Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Ото в мене з другою вагітністю аналогічно було, і не працювала. Було, що навіть сидіти від втоми не могла. Нудота, безсилля і напівсонний стан всю вагітність. Правда в мене був низький гемоглобін, починаючи з третього триместру приймала препарати заліза.

 

Ой важкий був цей день. І я невиспана і мала капризувала. Та і в принципі щось напосідають невеселі думки. Певно треба зайнятися комунальними питаннями, субсидіями та іншим. А так нехочу! Але бачу, що ми реально не тягнемо такі суми. При тому газ на мінімумі і в хаті так свіженько. Та як подумаю про ту бюрократію, ще сумніше стає.
Але чого я прийшла в тему. Власне хто читав мою епопею в темі про свекруху, зрозуміють. Їдемо в неділю в гості. Кому не складно - помоліться (то вже залежно від обставин: або за мене, або за неї). Хоча в той період свят не я одна така, всі їздять до родини. Ну що ж, тримаймося ) і тримайтеся )

 

О, гарно святкуємо, раз знову я пишу. А пишу, бо маю сьогодні врочистість - йдемо з чоловіком в кіно. Залишаємо малявку з бабусею і улюбленою хресною. (Коли є хресна, то і мами не треба, така в них любов).
Були ми в селі вчора. І навіть все пройшло більш-менш (певно свекруха боялася щось не так сказати).

 

Такі чудові в нас свята вийшли, навіть не очікувала. Напередодні свят було трохи нервів через "дорогу"родину, сесію чоловіка і бздури сестри, але на свята все забулось, відпустилось і все пройшло ок - відсвяткували Свят-вечір, на Різдво святкували день народження прабабусі, якій виповнилось 90 років, сьогодні ще й поласували шашличком, пограли в Молополію і завтра ще маємо відсвяткувати день народження бабусі - 77 років. Але це вже суто в домашньому колі, максимум подружку її закличемо. Бажаю всім такого ж домашнього тепла...

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

Привіт.
А де всі?
Різдво минуло добре і спокійно. Розповісти нема чого: рутина вдома, річний звіт на роботі.
Хочу в басейн страшно, але поки зовнішній вигляд опіку на нозі не сприяє здійсненню мого бажання.
У неділю буде виступ. Танець ще сируватий, тому ніжки трусяться вже.
Усім добра!

 

Якось свята пройшли не замітно Нє, ну хату відчистила, їсти наварила, а потім то все треба було з'їсти, бо шкода викинути і все. Настрою робити свято навіть не було. Цього року до нас наіть і колядники не ходили. Все якось дуже сумно. Забагато втрат, на такий короткий проміжок.
Найбільше хотілось снігу на свята, і навіть з тим не склалось. Мала в планах трішки зайнятись собою, почитати, відпочити...Та яке, таке відчуття ніби поле ціле скопала. Сумно якось.
На новий рік забрали мене до похресника, не планово, але хоч трішки розвіялась. Йуй, якось не звично коли тебе кличуть "цьоця"

ну похресник мене просто кличе - або хресна, або Муся...А от коли 14 дівчата до мене звернулись - цьоця, мені трішки стало не по собі

. Я ще морально до того не готова. Але старість підкрадається незамітно Але то таке, набавилася машинками, наліпили павучків з пластиліну, начитались казок, обмалювали всю хату фарбами Мама похресника офіційно заявила, що віддає мені дитину, бо їй треба у відпустку Ггг, після 24 годин з дитиною, я ще потім 2 дні відходила
Зараз дико хочу на море

 

Свята, всі гостяться чи по гостях ходять... Жують... А я вже своє "нажувала".

Збираюсь зранку до церкви. Пуховик випраний і ще не висох. До шуби тімбери ну якось не альо. Витягнула чоботи. на каблуку. Перебрала 6 ШТУК! штанів - в жодні не влажуся. ТРИ плаття - те саме... Єдині джинси в яких тільки і ходжу - брудні вчора за будматеріалами їздила. Утеплені нові джинси - замок поламаний.

і то фігня що

в старих, в які ще тоді не влізала

Колготки - літні, знайшла одні 100ден - поки одягала - зачіпила і порвала... а одні теплі і в ті не влажу... В кінцевому результаті відправила чоловіка самого.

Заздрю по доброму тим "відьмочкам", що можуть їсти усе і не набирати ваги.
Кажуть, жінка, яка стає мамою - розквітає. Але це, напевно, не про мене. І не в цей момент.
Я стала дратівливою з своїми коханими "шилами", вічноневстигаючою, а себе і свій зовнішній вигляд - то взагалі запустила... Про внутрішній світ то зовсім забула. Баняки-кухня-памперси... ну, тепер для "розрядки" ремонт почався. Який мене з одного боку безмежно тішить, а з другого - око сіпатися починає.

Дивлюся на свою братову, на її 5 діток і млію... Вони бавляться, братова булочки пече, по магазинах встигає побігати, Діти не ганяють по хаті.
Якось мені потрібно було в по справах і я закинула їй своїх 2х. На пів годинки максимум! то через 15 хв вона вже дзвонила і питала коли буду . Поспівчувала мені. Казала, що на таке більше не підписується
Почався в хаті знову

. Крім УФО, в ванну, докупилили ще вітродуйку, поставили на таймеш що15хв щоб хоч трошки нагрівало.
Йду котел ще підкручу, бо прогноз погоди тішить сніжком і морозом. Але, тішить лише по тамту сторону вікна

 

А в мене щось машина, мабуть, хоче поламатися, чи що....Їхали в село по малих, якось не так вона швидкість набирала й звук мотора інакший трохи. Якби мені колись хтось сказав, що я свою машину впізнаватиму по звуку двигуна, то сміялася б, а тепер он розрізняю, що не так мені щось...
Проза- забрали малих і я звикаю, що вони вже тут й то тре годувати їх ))).
Проза 2- маємо купу-купезну видатків, а грошей на все бракне.Я нервуюся, бо оце фінансове викручування й мудрування з грішми страшенно дратує. Й поняття не маю, як то все вирішити.

 

І де то всі пропали, мабуть дожовують смаколики святкові. Я от теж, думаю, як то себе переключити вже в менш їстивний режим? Бо направду, вже починаю тріщати. Але завтра ще маємо одну забаву, і все, треба братися за себе. Свята промайнули дуже швидко і спокійно. Ще б втихомирилася ситуація з тим кором, бо таки нагнітає, але вже починають страшити дифтерією. І який може бути спокій? А саме головне, як правильно себе поводити, сприймати, вирішувати?
Всім міцного здоров'я і гарних вихідних. І пишіть щось))

 

Я напишу) Отже, свята відсвяткували і почалися будні. Хоча наш побут і не змінився. Але ми стали на крок ближче до весни. Ще от трохи і можна буде розсаду сіяти, планувати клумби. Боюсь казати вголос, може і газон якийсь би засіяти, бо то болото вже дістало. Але з іншої сторони весна тягне за собою оновлення гардеробу для доні. Тому поки що до весни ми не готові. Та і пасхальний рушничок лишень початий, а Пасха цього року рання. Хоч вишивки там раптом 3 ципочки, але нема на них часу, бо вічно щось тру (то кухню, то підлогу, то в одній кімнаті, то в іншій). Хто там мріє про будинок - трохи підпсую мрію. Будинок - то і витратно і важко фізично. А ще як все на одній людині, то копитця відвалюються. Бо то десь виглядає так: в одній руці дитина, а в іншій тряпочка для протирання. Ну і класика жанру: чоловік за компом. Добре хоч не питає: що в нас їсти є? А пішов і сам насмажив картоплі, яку ми втіхаря від малої з’їли.
І нарешті врочистість - маємо вже наші фото з фотосесії. Вийшло дуже тепло і душевно. Я знаю, що то не оригінальна ідея. Стрічка у фб вже який рік маячить тими фотосесіями. Але для нас то вперше, тому я тішуся. Зрештою душа потребує свята, а малеча спогадів хоча би у вигляді фотографії.
О, а то сьогодні лиш субота. Приємна несподіванка. Значить можна хоч завтра спробувати поексплуатувати нашого тата і може хоч якийсь фільм подивитися, бо я вже геть захандрила.

 

Доброго ранку!
Свята скінчилися, вчора ми з малючкою розібрали ялинку.
Новин особливих немає. Якийсь трохи невдалий початок року: усі добре- та малознайомі люди хворіють...
Відтанцювали у неділю добре. "Сируватий кінець" дав про себе знати, але то тільки ми з дівчатами помітили.
Аня теж виступала зі своєю групою. Трохи відчувалося, що пропустила багато через хворобу, але їй сподобалося, а це - головне. Можу лише позаздрити її впевненості на сцені. Навіть танцюючи не зовсім те, що треба, вона виглядала так, ніби от-от скаже глядачам: "Сідайте, вам 2".
Мій страшнючий новорічний кавовий опік зійшов, лишивши по собі лише пігментацію, дякую Богу, що так минулося.
Піду до мартена, бо миша у холодильнику вже милить мотузку.
Усім атмосферної неділі!

 

Треба сюди щось написати))) Вночі спіткало мене безсоння, якогось милого товклась до третьої ночі. А встала в шостій. Ітого - три години сну. Ще й звечора на Фейсбуці хтось кинув посилання на якийсь брєдовий пост Добкіна. З цікавості зайшла на його сторінку, почитала трохи тої єресі. Потім вночі снилось, що в мене романтичне побачення з Добкіним у ЛьвовіСьогодні вагаюсь чий Фейс читати перед сном - Джорджа Клуні чи Раяна Гослінга))) "Авдруг". Гном вдома з бабцею, відгортають сніг на подвір'ї. Вирішили в садок до весни не ходити. отаке...

 

Христос Рождається!
А що. саме так від Різдва до Стрітення вітаються віряни. Особливо - ті, хто сюди пише вперше після Різдва.
Місяць. Практично місяць я ЗОВСІМ не готувала їсти і не їздила за кермом. Тож робочі будні розпочала з борщу і виізду на слизьку дорогу. Борщ вдався, а на дорозі в режимі "тихіше води" також все ОК.
Вчора був день з розряду "ну і день". Почався дуже добре і злагоджено. 06:07 я встала, наварила їсти, наскладала коробочки з обідом на роботу собі і чоловікові, напрасувала всім одяг, розбудила, напоїла чаєм, всіх відправила, зібралась і поїхала в офіс. Правда, якось так сталось, що мене відпустили працювати додому раніше, і то дуже добре. Бо щойно я зайшла додому, подзвонила класна керівничка Дми і сказала, що хльо зле чується. Я сказала, що я якраз вдома і хай приходить. Прийшов. 38.6, 39.1. Голова болить, слизові чисті,очі чисті. Поклала, залила його компотами і чаями, 38.8, доробила дедлайнове завдання, сконтачилась з клієнтом, дала Дми телефон і пляшку води і в режимі активної переписки в робочому чаті вилетіла в садок по Ї. Ї на 16:00 мав йти на айкідо, тож в садку я була 15:45 і там мене потішили, що група пішла на хореографію. Поки дочекалась , на айкідо можна було вже не йти. Тож ми забрали СвійМурах, відвезли машину на місце, трохи перейшлись і пішли додому. В Мураховій групі мене також чекав "сюрприз" - виявилось, що вчора їхню виховательку заміняли. І Вуця казала по дорозі додому, що спати в садочку більше "ніколи не буде". При тім, що вони і так майже ніколи не лишаються спати, а вчора якра те "ніколи" трапилось - і отак лажово. Ну ОК.
По дорозі з садочка мені щось хлюпнуло. Тож вдома я зробила тест на води. Не води. Ну, гаразд.
На пральній машинці лежала гора різного одягу, я його посортувала і зрозуміла, що прального засобу для кольорового в мене нема. І повела Вірусю на танці з думкою про те, що я вибіжу в кіоск (хвилин 7 максимум), поки вона буде на тренуванні. Перед танцями зводила її в туалет, все мало получитись.
Вибігла. Не було мене 7 хвилин, і за ті хвилини Віруся вибігла з залу з кимось за компанію і побачила, що мене нема. Добре, що я встигла повернутись швидко, повибачатись перед нею і подякувати мамі іншої дівчинки за те, що її заспокоїла. Танці продовжились і завершились добре.
Я прийшла о 18:45, зробила буржуйських запечених канапок з цільнозернового хліба з пармезаном - і ми з Мурахою заїли стрес. Потім вона сказала "Ну що, пішли мене лоскотати?" - і я зрозуміла, що вона не ображається.
Потім ожив робочий чат, і мені дозволили на ранкову нараду сьогодні з'явитись у скайп-режимі. дякс, подумала я, і вирішила, що, напевно викличу лікарку до Дми. Бідолаха не спав вночі, я кілька разів вставала до нього і давала йому пити та допомагала зайти до туалету.
Сьогодні вранці завела його в душ, після душу температури майже не було. Горло трохи червоне, але ніяких ознак кору нема. Вирішили нікого не викликати, зробили собі чаїв і кав з молочним шоколадом. Наїлись і я відправила Дми лежати, сама пішла працювати. Тут він повернувся в сльозах і розповів про своє "горе": загубив в школі деталі від бейблейда. Оригінального. "Тато буде сварити! Мені ніколи нічого більше не куплять!" Я відклала роботу і поговорила з ним. Про те, що сварити ніхто не буде, і найбільшу прикрість він зробив собі сам і вже її відчуває. І про ціну речей. Конкретних тих 500 грн. Показала свій одяг, розповіла, що скільки коштує. Скільки я витрачаю на "іграшки" - манікюрне приладдя і фарби. Татові "іграшки" - паяльне і комп'ютерне приладдя. Без звинувачень, в чистих цифрах. Наче получилось.
Візит до ортодонта з Дми знов відтермінувався. Ну ладно, що поробиш.
А, і ще. Ввечері я перевдягалась - і чоловік так обережно сказав, що живіт дуже дивно виглядає. Він справді опустився, і пупок "дивиться" донизу. Плюс до тестів на води - я, напевно, мала б налякатись. Але пішла спати. Перед сном встигла ще подумати, що якраз зараз в мене "місяць поза законом", коли довагітні аналізи на РВ, ВІЛ і гепатит якраз протермінувались, а на облік я планую за тиждень-два. І взагалі ніяких реальних документів про вагітність крім протокола УЗД.. Подумалось, що нормальна людина вже би переживала. Але то - нормальна. А я собі заснула і з перервами на відпоювання Дми спала аж до 06:40.
Сьогодні середа, і вже майже її половина. А там дивишся - четвер, п'ятниця - і вихідні.
На кухні чисто, обід чоловікові на завтра є, картоплі на вечерю посмажу, молочна каша для хворого вариться швидко, а шоколадок докуплю, коли піду по малих в садок. Життя чудове.
Завтра Тетяни. Хочу ще одній чудовій Тані зробити мікроподарунок
Загалом, треба все записувати. Записувати, виконувати і тішитись життям - бажаю усім!

 

Ну що , ДП ? Я ю є.... пра вже 2 дні як , але часУ чим раз тим менше...
Той , хто повідав, що то є рік Жовтої Собаки , забув додати , що Мегагонної.
І це - правда.
Чоловік вже поставив мене до відома, що ще чуть і тре буде масло в "легковій дальнього слєдованія" міняти... мамамія 15 тис.км і це при тім, що це не найбільш рухливі колеса в нашім гаражі...
Нарешті моя хата прибрана...., але не на конче тривалий час , бо завтра гості ! Будем мангалити, тому мняско я вже мариннула зранку і список салатиків з малим узгодила. Пра це доволі кумедна картина, позаяк він не їсть жодного, тому на все відповів - "ага", і активно приймає участь у їх приготуванні. Гості попередили, що тортик і фрукти - це їхня головна біль, а я що? Я - за.
Ялинка наша без нас сумувала певно дуже, бо воду відмовилась пити. Тому тепер вона в нас - музейний експонат. Дивитись можна, руками рухати - ні. Певно традиція буде недотримана цього року... І розберу я її не 8-10березня, а після Стрітення. Хоча...якщо гарно переживе 10 лютого ( ймовірний набіг ТМІ татаро-монгольського іга), то мо й до 8 березня дожиє.
Малюк тішить своєю відповідальністю , моментами пра. А ще файнезно забавляв свого маленького 9міс. племінника , тому я могла випити чаю-кави не з дитям на руках. І навіть вмитись мала можливість. Тому моя теорія, що 2 дітей забавляють себе без постійної участі дорослого, таки знайшла підтвердження на практиці. А ще він навчив малого...бавитись машинками. Тепер усі бабусі отримали відео, як "манюсик" штовхає автовоза і гордо бирррркає...
Робота ніяк не хоче подружитись з логікою... В перший день це виглядало от так - "смотрю в кнігу - віжу ...нічєво" . Сподіваюсь з понеділка я таки включусь..
Ну на нині , мабуть усе. Бо думки ще десь льотають , як машини на німецьких автобамах.
Файного вам переднедільного вечора і .

 

Агов, дівчата де Ви всі? Взагалі таке враження що форум помаленьку завмирає

Все якось навалилось в один момент і прекрасно розумію що цей час настав - час кардинальних змін. Вчуся всього з нуля, жити, дихати, ходити, спілкуватись з людьми. Сказати що важко, то взагалі нічого не сказати. Взагалі складається таке враження що мене просто висмикнули з мого життя і перемістили у паралельний світ. Люди до яких я звикла, здружилась\поріднилась переїжджають. Розумію що життя ніколи не стоїть на місці, але щоб отак на шаленій швидкості летіло - я б ніколи не повірила. Голова говорить одне, а серце розривається від болю. Але щиро вірю, що скоро і в мене буде безмежне щастя.
Нарешті розібралась в собі, рішилась на зміни, які мали статись ще давно, зрозуміла чого я хочу від життя Тепер головне скласти план, як того досягнути. Коли з карєрою все відносно зрозуміло, то з особистим життям...Ех..Так хочеться сім'ї, дітей. За січень місяць зрозуміла що не на то поставила І якось тоскно від того. Силою переконую себе - що на все свій час. Але забагато але. На жаль в житті не буває так, як в романтичних фільмах Але нічого, треба жити і все ще попереду.

 

Відмінити паніку і негатив!Ніц не завмирає! Вже який рік таке пишуть то в одній, то в іншій темі, а форум - дівчата і досі тут! Була я в ФБ і інстаграмі, а тут найкраще! Пра?
В суботу-неділю завжди активність нижча. І правильно! Бо у всіх сімейні дні і реальне життя.
Щодо мене, то чомусь рідко в цій темі відписую. Хоча завжди-завжди читаю!
А з вагітністю стала якась притуплена, не можу правильно організуватися- зорієнтуватися і встигнути все заплановане. Тому пишу коли емоції напирають, або коли щось запитати треба. Але! Пам'ятаю, хтось писав тут - що замість того щоб нити, що все пропало , краще черкнути кілька слів! А там дивись і форум оживиться!
Про врочистість - ми переїхали на нову орендовану квартиру! Хто мене знає, то була моя біль - знайти ту квартиру і ще й таку як я хочу. Бо хвилювалася , що не матиму куди дитину з роддому принести. Тепер можна видихнути і знайти нову капець яку "проблему". Хоч замучилася страшне - речі пакувати. І вже майже місяць не можу розпакувати їх назад. Але заспокоюю себе, що ніхто мене в спину не жене, часу маю багато. Хоч ми часто не переїжджаємо і живемо довго на одному місці, але я казала, що ще один переїзд не переживу! Хіба в свою квартиру! А що, можна ж помріяти?!
Проза зараз в тому, щоб обжитися і купити все необхідне для комфортного життя. Також ходжу в поліклініку, як на роботу через день. І то якби хвора була! А нє, папірці по лікарях збираю. Сміялася, що там не вилікуєшся, а швидше захворієш в тих чергах! Треба піти понити про це в відповідну тему про облік вагітних.

 

Доброго ранку!
Тиждень обіцяє бути сповненим неприємностями. Всю ніч снилися коти/киці/кошенята. Чесно скажу, котів не дуже люблю (без негативу, просто я - більше собачниця), та й по всіх сонниках ця тварина сниться не до добра. Їх було і так багацько, але ще одну хвору тварину підкинув незнайомець якраз перед тим, як запищав чоловіковий будильник. В мене "сни в руку" трапляються часто, тому чекаю, хто "підгадить".
Менше з тим. Вихідні були насиченими. У суботу нальопалися у басейні, вчора Аня виступала у розважалці, після чого двічі пройшла канатну дорогу і години півтори стрибала на батуті (де вона бере батарейки?).
Решта - стабільно.
Усім вдалого тижня, не зникайте, ви вже - як друга сім*я.

 

Вчора вдома зняли останні новорічні прикраси. Значить точно свята закінчилися( Ще й погода сьогодні така, що зимою не пахне. Але може це добре? Десь бачила заголовок статті, що лютий буде зовсім не лютий) А отже весна може прийти скоріше, ніж по календарю. Ну хоч ту статтю так і не читала, може там би написали шось інше))
Не люблю понеділки. Бо це початок нового робочого тижня, та й по понеділках на роботі холодно, бо на вихідних ж не опалюють там. Тому робочі понеділки холодні.) Зранку йшла на роботу під дощем і по тому болоті, і ще й біля роботи (але так мені там добрий кусок від зупинки йти) бачу припаркувалася машина. Та ще й так, що її не обійти, і треба на дорогу виходити. Подумала, що то хтось не сильно нормальний. Почала обходити, а тут співробітник виглядає з віконечка і каже, що побачив мене, як я з маршрутки вийшла, то вирішив почекати і підвезти)) Отак не треба наперед злитися)) Взагалі помітила, що з того часу, як більшість знає про вагітність, то і ставлення таке до мене обреженіше-добріше-уважніше (то чаю зроблять, то цукерку дадуть)
Рідко зараз буває, що я сиджу в маршрутці, яка від нас до Ашану їде. А сьогодні пощастило, що і вперед і назад, залишалося одне вільне місце,наче як для мене) Бо помічаю, що стає важкувато стояти(
Ще з врочистості (але суто для мене, і то робочої здала всі річні звіти! Тепер можна буде менше переживати. Хоч взагалі не треба переживати. А то деколи я з тими переживаннями, як дурна. Для прикладу: минулого тижня потягував в мене низ живота. Раніше такого не було, то я сіла в інтренет читати. І такого начиталася, що аж плакати почала, бо напридумувала всякого. На другий день живіт перестав боліти, то заспокоїлася. І хоч всі мені кажуть, що поменше читати, поменше всяких діагнозів в себе вишукувати, так я не можу! Але треба себе заставляти думати тільки про хороше і позитивне) А там вже як буде.
Отже скоро весна, дні пролетять швидко. Лютий справді короткий) Ну ще чекаю 14 лютого. Ну не дня Валентина, просто на той день заплановане чергове УЗД
О, ще маю новий пуховик. Хай майже в кінці зими, зате з розпродажу, і на наступний рік він буде новенький)
І майже доїла свої цукерки, які ще з Миколая маю) Ну що тут зробиш, що на роботі майже весь час є шось солоденьке, то домашні цукерки помаленьку з'їдаю

 

Якась сьогодні незрозуміла погода. І так мені важко. Але я таки хочу мінусової температури (не -20), бо в нас просто караул біля хати і то все болото несеться до хати. Ну і суцільний стрес з малою. Не знаю чи то тільки в нас так чи більше ніхто не жаліється. Але кожен похід в поліклініку то якесь випробування. То при тому, що ми жодного разу і в чергах не стоїмо. Але оте одягання/роздягання, аналізи то якийсь жах. Плюс в мене стрес через відсутність підтримки, страшні сни. Тільки мала емоційну реабілітацію від зустрічі з подругами на вихідних. Так гарно відпочила, розслабилася. А прийшли будні і знов те саме. Вже почала складати якийсь план на цей рік: що зробити, які питання вирішити. Якась я геть повільна стала. Чи то розслабилася в декреті. Так важко себе до купи зібрати. Але розумію, що вже пора. Рік пройшов як один день. Не встигну видихнути як на роботу треба буде виходити, а я нічого не обдумала. Тож треба зібратися з думками, планами, мріями...

 

включилась..., але захворів синок і "виключив " мене.
Працювати з дитиною в якої не закривається ні на хвильку рот, то капець просто. Навіть просто механічну роботу виконувати важка, а якщо тре ще й мізки включати, то просто аут.
Пробую домовлятись - ти мене не чіпаєш годину( це дуже мало, бо лиш закопаєшся, як тебе одразу відкопують), але він за цю годину разів зо 5-6 прийде спитатись , чи вже минула та година !! От хоч плач. Адекватна бабуся нам би в поміч..
Але маємо те що маємо.

було файно, шумно, смачно. Навіть колядували і "многая літа" піяли ! А потім приїхало таксо і всіх гостей дружно забрало. І тут моє дитя заявило, що хоче спагетті.
Це було вже не смішно...
Проспали в пн. в садок.. ще так пізно ми ніколи не приходили. Але діток ходить зараз менше 10, тому ніц нам не сказали.
Синочок після січневої перерви вибрав лиш одну секцію,з іншої "виписався", тому маємо 3 вечори вільних, тобто бавлюся машинками я по повній програмі..
Ось такий природній відбір.
Завтра вже починається лютий.. Швидко, пра? Що там до того березня залишилось - два рази пчихнути і трохи покашляти. А в березні мене "мій дохтор" жде на рандтку, тому мушу бути вформі.
Чого і вам бажаю - форми, кому яка до вподоби і