Дитина для працюючої мами: аксесуар чи "цілий світ"?

[QUOTE Тобто, проситись на півставки. З маленькою дитиною навіть не просити треба, а вимагати! Ти вже їм ідеш назустріч, якщо виходиш до офіційного закінчення декрету. Тож, і вони мусять піти назустріч.[/QUOTE]
Яким чином ви ідете назустріч? Якщо ідете по догляду до 3-х років на цей час і на це місце приймають іншого працівника. Попросити півставки, то якось уже нормаліше звучить. Ну хіба вже такий незамінний працівник, щоб вимагати, але зараз таких нема. Всім можна знайти заміну, якщо питання ребром ставити.

 

І

То де тут поєднання?
Поєднувати це коли всі отримують своє.

 

Дитина - цілий світ як для працюючої мами, так для непрацюючої.
Я мама, котра зуміла поєднати не тільки ророту і материнство, а ще й хоббі і подорожі.
Я вийшла на роботу, коли дитині було 11 місяців. І про це не пошкодувала жодного разу.
Зараз озираючись назад, я бачу, який я величезний прорив зробила і у матиринстві, і у професії.
Багато корисних усвідомлень прийшло.
Все залежить від нашого ставлення, якщо ми настроюємся, що буде тяжко, то звісно буде тяжко.

 

Я мала на увазі грудне вигодовування -тоді це було можливим для мене .Я отримала роботу і те ,що думала , мені було потрібне ,на той час -а дитина -отримала грудне вигодовування
Тепер , коли донечка підросла -розумію,що треба "завязувати" з тою роботою , надто мало часу залишається для дитини (((

 

От в мене була аналогічна ситуація,коли малий вже спав,коли я приходила і ще спав,коли я вже йшла на роботу.Так важко було,дитина взагалі можна сказати не бачила маму,але що поробиш був такий час,що потрібно було йти і ніяк по іншому..(Тому сказала собі,що з другою дитиною так не буде.

 

А тато де був? Для дитини проводити час з татом так само важливо, як і з мамою. Мої ніколи за мене не питають, для них однаково чи тато з ними чи мама.

--- дописи об"єднано, 6 Серпень 2015 ---

ГВ в 1.5 року це вже не проблема. В 2-3 міс. набагато важче (я б не хотіла так ще раз) але все можливо.

 

Тато моїх дітей проводить з ними багато часу. Дуже часто це навіть більше часу ніж я з ними проводжу, але вони всеодно питають де мама і коли прийде. Малеча не хоче аби я виходила на роботу, а в мене вже діти дорослі. Тінейджери.

І, закидайте мене капцями, але мої діти ніколи не були для мене цілим світом і ніколи не стануть. Вони дуже значна і важлива частина мого життя, але не цілий світ.

 

і в мене так. ми взаємозамінні із народження. Ще ніколи ніхто не плакав, коли хтось із нас йшов, а інший лишався.

 

як на мене то все від настанови жінки залежить. Я зараз відчуваю, що для мене дитина це цілий світ, але тим не менше, я вже часом навіть хочу на роботу. Не зараз вже, але в перспективі ( та й досить навіть не далекій зрештою). І я впевнена, що не почуватиму себе гіршою мамою від того. Вважаю, що саме отой перший рік є найважливіший і в плані материнства, і для дитини. З півроку дитини себе на роботі не уявляю, хоча знаю, що виходять так жінки на роботу, часто це є необхідність, тим не менше ні на ГВ, ні на що інше це не має впливати. Все можна організувати. Головне мати бажання. У мене така професія, що я вже себе почуваю трохи за бортом. Це пригнічує, бо я якось звикла завжди бути в формі і це вперше я так вибилась з цього. Про сни свої, де я маю грати концерт, чи екзамен, а розумію, що руки деревянні, бо ж не в формі взагалі мовчу... Часто мені тепер таке сниться.
Моя дитина то щедрий подарунок Бога, за який я дякую щодня, але особисто я не розумію, коли жінка кидає роботу, посвячуючи себе цілком материнству. Це напевно перш за все їй потрібно, бо дитині не впевнена... Діти ж так швидко ростуть, пізнають світ і мама для них то теж далеко не весь світ. А я би вдома певно вовком завила б, мені як повітря потрібно відчувати себе задіяною в чомусь. Репетиції, концерти, ті емоції, оплески...

 

Ви про вік пишіть)).
Дітям до певного віку(і це не рік, два, три) мама ой як потрібна(зрештою як і тато).

 

цілодобово? Та ясно що потрібна, думаю на все життя потрібна Робота це ж не відмова від дітей.

 

Поряд))).
Поки дитина росте).

 

Поряд з дітьми треба бути незалежно від роботи робота абсолютно не є цьому перешкодою. Тут як і у всьому просто не треба впадати у крайнощі. Гнатись за кар'єрним зростом, всі вільні години допрацьовувати, чи як то є. Так само як і кидати роботу і всеціло поринути у виховання дитини. Можна ж золоту серединку знайти і вміло поєднати

 

А коли ви їх планували чи народжували "бо так сталось" (не знаю як в вас, але ж по-різному буває), то хіба не хотіли на якийсь час себе присвятити вихованняю дитинки? Та й в старшому віці мама для дитини то найбільша опора, і ясно що то не значить що діти замінюють весь світ, то вже крайнощі якісь. Діти привносять просто зміни в світ, які адекватно налаштованій мамі аж ніяк не перешкодять досягненню якихось планів, просуванню по карєрі, мандрам та іншим забаганкам))

 

Як це -де був ))))Він і є і нікуди не зникав ))))
Досить багато часу проводить з донечкою (бо робота в нього така ,що він вдома буває вже в 17.00), але це все одно не те )))
Вони роблять разом багато справ , але є речі , які малеча робить тільки зі мною , і завжди питає , коли я додому прийду , і зустрічати мене з татом ходить , але все ж до мене тягнеться більше
Зараз їй 4,5 роки і вона може вже краще сказати , що саме вона хоче -а хоче вона ,щоб я була з нею
Ось ми і на шляху до того ,щоб я залишила роботу і повністю була з нею
Можливо , це особисто моє відчуття -але зараз я відчувіаю якусь провину ,за те що не з нею ,хоча вона і має няню , тата , бабусю -але мене -не має
Мене виховувала бабуся -мама постійно працювала і мені її так бракувало до певного часу , а потім стало якось все рівно , чи є мама , чи немає
Не хочу ,щоб в мене з моєю дитиною таке було ))))

 

ну якщо справді робота забирає по 10-15 год на добу і задоволення не приность, то треба кидати. То однозначно. Але якщо дитина у 4,5 роки, маючи тата-бабу-няню і вас кілька годин на добу сильно вимгає мами -- то це вже троха егоїзм. У такому віці дітей цікавь все -- прогулянки, секції, гуртки, басейн, озеро, нові мультики, нові друзі і нові гаджети але тільки... не мама. У цьому віці діти вже віддаляються від батьків.

 

Та і я таке знаю )))Але в нас -навпаки )))
Це , вже ,напевно в іншу тему , але донечка останнім часом змінилась (і не завжди в кращу сторону ), тому і маю в планах з нею більше часу проводити ,бо нажаль , вона тільки мене сприймає, як вихователя , ну і трохи тата , а решту -зовсім ні

 

Моя думка така: не можна одночасно всидіти на двох стільцях Тобто, не можна одночасно якісно робити дві справи.
Я розумію, що є ситуації, коли через фінансове становище мама змушена виходити на роботу і віддавати дитину до садка чи залишати з бабусею. Але коли у мами є можливість не працювати, а вона виходить на роботу, бо їй в декреті не сидиться, бракує спілкування і т.д., то це, на мою думку, вже певною мірою егоїзм зі сторони мами.
Думаю, діти до певного віку (років до трьох-чотирьох) потребують мами цілодобово. Принаймні, у нас так. Донечка (2 р. 4 міс.) все хоче робити тільки зі мною: гуляє тільки зі мною, їсть зі мною, колискову співаю тільки я, одягається і взувається тільки зі мною. Я постійно повинна бути поруч, і навіть в той час, коли двічі на тиждень йду на фітнес, дитина чекає маму. Старший синочок вже більше самостійний, але, все ж, мама постійно має бути поруч. І це не забаганки дітей, не егоїзм чи звичка - це їх психологічна потреба, їм так комфортно.

 

якось спробувала. чудово сидіти на двох стільцях! якщо їх гарно приставити один до одного, гарно всістися. Є більше місця, навіть руками і ногами можна помахати в різні сторони, а ще можна до себе когось підсадити, при бажанні.
То аналогії, але поєднувати можна все.

нормальний, здоровий егоїзм.
в 4і5 потребує " не мами"? то як?

нормальний, здоровий егоїзм
якраз коли мама вимушена йти на роботу тільки через фінансовий стан- оце є неправильно.Коли мама йдена роботу по зову душі і відчуває себе гарно на роботі, і має такі умови, які її влаштовують- це чудово.

 

Для деяких мам це чудово, а як при цьому почуваються їх діти? Чи так само чудово?
Мені зараз напишуть, що у щасливих, задоволених життям матерів, які працюють, діти щасливіші, ніж у загнаних побутом домогосподарок , але я з таким твердженням не погоджуюся.
Пріоритетом мали б бути інтереси дитини, а самореалізація, кар'єрне зростання і т.д. можуть почекати до того часу, поки дитина буде нормально сприймати вихід мами на роботу.