Спогади сьогоднішнього дня

Цей тиждень якийсь аномально теплий. Дивовижна осінь. Така, яку я шалено люблю. Злегка шуршить опале листя, теплий вітерець м’яко колише волосся, яскраве сонце ідеальної температури ніжно гріє і не обпікає. Ми гуляємо, насолоджуючись кожним днем. І досі очі тішать квіти на клумбах, які так гарно розрослися за літо. Троянди ще розпускаються! Хризантеми, чорнобривці, майори, жоржини цвітуть пухнастими яскравими квітами. А я вже мрію як буду облаштовувати клумби наступного року, що ще досадити, що куди перенести, від чого відмовитися. Якийсь стан абсолютного щастя. Хоча в такий час починаю згадувати своє дитинство, бабу з дідом, село. Ще не так давно вони були з нами, а тепер нема... Я так сумую за ними... І водночас тішуся, що вони ще так досить довго з нами були. Адже в багатьох моїх друзів бабусі і дідусі померли ще за часу навчання школі чи університеті. А мої були на моєму весіллі. Ці спогади приємно зігрівають в такі моменти смутку. Я мрію, щоб і в моєї красуні були теплі і радісні спогади про своє дитинство через багато років. Щоб вона росла в оточенні любові і миру, щоб була щасливою і життєрадісною. Щоб йшла по житті з такою щирою усмішкою як зараз. Вона справді чарівна маленька смішинка. Хоч бувають і напади серйозності. Як от вчора. Як ми не намагалися її смішити, вловити момент для фотографій так і не вийшло. Дуже вже серйозно пропалася в купі осіннього листя, не підіймаючи голови. Вивчала нове і незнайоме оточення.

Треба частіше занотовувати приємні спогади, бо вони губляться за щоденною рутиною і зрештою нівелюються...