Для тих, хто не читає газет) Про ВСД
Published by Kandya in the blog Блог Kandya. Перегляди: 7279
...Я навіть не буду писати, що таке ВСД і які в неї симптоми. Бо
світ поділяється на дві частини: ті, хто знають що це -- і вони
точно почитають цей репортаж, і ті, хто не знають -- а вони,
навіть як і почитають, то не зрозуміють про що йдеться.
-----------------------------
Але статистика настільки сумна, що жарт невропатологів уже давно
став істиною: дев"ять чоловік із десяти мають вегетосудинну
дистонію, а десятий про неї ще просто не знає.
------------
"Ну я ж п"ю таблетки, приймаю уколи, крапельниці... Чому мені не
легше?" -- запитують знайомі мене, яка три роки боролась із ВСД
та панічними атаками. Будемо розбиратись.
Отже, лікарі виписують якесь (переважно однакове) лікування десь
на 7-10 днів (це судинорозширюючі препарати, типу пірацетаму,
кавітону, гаряі уколи (магнезія). Це щось від серця, типу
рибоксину, панангіну. Це вітаміни групи В. І це заспокійливі
препарати (якщо людину сильно "плющить" -- то хімічні гідазепам
чи еглоніл, якщо в людини немає панічних атак, то можна і щось
трав"яне із того, що по ТБ показують).
Отак пічкають тебе 10 днів уколами-таблетками-крапельницями, а
тобі навіть як і легше, то не сильно, всерівно все болить. Я у
таких випадках порівнюю це ВСД із горлом чи нежиттю (гайморитом).
От болить вас -- ви аткивно пропили антибіотик, збили
температуру, чимось пшикали, щось смоктали умовно кажучи 5-7
днів. "Важку" артилерію ви приняли, але але горло вас і далі
болить, шмарклі і далі течуть. Мусите ще щось пити, мусите на
процедури якісь ходити, чаї-трави, сауни, гріття, полоскання --
ще з місяць-другий... От так і з нервами (ВСД): їх ніколи не
вилікувати таблетками.
Місяць в лікарні -- і далі зле (підз)
-----------
Я десять днів пролежала в неврології, потім ще 2 тижні у лікарні
відновного лікування. Як це звично для нас -- у неділю
виписалась, у понеділок пішла на роботу. В обід мені стало зле.
"Я здорова. Мене нічого не болить. Я сильна. Я не вмру. Ой,
здається, вмираю..." -- знайомі слова і відчуття? Руки холодніють
і стають мокрими, ноги стають наче ватяними і підкошуються, в
голову вдаряє гаряча хвиля, щоки і язик терпнуть, серце товче і
так стискає, наче його хто в кулак взяв, ковтнути стає важко, у
вухах дзвенить... Це, дівчинко, панічна атака -- відчуття, що ти
вмираєш. І або ти сама собі даєш раду, що дуже важко, або
викликаєш швидку.
Ця подружка -- панічна атака -- три роки хвостиком за мною ще
буде ходити. За цей час я зроблю стільки кардіограм, що
трикімнатну квартиру замість шпалер ними можна обклеїти. Чому
бігала на кардіограму? Чи мала проблеми із серцем?
Біль на замовлення (підз)
-------
Ні, не мала. Воно, серце, мене боліло, пекло, тиснуло, стукало то
тихо, то голосно... Але кардіограма та ЕХО були добрими. А це
така особливість ВСД -- болить те, що собі запрограмуєш. Ну не
так, щоб спеціально, а так воно виходить. От у мене тато помер,
коли мені було 12 років. Заснув і не прокинувся. Експрети
сказали: серце (хоча ніколи на нього не скаржився). От я і боюсь
сердечних болей.
Моя подруга на початку 90-х приймала таблетки для схуднення. Не
схудла, але шлунок трохи "посадила". Лікувалась, вилікувалась,
але запам"ятала слова лікаря: "тобі ще повезло, бо могла від того
лайна і рак шлунку мати". І так ті слова їй засіли в голові, що
потім, через багато років, коли у неї виявили ВСД -- її болить
шлунок. Такі приступи, аж до втрати свідомості. Проте аналізи
здавала, УЗД робила, "шланг" ковтала -- все здорове.
Ще одна знайома, у якої бабуся від раку грудей померла, на фоні
ВСД відчуває постійні болі в молочних залозах. Теж купу обстежень
пройшла -- все добре, але болить.
То так хто собі що замовить -- те і болітиме. Що пораджу? Гарно
обстежте те, що болить. Якщо є якісь відхилення власне у роботі
цього органу -- підлкуйте. Роздрукуйте заключення лікаря.
Повішайте на стіну і в момент панічної атаки підійтіть,
почитайте, що ви здорові і зрозуміте, що за день чи навіть за
місяць (скільки там із часу останнього обстеження пройшло) нирка
не псується, серце не зношуєшся, рак не розвивається. Не помрете.
Принаймні не зараз!
Щомісяця на лікарняному (підз)
---------
Це я зараз така мудра, а тоді два роки пічкала себе препаратами.
Чи не через місяць бігала на лікарняний. Бо не могла, падала із
ніг, вмирала... Скільки ліків у мене влили я не знаю, але легше
мені не ставало. Постійни страх, головний біль, холодні і вологі
руки. На кілька днів могло стати легше, а потім знову зле.
У двох словах спробую пояснити, що таке оця ВСД. Вегетативна
нервова система включає симпатичну і парасимпатичну. Уявимо, що
це дві ниточки, які мусять бути однаково добре натягнутими і йти
паралельно одна із одною. І от коли одна із тих ниточок
розтягуєтьмся -- відбуваються усі ці неприємні явища. Наша
задача, знову повернути пружнійсть цій ниточці.
...Був у мене день народження -- 25 років. Я запросила купу гостей,
усі веселяться, святкують, а мені зле. Я тихенько сиджу, дивлюсь
на це все і думаю: от зараз я і помру. Плакала, ридала і нарешті
вирішила піти до психіатра на славнозвісну Кульпарківську.
Від невропатолога -- до психіатра (підз)
-----------
Лікар казав, щоб я не соромилась, плакала, кричала... Казав, що
лікувати буде мене довго (це мені не дуже сподобалось), казав, що
буде давати мені ліки і щоб я навіть не питала які (це мене
насторожило), казав, буде масувати мене, проводити голкотерапію і
робити масажі, а ще буде мене гіпнотизувати. А це ж навіщо?
Виявляється, що просто так, ні з того, ні з сього розбалансувати
свою нервову систему не реально. Поодинокий стрес такого ефекту
не дасть. Потрібно планомірно, з року в рік щоби вас щось мучило.
Такі собі "скелети у шафі". Щось таке, про що ви можете знати, а
можете і не здогадуватись.
Лікар пояснив це так: уявіть стіну в яку хтось кинув помідор.
Залишилась велика червона пляма, минув час, той помідор вже давно
поприбирали і забули про нього, а пляма є. От мусимо пригадати
той помідор.
Стоп! На прийом доктор приїхав на хорошій іномарці. Таку за його
зарплату точно не купиш. І зрозуміло, що усі ці ліки, усі ці
сеанси гіпонозу та масажу не малих грошей будуть коштувати. То з
мене будуть робити психа і шукати мої помідори, а потім за мої
гроші купувати дорогі авто. "Дівчино, схаменись -- і геть із
психлікарні, -- сказала собі. -- ВСД -- це розлад нервової системи, а не психіки!"
І якось так мене це розізлило, що сама вирішила знайти свої
помідори! Хоча я їх знала -- я боялась смерті, бо в мене батько
заснув і не прокинувся. А ще справді, мала таємницю, яка мене
гризла вже багато років. І потім, спілкуючись із тими, хто теж
має ВСД, зауважила, що кожен із них має свої скелети у шафі, про
які розповім пізніше.
Ендокринолог дав скерування у... церкву (підз)
-----------
Отже, після візиту до психіатра я наполегливо вирішила сама себе
вилікувати, але для того потрібно було ще дообстежитись. Пішла до
ендокринолога, бо саме розлади щитовидки можуть також давати
такий ефект: страх, тремор, неспокій, серцебиття. І тут
лікар-ендокринолог замість того, щоб мене обстежувати каже: а
піди-но в церкву у селі біля міста, там священник такий
хороший.
Взагалі, за час свого лікування я бачила не менше сотні лікарів
і так мало із них мені справді допомогло, а скільки нашколили...
Я людина віруюча, і до якихось знахарів чи магів би не
пішла. А до церкви -- чом би й ні? А хіба я знала, що там
священник -- екзорцист. Бісів виганяв. Ні, не з мене. Мені
сказав, що "чиста". А от інші були явно біснуваті. Не знаю,
спектакль то був, чи правда, але видовище моторошне, досі мурашки
по шкірі. Я від побаченого ще більше захворіла.
Загалом, зізнайтесь, і ви вже встигли обходити чи навіть об"їздити
купу святих місць. І до бабок віск зливати ходили? Ну правда ж --
ходили! І я ходила. А що робити? Ну страшна ж хвороба: все
болить, а аналізи добрі. Точно пороблено! Я думала, що то я одна
така. Але невропатолог у поліклініці мені сказала, що, певно, 95
відсотків тих, хто має ВСД, а особливо панічні атаки, шукає
відповіді у надприродному. І дарма, бо від того ще гірше може
стати.
Отак і жила, хоча швидше -- існувала. Погано майже кожен день,
голова болить завжди, вранці прокидаєся, ще очі не відкриєш, а вже
відчуваєш: щоки затерпли, серце товче. Багато плакала. По-перше,
шкода себе було, а по-друге, сльози самі текли. Нічого не
хотілось. Ні нової помади, ні гарного одягу, ні тістечка, ні
мандрувати. І це не депресія. Бо депресія, коли ти жити не хочеш.
А тут якраз навпаки: дуже хочеш, дуже страшно вмирати і хочеться,
щоб нарешті минули ці болі і страхи.
А після цього екзорциста страхи ще більше загострились, тепер я
переживала, щоб у мене щось не вселилось. Ну, як кажуть,
клин-клином, тож поїхала до ще одного священника. І як же мені із
ним повезло! Він цікавиться медичною тематикою (а, може, навіть
і медик за освітою), а ще у нього син нещодавно мав щось схоже,
як у мене.
Він не давав мені багато порад, просто сказав: не витягнеш себе
сама, жоден лікар не допоможе. Перше: щоранку склянка води із
медом. Друге: щовечора ложка меду із двома ложками бурякового
соку. А ще п"ємо заспокійливі чаї. Але не так, для смаку із
цукром, лимончиком та тортиком. А так, як в інструкції написано
-- строго її дотримуємось і п"ємо не тиждень, а кілька місяців.
Третє, і найважливіше: мусимо відновити кровообіг, кров мусить
добре циркулювати і досягати найдрібіших судинок на руках і
ногах. Для того щодня, а краще двічі наливаємо у тазик джерельної
води (хоча б з криниці, але не з крану) і кидаємо жменю полови
(це те сіно, яке залишається після комбайна). Температура води --
28-29 градусів -- і 40 хвилин мочимо руки і ноги.
І я мочила. А ще вирішила, що мені потрібно приймати багато
водяних процедур. Ні, мені їх і раніше виписували. Я йшла в
басейн, активно махала руками і ногами -- і після того мені
ставало так зле, що мусила йти на лікарняне. А чому? Та бо я так
розбурхувала свої судини, що вони того гвалтування не
витримували. Не плаваємо в басейні! Пірнаємо, лежимо, робимо
легку зарядку -- але ніяких різких рухів!
Робимо вдома ванни. Хвойні, соляні, із м"ятою, мелісою. Такі мені
робили в санаторії і мені стало ще гірше. Бо вода має бути не
36-40 градусів, а в районі 30, і не 20-30 хвилин мокнути, а
десяти буде достатньо. І не щодня, а двічі на тиждень. Привчаємо
себе до контрасного душу -- це неабияк натренує ваші судини і
швидше внормує нервову систему. Приємним бонусом загартовування
стане і те, що взимку вас оминатимуть віруси та застуди. Головне
пам"ятати, що вранці закінчуємо холодною водою, а ввечері --
теплою.
Фізпроцедури. Хочете вірте в їх дію, хочете ні, але ходити на них
мусите. Фізкабінет має стати вашим домом на кілька місяців.
Електрофорез, електросон, гальванічний комірець із бромом та
дарсонваль на комірцеву зону. Тільки не приймате більше двох
процедур в день. І достатньо двічі на тиждень -- у ті дні, коли
не будете приймати ванни. Бо коли забагато -- то воно ще гірше.
Ще потрібні дихальні вправи, потрібно знати певні точки на руках
(скажімо, коли починається якась паніка і потрібно різко
заспокоїьтись -- потрібно по 10-15 секунд терти пучки пальців
починаючи від мізинця правої руки -- до мізинця лівої руки -- і
так до заспокоєння). І про це не питайте в лікарів -- навряд чи
вони розкажуть. Тут вам допоможуть тренери із йоги або
...інтернет.
Важливо, щоб усе ці процедури були не відразу, а якийсь графік
розписаний, і так по трохи, планомірно, цього можна позбутись.
Напишіть, роздрукуйте і дотримуйтесь. Через 3-4 місяці ви себе не
впазнаєте. Можна ще почати здорово харуватись, та кинути пити і
палити, але я цього не робила. У цей час я ітак рідко коли була
щасливою, а ще позбавляти себе задоволення з"їсти хотдог і випити
пива я не хотіла.
"Скелети в шафі"
------------
Отже, ВСД не буває від поодиного стресу, від нього швидше
нервовий зрив може бути. А ВСД -- вона роками вилеліяна, вигріта
у надрах нашої свідомості, яку щось мусе гризти. От лише кілька
прикладів моїх знайомих, чому у них з"явилось ВСД із панічними
атаками:
-- Знайома вийшла заміж за забезпеченого чоловіка. Він її любить
і догождає у всьому: подорожі, подарунки, концерти, романтичні
вечері в ресторанах. У такому раю вони живуть уже три роки і всі
ці три роки він хоче дитину, бо у нього немає. А в неї є -- двоє
(хлопчик і дівчинка) і вона більше не хоче. Вона хоче в Дубаї, а
не в декрет. Зізнатись йому в цьому -- це розлучення. От воно її
так гризло три роки, що "вилізло" у ВСД. Лікарі відразу спитали:
що тебе нервує? Вона сказала: колишній чоловік. Бреше!
Тут просто всі, хто має ВСД -- брешуть, бо інколи навіть собі не
можуть і не хочуть признаватись.
-- От моя однокласниця колись із мене прікалувалась, типу, що це
за хвороба: "панічні атаки". Мовляв, живи у своє задоволення. От
у мене жених на заробітки поїхав, а я в гречку скочила. Класно
так! Але заміж вона вийшла за того заробітчанина. У шлюбі не
зраджує, але і дітей вже 10 років не мають. Вона себе винить, що
то через ту зраду. А чоловіку ж не зізнається... Так це все у
собі тримала, що нерви здали. І теж бреше: типу, що це від того,
що дітей немає нервується. А насправді усе глибше.
І я теж тоді брехала, що в мене нерви через навчання і роботу.
...Які там нерви від навчання і роботи? Воно мені найбільше
задоволення приносило! Був і в мене скелет у шафі, але я його
позбулась!
Akina, zdorov, DesperateHousewife та 15 іншим подобається це.
You need to be logged in to comment
