Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Тема у розділі 'Ти + Він', створена користувачем Liliyah Romanova, 6 Березень 2007.

  1. Liliyah Romanova

    Liliyah Romanova Superova Moderator Команда форуму

    Не знаю, наскільки може допомогти мій досвід і мій біль, але попри те, що досі відчуваю біль, хочу все таки поділитися тим, що відчувала і думала сама.

    Мій викидень стався на третьому тижні. Начебто дуже коротко і це не порівняється з наприклад 6 місяцями, та насправді не має значення на якому тижні чи місяці це стається і не має значення наскільки свідомою чи несвідомою свого материнства я була.

    Я здогадувалася, що вагітна. Але я, схоже, ніколи не зрозумію мову свого тіла, коли вагітна. Я і першого разу не розуміла, а так лиш, здогадувалася. Цього разу було те саме. І раптом я почала відчувати якийсь дивний різкий біль. У лікарні мене оглянули, повідомили, що я вагітна, але не повідомили причину болю. Сказали прийти завтра. Важко передати із яким відчуттям я повернулася додому. Я була щаслива і водночас я боялася такою бути, бо ж біль свідчив про те, що щось негаразд. І тоді я зрозуміла, чому мені здавалося, що я вагітна. Мені не здавалося, я справді мала в собі те крихітне життя, яке пориває до дивних почуттів, до бажання міняти щось у домі, у собі...

    Наступного дня мене залишили в лікарні. І ніхто не міг чітко пояснити, чому саме і що зі мною. Неможливо навіть описати ту силу і те безсилля, що зринають десь глибоко в душі. І я тоді почала розмовляти з тим дитям, говорила, що все буде добре, переконувала в тому і себе також, хоча надії, мабуть, не було. І хоч яке воно там крихітне не було, я не могла не шанувати його, адже воно було, воно жило і, мабуть, боролося за своє життя до останнього.

    Увечері, рівно добу після того, як я довідалася, що вагітна, у мене стався викидень. Я це відчула, я знала, що це сталося, але я не хотіла в це вірити. Я не хотіла втрачати те дитятко, яке тільки-но з’явилося в моєму житті. Я чекала на кожні наступні результати аналізу крові, як невідомо на яку благодать і до останнього сподівалася, що я ще вагітна, що я його не втратила, що я не пуста. Проте пустка поволі заполонювала мене зі середини і я нічого не могла змінити, бо кожен аналіз і кожен лікар казав мені «ні».

    Дивовижно, що розпач і відчай мене не з’їли. З одного боку, мене вдома чекав мій синочок, що було розрадою. Дехто казав мені, що це мені допоможе швидше забути, що це інакше, ніж якби то була перша дитина. Але то все неправда, пом’якшуючих обставин у цьому просто не існує. Насправді немає більшого розрадника, ніж Бог. Хай для когось це зазвучить пафосно, але для мене це було настільки ж реальним, як підтримка мого коханого чоловіка. Господь був зі мною у кожній хвилині і підтримував мене. Завдяки цьому я не збожеволіла. І завдяки цьому я знаходила відповіді на ті питання, які мене мучили. Найгірше мене мучило, що я не зможу це дитя поховати, що я через те, що не хотіла вірити, що в мене стався викидень, спустила свою дитину в каналізацію. Господи, як я через цю думку натерпілася!

    А далі до мене поступово почав повертатися світлий розум. Емоції трохи втихомирилися, відійшли, і я змогла подивитися на усе зі сторони, наскільки це було можливо.

    Спершу я почала себе переконувати, що то не була ще особа, що на третьому тижні ще навіть серце не б’ється, але то завдавало мені ще більше болю і тоді я дозволила собі подивитися на це інакше. Це була особа, я ніколи не знатиму якої статі було це дитя, ніколи не знатиму, чи то був хлопчик, чи дівчинка, але можливо саме тому маленьких янголяток малюють такими дітками, що можна сказати, що то і хлопчик, і дівчинка. Отаким янголятком для мене те моє дитятко і є. Один священик сказав мені, що тепер я маю ще одного заступника в небі. І я знаю, що цей мій заступник, хоч і малесенький, який дуже мене любить і сумує, що ми втратили одне одного. Як і я сумую...

    Я усвідомила ще й іншу дуже важливу річ. Зазвичай жінка сприймає те, що вона може народжувати дітей, як даність, а часом навіть як певну кару, від якої треба запобігатися. Саме тому людство й вигадує щораз нові і нові засоби контрацепції. Насправді ж це є дар, великий дар, який починаєш шанувати і усвідомлювати, на жаль, саме тоді, коли втрачаєш дитя, яке вже, здавалося, тобі належить. Не належить. Воно Боже, і треба його шанувати. Можна від нього втікати, запобігатися, вважати якимось покаранням, але тоді не треба нарікати, коли одного дня прийде усвідомлення, що насправді не так легко його отримати. Проте невимовно легко любити, незалежно від того, чи воно народиться, чи ні… Любити своїх дітей будеш однаково: і тих, котрих народила, і тих, котрих втратила. І це цілком логічно, бо більшої різниці між ними нема.

    Найважливіше, що треба пам’ятати тоді, коли втрачаєш дитину, що твоя вина якщо і була в тому, то вона не була вирішальна. І ще пам’ятати, що любов, яку ми відчуваємо до втраченого дитятка, є не меншою, аніж Божа любов до нього. Тому не треба за нього боятися, ця крихітка зараз спокійно спочиває у Божих обіймах.
     
    Останнє редагування: 7 Липень 2014
    • Подобається Подобається x 108
    • Співчуваю Співчуваю x 2
  2. Zoryanazirka

    Zoryanazirka Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Сьогодні вночі мою коліжанку забрала швидка до лікарні. Ледве врятували, була внутрішня кровотеча, впав тиск, вона втратила свідомість. Зробили відразу операцію. Сьогодні зранку вона повинна була йти на УЗД, бо тест і аналіз крові показував що вона вагітна. Вона така щаслива була, бо вже 5 років намагалася завагітніти знову :sad:
     
    • Подобається Подобається x 8
  3. Ольга

    Ольга Well-Known Member

    Як вона?

    Як вона себе почуває зараз???????
     
  4. Viola

    Viola Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    О людоньки, таку тему би помістити в Аборти... Мені видається що й переконань тоді не треба..
    Лілю, Ви дали мені інший погляд на дітонародження, дякую Вам від усього серця!! Вірю що Ви чудова мати :)
     
    • Подобається Подобається x 7
  5. Степаныч

    Степаныч Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Навіщо? Який звязок?
     
  6. levandivka

    levandivka З яйцями...

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    -прямий.
     
    • Подобається Подобається x 11
  7. Ascorbinka

    Ascorbinka скептик-романтик

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    дуже жаль, що так сталося.... Але все-таки краще що зараз, а не через місяць-другий-п"ятий... Краще фізіологічно і навіть морально... Адже, я так розумію, окрім вас ніхто на знав про вагітність.. отже не буде зайвих і надоречних питань.....
    Хай це звучить жорстоко, але на ранніх термінах ваг. спрацьовує природній відбір.... Краще так, ніж виносити і втратити в родах, або через пару років... Цей хрест не всім дається, а вас БОГ не карав викиндем, а пожалів...

    3 роки тому у мене була завмерла вагітність в 12 тиж., що я тоді пережила.... Тепер я розумію, що так було треба.. Через рік після того знову завагітніла, маю тепер синочка 1.6р. Часто думаю, що до тої, першої дитини в мене не було б стільки терпіння... Ні, я його не балую, але терпіння пояснювати все по 20 раз маю ...

    Значить так мало бути, і все... не варто копатись в собі чи причинах, чому так сталось і чому саме зі мною... Так сталось і все.... Так Бог велів... У вас будуть ще діти, скільки заплануєте, а до цієї дитини ви не були готові...
     
    • Подобається Подобається x 21
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  8. Ума

    Ума Super Moderator

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Не хочу зачіпати тут тему релігії, але якось мені дивно звучать слова "Так Бог велів". Хіба церкви не навчають, що Бог є любов? Для чого він спочатку дає дитину (вагітність), а тоді вирішує забрати? І яким принципом він керується, коли велить що у тої буде дитина, а у тої - ні, або не сьогодні? Як на мене, то існує ряд обставин, на які Бог не впливає спеціально, але ці обставини (час і випадок) можуть вплинути на розвиток нашого життя.
     
    • Подобається Подобається x 2
  9. Liliyah Romanova

    Liliyah Romanova Superova Moderator Команда форуму

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Фраза "так Бог велів" придумана людьми з метою оправдання та пояснення певних незрозумілих явищ.

    У моєму випадку, якби не Бог, я би, мабуть, збожеволіла від відчуття пустки і болю.
     
    • Подобається Подобається x 7
    • Безграмотно Безграмотно x 1
  10. Росинка

    Росинка Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Мені здається,що ставлення до Бога,як до людинпи,м'яко кажучи, неприпустиме. "Пути Господни неисповедимы..." Нічого не стається просто так, без причини. Інколи саме через страждання духовне і біль людина очищується, стає світлішою та гармонійною.
    2 роки тому я втратила дуже близьку людину, і саме через його смерть мені далося зрозуміти дуже багато речей,які б інакше доходили б до мене дуже довго, а може і зовсім би не дійшли ніколи...
    Якщо циклитись на болю,верещати:"чому я ?" так можна від нього і сконати.Треба піднімати голову і йти далі по життю і все одно радіти кожній хвилині. Шукати примирення з собою. У цьму ,як раз відчуття Бога дуже допомагає.
    Як казав один класик:"Якщо би Бога не було,його варто було б придумати..."
     
    • Подобається Подобається x 17
  11. afterstep

    afterstep Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    ага - саме так. Кидайте це середньовічне "боже6 я тобі - а що ти мені навзамін?" Якщо вам потрібна віра - вірте, не потрібна - мовчіть. Але не опускайтеся до абсурду - міряти "божі помисли по собі" - ви не боги :-D
     
    • Подобається Подобається x 2
  12. Liliyah Romanova

    Liliyah Romanova Superova Moderator Команда форуму

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    afterstep, до чого це було??
     
  13. afterstep

    afterstep Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    До цього - а також до інших подібних висловів ;)
    Або на підсилення оцього:
     
  14. Натуся

    Натуся Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Згодна.Багато молодих дівчат ідуть на аборт,не усвідомлюючи,що тим самим забирають життя в маленької частинки себе,яка ще зовсім малюсінька,але в якої вже є душа...:sad:
     
  15. Olenka

    Olenka Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Мене гнітить одне: чому є жінки, які роблять аборти н-нну кількість раз і після цього народжують як нічого і не було, а є, які один раз втрачають випадково і після цього залишаються безплідними?
     
    • Подобається Подобається x 2
  16. Olenka

    Olenka Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Мені один лікар, який робить аборти, розказував, що навіть на дуже ранніх термінах дитинка бореться за життя, в реальному значенні цього слова: втікає від лопатки ...
     
    • Подобається Подобається x 7
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  17. Liliyah Romanova

    Liliyah Romanova Superova Moderator Команда форуму

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Дівчатка, сонечка, гілка про аборти не тут...
     
    • Подобається Подобається x 2
  18. Яська Березнева

    Яська Березнева Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Лілю, я Вас розумію, наскільки можу зрозуміти, і Вам і всім жінкам, у яких стався викидень, співчуваю, наскільки це можливо, адже, як сказала одна мудра людина, "нельзя ничего сказать о глубине лужи, пока не сядешь в нее сам". Я сама була за крок від викидня. Десь на 3-му місяці в мене почалося кровомазання, і пішло-поїхало... Мене всі лікарі, до яких я зверталася, гуртом посилали в лікарню, а як не лікарня, то лежати пляцком вдома, не рухатися, якісь ліки приймати... Я лежала вдома, ревіла ревом і благала Господа зберегти мою дитинку, не забирати її в мене, зверталася до самої дитинки, просила її не йти від мене, казала, що мама з татком її вже тепер дуже люблять... Під час вагітності час від часу були болі в животі, загроза викидня була до кінця вагітності, ще й на восьмому місяці вагітності я розбила градусник у тій кімнаті, де сплю... Ну от, сиджу і знов реву, як згадала...:sad:
     
    • Подобається Подобається x 25
  19. Liliyah Romanova

    Liliyah Romanova Superova Moderator Команда форуму

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    Ой, Ясю, як я вас розумію. Я досі втрату не пережила. І кожного 9 лютого мені тепер страшенно сумно. Мені радили дати моїй дитинці ім"я, але мені й так важко, ще як назву, то взагалі... Наразі шрам дуже сильний і другої дитини я не планую. У мене досі страх, що знову буде викидень, і я нічого не можу з тим зробити.
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  20. FeRmatta

    FeRmatta Well-Known Member

    Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

    ви дуже мужня жінка