В мене теж багато дитячих образ, але... Я змирилася з рішенням батьків, що на той час вони вважали такі вчинки найкращими для мене, для сім"ї, для себе. Зараз стосунки з татом - гарні, він допомагає нам, я чим можу - йому. А з мамою ми рівні, я можу похвалити її, втішити, насварити, що вона нехтує своїм здоров"ям, чи повчити готувати в мульті, але секретами своєї сім"ї і власними переживаннями не ділюся. Для того є чоловік. В стосунках Я і Тато - тато старший, в стосунках Я і Мама - старша я, якось так... Дякувати Богу, що вони просто є, живі, відносно здорові, і мені є до кого прийти чи подзвонити... Гарні, вірні слова: Боже, даруй мені розум і душевний спокій, щоб прийняти те, що я не можу змінити, мужність змінити те, що можу і мудрість, щоб відрізнити одне від іншого.
А мало б бути навпаки. Мама завжди старша. Якщо вона вас тероризує, то ви просто дистанціюєтесь від неї і вже. Проте бути старшою в стосунках з мамою, на мою думку, не правильно. Мама - це МАМА! Це не означає, що їй все можна, все дозволяється і все сходить з рук. Просто в стосунках і спілкуванні з нею треба жити сьогоднішнім днем і конкретною ситуацією, але не волочити історію відносин у будь-яке спілкування. Якщо так робити - конфлікт гарантовано! Я навчилась в стосунках з мамою і чоловіком не волочити історію відносин у кожну розмову, чи ситуацію. Стало ТАК легко!!! Бажаю всім налагодити спілкування з батьками. Он тільки те спілкування починається задовго до того як скажеться перше слово. Відкрили очі зранку і те спілкування вже почалось. Знаю, не так легко зрозуміти, але якщо це зуміти то життя тече інакше.
Знаю і розумію. Але, якщо мама може не стриматись і наговорити всякого, то я стримуюсь, ухиляюсь від конфлікту. Не я до неї, а вона частіше звертається до мене за підтримкою, порадою, розрадою, а я чим можу допомагаю. "Тероризму і третирования" я вже не допускаю. І стосунки кращі аніж були 5-7 років тому. Може, тому що я виросла і сама стала мамою.
А мене знаєте що нервує? Коли мамі шось треба- вже і зараз, і то негайно, а як я не можу чи зайнята, то завжди така фраза- ну нічим тобою не можна послужитись. В кінці кінців я кидаю все і йду . І оце дзвоніння по 8 разів на день реально напрягає, і то не по серйозним речам. Свекруха нам взагалі не звонить, ну хіба вже дуже приперло. От чого так? І скільки разів говорила, що в мене є часом свої плани, ображається. І до речі, мама не вміє просити, в неї все таким директивним тоном, то так нервує, капец.
О, як знайомо)) Але я навчилась вже не реагувати нервово, а так і кажу, якщо це справді не питання життя і смерті а частіше так і є, мамі навіть вже і негайно треба,щоб всі йшли їсти)), що закінчу те і зроблю оте.
Та я не те щоб нервуюсь, просто дістає. От ситуація- збираємось на шашлики, святкувати дн. Так сталось, що я готую все сьогодні на сьогодні. Дзвінок- сходи мені за м!ясом, там мені відклали. Я -не можу, роблю те і те. От, так завжди, ти ніколи для мене нічого зробити не можеш. Блііііна.... Ну от як ти домовилась, тим більше, ти могла поїхати на базар, ну то чого ти говориш в останній момент? Ааааа....
А може ви навчились ставити кордони? Може у вас з*явилась нова стратегія реакцій на маму? Поки Вас то нервує, доти так і буде. Говорити треба про конкретну ситуацію, а не ти завжди або ти ніколи. Якщо мама не шанує вашого часу, то може не варто відповідати на її дзвінки? Ми самі вчимо людей довкола як можна з нами поводитись. Я якщо можу, то роблю те, що мама хоче в той момент. А одного разу я їй спокійно без образ і наїздів сказала, що коли вона онтак до мене говорить, то мене то болить і я відчуваю себе неадекватною і недолугою особою. Мені від того боляче. Сказала, встала і пішла. Мама була в шоці, але через 5 хвилин прийшла і спокійно мені пояснила, що вона просто чується відокремленою і хотіла б ближчого спілкування. Чи дам я їй таке спілкування? Напевне, дам. Так довго як мої кордони не перетинаються, вона завжди буде важливою частиною мого життя. --- дописи об"єднано, 6 Серпень 2015 --- Ну, тут я її можу зрозуміти. Вона хоче визнання, і боїться, що якщо ви прийдете пізніше, то їжа буде холодна і не така смачна. Я також не люблю довго кликати до столу. Коли мова йде про те, що ти мусиш поїхати через ціле місто, бо я там бачила дешеву рибу... і тре їхати вже, бо розберуть. Це вже трошки інакше.
Ми її не обмежуємо ні в чому: спілкування, обійми, і все, що стосується міжвідносин. От, Ви не любите, довго кликати Чому? Бо в мами, то таке пожиттєве і відносно всіх, не тільки рідних/близьких. Я до столу кличу один раз, рідко два))
Ну, на то багато причин. Можу сказати, що я нетерпляча, але то не зовсім воно. Просто коли я маю довго кликати і чекати коли всі надумаються прийти до кухні аби їм подати їсти, це нівелює мою роботу, для мене. Я маю багато цікавіших справ які хочу зробити, а не стояти на кухні. Кожне дратування і сварка показує, що якісь наші внутрішні потреби не задовільняються. В цьому випадку для мене важливо моя аутентичність і щоб мене бачили і цінили. Якщо нема зв*язку з протилежним кінцем дроту починаються нарікання і незадоволення. Звичайно ж, що можна скористуватись підходом - вони мені ітак того не дадуть, сказати раз, розвернутись і піти геть з кухні. Не реагувати на відсутність зв*язку з іншими не кожен вміє. Для мене воно важливо, тому часами можу дратуватись на те, що я кличу до столу а вони не йдуть. Якось так.
Я чому питаю, бо , можливо, зрозуміла б чому мама така), бо це точно не через зневажання нею, чи її роботою.
Кожна людина інакша, і у кожної свої відчуття. Вам здається, що вона все отримує а вона може бачити це інакше. Може просто запитайтесь в неї чому їй то так важливо.
Заочно консультації не даю, бо це лишень мої відчуття і можуть не збігатись з відчуттями інших осіб. Якщо ви говорили і вона продовжує то робити, можливо - у неї це як звичка, без ніяких емоцій вона таки не сказала до кінця чого хоче, бо боїться непорозуміння десь ті обнімашки не зовсім проявляють любов в її розумінні просто треба прийняти, що їй з тим добре і нічого міняти не хоче Ну, от виберіть. Може просто не треба нічото розуміти, а просто прийняти як є?
Дякую за накидані варіанти) Таки схиляюсь до перших двох варіантів, бо взаємини в нас щирі завжди і ми всі про це знаємо. Мама така трохи дотошна людина і панікьор страшенний)) Так і робиммо, тому і не конфліктуємо, а стараємось порозумітись в ситуаціях. Просто хотіла почути можливо якісь інші варіати пояснення отого "вже і негайно")
Я сюди знову, маю потребу виговоритись((( Сьогоднішня ситуація- я відключаю звук в телефона на ніч, і забула ввімкнути, ну як то зранку- кава, всім снідати. Глянула десь за пару хв до першої. 6 пропущених дзвінків. Я передзвонюю, буквально через 10-13 хв. І панєслась- чого я не беру трубку, я її ігнорую, не поважаю ітд. Пояснила, чому. Та де, мене реально не чули. Ти зарвалась, ти безсовісна,В пір!я вбралась нарешті, мені от тоді треба було тебе, а тепер не треба. Я сиділа з витаращеними очима, там навіть не було як слова вставити, я тільки мекала-бекала в шоці- мама, ти чого?. Кінець кінців мене то вкурвило, я підвищила тон, - чого ти до мене кричиш, кажу? Шо ти мене відчитуєш, як малу дитину? Короче, винна знов я, бо- треба тебе записати на диктофон, щоб ти почула, як ти з матір!ю говориш. Кажу- так, запиши, і себе заодно почуєш. Вона кинула трубку. Мені до цього часу руки трясуться, бо я не розумію, за що я дістала. Якщо так терміново, то подзвони до чоловіка мого. Я сиділа, як мішком прибита, муж- він був поруч, каже- поки ти не навчиш її нормально з тобою говорити, доти вона буде отак поводитись, тільки чуєш отаке- кладеш трубку, на слідуючий раз кажеш- заспокоїлась? тапер розказуй, що сталось. Може, то закруто, але бачу, що так і треба. Ну дійсно дістало, я вже навіть не кажу, що я десь на манікюрі чи стрижці, бо - вічно ти для мене зайнята. Та меі ж не 10 років, щоб отакво мене відчитувати, як школярку. Мому братові класно- поїхав собі далеко, і ніц його не гребе, а як щось мама починає його вчити- бігом то присікає, а мене, значить, можна, як вона казала- одна дитини в мене удачна, друга нє. Неудачна- то, звичайно ж, я. Бо я не маю посади, і тому подібне.
моя теж раніше так реагувала і мене не розуміла, чи то я змінилась, чи кілька разів таки то все присікла, але зараз таких розмов немає, на щастя. Любов на відстані така файна). Передзвоніть пару раз мамі перше, ніж вона подзвонить (уже після того, як вона заспокоїться), може тоді вона буде себе більш потрібною відчувати. То реально все від браку уваги. мій так чоловік іноді зі мною робить)) Чоловіки не дають собою так маніпулювати і не будуть вислуховувати ні наш, ні мамин крик. Тому і брату вашому легше.
