Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

те ж саме. причому таке і в того, котрому 6, і в тієї, якій майже 5. У мене таке враження, що то всі діти такі) Є, звчиайно, дуже тихі діти, які такого не роблять. У мене подруги син (5 років) і активний, і моторний, але коли вона тільки на нього гляне -- він шовковий робиться. Такий от страх перед мамою. Не вважаю це добрим. А коли мені діти вже дуже дістають, ну просто до сказу доводять своєю гіперактивністю -- то я на секундочку згадую, які вони вялі, коли хворі.... і тішусь, що вони так скачуть.

А ще я знаю, що виховую не середньостатистичних громадян, а лідерів (ну гени в нас дуже скромні і нема на то ради))), тому лідер так і має себе поводити -- бути активнішим, допитливішм, наглішим.... Люблю своїх цьомочок безмежно! А в найменшенької вчора перший зубчик виліз!!!

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Натрапила на відео, дуже мені сподобалась порада

Суть в тому, що коли у дитини стається істерика - міцно обійняти дитину і сказати їй дихати носиком, при цьому самій почати інтенсивно дихати носом, поступово уповільнюючи ритм.

 

В нас дуже плачевні стали розставання з малим..Ситуація така: малому рік і майже 10міс, кожен раз як йде гуляти з кимось іншим, крім мене і чоловіка (тобто з бабусями, дідусями), то не хоче мене відпустити, плаче, хоче лише зі мною йти гуляти, дома залишити з кимось теж зараз стало на багато важче. Не знаю що сталось і що в наших стосунках змінилось, але зараз синочок зробився якийсь дуже мамин при мамин, ніби постійно боїться, що я кудись від нього можу подітись..Можливо це нормально в нашому віці і я просто себе накручую? просто кожен раз як мені потрібно кудись без малого вийти у нас це закінчується сильними плачами..(( Як нам виправити ситуацію?

 

В братової таке було. Просто переросли. Ваша кнопа ще маленька

 

Моєму рік і 8 місяців. Теж нікуди мене не відпускає, навіть, коли в кімнаті з чоловіком бавиться, як побаче, що я вийшла, зразу "маааа-мааа" і крик. Як треба піти, то мушу "втікати" так, щоб не бачив, що іду. А коли іде з кимось гуляти, то теж стараємось відволікти лопаткою, машинкою чи іншим. Зі старшою теж так було, зараз легше звичайно, але все одно: відвести в садок - мама або тато, забрати - мама або тато, гуляти - мама або тато. Не знаю чого так, як хтось інший з садка забирає, то іде зі сльозами на очах.

 

Не можна втікати. Саме тому і не відпускає в іншу кімнату: бо знає, шо треба тримати маму в полі зору, бо інакше вона іноді зникає. Треба з дитиною завжди прощатися і казати, коли прийдете (як сонечко ляже спатки, коли ти ляжеш спатки, після того як пообідаєш...) і виконувати обіцяне. Хай краще перших 5 разів поплаче, але буде впевнений в мамі, що вона завжди попереджує, коли кудись іде.

 

ну це може для старших діток, мій ще не розуміє що я обіцяю повернутися, тому то не буде "перших 5 разів поплакав"
(бачу по інших речах, які йому пояснюю)

 

Знаю - знаю Але виходити з кімнати треба по сто раз на день і прощатися кожен раз (а прощання все рівно закінчиться плачем) нема як. Тому якщо є можливість, то беру його з собою, а як нема, то краще, щоб просто не бачив, як я виходжу.

 

Але колись почне розуміти. Я наразі з меншою прощаюсь, коли йду на роботу. Старшу брала завжди з собою, а як не було можливості, то так і казала: йду в іншу кімнату візьму щось і прийду - і так теж з немовлячого віку.
Ну нехай не 5 разів поплаче, а 50. Але це менш стресово, ніж іноді зникаюча мама.

 

Ой, та чого зникаюча. Стараюсь вийти, коли він зайнятий чимось, переважно він і не помічає, що я десь виходила. Ну якщо помітив, то чоловік, донька чи хто є в кімнаті пояснюють, що мама на кухні щось там зробить і зараз прийде. Малого розстроює не те що мене нема, а саме момент, коли я виходжу. Тому акцентувати увагу, кожнен раз, що я кудись іду, це не наш варіант (принаймні поки що).

Як почне більше розуміти, то і почне розуміти, що це нормально мамі вийти з кімнати і прийти, а потім знову вийти і так далі.

 

Я завжди дивувалась істерикам дітей в магазинах чи на вулиці, коли дитина падає на підлогу і товчеться об неї. В Яни такого ніколи не було. А от у Влада помічаю, що, коли не по його, він так акуратненько лягає на підлогу животом донизу і вередує. То може бути початок тих істерик? Як його від того відвернути?

 

та тільки ігнором - розвертаєтесь і йдете.

 

Розкажіть мами з досвідом, що відбувається з моєю дитиною. Вже другий тиждень то капець, істерить з будь-якого приводу ( щось не так - крики і плачі, то хочу, то вже не хочу, дай то, нє -дай інше), раніше виходило переключити увагу на щось інше, тепер не проходить. Найгірше на майданчиках, мені аж незручно перед іншими. Щось забороняю ( як наприклад лізти на гірку з машинкою, бо незручно ж триматись, ще впаде) - істерика. Говоріння і пояснювання щось мало допомагає. Може ще на коліна падати і кричати. Сьогодні мамочка, яка з нами іноді гуляє, не повірила, що ми так можемо кричати...
криза 3-х? шось я не готова до такого....
пи.си. скандалів і бійок-сварок в сім'ї немає, максимум можемо посперечатись.

 

Сільвія, то він копіює поведінку в діток з садочку. Моя кричить, як навіженна і ,,дується,, може ще кинути чимось. Зайшла в групу, дивлюсь, одне катуляється, інше кричить...
Багато розмовляю, стараюсь домовитись, пояснити.

 

і це також. У нас те саме, але ми ще не в садку. Одного разу в маршрутці я ледь не посивіла бо не виходило домовитись ніяк. Відтоді зрозуміла.що це "вона"- криза трьох. Тут вже варто починати діяти на випередження- говорити про майданчик ще, коли вдома.Давати право вибору у якихось дрібницях, укладати якісь непорушні домовленості. Терпеливості Вам

 

В нас теж була .... То деколи здавалося шо всьо КАПЕЦЬ , що ніц в мене не виходить , але якось день за днем то ніби подолали , троха терпеливості, троха відчуттів, троха жартів і гумору . Багато розмовляла, питалася - Чому Ти плачеш ? Що Ти зараз хочеш ? Одного вечора була відповідь - Хочу плакати - враховуючи силу голосу мого сина + тривалість плачу, то можна битися головою об стіну або "бірюші в уші " . Помножити це все на постійну конкуренцію дітей з різницею в один рік, то я і чоловік вже можемо претендувати на статус СПЕЦНАЗ Коли діти починають сваритися між собою, то обстановку розряджає проста фраза - Ти так жартуєш ?

 

В мене малий починає промацувати, кого можна взяти істерикою. Але мене вже отак голими руками не візьмеш. Все, що йому треба намагається брати криком. Поки вдається трохи переключати його на щось інше. Але від того крику до вечора голова як баняк. А далі ж буде веселіше, ех, тримаймося. Не даремно кажуть, що дітей виховувати, як камінь гризти...

 

О і в нас знову період істерик і логічних відповідей "хоцу пвакати". Але тепер мені вже легше, бо тутешні мамочки вкурсі, що моє дитя- то вособистість і твердий характер. Реакція оточуючих таки впливає на мою рівновагу. Як мені радили депешні дівчата- трохи рідше бувати на майданчику- моїм, а отже і малого, нервам допомогло.

 

Важливо дати дитині виплакатися, бо малеча ще не може дати раду своїм емоціям . Мені ще колєжанка -монахиня, яка вчиться в Римі на психології радила пробувати обняти міцно в такий момент і так не відпускати, поки не заспокоїться. З донечкою це працює, з синочком- ні , він ще більше кричить і ще сильніше плаче. З синочком спрацювала інша порада, озвучення емоцій- Ти плачеш, бо злишся. стомлений, хочеш ще мультика, не хочеш спати , і т.д.... Якщо вдається вгадати, то супер, бо дитина поступово зможе зрозуміти, що саме її турбувало в той момент, що вона влаштувала істерику . Бути батьками це багато позитиву , але водночас батьківство вимагає такої терпеливості , що деколи хочеш " вити вовком ", особливо в дні ПМС ...

 

Ой а мій малий щоб я не попросила завжди каже зараз,мене це слово вже так доводить до ручки просто...Бо це зараз може тривати і пів години.Потім починається крик,і тоді до дитини доходить)ну і чому то так,невже по доброму не доходить?)У когось таке бувало?