і в родзал. На дверях надпис «для ускладнених пологів» - думаю для чого мене в такий родзал. Знову огляд ще одного лікаря. Я прошу не стимулювати. Залишили мене на 3 години. Схватки що 5 хв, вже безводні. В 2 ночі оглянули – вдкриття практично не відбулось. Залишили ще мене. В 6 ранку – відкриття 3 см!!! Капець. Кажуть стимулювати. Я погоджуюсь. До 13 години викапали і викололи все що можна – відкриття 8 см. Потуг нема, шийка до кінця ще не готова. Кажуть тужитись, дитина маленька ти і без потуг виштовхнеш. Тужусь. Результату «0». І тут ще якась лікарка каже, що навіть голівка не зафіксувалась як слід. До мене все доходить, і щось як зверху мені підказує – 3-разове обвиття.
Пропонують кесарити. Я погоджуюсь через якийсь час. Дівчата, я би витримала ще 16 годин схваток лише б мене не кесарили!!!
Зробили епідуральну анестезію. І в 13:50 народилась моя Юстинка. Виявилось, що обвиття було не тільки 3 рази по шийці, але й ще раз по животику. Виштовхнути природнім шляхом у мене навіть не було шансів.
Я щаслива, що все добре закінчилось і я маю здорову дитинку!

---------- Додано в 15:28 ---------- Попередній допис був написаний в 14:23 ----------

І ще хотілось додати, що якщо правильно дихати, тримати себе в руках і розслаблятися, то схватки це терпимо і нічого страшного в тому нема. Моя подруга на другий день запитала коли буду родити знову, то я відповіла, що хоч завтра ТІЛЬКИ САМА!!!

Melisa
01.03.2010, 18:06
Накінець встановила вдома інтернет і можу розповісти свою історію. Вагітність в мене проходила просто чудово. Без токсикозу і всіляких там ЧП. Термін народжувати був на 11.02 якраз на чоловіковий день народження. В середу 10.02. я ще була на роботі проте відчувала що це вже останній день на роботі і тому максимум попідтягувала всі хвости. В ніч з 10 на 11 несподівано підскочив тиск . Всю вагітність був нормальний 120/80, а тут 160/110, зранку чоловік завіз мене в пологовий де мене і залишили. Данков мене передав Улашину. В четвер і п'ятницю мене легенько поболювала поясниця,час від часу хапав живіт. Вже чекалося, прислухалася до кожного руху , ну може вже воно. В суботу зранку прийшов лікар, взяв мене на огляд і сказав що є відкриття на 4 см, йдемо в родзал. Я передзвонила додому, бо якраз до мене збиралися чоловік з донечкою, сказала щоб вже не йшли до мене. В родзалі мені пробив води, почалися вже сильніші схватки.Лікар час від часу слухав серцебиття дитини, потім почав слухати серцебиття частіше, привезли апарат для прослуховування серцебиття. Я зрозуміла що щось не так, на схватці серцебиття дитини сповільнювалося і майже не прослуховувалося. Лікар подивився і почав швидко дзвонити і викликати інших лікарів. З того всього я зрозуміла тільки одне: випадіння петель пуповини, терміново в операційну. Через декілька секунд мене вже везли в операційну, а лікар тримав руку в матці і тримав голівку дитини. Маска, наркоз.... Відходжу від наркозу мене перевозять в палату знаю що народився хлопчик , але чомусь мені його не приносять. НЕ можу встати. Голова як в тумані. Прийшла дитяча. Сказала, що дитини важка, була асфіксія. По Апгару дитинці дали 3/5/7 балів. Про те що пережила в нступні 4 дні не хочеться навіть писати. Допомогла лише молитва. Зараз ми вже вдома.Народилися ми величенькі 3550г 55 см. Їмо цицю, ростемо іне хочемо нічого згадувати.

MAXAMAK
02.03.2010, 23:46
Перші пологи! Я чекала на них і готувалась до них як до університецького екзамену. Купи книжок, інтернет, розмови і розповіді, гімнастики, вправи і дихання, курси спільних пологів - одним словом все було як книжка пише. Вся моя вагітність пройшла доволі спокійно та без ускладнень, але страшно було памятаю: - ніяк в голові не вкладалось, як то взагалі можливо таке зробити - дитину народити через оте місце.
Але менше з тим час наближався, хвилювання, збирання, пакування, прислухування до кожного коліку - одним словом напруга зростала.
Одного вечора - лягаючи спати відчула шо мене шось весь живіт ниє, так з чоловіком до ранку пролежали - і не гірше і не ліпше. Подзвонили до лікаря, розказали - поїхали із сумкою на Батальну. Нас там прийняли, оглянули і сказали: "Родити ше не сьогодні але додому вже зась". Отак я з перестраху два теплих весняних дні провалялась пологовому. У ночі із неділі на понеділок оте ниття повернулось, таке легеньке і подекуди навіть приємне. Цілу ніч провалялась в палаті, троха спала троха будилась, на ранок виповзла до сестричок і питаю чи є мій лікар. Доктор оглянув - видивився на мене тай каже: "Мамочка, ходіть в род зал!!!!!, у вас відкриття 8 см."
Мені чесно кажучи очі на лоба полізли - а чоловік, я без нього не піду. Скоренько подзвонила, взяла лашки дитячі, воду, пеленки одноразові тай пішли.
У род залі зустріла мене моя акушерка, така тьотка класна (шкода імені її не памятаю)каже: "Шо буде родити?" "Будем" - кажу. "Ну то знімай труси і ходи собі, як щось мене кличеш, я в сусідньому залі" Прийшов мій чоловік і ми разом з ним сіли як дві клуші і почали рахувати перейми. Скільки часу пройшло не памятаю, але все якось так спокійно і не боліло дуже - навіть подумала - чого то всі так на той процес нарікають. По між тим приходив оглядати лікар, прибігала акушерка, а ми все сиділи і сиділи, нам навіть той мячик дали поскакати. Скажу чесно на ньому чоловік більше наскакався ніж я.
Минав час, і чомусь якась тривога в моє серце почала закрадатись. прийшов мій лікар, а з ним ше троє - чоловіка попросили вийти - мене положили оглядати - дивились, дивились тай рішили ше пів години почекати і якусь капельнецю веліли мені поставити. Отоді мені стало страшно: Чого почекати і шо буде через пів години і нашо крапельниця. Я до чоловіка кажу" Йди і взнавай шо до чого" Приходить з доктором, і той мене як обухом по голові: "Розкритись то ви розкрились, а дитина не йде! маємо ше час як посунеться хот трохи будем чекати далі ні то треба буде кесарити." Мене холодним потом облило, але я прийшла родити і кесарити я не дам. Наступні пів години ми з чоловіком ходили, присідали, масували спину і просили нашу доцю нам допомогти - і вона допомогла, посунулась. Ми так сунулись ше години зо дві - ноги боліли так, ніби я на Еверест сходила, причому отак "без трусов" Дуже чітко памятаю момент, коли подумалось: "Ну все я більше не можу (бо до того часу і схватки стали не дитячими). І мене кладуть на отой стіл з тими ручками, а я низенька і до них не дістаю, то вчепилась в чоловіка. За дві схватки наша перша доця народилась. Мені її на пузо зразу хляпнули, вона мені обпісяла і я всьо на світі забула. Я не памятаю, як вийшла плацента, тільки дуже хотіла шоб мені її показали. Як мені шось там всередині зашивали теж не памятаю - там більше чоловік в курсі. Трошка полежали в род залі ше з дитям, до грудей приклали зразу, всім передзвонили і поїхали в палату. Чесно кажучи від пологів у мене залишилось загально позитивне враження, я була налаштована на позитивний результат, я багато знала про пологи, я була разом з близькою людиною і я довіряла своєму лікареві - оці компоненти завжди повинні бути і тоді усе буде ок.
Про народження своєї другої доні я обовязково напишу пізніше, хоча це буде дещо сумна історія, але із щасливим завершенням.

olenkaS
11.03.2010, 11:46
Напевне і я розкажу свою істоію.
Почитавши та поплакавши над істоіями інших дівчат (зовсім чутливою стала ))) плачу від маленької миті).але я не про це...
...вагітність і пологи в мене перші в мої 29 (ну так сталося).звичайно багато чтого не зрозумілого та нового.потрапила на облік до акушерки в дежавній поліклініці.спочатку здалась дуже приємною та балакучею,тому вирішила залишитись в неї на обліку,хоча в неї патронаж не нашої вулиці.але потім пожалкувала,але вже переводитись не стал (по-пеше не відомо якою буде інша,а по дуге переводитись до іншого лікаря в тому ж відділенні можут погано сприйняти і краще від цього не стане).на 12 тижні відправила на пеший узд в приватну поліклініку,я як слухняний паціент пішла.все пройшло нормально (та й коштувало як в усіх інших). вже через тиждень знову скеровує на узі,чому?....у відповідь було те,що вас високий тиск (130-80,хоча я все життя маю підвищений тиск 140 і почуваюсь при ньому прекрасно) і тонус матки...гаразд...в тій самій поліклініці лікар здивувалась чому так часто,а оглянувши сказала шо все в нормі і не треба так часто ходити.з того часу в мене виникли перші сумніви з приводу вибору моєї акушерки.далі гірше-виписано купу таблеток,постійне звинувачення у високому тиску,постійне застереження що неможна набирати вагу (оскільки маю зайву) і в кінці скерування на стаціонар на 13 тижні (після хоошого узд)! в звязку з загрозою.я в паніці погодилась,а вже позвонивши чоловікові зі сльозами почала оговтуватись....не буду довго розповідати,коротше чоловік затягнув мене в "інтерсоно" і з того часу я ходила на консультації туди всю свою вагітність де за 30грн (за консульт.) мала нормальне поводження,нормальні розяснення про мій стан та моєї дитини...ні яких таблеток, ні яких нарікань з приводу ваги (хоча набрала мало сама по собі) та тиску (як сказав лікар:ваш нормальний тиск +-20пунктів,ще вважаеться нормою і великих острахів не викликає)....паралельно ходила і в державну поліклініку до своєї ,там здавала аналізи і не зважала на всі її коментарії (щоб отримати нормально лікарняний)...так і пройшла моя вагітність в 2 лікарів (можливо хтось скаже дарма) але в державній я здавала аналізи і стоял офіційно на обліку,в приватній-я мала людське до себе відношення і спокійно без паніки та лягання до лікарні (без потеби) носила свою донечку.
...перед самими пологами я вже не вилазила з інтернету шукаючи для нас лікаря та лікарню.тягнулося все до останнього оскільки ПДР 11-12 червня а 1 числа закривалась одна лікарня і відкривалась інша...лікаря для пологів порекомендував лікар з "інтерсоно"....з ним домовились про першу "ознайомчу" зустріч 2 числа.прийшла.він мене оглянув і сказав,що 5 числа треба лягати на повний попередній огляд,поздавати аналізи і вирішити що і як робити щоб не було ускладнень.перше що я запитала, начитавшись, про стимуляцію,лікар зразу сказав що бажано поставити капельницю,оскільки маю зайву вагу,трошки вік для першої дитини і що б не було ускладнень...вмовив тим що спец.уколів для штучного пришвидшення пологів робити не буде.а поставить лише тоді коли пологи почнуться і шкоди не буде...трошки засмутившись.що перед самими вихідними доведеться аж на тиждень лягати в лікарню пішли до дому...
....4 числа мусила поїхати в пустомити на маршутці,але почувала себе дуже добре тому не переживала (не було взагалі великих страхів перед пологами).приїхала в обід додому,поскладала для себе речі в пологовий.сіла за компютер почитати по пологи,зайшла в чат і...щось луснуло в середині,я встала з крісла і по ногам потекли води...ну от почалось,спокійно без метушні,намагалася тримати себе в руках...повитирала підлогу )),хоча марна була затія, вод одразу відійшло дуже багато и все потошку відходили...подзвонила лікарю,спитала що відійшли води і чи мушу їхати терміново,чи маю годинку зібрати решта речей для мальоти.лікар дав годину і сказав що сам віїжджає до лікарні (оскільки не його зміна).потім подзвонила попередити чоловіка та маму.мама кинула все прибігла до дому ))),чоловік видно не одразу зрозумів що дочого,спитав чи можу почекати годинку-півтори бо він за містом (я сказала що почикати можу,а ось донечка не знаю)))...через годину після дзвінка лікарю були в пологовому (17.00).там вже теж не до хвилювань.оскільки вже вдома перейми були кожні 5 хвилин і ставали все болючишими.а в пологовому одне за іншим...реєстрація,клізма,передягання,збирання...о 18.привели в родзал поклали на ліжко...болить....поставили капельницю о 19....перейми дуже боліли,час тягнувся страшенно...дуже болить...дозволили ходити,якщо так легше....акушерка хитає головою та каже що треба терпіти бо всі ми так через це проходимо...лікар заходив кожні пів години дивився (без інстументів) як йдуть справи...вже о 21 я сходила з розуму бо було боляче,перейми часті та болючі...лікар сказав що можна готуватись...і от все підготовлено,всі зібрались і в 21.30 поцес як то кажуть пішов..не кричала,намагалась тужитсь ЯК казав і КОЛИ казав лікар.і вже о 21.55 народилася моя донечка,без розривів,без ускладнень (хоча шия була тричі обмотана пуповиною).її одразу мокру та тепленьку поклали на мене,мені аж мову відняло від щасття ))))...через пару хвилин забрали,оглядали,витирали,одягали,потім знову поклали біля мене та покликали татуся...так ми провели 2 години...потім тата вигнали а нас з доцею перевезли в 3х-місну палату,малечу поклали в ліжечко біля мене,а я все дивилась і дивилась на неї......ось вона,моя маленька донечка....
на останок скажу: провели ми в лікарні 4 дні (попався перед випискою святковий день і нас виішили затимати на один день).враження залишились від пологів хороші.як вже казали дівчата підтримка лікаря (була напевно найголовнішою для мене) відіграла велику роль,без метушні,паніки,спокійно та врівноважено,надавала впевноності і мені.

Taska
15.03.2010, 16:52
протягом усієї другої вагітності я себе почувала дуже спокійно і впевнено, я б, навіть, сказала - одухотворено і дуже гармонійно як і у фізичному так і в психологічному аспекті. Мабуть ідеальним закінченням такої вагітності були б домашні пологи, але ми надали перевагу пологовому будинку. За моїми підрахнками 40 тижнів мало наступити 12-го березня, на цю дату я й орієнтувалась, хоча лікарі прогнозували на декілька днів швидше. У ніч з 10 на 11 березня у мене був досить сильний тягучий біль внизу живота, таким чином я зрозуміла що шийка вже відкривається і процес починається. 11-го зранку я пішла на огляд до лікаря, вона констатувала відкриття - 3 пальці. Потім я пішла додому в роздумах як найкраще провести останні декілька годин вагітності. У мене по тихеньку починались перейми десь із 12год, вже десь о 14 були досить інтенсивні і регулярні. Вдома я почала складати речі в пологовий, поїла, прийняла ванну і помила посуд. Десь о 15год подзвонила лікарці і сказала що вже маю досить сильні перейми з інтервалом 5хв і тривають десь по 30сек. Ще домила посуд, зробила собі чай і сказала щоб чоловік викликав таксі. І ось тут мене вже конкретно почало боліти, перейми ставали все довшими, а проміжки все меншими, але на к-сть машин, світлофорів, бруківки і корків на дорогах це на жаль не впливало.. коли ми підїжджали до медінституту у мене проміжки між переймами були до 2-х хв, забігли в приймальну, я одразу почала роздягатись, лікарка на ходу оглянула і сказала швиденько в родзал, в ліфті у мене відійшли води і на пів дорозі до родзалу я сказала що не можу далі йти, бо відчула що вже починає виходити головка, тому мене завели в інший родзал, що знаходився ближче і я ледь-ледь дійшла до крісла. Лягла, декілька секунд і моя доця вже в мене на животі:) Татусько наш в цей час збирав мої розкидані речі в приймальній, щось там заповнював і дуже був розчарований що ми з Терезкою його не зачекали:) Татко перерізав пуповину о 16-25, 15хв після народження. Далі все було по протоколу:)

kitty
27.03.2010, 18:00
Пологи наші відбувались по найгіршому сценарію, якого я і не чекала. Все проти чого я була – все відбулось зі мною – таблетки, пробиття вод, капельниці, надрізи. Може то у страху великі очі, або я просто багато про те все думала і сталось все так, як я не хотіла, або не знаю чого воно так було. Дуже би хотілось найбільш природніх пологів без медичного втручання.:girl_sad: Але дуже добре що все закінчилось і ми тепер втрьох:girl_in_love::girl_in_love::girl_in_love:.
Чекали ми наших пологів дуже довго – ПДП нам ставили різне.
Останні тижні чекання було таке втомлююче а ще й наостанок нас поклали в лікарню, щоб спостерігати за мною і малям. Лікарня то для мене було щось страшне - незручні ліжка та і атмосфера в лікарня лікарняна - позитиву там мало було для мене. Хотілось мені чим поскорше родити, щоб не стимулювали а все відбулось природньо. Але не так сталось, як гадалось.
Дуже не хотілось довго лежати в лікарні, але мені довго лежати і не дали б то точно. Розпочались такі перші схватки вночі. Я правда і не знала що то схватки – то були такі собі болі як на місячні – тягнуло внизу живота. Ше якихось дві години я покімарила скільки могла і стала ходити по коридору а далі лягла, щоб мати сили на потім. Лежати спочатку вдавалось а вже під ранок лежачи схватки тільки посилювались, тому я шукала собі зручну позу - навприсядки то для мене було найкраще. Якось я і не вірила спочатку що то пологи, тому що з розповідей, матка має тонусувати і живіт має бути твердий. Я нічого такого і не відчувала, просто мене щось тягнуло і все. Таке враження, що мають початись місячні, а вони в мене досить болючі. Спочатку я все думала що то мене так болить через незручне ліжко та й чекала ранку. Зранку мене оглянули лікарі, вже мабуть всі хто хотів і не хотів (у них був ніби консиліум - що зі мною робити, так як по місячним йшов вже 44 тиждень), і вирішили стимулювати, так як велика дитинка і був перенос (хоча після пологів дитинка була цілком нормальна). Відразу на кріслі пробили води – води були світленькі, що не могло мене не радувати, бо дуже переживала, щоб у малятка було там все добре. Дали мені посмоктати три таблетки, після яких схватки мали б посилитись. Вони посилились. Поки я смоктала таблетки, ми з чоловіком гуляли, щоб не сидіти в роддомі а бути на свіжому повітрі і десь поза межами роддому і з рідною людиною, яка підтримає і відволіче від болю. Десь коло першої, коли схватки вже було щопять хвилин, нас вирішили перевести до родової зали, де ми з чоловіком передихували всі схватки і чемно чекали:girl_in_dreams:. Хотіли відразу ставити капельницю, щоб відкрити матку. Ми відмовились і вирішили чекати схваток і дивитись за процесом розкриття. Після огляду десь коло третьої, після огляду на кріслі сказали, що розкриття не йде і все стоїть на місці. Вибору у нас не було, а може й був, але ми переживали за малюка і погодились на крапельницю. Поставили капельницю і ми чекали. Чекати нам залишилось вже недовго, схватки посилились, відкриття пішло. Коли я вже почула що мене тужить, лікар сиділа коло мене і керувала всім процесом. Стримувати то туження було досить складно, але ми впорались. Дуже я вже хотіла народити своє малятко і все заради нього витримала б. Дочекавшись повного розкриття мене відправили на крісло, де за чотири потуги в 18,20 народився наш хлопчик з вагою 3990 і 57 см ростом. Пробувала народити сама, але я б порвалась, бо голівонька у нас величенька, тому трошки надрізали. Шиття і все інше я вже не чула – мені дали наше малятко. Татко був дуже щасливий і перерізав пуповину. Нас залишили в родовій на дві години - де ми один одного вивчали і гамали цицю. Потім перевели нас у палату, де ми провели ще чотири дні.
Вражень у татка купа і дуже був радий що був зі мною. Казав, що отримав масу позитивний емоцій. Вперше за наше спільне сімейне життя я побачила його сльози.Чоловік на пологах то дуже добре, не так треба було його якась фізична допомога, як моральна підтримка, що я і отримала за що дуже йому вдячна :girl_tender::girl_tender::girl_tender:.

Хотілось би мені написати трошки іншу розповідь без окситоцину, надрізу і пробиття вод, але вже як сталось. Дуже ми вже переживали за малятко і тому так і вийшло. Мали б стовідсоткову впевненість що все буде добре, то ми б звичайно все зробили по-іншому.
Надіюсь що розповідь про другі наші пологи буде кардинально іншою і я обовязково прийду за донечкою через років три чотири, хоча на пологах я говорила цілком інше. Все дуже швидко забувається і біль і все. А цю біль можна потерпіти заради результату і такого солодкого дитяти. :girl_in_love::girl_in_love::girl_in_love:

носик
30.03.2010, 15:19
Привіт! Повернулася з пологового і відразу на ДП. Розповісти є багато чого. Поклали мене 22 у патологію, бо нирки не справлялися. і так я проваляла дурня до середи.гггг
В середу прийшов професор на обхід і мене, звичайно, помітив. Взяв на крісло і сказав негайно викликати пологи. Відкриття було на 3 пальця. Сказав що не витягну ще доносити 2 тижні.
В четвер зранку мене повели до родзали. пробили води, поставили капалку. було надзвичайно важко. я дуже мучилася і викликали мого чоловіка на сімейні( якраз дозволили). а там і мама пригнала....
Схватки так хапали що я несамовито репетувала. Чоловік заледве тримався і боявся мене саму залишити...
Самі ж роди не так боліли. але я не могла дихати... Почала задихатися а потім взагалі рвати жовчю... Поприбігало чимало народу, пригадую. і мене різанули... Чоловік ледве на ногах стояв і боявся мене саму залишити.а потім почало несамовито теліпати.
Найголовніше, що з явилася моя доця.я заледве щось на столі розуміла, бо дали 4 види знеболювального...
ЇЇ відразу ж забрали під купол. і я 2 дні не спала а там сиділа. Ліля Петрівна ( Дитячий лікар на Мєчнікова) ставилася до мене як до тряпки. Приходили медсестрички з дит. відділу і хамили.говорили що дитина якась слабкувата. Гроші стягували по повній програмі.На суміш, бо до дитини не хотіли підпускати. Вони виганяли... Погані враження. якісь капалки.. Все закінчилося коли дала Лілі Петрівні 300 грн. і дитину віддали і хамити перестали. Потім почали впарювати мені всякі ліки, бо в мене молока типу нема і потрібна суміш+ ті ліки. я не витримала і показала наскільки в мене багато молока. що вся сорочка мокне. відстали...
Грошей висмоктали в дит відділі до 1000 грн...
Приймала пологи Бонцаревська Оксана Григорівна. її роботою я задоволена. і всіляко підтримувала мене.
а ще води взагалі не було 2 дні підряд. четвер і п ятниця валялася вся така... і санітарочки ходили з чайничком і підзаробляли

Пупсик
30.03.2010, 21:43
Не писала я ще своєї історії пологів. Якось руки не доходили, напевно ще був не час. Прочитала я розповідь Носик і якось мені так недобре на душі стало...
Вирішила розповісти про себе, щоб дівчата, яким народжувати не налаштовувались на негатив. Як пройдуть пологи звичайно залежить і від лікарів, і від молодшого медперсоналу, і побуту. Але в першу чергу він залежить від вас і вашого налаштування на позитив та розуміння, що з вами відбувається.
Трошки передісторії...
Дитинка була дуууже бажана і очікувана. Колись давно одна людина мені сказала, що в мене не буде дітей. Я розуміла, що то все дурня, але ця думка не покидала мене. Я не знала як це, мати дитину, але не уявляла свого життя без діточої усмішки. Зустрічались ми з майбутнім чоловіком довго. Була купа проблем і шлях до одруження був дуже тернистим. Після весілля ще не наважувались спробувати вагітніти. Не відчували себе готовими, а поправді просто боялись. Крім того чоловік має хворобу, яка могла перекреслити можливість мати дітей, якби передалась мені.
Але все було добре і минулого року на Благовіщення в мене виникло дуже гостре бажання, якась впевненість, що сьогодні ми мусимо спробувати. Я сказала це чоловікові, але він побоявся. Дозрів він:girl_haha: наступного дня. І от так з першої спроби з"явилась моя ляля.
Вагітність проходила чудово, хоч і був трохи токсикоз. Я літала як на крилах і насолоджувалась своїм станом. Направду кожного дня тішилась, що вагітна. Були і проблеми. Цілий серпень і вересень чоловік провів в лікарнях. Тільки трохи відійшли від тих переживань, як захворіла я. Оформила декрет і наступного дня захворіла. То був Листопад місяць, епідемія грипу. В новинах страшилки, а я ледве дихаю. Спочатку намагалась лікуватись вдома, потім забрали в лікарню, звідки пішла по заяві. і через два дні втрапила в реанімацію. Три довгих дні, далі інтенсивна терапія... Мала важку пневмонію. Двадцять днів в лікарні... На себе було наплювати, переживала тільки за дитину. Але мала впевненість, що все буде добре. Моя ляля була великим молодцем. Ми разом стійко перенесли всі неприємності. Вийшовши з лікарні ми вирішили, що краще буде поїхати до моєї мами в Бережани, щоб відновити здоров"я. Тут я і народжувала в звичайному районному пологовому. Трохи було страшно, але на все воля Божа. І Львівські світила теж не всесильні.
Наперед обговорила з лікарем всі нюанси. Запитала, чи можливі пертнерські пологи (був карантин), дозволив. Перечитала всю доступну інформацію. Велике дякую форумчанкам за те, що ділитесь тут своїм досвідом! Мені то дуже допомогло.
4.01 в 5.17 відійшли води. Прокинулась від відчуття, ніби в животі тріснула повітряна кулька. Води були чистими і прозорими, то я знала, що все добре. Почали труситись руки від розуміння, що це станеться сьогодні. Я помолилась і під час молитви заспокоїлась. Прийшов спокій і впевненість, що все буде добре. За годину почала збиратись до пологового. Видзвонила чоловіка. В дев"ятій ранку він вже був коло мене. В пологовому мене оглянули. Відкриття було на один палець. Мене відвели до палати. Я мала індивідуальну палату. Умови були просто фантастичні. Перейми почались десь в другій дня. Ми з чоловіком були ввесь час разом. Передихували, він масажував мені поперек, трохи сміялись, говорили. Мені було добре, що поруч рідна людина. Взагалі не уявляю як би була сами. Стимуляції ніякої мені не робили. Перейми потроху частішали і довшали. Біль був терпимий, подібний до болю при місячних, в кого вони болючі. Паніки я не мала зовсім. Під вечір мені принесли м"яч і я трохи на ньому стрибала. Болі сильнішали, я могла тільки ходити. Так мені було легше. Міряла кроками коридор. Трошки стогнала на переймах, але трималась молодцем. Молилась і ставало легше. Був момент, що мені стало погано, то вирвала. Я знала, що так і має бути, і з кожною переймою наближається час зустрічі з дитинкою. Повністю шийка відкрилась тільки в десятій вечора, мене перевели в родзал. Чоловік пішов зі мною. Спочатку ніяк не вдавалось тужитись. В проміжках я щось жартувала, але того не пам"ятаю. Сам вихід дитини пам"ятаю погано, бо мене сильно тужило. Було відчуття якоїсь прострації. Не боліло зовсім. Потім виявилось, що сильно порвалась. Які причини того тяжко сказати. Пологи стрімкими не були, мені нічого не кололи. Доня йшла з ручкою, примотаною пуповиною до голівки. І ще я мала перед тим затяжну молочницю через антибіотики. То може тому тканини були нееластичними. Ну і підрізали мене, але після внутрішніх розривів той розріз був дрібницею. Зашивання було гіршим ніж самі пологи, але в мене на грудях лежала моя красуня і так серйозно на мене дивилась своїми синіми очками, що всі неприємності і болі були далеко. В 22.44 Софійка закричала, що вона є. Я була така щаслива, що маю доню і що чоловік поруч! Мені хотілось сміятись. Думала, що вже би хотіла другу дитинку. І ще коли мене зашивали згадувався ДП вернісаж :girl_haha:, гілки вишивальні процесики і готові вишиті роботи:girl_blum:
За дві години нас перевели в палату. Доню поклали в кювезик, але я попросила, щоб дали її до мене.Ми залишились вдвох. В мене було відчуття, що я є мамою давним давно і я все знаю і зможу. Малеча гамала цицю і так ми пролежали разом до ранку. Лікар приніс мені книжечку з наказами МОЗ по веденню ГВ. Показали як доглядати за малятком і я все робила сама. Випипсали нас 8.01, бо в мене були проблеми (з"явився геморой), та і свята були. Аж не хотілося йти з пологового, так там було добре :girl_claping:
От така моя історія. Я для себе зрозуміла наступне. Що дитиночка потребує маминої опіки і ніхто за неї не буде дбати так як мама. Ні лікарі, ні медсестри і нема чого від них того вимагати. А якщо вони хамлять, або радять дурниці, то бути готовою відстоювати інтереси дитинки і свої власні. А для того треба готуватись до материнства від зачаття і нічого не боятись.

MAXAMAK
31.03.2010, 17:42
Ото чогось прийшло натхнення написати про свої другі пологи.
Другою донечкою завагітніла досить несподівано і непередбачувано. Соломійці було лише 10 місяців, а тут така новина. Але памятаю, як побачила дві полосочки то якось аж розімліла від щастя. Знала - воно на краще, трішки буде важкувато перший час але...
Вагітність моя проходила цілком спокійно та нормально - без токсикозів, болів та несподіванок, усі аналізі та УЗД показували норму. І я почувала себе досить впевнено та спокійно. Звернулись до лікаря у якого народжувли вперше - час від часу приходили до нього на огляд. Одним словом звичне життя вагітної жінки.
За час вагітності все жартувала - що народжу подарунок для свого племінника, (день нар. якого припадає на 14.11., хоча дату мені ставили значно пізнішу, аж після 20.11.)
В понеділок 12.11. - пішли ми з чоловіком(бо пологи як перші так і другі були у нас спільними)до нашого лікаря на черговий огляд. Все було гаразд. Лише доня обмоталась пуповиною - але лікар мені сказав, що це не показник і до пологів ще може розмотатись. Відпустив нас до наступного понеділка - але дуже строго наказав, що як тільки десь мене шо щемне, щипне чи заколить - ми зразу у нього, бо він на сходах дітей ловити не любить.:girl_haha:
Головами покивали і пішли. Ще заздалегідь домовились із моєю мамою, що як в мене почнуться пологи вона приїде залишитись із Соломійкою (1рік 8міс), що б ми з чоловіком могли бути разом. Чогось за цей момент дуже переживала.
Нічого не підозрюючи і збираючись у середу на день народження до племінника у вівторок вечері 13.11 полягали спати. Десь коло другої ночі я збудилась від того що лежу у мокрому. Встала пішла у туалет, чоловік збудився і дивиться. Кажу йому: "Та Соломійка ліжко обпісяла то я збудилась - зараз її переберу." До дитини, а вона сухенька і до мене доходить, що то води в мене відійшли. Вернулась до чоловіка та кажу: "Я здається до жартувалась - певно родити будем сьогодні - то мої води там на ліжку". Чоловік посміхнувся, але із ліжка не встає. Переймів не було і я ще з якоїсь радості вирішила почекати - лягла біля нього та й лежимо. Лежали собі тай дрімали (спати хотілось страшенно)До лікаря дзвонити якось незручно - глупа ніч і ніби нічо такого не відбувається. Десь коло пів на четверту, щось почало мене троха все нити ну і вибору як то кажуть вже не лишалось. Першій подзвонили мамі, а потім вже до лікаря. Він якраз був на чергуванні - нам пощастило, як то кажуть.
В пологовому були вже десь пів пята. Зробили мені клізму, оглянули мене на кріслі і пішли в род зал. Лікар познайомив мене із акушеркою (хочу сказати що із акушерками мені дуже щастило) - така мила худенька, маленька жіночка, російськомовна, шкода але знову не пригадую її імені. Лікар пішов - було видно по ньому, що втомлений. Пізніше акушерка казала - що в ту ніч вони прийняли 12 пологів. Кухня батальної не змінилась - ми із чоловіком в род залі із незмінним мячиком, а акушерка носиться між кімнатами то до тої, то до тої.
Мої перейми тим часом росли, все йшло дуже добре, але от в якусь мить щось сталось таке для мене непередбачуване - мої перейми перестали припинятись (як воно ж є перейма - відпочинок - перйма - відпочинок), а в мене виходило перейма, перейма, перейма - так ніби там щось за щемило і не відпускає. Мені аж сльоози виступили на очі. Прибігла акушерка і одразу мене до апарата, що слухає дитяче серце. Датчик на пузо, а там тиша. Цю тишу я не забуду ніколи у своєму житті. Я навіть про біль забула, який став уже доволі нестерпним.
Мене отверезило - громогласне акушерське "Лікаря сюда". Буквально за 2-3 хв поруч вже був лікар (заспаний і втомлений), але я йому довіряла і знала що він все зробить добре. Міцно тримала чоловіка за руку і подумки почала читати молитви.
Що було далі памятаю смутно. Чоловіка відправили до аптеки за набором для можливого термінового кесарського, мені поставили якусь крапельницю і буквально приліпили до апарата із серцебиттям. Дуже чітко почула, що акушерка мені сказала - присядь і встань. Ще нічого у житті не давалось мені так важко, як оте одне присідання. Але коли я встала - сердечко почулось і я розімліла - сльози лилися рікою. Це була десь година сьома ранку.
Лікар глянув на мене і каже ану попробуй походи я зробила крок і присіла. Чи то від болю, чи то від того що мене почало тужити. Мене повели на стіл... якраз забіг чоловік із пакетами, які так і кинув у дверях і взяв мене заруку.
На столі мені якраз почалась перейма - і я потужилась і відчула як дитя пішло, але якось не розрахувала сили і голівка була тільки ледь-ледь видна. В памяті ще досі маю ту картину: я на столі, збоку чоловік, акушерка і лікар у мене між ногами, ще якась тьотя і два неонтолога (яких мій лікар терміново викликав)і всі дивляться на мене чекаючи на наступну перейму, а її нема.......
Я відчула що перейма починається і мабуть в моїх очах щось блиснуло бо лікар аж напружився і сказав тужся і я не дочекавшись піку почала тужитись, але щось сил не було ніяких. І вже із розповіді чоловіка - доню нашу акушерка просто витягла із мене рукою (вона зробила це настільки професійно, що я нічого не відчула і не мала жодного розриву ні внутрішнього ні зовнішнього.)
Дитя наше було не то що фіолетове - чорне, обмотане в пуповині з ніг до голови, але закричало майже одразу і всім нам стало легше. Апгар нам поставили 7, а потім 9.
В мене на пузі доня вже по звичці мене обпісяла і намагалась кудись повзти. В післяпологівій протримали нас десь коло трьох годин. Ми їли цицю і всім дзвонили що ми вже є. А особливо тішився мій племінник - він ще і досі вважає Меласю своїм подарунком на уродини і дуже її любить
Виписали нас доволі скоро уже у пятницю (ми народили в середу о 7.30.) Ніяких паталогій чи ускладнень ні у мене ні у дитинки не виявили. А що то таке було ми і досі не знаємо, та й не хочемо - усе ж закінчилось. Тільки лікар і акушерка сказали що ми їх дуже- дуже налякали. Акушерка навіть приходила до мене у післяпологову і питалась як в мене справи.

Ная
01.04.2010, 15:58
Софійка.
Моя перша вагітність була дуже легкою,самопочуття було прекрасне. Хоч інтернету в нас тоді ще не було,я багато читала про вагітність і пологи,ходили з чоловіком на курси,щоденно вдома займалася гімнастикою для вагітних,робила вправи на дихання. Але в підготовці до пологів помилилася в головному-у виборі лікаря. Вже при знайомстві він мені чомусь не сподобався,але лікарка,в котрої була на обліку так мені його розхвалювала як професіонала,що я повірила їй,а не своїй інтуїції:girl_sad:.
На 37 тижні я пішла в пологовий на консультацію,лікарю чогось треба було мене подивитися на кріслі,огляд той був досить болючий і виявилося що вже є відкриття на 1см. Лікар запевнив,що я скоро вже народжуватиму,призначив пити но-шпу і як нічого не зміниться,прийти в понеділок до нього знову. Ліків я вирішила ніяких не пити,почувалася добре і жодних передвісників пологів у мене не було. Наступний огляд був ше більш болючим,лікар сказав,що відкриття вже більше,відпустив додому,казав дзвонити якшо шось. Те шось почалося вже за пару годин. Я ще мала заплановані справи,але довелося їх відкласти,бо відчула,шо потроху починаються перейми. Вони були ще не регулярними і біль абсолютно терпимий. Пізно ввечері я таки подзвонила до лікаря,він порадив поки не перейматися,випити но-шпу і лягати спати. Ліків я знов таки не приймала,спати теж не дуже получилося. До ранку перейми стали досить сильними і частими,відійшла слизова пробка з прожилками крові,зібралися їхати в пологовий. Була десь десята ранку. Лікар зустрів нас з чоловіком біля приймальні,казав,шо перейми в мене чудові, можна мене оформляти. Потім санітарка завела нас в родзал. Згодом прийшов якийсь незнайомий мені лікар,казав,що має мене оглянути,потім він приходив ше кілька разів,з його розмови по телефону я зрозуміла,шо відкриття маю на 7 см. Потім прийшов той мій лікар і з ним одразу ше кілька,знов огляд на кріслі. Без жодного попередження мені одночасно в три руки пробили води,і вкололи два уколи-один в живіт,інший в вену. Чоловік пробував заперечити,питав шо саме мені колять,його ніхто навіть не слухав. Мені сказали встати і перейти в сусідній родзал,бо лікарю він більше підходив. Після уколів біль став шалено нестерпним,мені веліли стояти і передихувати перейми і не сміти тужитися. Чоловік допомагав мені як міг. Лікар вирішив пожартувати і казав чоловікові,шоб був обережнішим,бо недавно в родах жінка чоловікові від болю відкусила палець. За таку страшилку я тому лікарю мало не віддерла вухо:girl_devil:. Біль був дуже сильним,я не тямила шо роблю. Мене почало тужити,ніхто не сподівався шо так швидко,вже на кріслі мені кричали,шо в дитини пропало серцебиття,а я нічого не могла усвідомити через той страшний біль,далі екстренні дії-витискання,розрізання і за секунду народилося наше дитя. Як виявилося дитинка перетиснула ручкою пуповину. Її поклали мені на живіт,то була мить неземного щастя,вона не кричала,тихенько подала голос,підняла голівку,уважно подивилася спочатку на свого татка,потім повернулася,глянула на мене,в тому погляді мене вразила його свідомість:girl_in_love:. Вже аж тоді я побачила,що в родзалі присутня група студентів,я відчувала від їхнього споглядання шалений дискомфорт,мені було неприємно,шо стільки чужих людей спостерігали за народженням моєї дитини:girl_devil:,але виясняти то не було коли. Хвилин через п»ять вийшла плацента,то було майже невідчутно. А потім мені всередині ше щось розрізали,казали що утворилася величезна гематома а лікар ше й розказував,що за своєї практики ще такого не бачив. Далі зашивали купу внутрішніх розривів і зовнішній розріз,було сильно боляче,просила обезболити,не слухали. Коли то все скінчилося нас чекав сюрприз-нам повідомили,шо в нас народилася дівчинка,а не хлопчик,котрого нам обіцяли на чотирьох УЗД.:girl_crazy: Ми були щасливі,бо донечку хотілося найбільше. Її забрали міряти-важити,а мене перевезли назад в той перший родзал. За пару хвилин принесли дитя,приклали мені до грудей. Прийшов лікар по гроші,ще раз потім я його бачила вже перед випискою. Там ми пролежали до вечора,бо в палаті не було місця.
Весь час після пологів мене гнітило відчуття,ніби наді мною познущалися. Дякувати Богу, донечка здорова і я мала би про то вже не думати,але тепер,маючи більше знань,я розумію,що мабуть через ті огляди на кріслі за кілька днів до пологів я народила в перший день 38 тижня,а не пізніше як би то мало бути,бо думаю,шо дитина тоді ше не готова була народжуватися. Я розумію всю безглуздість і небезпеку тої стимуляції,котрій ми на жаль не змогли зарадити. Неприємним було те,що лікар не вважав за потрібне пояснювати свої дії,без попередження і нашої згоди привів в родзал студентів і зовсім не цікавився моїм станом після пологів.
Та незважаючи не те все я зразу ж після народження першої дитини з"явились мрії про другу...


Таїсія.
Друга вагітність була планованою але проходила важче аніж перша. Того разу до вибору лікаря я підійшла більш відповідально і була дуже задоволена своїм вибором,бо вже після першого знайомства я була впевнена,що з тим лікарем у нас все буде добре,пологів чекала як свята. Останній тиждень я себе почувала гірше ніж завжди і вирішила піти на консультацію до лікарки в ПБ. Вона пощупала живіт,втішила мене тим,що дитинка нарешті повернулася голівкою донизу,але голова ще маленька,хоч вже дуже низько,тому народжувати мені ше не скоро,жодних передвісників пологів ще нема. Аналізи всі в мене були ідеальними,тонусу не було ні разу за всю вагітність. Наступного ранку о 8.30 в мене раптово відійшли води. Для мене то було сильним шоком і абсолютною несподіванкою,в той день закінчився лиш 36 тиждень вагітності:girl_sad:. Кілька хвилин мною трусило від хвилювання,добре,що ше вдома були і моя мама,і чоловік. Подзвонила до лікарки,вона теж захвилювалася,але радила не панікувати,води були чисті,все буде добре,помаленьку збиратися в пологовий. Стрес від несподіваного відходження вод минав,я вже усвідомлювала,що в той день народиться наша дитина. До того придумувала різні дати але ніяк не сподівалася,шо то станеться на місяць раніше. Дуже переживала як там дитинка,з голови не йшли слова лікарки,шо вона ше маленька і народжуватися їй ше не час,я не відчувала жодного її руху. Софійка наша ніби все розуміла,жаліла мене,казала,шо в мами болить животик,а я була б щаслива якби мене шось боліло,бо не відчувала зовсім нічого,якби не велика мокра пляма на ліжку,то подумала б шо то все мені приснилося. Лікарка часто дзвонила,питала як справи,запевняла шо все буде добре,чекаєм регулярних перейм,а їх все не було... Ше на свою голову в неті вичитала,шо якщо води відійшли,а перейми не починаються більш аніж 6 годин,то пологи вважаються ускладненими і необхідна медикаментозна стимуляція,ше й коліжанка мені говорила те саме. Добре шо є наш форум,де існують інші думки, і лікарка не говорила нічого подібного. Найбільше чого мені хотілося,то народити самій без всяких втручань. Вже минала сьома година безводного періоду, перейм далі не було,я весь час від ранку ходила взад-вперед по хаті,думала шо хоч те пришвидшить процес. Лікарка порадила (але не наполягала) випити 50 мл. касторки,я випила,потім вичитала,що для пришвидшення появи перейм рекомендується присідати,я присіла певно разів триста(на наступний день ноги мої відмовлялися ходити:girl_smile:),ходити,високо піднімаючи ноги,масувати точку між середнім і вказівним пальцем лівої руки,котра відповідає за розкриття шийки матки,потроху я почала відчувати,що нарешті з"явилися перейми,терпимо сильні,часті,регулярні але досить короткі. Чоловік з переляку,шо процес тепер може піти надто швидко почав мене підганяти,шоб вже їхати в пологовий,дзвоню лікарці,каже не спішити,вона на місці,нас чекає. Вирішуєм їхати,бо вже п»ята вечора,в шостій можуть бути корки на дорогах,нам їхати трохи є куди,думали почекаєм в машині під пологовим:girl_smile:. Лікарка нас зустріла,послухала серцебиття дитинки-воно чудове!:radist:,нарешті я заспокоїлася,бо за то переживала найбільше, і з тим спокоєм,здається, і процес пішов як треба. Нас поселили в передродову палату,я все намагалася далі стояти чи ходити,лікарка ж радила лежати,шоб я мала можливість трохи відпочити перед пологами. Вона весь час сиділа з нами,помагала,пояснювала все. Перейми ставали сильнішими і довшими. Дуже непокоїлась акушерка,бо в восьмій закінчувалася її зміна і невідомо чи я встигну народити на її зміні,кілька разів вона відводила лікарку в сторону і шептала їй,шоб та пришвидшила процес:girl_devil:,лікарка їй відповідала,шо ми проти:girl_smile:. Я спробувала встати походити трохи але ноги мене не тримали зовсім. В сьомій годині перейми стали вже дуже болючими,від чоловіка допомоги не хотілося,тільки сильно стискала його руку і просила змочувати мені лице холодною водою,там було дуже жарко. Згадала колись прочитане,ше переймі треба йти назустріч,уявляти її легкою,радіти їй,бо пришвидшує зустріч з дитинкою,мені то дуже помагало,між переймами пробувала дрімати. Мене почало тужити,акушерка не повірила своєму щастю:girl_crazy: і мене ледве встигли перевести на крісло,на другій потузі,навіть без моїх зусиль народилася наша донечка,така малюсінька,мала подвійне обвиття навколо шийки,котре швиденько зняли. Її поклали мені на живіт,я від щастя навіть говорити не могла. Була 19.25.вечора. Після того мені ввели окситоцин (лікарка попередньо пояснила,шо то для попередження кровотечі,спитала чи ми не проти,чоловік в тому розписався),народилася плацента,все без тріщин,розривів і розрізів. Чоловіку дали перерізати пуповину після того як вона відпульсувала. Дитинку зважили,зміряли(2500,48 см,8-9 балів за шкалою Апгар),приклали мені до грудей. В родзалі ми разом пробули ше дві години,далі нас перевели в палату. Після других пологів я почувалася незрівнянно краще ніж після перших. Донечка на наступний день відмовлялася їсти,весь час спала,я намагалася її будити,але їсти вона далі не хотіла. Я дуже за то переживала. Аж потім,як вона вирвала води,котрих наковталася в мене в животі в неї з"явився інтерес до циці,і то неабиякий. Дитятко здорове,гарно їсть,багато спить і скоро ми своє надолужимо:girl_smile:. Своїми другими пологами я лишилася задоволена. Величезна різниця між відчуттями стимульованих пологів і природніх. Як народжувала вдруге я відчувала як дитина рухалася родовими шляхами,подумки була з нею,мені хоч було боляче але далеко не настільки,як перший раз коли від дикого розриваючого болю я зовсім себе не тямила і більш нічого не відчувала. Дуже вдячна лікарці,шо навіть не намікала на стимуляцію,незважаючи на те,що за протоколом мала би мене стимулювати вже за шість годин після того як відійшли води,постійно була зі мною і підбадьорювала. Після пологів заходила,часто спілкувалася зі мною по телефону.
Я так і не знаю чому я народила швидше терміну,краєм вуха чула розмову лікарки з акушеркою про пласку плаценту,шо дитина далі не мала куди рости. Мене і направду весь останній час в животі тиснуло,так ніби дитинці мало місця,але з іншого боку то не заваджало їй до передостаннього дня крутитися на різні боки. І ше,можливо,через молочницю,котра мене дуже турбувала всю вагітність і лиш дуже на короткий час піддавалася лікуванню.
Разом з тим добре те,що добре закінчується. Ми з чоловіком щасливі своїми найкращими в світі донечками:girl_in_love:.

Vesnyanka
08.04.2010, 18:18
Нарешті і мене дійшли руки до написання історії. Адже малятко постійно спочатку хотіло бути біля мами, а справлялися (і справляємося) ми з чоловіком самі.

В понеділок, 11.01 мене поклали в патологію з відкриттям в один палець. Там я гарно відпочила до четверга, слухаючи байки бабці-ліфтерки та історії інших дівчат. В четвер ввечері мене почав трохи поболювати живіт. Не сильно. Десь –колись секунд по 5. Але біль був не такий як на місячні. Швидше як укус бджоли, тільки сильніший і «більший по площі». Але явно на перейми було не схоже. Проте, на всяк випадок, пішла в душ – ну не з брудною головою мені з дитинкою зустрічатися. Біль почастішав. Коли нарешті вирішила звірити по годиннику, то вийшло таке: 21-55, 21-58, 22-01, 22-04…. Пішла здаватися. Чергова акушерка покривилася, але побачивши записи черговому лікарю подзвонила. На другому кінці тирада – його вже енний раз за вечір викликають. Але прийшов. Йому б ще ніж в руки і був би м’ясник натуральний. Виявилося – відкриття в 5 см. Акушерка принесла мій телефон, а лікар замість повідомити мою лікарку про стан справ почав розпитувати що робить, чим зайнята – свято все-таки. І я згадала, що на рахунку 15 грн (забула про поповнення попросити чоловіка). А як не встигне сказати? Встиг. Відправили в родзал і залишили саму. Я порозглядалася, повитягала свої речі (для пологів, для дитинки), поскакала на м’ячику. В 11 (чи то в 23) приїхала лікарка. Відкриття було вже сім см. Боліло далі не дуже сильно. Поставили крапельницю з фізрозчином. Перейми стали трохи сильніші. Реально важко стало ближче до 12. Біль став сильним, періодично збивалася з дихання. Акушерка нагадувала про це, а також сама подавала воду, накривала-розкривала мене. Мені чомусь стало холодно і почало трясти. Пробувала ходити – не допомогало. Вже потім я подумала, що було варто спробувати присісти чи сісти. Акушерка намагалася робити масаж спини. Але це не допомогало, бо і спина не боліла. Лише живіт.
На крісло вилізла доволі легко. І власне тут, під час потуг мені найбільше бракувало коханого (народжувала на Мечнікова – карантин). Між потугами я просто відключалася, завдяки чому мабуть збирала сили на наступні поштовхи. Слова лікарки і акушерки звучали щораз десь далі і далі, і треба було багато зусиль, щоб почути і зрозуміти їх. Все навколо я бачила окремими кадрами: акушерка з лікаркою, якийсь чужий лікар, сновигаючий туди-сюди, якийсь рух і моє сонечко в мене на животі. Таке червоно-синювате, з довгими війками… Далі дуже швидко народилася плацента. Ще деяий час мене зашивали (порвалася – мабуть моя молочниця, яка ніяк не хотіла вилікуватися). А я заглядала що роблять з моїм сонечком.
Потім нас залишили на 2 години вдвох. Заюся присмокталася до циці, після чого довго дивилася на мене своїми великими темно-сірими оченятами.

сніжна
10.04.2010, 16:58
Вирішила і я написати свою історію пологів,щоб майбутні мамочки зрозуміли : пологи- це не страшно, пологи- це один з найяскравіших днів у вашому житті.
З часу мої пологів уже минуло більше 5 років. І народжувала я у одному ще з "доремонтних " пологових.Але,навіть якби повернути час назад, я б нічого не змінювала.
Вагітність була планованою і... несподіваною водночас ( ну не сподівалася я з першого разу). І протікала вона прекрасно до того часу, поки не вирішила стати на облік до однієї сумнозвісної зав. ЖК.Буквально за 2 тижні я умудрилася потрапити на збереження з дуже невтішним діагнозом. Водночас, вважаю цей факт і "плюсовим":- це дало мені змогу згодом вирішити змінити лікаря і ЖК та спокійно доносити вагітність; - це дало змогу в авральному режимі і чисто випадково, фактично "з вулиці" потрапити до чудової лікарки з пологового,що в подальшому і визначило щасливий фінал.
Слід сказати,що усю вагітність моя дитина вирішила займати виключно сідничне положення,що викликало величезне занепокоєння лікарів з ЖК, мене ,але абсолютний спокій у лікаря з пологового. На строці у 36 тижнів мені випадало ще одне УЗД ( мала проблеми з плацентою- треба було прослідкувати). В ніч перед УЗД просто відчула,що малюк зайняв ін. положення. В день УЗД, до мене з кабінету вийшов УЗДист Вінницький і спитав мого дозволу на присутність при огляді студентів-медиків. Я нічого не мала проти. Усі гарненько мене порозглядали і в заключення і почула, як він пояснює студентам: коли дитина довго займає сідничне положення і перевертається в останні строки- дуже велика ймовірність замотування у пуповині ( що потім і підтвердилося при пологах). А ще,моя дитина завжди займала у животику таке положення, що за усі УЗД жодного разу не вдалося визначити її розмірів. Тому на пологи я йшла із заключенням, що оскільки сама маленька, набрала за вагітність дуже мало, животик маленький- дитинка буде біля 3 кг ( в результаті- виявилося 3800 і окружність голівки-37 см ).
На пологи мене поклали у патологію за кілька днів до ПДП.Причиною було те,що я народжую вперше+ наявні деякі ускладнення з плацентою+ по термінах, поставлених у ЖК час народжувати був фактично за 2 дні ( хоча я знала,що це має бути пізніше-знала точну дату зачаття та й тривалість циклу). Наслухавшись страшилок зі сторони, в патологію йшла як на ешафот. Лікарка,мене побачивши,заспокоїла: тут не тюрма, після огляду- аналізів можеш йти гуляти з чоловіком. Лише повертайся ночувати. Після цього оглянула мене на кріслі і щасливо повідомила, що народжу я таки не у строк ,поставлений ЖК, а на тиждень пізніше ( що співпадало з моїми розрахунками і підтвердилося реально).
Тиждень у патології минувся швидко- все виявилося не так страшно. Ми з дівчатками дивилися маленький ТВ, читали журнальчики, спілкувалися, втікали на вулицю з рідними ,які приходили нас навідати. Дехто- робив вилазки у кафе гуртожитку за водичкою чи на шашлики з друзями у неділю.
Наближався звісний день „Х”- середа. І ,відповідно, огляд Маркіним усіх вагітних, строк яких перевалив за 39 тижнів.Я страшенно не хотіла до нього на огляд. Просто патологічно... Малюк видно теж, оскільки, у результаті, народився за кілька годин до професорського огляду.У вівторок мені ще раз узяли усі аналізи, назначили ще одне КТГ плоду. Вранці прибігла на обхід моя лікар ,питає : ти як? Відповідаю,що тишина. Вона йде, а у мене починаються перейми .Я спочатку думала,що це тренувальні,тому вирішила нікого не турбувати. За годинку мені було назначено КТГ і під час його проведення дивним чином змінилося обличчя лікарки,яка його проводила ( як я зрозуміла, на апараті вона вже побачила початок регулярної діяльності, але не хотіла мене лякати. Сказала,що усе гаразд). Після цього я подзвонила чоловіку і ми пішли гуляти.Весь період з 12 дня до 19 вечора мене безперестанно періодично прихоплював живіт з інтервалом у 5-7 хвилин.На той час вирішила нікому не зізнаватися ( а раптом це тренувальні?). Щоправда, чоловік помітив ,що зі мною щось не так і спитав: „Може повернемося у пологовий?”. Відповіла ствердно, але за перейми не зізналася. Зрештою, все було терпимо,під час місячних у мене болі були не менші. Лякало лише зменшення періодичності до стабільних 5 хвилин. Повернулася у пологовий, сіла вишивати ( поставила собі за ціль – поки не вишию певний елемент- ще не час родити). Коли дошила хвостик „павліну”,вирішила,що пора. Тут і сусідки по палаті питають : „Чуєшся недобре? „. Тоді признаюся, що піду, мабуть, „ здамся” черговому.
На ту ніч мені трапилася зовсім неприємна зміна медсестер у патології. На моє звернення про періодичність перейм у 3 хвилини, ліниво зреагували і лише відповіді на запитання про те,що перейми вже йдуть 10 годин, термін народжувати- фактично на наступний день,- змусило йти їх шукати чергового лікаря. Прийшла дуже приємна ( на жаль не пам ятаю її прізвища) старша,біленька, російськомовна жіночка в окулярах. Оглянула на кріслі. Вердикт : ти у пологах, але за 10 годин перейм відкриття лише на один палець.Зараз будемо дзвонити до твоєї лікарки. Це було вже біля 22 години вечора. Моя лікар, не зважаючи на своє попереднє день народження, дві ночі у пологовому перед тим, одразу мені ще по телефону сказала: судячи зі слів чергової,ситуація не зовсім проста, але я зараз приїду .(До слів мушу сказати,що у нашій сім ї по жіночій лінії є одна особливість,яка утруднює протікання пологів).Приїхала вона за хвилин 20, і в пологовій залі ще була до того, як мене підготували до переводу з патології). Надалі мене познайомили з акушеркою Лесею. Їй в протіканні пологів я завдячую не менше, ніж лікарці. Зазначу ще й те, що спільні пологи тоді не практикувалися,тому розраховувати можна було лише на власні сили та порядність медперсоналу. Усі наступні 7 годин від мене практично ні на хвилину не відходили ні Леся, ні Оксана Григорівна. І хоч у ту ніч народжувало ще 6 дівчаток, у лікарки я була – одна, акушерка теж була лише зі мною. Всю ніч вони були біля мене: зі спогадів виринають музика,яка грала всю ніч ( Боярського і його „Зеленоглазое такси” буду пам ятати вічно), лікар та акушерка,які закутавшись у пледи сиділи у хвилини передишки на сусідньому ліжку біля мене ( передродова палата тоді складалася з 3 ліжок,а родзал був навпроти), прохання у якийсь момент ( десь о 2 ночі) провести мені КР ( отакі дурні думки у голову залазили),бо вже не витримую і лікарське „обнадійливе”: „Сама народиш. Правда, ще не зараз. Попереду- ще 3-4 години.Налаштуйся на роботу”.А ще- моментальні їх реагування на нестандартні ситуації не лише у мене, а у дівчинки,яка народжувала у ін.лікарки на сусідньому ліжку.Навідувалася і чергова лікар,яка оглядала мене у патології і теж цікавилася моїми справами.Звичайно, було і не без „краплі дьогтю” у вигляді санітарок, але то , мабуть вічна тема...
Одним словом, на славнозвісному пологовому кріслі у недвозначній позі я провела небагато- туди мене акушерка фактично на собі перетягнула в останній момент. І рівно через три потуги, пильно, через останні сили слухаючи вказівки лікаря, я народила сина. А ще, акушер і лікар зробили усе для того, щоб не проводити епізоо. В результаті , я народила дитину з об ємом голівки у 37 см , обмотаного у пуповині навколо шиї,без жодного розриву та розрізу. Щоправда, внаслідок сильного кальцинування плаценти в останні тижні вагітності сталося так,що вона відійшла не повністю. Це було помічено одразу ж у пологовому залі ,тому провели ще й чистку. Але ця процедура одразу після пологів фактично не відчувалася. Пощастило і із неонатологом,Елеонорою Вікторівною,яка не лише прийняла у пологовій залі дитинку, а й вела її усі 5 тодішніх днів перебування у пологовому.Щодня, о 9,30 вона приходила у палату ( тоді дітки були ще окремо від мам) і детально розповідала,як провели ніч наші малята, відповідала на запитання і т.п. Знову таки, не можу не згадати і про медсестер та санітарок, серед яких траплялися відверті сво... і абсолютно чудові люди...
З того часу, я неодноразово бувала у пологовому по власних справах, та й до родичів коліжанок приходила. Змінилося багато і кардинально. Про це навіть не доводилося кілька років тому ще й мріяти. Але, повторююсь, прокручуючи плівку назад, я пішла б на такі ж пологи навіть у ті ж умови. Адже головне- це психологічне налаштування вагітної на процес, який закладений самою природою. Звичайно, хороший лікарський фактор теж має значення. Але внутрішня готовність до нормального перебігу пологів самої майбутньої мами – на першому місці.

Януся
03.05.2010, 15:57
Поки донечка солодко спить, є час написати про пологи :)
Почнемо з початку. Вагітність була довгоочікуваною та бажаною, проходила легко та без ускладнень. До пологів теоретично я підготувалась на курсах та багато читала сама, в тому числі і ДП :). ПДП у нас була 1 квітня, зізнаюсь чесно я хотіла, щоб доня народилась швидше, дуже нетерпляча була в останні тижні. Та донечка дала мені поїсти паски і ковбаски, виходити не спішила.
Дякувати Богу мій лікар не прихильник стимуляції, сказав, щоб насолоджувалась вагітністю і не переживала.
У середу 7 квітня о 22:00 почав нити живіт, чому я страшно втішилася, швиденько пішла в душ, і сіла на чумадани. В цей час я була у батьків, мама страшно панікувала і о 00:30 мене повезли в пологовий. Лікар приїхав через 10 хвилин після дзвінка, відкриття було всього 2 пальці, так що я пішла дрімати і очікувати сильніших перейм.
До ранку, на жаль, відкриття стало всього 3 пальці, черговий лікар, який прийшов на огляд переконував у необхідності стимуляції, бо я страшно переношую...
Мій лікар сказав заспокоїтися, просити лялю на вихід і присідати скільки зможу, таким чином допомогти матці запрацювати.
Не пам"ятаю скільки разів я присіла, на наступний день ніг не чула, та о 12 дня перейми стали регулярними. Я думала, що біль буде невиносимий (наслухалась дурних історій), та я цілком добре себе почувала, дихала, як нас вчили на курсах і була на диво спокійна.
О 15:00 відійшли води, чисті і дуже багато.
Я раділа, що скоро вже побачу донечку. Народжувала я у сімейному залі, чоловік в цей день не зміг бути поряд зі мною, підтримували мене батьки, які дуже переживали.
О 18:00 перейшла на крісло для родів і мене почало страшно трусити від переживання, щоб з лялею все було добре. Лікар переконав заспокоїтися і попросив не рухати тазом, бо от-от народжу. І дійсно я 3 рази гарненько потужилась (ще раз дякую Школі народжувати) і донечка вже кричить на животі. Відпочивала вона на животику 2 години, пуповину перерізали через 20 хвилин, цицю шукала активно і дуже гарно вперше погамала. Ніч після пологів я не могла спати, все любувалась донею і багато разів пропонувала їй поїсти :)
Загалом від пологів у мене залишились лише позитивні враження, з радістю буду народжувати наступних діток:)

Фіяна
04.05.2010, 13:41
Поки в нас ще дуже свіжі спогади (ми ще в ПБ), напишу як народилась наша друга донечка –

Зачаття та вагітність
Другу дитину ми дуже хотіли і планували…До зачаття активно готувались з початку минулого року в молитві – духовно, фізично та морально… До «практичних» дій перейшли на початку серпня, коли поїхали відпочивати з друзями на море в Болгарію. Додому ми приїхали вже з вагітним животиком :girl_tender: (як потім виявилось, наші друзі також :))…
Вагітність протікала чудово, але була зовсім не схожа на першу – з яскравим токсикозом, печією, дискомфортними відчуттями, болями та важкістю в спині та попереку…
Незважаючи на фізичний дискомфорт, я не втрачала бойовий дух та настрОй – моє позитивне налаштування на успішні пологи активно підтримувалось та підживлювалось чоловіком, докторами з жіночої консультації та з пологового будинку.
Приблизна дата пологів – 2 травня (повних 40 тижнів згідно циклу). Вже десь з початку квітня я почала відчувати тренувальні перейми, збільшилось навантаження на сечовий, почались тривалі години нічного безсоння, інших яскравих передвісників не було.
Так як наша перша дитина народилась як подарунок свекрусі на уродини, ми жартували, що друга може народитись як подарунок на уродини свекру (5 травня) або бабусі чоловіка (28 квітня).
28 квітня вранці я відчула конкретну важкість та більший ніж звичайно тиск на сечовий та промежину, як завжди, передзвонив лікар з пологового, щоб довідатись як наші справи, і попередив що він цілий день буде за межами Львова, і зможе приїхати не раніше ніж за 1 годину після дзвінка. Ми попросили дитинку ще не поспішати, мій настрій того дня був дуже мінливий – тривога очікування чергувалась зі спокійними щасливими хвилинами вишивання. Ближче до вечора я таки вирішила прийняти запрошення на каву від наших двох вагітних чарівних форумлянок, - за милою позитивною бесідою ми провели кілька годин у Світі Кави, а потім ще 1 годину – гуляючи з чоловіком вечірнім містом. Засинала я втомлено-щаслива :)

Пологи
На наступний день, 29 квітня я прокинулась близько 8 ранку, перевернулась на спину і за кілька хвилин відчула внутрішній різкий рух-удар, разом з ним на ліжко вилилась певна кількість води, одразу за ним – такий самий другий… То таки були води – чисті і прозорі, без інших кров’янистих виділень чи слизу. Мене відразу опанувало величезне відчуття щастя і внутрішнього спокою, з ним я і пішла будити чоловіка, котрий спершу трохи злякався, але побачивши мою щасливу посмішку, вмить заспокоївся. Ми передзвонили доктору, поснідали, зібрали старшу доню в садочок, відвезли її туди, по дорозі в ПБ ще заїхали в магазин, щоб купити вологих серветок (в садочок та магазин чоловік ходив сам, бо води дуже активно підтікали)…
В пологовий ми приїхали близько 9.40, до 10.00 тривало оформлення в приймальному відділенні, десь о 10.10 ми з чоловіком вже були в родзалі, де мене одразу оглянув доктор – відкриття 3 см. В 10.30 відійшов слиз та невеликий згусток крові і я нарешті відчула перейми, котрі постійно посилювались та частішали, як результат – в 11.00 було відкриття 5 см, в 12 годині – повне відкриття 10 см.
Період перейм був дуже контрольованим та відносно легким – ми з чоловіком постійно змінювали пози, найлегше мені було спочатку в колінно-ліктьовій, а потім лежачи на лівому боці. Дуже допомагав масаж попереку вище копчика круговими рухами, котрий робив долонею чоловік.
Потуги почались десь близько 12.10… Потуги мені було дуже важко контролювати – відчуття дещо притупились - я перестала відчувати прихід нової перейми (напевно внаслідок перетискання якихось нервових закінчень), мені постійно тряслись ноги і я в результаті почала хвилюватись, що я не можу ними добре впертись, контролювати дихання також мені ставало дедалі важче – чомусь мені видавалось, що мені важко гарно вдихнути і ще важче правильно видихнути. Далі я просто намагалась чітко виконувати вказівки доктора та акушерки, бо зрозуміла, що не зовсім володію ситуацією… Вдих-видих, вдих-видих, короткий перепочинок… і так кілька разів - потуги тривали півгодини – о 12.40 народилась наша золота Донечка – 3.600 кг, 55 см! :girl_in_love::girl_in_love::girl_in_love:

Згодом народилась плацента і доктор провів огляд – не було жодного розриву та тріщин - завдяки Божій помочі, чоловіку, докторсько-акушерській команді все сталось відносно легко і дуже правильно, так, як я собі уявляла і мріяла…

Все, що відбувалось після 12.40 в деталях пам’ятаю дуже слабо – перед очима і досі щасливі сльози чоловіка, його очі, руки і поцілунки, перше знайомство доні з цицею і її перший міцний сон в обіймах мами та татка…

Щиро дякую Господу Богу за велике неосягненне Диво народження нового життя…

Лідочка
14.05.2010, 14:32
Ну нарешті і я готова написати свою розповідь про пологи, можливо не саму оптимістичну і позитивну але зі щасливим закінченням це точно:)
Отже, тест на вагітність (енний по рахунку:)) нарешті показав нам ці завітні дві смужечки і ми з коханим сповнені щастя і сподівань почали чекати на наше малятко. Вагітність проходила дуже добре, токсикоз був але дуже легенький, навіть токсикозом і не назвеш, так, легкий дискомфорт:), я літала, як на крилах!!!
ПДП мені ставили на 5 квітня, тож на 31 березня в мене була призначена зустріч з лікарем у якого буду народжувати. По дорозі до Львова чоловік мене тероризував щоб я сказала лікарю, що живу на даний час в Червонограді і добиратися буду звідти. Я мовчала і кивала головою, але збиралася "упустити" цю деталь, так як лягати наперід в ПБ не було бажання. Лікар подивився, голівка низько, і т.д. і сказав йти додому, чого на свята тут сидіти, якщо 5-го не народжу то 6-го з речами....Я вже було зібралася виходити, як мене "замучила совість" і я сказала...Тут все "круто" помінялося:) і мене лишили в ПБ (за що я потім дуже "дякувала" чоловікові і собі).Тоді термін в мене був 39-40 тижнів, а народила я в повних 42:). Можете собі уявити як я хотіла вже народити за 3 тижні перебування в патології, коли мені телефонували і питали "Ти ше нє?", то я вже жартувала, що того року народжувати вже не збираюся. Загалом було весело, дівчата в палаті були класні (правда їх помінялося декілька "партій"), мене там вже називали паханом:). Лікар не спішив мене "народжувати" а я і не просила. На мої питання "коли?", відповідав "Ти кудись спішиш? Я ні, чекаєм, чекаєм...". Правда кожного разу після огляду як я питала чи якесь розкриття, то мовчав або казав "Тебе это надо?". Вже на терміні 41-42 після огляду сказав щось по плоский міхур, що голівка не може вставитися і що поки не відійдуть води або їх не пробити то процес все одно не піде. Відкриття як було 2 см. на 39-му тижні так і лишилося. Але на моє питання, що будем робити, сказав "Подождем день-два", через 2 дні знов чекаєм, потім знов чекаєм, накінець каже "Я не маю ніякого бажання тебе стимулювати, але якщо до закінчення 42 тижня не родиш, то будем "рожать". До понеділка я таки не родила хоч по сходах находжувала 30 поверхів вверх і вниз. Вранці 19 квітня прийшла палатна, питає "Лідочка ну шо, нічого, тебе зовсім нічого не болить?" кажу "Ні...". До професорського обходу мене слава Богу забрали в родзал (за 15 хв. до нього), не хотілося мені відчути ще перед пологами того "кайфу". Отже в 12.00 я вже (після клізми, до речі нічого страшного там немає, а найбільше я боялася саме клізми, а не пологів, пологів я не боялася зовсім я про них мріяла:)) я вже була в родзалі. Я подзвонила чоловікові, що сьогодні народжую, він чказав "Я вже виїжджаю." Для мене це було несподіванкою, так як цілу вагітність він був категорично проти СП, а тут він їде з Червонограда на спільні пологи, це додало мені оптимізму і впевненості, що все буде добре. Прийшов лікар - пробив води. Залишили мене чекати переймів. Переймів не було...Поставили крапельницю, щось трошки почалось (як казала акушерка, дуже ніжна стимуляція:)), приїхав мій коханий і мені вже стало веселіше ми розмовляли, сміялися, каталися на мячику, перейми трохи посилювалися, але були терпимі, потім ще посилилися, а потім почали слабшати....Поставили ще одну крапельницю, прийшов лікар, подивився, як я зрозуміла все стоїть на місці, сказав "Готуйся, що це буде дуже довго і неприє
мно." Перейми сильнішали, мені вже не було смішно з жартів чоловіка, я не хотіла щоб до мене хтось торкався посто щоб чоловік тримав за руку...Прийшов лікар, прогресу нуль, а пройшло вже 4 години стимуляції, по його обличчю бачу що не все так гарно як би мені хотілося. Каже "Ліда, візьмися міцно за ручки, і постарайся не напружуватися, дихай...". Короче, почали відкривати шийку "вручну", сказати, що це боляче - це нічого не сказати, добре що там були ті ручки і підставки під ноги з пасками...Так тривало 10 годин, переймі такі, що терпіти несила, а розкриватися нічого не розкривається, голівка не опусається чомусь, перейми не прогресивні, відкрили мене до 8 см. і питають (питають, бо біля мене вже було 3 лікаря і акушерка) "ну ти хоч трошки какати хочеш?", каже "Ні". Почала тужитися своїми силами, нічого не виходить, нічого мені не помогло ні крапельниці ні гарячий укол, ні півтаблетки за щоку. Слуємо серцебиття - падає, 140 - а на переймі відразу 70, слухали довго, приймали рішення всі разом про КР. Данков каже "То все ще буде тривати дуже довго, дитина може і не витримати, в неї вже і так стресу вистачає після такої стимуляції, треба кесарити, інакше толку не буде". Мені було все одно, аби з дитинкою було все добре, я так і сказала, чоловік теж погодився. Я вже чекала того наркозу, як манни небесної, 5 хв. здаються роком, я вже погано розумію що робиться, перейми безперервні, анестезіолог мене питає якісь дурниці (як мені тоді здавалося:)), щось привязують, колять, дають кисень, а я кажу "нафіга мені ваш кисень, давайте наркоз!!!" вони сміялися, а мені тоді було несмішно:). Памятаю, що на годиннику було 22.05 коли зі мною ще поводили якісь маніпуляції, потім маска, два вдохи..... і тут мене вже питають чи я їх розумію, чи можу дихати, махаю головою що розумію, але ж дихати не можу (попробуй подихати з трубками в горлі:)), все розумію а сказати не можу, починаю махати головою, нарешті витягають ті трубки. Анестезіолог "Вітаю, хлопчик 3400, 56 см." я - "ого, такий довгий як тато..". Вивозять мене з операційної, чоловік кричить "Ліда в нас такий гарний Дмитрик є!!!!", я - "Дмитрик? Ну добре хай буде Дмитрик:)". Потім мені ще чоловік фото маленького показував, я його 10 раз просила щоб показав ще, бо я вже забула який він...Отак в 22.20 народився найрідніший, найсолодший синочок на світі - наш Дмитрусик-котусик.
Пишу зараз - і не віриться, що ми то все пройшли, бо воно так швидко забувається, а ще, найголовніше що біля мене був мій чоловік - він дуже мені допоміг, підтримував, відволікав, давав попити, гладив мене і казав що я молодець, коли мене забрали в операційну, сидів на коридорі і... плакав, він перший побачив нашого синочка, перший пригорнув до себе і поцілував, такого щасливого його я не бачила ніколи в житті. Я з впевненістю можу сказати що ми народили нашого сина разом і вдячна я йому за це безмежно.
А тепер, чому сталося саме так.... Голівка в мого масіка була величенька 37 см., може для когось нормальна а для мого тазу завелика, тому він і не просувався, він просто не міг туди "вміститися", сама я його би ніяк не родила, хоч би навіть і три дні родила....+ відсутність родової діяльності - можливо це спадково, в мами моєї було все аналогічно, правда води самі в неї відійшли, але перейм не було, стимулювали, правда мене витиснули - в результаті чого мала вивих. Олегу Веніаміновичу я дуже вдячна, знаю, що якби не було необхідності він би і не стимулював і не кесарив, за 3 тижні в патології я вже в цьому переконалася, він завжди за максимальну природність пологів, ніколи не поспішає "розроджувати".
Хлопчик наш дійсно був переношений, води були меконіальні, а шкірочка з нього злазила дуже - всюди, на ручках, ножках, спинці, навіть на лобику. Народився 6/7 по Апгар, дуже вимучений і ослаблений. Правда на цьому наші пригоди не закінчилися, але це вже зовсім інша історія.
Дівчатка, вам всім майбутнім матусям бажаю легких пологів і здорових маляток!!! Памятайте - пологи це тільки декілька годин і то все дуже швидко забувається, а дитинка того варта на всі 100%!!!!

FosIana
18.05.2010, 14:53
Моя вагітність стала для нас з чоловіком справжнім щастям. Я запідозрила, що вагітна десь на 2 тиждні, ще до того як в мене мали бути місясчні. Бо замітила за собою патологічну тягу до апельсинового соку і дивну зміну апетиту :girl_crazy:Як тільки був 1 день затримки одразу купила тест, і вдвох з чоловіком розглядали чи є друга полоска чи ні, бо вона дуууууууже слабо проступала :)

На наступний день вирішила здати аналіз крові, щоб точно знати :) І в той же день вечором мені підтвердили , що ми чекаєм нашу квіточку.
Вагітність в мене проходила не просто. На 7 тиждні почалась кров"яні виділення, загроза, але за допомогою лікарів змогла зберегти вагітність. Через те я ходила до знайомого лікаря що 2-3 тиждні на узд, для перевірки чи нема інших ускладнень.
На 16 тиждні прийшлось пережити ще один стрес, на черговому огляді показало відкриття шийки матки на 11 мм. Вирок лікарів не втішний : необхідна операція, ставити шов на шийку матки, щоб на більшому терміні, коли вага дитинки стане більшою, не втратити її. Але і сама операція несла певну загрозу для вагітності.
Сьози, переживання, операція.... Робили її під загальним наркозом. Потім ще 2 тиждні в патології на збереженні.
Але ми і це пережили. Далі вагітність проходила більш- менш нормально.
Наступає 36 тиждень вагітності і в мене в один чудовий день різко опускається живіт, робить такий собі "бух". І починається жара, тренувальні перейми, біль в спині, недоспані ночі, тобтону вже дуже активно ми почались готуватись до пологів.
Через той шов мені потрібно було лягати за 2 тиждні до пологів в патологію, щоб його зняти, і далі лежати і чекати пологів. Ми домовились з лікарем, що ми приїжджаєм до нього 15 квітня. Числа 10 квітня в мене почались нууу дуже активні тренувальні перейми. Ми з чоловіком налякались, бо до пологів треба зняти той шов.Чоловік сів біля мене, став гладити животик і розказувати доці, як ми її чекаєм, але хай вона не спішить. Дочекається 15 числа, щоб мама була під наглядом лікарів. І що ви думаєте? Доця послухалась. Наступні дні були нормальні, а 14 числа взагалі затишшя перед бурею.
А 15 посалось:
1. Пологи в мене почались несподівано під ранок. Десь біля 5 в мене відійшли води, я проснулась від того що мені мокро. Швидко розбудила чоловіка, позвонила лікарю, кульки руки та махнули в род дом.

Заїхали рекордно швидко за 12 хв .
2. Лікар вже мене чекав оскільки в мене нестандартна ситуація, шов на шийці матки, що не дава їй передчасно відкритись. Тому треба було терміново його зняти. Завели на 4-йповерх, швидко переоділи, і на крісло .Тут почався перший етап моїх пологів. Лікарі почали знімати той шов, але вони не були впевнені, що він в мене один (часом накладють 2-3). Тому потім ще, довго шукали чи нема ще. ОООООООО це було щось. В мене там все зовсім не було готове, схаток теж не було, так що чарівні пальчики лікарів я відчула в повній мірі.
2. Після цього лікар сказав що до 11 чекаєм як в мене буде ситуація з розкриттям, якщо погано, то тоді почне стимулювати. Десь о 6.30 в мене зявились легкі схватки, розкриття було 3 см і шийка матки не згладжена.
3. В 11 мене підключили до капельниці,бо розкриття було 3.5 см і прогресу не спостерігалось. під капельницею я пролежала до самих потуг. Це була каторга. Рухатись не можна було, лежати тільки на одному боці. А ще кожні пів години лікар приходив і в ручну розкривав мені шийку. Потім приходили його колеги. І теж робили мені "масаж". Я вже не могла лежати, було важко. Але лікар підбадьорював мене, а я його. Лежу на тому ліжку , робить лікар мені масаж а я йому в перерві між схавтками " Ви там акуратно, дивіться, щоб мала за пальця не вкусила" До 4 години ситуація була погана, бо шийка далі дуже повільно готувалась. Я зрозуміла , що лікарі почали розглядати варіант операції. Але тут закликали Пані лікарку, призвище якої я згадати не можу вона такий мені масажжж замутила, що після її чарівних пальчиків процес Пішов.

4. Мене десь зо 2 рази садили на крісло, але щось потуги не йшли. Прийшов ще один лікар, щось там натиснув, поктрутився біля мене і накінець процес вже зрушився до свого логічного завершення

5. Ну потім я ще трохи походила, постогнала покричала, і висадили мене на крісло. Менше 10 хв, і моє прекрасне сонечлко мене на грудях. Плаче і голосно свариться з лікарем smile.gif

Хоч мене і прийшлось надрізати і накласти зовнішін шви, зараз я себе чудово почуваю.

Так що дівчата не бійтесь. То того варте. Може на схватках я і думала, що за 2-м та НІКОЛИ, а як моє сонечко виклали мені на груди, я собі вирішила років через 2-3 поїдем за братиком.

От моя доня, чемна послухалась татка. До 15 досиділа, але татко забув домовитись про годину :girl_smile:

Уляночка
20.05.2010, 15:53
Дві різні дороги до синочків.....
Стимулом до народження Любчика стала сумна подія в нашому житті - раптова смерть мого тата..тоді виходом із депресії Бозя дарувала мені позитивний тест на вагітність, яку ми планували, але вже 3 роки як відкладали, щоб повністю бути "готовими" до батьківства...Отже, ПДП пологів була 5 липня...вагітність проходила дуже легко, на "одній хвилі", незважаючи на 25 набраних кг, я літала до останнього дня...от 2 липня, це була неділя, ми з Юрком пішли на наш місцевий базарчик, щоб купити мені халатика, а потім я шаленно захотіла хот-дога і вже хрумаючи його відчула, що свято наближається- почалися легкі перейми...це була 14-15 год..прийшовши додому. я лягла і біль трохи притупився, але моя мама все наполягала, щоб я подзвонила лікарю, а я все пручлась, аж поки в 20.00 в мене не відійшли води..тоді дзвінок лікарю і ШОК - він не приїде, бо на пікніку за Львовом і, як я зрозуміла, троха випив...але дохтор мене заспокоїв і сказав, що мене чекатиме в пологовому його колєга....в 22.00 ми побачили колєгу і я "офігіла" - якщо хтось пам"ятає групу ФАНТОМ 2, то її соліст...але виходу не було і я чемно пішла на огляд на крісло, а далі стандарт - крапельниця,уколи, неможливість вставати, міряння серцебиття дитини, страшилки, якщо серцебиття не внормується, то будемо кесарити.....але Бозя була з нами і при потребі сходити на судно я встала і почула потугу, а за цим і побачила голівку....далі - крик акушерок, бо в палаті ні дохтора, ні санітрарки, ні дитячої..я в прямому розумінні заскакую на крісло і дохтор розрізавши мене витягує Любіка..потуг як таких не було, бо синочок "вискочив" ще в позиції,коли я стояла..а далі - неймовірне відчуття щастя..Любіка виложили мені на животик, я тішилась, що він у мене такий красунчик..далі неприємне "шиття" і приємне знайомство з татком, який за 3 год. після пологів прийшов знайомитсь з синочком....тобто перші пологи -стандарт-схема акушерської практики в нашій країні, яка, на щастя, була для нас щасливою.....
Бажання народити другу дитинку виникло у мене раптово - я поїхала, коли Любчику було 1,2 р, на конференцію до обласного Миколаїва, і саме в поїзді, далеко від дому і дитини, мене переповнило бажання народити ще одне чудо....але розуміла, що фізично мені буде дуже важко, тому 11 місяців ми вичікували, поки підросте старшенький, а далі щасливий серпень 2008 і історія вагітностей, що не подарували нам діток...але Бозя - добра і серпень 2009 став початком нового життя у нашій родині....цього разу ПДП - 27 травня, але вже від початку травня я відчувала, що народжу скоріше, бо йшли постійно тренувальні і "ток" бігав по ногах..отже, 15 травня перед обідом ми з Юрком знову сходили на місцевий базарчик і хот-доги…. і ще жартували, що сьогодні точно поїдемо в пологовий , як і 4 роки назад...але на 16.00 я записалась в салон, щоб пофарбувати волосся і зробити манікюр..прийшовши туди я захотіла в туалет, де і зрозуміла, що, мабуть, таки поїдемо - підтекли води, а за 20 хв., сидячи вже з фарбою на голові, почалися перейми що 10 хв. по 20 секунд...регулярні..про це я сказала в салоні і всі нервово посміхались...я подзвонила Юрі і попередила, щоб все було готове....приїхала додому в 19 і подзвонила до лікаря, хоча перейми притупились...лікар сказав слідкувати за рухами і помити підлогу....до 23.00 ми мали зідзвонитись, якщо нічого не зміниться....тоді я зайшла на ДП і знову відчула перейми, пішла мити підлогу,а тут і відійшли води...ми поїхали в пологовий. в 23.00 зайшли в палату, переодягнулись...жодних ліків, стимуляцій і т.д. …перейми були щохвилини "на 3 видихи", через 20 хв. - "на 8 видихів", а далі ще 2 перейми з відчуттям потуг, а лікар вийшов, тому Юра терміново йому дзвонить і за 30 секунд ціла бригада лікарів в нашій палаті, бо "киця народжує", як висловився дохтор....потуги були більш болючі, ніж при 1 пологах, бо Марчик був обмотаний пуповиною, від чого я трохи потріскала.....цього разу пологи були стрімкі, але потуги більш болючі...але все це ми переживали разом з чоловіком, який мені дуже допоміг у плані впевненості, що все відбудеться якнайкраще..так і сталося..а далі перша сімейна трапеза, перші сімейні обійми...дівчата, беріть чоловіків на погови..відчуття «сильного плеча» мені дуже допомогло…
Тепер нас 4 і ми щасливі…кажуть, приходити за донечкою…Дай Боже…Богом Даної нам бракує…..

Nastynya
22.05.2010, 10:26
моя вагітність також, як у Уляночки наступила після важких шести місяців. одразу після весілля захворіла моя бабця(вона мене виховувала і була мені, як мама), серйозно захворіла на рак, півроку тривала важка і круглодобова борьба за її життя, але так сталося, що хвороба була сильніша, а я геть знесилена. але Бозя дав місяць часу щоб відновитися і подарував нам з чоловіком нашу крихітку, яку ми вже давно до нас запрошували. вагітність проходила добре, без усіляких ускладнень, був правда токсикоз, але ж на скільки приємним він був:girl_in_love:поправлялися нормально, розвивались добре і всілякі лишні аналізи не здавали. я і чоловік були налаштовані на сімейні пологи, а ще подумували над домашніми, але нажаль наша ляля з 30-го тижня всілася дупцьою і не думала перевертатися, як ми її не просили, які вправи не робили. тож поїхали знайомитися з лікарем, перший не сподобався, другий також і третій не підійшов, а от вже на четвертому в третьому пологовому зупинилися. всі лікарі налаштовували мене на кесарів, а цей казав побачимо по ситуації і не спішив з плановими кр як інші. правда поклали мене в 39 тижнів в лікарню, а через два дні взнаємо що малеча опустила ножки(а в лікарів це 100 кесарське). лікар просив мене і малечу робити вправи, розмовляти з лялею, бо в них були всякі випадки, але до четверга донечка не перевернулася, а перейми регулярні почалися... тож вирішли на пятницю робити операцію. як я чекала тої пятниці, літала як на крилах, адже я побачу нашу дитинку))) нарешті той день настав, після всіх неприємних процедур я влетіла в операційну, залізла на той стіл і ще жартувала на ньому з анестезіологом))) потім почали мастити живіт а я почала переживати, що от зараз без наркозу будуть різати. в останнє подивилася на животик свій і сказала лялі що люблю її. дали кисень і... я прокинулась. всі крутилися навколо а я не могла зрозуміти що сталося чи то операцію відмінили чи що, питаються як мене звати, хто поряд, а потім кажуть що вже все, операція пройшла. разів 10 я перепитувала скільки важить мала і який ріст, і ревіла в післяопераційній від щастя. в донею першим зустрівся чоловік, чекав в коридорі доки вона закричить а потім годину тримав її на животі у себе. казав що повзла до циці і шукала її, шкода що не до моєї... але принесли нашу красуню і медсестра каже що вона змерзла і питає чи будемо гріти, ясно що будемо і нарешті я побачила цю неземну красу. поклали донечку коло мене, щоб гріла, поряд сів чоловік, ось воно щастя, моя родина!!! і я знову розплакалась. ще в палаті я казала що хочу ще дітей!))) а потім тиждень в пологовому. донечку до грудей давав чоловік і памперс також він перший міняв, потім мені показував як та справа робиться... а потім виписали додому і от ми вдома гарно бавимося іграшками і махаємо голою дупцьою))) так чоловік потрібен в пологовому, інакше він не побачить коли ж його маленька частинка приєдналася до сімї)))

anka
23.06.2010, 13:50
В мене була неймовірна вагітність, якою я не встигла насолодитися і в повні відчути її смак. Почалося з того, що одного ранку донечка вилізла на мій живіт, підняла футболку і почала його цілувати... В нас із чоловіком закралися підозри, які згодом вилилися в дві смужки:)
кінець вагітності теж цікавий- на початку червня я гуляла з малявкою в сусідньому подвір'ї і познайомилися там з двома дівчатками приблизно клас 5-й. Одна із них питала на якому я місяці і хто в мене буде. я сказала, що 9-й, але статі малька не знаю. На що дівчинка сказала, що я народжу 9-го червня хлопчика:) так і вийшло.
Я відразу визначила термін вагітності і призначила собі дату пологів на 15 червня. На облік не ставала до останнього (гроші мають вплив і аби отримати лікарняні перед 30-м тижнем довелося показатися лікареві на очі). Від УЗД відмовилась, зробила лише перед пологами і попросили не казати стать малюка- з чого дуже щасливі- дуже цікаво вийшло.
Домовилися в медінституті в лікарки, в якої народжували донечку (Михайлів Ольга Омелянівна-сонечко!), вона зробила УЗД і сказала, що пологи можуть бути раніше. я на чемоданах сиділа тижні 2.
Прийшла в назначений термін подивитися. відкриття вже було 2 см, але вона сказала, що то ще не показник, що це другі пологи і матка відкривається за якийсь час перед пологами, але що вже ось-ось. Домовилися зустрітися через 3 дні. Вона не є прихильником ані стимуляцій, ані УЗД, ані інших зайвих втручань. Я питала, а що якщо буде явний перенос ітд, на що вона відповіла, що нема чого за це хвилюватися, дитинка знає, коли їй з'явитися, що про старіння плаценти нема чого думати і що зайвий раз світити мене УЗД не буде. Максимум, коли буде виглядати конкретне переношування дасть касторки випити:).
зустрілися ми не через 3 дні, а через день.
вночі о 1-й почало щось тягнути, але мене час -від-часу тягнуло вже добрий тиждень-два, тому до 3.30 я намагалася спати і переконувала себе, що "ще не воно".
А потім зрозуміла, що все відбувається як лікар казала- під час того, як тягне, животик стає твердим і пружним як гумовий м'ячик, а потім розслабляється і м'якне. Зателефонувала татові, аби приїхав, посидів з малечею, а ми поїхали в ПБ.Чоловік відірвався- їхав на всі червоні світлофори, хоч потреби мабуть не було:)
Зустріла нас доктор (бідолаха- ми з нею ввечері говорили, вона казала, що може хоч цієї ночі виспиться, а тут ми:) ). Вона мене оглянула (за що ще її люблю- за акуратність і обережність).Оформили мене, завели в родзал і залишили з чоловіком. Ми встигали говорити з малечею і казати, що це ненадовго, щоб він не хвилювався, що ми разом з ним і скоро його будем цьомати.
Лікар була в сусідній кімнаті і приходила досить часто. Потуги прийшли досить скоро, початок потуг я провела на м'ячику і стінці вертикально, потім, коли лікар лянула, що голова на підході, я вибралась на крісло. Минулого разу крісло було комфортніше. Там якісь м'які "педалі" були, щоб впиратися, цього разу- металеві перекладини і ручка за головою, замість під руками, але я про цей дискомфорт швидко забула, бо інтенсивність потуг наростала.
Цього разу, на відміну від минулого, мені вдавалося гарно і правильно тужитися і дихати (детальні інструкції ми отримали на "нанашківських" курсах-дуже допомогло). і я досить швидко відчула проходження голови. Окрім лікарки і акушерки ще була дівчинка-інтерн, яка мені дуже допомогла, думаю, з неї вийде гарна лікарка.
Вони мені кожної хвилини казали який я великий молодець і як я гарно все роблю- це ду-у-же допомагає! Дівчинка нагадувала, щоб я розслаблялася між потугами, чоловік теж казав яка я молодець.
Голівка була вже зовсім близько, на животі був датчик КТГ і я час-від-часу поглядала на показники і однієї миті, коли вже добряче стомилась, побачила, що показники стрімко падають 130-120-110-дійшло до 80 і в мене з"явилася сила, аби ще попрацювати заради малюка. Пішла голівка і лікарка сказала, що не проходить, чи будемо надрізати. Надрізали (надріз малий, перстав турбувати досить швидко, добре, що надрізали- поруч ішла тріщина і був би розрив. Я вибрала надріз. на мій погляд добрий доктор не допустить неконтрольованих розривів, і надрізи гояться скоріше). Надріз, до речі, на відміну від зашивання- не відчутний взагалі. Дивуюся людському організмові- так все занечулюється!
Вийшла голівка, Акушерка попросила продихати потугу, щоб підійшли плечі, а вже після наступної потуги малого мокрого хробачка поклали мені на живіт і позагортали ( о 7.15). Ольга Омелянівна перепитала "І хто там в нас?" (Хоча вона єдина, хто це знав), і акушерки радісно сказали, що хлопчурик:) Чоловік плакав від радості, я, звичайно, теж. Хоча через той шалений темп не розсмакувала пологів як першого разу-занурилася в туження-дихання, менше думала про малечу і ейфорія була дещо меншою.
Відпульсувала пуповинка, через деякий час пішло дитяче місце (саме на потузі вийшло-без допомоги медикаментів), потім процедура зашивання:girl_crazy: ...
З моїх помилок- я налаштувалася, що другі пологи- повна халява, оскільки перші для мене не були важкими, то про другі я думала, що напружу живіт- і народжу:).
За неврологічними рефлексами виглядає, що малюк переніс пологи значно легше, ніж Мелася. Він і менший народився-4200 (доктор зважила і сказала "Всього? я думала, він більший"), дівчинка була 4550. Думаю, тиждень до 40-ка він таки недосидів і ще я час-від-часу робила собі кефірні дні і не їла після 6-ї, бо є тенденція, що другі дітки більші за перших.
Пологи для мене, як перші, так і другі- вияв неймовірного Дива, в яке неможливо повірити, поки не відчуєш на собі, поки не побачиш сам. Це насправді- фантастична неймовірна, шалено емоційна подія!
2 годинки ми за правилами побули в родзалі, за цей час приходила кілька разів лікар, дивилась як я, потім перевели в палату.
Фізично цього разу я почувалася значно сильнішою- відразу сама вставала, одягала малюка ітд. після перших була дуже виснажена (але спати не хотіла- милувалася дитятком-гормони щастя), коли потрібно було вперше встати з ліжка і пройтися- потемніло в очах і чоловік мене піймав. Цього разу я себе почувала як досвідчена циганка після 10-х пологів:)

Provizor
02.07.2010, 01:34
Знайшла час написати про свої пологи, які були несподівано позитивними. Налякана першими пологами, я боялась навіть думати про те, що доведеться пережити вдруге. Животик, який ставав все більшим, натякав мені, що вже скоро. Я робила вигляд, що не помічаю, сумки не пакувала, нарахувала собі ПДП на кінець липня і просила чоловіка за два дні до пологів взяти мене у відрядження в Хмельницьк (дякувати Богу, чоловік проявив стійкість до моєї вагітної примхи). Отже 24 червня біля другої ночі у мене почав нити живіт, я не звертала уваги і намагалась продовжувати спати. На цей день мала багато планів, білети на "Секс і місто", яке давно хотіла подивитись, а от "народжувати" в моєму графіку точно не було. О третій ночі біль став відчутнішим, довелось прийняти позу "рачки", а ще нив поперек і мене почало морозити. Я все ще не вірила, що час настав і сперечалась з мамою, що це тренувальні перейми, зараз минеться. Але моя поза переконувала в протилежному. Мене ніхто не слухав. Чоловік уже готувався їхати, я диктувала по пам"яті, що необхідно зібрати в пологовий. Лікарю не дзвонила, просто приїхали в приймальне на Мечнікова. Там був ажіотаж, одночасно оформлялось троє вагітних. Я "мило" побесідувала з черговою лікаркою, відкриття було 4см. Подзвонила до лікаря, нам з чоловіком виділили родзал. Чесно сказати, я була налаштована на біль, муки і чекала, коли ж буде нестерпно погано. А ті перейми, що були, переносились надзвичайно легко. Чоловік масував поперек, розмовляв зі мною, а я уявляла, як розкриваюсь, не затискала м"язи, а йшла назустріч переймам, намагалась розслабитись. Лікар приїхав близько 8 ранку, відкриття 7см. Пробив навколоплідний міхур (сказав, що він буде лише гальмувати процес) і поставив довенний катетр (на всякий випадок). Ось цей катетр мені дуже заважав і відволікав, але порівняно з крапельницею на перших пологах - то дрібниці. Далі настав момент, коли я почала погано усвідомлювати, що відбувається, просилась в туалет. Акушерка сказала, що вже повне відкриття і будемо народжувати. Я вилізла на крісло, потуги давались непросто (все ж думаю у вертикальному положенні було б легше), але бажання побачити свого синочка додавало сил, а присутність і ніжна підтримка чоловіка надихала. І ось у 8.50 народився наш хлопчик,такий маленький і бажаний! Він безпомічно плакав у мене на животі, а я відчувала тепло його тільця і радість, від того, що вдруге стала мамою! Наш татко плакав, що дуже розчулило медсестричок. Підсумовуючи скажу, що природні партнерські пологи з мінімальним втручанням це справді легко. Я отримала найкращий подарунок до свого дня народження - синочка, народженого в атмосфері любові, а не окситоцину!

Natalya Engy
05.07.2010, 00:40
Народження нашої донечки.
Вирішила написати про наші пологи. Насправді нема дуже чого описувати - жодних ускладнень, розривів, кровотеч, шуму, біганини... Все доволі тихо і спокійно. Так як я хотіла.
Народжувала вдома. Десь від першої ночі не могла спати, бо перейми були відчутні. Встала. Запалила свічечку в іншій кімнаті. Перейми передихувала на мячі.Болю не було зовсім.Поміж тим ходила, співала, молилася і розмовляла з нашою Лялею. Прокинувся чоловік.Спитав чи справді я сьогодні народжу і чи може він ше трошки поспати. Так, нарешті народжую. Перейми гарні - сильні та регулярні кожні 5 хв.Поспати ще може, звичайно.(Насправді,тиждень перед тим у мене кілька ночей були тренувальні схватки і чоловіка я вже добре замучила.) Поспати йому не вдалося. Михась не дав. Чомусь неспокійно спав, прокидався.Татко мусів його заколисувати. Десь після четвертої все втихомирилося і мій коханий пішов набирати воду у ванну. Але витримала я там зовсім трохи. Перейми стали болючими, розслабитися не змогла.Вибралася на сушу до свого мячика. Але і він вже не помагав. Почало тужити.Передихую все собачкою, пробую різні положення. Чоловік підтримує, дихає зі мною і каже "не тужся". Я й сама боюся потиснутися раніше. Тим більше, що води ще не відійшли. Заспокоююся. Дихаю. Потім...сплю. Інтервал між переймами-потугами збільшується до трьох хвилин, під час яких я провалююся в сон. Бачу трохи засмученого чоловіка (процес затримується) і сама думаю чи то в мене така слабка родова діяльність? Питаю котра година (доходила 7-ма) і кажу, якщо до 9-ї не народимо, то певне здамося в роддом. Очевидно мій організм відреагував на це кодове слово "родом", бо вже за кілька потуг я зрозуміла, що стримуватися більше не можу. Потиснулася. Бризнуло кілька крапель крові. Чоловік просив ше стриматися, бо боявся, щоб я не порвалася. Наступна потуга. Кажу, що не можу. В думці собі "не порвуся". І Лялі теж кажу: "Давай маленька, бо мама вже не може". Потиснулася. Чоловік:"я бачу голівку!Ні, це міхур!Рвати?" - "рви".Одразу пішла наступна потуга і народилася голівка. Я собі уявляла, що прийму дитя сама, але в той момент не могла поворушити рукою.Хвилею накотилася ще одна потуга - і доня вже в татка на руках. Кричить! Все гаразд! Нема слів, щоб це описати! Беру її до грудей. Пересуваємося на сухе місце.Виходить плацента. Не вся. Одночасно з тим прокинувся Михась і чоловік пішов до нього. Ми собі прилягли, бо мені закрутилося в голові. На появу Лялі синочок зреагував досить спокійно, погладив, поцьомав. Потім пішов дивитися мультики. А ми вирішили, що треба шось робити. Татусь переніс Лялю на ліжко, поміг мені піти помитися. Потім перерізав пуповину. Далі чоловік пішов прибирати. Приніс мені чаю з кропиви і ми з донею заснули.
Власне пологи на цьому і закінчилися.
Але ми злегковажили плацентою. Я вже написала, що частинки її не вистачало. Але я почувалася добре (а в порівнянні з попередніми пологами, то взагалі фантастично) і вірила, що все вийде. Наступного дня таки вийшов кусочок. Але передивитися ще раз дитяче місце ми не здогадалися.
У вівторок пішли в поліклініку,щоб отримати довідку на дитину. Мене вмовили зробити УЗД. "Спеціаліст" чемно мені розказав: "Во шось є і як рване, то тебе ніхто не врятує..." Сумно. Роздрукував мені результат обстеження. З цим папірчиком наступного дня прийшла до своєї лікарки на огляд. Прочитавши висновок цього спеціаліста, доктор сказала :"тут описано ідеальний стан матки після пологів". Огляд показав, що розійшовся старий внутрішній шов, нових розривів нема.Але матка погано скоротилася (ймовірно, що щось залишилося).
Молодий спеціаліст на іншому УЗД побачила, що є кусочок плаценти 16мм і згустки крові, а також підтвердила завеликі розміри матки(цифри відчутно відрізнялися від попереднього УЗД). Зробили чистку. Все пройшло добре.Тільки в лікарні трохи протримали.
Наразі вчимося жити вчотирьох. Годуємося тандемом.
Ось так у нас все склалося.
P.S. Не написала найважливішого - дівчинка, 2800г, 51см, здорова, спокійна, гарно їсть, усміхається. Народилася о 7:15 в суботу 12 червня.

pooki
08.07.2010, 13:50
Народжувала синочка на 43 тижні:girl_impossible:
Так вийшло що вибрала собі лікаря який ну ніяк не хотів мене стимулювати. Термін у мене був на 24 квітня, ходила-ходила, і аж 7 травня мене поклали в патологію. На той час у мене відкриття було на 1 палець, так я пролежала аж до 10 поки мої батьки не почали бити на сполох (доречі животик у мене так і не упустився:girl_yes:). Ну і нервів я наїлася цього дня, з того приводу і відійшли у мене води десь в 17:00. Вже в 18:00 я була в родзалі, без схваток, стояла і слухала як з сусідніх родзалів кричать жінки (ух відчуття страшне було:girl_impossible:). Десь о 18:30 мене поклали під капельницю, вкололи мені глюконат і глюкозу і ще 2 уколи в попу незнаю які, непитала. До 21:00 болі були терпимі майже такими як у мене на місячні були, а вже з 21ї почалися родові схватки, якраз коли до мене впустили чоловіка (доречі лікар сказав моєму чоловікові, що якщо б він відчував таку біль, як я, то він би вже помер). Потім мені сташенно захотілось в туалет і акушерка мене відпустила (за що потім добряче получила від мого лікаря), вже в туалеті у мене почались перейми, організм сам тужився. Добре що недалеко була санітарка. Я думала що народжу під ранок, а вже в 22:30 у мене було повне відкриття і в 23:00 я народила синульку. Правда мене порізали томущо малявка був великий 4,100 і 56 см. (це при тому що ми з чоловіком до 1,70 не дотягуєм), я думаю що це через переношування адже за 2 тижні він міг спокійно в животику набрали 0,5 кг.
Не пройшло і місяця, як у мене появилась ностальгія, це такі переживання і такі відчуття. коли тобі викладають щойно народжену дитинку на животик, не передати словами, ми жінки такі щасливі що можемо це відчути.
Думаю скоро буду вертатись до пологового за донечкою:girl_in_love:

juli26
08.07.2010, 23:57
Моя друга вагітність була для мене зовсім не запланованою,але бажаною.Приїхавши в серпні з моря я почала підозрювати,що зі мною робиться щось не те,але нікому нічого не сказавши ми зібралися з сім"єю ще й в Карпати...В ті дні мені з голови не виходила думка:"Як так,що я знову вагітна,я просто не вірила сама собі."І дійсно вже у Львові купивши тест і пройшовши консультацію в лікаря я привітала чоловіка з тим,що він стане вдруге татом.До речі він твердо вірив,що то буде хлопчик,а я ні. коли через 9 місяців не побачила на власні очі(ось такий я невіруючий Хома) biggrin.gif 15_1_55.gif
Вагітність протікала спокійно,без всяких ускладнень.в ЖК лікар завжди говорив,що по мені можна книжку писати,що мене невимовно тішило.З тим почуттям я проходила 9 місяців...чим меньше лишлалося часу до родів тим більше я переживала,напевно ще більше ніж з першою дитиною.Всю вагітність я щиро молилася до Матінки Божої за щасливі пологи і я свято вірила, що саме вона захистить мене і мою дитинку від всякого злого...
Настав час мені народжувати - це було 24 квітня,а в мене взагалі ніяких передвісників і так продовжувалося тиждень.За цей час в мене в домі хідники всі були випрані,речі в шафах перескладені і підлоги два рази на день помиті - чоловік говорив,що я варьятка crazy.gif ,а моя малеча все не хотіла появлятися на світ.І ось настало 31 квітня.Ніщо не віщувало моїх пологів,я почала дико переживати,бо боялася що пішов 41 тиждень і дитинці там може бути зле.В той день я домовилася з лікарем про зустріч на наступний ранок і вже тоді ми щось мали вирішувати.Колись давно я чула,що якщо жінка не може розродитися так сказати потрібно щоб її "простимулював" чоловік і в цей вечір ми вирішили,що в нас сьогодні буде неймовірне кохання(хоча чоловік всю вагітність боявся до мене доторкнутися) і в цей вечір нас все було як вперше!!!Я ним гожусь,що не побоявся!!!
І тут 12 год ночі...Я вже майже занурююся у солодкі сни,як в мене всередині щось тріскає.Тоді я зрозуміла,що почалося yahoo.gif .Коли я подзвонила лікарю він він мене заспокоїв і сказав лягати спати,якщо біль не вщухне приїзджати ,бо він родомі цілу ніч.Ось так чя проваляласа на ліжку 1,5 год і мої болі були вже з інтервалом 4 хв,а я все тішила себе думкою ,що то передвісники(от наївна).За той час з того пережиття в мене стався такий пронос,що в клізмі вже не було потреби видно організм сам готувався до пологів.А коли вже стало зовсім непереливки я почала будити чоловіка- ми швиденько зібрали всі заздалегідь спаковані кульки,я поцілувала свою сонну Настусю і ми відправилися в пологовий.Там лікар при при огляді сказав,що матка вже відкрита на 7 пальців,а при схватках на 8.Я була така довольна як слон,що скоро побачу свою дитинку.Щодо чоловіка то ми не готувалися до партнерських пологів,але він виявив мужність і весь час був зі мною, навіть перерізував пуповину - має ,казав,тепер купу вражень на ціле життя.Коли вдруге мене оглядав лікар на кріслі він був шокований,бо уже було видно голівку дитини і він просто не сподівався,що то буде так швидко.Наробивши крику біля мене за хвилину була купа людей і за дві потуги я народла чудового хлопчика - мою радість і мою потіху.Те сонечко було таке маленьке, він так хотів маминого тепла і коли мені дали його на руки він зразу потягнувся до циці і цмокав її 1,5 год не відпускаючи і тільки дивився своїми оченятами мені в очі і це було найбільше блаженство для нас батьків.Пізніше лікар сказав чоловіку,що твоя дружина все зробила як полководець -" пришол,увидел,победил."
В моєму житті настала ще одна ласка Божа - мої стрімкі і безболісні пологи(без розривів і тріщин) і мій синок без якого я зараз просто не уявляю свого житття
Ось так ми стали можна сказати ідеальною сім"єю де є і синочок,і донечка,і мамуся,і татко - а саме головне ЛЮБОВ,яка з кожним днем росте все більше і більше в наших дітях
За народження свого синочка я хочу подякувати Бозі,своєму чоловіку,який мене підтримав,лікарю та всім.Дякую Вам за привітання,без Вас я б так легко просто не справилася,
Я Вас всіх цьомаю і люблю!!!

martysik
10.07.2010, 20:35
Ось і я хочю розповісти про свої пологи.
Коли я завагітніла ми з чоловіком були в Санкт-Петербургу (в гостях у йього брата) моєму щастю не було меж.
Вагітність у мене протікала добре,один раз поклали на збереження (тоді коли почалась епідемія грипу).А так все було добре.
Коли я дізналась,що у нас буде дівчинка,я була на 7 небі від щастя.
По моїм розрахункам я мала родити 4 квітня,по разрахункам мого лікаря 6 квітня.
І ось пройшло вже 4,6,7 квітня, а я ніяк не роджу.8 квітня мене положили в роддом (у мене почались ложні схватки).Через пару днів у мене почались болі в низу живота,дивні виділення.Але лікар мені говорив,що це не початок пологів.
Якось в ночі у мене почались сильні болі і почали відходити води (але не так як у всіх ,вони у мене підтікали).Мій лікар сказав,що вже пора.
Зранку мене розбудила медсестра і забрала на всі потрібні процедури.
І в 9:00 я вже була в родовій залі,мені зразу поставили капельни і вкололи ношпу (болі які я відчувала тоді я не забуду напевно ніколи).Пройшло 3 години,а в мене розкриття матки було всього на 1 см.Лікар приходив кожної години і розкривав мені її.Через 2 години мені поставили другу капельницю,мучилась я так 8 годин.
І ось нарешті 15 квітня в 17:00 я народила свою донечку,коли мені поклали на живіт я забула про все (про біль,про розриви)я дивилась на неї,а вона така маленька,така гарненька.
Коли до мене пустили чоловіка він почав плакати коли побачив її (тоді я вперше побачили,що мій чоловік плаче).
Зараз моїй доці майже 3 місяці і вона кожень день радує і дивує мене.

Зануда
17.07.2010, 02:20
Ну от і моя черга настала. Пологів я не боялась. Не хвилювалась зовсім і жодного разу за 9 міяців не мала приступу паніки. Але якщо попередні рази я вже мріяла "швидше би вже...", то цього разу я якось не бігла "впереди паровоза" (с) і взагалі я собі вмовила, що маю народити саме 29 червня. Відповідно і чекала саме на цей день, хоча підсвідомо була вже готова народжувати десь від 37 тижня.
Вже від понеділка в мене був дуже "лежачий" настрій - мені хотілось лежати, спати і взагалі я почувалась втомленою.А 24 червня близько 4ї ранку прокинулась Аня. Прийшла до нас із сльозами, скаржилась на животик. І залишилась спати з нами. Все це я чула крізь сон, бо настільки сильно хотіла спати, що очі відкрити сили не було. Крізь сон я відчула також, що у мене ниє низом живота, але навіть це не змусило мене прокинутись. А вже о 5.30 я відчула, що просто мушу встати в туалет і коли підвелась з ліжка, то зрозуміла, що у мене підтікають води. Я повідомила про це чоловіка і пішла в туалет, потім в душ, почала потихеньку збиратись. Чоловікові сказала, щоб ще спав. В 7й ранку почались регулярні перейми з інтервалом у 20 хвилин. Я бродила по кімнаті, перевірила чи нічого не забула, докинула ще кілька дрібниць, а водичка так собі підтікала... Відстань в часі між переймами скоротилась до 10 хв. це був знак, що пора і в пологовий. Десь в годині восьмій чоловік пішов по машину і ми поїхали. Лікарка вже була на роботі. Але поки ми їхали перейми припинились... Я злякалась. Чоловік помітив мою зосередженість і зрозумів у чому справа. Як тільки він перепитав чи перейми припинились, я знову відчула черговий спазм - камінь з душі!
Приїхали, оформились, я познайомилась із акушеркою, яка виявилась дуже приємною особою і надзвичайно добре про мене піклувалась весь час. Лікарка мене оглянула і констатувала, що організм повністю готовий до пологів - шийка м"яка, є відкриття, але...але дитинка ще дуже високо і не опускається, і тут лікарка повідомила мене, що треба прокапати окситоцин, інакше пологи можуть бути затяжними - я була неготова до такого повороту подій і це по мені було видно, бо мене тут же запевнили, що доза буде дуже маленькою, буквально 10 крапель і все таке. Мені поставили катетер, я сама ходила в аптеку по ліки і доза справді була мінімальна, от тільки атропін, який також входить у цю суміш окситоцину і фізрозчину мав на мене неприємний вплив - мені затерпли кінцівки і нижня частина лиця, відчуття було таке противне, що навіть не описати, але це вже почалось у фінальній стадії пологів.
Перейми були дуже болючими, як ніколи, але у проміжках між ними я провалювалась в сон і це мені дуже допомагало. Важко було відкрити очі. Я не ходила, не стояла, тому що просто не могла, спробувала разок і повернулась на ліжко. Води так і продовжували підтікати підчас кажної перейми. Коли вже настав момент мені допомогли перебратись на крісло і почалось найважче - стриматись, коли тужить немилосердно і правильно дихати, але я дуже не хотіла розривів і надрізів, тому робила все, що мені казали і в результаті народився наш синочок - вага 3100, 51 см.
В родзал я прийшла десь о 9й ранку, а вже в 13.15 я пригорнула до себе наше малятко. Це були найкоротші мої пологи і я рада, що вони обійшлось без розривів, мене не надрізали і я спокійно могла сидіти відразу після пологів і нормально пересуватись. Єдине, що мене засмутило, то це одноразове обвиття, яке констатували при народженні і воно спричинило легку гіпоксію, яка в свою чергу спровокувала у синочка здригання, але воно пройшло на наступну добу. Тому додому ми прийшли абсолютно здорові і з гарним апетитом.

dydik
22.07.2010, 14:36
У мене вагітність пройшла без особливих ускладнень. Відвідувала курси для вагітних. Там вчиласа дихати і тужитьися правильно, але нажаль коли пийшлось до діла, то я все забула.:girl_impossible:Пологи почались за два тижні до встановленої дати. Спочатку я не переживала поки була в дома, на відміну від чоловіка, який що 5хв. курив. А ось у роддомі почалась паніка! Я не знаю чому, але мене всю весь час між схватками морозило і не могла розслабитись і набратися сил. Води проколювали, вони були зеленими, і серцебиття дитини було не добре, так казав лікар і мене стимулювали. Отже, схватки почалися бл. 21год. 1:30 приїхали в роддом, 3:40 появилася на світ моя принцеса! Ось так!!

grаpefruitik
26.07.2010, 21:19
Мабуть і я розповм про свої пологи...
Отже да родів була 17.06, а сталось усе 19.06. Близько 2 години ночі мені щось пролилось на щоденну прокладку....Оякільки було мало і якогось рожевого кольору, то я і не була впевнена, що відходять води. Хотіла спати, тому залишалась на ліжку. Але так повторилось кілька разів, і у же 4.30 я розбудила чоловіка і ми поїхала у пологовий. Схваток не було ніяких. Приїхали близько 5 і десь до 6.00 чекали дежурного лікаря, щоб переконатись, що це справді води. Десь о 6.00 води відійшли повністю, я залишилась оформляти документи, а чоловік поїхав по лікарку.
О 7.00 мені поставили капельницю, оскільки схваток так і не було. Матка була відкрита на 2 пальці. Не буду розказувати про болі, відчуття і так далі...Єдине, що було смішно, біля 10 я почала кричати, що дуже хочу у туалет "по великому". Мене переконували, що це дитина лізе, а я настоювала на своєму. Добре, що мене не відпустили, бо це справді була наша доця. Хоча вона була й невелика, довелось робити надріз, та ще й сама порвалась трохи...Тобто у мене було 3 шви у загальній складності. О 10.50 я нкродила доцю 52 см росту та вагою 3300 кг. І от коли я, нарешті, вздихнула з полегшенням і думала, що це все, довелось пережити ще зашивання. Уколи мене не брали, тому я чула кожен шов, який мені накладав мій лікар. Було справді дуже больно, але потім мені дали малечу, прийшов чоловік з мамою і моєму щастю не було меж....От-така от історія моїх родів

Neverland
30.07.2010, 19:07
Ми з малечею вже вдома, тому поки синочок спить, напишу свою розповідь про пологи.
Вагітність в мене була можна сказати ідеальна - ні загроз ні набряків, ні інших неприємних штук. На пологи я теж налаштовувалась позитивно. Налаштовувалась на домашні пологи з акушеркою, але не вийшло, сама народжувати без допомоги когось було боязко, та ще і вдома пресінг батьків лікарів, які категорично були проти одразу, тому потрапила в пологовий.
Отже, власне сам процес :)
За день до ПДП лікар оглянула мене на кріслі щоб сказати коли народжу. Тиждень перед тим дивився інший лікар, то 2 дні йшли перейми потому, тому коли після останнього огляду почались перейми я навіть не припускала що можу народити того дня.
В 13.00 пішла додому з переймами, боліло досить злосно, але я думала: ренувальні. Заміряла про всяк проміжки - 3 хвилини і тривалість 40 секунд. Думаю, було так само минулого разу, тому не поведусь.
До вечора це діло не припинилось, але і не було прогресу: ті самі 4 хвилини і проміжки 40-50 секунд. Я собі прийняла душ, в 10 вирішила піти спати. Як не дивно навіть трохи задрімала, здалось перейми стихли. Тато пропонував ввечері поїхати в пологовий, але я відбивалась, бо боялась що знов тренувальні і мене як оформлять то і розродять, бо раз прийшла то що робити.... Але в 12 я прокинулась бо біль від перейм посилився, думаю: якась дивина, проміжки не збільшились, тренувальні, спимо далі... Але спати не змогла вже :) В 1 ночі розбудила чоловіка, кажу, що якось зле мені, мене почало морозити. Він каже: "Та ти родиш". А я далі думала, що тренувальні :) Так досиділа я до 2 ночі, коли боліти стало трохи більше то вирішила поїхати таки в пологовий. Раптом таки справжні а не ренувальні :) В 3 ночі були там, черговий оглянув: я не хотіла дзвонити лікарці бо була не певна до останнього :) і сказав що відкриття 7 см, сьогодні народим. Всі заметушились. Мене повели в родзал, там я стрибала на м"ячику і чекала того нестерпного болю пологів, але було досить терпимо, я навіть жартувала :) Може мене рятувало те, що перейми були по хвилині лише і проміжки 2-3 хвилини. Коли приїхала лікар, то сказала йти на крісло щоб вона глянула, тоді і відійшли води. Сказала що відкриття вже 9 см, ще трішки я ми народим. Перейми стали трохи сильніші, але далі терпимі, я ходила і все таке. За хвилин 20 відкриття було повне, але потуг ще не було, лікар сказала що мають початися зараз. Я насолодилась декількома хвилинами без болю і почались потуги. Вони були не сильні, тому тужитися правильно було важко. Добре що ніхто не напрягав окситоцином і серцебиттям, чекали поки поткги стануть сильнші самі. Тужилась я довгенько, щось виходило не дуже. Мабуть то все через те незручне крісло, хай йому грець. Але от потуги стали сильніші і.... мій синочок народився :) я була така щаслива... Правда була маленька тріщинка, знову ж через те що я викручувалась на тому кріслі. Якби не крутилась, то все б було взагалі ідеально. Але "підшили" швиденько :) Далі було прикладанння, чоловік перерізав пуповину і... я напхалась шоколадом поки ніхто не дивився :) Отакі були пологи, дуже рада що природні без стимуляцій і інших гидот. Єдине - шовчик, але він не сильно турбує. Тепер я можу сказати - пологи не страшно і не так боляче як я думала :)
П.С. В пологовому взвила вже на 2 день, особливо від педіатра. Так нав"язував БЦЖ, що ледь випустив з відмовою. Але головне випустив :)

Lingerie
16.08.2010, 14:18
Поки мацьопа спить вирішила і я написати свою історію жіночого подвигу-народження свого найдорожчого скарбу-моєї дівчинки.
Вагітність я проходила немов „на крилах”-в очікуванні дива! Не враховуючи раннього токсикозу,все було добре.На 37 тижні моя лікарка сказала,що нібито в мене все вже готове до пологів(по УЗД на 35 неділі доця вже мала +/- 2900кг і термін пологів теж припадав раніше).На 38 тижні я пішла познайомитись з лікарем в ПБ(м..м..м..а який симпатичний і молодий лікар попався!)Так вийшло,що в ПБ працює хороша знайома моїх батьків,з якою я і консультувалась з 37 тижня.На 39 тижні в мене вже було відкриття на 2см і вийшов слиз.корок.Я вже,чесно кажучи,щодня-щогодини молилась:скоріше б народити(ну нетерпілось вже!):girl_cray:
Аж ось неділя(40тижнів і 1 день вагітності).Ніч...прокидаюсь від ниючого болю в животі і раз в 15хв.схватка...я усміхнулась,догадуючись,що накінець той момент наступив! На літо ми вирішили з чоловіком пожити у моїх батьків(тут і природа:чисте повітря,і разом з тим вони хотіли мені допомогти і натішитись малятком).Але в ту ніч я вирішила не говорити ще батькам,що мене вже „бере”!Сказала лише чоловікові.І так з 2год ночі до 6 год ранку я майже не спала,щоправда вже й дуже часто бігала в туалет „по-всякому”.Потім мама щось запідозрила,ну і я вирішила,що вже й можна їм сповістити.Ми передзвонили до нашої знайомої акушерки,і вона сказала приїхати до неї додому:вона гляне.При огляді відкриття було десь на 2,5см,але вона сказала,що в мене ще матка ніяк не може розігнутись(вона в мене була загнута),а голова дитини вже тисне.Одним словом,вона мені вручну її розігнула(а то б мучилась я б так днів зо три).От тоді біль стала ще трохи сильніша.Правда,та знайома нас вгостила ще кавою(тобто мою маму і чоловіка),а мене тортиком,і тоді ми поїхали в пологовий.
Там нас з чоловіком повели у передродову палату(перед тим я вже переодягнулась у „фірмову”лікарняну х/б ночнушку).Ну і в 9 год.почалось...!нестерпна біль щодві , а то й щохвилини..!!!Хочу сказати,що всю вагітність я не боялась пологів,налаштовувала себе,що це не страшно і терпимо(тим більше читала в багатьох розповіддях про пологи).Але,як виявилось,у мене дуже високий больовий поріг чутливості!
Я приймала різні пози,щоб полегшити біль(в цьому мені допомагав чоловік + обтирав мене мокрим полотенцем,потім зняв свою футболку і приложив до ніг),але то лише спочатку мені полегшувало,але терпіти вже не було сил,тим більше мене „валило”з ніг!!!Лікар спочатку казав,що бажано ходити,але потім я лягла на ліжко.Чесно кажучи, стонати я не могла...я кричала,та потім вже так сильно,що не контролювала себе.Лікар і наша знайома акушерка говорили мені,щоб я не крутилась,бо порвусь(та я і сама про це знала...).Памятаю,що в сусідній кімнаті ще одна дівчина кричала...А ще,потім, як в тумані,я сварилась,щоб мені не кололи окситоцин,бо лікар сказав,що мої перейми слабшають(а мали би посилюватись),бо так я промучаюсь 2 дні...Але тут мене „погнало”...почало тужити(мене завжди цікавило:як це?) Лікар кричав,коли треба було:тужся! І десь за півгодини(чи менше)головка показалась(така волосата).Мене одразу в сусідній родзал-там за 2 рази „туження”я народила свою Ангелінку-чудо вагою 3900кг ,ріст 55см!:girl_in_love:
Але,на жаль,(через то,що я не послухалась лікарів,бо була як в „іншому світі”)я сильно порвалась(ззовні-2 шви,і 2 великих внутрішніх).Але,коли мені поклали мацьопу на живіт,то я навіть не відчула тої болі,а лише полегшення-накінець! Щоправда,лікар сказав,що я дуже глибоко порвалась(і звичайно зашивати я не дамся!) мені викликали анестезіолога і зробили загал.наркоз.
p.s.потім я довго відходила від того наркозу.А наступного дня якась була „заторможена”,але мене цікавило,чому мені не приносять мою маленьку?!?Виявляється її догодовували сумішшю(бо я після наркозу),потім я встала і ходила до неї наглядати.Вона плакала і я біля неї теж:(:(:( ...відчувала безпорадністьА вже наступного дня я її забрала до себе і ми почали гарно гамати цицю!І так 5 днів я з донечкою провела у палаті,чекаючи,коли нас вже випишуть додому!
Але хочу сказати,що під час пологів лікар і моя знайома акушерка дуже гарно до мене ставились,і знаю,що вони хотіли ,щоб все пройшло добре.

DarkNess
22.08.2010, 00:12
Day before…
Так склалося, що цей день був датою ПДП. Ще за багато місяців до цієї дати день ПДП був для мене якимось рубежем, дуже особливим днем, після якого моє життя мало змінитися.. Він хоч умовно, але мав стати переломним в житті. Мені все здавалося, що це ще далеко... І ось цей день настав... я й сама не вірила, що час прийшов. Ознак не було ніяких, і я вирішила, що ще з тиждень, мабуть, погуляю... Принаймні мені хотілося ще відтягнути час. Я розслабилась і намагалась не думати про грядущі пологи. Але події не заставили себе чекати, і пізно ввечері мене почало безпричинно тошнити, появилася незрозуміла неймовірна слабкість. Потім почалась “самоочистка організму”, і тільки перед сном стало краще. Це і було моїми предвісниками.
Це була субота. І, пам'ятаю, я ще сказала чоловікові, що в неділю народжуються щасливі діти, і я хочу, щоб моя дитина народилась в неділю...як вимовила!

That day…
Прокинулась я о 5 ранку з відчуттям, що твердне живіт. Подумала, що тренувальні перейми, і ще заснула. О 9 мені зовсім не хотілось вставати з ліжка, і живіт далі періодично тверд, але почувала себе нормально. Явно це були перейми, я далі думала, що тренувальні. Засікла інтервал... кожні 7 хв протягом години!! Болі як такої я не відчувала ніякої. Чоловік сказав терміново телефонувати лікарю, і збиратися в пологовий...- ми їдем! А я далі твердо не хотіла вірити, що це ВОНО. Похапцем взявши сумки, затаївши надію, що за годину повернусь додому, ми вирушили в пологовий. По дорозі в машині я ще жартувала, щоб підняти всім настрій, і не думати про пологи. В пологовому мене оглянули – відкриття 5 см! І тоді, як лікар сказала, що сьогодні народим, мене як током пробило. Невже справді сьогодні побачу свою манюню?! Я помалу приходила до себе, і тільки тепер до мене дойшло, шо “ми приїхали”.
Перейми тільки наростали, я стрибала на м”ячику в родзалі, гуляла по коридору, максимально намагалась розслабитись. В моменти найболючіших перейм мені дуже допоміг чоловік, котрий він був зі мною, тримав мене весь час за руку, і його підтримка в ці моменти була для мене неоціненна. Потім мені прокололи води, потекла тепла водичка, і зовсім скоро почались потуги. В ці моменти думати хоч про щось (крім того, щоб все якнайшвидше скінчилося) було дуже важко, але я згадувала, як правильно дихати, намагалась думати про дитинку, тримати з синочком зв”язок, бо мені то було непросто, а як там йому? Він же страждав не менше мого. І ось, коли вже сил не було вже зовсім, і я відчувала, що дійсно більше не можу, зібрала останні сили, які залишились, і в наступний момент мені на живіт виклали маленьке тепле і мокре тільце... Мого маленького довгоочікуваного синочка, найдорожчого в світі. Я навіть не зразу зрозуміла, що це вже все, і тільки торкнувшись його крихітної ніжки, з полегшенням зітхнула. Перше, що мені захотілось – переконатись, що з ним все добре, все решта не мало в той момент значення. Чоловік (завжди впевнений в собі, з вольовим характером) з розгубленим поглядом на збентеженому обличчі, невпевненими рухами перерізав пуповину, і через мить маля закричало. Мені сльози накотились на очі, емоції переповняли, хоч сил не було зовсім, але щасливішої людини за мене в цей момент було не знайти!
Не відкрию нікому таємниці, якщо скажу, що народжувати – це непросто, але...
це величезна радість і неймовірне щастя, чути як б”ється маленьке серденько твоєї дитинки, коли притулити її до своїх грудей; годинами дивитися в безневинні, сповнені цікавості і щирості, оченята; торкатись мініатюрних пальчиків...всім серцем любити свою маленьку крихітку. Це щастя неможливо передати словами, неможливо описати, його можна лише відчути. І заради цього варто жити.

Олюська
22.08.2010, 15:38
Тримайте ще одну історію появи на світ Божий ще одного маленького чуда.
Отже, почнемо з того, що друга моя вагітність пройшла напрочуд легко. Перша теж була легкою, але тоді було трошки токсикозу, трошки "низько голівонька, треба лягати в лікарню" і т.п. Цього разу, видно, Бозя знала, що я не маю як зі старшим чудом відволікатися на підтримки і лікарні і подарувала нам легку вагітність.
Дата ПДП була на 11-12.08. Я одразу була впевнена, що народжу на початку серпня, а то й до кінця липня, бо старша народилась на тиждень скоріше. Пройшов липень, початок серпня, 11-те, 12-те...Кожен день щось поболює, хапає, кожного дня готова їхати в пологовий. Пузо вже величезне, всі питаються, скільки діток там ношу:girl_haha: Протягом тижня відходив корок.
Субота,14.08.10р. Зранку хотіла відправити чоловіка до його мами за 70км від Львова, бо там закінчують ремонт і, думаю, хай їде, бо потім з малятком дуже не виберешся. кажу йому, що нічого не відчуваю, хай їде. Але якось так склалися обставини, він закрутився і вирішив не їхати. І добре, бо о 14.30 в мене почались регулярні перейми з інтервалом 10хв., біжу домішувати пляцок:girl_crazy: А чоловік би точно не встиг повернутись, а тут навіть не було б з ким залишити старшу дитину, щоб їхати в пологовий:girl_crazy:.
Коли відчуваю, що перейми частішають, дзвоню до свого лікаря...він далеко від Львова, не знає, чи встигне повернутись. Скеровує мене до чергового лікаря, щоб той подивився, яка ситуація. Приїжджаємо, розкриття 6см:eek: Мій лікар не встигає, бо він за 4год їзди до Львова, я ледь стримуюся, щоб не розревітися, але опановую себе, треба зібратися і родити, налаштовую себе, що з Божою поміччю все буде добре.
В пологовому залі розкриття 8см., спустили води. Не сподобалось, що лікар з акушеркою так приховано то робили, щоб я не зрозуміла, що відбувається, шушукались-шушукались, вона йому тихенько подала інструмент. Але я ж не дурна, питаюся, нащо спускати, хай самі відходять. Лікар сказав, що треба, бо розкриття велике... Я погодилась. Через 15хв. повне розкриття і за 3 потуги народилась наша доня:yahoo::yahoo::yahoo: 3800гр. 55см. Велика і пампуляста:)
Я справилась за 1 год., причому 20хв з тої години ми були в приймальному відділенні:)

Дякую Богу за таке щастя, всім рідним, які за мене переживали і молилися, чоловіку за підтримку під час пологів.

П.С. Це вже вдруге мені "щастить" народжувати в чергового лікаря і таки щастить народити легко і без ускладнень:).

LuBimaya
03.09.2010, 12:51
Ми вже вдома. Тепер і я, нарешті, можу похвалитися своїми репродуктивними здібностями. Отже...
28 серпня ми з чоловіком і старшою донькою помандрували на весілля його сестри. Все було чудово, танці-пляски і.... В 22.15 пішла я в жіночу кімнатку і ой! Щось хлюпнуло! Біжу я до чоловіка, хапаю його за сорочку і ми "летимо" до дому за манатками. В 22.30 ми були вже в хаті, викликали швидку і почали збиратися, ставало вже трошки боляче.
В 22.50 приїхала швидка, ми погрузилися і в 23.10 вже були в пологовому (на Мечнікова). Виходимо з машини - і відходть води, просто на вулиці!
До нас вийшов молодий лікар, який чергував тієї ночі. Ми на перед не домовлялися. Без усіляких проблем нас швиденько оформили і провели в родзал. Чоловіка пустили на пологи без проблем, грошей і довідок.
В родзалі лікар допоміг мені вскарабкатись на те шалене крісло для "попереднього" огляду і... "Боже мій, - каже лікар, - у нас відкритя на 10, зараз родити будемо!!!" Одразу почалися потуги і з третьої спроби ми народили!
29.08. в 0.05 моє курчатко з'явилося на світ Божий! Вага 3400, зріст 53 см. Мій чоловік плакав від щастя, стоячі біля мене. Хоча пологи і були дуже швидким, що я і сама не встигла оговтатись, чоловік мені дуже допоміг морально.
Ні розривів, ні тріщінок, ні чистки я не мала. Плацента відійшла сама через 15 хвилин, ніхто її не смикав, і мені нічого не кололи.
Лікар виявився дуже уважний і чуйний. Акушер і неонатолог - справжні професіонали. А при виписці лікар з посмішкою згадував, що в нього ще не було такої пацієнтки, як я. Каже, наречених з весілля привозили, а щоб гостей - таке вперше...
Усім дівчатам бажаю таких швидких і легких пологів, як в мене!!!!

MILITARIYA
04.09.2010, 21:53
Нарешті я маю час написати про свої другі пологи. Почну з того, що звістка про другу вагітність стала для мене досить великою несподіванкою, тому зразу не повірила тій ледь замітній другій смужечці на тесті. Всю вагітність я провела можна сказати на ногах, не мала багато часу на відпочинок, бо треба було постійно встигати за синочком, можливо тому Бог і змилувався наді мною і вся вагітність в мене пройшла дуже легко. Чомусь зразу собі подумала, що в мене буде дівчинка, а коли на узд це підтвердили, моїй радості не було меж. Завжди хотіла мати старшого синочка і донечку, і нарешті мої мрії почали збуватися))))
ПДП в мене було на 30 липня, але я чогось вірила, що народжу скоріше, на 38 тижні, ще й лікарка з пологового мене в тому можна сказати переконала, під час огляду на 37 тижні, але коли вона сказала лягати в лікарню, щоб підготовитися до пологів, я відмовилася, бо не хотіла аби мене стимулювали.
І от проходить 38 тиждень, за ним 39, а я все не народжую. 29липня я пішла у пологовий на огляд, лікарка запропонувала лягти в пологовий, поздавати аналізи. Я погодилася, в цей день пішла ше додому. Мене нічого не турбувало, нічого не боліло, не хапало, тільки дуже боліла лобкова кістка, так що і ходити не могла. І от наступив день пдп, я з самого ранечка прийшла поздавала аналізи. Потім пішла на огляд до лікарки, коли залазила на те крісло, то ше говорила їй аби дивилася мене скоріше, бо хочу йти додому на вихідні, бо нема з ким малого залишити, на що вона тільки махнула і з посмішкою сказала, що піду додому вже з другою дитинкою. Виявилося, що в мене вже відкриття на 2 пальці.
О 12,30 я прийшла у передродову палату. Перейми в мене були не дуже інтенсивні, десь що 10-15 хвилин. Прийшла лікарка і сказала, якщо не будуть наростати, то нехай акушерка через годину підключить капельницю, Так, як я того найбільше боялася, то чи зі страху, то чи просто так мало бути, але буквально за 20 хвилин мене почало хватати що 2-3 хвилини. Я себе правда настроїла, на те, що буде боліти, але щоб так сильно… Чомусь дуже тяжко було передихувати перейми. Перейми при перших пологах набагато легше переносила. Прийшла лікарка і спустила води, після чого мене майже одразу почало перти. Я старалася не тужитися, аби не порватися, бо акушерка сказала, що нема ще повного відкриття, і передихувати. Я тільки думала коли нарешті можна буде народжувати і просила Бога, аби все пройшло добре, і з нами обома все було добре. Ще й чоловік подзвонив, хотів говорити, не знав, чого я ледве говорю, думав, що обідилася на нього, я йому кажу, що ледве тепла, народжую, а він так і не повірив, на що я кинула трубку, бо вже не сила була терпіти. (Коли ішла в передродову подзвонила до коханого і сказала, що сьогодні будеш двічі татом, то він сказав, що добре і не має часу, думав жартую (потім я дізналася, що він тоді спав разом з малим і з просоння не зрозумів)).
Десь в 15,20 я пішла в род зал і за 3 потуги о 15,30 в мене народилася донечка 3.500 кг і 52 см. Я плакала від щастя…. А коли її поклали мені на живіт, в мене аж дух перехопило. Донечка зразу так гарно сьомкала цицю, а я відчувала себе самою щасливою мамою на світі!!!! Лікарка сказала, що я молодець і в мене немає ні одного розриву, ані тріщинки.
А коханий зрозумів, що став двічі татком, коли до нього передзвонила моя мама і привітала з донечкою.
От така у мене розповідь, ми з чоловіком щасливі і тішимося нашими дітками, а всім майбутнім мамам бажаю легких пологів і щасливо виношувати дар Божий!!!

Liliyah Romanova
11.09.2010, 19:22
Не хочу дублювати дописи, тому просто кину лінк.
Моя розповідь про народження другого синочка тут (http://posydenky.lvivport.com/showthread.php?p=793422#post793422).

hrystusja
14.09.2010, 15:01
Моя розповідь про пологи писана ще до остаточного доведення до кінця процесу народження мого щастячка. Та сидячи в палаті і цідячи молочко для найкрасивішого синочка я всетаки дуже надіюсь на те, що все буде добре...
Одним словом, моя вагітність це подарунок від Бога. Адже як тільки ми перестали її планувати через недуже втішний діагноз чоловіка (рак) я дізналась, що чекаю на чудо. Це чудо ми усіма силами намагались зберегти, адже воно нам вселяло надію в краще завтра. Наша вагітність проходила без особливих проблем. Наші аналізи покращувались, ми гарно товклися і чекали свого часу.
...Переживши стрес 1 вересня мої виділення які були суттєвими протягом усієї вагітності почали збільшуватись. Кого я не запитувала, усі переконували, що це нормально і в них таке також було. Та як виявилось не завжди варто слухати чужі поради. Мої виділення виявилися водами, які на день родів підтікали третій день. 3 вересня я прокинулась і зрозуміла, що не відчуваю рухів дитини. Як тільки я не пробували змінювати пози від дитинк ні слуху ні духу. Саме цього дня я мала їхати на консультацію до свого лікаря. Я приїхала з думкою, що мене положать можливо на збереження але моїм хвилюванням не було меж. я приїхала в ПБ і дві години стояла в черзі до Данкова. Сидячи на дивані і слухавши одну пані, донька якої щойно народила я почула легкі ворушіння мго малятка. я втішилась, та розуміла, що щось не так. Пройшовши до лікаря таки не дочекавшись своєї черги я почула не дуже втішні слова. Що підтікають води, що я можу втратити дитину... Мене в той жеж момент відправили в родзал. Я без речей, без паспорта пішла на підготовку до родів. 13 00 я вже була в родзалі. Чоловіка до мене не пустила, по причині можливих проблем на родах.
Мені пробили води і в мене різко почались схватки. Одна за другою, які поволі переросли в потуги. За три потуги я народила свого синочка. Він був дуже ослаблений, синій через обвитя пуповиною, але всеж живий. В мене забрали його важити міряти і дали під кисень де він так жалісно стогнав, що я себе почала картати, що довела до такого. та мене втішали, що це нормально і все буде добре. Мені не дали як всім мамам його до грудей, а зразу забрали капати, давши лише його поцілувати.
Отже 15 20 я народила синочка вагою 2700, 51 см з купою проблем, але головне, що я могла чути його плач і відчувати тепло тіла. на наступний день мені віддали синочка і ми з ним нормально познайомились. Я вперш його нагодувала молочком, вперше нормально пригорнула і думала на цьому усі наші проблеми закінчились. Та проблеми при родах таки далися взнаки! через відкриті родові шляхи в синочка був поганий аналіз крові, через що йому кололи антибіотики. А на четверту добу моє чудо пожовкло і аналіз крові на білірубін був досить таки не втішний. Головною причиною цього ввжалось конфлікт по крові між мною і ним, а недоношеність та придушеність на це ще більше повпливало. На четверту добу його в мене забираю на фітотерапію і капання. Тут я зрозуміла що таки є в мене материнський інстинт, в наявності якого я так сумнівалась. Дуже важко бачити його беззахистного в тому боксі з великим катетром в маленькій ручці, а ще важче не могти його торкнутись і пригорнути.
...Так тривало три доби! Аналізи замість того щоб покращитись ставали гіршими, що доводило мене до сліз, якими я душилась з середини, розуміючи що можу втратити молоко. І на четверту добу терапії мені його повертають на годування. Цілу ніч я сиділа, тримаючи його на руках і міцно обіймала, переживаючи, що його знову заберуть. я його вмивала святою водою і просила, щоб бог нам таки допоміг вилізти з того. І на ранок в нього суттєво покращились аналізи.
Сьогодні мому синочку 11 днів, він гарно їсть і швидко росте, та я далі живу з страхом, що хтось прийде і забере його. Я ще раз перенконалась, що ми повністю безсилі, а той хто має силу це лише Бог. І, думаю саме моя молитва нам допомогла вилізти з таких проблем. Виписуючись з лікарні мій лікар сказав, що в мене в запасі було лише пів доби, щоб врятувати мого сина. Так страшно...пів доби і я могла втратити частину себе...
Зараз моє маля тихенько спить в ліжечку, а я продовжую дякувати Богу що все сталося раніше як раз на ті 12 годин.

Tequilochka
18.09.2010, 18:25
Приїхала я в пологовий на 39 тижні –« здаватись». Я чомусь себе настроїла, що родитиму скоріше (21 серпня мала б родити по перших рухах, та і плацента в мене скорше дозрівала). Положили мене в паталогію з вкороченою шийкою матки. Тому і сказали, шо я можу родити як на наступний день, так і через тиждень. Моя лікарка була ще в відпустці, тому я вже і немала надії в неї народити. Умови, які були на Батальній, мені сподобались ( тільки один раз не було гарячої води) – Душ в кімнаті, кафе недалеко де можна не дорого і смачно поїсти(їхню кухню не дуже хотілось). І ось пройшло і 21 і 22, а нічого нема. Тут і 25, моя лікарка вже є на роботі, а мені ніц.
Коли наступило 27, день ПДП, я трохи почала переживати ( саме більше боялась переносити). В ніч на 29 ( а це з суботи на неділю) я о 4:00 проснулась, прислухалась до себе – ніби нічого не болить. Коли пройшло хвилин 15 відчула, що шось булькнуло, встала і воно вже не булькнуло, а добре полилось. Я пішла до акушерки, вона мене почала потроху збирати. Позвонила чоловіку, сказала щоб збирався і їхав до мене, бо почалось.
Мене відвели в родзал, де мене оглянув черговий лікар, дальше нічого не боліло, він сказав щоб мені поставили систему, якщо і через годину нічого не буде боліти. За цей час до мене вже приїхав чоловік, а схватки так і не почались, навіть натяку на них не було. Тому о 6 годині мені поставили капельницю, і через годину черговий позвонив моїй лікарці( Пироговій Вірі Іванівні).
Схватки почались майже одразу. Десь біля 10 години вони були вже такі, що я боялась що не витримаю. Я знала що це буде боляче, але не думала що настільки. Чоловік мені дуже допоміг, і масажував поясницю, і давав пити, і обмивав лице ( мене дуже кидало в жар). В 11 годині, моє ліжко переробили на родильний стіл (до речі я не можу сказати, що мені було на ньому не зручно родити) . І о 11:25 моя донечка лежала на животику))). Чоловіка на потугах не було, я не пустила, але він зайшов тоді коли мені донечку на живіт виклали. Лікарка мені дуже допомагала і словами і діями, причому дії всі вона пояснювала. Та все ж без розрізу не обійшлось(((. Коли мені приклали моє чудо до грудей, а збоку також був чоловік, то я думала, що щасливішої людини на світі немає))
Ось така в нас історія появи нашого зайчика, нашої Сашеньки на світ)))

Zvizda
04.10.2010, 12:49
Ну,ось нам обом з синочком скоро 1 рочок! Так, так нам обом, адже 30 жовтня 2009р. цей світ змогла побачити і я!!!
А починалося, все як у всіх. Тато плакав з радості, коли побачив 2 смужки, я просто літала. Вагітність проходила, без особливих ускладнень, один раз піднявся тиск. Народжувати я не боялася, так як розуміла, що від того боюся чи не боюсь, дитинка всеодно мусить народитись.
Ну, ось і настав відповідальний момент. 30 жовтня, в 5.20 в мене відійшли води. Чоловік відразу побіг за машиною, не зважаючи на мої щирі переконання, що це я просто пі-пі зробила. Через 20 хв. ми вже були в роддомі на Джамбула, лікар оглянувши мене сказав, що "все приїхали, будемо народжувати". Заспокоївши свого чоловіка , я спокійно пішла в родзал,де мені поставили капельницю, бо води відійшли, а схватки були ще дуже слабкі. Через 10 хв. мені вже починало "бути добре", я як на шейпінгу пригала на м"ячі, щоб хоч якось зменшити біль. Чоловіка біля мене не було, бо якраз був 1-й день карантину, у зв"язку з свинячим грипом. Коли прийшов лікар, то оглянувши мене сказав, що матка розкрилась на 3,5см. і народжу я не після обіду як він думав, а десь через 2 год. Невдовзі розпочалися потуги, я чесно виконувала всі вказівки лікаря.....до того часу поки в мене не почала боліти спина. З кожним разом мені ставало важче тужитися і близько 11 год., було вирішено дати мені анестезію. І...
Я прийшла до себе, періодами ще провалюючись в сон. Навколо мене було багато лікарів. Єдине, що я з того запам"ятала, так це як мені сказали, що "в мене хлопчик, мені спасли матку і що я щаслива в Бога". Була 7 год.вечора. Тіло хоч мене і не слухалося, але все ж я змогла подзвонити до своїх. Я щось їм говорила, не розуміючи чому вони плачуть.
Свого синочка я побачила лише на 5 день, саме тоді і дізналася, що життя моє було на волосині. Після того як вийняли щипцями мого синочка, в мене розпочалася сильна кровотеча, яку ніяк не могли зупинити, гемоглобін впав до 40. Викликали якогось професора... одним словом, якби він прийшов на хв. 4-5 пізніше, мене б не врятували. І лише чудом спасли мою матку, так як в більшості жінок вона видаляється. 2 рази мені робили переливання крові, так як гемоглобін різко падав.Але я вирішила не розкисати і всіма силами старалася ходити. Приємно було чути, коли лікар сказав моїм, що я невипраний оптиміст. Також намучився і мій хлопчик, в нього був і набряк в голівоньці і високий біллірубін. Але дякуючи, чудовому педіатру, яка не відходила від нього 4 доби, мій синочок пішов на поправку.
А зараз дивлячись на це чудо Боже, мого Юрчика-Тадея ( до речі прекрасний, здоровий хлопчик), я розумію, що ми мусіли через це пройти. Нам подарували життя!!!!!!! А я з нетерпінням чекаю того моменту, коли в мого синочка, з"явиться братик, або сестричка!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Надька
05.10.2010, 10:25
Нарешті добралась до вас щоб розповасти про свої пологи.
Ну ось 23 вересня лікар поклав мене в роддом бо вже вийшов час і щоб я була у нього під рукою. Полежала я там до суботи а на вихідні на цілий день тікала додому.
Ну ось настала неділя і я знову поїхала додому на вареники. Нічого непідозрюючи почала жарити мужу грибочки, і обпекла собі пальчик, і тут дзвонять мені знайомі з роддому шо ті дівчата які лежали зі мною разом пішли народжувати. Оті я розстроїлась що всі народжують а я ні. З тами настоєм приїхала вечером в роддом. В палаті ше моїх небуло. Я попила чай і тут в 19.00 у мене почав різко боліти низ живота, за 2-м разом я вже засікала інтервали, було кожних 10 хв. У 20.00 мені вкололи знеболююче шоб перевірити чи споравжні схватки – виявились справжні. І тут я невитримала і вже в 21.30 подзвонила до лікаря і сказала що я вже готова. Там пішла стандартгна процедура і в 22.15 я вже була в родзалі. Потуги були дуже стрімкі за 3 рази мені вмставили мого ангелика на животик і я почула його голосок… вже небуло ні болю ні нічого тільки мій синочок….
Ось так в мене все швидко пройшло , наче у фільмі…. Дякую лікарям (бо був Данков і Халіна, яка мене підтримувала як рідна мати) і акушерці шо помогла…
Зараз ми вже дома намаємо цицю і ростемо.

May
06.10.2010, 21:32
Моя розповідь не така детальна, більш художня. Успіху всім хто в очікуванні дива!

Я прочитала десятки історій і відвідала спеціальні курси перд Тим, у всіх Це буває по різному. Я була впевнена, що свою розповідь опублікую відразу по Тому, та пройшло вже 5,5 місяців і я й далі не можу про Це писати. Можливо тому, що написати означає ще раз пережити. Більшість переживають це лише раз чи двічі в житті, з захватом дивуюсь тим кому вдається 5 і більше разі щиро співчуваю тим, хто на Це не здатний.

«Ти вже? Ну коли вже?» – в соте питала надокучлива сестричка.
«Я думаю шо То буде 15-го на день народження його мами.
«Мені чомусь здається, що 7-го в середу» всі заходились щось прогнозувати.

А я вже просто не могла дочекатись…

Недавно читала форум на якому жіночки, яким за 30 задавались питанням чи готові до Цього, проскакували різні фрази на кшталт: «пожити для себе», « зробити кар’єру», « поява материнських відчуттів»…- Смішні)

Через всі ті прогнози пророків-аматорів я чекала цього значно раніше. Останні 2 тижні я вже не могла думати ні про що інше, Це могло статися в будь який момент, але не ставалось. У кого ще не було такого чекання хай уявить очікування дня народження в дитинстві чи відпустки, втім Це-унікальне, нічого навіть не можна порівнювати з цим.

Ми обрали кремезного лікаря з вусиками, років сорока високого зросту і з довгим іменем, він справляв враження знаючої, небайдужої в своїй справі людини. По його словам вдома він бував рідко, лікарня - його перший дім, за таку не легку працю і на відповідному джипі їздить. Про свою професію казав: « Ми під постійним стресом вмираємо рано від інфарктів»

Прийшли на запланований огляд: «Вже скоро, чекайте. Може сьогодні, завтра, а може і за тиждень»
Ще сім днів несамовитого чекання. Сумки складені давно вже забула що де лежить. Сонце світить, вже не сила величезний животик носити. Щоб Це вже нарешті відбулось, пробую всі методи і поради і в останній тиждень викочуюсь кавунчиком на Високий замок, висуваюсь на верхівку ратуші - нічого.

Щоб про все «забути» поїхали на шашлик, я ж намотую кілометраж. Вечором, щось поболює та я вже в зневірі не звертаю уваги.
Черговий запланований огляд. 10:00 вусатий лікар з довгим іменем кладе свою велетенську руку мені на плече: «Вже скоро, якщо не сьогодні то завтра точно». І знов повертаюсь додому вся в очікуванні я.

Вдома, як завжди щось жую, та ниє животик. Чоловік поїхав на роботу, знову ми самі.
Та ниття не проходить, перетворюється на нестерпний біль. 12:00 пишу чоловіку в аську, та не можу дочекатись відповіді, чи повірить він мені після стількох розіграшів. Дзвоню. Приїжджає. Не сила дійти до машини. Не можу їхати. Штани давлять животик, кросівки спухлі ноги.

Чоловік скинув свого светра: «Прикрийся трохи» Бо я вже їду боса без штанів на передньому сидінні.

15:00 приїхали, нас зустрів наш внушаючий довіру лікар, медсестри й санітарка приймального з посмішками гієн питають: «Поступаємо?» - «Так» нарешті получать своїх 30 гривент невідомо за що.

Переоділась, оформляють. Важать, міряють живіт.
- «Прізвище, імя вік?»- не можу відповісти. Перейшла схватка.
- « Це ваша перша вагітність? Скільки народжених дітей?»
Навіщо вони мене це питали??? Я ж дала картрку на якій все написано???
Піднімаємось з великим лікарем і чоловіком на другий поверх.
- « 7-ий вільний?»
- «Ні 7-ий і 9-ий заняті. Може вам 1-ий, 2-ий, 3-ій є»
- «Ну давайте в 2-ий»
- Заходьте в 2-ий родзал.
В пологовому залі мені дуже душно, попросила відкрити вікно. Приємна, чорнява акушерка каже:
- «Та шо ви дитина змерзне, тут підтримується спеціальна температура»
І в цей момент я зрозуміла, що зявляється ще одна особа, з якою мені потрібно рахуватись, інтереси якої треба ставити перед своїми.
Далі оминаючи такі слова як: відкриття, схватки, потуги, шви, пуповина,пробиття вод, окситоцин, плацента…
Скажу що мені дуже допомагав чоловік, жартував собі з персоналом і зголоднів. Задзвонив другу щоб той привіз йому Макдональдс.

Сиджу на кріслі коханий тримає голову, помагає дихати, тут телефонує Оля з роботи, він каже: "зараз дам їй слухавку". І я чую якесь белбетання Олі про перенесення уроку.

«Та забери той телефон »- сказала я досить ввічливо.
«Добре, ти трошки побудь я збігаю там Роман Макдональдс привіз»
«Чи ти здурів? Не лишай мене!»
Тут чудово підійшов би ново журналістський стиль написання для передачі всіх охів, вигуків і потуг, та це не для слабонервних, хоча я трималась добре, аж тут я побачила як проблиснули велнтенські ножиці і я дико заверещала зовсім не від болю, а від панічного страху.

Чоловік до акушерки: Ой по менні шось мурашки біжать то нормально?
- «Та»
Побив себе по обличчю руками і далі зі мною.

16:55- Все, ось і мій Цьопичок! Маленький, сіренький.
Лежить на грудях, мені не терпиться подивитись, але не дозволяють піднімати голову.

Чоловік відразу з ним розмовляє. І досі постійно згадує, що побачив його першим.
Ми перелягли на ліжко. Татко відкрив свій гамбургер і разом з малюком почали обідати, кожен своє)))

irushka
19.11.2010, 11:23
Спробую нашвидкуруч описати свою історію.
Ця вагітність була така особлива, легка і приємна для мене. Всю вагітність я готувалась до зустрічі зі своїм ще одним дитям. Особливо мене тягнуло до води, через це вирішили на морі побувати і до 3 триместру відвідувала басейн, це давало мені таке відчуття піднесеності і ейфорії. А ще я читала про домашні пологи, вважала їх дуже логічними для себе, але через певні обставини мені годі було про це думати. Зате отой досвід, що передають жінки у своїх домашніх розповідях, дав мені теж немало інформації і розуміння пологів як чогось природнього і Богом даного.
ПДП – 8 листопада, але вирішила, що мої другі пологи точно будуть швидше, тому з 38 тижня я була в повній готовності, але пологи не починалися, не почалися вони і 8.11. і 9.11. Терпець починає вриватися :), дзвоню до лікарки, прошу, щоб глянула чи готове моє тіло до пологів. Огляд був 2 хв – лікарка лише глянула шийку, яка була на 1 палець відкрита і готова. Але з її слів, з таким можна і тиждень проходити, тому відправила мене до чоловіка радитись чи пити мені касторку, вона, мовляв, природній засіб, що може спричинити перейми, а може і ні, вона і механізм дії пояснила, але вже не згадаю. Сказала, що подумаю вдома. Купили ми ту касторку, сиджу вдома, дивлюсь на неї і розумію, що не буду її пити, бо мої тренувальні, що були практично постійно останні 2 тижні, стали якісь дуже часті і правдоподібні. Це була 14 год. Включила я собі музику і почала ловити кайф від стискань у животі та попереку, бо це наближувало мене до довгожданої миті. Але мені треба було дочекатись 16 год., щоб забрати Катю з садка і щоб прийшла з роботи мама, щоб бути з донечкою. За цей час засікала інтервали – вони були 4-5 хв, а перейми тривали 30 сек., проте це досі були приємні відчуття. Коли всі мої були вже вдома, знову починаю засікати перейми – 4 хв по 40 сек. Нарешті відійшов корок, якого я так виглядала протягом 2 тижнів :) Рапом дзвонить лікарка, каже, щоб я таки не пила касторки, бо вона глянула моє узд, там ще є час, можна чекати, а я кажу, що я й не пила, але маю регулярні перейми. Домовились зідзвонитись за годину, чи стають інтенсивнішими. А я досі розслаблялась на кожній переймі і не відчувала чи інтенсивнішають, мені не було ні боляче, ні дискомфортно. Зідзвонюємся з лікаркою, кажу як є, а вона каже, що напевно будемо лягати спати, раз перейми не сильнішають, то ще можуть припинитись. Домовились, що я буду дзвонити їй коли відчую, що мені потрібна її допомога. Це була 21 год. Вирішила я таки прилягти, і як тільки лягла, почула, що течуть води. Вони текли і текли, дзвоню до лікарки, вона каже приїжджати, а я щось розгубилась і не знала як я з тим потоком маю у щось вдягтися і їхати, тут і перейми стали сильніші, впустила я на якийсь момент паніку і не проконтролювала перейми. Але пообкладалась пеленками і ми поїхали. Вдома був неймовірний ажіотаж: мама зблідла і мало не зімліла, тато каже «а що, мусиш вже їхати, до ранку не почекаєш?» :), а Катя скакала по хаті і кричала «ура, нарешті буде братик!» От і май в таких умовах домашні пологи, та моя мама би того не пережила( як виявилось, вона думала, що то буде дитина 5 кг і я не зможу народити, мені зроблять кесареве).
В лікарні оформились, позаливала там все водами ( і де вони стільки поміщались?). пішли в родзал і його вигляд мене добряче приземлив – то така невеличка кімнатка з температурою 30 градусів, якась драбинка і крісло з диркою, а ще ліжко страшненьке, воно ж виявилось кріслом, на якому треба народжувати. Відкриття було лише 2 пальці, була 22 год. і я думала, що застрягли ми тут до ранку. Але такий настрій мені не подобався, треба було брати себе в руки. Почала ходити по роздзалу, трохи сиділа, розмовляла з чоловіком , ніхто до нас не ходив, було тихо і спокійно , я знову стала слухати музику, яку заздалегідь приготувала саме для пологів – це Омар Акрам, інструментальна музика, яка створює такий піднесений настрій, що я знову відчула, що все під контролем. На переймах опиралась на драбину, але це не давало повністю розслабити все тіло, вирішила я таки лягти набік і це виявилась максимально комфортна поза для мене, тому що між переймами я відразу дрімала, навіть щось снилось, а на переймі повністю розслаблялась, піддавалась тій хвилі, уявляла як розкриваюсь, а тоді знову дрімала. Чоловік просто сидів біля мене, йому не доводилось нічого робити, крім як подавати пити, але я така йому вдячна,що він там був, це давало неймовірне відчуття захищеності.
Прийшла лікарка, вона стала теж мовчки з нами сидіти. Тоді каже «щось слабі в тебе перейми», я кажу «нічого собі слабі», а вона «ти ж навіть не стогнеш, постогни трохи», я: « мене це буде відволікати, я ж намагаюсь розслаблятись» і розповіла лікарці про книжки які читала, вона попросила і собі таке почитати. Далі вже була тиша, тільки моє дихання ставало все швидшим на переймах, я все більше занурювалась в себе і забувала де я є, тільки розслаблення-відпочинок. І тут дуже несподівано відчула, що тужить неймовірно, чую як малюк пробирається до виходу, невже так скоро, я ще досить добре давала собі раду з переймами. Тут прибігла акушерка,санітарка, ще хтось, повернули мене на спину, кажу, щоб підняли мені спинку крісла, трохи підняли, я прошу ще, підняли ще, я була майже напівсидячи. Стала страшенно пекти промежина, я вже знала, що це голівка близько, просять тужитись, за якусь мить голівка є, далі кажуть тиснутись коли відчую перейму, а я її не відчуваю, просто хвиля якась накрила, чую тільки тиск і печіння, дихаю по-собачому, щось ніби заклинило мені. Бачу, всі починають хвилюватись, кричать «Іра, ти що робиш, ану тисни, не передихуй!!!» Думаю, тут поза зіграла роль, якби я була навприсядки, то напевно того не було б. З останніх сил якось потужилась і нарешті синочок на мені. Це була 2:20. Він трішки полежав і став шукати поживу :) За тим всім я пропустила коли обрізали пуповину, так і не знаю чи встигла вона відпульсувати, плацента вийшла десь за 7 хв, але не без допомоги.
Прийшла неонатолог, щоб оглянути дитину, а він тільки взяв груди, кажу що нехай посмокче ще трохи, акушерка каже, що так не гарно, бо лікар чекає, я ж кажу що зараз ще його не дам. Неонатолог пішла і повернулась за 20хв., тоді синочка зважили і оглянули – 3950 г і 52см за Апгар – 8/9. Акушерка каже мені: «налякала ти нас, не хотіла тужитись, тепер дивись який він замучений, але ж ти не хотіла стимуляції, якби трошки простимулювали, то і потуги були б кращі». А я дивлюсь на свого маленького, який гарно поїв і спокійно спав і не можу зрозуміти чого я маю жаліти, що мене не стимулювали. Взагалі у порівнянні з першими пологами, на яких була і стимуляція, і ручне відкривання шийки і весь набір, то цього разу таки Я народжувала, все відчувала, все контролювала, все залежало від мене, я мала пологи без болю, бо не впустила біль, я не кричала і не страждала, тільки голосно дихала під кінець. Думаю, це були чудові пологи наскільки це можливо у лікарні. Чоловік досі не перестає мене хвалити, взагалі у стосунках наших після пологів з`явилось ще більше тепла і ніжності. Лікарка теж подякувала мені за поведінку на пологах і написала мені свою електронну адресу, щоб я не забула скинути їй книжки які я читала :).
Ось така історія народження нашого синочка і братика Матвійка:).

олюся_зі_львова
19.11.2010, 18:50
Ось ще зі свіжими враженнями пишу про ту незабутню подію, народження синочка.
Почну з того, що вагітність була дууууже несподіваною, але напрочуд легкою, без жодних ускладнень, правда зі своїми не дуже приємними головними болями, невеликою нудотою, потім важкістю у шлунку, набраними 15 кг ваги... ну одним словом- вагітність як вона є... ЖК особливо не обтяжувала аналізами, термін поступово тідходив і я відчувала, що народжу ще до 38 тижнів, живіт опустився рано, різниця між дітьми невелика, УЗД також підтвердило зрілість нашого малятка. На 36 тижні я домовилась із лікарем (двічі я народжувала на Джамбула, так що лікарів цієї лікарні знаю на вигляд і з розповідей сусідок по палаті, які в них народжували, багато вражень залишали обходи)- про Куль Н.С. я мала дуже хороші враження і вирішила народжувати в неї, чим дуже і дуже задоволена! Призначила вона мені в 37 тиж. рівно КТГ і УЗД, які засвідчили що народити можу в будь-який день, чому я була дуже рада. І ось в неділю 14 листопада ще зранку якесь відчуття було дивне, близько обіду відчула легкі перейми, а коли засікала інтервал між ними виявилось спочатку 10, потім 7 хвилин, після дзвінка лікарю випила таблетки, але змін не відчула і поїхала на огляд - виявилось фальшива тривога. Трішки розстроїлась, але в лікарні залишатися не захотіла, поїхала додому. В понеділок погода була просто чудова і я вирішила прогулятися з дітьми в магазин, бо вони хотіли фруктів. Прогулянка була досить повільною, бо з моїм пузіком ходити було важкувато. І вже вдома після години 2 дня знову відчула перейми, але на цей раз відразу сильні і з інтервалом в 5 хвилин, 2 таблетки ношпи ситуацію не змінили і ми в 5 вечора поїхали в ПБ. Огляд показав,що я вже в родах і я залишилась очікувати зустрічі з синочком. Переодягнулась, піднялися в родзал, познайомилась з акушеркою Галиною. Вона мені вколола 2 уколи, як мені пояснили- для підготовки шийки до родів. Перейми йшли по 40-45 секунд з інтервалом 5, потім 3, потім 2 хвилини. Всі перейми я передихувала, стоячи і спираючись об стіл або масуючи поперек. Потім прийшла Наталя Степанівна (в неї одночасно ще одна жінка народжувала), перевірила відкриття, пробила плідний міхур, води були чисті, багатовіддя не було, залишили мене лежати, бо друга жінка вже народжувала, в родзалі була санітарка, щоб при потребі покликати лікаря і акушерку. І через хвилин 10-15 після пробиття вод я відчула передпотужні перейми, санітарка побігла за акушеркою... і тут події стали розвиватися дуже швидко- акушерка ледь встигла підготувати інструмент і родовий стіл до пологів, потуги йшли практично з інтервалом секунд 30,і вона практично зловила голівку синочка, за другу потугу він народився весь і мені хлюпнули його на живіт. Він був такий маленький, мокрий і теплий, і практично зразу закричав.
Потім було народження плаценти, зашиття внутрішніх розривів і інші неприємні післяродові процедури, але то вже дрібниці...
Наш синочок народився 15.11.2010 о 22.10. вагою 3200, зростом 52 см. Оцінка по Апгар 7\8 балів.
Що найбільше запам"яталося на пологах- це коли закінчилось все, Наталя Степанівна подякувала Богу, медперсоналу, мені за щасливе народження малюка, поблагословила нас з синочком, привітала. А потім десь за годину санітарка зробила мені теплий чай, то було так доречно, бо мене аж трясло після родів. Потім нас перевели в палату, ми 3 доби були разом з синочком і звикали одне до одного.
Зараз ми вже вдома, гамаємо молочко і помаленьку знайомимось зі світом.

мамочка
01.12.2010, 14:16
Вагітність пройшла практично ідеально. На 30-му тижні лікарка з ЖК запідозрила що в мене замалий животик, тому наполягала на ще одному УЗД. (до того я робила тільки 1 раз на 19 тижні). Результати УЗД були нормальні, тільки дитина лежала сідничками донизу. Але попереду було 10 тижнів і я була впевнена що малий ще перевернеться. Щодня робила вправи (колінно-ліктьова поза), але на 37 тижні УЗД і надалі показало сідничне передлежання. Лікарка з МІ запропонувала стимулювати пологи на 38 тижні оскільки дитина була велика (3,3кг) і якщо дитина буде більше 3,5 кг то я сама не народжу.
Вдома я порадилася з чоловіком і ми вирішили що будем молитися і чекати що дитина всетаки сама перевернеться до пологів.
До 39 тижня дитина так і не перевернулася і лікарка з Батальної запропонувала лягти в паталогію, оскільки при сідничному передлежанні можуть бути дуже багато ускладнень при відходженні навколоплідних вод (випадання пуповини, ніжки і т.п.). В загальному в паталогії я пролежала 10 днів.
В терміні 40 тиждень і 5 днів в мене вночі почалися перейми. Хоч я вже маю донечку, але цілу годину я мала сумніви щодо того чи це справді перейми чи просто розлад шлунку так як ввечері я зїла дуже багато червоного винограду. 2 години я ходила по палаті, кожна перейма тривала 30-40 сек, а інтервал вже був 5-6 хв. Тоді я наважилась позвонити чоловікові щоб їхав до мене і пішла на огляд до чергового лікаря. Лікар підтвердив що в мене почались пологи і тут почався форс-мажор: лікарка з якою я домовилась про пологи не відповідала на телефонні дзвінки. Чоловік приїхав, інтервал між переймами 2-3 хв, і ми всі намагаємось додзвонитися до лікарки. В загальному перейми вже тривали 4 години, і вирішили покликати іншого лікаря. На останньому УЗД дитина по прогнозам мала важити 3,850-4,200 г тому про природні пологи я вже не мріяла.
А далі все стандартно: вкололи наркоз, через 3 години прокинулась, спершу побачила фото зроблене на мобільний телефон, потім принесли малого. Народився вагою 3,9 кг і зростом 54 см. 8/8 по Апгар.
Тепер маю донечку і синочка. Природні пологи і кесарів розтин. Ненажеру донечку , яка перші пів року не відпускала груди і лінтюха синочка, який груди смокче тільки коли його дуже попросиш. Абсолютні протилежності. Цікаво, яке то третє буде?...

polisanka
09.12.2010, 16:36
Народження нашого Андрійка або як це буває вдруге….


Хочу поділитися з вами своєю розповіддю про пологи, як ви вже зрозуміли, другі.
Вагітність перебігала спокійно, правда додавали переживань і краснуха на роботі (а я не хворіла), і епідемія свинячого грипу і істерії по всій Україні. Але це все нас оминуло і вже наближався мій термін. За порадою друзів я пішла знайомитись до Колодій Оксани Іванівни (роддом на вул.Рапопорта). Вона скерувала мене на УЗД в пологовому і , виявивши незначні порушення кровотоку в плаценті, порекомендувала лягти в патологію.
Для мене це було важко, бо меншій доні 2,3 роки, в садок не ходить, лишити не було з ким. Але якось ми все владнали і 8 днів я відлежала в патології. Після крапельниць показники покращились і я наполягала на виписці.
Але виписати мене лікарі категорично відмовились. Зав відділом Улашин, Данков і Колодій впевнено мене відмовляли, потім стали лякати страшними діагнозами і наслідками, але я наполягла на своєму, що йду додому і всю відповідальність беру на себе. За час лікування я зрозуміла наскільки там форсують пологи: постійні огляди на кріслі, стреси, безкінечні УЗД + умови карантину, без свіжого повітря і відвідувачів. Я не вибаглива, але лежати там було важко.
Тоді вони відмовились віддавати мені обмінну карту,мовляв вже 37 тиждень, доношена вагітність і я скоро народжу але я зібрала речі і поїхала додому.
На наступний день скандал був вже в моїй ЖК, моя лікар Лещенко вже сварилася з пологовим за те, що вони не мали права не віддати мені обмінку.
Вийшла дуже неприємна справа, я б ніколи більше не пішла в цей пологовий.
Дякуючи Лещенко, на наступний день я вже мала нову обмінну карту, дещо заспокоїлась і почала думати про інший пологовий, на щастя він у Львові не один.
Ми познайомились з Паєнок Вірою Олегівною (обласний родом), до якої ще аж 4 тижні я ходила просто на консультації.
Тепер про головне….
4 квітня, Великдень, до нас приїхала моя мама, ми скуштували пасочки і домовились на 9 вечора, що підійдемо в родом на огляд, Паєнок мала нічне чергування.
По дорозі я відчула регулярні перейми і пошкодувала, що ми їдемо без речей.
Лікар глянула : відкриття 4 см і відправила домів по речі.
Поки ми приперлися додому, поки поскладали решту речей, заспокоїли мою маму і Софійку, яка дуже за мене переживала і хотіла, щоб мама була вдома, і доїхали до лікарні, було вже 12 ночі. Таксист побажав успіху, нас з чоловіком швиденько оформили в приймальному, і серували в 2 родзал. О 1:05 мій Андрійко вже лежав в мене на животику… 3800, 50 см, 9 балів за Абгар
Другі пологи виявилися швидшими і легшими, лікар вела себе професійно, активно садила мене на м’яч, керувала диханням, показувала Ігору як правильно робити масаж, час просто пролетів.
Потім перевели в палату, платні були зайняті, але й у безплатній було не погано.
Мед персонал ставився нормально, в порівнянні з роддомом на Вашингртона на багато краще. Ціни прийнятні (за все разом 300-350 $). Додавав впевненості досвід догляду за донечкою.
Виписка на 3 день, якраз на Благовіщення.
Всі вагітні переживають за пологи, це нормально, але з цього все тільки починається.
Дома нас чекала Софійка, життя якої змінилося назавжди, адже тепер вона старша сестричка.

Всім вагітняшкам успіху і попутного вітру. Все буде добре.

Hruska
15.12.2010, 23:33
Поки моя донечка спить хочу розказати свою історію пологів.
Перш ніж розпочати розповідь скажу, що ця вагітність в мене не була планованою але я настільки перейнялася материнським інстинктом, що донечка виявилася для нас з чоловіком найочікуванішим і найдовгожданнішим Божим подарунком.
Почалося все 29 листопада о 5.30, а саме…Мене розбудив страшенний потяг «по-великому» в туалет, а потім ще раз і ще раз і так 5-ть разів підряд :) я вже знала, що це не просто потяг в туалет, а саме це «воно» :) і була дуже рада, так як ми з чоловіком чекали цього дня з нетерпінням. Я вирішила ще трохи поспати, так як перейм не було…та й взагалі в мене і тренувальних перейм не було, тому я толком і не знала, які то відчуття мають бути але внутрішнім чуттям знала, що маю ще час, тож ми з чоловіком рішили ще поспати.
Після останнього походу в туалет я відчула, що мені по ногах щось потекло…я собі подумала, що сечівник вже настільки стомився від напруги, від тиску маляти, що без мого сигналу працює :girl_crazy:, але коли лягала в ліжко це ще раз повторилося і я запідозрила, що це можуть бути води. Мому щастю не було меж!!! Ура, нарешті я побачу своє маля!!!
Але раділа я недовго, адже вони – води, чомусь були бурого кольору:girl_sad:, зауважу, що пробки своєї я так і не побачила, тому я трохи почала панікувати, адже переживала, що щось іде не так…Чому мої води бурого кольору????
Наскільки я знаю, що нормальні пологи проходять з водами прозорого або жовтуватого, як сеча кольору.
Це вже була пів восьма година і ми з чоловіком вирішили подзвонити до нашої лікарки, що мала приймати пологи і порадитися, що робити…Нажаль вона не відповіла :girl_sad:…навіть не буду описувати, як мене налякала моя мама, ніби – це все дуже погано, вже треба їхати в лікарню. Одним словом, я страшенно перелякалася але тут на допомогу нам прийшла консультант з Нанашко, яка після закінчення курсів залишила нам свій мобільний, який нам став у пригоді. Світлана заспокоїла мене, що у мому випадку пробка і води наклалися, тому перший час мої води будуть буроватого кольору, поки весь той слиз не вийде, а згодом будуть більш прозорішими і що ми не маємо підстав для хвилювання. Чесно скажу, що в той момент її слова мене дуже заспокоїли і надали позитиву :). Десь через пів години моя лікарка подзвонила :) і я їй все розказала, вона підтвердила версію Світлани і сказала, що мої пологи проходять так як «книжка пише» (мала на увазі випорожнення кишківника) ну і на той момент мої води вже стали прозорими, то ж вона мені порадила ще поки не їхати в лікарню, а в більш комфортних умовах, а саме вдома, перебути до моменту, коли мені буде вже дуже «негоже» :), а поки все ведемо в телефонному режимі. Такий хід подій мене задовільняв…я спокійно склала до кінця свої сумки, чоловік зробив нам перекуски і ми разом лягли і слухали музику, яку я заздалегідь підготовила собі на пологи ну і щовечора її ми включали нашому маляті, коли розказували, як сильно його чекаємо :girl_tender:. То ж перший період отой легкий, мені дався навіть дуже приємно…чоловік засікав мої перейми, масував мені спину, а я налаштовувалася на позитив і зустріч з малям :girl_spruce_up:
Коли мої перейми повторювалися з періодичністю в 7 хв, ми поїхали в ПБ. Там моя лікарка сказала, щоб я робила все те, що мені є найбільш комфортним ….в той момент мені наймилішим було оте ліжко…я на ньому пересипала проміжки і «перепливала», як морські хвилі під музику перейми. Все ніби добре було і я раділа, що так просто все мені дається (ну зрештою, я себе тільки на таку ситуацію і налаштовувала). Мед.персонал навіть дивувалися з мене, чому я не кричу і що мене взагалі не чути :), але розслаблення під час перейм, то ВЕЛИКА ШТУКА…в момент, коли я невтигала розслабитися, це було тоді, коли до мене хтось шось говорив, я відчувала страшенні болі, а коли розслаблялася максимум – болі були терпимі…чоловік масажував постійно спину і все було терпимо.
Але от був момент в пологах, коли я сама в собі трохи розчарувалася…. це момент, коли я не могла собою контролювати, не змогла контролювати своїм тілом, це – останні 5-ть перейм. Вони були настільки сильними, що я просто не могла розслабитися…Але слава Богу, вони тривали не довго….мені дозволили щосили тужитися, а тут ще 5-6 потуг і маля в мене на животі.
Зробили мені один розріз, так як пояснили, що була ймовірність розриву, а всетаки краще накласти малесенький шов чим порватися зигзагом.
Третього періоду – виходу плаценти, я навіть не відчула…не знаю, що там робили, адже коли маля було на мені, мене захлиснули емоції і ми з чоловіком раділи нашому щастячку, яке кричало в мене на грудях. Це таке щастя, що то просто не можливо передати словами і ці всі болі можливо пережити знаючи, що після них чекає ТАКА НАГОРОДА!!! :)
Пробула в ПБ 3-и дні і всі ці дні був зімною мій чоловік, чим дуже мені допоміг і морально і фізично…. і ще раз доказав мені правельність вибору своєї половинки.
Загалом, вважаю свої пологи не важкими, тому вже зараз задумуємося з коханим про друге маля :) Про друге щастячко…:)

П.С.: хочу тут сказати, що своїми, як на мене, легкими пологами завдячую нашій форумлянці Ірушці (irushka), її підтримка, поради і її розповідь про пологи надали мені віри в природні пологи без болю.

Незнайомка
20.12.2010, 14:30
нарешті дозріла до того, щоб описати свої другі пологи.
отже, 7 вересня цього року (2010), коли пройшли всі прогнозовані дати пологів, я чемно зраненька прийшла на огляд. лікар послухав сердечко, спитав, як самопочуття, чому ще не родимо :) і відпустив додому з направленням на 8 число на узд (оскільки переживав чи все добре, бо 42 тижні таки пройшли). повернувшись додому, якзавжди, наготувала їсти вигуляла Мішика (ще з м"ячиком разом побігали, то була ще та картина: пузата і карапуз:)), словом стандартний день.
близько 8 вечора зварила малому молочну кашку, почала годувати і ледве закінчила: перейми пішли часто і несподівано, а в виходку добре хлюпнуло, як я зрозуміла, води. бігом (наскільки це було можливо) збираю себе і Мішика, чоловік, прямо з порога (як раз додому дійшов) дзвонить лікарю (який був сам і стоматолога) і в таксі. до пологового добрались досить швидко, і, як потім виявилось, з повним відкриттям. тут сталась перша неприємність: в пологовому оголосили карантин через вітрянку (зранку не було!!!), тому партнерські пологи "накрились". чоловік спробував пробитись, посилаючись на домовленість з лікарем, але не вдалось:(.
в родзал потупцяла сама.народила досить швидко, донечку 3,400/52 (хоч в жк лякали великим плодом). надрізу уникнути також не вдалось, як тільки побачили шрам від старого, зразу і сіканули, хоч намагалась заперечити (за що потім получила втик від неонатолога, бо "лікар краще знає"). дитину показали і забрали міряти-важити (на живіт не виклали), далі якось дуже швидко вийшла (чи помогли вийти, не можу сказати) плацента. тут сталась третя неприємність - сильна кровотеча. я відчула "приємність" масажу матки, а потім відклюсилась з допомогою анестезіолога. отримала по повній: капельниці в обі руки, чистку, 4 (а не 3) дні в пологовому, дуже болючі уколи, здоровенний шов, самі знаєте де... дитину приклали до грудей аж коли відійшла від наркозу, ще й позмагатись за це довелось. ледве вибила право не спільне перебування, бо сумнівались, чи зможу за дитиною подивитись після такої втрати крові (тут пощастило, бо пологовий був переповнений, жінки в коридорах лежали, а мене, як після пробленних пологів, поклали в палату).
виписка нагадувала фарс: під музику винесли мою лялічку і сумки (я медсестричкам "подякувала" до виписної), чоловік гарчить на фотографів, щоб не приставали, бо "ми проти фоткати дитну до хрестин", тьотічка в виписній з професійною усмішкою розкручує чоловіка, що треба "подякувати" їм всім, він і від неї відбивається, що не має при собі дрібних, я кажу, що вже все зробила...
фуф, нарешті СВОБОДА, в таксі і додому...
з плюсів: дуже приємні були сусідки по палаті (перші 3 дні, потім нас, "проблемних", тих, хто залишався на довше, зібрали в одну, де атмосфера була досить гнітюча, але то терпіла 1 день) і те, що самі пологи відбулись досить швидко (близько 8 почались перейми, в половині 11 вечора народила).

Lacy
20.12.2010, 15:16
Не люблю розповідати про фізіологічні подробиці, перші пологи вже і не пам'ятаю. А другі...Все це було так швидко, що не встигла і схаменутися. У 7.30 ранку я поїхала з чоловiком і свекрухою в пологове відділення.А в 10.30 дитя вже вітало мене своїм криком! Причому, малятко відразу приклали до грудей, чому я дуже здивувалася: адже, коли я народила вперше,немовля принесли мені для годування лише через добу.
Акушерка мені поясніла- прикладення немовляти до грудей відразу після пологiв- це профілактика діатезу( так рекомендували всім відомі багатодітні батьки Олена Олексіївна і Борис Павлович Никітіни) .
І точно! Жодного діатезу ми не знали! А перший мій синок страждав діатезом від кожної мандаринки або шоколадки.

erene
23.12.2010, 20:51
Нарешті і я напишу про свої пологи.
Отже, ПДР у мене було два - 6 та 8 грудня, 1 числа моя лікар при огляді сказала до 10 народимо. Останній тиждень був просто жахливий безкінечні дзвінки рідних, неможливо було ні сидіти ні стояти ні лежати все давило страшенно. В НІЧ НА 8 ГРУДНЯ Я ДОВГО НЕ МОГЛА ЗАСНУТИ НІБИ ВІДЧУВАЛА ЩО СЬОГОДНІ БУДУ РОДИТИ,кожних 10 хвилин я ставала в туалет, і ось в 4 ранку відходять води, я розбудила чоловіка(даремно), той підняв паніку, дзвонити вже до лікарки, а я вперлась не буду бо незручно людину будити, тим більше нічого не болить, але все таки подзвонила, на мій подив після 2-го гудка лікарка взяла трубку, сказала потихеньку збиратись і їхати в пологовий вона нас через годину там чекає, я прийняла душ, помила посушила і вклала голову, чоловік думав що в мене криша поїхала, ми зібрались і поїхали.
Приїхала на Батальну і довго не могли знайти приймальне відділення, по дорозі я почала відчувати легкі перейми з інтервалом в 2 хвилини, нарешті знайшли те приймальне, про нас вже моя лікар попередила, переоділись, поміряли тиск, ласкаво запросили на клізму, але потреби в ній не було бо вже давно все вийшло ще в ночі, але я не відмовилась. Після клізми чергова медсестра повела нас на другий поверх в родзал, була десь 7 ранку, перейми далі кожних 2 хвилини, тривалістю 30 сек, я розумію що за 3 години мало б вже щось змінитись, зустріла нас чергова акушерка Леся дуже приємна жіночка, провела в родзал№ 1 , все там гарно і приємно, навіть затишно але дуже жарко, приїхала моя лікар, огляд на кріслі і слова " Шийка злгаджена, але закрита повністю" я після тих слів ледве з того крісла злізла, пройшо 4 години після відодження вод 3 години регулярних схвток а толку ноль, відправили нас находжувати перйми, через годину огляд те саме відкриття нема, сил вже теж нема дається взнаки ніч проведена на унітазі,вирішили підключити капельницю, на годиннику 9 година ранку, прийшла нова акушекра Світлана теж приємна молода особа, ми собі жартуємо з нею вона розказує нам різні казуси своєї роботи, 9:40 мені вже не до жартів прошу Світлану щоб закрила рот і відкрила вікно, починаються перейми хвилина в хвилину, активно передихую, але не так як радить акушерка а я кось по своєму, дихання допомагає, Світлака каже "Ну раз нема криків значить не так і болить, або ти умнічка і привильно мене зрозуміла, криком ділу не поможеш"
10:00- ледве стримую себе, болить скажено плюс жара неймовірна, знову огляд лікаря і слова "Шийка на 2 пальці до 15 години справимось", далі прошу щоб мене усипили, далі епідуральну, далі вимагаю анастезіолога щоб робили кесарів ростин, перейми практично безперервні.
11:00- передихаю перейми так що аж в голові памарочиться, здається зараз знепритомнію, акушекра міряє тиск і щось шепоче лікарю на вухо ніхто нічого не каже тільки заспокоюють( вже в палаті лікарка сказала що тиск був 180/130), під час перейм відчуваю потуги, знову огляд і почалося то тужся тоне тужся, багато дівчат казали що потуги це вже дурниці, для мене це жах сил не було, тужитись ніяк не получалось правильно, разом зі мною "какала" вся бригада, але даром, тут моя лікарка каже щоб пробувала активно дихати "Задуваємо свічки" разом з нею, дихаємо собачкою і ура процес пішов, получилось що малаго я видихала, так мені було дуже легко і він добре йшов, далі чую слова "Викликайте неонатолога, черех хвилин 10 будемо готові" і дійсно за якихось пару хвилин я відчула значне полекшення і голосний крик на весь родзал, поклали нашого синульку мені н а живіт накрили нас пеленкою і ми так лежали хвилин 10, я чомусь як в тумані нічого не розумію що робиться, чую славо" 12:10, хлопчик 3600, 51 см, вітаємо батьків з народженням синочка", але бачу по лікарці і акушерці що щось не так, далі знов чую "Викликайте анастезіолога, плацента щільно приросла", а далі веселі каруселі,і через годину 15 ми вже насолоджувались синочком.

Suzi
02.02.2011, 13:46
Ось і моя розповідь. Тут більше «технічних» подробиць, кого цікавлять деталі – питайте :)
28 січня ( термін вагітності був - 42 тижні і 4 дні) в 3-й ночі прокинулась, пройшлась по звичному маршруту (туалет-кухня). Повернулась в спальню досипати. Прокинувся чоловік, покрутився і пішов в іншу кімнату – йому нерідко не спиться вночі, він іде працювати або просто пасьянс розкладати в іншу кімнату. Я залишилась на ліжку, але не спалось. За якийсь час відчула перейму. Досить відчутну, але не настільки, щоб вже вставати і йти щось робити :) Вирішила спробувати ще поспати, поки є можливість. Але сон вже не йшов, перейми були регулярні, цілком терпимі, між ними я, хоч і не спала, але відпочивала. З часом перейми ставали все відчутнішими, я вже дихала голосніше, і вирішила, що краще піти зі спальні , щоб не будити Дениса. Виявилось, що була вже майже 6-та година. В квартирі було досить прохолодно і я попросила чоловіка набрати мені воду в ванну, сказала, що здається малеча вирішила таки народитись. Взяла свічки, телефон і пішла грітись. Було темно, тепло і тихо :) Якийсь час я читала то форум, то різні статті, перейми передихувала. Чоловік час від часу заходив питав чи нічого не потрібно, я йому запропонувала поки піти до Дениса і відпочити. Жодних інтервалів я не засікала, але по відчуттях перейми шли десь через 5-7 хвилин, досить відчутні, але не болючі. Часом я просто продихувала їх, часом зі звуком, це все відбувалось інтуїтивно. А організм почав чиститись – прийшлось кілька разів вилазити з води в туалет.
В р-ні 9-ї прокинувся Денис, прийшов до мене, відбув ранковий ритуал, з захопленням відмітив горіння свічок, попробував чи мені не за гаряча вода в ванні і вони з чоловіком пішли снідати. Перейми стали дещо слабшими, я вирішила вилізти з ванни. Зібрали Дениса і чоловік повіз його до моєї мами в гості. Я собі тим часом розстелила в кімнаті на одіялах клейонку і простирадла, і вмостилась на колінах, під груди поставила Денисового віслючка-пригунця з подушкою (замість нього був би зручним футбол), обличчям лягла на подушку на дивані і накрилась ковдрою. Не зважаючи на опущені штори, в кімнаті було досить світло і настрІй вже був не той, але так я відпочивала. Повернувся чоловік, посмівся, що раз віслючок така корисна річ, то мабуть він буде брати його з собою в гори замість спальника :)
І пішов в спальню пробувати поспати. Час від часу хтось дзвонив, тому спати не вдалося і йому.
В 13-й год. подзвонила мама запитати коли я приїду за Денисом, чи встигну до 14-ї. Я запропонувала їй спробувати його покласти спати,а якщо не захоче, то його забере чоловік. На тому і зійшлись.
Я подумала, що досить лежати, і пішла щось робити. Як тільки підвелась на ноги і почала рухатись, перейми стали болючішими. Вирішили мене знов посадити в ванну. Тепер мені вже було не до телефону :) Перейми продихувала зі звуком, а між переймами просто розслаблялась в гарячій воді, думала про пологи знайомих, згадувала свої перші, думала про дитинку, гладила животик, а ляль штовхався у відповідь. В 15 подзвонив Денис, сказав, що спати - нє, і треба його забрати :) Сказала чоловіку, що було б добре, щоб він в нього в машині і заснув дорогою, бо не була впевнена, що витримаю кілька перейм лежачи, поки Денис засне вдома. Чоловік поїхав. Тим часом перебувати перейми було все важче – просто дихання і гудіння біль не знімали. По відчуттях хотілось стати на «мостик». Нажаль розміри нашою ванни не дають можливості на подібні експерименти, а виходити з ванни мені зовсім не хотілось. Тому я обмежилась вибором пози, в якій я могла на переймі подати таз вперед і вже не продихувала , а стогнала на переймі. Почало підтужувати. Бракувало чогось, на чому можна було висіти. Між переймами я роздивлялась стелю і думала, чому ж в нас нема балки, на яку можна слінг примотати і на ньому повиснути :)
Тут прийшов чоловік, я почула, що він поніс Дениса спати. Зайшов до мене, сказав, що Денис спить, годинку я маю :) запитав як справи, чи нічого не треба. Я попросила чай. Коли він приніс, перейми вже були з такою інтенсивністю і частотою, що я відчула, краще йому лишитись, бо можу чашку випустити.
Спочатку він сидів і спостерігав, думав про щось своє, подавав чай, коли просила. Досить швидко настав той момент, коли прийшло відчуття, що я здається, не витримую. Я і гуділа, і охала, і нила, чого так боляче і коли ж то закінчиться. Це було лише на переймі, між переймами я цілком адекватно розуміла, що все гаразд, іде так, як треба, і скоро вже розв‘язка. Заспокоювала чоловіка, що зі мною все гаразд :) Сказала, що здається, вже скоро. Він тримав мене за руку. Коли відчуття переймі стали зовсім неймовірними я почала говорити з малям, що ще трошки і просила допомогти мамі. Чоловік або тримав руку на животі, або тримав мене за руку, або робив ще щось, не пам*ятаю всіх подробиць, але кожен його рух був відповідним до моїх потреб – він таки вміє відчути, що саме мені потрібно.
В якийсь момент мені захотілось вилізти з ванни, я попросила чоловіка кинути рушник на підлогу. Але в цю мить відчула, що починається потуга. Я відчула щось більше у родових шляхах, чоловік сказав, що подібно на голову. Вже ніхто нікуди не вилазить, якось пристосувалась у ванні, хоч було тісно і незручно. Пішли потуга, ще одна і…. роздався хлопок. Тріснув міхур, про який я забула. Вода в ванні кольору не змінила. Відчула легке розчарування, що ще не голова, і одночасно подумала добре, що з*явилась пауза і можливість вилізти з води. Моментально я опинилась з допомогою чоловіка на підлозі, на чотирьох, примостилась. І тут почались потуги такої сили, що продихувати їх було б просто неможливо. Враховуючи те, що я втомилась за попередні кілька годин, те, що боліла спина нижче попереку я і не намагалась. Хотілось скоріше народити. Голівка народилась за декілька потуг, 2 чи 3, може 4. Тоді переворот, плечі. Ще одна потуга – і дитина в тата в руках :) Він віддав мені малюка, допоміг присісти, спертись на подушку (яку приніс перед потугами мені під руки). Я поцілувала дитинку в носик – слизу не було, змазки практично теж. Накрили нас пеленкою. Глянула на пуповину – вона була біла і не пульсувала. Я не знаю, чи така вона вже була зразу, чи встигла від пульсувати, а я просто не помітила(чоловік каже, що обвиття не було, пуповина йшла за дитиною).
Це все відбулось за лічені секунди, бо перед останньою потугою подав голос зі спальні Денис, і чоловік пішов до нього. Приніс його в ванну, він відразу почав посміхатись до меншого. І вони пішли займатись «післясонними» справами.
Десь за 10-15 хвилин знов прийшли до нас, я спробувала витужити плаценту над тазом, але не вдалось, вирішили ще зачекати. Скорочення матки я відчувала. Плацента вийшла сама, коли було чергове скорочення, без будь-яких дій з мого боку. Тоді вирішили, що вже час митись і йти в кімнату. Пуповину перерізали десь за 5 годин – було досить незручно з нею, ні дитину взяти, ні повернутись.
Важили ми на наступний день на вазі для дорослих, то наважили 3600. На 4-ту добу важили з педіатром,бо вона не повірила, казала, що мінімум 4 кг, вийшло 4500.
Судячи з відчуттів, розривів немає. Трохи боліла перші дні спина і копчик.
Емоційно – відчуття повного задоволення, що все відбулось так, як мало бути. Кожен учасник відіграв свою роль за сценарієм. Я не уявляю цих пологів в ПБ, я не бачу місця для акушерки. Я рада, що чоловік був зі мною, саме тоді, коли він був потрібен - його вміння сказати саме ті слова, які мені треба почути дуже мені допомагало.
Ну про такі дрібниці, як помитись в своїй ванні, попити чаю з чоловіком, лежачі в своєму ліжку, я не писатиму ;)

madchen
02.02.2011, 15:16
Нарешті виложу і я свою розповідь… Почну з того, що вагітність була для нас всіх очікуваною і дуже бажаною. Весь час мого перебування з пузіком згадую як щось неймовірне, красиве і, дійсно, як ДАР БОЖИЙ!!! Рахуючи минувші тижні за тижнями все більше чекаю зустрічі з малюком… Термін пологів 24.11. Та однієї прекрасної ніченьки сниться мені сон, що я народила малюка вдома і розуміючи, що це сон питаю яке число. Аж тут відзивається чоловічий голос, що 18!!!! Я зразу зрозуміла, що так воно і буде:)
На черговій зустрічі лікар з ПБ мене потішила, що все йде як треба, малюк опускається щораз нижче. Був це 38 тиждень і 5 днів. Оскільки до пдп залишось трохи більше за тиждень( а рідні мені не вірили, що це буде 18) чоловік завіз мене до батьків щоб я не скучала вдома . І ось 18 листопада. Я почуваюсь добре,та все більше відчуваю як низько опустилось моє пузо. За обідом з чоловіком жартували, що пузяро так низько, що можна зручно на нього поставити тарілку:) Післяобіду чоловік заснув. Я відчула як заболіла моя спина, так інколи було перед місячними. Сходила в туалет….а воно тече….я зрозуміла, що це відходять води… І тут почалась паніка!!! Біжу до чоловіка, переляканими голосом повідомляю, що в мене відходять води…а він з просоння ніяк не може зрозуміти, що я в нього хочу:) Було це біля 15.00. Збираємось…ми в батьків, а ще треба заїхати додому забрати сумки… Я перелякана, коли відійшли води значить скоро дитинка буде вилазити..Мама мене заспокоює, що це не так скоро, бо це перші роди..а тут бачу сама налякалась, аж очі мокрі.. Їдемо додому за сумками, по дорозі телефоную до лікаря. Вона мене заспокоїла, мовляв: «Не хвилюйтесь, беріть сумки і потихеньку в пологовий». Та мені панікьоршій це не помогло, вся мокра, а води течуть дальше… Чоловік забрав сумки, їдемо в пологовий. В приймальному нас зустріла лікар, оглянула…та шо тут оглядати-води течуть……а перейми і не думають наступати. Нарешті, оформляють мої документи, перепитують дані, не відомо чому, коли все в обмінці зазначено. Я передіваюсь в халат, сходила в туалет і бачу як тече вода з якимись клубочками чорними, розумію, що дитинка наша волосата:) Піднімаємось в родзал. Біля 18.00. Я почуваюсь добре, вода перестала текти, болів не чути…навіть дивуюсь дівчатам, які там за стіною так сильно стогнуть… .
Тут підключають мені капельницю, так як води відійшли, ні переймів, ні відкриття….
Пройшла година, друга…ледь поболює спина, відкриття 2 пальці. Розмовляємо з чоловіком, ходжу по залі, скачу на м*ячі, лежу, встаю…. Ще дві години проходить-4 пальці…. Спина болить сильніше і щоразу частіше… Акушерочка слухає серцебиття дитинки, все добре. Дальше чекаємо, чоловік потирає мені спину, дає пити, а я все думаю…ну чого ж так довго не родиться!!! Десь біля 22 перейми стають ще сильнішими з меншим інтервалом..чоловік все рахує і повідомляє акушерці. Знову приходить лікар,знову огляд… «Ще трохи потерпи»,- каже вона. Після 23 болі стають,ще сильнішими, скачу на м*ячі, лежу, встаю і так по кругу…дальше стає невиносимо боляче, ноги болять, від спини аж до колін…ужас!!! Я вже тільки лежу, то на одному, то на іншому боці….ще одна капельниця, шось мені колять, а виснажена чекаю, коли ж настануть потуги….проходить ще більше години. Нарешті починає тужити, мені піднімається настрій і звідкись береться повно сили!!! Скоріше б появилось малятко!!! Та лікар мене просить :» Не тужись, ще за скоро!!» Хочу себе стримувати, а воно не получається. Нарешті чую: « Ооооо, появляється голівка..тужись… не тужись!» Бачу величезні ножиці…роблять надріз…А тоді за декілька потуг малюк вже лежав на животику!!!! Такий файнющий!!!Волосатий!!!Дальше прикладання до груді і стандартна процедура...вага 3550, 53 см. в 2.00 ночі.
Незважаючи на те, що сильно боляче, моїй радості не було меж!!! Та прийшлось ще трошки потерпіти, після виходу плаценти ще щось підчищали, накладали шви:один зовнішній і два маленькі внутрішні. Напротязі двох годин я, малюк і чоловік пробули в родзалі. Такі щасливі втрьох!!!!! Потім нас перевезли в палату….
На четвертий день ми були вже вдома. І аж тут я дізналась, що наш малюк був три рази обмотаний пуповиною….я плакала і дякувала Богу за щасливе народження нашого хлопчика!!!!!

Наталя
11.02.2011, 14:04
Я лінива людина. Тому народжувати вночі аж ніяк не хотіла. Бо вночі я хочу спати. Та і взагалі, той процес я собі запланувала на вихідні, а не на вівторок. Ну але не все вирішують наші бажання.
Ніч вівторка (16.11.2010), сниться мені що болить мене живіт. Довелося проснутись. Мушу сказати що я була с собі впевнена в тому плані що точно відрізню, де воно (народження), а де ні. Як не як - не перший раз родити буду. Та і в плані що зможу народити нормально, що моє тіло з цим успішно справиться, що я зумію пройти через це спокійно і достойно - теж була впевнена, з чим, до речі. менш-більш нормально і справилась (Назару, правда, було видніше, чи правду я кажу, але щось я не питала в нього як це виглядало зі сторони))).
Ну от [цензура]проснулась я - друга година ночі, живіт хапає так, що бачу, що якщо це не припиниться, то значить воно. Блііііін! як же я не хочу родити вночі! Правда вже не тому що хочу спати - мандраж, і мені вже зовсім не до сну. Просто як уявлю, скількох людей підніму з ліжка - стає дуже неприємно. Підняти Назара, мою маму, лікарку. Назару прийдеться посеред ночі перти на стоянку, а я буду переживати... Знала би я тоді що родити буду вдень, то може б і задумалась що в даній ситуації краще таки вночі, бо це означає менше "злегка" неприємних годин перейм...
ніченька моя пройшла в тинянні по квартирі, засіканню інтервалу між переймами (5-6, іноді 10 хв, до речі), дозбируванні речей до сумки в пологовий. А думки - хоч би не зменшувався інтервал. хоч би дотриматися до 4-ї, може до 5-ї або навіть 6-ї, щоб не була вже така глупа ніч...Так воно і сталося і навіть десь між 4-ю і 5-ю перейми взагалі перестали і я пішла спати. Поспала з пів години і все відновилось. (інтервал 10 хв, перейми потужніші ніж раніше).
Оскільки нтервал був великий то маму і Назара я підняла десь аж пів 9-ї.[COLOR="Silver"]

---------- Додано в 14:04 ---------- Попередній допис був написаний в 13:59 ----------
Продовження з жж
сонячне 16 листопада

[info]woe_nata
December 17th, 2010

Я таки дочекалась ранку, як і хотіла. Назара розбудила десь пів 9, подзвонила мамі (яка чомусь була дуже перестрашена тим що то другі роди, а значить, вони можуть бути стрімкі і я не доїду до роддому))) ) і вона відразу погнала до мене.Назар пішов по машину на стоянку. Десь біля 9-ї ми вже сідали в машину, я подзвонила лікарці - вона вже якраз була в роддомі, що мене не могло не тішити.
Це був чудовий день. один з таких які я люблю найбільше. сонце заливало все навколо, забувши що вже пізня осінь. Було дуже класно їхати в машині в такий сонячний день, навіть не зважаючи на перейми. Хотілося отак їздити-їздити і приїхати додому вже з дитиною. Якось оминути ту частину життя де роддом, де огляди-роди-передродові процедури-неонатологи-лактологи-прививочники..... Хоча я знала що не омину. Тим не менше настрій був класний. Я лиш хотіла щоб процес пологів не припинявся, і перейми йшли своїм ходом.

Нарешті приїхали ((( ех...
Морально не дуже було важко, бо все-таки лікарку вже знаю, пологові порядки теж - тобто підготована. Але... так чи інак, сонячний день буду бачити тепер лише через непрозорі вікна пологового. Асоціації з ув'язненням... Я постараюсь вибратись звідти не пізніше як через 3 доби.
********
Процес


December 27th, 2010

В пологовому перейми практично затихли чомусь. подзвонила лікарці і пішла в приймальню чекати. Почувалась дурною. І чого приперлася? Ну де ті перейми? Хоч би вже сьогодні родила, а не розтягнула це задоволення на інший день...
І Назар, зараза, дьоргає - "ну що - нема? ну що - нема?..." ну чисто як той ослик з мультика про Шрека.
Оформилась, пройшла "процедури" (тут деталі пропущу).
Ура, є перейми, ніде не ділись!
Болить, але рада. Чекаю лікарку щоб іти на огляд і перевірити скільки діла вже зроблено і скільки ще лишилось ))
Взагалі не люблю тих оглядів на гінекологічному кріслі. а хто любить? ))
коли зі стасом в пузі довелось попасти в лікарню на підтримку, то при огляді почувала себе піддослідним в Горнгольці.
Ну але цього разу нормально. І сонечко за вікнами - не так вже й зле. відкриття 6 см - ура-ура-ура!!!!
а в родзалі був гарний рожевий фітбол. ну тут я вже відірвалась - і за ці роди і за попередні (на яких мені його бракувало) відскакала на ньому.
я забила на правильне дихання. на попередніх родах я була вся така правильна після курсів - правильне мислення, правильне дихання... цього разу - мислення було правильне без будь-яких зусиль з мого боку, а на дихання я ще до пологів вирішила забити - оскільки мала правильне мислення ))) Тепер стогранла-айкала-ойкала-гуділа... імпровізація коротше )))
О, ще про проколювання вод. я хотіла побільше природності. Обійшлась без стимуляції, але води пробивали(((. Правда вже на відкриття 8 см мотивуючи можливістю відходження плаценти і кровотечі (якщо я правильно зрозуміла і нічо не забула). я притримала ту процедуру скільки могла (хотіли ще при першому огляді пробити). Так що вона була зроблена перед самим кінцем - десь за пів години перед родами. Чи годину максимум...
Родила досить довго - в роддом приїхали десь біля 10-ї, оформлення-процедури та інша лабуда десь півтори год, і десь до пів 2-ї скакала я на фітболі. Назар мені в цьому теж дуже допомагав до речі. як не було сил скакати самій, він мені допомагав це робити. після чергового огляду мені ту лавочку з фітболом прикрили, прийшлось пересісти на "крісло-унітаз" ).
Назар весь час був поруч - психологічно комфортно для мене. а як ще додати масаж на спину і можливість спертися між переймами на нього і перемовитися словом - то так родити легше наполовину.
казали як буде тужити щоб я зразу казала. кожні 2 в перепитували чи не тужить. Ой, як я хотіла щоб вже нарешті тужило, так прислухалась до себе, що вже боялась, що буду відчувати те, чого нема. Ох ті роди... що в них найгірше - що навіть через вікно не кинешся, щоб їх припинити, бо ж дитина. І роби що хочеш і відчувай що хочеш а народити мусиш. мені то на психіку давило не менше ніж фізичний біль. Балів на 6-7 за моєю субєктивною 10-ти бальною шкалою. але коли він триває годинами... не так вже й просто. Хоча виживаємо, звичайно, можу сказати через місяць потому.
Лікарка була позитивна і весела і доброзичлива. Таке я люблю і в такій ситуації теж зокрема.
Акушерка була строга як вчителька в школі. Такого не люблю і процесі родів мені особисто такого не треба.
ну але вже було як було.
Нарешті ніби тужить - кричу трохи ТУЖИТЬ!!! Хоч не дуже впевнена... ну але хай дивляться, бо я вже замахалась чекати...вилізла я на то ліжко родове (нові вони в них, до речі, симпатичні і яскраво рожеві як і фітбол, якраз щоб дівчинку народжувати )) ) і акушерка каже - "ага, вже голівку видно, на наступній переймі будеш тужитись"! класно це. хоч почуваюсь зле. сил лишилось ніби я на фінішній 100-метровці після 8км пробігу. А акушерка ще примахалась що я криво лежу. ну йолкі-палкі! я кажу - як лежу так лежу, нікуди сунутись не буду! не маю сили!
-Та ну як, що будеш дитину так криво родити?!
-Ну та, буду криво!
(і то при тому що там же в родзалі збоку від нас на стіні висів плакат з положеннями в яких дозволено народжувати роділлі - і сидяче і стояче і раком і як хош! а мене, як і всіх інших, звичайно, про таке навіть і не думали питати. ну вже нехай, не вміють вони по іншому. але ж мало того - криво я лежу відітє лі.... грррр.)
лікарка чуть чуть втрутилась, попхала акушерку на крок в сторону і сказала що тепер у всіх положення - гут! і так на мене краще сонечко попадає і краще буде видно ))
Наступна потуга - і вже майже! я відчуваю дитину в себе між ногами. але ЯКЕ Ж ЦЕ ЖАХЛИВО НЕПРИЄМНЕ ВІДЧУТТЯ! на перших пологах таке саме розміщення дитини було для мене абсолютно комфортним, а зараз!!! жах! я не могла дочекатись наступної перейми щоб знов потужитись і звільнитись! я навіть і не впевнена що дочекалась. Потужилась і готово! Раз-два і хляпсь - в мене на грудях маленьке мокре синювате дитятко. Нос в пупиришках ))). (14:40) Я пробувала зразу дати їй цицю. щось не дуже в нас получалось. але я вже мама з досвідом, переймалась не дуже. з ГВ в нас буде все гаразд - без сумнівів.
Мене трошки надрізали. але з попереднім разом не порівняти, наскільки було легше.
а самі пологи може легші ніж перші, але не набагато, десь мабуть відсотків на 20-30...
а і ще - вже вкотре переконують що не варто піднімати свою самооцінку не розуміючи чиюсь поведінку. Завжди дивувалася чого в фільмах ті роділлі так кричать коли тужаться - ну бо або тужишся або кричиш, чого кричати коли тужишся? і ці мої філософствування були підтверджені власним досвідом. тужилась, не кричала, все гарно. але цього разу все було не так. тепер коли я тужилася - я прозріла на цю тему. мені не те що кричати хотілося, а ВЕРЕЩАТИ на все горло. ну я того не робила звичайно, щоб на впасти в своїх очах, але втримати повітря в легенях мені вартувало немалих зусиль. Отаке.
про блаженство після родів теж скажу пару слів. Радість що я вже маю донечку, що все пройшло добре, що пророблена важка робота і вона доведена до кінця. попереду в мене було знайомство з малятком, остаточниий вибір імені, ну і пару днів в роддомі зі своїми емоціями, про що ще збираюсь написати.
**************
Про маніпуляціі роддомівські

[info]woe_nata
January 31st, 12:37

Колоти чи не колоти, відкручувати чи не відкручувати, підрізати чи не підрізати - ось у чому були питання які я задала собі задовго до родів і знала на них відповіді. Бо відповіді треба знати щоб повернутись з род(дур?)дому не давши нашим горе-медикам попсути здоров'я своєі дитини.
Питання про прививки я для себевирішила давно, ще коли чекала Стаса. Тому з Меласею я просто не міняла своіх поглядів хоч всі нюанси які я колись так детально вивчала, тепер вже трохи призабула, просто довірилась тодішньому рішенню.
Відмову від прививки від гепатиту Прийняли без зайвих слів. Зате з БЦЖ для мене влаштували виставу досить таки принизливу для мене. Я людина досить скромна в плані відкритоі агресіі, навіть до якоісь затюканості, за що сама на себе зла, тому не могла тоді тій агресіі протистояти. А "харошая мисля пріходіт апасля" для достойноі відповіді, тому я досить по дурному стерпіла приниження, ну але нехай... То вже буде на совісті тих горе-медиків... іх совість витримує і значно важчі тягарі)))
В день виписки до мене підійшла не знаю-хто-там-вона-відповідальна за бцж прививку.
-Йдемо, мамочка, робити бцж.
-я цієі прививки робити не буду.
-йдем в неонатологію.
А лишати палату в якій вже ніхто не жив мені не дуже хотілося бо там би лишились моі речі без нагляду а палату вже активно готували для насупних "гостей" тобто шастали там всі кому не лінь. Тим більне лишати в палаті дитину саму теж зовсім не випадало. А нести дитину туди теж не хотіла - ну бо нашо якщо прививки робити не хочу - для мене то було би ніби я поступаюсь. Тому я проігнорила "запрошення". Але так просто від мене не відстали. І запросили знову. До слова, я прекрасно розуміла що відмову я можу написати в себе в палаті, і зла тьотя то розуміла теж. Очевидно вважала що медики гуртом швидше мене зламають. Ну але того би не було при любому розкладі. Я вирішила скоріше з тим покінчити і поплелася туди з Меласею. Медикам іншим видно було лінь мене уламувати хтось навіть на тираду злоі тьоті хтось сказав що я маю право відмовитись від усього))) але тим не менше те що я дурна демонструвалось як моглось. Коли я писала відмову то воно так фиркало як пані до кріпачки. Питаю яку причину вам у відмові буде зручно мати - то був такий фирк що я сказала зо можу і без вказання причини обійтися. Акцент був на мому глупстві в тоі тьоті мол я сама не знаю причин (ага, щаз стану все що думаю в відмові описувати. Прийшлось прийняти моі "особисті переконання". Паралельно з бцж зла тьотя хотіла взяти аналіз на фенілкетонурію. От в цьому питанні я була непідготовлена. А як я вже казала, в наші роддоми не можна попадати непідготовленою. На моє несміливе питання про хворобу і аналіз тьотя так фиркнула що як мені ніяких прививок не тре то і нахрена мені може буте тре якийсь аналіз. А тьотя відповідно до своіх посадових обов'язків не мала би змішувати з г породіллю, а дати пояснення про хворобу і аналіз. Погана істота вона, коротше... Я хотіла кращого для дитини, здалось мені що все-таки варто зробити аналіз. Але коли вона заголила дитині нозю і зібралася різати ій паьчик, то я сказала шо ні! Ніякого аналізу нам не тре. Правда тут я не мала ніякоі впевненості в своєму рішенні аж десь дотепер, коли я бачу що дитина не хвора на цю хворобу.
Ще наших роддомах-дурдомах існує практика з відкручування дітям пупків. З відпалим (а зазвичай насправді відкрученим) пупком дитина готова до виписки, бо інакше нібито мали би тримати в роддомі поки не відпаде. Брєд. В цьому питанні я була підкована добре. Слідкувала за всіма маніпуляціями і в потрібний момент закричала "не відкручуйте пупок!!!" тож цю біду Мелася оминула. Стасу відкрутили, до речі.
Ще одне втручання яке нам загрожувало - підрізання вуздечки язика. Я якось інтуітивно ігнорила слова лікарки на цю тему і знала що нічо підрізати не дам. В палаті розказувала про це наталі. Вона мені сказала авторитетно як дитячий стоматолог, щоб я не давала нічо підрізати, бо чи ця процедура потрібна, вирішується далеко не в цьому віці. Наступного нашого візиту до неонатолога, коли вона наполягала, що підрізання тре зробити вже і зараз, а я в черговий раз відмовлялась, неонатолог сказала що тоді мені тре порадитись з дит стоматологом. ггг. Звичайно, що я іі взула і сказала що вже мала нагоду порадитись )))
До слова про лікарку-неонатолога - вона не була останньою скотиною і грошей не вимагала. Бо у львівських роддомах існує практика придумувати дітям хвороби поки неонатолог не отримає свою таксу, зовсім немалу, до речі. Я ій все-таки трохи грошенят підкинула, щоб вона не почувалась невдахою порівняно зі сволотами-обдиральницями. Але дала скільки вважала за потрібне і в кільна разів менше ніж іх такса, про яку я знала. Ще до речі скажу, що тут я була налаштована рішуче - якби я бачила, що вона вимагає, то не дала би ій нічого і йшла би додому навіть без іі виписки, під розписку. Але все ж то лікар типовий і мене не упустила нагоди назвати мамочкою дивною. А я собі думаю, що в нашій "краіні дурнів" тре побільше таких дивних мамочок як я. І побільше таких людей))) які знають що ім треба і чого не треба і хоч мінімально можуть думати своєю головою і відстояти своі права. Отак-то.

squirrel
13.02.2011, 22:10
Поки моє маленьке янголятко:girl_in_love: сопе тихенько в ліжечку вирішила розповісти про свої пологи. Вагітність для мене була повною несподіванкою, але як тільки я дізналась що вагітна я була просто на сьомому небі від щастя:girl_claping:. Вагітність проходила важко на перших місяцях мучив сильний токсикоз:bad:, з 16 тижня матка постійно була в тонусі і це супроводжувалося сильними болями низом живота, а на 32 тижні фетоплацентарна недостатність і мала вага плоду. А ще моральний чинник, «батько» дитини відмовився від неї:girl_feminist:.
Отже мені дали направлення в обласний пологовий будинок пояснивши що якщо якісь будуть ускладнення там краща реанімація.
24 січня я приїхала в пологовий щоб там уже чекати на пологи і відповідно бути під постійним наглядом.
28 січня на огляді лікарка сказала що можу аж через два тижні народити, на що я їй відповіла – «Ну що ж, буду чекати». А вечором у мене відійшла слизиста пробка і почало нити низом живота, з’явились легенькі перейми. Так пройшла ніч, а ситуація не змінилася. Я підійшла до акушерки, пояснила ситуацію і вона зробила мені КТГ. Сказала що перейми є, але вони слабенькі і не регулярні, а серцебиття дитини чудесне. Сказала чекати і якщо щось зміниться повідомити, а на ранок 30 січня все припинилося.
1 лютого відчула що щось потекло. Знову відійшла пробка, але була кров’янистою і почало легенько нити низом живота. Лікарка оглянула мене на кріслі сказала що відкриття один палець і сказала більше ходити, але скільки я не ходила коридором і по сходах вверх-вниз ситуація не мінялась.
3 лютого пішла на УЗД вони подивились чи добре поступає кисень дитині. Потім мені страшенно захотілось курячого бульйону тому пішла в кафе. Після бульйону замовила ще картоплю фрі з салатом, а повернувшись в палату з’їла ганату.
Прийшла медсестра сказала щоб я ішла на КТГ. На КТГ сказали що серцебиття добре, а матка сильно тонусує. Я відповіла що матка в мене тонусує майже всю вагітність.
20.15 пішла в душ, прийшла в палату лягла на ліжко і відчула легеньку перейму.
21.00 подзвонила мама запитала як у мене справи, я їй відповіла що нічого нового тому думаю добре виспатись цієї ночі (попередньої ночі почались перейми в сусідки по палаті тому я не виспалась). Мама побажала мені спокійної ночі.
21.10 прийшли до мене дівчата з якими я там познайомилась. Поки ми розмовляли я відчула знову перейму але сильнішу. Вирішила засікати час і потягнулася за телефоном і тут відчула щось трішки потекло, потім знову я вирішила встати, а воно ще сильніше почало текти. Я округлила очі:eek::eek::eek: і кажу дівчатам, - «Витягніть з пакета пеленку в мене води відходять». Покликали акушерку вона подзвонила до лікаря.
В 21.20 подзвонила до мами і кажу: - «Я буду народжувати у мене води відходять, приїдете завтра і заберете мої речі».
Взяли мене на крісло сказали що відкриття один палець, шийка матки довга. Відправили на КТГ, серцебиття добре, перейми є але не регулярні. Вирішили забрати мене в родзал. Зробили клізму, привели в родзал і знову оглянули на кріслі, відкриття один палець сказали що до ранку народжу.
Ходжу породзалі перейми слабенькі і не регулярні. Послухали серцебиття. Сіла на м’яч.
Відчуваю що схватки стають сильнішими і частішими, продовжую стрибати на м’ячі.
Почало тошнити. Принесли тазік, я вирвала:bad:.
Перейми стали ще частіші і болючіші. Стрибаю на м’ячі і думаю що не вистачає підтримки когось з рідних, так би хотілось щоб хтось помасажував поперек.
Встала ходжу по родзалі бо стрибати на м’ячі вже не можу так болить.
Біля 2.00 прийшла лікарка питається як я себе почуваю? Відповідаю що перейми часті і болючіші і ще мене легенько починає тужити. Вона сказала що зараз покличе лікаря щоб він мене оглянув, бо він в сусідньому родзалі.
Через хвилину я вже відчуваю що мене дуже сильно тужить почала кричати:shout: щоб хто небуть підійшов. Прибігла медсестра я кричу покличте лікаря. Прибіг лікар. Я вилізла на крісло лікар каже: - «Ну що будемо народжувати». Дві потуги і я почула крик моєї донечки:d25:. ЇЇ поклали мені на живіт (вона так борсалася що постійно сповзала з живота). Народилась в 2 годині ночі з вагою 2.500 і зростом 47 см.:girl_in_love:
Пологи були стрімкі. Потім мене шили бо мала 3 незначні тріщини.
Але на цьому моя історія не закінчилась. Я відчула глухий біль біля прямої кишки. Лікар каже : - «Це геморой, ти напевно так тужилась воно пройде» Але біль тільки посилювалась. Вони мені поклали ватку з новокаїном, але біль ставала тільки сильнішою. Я вже почала просити знеболювальне. Мені його вкололи але воно не допомогло. Медсетра позвонила до лікаря і сказала щоб мене забирали бо я корчуся від болю і знеболювальне не допомагає. Мене забрали. Виявилось що це утворилась гематома в піхві. Мені почистили гематому наклали шви. Через велику втрату крові сильно впав гемоглобін, тому 2 дні у мене сильно крутилось в голові.
Тепер все добре, ми вже вдома гамаєм цицю і набираємо вагу:d25::connie:.

JADOR
16.02.2011, 14:04
Як і кожна найщасливіша мама, хочу сказати що моя дитина та все ,що з нею повязане є найкращим.Я дуже хотіла і мріяла, щоб було усе так, як я собі придумала.
Хотіла донечку - маю.
Хотіла народжувати ну так, ніби ти пішов зранку на роботу, а до 6-ї, щоб вже дитинка була - так і сталося.
Вагітність протікала дуже добре. Я - активна, весела людина,що ніколи не сидить на місці. Хоча пузо було велике, до останнього ходила на роботу і гасала по Львові(бо якраз у той період мені хотілося вирішувати різні справи, далеко не повязані з народженням дитини)Домовленість з лікарем була(Надіжко Вальдемар на Мечнікова), що як тільки щось "так" чи "не так" - відразу дзвоню. Термін припадав на 25-те число. Ото вже 26-те настало,а ніц нема. Ну думаю, треба ще і пузік свій пофоткати. Зібрала всю решта своєї сімейки і помчали до Баранських.Фото мала забрати наступного дня Тут дзвонтть мені лікар, що може би здибалися, подивилися що і як. Домовились на 27-ме. Ну ввечері я підготувалася, як годиться(до лікаря ж бо йду).
Десь година 6 ранку, відчуваю, ніби щось не так.Штовхаю чоловіка в бочок і кажу, що я ,здається, вже докотилася(він просто мене весь час Колобчихою називав).
7:30 приїхали в роддом, а 15:20 на світ народилася неймовірної краси дівчинка - наша донечка. Чоловік був присутній на родах.Перерізав пуповину(такий гордий за це,що весь час про то згадує)Після усього пережитого, на питання лікаря:"Ну що?" моє тверде:"Хочу істи" збило усіх з пантелику.Уявіть картину, я ще лежу на родовому ліжку і наминаю горохову зупу,
До 18:00 я вже була в післяродовій палаті...Ага і тут згадую про фотографії, а забрати то я вже не можу. Дзвоню до подруги, кажу забери.Пішла в салон, її питають, а чому я не прийшла. Новина, що я вже народила заставила усіх довго сміятися.Отак усе я встигла до останнього моменту. Я просто дуже вірю в ЩАСЛИВУ РОДИНУ і всі мої старання, сподівання і мрії,ви знаєте, матеріалізуються.
ВІРТЕ І У ВАС ТАКОЖ БУДЕ ВСЕ ДОБРЕ!

Tsypa
21.03.2011, 23:39
Раніше, я досить точно визначала вагітних жінок на перших місяцях вагітності. І, звичайно, була певна, що я обовязково відчую щось, якщо завагітнію. Середина червня, а місячних нема. 33-ій, 34-ий, 35-ий день...Для заспокоєння свого кажу коханому купи тест. Він приніс одразу декілька. Оскільки ми повні профани в тій справі, то в нас тести показали кожен свій результат, але щоправда 2 показали, що я вагітна. Виходжу з туалету, сміюся до мами, кажу що я певно вагітна. Але вирішили ще купити тестів. Поки йшли по дорозі до аптеки, то новоспечений татусь вже почав мріяти в який садочок ми дитинку віддамо, як то все буде. Я до нього сміюся, кажу: «Та я не вагітна, я б відчула!»-у повній впевненості, що воно так і є. Поки він був в аптеці, то мама подзвонила, сказала, що ввечері тести не роблять, а роблять їх зранку, бо вони там можуть неправильно показати. В аптеці чоловіку те саме сказали. Вранці роблю тести-один запоровся, інший знов 2 смужки показує. Я не вірю...Я б мала щось відчувати-а нічого! Дзвоню до коханого, кажу: «Щось я цим тестам не вірю, давай до лікаря!». Він не проти...На наступний день прийшли в поліклініку, висиділи чергу до дільничого гінеколога, я до неї заходжу і кажу, що так і так, ви не могли б перевірити чи я не вагітна? Вона від мене аж на стільці відїхала, каже я туди не полізу, щось вам не то зроблю, потім буду винна. Я кажу і що ж мені робити? Відповідь-а ви почекайте. Добре, що я прийшла вже підготована, і кажу, а можна здати кров на ХГЧ(це кров перевіряється на вміст гормону, який виділяється коли жінка вагітніє. Можна визначити вагітність вже на 2-х тижнях). Вона так скривилася, каже що в поліклініці у них таке не роблять, хіба можу в приватний медичний центр на науковій піти. Я кажу давайте, вона направлення виписала. На наступний день зранку в медцентр, здавати кров з вени. Поки чекали, коли він відкриється надивилась на бідних вагітних яких ганяють здавати купу аналізів. До речі, на наступну вагітність одразу туди піду, бо на тести в мене грошей більше пішло, тим більше, що цей аналіз точний і точно показує на якому тижні вагітності знаходишся...Вечора ледве дочекалася, працювати толком не могла, всередині все тремтить.Заходимо з коханим за результатами, а їх ще нема, чекаємо, нервуємо. Памятаю перед нами якийсь дідок свої результати дізнався такий щасливий вибіг. А мені вже так не хочеться розчаровуватися, хочеться бути вагітною.Лікар молодий такий, спитав моє прізвище, дивиться щось в своєму зошиті і усміхається.І мовчить.А потім каже: «Вітаю, кінець 4-го тижня!».А я вже начиталася всякого, в мене трошки проблеми раніше були по жіночому, переживаю, щоб то не позаматкова була вагітність. Кажу йому: «А позаматкова вагітність не може бути?». А він мені: «Дівчино, якби то у вас була позаматкова, то з таким рівнем гормону вас би до нас на носилках принесли». Дав нам той папірець з результатами. Майбутній тато його схопив, довго вдивлявся, певно дитинку шукав. А потім мене на руки і поніс по Науковій. Ми були просто неймовірно щасливі!:)Подзвонила мамі, обрадувала, що та скоро стане бабцею...І поїхала знов на роботу, вже знаючи, що я не сама, а всередині мене живе маленьке чудо, і я маю маленький секрет, який ніхто не бачить...
А далі дуже переживала, як пережити ще 8 тижнів. У нас у знайомих на 8-му тижні завмерла вагітність, та і я знаю, що якщо щось не так, то у 85% це стається на перших 12 тижнях вагітності. Стала на облік в свою поліклініку до завідуючої, з нею мені повезло-ніяких лишніх аналізів та оглядів. Здавала аналізи тільки при поступленні, навіть на 13 тижні не здавала аналізи. Я вже в неї навіть питаю, може ви мене відправте якісь аналізи здавати? Вона каже, в тебе всі аналізи відмінні, УЗД хороше-тобі що нема куди гроші викинути? А перше УЗД, то взагалі було щось...Водить лікар мені по животі і каже: «Є!». А потім включив сердечко нам послухати і чоловіку показує на екрані-от бачите? Я лежу, нічого не бачу, дивлюся в мого коханого вже сльози на очі навернулися, так розчулився...В мене в самої очі на мокрому місці...Але мусила уточнити чи там все гаразд, на що він моєму чоловікові сказав, щоб він позабирав у мене всі книжки і інтернет відключив, бо я вже начиталася всяких дурниць...Перший триместр протікав чудово, я зовсім не поправлялася, мене не тошнило. Ми готувалися до весілля, вибирали плаття...Єдине, чого я дуже хотіла, це щоб швидше настав 12-ий тиждень, бо дуже переживала, щоб чогось з дитинкою не сталося...Вичитала, що по статистиці 85% викиднів та завмерших вагітностей припадає на 1-ий триместр. І от за тиждень до весілля в мене почалися якісь виділення. Схожі на молочницю, але все таки біжу до лікарки. Вона відправляє мене на УЗД, і по ній бачу, що вона щось запереживала. Перед кабінетом черга. Сиджу, трохи не плачу...Самій страшно йти, дзвоню коханому, але він все одно приїхати не встигне...Але ще страшніше втратити свою маленьку крихітку, з якою вже розмовляєш...Лікар робить УЗД. Слава Богу, все в порядку! Можна святкувати весілля...
Ну от весілля відгуляли...Протрималися набагато довше, ніж я собі очікувала. Навіть сил вистачило на першу шлюбну ніч. Малюк поводив себе чемно. А коли настав 14-тиждень і ми лежали на ліжку, то я раптом відчула як в животі щось залоскотало і заворушилось.Потім ми ще довго лежали і прислухалися, але в цей вечір це більше не повторилося. Зате повторилося на наступний, і потім...З того часу я заспокоїлася і розслабилася...Це був золотий час моєї вагітності. На третє УЗД пішла до лікаря Шкредова в медінститут здається...На 18-му тижні стать малого не змогли визначити, бо він там так викручувався Але від самого початку вагітності, я відчувала, що в животику у мене росте мій синочок. Щоправда я різко стала поправлятися і це при тому, що їла набагато менше ніж в першому триместрі. На четверте УЗД ми потрапили перед Новим Роком. І знову я пішла до нової лікарки, яка мені з усіх сподобалась найбільше. Це була Наталя Миколаївна на Котика. В той час я вже нагадувала великого колобочка, щоправда місце в маршрутці мені ніхто не спішився поступати. Я лягла, вона по животі мені водить, а чоловік збоку аж підстрибує від нетерпіння. Питаємося в лікарки, а хто там? Вона сміється і каже, а що ви досі не знаєте як лялю називати? Показала нам малий пісюн, правда я там нічого не розгледіла...Чоловік тішився, що в нас перший синочок...Хоча доці ми були б не менш раді...Записали нашого малюка на відео, зробили його фотки...Спершу я навіть на фотці не могла розібратися...А потім роздивилася його усміхнене личко...І на відео я почала розбирати де ножки, де ручки...Я дуже переживала, щоб не народити завчасно, хоча десь в глибині душі підозрювала, що народжу пізніше 40 тижня...І от, на 36 тижні почалися вночі перейми, і до самого ранку. А у нас речі ще не попрасовані для роддому. Чоловік підірвався, давай все прасувати, руки трусяться...А мене то схопить, то попустить...А потім і зовсім відпустило...Щоправда, я дочекалася, коли чоловік усі речі попрасує, а потім вже йому то сказала...Що мене найбільше турбувало за всю вагітність це те, що бігала в туалет кожні півгодини...Просто капєц!..І ще розтяжки по всьому тілу...І ще страшна печія...Спати на останніх місяцях взагалі не могла, обкладалася подушками, пхала між ноги собі, і тільки на лівому боці спати...Але то все було нічого, порівняно з результатом...Всі знайомі почали надзвонювати і цікавитися чи я вже не народила...То реально стало діставати...А перейми, то починалися, то припинялися. Я засікала і були з однаковим інтервалом, але потім за кілька годин припинялися зовсім...Я вже почала думати, що зовсім не народжу...На 39 тижні здала аналізи, і виявили білок, хоча до того все було в нормі...Виписали чаї пити...
Я з лікарем, в якого хочу народжувати, визначилася давно. Начиталася на Малечі, потім послухала відгуки знайомих...І коли моя лікарка в ЖК спитала в кого я б хотіла народжувати, то сказала- однозначно в Данкова! А вона мені каже, що то її сокурсник, дуже хороший лікар і дала номер телефону...Я сильно втішилася, подзвонила йому, а він мене ошелешив, що з 14 по 23 лютого його у Львові не буде! А в мене термін на 19!..Сиджу розстроєна, ні з ким більше вирішила не домовлятися, буде як буде!..І десь глибоко тліє надія, що може малий почекає повернення Данкова з відпустки...Пройшло 19 число, ніяких передвісників пологів...Нормальні б люди хотіли б вже чим пошвидше, а я малого прошу дочекатися Олега Веніаміновича...Чоловік мене хотів 23 числа на огляд затягнути, а я щось довго збиралася, то сьо, і ми не попали...На наступний день він додому на обід прийшов, і я йому кажу-ну що, може поїдемо, хай мене хоч глянуть?..Бо лягати не хотіла, страшне! Мені не так далеко від дому роддом, то мені краще було би вдома відлежатися...Приїхали ми в роддом, а тут перший сюрприз-чоловіка зі мною не пустили! Карантин...Я в шоці, бо ми хотіли партнерські пологи, чоловік вивчив, що де масажувати, як дихати під час перейм, а я розумію, що сама нічого не памятаю!..Медсестра одразу питає, а ви з якимось лікарем домовлялися? Я щось промямлила, що хотіла в Данкова, але він був у відрядженні...Вона каже, що він є і зараз його покличе...Сиджу чекаю...А то вже 3-тя година дня...Виходить Данков, дивиться на мене і каже: «А ти чого прийшла?»( то- він так пожартував). «Яка година?»-в мене питається. «Третя,»-кажу, а про себе думаю «От дурна, чого ж я й справді раніше не прийшла, зараз пошле мене...». Промямлила щось, що я йому дзвонила, а його не було, і що я від Марії Володимирівни ( моя лікарка в ЖК)...Видно йому мене шкода стало, поклав мене на кушетку, помацяв живіт і каже: «Кладіть її!». Я б у іншій ситуації дуже сильно пручалася проти лежання, але тут мовчу, бо дуже хочу в нього родити. Сказав, що треба мене по дупі набити, що так пізно прийшла, і то зараз, по потім як стану мамою, то вже не можна буде...Я вийшла, сказала чоловікові, що мене кладуть, чому він дуже зрадів (певно я його вже вдома дістала), віддав мені речі, спитав що купити поїсти і побіг...А мене чекала подорож у патологію на другий поверх...Мене і моїх 6 кульків (спочатку їх було 8)...Добре, що медсестра допомогла донести...
А тепер почалося найвеселіше...Мене поселили у коридорі...Бо вернувся Данков, і всі палати заселилися вагітними...Точніше це такий проміжний коридорчик між палатами...Медсестра сказала, що в Данкова всі швидко родять і я зможу скоро перебратися в палату якусь...Я думаю, невже я тут так надовго?..А Данков десь пропав...Потім в 5-ій годині повернувся, забрав всіх своїх дівчат на огляд...Оглянув мене і каже: «Ну що, в найближчі 24 години, станеш мамою!»...А мені аж не віриться, я все в нього перепитую чи то правда...Вилетіла на крилах з оглядової і пішла засікати час...Обдзвонила всіх, бігаю в туалет, і рахую кожну хвилину...Знаю, що перші пологи тривають 8-12 годин, то чекаю все перейм...А перейми то є, але нерегулярні...В коридорі самій скучно, то тринджу по телефону...Ніч була жахлива, бо всю її пробігала в туалет, зовсім не виспалася, була як зомбі...Здала аналізи зранку, потім пішла на УЗД...Тим хто в патології його роблять безплатно, і мені повезло, що я встигла, бо дівчина, яка прийшла на хвилину пізніше за мене від лікарки отримала відмову. А от результати УЗД мене просто шокували! Дитинка моя мала бути 3500, натомість важила вже 4100...Ще й лікарка, що УЗД робила сказала, що якщо ще пару днів поношу, то буде 4500. Але це не головне...Було багатоводдя і обвиття пуповиною навколо шийки...Тому коли в мене починалися перейми, вони може були і справжніми, але голівка дитини, через надмірну кількість вод не могла зафіксуватися, і коли я змінювала положення, то вона вислизала...Іду розстроєна, трохи не плачу...Данков глянув на результати, щось там насварився на лікарку з УЗД і сказав, щоб я не переживала, що все добре...Я заспокоїлася і дійшла висновку, що певно просто прийдеться мені пробивати води, щоб я вродила малого...Заодно познайомилася з дівчатами з сусідньої палати...Вони з мене були в шоці, що я прийшла на 41 тижні тільки на огляд, бо всі були чемні і прийшли на 40 вже лягати...Потім ми дружно слухали як в сусідньому крилі на другому поверсі родила дівчина і дуже кричала...То ще дівчата дивувалися, що ж вона так кричить без перестанку, невже то так боляче?...Про мене сказали, що я певно буду співати коли родити буду, бо я була дуже весела...А вони трошки налякані...Мої 24 години проходили, а перейм не було, і Данков не зявлявся...Я вже почала сумувати, що певно він помилився і малюк у кращому випадку народиться завтра...І бігала в туалет без кінця, кожні 10 хвилин...І щось мені стало здаватися, що у мене підтікає щось...Пішла я до медсестри, і питаюся, а як то мають перейми і роди починатися? Я тут у вас перший раз...Вона питається чи мене щось турбує, я кажу та ніби підтікає щось, але точно не знаю, бо ще ніколи не рожала...А вона мені -підкладіть шматку, а через годинку її принесете...Яка годинка, я через 10 хвилин їй всю мокру приношу...Викликала вона чергового лікаря, і той мене оглядати надумав...Вилізла я на крісло...А хочу зауважити, що за весь період вагітності, на огляді була тільки вчора у Данкова...Цей лікар мені тільки руки починає пхати, а я від нього по кріслу назад сунуся...Нарешті досовалася до того, що він мені каже: «Перестаньте вже соватися! Як ви родити збираєтесь?»...А я не знаю як я збираюсь, перший раз кажу...Видно нарив десь мою пробку там, бо питався чи я ніяких свічок собі не ставила...Спитався хто лікар і до Данкова дзвонить...А той якраз в оглядову заходить...Я розслабилася зразу, він мене оглянув і каже: «Іди, збирай речі!»...Я полетіла за речима, порадувала дівчат, що я вже йду родити і швиденько побігла на клізьму...Дуже переживала, як то мені ту клізьму будуть робити, бо останній раз мені мама робила у дуже далекому дитинстві...Медсестра видно схотіла, щоб я розслабилася, тому мене порадувала такою фразою: «О, каже, я тут вже так давно працюю, а таких розтяжок як у вас ще не бачила!»...Це мене неймовірно втішило, і клізьма пройшла на ура!..Оформили мої документи і Данков сказав, що до першої ночі я вже народжу...А я щось протупила і медсестрі за клізьму грошей не дала, бо забула в якому з 6-ти кульків я їх сховала...То вона мене пройшла ще в родзалу провела на другий поверх...А мені незручно було при ній по кульках ритися і шукати свої заначки...І пішла ця медсестра ні з чим...
Родзала була просто чудова...Ремонт, гарні шторки, стінка, мячик...Я одразу подзвонила чоловікові та мамі і порадувала, що на наступний день вони стануть татусем і бабусею...На переймах стрибаю собі на мячику...Живіт хапає, що інколи аж дихання перехоплює, але то все терпимо, тринджу по телефону, бо самій в родзалі скучно, а медсестра з акушеркою в сусідній кімнаті чай пють...Ну, думаю, якщо так всі роди пройдуть, то це просто супер...Купила набір для родів, думала що то в любий час можна, а прийшла до них біля сьомої, то аптека закривалася вже і я ледве встигла купити. Тільки пішла перевдягатися в сорочку з набору, як прийшов Данков і терміново мене на огляд...Я лягла, він там щось почав дивитися, а потім мені так боляче стало і живіт занив...Я по кріслу назад посунулася, вся намочилася...А то мені виявляється води пробили...Сказали, що грязні...Але я не мала часу розстроюватися, бо в туалет дико захотілося, ніби то і не я годину назад була на клізмі...Випросилася в туалет...Акушерка в двері стукає, щоб пошвидше...А мені так незручно, думаю ще в...ся на столі у них, ото буде спогадів на все життя Виходжу, вона мене сварить, кладе на крісло, робить укол в дупу і крапельницю в руку...Ось тут я зрозуміла що таке реальні схватки...Вони були без кінця, я не встигала перевести подих, як починалася нова...І весь той час я лежала із задертими ногами, не поворухнутися...Щоправда, медсестра мені сказала, що я можу походити, а вона за мною крапельницю поносить...Але якщо б я злізла, то назад би вже точно не вилізла...В паралельну палату поклали дівчину...Вона не мала набору, то акушерка з медсестрою, скориставшись з мого положення, поділили мій пакет на двох, ще й з неї здерли гроші як за цілий пакет...Дивлюсь, бідолаху тошнить, і медсестра її веде з крапельницею в туалет...А мене болить дико...Верещу...Крім АААААА! Нічого сказати не можу...Згадала дівчину, яка рожала вчора, певно в неї теж були стрімкі роди...У тих 30-20 секундах між переймами періодично питаюся де Олег Веніамінович, бо мені здається, що дуже незручно по прізвищу питатися...А він бігає між палатами, я у нього не одна...Знаю, що багато дівчат не задоволені, якщо лікар з ними всі роди не проводить, але, чесно кажучи, він би мені ніяк не допоміг, хіба що дивився б, як я верещу...Акушерка з медсестрою мене впрошують не кричати, але мені то не дуже получається...То така картіна - я всю перейму верещу, а потім 20 секунд вибачаюся за те що верещала...Нарешті чую - повне відкриття...Встигаю подумати, що вже недовго лишилося...А потім кажуть, що голівка дитини ще не опустилася, що мені треба було походити...Біль такий нестерпний, і так хочеться, щоб він вже пошвидше минув, що намагаюся встати, мене вкладають назад і кажуть, що вже пізно, що тепер тільки лежати...Постійно закриваю очі руками, дуже сліпить світло...Потім починає тужити...Приходить Данков...Мені не дозволяють тужитись, щоб не було розривів...Дуже важко, в мене не получається...Але тішуся, бо все підходить до кінця...Чую, що голівка вже на підході...Тужуся...Потім не тужуся...

Tsypa
21.03.2011, 23:39
Акушерка каже, що треба різати...Данков їй забороняє...Приходить дитяча лікарка, каже як її звати...Мені не до того...Ну от, ще раз, і все!.. Більше всього боюся, що не заплаче, що з ним щось не так...Аж серце завмирає... 25 лютого 23.35, хлопчик 4100, зріст 57...Встигаю подумати, що таки встигла народити сьогодні..Все в порядку, кладуть мені на груди, і він зразу починає смоктати цицю...Такий гарненький, загорілий, весь у татка...Я починаю плакати...Лікарка і акушерка мене заспокоюють, кажуть чого ти плачеш, ти вже ж вродила...Крізь сльози пояснюю, що то від щастя...Мене дико трусить, хоча в палаті страшенна спека...Прошу забрати малого, бо боюся, що однією рукою його не втримаю, а в іншій крапельниця...Дивлюся, а Данков мене зашиває ...Акушерка каже, що тільки тріщинка, з таким великим малим...Якби ж вона знала, що в мене ще всю вагітність молочниця була, там взагалі ніякої еластичності, просто диво!..Надивилася фільмів про роди, лежу і думаю, що то ж іще треба зібратися і плаценту народити...І нащо мене зараз зашивають, якщо ще тужитися?..Але більше про потуги ніхто нічого не каже...Виявляється я все вродила за 1 раз...Накривають ковдрою, дають малого...Він зразу знаходить цицю і активно смокче...Але дитяча лікарка надовго не дає нам побути разом, кладе його під кисень...Виявляється в мене води були дуже брудні, в малого було двократне обвиття пуповиною, каже якщо води попали в легені, то це може дуже погано закінчитися...Але я знаю, що з ним все буде добре...Данков каже принести для мене якусь настойку чудодійну, бо мене дико трусить...Я починаю пити і розумію, що то коньяк...прошу дати мені хоч водичкою запити, бо коньяк терпіти не можу...Медсестра дає телефон, дзвоню чоловікові: «Ти вже тато!». Він в шоці, не знає що сказати...Ти ж мала в першій народити!..Даю йому послухати сина...Дзвоню мамі...Мама плаче...Кажу санітарці, що більше певно родити не буду, бо то дуже боляче...Вона каже, що ще прийду через пару років, що то всі так кажуть...Дивлюсь на своє малятко, він лежить в тій камері, і то спить, то просто лежить, інколи плаче...В мене поганий зір, я не бачу його добре, але відчуваю, як мені його вже не вистачає, такого рідного...Потім мене перекладають на стіл для перевезення, питають чи давати малого...Крапельницю мені нарешті витягають і я кажу, що давати, тепер я його втримаю...Мені кладуть синочка на груди і так ми їдемо на другий поверх...В ліфті яскраве світло, він підіймає голову і мружиться на нього...Такий маленький, а вже тримає голівку...Я приставляю долоню до його лобика і не даю лампам яскраво світити в його маленькі оченята...Він дивиться на мене якусь мить, і я розумію, що хочу захищати і оберігати його все життя...

hobbyhorse
15.04.2011, 14:30
Як це було..
Так хотілося зробити подарунок коханому чоловіку на його ДН.. але подарунок вирішив з"явитись на наступний день. ))
27 січня.
Снився мені карнавал. Все таке цвітасте і кольорове. Прокинулась я від дивного відчуття.
- Ой! Це не тренувальні..
Годинку полежала, прислуховуючись до себе, до нових відчуттів. Потім вирішила, пора вже і майбутнього тата розбудити.
- Влад, почалося. Народжуємо.. ))
-Точно?
-Точно! ))
Регулярність 7хв.
Ми обидва зраділи, що ось він - початок. Тихенько лежали під ковдрою і відпочивали. Готувались до головної події. Нехотілось ні музики, ні рухів. Хотілось спокою. Зосередженності. Розслаблення. Тиші і напівтемряви. І дихання само вивело мене на потрібний лад.
Регулярність - 5хв.
Дзвонимо свому лікарю. Дізнаюсь "приємну" новину. Народжуємо не у неї, а у чергової. Засмучуватись у мене немає бажання.
Пробую вставати (думаю може пригодяться знання з курсів?), але навстоячки, відчуваю, довго не протримаюсь. Не моє це. І знову приймаємо горизонтальне положення. )) Влад, тим часом, дозбирує потихеньку сумки.. Чекаємо таксо..
Регулярність 4-3хв.
Таксист їде мовчки.. і здається, волосся у нього на голові рухається від страху..
Я голосно передихую перейми: - Ух...Ух..Ух..Ух.Ух.Ух.Ух..Ух...Ух..Ух...Ухх.. А вони все довші..
А чортяка би вхопив ту львівську бруківку.. кожна ямка та горбик заважає розслабитись. Поміж перейм насолоджуюсь хвилинами спокою.. і радію.. Скоро.. зовсім скоро..
Під"їхали до пологового. Водій перший вискочив з авта:
- Боже! Як я перенервував..Мені потрібне свіже повітря!! (закурив)..
Ха-ха!! Боявся, що ми в машині народимо, мабуть.. )))
Регулярність 3хв.
Нас прийняли. Познайомились з лікарем. Приємна жіночка. Відкриття 5см. Вердикт - в родзал!!
В родзалі неймовірно душно. Градусів 30.. Пересихає в горлянці.. Нас залишили самих.
Як добре, що з нами наш татко. Мені зовсім не страшно. Я думаю лише про дитину. І про розслаблення.
- Водичкі.. Дякую любий, Ось.. пішла перейма.. Ще... ще...
Лежу на боці.. дихаю.. Встаю до умивальника - хочу холодної водичкі.. вмитись. Парко..
На півдорозі назад починається потуга... Та й ТАКА, що говорити не можу.. З сусідньої кімнати доноситься голос нашого лікаря:
- Що? Вже тужить?
А я провисаю у Влада на шиї і слова видавити з себе не можу.. Так!! Тужить!! А вимовити не можу.. тільки мотаю головою.. Чоловік все розуміє і кричить лікарю: - Ага, тужить.
Ліжко трансформується у крісло..Тужимся.. тужимся..
- Татусю.. ось дивіться голівка вже прорізається.. Ость волосата яка.. )))
Влад дивиться і посміхається..Питаю.. ну що там?))))) говорить: - Ага..волосячко.. чорненьке..ще трішки..)))
- Татусю.. дивіться..голівка вже є.)) Ага.. бачу по його очам.. радіє..отже ще трошечки.
Тужся! ще! ще!ще! РРаз! І ось вона! Наша донечка! Мокренька.. гаряча...Ось вона у мене на животі.. Боже , яке це щастя.. яке полегшання! Вона тепер з нами..І ми тримаємо її в обіймах.
Відпульсувала пуповина.
- Татусю.. перерізайте пуповину.
А тепер, я вже нічого не бачу. Я від"їхала кудись далеко-високо.. Кудись в себе. Забула подивитись , як виглядала плацента . А Влад бачив. Він у мене молодець.
Спасибі Тобі, Коханий за все. За підтримку, за впевненність, за ніжність.
Спасибі Тобі за донечку. ))

Час народження : 17:05
Вага: 3.450кг.
Ріст: 53см.

Пи.Си. Я дуже хотіла максимально природніх пологів. Мінімального втручання в цей надзвичайний природній процесс. Ми обидва з чоловіком готувались до цього. Тому ми їхали в пологовий в останній момент, виключно для того, щоб лікар зловив дитину. Тих три години в родзалі пролетіли так швидко, що аж не віриться.
Для тих , хто сумнівається..Пологи це дуже Красиво. Це як спілкування з вищими силами. Нірвана..
Але це знання не прийде само (надто вже сильний тиск на свідомість сучасної людини)..
Цю Істину треба хотіти пізнати.. Це може кожна жінка.

Kryhla
15.04.2011, 15:42
Мені ще на 1-му УЗД визначили час пологів-13 грудня. Точно вгадали.
Якогось передчуття. що скоро народжуватиму не було зовсім, завжди тільки приглядалася у дзеркало чи не опустився живіт, але щось нічого не бачила. О 3.00 я пробудилася від ниття в животі, такого як при місячних. Встала, пішла в туалет, попісяла, ниття вже ніяконо нема, але на туалетному папері щось дуже мокро. Йду назад в кімнату, в коридорі у мене підтікають води. Почався мандраж, буджу чоловіка і намагаюсь заспокоїтись. Викликали швидку, вдіваємось. Перейми що 5 хв але ще не дуже болючі. Дзвоню до своєї лікарки, а вона сонним голосом відповідає, що їй дзвонити вже тоді як в роддом приїдемо. Чоловік вийшов зустрічати швидку, бо наш закаулок не так легко знайти. Нарешті всілися ми в машину, а водій не може дати назад - дорога вкрита льодом. в мене в голові вже 100 думок як то буде як ми не виїдемо. Чоловік вибіг з машини на подвір"я за піском шоб підсипати, а пісок як камінь замерз. Але тоді всі вийшли з машини (крім мене і водія) і вихали її.
Близько 4.00 ми вже були в роддомі. О 6.45 на світ появився наш Андрійко:connie:
Роди перші, але пройшли досить швидко. Правда, були розриви внутрішні і надріз ззовні робили:girl_sad:.Татка з нами не було, бо карантин і нікого не впускали. То він під роддомом круги намотував. Я йому казала щоб додому їхав бо то так скоро не буде тай яка користь з того, що він там намерзнеться під вікнами, але він не послухав. Казав, що потім дядько-сторож його до себе закликав у кімнатку де він сидить при вїзді в пологовий.
Моєму маленькому синочкові вже 4 місяці і 3 дні. ТІшусь:girl_dance:

nattsol
09.05.2011, 13:38
30 квітня. Як завжди, десь о 3-й ночі встала і навідала білого друга. Відчула, що живіт нив трохи якось не так: замість майже безболісних перейм, до яких звикла, було чутно доволі гострий біль, але недовго, секунд 5-10. Подумала, що, може трохи себе накручую і лягла спати. Прокидалась майже щогодини від того, що живіт і далі так спазмував.
Десь біля обіду вирішили з чоловіком піти прогулятися в центр, поїсти бургерів. Біля парку Франка ще встигли зустріти Натореллу, трохи погомоніти. З’їли ті бургери. Відчувала, що проміжки між переймами скорочуються.
Прийшли додому, вирішили засікти інтервали. Спершу було 10-15 хвилин, з 7-ї вечора – скоротились до 5-6. Вирішили ще зачекати. О 10-й вечора інтервали збільшились до 10-15 хвилин і я вже намірилась лягти спати, думаючи, що то таки ще не початок (все чекала, що може почнуть відходити води, бо корок, який почав відходити зранку, – то не зовсім показник). Заснути я так і не змогла: до 2-ї ночі намотувала кола по кімнаті, а коли інтервали скоротились до 2-3 хвилин, вирішили дзвонити до лікаря.
Приїхали в пологовий з відкриттям в 7-8см, я вже націлилась на те, що до 4-5 ранку стану мамою. Та не тут то було. Десь до 5-ї ранку ми ходили по родзалу, скакали на м’ячику, а перейми і далі були просто переймами. Потім лікар подивилась мене і сказала, що варто проколоти плідний міхур. Ми спершу були проти, але вона пояснила, що діти не повинні народжуватись «в сорочці», оскільки може початись відшарування плаценти, а з цілим міхуром його можна і не помітити (до слова, як я народжувалась, в моєї мами води теж не відійшли, потім ще й почалась кровотеча); до того ж він вже був плоский, що вказувало на те, що він своє вже відслужив. Отже, прокололи міхур, води вийшли чисті. Я далі переходжувала перейми, а процес не хотів запускатись. Тоді лікар запропонувала лягти на бік. Так і зробила – через невеликий проміжок часу відчула підтужування (фізично відчувала, як голівка малечі починала проходити через тазові кістки). Десь до 8.30 ранку я то лежала, то ходила і передихувала потуги (не лише тому, що лікар казала не тужитись, я нутром відчувала, що ще рано, що ні я, ні дитина ще не готові).
Потім я залізла на крісло, хоч лікар казала: «Можете і на ліжку народжувати, і вертикально», але чомусь потуги були частіші, коли я відхилялась назад десь під 45 градусів; тому на кріслі, якого боялась як вогню, почувалась навіть комфортно (коли я стояла/присідала або нахилялась вперед, було відчуття, ніби малеча впирається в лобкову кістку і не може рухатись далі).
Далі мені пояснили як і коли тужитись (не командували «тужся», а казали самій ловити потугу і трохи їй допомагати). Зрештою, я відчувала, як малеча сама лізе, впираючись ніжками в дно матки і викручуючись всередині, як штопор. Часом я навіть не прикладала зусиль: мій організм сам тиснувся.
Якийсь час нічого не виходило: голівка дитини трохи виходила назовні, потім знов ховалась. На одній з потуг відчула, як щось запекло – пішов розрив. Лікар запропонувала зробити надріз, щоб принаймні розходження тканин було контрольоване (був ризик, що піде ще кілька тріщин). Чоловік спершу був категорично проти (переживав за мене), але вирішив, що краще вже надріз, ніж невідомо що. Як тільки мене розрізали, через пару секунд я почула голосний крик і відчула на грудях щось гаряче і мокре – так 1 травня о 9.00 вискочила (як сказав чоловік) з мене моя доня, зростом 50см і вагою 3400г. Як виявилось, в неї було обвиття навколо голови обручем з вузликом з лівого боку; саме через той вузлик я трошки порвалась, а «обруч» не пускав моє маля назовні :(
Загалом, хоч все вийшло не так, як хотілося б (через проколювання і надріз), проте я рада, що під час пологів ніхто мене не підганяв і всі маніпуляції робили лише з нашої з чоловіком згоди, пояснюючи при цьому для чого воно все треба і не залякуючи фразами на зразок "серцебиття дитини падає!!!"; тому оцінюю пологи як "лікарські, але з чєловєчєскім ліцом" (особливо зважаючи на мою з чоловіком хронічну "любофф" до людей в білих халатах).

algo
26.05.2011, 13:39
Поки спить моя солодка дівчинка, розкажу як то все було в нас!

Я зрозуміла, що хочу дитину десь на другий день після знайомства зі своїм чоловіком. Він мужньо терпів всі п’ять років нашого зустрічанню прояви мого материнського інстинкту. Казав, чим би дитя не тішилось, лиш би не вагітніло )))

Після весілля, як трохи прижились, переїхали від батьків, почали планувати лялю. Перший місяць не вийшло, і в мене вже була майже істерика що щось не так! На наступний місяць – затримка, але тести нічого не показують. На другий день знов нічого. Я вирішила більше не робити. За тиждень моя подружка, в той час вагітна, накричала на мене, і казала, що хвилюється більше ніж я. Отже, заставила мене робити тест (шкода було її мучити). На ранок тест показав дві полосочк. Прибігла до чоловіка, показую, а він – що ти показуєш, я і так знаю що ти вагітна! На шостому тижні лягли на підтримку через токсикоз, рвала навіть від води звичайної. Але і то пережили. Потім на 20 трошки повалялись в лікарні знов, але то чисто так, відпочити від роботи ))

І от, на 38 тижні всі пакунки зібрані, речі поскладані, чекаєм! 39 минає, 40, 41. Першим не витримав наш лікар. Пішли здаватись в лікарню. Зробили узд, серцебиття, все було добре. Казав лікар чекаєм в четвер результати аналізів і йдеш додому . Вночі погано спала, під вікнами пологового студенти меду влаштували гулянку. Розійшлись в третій ночі.зранку, з шостої години починає щось мене боліти. Ходжу туди-сюди, засікаю час – з 15 хв до 7 . Так продовжувалось до 3 дня. Потім напросилась до чергового. Він каже, о, то ми народжуєм! Викликали мого чоловіка, лікаря, пішли в родзал. Ось ту і почалось свято! Ми домовилсь з лікарем без лишнього медичного втручання. Єдине він мені каже ,ось тут є обезболення. Якщо захочеш, скажеш, вколимо, а ні, то ні. Може якби того не казав, я би і не погодилась на укол, але коли мені здалось що скоро мені амба, кричу : робіть щось, коліть що хочете )) Укол дав полегшення на пару перейм. Потім все відновилась з тою самою силою ( не дивуюсь, що мене зубні анестетики не беруть).

Ось так, в 18,25 народилась наша Златочка, 9-10 балів за Апгаром, тепленька, рожевенька дівчинка, найрідніше сонечко. Народили ми без розривів, розрізів, незважаючи на наші розміри , тільки дві мікротріщинки. На другий день я вже сиділа.

Велика моя подяка була чоловіку. Він і масажував, і воду на лице лив, бо жара була нестерпна, і пити давав. Не сумнівайтесь йти з чоловіком. То дуже велика підтримка і фізична і моральна!

Подяка велика лікарю! Дійсно Лікар з великої букви, і підтримував і допомагав!

Зараз дивлюсь на то золоте дівчатко і сльози котяться! Дай Боже всім того щастя! Буду надалі молитись зі всіма дівчатами, які так щиро бажають мати свою кровиночку. Всі страждання на землі того варті! Вірте і все буде добре!

cherepashka
03.08.2011, 14:00
Ось і я сюди,поділитись одним з найщасливіших моментів у житті :)
ПДП мені ставили на 16 липня,але при тому запевняли,що не доношу,бо і живіт низько,і дитинка у самому низу.Ага,ще й обіцяли меншу,ніж попередня (це все у ЖК)
Я ж не дуже вірила, бо по моїх розрахунках, доця мала народитись не раніше 23-24 липня.
Паралельно зі мною, була вагітна моя одногрупниця,з таким же терміном. Народила вона раніше і дуже швидко. Мені так сподобалась її розповідь,що й себе налаштовувала на швидкі пологи без лікарського втручання.
Ось підійшов перший термін-16 липня-тихо, 23 липня-тихо. Думаю, усьо, знов будуть мордувати/стимулювати і т.д. Почала просити ляльку поскорше виходити, щоб дядя лікар нічого не встиг нам зробити. Дату вибрала 29 липня і стала чекати. Передвісників і далі не було.
З 26-го почала частіше бігати в туалет, 27-го почав тонусувати живіт, без всякого болю кам'янів і відпускав. 28-го пішки збігала на Нову пошту за посилкою туди і назад, потім ще пішки на 10 поверх її затягнула (ліфт не працював) А болю і далі немає, тільки виділень стало більше. ВВечері пішла вкладати доцю спати, як потягнуло поясницю і захотілось в туалет. Наш татко мене замінив, а я пішла відпочивати. В 10 вечора потягнуло низ живота. Я відразу подумала-ВОНО. Засікла час,через 10 хв наступна перейма, через 7 хв. знов,третя вже через 5хв.
Годинку я ще дивилась телевізор, а потім натякнула чоловіку, що можемо сьогодні народити. Він не повірив,але попросив, щоб я набрала лікаря для перестраховки. Лікар запропонував показатися черговому.
В 00.00 ми вийшли з дому. Пів першої були в приймальні пологового, перейми були вже кожних 3 хв. Огляд показав відкриття повних 7 см. Швидко оформились і побігли в родзал. Акушерка слізно просила мене лягти, але я не могла. Хотілося тільки ходити і стояти. Раптом почало тужити і я сама швиденько застрибнула на крісло. Подумалось, чого така болюча перейма, аж тут на мене кричать: "Не стискай ноги, бо голівка вже вийшла!"
Від шоку я перестала тужитись (не повірила,що так швидко) То мене відсварили і я прийшла до тямки. Ще пару потуг і в 1:40 ночі, 29-го липня на терміні 40 тижнів , 5 днів мені виклали щокастеньку красуньку доцьку. Всі здивувались, коли вага показала 4400г. Жодного розриву, надрізу чи навіть царапинки :)
Доцька ціленька-здоровенька. Все саме так,як я і хотіла.
До сих пір не віриться, що пологи бувають такими швидкими і легкими.
Чого і бажаю всім теперішнім і майбутнім мамочкам!

VERO
01.09.2011, 00:35
Поки мої дітки сплять, вирішила я і свою історію двотижневої давності написати. А здається, що це було не зі мною і зовсім давно...
Почну з того, що з наближенням пологів, мій страх поступово розвіювався. Я переконала себе в тому, що все має пройти швидко, легко, максимально природньо. Хоча досвід попередніх пологів був повністю протилежним.
Тренувальні перейми нагадували про себе цілий 9-й місяць. Добрий знак- організм давно готується. З наближенням дати Х тренувальні ставали тривалішими, болючішими, навіть скорочувався інтервал між ними. Так 12.08. я потрапила в ПБ. Попросила, щоб оглянув черговий лікар. Сказав, що це ще не те, але за 1-4дні точно народжу. Запропонував патологію. Все це попросив переказати лікарю, що мав приймати пологи. Я від госпіталізації відмовилась. Просто не хотіла лежати. Та і старшого синочка не було з ким залишити. Так і поїхали назад додому 80км. Через 2 дні відійшла пробка.
16.08 з самого ранку мене мучили болі і надмірне газоутворення в кишківнику. Мені аж самій себе було шкода: скоро пологи, треба сили берегти, а тут такий дискомфорт і періодичні болі. Все "списала" на зеленуваті яблука. Напилась вугілля, чаю. Нічого не допомагало. Під вечір послала чоловіка по плантекс і но-шпу. Подзвонила моя знайома, яка нещодавно народжувала другу дитинку і теж мала тривалі тренувальні перейми. Порадила їхати в ПБ. Ніби я можу пологи не розпізнати через брекстони, а мені далеко їхати. Мені аж смішно стало, як це можна перейми не помітити. Дочекалась я своїх мужчин з аптеки. Мій синок казав чоловіку, щоб відвезти мене в лікарню до дяді лікаря, бо в мене сильно болить животик. Пішли мої мужчини гуляти на майданчик, а я продовжувала лікувати кишківник. Після но-шпи і плантексу я зрозуміла, що з кишківником все гуд. Просто в мене перейми з інтервалом 5хв, а ще їхати 80км... Дзвоню чоловіку. Вони помаленько ідуть з майданчика. Прийшлося їх підігнати. Болі в мене вже були порядні. Ще і паніка, як маю доїхати. Речі всі були зібрані. Взяли одяг синочку і поїхали. Малого брали з собою, бо не засне без мене або чоловіка. А вже наближався час нічного сну. Так склалося, що їхали ми в машині, де лише 3місця для пасажирів. Тобто, я не могла ні прилягти, ні нахилитись, ні обпертись... Ще і дитина біля мене. А просто сидіти рівненько з сильними переймами і при їзді по наших дорогах, підскакувати на кожній ямі, то непроста справа, м'яко кажучи. Телефоную лікарю, щоб виїзджав. Встигаю тільки сказати, хто я і що в мене сильні перейми, як з ним зникає зв'язок. Навіть не знаю, чи лікар щось почув з нашої розмови. В глубині душі пригадала пару "тепленьких" слівців і заспокоювала себе, що знайдеться для мене хоч один вільний черговий доктор. Назад дороги нема. На щастя, зв'язок відновився, а лікар вже іхав в ПБ. Їхати ставало все "веселіше". Перейми ставали тривалішими і болючішими, інтервал скоротився до 2хв, а їхати було ще далеко. Всюди ремонти доріг, рух в одну полосу... Я постійно підганяла чоловіка, щоб не прийшлося йому в машині пологи приймати. Останні 20хв ми їхали без світлофорів з включеною аварійкою. Мене вже легенько потужувало від тої їзди і постійних ям. За бруківку на Личаківській я мовчу. Знову пригадала всі "словечка". Лікар чекав біля ПБ, зайшов зі мною. Зразу пішов переодягатися. А мене абсолютно без поспіху почали оформляти. Бідний мій синок сидів і навіть слова не промовив. Не міг зрозуміти, що відбувається. Я швиденько переодягнулась прямо в приймальному. Послала чоловіка по медикаменти в аптеку, бо не все купила. А жіночка, що оформляля історію, каже до чоловіка:"Ви не спішіть, не звертайте на неї (тобто, на мене) уваги!" Я впала. Вона краще знає, які в мене перейми. Нарешті дочекалась чергового, щоб послухав серцебиття. Інакше, в родзали не пускали. В родзалі була в 22.25. Побачила свого лікаря і до мене прийшов спокій. Я в надійних руках і все буде добре. Ще раз нагадала, про тепловий ланцюг, відпульсування пуповини, табу на медикаменти... Лікар запевнив, що все так і буде. Вже було відкриття 6-7см. Поки лікар дооформлював всі папери, то казав, що ще перейми трішечки закороткі. А після наступної я вже відчувала всі переваги крісла-трансформера. Спокійно пояснив, що, як, коли маю робити, щоб уцілів мій старенький шовчик. А в мене почалась паніка. Я ніби розгубилась. Неправильно тужилась. Хоча теоретично і практично все знала. Лікар попросив дати мені воду. Запитав, чи я прийшла до себе. Ще раз все пояснив. Акушерка показала, що саме я роблю не так. Між переймами я спробувала, чи все роблю правильно. Все пішло як по маслу. Перейми були короткуваті і хтось запропонував "один раз потиснути". Я категорично відмовилась і ніхто не настоював. В 23.10 мій комочок 3500г і 55см лежав в мене на животику. З дитинкою все було добре. Не зважаючи на постійні страшилки УЗД про затримку розвитку плоду (через пізню овуляцію і довгий цикл ), несиметричні розміри плоду (доця виявилась довгоногою), малу вагу плоду, маловіддя, неоднорідні води (були абсолютно чистими). Так що всі мої переживання на рахунок дитини були абсолютно безпідставними. Але так добавляли негатив і непотрібні хвилювання. Лікар вивів педіатра в коридор і розпитав про стан дитинки, щоб я не чула. Повернувся такий щасливий. Оголосив, що педіатр не має жодних зауважень до дитинки. Доня як приклалася до грудей в 23.20, а "відклалася" в 9год ранку. Так почався безперервний марафон -ГВ.
А я була абсолютно щаслива. І мала для цього купу причин.
1- не прийшлося казати мамі, куди я їду. Їй пологи доньок вкорочують життя, напевно, на кілька років. Вони краще би сама за нас народжувала.
2- приїхали ... пізніше немає куди. Я про це мріяла, але вважала неможливим через далеку відстань. Але і це вдалося.
3- жодних медикаментів і світла голова на пологах. Після стимуляції відчуття абсолютно інші.
4- обійшлося без епізіотомії.
5- головне, що доньою все добре. І всі "діагнози" були лише страшилками.
Тільки чоловік поїхав до друзів вкладати малого. Тому на пологах не був. Це єдине, що я хотіла би змінити.
Дякую всім "жителям" пузатої хати за позитив і за те, що просвічують мамочок, якими мають бути пологи. Вчать ставитись по-філософськи до "діагнозів" лікарів, УЗД, ліків, аналізів...
Бажаю всім мамочкам лугких природніх пологів і здоровеньких діток.

klen
07.09.2011, 17:05
Напишу коротенько по свіжих спогадах.
Всетаки самонавіювання то страшна сила. Тепер я в тому на 100% переконана.
Я себе настроїла що мушу доробити ремонт і до того про пологи навіть нехтіла думати.
От якраз доробили ремонт і 3-го вересня на мое день народження зібралася купа друзів і родичів. Одразу і ремонт відсвяткувати і ДР :) Відповідно пару днів перед тим то була сама біганина-прибирання-готування.
Десь в 10 вечора розійшлися гості. Я вклала малу спати. Потім ще посуд до посудомийки поскладала і десь о 12 сіла коло чоловіка і кажу ну все тепер вже можна і родити. І тут чую що щось з мене тече - встаю мокра пляма але не величка. Чоловік каже тіки не кажи що то те що я думаю, яж пив як я тебе у пологовий повезу. Посиділа ще ніби почуваюся нормально, думаю може то ще не воно. Але вирішила піти якусь стару простинь пошукати, бо у мене взагалі ніц не було складено. Добре що хоч речі старшої раніше перепрала і поскладала.
Відправила чоловіка спати, сама походила знайшла пару простирадл пару разів завітала до туалету і теж лягла. Але вже о першій зрозуміла що спати вже не випадає, але їхати теж ніде не хтіла. Пішла хлюпатися у ванну - думала дочекаюся до ранку а там подумаю де їхати. Перейми були десь 1хв через 15.
Багато читала що у воді перейми набагато легші - то думала поплаваю відпочину. Але мені щось легше не стало а навпаки різко скоротився інтервал. Коло 2 ночі вже йшли перейми по хвилині через 2-3 хв. І мене почало підтужувати. А я почала панікувати. Чоловік і моя мама теж не спали і дивлячись як мене вигинає дугою у ванні також тихо панікували. І я дозволила викликати швидку.
О 2:15 приїхала бригада. Я ледве встигла натягнути якусь нічнушку і халат, а мама з чоловіком закинути у кульок пару дитячих речей і документи. І ми з чоловіком поїхали (я так і поїхала у халаті і капцях). Дорога до Мечнікова по бруківці і роздовбаній швидкий додала гостроти вражень, але доїхали досить швидко. Лікар з швидкої оформлював мене з медсестрою, а до мене одразу підійшов черговий лікар і казав срочно мене везти у родзал. Чоловік ще купляв одноразові пеленки і собі одноразовий комплект на пологи. У родзалі мене одразу посадили на крісло. А мене вже зовсім перло, лікар просив передихувати перейми. Принесли апарат послухали серцебиття дитинки - ніби нормально. Якраз підійшов мій чоловік і ще 3-4 якись жінки - хто з них хто я так і не запам"ятала. Лікар дозволив тужитися а сам притримував промежину. За декілька хвилин о 3:05 ляля лежала у мене на животі.
Доречі поклали на одноразову пелюшку - довелося гавкати щоб поклали полюдськи. Чоловік молодець - прослідкував щоб пуповину не одразу перерізали, бо я про то забула. Плацента відійшла ціла дуже швидко але окситоцину при тому не кололи. Малу забрали вдягти - "ПОЛОЖЕНО", хоч я і не хтіла віддавати. Тим часом лікар оглянув мене - все добре без жодних розривів. Санітарку яка вдягала малу хтілося прибити - так то мені здавалося довго вона робить. Нарешті дали мені мою доню і залишили нас в 3-х в спокої на 2 години. Моє чудо мирно їло цицю, а я карталася докорами сумління що не всиділа ті пів годинки вдома.
Спроба поговорити з лікарем на тему виписати мене пошвидше - бажанно ВЖЕ ніц не дали. "НЕ ПОЛОЖЕНО". Далі мене перевезли у після пологове - чоловіків туди не пускають. І тут виявився ще один "сюрприз" - доню мусить тут оглянути педіатр. Мене везуть у палату а доню везуть на огляд - "НЕ ТУРБУЙТЕСЯ ЗАРЗ ВАМ ЇЇ ПРИВЕЗУТЬ". Я видно з гормонів тормозили - не знала що сказати. Поклали мене на ліжко у палаті - мені мізки повернулися. Встала пішла шукати де моя дитина. Прийшла якраз як її розгорнули. Сказати що на мене як на дурну дивилися-то ніц не казати. Стояла там поки малій підв"язали пупок віднесли до палати і віддали нарешті мені. Далі було ще багато всяких приколів, але я вже добре все пильнувала, та й мене видно вирішили не чіпати. Виписали на 3-й день з не відпавшим пупочком ( сусідці відкрутили, бо з пупочком НЕПОЛОЖЕНО )
Як підсумок.
Все пройшло дуже добре, навіть краще і спокійніше ніж мої перші пологи. Але всеодно природнім весь цей цирк у пологовому назвати важко.

napoleona
12.09.2011, 14:23
Поки моя кукуся спить і я розкажу про свої пологи:
30 серпня я цілий день прибирала, наварила закруток(але аджику таки не встигла закрутити, помогла свекруха:)), зробила чоловіку їсти, а сама їла цілий день яблука і кавуни;) і навіть не звертала на періодичні болі у животі, бо вже змучилася від прислухання до себе чи то перейми чи ні, а це таки були перейми. І тут 23 00 я ще прийняла душ, а живіт так уже серйозно болів, але я і дальше не звернула уваги, пішла погріти пузо до чоловіка і тут почула вологу там само, пішла в туалет і поняла, що то напевно відійшла пробка, ще зразу не казала чоловіку, а пішла ще раз у ванну зробила собі зачіску;) і аж тоді йому сказала і то було щось - ми почали засікати перейми вони були по через 10 хв, короче чоловік сказав їхати... Приїхали ми на Джамбула, мені там не сподобалося, медсестри були як мегери, чоловіка хотіли відправити до ранку додому, а мені дати укольчик, який зробить все природньо;) я категорично відмовилася і о 2 00 ми поїхали на Мечнікова, тут файні попалися на реєстрації, але лікарка почала щось ламатися, бо у мене нема приписки, то я сказала, що ще можу поїхати на Батальну і вона вирішила, що гроші отак вночі прийшли, то взяла всю відповідальність за мене на себе:)
Перейми у мене були по через 5хв, але відкриття було 4см, сказала чекаєм поки сама не відкриється, вкололи обезболююче і все і так ми чекали до 7 15, а 7 30 я мала свою лялю на животику. Зробили надріз, бо перейми мене так вимучили, що не мала сили тужитися ну і дитинка була не маленька. Пуповину відрізав чоловік:)
Потім ми 2 год балділи разо всі троє, то був такий кайф:girl_in_love:

Nana11
14.09.2011, 22:47
Четвер, проснулася зранку на простині дві величенькі плями мокрі...дзвоню до чоловіка приїдь, поїдемо хай глянуть шоб води не підтікали. Доктор Литвичук дивиться- Ні, каже то в тебе молочниця така, постав свічечку і всьо мине, думаю нічого собі така молочниця шоб так натекла...
Пятниця 2 ночі, проснулась від голоду, пішла на кухню, їм кавун, встаю і знову по ногах як потече, невже води, ну то вже точно не молочниця, а може сечовий, йду полежу. Прилягла, на годиннику вже 3-00, і в животі такий звук ніби шось тріснуло, встаю, знову потекло...
Розбудила чоловіка, шо робити не знаємо, краще почекаємо до ранку. Пішли схватки, не дуже сильні але регулярні кожні 25 хв, інтервал не зменшується.
8-00 їдемо в роддом без речей, шоб не возитися, може то сечовий не витримує навантаження а схватки тренувальні. прийшла до лікаря, лікар глянула і по її лиці і недовольному тону зразу було видно шо вона не в захваті шо ми вирішили саме сьогодні родитися(отут то я і зробила найбільшу помилку треба було забератися і їхати в інший пологовий до іншого лікаря).
Йду оформлятися, чоловік поїхав за речами, медсестри дуже навіть привітні.Привелив родзал, досить такий симпатичний, і горобина така гарна за вікном (якби я знала як зненавиджу ту горобину), шось собі жартуємо, переодяглися...8-30 - капельниця в руку, ні не ставте, я сама. - Та то не страшно, тобі ж краще буде.
Литвинчук- ти до 17-00 маєш родити бо в мене зустріч важлива.
Кажу до чоловіка:"Ти чув?" - "та то вона жартує, шоб ти краще настроїлася..."
Дальше було 8 найстрішніших годин в моєму житті:
Капельниця, капельниця, яку хочеться видерти з руки, не дають мені сісти на стільчик(говорять лежати) поки не рявкнеш, дурнувата акушерка яка постійно питає, шось Вам не дуже болить правда? Я:а Ви про правильне передихування перейм напевно не чули ніколи! тим більше чоловік масажує поясницю...
13-00 приїхали батьки під роддом, мама передала булочки, кажуть їсти не можна, а я голодна, зранку не їла, думала ми повернемося додому.
Дальше вже не дуже памятаю, тільки дику біль коли Литвинчук дивилася розкриття (тепер я вже розумію шо вона намагалася мені відкрити вручну шийку матки, тоід не розуміла), біль така шо сльози текли і все тіло аж тряслося як при високій температурі і те шо 4 години схватки йшли хвилина через хвилину...а розкриття 7 см. і доходить 17 вечора. Лікар приходить і каже шо їй треба йти (вона не жартувала!) і нехай оцей лікар тебе веде...Володимир Володимирович Паврозник, в мене шок...і бачу по ньому шо братися за мене йому не дуже то і хочеться, дивиться відкриття (готуюся до нестерпної болі,а її нема, зовсім легесенько дивиться і тут до мене доходить шо вона мені шийку відкривала, і тут розум проясняється).
Чоловік дзвонить до моїх батьків, робіть шось, нас ніхто не слухає, я мучуся а та г**но лікарка йде і кидає нас, сама наробила, а тепер ше й кидає. і та горе акушерка тоже йде...Всмі налаштовують мене на кесерське...в шоц і в розпачі...
17-30.Батьки приїхали видзвонили свою однокласниця, педіатра яка там працює, Вона Паврознику сказала шо в мене поважні батьки і вони сидять в неї в кабінеті, зайшла до мене, поговорила з новою акушеркою і тут процес пішов....мені промили кров від того гидотного окситоцина,дозволили сісти на той стільчик на якому мені було ТАК зручно. Схватки йдуть але вже набагато легше...
Мене почало підтужувати, а потім і тужити, буквально випригую на той стільчик і кричу шо я народжую (рада як слон!), а потім потуги, на тих радостях шо ми народжуємся я так тужилась шо аж трошки надірвалася, але того практично і не відчула, бо потуги то були 20 найрадісніших хв в моєму житті, і тут в 20-04 народилася моя мацьопа.Ніколи не забуду той момент!:girl_in_love:
Здорова дівчинка (незважаючи на всі тихакардії які нам ставили в ЖК, маленький обєм животика як нас ставило УЗД) 3,400 кг (а по УЗД нам казали шо ми до 3 кг може дотянемо), 52 см, добре шо завдяки поседенькам навчилася всі ті жахи не слухати:girl_bye:
Трошки побула зі мною і її забрали ,реально не було сил, але скучала за нею так сильно шо жити не хотілося. Чоловік заніс мене в післяродову, сил не було взагалі, ноги не рухалися, а в голові був гул і відлуння, нічого не чула практично.
Прошщу шоб привзли доцьку, вона така крихітна і така маленька і так гарно гамає цицю, обіцяю їй шо більше ніколи нікому не дам обідити і так ми спали собі вдвох, (тільки заважали ті тітки які 4 рази приходили і просли віддати її їм, бо мені треба відіспатися і відпочити).
Єдине шо до Литвинчук така огида, шо як чула запах її духів в коридорі то мене нудило, в прямому сенсі.

Nyny
16.09.2011, 23:43
покажу я вам і свою розповідь )

Ще з самого дитинства я мріяла шо буду мама і буду мати багато - багато діток.Ну от , прийшов той чарівний день коли ми з чоловіком пообіцяли бути все життя разом і вже на другий день після весілля я бігала за ним зі словами " спробуєм ?? я готова ".Він погодився , але тоді ще мабуть не прийшов той час((( І так це все тривало 5 місяців. За цей час я умудрилась до стількох лікарів попасти і стільки діагнозів почути , деякі додумались сказати шо в мене позаматкова вагітність , а ще краще було коли мені призначили пити гормональні таблетки якими лікують безпліддя.Але добре , що вчасно я заспокоїлась , і подумала коли має бути тоді і буде адже 5 місяців це ще не є великий термін.
Квітень місяць , в мене затримка декілька днів , но я роблю вигляд шо я на неї не зважаю( затримки в мене і раніше бували , але як тільки я купляла тест , на другий день в мене починались місячні) хоча в душі молюсь шоб це було воно ))) Поїхали ми в гості до батьків мого чоловіка і ще з порога його тато говорить мені шо я вагітна ))) Я , звичайно , в шоці , не розумію шо робиться , а він ходить і всім розказує шо я вагітна , шо в мене на лобі це написано)))) Погостювали ми 2 дні і їдем додому , і тут дорога для мене робиться такою довгою шо це жах - хтось зайде в маршрутку і я відчуваю запах тої людини. В вечері мене взагалі всю підкосило , не могла ні стояти , ні лежати , ні сидіти. Говорю чоловікові йди купи тест , здається я вагітна. Він на крилах радості помчав в аптеку. І от сидимо ми з ним над тим тестом і думаєм робити його вже чи пізніше. Вирішили ще почекати , правда на другий день я не витримала і зробила)) Появилась одна полосочка , думаю знову не повезло і аж сльзи на очі виходять і тут бачу появляється ще одна . тут мене почало трясти всю , сльози текли рікою. Дзвоню до чоловіка , говорю " Я вагітна !!!!!! " Він зразу приїхав додому , дивлюсь на нього а нього оченята виблищують усмішка не пропадає ))))
Ну і почався наш вагітний період))))) Звичайно , не обминув мене токсикоз, три рази попадала в лікарню то з загрозою , то ще з чимось. Але найважче було з 30 тижня , в мене почався конфлікт по групах крові . В цей час кожного разу виходила з жк зі сльозами , то говорили шо в мене народиться не дорозвинута дитина , то при мені лікарі обговорювали чи взагалі варто шось робити , чи потрібна мені та дитина , то мені потрібно викликати пологи , то в мене буде викидиш і т.д.Вся моя родина вирішувала в кого мені народжувати , домовлялиь з різними лікарями , не питаючи мене. Але на моє велике щастя на 36 тижні мені , нарешті , дали можливість вирішити самій в кого я буду родити. Тим лікарем виявився Федина Р.Г. Він єдиний лікар , який сказав все в тебе добре і дитятко народиться в тебе здоровим , лише від від нього одного я вийшла з усмішкою а не зі сльозами.Потім в мене почались болі , страх по любій причині дзвінки до лікаря і він вирішив покласти мене трохи швидше в роддом шоб я заспокоїлась.І тут в палаті дівчата мені починаюь мені розказувати , шо кожної середи в роддомі ходить професор і майже всі хто попадають до нього на крісло якшо не зразу то через пару днів ідуть родити.Звичайно , я попала до нього , мене чомусь нічого не минало))) Чесно , було дуже боляче , через пару хвилин в мене поткла розбавлена кров і так було цілий день. Настав чарівний четвер , з самого ранку чомусь не могла знайти собі місце , живіт почав поболювати , рідина далі текла , дівчата з палати цілий день говорили шо я якась не така , шо напевно піду родити , але я шось сумнівалась трохи бо відкриття було лише на 1 палець і схватки були зовсім не регулярні. І тут сидимо ми з дівчатами , не знаю шо на нас найшло сміємся як не нормальні , і я починаю розуміти шо моя біль все збільшується і збільшуєься.Дівчата говорять засікай час.Схватки були шо 17 хв.і так тривало дві години. Дзвоню до лікаря розказую йому про це , він сказав шо приїде подивиться . І тут , десь біля 8 вечора , лікар мене оглянув і говорить до медсестри в 8 годині в родзал. Чесно кажучи від його слів в мене чуть серце не вискокло , думаю невже прийшов мій час. піднялись ми в родзал , схватки вже ніби і пропали , вкололи мені укол якийсь і сказали шоб я собі лягла якшо засну то потім переведуть назад в палату , якшо схватки знову почнуться то буду родити. Лежу собі -лежу , молюсь шоб схватки почались. І тут захотілось мені в туалет , я вставати а в мене почала водичка текти по ногам йду до лікаря кажу в мене шось тече по ногам.Оглянули мене ще раз , лікар сказав шо води це і шо будем родити , до ранку народжу))) І тут почалось. Як виявилось , те що в день я вважала болючими схватками було просто так , лоскотання )))) Десь 2 години я ще розуміла шо зімною робиться а потім.... Знаю одне лікар майже постійно був біля мене , підтримував мене як тільки міг. Потім я почала між схватками засинати , а коли приходила до себе то кричала від болю як дурна , аж стидно за себе ))))) Відкрию очі , бачу лікар біля мене і мені легше стає і тут схватка і жити не хочеться. Лише думки про те що це скоро закінчиться давало силу терпіти цей жах. Дивлюсь на годинник 3 ночі , 5 ночі , думаю лікар сказав до ранку народимо , значить все це скоро закінчиться . Мріяла почути від лікаря все йдем на крісло відкритя вже велике. А він не говорив і не говорив. І тут вже ранок , не знаю яка це була година , Роман Григорович говорить все головка появилась йдем на крісло , аааааааа , не вже , все ?????????? )))))))))) Почали ми родити , лікар мене далі підтримував говорив яка волосата голова в мого дитятка.Старались ми старались ,і тут шось мене сильно запекло, кричу пече а лікар говорить то для дитинки,як виявилось мені робили розріз, сил в мене вже взагалі не було і тут лікар говорить зараз давай ще раз пробуєм, виліз лікар на крісло поклав руки на мій животик натиснув і тут чую кричать мені давай - давай і все))))))) перше шо я відчула це як опустився мій живіт і чую той чарівний дитячий крик)))))))))В 8 годині ранку Я стала мамою!поклали мені моє золотко на животик а він малеький плаче а я не можу насолодитись цим криком)))) Потім взяли його одягнути а мене Роман Григорович почав чистити і зашивати, процедура виявилась не з приємних)))), але дивлюсь на малюка і легше стає))))))))Потім поклали нас кушетку і мій малючок вперше відчув смак циці))))
Після пологів я зробила висновок , що кращого для себе лікаря я б не знайшла, дуже вдячна йому за його підтримку , уважність і ставлення.Ще в патології він заходив до мене по пару раз на день і після родів приходив до мене і завдяки йому нас з малюком з поганої палати перевели в хорошу))))))))Народвся мій синочок 25 грудня 2009 року в 8 ранку з вагою 4 кг і ростом 56 см)))
Ось така моя історія про те , як я стала мамою )))))))))))

Balu
20.09.2011, 22:20
І я вирішила розповісти історію своїх пологів. Хоч пройшов вже рік, але пам’ятаю усе, як сьогодні. Почну незадовго до. У 36 тижнів мене поклали на Мечникова у патологію з тиском ( я багато працювала за комп’ютером, була страшенна спека, і від того в мене піднімався тиск). Більше тижня я витримати у лікарні не змогла. Тиск при відсутності "спілкування" з компом зник. Почувала я себе відмінно, а лежати в палаті на старому продавленому ліжку, без чоловіка і домашнього тепла зовсім не хотілось. Я написала заяву і мене відпустили додому. Пологовий на Мечникова, де я вже раніше домовилась з лікаркою, мав закриватись 4 вересня, а дата пологів в мене стояла на 17 число. Виписалась я з паталогіі приблизно 25 серпня. Ще коли їхала додому, казала чоловікові про своє дивне відчуття, точніше сказати, впевненість, що народжу я все ж таки на Мечникова. Довелось нам шукати нового лікаря. Вирішили з’їдити на Джамбула. І ось першого вересня ми поїхали домовлятись з лікарем. Тоді в центрі ремонт доріг був, і всі їхали в об’їзд. Одним словом, півтори години в машині дали своє, і вночі в мене відійшла пробка. Начиталась я тоді історій з інтернету, коли хто народив після відходження пробки. І ось третє вересня, вечір. Сижу і думаю, що все, передчуття моє мене підвело. Я в паніці, я ж так звикла до своєї лікарки і думка про когось незнайомого оптимізму не примножувала. Лягла я спати. І тут почалось найцікавіше. О першій ночі чоловік влягався спати, і тут я відвертаюсь від нього, і чую, щось хлюпнуло. Я машинально підскочила з ліжка і за дві секунди добігла до ванної. Так відійшли води. Чоловік нічого не зрозумів, я приходжу, кажу, що води відійшли, треба кудись дзвонити. А куди? Лікаря ще не вибрали, не домовились, в чергового народжувати зовсім не хотілось. Дзвоню до своєї лікарки з Мечникова, щоб хоч щось порадила. А в неї в телефоні чути, як чиєсь маля плаче ( вона як раз роди приймала). Кажемо, так і так, вже пора. І тут, о чудо, вона говорить приїзжати на Мечникова. Цілу дорогу в машині я істерично сміялась. Щось мене дуже смішила вся ситуація. Переймів не було. Приїхали ми за пару годин до закриття пологового. Але встигли. Оформили нас швидно. Моя лікарка з надією, що ми щось переплутали і ще не час, потягнула мене на крісло. І тут стало ясно, що назад вже дороги немає. Пам’ятаю картину, коли мене завели в коридор до ліфта, я оглядаюсь назад, стоїть чоловік і моя мама, а двері зачиняються. Я в фільмах жаху :connie_pull-pigtail Завели мене у родзал і лишили там саму. Через годинку десь почались перейми, часова відстань між ними швидко скоротилась. І тут мій малюк почав розвертатись назад. Ооо, що тільки зі мною не робила моя лікарка, як то все було нестерпно, тішила тільки думка, що вже дуже скоро я побачу свого Михасика. Пам’ятаю, як наді мною зібралось купа лікарів, чекали завідуючу, щоб радитись, що робити. Шість годин пролетіли досить швидко. І о 8:50 4 вересня 2010 року на 38 тижні мій малюк все ж таки опинився у мене на животі. Таке малюсіньке і пискливе, беззахисне, а головне, таке кохане. Не обійшлось без маленького надрізу (малий був обвитий пуповиною на шиї), але то вже були метелики. От така історія появи на світ мого маленького бешкетника. :girl_in_love:

natorella
21.09.2011, 19:10
моя розповідь

я не любітєль писати всякі повісті, ала ось це руководство к пользованію написати мушу)
усі напевне пам*ятають, шо народжувати я планувала в чергової зміни без жодних домовлень. дуже хотілось в мед, шоб не було волокити з пропискою іцетера. але мед був закритий до 6 вересня, а термін мій виходив, як казала лікарка в жк, 20-25 серпня.
ну 1 вересня я точно вроджу, написала я в гілці для майбутніх мам. прийшло 1 вереня, за ним і друге, наш добропам*ятний модератор поцікавився чи не дня вчителя я чекаю;) а, ні. чекала я на відкриття меду (хоча запасний аеродром на джамбула був підготовлений)
таки дочекалась я того 6 вересня. прокинулась зранку з геніальною думкою - мийка по 6 включно, чи 6 відкриються? гиги. пішла звичайно ж у вищевказану гілку з тим питанням. підказали, шо таки 6 відривають. сказала свекрусі - ну всьо, роддом відкрили, можна рожать. а вона відповідає - йди поспи і йди рожай
пішла я спати (о 12 год дня, шо було за всі 9 місяців вперше). прокинулась пів на третю, встала з ліжка і відчула, шо шось там мені хлюпнуло. пішла в ванну - чиста вода, без запаху. хлюпати почало постійно, перевела за ті 2 години півпростині))
подумала, шо то таки певно вже починається, хоча перейм навіть не намічається. почала помалу збирати сумки, складати постіль і все решта. свекруха ходила за мною і заламувала руки, для неї мої пологи - то трагедія віку))
подзвонила до куми, втішила!! ю-хуууууууу. вона моментально приїхала мене відвозити в роддом. ше би - всі чекають-чекають, а ета нє рожаєт) зібрались виходити, а свекруха сидить на кухні, сльози на очах, руки трясуться. ужас. як її залишати з дитиною?? нагримала для страху. поїхали
їхали весело, порушили як мінімум 2 рази пдр.
приїхали в роддом, зайшли в прийомне. там нікого. марічка пішла виясняти чи хтось буде мене приймати, чи вези обратно
прийняли мене в 6 вечора, прийшов старенький дохтур (стах, чи як?). не був дуже впевнений шо то води. подивився. води. підіймайтесь, рожайте. і всі через одну питають - в кого будете родити? відповідь - ні в кого, не підійшла)) як то? ви на чергову приїхали? а ви шо знали шо ми сьогодні відкриваємось? так, на чергову, так, знала!!
підняли в перший родзал (я ж перша прийшла після мийки, ага). росположилась. і почала ходити нагулювати перейми (так, так. їх не було ще продуктивних, не зважаючи на марічкині *чудєса на віражах* по бруківці личаківського району)
походила я хвилин 15, поговорила з організмом і перейми 5-тихвилинні почались дуже активно. періодично заходили то акушерки, то лікарка молоденька. писали, питали, говорили. заважали мені зосередитись.
в 21 год на зміну заступила інша бригада (гиги) і прийшов лікар, котрий приймав пологи. я якраз виходила пройтись по коридорі, ноги розім*яти, повертаюсь і родзал, там стоїть лікар. питаю - ви по мою душу? він такий - то ви скорше по мою прийшли. послухав серце дитини, подивився на води, каже - може укольчик? (думаю - ага, захотів спокійну зміну, поспати хоче, фігушки) кажу - ні, ніяких уколів, ніяких таблеток. хочу довго і сама. ну хазяїн барін, сказав дохтір і пішов
поки нікого не було, було мені дуже добре. я собі слухала кожну перейму, намагалась якомога бульше розслабитись на ній, особливо розслабити лице-горло-промежину. ходила, не лягала, багато розмовляла з маленьким. посиділа на м*ячику. він стояв біля шведської стінки, а з верхної перекладини висів трос. я за нього рималась руками, коли накочувала перейма. наступного дня мала таку крепатуру, огого) на піку перейм, які передували потугам (останні 2 год), опиралась спиною на крісло. аж в ідчувала як дитина опускається вниз. тоді ж перестали підтікати води. голова вклинилась як має бути.
лікар перед самими потугами захотів послухати серце дитини. попросив лягти на кушетку. я сказала шо не ляжу, бо мені так дуже болить і важко дихати. якшо хоче слухати, най присідає. шо він мав робити - присів, послухав. почав випитувати чи мене тужить. кажу - коли почне тужити - я вам скажу. ну і коли вже хотілось потиснутись, тоді вже сіла на то крісло їхнє (його так склали, шо я мажу сиділа, а ноги поставила на нижні підставки). шось вони там ругались шо я не тоді тужусь, коли їм треба. але я слухала організм і тужилась тоді, коли мені хотілось.
і без 20 хвилин перша ночі народився юрчик) поклали його зразу на живіт, накрили нас пеленкою. я попросила шоб пуповину зразу не перерізали. вони і так зрозуміли, шо зі мною важко сперечатись і десь півгодини, поки народжувалась плацента, поки перевіряли чи нікого всередині не забули, чи нема розривів, ми були *на зв*язку*. малий за хвилин 10 почав крутити головою, шукати їду, я йому дала цицю. зразу підійшла старенька акушерка, спитала чи я вмію прикладати. я (звичайно) їх обрадувала, сказала шо майже 4 роки годую і чи правильно приклала дитину, то вже сама розберусь. паралельно давала настанови неонатологу щодо закапування очей і т.д.
коли вже всі процедури закінчились, нас переклали на нормальне ліжко і дали нам з малявкою спокій. я всім понаписувала смс, передзвонила чоловіку, він сказав, шо саша з бабусею сплять і будити їх не хоче. а через 20 хвилин дзвонить свекруха і питається тихенько так - в тебе зараз ше йдуть схватки? я - О_о, кажу - я вже годину як родила, ви шо з артемом не говорили? вона каже - тьома в себе, я в себе, думала шо ти ше рожаєш (а ви кажете вдома родити, с кєм?). мама тоже моя не спала і не давала спати половині україни і городу-герою воронежу. всім дзвонила і всіх діставала)))
пройшло 2 години, я встала, і пішла в палату. малого несла акушерка, дуже переживала шоб я не впала. а я себе так добре почувала, шо могла ше таксі викликати і додому їхати))) за годину привезли мені сусідку, шоб не було скучно. так ми і тусувались 2 дні разом.
неонатолог попалась нормальна. принесла в останній день бланк заяви, порадила робити прививку. я їй подякувала, від прививки відмовилась))
про всякі перли з гв напишу в відповідній темі
про виписку))) приїхав чоловік з марічкою мене забирати. чекають внизу, а я чекаю на виписку з лікарні (бамажка, яку обмінюють на свідоцтво про народження). а її не підписуютьі не підписують (главврач бавить комісію київську). акушерка погодилась на те, шоб ми (я і сусідка по палаті) їхали додому без тої довідки, а за нею приїхали з понеділка. я на радощах забрала довідку для жк, потім довідку для педіатра, пішла вдягатись. дитяча медсестра вдогонку мені - зараз прийду вдягати дитину, приготуйте конверт (а шо то таке?) і виведу вас в виписне відділення (ну ви в курсі шо там роблять). я помахала головою, прийшла в палату, слінг на себе, малого в слінг, мужа під руку і пішла на вихід. мимо виписної кімнати, мимо медсестер. прямою наводкою в машину і додому
про гроші - держава мені виділила 2 з копійками тисячі на пологи, мені все разом обішлось в 1700. уложилась))))
на всі питання відповім в обговореннях)))

zetta
26.09.2011, 09:22
На прохання в кармі пишу розповідь, про пологи…. Отже гуляючи побачили чоловіка, кричав і кудись біг. Практично ми в лісі, і пару дачних домівок з боку… Чоловік мій був проти, але думаю гляну… може й не родить зовсім , мало чого… пішла. Звичайна домівка, без комунікацій… хіба світло, досить чисто але не обжито… якісь пакунки, короче барахло яке звозять на дачу бо шкода викинути… Одна кімната, маленька кухонька… і кавалок коридорчику. Заходжу, на підлозі матрас -диван без ніжок, на ньому кубіта лежить верх ногами до стіни, і кричить… кажу привіт, заспокойся і розвернись до мене, у відповідь –ти хто… і мат перемат… .Питаю, який термін, де болить, які відчуття? Не допомагає, кличе хлопа, кричить шо він мудак… але дивлюсь шось її вигинає так… вилітаю на вулицю, мій чол. Вже три рази викликав швидку… добре. Питаю чи можна нагріти воду, - так, чайником, кажу тому чоловіку хай гріє чим більше. Заходжу до неї… вона далі репетує, не чує мене … шо було під рукою якись мокрий рушник… взяла тай талапнула її, подіяло. Кажу їй розвертайся швидко.. не може. Кличу її чол., на допомогу, трохи розвернули її………..ооо…. там вже голівку видно. Хлоп розвертається, кажу куди??? Марш помагати, не хоче, взяла ту тряпку змаслала його по чім попалу… бо все, пояснювати нема часу. Не знаю як я її маю посадити, поставити, положити… якось на краю дивану вмостила, дала для опори тумбочку, кажу не вздумай зводити ноги… її знову вигинає, руки трясуться, одне бажання було втікти звідтам…. Кажу тужся… Як? ? ? кажу ну як в туалет але не сильно.. опускаю весь словесний монолог який вона видавала…. Кажу до хлопа рукавиці є? (нашо я то питала, не знаю) каже є.. приніс такі господарські.. в мене в сумці завжди купу добра всякого, витягую пакети натягаю на руки( тут я вже думала про себе щоб чимось не заразитись), паралельно командую шоб дав чисті простині… нема. А шо є? шо є то стели… а та кричить, кажу ше раз крикниш пришибу… дитина не рухається ні туди ні сюди… кажу, дихай , дихай мовчи і дихай так ніби дихаєш за цілий світ…. Хлопові кажу, дихай разом з нею, неси воду, горівку… нема. Горівки.. аж не віриться.. каже пипив піднімаю її трохи і під спину шось піставляю, вона нарешті додумалась сказати шо то десь 39 тиждень в неї, обмила всю срамоту … йде потуга, тужся… хвилююсь диииико. Як втужилась- вийшла голівка. Знову потуга одне плече звільнилось, друге не йде, малявочка собі не допомагає.. тужся… тримаю голівку, тужся… і за потугою вийшло дитя. І все… мовчить. Ніби рухається але безсиле, кажу давай прохолодну воду, лий на дитину черпак води, швидко… шо, зачем?, бла бла… облила сама. Схопила сорочку якась висіла на кріслі, замотала, і мале закричало.. але шось хлюпає в нього в носоглотці.. кажу мамаші висмоктуй ротом слиз..пояснила як. І до грудей. Пуповина від пульсувала досить швидко, папаша перерізати ніяк не хотів. Сама . Згадала Левандівку шо можна не перевязувати.. і правда, з неї і не текло майже. Мамашу з дитиною замотала, холодно… кажу хлопові, лізь лягай поруч, грій дитину. Швидкі приїхали одна за другою хвилин за сім… не скажу шо довго їхали бо ми в дебрях за містом, на дачах які є самозахват а не офіційні. То ше треба було то все знайти. Витиснули мамаші плаценту і забрали. Відчуття, ємоціЇ, хвилювання, ненормативну лексику пропускаю. швидка забрала усіх їх, живі, здорові... хотіли ту дитину в шось чистіше перемотувати бо відітєлі в меконії воно... я хоч по житті ніколи не сварюсь але вже прорвало... краще вже той меконій ніж мерзнути під час тих повивань, в лікарні відмиють. лікарі погодились.

zetta
29.09.2011, 08:25
Отже, задзвонив мені шой но татко дитинки ) 3700 карапузик 51 см) трохи мала синців бо мама не пускала родитись... чекала лікарів лежачи верх ногами. Не порвалась , лиш тріщинку мала. А решта все добре. Каже "назовем в честь тебя, а как тебя зовут ?" :xaxa: "вот бы встретится хоть цветы передать" кажу ніц не треба, цвети мамі купи і досить. Питаю чи годує грудьми... "да, все хорошо, прививку всделали..., сиську ест, антибиотики колят для профилактики, ты не волнуйся" Кажу я не хвилююсь. Така історія .

Люша
08.10.2011, 18:12
Ключова фраза з якої хочеться розпочати розповідь - Мєчнікова закривали 6 числа))) Зранку я прокинулася від того що крутить живіт - більше подібне до "щось нє то з'їла". Я мала йти до лікаря на Мєчнікова - щоб отримати рекомендації - куди йти бо не встигаю) - приїхала - порадив мені Стаха з Медінститута, дав його номер - сказав дзвонити та йти до нього. На моє несміливе припущення, що шось мені живіт тут крутить трохи - посміявся, каже голова твоя тобі все крутить бо зациклілась тут родити, побажав щастя на тому розійшлись. Я подзвонила Стаху та пішечком потопала до Медінститута. Познайомилась там з Зіновієм Володимировичем - дуже приємний пан, подивився мою обмінку та УЗД - сказав приходити до нього через тиждень - будем дивитись. На тому розійшлися. Потопала я на маршрутку до дому, потім за сином в школу - живіт хапало якось сильніше, я навіть знайшла якусь "схваткощиталку" - але вона мені писала - прийміть душ та прогуляйтесь))) Тим часом почала відходити пробка, але ж пише Інтернет, що вона може і за тиждень до пологів відійти. Тому не дуже перейнялась цим. Зробила з сином уроки - приїхав чоловік та повезли малого на тренування. Живіт хапало так сильно, що я потроху пищала, сиділи чекали малого у машині - стали рахувати періодичність, получалась, що хапало - кожні 7 хвилин рівно, але якось ну не дуже боляче. Приїхали до дому, стало хапати кожні три хвилини - я їх передихувала, але лікарю, ще годину дзвонити стидалася - бо у ті хилини, що відпускало - здавалося що наступної перейми не буде. У 8 вечора - я все ж таки подзвонила на Мєчнікова, - каже ну як так збирайся та приїзжай. У 9 були у приймальному - подивився, каже лишаєшься, що з тобой поробиш)) Поки оформляли папери всі - хапало частіше. Відвели мене у родзал на 1 поверх, поруч у сусідньому родила дівчинка - лікар прийшов та відправив мене у капличку - щоб я тих кошмарів не слухала. Прогулялася я на 4 поверх - хапало мене на кожному прольоті по два рази, помолилася, пішла в низ. Прийшла акушерка - ми разом пішли до аптеки - накупили цілий кульок всякої бякі - я сильно не вникала бо хапало вже і під аптекою і на шляху назад - але якось терпимо, тому я "с печалью" думала що ж то буде далі....
А далі...)) повернулися ми до родзалу, мене черговий раз скрутило - під час перейми лікар як раз подивився відкриття - та видав бойовий клич акушеркам та всім решта - про те що ми вже родимо всі позбігалися. Дві потуги і народився мій синуля - о 23.45. Кульок з бякою закупленою у аптеці так і не згодився.
Отака моя розповідь про довгий день, та 1,45 у пологовому - я і сама не зрозуміла, що це вже все. Стан був - якесь сп'яніння від щастя, та до кінця не вірилось, що так буває. А лікарю мій Федина Роман Григорович, так і сміявся до самої виписки з мене, що я, як задумала родити до 6 числа, так і встигла.

misss
09.11.2011, 23:49
Розкажу і я свою історію.
Мій срок родів був на 30 вересня. От я приїхала до Львова 1 вересня і незадовго пішла на огляд до лікарки у якої мала родити. Приходжу і отримую жахливу звітку: "дитина лежить косо, голова у правому підреберрі, а ніжки у лівому боці знизу". Лікар каже: "Ідемо на УЗД для підтвердження". УЗД підтвердило неправильне положення дитини. Лікарка каже, що нічого страшного, просто буде планове кесарське, а я в плач, бо дуже хотіла народити сама. Домовилися з нею зустрітися 26 вересня. З горем пополам чекаю того 26,роблю різноманітні вправи, з надією на те, що дитина повернеться. З часом я подумала звернутися до другого спеціаліста, але 28 вересня. А тут 25 вночі у мене щось почав живіт нити, якийсь дискомфорт, я настрашилася, сестра свариться, що жартувати не можна. От я і 26 іду до неї на огляд. Дитина лежить так само, а матка вже відкрита на 2 пальці. Лікар говорить, що мені вже не можна багато ходити, побільше лежати, а 28 ввечері приходити у пологовий лягати під нагляд лікарів. Ось я цілий вечір плачуся чоловіку, що я ніколи не була у лікарні, як я це переживу.
І Господь мене почув! 27 вересня, відправивши зранку чоловіка на роботу у мене починає боліти живіт. Я думала, що це прості проблеми зі шлунком, діарея, кожні 20 хв. мене хапає живіт, я біжу у туалет і мені стає краще. Але приблизно через 1 год. у мене почали підтікати води. Біжу буджу маму, викликаємо таксі і їдемо на Мєчнікова. Дорога звичайно була жахлива, їхали дуже швидко, а ще мені закортіло блювати, добре, що водій мав кульок.
Приїхали, лікарка оглянула, каже, що матка відкрита на 6 пальців, доки піднялася на 4 поверх після всіляких процедур, то матка уже була відкрита на 8 пальців.
Лікарка каже, що дитина іде ножками, а їм зараз заборонили приймати роди ножками, вона збирає консіліум лікарів і вирішують, що робити. Чую кажуть, що дитина не велика, може сама народити, от мене і питають, будеш родити, я кажу БУДУ! УРА!!!!!!
От лікарка і приймала роди ножками. Їй було дуже тяжко, бо поки сідничками дитина не сіла, доти вона тримала ножки дитини, тобто під час пологів, вона від мене не відходила.
Попала я у лікарню о 10 год, а народила я малого 13,30. Я вважаю, що на першу дитину це швидко.
Роди пройшли надзвичайно легко!!!!!!!!
Я дуже боялася кесарського розтину, хоча була до цього вже готова. Але дякуючи Господу та лікарці -Винник Ользі Володимирівній я народила сама.

panikvarts
10.11.2011, 10:22
Думала і надумала я нарешті вже і сюди дописати, ато за кілька днів і півроку стане, а я все ніяк не зберусь:shy:
У животику доця носилась доооовго, про ті останні два тижні перед пологами і згадувати не хочеться: то мама дзвонить майже щодня спитатись, чи ще не народила, бо ми з чоловіком завше як партизани (ніколи нічого не кажемо:shutup:), то друзі есемесками штурмують, чи вже не мама. І так пройшов 40-й тиждень, потім 41-й, йолки, день, другий... Свекруха щодня приходила з роботи і заглядала, чи я ще є, чи вже де в лікарні. Гіршого за це чекання, мабуть, нічого немає. За тиждень до пологів вже стільки тих передвісників було, а доця все сидить собі чемно в животику і сидить.
На 41-й тиждень заявилась я до лікарки, в якої мала родити, на огляд. То був вівторок, вона подивилась мене, сказала, що найближчі 2-3 дні мені не світить родити і сказала приходити з манатками у четвер, лягати в патологію, щоб бути під наглядом, ато термін такий вже, ризикований. Я так страшенно цього не хотіла, планувала, що буду до останнього вдома, що з чоловіком поїду в лікарню. Але здоров’я дитинки було важливішим. Тож приперлась я так нехотя в четвер, ще понила їй, що не хочу лягати, що добре себе почуваю, та так глянула на мене і каже: "Якби всі так ставились до свого здоров’я, то в нас би патологія була пуста, а так переповнена під зав’язку, тож тобі пощастило, сьогодні не ляжеш, бо місць нема, приходь завтра зранку". УРА:radist: Ну а завтра зранку донечка вже красувалась у мами біля циці:d25:
Увесь четвер я так просила доцю, що пора з’явитись на світ. Напевно прохання подіяли. Але до того, я всю квартиру вилизала, повипирала, попрасувала, НАЇЛАСЬ капусточки так ДОБРЯЧЕ. І вже ввечері щос