Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Якщо чесно дуже рідко бачила дітей, 1-3 роки, які спокійно біля мами в кафе сидять і не рухаються) . А скільки вашій донечці років? Моя Вероніка, ще недавно взагалі ні в кафе, ні в церкві, ні в полікліклініці довго не витримувала. Завжди десь її потрібно було йти чи бігти . Близько 2 років почало помалу попускати). Тепер в кафе іт.д. по списку може до пів години побути, а якщо зацікавити, щось пообіцяти то ще довше. Але режим для нас дуже важливий, без денного сну їй би було важко. Зміни в цих питаннях є і то мене дуже радує.

--- дописи об"єднано, 2 Квітень 2015 ---

Просити допомоги в Бога. Там де людина безсила включається Бог і помагає . [/QUOTE]
Це правда. Завжди молюся за Веронічку, а особливо коли є складні ситуації у вихованні.

 

Це правда. Завжди молюся за Веронічку, а особливо коли є складні ситуації у вихованні. [/QUOTE]
Зараз їй 1рік і 4. На той час як вона мене кликала, то їй було 11м. Казала, що в неї дитина спокійно себе поводила. Ну я не знаю, в мене Меланія вже ходила, і це її ще треба було водити.

 

Та дитина то "вічний двигун", їм необхідно крутитись, бігати, стрибати щоб розвиватись. Надто спокійна дитина то класно для мами, але не для дитини. Себе пам'ятаю в дитинстві, мама часто казала "ти можеш спокійно трохи постояти? " В дітей завдання номер 1 - пізнавати світ, а цього не можливо зробити сидячи на місці.
З нашим пішли в піцерію коли йому було вже 3роки, то навіть в такому віці він вертівся і нудився. Витримав десь пів години, а потім почалось пісяти/какати, там буду, там не буду. Короче з малими дітьми, краще на майданчику зустрічатись з подругами або вдома.

 

оце ви добре підмітили. також не мала весь час спокою, щоб вибратися з коліжанкою на каву з малим, бо йому ж нудно, поки тьоті так ляси точать. а от на моє ДН вибралися ми з коліжанкою в кафе із нашими хлопцями, а там був гарний дитячий куточок (ні, без аніматорів, просто хороше наповнення іграшками та книжками), то наші 2-х і 3-х річні хлопці там весь час пробули. І мами відпочили, і діти побавились. Але це рецепт вже для діток, які можуть бавитися вже самі й комунікувати з іншими малятами.

 

Цитата від MarichkaR: ↑
Маю коліжанку в якої доця дуже спокійна, де її поставиш там стоїть,

А я думаю, що такий темперамент так само заслуговує на повне прийняття, рівно ж як і протилежний, і не вартує дитину ламати.

 

Про "вертівся". Мій так вертиться, що секунду встояти не може, а то вже 6 років. Як я з кимось на вулиці розмовляю і він вже мусе постояти біля мене, то він бере в руку будь-що: кульок, рукавицю, шарфік і копає то так тихенько, не випускаючи із рук) (типу футбол грає) Ну я думаю, дитино, як же ти в школі будеш? І він сам дав на це відповідь: вчора була в школі підготовка. Після заняття аж вичтелька до нас підійшла і каже: "він у вас страшенно вертиться: і туда дивиться, вже в другий бік, і тому щось скаже, і тому....

А малий так спокійно каже: "Ну це ж іще підготовка, то ж не школа. В школі буду чемно сидіти" (ну-ну, подивлюсь)(бо ми йому завжди розповідаємо, наскільки школа відрізняється від садочка і як себе там поводити). Так що діти такі створіння які самі знають де і як себе вести.

І запитання: а чому це дитина в барі, де мама хоче розслабитись і розважитись мусе чемно сидіти? Вона ж те ж хоче розслабитись і розважитись!)

 

маю питання про сльози від болю, треба завжди жаліти коли того просить, цілувати/обіймати чи в незначних випадках відволікати, не звертати увагу (ну так багато хто робить))
питаю, бо в мене стілкьи нюансів щодо малого переноситься з немовлячого віку (ну тобто в дечому відноситись вже треба як до дорослішого і розуміючого, а я ще на попередній хвилі)
ну і памятаю що я певно до 5 років як вдарилася то рипіла і не вставала поки не пожаліють)))

 

я не все маю можливість підійти. то добре розпитаю, як і де болить, як так сталося, і як вже зовсім погано - то цілую. а як і так пройде - ну то ок.

 

Однозначно сказати важко. Ніби і не шкода пожаліти як дитина того просить, але напевно не перегнати з тим жалінням як на мене. Наш старший як не сильно вдариться, то може сказати " та нічого, заживе" або навіть не звертає увагу. А як сильно і його жаліють, то з того жалю може ще більше розридатись, і будь мудрий.
Напевно легше емоційно коли пошкодують все ж таки.

 

Я дивлюсь по ситуації. Переважно як гепнувся трошки, то чоловік не має звички звертати увагу. До мене ж малий біжить типу "поцьомай пальчика",бо вдарив. То бабусі так навчили. Коли цілую, коли розказую, що то нічого такого, і то не болить зовсім. Але от коли він сонний, і ще й хворий, нудиться тоді, хниче, і його може будь що довести аж до схлипуючого плачу, то тоді жалію, бо ж він не з фокусів то робить, а просто хворенький.

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

Дівчата, хочу порадитись. Вже нині Марійці @Orman жалілась з того всього. Таке враження, що я щось недовчила чи недочитала, ситуація вийшла з-під контролю мого. Дитина веде себе неадекватно при мені. Каже чоловік, як мене вдома нема, то він спокійніший і зовсім інша дитина. При мені він капризує, ниє, плаче з різних причин, тягне за одяг, уууууу! Як мені на то реагувати? що робити?
брак уваги - сумніваюсь, ми цілодобово разом, постійно, раз чи два на тиждень я відлучаюсь на пару годин. Буває, що зранку прокидаємось, я саджаю малого на горщик, і починається... він простягує ручку і показує на щось, і так фальшивенько хнюпає, типу "дай!". Я починаю перебирати предмети: "Що ти хочеш - машинку? горнятко? флешку? їжака? ліхтарик?" - все не те. Після енної спроби дитина заходиться вже справжнім плачем, ридма ридає, я беру на руки і підношу до стола, він вибирає собі щось, зазвичай це "завжди заборонена" річ, наприклад татові окуляри. Я пояснюю, що це брати не можна, і під отой плач несу відволікати чи до вікна, чи до кухні, а самій хочеться товктися головою до стіни. Що я роблю не так? чого він постійно на руках і постійно ниє?

 

В мене те саме, тільки почалось все недавно - сину рік і вісім. Якщо щось не можна, то не можна завжди. А так просто чекаю, поки перейде ота істерика, або заспокою, відволічу, але коли заспокоіться, все одно робимо так, як правильно. (якщо певна ситуація). Але напевно в вас меньший. Бо як такий само, то вважаю, що тре вчити, а то просто маніпулюватиме, бо знає, що мама дозволить, як вередуєш. Взагалі, повірте, ви не одна така

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

Ми вже старші, але теж така сама ситуація. Толком ще пояснити не може, а щось вимагає. І теж переважно заборонені речі. Але я тому навіть не дивуюсь, бо як йому, наприклад, не хотіти до ноутбука, як мама і тато за ним щось роблять, а йому не можна, чи телефона, чи ще щось. Я думаю, що то всі діти такі, їм цікаві якісь нові речі, тож треба все потримати, покрутити, повивчати). Він ж не розуміє, що то може зламатись, що воно наприклад недешеве. В нас "не можна" поки що не діє, кажу "не можна", а він ще більше хоче і робить навпаки. Стараюсь запропонувати щось інше і примовляти при тому, що ось яке воно гарне, яке воно цікаве. Зазвичай переключається. А оте перераховування речей мені навіть подобається: "-Це хочеш?
-нєа. -А це? -нєа. А це? -тяяяяк)". Такий смішний тоді). Ведемо діалог).

--- дописи об"єднано, 3 Травень 2015 ---

А ось це справді діє. В нас з таких речей фотоапарат. Не дозволяю брати ніколи. Спочатку плакав, як бачив, бо там кнопочки, все цікаво, але не давали ні разу, то тепер навіть на нього не реагує і не просить.
А і ще по темі. На плачі реагую по різному, інколи жалію, беру на ручки, а інколи виручає примовлянка (колись мама нам розказувала): "Плач, плач. Киця принесе колач. Недалеко по мостику. Несе колач на хвостику". Можу повторити пару раз. То переважно дитина прислуховується і перестає плакати. Але то все залежить від ситуації, від причини плачу, від мого і його настрою.

 

ну от вже сто раз говорили - не відволікай. Хай раз (два, три) нормально погорює, що не дали те що не можна.

він сам не знає, насправді. Рівень гормону стресу зранку вищий, його трохи ковбасить - він не розуміє чому.

не треба цілодобово, треба пару раз по 20хв, але так реально бути з ним. Помагає прекрасно.

 

На моєму досвіді будь-який плач потрібно переключати і не доводити до істерик. Я перепробувала різні методи (хоча не скажу що маю капризну донечку). Інколи можемо дуже довго погуляти і мала вже хоче дуже їсти, то й починається: не хочу додому, хочу гуляти, не хочу їсти і т.д. Поки зайдемо додому то плач переростає в справжнісіньку істерику (пережила таких істерик 3). Починає битися руками, відштовхувати, кричати. Я пробувала не звертати уваги, так малеча біжить до мене і демонстративно при мені "ковбаситься". Закривала в кімнаті - ще гірше. Крики мама-мама. Сусіди напевно думали що я знущаюся над малечою. Два рази довела мене до такого стану, що получила по попі (один раз по голій, а другий раз по підгузнику). Я веду до того, що закінчувалося все тим, що я брала малу на руки, починала від тих істерик відволікати як могла поки дитина не заспокоїлася. Тоді ми і їли добре і робили все решта чого не хотіли робити під час істерик. Мені потім так соромно було, що я така доросла і не змогла стримати свої емоції при собі. Що я позволила собі шльопнути (нехай по попі) свою малечу яку люблю більше всіх на світі. А карапузік після таких істерик ще довго схлипувала. Тепер обовязково на вулицю беру щось поїсти (моя доця не любить печива і бубликів) яблуко, банан або ще щось, що можу дати їй перекусити поки ми дійдемо додому.Стараюся уникати будь-яких істерик.

 

Люди добрі, розкажіть, ЯК справитись з кризою?? Я вже скоро чокнусь! В мене таке враження, що то не дитина 3-х років, а підліток ,,НІ!! НЕ БУДУ!! НЕ ХОЧУ!!! ХОЧУ!!! ДАЙ!! ДАЙ ВЖЕ!! ДАЙ ВЖЕ І НЕГАЙНО!! МЕНЕ НЕ ЦІКАВИТЬ ДЕ ТИ ТО ВІЗЬМЕШ, ДАЙ!!!,,
Має такі істерики, що потім ще годину головою дьоргає. Кричить так, що я не витримую. Обнімати не дається, по дупі не допомагає. Якщо не задовольнити потребу вже, кричить, жбурляє всім, залазить під стіл і кречить. Я вже думаю, може нам до психолога сходити?

 

виберіть покаральне місце типу якогось коврика чи крісла, де можна посадити, і раз настоюйте на свому до кінця, що не можна і т. д.

 

Істерика, слиниться, дьоргає головою