Що мене дратує?

Правилами форуму заборонено ображати інших учасників та переходити на особистості! ви мене навіть не знаєте, а робите якісь незрозумілі і недоречні висновки!!!

 

Де тут ображання Вас? Мене дратує така позиція. Я на особистості не переходила.

--- дописи об"єднано, 25 Жовтень 2015 ---

І ще не забудьте поставити тупо)))

 

Сподіваюся сюди запощу вірно.
Чому так легко роздратувати маму з дитиною/дітьми? О так, мене це дратує...
Я читала і прям "ком у горлі", все вірно. Тільки не у "Росії", а у "совку" я б змінила.
І ще додам, коли отакого ставлення, критики забагато, то дійсно важко серед тих усіх "добрих порад" роздивитися, щось дійсно мудре і корисне.

"Плохая" мать
"Мать впервые слышит, что она плохая мать, довольно скоро после рождения ребенка. Папу бесит, что ребенок кричит, не спит, что мать берет его на руки, не берет его на руки, кладет с собой спать, уходит спать к нему, что она нервничает из‑за каждого чиха, и в квартире у нее не убрано. Весь день дома сидела – что делала? Убрать было трудно? Затем подключаются бабушки: кормишь не так, расписания нет, разговаривает он у тебя плохо, занимаешься с ним мало, мало порешь, мало любишь, мало дрючишь, все, все неправильно!

Потом вступают родительницы в песочнице, бабки у подъезда и воспитатели детсадов. Ну и врачи еще, особая статья: о чем вы вообще думаете, вы что – угробить хотите своего ребенка? Да, спасибо, с самого рождения этого и добиваюсь.
К тому моменту, как ребенок пойдет в школу, его мать вздрагивает уже от каждого обращенного к ней слова, сжимается, ожидая удара, готова в любой момент быстро спрятать ребенка за спину, повернуться лицом к опасности и оскалить зубы, как зажатая в угол волчица, которая из последних сил защищает своего волчонка. Потом, правда, когда она прогонит нападающего лаем, воем, клацаньем зубов и угрожающим топорщением шерсти на загривке, она устроит своему волчонку такую трепку, что мало не покажется: как смел меня позорить? Сколько я еще из‑за тебя буду краснеть‑бледнеть?
В школе, ясное дело, маме ничего утешительного не скажут, кроме того, что с ребенком надо заниматься, что с ним надо делать домашнюю работу, что надо ему объяснять, как себя вести, и потребуют, чтобы она наладила его поведение в классе, как если бы у нее был пульт дистанционного управления ребенком. К концу школы мать уже будет знать, что ее ребенок никчемен, ЕГЭ не сдаст, в дворники не возьмут, короче, полное педагогическое фиаско. Дома отец убежден, что мать испортила ребенка своей мягкостью, а бабушки уверены, что она его и не кормит даже.
Россия – страна недружелюбная к детям. На отдыхе, в транспорте, в дороге, на улице на мать обращены бдительные взоры сограждан, готовых по любому поводу испустить дидактическое замечание.
Хотя знаю учителя, которая на собрании два часа рассказывала родителям – вместе, а потом порознь, — какой у них прекрасный класс, какие в нем отличные талантливые дети и как с ними здорово работать. Родители ушли домой настолько озадаченные, что некоторые по дороге даже купили торт к чаю.
Я видела женщину, которая в самолете просто забрала у замотанной мамы ноющую четырехлетку и всю дорогу рисовала с ней в тетрадке, читала с ней Маршака и Чуковского, занималась пальчиковыми играми – и даже позволила маме немного поспать, а соседям – лететь в тишине.
Видела другую, которая, когда ее кресло сзади пинал ногами чужой ребенок, обернулась и вместо сакраментального «Мамаша, успокойте своего ребенка» сказала: «Малыш, ты пинаешь меня в спину, это очень неприятно, пожалуйста, не делай этого».
Однажды я ехала домой в маршрутке с перчаточной куклой‑медведем в сумке. Напротив сидела девочка лет пяти, которой было скучно. Она ерзала, болтала ногами, донимала маму вопросами, пихала соседей. Когда медведь помахал ей лапой из сумки, она чуть не свалилась с сиденья от изумления. Мы всю дорогу играли с медведем, а мама смотрела с недоверчивым ужасом, готовая в любой момент отнять ребенка, отобрать медведя, всучить его мне обратно, рявкнуть, чтобы дочь сидела смирно и неподвижно – и загрызть любого, кто посмеет что‑то сказать. Это уже условный рефлекс, это застарелая привычка не ждать от окружающих ничего хорошего.
Я помню, как бабушка или дедушка забирали у меня ночью вопящего младенца, сказав просто «поспи», хотя им завтра на работу; как муж, не давая алгебре доесть нас с ребенком, быстро и весело заканчивал с ним уроки, как меня подстраховывали, подхватывали и помогали — домашние, подруги, коллеги
Я помню попутчицу, которая терпела ночные крики моей трехлетней дочери в поезде, и продавщицу, которая подарила ей банан, когда наш рейс задержали на 18 часов и ошалевший ребенок пулей носился по аэропорту. Помню с благодарностью тех, кто помогал поднять перевернувшуюся коляску, пропускал без очереди в общественный туалет, протягивал платочки, когда у сына на улице шла из носа кровь, дарил просто так шарики, смешил плачущего ребенка. И мне всегда кажется, что я обязана вернуть это все другим людям.
Всякой маме трудно. Она не все знает и не все умеет, она не всегда еще сама достигла той степени психической зрелости, взрослости, доброжелательности, уверенности в себе, которая позволяет ей в любой кризисной ситуации сохранять присутствие духа и принимать правильные решения. Мама делает ошибки, занимаясь самым главным делом и самым дорогим человеком в жизни. Она видит это и не знает, как их исправить. Ей и так кажется, что она все делает не так и неправильно; она в душе перфекционистка и хочет все сделать идеально, но идеально не может и ждет, съежившись, что ей сейчас опять поставят двойку. Не надо вколачивать ее по шляпку.
Иногда ее стоит поддержать хорошим словом, заметить у ребенка прогресс, похвалить ее усилия, сказать ей что‑то хорошее про ее ребенка, ненавязчиво предложить помощь. И не торопиться осуждать, тыкать пальцем, воспитывать и делать замечания. А если жалуется – слушать, а не поучать. А если плачет – обнять и пожалеть.
Потому что она – мама, она делает самую трудную, неблагодарную, полезную работу в мире. Работу, за которую не платят, не хвалят, не повышают по службе, не дают поощрений. Работу, в которой много провалов и падений и слишком редко кажется, что чего‑то достигла.
Можно даже не хвалить, наверное. Не помогать, не развлекать чужих детей, не играть с ними, не говорить хороших слов.
Просто не шпынять на каждом шагу. Уже будет огромное облегчение."
Ирина Лукьянова

Взяла звідси:
"Плохая" мать

 

Мене дратує коли на вулиці до мене чіпляються Свідки Єгови і починають переконувати ,що я не вмію читати Біблію. В державі обов"зкова шкільна освіта, читати вміють всі. Хто переконав їх, що пристаючи до перехожих, наберуть симпатиків?. За 2 години прогулянки на Сихові можу і 6 -7 пар зустріти. І можете бути певні, жодні мене не проминуть. ( рилом не вийшла?)

 

Виявляється, що за ïхніми правилами вони не мають права чіплятися до перехожих, а лише просто стояти і чекати, що до них хтось сам підійде. То самодіяльність наших украïнських Свідків - не можуть стриматися, щоб не навчити когось жити (страна совєтов).

 

Ой, мені недавно прям у візок до дитини залізли з тими буклетами зі словами "там є сайт з мультиками", і то так реактивно все провернули, я думала, щось спитати хочуть, призупинилась, а вони хоп - з рукава ті буклети і до малого, а він розплакався одразу - то вони швидко змились, я вам скажу, то ще треба мати відповідний характер, щоб так нагло це нав'язувати...
Але там така філософія, мабуть, колись, пам'ятаю, ще по квартирах ходили.

 

а мене дико дратує, коли постійно попільнички змінюють перед тобою. у клубі, бігає той офіціант, бігає, не дає можливості спокійно посидіти.

 

Не дає написати, як він бігає?
А шо за клуб де палять?

 

ой я то добре пам'ятаю, як вони по квартирах ходили. мій такий по натурі дуже добрий, то не міг відмовити у розмові, коли хтось приходив. от вони тим користувалися і приходили. деколи я відкривала двері і казала, що мені не цікаво що вони хочуть казати, а вони казали, що вони не до мене прийшли вже потім якось мама на одну жінку накричала, сказала типу "хай вона до чужих чоловіків не ходить, а свого тримається" то на якийсь час відчепилися, а якось недавно знов прийшли, але вже і татові вони надоїли, то і він їх не слухав але на вулицях ніби собі спокійно стоять зі своїми книжечками, як десь поруч з ними проходжу. правда весь час з кимось говорять, може якби ні з ким не говорили, то і чіплялися б до мене.

 

а вас, судячі з повідомлення, дратую я)))
палять у будь якому кафе та клубі, де є літня веранда на вулиці.
а так, ящо комусь не зрозуміло, це якийсь бзік у мене такий, наче нічого страшного, це його робота - прибирати та змінювати попільницю у клієнта, але мене ось дратує, коли це відбувається з періодичність раз у 5 хвилин.

 

Дратує співробітник, який постійно чамкає, чи як воно правильно? Цілий день з ранку до вечора вичмакує (то як в зубах щось застрягає), колись в маршрутках мене то дратувало

то пів години ще якось можна було витримати, я старалася пересісти подалі

, як якийсь хлоп то робив

(ще не бачила, щоб жінка таке робила)

. А тепер маю таке чудо на роботі

точніше, я новенька в цьому колективі

. В кабінеті нас сидить троє, то мою начальницю це не дратує. Чи то нерви мої нікудишні і в цьому нема ніц страшного? Чи потрібно людині зробити зауваження?

 

Дратують сайти україномовні, перекладені автоматично з російської. Та потратили б трохи часу і відредагували чи переклали своїми словами. Так ні, копійнули, переклали, вставили і вуаля, зла не вистачає

 

Дратують батьки (бабусі), які спеціально ховаються від дітей, і з-за стінки спостерігають за їх реакцією, виходячи коли в дитини вже конкретна істерика. Прибила б просто. Вчора з вікна бачила таку "мудру" бабцю. Дитина приблизно 2 рочки йшла спереді, бабця ззаду. Потім швиденько сховалась за кут будинку і звідти виглядала, що мала буде робити. А потім кажуть "Ой в мене дитина боїться лишитись сама" і.т.д...

 

Я такого теж ненавиджу!
Я можу лиш так підглянути коли синочок щось хоче нашкодити . Тоді він всіх виводить з кімнати і хоче шкоду робити, помалювати по дзеркалі, чи іграшки поламати, то я можу поспостерігати трохи з-за кута, а потім легенько стати так щоб він мене побачив, то вже як бачить починає сміятися і ми потім (ті шкоди) обоє то все ремонтуємо-миємо.

 

Дратують водії, які вважають себе супер розумними, а всіх решта-тупими. Я про те, коли стоїш в корку, не встигаєш з дитиною на тренування, але стоїш. А якесь мудре, і то не один, а два-десять, лізуть в лівий ряд, а потім вклинюються. Як мене це дратує, не уявляєте Деколи хочеться вилізти з авто і як дати кулаком зверху по тій голові!!!

 

Знову сюди! Сказився мій ноут. Чомусь замість Гугла стали спонтанно вискакувати російські сайти. Міняю настройки,ніц не допомагає. Моїх вмінь ( майже 0 ) замало, ще й потенції,простатити, похудання і доларові золоті гори харять (простіть) мене. Через рекламу не дивлюсь ТБ вже роки. Так тут знайшли.

 

Мене останнім часом дуже дратують російськомовні громадяни України. Куди не піду, вони всюди. Ну переїхали вже сюди, то ж можна нещасну українську вивчити

 

ну я, наприклад, часто російською спілкуюсь... і нічого поганого у тому не вбачаю... у мене батьки завжди російською говорили, тож і маю таку звичку.

 

Я не зрозуміла трішки Вашого поста, то можна ту нещасну мову вивчити?

 

А мене дратує, що я весь день не могла зайти в тему "Що мене дратує", щоб пожалітися на тапатолк(((

Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk