Розповіді про пологи

Тема у розділі 'Пузата хата', створена користувачем levandivka, 28 Листопад 2007.

  1. blakytnooka

    blakytnooka Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    так багато емоцій, радість і подяка, все переповнює і важко знайти відповідні слова, щоб описати. Та спробую і я поділитись своїм щастям.
    з почтаку вагітності я була спокійна, намагалась не думати про самі пологи і не пригадувати той біль. Та з наближенням часу у мене зявлялось все більше та більше думок, а коли до того всього закрили пологовий, у якому я планувала народжувати - у моїй голові поселився цілий вулик думок. Так у пошуках "запасного" варіанту я прохвилювалась декілька тижнів. Все не те... Спогади про перші пологи не найкращі: води відійшли, родової діяльності не було, стимуляція, біль, як страшний сон і врешті "не знаю, коли знову на таке наважусь"... І от наважилась)
    тільки тепер дуже хвилювалась, щоб усе почалось природньо, щоб малятко саме вибрало час, коли зявитись на світ.
    І врешті пологовий відкрили 25 листопада. на 26 домовилась про зустріч з лікарем. Відверто кажучи, я вперше за останні декілька тижнів по-справжньому заспокоїлась. Почуття гумору лікаря, слова підтрики, що все буде файно, що голівка вже низько і стукає він під ребрами, бо відпирається - на свободу хоче :) Посміялась, бо ще дав лікар час на очікування)) Чудовий, спокіний вечір у сімейному колі)
    А вже 27, вранці, в годинці 6 я прокинулась від легких переймів, хотілось ще поспати. Але якесь таке приємне радісне хвилювання не давало... Одразу що 5 хв. Чоловік одразу почав метушитись і трохи панікувати, довелось його заспокоювати. Ще ні. Підготовка до поїздки в пологовий, ранішні продцедури з синочком, що згодом прокинувся - це все супроводжувалось легкими переймами. Я вирішила прилягти подрімати, бо відчувала, що це ще не скоро і треба буде мати силу. Як могла відпочила, інтервал що 8хв, але належачи якось болючіше. Як же мені захотілось зїсти піцу, ще разочок перед пологами, з ГВ не швидко дозволю собі таке. Постійні вагання, не знаючи чи "воно" вже чи ще не варто спішити, бо ж болить ще не так сильно, як першого разу. Так далі терплячи, взялась чистити картоплю, моїм хлопцям ще хотілось залишити борщик - зготували :) Якраз прокинувся малий і прийшла бабуся, перейми посилились і я вже чітко зрозуміла - пора їхати)) та малий капризував, я одягула його на вулицю. Останні збори до пологового, перейми що 3хв. Паніка чоловіка, як же він хвилювався, щоб довезти мене вчасно, як поспішав! :) Заповнений центр...
    І от ми прибули в пологовий, огляд чергової, мені чується половина відкриття, вона повторює: майже повне відкриття 8,5см. Швидко в родзал, чудовий настрій, але я не хочу на ліжко)
    пора :) Лікар відслідковує як просувається голівка, найболючіші моменти, передихую, не кричу... Лікар каже, що робити, як дихати, вдається не одразу... Потрібно тужитись і на світ зявляється наш малючок :))) 17:25 :) як я й хотіла, у пологовому ми були не довго, чоловік каже, що у родзалі провели максимум хв 40-45) Але ж і щастя! Ейфорія переповнювала мене ще декілька днів, тай досі неймовірно тішусь. НАс залишили у родзалі ще на 3 години, здавалось, що за нас забули і це був прекрасний час )
    Який добрий Бог, що дарував нам саме такі пологи і був з нами протягом того всього часу))
     
    • Подобається Подобається x 3
    • мімімі мімімі x 3
  2. Almariel

    Almariel Well-Known Member

  3. Marigold

    Marigold Мама дівчинки-перлинки

  4. Kshusia

    Kshusia Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Наша історія до довгоочікуваного щастя))):girl_tender:
    Мріяти про немовля ми почали ще задовго до нашого одруження, а відгулявши весілля почали інтенсивно планувати. Так як в мене нерегулярні М було досить тяжко…але через 5 місяців ми дізнаємся про чудову новину- //. Це було в жовтні 2012…але наше щастя тривало недовго. На саме Різдво (в мене якраз день народження) почалась темна мазанина, я перше не дала цьому великого значення, та ще й проходила з тим до 9-го числа. Потім рішила піти на УЗД і тут невтішні новини «У вас завмерша вагітність 9-10тижнів»…нашому горю не було меж. І тут вакуумна чиста-страшенна біль, тиждень в лікарні і одні і тіж самі питання «Чому в нас?», «Чому знову нові випробування?». В той же час мої всі подружки почали інтенсивно вагітніти…це вбивало ще більше.
    Після цього місяці неможливості планування, і тут в червні 2013 ми наважуємось ще раз попробувати. 7 місяців проб закінчились нічим… «і знов навкруг мене самі вагітні…чи то просто я скоріше не придавала цьому значення?»
    В грудні 2013 ми рішили провіритись з чоловіком. В мене куча аналізів…не всіх позитивних…а в чоловіка початкова стадія простатиту. Пролікували його і знов стадія очікування. В кінці січня ми рішили простимулювати вагітність Клостилбегітом. Я пішла в аптеку купила всі прописані препарати і чемно чекала початку М щоб почати їх пити. Але вони так і не приходили…тоді я наважилась купити тест і тут довгоочікувані // і один тільки страх з думкками як буде цього разу.
    На щастя моя вагітність проходила добре, без ніяких тушнотливих ранків і поганих аналізів. Але на 27 тижні Христя рішила почистити вікна вдома…а на другий день ще й весілля відгуляти до 5 ранку. Після цього дуже почав твердіти живіт…прийшов тонус. Тоді мене на 5 днів положили на підтримку…все як рукою зняло…і знов щасливі будні очікування малюка.
    По Узд ми мали народитись з 11 по 17 листопада. 11-го числа я прийшла до лікарки на плановий огляд. Та сказала що буду родити десь в 25-их числах….все ще закрито і твердо… направила мене на УЗД щоб переконатись що все добре. УЗДист сказав що буду родити аж 23. І я з хорошим настроєм пішла додому чекати ще два тижні.
    Все почалось в цей же вечір…23 година всі мої сплять, а мене раз чіпив живіт…другий…третій…. І то що 5 хвилин з тривалістю 30сек. Чекала я до 24 год…тоді рішила збудити чоловіка. Він спочатку не повірив,потім був в шоці що «почалось!!!». Тоді ми розбудили моїх батьків і сказати їм про це…ті тоже спочатку невірили…думали видумую…лікарка ж говорила що ще 2 тижні. Коли вже всі переконались що схватки в мене що 5 хв.поїхали в пологовий. Там дежурний мене оглянув і сказав що відкриття тільки один палець, положили мене в палату і сказали чекати. Зранку прийшла моя лікарка, з якою я домовлялась про роди, в 10 взяла мене на крісло і відкриття 3.5. В 11 год.взяли мене на родзал, положили на ліжко і тут почалось…схватки тривали що раз довше…відкриття вже було на 5, а води не відходили, тод мені їх пробили…і тут найгірше…в пологовий поступає дівчина яка тоже домовилась за роди з моєю Г(вона є завідуючою пологового)…так як там був складний випадок то лікарка мене залишає на іншу і йде робити кесареве тамтій дівчині. В мене шок…та що заміняє противна баба, якась така зла… То якраз була десь 13год. Я в надії чекаю що моя все ж таки встигне до мене, в цей момент я думала щоб все тільки довше тривало. На велике диво вона приходить…зразу бере мене на крісло і тут потуги…потуги…потуги…розріз…і ці хвилини щастя, що моя малявка в мене на грудях)) Мені не вірилось до останнього, навіть в дома паро днів що я вже МАМА.
    Загалом я довольна своїми родами…думала буде набагато важче.
    Зараз мій карапуз солодко сопить в колясочці.
     
    Останнє редагування: 7 Грудень 2014
    • Подобається Подобається x 2
    • Інформативно Інформативно x 1
  5. Vittoriya

    Vittoriya Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Ми сьогодні перший раз освоюємо слінг, наразі трикотажний, а тому я маю хвильку часу і вільні дві руки, аби написати довшу розповідь :)
    Почну з далека. Про діток я мріяла давно. Завжди відчувала, що для мене важливим є не кар'єрний зріст, якісь супер досягнення в тому, найбільше для мене досягнення буде-народження і виховання дитини, чи дітей, як Бог дасть. І коли ми одружились я така одразу-ну все, тепер можна. На що отримала від чоловіка неочікувану відповідь, що куди нам зараз, нема як і так далі... Мені якщо чесно було дуже гірко і сумно, бо це значило, що треба свої бажання покласти в коробочку і заховати десь, пересилити себе, змиритися і чекати.. І я так зробила, ну бо ж бажання стати батьками має бути спільним і виваженим, тисненням я б нічого доброго не добилася..
    Так я прочекала рік і тоді знову підняла розмову про те, що куди вже відкладати планування, ще ж невідомо як то нам піде (мала дуже великий страх, що не вдасться нам так легко і одразу.. Може то тому, що моя сестра чекала на своє щастя довгих 12 років). Великого ентузіазму з боку чоловіка я не побачила, але він сказав-добре, живемо та й як Бог дасть, так буде. Конкретно плануванням я б то не назвала, він постійно їздив на гастролі, то вдома, то 2 місяці в роз'їздах, тому я і не знала, чи то нема тому що щось не так, чи то просто ще не час. І так той час проходив, а вагітності не було, одні розчарування, муки, які я переживала суто в собі, дуже довго навіть чоловік не знав про мої переживання.
    Пройшов ще рік, ми переїхали до Польщі і знову ж , ми жили відкрито, але так само покладались лиш на Бога. Минув ще рік і тоді я вирішила вже щось робити. Знайшла лікаря, два місяці походила на фолікулометрію, виявила, що маю підвищений пролактин, почала лікування. І в перший місяць лікування, а це також був місяць до вагітності я зірвалася, вилила чоловіку душу, все, що мене хвилювало, мучило так довго. Якось в той момент здавалося, що то вже якийсь глухий кут і нічого в нас не вийде... І він мене зрозумів, ми дуже гарно поговорили зрештою і я якось відпустила всю ситуацію і от наступного місяця навіть несподівано для себе я побачила на тесті позитивний результат. Я не кричала, не пищала і не скакала :). Я просто подякувала Богу за те, що таки в мені почало розвиватися нове життя і як і всі жінки-почала переживати за все :). Здавала хгл кілька разів, ще тестів робила і так далі.
    Вагітність проходила досить спокійно, лиш отой діабет вагітних трохи зіпсував настрій, але зрештою вийшло на краще, бо завдяки дієті я не набрала надто багато, хоча думаю якби їла до кінця вагітності так, як до 26ого тижня, то цілком могла би :). В 34 тижні лікар мене ошарашує, що шийка катастрофічно коротка-1.5 см і треба лежати. Я перелякалась не на жарт, відлежала чемно і в 37 тижнів лікар сказав, що вагітність доношена, шийка ще скоротилась , голівка вже дуже низько (що я дуже добре відчувала вже) і всьо має пройти скоро і легко. І з такими думками я проходила ще 8 днів. В п'ятницю ми з мамою добре погуляли, я все чула тиск внизу живота, але то вже було навіть звично. Ввечір лягаю спати , ще собі так думаю-от мама вже має на завтра квиток на поїзд до сестри, а якщо я вночі родити буду, що ж робити з мамою? Казати їй їхати? Але ж вона певно не схоче. І з такими думками я лежала і раптом чую щось мене як в промежині заколо і потекло сильно. Я зірвалася з ліжка, розуміючи чітко, що це води, бо текло сильно. Сказала чоловіку, він одразу дуже засуїтився і коли почув, що я ще йду голову мити і наводити всюди порядок, почав на мене тиснути , аби я швиденько то все робила, бо вжее треба їхати. Я не спішила, але бачила чоловікові і мамині перелякані очі і зрозуміла, треба їхати, бо ітак заставлять.
    Приїхали ми в пологовий, туди сюди, подивилися мені відкриття-1 палець... Я в шокові трошки була, але думаю ок, чекаємо. Вже почала відчувати перейми легкі, які посилилися значно, коли мене поклали на ліжко на ктг на годину.. Я то ктг тепер ненавиджу, бо мене отако далі цілий час клали по годині і то були муки... Перейми посилювалися, але періодичності не було жодної, то що 3-4 хвилини, то що 10.. В 9ій ранку мені дивляться відкриття ( мене цілий час оглядали різні акушерки і деякі досить терпимо, ну в міру шийку дивились, а дві тааак там колупалися, що я думала, що здурію... Не знаю чому так)-2 пальці... Я вже холодна.. Мені починають говорити, що треба стимулювати, бо то ж скоро 12 годин як води почали відходити, небезпечно і так далі. Я кажу, що ще почекаю. Скачу на м'ячі під час перейм, присідаю, на унітазі сиджу, в теплому душі парюся.... В 12ій годині дивляться-2.5-3 пальці... Вже кажуть мені, що нема що чекати, треба ставити крапельницю з окситоцином. Я дико засмучена, вже дуже виснажена тими всіма лежаннями на ктг, та й взагалі ніч не спана, а результату нема.. Поставили мені капельницю, знову ктг і то вже пішла жара, на лежачи боліло дико , а діватися від того болю було нікуди. Ні спину помасажувати, ніц. Я лиш страшно стискала руку чоловіка. В такому стані мене переконали на знечулення. Я ревіла, що я слабачка, бо не так то все собі уявляла, але мені то все видавалося вже вічністю.. Знечулення не дуже дало полегшення, принаймні я очікувала більшого. Перейми я далі відчувала, напевно не всю перейму, але отой пік самий болючий ще й як. Бо кожна перейма починалась раптово і одразу сильно і так само раптово зникала. Нарешті мені дозволили встати, я пішла в душ, де хоч трохи, але було легше. Лиш за якийсь час від пари повітря почало бракувати, дихати не було чим, а дихати хотілося під час перейми сильно. Дві години такого знечулення минуло, нову порцію вже не давали, акушерка сказала мені, щоб я повідомила, коли відчую, що тужить. А я вже не розуміла, чи то тужить, чи болить, воно всьо в купу змішалося. Приготували мені крісло, вже ніби відкриття є, але щось там шийка чи не до кінця розгладилась, чи що. Потужилась я кілька разів, каже мені акушерка, що треба ще походити 5 потуг. Відраховувала я кожну так, ніби то їх була сотня :D. І знову на крісло, трохи та шийка не давала пройти голівці, я навіть не знаю скільки потуг на то все пішло. В той момент я зрозуміла, чому так важливо зберегти сили на цей процес, а я вже була ніяка. Акушерка мене підтримувала, казала-от вже голівка йде, сказала, щоб я попробувала, якщо чесно не знаю, що я там відчула, ну але сил то мені дало :). А потім вже пішло такою потужною хвилею, що я лиш пам'ятаю як всі кричать -тримай ще повітря, тримай, ще, ще і бац, кладуть мені на живіт манюню, а вона тільки захникала легенько, зрештою так вона і досі робить :). Чоловіка заставили перерізати пуповину, бо він боявся, а ми вже насолоджувались одне одним і все стало неважливим, лиш вона і її очки, які все пробували відкритися і глянути на мене. Мене звичайно надрізали, хоч я писала папір, що хочу того уникнути, ну але я знаю, що тут вони перестраховуються. Надріз маленький був, заштопали мене швиденько. Мені вже на то все було так всерівно.. Хоча чесно, коли мені акушерки сказали тоді-ще прийдеш за синочком я собі подумала-та ніколи!! :D За день я вже зовсім по-іншому думала, а тепер то взагалі згадую ті дні в пологовому і найбільші емоції-це лиш наша зустріч, наші перші години в палаті на одинці, коли мама і чоловік пішли додому, наше цицяння і спання разом, хоч мама мені наказувала-не бери дитину в ліжко до себе, бо ти виснажена, то небезпечно. Але як я могла спати, коли вона збоку в ліжечку. Я на кожен її кряк зривалась з ліжка і зрештою взяла її до себе і тільки так ми трохи змогли обоє відпочити-вона коло циці, а я коло неї.
    Я не дуже задоволена своїми пологами, в першу чергу я не задоволена собою, ну але що вже зараз зміниш, можна собі лиш зробити певні висновки на майбутнє. Головне, що я отримала доцю, це найщедріший подарунок від Бога. Ще рік тому я й не мріяла , що всього лиш за рік буду отак сидіти і чути її ніжне сопіння.
     
    • Подобається Подобається x 9
    • мімімі мімімі x 2
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  6. natailya

    natailya Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Моя найзаповітніша мрія!
    Планували вагітність ми давно, та все ніяк не получалось, після довгих 8 років лікувань та купи аналізів ми звернулися в клініку Альтернатива за допомогою. За пів року походу в клініку наступає довгоочікувана вагітність, нашій радості немає меж, нарешті ми станемо батьками! Та не так сталося як гадалося, на 8 тижні вагітності я пішла на контрольне УЗД та , як грім серед ясного неба почула слова , що немає серцебиття! Думала що цього горя мені не пережити, запитувала в Бога чому я ? Але твердо вирішила іти до своєї мети і ні перед чим не здаватись.Так через пів року після завмерлої вагітності я почала планувати нову, з Божою допомогою та допомогою Палиги І.Є та Босяк Ю.В я побачила довгоочікувані дві полоски.Вагітність протікала легко, носила я свою лялю 40 тижнів та 5 днів,на 5 день лікар запропонував лягти в лікарню щоб щось вже зі мною робити. Я і не сперечалась, понеділок з ранку я була в пологовому, я поздавала потрібні аналізи та дізнаюсь що в цей момент народжує ще одна пацієнтка мого лікаря і він пропонує щоб сьогодні мною не займатись , я чемно погоджуюсь нехай преділить кожній належну увагу, у вівторок має бути професорський обхід, на який я дуже не хотіла потрапити, мій лікар робив все для того щоб я на нього не попала, цей професор автомато би відправив на кесарські пологи.І так у понеділок я пробула в пологовому просто так, це я так думала до 22:00, коли почалися перші легкі першейми, з сусідкою по палаті сиділи обговорювали пологи ще однієї сусідки , коли я відчула що хапає не так , як завжди, сусідка ще каже можливо будеш народжувати сьогодні, тай полягали ми спати, але схватки мені спади не давали, пролежала я так десь до 1:00, і почала засікати інтервали , вони були що 6 хв. Думаю напевно потрібно йти ло чергового на огляд щоб ше так тихенько в палаті та й не народила, з чим порівняти ж немає, оглянув мене черговий, відкриття 4 пальці сказав йти спати , родити ще не скоро можливо до обіду народжу, але цей біль заснути не давав, не можу скажати , шо він не стерпний , все терпимо, наступав плавно по наростаючій, і час для відпочинку 6 хв мені здавались 20ма, так а пролежала до 3 год і подзвонила до чоловіка щоб приїхав, десь у 4 год прийшов черговий та оглянув мене на ліжку а там бац 8 пальців відкриття і давай мене в род зал народжувати, поки я зпустилась з 3 поверху на 2 (це медінститут) приїхав мій лікар , взяв мене на крісло , пробив води, підключили капельницю з фіз розчином і заставили мене ходити щоб дитина швидше опустилась, а ходити я не хотіла мені було комфортніше лежати , та мій комфорт був на останньому місці, головне шоб лялі було добре, так я і ходила і лихала собачкою, цю собачку я потім два тижні згадувала, губи були такі посохші, що жах, чоловік постійно їх змочував, лікар показав як розтирати спину та мені щось не сподобалось, як це робив чоловік і лікар сам став мені розтирати, так я простояла з лікарем близько 1,5 год. Нарешті мені дозволили лягти і почався потужний процес , який тривав близько 10 хв, 3 потуги і у мене на животі моя донечка , був невеличкий надріз але це все не важливо, коли освідомлюєш , що ти вже мама! Зараз тримаю її на руках, пишу цю історію і думаю, як я жила без неї?
     
    • Подобається Подобається x 4
  7. Natalia

    Natalia Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Історія народження маленького хлопчика Данила
    (історія природніх пологів після кр)
    Це була моя друга успішна вагітність. Про те, що завагітніла, я знала відразу і тест вже робила з упевненістю, що хтось там живе. Про те, що це маленький хлопчик, я знала теж.
    Вагітність пройшла в постійних застудах, фарингітах, а на 23 тижні вже докотилась до гнійної ангіни і відкапування в інфекційній лікарні. Ще я падала з гори в поході ( правда дуже удачно) і мене вдарило струмом. :girl_crazy:
    Про природні пологи я пішла домовлятись в Ів-Фр. Перинатальний центр до Ілик Оксани Дмитрівни. Вона погодилась. В ЖК після 38 тижня я не з»являлась, так як не хотіла опинитись в стаціонарі через рубець на матці. На терміні 39т і 4 дні на узд констатували рубець 3.9 мм в найтоншому місці ( з протилежної сторони був 5 мм), лякали 2-разовим обвиттям, і великою вагою і головою в дитини. Одним словом в мене склалось враження, що перинатолог з узд-кабінету по-всякому намагалась відговорити мене від пп. Після огляду моя лікарка розповіла про те, що матка вільно пропускає 1 палець і шийка дуже тонка – менше 1 см. Сказала, що чекати нам ще від 1 дня до тижня. Домовились, що в 40т. я лягаю і в 40т і 4 дні мене кесар ять, якщо не народжую. Я запевнила, що буду родити 24.11 ( в 40т і 3дні)
    В 40 т почала потрохи відходити пробка. Тренувальні перейми розпочались 23.11 в 8 ранку. Це була неділя. Моя лікарка ввечері заглянула поцікавитись як справи. Я відповіла, що все добре, але, мабуть, ми сьогодні ще не прощаємось. В 00:30 пішла до акушерки, бо перейми стали більш-менш регулярні – кожних 7 хв і 30-40 секунд. В 1:00 мене оглянув черговий лікар і сказав про відкриття 3 см . Я дуже засмутилась – весь день мучить, а відкриття лише на 1 см ( 2 см вже тиждень як було).
    Подзвонила до своєї лікарки. Сказала пострибати на м»ячику до її приїзду – стрибаю. Перейми досить терпимі. Приїхала лікарка перед 3 годиною. Відкриття – 5-6 см. Її приїзд дуже заспокоїв. Схватки стали що5-хв по 1-хв і менш болючі. Сказали лежати – приглушили світло, поговорили, заспокоїли. Лежала до повного відкриття (десь до 8 години). Схватки переносились досить легко (порівняно з моїми попередніми безводними – як тренувальні).В 7 годині вийшла пробка. В 8 годині повне відкриття – пробили води. Виявляється рубець нам вже не страшний. В 8:30 починаємо тренуватись тужитись. Тренувались 1 годину. Досить сильно болів поперек. В 9:30 мою лікарку дуже нагально забирають на похорон і залишають мене з іншим лікарем. Він дуже добре пояснив як тужитись. Тужились ми з ним ще біля години. Уже голівка дитини була при виході, коли почало падати серцебиття. На 3 переймах відновлювалось, а після 4-0ї впало до 60 і практично не відновлювалось. Тоді і прийшлось трохи надрізати. Після епізіо, за 2 перейми 24.11 ( як і планувалось :girl_wink:) о 9:45 народився мій хлопчик – 3470 г і 52 см. Поставили мені його на живіт – а мені й не віриться: невже це сталось?! Всі вже досить розслабились, жартували і знайомились, коли я бачу як лікар міняється на лиці – хтось питає: що це??? Лікар : «матка». І тут така картина: кров чи щось дуже схоже ллється фонтаном вверх – лікар затуляє рукою, а воно всерівно бризкає йому крізь руки. Лікар кричить «наркоз, наркоз… чого так довго?»… За ту хвилину, до того як подіяв наркоз, я вспіла попрощатись з життям і подумати яка ж я дурепа і що я наробила… Прийшовши до себе, я дізналась, що було щільне прикріплення плаценти і все зі мною і моєю маткою в порядку. Ще що розривів нема, і якби не падало серцебиття в дитинки не було б і епізіо.
    Що я можу сказати про свої пологи – для мене вони були ідеальні до моменту відходження плаценти – там я добряче перелякалась. Я відчувала себе ніби я народжую вдома, а пологи приймають рідні для мене люди. Ніхто нічого поспішного і лишнього не робив. Спасибі їм велике –Ілик Оксані Дмитрівній і Голяку Ярославу Миколайовичу.
    Природні пологи, порівняно з кр, - це казка і велике диво.
     
    • Зе бест! Зе бест! x 4
    • Подобається Подобається x 3
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  8. Milli

    Milli Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Ось і я вирішила написати свою історію, хоч пройшло вже 5 місяці, але таке відчуття ніби я вчора народила свою лялю. Порівнявши мої перші роди з другими я зрозуміла, що вдруге було для мене набагато легше родити, хоч і мене страшили КР.
    Про другу дитину я почала думати вже після того як моєму синочкові минув рочок, я мріяла про маленьку принцесу, бантики і платтячка.
    Коли ми почали планувати я думала, що все получиться з першого разу, але планування затягнулось на пів року, коли я зробила перший тест полоски були ледь помітні і вирішила чоловікові нічого не казати, хоча я вже знала, що через 9 місяців у мене народиться доця. Тести я робила через день (7 штук) і всі полоски були ледь помітні, але через 2 тижні після затримки таки показались мені дві жирні \\. Коли чоловік прийшов з роботи я тест вирішила покласти йому в ноутбук, побачивши його він був дуже щасливий.
    Вагітність проходила легко, але я дуже преживала, що щось може статися і довгий час приховувала вагітність від рідних.
    На 20 тижні я з чоловіком пішла на УЗД і там нам сказали, що у нас буде дівчинка, але ж я і до того знала, що в моєму животику росте маленька принцеса. До 40 тижня було все добре, але коли я прийшла в ЖК мене вирішили покласти в патологію, бо бачте термін вийшов, я відмовилась. Лікар у якої я хотіла народжувати була ще у відпустці і я мусіла шукати іншого лікаря.
    Коли я слухала розповіді про пологи своїх подруг, які казали, що все було скоро і легко я теж почала настроюватись на легкі пологи. Але не тут то було. За 5 днів до родів я прийшла в пологовий на огляд до лікаря, він сказав, що все добре, але хоче щоб я записала КТГ,бо щось серцебиття монотонне. В цей час моя ляля спала і мало рухалася і лікар після КТГ направив мене на біопрофіль. Та добра тьотя яка робила КТГ крім біопрофілю вирішила подивитись чи є обвиття і тут як сніг на голову каже: "3 разове, ой ні-ні 4 разове обвиття кругом шиї, але не туге". Вийшовши з кабінету я почала плакати, ну думаю все приїхали, зараз мене положать в патологію, а тоді мені операційна світить. Дзвоню до лікаря і розказую, а він каже: " Не переживай, сама родиш, але треба лягти в патологію щоб трошки покапати і поспостерігати", ну я звісно втішилась, але у мене було тільки 2 пальці відкриття, і я почала сумніватись.Коли я лягла, заодно вирішили поколоти фолікулін з но-шпою та окситоцин щоб шийка розмякшилась і почала відкриватись. Але з моїм то щастям, то всьо лікування не подіяло. Деякі лікарі як побачили 4 разове обвиття сказали зразу ж кесерити, на що я вперто казала, що сама народжу. На 4 день лікування я знову пішла на біопрофіль, і от лежу я на кушетці і тут мені узедист каже, що водів майже нема, я в шоці питаю-"Як нема", а вона каже:- "Ти напевне не замітила як вони витекли!" Я зразу згадала, що була в душі і мені здалося, що щось потекло, але потім забула про це. Лікар після цього вирішив почекати ще до 23 липня, ну а вдруг почнуться роди самі, але я знала, що за добу нічого не змінеться. Зранку 23 мені дали "чарівну таблетку", прокололи плідний міхур після чого не виявили навіть 100 грам навколоплідних вод, відкапали баночку "цілющих" ліків причепили датчик контролю серцебиття і мене понесло. Подзвонила я до чоловіка, кажу, що нині я народжу- "Приїзджай в роддом", а він каже: "Не може бути", я йому пояснювала, що треба їхати, бо я вже в родзалі, а він кваже, ще почекаєм, ну може то хибна тривога.:) Спочатку схватки були легенькі, (я вже забула як це родити), але з кожною годиною вони посилювалися, але схватки були терпимі, першого разу набагато тяжче було. Я трохи ходила, трохи на м'ячі сиділа, але мені було краще лежати хоча лікар казав щоб я ходила, бо так голівка скорше опускатися. Добре, що зі мною був чоловік, а то ні акушерка, ні санітарка коло мене не ходили. Десь о 13.00 мене оглянули і потішили:) - 4 пальці відкриття, ну думаю ще трошки. А десь через 2 години мене почали страшити, що краще зробити КР, бо з дитиную може щось статися, але на той момент мозги у мене відключилися і я вперто стояла на своєму. О 16.00 зібралися лікарі (чоловік 6, напевне думали, що кіно будуть показувати) вирішувати мою долю, знову огляд- 6 пальців, я зраділа, бо в операційну вирішили не везти, ше кажуть не скоро, треба ще трохи почекати. А акушерка знала як потішити кеже креще б прокесерили і не мучилися з нею. Лікар мені все пояснив і відійшов на деякий час.Я почала переживати бо мене після огляду почало все боліти і я вирішила лягти на той "вертольот", десь за 30 хв чую мене починає "перти", я прошу чоловіка покликати акушерку, але нікого нема, всі кудись вийшли, а боліло мене страшно, ну думаю ще трошки, прибігає акушерка питає: -"Що таке", а я їй кажу: -"що народжую", а вона: - "та не може бути" і тицяє мені два пальці і каже ще ні, я кажу, що не може бути бо мене вже тисне, але відійшовши викликає лікаря. За хвилину лікар прибігає і починає розказувати як я маю дихати, бо вже настав "час пік", я добре зосередилася і за 3 потуги народила доню. Петлі пуповини зняли і поклали мені моє чудо на живіт і тут я про все забула, бо почуття радості мене переповнювало. За декілька хвелин її взяли щоб одіти і дати подихати трошки киснем, а за той час народилась плайцента і почали штопати шийку (наклали 3 шви, бо шийка була не згладжена і трохи туга і трісла), епізіо мені не робили, хоча та акушерка під час родів кричала:- "Ріжте", а лікар казав, що не треба, бо дитина і так проходить.
    В цей день я казала, що більше не хочу дітей, але через годину я сказала, що через деякий час я знову до них прийду!
    Це таке щастя притулити до себе маленьку лялю, яка тихенько спить на руках і яку хочеться завжди цьомати в її солодкі щічки.
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Зе бест! Зе бест! x 2
  9. Montmartre

    Montmartre Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи

    Коротенька історія про домашні пологи.

    Свідомо наважитись на домашні пологи я не могла, тому чемно вибрала собі лікаря на Джамбула і очікувала дати пологів котра припадала на 1-4 січня. 2 тижні перед тим почались тягучі виділення, ну і скорочення матки без больових відчутів (типу тонус) 5 днів до пологів були тренувальні перейми в ночі котрі з ранку пропали безслідно. 31 грудня зранку піднивав живіт зовсім ненавязливо і недовго. Новий рік зустріли. 1 січня до пізна мали гостей, гості поїхали в 23:30 ми пішли спати. І в першій ночі з 1 на 2 січня відійшли води ))) я подумала, ура класно)) скоро народим! мужу скажа прасувати собі одяг на пологи. Сама пішла в ванну митись розраховуючи на ті 4-6 годин при других пологах. боялась що пропаде родова діяльність і кожну перейму я чемно перечікувала, були вони нерегулярні але темп і сила перейм наростала. А потім перейми стали дууууже болісні і я не встигала збиратись в пб, і єдиним моментом коли менше боліло під час перейми це коли я пробувала тужитись (я собі не усвідомлювала що це САМЕ ТІ потуги і що зараз народжу, просто думала що це собі отак переборюю біль) Неочікувано відчула вставлену в таз голівку котра обмежувала мої рухи і зрозуміла шо пб нам не світить. Покликала мужа- він каже голівку видно))) я кажу ну тоді лови))) і за наступні 2 потуги народилась наша Доця в 1:45!!! Перше голова, потім плечики і все решта! Відразу закричала. Ми були в шоці! Навіть година не пройшла після відходження вод. Потім плацента народилась, і ми викликали швидку. В пб так і не поїхали. :girl_wink:
     
    • Подобається Подобається x 21
    • Зе бест! Зе бест! x 8
    • мімімі мімімі x 1
  10. Deidra

    Deidra Well-Known Member


    Зрештою, коли хвилинні перейми з інтервалом у 5-7 хвилин ішли уже більше 2ох годин, я подзвонила лікарю і домовилася, що за годинку буду в приймальному. Годинку затягнули трішки, зустріли новий рік бокалами з водичкою і о 00:10 уже гріли авто. Доїхали до Мечнікова легко і просто: я лежала, дихала, і коментувала світлофори о_О Муж довів до приймального і побіг за сумками. А я передихувала, а в перервах оформлялася
    Оглянути мене спустилася черговий лікар, оглядала на кушетці і взагалі безболісно. Тоді мене і обрадували відкриттям в 5 см. Потім я переодягаюся в оглядовій, чоловік на порозі приймальної. Він ще в проміжках встиг сумки з одягом моїм позаносити в машину.
    Завели нас в родзал на 4ому поверсі (його вибрала наша лікар). Там акушерка накрила нашим простирадлом крісло, постелила пелюшку, забрала дитячі речі. Всі сумки, крім тої, що "на пологи", поховали в тумбу. Мене відправили в туалет, чоловіка в аптеку по пакет "на пологи" з ідентифікатором - іменем нашого лікаря. Поки я повернулася в пологовий зал - уже була наша лікар. Оглянула - відкриття 8 см, голівка не вставилася. Лікар каже, що оскільки у мене багатовіддя, а голівка не вставлена, то треба підключити крапельницю на 15 хв і зробити амніотомію. Я впираюся - дуже не хочу перейм під крапельницею. Лікар говорить про ризик випадіння пуповини і ще щось.. Я погоджуюся, бо мені то звучало як наступний алгоритм: окситоцин спричинить сильніші перейми, голівка вставиться, тоді можна буде пробити води, а далі мені дадуть самій переживати перейми - без крапельниці. Лежати вже на цьому моменті було некомфортно - хотілося висіти і стояти. Інтервал між переймами був десь 3 хв, тривалість по хвилині. Під крапельницею лежати було ще важче, біль від перейм став дійсно болем. Чоловік тримав за руку, клав долоню на чоло - так ставало легше. Крапельниця стояла 15 хвилин. Міхур тріснув сам десь по закінченню тих 15 хв і лікар уже просто "спустила води" (в процесі біль зникав взагалі). Акушерка тим часом надавлювала ліктем на верх живота як показала їй лікар. Не знаю, скільки вод має бути в нормі, але текло з мене багато.
    І десь на цьому етапі моє дитя вирішило сховатися на своє звичне місце - під ребра. Я кажу, що мені дитинка тисне - а мені міряють тиск о_О
    Одним словом, води спустили, живіт вееееликий і далі, дитина не закріпилася. Але з крісла мене випустили. Стояти вже я не могла - сіла на м*яч біля шведської стінки (в якої прокручувалися перекладини), сперлася на чоловіка (він у позі зю наді мною) і так пересиджувала перейми. Я вже мало що могла аналізувати, але чоловік засікав перейми - вони стали менше хвилини. Якийсь час дали мені покататися на тому м*ячику, а потім знов поклали під крапельницю: бо мої перейми недостатньо сильні.
    За дві години під крапельницею ситуація з вставленням не змінилася аніскілечки. Весь той час мене накривало надзвичайно сильними переймами між якими я іноді відрубалася в напівдрьому. Відпускати чоловіка не хотіла, та він і не рвався. Так само весь час мене оглядали: моя лікар, чергова, ще хтось, здається. Найважче було лягти рівно, щоб вони могли провести огляд - мною аж трусило. Ще протягом всього часу по трохи підтікали води (скільки ж їх там було?!). Я різко вдихала і довго видихала всі дві години, на скільки мене вистачало. Тужитися не дозволяли, та мене і не тужило. Під кінець того періоду чула розмови про великий плід. Сама думала, що сил на потужний період, якщо він зрештою настане, у мене може не вистачити.
    Були ще огляди, чула телефонні дзвінки нашої лікарки начмеду, розмови про КР. На КР я погодилася, документи підписала, крапельницю відключили. Асистувати буде чергова лікар - то мене чомусь заспокоювало. Чоловіка послали за пакетом медикаментів на КР. Без нього важко було переходити з крісла на каталку, адже мною почало ще більше трусити. Потім ще один "челендж": вилізти на операційний стіл - стільниця мені вище пояса, в мене перейми, мною трусить. Анестезіолог, добра душа, змилувався і сказав підставити мені якусь табуреточку. Допомогли зняти сорочку. Всі підгянають анестезіолога... Як прокинулася, дивувалася, чому то не було "галюнів".
    Мій синок народився в операційній о 5-50, через 20 хвилин після того, як мене туди завезли. 3,900 кг, 55 см, 8/9 по Апгар. В документах пише: лобне вставлення. Його, уже одягненого, виклали тату на животик в постопераційній палаті. У малюка було надавлено на чолі і під носиком, але то швидко минуло. А я очнулася від наркозу десь о 8ій ранку. Мені майже відразу принесли сина і приклали до грудей (правда, лише до одної і не більше 15 хв - "бо соски повитягує" о_О).
    Мені дуже і дуже шкода, що я не змогла народити своє дитя. І ще мені, уже мамі, дуже цікаво: як то - пологи? А перейми - то не страшно ;)
     
    • Подобається Подобається x 30
    • Зе бест! Зе бест! x 6
  11. Maksli

    Maksli Well-Known Member

    Наша друга історія народження синочка настільки швидка і коротка, що зразу навіть не хотілось про неї писати, але трошки часу минуло , то думаю може знадобиться комусь.
    трошки передісторії:
    Трошки більше як рік назад я побачила дві смужки на тесті про вагітність. Що я тоді відчувала, навіть не знаю. було і радісно і трохи страшно і щаслива була і лячно було через малу різницю між дітками, одним словом, вагітність була несподіваною.
    Пройшло трошки часу, підтримка чоловіка і власна переоцінка ситуації зробили свою справу - я насолоджувалась вагітністю, а вагітність проходила просто чудово, до речі, як і перша!
    Саме тоді в голові мені крутилась думка, якщо Бог дає діток, тож дасть сили, здоров*я, розуміння, терпіння і можливість щоб їх добре виховати.

    Отже закінчувався 39-й т.в. 5 вересня ввечері я щось не дуже добре себе почувала, попросила чоловіка, щоб він сам пішов з синочком погуляти, а я трохи відпочину. чоловік вже зібрався, а от синочок почав вередувати, що хоче з мамою, що я маю теж на двір йти. Трохи не хотячи, але я зібралась. Вечір був дуже теплим і чудово ми погуляли. Зустріли багато знайомих, які мені говорили, що вже пора бузька за ноги лапати, а я ще тут ходжу-катуляюсь...:girl_haha:
    добре нагулявшись ми повернулись додому, я зразу ж пішла спати, бо була геть знесилена, то було десь 22 год.

    Вночі 3:15 я прокинулась від болю в пепереку, пішла в туалет, минулося, ніби заснула, через деякий час хвилин так за 15 знову відчула, що ниє поперек, полежала, минулося, а я так вперто намагалась заснути, що навіть зразу не докумекала що то перейми.:connie_pull-pigtail так минула десь година, а інтенсивність перейм зростала. десь по 4-й ранку організм почав "чистку", за наступні пів години я була в туалеті по великому 4 рази. Перед 5-ю, розбудила чоловіка, ми ще почекали 2-3 перейми, зрозуміли, що тягнути нема куди, бо інтервал між переймами десь 7-10 хв. Зразу ж подзвонила до брата, він приїхав, щоб з синочком побути, а ми з чоловіком спокійно поїхали в пологовий. О 6-й ранку ми виїхали з дому. По дорозі в пологовий перейми почались зовсім не регулярними, то 7-8 хв., то 4 хв. В пологовий приїхали о 6:30, поки не прийшла чергова лікарка, то я думала, що народжу в приймальному, так довго вони то все робили. А як подивилась чергова, то аж забігали :girl_haha: оформили мене о 6:55 і зразу в пологовий зал, на той час перейми йшли так конкретно, вже що 3-4 хв. Як виявилось приїхала я з відкриттям 8 см.
    Зайшли в пологовий зал, зразу ж прийшла лікарка в якої я стояла на обліку і з якою планувала народжувати. Подивилась мене сказала будемо пробивати води води були чисті. але от парадокс, води "злили", а перейми припинилися. я з чоловіком ще почала жартувати, що даремно так рано приїхали і так спішили, можна було ще трохи поспати вдома і людям дати відпочити. той "безпереймовий" період був десь хвилин 10-15, зато потім як хапануло і то так конкретно, була довга перейма і сильніша ніж до того, за нею ще одна буквально за 1 чи 2 хв. і зразу ж почало тужити під час перейми. я відчула, як вставилась голівка і вже пішла потуга, лікарка швиденько закликала акушерку. Одна потуга і народилась голівка ще одна потуга і я зразу ж відчула полегшення і як мені на живіт виклали тепленький чорнявий комочок - нашого синочка.
    сталось це о 7:35, 6 вересня.
    навіть не могла собі подумати, що весь період пологів від відчуття перейм і до народження малесенького чуда займе трохи більше 4-х годин. Цього разу пологи пройшли трохи легше і краще ніж першого разу ну і при перших пологах, я порвалась і були шви, не можна було сідати два тижні, а цього разу було лише 2-і тріщини, які не чіпали, сказала лікарка, що самі затягнуться за 3-4 дні.
    Щиро бажаю всім пузатикам легких та швидких пологів і позитивних спогадів після.
     
    • Подобається Подобається x 50
    • Зе бест! Зе бест! x 4
    • мімімі мімімі x 4
  12. GIS

    GIS Well-Known Member

    Нарешті і я дозріла розповісти про свої пологи!)

    ПДП на 14 вересня, мій день народження 17, чоловік просить змилостивитись і не робити попадалово на подарунки в один місяць, наша Софі,(а вирішено було одноголосно якщо дівчинка -Софія, якщо хлопчик -Максим(ми були дуже здивовані з чоловіком, що то найпопулярніші імена!)), так от наша Софі все чекала... і ми з нею...було вже мега важко, ноги як колоди, а Софі все не спішила до нас ! Мій Лікар дав ще тиждень після пдп, потім ще вихідні...і в понеділок в паталогію з чемоданами..я плачу в душі і прошу доню виходити, вже місяць сплю на одноразовій пеленці під простинькою))), використовували ми з мужем всі можливі способи для пришвидчення...ні... не хоче Со виходити! В понеділок я з сумкою і великими очима в приймальному! ( бідкаюсь, що ж я там робитиму, класика 50 грн.на відділення, 20 для прослуховування серцебиття і 50 на узд, яких я не дала бо вже немала, чеснокажучи мала на меті нікому ніц не давати, тому майже немала грошей з собою. Полежала я там декілька днів, лікар мій приходив щодня питав що там... дзвонила і гінеколог, а вона в мене Надія, питала чи ні, кажу ні, хотіла вас вітати і казати щоб ви меге вітали(все надіялась Софі прийде на свої іменини) але не тут то було ! І от вже 30 числа п'ю касторку-ноль, ходжу на 4 поверх до каплички молитись - "ну чому не починається?!" Плачу. Мій лікар каже шо певне будемо пробувати легку стимуляцію, якийсь там гель...погоджуюсь, він мені авторитет., плачу, все по колу.
    Але завтра 1 числа - середа, а отже Маркін!) Він, ясна річ не від світу сього, щупає 2-ма пальцями(згадую що тут про нього розказували і леди стримуюсь щоб не ляпнути щось типу "як ваші справи, скільки зара за роди платять?!"))) Я така коли нервуюсь то валяю дурака і ржу! Стримуюсь, але уявляю як питаюсь таке і мене виводять під руки, бо як я сміла так до НЬОГО. Він бере і мене в тому числі на крісло, вже нічого не бачу ні купи інтернів ні лікарів, чемно розслабляюсь і чую: "щільність кісток, високо, консиліум" і бурмотіння на діалекті лікарському. Все.Консиліум.Кесарево.От що вирішуватимуть! Виходжу, плачу, дівчата заспокоюють, вдіваюсь, виходжу, ходжу по вулиці дзвоню мамі і чоловіку, реву... після обіду мій лікар дивиться мене теж і каже так і так, ми вирішили на консиліумі - проколюємо міхур, ні-то стимулюємо-ні то кс. Я вважаю то виправдано, будем молитись. Я йому вірю, молюсь. На 8 ранку я побрита і зібрана йду в родзал, проколюють води не ідеальні каже лікар але і не зелені, не темні. Мені -хоч би хни! Ходжу...приходить чоловік, мені ставлять капельницю, і тууууут... жесть...в мене були ниркові коліки, то дуже боляче, але цеееее?!! Болять аж щелепи так стискаю, і рука в чоловіка певне теж. А рухатись неможна, лише лежачи на боці...враження що болить шо 4 хв., і майже тужить... приходить лікар, перевертаюсь на спиту-зовсім не болить, він дивиться-каже майже нічого... жесть думаю як тоді ЧОГО буде?! Ше годину і я вже думаю нехай вже прийде , нехай вже скаже чи прогрес чи кс! Приходить, чекає схватки в мені пальцями...ні каже, слабо,...можемо з вами мучитись 12 годин, але високо плід, кістки щільні і діяльність не ахті, я рекомендую кс, даю час подумати, ми з чоловіком 3 хв. самі і вирішуєм, що не зря ж ми лікаря вибирали?! Погоджуємось, і потім швиииидко, крісло каталка, чоловік збирає речі, анестезіолог йде з ним за ліками, в мене все ще схватки, ліфт, операційна, лампи ті ...бр... дочка Верхівської, питаю - асестуєте? -"угу"., з права намальовується анестезіолог, питає щось, в нього кльова шапочка, неординарна, операційні сестри між собою щось шу-шу, кажу хочу пісяти, а ви, каже сестра, вже пісяєте, дивиться на трубочку, кльово думаю я, все тааак природньо далі нема куда)))). Заходить лікар, тоже кльова шапочка, кажу "ви прям як в Анатомії Грей", вроді сміялись..анестезіолог каже щось сестрі, скількі кубіків чи щось таке, і мені маску "то кисень, для дитинки"...ага думаю, кисень, брехло...але все ж дихаю. Все. 13:20 моя Со з'явилась на світ. Ніц не пам'ятаю, в палаті чоловік і мацьопу потім показали, принесли на хвилю, кажу не догодовуйте в мене є молозиво! І ше точно пам'ятаю конче хотіла вже і зара бачити Надіжка бо мені Апгар тре знати, вумна! О...потім тоже трохи туману і далі вже пріколи з тиском, довго не виписували і таке всяке...але то фі...ня, я ше виявляється після операції лікарю перераховувала шо мені таке тре і можна вколоти, бо болить, всі препарати що знала, кетолонг, кетонов))) от так моя Со не хтіла бути без мами. А вона в мене 4100 і 56 см. І слава Богу шо послухалась все-таки лікаря, бо справді були щільні кісточки і казав потім лікар проблематично було б...давили б певне чи тягнули( то я вже так думаю, не лікар). От так, прошу не кидати тапками, наголошую на тому, що я вумна, аде лікар мій для мене був авторитетом. Не вийшло пп, ну що вдієш, на все Божа воля!
     
    Останнє редагування: 22 Лютий 2015
    • Подобається Подобається x 34
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  13. Марта2

    Марта2 Well-Known Member

    Дуже розказувати нема що, так як самі пологи тривали 1,45хв, але для того, щоб самій за роки не забути, я все ж напишу.:girl_smile:
    Термін мала на 24 квітня, але мене лікарка переконувала, що я народжу швидше терміну, так як другі пологи, голівка дуже низько, сильні спазми ще з 30т(були такими сильними, що не хапало тільки коли лежала). Тому під впливом отих "каркань" я й сама подумала:"а може й так?", ще з 38т я мало не щодень "родила", то так підозріло кольне, то так не так ниє,:girl_crazy: хоча десь знала, що то буде навіть пізніше дати Х. Я й в принципі не хотіла народжувати раніше, ну хоча б по Великодню, все просила малечу посидіти. Сподобала собі дати 20 і 22, але так смішно вийшло, що у ті дні мали ДН не самі позитивні особи історії(Гітлер і Ленін), ми з лікарем навіть жартували, що певне родити не буду в ті дні, бо ж така справа:girl_haha:, а він мені у відповідь казав, щоб я хоча б до свого ДН встигла(20травня):girl_crazy:
    Після числа 22 мене почало крити, я себе відчувала такою"важкою", прийшло тепло, з одягом напряг, а в дома сидіти - це не про мене, я вже думала, що я буду перша вічновагітна жінка:girl_in_dreams:. 29 квітня дуже зіпсувалася погода, мене дико боліли тазові кості, а особливо симфіз, ходити практично було неможливо, але я тому значення не надала, бо на протязі всієї вагітності мала таку проблемку, та й ще списувала то все на зміну погоди. Ввечері нас мама запросила на вечерю, та й сказала жартома: "Ходи, зробимо тобі проводи в ПБ:)))" Я ще собі дозволили стаканчик сухарика до м"яса і ми поїхали до дому. Рано 30 квітня, я прокинулась з таким дивним відчуттям, типу 7 чуття, що треба позвонити і показатись лікарю, бо то ж вихідні, та й ми домовлялись зустрітись. Приїхали ми з мужом в ПБ, лікар огля
    нув і сказав: "О, кицюня та ти в родах, 3 пальці відкриття, йдем пробивати води, і ти зараз народиш!" Тут мене як скував страх, я в паніці кажу, що ні я не хочу, хочу щоб само....І тут у нас виник так сказати конфлікт, почалося пояснювання з боку лікаря, що води самі можуть і не відійти, а почала розказувати всі можливі сценарії перебігу пологів, при лишіх маніпуляціях.:facepalm: Короче, я пішла чекати відходження вод, або ж повного відкриття. Погуляли ми по місту, чоловік запросив на морозиво:))), а потім я його відправила до дому. Десь пів на 7 мене хапанув сильний спазм, що аж розігнутись не могла, тоді позвонила до свого лікаря, він прийшов за 5 хв, оглянув мене, сказав що відкриття на 4і пів вальця, що будемо робити? Я дала добро на прокол пузиря. А води ж то було, мама дарагая, з мене текло як з крану на всю потужність, такі калюжі були капец... Сталося це 18,45. Гуляла я по родзалі, фоткалась, :) позвонила своїм, щоб їхали до мене. За хв 20 після амніотопії я почала відчувати спазми з легким ниттям, я все ходила і чекала наростання болю, але воно все якось терпимо було, а от останні дві перед потугами були вже такі, як пишуть дівчата: "Жееесть болючі":rock:
    І тут прийшли потуги, зайняли вони 10 хв, але то були самі важкі за всі два рази, коли я народжувала, а причиною був той мій симфіз, який таааак дико мене болів, через те я й тужитись не могла нормально. Все було як в тумані, тільки чула: давай-давай-давай, і потім ООООО,стоп, давай знову, і хлюп, о єєєєєс :yahoo: На годиннику 20.30. Моя цьопа, моя квіточка, моє золотко на пузіку і плаче, я так міцно її притулила і лакарка замітила що вона сміється:girl_in_love:, ще казала: "шкода що фотоапарата нема для знимки" Процес маніпуляцій "там" я опущу, але скажу, що я не мала ні тріщин, ні розривів, ні розрізів, навіть старий рубець лишився цілим, і трохи ужасу було з тим гудзом на пуповині. Як сказала акушерка: "Мартуська, ти молодець, бач, гарно слухалась нас і піпіська ціла:girl_haha:"
    Зважили і поміряли нашу дівчинку, і того 3850гр і 56 см тотальної ніжності і любові. Я була мяко кажучи чуток шокована таким параметрам, бо з моїм то зміром пуза, я не уявляла де ж вона там помістилась, та ще й багатовіддя....Лікар жартував, що у мене двійне дно:girl_haha:
    Ще додам, що партнерських пологів я не хотіла, чоловік з мамою і стришим сином були за дверима, по черзі намагались зайти до мене, але я їх всіх виганяла, то потім вони стояли в дверях, так щоб я не бачила їх( дитину медсестра забрала, щось там йому показувала:) )))) А коли мене вже з того крісла переклали на ліжко, вони всі зайшли, навіть мого синочка пустили і відразу дали йому сестричку на руки, аааааа яке ж то щастя!
    І в підсумку додам, що все було так як я хотіла, швидко, легко і природньо. Кожного вечора дякую Богу за таке щастя, за свою сім"ю.
     
    Останнє редагування: 22 Травень 2015
    • Подобається Подобається x 41
    • Зе бест! Зе бест! x 19
    • мімімі мімімі x 7
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  14. shokoladochka

    shokoladochka Well-Known Member

    Поділюся і я своїми пологами)! Планувала я родити в Луцьку чомусь вибрала їхній роддом, бо Львівські мене лякали) а ще начиталася за Мечнікова хоча і так там не планувала родити бо він справив на мене негативні враження коли я там на збереженні лежала. Дату родів мені призначили після 20-23 січня) а оскільки всі жінки в моїй сім’ї переношували то я вирішила що зі мною буде аналогічно) сумки спакувала і 15 січня намірилася їхати в Луцьк, мала знятися з обліку в своїй поліклініці і стати і стати в Луцьку і ЖК. Але не так сталося як гадалося 11 січня і 02/30 ночі в мене відійшли води що було не сподіванкою адже я думала що в мене все буде як у мами і сестер почнеться з схваток)))... звісно я зраділа і зразу занепокоїлася бо в Луцьк їхати вже не варіант ( то я швиденько покупалася) вділася, чоловік зробив чай і канапки і ми поїхали в Мед інститут. Приїхавши нас оформили в приймальному) виявилося що в обмінці не вся інформація і нема вписаних останніх відвідин до лікаря, узд, і ще чогось але я частину мала копії аналізів. Приймала мене чергова бригада з відкриттям 3-4 см . Перевели в родзал де почалися сильні і часті схватки сказали ходити, на м’ячику сидіти (показали як) і стояти але в перед нагинатися не дозволяли( дуже допоміг чоловік) він постійно масажував спинку і відповідав на всі запитання лікарів, рахував час між схватками бо я реально не усвідомлювала біль був сильний і не стерпний( прийшла 10 год дня, і на зміну вийшла нова бригада, почали говорити що потрібно ставити капельницю ми спочатку не хотіли, але біль переміг, вкололи мені стимулююче бо дуже повільно йшло відкриття а води відійшли вже давненько( і після того почалося) я половини не пам’ятаю бо була сильно виснажена і зовсім не спала(. І тут почалися потуги і сильно дуже але сказали терпіти і передихувати( це бо не просто, але в порівнянні з схватками не так болісно то я чемно терпіла і передихувала і досить довго це було і до мене так ніхто не йшов бо в іншому залі були кесарські роди і вони всі бігали( туди( потім прибігли до мене) я так втішилася))) і почала тужитися) але в мене були сухі проходи я не могла народити голівку( і потуги все ставали коротші і слабші( тут залили мене олійкою і трішки натисли на живіт ( я не хотіла цього але бачила що акушерка переживає і всі якісь дуже перелякані то промовчала...головне щоб з малою все добре було ) тут родилася голівка і в мене пропали потуги((( тіло я сама вже тужилася без них) і як мою лялю поклали на мене то забула про все що було до того) що був якісь біль(. Полежала моя малеча трошки на мені потім її взяли важити і витерти) татко не відходив від неї і пильнував весь процес). Потім пішов 3 процес родів( єдине зле що мене трошки надрізали несильно але зашивали наживо( я цілі схватки і роди ніразу не пискнула а тут хотілося кричати так наче мене ріжуть(((...2 години ми любувалися з чоловіком нашою донею) потім перевели мене в палату). Хочу сказати за все перебування я чекала що від мене будуть чогось вимагати, будуть придиратися до дитини чи шукати хвороби... але лікарі відносилися дуже гарно і приходили до мене так само часто як і ті з якими домовлялися) дитяча лікарка була дуже хороша по кілька раз забігала і всі без проблем виписали нас обох. Я була 3 дні застала кожного дня різну зміну, дуже вразило що дитячі медсестри часто приходили, особливо вночі помагали, все показали, як дитину прикласти до груді і допомагали заспокоїти маля) так само і акушерки які були на зміні показали як масажувати груди постійно міряли температуру все питали про самопочуття і відповідали на всі питання. Я нічого не платила) тільки на виписку дала дитячій медсестрі) і то сама прийняла таке рішення ніхто нічого не вимагав що вразило бо готовилася до гіршого(. Так що бавимося зараз з малечою!)
     
    • Подобається Подобається x 30
  15. Oddly

    Oddly Well-Known Member


    Отже, третя вагітність.
    Протікала нормально, були всякі дрібні нюанси, а до недрібних ми готувалися завчасно - схильність до гестозу, до підвищення тиску намагалися попередити і ретельно слідкувати за всім цим.
    Ближче до кінця мене найбільше стало турбувати лише одне питання - де народжувати, бо попадала на міжсезоння відкриття-закриття пологових.
    За терміном логічно визначилася з конкретним пологовим, і з лікарем. І більш-менш заспокоїлася.
    Йшов 36-й тиждень.
    Останні кілька тижнів лікаря мого непокоїли порушення кровоплину в пуповині, тому мене регулярно обстежували-спостерігали. Казали бути готовою до екстренного кесаревого (десь з 32 т.). Ніяких операцій я в житті не мала взагалі, тому панічно такого повороту подій боялася. Але здоров'я дитини важливіше. Тому морально готувалася до всякого і вірила в краще. Чемно Пила ліки.
    Тижні йшли і ставало все спокійніше щодо зрілості дитини.

    Отже, йшов 36-й тиждень, я виконала практично все із списку запланованих нагальних справ, які треба встигнути до пологів.
    Дуже болів симфіз, ноги набрякли, ходити дуже важко.
    Напередодні раптом набряки поменшали, інтуїція підказувала, що все спркійно, мандраж треба вимкнути.
    Тішилася, що почався сезон полуниці і я відривалася на повну :)
    Закінчився ще один тиждень, до відкриття пологового - 4 дні. Чекаю.
    Раптом на вечір почався якийсь дискомфорт внизу живота.
    Я випила ношпу, вирішила лягати спати.
    Перевірила сумки в пологовий.
    Вночі квлька разів прокидалася невідомо чого.
    В 3:30 прокинулася остаточно - низом живота йшли однозначні відчуття.
    Тягнуло з наростанням і спаданням інтенсивності. Це перейми.
    Стала слідкувати за періодичністю.
    Кожні 20 хв.
    Чоловік і так кидався на кожен мій рух, тому також вже не спав.
    Я подумала, може, це тренувальні, тому спостерігала далі. Сила наростала, періодичність скорочуваоася. Все, як книжка пише.
    За годину інтервал був вже 15 хв. 12 хв.
    Пішла перепаковувати сумки і одягатися.
    Вирішила з'їздити на чергового лікаря, якщо що, хай гляне.
    А, звечора ще передзвонила на приймальне, запитала, хто чергує (наче це щось міняло ;)
    Вже о 6:00 вийшли з дому.
    Надворі вже день, тепло і тихо.
    Порожні вулиці, місто прокидається, батьки ведуть маленьку сонну дівчинку у пишному білому платті з накинутою зверху татовою спортивкою, мабуть, до першого причастя. Зелені свята же ж.
    От і приїхали.
    Якийсь таточко у повному обмундируванні з кучерявою голубою шапочкою і в бахілах вийшов на поріг на перекур. Цікаво, як він так само в родзал буде повертатися (ха-ха, стерильність).
    До нього приєднується сильно вагітна жінка з горням кави і таки теж з цигаркою.
    А, може, то в мене на фоні розширення свідомості почалися галюцинації?
    Чергова медсестра мирно спить на кушетці, накинувши зверху халат.
    Я стукаю, не чує.
    Підходжу, чіпаю її за плече. Шкода будити.
    Перейми тим часом не зраджують своїй регулярності. То явно не тренувальні.
    Відразу заходить ще одна вагітна, каже, що в неї вже відійшли води.
    Я кажу чоловікові, нехай вона перша йде, а ми почекаємо ще. Наша черга ще прийшла.
    Викликають чергового лікаря, розпитують і записують всі подробиці. Кажуть готуватися на огляд.
    Питають мене, як йшли перейми і відколи, і чи відходили води. Я не знаю, ніби не відходили, хоча було відчуття вологості. Лікарка незадоволено вичитує мене, як це я не могла зрозуміти, чи були води. Як я так могла, і взагалі. Кажу - значить не було, бо я би не сумнівалася тоді, але ж я не акушер, тому точно не знаю. І кажу, щоб лікарка припинила істерити.
    Вилажу тим часом на крісло - і тут наша суперечка вирішилася: булькнули води.
    Ну, що,- кажу я, будете щось робити чи виставите мене на вулицю? (Це все тому, що лікарка відразу була роздратована, коли, спитавши 'ви чия?', почула 'нічия' ;) я ще не планувала народжувати'.
    Коротше, повели нас з чоловіком в родзал.
    Привели в той самий, де ми 2,5 р. тому народжували попередню дитину. Це мені додало впевненості, що все буде добре.
    Переодяглися, пройшли формальності типу розстановки речей, придбання необхідного пакету і т.п.
    Чоловік засікав інтервали і тривалість перейм. Я передихувала і слухала, як ходять трамваї і співають пташки (може, то знов тільки в моїй голові ?)
    Все йшло як по книжці.
    Боліло терпимо. Передихувати було комфортно. Поперек не відчувався взагалі, отже я не хотіла, щоб чоловік мені його розтирав, як попереднього разу.
    На м'ячі було значно легше, і взагалі навіть пропускалися перейми. Лежачи на боці, більше боліло і перейма була інтенсивніша.
    Практично ніхто нам не заважав. Ми собі мирно розмовляли.
    Часом заходила акушерка питала, як справи. Зайшла лікар, яка мала приймати пологи. Представилася, оглянула, сказала ходити далі. І акушерка, і лікарка були дуже приємними.
    Так минуло ще 3 години.
    Інтервал став 3 хв. Перейми йшли вде по 50-60 с.
    Кожен раз ставали довші.
    Прийшла лікар, сказала , пора вводити 'аскорбінку'. Я не стрималася і просто на переймі пирснула сміхом. Вона з акушеркою також. ми вирішили називати речі своїми іменами, і що на три перейми введемо папаверин. Пологи передчасні, я вирішила, не командувати багато ;)
    Це було найнестерпніше відчуття, з усіма цими 'вітамінниими коктейлями', але я дуже переживала за оте порушення кровоплину, брак кисню в дитини, і не хотіла, щоб він задовго був в родах.
    Може, це і неправильно, але так мені здавалося краще.
    Отже, ще три перейми, я чітко відчула просування голівки в таз. Далі. Чомусь бачу голівку, бо підняла голову. Зі всіх сил стараюся не тужитися. Чоловік тримає мене за голову, це дуже допомагає, я гарчу і чую, що голівка знову виходить, акушерка притримує, і вже можна тужитися, бо голівка пройшла.
    Тужуся. Є все решта. І вже в мене на животі теплесеньке тільце. Це таке полегшення.
    Чоловік притримує, лікар чистить слиз.
    Тим часом йде плацента.
    О, виявляється, жодних розривів чи тріщин нема.
    Хлопчик, цілих 3300, 52 см.
    Чоловік залишився зі мною аж до виписки, допомагав і підтримував.
    Ось і все.
    Далі - це вже зовсім інша історія.

    Синочок народився дуже фіолетово-синій, туго обвитий пуповиною, до грудей не приклали, відразу забрали під кисень, а потім і у відділення недоношених, йому було лише повних 35 тижнів. Трохи малувато.
    Виписали мене з пологового швидко, бо я себе почувала добре і хотіла якнайшвидше до дитини, щоб прикласти його до грудей.
    Як тільки це сталося, все відразу стало добре. А далі буде ще краще !

    А за два дні в чоловіка був день народження, на який, за його словами, він отримав найкращий подарунок в житті.
    Тож головне - позитивне налаштування і спокій, і все мине добре.
     
    Останнє редагування: 6 Червень 2015
    • Подобається Подобається x 36
    • Зе бест! Зе бест! x 13
    • Оптимістично Оптимістично x 5
  16. kristina

    kristina Well-Known Member

    Поки всі сплять, а я маю сили напишу я нашу розповідь. Правда треба було писати раніше по свіжіших емоціях, навіть перечитуючи з часом для себе. Вагітність дуже бажана і нарешті цього разу нам все вдалось. По ідеї ми найшли причину наших зв, хоч на все воля Божа. Щедуже підтримала мене одна форумлянка в якої теж була схожа проблема. Її вагітність і пологи додали впевненості і сил. Хоч влили ми в мене багато імуноглобуліну який ніби протипоказаний, і я шалено нервувала десь до 20 тижня і дуже часто бігала на узд, за що зараз жалію. Якось підсвідомо боялась повторення зв чи якоїсь примарної загрози. Але дякуючи Богу вагітність була можна сказати ідеальна. Без токсикозу, з хорошими аналізами, тиском як в космонавта. На обліку мене ніхто не рухав дурними страшилками. Доця моя сиділа в животику дуже тихенько і деколи я її не чула днями. Чоловік все мене заспокоюва що все добре. Впринципі вона в нас і зараз дуже спокійна і тиха дитина.
    З 33 тижня я задумалась над вибором лікаря. З 30 маля лежало ще не вниз головою і я переживала чи повернеться то і розглядала кр. Перечитала море інфо і по порадах тут на дп вибрала лікаря. Дуже мене спочатку настрашив мед своїми стінами, але то направду не головне.
    В 38 тижнів ми зробили узд і шийка в нас була вже коротка на огляді було відкриття в 2 см я готувалась. Останні тижні мене тверднув живіт коли ходила хіба в сидячому зручному положенні відпускало. Лікар переживала щоб я не родила 08 березня бо її не мало бути у львові. Я в той день пішла сповідатись бо чула що скоро уже. Тренуальнх у нас не було, а на терміні 39 і 6 днів годинка пів третя ночі я пішла в туалет і побачила виділення рожуваті. Мені лікар пояснювала що то варіант норми і я впринципі не нервувалась бо якраз почав відходити корок і поболювати живіт. За пів години з'явилась періодичність яку я контролювала телефоном. Біль була легка впринципі хоч мої ахи чоловіка збудили. Періодичність не минала але до лікаря я не звонила все чекала ранку. Думала авось пройде. Взагалі з чоловіком ми оговорювали , що він буде допомагати на схватках, потім вийде, проте за пару днів до того звільнився у них один працівник і підмінити його не було ким. Я розуміла що поїду сама. До тягнула я до 06.00 і рівно в такій годині позвонили лікарці. За тих три години впрнципі нічого не помінялось, схватка була 40 сек через 10. 8. 7 хв. Я вже точно розуміла що це воно. В 07 00 ми з мамою були в меді. Поки я прописувалась приїхала лікар. Я не планувала брати маму з собою але ж навітьті кульки комусь треба нести. В таксі схватки припинились хоч потім швидко поновились з тою періодичністю. Мене прописали дали список медикаментів які треба купити для пологового типу доброчинний внесок. Я чемно взяла його і проігнорувала . Пішли ми в родзал, відкриття 5 см я втішилась. Сидимо в родзалі втроьох , я мама і лікар, бесідуємо про всяке. Мене так щоб і не болить дуже. Перейми регулярні я їх переходжую легко. Дихаю як вчилась по книзі, вибрали найзручніше для мене типи дихання. Десь в год 10 вже болі стали сильніші але терпимі. Прийшла акушерка, лікар вийшла. Взагалі акушеркою мені не дуже сподобалась, якась вона така суха мені видалась , без емоцій. Сиділа на стільці правда весь час перейм і не відходила. Постійно ми слухала серцебиття і була норма що мене теж заспокоювало. Відкриття теж збільшувалось, шість, сім см це мені давало заряд сил що процес іде , а не стоїть на місці. Передихувала я просто стоячи спершись на стіл чи той трансформер. Стінка і мячик мені не допомагали, на мячі було больніше і я спробувавши більше на нього не сідала. Спробувала лягти на трансформер щоб відпочити боком і на спині, відпочила але і перейми рідшали тому ставала. На відкритті вісім та дев'ять боліло уже сильно, навіть трошки кричала, тоді зайшов Солощенко і питав лікаря чого я кричу так здивовано питав:) але чесно болі я очікувала сильнішої, чула як кажуть що краще б мені всі зуби вирвали чи ото про перелом скількох там костей одначасно пишуть. Реально боліло останніх 1.5 год перед потугами. До того то так собі біль терпимий але виснажливий був. Біля 12 год почались потуги, було важко спочатку не тужитись бо вона йшла. Потім тужитись дозволили і так мені гарно пояснили як то вживіт треба робити і очі не закривати пам'ятаю. Спочатку правильно тужитись не виходило , дозволили по своєму, але я усвідомила що так як мені радять то є результативніше і навчилась на парочці перейм. Ще хочу додати що ноги мені тримали зігнуті лікар і акушерка ( проте не моя акушерка а інша зайшла час вбити). Дуже вона мені сподобалась і поради теж корисні давала. Тримати ноги на трансформері було зовсім не то. Весь час я була при світлому розумі і пам'яті :)) хіба водичкою лице змочували. Позвонив чоловік , якого я настроювала що пологи то довго то сутка і більше і допомога при схватках його не мене, бо працює до обіду. Мама його порадувала що до години часу буде ляля уже і десь за 45 хв до її народження він був в родзалі. Потуги йшли повним ходом, правда мене розрізали. Акушерка сказала що я точно порвусь і питала мене що робити. Я дала згоду на епізіо. Незнаю скільки вони розрізали але на 4 день я уже сиділа, проте попередні дні дуже були дискомфортні. Самі потуги були десь з годину певно, незнаю чи то довго чи норма. Пам'ятаю як лікар мене бадьорила що головку видно на горішок, на мандарину апельсинку, але вона все ховалась. Після епізіо все пішло швидко, голова і за 2 потуги доця вже вмене на животику. Не синя, не в крові така файна, просто в білій змазці. Родились ми в 13.10 год маленькі 2970 і 50 см нашого щастя. Заплакала і приклали до грудей. Чоловік стояв біля голови, пуповину не перерізав, проте що встиг на ті останні 45 хв невимовно щасливий. Потім мене зашили з знеболюючим, яким незнаю не боліло зовсім і процедура швидка. В родзалі ми пробули ще якийсь час, чоловік обзвонював друзів, мама вчилась прикладати дитину. Моя мама теж була поряд. О такі в мене вийшли мега сімейні пологи. Мені не було потрібно масувати спину, гладити, жаліти, але присутність мами і потім чоловіка якось емоційно заспокоювала. Підносили мені лиш воду. Дуже рада що процес йшов сам без окситоцину в схватках і відкриття збільшувалась кожну годину. Не задоволена розрізом, але вже як є. Капальницю все таки ставили щоб вийшла плацента вся і не було кровотечі. То було хв за 20 до кінця. Я розуміла що вона мала б відпульсувати сама за год часу, але при знайомстві з лікарем цей пункт оговорювався і я здалася. Незнаю як було би без капельниці зовсім напевно краще все таки. Дитині щось з того тай дісталась. Я іншої болі не відчула бо вже були потуги а не схватки.
    Словом було як було. Поки це пишу то вже скучила за донею, направду матеренську любов розумієш з появою дитинки для якої ти би віддала все. Дякую Богові що подарував нам її .
     
    • Подобається Подобається x 41
    • Зе бест! Зе бест! x 10
  17. Женічка

    Женічка Well-Known Member

    Моя друга розповідь про пологи була лаконічною :) я думала, що коротше бути вже не може. Я помилялась :)
    Вагітність протікала так собі. Спазми кишківника, тренувальні перейми, страшнезна до блювоти печія, ГВ, двоє гавртків. Під кінець я була настільки морально вичавлена. Мала якись внутрішній супротив проти пологіа, проти того болю, проти ПБ. Це було дивне відчуття.
    11 червня я встала зі слізьми на очах. Ридала, злилась. Під обід зайшла мама, побачивши мій стан без слів забрала мальків до себе.
    Я прилягла відпочити.
    Приблизно в 16.30 я відчула першу перейму. Але досить інтенсивну. Мала програмку на тел. Почала засікати. Прослухала 5 перейм, інтервал 2-3 хв. Тривалістю 40 сек.
    Звоню лікареві. Той в ЖК. Каже під'іхати туди, він мене гляне.
    17.15 - огляд в ЖК. Відкриття три пальці. Відправляє в роддом оформлятись.
    17.30 - оформляюсь в роддомі. Перейми зашкалюють. Я ледве передихую. Моя свідомість не встигає за розвитком подій.
    17.45 огляд. Повне відкриття. Лікар спускає води. Разом з водами йде перша потуга. Я в шоці. Тіло закривається. Я нічого не контролюю. Все надто швидко.
    Ледве тягнуть мене в родзал.
    Друга потуга - голівка.
    Третя потуга - дівчинка.
    11 червня в 18.00 я стала мамою втретє. 9-10 шк.ап. 3630 . 55 см.
    Трохи мене вага здивувала, бо я відчувала в собі як мінімум 4 кг.
    Ми вже вдома. Звикаємо одне до одного. А звикаючих у нас багато :)
     
    • Подобається Подобається x 37
    • Зе бест! Зе бест! x 19
  18. Dina

    Dina Member

    Доброго вечора..нарешті зібралась з силами,щоб написати..не знаю чи доречно це саме тут писати,але надіюсь,що моя історія допоможе комусь в житті...на жаль моя історія не з щасливим кінцем..почну з того,що вагітність моя минала без особливих проблем..,єдине,що мене турбувало це защемлена никра(дитина сама її і заблокувала),а так все було добре,дитина була дууууже активна в животику,я її кожного дня чула..,а 1червня на 38 тижні я відчула,що рухів немає,чекала з годинку,рухів так і не було..подзвонила я до свого лікаря,вона сказала приїжати з речима,поїхала я в пологовий будинок на Мечнікова,в 16 год.оглянули мене на кріслі,відкриття всього лише на 2 пальці,повели на узд,серцебиття є ,але рухів і далі немає...плюс появилось багатоводдя...,поклали мене в патологію,в 20год оглянули вдруге,відкриття на 3-ри пальця,відправили в родзал..там в 20.30год прокололи води,води були темно-зеленого кольору і вже мали запах...чому?причини ніхто не знав,за тиждень до того я була востаннє на узд і все було добре + багатоводдя...почались схватки...все сильніші і сильніші..одним словом родила я свою дівчинку в 02.05год ночі...оцінили мою дитинку в 9 з 10 балів..дитинка закричала,все було добре..дали її мені,і до ранку вона була зі мною...абсолютно здорова(по словам лікарів)донечка...але в 09год ранку я замітила,що дихає вона важко..викликала лікарку дитячу.вона оглянула і сказала,шо щось не так...викликали реанімацію з Орилка..її забрали..сказали,що в неї через те,що вона нахлебталась вод двостороннє запалення легень..але як виявилось це лише початок кінця....добре обстеживши,на другий день нам повідомили,що дитина впала в кому,зробили пункцію спинного мозгу і побачили,щоб в моєї крихітки менінгіт і на тому фоні зачепило всю центральну нервову систему,дитина впала в глибшу кому,було погане згортання крові,робили переливання..потім по кілька разів на день в неї була кровотеча в шлуночку...так минав день за днем...кожного дня дитинці ставало гірше...пояснювали це все тим,що дитина внутрішньоутробно получила якусь інфекцію(швидше за все від мене),думають,що це запалення нирки дало таку інфекцію...коли дитина була в утробі,то інфекція не прогресувала,а як маля народилось,почала...через 7діб моя донечка померла...при розтинні,побачили,що в неї ще була кровотеча в голівці,набряклості,і те,що в дитини вже печінки не було,інфекція всю знищила........Так одна не зрозуміла інфекція погубила нашу першу і таку бажану дитинку...
    Вчора було 9-ть днів як її немає...досі не можу повірити...пишу тут це для того,щоб можливо в майбутньому комусь це допоможе...просто після того всього нам сказали,що коли дитинка родиться в так водах,її зразу мають якось відкачувати,чи якісь капельниці ставити..шось таке...важко думати,що хтось може бути винен,що так сталось(шо не зразу прийняли,якісь міри)...протягом всієї вагітності читала цей форум і так мріяла,що після родів напишу про свої легкі роди і про моя доню,але все вийшло зовсім не так...
    Бажаю всім хто це прочитав легких родів та здоворових діток!!!!!!!!!!!
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 13
    • Подобається Подобається x 7
    • Інформативно Інформативно x 4
  19. Lasti

    Lasti Well-Known Member

    Маю час, напишу про свої пологи.
    Друга вагітність сталася в мене сильно неочікувано, з перервою в 17 років. Який жах я відчула в момент коли в мене на очах проявлялися // годі й передати. Ще більший жах годину по тому на узд - двійня [​IMG]. Хай мене Бог простить, як я ридала((((((( Про аборт мова не йшла. Домашні підтримали абсолютно і повністю. Ну і почалися вагітні будні - тошнота і риганина щодня. Страхів море. В моєму віці... двійня... Але двійні не сталося, лікар ще на першому узд попередив, що інколи одне плідне яйце не розвивається, в мене воно таки не розвилося і вийшло з мінімальним кровомазанням. В цілому вагітність не була складною, якби не доводилось щодня ригати від найменшого "не такого" запаху.
    Тяжким був останній місяць, набряки і молочниця задовбали. Не дивлячись на те, що це мали бути мої другі пологи, я була темною в тому питанні, бо перший раз я народжувала шмаркатою пацанкою. Як виявилося і моя мама, мама двох дітей, бабуся двох онучок, теж не сильно в тому розбирається :girl_impossible: Тому я читала, читала, читала і багато чого взнала нового і невідомого, була до всього готова.

    ПДП була на 23.11.14, з узд трохи пізніше. От я і не спішила.
    08.11 ввечері в мене шось помазало, ааа, я налякалася, але вирішила чекати до ранку, відчуваючи, що то ще не воно. Потім зрозуміла, що пробка відійшла. За три дні до пологів раптом зникли набряки, прихопивши з собою молочницю.
    19.11 в 5-ій ранку зпросонку відчула, що шось потекло. Почали підтікати води. Ая-яй, в мене ще одна не зроблена справа, таємна від чоловіка і дитини. Я ледве-ледве дочекалася, коли чоловік піде на роботу, знаючи, що він туди тільки заїде і йому доведеться повернутися, але в мене буде година-півтори для маневру. Справу я доробила, вже тоді сказала доньці, що почалися пологи, подзвонила мужу, то була 10 ранку. Перейми були так собі, легесенькі. Я помила голову, прийняла душ, взялася голитися і тут мене вперше гарно так вхопило. Поки туди-сюди, в 12 поїхала в пологовий. Перейми в таксі були по 30-40 сек. що 3 хв. В пологовому мене оглянула лікар - відкриття 4 см, при огляді води відійшли повністю, були трошки зеленкуваті. Пішли в родзал. Чоловік мене хотів тільки туди відвести і змитися. Ага, аж вже. Кажу, і шо, лишиш мене одну в тій величезній родовій? Залишився, думала буде мене веселити, ше раз аж вже. То я його веселила в перервах між переймами, які були все ще 30-40/3. Від стимуляції відмовилася, лікарка не наполягала. Регулярно слухали серцебиття.
    В 5-ій вечора все залишалося, як і в 12, перейми з тою ж інтенсивністю, правда відкриття 6 см. Коротше, родова діяльність не розвивалася. Я погодилася на стимуляцію. Вкололи мені оскитоцин ще з якоюсь фігньою. Укол був ппц який болючий. Біль від нього моментально перейшла в адську перейму. Мене на вертольот, лікарка шийку руками в переймі пробувала - слабо каже. Йооой:swoon2:
    А потім як завертілося всьо, що я вже і толком не пам'ятаю. Щось носяться, заглядають між ноги, порізали відчуваю, а мене так болить, що не я не з ними зовсім. Через дурман болю розумію, що йдуть вже потуги, але є проблема. Дитина на вихід, а серцебиття падає. Коротка пуповина + обвиття. І тут я закумулювалася, перестала жаліти себе і почала відповідально робити свою роботу. На третій переймі - єєєєєєєє! І хляп мені на живіт жабеня, таке голосисте!!!!!!!!!! Наш тато на той крик зайшов, бо вийшов покурити, як мені вкололи стимуляцію, а в процесі зайти забоявся.
    Між уколом і тим хляп пройло 45 хв. Потім мене ще шили якийсь час, нєпєрєдаваємиє ащущєнія :shout: Вже кажуть - все, зашили. Я така -уррря, пережила. А мені - ой нє, ще один шовчик, бо вузлик забули зав'язати. Та я вже абстрагувалася, сіравно тре то витерпіти, дивилася на маленьку, яка на столику кліпала оченятами.
    А потім всі звалили. І ми були втрьох. І я дивилася на той Божий дар і все одно не вірила, що то моє:girl_in_love:

    Огладяюся назад і розумію, що пологи в мене були досить легкими і швидкими. Чого і всім бажаю :)
     
    Останнє редагування: 29 Червень 2015
    • Подобається Подобається x 24
  20. Мацьопа

    Мацьопа Well-Known Member

    Нарешті дійшли руки написати про мої другі пологи.
    В мене з братом невелика різниця в віці і ми дуже близькі, тому подумки завжди мріяла про невелику різницю і в своїх діток. Але з народженням синочка якось та думка загубилась, насолоджувалась тим, як росте малюк. Гостювала в батьків, приїхала і якісь такі дивні відчуття тошноти щоранку. Перші дні думала щось не те з"їла, але кожного наступного дня підкрадалась думка про можливу вагітність. Купила тест, чоловік прийшов з роботи і тут момент появи 2 полосок:) Відчуття дуже змішані, і щаслива, і страх якийсь. Бо з Марком якось так планово до всього підходили, а тут такий неочікуваний Божий даруночок.
    Вагітність проходила добре, токсикоз минув десь на 12 тижні, але спати хотілось постійно. З нетерпінням чекала обіднього сну синочка, щоб і самій поспати. Був момент, коли дуже тянув і болів живіт, а я з візком та Марком забрела далеко від дому і ледве докотилась. Дуже хвилювалась з того приводу, але на узд лікар сказав, що малюк здоровий і повідомив, що ймовірність хлопсика велика. Друге узд підтвердило, що ми чекаємо на братика. Марчик цілував мій живіт і примовляв "батик";)
    Десь після 30 тижня почались тренувальні перейми. З Марком вони в мене були тільки вночі, а тут і вдень також. Це лякало, бо речі в мене незібрані, народжувати я планувала в Калуші, звідки родом, а ми були ще у Львові. Але в кінці березня ми нарешті приїхали в Калуш, я спакувала всі речі і стала очікувати зустрічі з малюком. ПДП було на саму Пасху 12 квітня, але я була впевнена, що все відбудеться швидше.
    Погостювала тиждень в Брата в Франківську, в неділю 5 квітня приїхала моя Мамуся з-за кордону і тоді я вздихнула з полегшенням, що вже буде на кого залишити Марка і можна йти в пологовий. Ще в неділю говорили, що в вівторок Благовіщення, і в мене проскочила думка, що мабуть синок теж собі вибере святковий день для народження (старший народився на день Конституції 28 червня). В понеділок огляд в лікарки, відкриття ще нема, матка пом"якшена. Ще вранці почав відходити корок, але лікарці виглядало ще на кілька днів. Сказала прийти в п"ятницю на повторний огляд, щоб знати що будемо робити, якщо все відбуватиметься на саму Пасху. Я відповіла, що думаю, що все буде швидше.
    Так воно й було. Повернулась додому. Вечором, вкладаючи Марка, відчула якісь легкі перейми. Зовсім неболючі. Я ще подумала,що якщо це воно і так буде й далі, то взагалі буде супер. Ще батькам перед тим сказала, що навряд чи спатиму цю ніч:) Перейми наростали, почала засікати інтервали, які різко з 8 хв перескочили на 5. Подзвонила чоловікові, щоб виїжджав зі Львова бо дорога далека. Десь в 4 ранку приїхав чоловік, я сказала, щоб ще лягав спати, бо інтервалу не видно. З старшим синочком були чіткі інтервали. Спати я вже не могла, передихувала, ходила по хаті. Так і ранок прийшов. Синочок прокинувся і все хотів до мене на руки. Дуже стурбовано дивився на мене, коли я передихувала. Батьки та чоловік його відволікали і казали, що в мене болить спина, але малюк всерівно рвався до мене. Інтервал скакав - то 5 хв, то 4, то 8, то 1. Це дуже збивало з пантелику. Чоловік сказав,щоб ми їхали в пологовий, мол там є фітболи хоча б, може мені буде легше. Виїхали в 11 ранку, перейми дуже інтенсивно наростали, в 11-10 були вже в пологовому, потім ще десь 15 хв нас оформляли. В прийомній була наша знайома, яка коли поцікавилась як я почуваюсь, почула у відповідь "так, ніби зараз народжу". Піднялись на ліфті, передихувала і перед ліфтом, і зразу ж коли вийшла. 11-30 Родзал, прийшла лікарка, я зразу ж повідомила, що маю бажання потужитись. Лікарка ще сумнівалась, але коли оглянула, то сказала "Повне відкриття". Всі заметушились, пробили води, і пішли інтенсивні потуги. Одна потуга, потім дуже тужило, але лікарка просила чекати на перейму, це реально було складно. Дочекалась, ще одна потуга і теплий кусочок щастя в мене на животі в 11-45. Поцілунки чоловіка, сльози радості. Синок народився синуватого кольору, але педіатр заспокоїла. Я все питала чоловіка на кого схожий, чи схожий на Марка:) 9 по Апгару. Потім всі сміялись, що добре що встигли. В родзалі ми були 15 хвилин. З старшим ми були 2 години ( бо перейми я пересиджувала дома), і то я вважала, що ми скоро справились, а тут 15 хвилин:)
    Була мікротріщина і було дуже боляче, коли зашивали. Обезболення чомусь не діяло:sad:
    Потім палата, ми наодинці з чоловіком милуємось малюком, потім постійні відвідування гостей. Не могла дочекатись, коли випишуть додому, щоб побачитись з Марчиком та побачити його реакцію на братика. І Пасху ми вже святкували в оновленому складі:)
    Тепер я безмежно щаслива мама двох чарівих хлоп"ят, яке ж це неймовірне щастя!
     
    • Подобається Подобається x 38
    • мімімі мімімі x 5
    • Зе бест! Зе бест! x 3