Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Тому, що я писала узагальнено.

Не всі ж батьки мають можливість вести в садок в 9.30 і забирати в 16.00, правда? В когось графіки зовсім інші ніж у Вас

 

ну діти випробовують межі дозволеного весь час, і будуть продовжувати це робити)))
якщо заборон небагато і вони справді життєво важливі, як от перехід через дорогу за руку, то можна вжити і радикальних методів: не послухав-дитя на руки і з криком (без протесту навряд чи) вертаємся додому, навіть якщо вийшли 5 хв тому. Але перед прогулянкою завжди пояснювати якої поведінки ви чекаєте, і у випадку повернення додому теж спокійно і твердо сказати чому.

 

Садок працює з пів 8 до пів 8. Але реально пів 9 ще нікого немає, а об 18-15 уже нікого немає, тобто діти з 9 до 6

 

ніні, це не той випадок. це він так висловлює свою незгоду, дується. тільки тепер розумію. хотіла б навчити його якоїсь гарної фрази, коли він такий. бо в нас отакі критичні випадки насильного переведення через дорогу бувають дуже рідко, і то така дивина для мене і нього, що він потім довго питає а чому так.

ще цікава фраза в нього - а чому я плакав. і треба якнайповніше розказати, що призвело до хникання чи плачу, коли я прошу його піти/сама йду, щоб не сваритися з ним, чи коли він не згоден.

 

не зовсім так, ніякого насилля, напевне ми про різне

є деякі правила безпеки життя - не вибігати на дорогу і т.д. Відповідає за то дорослий і командує теж він, у дитини не має виникати сумнівів хто авторитет у таких ситуаціях, і в дорослих теж).

там її може образити інша дитина і ніхто не помітить, не дозволять побігати коли дуже хочеться, може забрати іграшку сильніший і ніхто не приголубить, навіть якщо вихователь прикрикне на іншу дитину - ваша може боятися що колись і їй дістанеться. На все це дитина реагує зміною поведінки.
Я знаю дітей що були зразком стриманості в садку, а по дорозі додому вся акумульована енергія виривалася неконтрольовано

я свого вщипнула за дупцю, як до розетки ліз

 

то не говориться про те, що садочкові погані і пропащі, а домашні всі позитивні, як Ви кажете. То не діти погані, це умови, в яких вони опиняються, виходять суперечливі. От простий приклад, відійдемо від теми садку:віддайте дитину, допустимо, бабусі, нехай не на "повний пансіон", а так, на більшу частину дня, і допустимо бабуся дотримується "загальних правил", і наміри в неї добрі: щоб дитина виросла порядна, відповідальна, "чемна" і т.п., отакі:

але, основне, що способи реалізації цього у бабусі можуть кардинально відрізнятись від ваших, можна добиватись "чемності" авторитарним стилем поведінки, можна свідомим, можна вважати, що найкраще буде, якщо у вихователя "вільний стиль". Ось тут і камінь спотикання лежить: бо дитина вчиться в першу чергу не тому, Що ми говоримо, а тому, Як ми це робимо, Як ми з нею спілкуємось, як ми слухаємо її, розуміємо, допомагаємо, дозволяємо, забороняємо і т.п. Образно кажучи, не можна навчити дитину "поважати старших", говорячи цю фразу криком і луплячи по задниці - бо це неповага, дії заперечують слова. І якщо в садку не практикується "свідоме позитивне батьківство",

(а те, що воно не практикується, то я впевнена на 90%, бо воно не практикується, на жаль, і більшістю батьків, і навіть в тих батьків, хто "за" не завжди все так вдається в повній мірі, бо це є ще і велика невпинна робота над собою. Ну і до якості дозвілля в садку, радості від спілкування з однолітками і корисності садочкового меню це не має відношення. 10% даю, що, можливо, комусь реально щастить з Вихователем)

а вдома мама з татом в цьому руслі намагаються спілкуватись, то, як на мене, це дуууже велика проблема, як дитина має розуміти, що там допускається одне, а вдома це засуджується, як навчити конструктивно вирішувати конфлікти, якщо вже є приклад агресивного силового вирішення?

 

@Mansikat На загал, все добре написали. І добре, що Ви той приклад з бабусею привели. Як раз доводить тезу, що "не треба ділити на садочкових і несадочкових". Бо і несадочкові постійно опиняються в полі спілкування з різними людьми з різними типами виховання. Ті ж бабусі, дідусі, люба родина. Та навіть вдома тато і мама по-різному виховують, плюс Ви самі пишете, що рідко коли це 100% "позитивне виховання"... Тоді до чого ті поділи? 99% дітей опиняються в різних "сферах впливу", і я схильна думати, що не завжди це аж так трагічно.

 

Прочитала всю дискусію про садочкових дітей і бабусь і дозволю собі офтоп, моя донька ще не ходить в садок, але планую наступного року її туди відводити, хоч є бабуся, яка може з нею посидіти. Справа в тому, що методи виховання і вплив бабусі на дитину мені зовсім не подобаються, починаючи від шантажу "якщо ти це не з`їсиш, то мама за тобою не прийде" (знаю це аут повний, але скільки не пояснюю-все дарма) закінчуючи "включи їй краще мультики, нехай не ниє". У своїй ситуації (планую перейти на офісну роботу наступного року) я таки схиляюся до садку на той період, коли я буду на роботі, там хоч дитину не будуть заставляти їсти і займати себе саму. Хоч якби моя воля, я б не хотіла, щоб моя дитина взагалі відвідувала садок, на власному досвіді переконалася, що більшість психологічних травм і навіть рис поведінки саме звідти. Для себе вивела формулу ідеального для нас варіанту - працювати вдома, але так, щоб мати час і можливість водити дитину на творчі розвиваючі і мовні заняття, танці, спортивні гуртки, гуляти, читати і проводити максимум часу з нею. Про школу ще не хочу й думати, то інший головний біль...

 

ну це різні речі: загальне коло спілкування і основний стиль виховання, з яким стикається дитина. Ішими словами, якби моя дитина проводила стільки ж часу, що й в садочку, з бабусею чи тіткою (або просто суттєву частку часу), з я якою у нас кардинально протилежні погляди щодо стилю спілкування з дитиною, це було б для мене не те, що не меншою проблемою, ніж коли ми говоримо про садок, а навіть більшою, бо ця ж бабуся вся викладається лише на одну дитину..А навела я цей приклад, щоб привернути увагу дівчат до суті питання, про яке йдеться, бо багато хто болісно сприймає "садочкових і несадочкових", але ми зараз не говоримо тут про те, чи садок - це добре, чи зручно, чи корисно, чи потрібно, кожен хай сам собі вирішує це питання і приймає рішення для своєї дитини, виходячи із своїх обставин, ми ж говоримо про те, як виховувати дитину, якщо вона опиняється в різних системах координат - і це може бути як садок, так і рідна бабуся чи няня, напротивагу батькам.

тут я навіть гублюсь, що Вам написати, чесно кажучи...ну це таке базове-базове, що вже далі нікуди, навіть не знаю, чи вартує тут щось пояснювати і обгрунтовувати, бо те, що це однозначно згубно для розвитку особистості не потребує доведення. Те, що, на перевеликий жаль, так є в дуже і дуже багатьох сім'ях, не повинно сприйматися як норма, і те, що в результаті це не "трагедія" і всі "якось виросли і нічо"...подивіться просто на людей довкола - чи багатьох Ви знаєте справді щасливих гармонійних людей, які є морально і емоційно зрілі, цілісні особистості, які адекватно ставляться до труднощів, в яких міцні цінності, які вміють конструктивно вирішувати проблеми, які стійкі до стресів, які знають, чого хочуть, з адекватною самооцінкою і адекватним сприйняттям інших, які не схильні до пагубних звичок, які не мають дитячих душевних ран і травм і т.п....Відповідь? Мало. Занадто мало. Тільки більшість не хоче собі в цьому зізнаватись.

(Звичайно ця проблема не обмежується лише тим питанням, що ми зараз безпосередньо обговорюєм)

повторюсь, поділ ясний і очевидний: не дітей, а стилів виховання. Якщо вдома свідомий позитивний (не на 100%, бо це неможливо, але прямує до цього), а в садку (чи в бабусі) - авторитарний, то це поділ.
Якщо чесно, мені дуже дивно, як можна не бачити проблеми в тому, що хтось виховує мою дитину по-іншому, не так, як я вважаю правильним. Особисто для мене це дуууже велика проблема.

 

От в цьому, як на мене, явна перевага садочку над бабусями-тітками. В тому що дітей 20-30 - вихователь не встигне аж так "згубно" вплинути на всіх Поки поїли 2-3 рази (нічого кримінального в цей час не чула, ну "їмо тихенько, мовчки" і "Влад не махай ложкою ти розливаєш суп і заважаєш іншим діткам їсти" і т.д. ) , поки поспали, помалювали - то лишається не так багато часу на "псування"

і то за ще умови що воно таки є

- хвилин по 5-10 в перерахунку на кожну дитину (ну, може, "особливо активним" хвилин 20 дістанеться), але це теж не "більшість часу на добу"
Я не стверджую що середовище у садочку аж таке позитивне, швидше нейтральне з елементами легкого хаосу, але не все так зле

 

Я знаю дуже багато людей, в яких були батьки-перфекціоністи, намагались виростити "щасливу і гармонійну" дитину відповідно до своїх уявлень про щастя і гармонію, а натомість отримали дитину закомплексовану, відірвану від реалій життя, нездатну приймати власні незалежні, сміливі рішення.

ПС. І так, я знаю дійсно щасливих і адекватних людей, які виховувались у неповних сімях або родинах алкоголиків, де виховання не було геть позитивне. Але, як сказав відомий мільойнер Річард Бренсон: головне, чого навчила мене мама, це приймати і самостійно вирішувати виклики життя (не цитата).

ППС. Як не крути, а більшу частину часу дитина все одно з мамою. Мама може (і має!) навчити, як сприймати і як реагувати на авторитарну поведінку інших дорослих + неадекватну поведінку інших дітей.

... Задача батьків полягає не в тому, щоб ізолювати дитину від "негативу" зовнішнього світу, а в тому, щоб НАВЧИТИ дитину давати собі раду в таких випадках.

 

@Akina, то вже залежить від конкретної індивідуальної ситуації: в кого наскільки є реальний розрив між підходами до вихованням вдома, в садку, в бабусі...

А хто каже, що батьки-перфекціоністи тотожні "позитивістам"? Дров наламати можна по-різному, не обов'язково для цього бути тираном. Питання стояло в тому, чи багато навколо Вас отих внутрішньо глибокощасливих людей? От якщо ці люди

, то тут і думати-гадати немає про що - батьки не справились зі своїм завданням.

так, деякі люди працюють над собою, і може досить добре "підліковуються", особливо, якщо вони знайшли на що спертися в житті: на Бога, наприклад. Але, як би нам не хотілося вірити в протилежне, такі приклади таки є винятковими і жодним чином не повинні нас переконувати в тому, що не такий вже і принциповий вплив ми маємо на особистості, характери і долі наших дітей.

я вважаю, що ця теза зовсім не суперечить позитивному батьківству і я також з нею згідна) От тільки вчити, ЯК давати раду в таких випадках можна по-різному: як позитивно, так і негативно, при чому в результаті дитина може бути однаково "навчена", тільки з різними "побічними" явищами в характері.

 

Чудово! От ми і прийшли до того, що можна дитину навчити (позитивно навчити!) почуватися добре і поводитись адекватно як в садочку, так і вдома, як з доброю мамою, так і з авторитарною бабусею.

Але це буде тим складніше, чим сильніша в мами чи тата установка, що "зміна системи координат псує дитину, садочки - зло, авторитарна бабуся - кінець світу..."

 

Звичайно, переважна більшість батьків хочуть (виростити)виховати комунікабельну і гармонійну дитину, але кожна дитина є різна, і те, що впливає на одну дитину, на іншу взагалі не поширюється. Звичайно потрібно тримати все під контролем, але повірте, що кожна дитина особистість, яку не так легко зламати і підкорити. Якби там не було, ми батьки повинні завжди підтримувати свою дитину, сто разів роказувати, сто разів пояснювати, якще це потрібно. Але прийде той момент в житті, коли дитина усвідомить ці всі нюанси.Це все -періоди в житті.

 

Дівчата, підкажіть мені щось. Почався у моїх Зайців період, коли вони свій супротив виявляють силою: здирають мої окуляри, намагаються порвати ланцюжок, чи взагалі вдарити по обличчю. Як присікти такі випали? Бо звичайний серйозний тон на них в кращому випадку не діє, в гіршому - вони просто регочуть, бо до такого не звикли) Але мені варіант такої поведінки абсолютно не підходить. А як дати цьому раду не знаю.

Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk

 

Ну просто не давайте їм цього фізично робити - ловіть за ручки, відставляйте їх подалі, коли намагаються вас бити, якщо все ж їм випадково вдалося - показуйте своє несхвалення, що вам боляче, неприємно і т. п., але то не значить, що вони так одразу не будуть цього робити, але ваша позиція має бути чіткою і категоричною.

Отправлено с моего X9180 через Tapatalk

 

Дякую, та я і не надіюсь на миттєвий результат. Так і роблю. Кажу, що мамі болить, так не можна робити. Час від часу реагують на "nein"

ми обрали це слово для заборон, щоб і я, і чоловік казали щось одне і це 100% означало заборону

Цікаво почути ще варіанти. Бо наше виховання лише починається. Ще й досвіду немає. Вчитись, вчитись, і ще багато раз вчитись)

Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk

 

фізично
м*яко відводьте ручку, ловіть за ручку, не давайте Вас бити, чи шарпати
і пояснюйте
воно не так швидко подіє, я у 3,4 так само часом мушу поводитися))

 

Не говоріть про себе в третій особі. кажіть "мені боляче"
І ще уникайте частки "не". я читала, що діти не її сприймають. ви говорите: так не можна робити, а вони чують можна

 

А чому не "мамі боляче"?
От сьогодні дійшло, що я часто себе так називаю в розмові з малюком і задумались чи то нормально, а тут Ви так пишете. .