По ту сторону лампи. 2010

сидячі у глядацькому залі, я злегка тремтіла чи то від холоду, чи то від хвилювання. Чи то від того, що надто яскравим було світло великої лампи, спрямованої на сцену... чи то від всього разом... Червоні сходи - три сходинки, вкриті килимком. Хоч би за той килимок не зачепитись, а то сміху буде. Номер чотирнадцять... номер пятнадцять... перерва на 10 хвилин.
Тільки б не зустрітись поглядом, тільки б не зустрітись... Так, ти вже дивився на мене, тепер моя черга. Мені складніше, бо треба озиратись. Добре, не буду дивитись цього разу. Дура, не відволікайся. 15.30. Чорт, невже більша половина цього дня, якого я так чекала, вже позаду? Так швидко? Запах старих шкіряних меблів, атмосфера шкільного актового залу, затертий затишок. Здається, що моє бідолашне і наскрізь дурне серце стрибає не всередині, а стало червоним маленьким мячиком і шалено носиться по приміщенню: підлога-стеля, підлога-стеля.
номер сімнадцять... номер вісімнадцять... от лажа, це ж я! Сходинки з килимком. Одна-друга-третя. Трибуна. Лампа в обличчя. Доброго дня, шановні глядачі!
По ту сторону лампи залу зазвичай майже не видно. А мені чомусь було видно кожну рисочку на обличчі кожного глядача. Зір зі 100 процентів зріс на 120 від напруги. Тільки б не зустрітись поглядом, не витримаю цього. Жінка в третьому ряді скривилась, і я щасливо вп'ялась очима в її знуджене обличчя. Подумки поставила собі мету: розвеселити цю даму, хоч трішечки. Ну давай же, посміхайся, життя прекрасне! Мій голос у мікрофоні був схожий на шелест листя. Погляд зісковзнув з незадоволеної пані, і перейшов на очманіло-невиспане обличчя її сусіда, який витріщився на мої груди. Ага, бейджика він роздивляється, аякжеж Його погляд додав мені впевненості, і, зустрівшись з ним очі в очі, я відчула, що все ще можу змусити мужчину втратити голову - і це, безумовно, плюс... Та боковий зір ніяк не хотів лишити тебе в спокої, і весь цей час, всі 3 хвилини 50 секунд здавалось, що у шлунку лежить гостра бурулька.
Дякую за увагу. Повний почуття власної гідності уклін, сходинки: третя-друга-перша. Демонстрація власних ніг як останнього аргумента на користь... чого? Хтозна. Головне - це не буває зайвим...
Номер девятнадцять... номер двадцять... лампа вимкнулась. Кольори стали справжніми, наче настав час казати правду. "Наче" - бо хто ж її тобі скаже? Хіба напишу колись, коли це вже точно не матиме значення.
Добре, що лампа не здатна просвітити наскрізь. Яке ж я брехло.