Брюс Уілліс :)

Ми частенько ввечері гуляємо по вечорах на шкільному стадіоні. Дмитрик *виганяє дурість* колами на ровері, Сергійчик бавиться чужими іграшками, поки я вибачаюсь перед власниками тих іграшок і роздаю їм наші навзаєм. Наш татко теж вже кілька місяців як гуляє з нами разом, за що йому окреме дякую. Утім, розповісти хочеться не про нього. А про одного чоловіка, якого теж майже щовечора бачу на стадіоні. Щовечора він бігає багато кіл, потім робить комплекс вправ на рукоході, а потім іде додому радісною ходою людини, яка собою задоволена.
Напевно, колись від був пдібний на Брюса Уілліса лише лисиною і трошки - рисами обличчя. Але з такими темпами занять лишилось зовсім трошки, щоб і фізична форма конкурувала з голівудською. А віком наш місцевий Брюс - точно старше 50, а може, і під 60 вже.
Колись, коли я була дівчиськом з зайвою вагою і кілька разів поверталась зі стадіону ні з чим, постидавшись займатись на очах у інших, здавалось, що дорослим людям легше почати тренування, ніж підліткам. Але все ж, напевно, це не так. Попробуй тут побігай колами, коли з тобою разом біжать 15-30 річні, які у своїй більшості відпочатково виглядають краще, ніж ти у 55. Чим старшою стає людина, тим більше вона боїться помилитись. Облажатись. Та ще і на очах у людей.
Взагалі, жили б ми в Європі - ніхто б того нашого Уілліса і не помітив серед багатьох його ровесників, які теж займаються собою. Та в Україні, нажаль, люди передпенсійного віку "забивають" на себе, знайшовши тисячі причин. "Я і так нікому не потрібен", "я старий"... І купляють на базарі мішкуватий одяг, і ховають пивні животики у широкі сорочки. А дарма ж, так дарма...
Часом незнайомі люди, які скріншотами проскакують у наших буднях, змушують замислитись про важливе. Наприклад, про те, коли і чому приходить старість. Дякую нашому Брюсові Уіллісу за те, що він підтвердив мою думку: старість приходить тоді, коли людина її до себе покличе. Люди 55-60, не кличте до себе старість... краще кличте мудрість, бо ж вона не у зморшках, а у звивинах мозку