Чи має дитина право на власні таємниці?

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

поживши 25-ть літ я зрозуміла одне. Щаслива дитина, яка має вдоста спілкування і розуміння (!!!) не буде вести щоденників у неї завше буде з ким порадитися, в кого запитатися і кому просто виговоритися.
Сам факт наявності у дитини щоденника вже свідчить про те, що батькам слід задуматися над рівнем довіри і розуміння у їхній сім*ї. Звичайно бувають творчі особи які пишуть бо не можуть не писати (але то на жаль меншість).
Ніколи не забуду як хотіла поговорити з мамою про свої перші почуття. Робила кроки і була відкритою. Для мене це був новий світ і я хотіла ним ділитися. Але... Ні діалогу, ні душевної розмови так і не склаося. Нородився перший том і перші безолаберні вірші. Мама прочитала. Я вела свій щоденник і не ховала його. Нічого особливого я там не писала. Але було навпрочуд боляче коли моя душа втрапила до рук і гумору мого батька. Сміху було.
Ось такі випадки, як мій вчать дитину вмінню ховати свої таємниці і себе зрештою.
Щоденник моєї подруги також прочитали батьки, але там і про цигарки було і про хлопців і ше купа всього. Її батьки не блєснули умом і влаштували скандал та домашній арешт. Мудрих батьків мало. На жаль. Емоції замість врівноважености беруть гору і захлинають собою.
Чи я б читала щоденник своєї дитини? Лише з її дозволу. Я б собі не пробачила нахабність влізти в її життя, і я б довго думала і аналізувала що Я зробила не так, що моя дитина не може зі мною поговорити.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

я думаю, що ведення щоденника і довірливе спілкування з батьками не є речами, що взаємно виключають одна одну.
люди (читай - діти, підлітки) різні. декому для того, щоб краще, доладніше висловитися, зручніше спочатку виписатися.
а вже потім поспілкуватися з мамою чи татом. і навпаки.
я почала вести щоденик у підлітковому віці, бо це було тоді модно серед однокласників.
коли через кілька днів зрозуміла, що його читає мама, почала вести з нею ненав"яливий обмін думками - своя вигода в тому була )))))
писала те, що хотіла їй сказати.
але видко втратила азарт і інтерес

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

а ше діти - це також особистості у них з самого народження є власне "я", є їх світ. Завдання батьків як на мене не розсекречувати цю особистість, не травмувати відсутністю довіри, а навпаки допомагати новому індивідуму рости, вдосконалюватися і вчитися. Якщо нова особистість і потребує якихось коректив і поправок, то мудрі ті батьки шо зроблять то непомітно без ремня і різки, але з розумом і тактовністю.
А підлітки (якщо говорити про них бо саме в такому віці дітиска і обростають таємницями) - це взагалі гіперчутливі істоти, які перебувають у встановленні і пошуку власного "я" і одним необережним кроком батьки можуть або завдати болю, або втратити довіру, або наробити інших глупств. Тому до отого пдліткового віку як на мене тра готуватися в років 8-10-ти і вчити дитину вам довіряти.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Аналогічно
На мою думку практично всі діти ростуть зі своїми маленькими таємницями. Основне щоб коли щось для дитини сейозне трапиться (в кожного віку своє), то щоб дитина завжди знала і відчувала що може поділитись тим зі своїми батьками (чи хоча б лише з мамою), щоб відчувала що її зможуть зрозуміти і підтримати. Мені в тому плані повезло. В часи найбільших дитячих і підлідкових страждань я ділилась "наболілим" з мамою. Зараз сама тому дивуюсь (своїй відвазі мабуть і дитячій безпосередності). Мама мудро підтримувала. Хоч якісь маленькі таємниці (нюанси) залишались в мені. Буду старатись проявляти таку ж підтримку і своїй доні (буде приємно як вона і про мене колись щось схоже напише)

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Лілю зверни увагу шо я дальше написала шо є такі хто пише бо не може не писати. Творчі особи.

Лілю, там у тебе був чоловік якому ти довіряла і з яким могла поговорити. А ще інет, де завше можна виговоритися. Такий собі може невдалий сурогат потертого щоденника.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

З 8-10 це вже буде пізно, з самого маленького треба, щоб дтина відчувала в батьках підтримку, щоб дитина не закрилась в собі.

 

це ясно шо з маленька, просто деякі батьки не вміють з маленька бо у дитині бачать лише дитину (а шо воно розуміє? а шо воно знає? а шо воно петрає), декому важко до малого сатвитися з серйозністю. Власне того і написала про вік 8-10р.
І просто щасливі діти тих батьків які розуміють шо з появою затримки критичних днів і позитивног тесту їхня сім*я багатіє на особистість, яка буде мати свою думку, свої бажання і свої бачення з якими слід буде рахуватися.

Особи жіночой статі є просто більш емоційними і більш потребуючими виплеску емоцій. Мужчини-поети пропускають свою поезію вже крізь призму розуму, а жіночо поезія, особлива юна і підліткова не замислюється над правильністю форми, доречністю чи відсутністю рими. Вони виливають емоції перш за все.
І ше є такий факт шо багато дівчаток починає вести щоденник бо це модно і зошит на ключик є дуже гарний і привабливий ззовні. Питання в тому хто і що в тому зошиті пише. Бо моя триюрідна сестра писала наступне: 9:10 - встала, помилася, поснідала. 10:00 - сіла за уроки. Отак... то вже діловий щоденник планування маленької особи , але як гучно називається і були ті записи і ружовому зошині на золотий ключик сі закривали Отак во.
Всі різні.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Лілю підтримую на всі 100%.
Я не писала щоденника, бо не мала з ким поговорити, я писала, бо то був крик душі! То були емоції! Попервах давала читати подружці, а потім змінилась сама суть щоденника, його призначення. Тільки там я зізнавалась сама собі в якигось відчуттях і мені від того ставало легше розкласти все по поличках.
Мама моя знала про мене практично все! І, як наслідок, з певного моменту довіряла повністю. Вона не переживала, що я сіла в машину до незнайомого їй хлопця. Бо вона була впевнена у вмісті моєї голови і що дурниць я не нароблю!
А щоденник вела до недавнього часу (він ще не закритий, то можна продовжити...). А порівнювати його з форумом? Десь щось воно може і є, але в тебе є поточні переживання, які не завжди вписуються в теми і чи є в тому потреба?
Щоденник це сокровенне, це спроба передати словам саме ту суть, яку хочеш, проба пера свого роду.
Ще додам, що моя мама напевно таки мій щоденник зараз би почитала задля цікавості.... А я, пам"ятаючи його значення для мене, не читала б ні в якому разі щоденника своєї дитини!!!!

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

В моїй сім'ї дуже сильно шанувалось право на приватність таких речей, як щоденники чи листи. Одного разу я прочитала щоденник своєї сестри і вона про це дізналась. Мала після того з мамою таку серйозну і строгу розмову, що на все життя запам'ятала, що читати чужі листи і щоденники без дозволу - це табу. Одночасно з тим була впевнена, що мого теж ніхто і ніколи не прочитає, особливо мама. І вже сама та впевненість виховала величезну довіру до мами.

По відношенню до своєї дитини буду поступати точно так само.Категорично не згідна з підходом - прочитаю тайком від дитини, щоб не пропустити чогось важливого, бо хочу знати про дитину ВСЕ. Навряд чи гострий контроль над дитиною буде сприяти її довірі до батьків. Навіть якщо та дитина не дізнається, що мама прочитала щоденник, контроль над собою точно відчує. А відчуття, що тебе контролюють, створює бажання вирватись з-під контролю.

Отже, вважаю, що батьки повинні шанувати такі речі, як щоденник, чи листи, чи якусь шуфлядку з замочком - це ніби сигнал для дитини, що її визнають, як особистість і їй довіряють. І така довіра сприяє зворотній довірі дитини до батьків.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Впевнена, що діти ще зроблять бо на то вони і діти. Але он читати чужу пошту для мене просто неприйнятне. Я ніколи б цього не зробила, як б мені не кортіло і щоб там не було.
Моя мама і сьогодні дозволяє собі відкрити мою пошту. На мою думку це велика зневага до мене як до особи. Говорити з нею нічого не допомагає, тому стараюсь просто від неї все ховати. Моя мама дуже хоче, щоб я з нею ділилась всім але я цього собі дозволити не можу, бо кожне моє откровення потім мені боком вилазить.

Я б хотіла, щоб мої дівчата мені довіряли але як не будуть то нехай. Головне щоб вони мали когось кому вони зможуть звіритись і хто їм зможе добре порадити, може це буде їхній тато а може добра товаришка.

Повірте з мого гіркого досвіду не буде. Нагайкою любові і поваги не доб*єшся. Страху так але любові і відкритості і бажання бігти і ділитись всім не буде.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

А якби дитину щось тривожило. Вона горіла на очах, а вам би нічого не хотіла казати, через те, що соромилась або що? в мене малій тільки 4 буде. А як уявлю тих готів і всякі дуже інтересні компанії- і мовчання дитини- то аж страх бере. І якби іншого виходу дізнатись, що з дитиною не було, ви б прочитали той щоденник чи ні? я колись вела- лише тепер розумію, що то тоді крик душі був, а зараз песимістичні сторінки мого життя, краще б книжки читала, ніж те писати...

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

А я думаю - таке якраз і є ознакою неповної довіри до батьків.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Дітям найбільше потрібне розуміння та підтримка. Мабуть, можна зрозуміти батьків, які через турботу хочуть знати, що ж думає їхня дитина, але неварто читати їхні щоденники або перевіряти скриньки. Навіть, якщо ви це зробили, не спішіть про це розповідати - діти не зможуть вам цього пробачити!!
І ще - майте терпіння і багато спілкуйтеся з дітьми, щоб вони хотіли поділитися з вами. Дружба батьків та дітей - це дар, у який варто вкладати змалечку. Удачі і натхнення усім батькам! І радості всім дітям!

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Думаю що дитина повина ділитися своїми думками з батьками, розповідати що турбує,що радує, що хоче,чого боїться, ну і просто довіряти,тоді їй емоційно та духовно легше сприймати що відбувається довкола.

 

Відповідь: Чи має дитина право на власні таємниці?

Те, що дитина в певних моментах хоче зберегти таємницю та не розповідати батькам не є ознакою неповної довіри. Просто дитинка часто не бачить сенсу розповідати про питання, в яких батьки здаються йому не дуже компетентними чи можливо який батьки не зможуть правильно зрозуміти.

Я сама виросла з розумінням, що є певні речі, про які краще не знати ана моїм батькам, ані чоловіку. Це не означає, що я їм не довіряю. Просто є щось, про що можна розповісти лише улюбленій подружці чи наприклад лише коханому. Приблизно такий саме погляд на "право таємниці" я пробую прищепити і своєму сину - і здається, у мене нормально все виходить)

 

Я б, напевно, непосміла прочитати чужі думки (нехай це і буде щоденник моєї дитини). Це особисте, можна сказати - інтимне. Все що діти хочуть розповісти батькам - вони розповідають. Але є секрети які не повинен ніхто знати. В мене теж в дитинстві були секрети від своїх батьків. Я, звичайно, буду прикладати максимум зусиль, щоб моя доця ділилася зі мною всіма своїми проблемами і щом мала якомога менше секретів від мене.

 

Звичайно, що має право на таємниці! Хоч і маленька, але вже особистість, і батьки мають поважати право дитини на особистий простір.
Що ж до думки вище, що в нормі дитина не буде вести щоденника, - категорично не погоджусь. Вести щоденник - це один з нормальних методів саморефлексії, і довіра чи недовіра до батьків тут не мають ніякого значення. Щоденник заводять не тому, що ні з ким поговорити чи порадитись (хоча буває і таке, звісно). В першу чергу щоденник - це спосіб заглибитися в себе, в свої думки та переживання, і якось їх виразити та усвідомити.

--- дописи об"єднано, 10 Грудень 2017 ---

А, і додам: я б не стала читати, а якби й випадково щось на очі потрапило, то закрила б швидко і нікому не казала. Це елемент поваги до власної дитини.