Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Так сталося, що в мене сьогодні День народження, і ще вчора та навіть зранку я дуже сумнівалась, як же цей день провести. Думки бігали від ідеї виїхати на Хрещатик на посидіти в ресторанчику, попутно отримавши подарунки до ідеї зробити на вечерю желе і посидіти сімєю без особливого згадування про дати та цифри. Мама ще зранку подзвонила та "поздоровила" зі вступом в третій десяток (мені 29 виповнилось) . Вона знає та памятає мій вік (як раз вчора з нею їздили закуповувати продукти в Ашані ) , просто обмовилась.
...Ранок, чоловік збирається відвезти старшого до школи на їхати на роботу, та питає що мені б хотілось: кружечку (о, я вчора хвилин 15 стояла посеред стелажів з чашками, не могла визначитись та взагалі зрозуміти чи треба їх купляти зараз. Просто порозбивалось багато і залишилось 5 чашок на 5 людей), може ще щось...
І тут я розумію: досить! Їдемо на закупи мені одягу, взуття, хоч щось. Бо реально стан зношенності та дефіциту, а також моїх намагань ще потерпіти з шопінгом, бо, дасть Бог, через 3-4 місяці народжу, форми зміняться, а через півроку (як це бувало раніше) схудну ще, знову все зміниться, літо замінить зиму, гардероб "не треба нам новий". Треба їхати і відчувати себе людиною, жінкою врешті решт .
Ок.
Зібрались, поїхали з молодшими до Києва. А куди? Я не дуже в тому розуміюсь.. От де продукти купити - знаю. Одяг - ні. Зупинились біля ринку навколо станції метро. Там же і сталось ще одне усвідомлення істини, пізнання дзен:
Більше. Жодних. Ринків. Дешевого. Одягу. Та. Взуття. Для. Мене.
Трохи раніше, півроку-рік тому я прийшла до висновку, що до секондів я більше не ходжу. Це шкодить мені, шкодить моїй впевненності. Мені некомфортно. Це не мій одяг. При тому всьому, що я нейтрально відношусь до секондів взагалі. Просто мені - не підходить. Я за їх допомогою вирішую питання наявності одягу - та відчуваю себе ганебно.
А сьогодні прийшло розумінння і щодо таких ринків.
Ще моя тітка колись говорила, що вона може купляти дешевий одяг, гуманітарку - без проблем, але взуття - завжди дороге, якісне, щоб як ніби анголи її ноги захищали . І я почала її розуміти, коли за останні років 3-4 моє взуття стало коштувати зовсім небагато, а ноги болять, муляють та мерзнуть. Добре, що асортимент такого взуття досить скудний . Раз і два. Причому осінні чобітки на низькому ходу висотою до колін я давно хотіла... та коли ти в них взута щодня - ну його... Цієї зими я дістала в грудні зимове взуття своє - і подумала, що взую його в самому. крайньому. випадку. Десь так і вийшло - ходили на Різдво з дітьми в ліс на санчатах кататись (поки сніг був) - ось єдиний раз і взула. Слава Богу, зима тепла - то просто в магазини, в школу ходжу в кросівках (а вони класнючі, спеціально для бігу, рожево-помаранчеві ). Тому і такі кросівки не варіант для осінньо-зимового кежуалу...

Я вибачаюсь, що це все виливаю сюди, але хочу зафіксувати позитивні зміни в своєму житті .

На ринку взяла спідницю, светрик (жахливе обслуговування, запах магазинчику і мій чоловік ліпше підбирає одяг, ніж ті жіночки... А, ще й розмір XXXL... Мені, що носить S чи часом М (дивлячись, хто виробник)). Це я і так себе роздивилась в дзеркалі, який живіт, відсутність талії, якісь сідниці великі , а ще й розмір як у велетня...). Фу. А ще в них не було терміналу, і я з дітьми в духоті чекала хвилин 10, поки чоловік сходить до найближчого банкомату . Вийшли - а навкруги музика: якийсь наркоманський басистий клубняк, растаманський реп, шансон, і мене просто окрилило звідтам тікати. Згадувати про магазинчики інакші, в яких ми встигли побути і зрозуміти, що того нам не треба - не буду.



Отже, торгові центри. І чого я поперлась на ринок?! Просто чудо: світло, приємна музика, обслуговування, примірочні розміром з невелику кімнату, де розглядаєш гарний одяг, що вдало сидить, а не свої неідеальні форми та мішки під очима від того освітлення... І ціни! А. Ще. Однією з цілей було купити футболки та якийсь легенький одяг під кардигани. Та ринку був не сезон...
А в торгових центрах - сезон завжди, знижки... Я певно з цього тексту виглядаю якимсь захаращеним селом , що заїхало в столицю, але реально сьогодні було моє переродження і я побачила світло в кінці тунелю . Ось що значить обмежувати себе в жіночих шопінгах .

Намірялась я сьогодні, аж шию потягнула

Футболки, кофти, взуття. Взуття, певно, вже при нагоді буду дивитись на Південному. А це буде може весна, може літо, може... Та на даний момент маю що взути приємне .

Нагодували дітей в класному Сільпо, купили готові салати, по дорозі додому ще отримала від чоловіка орхідею.

Ввечері приїхали батьки на невелику вечерю, то я ще отримала суперський одяг у подарунок і - спеціально для вагітних. Для вагітних останній раз я купляла ще при першій вагітності, і воно було літнє. Було .

Отже, слава Богу, є що вдягнути: і вдома, і коли потепліє і курткою вже не прикриєшся

Піду вкладу дітей (о так, сьогодні на 2-3 години пізніше в них вкладання, свято же), помию посуд, поглядуючи як тане день "14" січня місяця.
Ага, тепер я мию посуд, бо посудомийка щось потребує ремонту, вчора зщезло світло в коридорі, гаражу та дитячій (якась фаза ), та це все вирішується, і вирішується чоловіком . Чоловіком, що вперше в житті зустрічав цей Новий рік з двома дівчатами , хай навіть одна дівчина десь там в животику порсається. Добре, що животик тепер має гардероб .

І зі святом всіх, хто святкує!

п.с. як їхали додому, чоловік питав, чи достатньо мені буде таких подарунків: одяг, чобітки... Чи я задоволена. Чи все ок, бо взагалі він хотів купляти в подарунок пилосос з водяним фільтром.
А мені не хочеться такий пилосос в таких умовах ремонту, що зараз. І я сьогодні задоволена. А про пилосос та інші побажання поговоримо завтра

 

Всім Христос рождається! Маємо 20 січня, навіть не віриться, що свята пройшли, і вже чекаємо весну. Як швидко, все минає. Багато в голові думок,ідей, але як їх реалізувати, питання часу, потреб, настрою. Добре, що всі здорові, а все решта буду старатися втілювати в життя))

 

Незважаючи на всі "пригоди" за останні святкові і будні дні, хочеться щось написати в цій темі. Бо направду свята закінчилися, як завжди, швидко. Хочеться пригадати щось позитивне, та видно в нас якась смуга випробувань. Хоча найважливіше - всі здорові, а то величезний позитив. Гарно повечеряли в суботу, так якось спокійно і без напрягів, які були в новорічні і передріздвяні дні. Гарно посиділи вчора, дитина мала виїзд в місто з бабусею і дідусем, а ми з чоловіком похід по своїх питаннях. А от ввечері нас чекав сюрприз вдома, мокрий. Вирвало шланг з холодною водою і затопило пів хати. То ми до ночі збирали ту воду, чоловік ремонтував (міняв) шланг. Тумбочку під умивальником треба викидати, половина моїх туалетних засобів пішла в смітник. Але тут є позитив: по-перше, ми нікого не затопили, бо живемо в будинку; а по-друге, мені та тумба ніколи не подобалася (вона вже і так мала страшненький вигляд, хоч стоїть років 4 від сили). Це звісно додаткові витрати, які треба буде вирішити до народження дитини. То хіба в цьому негатив тої ситуації, ну і просто неприємно. А може то я вже з гумором всі ті "33 нещастя" сприймаю. Та якщо чесно щось зачасто в нас все ламається.
Ну але починається якийсь новий етап в нашому житті. Вчора в мене з'явилося таке відчуття. Може це пов'язано з вагітністю і плануванням умов для ще однієї дитини. Може з очікуванням весни. Бо календарно половина зими вже минула, стало світліше і якось позитивніше.

 

Ось щось в тому є: дивишся у вікно, на годиннику 17.00 - і ще світло, і ще видно , і життя пробуджується.
Я, до речі, в кінці грудня пересаджувала троянди на вулиці - хто би міг подумати...

З буденного - запланувала наштопати дитячі штани. На латку на коліно в мене йде приблизно хвилин 40 (на той спосіб і з таким бажанням, як в мене). Штанів з десяток (так, я тягнула до останнього і борола в собі гнів та зауваження з приводу чого це діти повзають на колінах аж до дир ). Це проза. Так само проза, як і необхідність на 1 поверсі покласти плитку, бо наразі половина поверху - ліноліум тимчасовий, а половина - загрунтований бетон, готовий до плитки... Ось тому діти і зчесують коліна. А, враховуючи, що штани використовуються по 2-3 колу... Просто треба залатати і не нити .
Дасть Бог, післязавтра чоловік їде на Львів на день, треба буде йому щось замовити таке... автентичне чи що . А взагалі маю купку справ, залишилось тільки їх зробити. І вечерю приготувати.
А ще проза - в мене на цьому тижні почався зажор. Причому всі свята минули, і було все під контролем. А тут вже і смаколиків нема - їм все підряд. Певно, кг 2 наїла . Поки не встаю на ваги. Страшно та соромно. Зажор:прям фіксую в голові, що фізично не голодна, а в голові - "їсти, їсти, що би зїсти..." і пхаю, пхаю. За двох. Чи на двоїх . Дівчачою компанією

Ох, піду шити. Дивно: вишивати - люблю, шити - нє й міцно цьому чиню супротив . Хоча, здавалось би, процес майже ідентичний.

 

Шалені вихідні почалися в п'ятницю. Чоловік поїхав на семінар, а в мене купа справ в т.ч. не зовсім жіночих. Холодильник світився пустотою ще з середини тижня. Тож в п'ятницю були закупи, ательє, сто. В суботу узд, пошук і купівля лампочки до фари, яка несподівано згоріла. Благо, хоч вже не сама міняла. Ялинку розібрала, їсти приготувала на всі вихідні і навіть трохи з запасом на тиждень, підлоги помила. В неділю ще побачилася з коліжанкою, дочитала книжку, яку позичала. І насамкінець отримала фотографії з фотосесії для оптимістичного завершення вихідних. В неділю трохи наробила шухеру, бо не могла знайти свої вагітні штани. Вже грішним ділом почала думати, що в пориві викидання - викинула. Але, на щастя, ні, таки знайшла. Бо в магазині (аж одному, що мені трапився) всі вагітні штани починалися з 40-го розміру...
Ну вихідні закінчилися. З початком робочого тижня вас!

 

В мене, як ніколи, позитивний, хоч і активний, був тиждень.
Менша нарешті пішла у садок, бо хворіли майже місяць. На тижні були батьківські збори, і старшу нам дуже вчителька хвалила. Не те, що вона відмінниця, але зараз дуже посерйознішала до навчання, покращились оцінки (дякую репетиторам теж). Коротше, ми цього чекали з класу десь 8-го. Є світло в кінці тунелю!, т-т-т. Зареєструвала її на пробне ЗНО.
З середульшою складніше... 12 років, гормони, нерви... Вже раз дала їй по губах, як вона з нічого на мене щось рикнула. Сьогодні зранку ледь стрималась, щоб не псувати нікому день. Тут зараз воюємо... Отаке як в старшої колись було. Але я спуску не дам!
Купили чоловіку новий лижній одяг! Ну як марля був вже його, десь 17-річний. Як в анекдоті: Кохана, а що ми сьогодні святкуємо? - Повноліття. - Чиє? - Моєї шубки.
А це чому? Бо їдемо усі на лижі! І з меншою. Там буде дитяча кімната на три години, тож і я покатаюсь трошки. Може на вечірнє катання виберусь, як старші з малою лишаться. Дуже чекаємо, щоб розвіятись.
В п'ятницю розібрала ялинку. В суботу були ще гості. В неділю думала застрелюсь, як чоловік пішов на роботу, а я не могла дати всім і всьому ради.
Сьогодні завела меншу і налаштовуюсь на прибирання під якусь аудіокнигу.
Всім гарного тижня!

 

Яні сьогодні 16 років - поважна дата) Зранку я затарабанила до школи два торти і мандаринки, а потім готувалася до приходу в гості свекра зі свекрухою. Відбули гостину, іменинниця приймає ванну, а мама-бобер усе прибрала, лежить на дивані і видихає. На тижні прийдуть привітати мої батьки, і ще на вихідні, можливо, якісь пухнасті плани... отака врочистість.
Всім добра і гарного вечора!

 

Привіт дівчатульочки! Щось ніхто нічого не пише.. але мабуть не до того)) вже майже минає зима, якось швидко все відбувається, якась я задолбана, невідомо від чого, вроді, все, як завжди)) син захистив диплом на відмінно, доця теж вчиться супер, малеча теж тішить успіхами)) а я? Я якась нереалізована. Чому, сама винувата. Якось так. Всім бажаю затишку і гармонії в житті)))

 

Точно). Ну все ніяк. Вже другі поспіль вихідні такі позитивні, що часу бракує написати. Сама собі заздрю))).
Як можна відпочити при мінімальних відносно затратах? Дуже просто. Завозимо дітей до мами на два дні. А потім ідемо гуляти у Моршин, обідаємо десь смачненько і у кіно на кльовий фільм. Просто суперовий час для себе і коханого чоловіка. Такі от були минулі вихідні. А ці були ще кращі). Мали подорож без дітей (дякую тобі, мамо) у зимову казку з друзями. Було море снігу, санчата, жива музика, вино. Наступного дня був чан з травами серед неземної карпатської краси.
Але то все було, завтра буде понеділок-п’ятниця. І знову вихідні))). Життя прекрасне!

 

Ну що, вчора була врочистість, а сьогодні проза. Зараз під нашим подвір’ям десь коло десяти машин з поліцією, затримують сусідів. Квартиранти, десь рік живуть, четверо дітей. Пограбували два села. Діти ходили до нас колядувати. Старший син років 15-16 їздить з тим рюкзаком уберівським. Так мені тих дітей шкода... Там такі рожі були, що було страшно, але завжди вітались, жодних проблем-конфліктів. Ми десь підозрювали, що щось не чисто. Та й таке. Бридко....

 

Привіт, знову я. Сьогодні була в коліжанки на дівчачому вечорі, все супер, визвала таксі, дуже попався комунікабельний мужчина, купив каву і довіз безкоштовно, я в шоці)) невже таке буває) казка)

 

ця тема як розмова з коліжанкою - якщо бачитися часто, то можна більше деталі обговорювати, а якщо раз на пів року, то так згрубша пробігти всі теми і на деталі нема часу.
З найбільших моїх відкриттів останніх днів - я спам'яталася, що моїй дитині скоро до школи. Ну як скоро - навесні буде 5. І це останній рік , коли я маю визначитися в яку школу, чи треба на підготовку. На вихідних побували на дні відкритих дверей одної приватної школи, мій чоловік в такому захваті і вже дуже хоче дитину до тої школи. А я така "тугіша" в тому плані, поки не проведу повний СВОТ-аналіз всіх варіантів рішень, то нічого однозначно незнаю.
Нарешті більше сонця і дня, мені від того легше, вже на довше виходжу з хати і якось просто енергії додається. Сьогодні побачила грядочку з підсніжниками і чимало гілочок з бруньками на кущах - весніє ))
В квітні маємо їхати в Ужгород на виступ малої. То буде ціла сімейна поїздка - менший ще з цицею, а як брати його, то і тата вже мусимо брати і машиною їхати. Сподіваюся знайдемо позитив у тому всьому.
Тижні два тому дожилася до якогось нервового зриву. Постраждав хіба чоловік. Згадала, що близько року тому вже мала щось подібне, просто відчуття якоїсь своєї неадекватності і неможливість себе контролювати. Психотерапевт сказав, що єдиною неадекватністю в тому всьому є хіба що моє запаковування всередину власного невдоволення протягом року. Будь яка ємність рано чи пізно переповнюється і вміст просто вивалюється, і то є нормально. Так що треба тепер думати шо куди і як спрямовувати... Тим більше вичитала недавно шось дуже мудре, якраз про справляння з емоціями, і що це мама повинна пояснити і розказати донечці, навчити цього неможливо, але можна показати на своєму прикладі і пояснювати-пояснювати... бо жінка свій настрій скрізь носить зі собою і це все впливає на всіх інших, куди б жінка не прийшла, особливо ж це для сім'ї важливо.
Завтра маємо йти на якесь французьке кіно. Сто літ не була в кіні і навіть не знаю на що ми там потрапимо. Але чоловік обіцяв, що то якийсь прем'єрний показ і там мають бути коктейлі (цікаво які не молочні ж ).
На цьому і час завершувати , бо вже до мене тягнеться "розумний малєня" (так старша сестричка називає братика), який теж щодня тішить, заморочує, часом злить, ну але то на інший допис залишимо ))

 

ну шо, прозвітую про кіно))
то якась "акція" - показ французьких фільмів, спонсорує Укрсиб (чи шось таке) і то була халявна пропозиція для клієнтів (тобто для чоловіка). Перед тим пів години ми пили вино, їли закуски і десерти, фоткалися з кумедним дяпчиком в кашкеті і маскою, а потім пішли дивитися комедію Нотрдам. Не скажу, що аж дуже смішне, але загалом позитивне кінко. Щоправда подивилися може годинку і пішли, дітей треба було ще від батьків забрати і повкладати. Взагалі я не дуже кіноман, але для розрядки-зміни обстановки мені було добре. Поки спускалися вниз, побачила в когось ріжок з морозивом і тааак мені запахло, то я ще морозивко згамала дорогою додому. Тай таке, ніби врочистість ))
На вихідні в чоловіка вилазка в Славське з робочим колективом, так що ми самі - думаю чим зайнятися. А власне то ще залежить чи вийде дітей трохи батькам віддати. Може влаштую собі ще якої врочистості - з кимсь на каву чи десь полазити магазинами. Дуже хочу сходити удвох кудись з малою, так мені шкода, що на неї завжди мало часу залишається, хочу якоїсь спільної активності з нею. Бо наш малєня тепер таке витворяє, так всюди лізе, що неможливо його на хвилю залишити. Хоча він величезний позитивчик, завжди такий радісний і веселий, так тішуся ним

 

Давно мене тут не було Буду трохи розповідати. Половину карантину використали "за призначенням" - перехворіли всі на купу, тому в дитячо-сопливих темах я з'являласи трохи Тільки вирішила порадіти, що школа почалася, як її знов закрили на тиждень через бюрократичні проблеми "на канікули" Тому далі тусуємося всією компанією. Намагаюся знайти час щоб повчитися трохи, і почитати, і пописати, і різні штучки-примочки для планування та організації пробую, але поки я все одно страшенно настроєзалежна людина і стабільно "пахати" наразі не моє. Зате спонтанно вибралася в кіно, чого не траплялося вже 3 роки - чим не врочистість.
Збираю-збираю-заманюю людей в місцевий "сільський" жіночий клуб, проводимо зустрічі та "форумівки", а люди не дуже заманюються наразі От чому майже всі мами в декреті плачуться на одноманітність буднів, а коли їм пропонуєш цікаве розмаїття (раз на тиждень в середу для початку) то вони не дуже спішаться щось змінювати у власному графіку? Насправді це питання трохи риторичне, бо я майже знаю на нього відповідь Мені ж одноманітність не грозить, бо ідей і планів завжди на трьох дурних маю у надлишку. Тому роздаю-ділюся з усіма бажаючими.
З буденно-мамського - Яська продовжує спати паскудно, а я продовжую не спати ночами Мізки потихеньку плавляться від такого режиму, кажуть, там ще й знову Меркурій кудись не туди , і з того всього раптово у мене тепер ще буде інстаграм. Не знаю як надовго того вистачить, побачимо , бо ж тільки сядеш писати щось розумне - як дитина або накакає посеред кімнати, або руки по лікоть в акваріум запхає, або на кухні розгардіяш влаштує (і не факт, що оце завжди буде тільки молодша дитина ). А то ж лише текст, що вже казати про красиві картинки. То я на ДП отак можу сказати, а в ІГ у стилістів дітей за межами фотосесій взагалі ж не існує, тому ох, треба тренуватися.

А ще поміж усім цим я активно готуюся до дуже класного семінару. Мало яку подію чекала з таким трепетом, а тут ще й дата чудово-символічна - перший день весни. Давно виношувала ідею поєднати свої знання і бачення стилю з психологією. Але якщо фізичну сторону з легкістю могла проаналізувати, спланувати і розкласти по поличках (дякуючи освіті та досвіду ), то описати сторону психологічну могла лише інтуїтивно, для детальнішого аналізу мені трохи бракло відповідних знань В психологи я б точно вчитися не пішла, тому уявіть як я зраділа зрозумівши, що зовсім поряд маю ідеальну кандидатуру для такого тандему! Певно, всі ДП знають та люблять Олю @Mansikat (віртуально принаймі ) і в курсі наскільки делікатно вона завжди ставиться до почуттів людей, я цим її умінням не перестаю захоплюватися. Вона теж бачить, що кожен наш щоденний вибір, сумнів, страх, відчуття незручності чи захоплення щодо одягу мають причину всередині нас, а головне має відповідні знання щоб пояснити це з точки зору психології. Тому ходжу пританцьовуючи і рахую зворотній відлік до ще однієї мега-врочистості.

Так як з Олею я познайомилася саме тут, на ДП, то ми вирішили, що цілком правильно буде віддячити Посиденькам подарувавши всім учасницям які прийдуть звідси спеціальну знижку на участь в семінарі. Маємо ще кілька місць, тому хто сумнівається - не сумнівайтеся-приходьте

О, скільки написала. Коротше кажучи читайте, навчайтеся новому, надихайтеся, урізноманітнюйте власні будні і приходьте в гості - віртуально чи реально

 

Якісь такі тепер у нас вихідні стали - все треба кудись збігати, шось купити чи вирішити, іноді просто погуляти з дітьми десь в парку. З їжі вдома - хіба снідаємо , а як треба ще поїсти , то калатаю шось швидке на один раз і все. А потім понеділок в мене самий робочий день - прибирати, варити, прати. Ще тільки заходить обід, а я шось вже така набігана - випрала нарешті наматрацник, борщ ще в процесі, тричі тільки памперс довелося змінити малому , а для того за ним треба набігатися)) Ніяк не виходить тримати кухню в порядку - постійно на столі і робочій поверхні шось «осідає», а мені тааак хочеться, щоб воно було вільне!
Вчора мала гарне пообіддя з коліжанкою, таке рідко буває, йшли «на каву», а по факту наїлися , випили вина, кави ніхто вже не хтів))
І взагалі якось поки чоловіка не було на вихідних, то виявляється я від нього трохи відпочила)) от тільки ночувати самій з дітьми чогось страшно. Та шей в малого зараз зуби нові лізуть, ті ночі такі безсонні, лежу і слухаю де там шо стукає-ворушиться.
А ще знайшла собі таке відпочинкове кінко на вихідні, ще не додивилася , бо воно має дві серії - ще буде певно на пару вечорів.
Така понеділкова проза...



Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Бачу сьогодні тема активізувалася, то і я щось напишу. Хоча сьогоднішній день почався дуже дивно. Сильний нічний вітер як розбудив мене серед ночі, так і довго не давав заснути. Щось дуже переживала, щоб у вікно нічого не влетіло і не розбило те вікно. Тим не менше мені встиг наснитися дуже довгий і детальний сон. Навіть не знаю коли, бо спала мало. Встала вранці на автопілоті. Добре, що машина сьогодні в чоловіка, бо кава геть не розбудила мене. І так досі "мій комп'ютер" працює в половину своїх можливостей. А ще на сьогодні були (та що там були, є) плани. Мабуть по ходу буду щось записувати, бо до кінця робочого дня не згадаю, що мала зробити.
А вчора ходили на ДН всією сім'єю. І моя дитина закотила вже вдома таку істерику, що я ще такої не бачила. Перевтома, перезбудження від дітей. Крик в перемішку з завиванням тривав щонайменше 40 хв. Навіть не знаю звідки в мене взявся ресурс і не зірвалася на неї. Зрештою вона заснула на руках, а я така вся горда і щаслива, що я така молодець, не кричала на неї, пішла ще посмажила печінку перед сном.
Зважаючи на початок тиждень легким не буде. Ну зрештою тиждень на тиждень не приходиться. А цей тиждень - вже кінець лютого, звіти на роботи і т.п.

 

@Akina ну нарешті я Вас побачу в ІГ. Як Вас знайти? Я зараз не дуже маю час на ДП темки перечитувати. А що за семінар?

 

Якби не тема кухні на дп той не зайшла б до вас)
2місяці ми живемо на новому місці, є свої плюси є мінуси.
З плюсів: комуналка(на квартирі ми платили 3-4тис/місяць, а тут лиш 300грн світло за 2поверхи),кожен має свою кімнату(а я навіть 2бо кухня теж моя), відсутність сусідів зверху(нарешті нам по голові ніхто не скаче,), нема проблем з перервою. Як потепліє думаю кайфану від землі, люблю посадити квіти і трохи поритися в тому
З мінусів:наразі нема
Від Йордану важко хворіли, місяць, усі 4, тому настрою щось писати не було.
А зараз з'їдаю себе вибором плитки на кухню і пошуком сходів.
Так хочеться краси неземної, а свідомість нагадує що ми бідні люди і можемо жити зі звичайною кухнею((((
Усе що подобається в межах 700-800грн/м2, а треба 15м+техніка+ремон+фартух,а ще сходи і 3шафи. Загалом не вистачає 300 000грн щоб я задовольнила свої ремонтні хотілки
Чи буду я щасливіша від тої гарної плитки, напевне ні, але з іншої сторони оте естетичне задоволення кожного ранку коли ти п'єш каву в кухні своєї мрії.
Одним словом за час будови і ремонту я стала виснажена, втомлена і можливо психічнонестабільна. Кожного разу як відкриваю каталог з плиткою сіпається око і дістаю депресію. І головна моя біда що я не вмію чекати. Є ряд питань і їх треба вирішити, все, крапка.
Від тої апатії моментами я готова вибрати найдешевшу плитку, зробити будь-яку кухню і поїхати відпочити, але ж знаю що потім буду жаліти. А тішити себе що поміняю за пару років не буду, бо не поміняю, бо за пару років будуть 2студенти, а далі..... весілля, внуки, помогти дітям.
Це напевне вже треба до психолога. А може просто треба весни?! Не люблю затяжні дощі, болото і усе сіре навкруги. Хочу весни, як колись, а передають дощі майже на місяць.
Чим рятуватись? Сьогодні ще понию, а завтра знову шалені будні:робота, школа, уроки і тиждень пролетів
Тримайте купки і намагайтесь бачити у всьому позитив(йду шукати його, бо той інь-янь в мені зводить мене з розуму)

 

Ну я така само

Нііііііі!!!,....Потім 10000% будеш шкодувати й вона тебе буде страшенно нервувати. То я в себе так на одному клаптику зекономила, думала, що там в душі за склом не буде видно...А воно й видно, й нервує мене тепер, й важке в догляді - хоч по ціні було не дуже то й дешевше, але саме те, що там б пасувало (така одна італійська штука-новинка безшовна), то взагалі ціна космос була. А от тепер шкодую.....

Я б плюнула на все й поїхала відпочити. Й ви з чоловіком, й діти, за роки будете пам"ятати спільні подорожі й ті емоції, а не супер-модну кухню-меблі/чи ще щось інакше матеріальне.

Ггг, роби як я - я їх змалку привчаю до думки, що то не батьки, а ДІТИ мають допомагати батькам, коли виростуть. Й вони собі самі мають на все заробити, як ми з їхнім татом. Хоча, я звісно не зарікаюся, все в межах розумного, але в мене теж життя одне і я хочу подорожувати.
Он ми дотепер спимо на матраці старому, половина речей по кульках, в малого ще шафи нема, штор/тюлей теж нема, у кухні лампочка просто ...Все буде, але пізніше. Головне себе остаточно не загнати.
п.с. До речі - за кухню - якщо маєте когось з бусом - привезіть собі готову з IKEA. Без столешні, бо вона важка, її можна вже тут замовити. Там є схожі моделі, до тої, що ти хочеш , й ціна вийде точно в 2 рази дешевша, ніж на замовлення. Якраз минулого тижня знайомі за 2 ходки перевезли собі кухню таким чином - зараз з тим легше - ніхто їм не важив на кордоні й не домахувався до ваги -їхали через Грушів - то всі кордони за 20 хвилин пройшли, хоч були з товаром.

 

Дівчата, дякую вам! Іноді в мене складається враження, що то лиш моя сім'я живе у вічному ремонті. Ще не зробили ремонт на другому поверсі, а вже перший в такому стані, ніби ми тут 10 років живемо. А все тягну і тягну час, бо так як ви пишете: мене буде дратувати якщо купити те, що не подобається. Краще я вже зачекаю, дозбираю, але куплю те що подобається.