Я Вам дуже-дуже співчуваю. Бажаю знайти правильні слова до мами (єдине: пам"ятайте, що коли людина (мама і Ви) на високому градусі емоцій, конструктиву не буде). Може мама увійшла в такий ..ммм.. делікатний вік, коли гормони не дають жити? Тоді є добрі новини - це з часом минеться. Бажаю Вам розуміння і підтримки від чоловіка. Якщо це прийнятно для Вас, закцентуйте увагу свекрухи, що Ваша думка про її сина кардинально відрізняється. Сподіваюсь, Вам вдасться набути внутрішнього спокою і вміння трохи іронічно (а деколи може саркастично) реагувати на мамині випади в сторону Вашої сім"ї.
Дякую! То дуже добра ідея поговорити на випередження з чоловіком. Так і зроблю. З мамою намагалася трохи поговорити звідки стільки агресії, то у відповідь: а що я такого сказала? Ну реально... Чим далі тим веселіше...
Ваша мама точно не моя свекруха? така сама історія, нахамить, образить при всій родині, а потім "а чо невітска образилася? вічно їй не вгодиш. шо я зроблила? а по факту- дівчата добре написали поговоріть перше з чоловіком..родичі часом ведуть себе не так як би нам хотілося, а реальність така, що рота дорослій людині закрити дуже важко, заспокоїти її істерику теж. тримайтеся. я думаю, якщо родичі чоловіка адекватні, вони зможуть розідлити що Ви - то Ви, а Ваша мама - то Ваша мама.
@Happy Fiancee а чому Ваша мама такоі думки про вашого чоловіка? Ви щось таке розказували? Пригадую ,колись ви по якійсь єрунді також тут на нього жалілися...Перша порада,коли Вам настільки неприємно було сьогодні - тоді про погане мамі нічого... Я може неправа ,але би надто не била поклони вибачаючись перед чоловіком..Коли він почне розмову,просто спокійно скажете що то було неправильно на Вашу думку...І що попросите маму більше так не робити.І все...
@Happy Fiancee, я би не вибачалась за маму. Але розмову точно би перша почала. В стилі---"ну от наші з тобою родичі нині упять наваяли скульптур... якби було добре жити самим ... і щоб лиш в гості... і то почергово, правда??" тобто і суть донесла і свою позицію окреслила і з мужом одне ціле.. і альтернативи йому не залишили. Ну бо ж не скаже він---нє. зле би було. давай усі скопом жити.
До чого тут це? @Happy Fiancee, плюсуюсь за розмову з чоловіком на випередження. Бо що там буде свекруха говорити, то вже таке. Ну і мамі я б донесла свою думку про цю ситуацію. Людям треба говорити, а не чекати коли до них саме дійде. Бо до деяких не доходить).
До того,коли мама поганоі думки про зятя,бо ій щось там зайшло -то одне. А коли мама вислуховує весь час від своєі дитини,що хтось там іі ображає - то інше( тобто зять). Коли перший випадок - так мама неправа. А коли другий тоді треба добре сісти і розкинути мізками і розібратися в тій ситуаціі. Коли формулянка прсто не хоче,щоб таке повторилося - нехай мамі більше не жаліється на чоловіка.
@iragonzales так я і не жаліюся. Зазвичай я свої емоції тримаю в собі. Що теж не добре, але то вже інша тема. Просто є люди, які фіксують в спогадах здебільшого негативні події та емоції. І от мама якраз з таких. Крім того, є лише її думка і «неправильна». Ми (і я і чоловік) всеодно робимо по своєму. А маму це обурює. Загалом всякі її втручання стосуються дитини. Класика жанру - поради від родини, бо батьки молоді-зелені.
@Happy Fiancee не розказуйте мамі нічого, будете мати спокій(не буде мати інформації і теми для розмови). Але і не давайте іншим топтати свою маму і самі не топчіть, якою би неправою вона не була, особливо в очах чоловіка....На жаль, це зіграє проти Вас чим за Вас. То мій досвід. Логіка третьо сторони така -" погана Ваша мама -погана Ви, бо Ви дитина своєї мами".Особливо зараз, коли у Вас трохи не все гладко в стосунках з чоловіком... Може дуже і дуже боляче відгукнутися.
Знаючи свою маму, я відразу після одруження виробила таку лінію поведінки, де її вибрики вже передбачені системою. Словом, часто чоловік чи свекруха бурчать, що я до мами несправедлива, бо то мама і що б вона не говорила чи не робила, то так має бути, і треба помовчати, потерпіти. Ггг. То все до того моменту, поки мама при них не починає всіх вчити життя. Але я ж вже ні при чому, я всіх попередила, що характер в неї "сквєрний", а як їм треба, то прошу мовчати і терпіти. Опція "пожалітися на чоловіка" відсутня взагалі (от свекрусі чи свекру я легко можу наябедничати, хоч це теж не по книжках і не по правилах, але я чудово знаю, що в дрібних конфліктах, де чоловік просто з вредності робить шкоду, можу на них покластися. А до великих конфліктів в нас на щастя не доходить). І я добре розумію, як то є, як людина пам'ятає лише погане. Часом не треба ні слова говорити, а вона одним оком побачить якусь спірну ситуацію і вже є про що поговорити пару років. В мене рецепт простий: взаємини з чоловіком в мене на першому місці, тому тут і працюю. Якби моя мама свекрусі щось на нього ляпнула, свекруха би швидше за все змовчала, а якби не змовчала, то ми б разом поржали над тим, бо ця думка не є важлива. Але вже як чоловіка думка тещі зачіпає, то треба або зменшувати залежність сім'ї від неї, або миритися. Ну а як інакше? Я знаю зовсім небагато галицьких батьків, які, давши дітям щось матеріальне, просто дають і все. Переважно то є так, що "от ми вам, а ви невдячні не хочете слухатися старших і мудрих". Ну нема кордонів в них. Залізти в баняки до дочки, в шафі порядок навести, внуків по-своєму доглядати, "мирити" дітей в сімейних конфліктах - то все є звична річ. Така собі плата за матеріальне. А взагалі чоловік не на вас і не на тещу злиться. Він злиться на себе, бо не зміг так собі організувати життя, щоб бути госеодарем на своїй території. Тому тут такоє. Мама винна тільки частково.
Майже свіжий перл від моєї мами. В дитини ДЦП!!!! Бо вона не говорить!!!! Реченнями!!! Усвідомленими словами!!!! Це ще майже місяць назад вона таке видала. Шукала симптоми в неті, дивилася передачі про таких діток. А про мене казала- а ТА ( я тобто) сидить і сміється!! Ну блін... місяць після того я не дзвонила, не приходила. На її дн прийшла. І так - ой, вона так дивно ходить, ну так дивно, я ще такого не бачила. Ой, в неї такі великі ступні! Сама маленька, а ступні тааакі великі (ага, прям 39). Бісить, бісить вона мене, аж до трясучки. Ще до "постановки діагнозу" норм спілкувались, а тепер ну наче відвернуло від мами. Реально. Коли бачу, що вона дзвонить, не хочу брати трубку. Ну для чого, поясніть мені, вишукувати дитині діагнози, для чого? Щоб сказати- а бачиш, я тобі казала, не роди так пізно, роби аборт, а я ж тобі казала. Блііііін, ну живи радій життю, що весь час не так? Я місяць її не чула-не бачила, і ви знаєте, так менеі було спокійно, справді, жаліється, жаліється, на всіх. А коли я заїкнулась, мовляв, вас троє в 3-кімн квартирі, чого ти, ми он четверо в однокімн. Відповідь- ой, ну й шо, а вон семеро живуть, і нічо, так шо мовчи. Ну то чого ти мені тут ниєш? Кароч..... не можу спілкуватись, не можу, весь час в голові, що оце ж дивиться на малу і її недоліки підмічає. Шо дєлать?
@shparynka співчуваю і розумію. В мене свекруха любитель діагнозів і лікувань. Я теж на форумі писала коли вже накипіло. Мені хоч легше, що то свекруха. Бо я з нею майже не спілкуюся. Ну і плюс, що чоловік на моєму боці. Після одного з таких візитів сказав, що ми більше не будемо приїзджати, якщо вона не заспокоїться. А взагалі розказуємо по мінімуму.
@shparynka давайте я Вас розраджу. Моєму малому 2.8. Той не те що реченнями... з нього пий-пий і ням-ням кліщами тягнути треба... "тато " і "мама" лиш по фотках в вайбері. При чому соображаловка працює на всі 200%! Скажіть своїй мамі, якщо вона ходить до церкви, нехай подумає над своїми словами щобо абортів. Ну і про свою ще кілька слів. Няні не бери, не трать гроші. Кажу: "ок. Звільняйтеся, буду вам пару т.грн в місяць додавати до пенсії". Відповідь: "а чого то я з твоїми дітьми сидіти маю?". От і поговорили....
взагалі нічого не розказую. зовсім. а тепер то тим більше. і в моєї так. Все знає, соображає, принесе-віднесе. давайте))) в мене є файнезне віскі))) а серйозно, я не переймаюсь. Єдине, що пам"ятаю свою реакцію на "діагноз", вивалені очі і щелепа на підлозі. Бо до такого додуматися то треба мати талант. А сьогодні- ой, ну мало що я там сказала. Маразм в неї вже починається, чи шо. ой, то така розмова була наступного дня, коли ми повідомили, що вагітна. Ніч переспала, а зранку дзвонила, ще й ображалася, чого то я їй раніше не сказала. Бо це ж можна було ЩОСЬ зробити!!! нє то нє, спитати можна. Воно вам т реба? Будете мати згрижені нерви, казаннє по якомусь приводу. Де можна обійтись своїми силами, треба обходитись. Свій спокій цінніший, їй-бо.
Ой... в мене такий Хлопчурисько з великої букви. Хоч не б'ється, не прикрий, ніжний до неможливості. Але його "активність" доводить мене до крайнощів. До істерик і суїцидальних думок ((( Тому моїх сил замало. Просто по факту деколи спихаю мамі під якимось приводом вплоть до того, щоб просто з кимось або самій піти на каву і посидіти в тиші
@Zaychenya посилаю вам хвилі спокою! Все так не буде, переросте! Тримайтеся) В мене деколи аж сльози проступають, коли я бачу, як сусідські діти бавляться НА ОДНОМУ МІСЦІ 30 хв самі!!!! А про мам, добре, що моя мама далеко. Нам тут бувало Таааак складно, словами не описати ті роботи і всяке різне. Але в мене ні разу не виникло думки малого віддати мамі хоч на пару місяців, щоб встати на ноги за той час. То все так швидко минає, в мене епізоди картинками лишилися в пам'яті, і я ні разу не жалкую, що мені ніхто не допомагає. Та допомога потім боком вилазить. Ну і черговий перл від моєї мами: малий так часто кашляє, бо в нього глисти і золотистий стафілокок! Тому, дуже скучаю за мамою, але дуже радію, що вона мені не "допомагає")
Мій Васько такий був, родичі які приїзджали в гості, були в шоці. Зараз йому 8 років, переріс, активний але жити можна. Натомість найменша " дає джасу" за двох старших дівчат і Васька разом взятих. Чекаю коли вона переросте. По темі, я дуже люблю маму , в нас чудові стосунки, кожендень зізвонюємось по вайбері і завжди з нетерпінням чекаю коли поїду до неї і спихну дітей, а я буду читати книжку і т д , але я співчуваю своїй сестрі яка зараз живе з мамою, їй не солодко. Мені з свекрухою легше жити , ніж я б жила з мамою
Просто поплачусь, бо вже від того зносить дах. Розумію що то треба простіше ставитись, просто пропускати повз вуха і взагалі на таке реагувати. Але я не знаю як. Особливо коли ти шукаєш розради, поради чи навіть хочеш поділитись радістю. В будь-якій сиутації, я є погана, навіть якщо є купа всього позитивного, я всеодно зробила не так, бо тоді-то треба було б зробити так! Розповідаєш про те як пройшов день - не такі слова вживаєш, бо так тобі не пасує по статусу говорити і то слово вжиті у пестливі формі, чи слово паризит "типу". Не запам'ятала ім'я людини - все катастрофа, як так можна! Ти мусиш всіх знати і все! Не встигла щось зробити - ти мусиш встигати все! Ти не пішла на ще одні курси - а ти собі уяви що є ще діти, чоловік і люди все встигають, а ти того немаєш і не встигаєш і то пофіг що ти живеш на три країни, на 2 спеціальності...то не рахується. Немаєш чоловіка, дітей...то взагалі не можу коментувати Ну а про повний контроль. Це з віком починає ставати просто маразмом. А чого ти як прийшла не подзвонила, а чого ти з тим говорила, а чого ще не склала речей, а чого ти на роботі так довго\так мало...І так кожного дня. Блін, і говорила, і пояснювала що вже не маленька, що сама буду розбиратись зі всім. Але толку нуль! Часом складається враження що то просто мені на зло робиться, бо я маю бути ідеальна, і не дай Боже крок в сторону - винос мозку на пару днів!