Я не знаю, як про це сказати(((

В батька рак легені. Дуже запущений. Лікування нема, лише підтримка. А в п"ятницю мають бути результати бронхоскопії, але це лише для того, щоб взнати, чи чутлива пухлина до хіміотерапії. Хоча лікарі кажуть, що ймовірність маленка, та й батько занадто слабкий для того... Весь цей тиждень не знаходжу собі місця від болю і безсилля, що не можу нічого змінити... А ще від того, що не знаю, як сказати батькові про цей діагноз і про те, що нічого зробити не можна. Спочатку думала, що він то сам зрозумів, оскільки людина від медицини не далека. Але за останні дні бачу, що він таки не знає...
Чи не казати? Тоді що сказати, брехати? Розумію, що психологічно для нього краще не знати правди, але ж воно рано чи пізно дасться чути... Не можу обманути і не можу сказати правду.... Що робити?

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Навіть не уявляю,як це важко.Але чи в праві ми радити Вам,як себе поводити в тій ситуації,що робити... А може він в середині все розуміє,але таки надіється?І може для нього то краще?

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Жити!
Стільки, скільки вдасться! І тішитися тому.
А формулювання діагнозу - подробиця. Часто зайва.
Вмирають не від хвороби, а від її лікування.

Думаю, розуміє, як і всі люди поважного віку, що кожен день може бути останнім.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Радити правдо, звісно, маєте. За цим я до вас і звернулась.... А я, мабуть, маю право прислухатись до порад... Молю Бога, щоб ті аналізи дали якусь надію, багато віддала б за те, щоб діагноз виявився помилковим... Але готуюсь до тієї найважчої в моєму житті розмови і розриваюсь навпіл. Може хтось знає, як краще в таких випадках поступити, може чули про такі випадки, як люди з тим живуть??? Розумію, що поки є надія, людина тримається за життя, але коли сказати - в тебе рак і лікування нема? Може простіше було б сказати правду, якби ще було лікування, тобто хоч якась надія...

---------- Додано в 21:34 ---------- Попередній допис був написаний в 21:32 ----------

Ну ти ж сам розумієш, що я мущу ЩОСЬ сказати... Була би медиком, певно наплела б якихось загорнутих термінів, а так....

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

важко собі уявити ситуація, коли її не маєш.. важко.. тримайтесь, ми будемо вас підтримувати.. можливо не казати зараз, а зачекати трошки.. бо і справді, часто

тому може якось підтримувати батьками морально.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Навіщо ТАК?
Є лікування! Повні аптеки! Живіть, лікуйтеся легонько.
Ніхто не скаже точно, скільки відпущено у цьому світі. То навіщо тим перейматися?

Але ж є медики. Вони чудово вміють діагностувати старість. Думаю, не буде складно переговорити 1/1 з лікарем і виробити тактику/термінологію.

ЗІ: 3 роки тому моя мама лягла у шпиталь, полікуватися. Але страждала жахливо багато років. То пішла у шпиталь, щоб піти. Поставити крапку.
А вам треба "ставити крапки"?

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Та влсне, так би і робила, якби не той аналіз. Він чекає на результат. Як кожна людина, котра побувала на Броньовій(((

Теж здається мені, що хіміотерапія лише погіршить стан.
Я не завжди живу одним днем, але зараз мене хвилює саме один - коли я маю щось сказати і не зробити цим гірше.

---------- Додано в 21:47 ---------- Попередній допис був написаний в 21:44 ----------

При тих болях ліки з аптек не надто допомагають. Тобто всеодно швидше за все це будуть наркотики чи сильні знеболювальні, з якими пов"язані всілякі умовності...
Щось я не можу висловити нормально думку...Щоби отримувати ті наркотики потріно ставати на облік в онкології, як довго я можу приховувати всі такі речі?

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

а чи є якісь альтернативи? Все-так хімія часто є дієвим способом лікування..

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Все скажуть (/зроблять) твої очі, якщо продовжиш тим страждати.
Не додавай батькові своїх страждань. Рак не страшний. З тим, якщо організм дозволяє, живуть роками. Або не живуть.
То припини! (моя тверда порада)

Є багато формул, як про це не говорити. Найпростіша - "не хочу навіть говорити, живи 100 літ!"

І ще одне. Для багатьох є важливим пунктик "жити достойно". Дай дожити без мук і піти, як буде несила.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Tanyunya, думаю, треба сказати. Але сказати це не як "вирок", а як серйозну проблему, з якою слід боротись і перебороти.
Варіанти завжди є. Лікарі ж часто розводять руками і відправляють додому. Шукайте альтернативні методи лікування. З таким люди живуть. Це я знаю непевне.

Успіху вам і сили!

Написала вам у карму. Будете мати бажання - докладніше про різні методи напишу в ПП

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Тань, я перепрошую за дурацьке і мабуть недорочне питання, але чому дотягнули до такої степені коли вже мало надії на лікува77я Чи все почалось раптово і одразі такі болі?

А може таки сказати правдивий діагноз, але запевнити що є лікування і що воно дієве?

Я невіть не знаю як кращє казати в таких випадках.... тримайтесь...

---------- Додано в 23:59 ---------- Попередній допис був написаний в 23:58 ----------

ось певно це якраз я мала на увазі

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Важка питання і неоднозначне. Ми мамі не казали наскільки все серйозно (ну але вона і не хотіла знати, правда її б добила). Виявили пухлину на 4ій стадії, лікарі їй казали що це 1-ша. Операція, постійні "хімії" - протягнули ще 2 роки.
Тато після цього всього нас з сестрою попередив, що у випадку чого правди знати не хоче... А я для себе зробила висновок що все таки я б хотіла знати (не дай Боже), хоча б для того, щоб не труїтись хімією без потреби...

 

В 40, 50, ну, 60.
Про яку боротьбу мова? Тіко в телевізорі, між бєлимі і краснимі.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Tanyunya, у нас в сім*ї минулого року була така ж ситуація. Дідусю в районній лікарні поставили діагноз "рак", але на Броньовій спершу сказали, що діагноз помилковий, а потім двозначно пояснили, що хай їде додому.. вмирати.. Йому лікарі нічого не казали, а ми не знали, чи варто. Але, думаю, він сам про все здогадувався.. Йому так і не сказали.
Вибір казати/не казати - дуже важкий. Багато залежить від вашого батька - чи достатньо він сильна людина, щоб знати про хворобу, але водночас не здатися. Я схиляюся до думки "сказати". Але сказати так, як вже писали вище - без песимістичних інтонацій, сказати не як вирок, а як те, що слід подолати. Знаю, що важко стримати сльози, але перш за все батькові буде потрібна ваша підтримка, ваша сила.
Щиро сподіваюсь, що ви приймете вірне рішення у вашій ситуації - яким би воно не було.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Про боротьбу за життя. Є велика різниця між тим, щоб опустити руки і змиритися з вироком, і тим, щоб шукати варіанти лікування (навіть найбожевільніші) і мати надію.

Ця хвороба ще недостатньо досліджена. Деякі люди дуже швидко згасають, деякі ж - живуть роками. Хворому треба дати надію. (ІМХО та власний досвід)

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Боротьба краде час і сили. Яких і без того бракує, щоб побалакати з донькою-онуками і потішитися.
Бути тягарем - теж мука.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Ні, не краде. Ну хіба "хімія".
Народні і нетрадиційні методи лікування навіть не вимагають значних грошових затрат. Так, вони допомагають не усім хворим. Але ж багатьом все-таки допомагають! Що заважає спробувати?

Мені особисто набагато легше справлятися з проблемою, коли я щось роблю для її вирішення, ніж коли я опускаю руки.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Вірю.
Але в памперсі буває трудно на інший бік повернутися.
Заздрю, якщо не розумієте...

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

ну не знаю...Я бачила випадок лікування нетрадиційним народним методом..Нічого хорошого з того не вийшло..Жінка лиш пожила рік,а потім її хвороба за місяць з'їла...А може якби послухала лікарів,все би було по-іншому...

класно так,або поможе,або ні...Ось тільки частіше не помагає,а лиш на деякий час приторможує хворобу..Я би з таким не ризикувала..

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Про який ризик ви говорите?
Коли лікарі відправляють хворого додому помирати, не призначивши жодного лікування. Коли розводять руками і дають максимум тиждень. Коли розказують родичам, як все буде тяжко і радять навчитися самим колоти в вену (знеболювальні препарати).
Тож ще раз. Про який ризик ви говорите?

Я це пережила.
Такий страшний діагноз (рак легенів, 4-та стадія) поставили 4 роки тому моєму дідусеві. На нього тоді вже страшно було дивитися. Ми знали, що це вже кінець. Лише дідусь не здавався - збирав різну травичку, корінці.. Де тільки чув про якийсь новий метод лікування та позитивні результати - все пробував. І... жив. Живе і досі. Не можу сказати, що це було - неправильний діагноз, ефективне лікування, чудо... Так, дідусь не є повністю здоровий. Час від часу хвороба дає про себе знати. Але, слід зауважити, що дідові цього року виповниться 85 років. На різних сімейних святах він любить пожартувати "та я ще вас усіх переживу".

Розумію і Левандівку. Теж маю у родині випадки, коли вже нічим не можна було допомогти, і людина згорала за місяць. Але, якщо є можливість, то чому б не спробувати врятуватись? Пити двічі на день настій з травичок та корінців не так вже й важко.