Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

дуже помагає. Стрибки цукру вони такі.

Є ще метод - давати зразу після або до солодкого щось з клітковини - моркву, яблуко - клітковина сповільнює всмоктування цукру - не буде так гойдати.

 

Ще б вони хотіли то їсти, до, замість чи після солодкого...
Скажіть, як пережити істерики 2 річки - має бути так як вона собі придумала. Гречка подана не в тій тарілці - не зїсть, взагалі, навіть якщо перекласти в правильну. На прогулянці простіше - побігла стрибати вниз головою з паркану - запакувала в візок і висловлюй протести скільки влізе. Але в замкнутому просторі... ліміт дипломатичних домовленостей вичерпано з Михайлом

 

мої моркву чи яблучко хочуть завжди. Ну і я просто не даю солодкого якщо вважаю, що їм досить. З цим в мене суворо.

 

Пачка (одна!) Соломки, запиваючи водою - на двох - забагато. Ррррр..а вистачає лишень мотнутись на ска

 

Для моїх це багато. Яке СКА? Воно ж від вас далеко (те на яке я думаю).

ну ніяк. Мій теж істерить якщо не та виделочка. Даю ту. Далі істерить. Забираю тарілку (бо почне шпурляти). Далі істерить. Перестає. Просить дати їсти.
Просто перетерпіти.

 

Просить няяяянююю. Ну і як не даш, як молоко, це штука явно краща ніж кусок хліба, на який з горем пополам погоджується. Може би і не давала, а лиш довкола сну, але потім голос сів, кашляє, булькає там всьо , піди поясни, що то НЕ бронхіт. Нє, явно, треба дихати.

Та яке, далеко - то південний, а туди пішки зайти можна

 

Нічого не зрозуміла по першому пункту.

По другому. В тебе не просто завищені, а мега завищені вимоги до себе і до дітей. СКА від вас далеко - їм нудно і марудно, і важко йти. І тобі важко, тому всі нервові і хочуть соломки, і всіх по новій плющить від соломки.

В мене політика дууууже обережного планування маршрутів. З врахуванням, тіньків, шуму ( я сама ніжна до шуму, а коли дитина щось говорить, і я не чую - вона нервується, і я, і всі), і чи в пункті призначення ми зможемо відпочити, попити, поїсти, попісяти. І як будемо йти додому.

Якщо всі замучені, знуджені чи збуджені - добром це закінчитись не може. Тому в деякі місця краще придумати інші способи добирання або не ходити зовсім. Нерви дорожчі.

 

А ще скажіть мені, вік 6 місяців - то є зарано для початку виховування)? Якось отак ми боролись за то ГВ, що тепер я просто не маю права відійти від дитини. Вона ще маленька, і потребує мами дуже, але я вже бачу, що є просто капризи. Особливо в моїй присутності, без мене все добре. У нас «передоз» мами?

Мене то ніби й не напрягає аж так дуже, я сама кайфую від того спільного життя, але таки певно потрохи треба відсуватись хоч на відстань більше витягнутої руки.

 

Ні, в 6 місяців не буває капризів.
Відсуватись пробуйте, давайте чоловіку, свекрусі - кого вона любить. Але якщо хоче мами - то маму. Тут ще є нюанс. Я така була застресована з Варварою, що дуже погано могла відрізнити коли їй дійсно було мене треба, а коли просто не так зірки стали. Інколи дитина хникає, бо хникається їй. І в мами хникає, і в тата, і в баби... а я зразу оголошувала, що це вона просто тільки мене хоче (хоч, повторюсь, в мене вона так само хникала).

 

Знаєте, "капризи" - то таке умовне поняття якщо ми говоримо про поведінку дітей. З дорослого погляду - багато що є капризом, по суті, капризність - це і є "дитячість" в дорослому віці -"як дитя мале"- якісь необдумані/безвідповідальні бажання, імпульси, егоцентричність і т.д., та це норма в певному віці.
Але завжди є наші особисті межі і потреби - і як би ми не розуміли потреби/ну чи "капризи") наших дітей, ми можемо їх не задовольняти, якщо чуємся не в силі, вважаємо свою потребу важливішою за дитячу, ту, яку вона просить капризом. І це нормально, це наш вибір щоразу. Лиш би я не відмовляла дитині просто заради "виховання характеру", можете і хочете - дайте, маєте обгрунтовані обмеження - тоді ні. І, думаю, що з таким підходом дитину не розбалуєш, бо природні обмеження так чи інакше є і будуть завжди, якщо у мами здорова самооцінка і вона приймає керуючу роль у стосунках.

Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

Я колись читала, що виховати можна лише до 2 років, а далі вже є звичка, норма поведінки з погляду дитини сформована, а відкорегувати вже важко. Тому я б вже починала.
Наше ГВ мені теж дуже подобалось і тривало до 2,7, аж поки мені перестало бути комфортне, але дитині корисно спільно проводити час з татом чи з братиками-сестричками, та й дитинці потрібна щаслива, відпочивша мама. Тому дозувати вашу увагу я б радила але не по схемі "тато-братики/сестрички-бабуся" і так на 2 год, а тато-мама-братики-мама-бабуся-мама", з поступовим збільшенням часу не з мамою

 

о, це в нас тепер постійно!!! Не знаю навіть як правильно реагувати. Що не спитаю - все нєєєє! Я , як правило, залишаю в спокої кажу "нє, то нє, ок" і займаюся своїм. Але то вдома і чи довго так витримаю не знаю? Часом нє, то речі такі як поїсти чи помити руки ,вдягнутися і тоді переважно проблем, бо часом треба кудись іти терміново і то все приходиться робити на мус і в криках, звичайно крім поїсти. Або стане на вулиці і куди б я не пропонувала іти всюди каже ні!!! Добре, кажу іди куди хочеш і стою, він зрештою обирає маршрут, але той процес ну дуже виснажує. Якщо ж треба кудись іти у визначеному напрямку, то стараюсь зацікавити заздалегіть, щоб сам хотів іти, бо по іншому то через крик, істерику. Нам 1,10. Якщо таке тривтиме до трьох, то певно не витримаю.

 

Не повірите- витримаєте

 

От як то розібрати? Мені одразу хочеться їй в рот груди запхати))). То реально в мені проблемка.
Маю під боком свекруху, вона просто «желєзна леді»), готова ту дитину хоч би чим бавити, але мені не давати (пережитки СРСР, коли груди - то щось фу). А мені бачиться в таких ситуаціях один вихід - груди. Тоді я просто самоусуваюсь з хати. Бо я так не можу. І коли вертаюсь, то ніхто не вмер).
Я розумію, що дитя вже робиться більшою, і треба якось пробувати так забавляти, не грудьми. Чи я не права? Бо щось я трохи призабула як то.
Ну і в нас з початком тепла проблемка зі спанням. Якщо в холоди я вкладала малу один раз на балкон спати, а решту разів просто лягала з нею. То тепер мені хочеться, щоб вона більше часу спала на вулиці. Але ніяк не можу її сплячу перекласти у візок, бо вона звикла, що мама біля щоки. І то мене мучить. Бо реально її дуже важко вкласти без грудей.

 

Поки дитина смокче груди (так років до трьох мінімум), цілком нормально заспокоювати грудьми, якщо і вас і дитину це влаштовує. Паралельно дитина вчиться забавлятися іншими способами.( Але в півроку про "інші способи" в нас не було й мови).

 

Не знаю хто правий, а хто ні. Але в мене то було природнє бажання заспокоювати грудьми, в півроку то точно і в 99% випадках без винятків. А далі поступово проскакували і інші методи, залежно від ситуації. Але в основному груди були основним заспокоєнням ще довго. І нічого після 2.5 років сам відмовився від грудей, як заспокоєння, взагалі. А в 2.9 взагалі відлучився.
І загалом я була не проти залишити малого на когось, але то виходило не так часто, як хотілося б. Та й я з тих, хто кайфує від часопроведення з дитиною. Вже як мама робилася недобра, тоді по можливості "здавала", а як все добре і настрій гуд, то не відчувала потреби.
А щодо сну, то в нас так і було. Після 9 міс перестав спати у візку, без циці. Я якийсь час пробувала "пручатися", боротися і лише нервувалися обоє. Тому звиклася і адаптувалася, що ми спимо лише вдома на ліжку з цицею, або в ерго (теж з цицею в основному), або в автокріслі. І довгий час приходилося отак лежати разом з ним, не давав встати від нього. А як давав, то була мегарадість) І хай би хтось пробував мені сказати тоді, що то не нормально. Нам було просто супер) І той час так швидко проходить)

Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk

 

Я годую приблизно кожні 3 години. Переважко мала хниче коли хоче спати, або коли треба змінити локацію)))
Був такий період, що мала дуже мало набрала, і я пробувала частіше пхати в неї груди...і то був жах. Дитина капризна, ніякого режиму. Ні я її не розуміла, ні вона мене)))
Зараз живемо за графіком, і всі щасливі. Я знаю, що можу спокійно відлучитись на 3 години.

 

Мені часом здається, що ми або їмо, або мусимо постійно змінювати локацію). Коли було зимно, то волочила її по всій хаті: кухня, спальня, вітальня, ванна, гардероб (вона там дуже любить, бо є що розглядати), кімнати хлопців. І знов по колу. Так день і проходив. Коли потепліло, то мені спочатку стало важче, бо хотілось бути весь час на вулиці, а що там весь той час робити було непонятно. Бракує мені тоді міста дуууже. Зараз вже потрохи звикається, але особливо ходити не є дуже куди.

 

в нас почалися регулярні капризи під гаслом "тільки мама". І я геть не знаю як на то реагувати, чи то пов'язано з особливостями 3х років чи як!
От вранці я тепер досипляю, бо часто маю нічні безсоння, чоловік може трохи довше лишатися вдома. І тут "хочу пісяти". Ну він її хоче чи в туалет завести чи на горшок, а вона репетує "нє, з мамою". А я ше майже сплю, злізти з ліжка негодна. І някі пояснення, що мама спить, чи то втомлена чи ше шось... потім кажу - бери горшок і ходи тут біля ліжка сідай. Нє, крику було нині неймовірно багато, аж почала в штани пісяти, хоч вміє вже і горшок собі принести і штани зняти.
І шо його робити? ТО не постійно так, але отакі заскоки регулярні. Я часом думаю - не буду вестися на провокації, хай плаче, але знає, що мама не мусить йти на першу вимогу, тим більше, що тато є. Але ж вона не заспокоюється, не передумує в процесі, а тільки накручує і накручує ті крики і істерики.