Розповіді про пологи

Нахлинули спогади і я вирішила зберегти свою розповідь тут.
Отже, вагітність дуже бажана і планована.

Все вдалося на 3 цикл і спочатку нам аж не вірилося, тому тести і хгл робили після добрячої затримки. Коли все підтвердилося нашому щастю не було меж. Так, як нам самим важко було повірити і усвідомити, що це воно, вирішили наразі нікому не казати. Це було суто наше особисте щастя. Токсикозу як такого не було, лише страшно реагувала на запахи, не хотілося їсти м'ясного і взагалі проводити час на кухні (тому готував здебільшого коханий) і дуже рано засинала- просто "відрубувалася". Першими, що капітально відреагували, то були груди А так апетит був, підтошнювало зранку часто, але блювала за всю вагітність лише декілька раз, тому чоловік все ніяк не міг повірити, що я вагітна, він вимагав "доказів"
Загалом, вважаю свою вагітність майже ідеальною: літала на роботу і по справах і по дому, набряки з'явилися лише в останній місяць, ніякої печії чи безсонних ночей, тонус був лише один короткий період, ніякої зайвої ваги і змін у фігурі, крім невеликого животика одним словом нічого не турбувало і я просто насолоджувалася!

Пдп 19 червня по місячних, по останньому узд 11 червня. Я все думала, що народжу швидше, ніж пдп, тому з 38 тижня вже чекала, що от-от. Але не так сталося, як гадалося. Я ще встигла обїстися трускавок і черешень та двічі з'їздити на рибалку, один раз навіть з ночівлею в палатці В п'ятницю стукнуло повних 40 тижнів і зранку вперше відчула щось схоже на перейми + кров'янисті слизові виділення. Ми планово поїхали до лікаря в пб і він сказав гуляти до 41 тижня, а там вже будемо здаватися. З невиконаних завдань мені залишилося сходити в макдональдз, тому з пб повіз мене коханий туди. Наїлася я тої хімки і сказала йому, що тепер можна родити Більшість дат днів народженнів, дорогих родичів пройшли, а до братового 27 я надіялася що вже точно народжу. То мені вже було спокійніше, що синочок буде мати своє ні з ким не спільне свято. Подобалися мені 21 (бо хотіла зробити подарунок в день батька чоловікові і татові своєму) і 24 (наше особисте) числа.
В суботу від раннього ранку почала засікати дуже легенькі перейми, інтервал був 4 хв. Випила ношпу - інтервал збільшився, тому подумала, що то ще не воно. Батькам сказали, що все тихо і будемо валятися вдома, бо погода тоді була кепська. Отак з різними то більшими, то меншими інтервалами і кров'янистими виділеннями я провалялася цілий день. І все чекала на інтервал 3 хв і коли ж то заболить так, що я зрозумію, що ось година ікс. Під вечір вже приходилося передихувати перейму, але всерівно мені вони злавалися дуже легкими. Рівно в 9 вечора я пішла в туалет і тут як плюхнуло щось, чоловік прибіг, питає чи не народила, бо такий звук був неймовірний. То, як ми зрозуміли була пробка, після чого потекли води. Я ще дограла з чоловіком одну гру онлайн (крейзі мама ), він пішов в душ, подзвонили лікарю, з мене далі тече, прийшлося залізти у ванну, бо в квартирі був би потоп І так ми попали по 10 вечора на Джамбула. Повне відкриття! Я в приємному шоці. Йдем родити А перейм взагалі вже не відчуваю.
В родзалі переодягнулась, лікар доспустив води, підключили систему. Питаю, будете стимулювати. Лікар: Тебе? Чого?! В тебе ж повне відкриття. Тут почалися перейми і такі сильніші і вже інтервал зразу 2 хв. Питаю, чого перейми зразу такі часті. Лікар пояснив, що то через те, що він почистив оболонки міхура і доспустив води. Ну ок.
Отак я простояла з системою і рукою, яку не можна згинати з 22.50 десь 2 год. Чоловік був спочатку трохи розгублений, стоїть в тому халаті і чепчику з фотоапаратом на плечі і не знає, що має робити)) Ми ж німна сек не залишилися самі, бо всі чекали, що я от-от народжу) Потім санітарка показала коханому, як терти поясницю, обтирати лице і змочувати губи. То він мені колосально полегшував передихування перейм від яких дуже крутилося в голові. І він засікав інтервал і довжину. То в кінці то була майже суцільна перейма, але всерівно я очікувала ще набагато гіршого. Загалом то все легко і реально пережити. Мене все не тужило нормально, я все чекала, що має поперти так конкретно, а воно так трохи підпирало і я розуміла, що то не так ще. Потім пішли на крісло, пару потуг сама спробувала - не виходить, чоловік кричить "молодець", а я йому "ні, я не молодець, бо не виходить". Тому потуги то для мене був найважчий морально період пологів, бо він не пройшов ідеально так, як я собі уявляла. Зробили надріз і всерівно малий не зразу народився. Чоловік бачив волоссячко, а малюк далі не йде.. Лікар надавив трохи, бо падало серцебиття і було туге обвиття навколо шиї. Так о 1:15, 21 червня, в День батька, народилися наші 3700 г, 53 см суцільного щастя! Поклали на живіт той згорточок і так добре стало))) Синочок був дуже синій, що я аж перелякалася чи все з ним добре, але кричав голосно.Найгірше було особисто мені, як шили і то вкінці, де шкіра мабуть чутливіша. Тут я аж втікала вверх по кріслі від лікаря і все чекала на останній стібок Потім його забрали для маніпуляцій і аж через якийсь час приклали до грудей, бо вся наша команда екстренно пішла до іншої породіллі. І ми нарешті лише в трьох залишилися насолоджуватись один одним...
Загалом, якби не нюанси з потугами, пологи пройшли легко і швидко, біль або притуплений, бо сконцентрована на іншому, або не такий сильний, бо очікувала, що буде набагато гірше.
Ну і присутність, підтримка і допомога чоловіка для мене відіграли дуже вагому роль. Я навіть не очікувала, що він так поводитиметься. І це він дуже довго вагався чи іти, бо переживав, що не витримає. Пишаюся ним!

отак ніби і багато настрочила, а стільки ще в голові спогадів і думок про такий особливий день нашого життя. Так би писала і писала

 

За 3 тижні до пологів перечитала майже всі історії. А тепер поки моя малеча спить. поділюсь і я своєю...

Ось настав 36 тиждень вагітності і ми вирішили домовитись з лікарем на Джамбули. Вкінці 38 тижня матка вже була розгладжена , вкорочена і розкриття в 1 палець. Тому ми очікували з дня на день народження нашого синочка. ПДР була на 4 липня. Вся родина казала, що буде в нас Іванко. Але ми вибрали інше ім*я і надіялись, що синочок народиться раніше. На 40-вому тижні ми з чоловіком «намотували» значні відстані під час прогулянок, ходили на Високий Замок, обійшли весь Замарстинівський парк. Я кожного дня прибирала, мила підлоги. А в мене жодних предвісників. Хіба живіт часто затвердівав. Здавалось, що я ще місяць вагітною буду ходити. Ось і настало 4 липня, а ми ще «вкупі». Лікар сказала прийти до неї в понеділок, 6 липня, подивитись, що там. Розкриття 2 пальці. Сказала, що якщо до середи не народжу, то з речами в пологовий, будем родити. Я дуже не хотіла стимуляції, адже якщо штучно запускати процес, то він буде проходити набагато довше і важче для мене і для синочка. Тому я надіялась. Що все-таки сьогодні народжу. Але так не сталось. У вівторок, 7 липня, чоловік пішов на роботу, а я зібралась ще до церкви. Вона недалеко від нас знаходиться, в разі чого близько додому. Після служби помолилась і в думках: «Нехай вже буде в нас Іванко, лиш би сам народився і здоровенький». По дорозі додому ще купила собі морозиво, бо думаю, ще не скоро буду його їсти. Вдома я була десь півдванадцятої. Зайшла на форум ДП дочитати кілька історій. Подзвонили батьки запитати як я і чи не стали вони ще бабусею і дідусем. Я кажу, що все добре, народжувати сьогодні не буду. За 10 хв до 12 ми закінчили розмову. Тільки я поклала трубку, чую незначно занило низом живота, через кілька хв. знову. Це щось нове, думаю, що треба прислухатись і засікти інтервал, може то воно. Тільки я взяла знов телефон до рук, а тут в животі ніби повітряна кулька лопла. Я зразу зрозуміла, що то плодовий міхур (завдяки історіям на Посиденьках), почали відходити води. Подзвонила зразу до чоловіка, щоб приїжджав. Потім до лікаря. Вона сказала, щоб оглянув черговий і їй передзвонити. Почалися перейми. Ще пішла в душ. Після душу перейми почастішали – що 3-4 хв., а чоловіка нема, затори. Приїхав чоловік і ми поїхали в пологовий. Від початку відходження вод і до приїзду в пологовий прошла 1 год. – 13 год 10 хв ми були вже в приймальному відділенні. Чергова оглянула і сказала, що відкриття 4,5 см. Я пішла на процедури (клізма під час перейм- це щось). В 13.40 приїхала моя лікар і нас перевели в невеличкий родзал (добре, що був вільний, бо в цей день народжувало 25 жінок і ті в кого ще не відійшли води терпіли перейми під дверима.) Оскільки води вже відійшли і були мутнуваті і жовті, то мені підключили окситоцин в системі. Найгірше те, що мені не можна було ходити. Дитина була вже дуже низько і мені сказали лежати на тому кріслі в одному положенні. Приблизно 15.30, коли мені вже здавалося, що перерв між переймами нема взагалі, а лише один суцільний біль, мене почало тужити. Але відкриття ще не було повним. Ось тут почалася справжня робота. Спочатку стримувати потуги, а потім тужитися. Мені не дуже виходило. Я не могла зробити 3 рази за 1 перейму. Так пройшло вже майже півгодини. І тут лікар бере в руки якийсь інструмент. Що то було я не бачила. Чомусь подумала, що то щипці. І як закричу : «Тільки не щипці. Я сама». Всі на секунду завмерли. (Після того лікарка сказала, що була шокована і щоб я ніколи не кричала таких речей під руку). Тоді мене розрізали (саме це лікар і хотіла зробити) і за наступну потугу в 16.00 народився наш синочок Іванко 3600 г і 53 см зросту. Мені поклали його на животик. Через кілька хв забрали на процедури (мене за цей час зашили), а потім залишили нас з маленьким комочком щастя в родзалі на 2 год. То був найщасливіший день в нашому житті. Почуття невимовної радості і любові.

Нічого ще не сказала про чоловіка. Без нього було би дуже важко. Він не масажував мені поперек, не дихав зі мною. Просто давав води і руку під час перейм і потуг і був поруч. І мені цього було більш, ніж достатньо.

 

Не думала, що колись писатиму в цій темі втретє . Але на все Божа воля.
Я вже писала раніше, що третя вагітність стала для мене повною несподіванкою - адже мій молодший синочок був ще маленький, я його годувала й взагалі то планувала виходити на роботу. Якраз обновила гардероб, купила нові плаття, туфлі..І..одного ранку я зробила тест, бо дуже вже якісь дивні відчуття в мене були. Кожна жінка, мабуть, на підсвідомому рівні відчуває ці зміни в організмі. Робила я тест на Андрія - в день іменин свого чоловіка. Робила з думкою. що це я себе накрутила й мені так просто здається, що щось не те..А затримка в 2-3 дні - то норма, адже КД тільки недавно відновилися, й цикл ще нестабільний швидше за все. І...через кілька секунд вискочила як ошпарена - кинула й стаканчиком й тестом в чоловіка, закричала й погнала у вітальню плакати...Тест показав дві жирні-прежирні червоні смужки. Плакала я майже весь день, паралельно била чоловіка всім, чим під руку попадеться..Жаліла себе, Марчика, бо ще такий малий, Сашку- бо ж йому буде ще менше уваги..Жаліла, що знову застрягну в декреті й буде все по спіралі, все з початку...жаліла, що втрачу навики, що буде важко потім на роботу влаштуватися, що хто захоче багатодітну на роботу брати..Що моя проф. кар"єра загублена і я буду вічно в декреті..Короч, багато всяких отаких думок в мене крутилося в голові, тому що раз я вже вагітна - то для мене вихід був тільки один - народжувати. Через кілька днів мене попустило і я вже каялася перед малям через такі думки. Бо то все фігня насправді...Й все в голові. Бо все в мене буде, як захочу, бо я молодець і завжди добиваюся поставлених цілей. Тому я взяла себе в руки й почала активно шукати різні он-лайн тести, хто ж в мене буде. Всі тести дружно обіцяли хлопчика. Всілякі японські, китайські та інші їм подібні.
Батькам вирішили нічого не говорити, бо не знали спочатку, яка буде їхня реакція. А найбільше, що мене засмутило б - якби я побачила не таку реакцію, на яку очікувала...
На 7 тижні я здала аналіз на ХГЧ (п.с. до речі, десь на просторах нету вичитала, що є також теорія про стать на основі цього показника - чим більше значення до максимального у відповідний термін - дівчинка, до мінімального - хлопчик. В мене було майже максимальне значення. Але я тоді не надала цьому великого значення - адже всі інші "обіцяли" хлопчика + в родині чоловіка куди не кинь - самі хлопці, при чому з покоління в покоління).
В новорічну ніч, добряче напоївши мою маму шампанським, ми з чоловіком показали папірець з тим ХГЧ, де було вказано за наявну вагітність. Мама відреагувала дуже позитивно .
На 12 тижні зробили перше УЗД - сказали нам, що висока ймовірність хлопчика, й серцебиття як на хлопчика. Чоловік мій сказав, що от, нічого 4 дитина вже точно дівчинка получиться...Він дуже хотів дочки.
Загалом вагітність протікала майже так само, як попередні дві, лишень страшенно мене мучила печія, останні місяці я весь час пила "Поляну" від печії.
На 2 УЗД сказали, що швидше за все хлопчик, але на 100% нема гарантії, бо ракурс не той (маля ще не перевернулося), але серцебиття знову ж таки як на хлопчика. Засмутили, бо по показах чомусь була видовжена голова - там термін ще спеціальний був..Я дома почала "гуглити" - й зовсім засмутилася - бо ж ні в кого в родині не було видовжених голів, та й взагалі...Каялася, що це мабуть через мої гулянки - десь в той час в мене було кілька п"янок, а я й не підозрювала, що вже була вагітна..
На облік я стала пізно - на 27 тижні. Здала необхідний мінімум аналізів й усього з"явилася там від сили 5 разів. Лікарка в мене була ще тою "пофігісткою", але то мене дуже навіть влаштовувало, бо я не мала наміру з"являтися там частіше 1 разу на місяць.
Взагалі, з 2-ма дітками на 3 вагітність не дуже то й часу було зважати-прислухатися..Вагітна - то й добре нічого не турбує - теж добре...На 3 УЗД ми чекали з превеликим нетерпінням, ну бо ж хотіли вже нарешті почути, що там 100% хлопчик - я й одяг новий теж хлопччий з сайтів замовляла..Плюс форма пуза була ідентична, як при попередніх двох. Мене часто питали незнайомі люди, коли я йшла із своїми хлопчиками - мол, там, мабуть, 3 хлопчик сидить - по формі пуза...Тому я настільки була переконана в хлопчику. Але 3 УЗД виявилося малоінформативним, бо маля перевернулося вже, але було повернене спинкою. Й знову ми орієнтувалися на те саме "хлопчаче" серцебиття"...Зате лікар заспокоїв, що з головою все добре - нормальної вона форми.
...Так минав час, прийшов 37 тиждень, а в мене ще кінь не валявся - нарешті почала я збирати речі в пологовий, а то мало що. Мені все здавалося, що я конче маю родити швидше - бо це ж треті пологи. Крім того з 37 тижня в мене активно виникав гострий біль, який починався десь від поясниці й сильно віддавав в праве стегно.
Активно читала розповіді про треті пологи - які вони. Але інформація все одно була з серії "що знала - те й довідалася" - в кожного було по-різному. Почало мучити безсоння - я знову перечитала безцінну в моїх 2-х випадках (з Сашкою я ще не знала про існування цього автора і його книги) №Роди без страху" Дік-Ріда. Ще перечитала розповіді кількох форумлянок, досвід яких мене надихав так само. Й твердила собі як мантру, що й у мене все буде добре, тому що буде добре, інакше ніяк.
Свої хлопців періодично "підкидала" бабусі - бо на жарі важко було гуляти й бігати з пузом. Багато читала в своє задоволення, дивилася фільми, гуляла і їла різні фрукти. Набрала я небагато - 9 кг, але все одно вночі пуз заважав спати, могла тільки на боку, все нило й хрустіли кості...Через жару могла крутитися пів-ночі. Дратувала й жара й хропіння чоловіка. І я з нетерпінням чекала, ну коли вже....Але пройшов 38,39 тиждень, й глухо..Кілька раз вночі починав нити живіт, але не було періодичності. Так наблизилася дата ПДП - 5 серпня - по КД. Лікарка кала, що якщо я не народжу до цього часу - прийти в ЖК й вона мені дасть направлення в патологію. Ага. Щас. Розбіглася я лягати в патологію. Ясно, що нікуди я не пішла. Приїхала моя мама й ми активно від ранку до вечора десь їздили, щось купляли..Пуз мені в їзді зовсім не заважав, і ще всюди сама їздила. В цей день відійшла пробка - нарешті я на власні очі побачила, що це таке, бо попередні 2 рази вона якось непомітно відходила, що я й поняття не мала, що вона взагалі існує й що це предвісник пологів.
6 серпня приїхали з села мої хлопці, бо на наступний день в Саші мав бути д.н., й він дуже переживав, щоб я часом не народила - бо тоді нікому було б завезти їх у "Веселий вулик". Я просила маля, щоб воно ще трішки зачекало й воно мене слухалося . В мене взагалі всі діти дуже дисципліновані - на яку я дату з ними "домовлялася" - тоді вони й народжувалися.
Відсвяткували ми д.н., мою бідну праву ногу дуже часто пронизувало отим незрозумілим болем, я аж розігнутися не могла, такий він був різкий.
Я ще жартувала, що от, тепер можна й народжувати - бо всі плани вже виконані, і я б хотіла 08.08 вночі народити - бо жари нема й дата гарна. Приїхали ми пізненько з святкування, поки малих покупали, вклали, то вже й 12 ночі настала. Ще попереписувалася з кумою на ФБ. Й чую - щось мокро мені...Але й до того вже десь 2 тижні було мокро - але гугл казав, що то норма на тих тижнях - типу фізіологія. Я поворушилася - стало ще мокріше. Встала - й полилося вже так активно. Зрозуміла, що це води відійшли. Я почала шукати зразу інформацію про безводний період, адже мене нічого не боліло. Гугл знову сказав, що 7 годин - то нестрашно. Вирішила, що ще маю купу часу, щоб доскладати недоскладане, й помити голову. Манікюр й педикюр я зробила ще напередодні. Розбудила чоловіка, сказала, щоб тихенько приніс речі із вітальні, але дуже тихенько, щоб не розбудити маму й щоб вона не панікувала. Але тихо не получилося. Правда мама спросоння повірила мені, що це я просто вирішила речі поскладати, й пішла спати далі. Я ж вимила голову, й читала ДП. Думку гадала, чи йти спати чи ще ФБ почитати. В 2 ночі таки пішла спати. Крутилася пів-години, далі тихо й глухо було. Тільки почала дрімати, як відчула легеньку перейму. Взяла телефон й почала засікати інтервал. Побачила, що він 7 хвилин. Вирішила, що якраз нормально, щоб зібратися, викликати таксі...Знову розбудила чоловіка, ми швидко зібралися, розбудили маму й поїхали.
Приїхали. Мечнікова, приймальний покій - спить жіночка....Прийшлося її розбудити. Вона питає, з ким я домовлялася. Здивувалася, що ні з ким.
Ну не буду ж я їй довго пояснювати, чому саме я вирішила в чергового - по-перше, вирішила, що будь-які зміни тре починати з себе - в т.ч. боротьбу з "дякуваннями" й т.д., а для цього значить тре їхати до чергового, бо я в принципі згідна, що раз "домовляєшся" - й лікар спеціально їде десь вночі - то це заслуговує на винагороду, а по-друге - я при народженні 2 дитини "домовлялася" - але лікарка в процесі ведення пологів все одно хотіла мені то одне вколоти, то друге..Хоч ми домовлялися за природні пологи. й на мої суперечки тоді сказала, що раз я така мудра - то тре було до чергового їхати й там свої коники показувати..Я це взяла до уваги й тому вирішила втретє таки до чергового - щоб мене лишній раз не чіпали. Й знову ж таки - читала про позитивний досвід народження форумлянками в чергових лікарів).
На годиннику було 3.10. Прийшла чергова лікарка - доволі таки привітна -оглянула мене - сказала, що ще голівка дуже високо, й чому я приїхала. Ну я й сказала, що води дома відійшли й були вже перейми кожні 7 хв., які десь щезли, коли ми приїхали в пологовий. Але це 3 пологи і я вирішила підстрахуватися. Мене оформили, провели в род. зал. Чоловіку вручили довгий список медикаментів, які необхідні на пологи. Хоч я відбивалася, що в мене купу всього було вже придбано..
Коли нас залишили самих, перейми знову відновилися - стали кожні 5 хв, 3 хв..Часто міряли серцебиття й теж казали, що як на хлопчика. Лікарка була привітна, але дуже напрягала ремарками типу "потрібно конче зробити клізму" - й десь так 3 рази.. я сказала, що мені її не тре, бо всі туалетні справи я дома прекрасно зробила. Тоді вона знову наполягала на уколі папаверину (для чого?....), а якщо не хочу папаверину то хоча б діметрол + ще якісь 2 компоненти - я забула їхню назву), або хоча б ношпу з окситоцином. Зауважу, що під час оцих дискусій в мене інтервал все скорочувався й був вже 1 хвилина. Я абсолютно прекрасно й спокійно передихувала, я пам"ятала як правилньо дихати й розслаблятися в пологах. Все було просто прекрасно, коли не було перейм я ходила, жартувала з чолвоіком й весь час подумки твердила, що зі мною Бог й все буде добре. При чому я зовсім не істинна парафіянка, з тих, що ходять до церкви на Великдень й Різдво..Але маю віру в Бога в серці..й все покладаюся на його поміч й волю у складних для себе ситуаціях. Й оце моє повторювання дуже на мене заспокійливо діяло. Плюс я розмовляла подумки з малям й з нетерпінням чекала народження. Це така ремарка, щоб ясніше висловити свій прекрасний стан на той момент. І як мені заважали оті диспути з лікаркою й акушеркою. Які мене в два голоси переконували, що от, неодмінно може бути якесь ускладнення. й по статистиці 3- найнепередбачуваніші й т.д. Вони мені дуже завжали. Я їх навіть просила, щоб залишили мене з чоловіком, й ми їх покличемо, коли тре. Але вони ніде не пішли й далі переконували вколоти різні препарати. Інтервал вже був кожні 40 секунд.
Й тут мене розвели як....в мене просто нема слів. Зачепили мій потаємний страх - сказали, що серцебиття падає (було 133, стало 115), й це свідчить про можливе обвиття пуповиною (а Марчик народився з потрійним обвиттям), й потрібно вколоти хоча б саму ношпу, бо самі пологи доволі стрімкі й щоб трохи помягшити м"язи. Я наївна, повірила. Мені вкололи щось, від чого я моментально втратила контроль, мені почало крутитися в голові й за 10 секунд я народила..Відчуття були, що дитинку хтось поршнем зсередини витиснув. Я така розлючена й засмучена була!....Так все прекрасно було й так мені все зіпсувати..Оте свято, яке я чекала так довго. Не було всього цього. Не було отого єднання в народженні дитинки, як було з Марчиком.
Я закричала, чому мене обманули, це ж не ношпа була..Так, не ношпа, а ношпа з ..забула чим - не окситоцином, бо мол так по протоколу треба...
Маля, як тільки пролізла голівка, ще й не народилося повністю - закричало..Виклали мені на груди - кричу:"Хто?!!! Хто?!!!!!". Й чую щасливий голос чоловіка :"Діііівчииинкааа!!!!"......
В мене шок......Крізь затуманену реакцію неадекватно реагую....
Й поки я в стані шоку, чую, що мені якийсь укол в попу..Знову кричу, що мені там вкололи. Якийсь препарат, на жаль знову не пам"ятаю назви - здається там букви ц й ф були присутні.
Плацента відійшла ціла, й тим не менше - мені чомусь роблять профілактичну чистку й зашивають якісь 2 внутрішні мікротріщинки, які я впевнена, спричинив той укол, який так прискорив народження. Дууже болючі ті процедури....
Отаке в мене неправильне завершення пологів вийшло.....Дякую Богу за доцю, ми її чекали дуже довго .

 

Мушу врешті поділитися)))пройшов майже місяць а мене і далі сумніви беруть,а чи могло бути по іншому...а може треба було так...

Отже. Вагітність загалом проходила дуже добре, ніяких токсикозів чи перепадів настрою (ну трішки чутливіша стала). УЗД на 20 тижні принесло море задоволення і "сказало", що буде хлопчик. Хоча я дуже хотіла першу дівчинку,але хлопчик,то хлопчик. Наступні УЗД показали обвиття пуповиною спочатку раз,а на наступне уже два. За це я не переживала,бо знала що то не проблема.
Ми з чоловіком вирішили,що їдемо на чергового: бо не люблю домовленостей; по відгуках зрозцміла,що в процесі все одно лікар зробить те що вважає за потрібне; і не уявляю як дзвонити чужій людині серед ночі.
Останній тиждень ледь ходила,так боліли тазові кістки, а вночі перевертатися допомагав чоловік. В середу відвідала гінеколога: сказала мені, що я вже готова преготова.До дати залишалося ще пару днів, я собі розпланувала вихідні(ще були деякі справи). І ось в ніч на суботу я прокидаюся годинка 3-тя в туалет і відчуваю якісь піднивання внизу живота. Ганяло мене в туалет часто, ниття не припинялося,то я вирішила перевірити періодичнісь:майже що хвилини 40-50 секунд.Думаю,може тренувальні,бо щось зачасто..При наступному поході в туалет кровянисті виділення...почала виходити пробка...налякалася чому аж така з кров'ю...та googl заспокоїв. Ну але пробка може і за тиждень почати відходити. І тут біля 6-ї починаються перейми посильніше...але з тією ж періодичністю. Я твердо була впевнена,що надто рано в пологовий не поїду, а коли перейми будуть що 10 хв. Але в мене вже що хвилини.Проснувся чоловік і почав дозбирувати речі.А я качалася по ліжку і не могла ні розслабитися як нас вчили ні дихати нормально. Зато між переймами мало не засинала...тому відтягувала час...бо під час не могла нічого робити,а між ними так добре відпочивалося. Ну годинка 7-ма доїхали нарешті в пологовий, оглянули:велике відкриття, а яке не сказали. Насварилися чого ми так дотягнулися,оформили і в пологовий зал. Знову оглянули-повне відкриття (юхуу на це я і сподівалася). Підключили систему з фізрозчином (якщо раптом в процесі піде щось не так, щоб швидко ввести ліки). Ходити мені не хотілося...пробили міхур(не розумію нащо)...зелені води...
Казали переойкувати коли хочеться тужитися.Далі чомусь перейми стали рідші...лікар запропонував стимуляцію...я відмовилася він погодився. але сказали,що тепер треба потужитися. Цей період був найлегший в плані болю...але голівка ніяк не фіксувалися...лікар запропонував надріз...я до останнього впиралася(давили вони добряче,що аж чоловік на них "рявкнув"...його мало через це з палати не вигнали) але коли сказали що після кожної перейми падає серцебиття малюка,то погодилася. І далі швидко з'явилася голівка і за наступні потугу все тіло. Щось тепле та мокре поклали на живіт...це ж моя малеча..ця картинка досі стоїть перед очима...9.30 народилося моє сонечко.
Мене зашивали,а малюка оглядали...був перемотаний не лише навколо шиї,а і по тілу...тобто досить туго. Потім приклали до мене мій маленький конвертик щастя. На жаль потім забрали-кололи антибіотик плюс в цей день був аншлаг,то мене до вечора поклали на коридорі. Але я навідувалася до нього в дитячу палату.

 

Сьогодні 10 днів як ми народилися...

Починаючи з перших тижнів вагітності почала вивчати можливості пологів і спершу розглядала варіант вдома, але врешті решт не виявилась я така відважна і добре! На 30 тижні узд показало сідничне передлежання. Озброївшись арсеналом вправ для стимулювання перевертання дитинки активно впровадила їх в життя. Так старалась, що одного дня аж ногу потягнула Всі довкола говорили,щоб я не мучила дитину, вона ще повернеться, але я відчувала, що цього не станеться. Всю вагітність провела активно: поїздки, походи, був період, коли багато гуляла пішки (8-9км), якось хотілось. Спершу думали їхати на чергового,але термін підходив, а дівчинка наша не переверталась і ми з чоловіком знали: черговий лікар-гарантоване кр! Тому після чергової і останньої поїздки в гори на 36 тижні, коли почалось ниття в животі ми вирішили йти на пошуки лікаря, який візьметься за нас і буде налаштований лише на природні пологи. Перша спроба була плачевна, бо лікар, на якого ми сильно надіялись дав зрозуміти,що будемо пробувати, але я вас все одно заберу на кр Добре,що друзі порадили лікарку в якої вони народжували своє маля, яка за них взялась попри різні нюанси, коли інша відфутболила в мед. Під час зустрічі ми зрозуміли з перших хвилин,що лікаря ми знайшли! Прибавилось стільки впевненості,бо з самого початку я хотіла лише пп і тут знайшлась людина,яка не тільки погодилась приймати "сідниці", але й наполягла на цьому!!! Її не лякало обвиття, як деяких. Ми знали,що в надійних руках!
За пару днів до пдп довелось лягти в патологію, бо випадок нетиповий. Шалено цього не хотіла,але...і таки там настала депресія. Якщо палатний лікар бурчав, кричав,що не можна додому на ніч, бо блаблабла, залякав мене повністю,то моя лікарка прийшла ,заспокоїла і запропонувала сама варіант сходити додому :"мені твій психологічний стан дуже важливий, тобі треба відпочити перед пологами"! Це було світлом в кінці тунелю Не уявляю, якби я там залишалась до останнього. Мала фантазію,щоб пологи почались вдома, так і сталось. Попередньо прогулявшись з пб добрячий шмат дороги додому + попри шалену втому поприбиравши (що ще потрібно жінці для щастя перед пологами), закралась дивна чуйка- завтра народжу! Але, думаю, тих чуйок вже було і було. Десь о пів на другу прокинулась в туалет і поки піднялась з ліжка вже не потрібно було списала на те, що, можливо, малеча добряче всілась на сечовий міхур, а він не витримав і стався конфуз. Через годину ситуація повторилась. Закрались думки про підтікання вод, оскільки сідниці не голова, щільно так не прилягають, але вирішили спати далі, бо в процесі підтікання ,кажуть, неможливо їх затримати, а тут мені вдалось. О 4 ранку через сон я відчула першу справжню перейму. Тренувальних в мене не було, хоча все решта з передвісників я відчула на собі за останній місяць. Через пару хв була друга, потім третя. Вирішила встати, походити, може перейде. Не перейшло. Вдома ще встигла поснідати,бо знала, пологи-процес довгий, випила чай з меліси. Хотіли побути з чоловіком якнайдовше, але то нерегулярність перейм, то їхня частота щохвилини насторожувала та ще й наш випадок нестандартний і вирішили їхати. Водій таксі попалась жінка, яка розказувала,що її сестра двох природньо народжувала сідницями, правда то було давно. Я сприйняла це як хороший знак. Поки їхали перейми пропали. Приїхали в пб ми десь о 6 год. Поки прийшов черговий лікар,щоб оглянути пройшла ще година, я той час вирішила не розтринькувати і активно ходила по коридору. Після огляду було виявлено, що відкриття 3,5см, води відійшли, чисті, дзвонити лікарю. Подумалось,що хотілось би і більше відкриття,але що є, то є. Поки туди сюди вже була 8 год. День мав бути спекотний,тому лікарка прийшла і сказала, що до спеки народимо, хоча з таким розкриттям я навіть не сподівалась на таке Оглянула, розкриття 7 см!! Я була в шоці від таких темпів,але розуміла, що працювала над цим,бо тільки при хотьбі були перейми, а коли сідала на фітбол все пропадало. Важко не жаліти себе, а свідомо робити так, щоб боліло, але на курсах нас до цього дуже гарно підготували, за що велике дякую! Передихувати успішно вдавалось спершись на чоловіка. Потім почався повний капець, коли вкололи папаверин на останніх сантиметрах. Я собі зі сторони нагадувала прокажену або учасницю сеансу з екзорцизму) І як чоловік не перестрашився й не втік в той момент?! Оті останні перейми були страшенно болючими. Десь о 9 годині довелось мене покласти на те крісло, вчепили катетр (хотіли швидше, але чоловік відстояв право моє на ходіння і передихування на ньому). Потім почали сходитись всі глядачі! Оскільки це "сідниці", то на пологах було ще чоловік з 8, ну родзал був повний. Чекали команди на кр. Пологи вела тільки лікар, а не акушерка, тому я намагалась не дивитись на них, та й по великому рахунку було байдуже.Пам'ятаю, щось кололи і дякую чоловіку, який все питав що то, а що то я потім хоч знала,що то було кровоспинне і обезболююче для епізіо( без нього в цій ситуації ніяк). Важко було лежати з тими переймами на тому кріслі,але я пам'ятала,що дитині зараз ще важче! Дуже помогло те, що чоловік обтирав лице рушником і давав смоктати воду з тканини. Інакше би від'їхала. В певний момент перед потугами стало якось страшно, бо відомі купа історій,що саме в ці моменти забирають на екстренне кр і присутній страх посилився. Лікарка бігом присікла мій страх, сказала,що я маю розслаблятись і давати дитині кисень і не треба їй негативного налаштування, коли все йде добре. Тому ще в процесі пологів я займалась самонавіюванням Голосно повторювала разів 100 :" все буде добре і я мушу розслабитись". Помогло! Потім я почула, що пора тужитись. Звісно, спершу не виходило і почався балаган, бо весь отой присутній люд радив як і коли, а серцебиття падало. Ситуацію роз'яснив чоловік, який закрив їм писки і сказав висловлюватись по одному. Пам'ятаю якусь тітоньку з рожевою помадою, яка сказала надути живіт і тиснутись. І це помогло. За 4 підходи о 9:55 народились наші любі "сіднички" !! І обвиття пуповиною, яке писали на 3 узд починаючи з 30 тижня, не було. На останній потузі перед очима літали зірочки, тому ці пологи я б назвала "космос" Чоловік так і не зміг прорватись в перші ряди глядачів самого процесу народження, бо не було місця Поки в мене на животі їй чистили носик, ротик, а вона не плакала, я подумала, що щось сталось, бо не кричить. Але бачила збоку чоловіка, який радів як слон з повними сліз очима, цілував мене і таки почула таке миле і тихеньке "м'яяяв". І я розслабилась.
На кінець медперсонал дружно обговорював, що видно було, як я хотіла народжувати природньо. Таки бажання матеріалізуються.
Дякуючи природі, яка теж посприяла допустимій вазі дитинки для сідничних пологів (3кг), гарному розкриттю та й загалом доброму родовому процесу, все сталось як і хотілось.
Ніколи не забуду тих моментів, коли лежачи на кріслі боліло шалено, порухатись не порухаєшся сильно і лише рятувала рука чоловіка.Можливо для мене отой зв'язок був важливий,бо я лежала з закритими очима, не хотіла дивитись на них всіх, тому боялась її відпустити навіть тоді, коли він ходив змочувати рушник. І це великий плюс в сторону партнерських пологів.
Найбільшою магією, не враховуючи появу дитинки на світ, виявилось те, як пам'ятаючи, що боліло, сильно боліло вже через пару днів я не змогла згадати яка саме була біль!

п.с. Забула додати той момент, коли на останній потузі весь родзал за участю тої купи людей, включно з моїм чоловіком, кричали: "ДАВАЙ! ДАВАЙ! ДАВАЙ!" Це дуже підбадьорило і водночас розвеселило мене =)

 

Гриць. Вагітність така спокійна, якась по-особливому інша, ніж було вперше. Більше все на відчуттях: що робити, коли. Хотілося багато спати, не напрягатися, відпочивати і робити лиш те, що було в кайф.
Ще до вагітності для себе вирішила, що пологи з лікарем – не для мене і мого організму, бо перший раз народила на 42 тижні; в лікарні – жоден лікар не візьме відповідальність дотягнути до такого терміну. Максимум до 41 тижня і то ще пошукати треба. Тому я спершу розглялада варіант домашніх пологів, шукала інформацію про акушерів, але натрапила на акушерські центри в нашому штаті. Їх тут три. До найближчого – година по хайвею. Читала відгуки, перечитала весь їхній сайт і мені сподобалося практично все. Особливо те, що дають можливість ходити повні 42 тижні.

На облік встали на 14 тижні. Лиш одне обовязкове УЗД в другому триместрі. Мені довелося робити ще в третьому через низьке прикріплення плаценти. Лиш раз при взятті на облік брали кров на аналіз і ще один раз кров на толерантність до глюкози. Це все, що мені довелося робити. Від решти – легко відмовилася.В акушерському центрі було чотири акушерки, ні до кого особисто не прив’язаний, зустрічатися можна було з будь-якою, можливість народити – в тої, що чергуватиме на той момент. На всі наші огляди ходили всією сміейкою Відчуття – ніби приходили до подруги в гості, особлива обстановка, доброзичливість, жодного залякування, лиш інколи рекомендації. Злата часто допомагала вимірювати, слухати серцебиття. Так ми відходили 40 тижнів і 2 дні.

В суботу, 5 вересня, було повних 40 тижнів. Я ж собі запланувала народжувати 7 вересня – якраз вихідний, День Праці (Labor Day). І так симовилічно, що labor означає пологи). Жодних особливих предвісників не було. Лиш в останній день малюк трохи притих, бо до того щовечора був активний аж до болю. Якраз вихідні провели максимально активно. І вже в неділю о 10 вечора відчулися легкі перейми. До тренувальних я дуже звикла за весь останній триместр, вони були по сто раз на день. Але ці були вже особливі, відчувався біль. Почала засікати. Так було що10 хв аж до 5-ї ранку. Мені дуже хотілося побути ніч вдома, оскільки планували відвезти Злату до друзів, а турбувати невиспану дитину і невипсаних друзів зовсім не хотілося. Речі на той момент були вже всі спаковані, перекус теж. Практично всю ніч спала, просиналася лиш трохи передихнути, бо чомусь сила перейм не сильно наростала. І ще лиш довелося вставати часто в туалет. І, певно, ця ознака була для мене вирішальною, бо я дуже сумнівалася, що організм так би готувався під час хибних перейм. Після 5-ї ранку перейми втратили свою регулярність і стали навіть часом слабші. Я вже десь повірила, що, певно, таки сьогодні не вийде і була розчарована – я ж то налаштувалася) Ближче до 12-ї години перейми стали вже знову сильніші, але регулярність не простежувалася зовсім. Таки подзвонили до акушерки – порадила відпочити, дати можливість організму розкачатися і підготуватися. Я прийняла ванну і вирішила поспати. Спати дуже не виходило, настрій був якийсь депресивний, розплакалася від того нерозуміння, чому так довго тіло готується, бо вночі собі надумала, що до обіду народжу точно. Все ж трішки відпочивши перейми стали знову регулярні, але менше 10 хв – не було. Я ж хотіла дочекатися хоча б 7-8 хв, щоб мати час відвезти ще Злату до друзів, доїхати до лікарні і при потребі там ще погуляти десь в околицях. Тут така практика, що в пологові кімнати не пускають, якщо перейми не будуть частіше що5 хв або ще не відійшли води (і то загалом стосується брудних вод, бо з чистими ще просять сидіти вдома, поки не буде регулярних частих перейм). Це стосується як лікарні, так і акушерських центрів.
Так ми дочекалися, коли було вже що8 хв. Поїхали до друзів, посиділи в них ще трішки. Довше я вже не могла, було дуже незручно при комусь передихувати, а затискатися в собі – боляче. Тож поїхали гуляти під лікарню (акушерські центри тут часто мають свою частину в лікарнях).

Весь час до того я переважно проводила дуже пасивно – лежала, відпочивала, сиділа. Біля лікарні довелося ж трохи пройтися в сторону парку – це виявилося вже дуже склано, зупинялися біля кожного дерева, щоб передихати. Відчувала, як дитина потрохи просувається вниз. До парку не дійшли, розвернулися назад, щоб піти до чергової медсестри перевірити розкриття. Самі ж акушерки приїжджають лише, якщо в цьому вже точно є потреба.

6:30 вечора. Розкриття було 7 см. Це мене дуже підбадьорило, бо перейми не були ще настільки болючими, а фініш здавався досить близько. В кімнаті пологовій була величезна ванна, душ, велике спальне ліжко, фітбол і ніяких тобі «вертольотів» для потуг). Так пройшло дві години, я собі занадто розслабилася, практично не ходила, передихувала на фітболі або просто спершись на підвіконня, і вирішила ще більше розслабитися у ванній. Але перед тим акушерка ще хотіла подивитися розкриття. А воно так і залишилося – 7 см. Ванну відклали на потім, почала ходити і процес запустився далі. Біль наростала з вертикальною швидкістю, перейми частішали так само. Передихувати ставало важче. І якщо до того часу я не видала жодного звуку, то тут мені вже хотілося трохи понити, відчувала, як дитина просувається все нижче і нижче. Води не відходили. Перейми перетворилися в одну, біль став суцільний, часу, щоб відпочити – не було зовсім. Від інтенсивного дихання часом крутилася голова і мліли руки. Домовилися перевірити ще раз розкриття. Воно було вже повним, але плідний міхур не тріскав, голова дитини не вставлялася. Погодилася пробити води, бо сил після доби перейм було обмаль, а потуги все ще попереду. Води пробили і в ту ж хвилину я залізла у ванну. На диво, я змогла там відпочити і набратися сил, бо з’явився час для відпочинку між переймами. Єдиний момент, який мене виводив з себе – це те, як вода коливалася від дихання, це збивало мене з ритму, бо ж в мене свій ритм, а у води свій – «відставучий». З одного боку сидів чоловік, з іншого – акушерка, спереду – медбрат))) Всі чекали моїх потуг, а мені тужитися зовсім не хотілося. Намагалася потужитися сама хоч трішки, але все було якось марно. Тоді якраз прийшов такий момент, коли здавалося, що ніколи не народжу. Але таки дочекалися потуг, тужилася лише за власними відчуттями, ніхто не командував – коли і як. Було якось фізично важко, не додавало сил і те, що можна було торкнутися руками голівки дитини, яка вже прорізалася. Лягла на бік, верхню ногу підтягнула до себе, процес пішов далі, голівка прорізалася, плечики ніяк не йшли. Підбадьорували всі, а мені було якось важко і все. Під час потуг почала кричати, хоч зовсім не планувала собі. Але від того з’явилися глибинні сили. Тим не менше остання поза себе вичерпала, мене швидко перевернули і я вже стояла на колінах і обхопилася руками за край ванни. Тоді і народилися плечики і дитина загалом. Бажання народити було вже настільки сильним, що тужилася зі всіх сил, навіть коли відчувала, що мені вже пече і була впевнена, що порвуся сильно. Хоча загалом була лиш одна маленька зовнішня тріщинка. Плацента народилася вже в ліжку. Так, за годину до півночі, ще в День Праці, народився наш Грицько, 3600 гр і 51 см. Першу ніч так і провели в тій кімнаті. На наступну – перевели вже у звичайну, бо були вже інші дітки на підході) Виписали нас через півтори доби.

Час пологів – 25 годин. Цікаво, скільки б тривали мої перші пологи, якби були не стимульовані? Але цього я не дізнаюся. І хоч пологи виявилися для мене важкими – фізично, морально – я б не проміняла їх на свої перші – швидкі, стимульовані, в дурмані – через що практично безболісні. Другі пологи, як і вагітність, пройшли свідоміше, пам’ятаю все до деталей, з чого дуже тішуся.

 

Того разу напишу по гарячих слідах, адже минуло трохи більше тижня. І напрошується написати не розповідь про треті пологи як таку, а якийсь підсумок усіх трьох, порівняльний аналіз, бо троє пологів і всі схожі. Різні вони хіба технічною своєю стороною.
І взагалі, починаю я вірити в ілюзію що скільки б дітей в мене не народилося -- всі прийдуть по одному й тому самому сценарію:

• після доволі необтяжливої вагітності рівно в 38, (або рівно в 37 тижнів, діти в мене пунктуальні ) і обов'язково серед глупої ночі відходять води (в перших і других відчуття були що міхурі рвали діти ногами. В третіх п. міхур тріснув сам, ніби сам)
• потім я дооовго розчохляся: перейм нема, а спати не не можу. Що разу мене трусить по 15 хв. так, що все вилітає з рук. Але цей опорноруховий мандраж швидко минає, і я починаю прибирати, варити, прати і т. д. -- гоню по всій хаті бо я ж в пологах!, а підлоги-стелі не помиті (перший і другий раз цей період тривав 13 год., третій раз - 5 годин. Може тому що в хаті було все того разу готове ).
• десь між відмиванням плитки і відчищанням плям з килима я ловлю себе на тому, я щось захопилася.. і що треба нарешті перепочити та й, власне, родити. Дрімаю пів годинки-годинку, сидячи і опираючись на подушки головою й грудьми - лежати мені в пологах взагалі не зруно, навіть якщо перейми ще невідчутні.
• несподівано стрімко накочуються активні перейми, під час яких я добре чую, як дитина працює. Сила перейм трохи залежить від того, як я їх проживаю. От якщо розслабляю тіло, то інтервали більшають, перейми слабшають. Ходжу, стою похитуюся - сильнішають. Це триває недовго, бо
• за ними швидко надходять потуги. І наскільки стрімко вони прийдуть також якось залежить від мого ніби свідомого рішення. Якщо дам поштовх - будуть активніші й швидше. Потуги в мене аж в кінці самому не продихувальні й неконтрольовані. А взагалі, переважну їх більшість я цілком можу ігнорувати за допомогою "собачки". В перших пологах я балувалась так 5-6 годин. Я розумію що пологи перші, і дитина йшла з ручкою - але насправді я чекала акушерку, замість того, щоб родити . Ми тоді стільки всього не знали... Вже потім я надолужила цей пробіл: якщо є бажання тужитися, отже треба тужитися. Не тиснутися зі всіх сил, а легко, обережно підтужуватися. В других і третіх я так і зробила: переймопотуги швидко перейшли в "звірячі". Розкриття в мене важко визначити через загин матки. А коли вже можна визначити, то й так зрозуміло, що воно повне. Завжди розмовляю з унітазом. Це взагалі добре: ознака що розкриття іде швидко. Але все-таки то такий не естетичний і прикрий момент всіх моїх пологів. Ну і капітально чиститься кишечник - куди без цього?

В перших і других пологах на потугах дуже болів поперек - моє слабке місце. Так-що до третіх я готувала спину спеціально - ходила на шейпінг який мав акцент на хребті (аж до 4 місяця вагітності), і це дало результати: того разу мужу не довелося натерти мені синяка на куприку. Відчуття були більше схожі на сильні місячні, спина відчувалася цілком нейтрально. Загалом боліло все відчутно менше. Але це не означає, що я не переживаю в пологах гострих відчуттів. Просто ці відчуття переживаються як дуже сильні, проте цілком в межах моїх фізичних можливостей. Народжую я без криків і шуму, максимум - голосно вдихаю і видихаю. Молюся подумки. Міняю вирази обличчя. Ну а ще незадоволено щось бурмочу про кульку, яку треба родити. Говорити не можу, не те що кричати. Сам момент проходження "кульки" мені в пологах добре відчутний: розворот дитини, "вогняне кільце", розпирання всієї промежини - все це я проживаю мовчки швидко і гостро.
Народжувати мені зручно лише вертикально, стоячи на колінах. Акушерка назвала цю позу застрімкою, і я довго думала, що "от в других зроблю менш стрімко". Ха-ха! В результаті, народжувала так всі три рази. Ніяка інша поза не є мені зручна. Ні "кішка", ні навприсядки. Про лягти навіть думати зле стає.
Всі і все мене дратують. Всі, крім чоловіка, який мовчки і швидко виконує на мигах передані йому команди "подай - застели, потри". Можливо так є тому, що я з тих кобіт, що "родять через голову": ніяких родових потоків, ніяких провалів в підсвідоме, ніяких зірочок, родових жолобів - коротше, голова собі думає, тіло собі родить.

• Малюки народжуються в мене вертикально, всі три по три кг. Відразу кричать і всяко різно про себе заявляють

Маю що разу розриви в тому ж місці де першого разу (тут варто дописати, що перша дитина народжувалася з ліктем). Що разу вони менші, заживають самі (двічі не зашивала, перший раз зашивала акушерка - шви давалися чути довго-довго).

• Що разу якісь приколи з плацентами. Ще ні разу не народила як от пишуть "вийшла дитина, а за нею потуга і плацента".

Перший раз пуповина пульсувала хвилин 40, плацента не родилася півтори години, (хоч відділилася без проблем). На перших пологах була акушерка. Вона запропонувала кубик окситоцину, і він подіяв відразу. Я довго думала, чого ж це плацента сама в мене не народилася? Що таке? Що робити, якщо акушерки не буде?" І лише тепер, після ще двох наступних, схожих за перебігом пологів, я переконалася, що плаценту роджу як і дитину: тобто я маю відпочити, спокійно зосередитися, потужитися першою свідомо і через голову, потім дочекатися відповіді організму, і лише після цього народжується плацента (до речі, кожен раз цілком інша. А от пуповини всі однакової довжини - короткуваті. Не патологічно, а так: прикладати незручно. Правда, діти в мене відразу груди не беруть. Вони по народженні обурено кричать, закакують щасливого татка , сплять на ньому пару годинок, потім знову закакують, і аж тоді починають шукати в нього цицю ).
Другого разу я так і зробила: лишила всіх тішитися новонародженим і пішла родити плаценту в тиші. Розслабилася, зробила зусилля (на той час плацента відділилася і пуповина відпульсувала), дочекалася перейми і плацента вийшла.
Ну але не без приколу. Виходячи, прилипла до мене чи то оболонками міхура, чи то материнською стороною. На той час я точно знала, що тужити її можна лише коли вона відділилася, а смикати не можна взагалі. Але не знала що вона може прилипати до промежини .. І просиділа я так над нею биту годинку... Може би ще довше сиділа, якби не позатерпали файно мені ноги, і не довелося змінити положення - а вона взяла і випала.
Втретє все було ще цікавіше: хоч пуповина не пульсувала відразу, плаценту я народила доволі не скоро. Коли татко забрав синочка знайомити зі всіма домашніми, я відкинулася на застелений пелюшками диван, розслабилася й перепочила так годинку в очікуванні відділення посліду.
За чаєм і печивком минула ще годинка...
Потім чоловік приніс мені на годування синочка. До цього часу малючок також встиг відпочити. Він народився гарним біло-рожевим хоч пуповина не пульсувала відразу (як і в його старшого братика). З попередніми двома було трохи не так: в них були синюваті стопи і долоньки (і це попри півгодинне пульсування пуповини в старшої донечки). На перше прикладання пішла ще година.
Потім була ще одна година роздумів за горнятком чаю на тему "ну коли вже нарешті?!".
Протягом всього цього часу виходила підзгорнута кров - не багато. Перейм було не одна і не дві, при чому, доволі сильні, але марні. Такі ж марні як і всі мої спроби присісти і легенько підтужитися. Непритомніти я не збиралася, і взагалі почувалася добре. Але сидіти так остаточно набридало: а судячи з того що пуповина не втягувалася плацента відділилася давно...
І в кінці кінців дійшло до мене, що халяви не буде. Що це - моя робота, й доведеться напружитися. Тому на наступній переймі я підняла свої мощі з дивану й взялася активно тужитися сама. Об'єкт, який я вже дві години намацувала всередині на виході, таки точно був плацентою (він не був мною на дотик, і згустків трошки більшало, якщо його рухати). Як потім виявилося, дуже тугою збитою в клубок плацентою, такою собі невеличкою боксерською грушечкою. В принципі нічого дивного: народила боксера, а за ним - чекай відповідний інвентар. Відчуття були схожі, як ще одну голівку народжую.
Добре, що я тепер я трошки бувала. Якби таке трапилося в других пологах - загриміла б я в ПБ по всій програмі. А так я знала, що якщо нема кровотечі, нема стрімко прогресуючого поганого самопочуття, то ніц мені робити в лікарні. І взагалі, 4 години на плаценту - далеко не рекорд серед домашників.
Ну властиво і все.
Потім було півтори доби потужних скорочень матки. Вона і минулі рази дуже болюче скорочувалася. І хоч це рахується доброю ознакою, але от ці відчуття я переживаю важко.
Стала матка на місце десь на третій день, і більше не турбувала.
Про реєстрацію напишу, коли її завершеим. Наразі документи попливли по першому колу.
Вийшло сухо, я маю бажання висвітлити ще якісь деталі цих третіх пологів. Як от те, що вони були дуже схожі на попередні рази сценарієм, але не місцем дії. Того разу застала нас ця подія не зовсім вдома. А точніше - в хаті в моєї мами - бувалі зацінять, як то весело.
Мами, правда, тоді не було, зате був мій брат, який пив ранковий чай на кухні й нічого не чув. Каже що почув вже плач малого. В це я вірю дещо невпевнено, бо кухня стіна в стіну з кімнатою, де я народжувала. Я прсто чула як кипить чайник, як братик брязкає посудом, гримає холодильником... А з іншого боку, свекруха також запевняє що ніц не чула - вона тоді пильнувала сон двох старших діток за сусідньою стіною .
Малючок, до речі, також не відразу шумів: народившись він взявся чомусь кряхтіти. Ознак асфіксії не було: повторюю народився гарненьким рожево-білим хлопчатком, в тонусі - але от чомусь напружується, повітря затримує... Що таке?
Позазирали йому в ротика - чисто, поцілували в носа - чисто... Чоловік навіть разок облив його зимною водою, а він скрикнув і знову за своє...
За хвилину-другу виявилося, що на відміну від двох попередніх, цей прибулець перейшов відразу до другого пункту своєї малючої програми, і татова футболка стала зелена від меконію
Ось такий досвід. Ну все, час повертатися в багатодітний реал. Що ще згадаю - напишу в "Народжуємо вдома", хоч цього разу було і не зовсім вдома

 

Дуже довго збиралась, поки нарешті написала і свою історію пологів. Багато хто буде кидати капцями, але я вважаю, що пологи в мене пройшли добре і легко.

Так ось повних 40 тижнів: ходити нормально не можу, спати теж, ніяких передвісників.
Самовільно йду на УЗД: там все ок, малеча підросла і виходити не збирається, кажуть буде чималенька, в мене величезні очі очі від страху, тут ще й виявляється, що плацента не зістаріла, значить малечі там файно і нічого не бракує (хіба, що місця) манюня народжуватись не поспішає.
За 1 год до УЗД у маршрутці щось заболіло, у мене одразу фантазії про відшарування плаценти, тож біжу у пологовий. Там глянули, посміялись з мене, все ок, іди додому. Я і пішла.
Після такого веселого дня ми з моєю мамою ще на гарячий шоколад сходили, пофоткалися то було 12.12.2014. Почало мене час від часу стискати живіт, болить , але терпіти можна тому в день за хатніми справами помічаю не завжди, а от вночі спати не можу, хапає кожні 10-8 хв. Регулярності нуль тому терплю, ще одна безсонна ніч і так аж до 14.12.2014. Зранку вже втомлена терпіти вже складно інтервал такий самий. Прошу чоловіка перевірити відкриття шийки. Я медик і йому довіряю, ну і з моїми підказками виявили відкриття 2 пальці і початок відходження пробки, дуже трошки.

Ну думаю якщо вже 2 пальці то можна потрошки збиратись у пологовий. Приїхали до медінституту десь біля 11:00 ранку. Я з лікарем не домовлялась йшла на чергову бригаду. Мене оглянули, сказали , що до 21:00 народжу. Оформили нас з чоловіком у родзал №2 на 2 поверсі.
Там я присідала, танцювала, перейми були але не регулярні і ніякого прогресу тому о 20:00 мене перевели в палату, я ще поки розпакувалась, побалакала з чоловіком, свекрухою і о 22:00 відправила їх додому. В палаті на 3 поверсі в яку мене поселили було 2 вільних ліжка я і обрала те що подалі від усіх, але дівчата кажуть якщо хочеш поскоріше родити то лягай на те інше там ніхто більше 2 днів не затримувався. Я манатки в руки і перелізла. Лежу балакаю з дівчатами чую що часом хапає і болить сильніше, терплю. Всі полягали спати десь о 00:00 чую що не можу терпіти йду в коридор погуляти. гуляю туди-сюди, перейми дуже болять до сліз, кожні 3 хв. так ходжу до 01:00. йду будити медсестру, щоб покликала чергового лікаря, хай би подивився, бо сил вже немає, приготувала папаверин на випадок того , що нічого не просувається то хоч посплю. прийшов лікар, гарний, симпатичний, оглянув каже: відкриття 5-6 см, клізма і в родзал. і саме тоді я побачила, що то таке ота пропка, згусток слизу з кулак був у лікаря в руці. Я щаслива дзвоню чоловікові, а він виявляється тільки додому добрався. виїжджає знову. мене на клізму вже 2 бо при поступленні також робили. Полегшення на 5 хв і перейми посилюються. Прителіпалась у родзал №1 на 2 поверсі, розпакувалась, прибіг чоловік в куртці і мештах мало не зайшов у родзал, акушерка вчасно впіймала. Ну ось ми вже разом, час від часу приходить лікар і акушерка оглядають, слухають серцебиття манюні, а я вже нічого не хочу, болить так, що хочеться хіба кричати, але треба дихати, дихати було важко тому я ричала, нічого не допомагало: ні мячик, ні сходинки, ні масаж я молилась і ричала.
Настала суцільна перейма, немогла навіть ворухнутись від болю, а час так повільно йде. Посадили на крісло оглянули, мене ніби заціпило, рухатись неможу, ну дуже болить. Якось дуже швидко мене помастили бетадином (пекло трохи) підключили капельницю, щоб під час потуг перейми не ослабли я погодилась, і сказали : тисни! Пояснили як ну я і тиснула, було важко, але легше ніж чекати відкриття, біль нікуди не зник, але я знала, що вже не довго, ще одна потуга, щось там лікар з акушеркою радяться, виявляється моя доця обернулась личком, сказали що треба трошки надрізати бо порвусь, я погодилась, ще одна потуга, надріз, трошки запекло і одразу наступна потуга і моя доця вже в мене на животі. така тепленька і рожевенька, мені вже можна її обійняти, оділи на неї шкарпеточки та шапочку, вона так гарно плакала. Неонатолог попередила, що зараз треба взяти малечу і оглянути. Чоловік перерізав пуповину, манюню поклали на столик і слухали, я немогла відвести від неї погляд, така вона була гарна. Вийшов послід навіть не відчула, почали чистку, бо послід вийшов не весь, трохи боліло, зашивали швидко, боліло дуже, але терпіла. Малечу зважили 4040г і поміряли 52см. Санітарка мене помила прохолодною водичкою - це було супер!!! Вклали мене на бочок, забрали крапельницю, поклали до циці манюню, вона там щось цямкала, така гарна, така чудова. І залишили нас на 2 години, потім в палату. Малеча народилась у 4:20. Час на кріслі 20хв. Я була з чоловіком і дуже цьому рада, без нього було б набагато важче.
Зараз моїй доці вже 9 місяців і я часто згадую момент її народження - бо це ДИВО!!!

 

Зараз ми чекаємо на другу малечу, але вирішила розказати про свої перші пологи. Мушу сказати, що загалом все було досить навіть добре(все в порівнянні, звісно ж). Це вже був мій 41 тиждень. Зранку біля 5. 00 я проснулись від легкої болі в спині . Не надала цьому великого значення, але все ж думка закрадалася,може це воно?)))пробка в мене виходила частинками вже десь на протязі тижня. Отже, так як боліло не сильно, просто неприємні відчуття, то я вирішила чекати. Потім приїхали мої батьки, допомагали чоловікові завершити кімнату для малечі. І десь приблизно біля 2 год болі вже стали серйозні, я засікала інтервал, то приблизно був десь 5-7 хв. Подзвонила я лікарці своїй, вона сказала випити ношпу і лягти полежати, як не зменшиться біль, то передзвонити. Зрештою десь біля 5 год боліло вже дуже сильно, мені здавалось, зо не витримаю( хоча, я не знала, зо ще мене чекає попереду). І от дзвоню я знову лікарю, вона каже, все, їдь в роддом, будем народжувати))))) я і рада, і страшно дуже. Чоловік в паніці, батьки теж нервуються. Сумка в мене вже була готова, тож ми бистренько зібрались і поїхали. Пам'ятаю, що вже так боліло. І чоловіку я весь час повторювала в машині то щоб він не спішив, бо боліло сказати по ямах, то щоб швидко їхав, а то раптом не встигнемо ))))))) приїхали ми десь біля 6. В приймальному покої черговий лікар мене оглянув, такий приємний дядько з вусами))) сказав, зо до вечора народим. Розкриття вже було 6 см. Моя лікар ще не приїхала. Прийшлось її чекати десь ще годину. Потім ми іже пішли в родзал. Біль була просто просто жахлива, між схватками я засипала, просто вирубувалась на тих 30 секунд. Потім, коли чоловік обмивав мені лице, різко відійшли води. Лікар прийшла, сказала лізти на крісло. На кріслі, це для мене була найлегша частина, болі майже вже не відчувала. Але кричала сильно))))))) так легше було тиснутись) ( принаймні мені так здавалось). І через 15 хвилин о 20.45 народилось моє чудо. Хлопчик, чистесенький, поклали мені його на живіт))) теплесенький. Чоловік плакав) як плацента відійшла навіть не пригадаю, бо швидко дуже. Лише два неприємні моменти були тоді. Спершу в мене дуже тиск впав, мене так трусило, губи посиніли, принесли мені якогось чаю випити в все пройшло. І другий, це те, що я не змогла попісяти сама, ставиликатетр. Жах))приємного мало. Приклали до грудей малЮка. Так добре було). Спокійно) лікар сказав, що добре все пройшло, бо дитинка була невелика. 3200, 52 см. Потім нас перевезли в палату. І я замість того , щоб виспатися, всю ніч любувалася маленьким. Про що пожаліла на наступний день)))))))))) Це звичайно далеко не все. Важко описати всі відчуття. Загалом, я всім задоволена. Пологи буди природніми, жодної стимуляції, нічого зайвого. Хоча про мою лікарку в Інтернеті буди різні відгуки, як позитивні, так і негативні. Всім пузатикам щасливо народити.

 

Нарешті я знайшла час написати про свої пологи) Під час всієї вагітності я хотіла щоб перейми почалися вдома. Наперед домовлялась із лікарем. І тут він сказав, якщо не народиш до 40 тижня, то потім ти лягаеш в пб, бо вагітність і так проходила не ідеально.
І так вечір четверга, всі сумки давно зібрані, в п'ятницю о 10 год я мала поступати в патологію. Я, як завжди, як маю кудись їхати, то не сплю по пів ночі. І так 1.30 год я тільки почала засинати, але вже о 3.30 год я прокинулась від сильного болючого внизу живота, побігла в туалет, думала то просто мене "прогнало" (вибачте за деталі). Але як тільки вийшла з туалету, знову та сама біль, тоді до мене дійшло що це перейми вже з інтервалом 7-8 хв. Хотіла потерпіли до ранку, бо і так маю їхати, але я витримала лише 1 год. Після того мене ще не раз гнало у туалет, і від того збудився чоловік та свекруха і ми почали збиратися в пб. Передзвонила за той час лікарю. Коли приїхала в пб, була 6.00 год, поки мене подивився черговий (розкритя 4 пальці) і оформили, потім завезли в родзал, то була вже 6.30 год. Пробула з чоловіком сама буквально 15 хв, як прийшов лікар. Мене одразу поклали, подивились, потім перевернули на бік і так я перенесла перейми. Але потім розвернули мене на спину і тут почалося... Буквально за годинку мій синочок лежав в мене на животику і це була 8.45 год ранку. Під час пологів я ні разу не закричала (перед пологами я себе морально готувала шо буде дуже боляче і мені це допомогло), але потім коли мені зашивали тріщинки, то крик був ужасний і біль така сама... Я вже чоловіку говорила що я б ще раз родила, аніж мене зашивали наживо. Але вцілому все пройшло швидко.
Бажаю усім майбутнім мамам тільки швидких і легких пологів!

 

Поки доця спить настрочу і я свою історію.
Подивилась я зважені і щасливі,розстелила ліжко ,лягла спати. Перед тим наївшись досхочу винограду. О 1 год ночі ,я відчула крізь сон ,що мені хапає живіт наче крутить,твердне...поболює...Я подумала винен виноград,бо зле помила...але ж ні ,так просипаючись до 2 ночі я зрозуміла щось не те, є періодичність у 15 хв. Щей назло в дома сама ,бо чоловік у 2 -гу зміну на роботі.Подзвонила до мами, вона мені склала компанію і так ми просиділи поки у мене не відійшли води у 5 год, після чого схватки почали стрімко наростати, взявши сумки ,перебігли через дорогу ...
Памятаю ніч на дворі ,дощ лиє як з відра , біля роддому горіх росте, і від того дощу аж горіхи падали до землі...Якось тепло і затишно мені було , хоч і схватки давали про себе чути...
В 5.30 мене оглянув мій лікар, от тільки забула спитати скільки у мене відкриття було,оформили всі папери,і поїхали на 2 поверх. Родзал номер 6 вже був готовий,час від часу приходив лікар ,і акушерка міряти серцебиття дитинки...Казали за годину народиш. Всі схватки я передихувала, мене положили, але я відчула що терпнуть руки, тоді сказали стояти, і тут почались дійсно болючі схватки . А тоді почався процес родів,все виконувала що казав мій лікар,але із закритими очима практично , так мені було легше , тому толком і не згадаю, що вони там робили біля мене,(лише казали тужся наче пірячко здуваєш з живота) за 4 потуги у мене на животику лежав теплий комочок маминого щасття, як народилась голосно кричала . На годинику була 7 ранку, світало, і того в родзалі я провела не більше як 1,5 години. Морально готувала себе ,що буде так боліти ,що захочеться на стіну лізти, але по факту не було такої болі ,все терпимо, лише в кінці трохи кричала як голівка і плечі йшли...
За15 хв після родів сказали потужитись,вийшла плацента, а тоді було таке відчуття наче черпаком всередині тебе шкребуть, не приємно, і мала шви ,бо порвалась сама, процес шиття штука не приємна , але добре, що лікар умів пожартувати і це трохи розрядило процес штопання... А тоді на 2 години залишили мене з доцьою в родзалі. Доречі я думала , що процес потирання спини мені буде необхідний, але по факту , мама спробувала ,це лише дратувало, не хотілось щоб взагалі хтось торкався мене під час перейм.. Трохи шкодую що чоловік не встиг, але в цьому є і плюс, не бачив моїх мук ,і серце не так боліло...В самому кінці мені поставили крапельницю...памятаю як трусило мною, таке у мене в перше було, але з прикладанням доці до груді все минуло.
А далі була палата... Так що не так страшно родити ,як я думала.Дякую Богу що все склалось добре і так як я хотіла(щоб родила сама ,щоб води дома відійшли) .Чого і бажаю майбутнім мамам,хай буде так як ви собі це уявляєте!!!Здоровячка вам і малятам!

 

Поки мій коханий синочок Матвійко спить - вирішила написати і я))) Треба було зробити це одразу, але завжди якось не вистачало часу, натхнення і т.д. і т.п.
Після 9-10(точно не скажу) місяців планування вагітності, купи обговорень на форумі - омріяні 2 полосоки! Я навіть в той цикл почала міряти базальну т-ру, здала гормони 1ї фази... Потім була погана погода і я пустила все на волю Божу, тому 2у фазу не здавала. І тут місячні не приходять, груди болять... Чемно чекаю 14 днів ПО і роблю тест. УРА! Слабенька 2га полоска! Ми з чоловіком стояли в туалеті, сміялись-плакали-тряслись від радості)))) Вагітність - один з найкращих періодів у моєму житті... Та що тут?... найкращий! Бо таке вперше зі мною! Все проходило майже ідеально, за вийнятком кровомазання на 8тижні, яке не пошкодило маляті, серйозних медикаментів не приймала. З 20т трохи шалили нирки, які були затиснені синочком в моємо малому тазі))
Вагітність - це ейфорія. Ти відчуваєш себе царем світу, ти літаєш.... Ніякі задишки, лишня вага мене не турбували, так само і болі в спині.
З 37 тижня я розслабилась і почала готуватись морально до пологів. ПДП по узд був 28травня, по місячних - 1-2 червня. Народила 20травня. День до того я ще поїхала в місто, вибирала ще одну нічну сорочку в ПБ, яку і не купила)) Той день мені вже важко було сидіти, вставати... зрештою, як і останній місяць. Симфіз мене давно турбував при нічних вставаннях і переворотах в ліжку. Здавалось, що кістки розійдуться))
З 30т голівка маляти вже була низько. На 36 чи 37т вона вже була в тазу, по словах лікаря.
Тому то і тиснула мені так на дно.
Я ніколи не хотіла пологів вночі. Тому 20 травня о 8 ранку я відчула легке ниття, ніби на місячні. Була на 99% впевнена, що це не тренувальні перейми, як пару тижнів тому. В обід я поїхала на огляд, шийка була відкрита не на повні 2 пальці, але після огляду стало боліти більше. Я ще поїхала додому, почекала до 4 чи 4.30, бо вже терпіти було важко. Огляд показав не повні 3пальці... Я була розчарована, бо думала, що більше, боліло ніби сильно, корчилась, згиналась... Одягнули на мене їхню сорочку, мовляв щоб мою не помастити (я не перечила))), а на роди одноразову. Мама з чоловіком були зі мною, але мама, не витримуючи, виходила, а коханий був весь час. Та колосальна підтримка мені дуже допомогла. Час йшов швидко. З 18-19 я почала питати, коли можливо народжу))) Г сказала, що до 12 ночі. Здається пісоя 19.00 почало боліти добряче. Фітбол не помагав, спину чоловік тер так сильно, що думав, що мене болить, але мені так було добре. Весь час акушерка міряла тиск, серцебиття дитини. В якийсь момент у мене піднявся тиск, вкололи укол. о 20.00 то вже були добрячі перейми. А в 21.00 я вже сама просила мене оглянути, бо не могла стримувати потугу. Моя лікар пішла додому ще в 18 год і казала, що прийде о 21.00. За 5хв до 21 її нема, я кричу, щоб оглянули. Ті питають як мене тужить і т.п.)))) А я не можу вже! Чоловік поміг вилізти на то наше жахливе крісло, яке портить імідж нормального родзалу. Акушерка дивиться мене, я не відчуваю вже ніякого дискомфорту при тому)) і дзонить Г. І так спокійно: "Ви за 10хв встигнете прийти? Тут повне." Я очі на лоба і не знаю що робити)) Знову злажу, стою, звісившись на маму і чоловіка. Чоловік тут же мчить машиною по Г і за 3-5хв вже приїжджає)) То було як формула 1))) Мене вже таааак пре, що стримувати не можу! Не знаю... цікаво де голівка була... чи то вже вийшла з шийки, поки я стояла? Г вчить мене тужити на крслі. Добре, що казала, коли тужитись, бо то в мене була суцільна потуга)) Підключили систему. Але не капали нічого. Сам процес тривав може 30-40хв, поки мене підготували, навчили. Тужусь і завжди не так. Ніби і в правльному напрямку, але якось заслабо чи що? Хоча ні одна судинка на оці і шиї не тріснула. Тут Г кіпішує, що зараз поставить капальницю, я прошу не стимулювати, вона кричить хто тут головний))) Підтискають трохи на дно і допомагають мені. Акушерка і дитяча показують, щоб розрізати (хоча я того не чую і не бачу навіть), але Г заперечує, бо ніби тканини добре тягнуться. Так я тужилась-тужилась, і після прорізування голівки все пішло дуже швидко і - моментальне полегшення о 22:00... Коханий стояв за моєю головою і під час того складного періоду, коли я не могла добре потужитись - він почав щиро молитись. Молитва справді допомогла... Маля через пару секунд стало рожевим. Було обвиття пуповиною навколо шийки і ручка біля голівки, тому й видно важче було мені народити. Для мене це була досить велика дитина: 49см, 3150г. Побачила, почула крик малятка, біля нього там звивались медсестри, шукали одяг... А я сміялась від щастя. Нічого не боліло... Далі чистка, яка також не принесла болючих відчуттів, хіба ніби поштовхи зсередини були. Далі 30-40хв зашивання маленьких внутрішніх тріщин. Це все підпортило картину))) Бо я вже не могла терпіти і чим ближче Г добиралась до зовнішніх тканин - тим більше я ойкала)) Маля одразу поклали до грудей, пошуковий рефлекс був ідеальний, але після присмоктування - почав стогнати... Всьому винні важкі для нього роди. Можливо через це, що мене не розрізали... Не знаю, зараз складно щось придумувати... Але потім на другий день і на огляді через 2 місяці, гінеколог згадувала це і казала, що пожаліла мене, що можливо треба було зробити епізіотомію...
В родзалі майже 2 год я була з чоловіком, капали окситоцин, як профілактику кровотечі, говорила по телефону з кумою))) Короче, як нічого не бувало)) Чоловік ночував зі мною першу ніч. Взагальному дуже позитивні враження, це все можна витерпіти, в мене не було відчуття, що я від*їду, я мислила адекватно, все розуміла... Лише дуже жалію, що не могла добре потиснутись, щоб дитя гарно швидко вийшло, бо завжди здається, що через це він був трошки слабкий, не міг добре ссати, не висмоктував молоко і почались проблеми з лактацією.
Спав біля мене синочок аж на третю ніч, мені було трохи важко, сумно, що я не можу бути з ним, а він зі мною... Виписали нас через 5 днів, бо і я мала температуру через нирки, які далися знати під час вагітності.
Пологи стали для нас дуже важливим кроком, моментом найбільшого єднання, почуття ніби подвоїлись, а то й потроїлись... Попри біль, пологи - це велике щастя і справді, народження не лише дитини, а й тата і мами.
Дівчата, не бійтеся цього дня, природа зробила так, щоб ви відчували цей біль притуплено і потім навіть не пам*ятали його))
Думаю, що через певну кількість років приїдемо туди ще за дівчинкою
п.с. дякую тим, хто прочитав ту писанину до кінця))))

 

Передісторія.

Стандартно почну з того, що вагітність була планова, дуже очікувана і водночас неочікувана, бо ми планували з наступного місяця уже здавати аналізи і виясняти причину невагітнення (трохи більше року безуспішних спроб). Якось все так гарно склалось: я собі думала, що найкраще буде завагітніти, коли вже остаточно розберемось з квартирним питання, так от ми отримали документи на квартиру і синочка на додачу
Мабуть пам'ятаєте, що ми попали на підтримку на ранньому терміні, було багато переживань і я дуже просила дитятко залишитись. То був найважчий період вагітності, аж поки на 12 тижні я не переконалась, що все добре і що то хлопчик (так сказала інтуїція), хоч я собі перед тим наміряла дівчинку. Хоча то абсолютно не мало значення, головне було що з дитям все добре. Далі вагітність протікала легко і безпроблемно. Як сказала мені моя дільнича - ти така оптимістка, тебе ніколи нічого не болить і все тобі добре, ні на що не жалієшся. Ну так мені справді було добре
Я спершу не задумувалась над вибором пологового, але чим більший був термін - всі мене питали, де я планую народжувати і якось так лякались, коли казала, що не в Києві, а в області. Дуже часто мої знайомі нахвалювали один київський пологовий і я вирішила на нього подивитись. Не буду довго розписувати - в нас не склалось)) Не підписали нам обмінку і я розчарована почала шукати відгуки про свій пологовий. Відгуки були дуже різні. Суми озвучувались теж уже різні. Я практично до останнього не планувала домовлятись. Але так склалось (я вірю в усякі "знаки" чи як то правильно сказати збіги обставин і я домовилась з однією лікаркою. До пологів я готувала і чоловіка і я не дивно, він зайняв мою позицію щодо того, що має бути мінімум лікарського втручання і водночас переживав що робити, коли щось піде не так і треба буде таки те втручання лікарів, а я буду проти Ми обговорили різні варіанти подій і що йому робити якби раптом щось пішло не так.

По місячних ПДП у мене була на 10 листопада, я думала, що ми народимось раніше. Задовго до дати Х мене хотіли відправити в стаціонар, аргументуючи тим, що дитя велике, і вже добряче опустилось. Я й сама з 38 тижня готувалась, що от-от почнуться пологи - а вони все не починались
Домовлена лікарка теж переконувала мене, що народжу я 7-8 листопада і була здивована, що так не сталось. 9 листопада я обіцяла їй здатись в стаціонар, але підло обманула і не приїхала Було мені трохи читаного-співаного і домовились ми що я приїду на огляд в ПДП по УЗД, яке робилось на 12 тижні (за версією багатьох - найточнішого) 12 листопада, я неохоче перебрала сумки, щоб взяти лише необхідне в стаціонар, а решту вже би мав довезти чоловік, коли почнуться пологи. Але в лікарки, очевидно, змінились плани і вона мене ще на день відпустила.
Прокинулись ми з чоловіком раненько, поснідали (і то дуже добре, що я не поїхала голодна, хоч знала, що в мене будуть брати кров на аналіз) і поїхали на той огляд. Відкриття 2 см, перейм я не чую, хіба ниє поперерк (але то вже після огляду - не виключено, що він мені "допоміг"). На УЗД картина така ж, як і минулого тижня - дитя хіба трохи нижче опустилось. Але сказали, що на УЗД видно, що йдуть перейми і що є відкриття. Сказали погуляти трохи і йти оформлятись. Нагулялась, ніхто мене не зве - в пологовому і так ажіотаж, то ж я досить довго прочекала.
Оформили мене в стаціонар, одразу попросили розпустити волосся (я ще здивувалась, бо кажу їм, що ще не планую народжувати, лише лягаю під нагляд). Ще один огляд - відкриття 4 см і кажуть, що плоский міхур і тормозить весь процес. Я не повірила, запросили ще одного дохтіра, щоб підтвердив - він теж каже, що можна пробивати і не сильно питали вони мою згоду. Пробили води і лікарка ужаснулась - вони були брудно-зелені і по її словам, мене треба було б терміново кесарити, бо такі води то не є добре, значить щось не те з дитиною (хоч і по узд все було ок, і сердечко в нас гарно билось). Після пробиття вод відправили мене на клізму (це питання я теж вивчала, і не була проти клізми).
Після всіх тих процедур я відчула всі "прелєсті" перейм. Вони одразу були потужні і з проміжком по 3 хв, який дуже швидко почав скорочуватись. Я в сльозах видзвонила чоловіка, щоб негайно вертався з роботи і їхав за рештою речей і до мене.
Перейми наростали по силі, і поки приїхав чоловік мене вже досить сильно викручувало. Перейми були хвилині і з проміжком по хвилині, час від часу одна накочувалась за одною без проміжку взагалі. З кожною переймою відходила частина вод. Відкриття було десь 6 см. М'ячик не сильно помагав, лікар казала не сидіти на ньому, а побільше ходити. А я навіть сидіти вже не могла на тому м'ячі. Висіти теж не могла, короче я перепробувала різні позиції - мені всюди однаково боляче було. Я в той момент зрозуміла, що ніколи більше не буду засуджувати жінок, які просять анестезію чи КР. Я нєженка, зуби завжди з анестезією лікую, тому той біль який я відчувала на переймах для мене був вище того, що я могла б витерпіти.
Я просила чоловіка мене не рухати, а він пропонував свою допомогу, хоч і не знав напевно як і чим він реально може допомогти. Дляч мене просто важливо було, що він поруч і все.
Останні перейми я провела лежачи на боці, бо то була єдина позиція де я так-сяк могла розслабитись.
Про дихання. Я тренувалась до пологів правильно дихати. Обрала один тип дихання, щоб не збиватись, але то реально важко розслабитись, коли тебе викручує так, що хочеться кудись втекти. В мене напружувалось все тіло і я ніяк не могла розслабитись.
До перейм додалось бажання тужитись, чоловік покликав акушерку. На той момент я голосила, що вже більше не можу і робіть щось зі мною , акушерка запропонувала знеболювальне. Питаю - яке? Каже аторпін, він пом'якшить шийку, не буде тебе так боліти (до слова, я катетер дозволила собі поставити вже наприкінці перейм, до того часу все якось викручувалась, бо пропонували мені ще на початку глюкозку вколоти для дитини, бо ж води зелені). Я вже була згодна на все (навіть була думка що навряд чи я наважусь на 2 пологи). Перейми легші не стали, бажання тужитись не пропало. Я почала дихати по собачому, бо пам'ятала, що так треба робити коли ще немає повного відкриття, але вже тужить. Пішли в родзал на огляд. Відкриття 8 см. А тужить мене вже так сильно. Як то кажуть "пре". І ще я чекала того, що між переймами і потугами пройде хоч трохи часу, і як пишуть, що самі потуги будуть значно легші за перейми. А в мене все якось змішалось в купу - і перейми і потуги.
За дві-три перейми дають мені команду тужитись. Я так закричала, як різана, напевно сполахала весь пологовий. Тут уже всі закричали на мене, навіщо я так зробила, і тд. Я кричу - не кричіть на мене))) Розкажіть як тужитись (хоч я і читала і тренувалась вдома, а тут паніка і все).
Розказали як тужитись. Лікарка поклала руку на мій живіт, щоб показати напрям куди я маю тужитись. Чоловік же був навчений, що ні в якому разі не дати лікарю чи акушерці давити на живіт, то він одразу хотів руку лікарки забрати, вона то побачила і каже, що не тиснула, а лише мені показувала (реально не тиснула, і мені було простіше з її рукою тужитись, не знаю чому так).
Голівка то показувалась і одразу ховалась, на мене сварились, що я погано тужусь, що мучу дитину, бо вона там затиснута, а я така поганка думаю лише про себе ( я якраз кричала, що мені боляче і я більше не можу ). Тут мені вкололи окситоцин, щоб допомогти тужитись (от що-що, а про таке я вперше чула). Настав той момент, коли акушерка заборонила тужитись, а отже я голівка таки є. Хоч трохи мені полегшало (на душі ). Промежина пекла вогнем. Як казав чоловік, акушерка допомагала голівці пройти.
На наступній потузі народився наш синочок. Закричав на славу
Ми якось не відслідкували, коли перерізали пуповину. Чоловік каже, що навіть не встиг щось сказати, все сталось миттєво. Хоч попередньо обговорювали, що якщо немає якихось противопоказів, то можна дати 3-5 хв відпульсувати пуповині. Ну але хто б дивувався, що говорять одне, роблять інше.
Хоч я і не підписала згоду на активне ведення 3 періоду пологів, мені все одно вкололи окситоцин і "народили плаценту". Мені вже було все одно, головне, що все найболючіше було позаду.
Обійшлась я тріщинками на шийці, які лікар стягнула. Було боляче. Я знову ойкала і яйкала.
Дитьо справді народилось величеньке, плечистеньке , але менше ніж казали на останньому УЗД. Голівка не така вже й велика, як мене лякали, тому шапочки нам майже всі завеликі виявились
Поки мене "шили", народжували плеценту, малюка забрали одягати. Але це було в тій же пологовій залі, чоловік пішов до малючка, щоб тому не було самотньо
Коханий казав, що нічого аж такого страшного під час пологів не побачив (бо лякають же, що це так фу-фу-фу), і взагалі я його так тими розповідями про пологи заговорила, що він уявляв собі щось значно страшніше. Я казала, що дитинка буде одразу не дуже гарна, вся в слизу, щоб він не лякався. А чоловік потім сказав, що малюк одразу був такий милий і гарний, і не зрозуміло чого я так його лякала цим
Правду кажуть, що коли народжується своя дитина, то пропадає отой страх брати немовля на руки, перевдягати. Хочеться постійно його цьомати і від найменшого писку вночі прокидаєшся на раз-два

Мені трапились на зміні хороша акушерка і санітарка, за ті дні поки я лежала в ПБ було з чим порівняти. Хоча персонал був привітний і готовий допомогти. Ну а на рахунок ремонту чи умов - то плюс мінус такі ж як і всюди.

 

наші другі пологи, або як народилася наша Квіточка

коротка передісторія.
вагітність в нас проходила добре, безпроблемно. токсикоз трохи мучив на 6-12тижні, печія майже всю вагітність

скільки прибутку ми принесли виробникам гарбузового насіння! воно було єдиним моїм порятунком))

, низький гемоглобін наприкінці

(але це мене не турбувало, а більше мого лікаря в ЖК)

. а загалом ми з радістю чекали на зустріч з нашою другою принцесою

досвід перших пологів був не дуже позитивний, тому цього разу я налаштовувалася на зовсім інші пологи. трохи підчитала про періоди пологів, пригадала собі типи дихання, яких першого разу вчилися на курсах, поговорили з чоловіком про його роль в пологах

контроль медиків і підтримка мені

та й по всьому.
після деяких роздумів вирішили народжувати на Рапопорта. познайомилася з лікарем, ніби все ок, але от халепа, лікар у відпустці якраз до нашого ПДП(3.11). більше нікого шукати не хотіла, тож після деяких вагань ми прийняли рішення, що чекаємо ПДП( ну і лікаря з відпустки), а як все станеться швидше - їдемо до чергового.
тижні минали, мене мучили тренувальні. десь за два тижні до пологів були моменти, коли думала, що вже ось-ось почнеться, але ванна чи відпочинок згладжували всі відчуття і ми чемно ходили далі
ввечері 2.11 ми вклали спати Катрусю, так гарно полежали-пообіймалися втрьох. поки годувала К була одна перейма ніби трохи сильніша за звичні тренувальні, але я не звернула уваги. вклалися мої спати, а я собі сіла "рукоділити", бо мала трохи проблеми зі сном наприкінці вагітності і раніше 2ї ночі не могла заснути. і тут о 23.55 мене так прихопило, що я запідозрила щось не те))) почала засікати час і тривалість, то перейми йшли що 7-10хв і то такі сильні(одразу згадала собі ті відчуття при перших пологах). ходила по хаті, передихувала. допомагало розкачували тазом з боку в бік тоді мій організм вирішив очиститися

, ура!, бо я так не хотіла робити клізму в ПБ

. десь до 00.30 я ще думала-воно? не воно? тоді розбудила чоловіка

ще попросила його набрати мені ванну, щоб розслабитися, але мала розум вже в ту ванну не лізти

, видзвонила маму щоб з К побула і ми почали збиратися. набрала лікаря і він порадував мене, що вже пів години як його відпустка офіційно закінчилася (бо на годиннику 00.30 ггг 3.11) і він має право приймати пологи) викликали таксі, поїхали в ПБ і вже о 1.20 чергова мене оглянула, і сказала терміново дзвонити лікарю і підніматися в родзал-8см відкриття! народжуємо!
поїхали ми на 2 поверх в родзал, розклалися, тут і лікар приїхав. оглянув на кріслі-повне відкриття.на годиннику 1.35. перейми трохи від тих всіх переживань\маніпуляцій стихли, але ми трошки зачекали і все відновилося з тією ж інтенсивністю і зменшився інтервал між ними. було важко і боляче, але терпимо. я не кричала, допомагало поверхневе дихання. постійно думала, що так я допомагаю доні, що їй там ще важче. чомусь в голові все була фраза інструктора з курсів-"максимально розслабити лице при переймах і так ніби потупово розслабляти все тіло донизу". оце я і намагалася робити-максимально розслабитися

, а не затискатися як в 1х пологах

в якийсь момент лікар сказав, що треба зробити амніотомію, я погодилася.

води були чисті.

і тоді перейми просто почали переходити одна в одну, майже без відпочинку. я ще питала чи до ранку народимо(на годиннику десь 2га ночі), а вони усміхаються-"ти вже народжуєш!".
питали мене чи ще не тужить. але я ж не знала як то, бо першого разу з потугами був повний .... тоді мене попросили сказати, коли дитинка буде дуже тиснути вниз, набрати повні груди повітря і витискати її поступово, плавно. перша потуга мені не вдалася, а далі я зібралася з силами і все стало виходити. лікар підбадьорював, що вже бачить чорний чубчик доні і можна буде в*Язати косички. на 3 потузі з*я вилася голівка і лікар зняв обвиття з шийки, ще разок і маленьке тепле чудо виклали мені на живіт(на годиннику 2.50). я ще питаю "як, вже все?", мед. персонал :"Хочете ще?" і я кажу "Ні, ні, дякую"і так регочу, що певно всі подумала,що в мене нервовий зрив, а я просто на сьомому небі від ЩАСТЯ. ми народили нашу доню, нашу Квіточку. 3400 і 50см солодкого Щастя.
в тому всьому я і не зауважила, коли лікар перерізав пуповину

і трохи шкодую, що не проконтролювала, бо все відбулося дуже швидко

. ми дали згоду на активне ведення 3го періоду пологів, тож мені підключили крапельницю. плацента вийшла безболісно і непомітно для мене, ми були зайняті донею. поробили купу фотографій, зняли відео перших прикладань до грудей...
цього разу обійшлося без травм для мене. лікар попередив, що при потребі зробить епізіо по старому рубцю, але це не знадобилося.
після усіх процедур з дитятком нас втрьох залишили самих на 2год. насолоджуватися одне одним, тоді перевезли нас в палату, де ми ще до 6ї ранку були разом з чоловіком і донею

, бо на той час я було ще одна в палаті

.
окремо напишу про чоловіка. протягом усіх пологів він був поряд. тримав мене за руку, давав пити, обтирав вологим рушником... його присутність і допомога безцінні для мене
отже перша перейма-23.55, народилися ми о 2.50(=3години, з них 1,5год в родзалі)

підсумовуючи можу сказати, що ці пологи були для мене як вперше. я зрозуміла як це-народити дитинку. і найголовніше . що я зрозуміла-це не страшно, а навпаки прекрасно. це велике щастя і великий дар бути МАМОЮ.

 

Вирішила теж написати свою історію пологів. Вагітність була дуже бажана і довгоочікувана. З лікарем домовилась, ще десь на 33 тиж., сумки склала ще раніше). Ще кілька разів ходила на огляд в пологовий до своєї лікарки, бо дитинка сиділа попою. Лікарі на УЗД казали, що положення вже фіксоване, а в пологовому сказал, що ще може перевернутись. В мене загально рівномірно звужений таз, дитинка по оглядах була не маленька, тому я наполягала на кесарському, лікарка спочатку відмовляла, а потім погодилась.
Минав 36 тиждень, а в мене почав кілька днів сильно тверднути живіт, я перелякалась, дзвоню до лікарки, а вона каже, що то нормально, мабуть через тиждень два будуть пологи, але я наполягала, що хочу і пологовий і буду чекати там!!!))) Отже в понеділок я приїхала і оселилась чекати). Поки сиділа в приймальному, стався якийсь напад паніки, плачу аж захлинаюсь що не хочу кесарський і дуже боюся, сліз не можу стримати і дуже з тогонервуюсь і тут нарешті мене покликали. Лікарка помацала живіт, каже мала сидить дупцею, дупця вгодована, але дуже високо, тому чекати ще як мінімум 2 тижні, але раз ти вже прийшла то будеш на Великдень в пологовому. Це був останній тиждень перед Пасхою. У вівторок мене дуже обережно оглянули на кріслі, бо я весь час скаржилась що в мене сильно і через кожні 20-30 хв твердіє живіт, не болить, а просто стає твердий і напружений. Шийка закрита, високо, ніяких ознак наближення пологів. В середу прийшов чоловік, ми довго і багато гуляли, пішли в кафешку, я обїлась (в цьому себе не обмежувала, бо зайвої ваги ніколи не мала) і повернулась в палату. Набридло трохи мені там лежати і я вже задумалась як то лікарку впросити відпустити мене додому))). Ніч, лягли всі спати і я в 2.05 підриваюсь на рівні ноги від того, що мені дуже мокро. Вибігаю коридор покликати мед сестру, кажу що народжую, але в мене має бути кесарський і лікарка зараз на пологах, і я з вечора дуже обїлась, а перед наркозом не можна, що буде, що робити!!!)) Мене трохи заспокїли і сказали збирати речі, я ніби взяла себе в руки, але одне щось збираю інше витягую. Десь через пів год. прийшла лікарка, подивилась на крісл і каже..... ДОЦЯ ПЕРЕВЕРНУЛАСЬ. Будете народжувати самі!!!!!!!! В мене шок!!! я кажу, що сама не можу, має бути кесарський, в мене таз звужений, дитинка велика і взагалі я не готова ніяк сама родити, плачу)))) а вона мені каже: це все не в наших силах, все на краще, Бог так дав і будемо з тобою самі родити, але легко не буде. Шийка ще зовсім не готова, майже закрита, перейм нема, але чекаємо до 9 год може все само запуститься, а як ні то будемо стимулювати. Я не заперечувала.
Перевели мене в родзал і сказали спати, набиратись сил. Але яке там спати, в мене адреналін зашкалю, переживаю, хвилююсь, але вже тішуся з того що зможу народити сама). Обдзвонила всіх рідних, сказала, щоб зранку приїджали. Перейм не було, тож я намагалась спати. Прийшла десь о 8 лікарка оглядати і щось робила з шийкою, було дууууууже боляче!!! потім сказала, щоб чоловік заходив, пологи були сімейні. Нас залишили самих, ми сміялись, тішились, жартували. Перейм не було. О 10 прийшла лікарка і сказала, що пора стимулювати. Мені поставили крапельницю і заборонили вставати, бо вод не було зовсім, знову огляд, знову жаааааааааааахливо боляче. І тут через кілька хвилин, почались легкі перейми. І я собі подумала: та це ж зовсім не боляче! наївна)))Десь з 11 перейми вже були сильніші і мені вже не було так весело, а ще ті огляди під час перейм для шийки!!! Чоловік масажував спину, подавав змочений холодний рушник, рахував інтервал між переймами. З 12 я вже вмирала. В мене все затерпло і дико боліло. Вставати не можна, повертатись не можна. Перйми вже часті і дууууже болючі, здавалось що от-от втрачу свідомість.... а огляди продовжувались і то під час перейм. Всі почали дуже дратувати, а чоловік собливо))) Але він на мої крики і погрози не зважав))). Добре, що він був поруч.. Мені вклоли якийсь чудо укол, біль ставав ніби менший, я на трошки відключалась, засинала, але коли починалась перйма все ж приходила до тями. Крізь сон чую лікарка каже що вже дуже довго і питає мене чи зявились якісь нові відчуття. Я кажу що в туалет дуже хочу. І тут всі заметушились, ліжко переобладнали, я вже чітко прийшла до тями. Ми на фінішній прямій!!! Почались потуги. На фоні тих перейм і оглядів під час них, потуги вже зовсім були не болючі. Я старалась все чітко виконувати, що казали лікарі і чоловік, а він стояв біля мене, вже лише тримав за руку і повторював се що говорила лікарка) На четвертій потузі о 14.25 народилась моя доця - 3200, 52 см і біль як рукою зняло, не боліло зовсім нічого. Кілька хвилин блаженства з донею і знову почалось оглядання зашивання. Зашивали довго, бо були і внутрішні і зовнішні розриви, але це теж біль для мене був набагато легший ніж при переймах. Лікарка навіть здивувалась, що я зовсім не реагую, а я вже просто не мала сил і боліло менше. Все в нас закінчилось добре. На наступний день я вже бігала по пологовому. Народились ми на 37 тижні, в Великодній четвер, а на Великдень приїхали додому)))

 

Вагітність була дуже бажаною. Хоча протікала вона трохи інакше ніж з донечкою. По перше в мене ще тривало ГВ з донечкою, вона відмовилась потім сама сказала що в циці нічого немає. То було десь на 10му тиждні.
Почався трохи токсикоз, але не сильний, а так, що я не могла їсти певні продукти, а налягала на ягоди і фрукти.
На 10тому тиждні мала стрес, коли зливою була затоплена повністю наша квартира.
В 14 тижднів щось трохи кровило, був якийсь такий слиз із старою коричневою кров"ю, на УЗД Слобода серйозної загрози не бачив, але матка була в тонусі. Пропила трохи ліків - пройшло. Відлежала вдома 2 тиждні.
Потім робили ремонт після потопу в квартирі, потім перебирались, тому я постійно була в русі і не мала можливості полежати, бо не було кому трохи допомогти, мама приїхала трохи допомогла, а решту мені довелось доробляти. І речі я так перевезла по кульоку - два і все перевезла. Чоловік то тільки габаритні речі перевіз а потім терміново поїхав у відрядження.
Ну а в 20тижднів почав вилазити варікоз , я спершу не знала що то варікоз, настрашилась не на жарт. Але один мудрий лікар сказав що то все таке собі, що з тим народжують без проблем.
Ну і в 22 тиждні пішли ми на УЗД всі і донечка теж і сказали нам що у нас буде братик.
До 30того тижня ще ходила на ту ненависну роботу, але потім пішла на дородовий і стало легше, бо колетив в нас був не дуже, багато недоброзичливих людей.
А потім, як звільнилась вже від тої роботи то займалась суто своїм, перелазила по всіх секондах, прикупила малій речі трохи на перед. А коли отримала кошти лікарняні чи то декретні, то бігом скупила до хати все необхідне за 2 дні. Але ще мала купу планів до пологів хотіла то все зробити.
І от раптом в один вечір йду в туалет, а в мене якісь коричневі виділення пішли, ну думаю, корок, але думала що ще зо 2 тижні походжу. Ну, сумки на всяк випадок зібрала, бо були ще не зібрані. Пішла спати, і думаю, щоб тільки де води не хлюпнули. Зранку встаю а водичка так і потекла, я дивлюсь, води чисті, трохи заспокоїло. Перейм немає, навіть "брекстонів" не було. Бужу чоловіка, кажу, що води відійшли. Він зірвався, злякався. Кажу до нього що маєм трохи часу, їдемо до лікаря Жені Геккеля в Рівне. Зібрались, сказали донечці що їдемо за братиком і поїхали.
Приїхали ми до Рівного. Женя Геккель був на операції, вийшов потім до нас. Каже: "Привіт!Ну що, попалась? Добре, що там у тебе?"
Кажу: "та води відійшли в 7 ранку".
Женя :"Термін який?"
я - "37-38тижнів."
він - "ну і чудово! Давай я тебе подивлюсь що там у нас з відкриттям. "
Подивився через дзеркало, рукавичкою туди не ліз, сказав що шийка готова. Сказав що рукавичкою туди не полізе поки не піде трохи пологова діяльність. Сказав що якщо не роджу до 24 години то прийдеться пити антибіотик і зранку треба буде стимулювати. Я відчувала що до 24 год таки роджу.
Поклали мене в патологію і вже нікуди не відпустили. Я взяла куртку в пакет і ми пішли на двір нагулювати перейми. То було десь 12 година. Ходим-ходим - щось тихо, а води течуть і течуть. Я трохи розревілась, потім чоловік з донечкою поїхали до родичів, а я лишилась в тій патології.
в 15тій приїхав мій стрийко, я вийшла щоб походити з ним довкола лікарні.
о 15.30 з"явились легкі і нерегулярні перейми. Я зайшла до Жені в ординаторську і сказала що є легкі перейми, він сказав що він їде додому, як перейми будуть з інтервалом 2-3хв дзвонити.
Перейми по троху наростали, в 17.30 я знудилась і подзвонила бабі, ще довго говорили по телефону.
В 18тій перейми були з інтервалом 2-3 хв, дзвоню до Жені щоб приїхав.
В 18.30 приїхав мій чоловік, а я вже говорити не можу, перейма за переймою, інтервал 1хв.
В 18.40 - дивиться лікар, а вже відриття 7см.
Після огляду інтервал ще скоротився, десь секунд 20, бо вже навіть не могла засікати. Тут прибігла медсестричка, ще каже що їй треба кров з вени взяти. Я кажу, чого ж швидше не взяли. А вона каже що не думали що мене ввечері вже переведуть в родзал. Пішли в процедурну, я кричу, що в мене перейма, щоб зачекали, бо треба трохи розслабитись, бо біль страшенна, а тут ще кров з вени...
Чоловік мене тримає, бо я вже руки не даю, перейма така довга... пройшла, а через 10сек, наступна.
Я кричу, давайте вже в родзал.
В 19тій хапаємо всі речі, я вже йти не можу, мене медсестра і чоловік ведуть попід руки, а в них ще пакети речей. По сходах вниз мене тужить. Кричу: "Швидше, тужить, дитина лізе... " Стримую потугу, передихую.
Медсестра по коридору кричить: "дівчата, бігом, жінка народжує!".
Вилізла я на то крісло, знову потуга... лікаря десь немає... Мене бігом роздягають.
Я кричу: "робіть щось, тужить, дитина лізе!"Акушерка подивилась, заметушилась, тут лікар прибігає.
" Так, все, досить, дівчата кричати, дитину не лякайте. А тепер, Танюша, слухай мене" - сказав він. Я успокоїлась, чую йде перейма, тужусь. Потім кажу: "не зручно мені, спинку вище підніміть." Лікар тримає рукою той варікоз, щоб не рвануло, я тужусь. І.... виходить головка, поворот, вислизає повністю.....Голосний крик, кладуть на живіт....Акушерка подивилась, промежина ціла, варікоз цілий. Через якийсь час потужилась, хлюпнула плацента. Все .... залишили нас на 2 години і пішли. Тут ми всім передзвонили, що вже дитина народилась. Ніхто не сподівався що буде так швидко.
Через 2 години огляд. Неонатолог пише що дитинка 9-10 по Апгару.
Я одягнулась, встала. Голова майже не крутилась.
Перевели в палату. Прийшла дитяча медсестра. Каже: "В нас тут є суміш, якщо бачите що дитина дуже втрачає вагу, то ми догодовуємо зі шприца". Я кажу що нам того не потрібно, і я маю чим годувати. Все.
Зранку прийшли важити дитину. +20грам... мовчанка. Потім питають чи догодовую. Кажу що ні. Дивляться груди. Кажуть: "Дуже добре".... пішли.... А груди повні молозива, і їх то вразило. А на ніч почало молоко прибувати.
На другий день мама привезла донечку, показали їй братика, вона тішилась. Донечка була той час з моєю мамою в родини. Чоловік був з нами в палаті.
В п"ятницю виписали, ми сіли в машину і поїхали на Львів святкувати Миколая.
Ось такий подаруночок нам приніс Святий Миколай цього року.

 

Коли ти з дитинкою вже в третьому триместрі, дуже часто виникає бажання зазирнути в такі теми-скарбнички історій про те, як же ж воно відбувається вперше чи втретє... і взагалі, нагадати собі що за чим, які можливі ускладнення (не дай Бог) і що врешті решт ми всі народжуємо та в часи, коли новеньке дитинчатко спить - знов відкриваємо цю тему і вже пишемо свій досвід. На користь іншим.

Старшому сину було вже майже 2 роки, як ми з чоловіком зрозуміли, що вже хочеться другу дитину, і почали не те щоб планувати, а просто не "заважати" вагітності . Так минуло майже півроку, аж поки не зявились ті самі - 2 полоски.

Вагітність друга була відмінна від першої: з токсикозами, печією-печією-печією, запамороченнями, слабкостями, молочниця... Єдине що, тепер я вже була розумніша, перебирала порадами (в тому числі і стосовно харчування, бо в перший раз набрала 23 кг). Літом вдалось зїздити на море в Болгарію ( о так, 24 години в автобусі , з 2,5річним хлопакою), трохи поїздити по країні в гості, переїхати на нове місце проживання. Заглибилась в тему пологів, ГВ - бо хотілось краще, ніж це відбулось в перший раз (так-сяк годування до 4хмісяців, пологи зі стимуляціями-анестезіями.. і як на днях виявилось - мене і підрізали, швів було тьма - а при виписці (перші пологи) казали, що буквально 2 розтяжки на 1 стібок... ох вже ці домовлені лікарі...). Навіть про домашні пологи почала цікавитись - а раптом колись прийдеться .
ПДП була на 10.12, але чомусь я себе налаштувала, що як і першого народжу в 38 т., а отже в листопаді. В листопаді моя мама вже була зі мною на підмогу, речі спаковані, чекали.
Наступив грудень, пройшла ПДП. Мене вже нічого не радувало . Я навіть вже і не дуже чекала на ті пологи. З рідних вже ніхто не питав "ну шо там? ну коли?". Була в мене думка, що мій організм не здатен . Ускладнювало фізично-емоційний стан ще те, що на 39 тижні перехворіла на нежить (ну як то народжувати з закладеним носом?..), чоловік 17 грудня був ізольований від нас (поїхав до батька лікуватись) - як згодом діагностували - запалення легенів та ангіна (і побачимось ми не раніше Нового року... ). Докучали фізична неспроможність, постійно щось дратувало, чесалось, тазові кості аж пеклО ночами, важко пересуватись і я казала про печію? . Приречено гуляла по 2 години, розраджувала себе зефіром в шоколаді (коли я його ще поїм? ), вафельками, шоколад.

Друга вагітність, пологи термінові, крупний плід.
Отож, нарахувала я на своєму календарі 41т.3дні. З 41го тижня я видалила програмку-календар вагітності, бо не бачила вже резону. В інеті шукала дописи таких же як і я - переношуючих . Дитинчатко штурхалось.
Годинка восьма вечора 18.12 я відчула якісь такі собі перейми. Інтервал хвилин по 20, - засікала, але було схоже на тренувальні. Потім затихло. Вклавшись спати/читати вагітні статті, відчула знову, що щось там переймається. Сходила в туалет (до речі, раз вже туалетна тема - я чекала на ті всі передвісники-чищення, але я просто з 39 тижня почала нормально ходити в туалет, навіть 2 рази на день - то напевно теж чистка така). Засікаю та пишу на Посиденьки, для протоколу .
Мама моя теж не лягає, кажу їй, що мені не віриться, що процес почався, тому я ще півтори-дві годинки порахую - ну якщо щось - то будем їхати. Мама починає наводити марафет з зачіскою (в плані родової діяльності вона мені нажаль не порадник - в неї було плановий КР задовго до ПДП, тому вона просто як вболівальник та незамінний помічник). Тим часом, перейми ці тривають, інтервал вже скорочується до 5 хвилин, але терпимі і підстогнувати навіть нема бажання (відсутність болі як такої теж мені давало привід думатищо все це не насправді ). Викликали таксі, розбудили та вдягли малого (той що скоро стане старшим), поїхали в Мед.
2.30 ночі. 19.12.
Переді мною вагітна з сімєю оформлюється, перевдягається. У мене потихеньку перейми стають болючими. На питання хто мій лікар - а я не домовлялась - медсестра переглядається з лікарем, який каже, що я несерйозна і не можна так ставитись до пологів. Оглядає мене лікар-жіночка, відкриття 7.5 см. Тут я хоч в цьому плані нарешті заспокоїлась - таки народжую .
Перевдягаюсь, мамі віддаю одяг, мама викликає батька з Києва та другого діда (батька чоловіка), щоб приїхав з Янова та забрав старшого онука, бо молодший ось на підході.
Розміщають мене на 1му поверсі в 1й родзал, до жіночки. Тут входить інший лікар-чоловік і каже, що мене забирає, має час.
3.30. Перехожу на 2й поверх в родзал №3 .
Лікар починає знайомство зі слів "а ви знаєте, що вже тиждень переношуєте? про що ви думали?". - ну от, думаю я, зараз почнеться про двістітисяч ризиків, стимуляція і прочіє вмєшатєльства... А ні. Каже лікар, щоб я ходила, хай перейми наростають, відкриття 8-9 см, будем чекати скільки треба.
Зручностей не дуже (першого народжувала в Києві з всіляким сучасним обладнанням і ремонтом, так ). Девайси (мяч, стінка... є, але невідомо навіщо ). Ліжко - просто матрас.. думаю, і як тут на цьому ліжку народжувати? До мене ж і доступу лікарям не буде нормального..
То я крісло стародавнє не побачила в сусідній кімнаті (коридорчику?) родзалу . Я просто не думала, що на ЦЬОМУ кріслі народжувати...
4.00-5.00 перейми наросли до болюче-стогнальних, інтервал 1-2 хвилини. Приходить акушерка. Лікар заходив рази 3-4, перевіряв стан. От о 5 я вже на кріслі, відкриття повне, проколюють міхур (води гарні, гаряченькі ). Але голова високо, треба чекати.

Ходячи з переймами 4-5 ранку, мені не давало спокою питання - чому ж води не відходять самі, вже вдруге. Але ту думку викидала, зверталась до Бога, до дитинки, думала про те, як я розкриваюсь і скоро буду нове життя випускати.
На кріслі. Акушерка втомлена, сиділа поруч і дрімала. На переймах я кричала, ледь переналаштувалась на передихування. Просила акушерку, щоб вона під час моїх перейм-підтужувань на боці (а вони вже пішли) не спала, а говорила - дуже мені то допомагало, коли вона просто та елементарно казала "Дихай, дихай, молодець, все рухається, все добре" - це вселяло в мене неймовірний спокій на впевненність. Але ж як воно боляче...
Підтужування наростали. Наполегливо засіла в голову думка: як же я хочу кесарів розтин, як же як же.. от попросити би, щоб мене швиденько перевели на кесарів.. але розуміла, що за той час, поки мене переводитимуть (звичайно, що на цій стадії ніхто вже того робити не буде ) - я вже і так народжу .
Згадалась мені розповідь ніби з Посиденьок про домашні пологи - коли мова велась про прислухання до себе під час пологів. І я відчувала, що коли треба тужитись - я це робила, коли ні - терпіла.. Лікар та акушерка та етапі підтужувань ще не казали коли треба/не треба. Можливо, тут суто психологічну роль відіграв досвід перших пологів, коли з повним відкриттям (нагадую, стимуляція, епідуралка, стимуляція..) на кожен мій рух була чітка команда: дихати, тужитись, ногу лівіше тощо
І от команда медперсоналу в родзалі.
Мама за дверима (лікар питав на початку, де мій чоловік, а дізнавшись що він хворіє, запропонував щоб мама моя була присутня навіть без флюрографії. Я була проти, тому коли акушерка сказала, що мою маму можуть впустити я кричала "ніякої мами, я сама" . Не хотіла я бачити, як мама бачить мене таку страждальну ).
Не памятаю скільки була потуг.. Напевно, таких чітких - дві, як народився синок. Це були пологи, коли я СВІДОМО проштовхувала дитину, коли я розуміла де і що знаходиться і який саме процес відбувається. Дякую лікарю, що він так все розповідав та коментував (про мої набуті шрами під час перших пологів, про стан шийки і т.д.). Дитина йшла в задньому передлежанні, з ручкою, одинарне обвиття (як і показувало УЗД на 38 тижні). Довго чекали на опущення голови (ну, відносно довго ). Я провідчувала практично кожен сантиметр голови, перед тим, як вона вийшла. І такі даа, полегшення неймовірне, як гаряче тільце виходить з тебе . Закричав зразу.
Десь після цього підступно (бо я реально не помітила ) медсестра мені вколює окситоцин в вену, мені народжують плідне місце (і наскільки я розумію, пуповину могли теж не чекали, як відпульсує). Кажуть тужитись - а я не маю як . Це таке незграбне відчуття, коли ще 5 хвилин тому тужилась на-ура, а тут не можу зрозуміти як його тужитись . Але легенько через хвилин 10 підтужилась - і відчула як щось таке (мені воно схоже на голову восьминіга ) по відчуттям вийшло. Нажаль, забула попросити подивитись як же воно виглядає. Хотілось би побачити. Далі чистка, шиття. Після перших пологів мені боліло і відчувалось тижня 2, а зараз ще нема тижня - і практично таких відчуттів не вловлюю.

6.00. Хлопчик. 8/8 Апгар, 4250г та 53см росту.
(а перший - 16.16 87 Апгар, 3500г та 52см)

(не Миколай )

Далі можна ще продовжувати описувати пологовий, персонал.. але вже не маю бажання. Нічого надзвичайного, відгук про лікаря я залишила, а все інше - марнота все (с) . Палат була 9, 300 грн, дуже гарна і зручна, на чотирьох. До речі, дівчина, що була переді мною на оформленні, народила після обіду і була моєю сусідкою.
Скажу вам, що доглядати за другою дитиною та налаштовувати ГВ набагато легше, ніж в перший раз .
Останній місяць я молилась щовечора, щоб Бог дав мені мудрості виносити здорову дитинку, послав мені професіоналів-лікарів, які допомогли б по можливості максимально природньо, як Він задумав, народити, зберегти своє здоровя. До Бога в мене претензій нема .

 

Розповідь про пологи.
За період вагітності моя думка про пологи змінювалась кардинально. Тепер я розумію, що була у вірному напрямку, лиш не дійшла кілька крочків (до домашніх пологів), не дозріла ще значить. З того всього вирішила не домовлятись з лікарем наперед, їхати до чергового. І взяти на пологи доулу @Markkomp привіт
Ми з Лідою підписали договір, було 2 зустрічі перед пологами, де обговорили ньюанси. Я написала план пологів, якими б я їх хотіла бачити. Пологовий вибрали мед.інститут через вільну відвідуваність. Залишилось чекати народження. Тим часом в хаті закінчили ремонт і я була зайнята вимиванням, складанням речей. 27.12 до мене дійшло, що якщо я от-от не народжу, то Новий Рік святкуватиму в пологовому. Отже, в 8-й ранку 28.12 почались регулярні перейми (10 хв. інтервал і тривалість до 20 сек.). Повідомила Ліду, тримали зв'язок постійний через меседжер в ФБ. Я їй описувала, що відбувається, як почуваюсь і т.д. (Так прикольно, тепер то можна почитати))) одночасно в нотатнику записувала час перейм, для моніторингу. Діло дійшло до обіду, а тривалість залишалась фактично на тому ж місці і коли я лягала, то збільшувалась. Аж нарешті перейми стали довшими, 40-60 сек., це додало впевненості (води відходили може по 1 ст. ложці 2 рази день перед тим, корок на місці був). Десь біля 4-ї години по обіді, поки ходила шось там терла/витирала, перейми ставали чуть коротшими в інтервалі і я вирішила, що можна їхати, поки доїдемо може ще скоротиться.
В приймальному віділенні покликали чергового лікаря (Грицишин Вікторію, якщо не помиляюсь з прізвищем), та глянула і сказала, що я в родах, відкриття 3 см, та й десь пішла собі. Дівчинка, якій дала обмінку, хотіла вже нас оприділяти в род.зал (хоча Ліда чула, як казали, що вони всі зайняті), але ми прийняли рішення піти ще походити десь "на каву", до більшого відкриття. Нас не поняли, питали чи я нормальна, в мене схватки, а я десь йду! А раптом впаду чи вроджу по дорозі))) кажу, що моніторю перейми (показувала ж нотатник доктору), і не сама, тому все ж йду нагулювати відкриття.
По вулиці ходити було досить холодно, то десь була вже 6-та вечора, зайшли в кафе, випила гарячого узвару, перейми почастішали і стали глибшими. Вирішили піти в машину погрітись, я там собі перебувала перейми в якій позі хотіла. Як інтервал став 3 хв., пішли "здаватись". В той час почала мінятись зміна, але покликали всерівно Грицишин, бо вона мене вже дивилась. Та прийшла, розфиркалась, що то я собі дозволяю ходити на каву, будучи в родах, і хай кличуть когось іншого. Настрашила поки переодягались, готувались, муж бігав за медикаментами на пологи (350 грн. той набір коштує). Змінилась зміна і до мене прийшов Костів Максим з помічницею (без бейджика, не представилась), акушерка зайшла. Помічниця глянула відкиття ще внизу в приймальному, було 6 см, а вже в род.залі після тих всіх процедур оформлення/переодягання відкриття стало повним і тут почалось шоу...
Скомандували лізти на крісло (в якому спинка піднялась по відчуттях може на градусів 30). Лікар взяв в руки довгу шпицю з гаком на кінці! Це як інструмент для тортур! Він буде пробивати міхур. Питаю нащо? Бо так прийнято повне відкиття! Я не розумію, кажу, що не треба нічого пробивати. Тут почалось... Сказав Ліді і моєму чоловікові вийти, і лишити мене саму. Вона відповіла, що він не має права того робити. "Значить ми вийдем всі і більше сюди ніхто не зайде! Хай родить сама! Поначитуються дурниць! А то не жарти! Я не камікадзе! Мені відповідати!" Коротше, міхур пробили, витекла може столова ложка, наслухалась про плоский міхур...
Мені, перевернутій і безпомічній як черепашка на спині, сказали тужитись. Пояснювали що я роблю не так, а я намагалась слухатись усіх одразу і розуміла, що не відчуваю потуг, я не відчуваю, що маю витужити з себе. Доктор сказав чарівне слово "окситоцин", бо слабкі потуги і я сама не вроджу. Ну ясно, знову почалось... Делєгація з доктора, помічниці, акушерки, анестезіолога, медсестри - усі почали квокати про інтернети, які всі мудрі, де так можна ризикувати, а во самі не вміють родити, а ото начитаються. Я послала анестезіолога, вона більше всіх виступала і найближче стояла. Сказала їй закрити рот і вийти. Доктор десь пішов, одягнув маску доброти і повернувся. Став біля мене, почав пощипувати живіт аби викликати перейму і на ній знову командував тужитись. Тим часом поклав мені руку на живіт вгорі і ніби не сильно але впевнено її притис. В мене був шок! Я зрозуміла його намір і крикнула "рука!", це було для Ліди, вона забрала його руку і попросила таким не займатись. Бєдний дохтор... Колоти не дають, витиснути не дають... І зараза КТГ, яке мені прикладають між кожною переймою, теж нормальне! Як жеж приймати пологи! Не ясно... Лишили мене знов з акушеркою, понятно знову під тираду про "розумних, інтернет і 10 років навчання і величезний стаж. А у мене все не виходило... І це почало вводити у відчай, Ліда підбадьорювала, акушерка сказала, що все йде добре, лиш дитина ще високо. Прийшов пан Костів вже не сам. Прийшла Мельник Леся Петрівна. Пані в літах. Поливилась на мої спроби вродити дитинку, вислухала від всіх, що я здуріла і не хочу окситоцину. І скомандувала зняти мене з крісла, аби під дією тяжіння дитина встала в родові шляхи. Сказала принаймі 3 перейми перебути на ногах. Мужа вигнали ще до того (хай лишиться з вами хтось один), зі мною поряд була Ліда. Вона мене тримала на тих моїх ногах, позаду, я спиралась на неї спиною, висіла в неї на руках і ура! Мене почало тужити! Прийшли потуги, люди! Але я вже була дуже знесилена тою війною з мед.персоналом і так хотіла, щоб то вже був кінець тому всьому нарешті! Що дозволила поставити катетор на всяк випадок. Прийшла Леся Петрівна, усім стало легше, що катетор в вені... Я відчувала вже потуги і зрозуміла, що мушу це довести до кінця, далі нема куди. За 2 потуги я відчула як запекло в промежині і зрозуміла, що то головка, що зараз треба слухати і не спішити. Тим часом мені піключили крапельницю і хтось почав кричати, що не йде! Зворотня тяга! Я побачила, як трубкою побігла моя кров вверх. Ще одна потуга, народився! Вибулькнув! І не плаче... В мене шок, чого дитина не плаче! Акушерка каже: ти дурна, не панікуй, він зараз на пуповині, дихає через неї! Маленький світло-голубий комочок! Виклали на мене і поволі він почав крехтіти, заплакав плацента народилась тут же, всі розглядали, сказали, що ціла. Малюка забрали в сусідню кімнату, де був чоловік, для маніпуляцій. А Костів став біля мене і почав пояснювати, що ще лишилась одна процедурка, яку Леся Михайлівна зробить. То так треба, аби я була здорова. Вставили мені дзеркало і я побачила в лікарки великі щипці з затиснутим бинтомз ватою чи що... Мене тим обтирали зсередини. Це було боляче, а всі кричали, що я якась ненормальна, реагую на таке...
Медсестра мене зняла з крісла і перевезла на ліжко. Прийшла неонатолог, представилась і почала читати лєкцію про дитину. Кажу, дайте мені малятко й говоріть далі. Відмовилась, вона виявляється не має права його брати на руки. Чекає акушерку. А на питання нащо закутали, дайте мені для контакту "шкіра до шкіри", був гомеричний регіт у відповідь і комент про дурні американські фільми з фокусами як дитина повзе до соска. Малого закутали і дали мені. Акушерка показала як запихати сосок дитині в ротик. Дитина здорова, але переношена, бо "побабчена" шкірка на долоньках і стопах. Змазки було мало на ньому.
Окситоцин я отримала в 3-й фазі, ну ви поняли. Розривів нема жодного. Малюк народився в 22:35, 3200г, 52 см. Ліда була з нами, доки не перевели в палату, там допомогла з ліжком, речами і пішла аж тоді.
Добре, що вона була зі мною, бо я б інкаше почувалась згвалтованою тими лікарями... Чоловік мені б не допоміг. Можна йти спокійно родити зі всіма їх маніпуляціми, коли нічого іншого не знаєш... Коли не знаєш як може бути. Коли не знаєш про природні пологи. Але. Результат який? В нашій палаті лиш я почувалась нормально і жвавою. Лиш я годувала лише грудьми. Решта або повне ШВ, або догодовували. І навіть не впирались. На мене дивились як на білу ворону, нащо мені було так мучитись і так довго народжувати. А як дізнавались, що розривів нема, я добре годую і ходжу вільно, а не як після операції, то замовкали.
Чесно, я не хочу повертатись в систему, де в післяпологову палату майже усіх завозять на каталках з крапельницями... За три дні мого перебування в палаті (а то суміжні дві, тобто разом 10 чоловік), не було жодної породіллі, яка б нормально сама народила.
До речі, поруч лежала дівчинка, в якої пологи приймала Грицишин. На 2-х см відкриття їй поставили крапельницю і стимулювали пологи. Отаке...
Нас виписали 31 грудня з вагою 3050, хоча в мед. карті написали 3100, не знаю чого так

 

Довго не заглядала в темку, а тут стільки нових дописів що і на мене натхнення найшло

Вагітність перша, непланована, але дуже бажана. Я була така зелена в дитячих питаннях, що тут на посиденьках питала для чого потрібні пеленки Але за 9 місяців змогла освоїти все що потрібно і навіть більше.
Вагітність протікала досить легко і приємно. На 36 тижні ми домовились з лікарем про якого були гарні відгуки і у знайомих і в інтернеті

див тему "не раджу лікаря з ПБ, Степанчак

Нам він сподобався і ми чекали ПДП.
В 40 тижнів на огляді лікар сказав що в мене там все настільки закрито і високо як на 37 тижні, на УЗД все ок, відправили до дому чекати ще тиждень, але щодня ходити на КТГ в жіночу консультацію. В патологію я лягати страх як не хотіла. Дуже чекала своїх ідеальних пологів, які в моєму уявленні мали початись вдома і вночі. Я навіть мала план, що робитиму, коли почнуться пологи і в патології реалізувати його було неможливо Ми з чоловіком перепробували всі можливі методи прискорення пологів і можу сміливо заявити: вони не працюють!!!Якщо ви маєте народити-то народите, якщо організм ще не готовий-ніц вам не поможе.
В 41т. і 1д. мене оформили в патологію. Я пройшла всі аналізи\процедури і на ніч мене ще відпустили до дому.
В 42т. і 2д.був професорський огляд, схожий на цирк і показуху. Це як ті показові відкриті уроки в школі із завченими віршиками, коли всі навшпиньки ходять. По його результатах мій лікар сказав що якщо нічого не буде-завтра ввечері ставимо гель

як потім виявилось-його нічне чергування,хто б сумнівався

і починаємо родорозрішення. Я мала цю інформацію обдумати.
В 42т. і 3 д. я сказала що мені таке не підходить. Моя мама переносила мене рівно на 14 днів після ПДП і я вважаю що народжу до повних 42 тижнів. Оскільки по протоколу то є норма, я хочу чекати своїх повних 42 тижнів, якщо звісно аналізи і самопочуття будуть хороші. Лікар був не в захваті але відреагував нормально.
В 42т. і 4д. я ще раз перездала всі узд, ктг і т.д., мене оглянув мій лікар і заввідділенням, прочитали тираду про те яка я погана і що в мене мозги запухли і я як і всі вагітні мислю неадекватно. На мої питання чому мені не дадуть зачекати ще ті нещасні 3 дні відповіді я не почула. Голівка на той момент ще не була правильно закріплена. Після довгих розмов, тиску і сліз ми з чоловіком написали відмову від лікування-родорозрішення, взяли на себе всю відповідальність і усвідомлення наслідків і залишились чекати повних 42 тижнів. Наш лікар ніби то поставився до цього з розумінням. Мою справу переклали в папку "потребує особливої уваги". Мій лікар, всі чергові лікарі, палатна заходили по кілька разів на день дивитись чи я ок. Я почувалась чудово.
В ніч з 42т. і 5д. на 42т. і 6 д. почались перейми. Не сильні, але одразу з інтервалом 5-7хв і тривалістю 30-40сек. Почалось це в 11 вечора. Я годину поспостерігала і пішла до чергової медсестри. Вона сказала іти спати, прийти за год. За годину змін не було і я приперлась знову. Неохоче прийшов черговий, оглянув, сказав вколоти дімедрол\папеверин\шешосьтам і йти спати. Перейми не припинились. Я чудово знала, що то вже початок пологів,проте медперсонал коли чує що в тебе перша вагітність безапеляційно відправляє спати.
В 42т. і 6. д в 11 ранку перейми були без змін. Після того як на мене пофиркав мій лікар, чергова на огляді сказала відкриття 3 см, голівка вже добре закріпилась, пора родити. Подзвонила моєму лікарю, він сказав що роди приймати не буде. Чергова (Лінчервська Роксоляна Іванівна) дуже хотіла, щоб я в неї народила. Я була, звичайно, шокована, після години роздумів і розмов ми вирішили народжувати в неї. Я вважала що в родзал мені ще рано, але вибір був не великий.
В 3 год.дня ми були в родзалі. Лікарка дала нам годину "помаринуватись". Казала ходити багато і залишила нас.
В 4 год. змін з переймами не було і мені пробили води. Було не боляче, просто не приємно. Води були зелені, я цього очікувала, бо на УЗД на 40 тижні мені вже казали що меконій в водах. Ну лікарка зразу почала кіпішувати, бо ж зелені води тра-ля-ля. Мене тим не налякали і дали нам ще годину. За той час перейми взагалі ослабли і мені поставили капельницю з окситоцином. Оцей період лежання під капельницею-була жесть. Найгірше що не можна було ходити, займати різних поз. Чоловік весь час тер поясницю, що дуже допомагало. Пробувала різні типи дихання. Найлегше було на таких затяжних, типу свічки. Бо на поверхневих-типу по-собачому, було дуже важко контролювати біль, я зривалась на крик, збивалась з дихання. А на таких довгих типах було легше передихувати біль. коли перейми стали справді дуже частими і сильними мені вкололи "знеболююче", хоча сама ж акушерка казала що перейм воно не знеболить, то просто легенький наркотик щоб вирубувало мене поміж переймами-так і було. І від того справді стало трохи легше. Чоловікові дали підписувати дозвіл на активне ведення третьої фази-якби пологи були природні, такі як я планувала, ми б його не підписували. Але оскільки мене вже ітак стимулювали, то ми вирішили дати згоду. Після того як голівка нарешті опустилась, мені дали команду перевертатись на спину. Це власне для мене вже був кінець болю, бо період потуг був для мене зовсім не болючим і легким, порівняно з попереднім етапом. Відразу в родзалі звідкись взялось купа народу, чоловік слідкував щоб в мене був відкритий рот, розслаблені руки (так, як вчили на курсах), щоб я тужилась в правильну сторону. Бо лікарка казала всьо стандартно: закрий рот, вся напружся і какай. Ну ми собі своє знали і потуги дались мені легко. Як тільки комочок щастя поклали мені на живіть, я вже про все забула і готова була народжувати ще раз
Дитинку виклали на живіт, чоловік перерізав пуповину. Потім був третій період. Після того чоловіка попросили вийти, а мене чистили (бо плацента була вже в поганому стані) і десь 40 хв зашивали, бо було багато внутрішніх маленьких тріщин і один маленький зовнішній надріз. Було зовсім не боляче, лише коли зашивали той зовнішній надріз, але це було десь хв.5 напевно, цілком терпимо.
Дитинка 4000кг, 55 см., 8\8 по апгару, сказали "бо переношена", хоча ознак переносу не було, але вони мусіли щось сказати
Нас з чоловіком і малечею залишили на деякий час самих. Дитинку приклали до грудей. Потім перевели в післяпологову палату. Молоко прибуло на 2гий день, на 3тій день нас відпустили, шви зажили до тижня часу
Я дуже рада, що написала відмову від лікування. Наступної вагітності робитиму багато чого по-іншому. По відчуттях можу оцінити свої пологи на 8 з 10. Найважчий був період під капельцею з окситоцином. Без нього пологи взагалі напевно казка. Дізнаюсь наступного разу