Багатодітна сім'я - коли їх більше ніж нас

МММ, як? Цей аспект, направду дуже важливий.

 

ми перебільшуємо.
і щодо одягу, і щодо інших гаджетів, ....... - дуже перебільшуємо.

для прикладу - як виховує дитину мама-мільйонер

ЯК ВИХОВУЄ СВОЇХ ДІТЕЙ МАМА-МІЛЬЙОНЕР | Народний Оглядач

 

Так склалося, що я маю можливість час від часу спілкуватися з багатьма багатодітними мамочками. Ті, в кого чоловік має можливість повністю забезпечувати сім"ю - все зрозуміло, жінка має ширші можливості зосередитись на вихованні дітей. Але часто такі жінки також працюють, хай навіть не на повний день/тиждень, бо мають потребу в діяльності поза домом і чуються в силі. Але є і сім"ї, де виховання 4-5 дітей реально "стягують" при невисоких зарплатах, і звісно, соціальні пільги і допомоги для них аж ніяк не зайві. Так от, мама саме такої сім"ї аж ніяк не асоціальна і нещасна жінка, всі діти досить незле навчаються, добре виховані, акуратно вбрані і не виглядають напівголодними. Як вона каже, "грошей нам не вистачало з однією дитиною, було замало з двома, бракувало з трьома і було впритик з чотирма. Дивно, що даю собі раду з пятьма, але то напевно так є, що відсіюється все не конче потрібне, а на необхідне завжди лишається, незалежно від кількості дітей." Тобто, можливість гідно виховати дітей не залежить від вкладеної в них суми. І фактично, чи все матеріальне, дане одинаку (від щирого серця!), є йому потрібне і має для нього значення? В мене один син, і я з впевненістю можу сказати, що далеко не все. Це просто вже від "надлишку любові і турботи" на одну особу все "дається і дається", і навіть здається, що замало. Насправді на ту суму ще кілька дітей могли б рости абсолютно не обділеними.
А стосовно алкоголіків, наркоманів, повій, то це горе в сім"ї незалежно від кількості дітей. "Народити, щоб заробити" - то вже не в тему багатодітних сімей ніби, бо переважно ті діти за короткий час опиняються в дитбудинку. До речі, у таких випадках стягують з "батьків" вже виплачену допомогу, чи ні? Мені здається, це було б справедливо.

 

Для мене є чітко різниця між багатодітними сім'ями заможними і тими, що ледь стягують кінці з кінцями і покладають особливі надії на ту допомогу від держави. То моя суб'єктивна думка.
У нас в будинку зовсім не дивина сім'ї з трьома дітьми. Навіть навпаки мене більше дивує, коли в доволі заможних родинах зупиняються на двох дітках.
Але інколи надивлюсь тих передач типу Стосується кожного, коли в сім'ї багато дітей, батьки ні одне не працюють і в результаті соціальні служби часто-густо тих дітей забирають в дитбудинки, бо тато сім'ю покинув, мама сама собі ради не дає, виплат від держави вже не вистачає і т.д.

Ні, були веселі. Були в старенькому заношеному і покошлаченому одязі не по розміру. Напевно стало шкода через це.
І так, я свідома того, що в сім'ях з достатком нижче середнього діти можуть бути більше люблені і мати більше уваги від батьків, ніж в багатших сім'ях.

Що ви маєте на увазі?

Ставити своїх дітей на ноги - то ж обов'язок батьків, тому треба мати заробіток, житло, ні? Якщо хочу 5 дітей, то маю подумати, чи зможу забезпечити їх хоча би особистим простором вдома, елементарно поставити всім ліжка і столи. Отже, квартира має бути ну не двокімнатна напевно, правда? Чи родити, там вже як Бог дасть?

 

Вони свідомо планували багато дітей? Що кажуть?

Мене вже оце "стягувати" по відношенню до дітей сильно напрягає.

 

а мене єдине що в тій ситуації дивує - чому всі діти рік за роком... то ж проходить 3-4-5 мс вд народження дитини і мама знову вагтніє? цікаво як в тої мами з ГВ, бо в нас, годуючих, навіть при бажанні б так не вийшло - багато хто рк-два не має ще місячних.


бо отака ситуаця для мене цілком нормальна, виходить що старші бавлять менших, і мамі вже трохи легше

коли є по кілька років різниці, але коли діти віком 5-4-3-2-0, то для мене
я навіть уявити собі не можу як то важко.

 

Мій малий має у своєму розпорядженні цілу кімнату, і не сказала би, що цей факт є для нього важливим. Це не є його особистий простір, який він ревно оберігає і іншим до нього зась. Взагалі, простір можна досить ефективно використати, і організувати навчання та відпочинок також, навіть без п"ятьох столів..

Думаю, конкретно вони просто впевнені в своїх силах, і це прекрасно. Якщо не бути готовим до такого варіанту морально і кожну вагітність сприймати як катастрофу, то й доброго буде мало, то вже у всіх по-різному, напевно.

Так, свідомо. Це їх вибір і, без пафосу, життєва позиція. Ну і те, що я називаю "стягувати", вони називають "жити". Жити - взагалі нелегко, тому вони дивляться на це все без ілюзій, але й без страдницьких ноток в голосі. Видно, радість материнства щось та й компенсує.

Я теж, і навіть не хочу це уявляти. Але є батьки, яким це успішно вдається, честь їм і хвала.

 

Якщо мають бажання, то можуть і побавити. Але зовсім не зобов'язані. Батьки мають займатись дітьми, а не діти один одним. Я противник того, аби зі старшої дитини робити няньку для молодших.

Це напевно шалено важко. І тут як я розумію про ніяку іншу соціальну роль жінки не йде мова, тобто на роботу вийти - то хіба дуже віддалена перспектива.

Це точно. Просто ще важливий нюанс, що кожна людина чи сім'я в поняття "успішно" вкладає свій зміст.

 

В 99% таких історії винні в сімейних драмах дико безвідповідальні батьки зі своїм "а шо я зроблю?.." Та вже як маєш дітей, то треба робити все можливе, а не руками розводити, зрештою, добре, що держава десь трохи помагає, але треба розуміти, що то виключно твій пожиттєвий вибір, і навіть скажу жорстко, клопіт.. Не держава має виховувати дітей, а сім"я. То не проблема багатодітності в принципі, а проблема незрілості тих, хто "наробив і втік" або "народила і порозпихала".

Саме так.

Чесно кажучи, оці чіткі стандарти для успішної жінки, успішного чоловіка, реалізації в роботі, в сім"ї, в суспільстві, такі забавні бувають. Мені здається, що кожен може реалізувати себе найкращим саме для нього чином абсолютно у різний спосіб, і добра Мама є не гіршою, ніж Бізнес-вумен. Я не закликаю всіх жінок сидіти вдома і бавити дітей. Але це її право вибору, і вибір на користь багатодітності не є якимось принизливим. Зрештою, це велика праця, на відміну від деяких соціальних ролей, які приміряють на себе жінки, яких часом можна й назвати в певному сенсі успішними..

"Эх, Карлсон, не в пирогах счастье!"

 

Теж про то думала. В нас в селі, звідки я родом, є сім'я, де щороку по дитині, вже 10 дітей. Діти виглядають доглянуті, виховані і дружні. У мами вже і загрози невиношуваності, і кесарські, і складні пологи, і реанімація - все було! Їй 33 роки всього! Тато не працює ніде. Отже, живуть виключно на допомогу держави. То мені виглядає як те, що дітьми заробляють на утримання сім'ї.
Людоньки, 10 дітей! Та я сама з острахом думаю, як же вони їх поставлять всіх на ноги, вивчать, як взагалі час приділити кожному школярику? А що думають батьки? Я б не змогла, чесно...

 

Нє, ну того я й сама не розумію. Допомогу тобі дають кілька років, а дітей маєш на все життя. А якщо не маєш жодних джерел доходів, то капець. Хоча, може в селі якось простіше - мають власне господарство, щось там собі думають на перспективу його розширяти-вдосконалювати-використовувати, а в місті така ситуація - ахова.

 

а то само собою розуміється.
коли я писала "бавлять", я мало на на увазі забавляють,це означає що меншій дитині значно веселіше існувати на світі, коли поруч з нею постійно бігає, пригає, співає ще одна дитина, або кілька. Ще старші діти можуть подати іграшку, яку дитина хоче або яка їй впала, а дотягнутись до неї сама ще не можу. Чи почитати книжку з малюнками, чи поскладати пірамдку etc. Мова не йде про вкладання спати, годування чи миття попок Хоча якщо різниця дуже велика, то і в тому часом можуть допомогти, або погуляти наприклад.
Мама в такій ситуації може значно швидше і спокійніше приготувати їсти, поробити щось по господарству чи просто повишивати. То я пишу з власного досвіду - мені з однією дитиною було набагато важче ніж з двома, саме через те, що старша дитина абсолютно не вміла чи не хотіла бавитись сама, щосекунди їй щось треба було вд мене, а тепер - менша завжди має чим зайнятись зі старшою, і їм завжди весело разом.

 

Я дуже близько знаю одну багатодітну сім'ю ( 10 дітей). Знаю добре їх стосунки зсередини. Так от: вони не дружні. Не дружні в тому сенсі як я це розумію, як живемо приміром ми з сестрою чи мої двоюрідні сестри. Це тільки ззовні так гарно виглядало в дитинстві. Насправді дружили всередині сім'ї по двоє. Мало цікавилися справами одне одного, хоч мамі гарно допомогали. Зараз вже дорослі і всі дивляться в різні боки. Знову ж таки родичаються по 2-є по 3-є.
Така ж ситуація в родині мого батька. Їх було шестеро і дружніми їх назвати важко.
Ніхто більше такого не спостерігав? Щоправда це треба знати людей дуже близько.

 

у мене з цього приводу є своя позиція : жінка може обі дозволити народити стільки дітей, скільки вона чується у силі виростити і виховати сама . "Сама" тут у тому значенні, що наперід усього у житті не передбачиш. І в будь-який момент можуть скластися такі обставини, що діток доведеться ростити самій . Тому якщо до певного моменту вона має ту базу ( не важливо, якими шляхами та база формована- власними силами чи за допомогою чоловіка)і ті фізичні можливості, які дадуть їй змогу самостійно поставити дітей на ноги- від того і відштовхуватися. Наприклад, я не чуюся в силі самостійно поставити на ноги навіть трьох дітей.Одного- без проблем; двох- не знаю , трьох- сама не витягну.

теж відштовхується від індивідуальних особливстей. Для мого дуже важливо мати власний простір. Як і для мене. ТОму його кімната- це його кімната. І коли він там займається навіть уроками чи своїми справами, то дуже не любить, щоб хтось в кімнаті був присутній. У нього там свої порядки і свої розклади. До цього ставлюся спокійно, бо , пригадуючи себе у підлітковому віці, мені вкрай не вистачало оцих кількох квадратів "виключно для себе", де буде виключно моя територія ( у нас з братом була спільна кімната, а потім я спала у вітальні, яка "моєю" повністю ставала лише коли всі домашні спати повкладаються. ТО я дуже любила оцей час "для себе наодинці")

у нас з братом 6 років різниці. Я дуже вдячна своїм батькам, що вони взагалі мене нічим не навантажували ні в якому віці. Я могла лише за власним бажанням бавитися з братом. І то, коли мені було 9-10, а йому 3-4,мені уже не до особливих і забавок було-інші інтереси. Я тоді дуже любила практично увесь вільний час читати, в спокої. І щоб ніхто не заважав. А коли не вчилася ,не читала і не була на гуртках, у мене було своє коло друзів , з якими на подвір ї товклися. Ще за бажанням могла в 7-річному віці піти в сусідній магазин за дитячим "Віталактом" чи молоком, і в черзі постояти, коли їх привозили. Ну але це для мене був приємний обов язок не по догляду за молодшим братом, а так сказать- довіри мами моєму "дорослішанню": вибрати і розрахуватися. За братом ніколи не виконувалося функцій няні.Мабуть тому, я і ревнощів до нього не відчувала ( як це буває часто, коли народжується друга дитина) і любила дуже.

то як мій чоловік і досі згадує: "Всі хлопці а подвір ї футбол чи хокей кличуть поганяти, а мені батьки брата вручили ." Або як у коліжанки ( там різниця 14 років) - на побачення ходила із молодшою сестрою, бо батьки на роботі і малечу нікуди було дівати .

--- дописи об"єднано, 1 Грудень 2015 ---

близько знаю ситуацію, де 4вже дорослих дітей: 2 чоловіки і 2 жінки. Чоловіки між собою взагалі спілкуються рідко, бо не знаходять спільних точок у житті. Жінки між собою теж у вічній конкуренції, навіть вже будучи заміжніми і з дітьми. Хороший зв язок є лише між одним братом і однією сестрою ( іншу сестру він жаліє, але не більше- вона його напрягає своїми проблемеми ).З іншим же братом сестри спілкуються "оскільки-поскільки"-щоб мама не ображалася

 

Нда. Звісно не дружньою може бути і маленька родина і велика. Але існує в нас така майже ідіома "велика дружна сім'я". А слово велика зовсім не означає міцна і "взаємодопомогаюча".

 

ну я от так мислю і мислила.

Якщо народжуєш одну дитину (і на неї гроші знайшлись) -- то що там вже до парочки народити: і шмотки лишились, і ліжечко, і ванночка...
Ну як є дві, то хіба третя в напряг буде?
А як є 3 -- то шо там на ту четверту піде?...
Тут я зупинюсь... Бо досвіду родіння 5 у мене немає.
Але факт є фактом: якщо вже 4 родила, то і на п"яте буде (то я про гроші)...

Ну і,звісно, треба думати, планувати. Для цього потрібно мати фундамент: освіту, роботу на яку, при бажанні, можна буде повернутись. Треба мати чоловіка, від якого можна родити, а не хрін із яйцями.

 

Саме так!

тим, що ми перебільшуємо.

До того, що вже писала, і що писали інші, додам, що
це ми задаємо оці "суспільні стандарти" щодо матеріального забезпечення дитини,
і ми в цьому дуже перебільшуємо.
Якщо батьки не є трутнями, які дітьми (або будь-ким іншим) лише прикриваються, аби не працювати (на когось або на себе, з отриманням заробітку), то цілком реально забезпечити дітей/дитину найнеобхіднішим.
Складність виникає з тим, що ми, одні поперед одних, намагаємось забезпечити дитину всім найкращим: одягом, найкращим телефоном, наплічником, ровером, репетиторами - аби не гірше, як в інших!
Дитина інакше все сприймає, для неї зношена сукня від, приміром, сестри, дуже гарна! (хоча вона колись була гарною), якась дешева іграшка-дурничка все одно, що "брендова" іграшка -
лише з віком вона починає вже вимагати (не потребувати) того "стандарту" матеріального забезпечення,
який ми ж самі встановили, і цю планку постійно піднімаємо.
Всі в класі мають сенсорні телефони, чи планшети, чи щось там - батьки "напрягаються" і для своєї дитини.
Батьки, які відвозять свою дитину машиною до школи, бідкаються, що інші ж діти приїжджатимуть на крутіших машинах,
що треба купити новий одяг не тому, що є потреба в щось вдягнутися, а бо то нова колекція, і т.д.
Багато грошей витрачається на дуже багато речей, без яких можна обійтись.
Та кожен боїться, аби її/його чи дитину не жаліли поглядами інші ("ой, яке бідне, бо мама сама виховує, без тата", чи ....бо там багато дітей".
А, може, та мама/тато просто мають інші пріоритети і достатньо сили, аби не тягнутися до тих так званих "стандартів"?).

І щодо теми багатодітності -
багатодітність не дає права на нехлюйство (принаймні, я цього не сприймаю).

 

А у мене в батька 7 (у нього два брати і 4 сестри, крім нього)в сімі, між усіма тісні звязки, різниця у ниx по 3 роки між кожним. Передзвонюються кожен день, зустрічаються на всі великі свята, про допомогу навіть не говорю - допомагають один одному постійно і без проблем. Живуть у різниx містаx.

 

тут таке- у кожного свої поняття найнеобхіднішого.І не тому, що хтось щось скаже , а тому, що у кожної сім ї свої поняття комфорту. Особливо це відчувається, коли сім я живе на певному +- рівні, але потім ( в тому числі інколи і з появою наступних дітей), цей рівень доводиться різко знижувати. Наприклад, дитина відвідує заняття з тенісу чи займається професійно танцями. Це не є щось надзвичайне. Але - затратне. І коли батьки раптово змушені відмовляти у участі у конкурсі чи змаганнях через фінансову неспроможність, то не думаю, що дитина від того має бути щаслива і ставитися з розумінням. Вона проведе паралель: у сім ї чергове поповнення, яке вплинуло на звичний стан речей. Для когось цілком нормально вперше побачити море у 20 років, натомість всі канікули проводити в місті чи максимум у бабусі тиждень-два. Для когось- це ненормально . Бо це- питання , яке дає змогу підтримувати фізичне здоров я і отримувати нові враження від поїздок, що теж впливає на загальний розвиток.Для когось нормальним є вчитися на кухні ( як єдино можливе незайняте місце), для когось- треба мати бодай 5 квадратних метрів спокою, де ніхто в цей час не лізе помалювати зошит , не включає мультики , не кидає м яча і просто не галасує.Тобто власне тут питання, наскільки батьки мають змогу при появі кожної наступної дитини не виводити різко із зони звичного комфорту ( тобто нормальних для них до цього речей) попередніх дітей. Бо це породжує нездорову конкуренцію між самими дітьми.

 

От якраз натрапила на ролик дотичний до теми, правда не про багатодітність, а загалом про поради щодо народження дітей і про "добрих порадників"