І що? Ви маєте ВСЕ, що хочете? Я НЕ маю. І дитині пояснюю, що сонечко, не можна мати ВСЕ, що хочеш. Можна мати те, що потрібне й необхідне. Я тут часто в магазині чую, як діти просять батьків піти подивитися на забавки, а батьки відповідають "добре, але ми лише дивимося". І що цікаво, вони дійсно дивляться й не купують. Так, простіше купити, простіше піддатися на маніпуляції дитини, але ЧОГО це її навчить? Що коли тобі треба мобільний, кидай сім*ю і їдь за кордон на нього заробляти? Моя дитина постійно мене питає, чому в нас нема телевізора, і за всі ці роки в мене таки не виникло бажання його купувати. Зараз він вимагає якусь гру, але знову ж таки - він її не отримає, бо 6 років - то ще замалий вік, аби отримувати забавки за 200 доларів. Тим більше, що користі в тому я не бачу. Але простіше купити дитині, що вона хоче й мати ту дитину десь, аніж займатися нею. Бо чим є ті всі телевізори, ігри, телефони? Нічим іншим як нянями, на які ми спихаємо дітей. Я вам передати не можу здивований вираз обличчя вчительки в школі, коли вона довідалася, що ми читаємо Даркові книжки щовечора. Ну, так, бо в нас нема телевізора й ми мусимо самі шукати чим його зайняти. А читати дитині - це тому й промують, що заняття стало мало популярним. А я мала нагоду таке зробити. І саме тому зарікаюсь, що краще мені здохнути (так, саме таке слово), ніж дитину покинути, бо я би на такий психічний аборт не пішла! І є категоричною, бо та, що йде на таке - не мама. Мої батьки ніколи не дали мені матеріяльних статків, ані всього, що я хотіла, але вони мені читали, вони мною займалися й ніколи не обділили любов*ю та увагою. І я переконана, що саме таке нематеріяльне виховання дало мені впевненість у собі й вміння боротися за себе й своє життя. Із якого віку? Це просто питання, без штиків. Пояснюю, бо мої попередні дописи емоційні. )
От і я про це. Зважуються на таке вже поламані сім*ї. Сім*я здорова на таке не піде. Мій тато був кілька місяців у Чехії, то за той час обоє так собі нерви поїли, не спали. Тато там, а мама тут. І більше вона його не відпустила, та й він не хотів. Роман колись теж поїхав на два місяці до Америки. То була каторга, а не місяць. І відтоді ми чітко постановили, що ніколи на таке не підемо. Ну, бо на відстані то вже не сім*я. Тому що поступово забуваєш вигляд, звички людини, поведінки. Відвикання - то є природня річ, і тут нічого не вдієш. Людина далеко - від неї відвикаєш і забуваєш її, лишається примарна пам*ять, емоційна, але вона завжди помилкова. 18 років то вже повноліття. Наші знайомі виїхали до Чехії, то їхня дочка сама вирішила залишитися у Львові, а маленького сина вони забрали зі собою. Бачте, я тих історій стільки наслухалася... батьки вчителі, знайомих вчителів теж багато... Дітей залишають мацьопких, кількарічних. Це ж звірство! І лише відкуповуються подарунками... Жалюгідні ситуації, а діти - каліки, психічні каліки. І таких історій... А от як можна не хотіти бачити дитятко своє щодня, вчитися пізнавати світ разом з ним, вчитися говорити, ходити... радіти успіхами... Не розумію, як такого можна себе позбавити? Про дитину взагалі мови нема навіть!
Я багато в чому з Вами погоджуюсь. звичайно читати-це дуже велика рідкість для сучасних дітей і потрібно заохочувати дітей до книжок, але на мою думку все це потрібно поєднювати і з сучасними технологіями, щоб дитина не відставала від своїх ровесників(читати він вміє а включити компютера -ні, не погоджуєтесь що це дивно). Не погоджуюсь і з Вашою категоричністю, і вмінням засудити людей, зробити завчасні та невірні висновки (так тут у вас талант)
Моя дитина чудово оперує компутером з двох років. Як то не дивно. Телевізора в нас нема, але в нас є маки. Чому в нас є компутер? Бо ми любимо самі обирати фільми, які будемо дивитися. Бо так ми можемо проконтролювати те, що дивиться наша дитина. Та й не тільки дивиться, а й у що бавиться. Програми й забавки в нього завжди були навчальними, завдяки чому вчителі його не переставали дивуватися, наскільки добре дитина вже в чотири роки знає не просто букви, а звуки, які ті букви позначають. І зараз він уже читає прості речення. Складні теж читає, але не все правильно. І от я просто уявити не можу, що я би скинула виховання дитини на дідусів і бабусь. Бо важливе саме виховання, а не матеріяльне забезпечення. Тому я проти співання дифірамбів тим, хто виїхав і лишив дітей, вони не заслуговують на похвалу, анітрохи. На неї заслужили лише ті, хто дитину взяв зі собою й боровся заради неї з труднощами. По ідеї, то ще з камінного віку тягнеться. От тільки чоловік був мисливцем, а жінка займалася сільським господарством (образно кажучи) та творенням соціуму чи спільноти. Правда, думаю, що тодішній чоловік комплексів не мав. Вполював не вполював, добре, що живий вернувся. :xaxa: Я вважаю, що чоловік є балансом сімейної психіки. І справді суть не в тому, скільки він заробляє, а наскільки він є членом сім*ї. Бо ж недаремно психологи наголошують, що діти, котрих тати беруть участь у вихованні (але мудру, а не покричати й налупити) є впевненими в собі, мають здорову психіку й світогляд. Відповідно обмежувати роль чоловіка до заробляння грошей - все одно що викидати його із усього, що відбувається в сім*ї, він же там повинен посідати другу головну роль. При тому його роль не менша ніж материнська, а рівноцінна! Ще раз для вас повторюю. Я засуджую вчинок. Людям один суддя. О, до речі про мобільні. Пригадалося. Тут у дітей вони доволі пізно з*являються, у молодших класах взагалі ніхто й не думає давати дитині телефон. І чомусь саме в бідній, прибитій кризою Україні кожна дитина має крутий мобільний. Поясніть мені цей парадокс!
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? Була тут розмова про виїжджання назаробітки-я теж проти такого, після того сім"ї у 99.9% розпадаються.:Щодо мобільного-теж вважаю, що діткам ще заскоро. Мого чоловіка здивувало коли ми буди в Україні, що люди все плачуться, що бідні, грошей нема... а мобільній багато хто з тих "плачучих" мають досить круті... шкода, що в сім"ях появляються лиш матеріальні цінності, а духовні занепадають. діткам не досить лиш дорогого комп"ютера, мобільного телефону, телевізора.. їм потірібні батьки, які будуть мати час для них, щоб почитати, побавитись,...
Ого..нічого собі...тоя так багато всього пропустила... Повністю погоджуюся!!!!!!!! P.S.: О...тепер...добре...так спішила відповісти, що аж не то понатискала...
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? Ну от, тобто дітей уже від маленького вчать, що їхня кращість чи гіршість вимірюється в матеріяльних добрах. Відповідно й не дивно, коли чоловік потім теж вимірюється в розмірах зарплати. :8: Мені вам за це подякувати? :eek: Ви би ще дві на себе глянули в цих двох дописах. Парадоксальна річ, правда? Коли хочеш комусь щось витикнути, автоматично сам робиш те, що намагаєшся осудити.
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? З Лілью спорити, то те ж, що об стіною головою битися... Жінка розумна, але вперта...і чужих думок не визнає...Шкода, от тепер то й хочеться згадати..."Ех...головне, щоб не постраждати від власної самовпевненості"
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? У тому контексті це мало інший сенс. Та й я вам то говорила з власної вишки. Дуже цікаво. Я говорила про конкретні випадки й учинки, а ви раптом починаєте обговорювати мене. Це прояв чого? Я маю визнати вашу думку? Я її шаную, але якщо я з нею не згідна, то я так і скажу. А ви як хочете дискутувати? Ви хіба погоджуєтеся з моєю? Я щось заплуталася в цих дивних поворотах дискусії. Хоча це вже так і не назвеш, мабуть. :8:
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? У контексті цієї теми відповім вам на свої ж слова. Чи можна постраждати від упевненості, що чоловік, що би не було, завжди знайде спосіб захистити свою сім*ю, що він збереже її цілісність і ніколи не дозволить собі на дурні комплекси через те, що менше заробляє. Чи можна постраждати від упевненості, що ти сам відповідатимеш за помилки у вихованні дитини, що виховання завжди буде спільним із чоловіком процесом. І чи можна постраждати від упевненості, що сім*я - це одне ціле й разом легше побороти будь-які труднощі, тим більше такі примітивні, як фінансова скрута. Я би хотіла, щоби фінанси - були моєю найбільшою морокою. На жаль, свого часу я постраждала від зовсім іншої надмірної певності, чому й написала вам ті слова, бо мене тоді ніхто не попередив, а хтозна, як би було, якби такі слова мені хтось сказав... хоч хтось... Хоча тоді, коли треба якраз, ми слухати нікого не хочемо, а коли вже пізно, завжди співаємо одну пісеньку "якби... якби... якби..."
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? Так. вважаю, що краще ті дискусії зупинити....бо до добра вони не доводять... Розійдемося з миром...
Відповідь: Хто у домі "тяглова конячка"? За перепрошенням, коли людина не маючи аргументів, ображає співрозмовника, то це не мир, це зовсім інакше називається. Не маєте аргументів, не мусите відповідати. Форум - не розмова двох людей. У тому й плюс, що можна змовчати, коли сказати нічого.
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей Щось я Вас не зрозуміла. Ви хочете сказати, що жінка, яка утримує сім*ю, бо таки комусь треба її утримувати, це погана жінка?!
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей Я проти окремих заробіток,бо тоді навіть якщо сім"ї нерозпадаються то все ж "родинності "чи як би правильно сказати ..ну...от таких спільних моментів які зближують сімю надають їїй якоїсь повноцінності-немає.От колись мама мала можливість поїхати на заробітки-і непоїхала,і я їй шалено вдячна просто ша-ле-но.Тому що тоді мені мама була потрібніша,і поради її і підтримка.і мами і тата.І я нешкодую що приходилось пішки ходити в тех,бо на проїзд небуло і що їли тижнями лише мівіну і хліб,сосиску по святах,і ще купа всього..тому що все згодом минулося.. і тут робота знайшлась, і достаток зявився,але збереглась цілісність сімї,єднсть.І дитину я виховую в такому ж руслі..от тепер вечором ходим грати втрьох в футбол на шкільн.стадіон.Так зближує.А якби один з нас десь поїхав..хіба б ми були такі щасливі???Хіба б відчували оту"повноцінність сім"ї"???не думаю...ІМХО
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей хм...почитала тему і була вражена...Невже дружині від чоловіка потрібні тільки гроші? Якщо чоловік недостатньо заробляє, то він непотрібен? Хіба сім"я - це тільки гроші і більше нічого? Багато знаю сімей, де мама заробляє в італії, а діти ростуть без неї, є й такі, що тато постійно на заробітках, то діти не сприймають його як рідного. +100!!! Всі незгоди переживуться, а сім"я після того може стати ще міцнішою В нас був період, коли чоловік був без роботи, ходив підробляв, але це були копійки. В той же час я заробляла досить непогано. Але я ніколи би собі не дозволила дорікнути йому, чи сказати "мої гроші", гроші завжди були "наші", хто би їх додому не приносив. Цей період ми пережили, і я бачила, як чоловікові полегшало морально, коли він знайшов хорошу роботу і самого себе в тій роботі. І от думаю, а як би йому було, якби ще і я йому дорікала? Щасливішими ми би точно не стали...
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей Тут не погоджуюсь. Моя мама, на жаль, взяла на себе таку роль, ну бо такий тато. Але і на заробітки, слава Богу, не поїхала і навіть про таке НЕ ДУМАЛА. Бо для неї лишити дітей, навіть вже підліткового віку, - то було звірство. І ми дійсно попри те, що не мали всього, що хотіли, не відчували себе обділеними. Були часи в 90-их, коли мама вдень працювала на декількох роботах, а вночі торти на продаж з бабусею пекла. Але, як сказала Злючка Не можу згадати жодного людського прикладу збереженої сім'ї, в якій жінка поїхала на заробітки. А знаю таких досить багато (переважна більшість одногрупники, однокласники, чиї батьки (читай мами) і досі там, незважаючи на те, що діти вже дорослі і на освіту їм вже заробилось).
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей О тут я схиляюся біля таких жінок!!! Жінка - і мати, і балько і оберіг сімї...Всетаки, які наші українські жінки сильні...Не розглядаючи інших обставини, що призвели до такого повороту подій, можна сказати, що такі жінки заслуговують поваги!!!..не склали рук, а зробили все, щоб їхні діти не відчувала себе обділеними...
Відповідь: Заробіток ціною роз'єднаних сімей Були в мене сусіди. Жили ми "через стінку". Дві сестри, тато працював викладачем, мама - десь на заводі. Ще бабуся і дідусь з ними жили. І прекрасно жили, весело, дружно, спокійно, хоча дуже скромно - носили на трьох один полушубок, лосіни, піджак, мешти, блузку (буремні 90-ті, блін...) Ті сестри були круглими відмінницями, худенькі, спортивні, веселі, компанійські, хлопці за ними так і увивалися (особливо за старшою - краса писана!) А в кінці 90-х та вся ідилія почала рушитися... Почалося з того, що старша сестра залишила 10-місячну(!!!) дитину на чоловіка і свекруху і поїхала на заробітки. Через півроку-рік туди виїхала мама. Молодша сестра - першокурсниця, залишилася вдома. Через деякий час помирає бабця. Ні мами, ні старшої сестри на похоронах, здається, не було. Ще через деякий час дізнаємося від дідуся, що приїжджала донька зі старшою внучкою, кричала, що не хоче тут бути, тут сірість, і поїхала назад. А перед сусідами вони скорботно опускали очі і казали: Боже, як там за кордоном важко, там так страшенно важко... Через рік сильно захворів тато. Він часто лежав у лікарнях, напевно, і з головою щось в нього сталося - використані перев"язочні бинти викидав через вікно на вулицю. Біля нього були тільки молодша дочка-студентка і престарілий тесть. Він помер, не доживши навіть до 50 років. Потім старша дочка розводиться з чоловіком, знову їде і забирає свою дитину з собою. В Україну приїжджають тільки на 2 тижні літом. Врешті помирає дідусь, і в квартирі залишається тільки молодша дочка, починається великий евроремонт. Здавалося б, більше 8 років на заробітках були, грошей заробили досить, зробиться ремонт, мама, дочка і внучка приїдуть назад і возз"єднається те, що залишилося від сім"ї. Так ні! Ось уже більше 10 років вони за кордоном, дитина старшої дочки, так виглядає, взагалі не бачить ні тата, ні другої бабусі, що фактично виростила її. А молодша дочка в 31 рік веде життя 15-літнього американського тінейджера. Коли я її бачу, то вічно згадую анекдот: А вы знаете, а моя Сара - архитектор! - А шо она строит? - А она ходит по Дерибасовской и строит из себя девочку. Як у тій казці: ні піша, ні кінна, ні боса, ні взута, ні одягнена, ні роздягнена, якийсь такий "завислий" стан між підлітком і жінкою... Не раз до неї якісь хлопаки приїжджали, час від часу в батьків у кімнаті чути якісь запахи підозрілі, які просочуються до нас з її квартири... Курять там щось, чи яка мара... Отакі, дівчатка, пироги. Заграніца, заграніца...
