Хоч серце розривається навпіл, пишу...

[Q
UOTE="flame, post: 2093378, member: 32242"]Нема в мене більше тата....[/QUOTE]
...співчуваю Вам
Царство Небесне, земля пухом батькові

 

Прийміть і мої співчуття, розумію Ваше горе, нехай з Богом спочиває, тримайтеся

 

Співчуваю, Царства йому небесного.

 

Співчуваю вам... Тяжка і, як я розумію, раптова втрата.
Тримайтесь...

 

Прийміть і мої співчуття...

 

Оля, тримайся...
Мої співчуття!

 

Співчуваю, тримайтеся..

 

Дякую дівчата.
Так якось раз - і нема. Я ще вчора ввечері розмовляла з мамою і вони сміялися, грали в карти, тато як завжди мухлював. З ним так і не поговорила: сказав завтра, бо почалися новини.
Сьогодні зранку поїхав на роботу, передивився всі свої листи, зробив чаю собі і своїй напарниці. Вийшов в коридор і помер. Його директор встиг зловити, коли він падав. Нічим вже допомогти не можна було.
Завтра після розтину мають його нам віддати.
Так пусто і боляче всередині. Я завжди знала, що тато для мене готовий був небо прихилити і зірку з нього дістати. А він помер і мене не було поруч. Тільки якісь чужі люди.
Так він вже дуже себе погано почував, особливо після тої реанімації в жовтні. І постійно казав, що скоро вже це все закінчиться. Ми віджартовувалися, що в його родині всі старожили і йому нічого не грозить.

 

Прийміть і мої співчуття...

 

Олюся, ну що тут можна сказати, окрім слів підтримки?

Щось та нерадісна звістка мене як мішком прибила

. Тримайся і плач. Плач, скільки влізе. Не витримало серденько...

 

Як страшно. Плачу із тобою. Мій тато такою ж смертю помер, коли йому 35 було, чоловіка тато так само, коли йому 66 було...

 

співчуваю щиро. Мого тата теж нема. А в мене у мобільному досі його номер... і витерти несила.

 

рівно 8 років тому, 27 січня, помер мій тато. Тримайтеся, час все лікує...

 

Олю, співчуваю тобі щиро. Не знаю слів, які загоять такі рани, молися, говори з ним, кажи, що не встигла сказати, плач, можливо сьози омиють серце і притуплять біль - підтримай маму. Молюся з тобою за мир і спокій його душі.

 

Співчуваю Вам!! Тримайтесь.

 

@flame, прийміть мої співчуття...............сили Вам і терпіння.

 

А в мене вже і синочок народився,, думала це полегшить той біль втрати, та де там, чим день тим гірше, спогади накривають з головою, і така пустота в душі....Завжди уявляла як з роддому мене буде забирати чоловік з батьком, то коли їхали звідти думала вити почну так душа боліла...Він тільки два тижні не дожив до зустрічі з внуком...Співчуваю вам, знаю як важко вам зараз...

 

Співчуваю....

 

Співчуваю...

 

Я сьогодні переконалася черговий раз, що мої подружки найкращі. Ми рідко бачимося, в більшості спілкуємося по Скайпу. Може бути таке, що і місяцями не спілкуємося. Я маю їх 5: ми разом вилися в школі, потім в коледжі і в універі. Могли і погризтися і пообзивати одна одну з різних причин. Але я була вражена, коли Іруся прийшла сьогодні попрощатися з моїм татом і ті її щирі сльози вразили всіх. Вона правду сказала, що в неї відчуття, що то її тато, так він завжди про нас дбав і допомагав. Всім.Тих, що дуже далеко і не змогли прийти, прийшли батьки. Чому? Бо вони знали, що коли були морози, він вставав дуже рано і відігрівав свій старий бобік, збирав нас і віз в коледж на пари і після -забирав назад, щоб ми не мерзли. Коли Галя мала першу роботу і дали їй на роботі стару-поламаку машину, то тато її тягав додому і на ремонт майже через день. Коли Оксанина мама лежала паралізована в лікарні і ми по-черзі чергували біля неї, то він приїздив і забирав когось з нас додому і привозив когось з їдою і речами. Коли ми святкували свої д.н. і іменини по нічних клубах, він нас відвозив і завжди давав гроші на таксі додому, щоб з нами нічого не сталося. Кума прислала обох батьків, Міля - чоловіка, який взагалі не знав його ніколи. Завжди у всіх було: ти і твій таточко. Що би не сталося, всі знали, що наш тато є поряд.
Дівчата вибачте, але мені так легше робиться.

Може то треба би було писати в щоденнику. Якщо що - то хай модератори перенесуть.