Подорожі з тодлерами: як не довбанутися

Мені більше подобається українська версія слова "тодлер" - "чалапун" (побачила десь на мамогрупах у фейсбуці), тобто - дитина до 2-3 років, що навчилась ходити (і різко розівчилась сидіти).

Так от - як подорожувати зі своїми тодлерами-чалапунами-ходунцями-топчиками, і не довбанутися у всіх сенсах. Тобто - щоб і ваш тодлер не довбанувся головою-рукою-ногою (а в поїздах-літаках-автомобілях і так далі це ризик №1), і ви з вашим чоловіком, мамою, подругою (чи, не приведи боже, самі) - не довбанулися, не посивіли і не почали асоціювати слово "мандри" з нервовим тіком і остеохондрозом, два в одному.

То як?! НІЯК!

Ви бачили, що я постила на Інстаграм? Типу, як Віка чинно переглядає пресу в кріслі, або мирно дивиться мультики з іншою дівчинкою? Це все брехня для преси! Це все тривало кількадесят чудових райських хвилин Дворічну премилу Каволінку Віка намагалась погладити (вийшло подряпати) і обійняти (вийшло - ущипнути), від чого обоє були не в захваті, а розгрібати це все батькам Вдома у нас пішов інтенсив на навчання більш вдалим обіймашкам і цьомкам, але це вже вдома.

І хоча фотка мирної Віки в кріслі поїзда навіть потрапила на секунду в сюжет ТСН по хештешу #безвіз в інстаграм, це все оптична ілюзія!

Ха-ха, налякала?) Ну ладно – насправді не все аж так жахливо, і хто по-справжньому любить мандрувати (або кому справді дуже треба) переживе ще й не таке. Але відразу кажу – навіть недалеку поїздку з малюком (і не лише тодлером) краще підготувати, тому що це для вас нові враження там і якісь емоції, а для дитини – це все те ж саме: всюди пхаюсь, всюди лізу, все пробую, всіх зачіпаю, а якщо щось не так (хоч щооооось!) – верещу, а якщо просто нудно – пхинькаю, а якщо закінчилось печиво – валяюсь по підлозі, а якщо інтернет пропав – пищу ультразвуком, а ще намагаюсь видертись з автокрісла, розбити ілюмінатори, видертись на полицю для багажу, одним словом, БОЖЕ, Я ТЕПЕР НЕ ДУЖЕ ТО Й ЛЮБЛЮ ПОДОРОЖУВАТИ!!! Я це написала привселюдно, ось такий камінгаут, капець, я нудна мама-затворниця, як же я сподівалась, що зі мною такого не буде ніколи (і як же я все ж таки люблю подорожувати).

І звичайно – колись Віка підросте, і я подорожуватиму з нею, і все буде супер, але поки вона той цілий чалапун, я обираю НЕ подорожувати далі, ніж за годину-дві їзди. І зараз я поясню чому у всіх фарбах (думаю, батьки, які вже пробувати подорожувати з дітьми, тільки гірко покивають в монітор, а які не пробували – подумають: “Ну але то зануда, як тобі не пощастило з дитиною, то хоч інших не лякай!”). Так от – найгірше, що мені якраз в цьому плані пощастило з дитиною; Віка не капризна, досить спокійна, дуже комунікабельна, нічого і нікого не боїться, їсть що завгодно і де завгодно, і має в анамнезі мультик-залипатор аж на цілих 1 годину і 15 хвилин (батьки, погодьтеся, що це суперскіл – для форс-мажорів). Ще вона не лякається людних місць, не виривається з візка чи автокрісла, ну і взагалі, така собі середня по чемності нормальна дитина.

І коли вона була бейбі-віку, я страхітливо пишалась (хе-хе), якккк ж нам чудесно подорожувати з Вікуном, і навіть планувала всілякі тріпи Європами і морями, як тільки вона підросте, і ще там щось. І ми таки їздили з нею – хай недалеко, але регулярно, за кілометрів 100 до бабусі, в Трускавець, на Буковель, в зоопарк, на озеро, і на шашлики, і на весілля, і вона вела себе, як молода богиня і вселяла нам оманливі надії.

Але оце от вона у нас ПІШЛА, розходилась-розбігалась, і ми такі залізли з нею в Інтерсіті, і давай. І такі ще самовдоволені обоє з чоловіком сидимо, дістали Вікіні печива (запорука спокою на хвилин 15-20 в буденних умовах), ютуб-канал Чу-Чу ТіВі напоготові. Такі типу продумані – взяли павербанк, щоб телефон не розрядився, але не завантажили мультик, а понадіялись на вайфай (ха-ха!) чи на біду на 3G (який 3G в роумінгу?!! – хотілось кричати мені самій собі і хапати себе за бари і трясти в повітрі, як це роблять у фільмах з персонажами, що дуже, дуже проштрафились).

А навпроти ще сидів хлопчик років 10 – думаю, клас, будуть собі бавитись (бавитись, як виявилось, тодлери в принципі не вміють, це можливо лише дуже в короткотривалій перспективі; вони “вміють” щоб їх бавили (в цьому принципова різниця!) – і далеко не всі інші діти готові аж страшне бавити вашу дитину (хоча – бувають рідкісні винятки, згадуючи які, в мене на очі накочуються сльози розчулення і віри в людство).

Так от – Віці було пофіг на печиво, на мультики, на хлопчика, інтернету половину часу не було взагалі, їй хотілося бігати між рядами, грюкати в двері між вагонами, залицятися до всіх підряд пасажирів (що я, як мама, не дуже чомусь-то вітаю – і навіть не тому, що не всі люблять чужих дітей, а тому, що це просто якось, ну небезпечно, чи що? Чи я параноїк?). І весь той час її доводилось або носити на руках, вигадуючи тисячі причин “а дивитися” і “а що це таке”. Або бігати за нею по вагонах (що травматично для всіх, а оскільки в тому поїзді був ще й митний контроль, то не якийсь період і просто заборонено).

Можна навіть записати певний алгортим: крик – біганина – плач – інші пасажири – пхинькання – обливання водою – біганина – 5 секунд спокою якимось чудом – ниття – біганина – плач – кінець!!! Ура!

Ну гаразд. Не все так страшно (я просто поки що під враженнями). Подорожі з малими дітьми можуть принести і купу радості – головне, пережити саме добирання. Тому що поїзди, літаки і автомобілі – це закриті приміщення, де бажано сидіти спокійно, ну а діти до трьох років такого просто не вміють.

Даю кілька адекватних порад з власного досвіду, які можуть трохи полегшити (але не зробити чудовими, на жаль, це – ні) процес добирання з точки А в точку Б:

- В поїзді беріть місце для дитини. Хоча згідно українського законодавства, здається, до 7 років це не обов’язково, краще – взяти. А якщо мова іде про купе, то може, й ціле купе. Так, це дорожче, але, гайз! Без цього резервного місця буде важче – звісно, ваш Містер чи Місіс Кіпіш не сидітиме там як сеньйор Помідор, але саме на ньому лежатиме гора іграшок, печива і книжечок. А вони можуть бути вирішальними! А ще кльово – взяти місця 2+1, не поряд. Ви з чоловіком змогли б чергуватися – хтось відпочиває, хтось розважає дитину, іноді це справді рятує!

- Маєте перевірений мультик-пісеньку-сюжет? Закачайте!!! ГуглДрайв, ДропБокс (може, у вас є свої варіанти – поділіться?) – у поміч; без цього можна здуріти. А на швидкості інтернет капризніший за випускницю

- Печиво-палички-сухарики та інші некорисні на щодень продукти – маст бі. Мені завжди крається серце, коли я “заспокоюю” дитину таким чином, але краще вдома вигадати щось цікавіше і здоровіше, а от в дорозі, коли вам ітиме пара з вух, це буде саме те менше зло (яке врятує).

- Одягайте дитину “як на стадіон” – ніяких платтячок-колготочок-костюмчиків. Ну тут не треба довго пояснювати, чому; вони валятимуться по лавках-кріслах і підлогах. Пхатимуться у найбрудніші закапелки, на ходу обливатимуться соками і обмазуватимуться крихтами… Коротше, панкуватимуть, як зможуть. І ви маєте бути до цього готовими

- Ніколи, ні за яких умов не їдьте самі з дитиною, ну хіба що дуже-дуже треба! Або подорож дуже коротка. Може бути всяке, і краще, щоб був хтось, хто з дитиною, і хтось, хто в адекваті

- В автомобілях – важливо! Не годуйте дитину як мінімум годину до подорожі, у нас вже було 2 випадки емм… неприємностей, з повною зміною одягу і пранням автокрісла. І це при тому, що Віка часто їздить автомобілем від самого народження. Це був шок для всіх.

- І ще! Для автомобіля – не поскупіться купити за 200-300 грн підвісний органайзер (такий типу ззаду крісла водія чіпляється), дуже класна штука, потім сфоткаю наш і додам фотку; це щоб не тримвати планшет чи телефон в руках, а зручно засунути в поліетиленову кишеню (враховуючи пункт №6 – саме важливо, що в поліетиленову – ну і там всілякі пляшечки-печива-іграшки на ходу мати під рукою.

- Носите слінг? Беріть слінг! Годуєте грудьми? Годуйте! Робіть все, щоб дитина була при вас і спокійною – повірте, важливіше не те, як на вас “дивитимуться” пасажири, а те, як почуватиметься ваш малюк (і ви теж)

Загалом, пам’ятайте – подорожувати з малою дитиною, це в більшості випадків потреба, а не задоволення Тому – якщо ви ще не маєте дітей – подорожуйте побільше!!! А якщо вже вам дуже-дуже захотілось (як ото нам), поки діти маленькі, до 2-3 років, то все ж таки – краще беріть їх з собою, а не лишайте з навіть найріднішими! Маленькі діти дуже важко переносять розлуку з батьками, і жодна мандрівка не варта сліз ваших малюків

Ну і… Цей пост більше жартівливий, ніж тру дарк сайд сторіс Гарних всім подорожей! Любіть своїх діток