Viewing blog entries in category: особисте - Сторінка 2

Коли Господь провадить мій день , то такий день завше неймовірний .
Господь є завжди зі мною !!! Тільки я не щодня пам'ятаю віддати день життя найперше в Божі руки і попросити про Його провід !!! На фото я чуюся Принцесою в Палаці Потоцьких . Чуюся Принцесою якій старенький музикант грає на древньому роялі чарівні мелодії любові ...
Це була прекрасна субота, яку я зі своім Коханим чоловіком провели удвох без дітей. Дякую Богові за такий романтичний дарунок для нашого подружжя . Такі дні наповнюють радістю і дуже зміцнюють стосунки !!!

Джерелом сили для мене завше є Господь !

Він провадить мене день за днем і крок за кроком . Коли відчуваю , що рутина починає " засмоктувати " , йду до джерела на Високому Замку . Тут ступала нога Богородиці ... 30 листопада 1787 року о 12 год дня об"явилася людям Пречиста Діва Марія і подарувала це джерело . З того часу минуло цілу купу років...За часів радянської влади джерело забетоновували і намагалися всіма можливими способами зруйнувати, але вода пробивала бетон і помагала людям зберегти віру, що Господь є з ними ... В наш час медики і санстанція страшать людей, що вода з джерела є непридатною для пиття .... Сумніваюся, що хоча б один з них пробував ту воду на смак. Розумію, що людям далеким від віри важко зрозуміти, як в такому забрудненому місті може текти джерело чистої води .....

Для мене ця місцина є особливою. Коли я почала вчитися у Львові , то перше чого потребувала була чиста вода. Я виросла в селі і від самого народження пила чисту криничну воду. Хлорована вода з крану для мене стала катастрофою глобального масштабу. Магазинна вода в пластикових пляшках була ніяка ....Вода з джерела смакувала і подарувала багато неймовірних прогулянок та роздумів .

А 7 квітня 2016 року моя мама купалася в джерелі і отримала від Бога зцілення від фарингіту, який лікарі марно намагалися полікувати протягом 6 місяців . Купатися в холоднющій воді , яка ломить кості - це довіряти Богові на всі 100 % і вірити в чудо.

Вчора я ходила по воді , віддаючи в Божі руки шалений ритм життя . Повернулася , як завше заспокоєна і наповнена силою та відвагою йти вперед.

Господь любить подорожувати ! Він приходить до нас в теплих промінчиках сонця, в лагідному подуві вітерця, в щебеті пташок , посмішці дитини ....
Часом Господь подорожує в трамваї.... Старенька бабця з клітчатою сумкою в руці неквапливо переміщалася по вагоні заглядаючи чи є десь вільне місце . Ті хто сидів не звертали на стареньку уваги. Хтось розмовляв по телефону, гортав стрічку фейсбуку на смартфоні чи слухав музику в навушниках... Маленька дівчинка років 8 одразу підхопилася , пропонуючи бабці присісти.
- Дай тобі Боже здоровлєчка дитино !!! - бабця вмостилася, поклала коло ніг свою сумку і одразу запропонувала - Сідай мені на коліна ,чо бдеш стояти ?
В її погляді , в її голосі було стільки ніжності , любові і тепла, стільки мудрості витканої роками... В її погляді був Господь, який любить подорожувати .... часом в трамваї ....

Вчора мені наснилося, що я запросила Бога на чай .
І Господь прийшов в мою розгромлену хатку з непоскладаними звечора забавками , непомитою посудою ...
Він сидів за столом і ніжно усміхався поки я мила горнятко для нього і для себе .
- Невже ти думаєш, що для мене важливий випуцуваний до блиску дім ? - запитав він мене
- Мені встидно Боже, що той єдиний раз , коли Ти прийшов до мене в гості, то застав такий безлад ....
- Я є з вами щодня, тільки чай п"ю вперше.... Важливо що в твоєму домі живе любов , а все решта не має значення . Я прийшов до вас в убогій стаєнці Вифлеєму, яка була далеко не такою чистою як твій дім .... Але царі витали мене там ... Я показав вам ще тоді, що найважливішою є любов .....!!!!

Зранку синочок прокинувся , захрип , кашляє ...
Молимося разом з чоловіком , а він притулився до мене і шепоче :
- Мамо, тату і за мене помоліться, щоб Ісус мене зцілив і я знову був здоровим !!!
Віра в Бога - це найкраще , що ми можемо подарувати дитині і для цього непотрібно надзусиль, особливих умов чи певного часу ... Віру в Бога діти вже носять в своєму серці з дня їхнього зачаття . Нам батькам залишається тільки допомогти її зберегти . І на власному прикладі показати , що Господь присутній в кожній хвилині життя, що Господь помагає долати труднощі , помагає одужати з хвороби , що ми можемо молитися за інших людей . Такий приклад щоденного життя не дасть розчарування в майбутньому, бо навіть коли дитині буде важко чи складно , то в серці вона віднайде спокій. Серце нагадає, що Господь є з нею і що разом нестрашно навіть в найважчий день !!!
Ми не вчили своїх дітей молитися , вони самі навчилися, чуючи як мама і тато вголос промовляють Отче Наш чи Богородице Діво .
Ми брали їх на Літургію з дуже раннього віку - з трьох тижнів їхнього життя. Тепер недільна Літургія є для них невід"ємною частиною життя і вони знають, що Ісус чекає їх в гості кожної неділі і сумує за ними, якщо вони хворіють і не можуть піти . Нам дуже пощастило, що в нашій церкві є дитяча Літургія у зручний для батьків час . Що на ній ніхто не звертає увагу, коли маленькі діти не можуть всидіти на місці , коли вони бавляться машинкою чи лялькою, ходять взад-вперед від мами до дітей і навпаки. Діти вчаться одні від одних, що в церкві не розмовляємо голосно, щоб не заважати іншим молитися . Що в св.Причастю ми приймаємо Ісусика під виглядом хліба і що Ісусик живе в нашому серденьку.
Часом ми жартуємо з чоловіком, що діти набагато більше навчили нас яким є Бог і набагато більше подарували нам щирої віри , як ми змогли їм показати ....

10 травня в моєї колежанки 9 річниця шлюбу і мені пригадалося її весілля.
Дівчино, а памнітаєш, як я йшла до тебе за дружку ?
То був файний неповторний чєс, правда ?!
Я серйозно сі ріхтувала до твого весілля . Взяла на прокат довжелезну вечірню сукню і тиждень сі вчила ходити по хаті аби ся не зашпортати і не впасти писком до землі . Колежанка оздобила мені мереживом і блискітками чорну сумочку, щоб пасувала до сукні . Цілу ніч спала на залізних бігудєх аби кучері добре сі тримали.

А памнітаєш , як ходили від хати до хати просити на вісілє і в кождій хаті мене сі питали :
- А дружка звідки ? А де ви сі познакомили ? Певно сі вчили разом ?
Таку кількість багатодітних родин я бачила вперше - по 4-5 пар дитячих очей , які уважно розглядали мене з ніг до голови поки старші розмовляли .

А памнітаєш як кухарка дала мені терти цвиклі на бураки, бо думала
шо я твоя сестра ? Потім я ше два дні прала і пуцувала всьо шо могла щоб відмити бурачкові плями, бо то світ такого не видів шоби в дружки руки були поплямлені .

А памнітаєш , як дружба мав бути нижчий від мене на голову і алярмово шукали єнчого рівного зо мнов ? Я з твоєю Іркою робили квіточки з салфеток і вмирали зо сміху , уявляючи як музики заграют
голубку і бдут промовлєти :
- Дружба бере дружку на руки. Ой нє , перепрошуємо , дружка бере дружбу на руки, бо ше впустит дружку...

А памнітаєш, як за день до шлюбу була шалена гроза з градом і вітром В суботу світило яскраве сонечко , ти йшла до церкви і ні краплинки дощу не впало , хоч всюди по сусідніх селах падав дощ безперестанку . То Господь сповнив твою мрію - погода була файна !!!

А памнітаєш як твої учні всі чекали під церквою і були вражені , яка ти красива ? Лиш один хлопчик наважився промовити :
- Оксана Василівна, ви нині такі , ну такі , такі як в кіно з телевізора .
І він казав правду, бо ти була гарнішою за Джулію Робертс !!!
А памнітаєш, як файно співалося і танцювалося цілу ніч і які були добрезні пляцки ?
Нині Стьопа і Ти прекрасне подружжя, яке зберегло любов і в якому ростуть чудові діти Михайлик і Софійка .
Я пампнітаю , а ти ?

Я була білою вороною і берегла свою чистоту до дня шлюбу і дякую Богові, що завдяки молитві та вихованню батьків мені це вдалося !!!
Файне відео , рекомендую для перегляду !!!
Біла ворона » Рух Світло-Життя Домашня Церква - сайт для християнських родин

Вчора не спалося, але писалося....

Довіряти Богові - це йти вперед 9 місяців
Щодня вслухаючись, як б"ється серце дитини в моєму лоні .
Йти вперед, навіть в дні жахливої нудоти та сонливості,
Пам"ятаючи , що життя дитини є найважливішим і найціннішим
дарунком Бога .....

Старенькій пані років 70 роблять завивку на сусідньому кріслі в перукарні .
Дзвонить телефон , пані чемно перепрошує перукарку і починає розмову:
- О, п.Петро дуже рада вас чути і ще більше чекаю в гості з вашою новою книгою. Подаруєте? Ого для мене це несподіванка!Каву вип"ю з радістю ... - щебече в трубку молоденьким голосом ведучої .
По завершенню розмови по-змовницьки підморгує мені та перукарці в зеркало :
- Ті всі письменники думають, що я молоденька дівчина , бо Бог і на старості дарував дзвінкий голос. Бачили б ви їхні очі, коли приходять з обіцяною книжкою . А мені що, бібліотека має всі новинки та ще й безкоштовно. Каву я вмію добру заварювати і кавальчик доброго пляцка до кави мені не шкода .
Дівчата вони і в 70 дівчата , фліртують , регочуть до сліз і вміють радіти життю та пильнувати себе ....

Пишу цей спогад не з метою засудити дідуся , а з тим, щоб самій пам"ятати і думати , що чиню в своєму житті ....

Це історія з мого дитинства . Мені було років 8 може 9 . До нас вперше приїхав дідусь , мамин тато . Відвідати доньку, зятя і внуків . Перед від"їздом дідусь з мамою і татом , а я з ними як приліпка ще зайшов до вуйка Івана , маминого брата . Тато вуйка Івана загинув на війні і дідусь для нього був вітчимом...
В старій шевченківській хаті сидів старий немічний чоловік
Я стояла в коридорі і чула як тато шепотів мамі на вухо :
- Ти виділа , як здригнуласі рука , як він подавав Іванові ?
- Ше би-м не виділа ... та вже тепер ніц не змінит, якби не він, то Іван не став би пияком ....
Вже будучи дорослою я зрозуміла ті слова .
Вуйко Іван мав золоті руки та горівка зруйнувала його життя ....Бабця була вдовою з дитиною і дідусь це знав . Як знав і про те, що вона вибрала його, а не багатого кравця. Дідусь відправив вуйка Івана в 13 років на роботу в гори помічником кіномеханіка, поставивши бабусю перед фактом, що немає наміру його утримувати ... Жив з того часу вуйко не вдома , а постійно кочував від села до села, там куди їхали крутити кіно.Був повністю залежним від того кіномеханіка, який страшно пив і вже був алкоголіком .... Вдома ночував лише раз на місяць-два, коли крутили кіно в бабциному селі ... В 13 років дуже легко є стати алкогольнозалежним, а змінити роботу шансів не було , бо ні освіти ні відповідних років .....Бабця не працювала, була неписьменна і в коштах залежала повністю від дідуся , бо тоді городина була у всіх і за неї на базарі платили копійки ,як і за козяче молоко.... А на руках вже була ще одна дитина -моя мама . То бабця і не мала відваги розійтися, найбільше прагнула, щоб дочка мала тата, бо Іван ріс без тата....Дідусь був головою колгоспу, то гроші мав . Тому потреби відправляти пасинка на роботу в 13 років не було жодної, враховуючи, що хлопчина був роботящим і суттєво помагав на городі і в стайні ....
Пам"ятаю ту таку глибоку зажуру і безпорадність на дідовому лиці всю дорогу на вокзал ... Він приїжджав примиритися з тим, чиє життя понищив колись .... Примиритися , бо вже був старенький і не хотів вмирати з тягарем на серці, хоч і був атеїстом ....
По дорозі додому мама з татом перекидалися словами :
- Тато боявсі шо Іван його буде бити , бо стояв білий як крейда
- Що то тепер змінит . Колись треба було думати головов аби перед смертю не жєлувати .....

У мене було найліпше дитинство !!!
В ньому не було купу забавок , але були найліпші . Велика лялька Марічка в файній парадовій сукенці. Пластмасовий чайний сервіз з віночками квітів на чашках . Дерев'яна коробка зі скарбами - двома клубками ниток червоним і білим, камінцями, засушеними листочками і чудернацькими гілками , знайденими в лісі .
Були прекрасні походи до лісу , коли вся родина дружньо вирушала о 5год. ранку по гриби чи чорні ягоди.
Снідалося на свіжому повітрі найсмачнішими вареними яйцями і куском хліба густо намащеним смальцем.
В лісі зустрічали схід сонця і я мала дитина була мокра по пояс від ранкової роси і ніхто не боявся шо заслабну і буду кашляти.
Поверталися додому вже майже під вечір і руки та личко було все зацяпкане чорницями. А в руках повна банька ягід та сітка грибів.
Тато найбільше тішився , як я правильно показувала дорогу додому - " вже можу не переживати, шо сі заблудит"
Були найліпші сінокоси , коли вдихала п'янкий запах свіжоскошеної трави . Пізніше трамбувала вже висушене сіно і їхала зверху на кузові, відчуваючи себе героїнею якогось пригодницького фільму .
Були війни з колорадським жуком, щоб мати еко-бульбу . Здавалося, шо тим жукам нема кінця краю і наступного дня їх ставало ше більше ніж попереднього .
Мінімум два тижні влітку вони мені снилися щоночі. Тепер розумію, що збирання жуків навчило мене не здаватися за жодних обставин і вперто йти вперед, якби важко не було!
В мене була найчемніша коза , яку я щовечора влітку гнала пасти до лісу і за той час перечитала купу книжок та навчилася добре грати в карти з єнчими пастухами .
Щоранку бігла до стайні і тато надоював мені горнєтко молока з чубком , яке лишало білі вуса на моєму лиці.
Те молоко пахло лісом і травами і було найсмачніше на цілому Божому світі.
Було плесо , в якому я мокла від рані і до вечора і таки навчилася плавати САМА.
Були колежанки справжні і не дуже.
Були теплі літні вечори аж до ночі під зорями. Коли лежала на лавці в саду, закутавшись в теплий коцик і мріяла про все на світі!
А найцінніше , що я мала в дитинстві , то Господь, який присутній у кожній хвилині мого життя і любов батьків.
Мама і тато давали мені багато простору і багато свободи.
Вони не завжди розуміли, але завжди підтримували і давали мені можливість бути собою!

Я виросла в селі . А в селі найважніше є вміти добре жити з сусідами . По великому секрету скажу вам, що то найцінніше, чого навчили мене батьки - будувати стосунок і не гніватися з іншими людьми .
Вуйко Тарас був нашим сусідом і татом двох моїх колежанок. Коли я була малою, то він брав нас на плесо, возив на водоспад в Яремчі і пригощав смачним морозивом в паперовому стаканчику. Морозиво колись було великим дефіцитом. Його рідко привозили і щоб купити то треба було вистояти довгу чергу колейку без гарантії , що морозива вистачить на всіх . Тому назавжди найсмачнішим для мене буде морозиво з дитинства , зараз такого вже не купиш.
Коли я вчилася в коледжі, то зранку любила ходити босоніж по росі і перегукуватися з вуйком Тарасом через паркан :
- Вуйку, салют !!! Ви куди так зарані ?
- На дискотеку .
- Де ви так рано дискотеку найдете ?
- То для вас дискотека вечірня, а для таких як я хіба лиш ранкові на роботі сі лишєют ....
А ввечері :
- Вуйку, як там дискотека ? Є файні хлопці ?
- Та я сі за хлопціми не дивив , то вам лиш хлопці в голові ...

Жарти були щоразу інакші , залежно від погоди і настрою, але завше теплі і щирі як з добрим-добрим другом ....

Пройшло кілька років і я вже працювала менеджером в супермаркеті , побачила мою колежанку - дочку вуйка Тараса . Розмовляємо і я кажу :
- Я щось давно твого тата не виділа .
- Тато в лікарні .... Йому небагато залишилося місяць-два ....

Для мене це страшна новина. Звичний світ став покритий чорними хмарами .... За кілька днів його мали оперувати, шансів на одужання практично не було ....
Онкологічна лікарня - це місце , де важко бути оптимістом .... Я не є боягузкою, але ніколи не забуду, що добру годину намотувала кола навколо лікарні, поки наважилася зайти в палату де лежав вуйко Тарас . Його не було на місці , помагав майстрам ремонтувати підлогу десь на вищому поверсі... Я чемно чекала , цокочучи зубами від страху, як почати розмову і про що....
Вуйко зайшов як завше усміхнений і привітний :
- Що тобі нема шо робити , тілько до Франківська сі катати ?
- Вуйку, та тут дискотеки файніші .

Отак трохи жартуючи, трохи про погоду, городи , сіно і шо нового в селі ми проговорили зо дві години і мені треба було скоренько йти на останню маршрутку ....
Вуйко пішов мене провести , стояла вечірня прохолода після спекотного літнього дня .... Довівши до виходу вуйко пригорнув мене до себе, поцілував в чоло і зі сльозами на очах промовив :
- Дякую тобі, я ніколи-ніколи не забуду, що ти не бояласі приїхати до мене в це страшне місце . Нехай тебе Бог благословить ....
Цей мужній кремезний чоловік плакав як дитина . А я плакала разом з ним і це був біль і страх розділений на двох нехай на короткий час ...

Операція пройшла вдало , вуйко прожив ще рік і весь той рік був пересипаний жартами і цінувалося кожен день , бо розумілося, що завтра його може не стати ...

Вічная йому пам"ять !!!

Стараюся щовечора читати св.Письмо !!!
Вчора закінчили Книгу Суддів зі Старого Завіту .
Синочок уважно дивиться на об"єм прочитаного і підбадьорливим голосом промовляє :
- Мамусю, якщо ти будеш щодня читати , то до смерті вже зможеш прочитати

св.Письмо так регулярно щодня читаю вперше, бо постановила собі прочитати повністю від початку до кінця. Перші місяці туго йшло , а після 200 сторінки засмакувала і це найсильніша з книг, які я читала в своєму житті . Коли читаю, то наче поринаю в інший незнаний світ, часом зовсім незрозумілий, часом жорстокий, непередбачуваний і страшний , але цікавий і неповторний
Коханий чоловік і діти люблять слухати як я читаю, тоді настає цілковита тиша , часом діти щось перепитують ми на їхньому рівні пояснюємо і читаємо далі !!! Тиша і увага з якою слухають діти ще більше додає реальності прочитаному, таке враження, що св.Письмо вже записане в їхніх серцях і вони просто поринають у спогади !!!

З дитинства люблю коней ... з того часу, як щороку орачі приходили орати город і я ані на хвилину не пропускала того процесу. Потім , орачі сідали їсти і кидали коням сіно , а я погляду не могла відвести від цих величезних і сильних тварин. Коли тато піднімав мене на руки і я гладила коня за гриву , то чулася на сьомому небі від щастя .
Навчитися кататися на коні - це одна з моїх величезних мрій . Вперше сіла на коня в Яремчі далекого 2007 року і маленький хлопчина другокласник на моє запитання, як навчитися , відпустив повідок і спокійно промовив :
- просто їдеш і все .
За тих 10 хвилин поки кінь долав свій маршрут я була ні жива ні мертва від страху і неможливості кричати ... Заспокоїлася аж останні кілька метрів , коли помаленьку прийшла до себе і зрозуміла , що мені попався кінь-флегматик , якому байдуже, що я зараз впісяюся зі страху.

Наступна поїздка була вже в друзів на кобилі серед безкрайнього поля. Простір і краса природи настільки зачарували мене, що здавалося я виросла в сідлі. Потім було ще кілька кінних прогулянок Карпатами , але також зі страхом , особливо , коли після підйому вгору спускаєшся вниз тією самою дорогою. Постійний страх, що ще метр і ти злетиш на землю....

А влітку 2015 року ми були в с.Замлинні і там вперше я їхала риссю на коні взута в звичайні в"єтнамки . Моя молитва тих 5 хвилин була найсильнішою з усіх промовлених в моєму житті . Карий - так звали цього пречудового коня . Всі 15 днів я вставала вдосвіта , пила каву на гойдалці і йшла до Карого привітатися .... Деколи я була перша, а деколи заставала о.Яна - господаря коня , який в такі моменти жартував - Що гуцулко , нині я перший ?
о.Ян не дозволяв годувати коня , щоб не звикав до незнайомих людей .
А в день від"їзду приніс мені кілька скибочок хліба і шматочків цукру зі словами - Можеш нині попрощатися з Карим , знаю, як тобі його бракуватиме .....
2016 рік не був для мене легким ... Але в важкі моменти ,коли хворіли діти , чи було купу дедлайнів та інших труднощів я закривала очі і серце переносило в спогади, в ті хвилини коли шалено гупає серце, а Карий несе мене взуту в в"єтнамки риссю по полі. Ці спогади пригадували мені , що Господь дуже сильно мене любить , що він несе мене в цей важкий час на своїх руках.

Коли я вчилася в університеті , то жила на вул.Братів Рогатинців. Через вікно я щодня бачила музей зброї Арсенал . Тоді там ще не було ресторану. Зранку я вилазила робити туди зарядку. По обіді вчилася видряпуючись на самісінький верх і час від часу споглядаючи, як малі хлопчаки ганяють футбола .
До універу я щодня ходила пішки , спочатку повертала до костелу на 5 хв привітатися з Ісусом під звуки органу і ранкової Месси і неквапно прямувала далі .
А потім був час на мрії . Я зупинялася коло вітрини магазину ГалІнвестМода і захоплено дивилася на весільні сукні , уявляючи яка б мені пасувала найліпше .
Всі сукні були прекрасні : і ніжно-голубі і з персиковим відтінком і з рожевим і кремові і звичайно сніжно-білі . Щоразу мені подобалася інакша сукня і решту дороги до універу я вже танцювала весільний вальс .
Всі три роки очно-заочного навчання , яке налічувало аж 5 сесій по 10 днів на рік я отак мріяла. Найдивнішим для мене було те, що в моїх мріях я не бачила нареченого , тільки сукня , звуки музики і вальс , чарівний весільний вальс ....

До Львова жити і працювати я повернулася вже за кілька років . І одного зимового дня з найліпшою колежанкою пішла вибирати собі весільну сукню . По дорозі розповіла їй про свої студентські роки і казкову вітрину з сукнями та мої щоденні мрії . І ось ми вже гортаємо каталог попиваючи чай в ГалІнвестМода. Я розумію, що неготова віддати за сукню навіть найгарнішу більше 5000 грн ( це був 2009 рік ), та серце наповнене спокоєм, немов моя мрія здійснилася ...

Після того я довго міряла сукні вже в весільному салоні і вибрала все-ж таки сніжно-білу .

Коли прийшов наречений , щоб повести мене до шлюбу грав наш перший весільний вальс і я кружляла вже не в мріях , а по-справжньому !!!