МояМояМоя Мурашечка :)

Здається, вона була в мене завжди. Може, тому, що я її з перших днів міцно примотала до себе слінгом - і вона продовжувала бути зі мною, хоч вже і народилась...
9 днів її ніяк не звали, і з тижня віку мене то трохи напрягало. Коханий каже: Оксана, Тетяна. Дмитрик - Соломія. Але Соломією хочуть назвати донечку наші добрі друзі, які очікують дівченяточко в цьому місяці. Крім того, ну не Соломія вона - та і все.
Щось таке як "Віра, Надія, Любов" прийшло майже одразу, але більше як концепт. А вже у 8 днів вона якось так надовго відкрила сині-сині малюсінькі оченята з крииихітними закрученими війками - і подивилась на мене уважно. "Віруся" - тихенько покликала я. Бровки порухались на оксамитовому мякому чоленьку, яке тільки в новонароджених буває. Ротик зібрався в цяточку зосереджену. Сергійко стоїть поряд - перепитує: "Авуся?" (в нього все - на "а", а сам він - "Агійко" ) Маліпуська сопе тихенько, щось напружено думає - і від напруженого думання засинає. Але мені вже зрозуміло, що доця - Вірочка, мамина квіточка, солодка принцеса.
"принцеса їжачого королівства" - сказав наш таточко. Він взагалі любить сказати щось таке типу "ті дрібні діти - якісь незрозумілі, от після 2 років - цікаві, а так.. що з ними робити?" Але вчора взяв Вірусю поцьомати, коли прийшов з роботи, а вона посміхнулась таткові неповторною крихітною посмішкою Мурашки - і татко ледь не застрибав з дрібосею в руках і почав засипати її ніжними словами і поцілунками.
А правда все ж, що дівчинку любиш по-іншому. Хлопчик - він колобок-колобок, ахТиСрулькоСолодке. Схопиш, сильно стиснеш в обіймах, часом хочеться за дупу немовлячу куснути Сергійкові часто кажу: "Хто там лазить поблизу? Зараз дупцю як вгризу!"
А дівчинка... вона... навіть і слів не підбереш одразу. Ніжна така. Пір'їночка. Квіточка. Росиночка. Перлиночка. Мурашечка Її поцьомати хочеться так ніжно-ніжно. І обійняти легесенько, акуратненько. Така тендітна, що аж дихання перехоплює, коли беру на руки. Прямо невагома, наче саме лише тепло в руках тримаєш. А Віруся вже мене впізнає, усміхнеться, помахає радісно лапками солодкими.
Звикала я казати "вона", "маленька" - десь тижні з два. А зараз вже розумію, відчуваю ,повністю насолоджуюсь тим, що я - мама ще і дівчинки. Що у мене є моя, така мояМояМоя Мурашка. Пишу - і сльози на очі навертаються, і молоко текти починає. Як же я люблю своїх дріболястиків!