Остання спроба вийти заміж ❤

@orange girl
А якщо я вам скажу, що багато одружених на вас дивляться і заздрять, повірите?
Від того і балачки, що вам пора остепенитись, бо їм важко бачити у вас те, що їм не світить.
І чим більший тягар жінка вбачає в своєму статусі ( чоловік обмежує, діти обмежують, відповідальність за все на світі обмежує) тим більше ви їм ріжете око.
Люди, які щасливі і реалізовані у власних сім’ях вас просто так підганяти не будуть. Ну бо це просто псування повітря дурними балачками і створення зайвого дискомфорту.
У вас все Ок, живіть поза стереотипами )

 

знаєте, оті всі страхи цілком зрозумілі і є адекватною реакцією, я б навіть сказала є здоровою реакцією. Бо яке б суспільство не було "просунуте", десь там в "матриці" жінка все ж виходить заміж і народжує дітей в юному віці, так було мільйони років і отак просто зараз ті інстинкти не перекреслиш. Тому й болить то все, ой як болить(((
І ще, бути щасливою, позитивною, наповненою, це завжди добре, без прив'язки до женячки чи якихось міжстатевих відносин. Але...я думаю, що ми всі знаємо багато далеко не позитивних, не наповнених жінок, які з легкістю вийшли заміж. Мені здається, що не існує жодних списків якостей, які можуть допомогти в цьому. Це працює не так.
@orange girl я бачила вас на фото у вайбері))) Дівчата, там неймовірна довгокоса красуня-білявка з голівудською усмішкою. Маю підозру, що кавалерів вам не бракує. Може ви просто не помічаєте. Я от свого 6 років не помічала, а він всі 6 років за мною упадав, позичав свою парасолю як йшов дощ, питав чому я без шапки, як було холодно і т.д. А я цього просто в упор не помічала, уявляєте. Може і ви чогось(когось) "не помічаєте"?

 

От дивіться, будь яка подія в житті є сама по собі нейтральною і те, якого сенсу вона набуде залежить тільки від Вас. На одну і ту ж подію різні люди можуть зреагувати дуже по різному, а часом навіть протилежно. Це так, в загальному.
Якщо для Вас це проблема, то навіть не факт, що інші це так будуть сприймати, але Вам буде здаватися, що так думають усі, бо Ви вже собі самі визначили, як Ви до цього ставитеся.

 

@Dominika я з Вами погоджуюся. От дивлюся по своїх знайомих, однокласниках, чоловіках коліжанок. Такі, наче б то, "неперспективні" хлопці тааак реалізувалися. В першу чергу треба на людину дивитися. Бо воно так - сьогодні на маршрутці (фуууууу, мені не підходить) а завтра на останній моделі мерса, бо хтось в нього повірив, підтримав, або просто прийшов його час. То я умовно)))

 

цікава думка... не дивилася на це з такого ракурсу...

Я з числа таких самотніх дівчат, 30+. Шукаю пару, але намагаюсь це робити без напрягу. Але буває чую від заміжніх коліжанок "Не переживай, все буде добре" і так з повтором по 10 разів, хоча я не переживаю і не кажу, що я переживаю і не поводжуюсь як людина, яка дуже сильно цим переймається. Або коли розказую, що була на побаченні, але хлопець мені не сподобався, бо на маю думку він надто інфантильний, хоча я йому навіть дуже сподобалась, то чую тираду "Не перебирай, ти собі якогось бізнесмена шукаєш?? Бери того, хто є і надихай його, змінюй його, роби з нього бізнесмена...". Про бізнесменів мову теж ніколи не заводила, очікування певні маю звісно що, але це моє право і моя особиста справа... Це ж дурість намагатися щось зліпити інше з людини, хоч бізнесмена, хоч ветеринара... Тепер взагалі не заводжу тем про своє особисте житття... бо ті "вболівальники" роблять ще гірше... І ще мені теж пропонували познайомити з хлопцем, але це було з таким притиском, що попробуй тільки сказати, що він тобі не сподобався! Ласт ченс і все!

Окреме дякую за історії тих, хто одружився після 30-ти і підтверджує, що це не катастрофа, не аномалія і не апокаліпсис - бути незаміжньою в 30+

 

Так, то правда. І я знаю таких багато. Звичайні собі жінки, і тим не менше щасливо одружені. Це правда, немає ніяких якостей і критеріїв, навіть не знаю як назвати що для того треба...Доля, везіння? Теж якось не дуже в те вірю, бо ці поняття реально коригуються діями/вчинками особи... Не маю відповід на цей факт. Просто, дуже часто, в житті саме так і є.

Дякую Вам на доброму слові.

Не маю проблем, то правда. Маю іншу проблему - ці залицяння не ведуть до серйозних стосунків... І я не знаю чому зі мною так. Своєю поведінкою я явно такому не сприяю... А мені пропонують "вільні стосунки", кави/зустрічалки/життя в кайф/життя для себе/ і далі по списку. Я навіть зараз маю щось таке, але воно безперспективне. Просто вирішила, як тут радили, не втрачати кваліфікацію і спілкуватися з людьми.

А от такого щоб не помічала, то такого в оточенні не маю. Був один знайомий, прям дууууже, як то кажуть, "мене хотів", ну але мені душа до нього ніяк не лежала (починаючи з зовнішнього вигляду і закінчуючи повадками/манерами/поведінкою). І навіть йому я давала шанси, ми спілкувалися, ходили на каву, в кіно. Але "заставити" себе до нього я не могла, тому чесно йому сказала- так, як є і вирішила не морочити голову. Бо це теж не варіант, коли тобі навіть думати не хочеться, що ця людина може тебе поцілувати, неприємно за руку тримати , то ж що буде далі... Точно нічого доброго. От і все, а більше ніц немає, так щоб взаємно і з перспективою сім"ї.
Я, чесно кажучи, не так хочу заміж, як просто хочу щасливу сім"ю, створювати затишок, віддавати любов...Якось так

--- дописи об"єднано, 26 Листопад 2020 ---

Це правда. Що кого болить, той те і сприймає близько до серця...Якщо б мені було все одно, я б взагалі не звертала увагу, таки є там "больова точка"

 

Ну важко мені подумати, що хтось з одружених мені заздрить,ніколи не дивились на це під таким кутом. Скоріше всі навколо мене "жаліють", що бісить також неймовірно. Бо так мені виглядає, що під тою жалістю просто привід "почесати" язиками і пообговорювати моє особисте життя. То особливо спостерігається серед родичів. Та жалієш/вболіваєш за мене, то реально бери щось і зроби- познайом з кимось, нє триндіти веселіше. Тепер взагалі присікаю ті розмови. І то так різко, що вже побоююсь, що скоро будуть говорити, що неадекватно реагую

 

я теж в цьому не впевнена, хоча заздрять часом ну дуже дивним штукам. Добре там, де нас нема. Я би більше думала про те, що хтось дивиться на Вас збоку і вважає класною, крутою і самодостатньою. От це дуже ймовірно.

ну бо типу це привід поставити свою одруженість за досягнення. Поширена річ

 

Недавно говорила з матір’ю 4 дітей, жінкою, якій нічого не бракує, фінансові можливості дозволяють багато чого.
Але говорили про іншу нашу родичку, яка пішла шляхом будування себе і власного життя, а чоловік як появиться то слава Богу, форсувати не хоче.
І тоді я почула вперше фразу - якби я могла почати заново, я б хотіла спробувати так як вона. А тоді вже вводити в життя чоловіка, народжувати дітей і т.д.
Я хотіла би щоб ви зрозуміли правильно - це не з жалем було сказано, вона любить своїх
дітей, чоловіка
Просто самостійно розпоряджатись своїм життям, будувати плани довкола себе виключно, не бавитись 24/7 в скаженого логіста) - це вимір життя для неї недоступний. Тому і манить.
Інші жінки можуть мати гірші обставини в житті і заздрити вашій свободі мимоволі.
Я задумалась про себе.
В цьому році я мала 18 днів під ряд, коли я належала сама собі, так сталося без моєї волі на те.
Я скучила за дітьми, але не смертельно. Вперше за останні 10 років я сповна відчула себе, свій час, свої межі.
Я люблю своє життя, люблю свою сім’ю і дітей, але при тому всьому є речі за якими я скучаю.

 

хоч це була і не я, але в нас зараз одна машина на ходу, і ми з чоловіком «скажені логісти», бо жонглювати його роботою, школою старшої, її тренуваннями, заняттями другого, при цьому за собою тягаючи молодших, ну і я ще не вмерла - мені теж щось (багато) треба - це тяжко і виснажливо.

@orange girl про гуляння в парку було до того, що це безкоштовно і зовсім неважливо для вас, а для мене розкіш. Мова про те, що заняття собою для всіх виглядають по різному і мають різну вартість і ціну. Примушувати себе ні до чого не треба. Але казати, що заняття собою недоступні - теж.

 

Я познайомилась з чоловіком в 32 з хвостиком. він у Києві. я у Львові) через інет) через два тижні переписки збирається їхати знайомитись вживу) так його друзяки відмовляли.. ну бо як так- в 32- неодружена. нерозлучена. дітей немає... щось з нею не так.. ну але чоловік поїхав) складалось все легко і просто. без напрягу)
я завжди боялась отого-швиденько.. за кого небудь. шукала людину близьку мені. Наслухалась купу всього. але люди завжди говорять і їм ніколи не догодиш. Це ваше життя. і ви маєте вибирати з ким жити чи не жити. і прожити треба щасливо! все. крапка.

--- дописи об"єднано, 26 Листопад 2020 ---

чудити- це робити те що хочеться)без жалю) і отримувати насолоду від того

багато думають. що як вийдуть заміж. то все.. життя налагодилось..мабуть і я так думала.. особисто мене після заміжжя дуже поштормило.. і я тіки тепер помалу починаю випливати на берег..

 

З усвідомленим підходом до життя.
Моїй подрузі 35, два роки вона живе з хлопцем. Тепер вона нікому не муляє око. А до того я часто чула : « А що їй? Чим в житті паритись? ЗП отримала на себе просадила. З гулянок не вилазить, бо їй в житті зайнятись нема чим! Вона з кимось рахується чи думає як рахунки оплатити? ( вона з батьками жила)
Ніби й з осудом сказано, але нотка ностальгії в тому є.
Зараз моя подруга думає про борщ, як вписати в ЗП всі витрати + машина ( яку раніше їй батько обслуговував), не відривається як звикла, бо її хлопець спортсмен, здоровий спосіб життя, ранній сон)
І всі від неї відстали. Нікому людина не мішає абсолютно, хтось напевно за неї радий, а комусь перестало пекти в око, що вона справді нічим не парилась і ніц тяжкого собі до голови не брала.
Є і такі розклади. Чесно

 

Мм.. ням ням

--- дописи об"єднано, 27 Листопад 2020 ---

Так, точно. Тому і не варто зациклюватися на думці про незаміжню знайому, яка півсвіту облетіла та закінчила школу йоги, а ти об 11 ще не розчесана і відтягуєш похід в супермаркет, бо холодно і ну-його з малолітніми велосипедистами . Але то я про прозу.

@orange girl, з Вами все в порядку, хай Бог благословить Вас на бажаний шлюб.
А взагалі, читала про відразу до прихильника... В мене теж була відраза до майбутнього чоловіка. А зараз думаю, що це один з добрих ознак для певного виду жінок . Такий собі сигнал.
А ще знаю з десяток випадків, коли вже заміжні жінки казали «Ну точно не він!», а згодом одружувались.
Зрештою, я схиляюсь до думки, що чоловік добивається прихильність жінки. А звідки воно береться і як то знайти - хіба хтось знає?..

 

манить завжди щось не дуже доступне.
я дуже чітко пам'ятаю, як обирала між стажуванням в Японії і стосунками зі своїм чоловіком. Не те щоби зараз однозначно вибрала би Японію Але тоді стажування було під носом, тому не цінувалось.

 

я чомусь ржу і не можу припинити. В неї з хлопцем стало більше витрат, ніж було з батьками? А чому?
Машина - ясна річ. Але все інше...

 

Напевно тому що до того побут був більше на батьках. У мене так само було: поки жила з батьками, з/п йшла здебільшого на одяг, розваги, ну якась частка до спілки на продукти. А після заміжжя: техніка, меблі, збираємо на авто, та й на те ж харчування стало витрачатись більше. Ну і одяг кожному і розваги *2 ніхто не відміняв. А можливо, ж ще оренда окремого житла.

Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

Я заздрю Не так щоб дуже, але періодично думаю, про те, що краще: мати в 30+ яку-неяку сім'ю і двох дітей, чи кар'єру, подорожі, життя у власне задоволення... Не маю звички шкодувати про будь-які свої вибори, зроблені у житті, бо трохи фаталістка загалом. Але чесно-зараз розумію, що в кращому разі до "життя для себе" і власних забаганок у повній (ну, добре, хоча б на третинку) мірі, а не "бігла через місточок ухопила кленовий листочок" мені в кращому випадку років з 10 інтенсивної греблі і дуже організованого життя, тобто то при умові, якщо зумію зараз зібрати свої змучені булки докупи і почати щось робити. І так, навіть банальні речі "з'їздити кудись на вихідних наодинці" чи поспати (не те щоб до обіду , а без прокидання довше ніж дві години поспіль) - для багатьох жінок довший час щось із області фантастики. В той же час неодружені мають повну свободу пересування і організації власного режиму дня і ще купу класних штук. Тому, з певного погляду, то не Ви "не така", а, може, просто в чомусь розумніша, бо не вискочили заміж за першого зустрічного, як (з різних причин) зробило дуже багато дівчат (та й хлопців) у 18-21 рік Всі по-своєму "не нормальні" і, як не дивно, це цілком нормально якщо дивитися загалом.

 

Повністю був на батьках.
І ще їй « дарували»)))

 

а, ну то принципово інша справа
Бо думаю, логіки жодної - якщо сама розважалась, купляла багато всього тощо - то зі спільним побутом мала би якось то все розділяти...Я коли дорослою жила з батьками, то їла раз на день в них (а деколи й ні разу), комунальні вони платили, і за послуги стоматолога мені оплатили одного разу. все. Як вийшла заміж, то було просто відчуття багатства - хороша робота+хорощша стипендія+чоловік з хорошою роботою і поділ витрат на двох.

 

@cjomcjomka
Та, все так. Але в даному контексті сіль не в тому. А в тому, що дівчина стандартизувалась під рівень всіх женящих і всіх попустило)