Для мамусь і татусів (3)

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

звичайно, що залишити вдома з вашою мамою.

 

мене цікавить доки дітки користуються стільчиком для годування ( у нас чіко). Ми вже тиждень там відмовляємось їсти. Хоче за дорослим столом і звич. кріслі, трохи зависоко йому, але їсть добре, хоча треба постійно слідкувати, бо крутиться. У кріслі було простіше. То значить крісло вже пора складати чи то тимчасово?

 

То може від стільця залежить. Моя доня ще сидить, але в нас просто високий стілець з підніжкою. Іноді просить на звичайному сидіти.

 

Ми наше крісло склали у Дмитрикових 1,4 роки. З того часу сидить з нами на дорослому кріслі, бо зі стільчика для годування намагався вилізти будь-якою ціною (в нас теж чіко).

 

Це звичайно індивідуально, ми від вас молодші (1.8 р.) навіть підходити до крісла не хоче, сидить на дорослому кріслі або на руках, правда недовго, а переважно все настоячи. Та на мою думку це все періодами і буде по всякому поки дитина підросте до відповідного віку, а в кожного він свій.

 

Не впевнена, чи в цю тему пишу, але потребую поради. Отже, моїй донечці 1 рік і 4 міс, дитина дуже активна і емоційна. Вже декілька днів, як у неї почали проявлятися істерики, з будь-якого приводу вони виникають, а сьогодні вона на прогулянці з нервами, плачем і криком впала на землю і почала бити себе головою об цю землю. І так навіть вдома, щось не по її, вона або сідає і б'ється головою, або на стоячи в стіну б'є головою. Я чесно, розгублена, бо в синочка такого не було, я навіть не знаю, як діяти в таких ситуаціях. Пробую опуститись до її росту і спокійно, дивлячись їй в очі, заспокоїти, але це переважно не діє. Я розумію, що це зараз і період в неї такий, ще пояснити не вміє свої бажання, але дуже такого боюся, особливо, якщо таке станеться в магазині чи будь-де, бо заспокоїти не можу.

 

Зорянко, наш Ромчик чудив таке. Років до 3-4 в нього вічно були якісь кризи. Тут основне - твоя витримка і розуміння. По- перше, не звертати увагу на оточуючих. Для тебе їх думка має бути на останньому місці. І ти не повинна перейматись, що то до прикладу, в маназині, і всі звертають увагу.
Мені допомогло те, що я відпустила ситуацію. Показувала Роману, що розумію його емоційність і переживання.
Ну сів він на зло мені посеред калюжі на коліна, ну кричить, я спокійно перечікувала. Йому переходило і він попускався.
вже коли ставав старший, навчилась перемикати його увагу з проблеми, заговорювати. З часом ти знайдеш свій метод заспокоювати її.
Єдине, що крик, пристижування і сварка в даному випадку зроблять тільки гірше.

 

У нас схоже, коли малий щось хоче, а не дати, чи не впустити туди, куди хоче, то падає на землю і тупотить ногами і кричить так, що ну! Таке відбувається як вдома, так і на вулиці. Стараюсь спокійно до того відноситись, не кричати, чекаю, поки сам заспокоїться, сподіваюсь з часом пройде

 

Мій синок почав стискати кулачки так сильно, ніби відчуває силу і намагається щось ними роздушити. Так смішно, ніхто його такого не вчив, звідки він то взяв?! У ваших діток в такому віці (нам 9 міс) бувало?

 

є таке і у нас, і при тому трясеться - а ми ржем

 

То болюча тема. Ще інколи можна стерпіти, але деколи зриваюсь і кричу, бо такі істерики, що ворогу не побажаєш. Інколи вдається заспокоїти, згадую щось таке, що дуже вона любить або хоче мати. або про звірят якусь історію придумую. Напевне, діти мають перерости, бо щось хоче, не розуміє, не може сказати.

--- дописи об"єднано, 29 Січень 2015 ---

А я деколи теж не сміюсь, а ржу, а мала ще у більший крик

 

Якось мені боляче таке читати І не шкода Вам ржати з дитини, коли вона, бідаця, так переживає? Вона просто не може по іншому проявити свої емоції. Коли в мене Яна таке робила, я її навпаки приголублювала і старалась заспокоїти.

 

То не проявлення емоцій в моєму випадку, а може і емоції. Синочок просто іноді так ніби відчуває, що має силу, і пробує наскільки він сильний! А то тішить

 

бувало таке.

у нас теж починає проявлятися характер, правда ще не падає на землю, але може присісти і шкробати в землі чи верещати. Наразі намагаюсь з нею бадьоро, злегка жартівливо говорити або обіймаю і цьомаю.
У знайомих хлопчик дворічний бився головою об підлогу. А звідки навчився - любив мультик "маша і ведмідь", а там же той ведмідь вічно себе по голові б"є. От малюк і навчився. Такі гулі мав

 

У мене теж Аня почала істерити. Особливо кинулось в очі після того, як вона перехворіла. Часом не кричить, а пищить - аж на ультразвук переходить. Вертались якось із танців, їй приперло "Цицькуу!", пояснюю, що зараз не дам, бо мені незручно, зайняті руки і т. п. (до слова, прикладалась вона якраз перед виходом, тобто минуло хвилин 10, не більше), вона як почала верещати - аж люди обертались. Я такі речі ігнорую. Не знаю, чи правильно. Вона пересерджується і заспокоюється. Якось перші рази заспокоювати пробувала - було гірше, вона бачила цільову аудиторію і це розтягувалось в часі втричі. Мабуть, картина була дика: мамаша з дитиною в ерго-рюкзаку, зайнятими руками, під вереск і викручування і сльози горохом... йде роздивляється дерева Через 10 хвилин дитина прийшла до тями.

 

Та я

Я не тиран,теж жалію,обіймаю.Але ситуації бувають різні.От мала впала в болото,чорна з ніг до голови,приголубити в такій ситуації не варіант.Я сміюсь,а вона плаче,кричить,бо у неї пляма. Як би ви на таку ситуацію відреагували?Я ж не кричу,не сварю.

--- дописи об"єднано, 30 Січень 2015 ---

А через кілька років побачите наслідки постійного сюськання,тупне ногою і скаже "Хочу...(щось)",почне труситись,битись головою,яка тоді буде реакція?Будете голубити і даліти?.Коли треба пожаліти-жалію, коли на те нема причини-посміюсь або проігнорую.

 

Дякую, дівчата, будемо вчитись справлятись з істериками. Як бачу, що от-от "бомба" вибухне, пробую відволікти увагу на щось інше, це переважно не діє, бо донечка будь-якою ціною намагається добитися свого. Вона дуже емоційна, думаю в цьому і основна причина цих істерик.
За оточуючих найменше переживаю, вже навчилася не нервуватися на їхні запитання, докори, намагання чогось нав'язати. Приміром, сусідка вчора каже:" Твою Кароліну аж до нас до хати чути, так кричить!" Я спокійно кажу, що напевне буде співачкою, голос свій виробляє . Родичі кажуть, що в нас дитина така вредна, бо всьому "циця" винна)))
Загалом стараюсь не обмежувати її дії, даю їй свободу, бо зараз бачу до чого призвели такі обмеження (цього не роби, туди не йди, не можна і т.д.) в синочка, зараз це все "вилазить " у вигляді страху розпочинати щось нове, і все робиться з великими очима, або зразу кидається, так і не розпочавши.

 

Я буду завжди голубити, коли дитина цього потребуватиме. В моєї малої оце падання на підлогу почалося місяць тому. Я присіла біль неї і спитала:
- Тебе щось болить?
- Ні!
- Хтось обідив?
- Ні!
- Хочеш поплакати?
- Так!
- Ну, то ходи до мене, я тебе обніму і ти поплачеш!
Кинулася в обійми і через хвилину заспокоїлася, після того випадку, як тільки вона лягала на підлогу, я мовчки підходила, і вона кидалася до мене, тепер просто підходить і обнімає, може бути навіть без плачу, просто просить її погладити.
А от дідо під час такої істерики накричав і почав соромити, то вона ще більше завелася і кричала до нього "Йди геть!" і тут вже тяжко було заспокоїти.

Щодо сміху з дитини. Я згадую себе, коли приходили гості , ми з двоюрідними братами бавилися і як хтось починався сміятися з нас, то я так заводилися, що годі було заспокоїти. І до підліткового віку не терпіла якихось підсміювань, це для мене була страшна образа (мені Хресний досі згадує, яка я ранима в дитинстві була), а от моя сестра, то навпаки, починала сміятися разом з усіма. Всі діти різні.
Я ніколи не сміюся з плачучої дитини. В неї "трагедія", а мені смішно.

Це я говорю про істерику з нічого. А коли вона щось просить заборонене, то я пояснюю, що не можна і не даю. Інколи сама заспокоюється, інколи плаче і плаче, або жаліється чоловікові, що мама чогось їй не дає, але чоловік ще раз пояснює чому не можна і все. То таких плачів все менше і менше. Перед бабусею або дідом може плакати і просити, бо вони часто поступаються, а перед мною і чоловіком ні.
Ми в неділю були в гостях в мого тата і він пригощав цукерками, я сказала, що дитина таких не їсть, то він пішов напряму до малої, а вона: "Мені не мозя, в мене буде шкіка (шкіра) сюха, я їм тіки йомаську (ромашку)". Наш тато просто без "Ромашки" жити не може і доця часто випрошує.

 

Ми про різні істерики говоримо, тому не будемо вести безглузду дискусію. Я теж люблю свою дитину, жалію, цілую, обіймаю, розмовляю, пояснюю і т.д. А істерики з нічого не буває. А якщо посміятися з якоїсь кумедної ситуації, не вважаю страшною образою для дитини, навпаки, варто показувати і розказувати, що дана ситуація була кумедною і на наступний раз дитина сама з того порегоче.