Історії планування зі смугастим фіналом

ще ніколи у тому монастирі не були, але плануємо поїхати.
розкажіть ,будь-ласка , детальніше.Як себе поводили коли приїхали, були на службі?що треба для цього ?можна у приват, дякую

 

Спасибі всім, хто поділився щасливими історіями двох смужок Це важливо для нас, які сподіваються на Боже чудо вже стільки років...

 

Тут дуже часто питання не в тому, щоби знайти діагноз, лікаря.. А в тому, що б йти до Бога, знайти шлях до Нього. А там і не тільки смужки, а й здорові веселі дітки зявляються

 

Дівчата, всім привіт! Хочу і свою щасливу історію розповісти. Після одруження ми з чоловіком почали планувати дитинку. Та все ніяк не виходило. Вдвох почали проходити обстеження, виявилося, що у чоловіка олігозооспермія. Раніше і не замислювались, що це взагалі таке. Виявилось, що у спермі дуже мала концентрація сперматозоїдів. Лікар вирішив відразу діяти медикаментозно, виписав англійський препарат ФертилМен Плюс. Сказав, що зараз це один з небагатьох препаратів, чия дія клінічно доведена і в Україні і в Європі. Придбали ми його, вартість для нас була трохи великувата, та не можна шкодувати грошей на здоров’я. Курс лікування мав бути мінімум 3 місяці, але лікар сказав чоловікові трохи довше приймати. Після лікування пройшло мабуть більше півроку, і в мене вийшло завагітніти!

Як же добре, що все так гарно закінчилося! Нашому щастячку вже 2 рочки, дуже довгоочікувана дитинка!

 

Всім привіт)
Я читала цей розділ 4роки і саме ця тема не раз повертала надію,за що я їй вдячна. І віддячити хочу своєю історією з щасливим продовженням(ну бо то ж не кінець)
Одружились ми з чоловіком в 2013році і обоє одразу хотіли дітей. Хоча і знали,що в мене СПКЯ і моя гінеколог мені казала не раз,що з таким діагнозом можливі проблеми з зачаттям( за що я на неї трохи злюсь,бо вона мені ніби ярлик почіпила ще до спроб).
Перший час ми насолоджувались один одним,нашою новою сім'єю і особливо не парились) Але через кілька місяців я вже почала хвилюватись. Пішла до Г і з того моменту почалась наша боротьба. Робили стимуляції, інсемінації, давали собі ''відпочити'' і знову ''щось пробували''. Це тривало 3 роки. За цей час я просто слухала що мені радять лікарі. В 2016році я почала свій маленький-великий шлях дослідника) Прийшла до своєї Г з словами ''думаю мені треба робити дриллінг яйників. Що скажете?". Перше що я почула було ''це застарілий метод. В сучасному світі в такій ситуації роблять ЕКО''. Що я вам скажу,добре що я медик. І ці фрази про ''сучасні інноваційні методи'' сприймаю крізь призму свого професійного бачення. В той момент я дуже серйозно задумалась ''якщо моє тіло не реагує на стимуляції, то які гарантії що еко буде успішним?" І ще ''то це потім всю вагітність теж на ліках?". Я розумію,що є ситуації коли інакше ніяк. Але в мене в той момент було дуже сформоване відчуття, що я ще не зробила ВСЕ що від мене залежить. І наполягла на дриллінгу(чому саме так, тим в кого не спкя лишнє. А в кого він-розкажу в приваті). Операцію робив Мартин і зробив він її,як і обіцяв,бездоганно. Порадив відслідковувати базальну температуру. Ще поки лежала в післяопераційній, читала про СПКЯ. Багато. Всіма відомими мені мовами. Записалась на американський і британський курси по коригуванню спкя за допомогою харчування і способу життя. Переглянула купу відео в ютубі. Крім того, я працювала над собою психологічно. Весь цей час боротьби з безпліддям сильно вдарив по самооцінці,по оптимізму. Та по всьому вдарив). І,звичайно,найважливіше, ми багато молились. З кожним місяцем все більше...
В квітні 2017 я побачила дві смужки на тесті. Ми раділи без меж) але не довго. На малому терміні вагітність завмерла( описати той мій стан неможливо. Спустошення без меж. Я не знала, що можна відчувати Таку пустоту( АЛЕ! Віра моя була надто сильною,щоб я здалась. Саме віра мене витягнула. Я просто відчула ''це ж ще не кінець. Це крок. Ти завагітніла. Сама. Значить ти рухаєшся в правильному напрямку''. І я продовжила. Ми пережили те літо, намагались відволікатись. Вирішили в вересні поїхати на море. В серпні я пройшла огляд в свого гінеколога, вона зробила фолікулометрію,сказала що цього місяця ановуляторний цикл(відповідно старатись і рахувати якісь дні нема сенсу). Ми домовились, що в кінці вересня ідемо в протокол.
В мене довгі цикли і ніякої затримки я не очікувала. 28серпня 2017 року я зробила собі маленьку прощу церквами міста, молилась до Богородиці за своє материнство. І,кажу на 100% відверто, мені просто стукнуло в голову купити по дорозі додому тест. Прийшла додому і абсолютно спокійно зробила той тест. Я знала що він буде позитивним. Не знаю звідки,але знала(пишу і плачу). Хоча не мала поняття КОЛИ САМЕ ми завагітніли. Ми потім думали з чоловіком і просто не пам'ятали коли ж)) В нас не було сліз щастя, не було щасливих обійм. Ми сприйняли це абсолютно спокійно,бо хвилювались. Повередній досвід все ще болів. Але ішов тиждень за тижнем. І все було чудово❤️ це вже в іншу тему,тому не буду заглиблюватись)) у нас народився чудовий син, наше чудо від Бога. І,знаєте, він ішов до нас так довго не просто так. Кожна невдача, кожен негативний тест, все було не просто так. Цей час нас змінив. І ми прийняли нашого сина такими,які є. Ми були потрібні йому саме такими.
Я дякую Богу щодня. Навіть коли з сином непросто і валюсь з ніг я вдячна.
І я часто згадую себе в часі очікування. І думаю ''що б я собі порадила''. І я скажу вам те,що хотіла б почути тоді ''ТИ все робиш правильно. Прислухайся до себе і вір. Все буде добре''.
Обнімаю кожну,кому це зараз потрібно. І бажаю усім здорових діток.
І дякую усім за цей,нехарактерний для мене, довготекст) але колись я собі пообіцяла що моя щаслива історія теж тут буде. І ось,є

 

Привіт! Завжди мріяла написати в цій темі, і навіть не віриться, що прийшов мій час тут написати. Хотіли ми дитинку вже дуже давно, навіть не хочу згадувати скільки років назад ми почали планувати, у будь якому разі більше п'яти. Думаю, дівчата з "Як нарешті стати мамою" мене пригадають, я там довший час дописувала, але останні 2 роки не писала нічого, бо не лікувалася, трохи дала своєму організму відпочити. За роки планування ми були у багатьох лікарів, ніхто нічого зрозумілого не міг сказати. Одні казали, що все ок, інші, що, якщо я якимось чудом завагітнію, то виносити буде дуже важко, прямо з перших тижнів на збереженні треба буде лежати. Кожен лікував пальцем в небо, і казали, що все обов'язково з їх лікуванням вийде, а насправді тільки збивався цикл, пропадала овуляція, і все по колу. Якихось великих проблем в мене не було, лише трохи підвищені андрогени, і на фоні лікувань з'явився гормональний дисбаланс. Всі впарювали протизаплідні таблетки, раз навіть робили стимуляцію клостом, на яку реакції не було ніякої, тільки ендометрій перестав нормально рости. Після останнього лікування гормонами, потім гормональними протизаплідними я втекла від чергового лікаря, бо він пропонував стимуляцію клостом і все, хоч я пояснювала, що вже це проходила і мені він не підходить. За час лікувань я набрала десь 25 кг., стала таким собі пампушком. Після цього всього поїхала до Бісяріна на консультацію щодо лапари, він сказав, що потреби в лапарі не бачить, натомість ми зробили рентген труб (до того ніхто не додумався направити) і біопсію ендометрію. Все було в нормі (до слова, чоловіка з самого початку обстежили, все в нього ок ). Сказав Бісярін робити тест на сумісність, бо явних проблем він не бачить. Але я вирішила взяти паузу, а тим часом далі почалися збої після протизаплідних, овуляції не було, цикли були від 20 до 77 днів, і так більше двох років. За останній рік я повернула свою нормальну вагу, і вирішила, що потрібно щось робити, але до лікарів звертатися не хотіла. Дуже багато читала на форумах про подібні до моїх проблеми, і знайшла багато інформації про лікування гомеопатією (оваріум), довго вагалася, вивчила декілька схем лікування, і вибрала, на мою думку, найбільш підходящу для мене. Дехто мене підтримав, дехто казав, що я з глузду з'їхала займатися самолікуванням, але я вирішила пройти трьохмісячний курс лікування, паралельно ходила на фолікулометрію, щоб контролювати процес. Як виявилося, лікування мені підійшло, овуляція відновилася, але за три місяці лікування я не завагітніла, звичайно засмутилася, але не падала у відчай, вирішила, що зроблю 3 місяці перерви, і повторю курс, бо результати мені подобалися. Потім було багато справ, купа днів народжень, весіль, потім поїхали на море, і там я зрозуміла, що в мене затримка, але на вагітність навіть не надіялась, подумала, що знову мій цикл збився (то був якраз перший цикл після відміни оваріуму). Вирішила, що зроблю тест, коли приїду додому, якщо не прийдуть М, а вони так і не прийшли. Через день після приїзду додому я згадала, що в мене затримка, при чому, майже 10 днів, купила тест, але вирішила, що зроблю зранку, і зробивши не повірила своїм очам, там миттєво з'явилися 2 чіткі смужки, це був найщасливіший ранок у моєму житті. Зараз нам 12 тижнів, ми вже бачилися на першому УЗД скринінгу, гарненько ростемо. Ось така історія, вибачте за багато тексту, але коротше це неможливо написати. Ніколи не потрібно падати у відчай, завжди вірити, і просити у Господа, і він почує. Надіюсь, що моя історія допоможе багатьом дівчатам йти до своєї мрії, і не здаватися.

Надіслано від мого Redmi 3S, використовуючи Tapatalk