Чого тільки не насниться...

Темно. Я сиджу на скелястому березі моря, скулившись від холоду і вітру. Гострі обриси кількаметрових хвиль розбиваються з гуркотом, обдаючи мене пронизливими бризками. У мене босі ноги і якась жалюгідна коротка сукня, а волосся мокре і розпатлане. Блискавки пробивають темряву. Голос говорить до мене:
- Ти просила - і матимеш.
- що - матиму? - питаюсь писклявим голосом, не підіймаючи голови.
- Те, чого найбільше хочеш, те, чого тобі не вистачає.
Я розумію, з Ким говорю, мені страшно і радісно, я боюсь повірити.
- Поглянь на себе, - як грім з неба, сліпучий розряд блискавки цілить у морські глибини і на мить освітлює все навколо.
У мене босі ноги, подряпані камінням, і величезний вагітний живіт. Я хапаю цей живіт руками, наче ще сильніше притискаю до себе.
- невже... дякую...
І ще один грім:
- ти народиш її сама, так, як ти хочеш.
- ЇЇ?
- Дитину. Цю дитину. Але взамін доведеться щось віддати.
- Все, крім дітей. Все забирай!
- Ти ніколи нічого більше не напишеш, і не зліпиш докупи два слова.
- Звичайно, дякую.
- Ти нічого не досягнеш у житті і до кінця своїх днів працюватимеш двірником у своєму будинку, а сусіди сміятимуться з тебе.
- Так, це просто чудово.
- Ти важитимеш більше 90 кг.
- Всього лишень?
- І чоловік буде дуже незадоволений твоєю зовнішністю.
- Так, щось придумаємо.
І голос говорить ще, ще і ще, називаючи те, чого в мене скоро не стане. А я сміюся від щастя, бо це так нікчемно мало у порівнянні з моєю мрією, яка здійснюється. Величезний живіт починає боліти, я плачу від щастя.... і прокидаюсь в тих сльозах.
От блін. І чого тільки не насниться придуркам...