Роздуми вголос...

Published by олюся_зі_львова in the blog Блог олюся_зі_львова. Перегляди: 2373

Давно нічого не писала, а останнім часом в голові стільки всього, і в основному буденного... хочеться залишити тут ці роздуми вголос.
Підростає наша Марічка, вже за кілька днів їй буде півтора рочку, так швидко час летить, а ніби нещодавно принесли її з пологового будинку додому. Росте, як маленький грибочок, не по днях, а по годинах, дивиться на світ цікавими великими сіро-карими оченятами, притишиться - і знову мамі купа роботи :) Закінчилися зимові свята, старші пішли в садок, школу і їй в хаті нудно, а надворі довго не погуляєш- холодно і слизько. Але зате ввечері вдома весело :)
Вчора зловила себе на думці, що вже хочу на роботу, так, я терпіти не можу ті бухгалтерські папери, платіжки, підбиття місяця, але сидіння вдома, щоденні справи вже тиснуть на голову, та і матеріально було б легше... Але, поки що мусимо потерпіти так, як є. Я по свому характеру не звикла на когось розраховувати, якщо я можу це зробити, то нікого просити не буду,так само і з різними соціальними допомогами, я не люблю збирати ту купу довідок і стояти в чергах за "подачками" в соцзабезі, але коли дивлюся на своїх дітей, які потребують не тільки моєї любові, підтримки, а й нового (тобто більшого) одягу, речей для школи, іграшок... зціплюю зуби і збираю ті довідки, бо на одну зарплату прожити сім"ї з 6 чоловік нелегко. І ось на ці пів-року ми будемо без державної підтримки (не буду вдаватися в подробиці)... як вижити?
Я нічого не хочу від держави, але в мене до тих, хто при владі є купа запитань. Чому ніяк не зміниться та бюрократична система з чергами під кабінетами і купою довідок? (вони тільки в рекламі гарно говорять, а в реалі черг не поменшало) Чому наші хлопці мерзнуть на станціях без їжі, бо хтось про них забув? І при цьому як їм спиться, закриваючи очі на те, що ті жінки, які лишилися без чоловіків, пенсіонери, багатодітні мами не можуть місяцями оформити якісь пільги, а іноді рахують копійки, бо порівняно з нашими цінами, ті допомоги- то крапля в морі? Чому я маю бігати і кланятися завідуючій в садочку, щоб взяли мою дитину (чи вона таке велике цабе? а як не піду, то не факт, що потрапимо в яслі)? Чому наша державна медицина загниває, так рідко можна знайти толкового лікаря, який справді допоможе тобі чи твоїйдитині, не намагаючись нажитися?
То болить не тільки мене, думаю, таких як я в країні не одна сотня... Скажу чесно (знаю, що полетять тапки, але це вже моє тверде рішення), я більше не хочу народжувати, я хочу все, що можу віддати своїм чотирьом діткам, виростити їх, щоб вони цінували одне одного і те, що в них є, дати їм по можливості освіту, свою підтримку і любов, щоб вони любили свою державу, працювали для неї, але дуже хочеться, щоб вони жили краще, щоб нарешті відчули якісь зміни (вони поки що діти, вони не дуже задумуються про багато речей, і хочеться, щоб вони і не задумувались, щоб ми, дорослі не перекладали на них ці дорослі проблеми), щоб вони просто росли і мали дитинство :)
Боже, допоможи мені прийняти те, що я не можу змінити і змінити те, що я в силі змінити!
gamma, Ольоля, sirudenka та 16 іншим подобається це.
  • Sera
  • Ligymunka
  • nibysh
  • Kandya
  • олюся_зі_львова
  • Supernatural
  • Supernatural
You need to be logged in to comment