Вуцики-Вуцики

Ми в сім'ї постійно обзиваємось Моя мама казала, що нам треба час від часу зазирати в документи один одного, щоб не забути, кого як звати.
Дмитрик в нас за своє життя вже і Дми, і Хльо (скорочено від "хльопсі"), і Бджіль, і Птак (він так казав "птах", і то було прикольно). Про те, що Сергійка "як тільки вже не обзивають" ((с)arina), знає вже весь форум. Ї, Їжачок, Їжакоптер... Сюня, Сюндрик... а тепер він - Агійко, бо ж сам себе так називає.
А Принцеса Їжачого Королівства без імені пробула 8 днів, зате ім'я отримала вже одразу із цілим хвостом солодких прізвиськ. Сергійко намагався сказати "Віруся", але в нього получалось щось типу "Авуця" і "Вуця". "Вуця" мені дуже сподобалось, так воно підходило до того вже досить круглого клубочка. І до того, як вона рухалась так липко-по-немовлячому. А потім вона стала ще кругліша. І коли від дупці до коліна утворилось аж 4 складки, то якось саме сказалось "Вуцик, доцік". І Вуцик мені посміхнувся.
"Вуцики-Вуцики, Вуцики-малюсики" - і аж розпливається в очах від сліз щастя мій круглий комочок. Ляжу на спину, підніму її над собою на витягнутих руках - і Вуцики сміються, пускаючи слинки. А круасанисті ніжки труться одна до одної, зачіпляючись крихітними стопочками так, як це тільки у немовляточок буває
Або вона спить, а я вже не можу дочекатись її пробудження - і кажу у вушко: "Вірусик - мурах". Щойно скажу - молоко тече ріками (так, це таємне лактаційне замовляння!). Правда, часом Мурах не прокидається у відповідь, а лише всміхається типу "знаю-знаю" - і тоді молочні ріки дістаються іншому охочому
а ще можна лягти коло Вуцика і вдати, що я сплю. Вона полежить-полежить - і перевернеться на круглий животик, і почне мене мацати лапками солодкими. А коли засмокче мою щоку найсолодшим поцілуночком, то я вже не втримаюсь і схоплю її і чисто по-дурному запищу: "Вуцики-Вуцики..."
кажучи по правді, двоє таких дрібних дітей, як мої Сергійко і Віруся - це фізично нелегко. І перший час я ледве давала собі раду. Та все ж не можу, язик не повернеться сказати, що Вірусічка - моя остання дитина. я точно хочу ще колись відчути немовлятко, подивитись в смішні очка і понюхати беззубий ротик Звісно, що років за 10, не раніше. Але ще до внуків Хочу ще одне - точно, своє, таке, щоб можна було необмежено довго носити і цьомати.
а ще я хочу похрестити якихось малявок. Ще не маю похресників, а мрію про них з 16 років. коли один чудовий друг жартома сказав, що "В тебе свої дітки раніше будуть, ніж похресники", мені не повірилось. Бо я вже влаштовувалась тоді волонтером в дім малятка, щоб бути поближче до дітей... отака ненормальна.
Загалом, я - фанатка дрібних грудничків.