Жінка в християнстві

Я завжди кажу, що без легкого пофігізму життя було б нестерпним.

 

прийшла трактат писати, а Ви гарно все пояснили.

 

а далі що? Що тій жінці від того, що я вважаю її красунею?

Якщо при подальшому спілкуванні виявиться, що вона не сильно добра, тупувата і грубувата, то те красиве враження випарується дуже швидко, і не буде вона вже здаватись красунею.
Якщо при подальшому спілкуванні виявиться, що вона приємна в спілкуванні, добра людина її краса буде приємним бонусом, але ніяк не визначальним фактором для подальших стосунків.

І чесно - краса (зовнішність) дуже скоро минає. Можна трохи сповільнити процес (навіть і ботоксом - я не є категорична противниця, хоча для себе не розглядаю), але потім якщо вчасно не спинитись це перетвориться на гротеск. А що лишиться залежить від того над чим ви працювали. Якщо тільки над красою, то буде великий "ой".

В мене були дві прабабусі, яких я пам'ятаю вже тільки із глибокими зморшками - і вони мені були красиві, бо добрі, цікаві, живі.

Дозволю ще собі нагадати з чого почалася розмова - з того що християнство навіює жінкам думку, що зовнішність - це суєта, а головне служіння.

Служіння не дорівнює прислужуванню. От Матір Терезу можна згадати (до речі, язик не повернеться назвати її некрасивою).

 

А чого минає? Для мене то завжди було загадкою краса ж взагалі ні разу не дорівнює молодість. І краса не обов'язково на показ чи для когось, щоб от хтось

бо тоді то варіант вже такий... нездоровий місцями.
А от спокійне і впевнене просто усвідомлення власної краси (не читати як відповідність чиїмось канонам) воно ІМХО правда багато дає жінці і не варто цим нехтувати тільки тому що то минуще і суєтне

--- дописи об"єднано, 28 Жовтень 2017 ---

Чесно - не читала. Але занотую собі, що якось треба добратися (бо аж цікаво стало порівняти бачення автора і свої враження)

 

там в дужках написано "зовнішність" - біле гладеньке личенько минає, і тіло як сливка, теж минає. А так я розумію куди ти хилиш.

а де писано нехтувати? Просто я навколо бачу тотальну зацикленість на зовнішності, то якраз непогано було б трохи збавити обороти. Бо я особисто знаю молоду і красиву і добру і розумну і успішну, яка має легенький невроз на тему цифри на вазі (для протоколу, навіть Аніта Луценко би ту цифру схвалила )). Перекоси - це погано.

 

Ну має, то й має, зараз такий час, що ми всі маємо якісь неврози від тих чи інших речей. І люди зараз на чім лиш не звихнені. І на духовності в тому числі. Всі дуже хочуть, угу. Тому, я за серединку, за баланс. А то завжди ходіння по канату. Віяла в руках мати дуже помічне в тій справі, знаєте )))

 

у моєму понятті зовсім не асоціюється з

Бо намагання рівнятися на канони (не сама ж вона ту бажану цифру придумла) - це зло, як і будь-яке зациклення на чомусь і перекоси. Зараз взагалі якесь сильно збочене розуміння краси. Але для мене абсолютний ігнор зовнішнього бо "я добра, розумна, гарна хазяйка і красива в душі" то теж перекос.

я б додала "напоказ". Зациклення на зовнішності напоказ. Щоб відповідати, щоб здаватися, щоб бути не гірше...

 

а я що написала?

і ти ж мене знаєш особисто. Знаєш, що я дбаю про личко і про тіло. А не сиджу в мішку цілий день імітуючи політ духовності.

--- дописи об"єднано, 28 Жовтень 2017 ---

я такого ніколи не бачила. Бо як добра і розумна, то додумається якось, що раз Бог дав тіло, то про нього треба дбати )))

 

Будь ласка, напишіть ще й трактат Ваші дописи — це пожива для роздумів і нових відкриттів.

Я так собі думаю, що кожна людина може бути красивою і в своїй візуальній, фізичній недосконалості, і в будь-якому віці і статусі, і навіть в мішку)). Тільки , можливо, потрібно буде більше часу, щоб розгледіти-відчути ту красу, бо око пересічної людини замилене штампами « красивості».
І, зрештою нема злочину в тому, щоб почуватися красивою, любити себе, бути впевненою в собі і дбати про зовнішність та здоров'я, гарно одягатись, підекреслювати зовнішню красу, для себе чи для когось... це природне бажання, і це прекрасно. Добре все, що не перетворюється на самоціль ) Та, і я в захваті від жінок, які вміють «благородно старіти», не метаючись в пошуках «молодильних яблучок» і дівчачих іміджів. А головне — в них такі живі очі! Сповнені радості життя, усвідомлення того, що вони щасливі тут і і зараз і в гармонії з собою. Власне, мені здається що якраз від внутрішнього до зовнішнього йде краса, а не навпаки. Ну а окремо — то або гарна обгортка, або начинка, до якої добираються одиниці )

 

роздуми - це роздуми. Я можу про певну особу багато знати, з допомогою нету, наприклад, вивчити детально всю її біографію, думати про неї, пробувати думати як вона і всяке таке... але не бути знайомою з нею особисто. То чи є в мене стосунки з тою особою?

десь подібно те саме, що і мати стосунки з будь-ким з людей. А коли ми кажемо, що маємо якісь стосунки з іншою особою, то що воно передбачає? (немає значення які - дружні, любовні, родинні) Зазвичай це означає, що маємо час від часу зустрічі, розмови, в спілкуванні все більше пізнаємо один одного. Якщо стосунки стають глибокими - можемо легко ділитися болючими і тривожними пережиттями - знаходимо тоді підтримку, можем питати поради, ділитися радістю. Все так само.

--- дописи об"єднано, 29 Жовтень 2017 ---

один погляд очей часто може сказати так багато.... іноді навіть розмову можна не починати. Постава тіла навіть і погляд часто говорять про внутрішнє...

 

Ви говорите дуже загально. В мене цілий день пронизаний цим спілкуванням, не 24/7, звичайно, але багато думок я висловлюю саме Йому. Мені не потрібно для цього виділяти час, місце, щось для цього робити навмисно.

Не згідна. Щоб побачитись з людиною, потрібно назначати зустріч, йти кудись. А Бог завжди зі мною.

Але для чого це робити, якщо вважати, що зовнішність - суєтна.

 

@Jusi , все матеріальне — суєтне і минуще, людина в тілі — також. Але сидіти через це у власяниці, ігноруючи світ, втупившись в одну точку, і чекати життя вічного та знаків і чудес від Бога — це явно не те, що пропонує християнство )) Турбота, також і про себе, є одним з виявів любові. Особливо, зважаючи на те, що ми створені за образом і подобою Бога. Тут більше питання пріоритетів і співвідношень в голові. Якщо 99% думок займає суто власна зовнішня краса, чи суто власна внутрішня краса, чи суто виховання дітей.. чи будь-що інше, то навряд чи це формуватиме таку супер-жінку з уривку на початку теми і просто гармонійну особистість ))
@Retaret , питання побудови стосунків з Богом на рівні більшому за «прохання/вдячність/прийняття» для мене завжди є найскладнішим, в мене то більше виходить односторонній зв'язок, з прийняттям того, що не можеш змінити і вгадуванням, чи то Його задум.) Таке «повноцінне спілкування» мусить мати якісь секрети, поділіться з нами.

 

Щодо краси - включаю поняття "почуватись гарною" у турботу про себе. Я проти стандартів, стереотипів, заганянь у рамки та стандарти.
Але мені дуже хотілось би подобатись ще одній людині, крім себе. Подобатись - і зовнішністю теж. Я не буду себе ламати і міняти задля цього, але так - мене хвилює це. Знадобилось немало сміливості, щоб визнати, що думка "загалу" для мене неважлива, але є таки хтось один...
Краса минуща в плані сьогоднішнього вигляду. Завтра вигляд інший, післязавтра і за 10 років - ще інший. Якщо внутрішнє наповнення змінюється в кращу сторону, то зовнішність це відображає. Але якщо на неї забити, то відображати не буде. Але якщо любиш себе, то на зовнішність не заб'єш. Замкнене коло, загалом
ну і так, втратити красу можливо за мить. Тому капіталом вона бути таки не може, лише виявом.

--- дописи об"єднано, 29 Жовтень 2017 ---

я і погоджуюсь з цією фразою і водночас знаю, як її використовують ті, хто не ходить до церкви для виправдання цього: щоб зустрітись з Богом, не потрібно ніде йти. Бог призначає зустрічі теж. І важливо їх не ігнорувати і йти до Нього не тільки коли сам маєш потребу в тому, а і тоді, коли Він має потребу в тобі.

 

це ще питання гармонії з собою і зі своїм часом. Тайм-менеджмент християнина у вияві задоволеності тим, що він (вона) завдяки Богові встиг (встигла) до цього віку. Це причина, з якої я не прагну виглядати молодше. Постійне намагання втекти від сьогодення ніяк не узгоджується з вдячністю Богові за те, що Він дає нам (включно з часом, який ми проводимо на землі)

 

Дівчата, ви якось в розмові про красу забрели в крайнощі. Жінка має бути доглянутою і піклуватись і пильнувати своє тіло. В межах розумного. Гляньте на Свідків Єгови ( суто зовні) які вони завжди охайні, доглянуті і гарно, скромно вбрані. При тому риси обличчя і форма тіла то діло десяте, в кожного своє бачення.
Зараз тотальне переважання зовнішнього над внутрішнім, то як якась божевільна гонка, тільки питання кому вона треба, ким нав'язана? І переможців в ній явно не буде. Титанічні зусилля заради того щоб справляти враження і подобатись широкому загалу. Мільйони фото в правильних ракурсах, з правильними виразами обличчя. Людина ж значно більше ніж оболонка.
Ілюструю. Маю знайому модель. Завжди була модною красунею, без грама жиру, як то кажуть, чудове личко. Наразі, в 31 рік, має силіконові губи, груди і видалені нижні ребра. Засипала своїми фото всю стрічку в ФБ. І під кожним фото купа коментів- " богиня", "яка ж ти класна", "жінка -мрія" і т.д.
Мені дуже страшно і часом здається, що світ зійшов з розуму. Епоха напівсинтетичних, фальшивих людей

 

Це навіть поняття різні.
Адже жінка може бути будь-якої сили характеру і волі, і скільки завгодно впливовою особистістю. А стосовно свого чоловіка бути покірною. Що, знову ж, не означає, що вона дозволяє йому витирати до себе ноги чи сліпо слухається в усьому.

От тільки нерідко бачу "вуличними епізодами", що впливовість і сила особистостей реалізується головним чином в маханні кулаками/кричанні дурниць один на одного в подружжі.

До покірності я наразі не дорослА, а от повага до чоловіка. Це для мене щось таке апріорне. Часом йде вулицею чіча ляля: парфумчик смачнющий, дизайн нігтів такий, що лікті гризти хочеться - чого я такого собі не можу вигадати? (це до краси зовнішньої ) Йде і по телефончику гарному триндить. А наближаюсь до неї чи випереджаю - вуха в'януть: так вже вона когось там (чоловіка чи бойфренда) парафінить, так вже на нього кричить, що враження від нігтів і всього решта просто "пливе".
Я дуже рада, що не розумію того, як можна спілкуватись зі своїм чоловіком в такому стилі.

 

Бог завжди зі мною, а чи я завжди з Ним?
Ви дуже добре кажете - призначити зустріч. Можу часом шось робити і водночас балакати з кимсь телефоном. Але іноді залишаю всі свої справи і ми зустрічаємося і балакаємо віч-на-віч, нічого не роблячи паралельно. Так само з Богом - можна (і навіть треба) протягом дня помічати Його, щось коротко просити чи дякувати. Але треба також мати такий час, коли відкладаю всі свої справи і сідаю лише для розмови з Ним. В християнстві це називають молитва.

спілкування це коли є діалог, один говорить а потім інший дає відповідь на те, що почув. Ви висловлюєте думки, а слухаєте? чуєте відповідь?
Тут дуже важливо - про якого бога ви говорите? Для вас це просто якась всепоглинаюча енергія, добрий всесвіт чи Ісус Христос, про якого саме тут доцільно говорити (бо ми в темі християнській)?

Може виглядає загально, але в моєму житті це має дуже конкретне вираження.

я ото думаю вже пів дня, що могло б бути тим секретом. Я справді незнаю чи тут є секрет. Напевно найбільше моє відкриття останнього часу це те, що Бог робить сам за мене дуже багато, але від мене потрібно трохи праці. Щоб будувати стосунки з кимсь, мушу його знайти, познайомитися. Де ж можна знайти Бога? Найперше в Слові.

В Св.Письмі Бог найбільше присутній і говорить до мене особисто. Чи ви чули колись про молитовне читання Св.Письма? Беремо один невеликий уривок і читаємо його, скажімо, пів години. Колись це для мене звучало дивно і взагалі як незнати шо - як можна 5-10 речень читати пів години! нащо?! Але справа в тому, що Св.П. не можна читати як роман, як худ.книжку. От читаю собі повільно-преповільно і стараюся бути в тому Слові. Іноді пробую уявити собі ті діалоги, ситуації, зрозуміти кожного "персонажа" - чому він сказав чи повівся саме так? Чому Ісус у відповідь зробив саме те? Що кожен з них відчував у той момент? Ми в цьому пізнаємо самого Христа - яким Він є. Бо Він не змінився за ці 2 тис.років. І нині Він такий самий і я тепер маю змогу це знати. Пізнаємо також і себе, бо ми нині часто маємо ті самі прагнення і переживання, що і люди тодішні.

І ще думаю часом, що для духовного зростання потрібен духівник. Особа , яка вже має певний духовний досвід, пройшла вже ті етапи , на яких ми є нині - вона скеровує, показує Бога і дорогу до Нього.

 

ще хотіла вам написати щодо цього:

розпізнавати Божу волю в своєму житті це теж треба вчитися. Я зараз дочитую гарну книжку о.Юзефа Августина "Як шукати і знаходити Божу волю". Нещодавно вийшла в Свічаді, може захочете собі почитати.
і ще ось до речі щойно нині послухала, дуже мені сподобалося, якраз про стосунки з Богом, може кому буде цікаво: Принципи духовного розвитку

 

гарна стаття, саме про жінок, саме в дусі християнства Створена для любові: Що робить жінку такою особливою

 

точно!
Зараз позиція щодо жіночої плідності така - що це корінь всіх проблем і обмежень жінки. І замість того щоб створити умови для жінки з дітьми, придумали "чарівну таблетки" - обмежити плідність, яким саме способом, то вже навіть і не дуже розбираються - всі способи підійдуть!

Мені не сподобалось, що в статті використовують термін "фемінізм" узагальнено. Справжній фемінізм передбачає для жінки умови і свободу займатися тим чим вона хоче. Якщо її вибір - носити рожеві сукні і бавити дітей - має право, якщо хоче ракети в космос запускати і сама на них літати, то має право здобути відповідну кваліфікацію і мати доступ до ракет. Фемінізм має багато нездорових відгалужень, на жаль. Але сама суть його не є поганою.