легко бути чарівником...

Нарешті позасинали. Як же тяжко вдавати, що спиш, щоб і діти теж заснули *разом* з тобою. Очі злипаються, але спати ще не можна! Сьогодні ж особлива ніч. Ніч, коли ходить Миколай. Ніч, коли стаються дива.
Ну хто ж не любить подарунків? Я чекала свята Миколая цілий рік, навіть вже зовсім дорослою. Ми з чоловіком теж звикли запихати один одному під подушки приємні сюрпризи (але мандарини під подушку запихати не рекомендую, з власного досвіду ) і якось напевно то свято завжди було моїм - дитячим. І тільки цього року я вперше "співпрацювала" з Миколаєм, створюючи казку для своїх малят. І відкрила для себе, що дарувати подарунки - НАСТІЛЬКИ більш захоплююче, ніж отримувати.
Весь вечір Дмитрик зосереджено співав "Ой хто, хто Миколая любить...", а Сергійчик слухав його з відкритим слинявим ротиком і тільки рухав бровками типу "ех, і я би зараз заспівав, але все ж не так круто..". Діти повірили, що Миколай існує, і тепер діло - за нами.
"Все, вставай, вони заснули!" Кохання мого життя вже бачило третій сон, коли я його розбудила. І ми навшпиньки йдемо на кухню і розкладаємо в кульочки іграшки, мандарини, цукерки і шоколадки. Собі шоколадок теж накупили - і собі кульочки теж складаємо. Тихесенько поклали то все біля ліжок - і спати. В кімнаті темно і пахне святом. І ми чекаємо - не дочекаємось ранку, бо наш подарунок від Миколая - найцінніший...

Бо що може бути цінніше, ніж оте захоплення, з яким Дмитрик роздивляється іграшковий літачок? Ніж та лоскотна цікавість, з якою Сергійчик шарудить своїм кульочком? Раз - і він вже заліз в кульочок, два - і він вже їсть мандаринку зі шкіркою... нема часу для замилування
І кудись ділось все моє марнославство, яке, напевно, бажало би якоїсь подяки за подарунки. Я радію, що сталось диво і вже й сама щиро вірю, що іграшки матеріалізувались в кімнаті посеред ночі. Дмитро аналізує вміст пакунків, забирає цукерки з Сергійчикового, кажучи, що "йому і так не можна", - і розпихає по своїх кишенях. Їжачок тим часом вже бззззз - возить Дмитрикову машинку.
В мене вперше в житті таке класне свято Миколая. Подумати тільки, наступного року Дмитрик вже сам напише міні-листа до Миколая друкованими літерами (цьогоріч спромігся лише на МИК) А коли сьогодні в церкві моє пухнасте диво приймало причастя, я раптом зрозуміла, що Їжачочочок - це ж мій подарунок! Минулого року я ще не могла його поцьомати, а тепер - скільки завгодно.
Щось не витримаю я і без Дмитрика до 16.00, тож зараз поп'ю кави з непристойною кількістю шоколаду - і піду заберу його з садочка. Хай бавляться, а я буду тішитись.

Легко бути чарівником
Поряд з крихітним їжаком малюком.

З.І. Нещодавно Дмитрик каже: Юля - на букву Ю, Тато - на букву Т, Дмитрик - на букву Д, а Сергійчик - на букву Ї