Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Тема у розділі 'Ти + Він', створена користувачем Liliyah Romanova, 6 Березень 2007.

  1. Katrine

    Katrine Member

    Оль, тільки що побачила... Щиро співчуваємо, бо за той час, що ми спілкувались, неважко було зрозуміти, яким важливим для Тебе є тато, і як Ти переживаєш цю його хворобу... Клопіт, рівно тиждень тому Ти ще мені розказувала, як він рветься на роботу, як його там люблять і опікають, а тут така новина... В таких ситуаціях напевне легше стає з часом, спочатку навіть не можу уявити яка це пустка для сім'ї, але я знаю, що тато не хотів нікому з рідних зробити боляче... Молись, плач, думай про нього і постарайся зберегти спогади про нього для дітей, які можуть його не пам'ятати... Сили Тобі! Ти робила все, що могла, повір, я це точно знаю!
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 3
  2. flame

    flame невгамовний експериментатор

    Сьогодні було дууууже багато людей, десь біля 100, вся каплиця була заповнена і кожен підходив і казав тільки накраще про нього. Я і так це знала, але не думала, що інші помічають. Навіть священник сказав потім, що він вражений. Завтра буде 2 відправи: одна у Львові, друга в селі.
    Печу солодке. Забиваю мозги.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 7
    • Подобається Подобається x 2
  3. Маруся-мама

    Маруся-мама Нєправільная пчєла! Собіраю нєправільний мьод!

     
    • Тупо! Тупо! x 1
  4. Tutuka

    Tutuka Well-Known Member

     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  5. Svjatkova

    Svjatkova Well-Known Member

    Четвертий похорон за останній неповний рік..
    Більше ніколи не чутиму дуже голосно включеного радіо, яке звучало на піввулиці недільного ранку ( чи у свята) - літургія із костелу на польській мові..
    Більше ніхто весело не скаже: "Егеееей! Дівчино, ти знову приїхала додому? Як там життя молоде ?"
    Більше ніхто не пригостить мого синочка м"ятною цукеркою, не поведе за руку позакувати маленьких кроляток, не вчитиме кликати білих голубів..
    Ніхто не принесе перед Спасом величезних соковитих грушок освячувати..
    Лише дід Михайло клепав всім сусідам коси, допомагав сусідкам-вдовам по господарству, підгодовував наших курей свіжоскошеною травою і ще мільйон різних деталей, які запам"яталися на все життя..
    Я ніколи не мала дідів, бо, нажаль, вони рано повмирали, а сусідський вуйко Михайло мені їх практично замінив... Дідо Місько...
    Про хороших людей можна писати до безкінечності..
    Пам"ятаємо, любимо, сумуємо...
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 47
    • Подобається Подобається x 10
  6. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    Коли в інший світ відходять наші найрідніші , то є нестерпно боляче . Але неменучість цього примирює нас з дійсністю . Зі смертю мами я вже примирена , а татову - мені годі осягнути , бо мені тоді було 9 років і 1 день - лишень . Чи вже ? Моя мама помирала в мене на руках (повірте це не страшно) . Заходило сонце і моя мамочка потихеньку покидала цей світ (наступних три дні лив дощ) . Це було , наче молитва - тиха і сумна . Я була з нею - і це дало мені сили примиритися з втратою . Коли помер тато , я була занадто мала , щоб відчути примирення . Ще й досі , я розкладаю ситуації на " а що б він сказав " , " а скільки б йому було років " ...... Олюсь , біль не пройде . Просто ти навчишся з ним жити . Спосіб підкаже тобі серце . Хтось напивається " вхлам" , хтось ридає . Хтось викидує речі , а інші навпаки , зберігають найменші дрібниці . По маминій смерті я прожила в нашій квартирі тиждень сама . Нікуди не виходила , нічого не робила - просто , як рослинка жила , дихала... Не могла фізично бачити нікого , навіть чоловіка . Тоді я могла це собі дозволити : не виходити на роботу , не піклуватися ніким , бо мій світ дав тріщину і більше ніколи не буде таким , як був до цього . Я мала таку необхідність пережити НАШІ миті відлюдником . Набагато пізніше я з вдячністю зрозуміла , що оточуючі дали мені таку можливість . І як вони хвилювалися за мене , але витримали . Одного ранку я відкрила двері і просто сказала " добрий день" сусідам на лавочці під під*їздом . Все ,моє життя помандрувало далі.....
     
    • Подобається Подобається x 33
    • Погоджуюся Погоджуюся x 11
  7. Ligymunka

    Ligymunka Cлiнгoкoнcультант

    Сьогодні дізналася, що моя товаришка Галина в реанімації , кесарили ,втратила дитинку....Вию вовком, бо розмовляла з нею в п"ятницю і не змогла переконати її поїхати в лікарню. В п"ятницю в Галі піднялася температура , вона боялася, що будуть кесарити, а я не знайшла слів, щоб достукатися ...Господи, поможи Галині, будь ласка....
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 27
    • Подобається Подобається x 8
    • Інформативно Інформативно x 1
  8. flame

    flame невгамовний експериментатор

    Я намагаюся триматися, купи. Як можу. Намагаюся працювати, щось робити, тільки щоб не думати. Щоб голова була зайнята на 200%, а руки на 500. Мама себе переконує, що тато знову в лікарні. Поки ще не хочу її чіпати. Нехай так собі думає. З часом якось змириться.
    В середу вже 9 днів. Час біжить, біль всередині росте, як сніжний ком.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 7
    • Подобається Подобається x 1
  9. raspberry

    raspberry Well-Known Member

    Сьогодні вбили в АТО мого сусіда, який їздив на швидкій!!! Якими ж то нелюдами треба бути, щоб швидку обстрілювати?!
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 29
    • Подобається Подобається x 3
  10. Sofijusia

    Sofijusia Well-Known Member

    Слово "людина" вже давно "там" не існує(((..."там" не люди, навіть не тварини, бо тварини здатні чути біль, "там" потвори,які нічого не відчувають.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 20
    • Подобається Подобається x 1
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  11. Katrin

    Katrin Well-Known Member

    Піднімаючи трубку телефона, я чомусь відчула, що нічого доброго не почую. Померла мама нашого однокласника, їй було всього 36, зранку завела до школи дитину і все... якось воно не вкладається, ще батьки з нею говорили, одна мама пожартувала, що нарешті вони з нею познайомились..., а тут така біда..
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 10
    • Подобається Подобається x 1
  12. magic

    magic Well-Known Member

    і в мене тепер теж...
    ніяк до кінця не можу усвідомити цього.. все думаю, що він там, вдома з мамою - лежить собі і почитує газети.. а в суботу буде вже 9 днів... все сталося миттєво.. він тільки встиг вскрикнути і все..пішов швидко і як хотів колись, бо казав мені..
    Папуля, Светлая тебе память, отдыхай с Богом..
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 17
  13. raspberry

    raspberry Well-Known Member

    @magic, приймуть мої співчуття...
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 3
  14. Nitriotka

    Nitriotka Фея з сокирою )

    А я все ніяк не можу заспокоїтись після прочитаного про нашу Галю. Так мені серце розривається..
    Я ж ще обіцяла конвертик голубенький знайти, чоловіка напрягала щоб драбину мені приніс, на горище залізти. Вчора приїхав і каже "Ну давай вже, йди шукай конвертик, бо ти ж не відчепишся", глянув на мене і все зрозумів.

    Навіть писати важко...
    Як вона там, бідненька
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 14
    • Подобається Подобається x 1
  15. Inglor

    Inglor Well-Known Member

    @magic і @flame прийміть мої співчуття.
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  16. flame

    flame невгамовний експериментатор

    Тільки зараз зрозуміла, про яку то було Галю. Боже, як шкода і які несподіванки приносить нам кожен новий день.
    ось тут не зовсім правда. Він летить, зі швидкістю світла. Сьогодні вже було 9 днів, як тата нема. Коли ці дні пролетіли? Як я не помітила?
    Дивне в мене заразвід чуття. Мені якось дуже легко. Так, ніби , я зараз дихаю на повні груди. Останні місяці (після того, як тато був в лікарні) в мене було таке відчутя, що мене щось дусить в середині. Я постійно тряслася над кожним телефонним дзвінком, над кожним його словом і навіть прислухалася до тембру і інтонації. Я ніби відчувала, як його то серце "тисне", як він, завжди такий "всюдисущий" ледво робив кілька кроків, але незважаючи на це, фонтан емоцій "лився". А зараз, в мене таке відчуття, що ростуть мені якісь крила. Я, мабуть, себе на стільки "накрутила", що в нього все добре, що сама повірила. І ще, я чітко знаю, що він би сказав чи зробив в тій чи іншій ситуації. Завжди всі сміялися, що достатньо запитати когось одного з нас і відповідь слово-в-слово буде однакова. Ми завжди сиділи і дивилися телевізор в однаковій позі, як ще була баба - то всі троє, як "під копірку". На Щедрий Вечір, ми вже сиділи за столом, мама встала і кудись зібралася йти, то ми з татом хором запитали "Куда зібралася?". Реготали довго всі.
    Це відчуття легкості мене лякає і я не можу зрозуміти чому так.
    І ще
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 11
    • Подобається Подобається x 2
  17. Morenka

    Morenka Active Member

    Дуже співчуваю Вашій втраті!!!
    Ви так гарно пишете про свого тата. Ви дуже щаслива, що Ви мали такого тата і відчували його любов. Не всі можуть те саме сказати про свого.
    Всі спогади, все тепло, що він Вам дав, назавжди залишаться з Вами. І це тепло ви зростите в своїх дітях.
    Як би це дивно не звучало зараз, але я дуже рада за вас, що ви були оточені батьківською любов'ю.
    Біль не мине так швидко, так мабуть не буває. На все свій час. Просто підтримуйте в серці ту теплоту, вона зігріватиме вас у важкі хвилини.
    Не знала вашого тата, але мені неймовірно приємно чути, що такі татусі існують!
    Дякую за те, що поділились своїми емоціями, спогадами. Від них мені теж стало дуже тепло на душі зараз ))
     
    • Подобається Подобається x 10
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  18. Spring Melos

    Spring Melos Member

    в мене також були втрати.В 2011 році я похоронила свою дитину яка народилася мертвою а 2013 не стало тата...
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 9
  19. flame

    flame невгамовний експериментатор

    В мене паніка, страшна паніка. Мама пропала. Цілий день не можу до неї додзвонитися. Вона ночувала в селі і мала на 12 іхати до Львова. Я дзвонила в 11 телефон відключений (вона, як їде з села відключає телефон з розетки), я ще подумала, що вона перед виїздом пішла до тата на цвинтар, а вона точно так зробила. Я трохи вичекала, не нервувалася і після 13 почала дзвонити додому - не відповідає. Мобільний -відключений, включається автовідповідач. Подзвонила її двоюрідному братові, щоб пішов подивитися чи може вона там, все закрито, її нема. Відіслала чоловіка на Сихів подивитися чи може там. Нема. Вже яка година, а її нігде нема. Я здурію. ЩО мені робити? Дзвонити по лікарнях, в міліцію і в морг?
     
    Останнє редагування: 10 Лютий 2015
    • Погоджуюся Погоджуюся x 3
  20. Іспанка

    Іспанка Super_lovely Moderator Команда форуму

    Я б ще послала чоловіка на цвинтар, щоб глянув (він же і так на авто - хай прокатається). Може, не дай Боже, їй там зле стало?:sad:
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 3