Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тема у розділі 'Маленькі бешкетники', створена користувачем Кольорова, 6 Жовтень 2009.

  1. Haidee

    Haidee Well-Known Member Команда форуму

    Казала сьогодні наша психологИня, що мама, яка думає, що в неї не може бути ситуації, де її методи не подіють і вона точно знає, що робити з дитиною на все життя вперед - то є мама-нарцис, яка по факту ніколи не буде слухати дитину, бо вже заздалегідь "знає", що та дитина думає і потребує. А поки дитина шукає способи довести маму до ручки - то є здорові мама і дитина))) і що в психотерапевтів нема поняття "ідеальна мама", а найвищим щаблем є "достатньо добра мама";)
     
    • Подобається Подобається x 8
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
    • Інформативно Інформативно x 1
    • мімімі мімімі x 1
  2. NataliaFed

    NataliaFed Active Посиденька з баяном

    Ну, в нас така буває та чутливість різна)). Але він її всяку дуже сприймає та реагує також по-різному відносно ситуації: плач, ображання, злість. В кожному разі є потреба проговорити, дитини потреба.

    Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
     
  3. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    в мене малий не надто схильний до сильного прояву емоцій в плані істерик-капризів, але коли щось схоже трапляється, то найдієвіший метод - "обіймашка-цьомчик", ще жодного разу не підвів. Ну але в мене таке відчуття, що то більше для мене, ніж для нього))) Ну або на крайній випадок - скручую в бублик і на руках з ним марширую, примовляючи при цьому щось ритмічне. В нас є спецвіршик для цього про маму-троля і синочка-троля(малий любить тролів)...За пару секунд попускає, бо пробиває на сміх обох.
     
    • Подобається Подобається x 5
  4. raspberry

    raspberry Well-Known Member

    Думаю, що вже можна видихнути. У моєї старшої (7,9) теж вже давненько максимум - це закритись в кімнаті, демонстративно гримнувши дверима. У меншого (4,5) ще є періоди поверещати, але вони швидко проходять. А оті класичні істерики скінчились в районі 2-3 років. Ще було намагання вкластись акуратно на асфальт:girl_haha:, щоб не замаститись, але своє «я» показати, але і воно швидко минуло. Я просто йшла далі і йому нічого не залишалось як встати і йти за мною.
     
    • Інформативно Інформативно x 1
  5. Annyuta

    Annyuta Well-Known Member

    от в мене не виходить, він верещить і біжить в ту сторону, що треба йому, а я не наважуюсь залишити його, бо маленький і це небезпечно.
     
  6. Zaychenya

    Zaychenya Пухнастик-гризун

    ооо, як це знайомо. До болю. Думала, що переросте? так яке, пів року і толку ніякого. Гуляє тільки з чоловіком. Я з ним надвір - ані ногою! Максимум до машини. І то... якщо йому щось не подобаєтся, лягає (спокійно) в калюжу-болото-порохи (найбрудніше місце) і викачується в тому... так і не дійшовши до машини, яка стоїть пару метрів від хати. Після того я за шиворіть, на витягнутій руці несу тих 17 закуцяних кг додому на переодягання.
    до 3х ще недовго. Маю надію що то таки переросте.

    І ще щодо істерик. Верещить настільки сильно, що мені закладає вуха. Але йому треба глядачів. Тільки стриже очима щоб хтось спостерігав. Якщо ніхто не звертає увагу - підходить до дзеркала і! увага! дивиться в дзеркало чи гарно він кричить! Потім починає замовкати, і милується на себе.... Язик показувати, міни корчити. Ходити іграшки приміряти (ну, чи йому пасують)...
     
    • Смішно Смішно x 4
    • мімімі мімімі x 3
    • Співчуваю Співчуваю x 1
  7. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    в мене таке саме) але я не ношу додому на переодягання) тяжко.. гуляєм під вечір. чекаєм коли чоловік прийде з роботи і до темна.. ну або де-не коли на таксо в парк і з парку. а з таксо відразу в під)їзд.. інакше ніяк. буде замучений. хотітиме спати але з вулиці не піде. буде нити.щоб на руках носили..
    пс. верещить теж на глядача..
    пс2. РОма біля 20 важить. ну мож більш бо давно не важились. але на витянутій я б не змогла його нести. він брикається. викручується. тре до себе притулити силоміць))
    в мене зара вихідні то щастя. їдем до батьків. там подвір)я і Рома вигонюється так що ввечір без сил до ліжка добридає.. минулого року його хватало годину максимум і на вулицю втікав.
     
    Останнє редагування: 17 Квітень 2018
  8. aknytsU

    aknytsU волошкова...)

    Гляньте, пліз, зі сторони на ситуацію.
    Я не впевнена чи правильно поводжусь при таких випадках.
    Гуляли після садку довго, перейшли всі майданчики, пісочниці, все як малий хотів (крім спуску дупою по траві з високого горбу, пам'ять підкинула спогади місячної давності напевне, коли по снігу на тому місці спускався).
    Домовились, що після n-го спуску йдемо в магазин за продуктами. Ок. Прийшов хлопчик на майданчик, Артем тут же захотів його екскаватор. Хлопчик не дає, настрій сина потихеньку опускається. Ходить колами, ниє. Питаю що хочеш, кричить "нєєє!". Ок, не рухаю.
    Розмови про похід в магазин за продуктами дедалі частішають, бо мені (!) треба і час піджимає. Дуже вже піджимає і я вирішую йти. Стоїть малий, дивиться, я йду. Подумавши, біжить до мене, схопив за руку і веде назад до пісочниці. Я кажу, що зараз не можу побавитись, бо 1) ми вже достатньо нагулялись; 2) нам потрібно купити продукти; 3) пора додому, бо маємо їхати; 4) завтра знову прийдемо на майданчик. Розмови не діють. Потащила за руку під крики і вереск. По дорозі поміж плач розпізнала, що хоче бублики (ще зранку обіцяла купити, та забула). В магазині бубликів не знайшлось, за його згоди купила сухарі. Щоб розуміти, в магазині малий теж плакав, тільки децибелів було менше ніж на вулиці. Вийшли з магазину. Репетує, що це не бублики, "купи бублики!", "хочу бублики!". Виривається, істерить, копає мене. Скрутила, взяла на руки, понесла. Якийсь дядько, який спостерігав за цим всім вирішив дати малому яблука, щоб заспокоїти, але це спрацювало як хтось писав, як червона шмата для бика: штурхнув дядька, кинув яблуко, його нервова система ще більше розхиталась. Несу на руках, загалом мовчу, намагаюсь остерігатися можливих ударів (б'є сильно). Занесла до хати, крики послабились. Вже в хаті обійняла, поцьомати, гладила довго-довго, разом почитали книгу. На вулиці всі ніжності навіть боюсь застосовувати, він так войовничо розмахує руками, ногами під час істерики.
    Сьогодні фактично мовчала, просто несла або тягла його. Говорити до нього в такому стані то як горохом об стіну. То виходить він кричить, а я ніби не реагую.
    Інколи виходить відволікти, але не завжди, далеко не завжди.
     
    • Співчуваю Співчуваю x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  9. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    у вашому віці коли Рома кричав і я шось починала говорити- він ще голосніше верещав. тому ігнор нам помагав. зараз навпаки.малий потребує обіймів і говоріння.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Подобається Подобається x 1
  10. Зорянівонька

    Зорянівонька Well-Known Member

    Нема правильної поведінки ;) Однозначно не можна робити тільки те що хоче дитина. І треба спочатку пробувати говорити, домовлятися. А результат залежить і від періоду в дитини, і від настрою, втоми. Деколи діти погоджуються, деколи вередують. Але ТОЧНО не можна піддаватися на істерики
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Подобається Подобається x 1
  11. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    ні, не виходить. Бо ви його несете, намагаєтесь купити бублик , ухиляєтесь від ударів...
    Тобто ви точно реагуєте.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Подобається Подобається x 1
  12. aknytsU

    aknytsU волошкова...)

    Та чи адекватно?
    Дуже виснажують мене прогулянки. Я не проти побавитись з ним пісочниці, поліпшити пасочки, гойдати на качелі і т.п. та не щосекунди. Все тільки разом. Інколи фантазії не вистачає на всі ігри, може я не до того діла(
    Ще давніше (може з осені) проявляє своє незадоволення ось так: гуляємо по доріжці, назустріч йде жінка/чоловік (не важливо), малий кричить "нєєє!, тьотя/дядя нєєє!" (означає, що малий не хоче щоб хтось йшов). Скільки розмов було! А скільки разів просто ігнор. Тішить тільки те, що здається, такий протест виникає все рідше (за день може бути не 20+ разів як колись (та, я рахувала!), а 5-7). Те саме з майданчиком: не хоче, щоб хтось сидів на сусідній качелі і гойдався, чи не хоче, щоб інші діти з гірки спускались.
    Ех, треба якісь мудрі книги прочитати про поведінку його однолітків. Може щось корисне знайду)
     
  13. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    @aknytsU, як на мене , то він випробовує межі свого простору, якщо можна так висловитись.
    Вам стане легше, як трохи попустить вас - "ой, що подумають люди-сусіди-бабусі".
    Мені ще досі родина дорога тикає, що я малого балую , а не виховую.
    Я легше на це вже реагую.
    Просто кажу, що моя дитина - це не та,котрій посміхнувся в автобусі і вона розплилась в посмішці.Від мого можна було почути все що завгодно - від цьом, до - "я тебе рухав? нє. то й не чіпайся до мене"
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Смішно Смішно x 1
  14. aknytsU

    aknytsU волошкова...)

    Піддаватись, що для вас означає?

    Про розмови. Їх безліч, і проговорбвання ситуації, майбутніх подій і т.д. Так, дієво, але не для всього. Наприклад, про майбутній візит до стоматолога чи в лабораторію здати кров чи поїздку кудись говоримо за пару днів до того як відбудеться. І все норм, без плачів, невдоволення. А під час прогулянок нереально домовитись, інколи грішу навіть тими ж бубликами чи йогуртом (типу, заманюю).
    --- дописи об"єднано, 17 Квітень 2018 ---
    Думка оточуючих особливо в моменти істерики мене не хвилює. Абсолютно. Від того вже легше, бо коли немовлятком плакав надворі, я ще переживала, "аяяй! яка горемать!". Тепер попустило і то добряче.
     
  15. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    @aknytsU , коли мій в такому віці, як ваш, то вже добре розумів невідворотність - "бо мама так сказала". Тому мені було легше. А до того -"праблєми індєйцев шеріфа нє валнуют"... Я говорила -- "за 20 хв ми йдемо... " тоді - "ще 3 спуска з гірки"...тоді - "все. ми йдем"
    І він міг репетувати, плакати, злитись ( не бився пра, мо боявся здачі...) - ми йшли. Я на початках ( це в рік) його везла, потім або за руку, або на руках. Переставав через хв 5 репетувати...як розумів, що все - процес незворотній.
    Але всі діти різні і мами їх теж різні.
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  16. Akina

    Akina Така, як всі, - лиш крила з-за плечей :)

    О, це, доречі, дуже корисна штука. Влад знає, що коли я щось отак незворотньо вирішила - спорити і скандалити беззмістовно (ну хіба трохи "для годиться" :) ).
    При чому зрозумів то досить рано. Десь менш як в рік скандалив і виривався у візку рівно до того часу поки не клацали ремені безпеки , бо після кількох спроб він зрозумів, що діставати і на руках нести його ніхто не буде скільки б він не протестував. Так само +- було і з садком, і з ходінням за руку, і з чищенням зубів, і з "на руках нести не буду" (після його 2 років і ваги поза 18 кг:) ) і ще деякими принциповими для мене речами.
    Скандалів на прогулянках і дрібних побутових "розборок" то зазвичай мало стосувалося :girl_crazy:бо там були не дуже принципові для мене речі.
    Але часом дійсно надмірне домовляння геть не покращує і не пришвидшує результат...
    Ну то ж не його майданчик щоб там керувати, я в таких випадках вела або на інший майданчик або додому. Бо на майданчику все "всіхнє" і оті спроби привласнити гойдалки геть не правомірні :) Зовсім інша справа коли це відбувається вдома зі своїми речами чи надворі зі своїми іграшками - тут вже має право не давати.
     
    Останнє редагування: 17 Квітень 2018
    • Подобається Подобається x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  17. ruda kishka

    ruda kishka Well-Known Member

    Як про себе прочитала
    Я для себе розумію, що мій син або втомлений або голодний. Або і те і інше. Іноді я кажу "ходи на ручки", він йде і ми більш менш мирно добираємся додому. Це якщо ми близько біля дому. Бо ще ж візок з меншим везти треба. А якщо десь дальше, то волочу додому, там він викричить і виплаче своє а потім йде на ручки миритись
     
    • Подобається Подобається x 1
  18. Orman

    Orman Модератор-бомба

    адекватно.

    Я би подумала в сторону скорочення "всіх майданчиків на районі". Мої якщо перестимульовані, то вийде на гірше, але ви по своїй дитині дивіться.
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  19. aknytsU

    aknytsU волошкова...)

    Та не його, звісно. Знає,бо товкмачу постійно про це.
    До речі, так, про виснаження я думала. Частіше за все таке трапляється, коли він перезбудженний або недоспав. Дякую)
    Мій вічноголодний :) і це я серйозно) Старалась змінювати раціон (більше цільнозернових каш і овочів), не сильно допомогає. Ще спробую скоротити солодощі, та з тим проблема. Бо і так майже не даємо (один iherbівський льодяник на день), пару пісочного печива/бубликів і якщо щось домашнє солодке є, то їсть.
     
  20. Mansikat

    Mansikat Well-Known Member

    Про розмови - вони як правило в таких ситуаціях (істериках) і в тому віці не мають миттєвої дії. Те, що всі говорять про "треба пояснювати" - то не секрет успішного управління поведінкою дитини) воно то треба пояснювати, але важливіше запастись терпінням і чекати, доки дитина дозріє до розуміння деяких речей, а основне - буде мати можливість керувати своїми емоціями, бо розуміти - це одне, а не могти дати раду з хвилею відчуттів - інше.
    Нам в ситуаціях, такого типу, як ти описуєш, часом допомагало (трошечки) те, що я казала, що зараз будемо вдома і я буду тебе жаліти (а жалію я в істериках завжди, через що би не було, хоч би через того дядька, який не там йшов, чи що там, тобто не в сенсі схвалюю його бажання, а - "я бачу, що ти хотів інакше, мені шкода, що ти розстроївся, але дядько ходить по цій дорозі, і це його право, таке саме як і твоє". Але загалом - так, в таких ситуаціях - в охапку і додому.

    Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
     
    • Подобається Подобається x 3