Відповідь: Просто вірші... Мамочка,смотри как я умею… ручки отпускаю и стою. Думаешь тебя я не жалею? Что ты, больше всех тебя люблю! Да,вот эта клевая машинка, Где такую прелесть ты нашла? Видишь,я твой маленький мужчинка, Ты меня недавно родила… Помнишь мама, прошлою весною, Я в твоем животике сидел, Гладила меня своей рукою, Затихал я сразу и балдел… Сердишься,что я не сплю ночами? Мама я привык с тобой не спать, Просто связь такая между нами, Не неси меня в мою кровать… На коленках у тебя не скучно, Можно мне тихонько полежать? Знаю ты возьмешь меня за ручки И ладошки будешь целовать. Мамочка,а помнишь лето наше? Первый раз тебя увидел я, Слезы у тебя катились даже, Я смотрел дыханье затая… Мамочка,я помню всё и знаю, Просто не умею говорить. Я тебя и папу обожаю, Как же хорошо на свете жить. Ладно,отнеси меня в кроватку. Молочко допил, послушный я… Поцелуй мне глазки сладко - сладко. Здорово,что вы моя семья!
Відповідь: Просто вірші... НАШИМ ДІТЯМ Тобі зв”яжу життя.... з найпухнастіших вовняних ниток Тобі зв”яжу життя... Й навіть вузлика я не згублю. Тобі зв”яжу життя... й візерунком по полю молитви виплету гарну долю, бо я тебе дуже люблю. Тобі зв”яжу життя... З веселково-барвистої пряжі І тобі ж подарую його, любе сонце моє, Де я нитки беру?.. Та про це я нікому не скажу, Що для твого життя... Крадькома розплітаю своє...
Відповідь: Просто вірші... Весь вірш не можу зараз пригадати, а рядок крутиться в голові. Скоро ангел вийде на жнива Я його молитвою жива.
Відповідь: Просто вірші... Захотілось запостити. Настрій такий. Мій улюблений вірш: 1. Наиболее известный (перевод М. Лозинского): Владей собой среди толпы смятенной, Тебя клянущей за смятенье всех, Верь сам в себя, наперекор вселенной, И маловерным отпусти их грех; Пусть час не пробил, жди, не уставая, Пусть лгут лжецы, не снисходи до них; Умей прощать и не кажись, прощая, Великодушней и мудрей других. Умей мечтать, не став рабом мечтанья, И мыслить, мысли не обожествив; Равно встречай успех и поруганье, Не забывая, что их голос лжив; Останься тих, когда твое же слово Калечит плут, чтоб уловлять глупцов, Когда вся жизнь разрушена, и снова Ты должен все воссоздавать с основ. Умей поставить, в радостной надежде, На карту все, что накопил с трудом, Все проиграть и нищим стать, как прежде, И никогда не пожалеть о том; Умей принудить сердце, нервы, тело Тебе служить, когда в твоей груди Уже давно все пусто, все сгорело. И только Воля говорит: "Иди!" Останься прост, беседуя с царями, Останься честен, говоря с толпой; Будь прям и тверд с врагами и с друзьями, Пусть все, в свой час, считаются с тобой; Наполни смыслом каждое мгновенье, Часов и дней неумолимый бег, Тогда весь мир ты примешь, как владенье, Тогда, мой сын, ты будешь Человек! 2. Менее известный перевод А. Грибанова: Сумей, не дрогнув среди общей смуты, Людскую ненависть перенести И не судить, но в страшные минуты Остаться верным своему пути. Умей не раздражаться ожиданьем, Не мстить за зло, не лгать в ответ на ложь, Не утешаясь явным или тайным Сознаньем, до чего же ты хорош. Умей держать мечту в повиновенье, Чти разум, но не замыкайся в нем, Запомни, что успех и пораженье -- Две лживых маски на лице одном. Пусть правда, выстраданная тобою, Окажется в объятьях подлеца, Пусть рухнет мир, умей собраться к бою, Поднять свой меч и биться до конца. Сумей, когда игра того достойна, Связать судьбу с одним броском костей, А проиграв, снести удар спокойно И без ненужных слов начать с нулей. Сумей заставить сношенное тело Служить сверх срока, не сбавляя ход. Пусть нервы, сердце -- все окаменело, Рванутся, если Воля подстегнет. Идя с толпой, умей не слиться с нею, Останься прям, служа при королях. Ничьим речам не дай звучать слышнее, Чем голос истины в твоих ушах. Свой каждый миг сумей прожить во славу Далекой цели, блещущей с вершин. Сумеешь -- и Земля твоя по праву, И, что важней, ты Человек, мой сын! Дуже сподіваюся, що, прочитавши цей вірш, Вам захотілося зробити цей світ і себе кращими!
Відповідь: Просто вірші... Я би сказала - сильнішими... Дуже гарні слова (перший варіант цікавіший, хоча ...як який момент)
Відповідь: Просто вірші... Если можно, то мне эспрессо, новостей и немного денег, путешествовать, меньше стресса, больше нежности, без истерик. Шоколадку, добрее утро, вдохновения и улыбок... если можно, давайте утку запеченную или рыбу. Дольше - молодость, позже - старость, двух детей, или дальше - внуков... и здоровья бы - вот подарок, к черту - грыжу и близорукость. а еще бы - побыть успешной, и портрет хочу (лучше - в профиль)... ой, простите меня, конечно, замечталась.. мне - черный кофе...
Відповідь: Просто вірші... Дуже мені подобається творчість Іздрика, а особливо ось це його витвір: Щедрик стільки відважних і неуважних стільки успішних але смішних стільки вродливих але зрадливих випий за них помолися за них стільки багатих і тупуватих стільки розумних але сліпих стільки захланних та безталанних випий за них помолися за них стільки чеснот непридатних для честі стільки щедрот невимовно скупих стільки красот у відразливих бестій можна і з ними – краще без них кожному всього по правді відважено я лиш одного просив би між тим: дай мені боже бути уважним дай мені боже не бути сліпим
Заразите меня амнезией, Чтоб не помнить порезы души… Чтобы верилось, будто впервые… Чтоб исчезли обид этажи… Чтоб дышалось, как в детстве далёком, Без немеющей боли в груди… Чтоб любовь без расчётов, намёков… Чтобы светлое там… впереди… Или нет… Заразите удачей, Чтоб сбывались надежды, мечты… Вот смотрите, уже и не плачу, А вокруг полон мир доброты… Чтоб везло и в любви, и в работе, Чтобы жизнь пролетала не зря… Чтобы сердце от счастья в полёте Даже в пасмурный день декабря… Или нет… Заразите терпеньем, Чтобы выдержать злобу людей… Чтобы не получить отравления От чужих негативных идей… Чтоб спастись от коварства и мести, Разрушающих нашу страну… Чтоб любовь и остатки от чести Помогли уничтожить войну… Оптимизмом меня заразите, Чтобы дальше хотелось идти… Никогда никого не судите… Вам не знать, что у вас впереди… Очень хочется верить душою И любить, без оглядки назад… Человек – это чудо большое, А любовь в человеке, как клад… Заразилась любовью без края… Значит, видимо, я спасена… Без любви – словно небо без рая, А без неба земля не нужна… В этом мире, уставшем от фальши, Лишь любовь вдохновляет, чтоб жить… Заражайтесь любовью, а дальше, Постарайтесь её не убить…
Дуже мені подобається Ты не сомневайся Кружит ветер звездную порошу, В переулки загоняя тьму. Ты не сомневайся: я хороший. Быть плохим мне просто ни к чему! Не подумай, что играю в прятки, Что хитрю или туманю свет. Есть во мне, конечно, недостатки, Ну зачем мне говорить, что нет? Впрочем, что хвальба иль бичеванье. На какой аршин меня ни мерь, Знай одно: что человечьим званьем Я горжусь. И ты мне в этом верь. Я не лжив ни в слове и ни в песне. Уверяю: позы в этом нет. Просто быть правдивым интересней. Жить светлей. И в этом весь секрет. И не благ я вовсе ожидаю, За дела хватаясь с огоньком. Просто потому, что не желаю Жить на свете крохотным жучком. Просто в жизни мне всегда тепло Оттого, что есть цветы и дети. Просто делать доброе на свете Во сто крат приятнее, чем зло. Просто потому, что я мечтаю О весне и половодьях рек, Просто потому, что ты такая – Самый милый в мире человек! Выходи ж навстречу, не смущайся! Выбрось все "зачем" и "почему". Я хороший. Ты не сомневайся! Быть другим мне просто ни к чему! Эдуард Асадов --- дописи об"єднано, 25 Березень 2015 --- а ще цей... Коли суха розквітне ікебана Й рожевий сніг впаде на плечі літа, Я повернуся. (Тільки б не зарано) Спитаюся, чи зміг ти зрозуміти. В своїй брудній життєвій калабані Відсидівши з самотністю години, Чи зрозумів ти, як болить кохання, Розламане, мов кістка, на частини? І буде день о пів на третю ночі. І буде спогад равликом тягнутись. Моя любов Жар-птицею захоче У студінь твого серця повернутись. А ти впусти. Впізнай її. Розкайся. І заспокойся, ласкою зігрітий. Я не прощаюсь. Тільки дочекайся. Коли зазеленіють сухоцвіти...
ЖДУТ ЖЕНЩИНЫ ДЕТЕЙ-- С ВОЙНЫ, С РАБОТЫ, ИЗ ПОЛЁТА... С ЭКЗАМЕНА, ИЗ ШКОЛЫ, ИЗ ГОСТЕЙ... ИЗ ШАХТЫ, ИЗ ДОЗОРА, ИЗ ПОЛЁТА--- ВСЮ ЖИЗНЬ СВОЮ ЖДУТ ЖЕНЩИНЫ ДЕТЕЙ, И КАЖДАЯ ГОРЮЕТ И ГОРДИТСЯ... И ЕСЛИ ДАЖЕ КРОХОТНЫЙ И ЗВОНКИЙ ОН ТОЛЬКО СОБИРАЕТСЯ РОДИТЬСЯ, ТО ВСЁ РАВНО----- ЖДЁТ ЖЕНЩИНА РЕБЁНКА.....
Спите с теми, кто снится. Целуйте, закрыв глаза. Почаще меняйте лица, страницы и адреса. По лестнице - прямо в Небо. Под песни колоколов, насвистывая нелепо, пиная болиголов, отстукивая по вене, вселенную волоча, отталкивая ступени из желтого кирпича - несите на небо звезды. Танцуйте на берегу. Бросайте дома и гнёзда, потерянную серьгу, утраченную невинность, почти завершенный стих... Спите. С теми. Кто снится. Вы сами - один из них.
усе буде добре хоч буде непросто – пітьма на пітьму наповзає мов хмара для світла залишиться крихітний острів та буде той остров у кожної пари усе буде добре для доброго слова для доброї думки і доброго діла та світ буде важко почати віднова і бога зачати із грішного тіла усе буде добре під небом померклим у сутінках дня і у темряві ночі та буде непросто забути померлих й простити гріхи материнські і отчі усе буде добре як поміж собою живих не ділити на свого й чужого та буде нелегко із іскри малої роздмухати вогник і сонце із нього найважче на світі – і кожен це знає – свобода у виборі власного світу пітьми як такої насправді ж немає це – лиш добровільна відмова від світла і вибір такий не складніший дилеми пройти по мосту чи зіскочити з мосту тож я собі вірю що все недаремно й усе буде добре.. і все буде просто.. Автор:Юрій Іздрик
Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. © Ліна Костенко
*** Нiчого не буває просто так, Нiчого не буває випадково: Нi зустрiч, нi подiя, анi слово... До того йшло, або ж це Долi Знак. *** Я не люблю чужих компанiй, Де всi свої, а я - нiхто. Мов сирота в кутку в пальто, А всi - в бiкiнi на диванi. *** Всi ми в черзi, як пращури кiлька столiть, За добробутом, щастям, любов'ю. Не нервуй, що попереду стiльки стоїть. Подивись, скiльки їх за тобою. *** Дорога мудростi - тяжка i нескiнченна, Це розуму i темноти двобої. Мудрець - завжди один у полi воїн, А дурнi - це народне ополчення. *** Людей відкритих, щирих - одиниці. Хтось тішиться придуманою роллю. Людина розкривається в дрібницях, Коли вже не слідкує за собою. *** Кохання справжнє вiдрiзняє те, Що в нiм нема претензiї на власнiсть, Воно самодостатнє i святе, Це - нiжнiсть, романтизм i делiкатнiсть. *** Якщо у тебе є який талант, То будуть вороги обов'язково, Бо бездарі від заздрощів готові Паплюжити й ганьбити все підряд. * * * Якщо тобі лестять багато, Приховуючи ікла вовчі, Ти мусиш усмішку тримати, А висновки робити мовчки! * * * Як всі біжать, так тяжко зупинитись! Гнітить якесь передчуття біди. Здається, що гуртом не помилитись. Біжу як всі. І знаю - не туди! * * * Зневіра, втома, хмура днина. Життя у прірву, шкереберть. Врятує все одна людина, Яка любитиме тебе. * * * Так хочеться чомусь пісень співати! Зустрічним усміхатись є потреба. Хтось думає - напевно, дурнуватий! А це я так закоханий у тебе! * * * Тебе я хочу бачити щодня! І точно знаю - в цім погибель наша: Любов, як переповненая чаша, Час прийде - і розплещеться до дна. * * * Роздратування у стосунках - це вже край. Нема любові - набридають люди. Виправдувань чи то пояснень не шукай: Нас роздратовують лиш ті, кого не любим. * * * Як пригощають, їж і дякуй чемно, Щоб не казали - ну таке село! Як пригощають друзі, їм приємно. Але як вороги, то їж назло! Віталій Іващенко, краплинки і зернятка
В Червону книгу ми занесли Світ неповторний і чудесний, Що поступово вимирає, Давно рятунку нас благає. Невже в майбутньому на світі Не будуть квітнуть дивні квіти: Конвалії і фіалки ніжні, І вісник березня – підсніжник. Невже ми більше не побачим, Як сон – трава росою плаче? Троянда степу, квітка мрії Жар – цвітом землю не зігріє. Ми всі господарі природи, Тож бережімо її вроду!
Допоможіть мені підібрати вірш Франка. Ну бажано ліричний. У нас тут читання (чи декламування, як воно правильно) намічається. І хочеться мені таке задекламувати, щоб душу вивернуло і завернуло назад. От вже пів"Зів"ялого листя" переглянула, і щось нічого поки не припало саме мені
Мені у Франка дуже цей подобається. Не дуже про любов, але Ось спить дитя, невинний ангел чистий. Смієсь у сні – се ангел з ним іграє… Сплакне у сні – се ангел, в облак млистий Розплившися, манить його й щезає. І сон отсей нестертий, віковистий В душі його по собі слід лишає: З дитячих снів той ангел променистий Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає. Рвесь молодець від батька і від мами Чогось шукати десь в чужій чужині, А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!» Любві, надії він спішить стежками, Там плід здобуде, тут лиш квіти зв’ялі, А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»
А жінка буває на осінь так схожа, То тиха й привітна, а то - непогожа. То скроні сльозою, то сонцем засвітить, То прагне зими, то вертається в літо. А жінка, як осінь, плодами багата: На ніжність, добро, материнство і святість. Як вересень тихий, зігріє душею, Не страшно морозу чекати із нею. А жінка буває тривожна, як осінь. То дихає вітром, то ласки попросить. То болю завдасть, то вигоїть рани, Листочком у світ полетить за коханим . А осінь в природі - це завше, як диво. Так само і жінка: буває вродлива, Буває примхлива, буває зрадлива, Нехай тільки кожна з них буде щаслива! Любов Косило.
