Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Тема у розділі 'Маленькі бешкетники', створена користувачем Liliyah Romanova, 11 Вересень 2013.

  1. Mansikat

    Mansikat Well-Known Member

    навіть як може дебатувати, то не є далеко ще зріла особистість, щоб очікувати від неї відповідальності.
    насправді він знає модель маминої реакції, тобто його "не можна" з машинами реально не усвідомлене, на щастя, звісно , тому зараз лише істерики, через які він навчиться приймати (але ще не розуміти) ваші правила:
    істерики...і фізичне обмеження (я не візок маю на увазі, а водити, руки не випускати, падає, істерить - значить додому нести...може я собі не уявляю, які бувають шустрі діти, мій ніби відносно спокійний, але істерик, що він не піде за руку через дорогу, по сходах, в нас було купа. До речі, якраз десь в районі 2,5 то був апогей того, і напевно, і моєї втоми від таких прогулянок, мені просто не вірилось, як то люди ходять з дітьми за ручку в заданому напрямку - спочатку виривається лиш-би куди, а потім "на ручки")
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  2. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    ну от це про нас, але то не тільки зараз таке, а весь час було.

    та ясно, що мав))) Але я тримала міцно за руку, не вийшло. В публічних місцях - тільки за руку, тримаю навіть через силу. Бо інакше - в різні боки. Немаю на нього словесного впливу на людях зовсім. Я вже мовчу про постояти на місці спокійно за руку. От були в суботу в театрі ляльковому. Всі діти на ручках сидять чемно, мій - з перших секунд вистави одразу біля сцени, щось там тицяє пальцями, коментує на своїй карапузній мові, пищить, вилазить на сцену. Добре, що глядачі розуміючі виявились і ніхто не робив зауважень. І отак всю виставу - дві секунди на колінах і під сцену.

    Я вже отак одним оком про гіперактивність почитую....
     
  3. Akina

    Akina Така, як всі, - лиш крила з-за плечей :)

    Я ж кажу, що навіть в 5 років навряд чи довірятиму відповідальність за його безпеку Владу :) Але зараз все одно значно простіше - часто він може аргументувати і трохи пояснити якого милого цього разу його "встрілило" :) (тоді наступного разу я зможу то попередити) ну і те що я говорю все-таки розуміє значно краще ніж рік тому в 2,5.
     
  4. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    я думала ви молодші..
    ну РОма виривається не лиш би куди, просто сам хоче. і не дай бог якось його торкатись. за капюшон чи іншу част одягу- вереск і падає на землю..а ручки тоді коли втомиться. але він важить 16.5 кг. тому в нас візок.
    --- дописи об"єднано, 31 Травень 2017 ---
    так дивно. ми в 5 вже самі гуляли.. як часи міняються..
     
  5. Mansikat

    Mansikat Well-Known Member

    та я чого звернула на це увагу, бо щось останнім часом кидається мені в очі, що поширено серед мам якось дуже вже уповати на пояснення, на "вже дорослий/свідомий" і т.п. Просто є такий вік, коли нам починає дійсно так здаватися, що все можна пояснити, і все зрозуміє, тобто в рік легше приймати оці капризи, ніж в три, не кажу вже про далі, коротко кажучи, ми часто схильні надавати завеликої відповідальності дитині, бо ж вони вже розумні, і, відповідно, замість простої вибудови меж для дитини, яка і потрібна в тому віці - очікувати/вимагати від них самостійної регуляції Але розуміння то ще не те, що в нас, ні в 2, ні в 5, ні в 10, зрештою. На то вони і є дітьми.
     
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  6. Mansikat

    Mansikat Well-Known Member

    ну тоді і додому. А який ще вихід? Воно мине з часом, складний період( думаю, всі через то більшою чи меншою мірою проходять - оце тягнути ридаючу дитину повз співчуваючі очі сусідів - суміш відчаю, жалю, злості, вини, навіть не знаю чого ще-:girl_cray::girl_crazy::girl_impossible:і та, тоді здається, що всі інші діти навколо якось чудово поводяться, а мами тих дітей перший раз бачать істерику)))
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  7. Rosynka

    Rosynka Well-Known Member

    Наша доня спокійна досить (особливо порівняно зі старшим), але при наближенні до дороги часто вириває руку, щоб самій переходити. Я то вже знаю і тримаю міцно. Вона верещить, виривається, але я щоразу повторюю, що способів перейти дорогу є тільки 2: або спокійно за ручку, або несу під пахвою як оберемок) Часом вже дає сама руку ("Вжє цєма, жаю мамі юцьку" :) ), або таки переношу, вона руками-ногами дриґає, ну але я сильніша)
    А взагалі оте гуляння за ручку мене дуууже вимучувало, бо люблю ходити далеко і в різних напрямках, а з ходженням по всіх бордюрчиках, детальним розгляданням комашок-мурашок-листочків і т. п. вдавалося гуляти тільки біля будинку. Це було втомливо і нецікаво, тому пару тижнів тому купили прогулянковий візок і всі щасливі)
     
  8. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    @ГаЛоЧкА , в мене малий любив "нирнути в толпу".. це була для нього розвага. Пояснювала, робила страшні очі.. і т.д..... а потім навмисне "загубила " його в більш-менш безпечному місці. Можливо хтось скаже- що не є це чесним.... але синочок щось таки зрозумів.. Ну і я картину "знаходження" гарненько зіграла. Запамятав - це точно, бо он недавно згадував--" а памятаєш, як я загубився..?"
    А це було десь 2 роки тому...+- ваш вік.
    Я не знаю як поведутуся чиї діти --- мій не плакав, був розгублений, шукав мене очима, крутився на місці.. і вже як почав торкатись свого обличчя---я "знайшлась". Тобто до сліз я не чекала
     
  9. Akina

    Akina Така, як всі, - лиш крила з-за плечей :)

     
  10. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    хто-зна..мо то теж наслідок "патєрябєльності". В тих їхніх головах абсолютно інший космос..
     
  11. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    я теж пробувала загубити минулого тижня. схоже висновків не зробив. не доріс мабуть..

    їздили до батьків сьоні. мені годину пішки топати .. погуляли гарно. курей поганяли. а потім РОма до хвіртки. хвіртка закрита.. що то почалось. .. короч я вже стояла ревіла сама
     
  12. maavka

    maavka Well-Known Member

    Я тут давно хотіла написати, може навіть вартує блог чи тему зробити. Дуже вже на мене справила враження одна книга. Жанн Ледлофф "Как вырастить ребенка счасливым ".
    В інтернеті книгу видалили через авторські права, але її ще раніше скачала, тому кому треба можу скинути електронку на пошту. Маю ще паперовий варіант.
    При чому я її читала ще раніше, під час вагітності, але так не оцінила як зараз, бо тоді не знала різних проблем з дітьми. Отож відсутність проблем дітей племені екуана, про що пише автор, я тоді сприйняла як норму.
    Уявіть, у них, у батьків племені екуана, ВЗАГАЛІ нема ніяких проблем з дітьми, нема і не було ніколи різних криз 1,2,3 ... років. Нема істерик, конфліктів, бійок, поганих слів, втікання дітей, довго перелічувати, може щось забула).

    Нема у дітей непослуху, правда тут такий нюанс, що непослух там і неможливий, бо дітям все можна) В них нема таких словоспосполучень як "моя дитина", "мої діти", діти самі по собі, на їх рішення не впливають (за винятком немовлят, бо ще не вміють заперечувати). Тобто вони куди хочуть туди йдуть, що хочуть, то роблять, автор бачила як у каное гребут шестилітні діти та багато іншого дивовижного. І нещасних випадків там дуже мало, діти у них дуже самостійні і відповідальні. Там вони і ножами можуть бавитись і купу небезпек перед ними, але вони на диво обережні, 6 місячні діти, на руках у мами, ножами бавляться не ранячи себе і маму) Автор, Ж.Ледлофф, сама в шоці), вона це бачила на власні очі, там ще багато чого такого дивно є.
    Але при тому діти екуана невідкладно виконують вказівки дорослих, типу "подай то-то", "дай малюку банан. Екуанці не заставляють їх це робити, вони просто розуміють, що діти хочуть бути корисними і як видно дітям подобається помагати. І автор пише, що так і має бути, бо діти соціальні від природи.

    Ще у екуанців інший емоційний план, ніж у "наших дітей". Це видно по тому, як діти поводяться коли поранились, вонизовсім не жаліються. Ще у них практично нема (дуже рідко) такого, як відчуття провини, стиду, обіди. Нема напруженості

    І взагалі автор помітила, що у екуанців постійно царює атмосфера спокою, щастя. Вона бачила як вечерюють екуанці всією сім'єю, її це вразило, яка у них панує гармонія.

    Я спочатку подумала, що може у них такі сприятливі умови для такого розвитку, суспільство сприяє, також природа, здорова їжа, повітря та інше, чого нема у цилівізованих країнах. Воно напевно і дає певний вплив, але основне, як виявилось не в тому. Ж.Ледлофф описує як хлопчика, з яким його батьки мали проблеми. Він істерив, плач його був напружений, а не розслаблений, як у інших. Цей хлопчик їй здавався такий самий як звичайна дитина у нашій цивілізації.
    Виявляється, що його батьки раніше жили серед іншого народу.
    Хлопчик бив інших дітей племені екуана. А ці діти, не били його у відповідь, вони просто відходили, поводилися так наче, то на них гілка впала. І при чому не виключали його з свого товариства, бавитись з ним і далі.
    Коли помер батько цього хлопчика, за його виховання взявся вождь племені. І через деякий час хлопчик став спокійний як інші екуанці. Детальніше як це було автор описала.

    Тобто від нас самих все залежить:)




    До прикладу, ось що там пише про втікання дітей. Ви там конкретної поради не найдете, але можливо вам буде цікаво.

    Ця книга для мене як їжа для роздумів, також дещо взяла на замітку. Наприклад більше довіряю дитині і бачу що Левчик всюди дуже обережний. Там просто така думка була, що набагато раціональніше, ефективніше, коли людина/дитина сама стежить за своєю безпекою, ніж коли це робить хтось за неї (мама). Тобто якщо мама всюди дивиться, попереджає маленькі небезпеки, то дитині нема потреби це робити, для чого їй бути обережною, якщо про безпеку піклується мама. А якщо дитина розуміє, що вона відповідальна за себе, то вона буде дуже обережна. Наприклад, бачу Левчик необережно наступає і через опуклий корінь дерева може зашпортатись. Але я нічого не сказала і Левчик впав, та трошки поплакав, але я його скоро заспокоїла. Звучить жорстоко. Проте він зрозумів, що це він має дивитись. І тепер він уважно наступає, а як бачить що не справиться (зависокий горбок), бере мою руку. І як впаде він не буде так істерити, адже це не хтось інший винен, все від нього залежить.
    Звичайно, якщо є велика небезпека, то так не можна. Лев впав на землю, а не асфальт. Треба починати з чогось безпечного.
    Тому, ось що думаю, @ГаЛоЧкА, можливо варто дитині дати більше свободи, трошки самостійності, для початку там де більш-менш безпечно. "Дати" загубитись, як тут дівчата описали, якщо хоче сам спускатися сходами, то хай сам і спробує (якщо це не надто небезпечно). Тобто щоб відчув небезпеку та свою причетність до неї
    А з хвірткою я би так зробила (якщо заборона не помагає). Зробила вигляд що мені байдуже, що я за ним не стежу і пішла по своїм справам, а насправді підлягала би з іншого боку, чи все ок, чи не їде машина.
    Дитина би зразу налякалась, що мама кудись пішла і дорогою незнайомі ходять, але у нас є хвіртка на селі і там машини рідко їздять, повільно, і голосно, бо дорога без асфальту
    якщо у вас часто машини їздять, то такий варіант не підходить.
    Тоді я би робила так:
    І ще, що найперше помітила з вашого допису, що дитина у вас дуже активна, таким дітям потрібно більш активно проводити час. Більше гуляти, якщо вони добре не погуляють, то в хаті вони і вправду будуть біситись.
    Тобто треба якісь активні заняття придумати, бо може дитині хочеться побіситися і наперекір робити, може від нічого робити

    Sent from my SAMSUNG-SGH-I537 using Tapatalk
     
    Останнє редагування: 1 Червень 2017
    • Подобається Подобається x 5
  13. lovikyou

    lovikyou Well-Known Member

    @maavka прочитала Вам допис повністю (ну майже: ) )
    Про яку вікову межу може йтись? Коли відповідальність починає перекладатись на дитину? От не в плані переступити корчик, а в сенсі бавлення ножами?
    І чи не забагато пернкладеної відповідальності на малят?

    Надіслано від мого LG-P715, використовуючи Tapatalk
     
  14. maavka

    maavka Well-Known Member

    Тут виявляєтясь можна вкладати файли:)
    Ось вклала, книгу Жан Ледлофф "Как вырастить ребенка счастливым". Для тих хто вже має дітей та особливо, якщо часу мало, я би радила прочитати тільки 4 главу. Там власне про самих дітей екуана, що вже виросли з немовлячого віку. Також ще остання глава про суспільство екуанів цікаві. Решта (за винятком глави про роди, немовлят) там вже не зовсім про екуана, але також пізнавально
     

    Вкладення:

    • Подобається Подобається x 1
  15. maavka

    maavka Well-Known Member

    Для наших дітей відповідальності поки забагато, все має бути поступово, щоб всім було добре.
    А от для дітей племені екуана, залежно що дитина вже може робити,в тій сфері вона вже може обережно поводитись. Може взяти в руку ножі, то значить вона не поранить себе. Може заповзти на високий горб, значить з нього не впаде, раз змогла дитина заповзти, може ходити, значить не загубиться і т.д. В них нема випадків поранення дітей ножами та інших подібних ситуацій. Хіба випадкові нещасні випадки які зустрічаються не частіше, ніж у дорослих.
    Відподальності можливо ще нема, можилво це не зовсім підходяще слово, в маленькому віці є інстинкт самозахисту. Але наші діти не вирощені так як діти племені екуанів, то дозволяти бавитись ножами так зразу маленьким дітям небезпечно. Нам треба по дитині дивитсь, коли можна дозволяти. анна Бикова (у своїй книзі "Самостійна дитина або...") розказує як вона з здається 4-річним сином робила вінегрет і син різав справжнім ножем буряк.Але вона там і пише, боїтесь давати справжній ніж, можна дати пластмасовий, з вареними овочами він справиться.

    Ось кусочок про це з книги:
     
  16. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    @maavka, всі діти різні. Ну наші , українські...
    Моє дитя саме по височезній драбині(прибл 2.5м) лазив з 2.5року...і злазив...З 4 залишається сам вдома на 2-3год. пере свої шкарпетки і прибирає іграшки після відвідин своїх друзів..Може включити скайп і знає що казати незнайомим людям по дом.телефоні...(це на запитання --чи є хтост вдома--) і ще багато самостійних речей. ..Але не має абсолютного бажання до зав*язування шнурівок і малювання-ліплення-пазлів-аплікації. Регулярно забуває в садочку свої машинки і втіхаря ще смокче свої пальці...
    Чи хочу я , щоб він був самостійний? А ось тут від мене залежить не так вже й багато ---бо це характер дитини. І головне --не зламати його в догоду і зручність для себе, чи суспільства.
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  17. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    Я отакі далекі прогулянки з розгляданням всього навколо переношу значно легче, ніж на майданчику бавитись. Бо на майданчику він ганяє як шалений, концентрації на чомусь нуль, або на пару секунд. В пісочниці він бавитись не буде. Збоку мені то виглядає ніби дитина "хариться". А от йти кудись, щоб картинка змінювалась, то якось простіше нам(особливо мені))))Хоч і доводиться його втримувати і "скручувати бубликом" періодично. Ну і виснажує звісно, але все одно якось психологічно комфортніше виходить.
    От вчора поїхала ввечері в Форум з ним. То маса вражень, на ескалаторі покатались, дитина себе у всіх дзеркалах порозглядала і т.д, в маршрутці покаталась.
    @ГаЛоЧкА
    може ваш малюк теж прихильник "зміни картинки"...Ви не пробували з ним їздити отак гуляти кудись, замість майданчика? Щоб купа нових вражень...
     
  18. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    ми на майданчику не сидим.. їздим по сихову. в центр. в парк культури. стрийський парк. центр. до моїх батьків. крім того вибираємось часто за місто..
    РОмі добре було на селі. в свекрухи. поганяв курей. собаку і кота, побавився в піску. замісив тісто в болоті і ввечір він вирубувався.. але свекруха живе далеко. а самій без чоловіка мені некомфортно там..
     
  19. Oleksandrochka

    Oleksandrochka Well-Known Member

    галочка, так зі сторони видається, що дитині замало руху. Бо якщо він в селі бпвиться нормально без істерик, а потім вирубається, то знач якась є причина такої поведінки, і поведінка навмисна. Поведіть його на якийсь батут пострибати, якийсь басейн дитячий, тільки з тими штуками на руки-жилетом. Ну впаде раз, наступний раз може буде обережніший. Ясно, що кожен день не будеш ходити, але 2 рази в тиждень можна. ну і чесно, що таке - тікає, не торкнутися і т.д. В таких випадках - під пахви і додому, бо воно виглядає, ніби ви проявляєте слабкість, і він навмисне тим користується. Ну і що, щакрита хвіртка і істерика? повірте, це перший раз вам тяжко дивитись, а на 3 раз він вже сам не буде так поводитись. Мусите потерпіти тих 2 рази і навчити його. Бо він наче змагається з вами у слідуванні правил. В моєї знайомої теж хлопчик Ромчик, подібно до вашого поводився. Роки роботи (бо встановити межі для нього це була тяжка робота), і в 12 років він дуже чемний, відповідальний і чуйний хлопчик. в малячому віці то був капец)) може порівняння віку неалекватне, мому малому 8 міс, але характер ще той. Я не реагую на його провокації. При чому я явно бачу, коли він робить це спеціально. Діти дуже чуйні до слабкостей...п.с. я не мама-тиран)) я просто вважаю, що є речі, де дитина МУСИТЬ слідувати правилам, хоче вона чи не хоче. і треба то змалку вчити
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  20. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    Тому я і шукаю дачу чи хату в оренду.той батут йому за півгод надоїсть.. я теж вважаю що є правила яким тре слідувати. От і намагаюсь привчити..
    дівчата.я написала.тому що хотілось почути що Рома не один такий.що не тре мені тащити до якого психолога.а те що я роблю чи не роблю.ну чес.слово.то ж через комп не видно...
    всім дякую за підтримку і думку
     
    Останнє редагування: 1 Червень 2017