Чого ми не знали про історію своєї мови?

Тема для тих, кому цікаво знати й розуміти не лише історію мови, її нищення та зросійщення, але й цікаво довідатися, а як же воно було до того, як нам створили іншу мову - радянську її версію, котра мала доказувати, що українська - діялект російської, або як люблять сказати деякі сусіди мовознавці - broken Russian.

Ділимося статтями, книжками, цитатами... і просто розмовляємо...

 

Відповідь: Чого ми не знали про історію своєї мови?

Нещодавно мали дискусію про Знахідний відмінок. Ось трохи більше про те, як було і мало б бути.

Знахідний відмінок на означення часу

Нерідко український слововжиток тут збігається з російським: Я в середу родилася, кажуть люди: горе; «У неділю вранці-рано синє море грало (Шевченко).

Та є чимало й відмінностей:

1. Росіяни своєму прийменникові через у часових зворотах надають значення по истечении какого-то времени (срока): приходи через неделю, встретимся через год. Сучасні українські літератори теж будують фрази за таким зразком (через тиждень, через рік). Тимчасом народна мова ставить у цих випадках прийменник за: За тиждень — Великдень (приказка); Не піду заміж за рік, за два (пісня).

2. Прийменника через у часових зворотах народна мова вживає на місці російських висловів в течение, в продолжение: Коли б то можна через зиму котом, а через літо пастухом! (приказка), Окроме сухого хліба через цілісінький день нічого не побачить (Квітка-Основ’яненко), А я живу при нещасті через усі віки (П. Куліш).

3. На місці рос. через у часовому звороті народна мова й класична українська література ставлять часом навіть прийменник у (в): Прийшов син у десять літ додому (пісня); Угод так чи в два ішли москалі через наше село (Грінченко); У рік стара пані вмерла (Марко Вовчок).
4. Прийменник за в часовому звороті збігається з російським ужитком ЛИШЕ тоді, коли речення чітко окреслює термін виконання якоїсь дії і тільки при дієсловах доконаного виду: за три дні всю роботу впорали; за день нивку вижали. Тому не цілком правильними здаються повідомлення про погоду з прийменником за: вітер — десять метрів за секунду. Дієслово тут пропущене, але воно — недоконаного виду (вітер дме), отже прийменник за є недоречним. Росіяни в такому випадку замінюють за на в (в секунду), ми ж повинні тут вживати прийменник на (на секунду). В цьому нас переконає порівняння:

Російською - Українською
заработал за день (совершенный вид) - заробив за день (доконаний вид)
зарабатывает в день (несовершенный вид) - заробляє на день (недоконаний вид)
получил за месяц - одержав за місяць
получаю в месяц - одержую на місяць
трижды в день (принимать) - тричі на день (вживати)

У своїх повідомленнях про погоду Одеське радіо додержувалося саме таких правил. А віднедавна почало з якогось дива «закати». Даремно!

Знахідний відмінок з дієсловами

Тут теж корисно звернутися до паралелей. Якщо росіяни мають звичай советовать і изменять КОМУ, то українці при дієсловах радити, порадити, зрадити ставлять відмінок знахідний (КОГО? ЩО?). І це збереглося не лише в народній чи класичній літературній мові, а й у щоденній (звичайно, в тих, хто правил правопису і слововжитку не порушує). Приклади: Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати (пісня), Хто ж і порадить сироту, як не ми (Марко Вовчок), зрадила чоловіка, зрадив жінку (з живих — грамотних — вуст), Я не такий щоб зрадити людину (Леся Українка).

Дієслово постачати в нашій мові теж потребує тільки знахідного відмінка: постачати що (кому), а не постачати чим (кого), як перекручують цей вислів на російський копил. Правильні конструкції: постачати пальне селянам; постачати харчі на судна.

Щодо дієслова нехтувати, то воно може ставити свій додаток як у форму знахідного відмінка, (нехтувати що), так і форму орудного (нехтувати чим).

Зате опановувати, опанувати можна лише ЩО (знахідний відмінок): І пустиню опанують веселії села (Шевченко). Отже, опановуємо знання (а не знаннями, як каже радіо), опанував майстерність (а не майстерністю, як мовлять одеські тележурналісти), опанувати, тобто добре вивчити, техніку (а не технікою, як читаємо по багатьох газетах).

Оце, можливо, й усе, що стосується знахідного відмінка, який приєднується до дієслова без прийменника. Значно більше наша мова знає конструкцій, у яких знахідний відмінок пов’язується з дієсловом, послуговуючись прийменником. Але прийменники ці далеко не завжди збігаються з російськими. І тут постає потреба докладнішого розгляду.
Кілька паралелей часових зворотів

Українською - Російською
день крізь день (працювати) - с утра до вечера, от зари до зари
день при дні - каждый день, ежедневно
день-денички, цілісінький день - день-деньской, весь день
за три роки (зробив) - за три года (сделал)
за рік, за тиждень (приходь) - через год, через неделю (приходи)
на той рік, у цю пору - 1) на следующий год в это время; 2) неизвестно когда
на все свій час - всему свое время
на руський (московський) місяць відкласти - отложить на неопределенное время
через ціле літо (не було дощу) - все лето, в течение лета
через цілий день (нічого не їли) - весь день, в продолжение дня
як на наш час - по нынешним временам

Знахідний відмінок (множина)

У ньому теж є форми сучасні і давніші, тільки стосуються вони вже не речей і предметів, як було в однині, а істот.

Сучасні форми: пасу овець, доглядаю дітей, ловлю сомів, щук, линів.

Давніші форми: пасу вівці, бавлю діти, ловлю соми, щуки, лини.

Давніший спосіб відмінювання, як бачимо, прирівнював форми знахідного відмінка до форм називного, сучасний — до родового. Розглянемо у зв’язку з цим приклади фразобудування:

а) з народної творчості — Міняй бики на воли, щоб удома не були; Пішов собаки пасти, — кажуть про того, хто переступив межі закону і тепер відбуває покарання; Перевівся на пси — про того, хто морально або матеріально занепав;

б) з класичної літератури — Я пас ягнята за селом (Шевченко); Устав рано пан господар, коні запрягає (Руданський).

Стосувались такі форми не лише назв тварин. Сестро наша, сестро, чого стара стала? Чи сини женила, чи дочки ддавала? — співають на Полтавщині; Дрібного дощику напився, на хорошії женчики подивився, співають на Волині (з фольклорних записів Лесі Українки); Перечуєш через люди, — писав Куліш; Не будемо в парі через воріженьки, читаємо в Марка Вовчка.

Сучасні українські літератори давнішими формами знахідного відмінка нехтують.

— То що ж тут такого? — спитає читач. — Кожна мова має давніші й сучасніші граматичні форми і способи фразобудування. Щось відходить у минуле, щось народжується — мова живе, розвивається.

Це справді так. Тільки нашій мові судилося йти не власним шляхом розвитку, а в бік російщини. І гнали її сюди не лише шкільні граматики, що обминали все народомовне, а й академічні посібники, що свідомо вилучали його. Читаємо, наприклад, у виданому АН УРСР «Курсі історії української літературної мови» (1958, с. 550): «Не становлять сучасної літературної норми такі звороти, що інколи зустрічалися в Коцюбинського: «схожий до яйця» (згадаймо паралель, у якій автори «сердили» читачів!), «забуваючи на закон», «клясти чоловікові», «самота… налилася вухами», «ставлять курінь про сторожа», «проз корчму», «порадитись лікаря», «його боліло», «Рустем заходив у голову».

Помітили? Все народне «сучасної літературної норми не становить». А що ж становить? Тільки те, що уподібнилось російському. Це — розвиток?

ДОБРЕ, що Григір Тютюнник пильно дослухався мови своїх земляків. Це вберегло його від ігнорування рідної мови, не притупило талановитого її чуття. В його творах можна знайти багато з того, що гналося поза рамки «літературної норми»: Спиляли старого осокора на дрова; Вишень насушила про зиму; Не вас радитимусь, що мені робити! і т. д.

Така проза сприймається на рівні поезії…

 

Відповідь: Чого ми не знали про історію своєї мови?

Фразеологічний словничок зі знахідним відмінком при дієсловах

важити на кого — покушаться, иметь виды на кого

вводити, ввести в закон кого́ — сочетаться законным браком с кем

вводити, ввести в неславу, славу — позорить, опозорить, обесславить, скомпрометировать

вести перед — быть лидером, предводительствовать

виводити, вивести на світ — виводить на чистую воду

віддавати, складати дяку — приносить благодарность

віддавати, віддати поклін — отвешивать, отвесить поклон

вийти на кого — сделаться кем (У них і без науки на попа виходять)

вийти на добре, на зле — окончиться благополучно, неблагополучно

вийшло на моє — получилось по-моєму

викидати на очі — колоть глаза (Чого ти мені на очі викидаєш, що…)

відсто́яти ноги — от долгого стояння получить отек ног

впадати, впасти в око — бросаться, броситься в глаза, понравиться

впадати, впасти в слово — вмешиваться, вмешаться в розговор

говорити насто́рч — перечить, противоречить

говорити на чию сторону — высказываться в чью-л. пользу

говорити навздогад — говорить намеками, намекать

давати, дати віру кому — верить, поверить кому

давати, дати догану кому, чому — находить, найти недостаток у кого, чего (Свита добра, ніхто догани не дасть)

давати, дати лад чому — приводить, привести в порядок что

давати, дати зневагу кому, чому — оказывать, оказать неуважение

давати, дати перевагу чому — оказывать, оказать предпочтение чему, предпочитать, предпочесть что

давати, дати спокій кому — оставлять, оставить в покое кого

дати припи́н кому — усмирить кого

давати про́від — руководить

давати, дати раду чому — справляться, справиться с чем

даватися взнаки, втямки — дать себя знать, запомниться

давати, дати на поталу кого — приносить, принести в жертву

даймо на те — предположим, допустим

держати надію — питать надежду

держати в голові розум добрий — быть благонамеренным

заподіяти собі смерть — покончить жизнь самоубийством

зайняти в полон кого — взять в плен кого

здіймати, зняти на сміх кого — поднять на смех

знятися на ноги — встать после болезни

знятися в небо — взлететь

здати зброю — сложить оружие

зіп’ястися на ноги — начать ходить (о детях)

заходити в голову —не приложить ума

заходити в сварку, в розмову з ким — начать ссориться, пускаться в разговоры

закинути слово — замолвить словечко

змагати що — преодолевать что

знемагати на що — изнемогать от чего (Бійці на рани знемагають)

іти в гроші — подниматься в цене (Молодий кінь у гроші йде, а старий виходить)

класти честь на со́бі — соблюдать достоинство

класти межу — проводить границу

мати заздрість на кого — завидовать кому

мати за добре, за зле — считать что-л. хорошим, плохим

мати обаче́ння на кого — считаться с кем

мати на пеню́ кому — иметь претензии к кому (маю тобі на пеню, що ти…)

мати перевагу над ким — превосходить кого

мати храп на кого — точить зуб на кого

навертатися на очі кому — попадаться на глаза кому

наважувати руку до чого — приобретать сноровку к чему

одбирати спадок — получать наследство

посідати що — владеть чем

посісти що — принять во владение что

поставити за обов’язок що — вменить в обязанность

пускати ману на кого — вводить в заблуждение кого

пускати славу про кого — распространять молву о ком

пустити в непам’ять — предать забвению

пуститися в ледащо — сделаться беспутным

робити, чинити ласку кому — делать одолжение, оказывать любезность

робити за іграшку що — делать легко, шутя что

спадати на думку — приходить в голову

тягти за кого — держать сторону кого, принимать сторону кого

тягти за ким — принимать чью-л. сторону

 

Відповідь: Чого ми не знали про історію своєї мови?

Шевельова я вже колись цитувала, але його можна цитувати завжди й безперестанку.

Точнісінько Тарасюковим стилем була написана стаття В.Русанівського "За чим тужити?", спрямована проти про позиції Бориса Антоненка-Давидовича відновити в українській абетці літеру ґ. Читач знайде ці статті в "Літературній Україні" з 4 і 28 листопада 1969 р. Антоненко-Давидович пропонував відновити вживання літери ґ в українських словах. У його статті нема й слова про вживання цієї літери в чужомовних словах. Русанівський відкидає потребу мати літеру ґ посиланням на те, що за Правописом 1928 року, щоб правильно вживати цієї літери в певному слові, треба було знати в запозичених словах, з якої мови зроблено позику і коли. Арґумент цей, як бачимо, демагогічний і нічого спільного з пропозицією Антоненка-Давидовича про ґ в своїх словах не має. Але стаття підписана не тільки прізвищем, а і офіційним титулом автора "заст. голови правописної комісії АН УРСР", вміщена в супроводі редакційної примітки про припинення дискусії,- отже, ніхто не може викрити перекручення. Слово Русанівського - останнє, отже, слушне.

Інші арґументи Русанівського в справі ґ - мала частота вживання й наявність дублетів типу господар - ґосподар теж не витримують критики. Єдине, що тут важить, це те, що ґ- фонема, фонематичний принцип лежить в основі українського письма - певні відхилення морфофонетичного й історичного характеру до проблеми ґ не стосуються. Якби була навіть одна пара слів, де ґ має розрізнювальну ролю - скажімо грати - ґрати, гніт - ґніт - цього вистачало б для визнання ґ за фонему, і фонемний характер ґ змушений визнати й Русанівський. Інші слов'янські мови теж мають фонеми низької частоти й з дублетами,- хоч би словацьке ü або сербське ụ, або чеське ó, але ніхто й на думці не має ці літери з абетки тих мов усувати. Звичайно, замовчана суть дискусії про ґ зовсім не в низькій частоті й дублетах, а в тому, про що Русанівський не згадує,- що ґ нема в російській абетці. Постишев, кому належить заслуга викинення ґ, був одвертіший щодо цього. Перед 1905 роком російський уряд теж забороняв уживати ґ. Це було частиною заборони окремішностей в українській абетці взагалі з накиданням російської, як тоді казали, єрижки. Бувши послідовним, Русанівський мусів би змагати до цього. А втім, і на це вже є прецеденти. В тих двох збірках про мову Полісся, що я вже згадував,- поза тим корисних - єрижки вже дотримано в українських матеріялах, правда, з винятком саме для ґ.

Стаття Антоненка-Давидовича про літеру ґ явно викликала тривогу. Питання русифікації української мови не підлягають прилюдній дискусії. Це, власне, характеристичне для останніх років, що заходів у цьому напрямі вживається потай, як колись потай, уночі, в Харкові знищено пам'ятник Василеві Блакитному: ввечері стояв, вранці - харків'яни знайшли рівне,старанно забруковане місце. Може, пам'ятника й не було?

Юрій Шерех (Шевельов)
Так нас навчали правільних проізношеній/ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВНИЦТВА