Так, дійсно. Від "вагітність та пологи наносять непоправну шкоду жіночому здоровю та часто унеможливлюють кар`єрне зростання" до "хочу велику родину за великим столом і вязати". І, на мою думку, серед тих всіх ситуацій важливо мати свою позицію, враховувати свої бажання, підтягувати чи організовувати можливості задля здійснення своїх мрій. І так як діти - це питання не тільки мами, а ще й тата - то ще бажано знаходити компроміс . В будь-якому випадку, діти - це добре. Клопітно, відповідально, та все ж добре І така ще думка. На рівні філософсько-духовного розуміння. Має значення, наскільки дитина бажана, наскільки жінка готова прийняти дитину ще на стадії зачаття. Десь я ту інформацію почула, що буває ніби і дитина народжується очікувано, і люблять її батьки, та по життю ця дитина йде якось нещасно, проблемно, бо на момент зачаття (перших днів чи тижнів) її мама мала дуже багато сумнівів щодо неї чи навіть хотіла обірвати вагітність.
Та ну, то вже з теми "якась бабка собі придумала"...В кожного своя доля, думаю доля дитини більше залежить від того яка атмосфера була в родині, де вона зростала, а не від того, що там в мами якась думка промайнула. Але не тільки від цього. Скільки видатних людей виросли в сім'ях неблагополучних і в них все склалося. Тому думаю, багато факторів впливає на долю. Але я не вірю у фатум. В будь- який час, людина здатна багато чого змінити, було б бажання, а можливості знайдуться.
Ну це ж теж абсолютно відносне поняття. В мого батька три успішних бізнеса, купа спілкування, друзів, два авто, маєток на 200 кв.м., щорічні подорожі, польоти, заміжня донька з купою онуків ... Зі сторони. А одне з "нутрощів" я сьогодні описала в темі про мам. А так ніби та, успішна людина. Та чи успішна, щаслива? Та якою ціною це все досягається? І продовжуючи філософствувати: може, тому що дитина була не завжди бажана, в момент загострення відносин, при сварці - мами тому викрикають щось типу "та ти вдячна мала бути мені, що залишилась жива", "та тебе взагалі мало/могло не бути" etc. Думки, наміри - вони теж важливі, чим людина себе наповнює завдяки оточенню чи власним роздумам та самоаналізам. І, скороіш за все, ці всі думки мають вплив на дітей.
@Freedom UK я не бачила ще ідеальних мамМоя досить хороша, але від ідеалу далека) Це чудово, що ваш тато став успішним, але то не дивно, що як ви кажете нелегко йому далося. Часто люди бачать успішний образ, але не знають скільки зусиль довелося людині докласти, щоб досягти успіху) Я за те, як казала колись моя бабця:" Не бери тяжкого до рук, і дурного до голови". Ми живемо в світі, де нема нікого і нічого ідеального. Добре, якби кожен переймався хоча б своїми вчинками, я вже мовчу про слова і думки. Тому ідеального життя нема ні в кого. Буває періодами краще, періодами гірше.Я за те, щоб позитивно себе налаштовувати загалом, бо ми не можемо інколи свої думки контролювати, не те, щоб чужі. А як хтось щось зле думав, то що комусь життя зіпсує? Ну якщо так сприймати, то можна що завгодно зробити причиною проблем і труднощів у житті. Ми не можемо обирати собі батьків, дитинство, але доросле життя вже в стані самі корегувати більшою чи меншою мірою. Але згідна з вами, що позитивні думки важливі, і краще коли так мислити. Ну але на чужі думки ми впливати не можемо, лише на свої.
Але воно і викликає резонанс. У одних, більш успішних (принаймні зі сторони, хоча б за матеріальним достатком, суспільною активністю ) - мами "зречені", а у інших, нейтральних в загальній суспільній масі - мами пишаються та чекають своїх "менш успішних" дітей, приділяючи потрібну увагу та спокійно домовляючись про все: виховання дітей, розпорядок дня, поїздки, допомога тощо. Можливо, самі ідеальні відносини між дорослими дітьми та батьками - це коли відносини в любові та в незалежності (в самодостатності). І як же ж то зробити...
Я з тих, що була зачата не бажано. І? Мої батьки мене любили, хоч спочатку були в шоці і реально думали про аборт. Не вважаю, що йду по життю нещасно. І мама в мене суперова. З недоліками. Але Бог їй розуму дав мене зберегти. І я їй вдячна).
А я дуже бажана. Мама кілька років лікувалася від неплідності, щоб я получилась. Сказати, що я нещаслива - не можна, мені дуже багато в чому пощастило і дуже багато чого Бог дав досягти. Але стосунки з нею в нас аут, років з 14-15 моїх. Не люблю ті роздуми "бажані, небажані діти". Ну тобто, про себе чи своїх дітей ніхто не заборонить "досужие домыслы" (с), а от коли починається мудрствування про інших людей - мене починає нудити. Може, тому, що я того всього переслухалась вже донесхочу. Був час, коли я плакала, бо мені давали почитати книгу, де токсикоз вагітності пов'язували з небажаністю дитини. І мені було страшенно гірко, бо Дмитрик був дуже бажаний, але я блювала далі ніж бачила. КР пов'язували з неготовністю до материнства. І т.д. Мені був 21 рочок, і такі брєдні страшенно мене ранили. Я надто багато дурниць почула протягом вагітності та немовлячого віку Дмитра про те, що "поспішила" з материнством, і в цьому немає нічого хорошого, а дитині доведеться "нести мої помилки через усе життя", якщо я негайно не почну їх виправляти. Бо ж у 19-20 неможливо хотіти дитину, це "хибне бажання", як мені казали. Так, тоді я ще не вміла "формувати оточення", а після лікарні з малюком я була готова вірити у що завгодно, тільки б це не повторилось. Тому і слухала це, хоч воно і тоді виглядало мені на повніший рідкісний брєд Тому на мою думку, з тими паралелями і висновками треба дуже вважати
Як написала @cjomcjomka з такими висновками треба бути дуже обережними - ми не можемо заперечити емоційний і психологічний вплив жінки на зачату дитину, але стверджувати, що це буде мати негативні і непоправні наслідки теж не можемо. Моя п‘ята вагітність закінчилася на 21 тижні, і щодо неї я мала дуже багато сумнівів. І напевно, найбільшою проблемою після цього було не навісити на себе тягар вини, а прийняти неідеальну ситуацію, неідеальні думки і жити далі.
Так . Тому і зазначила, що це філософське питання). Особисто мені ще "подобаються" ствердження, що жінка має бути зрілою особистістю, перш ніж думати народжувати дітей . Типу щоб все *було добре* А хіба токсикоз - це не ознака, що в животі хлопчик? Х та У сперечаються, і організм жінки хоче позбутися *чужерідне тіло*, ось його і нудить? Чи токсикоз - це реакція організму на те, що дитині ця конкретна їжа не подобається, їй не смачно? Все не смакує А якщо печія - то дитина волосата і волосся "лоскочить" шлунок Але це - лайтове. Мені ще попадалась думка, що якщо хлопчик - то це чоловік більше любить дружину, ніж вона його. І навпаки.
пригадуючи як я конала з дівчатами, - ні токсикоз - це своєрідне очищення організму або боротьба з несприятливим середовищем. розпливчасте твердження. Не існує ж абсолютної зрілості. От наприклад, я мала чоловіка, роботу, навчання на державному, хороший рівень здоров'я. І вважаю, що станом на тоді і для тієї конкретної дитини я була зріла. А отак абстрактно сказати "20 років" - і одразу уявляється майже-підліток. Все всередині --- дописи об"єднано, 11 Січень 2020 --- ааа! Я вимагаю ще таких тверджень!
В мене таке враження, що щось у цьому є - в мене справдилося навпаки. Ще треба руки показати. Якщо жінка покаже долонями вгору - буде хлопчик, якщо вниз - дівчинка (або навпаки, вже не пам"ятаю). Це мені моя тоді ще 22-річна подружка сказала. Їсти за двох - то вже класика) А коли дитина народиться, треба мамі випивати півтора літра молока в день. Можна більше. То щоб молока для дитини вистачало, ага))) це, до речі, перл медсестри вищої категорії з "безрозмірним" робочим стажем.
в мене хлопчик, під час вагітності жодного натяку на токсикоз. Правда в кінці прееклампсія, але то інша історія. Взагалі в мене не було ніяких ознак вагітності, окрім живота, що ріс.
Ага, Вам смішно, а я півдитинства вважала, що тато не любить маму І про токсикоз, але вже серйозно - всі три рази вагітності хлопцями - токсикози абсолютно різні: від майже невідчутного з першим (легкий дискомфорт під час їзди на авто чи маршруткою) до обнімання з унітазом пів дня під час другої вагітності. Третя, четверта вагітність - нудило, але недовго і до унітазу ходити не треба було.
ми не можемо знати все . Але якби була пряма залежність чудовий батько- чудовий чоловік і навпаки - не було б стільки розлучень. це до того, що треба розділяти відносини між подружжям і віносини між батьками-дітьми. І поганий батько може бути класним чоловіком для дружини. І фіговий чоловік- чудовим батьком. Тому забороняти спілкування з батьком\мамою дитини виключно через свої образи на іншого з подружжя- це неправильно. Чоловіки , як і жінки , здатні розділяти своє відношення. І можуть мати більш ніж напружене відношення до дружини, проте чудово чутися самому разом із дітьми. Так як живе купа жінок, які реально живуть з чловіком, бо так складаються просто обставини ( нема куди піти, діти люблять тата тощо...) , пи цьому- його тихо ненавидячи, але і будучи при цьому чудовими мамаи. То чому в чоловіків не може бути аналогічного? --- дописи об"єднано, 12 Січень 2020 --- у моєї подруги різниця між дітьми 26 років ( а наприкінці 80- х справді, то було досить таки " для розмов": коли дві подруги моєї мами завагітніли у 36 років вдруге і старшим дітьям було по 13-14 років, то таки було пізно. Мені самій тоді було 14 і я думала . що це шалено велика різниця і "тьоті на старості" подуріли
Я такого не уявляю: як може чоловік бути поганим, і при цьому він - хороший батько. Те, що діти його люблять чи ні - інше питання (дурний приклад, але все ж таки: мої діти обожнюють бабусю, яка годує їх солодким і мультиками неперервно). Дітям може здаватися, що він хороший, але чи зможе він чомусь хорошому їх навчити? Мабуть це просто не вписується в мою картинку світогляду і досвіду. Вірю, що людина може бути хорошим чоловіком, але виявитися нікудишнім батьком (бо не готовий і тд), але тоді і чоловіком він автоматично стає вже не таким хорошим, якщо не може нормально підтримати дружину у вихованні дітей.
Ви розглядаєте з такої цілісної моральної сторони "хороший/поганий", тобто, з цього погляду, людині, яка в чомусь допускається поганої поведінки, моральне звання хорошого вже ніяк не може належати. А @сніжна, мені видається, більше говорить про площину стосунків, поведінки, тобто, наприклад, чоловік з дітьми проводить час, дбає про них, але, наприклад, веде брудний бізнес, і об'єктивно, не є порядною людиною, але з точки зору дітей - у них хороший батько, він є в їхньому житті, вони відчувають свою важливість, про них дбають, їх люблять, захищають, чи не це основні функції хорошого батька? Щодо того, чому їх навчить - можливо, він і сам не хоче, щоб і діти йшли його шляхом, усвідомлює свої хиби, можливо, замовчить свої темні справи, а, може і навчить тому, як сам живе. Але то є правда життя, як не крути, батьки мають такий привілей, як передавати цінності своїм дітям, якщо вони з ними близькі. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Це велика проблема наших жінок - допустити реального батька до дітей і такого, який направо/наліво зраджує жінці також, а не чекати, поки він стане ідеальним; паралельно розказуючи дітям, що він «поганий», і їм «здається».
Якщо чоловік вміє ідеально приховувати свою неприязнь до жінки (не сваритися, поважати, не насміхатися....), то ще є маленька ймовірність, що він може бути хорошим батьком. На початку цієї дискусії наводився приклад чоловіка-тирана, який може бути не тираном щодо дітей. Так от не вірю. Якщо в чоловіка є бажання тримати дружину під контролем, то чому в нього не виникне тримати і дітей під таким самим контролем. Тим більше, що то діти (менші, залежні, «мусять слухатися»). Також був приклад про чоловіка, який доводить дружину «мало не до психіатрії», а батько для доньок чудовий. То як так може бути? Який вони приклад чоловіка бачать? Для мене чудовий батько, то не лише забезпечення матеріальних потреб, то і виховання здорової психічно дитини. Хіба якщо батьки розлучаться. І раптом в батька (який поганий чоловік) все стає на свої місця, тоді він може дітей чомусь доброму навчити (зокрема не згадувати поганими словами маму). Але не перетворитися при цьому на тата-гаманця (такі приклади я бачила: мама спонукала свого дорослого сина працювати, а батько був «хорошим» і просто давав гроші)
