Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. [​IMG]



    Більше постів - у мене на українському мамаблозі www.sunnybunnysblog.com Заходьте, в нас все по-справжньому! Або тут Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    lesja.f, podolyanochka, iracaryk та 5 іншим подобається це.
  2. [​IMG] * насправді, не важко мати нікого, і тим більше не “важче” – цей заголовок спеціально для того, аби вам захотілося зайти і прочитати цей пост. Але одна думка в мене з’явилася у цей тематичний “донечковий” день, цікаво почути ваші на цю тему?
    25 квітня маємо День Донечки.



    Більше постів - у мене на українському мамаблозі www.sunnybunnysblog.com Заходьте, в нас все по-справжньому!
    SovaBa, Chekay та shemely подобається це.
  3. [​IMG]
    Дорогі мамуськи! Повірте – у вас ще буде тисячу і одна можливість одягнути вашу дитину так круто і стильно, що Вікторія Бекхем з Ольгою Фреймут неврвово гризтимуть нігті І хоча якою може бути спокуса зробити зі своєї дитини наймоднішого хлопця чи дівчину на районі зупиніться!

    Поки дитина не ходить (чи хоча б сама не стоїть) – всі оці мімімішні платтячка і костюмчики, які так круто виглядають на фотках і манекенах, принесуть вам лише море додаткових незручностей Кажу вам, як мама, яка нарядила свою дитину в першу сукню у неповних три місяці. Сфоткала, прогулялась туди-сюди, зняла і усвідомила: для “дорічок” все, крім бодіків-футболок-штанців та інших зручностей, перетворюється на зім’ятий, мокруватий, закочений-перекручений шмат незрозуміло чого приблизно за двадцять хвилин


    Більше постів - у мене на блозі www.sunnybunnysblog.com

    Заходьте, в нас все по-справжньому!
    Zaychenya, Online та Ripka подобається це.
  4. [​IMG]
    "Я виринаю, аби вдихнути повітря, і щоразу вдихаю все менше, і все більше ковтаю води; я ніяк не можу дати собі раду, і як тільки якась хвиля раптом виносить мене на поверхню, і я можу не лише відчайдушно гребти, а й помилуватись сяючою поверхнею води чи заходом сонця, мимо пропливає якась гігантська баржа (це я так метафорично описую свої свіжі “новинки” – як те моє запалення легенів, нежданна-негадана криза 2 (3?!) років чи поламане зчеплення, щоб йому добре було)… Так от, ця холера накочує звідкись збоку, і не лише наново топить мене, і ще й надовго оглушує ревом “мотору”, і все, я вже знову ледве вигрібаю"



    Український мамаблог - Блог Сонячного Зайчика - заходьте до нас, у нас все по-чесному!
    Ripka, PERIWINKLE, Online та 6 іншим подобається це.
  5. [​IMG]


    БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
    Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    На сайті Блог Сонячного Зайчика
    Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos
    Козенятко та Dominika подобається це.
  6. [​IMG]

    БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
    Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    На сайті Блог Сонячного Зайчика
    Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos
  7. [​IMG] “Чи змінилося щось у моєму житті з народженням дитини? Та взагалі нічого, все як було, так і є. Все те саме…”

    Чули колись таке? І я не чула. Народження дитини – це надто значна і наріжна подія, щоб не перевенути батьківський світ догори ногами. І не має значення, у 20 ви народили, чи у 35, планованою була дитина чи “кіндер-сюрпризом”, готувалися до її приходу чи поклалися чисто на долю і везіння


    БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
    Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    На сайті Блог Сонячного Зайчика
    Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos

    Прокоментуйте першим
    Shapokliak та Malvochka подобається це.
  8. [​IMG]
    Мені, як і кожній мамі в декреті, дуже бракує змін. А ще того класного, очищеного, заспокоєного стану, який привозиш із мандрів: коли знайомишся з новими містами, країнами, людьми; твій світ більшає, кругозір ширшає, “тутешні” проблеми відразу здаються не такими значимими, і дихати якось легше… Ех, як я люблю подорожувати!



    БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
    Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    На сайті Блог Сонячного Зайчика
    Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos
    podolyanochka, SoloGalka та Vinnytska подобається це.
  9. [​IMG]
    Це буде меланхолічний пост, яких іноді серед всієї цієї моєї “боротьби з вітряками” за вільне від стереотипів мамівство, так бракує
    ..Інколи мені сумно, що догляд за дитиною такий виснажливий для більшості мам. Часом у мене “пробігає” підозра – а може, то тільки я така слабачка, і мені часто буває важко? А у всі інших он – повний дитячих усмішок інстаграм, кекси в мультиварці, білі столики в дитячій… А, стоп, у мене теж ці всі кекси і інстаграми. І я розумію, що всі ми, мами, плюс-мінус одинакові. І найважче у нашій діяльності – постійна концентрація уваги, куди тим кодерам, чесно-чесно!


    БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
    Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    На сайті Блог Сонячного Зайчика
    Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos
    Zaychenya, Kvitneva, Meriroma та 6 іншим подобається це.
  10. [​IMG]
    Дівчата, у знову у нас трохи гаряченька тема. Ми тут весь час мама-мама, бути мамою святе діло, мама-завжди-всюди-і-назавжди, але у всьому цьому “нестримному мамівстві” є один момент.

    Момент, коли бути мамою, взагалі-то, строго заборонено, бо дуже шкідливо.

    А на фоні всіх мамських гормонів, щоденних клопотів і круглодобового піклування, потрапити у цю пастку дуже, дуже легко. Я – про те, що часто на фоні цього всього ми забуваємось, і перетворюємо власного чоловіка на свою якусь другу-третю-п’яту дитину. Він, може, спершу пручається, може, не відразу врубується у цю нову тему, але ваша мамість така невблаганна і категорична, що у вашого мена просто може не бути виходу.



    Фоловте на Фейсбуці: Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика
    Tempernice, Sunichka та khorosha подобається це.
  11. [​IMG]

    Ну в сенсі - замахалась. Коротше, я - понити. Не як жінка, не як особистість, не як донька і не як дружина. Понити як мама. Не подумайте, що я така зануда, просто я умудрилась хворіти у розпал літа, а хворіти мамі - протипоказано. Особливо влітку! So...

    tinkaKris, Jusi, Brigitta та 5 іншим подобається це.
  12. [​IMG] Перший рік життя дитини – це як армія, яку ти пройшов, і молодець. В тебе сила і звання, і ти згадуєш ті часи як чарівну бувальщину, і всі марш-кидки, стройові і підйоми о 5 ранку здаються вже не такими складними, а навіть трохи романтичними

    І ти така, залізною рукою заколисуєш дитину спати, перед тим заспокоївши сталевою груддю, і залізобетонно, зі спокоєм і впевненістю, робиш собі ве-е-елику чашку кави (ти вже знаєш, що тобі можна!) – береш ве-е-елику шоколадку (і це теж можна, да) – вирубуєш телефони з порадниками-запитальниками-бабусями, і така вриваєшся в групу “Батьківство”, на форум “Дівочих посиденьок” чи і взагалі в “Людоньки порадьте”… Читаєш, і плачеш від щастя – бо знаєш відповідь на всі-і-і запитання, куди тому Комаровському. Ти ведеш себе навіть трохи поблажливо: ти і оком не моргнеш, читають чиєсь розпачливе “Малий впав з дивану, ТЕРМІНОВО!!! Що робити?”.

    Bella Donna, Kroshka Enot, Dgaga та 10 іншим подобається це.

  13. [​IMG][​IMG]
    Мамівство – це ідеальна сфера для ілюстрацій на тему “очікування-реальність”. Теорія і практика тут відрізняються разюче: діти – це саме те життя, яке не впорядкуєш в ніяких органайзерах, не обмежиш жодними лімітами і дедлайнами, і майже ніяк не вбережешся від форс-мажорів.

    І ти така: “Боже ти мій, я ж планувала, що вона з’їсть свою першу цукерку не раніше трьох років! Буде дружити зі всіма дітьми наших друзів! У два роки знатиме всі столиці Північної Азїі! Звертатиметься до мене “мамуся!” Засинатиме під пісеньки з проектора! Потроїть вагу до року! Гратиметься “Ноївим Ковчегом!” Любитиме воду! Їздитиме з нами по всьому світу!”. А насправді це все не більше, ніж ваші власні фантазії.

    Ні, ви, звісно, мріяли бути Мамою З Великої букви: ви купу всього дізналися, прочитали, обдумали і напланували. Але дитина – дитина-то ваша зовсім не збиралась ставати Дитиною З Великої Букви.

    crissola, lewandiwkowa, Lathorien та 8 іншим подобається це.
    1. [​IMG] Я рідко сама себе за щось хвалю (більше навпаки, за все підряд критикую) - але раз у нас сьогодні День Батька... Так от - якби можна було дати самій собі дзвінке "п'ять" і сказати: "Отут ти - молодець! Ріспект, Даша! П'ять балів! У твоїх дітей (ну ладно, поки що - у твоєї дитини) кльовий тато."

      І молодець я не тому, що щось там дуже нааналізувала, вишукала і вимудрувала з пошуками чоловіка :) А що тоді-і-і, десять років тому, легковажною гультяйкою, зеленою і пустоголовою, я таки правильно вирозуміла собі, що туси-тусами, кохання-коханням і пристрасті-пристрастями... Але те, що він ще тоді любив дітей (я - не дуже ) і вмів з ними спілкуватися, десь там на фоні, "на майбутнє", поставило правильну "галочку": він! Саме він І я не помилилась :)

      Не буду вникати в деталі, перефразую Толстого: всі хороші татки хороші одинаково. Може, я і не молодець ніякий, мені просто пощастило, і хвалитись, в принципі, негарно... Але думаю, по-справжньому негарно хвалитись брендами, шмотками чи тачками, а хорошим чоловіком - можна, і навіть треба! Тому що таким чином формується і популяризується Образ Хорошого Тата, а з цим у нашому суспільстві несолодко :)

      У нас із ним, як і у всіх, все зовсім-зовсім не ідеально - часом ми сваримось, яку кашу давати дитині, довго і нудно виясняємо, яке купити автокрісло, і крізь зуби сичимо "тихішшше, мала спить!". Мовчу вже про якісь не "мамо-тато", а "жінко-чоловічі" розборки :) Але це - ми, а це - вони. Він і Вона. І чесно - це капець як важливо, бо у подружніх стосунках двоє добровільних учасників, а в стосунках дітей і батьків - тільки один. Інший там - скоріше суб'єкт, який мало на що може повпливати. Тому я й така щаслива, що у них все кльово (принаймні, поки що) - з цим їх обох і вітаю :)

      Давайте спочатку - Тато. З цим словом у більшості людей асоціюються безкінечні проблеми: у когось його не було, в когось він був не дуже, а в когось - взагалі капець; комусь пощастило - і тато у них був те, що треба, але таких мало.

      А якщо копнути глибше (тобто, проаналізувати, чиї тати не прото були турботливими і уважними, плюс достойно забезпечували родину, плюс любили свою дружину) - а ще й займались вихованням своїм дітей не як бог пошле, а вдумливо і акуратно. І зуміли передати синами гідні поведінкові моделі чоловіків, а донькам - впевненість у своїй силі, як жінки... То взагалі все плачевно.

      "Та що ти починаєш, ще й у такий день!" - скажете мені ви, - "Та хто взагалі ідеальний?!" І будете праві - точно, ніхто, і дійсно, що це я зі своїми дитячими комплексами і образами тут... Але про поганих татів треба говорити. Так само, як про поганих мам - і про поганих людей в цілому. Бо там де розмови - там і зміни, а останні потрібні всім.

      Цікаво, що популярний зараз, трохи іронічний образ "bad mama" народився у кривавих муках жіночого мамського перфекціонізму. А от "bad daddy" ніколи ні з чого не еволюціонував. "Поганим татом" бути взагалі-то нормасік. І його ніхто поганим навіть не назве [ну бо у всьому, як відомо, винна жінка, яка такого собі сама вибрала, і не виховувала чоловіка, і сама йому дозволяє весь цей пофігізм, і так далі, і бла-бла. Але ж насправді все не так]

      На жаль (чи на щастя - бо все можна змінити) - чоловік-інфантил лікується, правда, таки батогом, а не пряником. Інколи не лікується, але тоді гляньте цьому в очі, і сама собі зізнайтеся, на що підписались.

      Поганий тато - це не той, хто покинув дітей. Поганий тато - це не той, що не забезпечує сім'ю. Не той, хто бухає, лупить маму і дітей, тиранічно пресує, психологічно давить чи там щось ще із розділу "Батьківство: Жахи". Все це - про жахливого тата. Це - точка екстремуму, і на татівській системі координат вже не 0, а суцільні капітальний мінус. Як так сталось, чому, хто допустив і що з цим робити - я не знаю, так само, як не знаю, що робити зі всілякими іншими жахливими явищами в цілому.

      Я хочу схаменути всіх (і себе теж): ДІВЧАТА! І хлопці. Погані тати - це також зло, з яким слід боротись (і найперше, самим же татам). І на відміну від "поганих мам" (які, в сучасному контексті, просто не фанатіють і не божеволіють у цьому фанатизмі від мама-статусу) - "поганий тато" є таким без жодних підтекстів та іроній

      Поганий тато - це той, хто дупля не ріже, в якому класі його діти, у що вони люблять гратись, що люблять їсти і звідки беруть ці свої машинки-одежинки-портфелі. Той, хто замість гуляти з дитиною, квасить пиво в гаражі. Той, хто залишається з малюком раз на рік і всерйоз вважає це геройством. Той, хто кричить з іншої кімнати: "Вєрааа, він плаче, що робити?!", і той, який сидить за столом у гостях, поки жінка аніматорить їх спільну дитину, як тільки може, фул тайм, нон-стоп, а що таке, "це ж мама".

      Поганим татом бути легко! Варто просто залишатись собою :) Собою-підлітком, зі своїми інтересами, які важливіші за все інше. І що в цій ситуації круто - поганим татом так же легко ПЕРЕСТАТИ БУТИ. І дуже просто стати ГАРНИМ батьком - так просто, що ви навіть не повірите. Може, це не про "героїзм", і не про партнерські пологи, і не про "вночі до дитини встає ВІН" - і взагалі, ні про що конкретне, вирване з контексту, одноразове чи єдине. Це - про все в комплексі.

      Якщо ви одного разу в гостях хлестали коньяк, а ваша жінка бігала за малими сама... Чи якщо ви якось вночі перебрались спати у вітальню, бо не витримали кольок малюка. Чи нагодували якоюсь алергічною хіматурою. Чи зробили ще якусь із тисяч помилок :) Це ще не значить, що на вашій татівській кар'єрі поставлений жирний хрест. Може, ви так домовились? Може, того разу "була черга жінки". Може, ви саме отак розподілили свої обов'язки. І це все супер!

      Головне тут - "домовились". Врахували. Поділились. Головне, що ви не "допомогли" мамі своїй дітей - а таки залишились її повноцінним партнером, і у вихованні дітей теж. Ви разом - і діти це відчувають. І не сприймають вас, як незрозумілий додаток до мами, що час від часу класно підкидає під саму стелю, "вчить бути пацаном" раз на рік і дозволяє їсти чіпси, поки мама не бачить (але ж по всіх серйозних питаннях до цього чувака ти не підійдеш, правда?). І не вважають, що "насправді мама рулить" - і вам же потім не доведеться психувати через власну незначимість у житті власних дітей. І не плакатиметесь потім друзям, що я "хіба що банкомат для них для всіх". Ну то треба було бути не лише банкоматом :) І таки бути значимим. Таки БУТИ.

      Молоді сім'ї, сучасні, щасливі, не зіпсовані совком і "лихими 90-ми" все частіше повертаються до цих природних, нормальних сімейних моделей. Я бачу це щодня - на вулицях все більше татів з візочками, на майданчиках тусять не одні мами з бабусями, і в дитячих відділах тати впевнено беруть потрібні памперси без зйомок полиць на вайбер :) І я навіть не хочу писати тут, що це круто - бо це не круто, це нормально, це - так і має бути.

      Має бути діалог у сім'ї, крім любові чи пристрасті, має бути дружба між татом і мамою: щоб всі питання вирішувались разом, а не "бо я сказав" чи "бо я сказала". Має бути розуміння, що сім'я (і діти) - це, чьортпабєрі! - спільний проект! Де всі мають хай не тотожні, але одинакові по важливості ролі! І де не "мама і діти + тато", а "мама + тато і діти". Де тато - одружуючись з мамою - розуміє, що друзі стають на другий план (в жінок чомусь це спрацьовує автоматичніше). І якщо стає батьком - то "скоренько допоможу їй з малими, хай відстане, а потім футбо-о-ол" не має права на існування. Це твої малі. І вони важливіші за всі футболи світу :)

      Одним словом, дорогі наші тати! Ми не просимо вас бути ідеальними - ми, мами, і самі не ідеальні. Ми просимо вас бути ТАТАМИ - брати участь у всьому, що стосується ваших дітей. І навіть якщо у вас якось... не виходить любити ваших дітей відразу, сходу... Бо, давайте будемо чесними, навіть у жінок не у всіх материнський інстинкт спрацьовує на повну, то що вже казати про чоловіків? А ще й тих, які поколіннями не бачили гідних прикладів? Так от... любов до дітей - це не погода, то вона є, то її нема; любов - це робота :) Виконуєте - і з'являються результати.

      Любіть своїх діток - і кожна спільна прогулянка, кожна тарілка власноруч звареної кашки, кожна разом прочитана казка на сон, навчить вас тої простої (і непростої водночас) любові. Подарує її вам! І ви будете значно щасливіші - бо потім, коли вам буде за шістдесят, побачите: найкрутішим мужиком буде той, з ким найбільше тусятьйого дорослі діти ;)))

      З Днем Тата, теперішні і майбутні Хороші Татки! Будьте щасливими :)

      Sunny Bunny's Blog :: Блог Сонячного Зайчика - ми на фейсбуці і Блог Сонячного Зайчика - на ВордПрес!
      Більше постів, інфо, відео, фото, приколів і серйозностей! Будьте з нами!
    lewandiwkowa, ksjuha, podolyanochka та 3 іншим подобається це.
  14. [​IMG] Мені більше подобається українська версія слова "тодлер" - "чалапун" (побачила десь на мамогрупах у фейсбуці), тобто - дитина до 2-3 років, що навчилась ходити (і різко розівчилась сидіти).

    Так от - як подорожувати зі своїми тодлерами-чалапунами-ходунцями-топчиками, і не довбанутися у всіх сенсах. Тобто - щоб і ваш тодлер не довбанувся головою-рукою-ногою (а в поїздах-літаках-автомобілях і так далі це ризик №1), і ви з вашим чоловіком, мамою, подругою (чи, не приведи боже, самі) - не довбанулися, не посивіли і не почали асоціювати слово "мандри" з нервовим тіком і остеохондрозом, два в одному.

    То як?! НІЯК!

    Ви бачили, що я постила на Інстаграм? Типу, як Віка чинно переглядає пресу в кріслі, або мирно дивиться мультики з іншою дівчинкою? Це все брехня для преси! Це все тривало кількадесят чудових райських хвилин :) Дворічну премилу Каволінку :) Віка намагалась погладити (вийшло подряпати) і обійняти (вийшло - ущипнути), від чого обоє були не в захваті, а розгрібати це все батькам :) Вдома у нас пішов інтенсив на навчання більш вдалим обіймашкам і цьомкам, але це вже вдома.

    І хоча фотка мирної Віки в кріслі поїзда навіть потрапила на секунду в сюжет ТСН по хештешу #безвіз в інстаграм, це все оптична ілюзія!

    Ха-ха, налякала?) Ну ладно – насправді не все аж так жахливо, і хто по-справжньому любить мандрувати (або кому справді дуже треба) переживе ще й не таке. Але відразу кажу – навіть недалеку поїздку з малюком (і не лише тодлером) краще підготувати, тому що це для вас нові враження там і якісь емоції, а для дитини – це все те ж саме: всюди пхаюсь, всюди лізу, все пробую, всіх зачіпаю, а якщо щось не так (хоч щооооось!) – верещу, а якщо просто нудно – пхинькаю, а якщо закінчилось печиво – валяюсь по підлозі, а якщо інтернет пропав – пищу ультразвуком, а ще намагаюсь видертись з автокрісла, розбити ілюмінатори, видертись на полицю для багажу, одним словом, БОЖЕ, Я ТЕПЕР НЕ ДУЖЕ ТО Й ЛЮБЛЮ ПОДОРОЖУВАТИ!!! Я це написала привселюдно, ось такий камінгаут, капець, я нудна мама-затворниця, як же я сподівалась, що зі мною такого не буде ніколи (і як же я все ж таки люблю подорожувати).

    І звичайно – колись Віка підросте, і я подорожуватиму з нею, і все буде супер, але поки вона той цілий чалапун, я обираю НЕ подорожувати далі, ніж за годину-дві їзди. І зараз я поясню чому у всіх фарбах (думаю, батьки, які вже пробувати подорожувати з дітьми, тільки гірко покивають в монітор, а які не пробували – подумають: “Ну але то зануда, як тобі не пощастило з дитиною, то хоч інших не лякай!”). Так от – найгірше, що мені якраз в цьому плані пощастило з дитиною; Віка не капризна, досить спокійна, дуже комунікабельна, нічого і нікого не боїться, їсть що завгодно і де завгодно, і має в анамнезі мультик-залипатор аж на цілих 1 годину і 15 хвилин (батьки, погодьтеся, що це суперскіл – для форс-мажорів). Ще вона не лякається людних місць, не виривається з візка чи автокрісла, ну і взагалі, така собі середня по чемності нормальна дитина.

    І коли вона була бейбі-віку, я страхітливо пишалась (хе-хе), якккк ж нам чудесно подорожувати з Вікуном, і навіть планувала всілякі тріпи Європами і морями, як тільки вона підросте, і ще там щось. І ми таки їздили з нею – хай недалеко, але регулярно, за кілометрів 100 до бабусі, в Трускавець, на Буковель, в зоопарк, на озеро, і на шашлики, і на весілля, і вона вела себе, як молода богиня і вселяла нам оманливі надії.

    Але оце от вона у нас ПІШЛА, розходилась-розбігалась, і ми такі залізли з нею в Інтерсіті, і давай. І такі ще самовдоволені обоє з чоловіком сидимо, дістали Вікіні печива (запорука спокою на хвилин 15-20 в буденних умовах), ютуб-канал Чу-Чу ТіВі напоготові. Такі типу продумані – взяли павербанк, щоб телефон не розрядився, але не завантажили мультик, а понадіялись на вайфай (ха-ха!) чи на біду на 3G (який 3G в роумінгу?!! – хотілось кричати мені самій собі і хапати себе за бари і трясти в повітрі, як це роблять у фільмах з персонажами, що дуже, дуже проштрафились).

    А навпроти ще сидів хлопчик років 10 – думаю, клас, будуть собі бавитись (бавитись, як виявилось, тодлери в принципі не вміють, це можливо лише дуже в короткотривалій перспективі; вони “вміють” щоб їх бавили (в цьому принципова різниця!) – і далеко не всі інші діти готові аж страшне бавити вашу дитину (хоча – бувають рідкісні винятки, згадуючи які, в мене на очі накочуються сльози розчулення і віри в людство).

    Так от – Віці було пофіг на печиво, на мультики, на хлопчика, інтернету половину часу не було взагалі, їй хотілося бігати між рядами, грюкати в двері між вагонами, залицятися до всіх підряд пасажирів (що я, як мама, не дуже чомусь-то вітаю – і навіть не тому, що не всі люблять чужих дітей, а тому, що це просто якось, ну небезпечно, чи що? Чи я параноїк?). І весь той час її доводилось або носити на руках, вигадуючи тисячі причин “а дивитися” і “а що це таке”. Або бігати за нею по вагонах (що травматично для всіх, а оскільки в тому поїзді був ще й митний контроль, то не якийсь період і просто заборонено).

    Можна навіть записати певний алгортим: крик – біганина – плач – інші пасажири – пхинькання – обливання водою – біганина – 5 секунд спокою якимось чудом – ниття – біганина – плач – кінець!!! Ура! :)))

    Ну гаразд. Не все так страшно (я просто поки що під враженнями). Подорожі з малими дітьми можуть принести і купу радості – головне, пережити саме добирання. Тому що поїзди, літаки і автомобілі – це закриті приміщення, де бажано сидіти спокійно, ну а діти до трьох років такого просто не вміють.

    Даю кілька адекватних порад з власного досвіду, які можуть трохи полегшити (але не зробити чудовими, на жаль, це – ні) процес добирання з точки А в точку Б:

    - В поїзді беріть місце для дитини. Хоча згідно українського законодавства, здається, до 7 років це не обов’язково, краще – взяти. А якщо мова іде про купе, то може, й ціле купе. Так, це дорожче, але, гайз! Без цього резервного місця буде важче – звісно, ваш Містер чи Місіс Кіпіш не сидітиме там як сеньйор Помідор, але саме на ньому лежатиме гора іграшок, печива і книжечок. А вони можуть бути вирішальними! А ще кльово – взяти місця 2+1, не поряд. Ви з чоловіком змогли б чергуватися – хтось відпочиває, хтось розважає дитину, іноді це справді рятує!

    - Маєте перевірений мультик-пісеньку-сюжет? Закачайте!!! ГуглДрайв, ДропБокс (може, у вас є свої варіанти – поділіться?) – у поміч; без цього можна здуріти. А на швидкості інтернет капризніший за випускницю

    - Печиво-палички-сухарики та інші некорисні на щодень продукти – маст бі. Мені завжди крається серце, коли я “заспокоюю” дитину таким чином, але краще вдома вигадати щось цікавіше і здоровіше, а от в дорозі, коли вам ітиме пара з вух, це буде саме те менше зло (яке врятує).

    - Одягайте дитину “як на стадіон” – ніяких платтячок-колготочок-костюмчиків. Ну тут не треба довго пояснювати, чому; вони валятимуться по лавках-кріслах і підлогах. Пхатимуться у найбрудніші закапелки, на ходу обливатимуться соками і обмазуватимуться крихтами… Коротше, панкуватимуть, як зможуть. І ви маєте бути до цього готовими

    - Ніколи, ні за яких умов не їдьте самі з дитиною, ну хіба що дуже-дуже треба! Або подорож дуже коротка. Може бути всяке, і краще, щоб був хтось, хто з дитиною, і хтось, хто в адекваті

    - В автомобілях – важливо! Не годуйте дитину як мінімум годину до подорожі, у нас вже було 2 випадки емм… неприємностей, з повною зміною одягу і пранням автокрісла. І це при тому, що Віка часто їздить автомобілем від самого народження. Це був шок для всіх.

    - І ще! Для автомобіля – не поскупіться купити за 200-300 грн підвісний органайзер (такий типу ззаду крісла водія чіпляється), дуже класна штука, потім сфоткаю наш і додам фотку; це щоб не тримвати планшет чи телефон в руках, а зручно засунути в поліетиленову кишеню (враховуючи пункт №6 – саме важливо, що в поліетиленову :haha: – ну і там всілякі пляшечки-печива-іграшки на ходу мати під рукою.

    - Носите слінг? Беріть слінг! Годуєте грудьми? Годуйте! Робіть все, щоб дитина була при вас і спокійною – повірте, важливіше не те, як на вас “дивитимуться” пасажири, а те, як почуватиметься ваш малюк (і ви теж)

    Загалом, пам’ятайте – подорожувати з малою дитиною, це в більшості випадків потреба, а не задоволення Тому – якщо ви ще не маєте дітей – подорожуйте побільше!!! А якщо вже вам дуже-дуже захотілось (як ото нам), поки діти маленькі, до 2-3 років, то все ж таки – краще беріть їх з собою, а не лишайте з навіть найріднішими! Маленькі діти дуже важко переносять розлуку з батьками, і жодна мандрівка не варта сліз ваших малюків

    Ну і… Цей пост більше жартівливий, ніж тру дарк сайд сторіс Гарних всім подорожей! Любіть своїх діток
    PERIWINKLE, Lathorien, SoloGalka та 2 іншим подобається це.