Колобок-колобок...

Сонечко стало припікати, Сергійчик у своєму волоссячку пухнастому став пітніти, мов у шапці. І я постригла лялюха. "Бжжж" - зосереджено вторив він вібруючій машинці для стрижки, поки пасма їжачих пушинок опускались на підлогу золотистими промінчиками.
Постригла, обмела шийку пензликом (Їжачок лоскотно-срібно засміявся), - і до мене озирнулась зовсім інша дитинка. Голівка кругла. М'ячик велюровий. Ні, колобок. Вушка крииихітні по боках, трохи так низькувато і якось смішно той кругляшок доповнюють. Очка одразу величезні стали, носик-кнопочка, ротик-цяточка солодка. Наче розуміючи, що став ще смішніший, Сергійчик посміхнувся і притулився до мене. Ах ти ж колобок солодкий!
Ввечері зробив наш татко нову іграшку - загорнув маленьку пластикову фігурку звірятка у обгортку від цукерки. Малявка каже: "де тиии?", розгортає обгортку і робить звіряткові носиком бубубу. А далі - знов, тато, загортай.
21.30. Загортаємо. 22.00. Світло вимкнене, загортаємо в темряві, підсвіченій зеленкуватим мерехтінням годинника. 22.20. " Ну що ж, або ти навчишся загортати того ведмедика у сні, - сміюся я до чоловіка, - або..." "... або" - відповідає він, обертається на бік до стіни і миттєво засинає. Дмитро спить...
Їжачок зробив ведмедикові вже три порції додаткового бубубу і сидить чекає, поки тато обернеться і загорне обгортку. Шарудить. Зітхає. "татааа" - тихенько так.. я заплющую очі. Може, зрозуміє, що час спати?
заплющила на одну секунду, здається, - а вже 23.00. В зеленкуватій підсвітці годинника вимальовується оксамитова потилиця Ї, крихітні вушка. Сидить, чекає. Похитується. Чекаю, поки вже зовсім розбалансується, тоді обережно беру то м'яке неймовірно любиме сонне створіннячко за зворушливі крихітні плечики і кладу коло себе на подушку. "бубубу" - буськає Сонечко у сні, і то його бубубу пахне квітковим пилком. Цілую стрижений теплий м'ячик - і засинаю нарешті теж....
Вночі йду з туалету навшпиньки, по дорозі вже знову бачу сни. Тихееесенько лягаю на подушку, тихееесенько повертаюсь на бік... "Мня.." - підступно доноситься з другого кута подушки. "Чшшш" - відповідаю в сні. "Мнямня..." - не заспокоюється Сергійчик, і впевнено: "Мням-ням-ням-ням-ням". Ах ти, колобок-колобок... тягну його до себе чи то за руку, чи то за ногу, скомочилось, присмокталось... тепло так з ним і той запах дитячого сну...
Зранку так само тихо намагаюсь вийти на кухню, але хитрющий колобок вже біжить за мною з заплющеними очима і виставленими вперед липкими лапками. Примотую за спину, спиною відчуваю то тепло солодке. Він робить мені бубубу і тягне за волосся.
Колобок-колобок!!! А я ж тебе!