Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

це мені здається риса чоловіків яка супроводжує їх все життя)

 

Це точно))Напевно це вже не виправиш

 

Не витримую вже зі своїм маленьким плаксієм. Дитина плаче по сто раз на день, з причини і без, того другого більше. Не ту ручку взяв, не так машинки поставлені, татові тільки раз "па-па" сказав, та різноманітні причини, і всі дуже важливі, і через все неодмінно треба ридати. Я розумію, що, видно, дитина вразлива, що, може, якийсь кризовий період в нього, а, швидше , в нас усіх, я чесно стараюся сприймати то все з любов'ю, розумінням, гнучкістю, бо трохи і йому нелегко останні пару місяців, і нам з ним.
Ну але от сьогодні. Дівчата, дитина ридала 15 хвилин, бо я не погоджувалася, що права рука зліва, а ліва - справа! Ото написала, і розумію, що в житті б не повірила, що через це можна плакати взагалі, а ще й так! От як на таке реагувати? Погодитись тимчасово, щоб заспокоївся - не варіант, як на мене. Не погодилась - вислухала плачі, дитина в сльозах пішла спати, а я досі заспокоїтись не можу.

 

В мене теж плакса. Але ж йому вже 6 рокiв, я все чекала, коли пропустить...Зрозумiла, що в нас то э характер такий. Вiн вiд народження такий собi кукся. Все загострилось пiсля народження молодшого. Але все так не буде...Хоча до психолога хочу з ним звернутися .

 

І в нас з плачами щось таке дивне почалось. Взагалі дочка завжди була досить адекватна, можна було домовитись, пояснити, якось слухала, розуміла. Зараз її розстроює до сліз, що одна косичка (десь там по її відчуттях, бо ззовні однакові) чи то тугіше, чи вище заплетена, чи грубша чи ще якась там. Що ліпучки на взутті не рівно причеплені, ії не влаштовує ні як вона сама, ні як я їх причепляю, і буде боса довго-довго. Злиться коли покривало на дивані десь зіб"ється - все , вона тоді на дивані не сидить взагалі або сто раз поправляє, з простинькою і ковдрою те саме. Відмовилась носити гольфики, бо шия мішає, хоч раніше носила. А сукні, що ззаду на бантик зав"язуються треба сто раз перев"язувати, бо недостатньо туго. І таких дрібниць багато, вона на них ніби зациклилась і мені здається, що аж дуже занадто. Кожен день те саме. Зразу нервується і сльози. І виглядає, що їй це дійсно важливо. Врешті решт гольфи, сукні на зав"язку не даю, накидку з дивану зняла, ходимо з розпущеним волоссям. Але хочу зрозуміти, чому в якийсь момент це стало для неї так важливо і не знаю, як реагувати .

 

перегляньте свою поведінку і оточуючих. дуже часто ми не звертаємо уваги, а коли дітки маленьки щось просять, коли ми зайняті, то так і кажемо "зараз, зараз". а вони ще не розуміють поняття "зараз". ось в них в голові і відкладається, що треба мамі щось відповісти і не виконати негайно. це він підсвідомо моделює чиюсь поведінку))))

 

Ви знаєте ви праві,я думаю,що і я так інколи говорю,коли дуже зайнята.Просто не замислююсь над цим,якось автоматом це виходить)І він потім робить так як яТреба спробувати так не говорити і подивитись чи щось зміниться)Дякую вам за пораду

 

Пам'ятаю себе в дитинстві з подібними проблемами) Думаю треба хитрувати) треба погодитись, бо то залежить як дивитись і таке може бути, якщо руки перехрестити) або може так і є в якісь там чудо-країні, де все навпаки і люди ходять по стелі і залазять в хату через вікно. Ваша дитина, швидше за все, має буйну фантазію)

 

Та тут не справа у фантазії, хоч і того не бракує. Він давно вже розрізняє ліво-право, а тут отаке собі чогось придумав. А погодитись саме в тому конкретному випадку я не могла навіть тимчасово, бо почалося з того, що він хрестився лівою рукою, а тут варіації не допускаються.

 

Я, мабуть, просто в якийсь час втомилась від "заперечення заперечень" і дозволяю багато, але не те що може нашкодити здоров*ю. правда попереджаю про наслідки: драбина висока, можеш впасти(наголос на можеш). Малий зробився обережнішим, але то в нас вже давно. І я б не дала розмальовувати диван, хіба старий. Так, я багато йому дозволяю, але це ж хлопчик, йому потім сім*ю забезпечувати. А там без креативу ніяк.

 

Коли зламана, то вона НЕ МОЖЕ нею хреститися, а він не хотів. І так, в певному сенсі можна це назвати справою принципу. Я дуже багато чого дозволяю (а дитина він дуже непосидюча, енергійна, емоційна, вигадлива і рідко керована, то за те часто вислуховую: ну бо ви йому все дозволяли, тепер маєш! Ну, але то не має нічого до теми.), але власне в питаннях поведінки в церкві чи молитви намагаюся присікати всі варіації чи то вар'яції І тоді сказала майже дослівно так, як Ви написали, на що він відповів, що це ж і є права рука!
Ай, так розумію, треба просто запастися терплячістю, і дуже сподіваюся, що колись та багатодозволеність таки вийде на добре

 

Та будь що, що не дозволялося нам: вилазити кудись, бавитись чимось, що не призначене до забавок, вдягатись так, як хоче, а не як мама сказала тощо. Конкретно не пригадаю, а в загальному таке.

 

Капризним був завжди, впертим - трохи, але можна говорити, а от такі плачі по десять раз на день, то десь +- останні півроку.

 

Дуже схоже на мене в дитинстві, це називається "комплекс отличницы" (по-укр, не скажу, як правильно перекласти). Якщо дитину часто з кимось порівнювати, наприклад, зі старшими братиком/сестричкою і, як їй здається, менше за них хвалити, дитина буде намагатися робити все "ідеально", будь-яка складочка на одязі буде причиною сліз.... Подумайте, можливо, дитину мало хвалять, або надто часто ставлять "в примір" якусь іншу дитину?

 

Ви знаєте діти ростуть і кожен раз настають певні періоди вмінь, здобутків, навичок... Є власне період коли стають мега педантичні, тобто все має бути точно так як має бути, а якщо ні, то не приймається взагалі. Через деякий час переростає і все стає на свої місця. Треба змиритися і перечекати. Нашому 3,9 скоро, то тепер його треба заставляти ставити все на свої місця :-(

 

То точно. Мама любить розповідати, як я влаштовувала істерики через те, що сніг, який падав собі з неба, коли ми йшли в садок, падав і мені на черевички)), через кожні 5 метрів мусили зупинятись і я чистила рукавичкою той сніг))) Зараз мене таке, звичайно, не засмучує))))))

 

Моя сьогодні влаштувала слізну істерику зі словами :"Я не хочу, щоб падав той дощ, мені це не подобається!" Нормально до цього відношусь, стараюсь не сміятись і не злитись, зі всією серйозністю пояснювала сьогодні більше години, що зупинити дощ і змінити погоду не в моіх силах По ходу розібрались яка погода буває і від чого залежить, чому падає дощ і таке інше. Самій цікаво було погуглити). Росте дитина! Без заперечень і протестів ніяк не обійтись.