Чи має дитина право на власні таємниці?

ой, @Patty . Та хто кого досконало знає мене так смішить оце "в хороших батьків дитина все розповідає, все про своє життя". Мені важливіше, що він сам думає, ніж що мені розповідає.

абсолютна більшість дітей піддаються впливові. І абсолютна більшість піддаються і не найкращому впливові (має такий досвід, принаймні). Добре, коли хорошого впливу хоча б більше, ніж поганого. Але хороший вплив батьки мають запропонувати. Покажіть дітям людей, від яких ви самі в захваті. Я вважаю, що взяти дитину з собою на концерт, завести в спортивну секцію, яку веде відпадний чувак, сходити з сином на футбол чи баскетбол і проштовхатись з ним по автографи, то все наприклад, у кожного є своє життя і щось своє цікаве, чим можна поділитися з дитиною. І буде корисно для того ,що в голові у дитини, а саме це головне, на мою думку, а не досконале знання батьків про той вміст голови.

 

То мало бути в лапках, безумовно. )) Я мала на увазі, на своїх дітей, якими ми їх наразі бачимо ( і відносини з ними теж).

 

Ну і я - мама ще не підлітка, але вже маю досвід пояснення про злочинність, наприклад. Бо знайомий хлопчик, старший на рік, вже на обліку в поліції. І на щастя виглядає ця історія так неприємно, що в мого Дмитрика викликає відразу. Я хотіла щось про співчуття проштовхнути, бо хлопчик нещасний, батьки обоє чорно п'ють і розлучені, але не зовсім вийшло, заскладно. наразі хай краще все це викликає бажання не наближатись.
Про алкоголізм також, нажаль, більшість сучасних дітей знає не з теорії. Друг запросив до себе побавитись, в останній момент передзвонив і сказав, що його бабця напилась і до нього додому не можна. Показово. Всі засмучені, а винні у всьому горілка і п'яниця.
З палінням легко з одного боку - тато не палить ,мама не палить. З іншого боку, старші хлопці нерідко палять, і приходять поговорити з меншими, тримаючи цигарку. Але для мене паління - то щось настільки нецікаве, неприкольне, і не варте уваги, що власне це ставлення "нічого цікавого" і щиро транслюю.
Про брехню. Мали цілу епопею, і то в 9 років, так. Пробував таким чином оминути складнощі і зробити всім зручно. Сказати, що я була неготова - нічого не сказати, але з брехнею в нас жорстко. Довіра передбачає заохочення і додаткові повноваження. Брехня анулює їх. Ну і поки що були такі показові, дуже повчальні ситуації. Цю хвилю перемогли разом. Побачили свої слабкі місця як дорослі, де і в чому ми можемо бути причиною того, що дитина починає шукати вихід. Дещо вирішили. Йдемо потроху далі.

 

Уявила собі ситуацію, ну, наприклад, такої таємниці, як захоплення «за компанію» зачепінгом. Коли десь щось упущено у вихованні відчуття небезпеки, і перші дзвіночки також, от процес пішов ВЖЕ , і ви про це дізнались. Йому класно, весело, з адреналінчиком, і ще ніхто з друзів не згорів, тому бесіди зводяться до «мам, ну ти смішна ))» і «не шариш» та відвертого спротиву. І баскетбол йому байдужий, і туризм, і шахи. На залізницю рветься. Контролювати і впливати якось на це: рано, пізно чи вже все одно? І як? Є ж досить важкі підлітки. І чи прийнятні стосовно них попереджувальні заходи не надто моральні у вигляді того ж шпіонажу, строгих заборон, режиму та покарань? Чи хай сам здобуває досвід?

 

якщо є бесіди, то це вже не таємниця.
з приводу не шариш - я би погодилась, що круто, і адреналін і всі діла. Тому що сама дуже люблю всякі мурашкошкірні речі. І розповіла би про те, чому я не дозволяю собі всього, чого хотіла б зі стрибків з моста, вогню тощо. Про те, що нещасний випадок - це, нажаль, неромантично. Про те, без чого можна лишитись, якщо обгориш, приміром.
Я не хотіла б нікому досвіду роботи санітаркою і прибиральницею, але саме робота в реанімації в дуже юному віці дала мені ДУЖЕ багато розуміння справжнього обличчя і втоплення через нещасне кохання, і травм через екстремальний спорт. Не знаю, чи завела б я на екскурсію в таке місце свою дитину. Але нажаль деякі речі пізнаються тільки так.

 

і ще - коли я була підлітком, зі мною на курсах медсестер вчилася дівчинка. Вона загинула: інтернету не було, подробиць ніхто не знав, але вона була в компанії, де були всякі екстріми на дахах. А інші розповідали, що вчинила самогубство.
так чи інакше, для всіх, хто про це дізнався, це було якесь дуже сильне витверезіння. Розуміння того, що все, що "на межі" одного разу за межу виходить.
Але звісно, не мусить з кожної групи хтось померти, щоб до інших дійшло.

я тут вже вкотре пишу плахти про секс і витираю, бо нічого корисного в тому нема але отак писати теж корисно, напевно.

 

Віддати на дитячу залізницю, як варіант. І по можливості показати ті всі статті про зацеперів і селфістів на вагонах.
Діти(школярі 5-9 клас) чи то від незнання чи від жорстокості, якоїсь, коли їм розказуєш про те що залізниця зона підвищеної небезпеки то вони уточнять чи на багато шматків розрізало людину.

 

Повести на скелелазіння і сказати тренеру хай "впустить" його зверху. Наадреналіниться.

Але то треба дуже гарно загорнути. Не замість зачепінгу, а сьогодні вся сім'я чи ти і тато (чи як там) йдемо лазити. Бо тато дуже хоче. Ні, не йти не можна.

Переважно дитина любить не тільки щось одне. Дати-організувати можливість займатись більше тим іншим, що не таке небезпечне. В залежності від віку і розуміння віддати на якийсь адреналіновий спорт-гурток.

Ну але це таааак залежить від особистості дитини.

П.с. Трохи пообмежувати доступ до "друзів" теж можна. Але не з тупанням ногами, а "не сьогодні".

Це нормально(умовно). Щось в них таке є натуралістичне "на скільки шматків". Заохочувати не треба, але в обморок падати з словами "моя дитина - садист" теж не варто.