Як ви ставитеся до того, що любов вашої дитини намагаються купити? Наприклад, тато: доця їдемо зі мною я тобі подаруночок куплю. Бачу, що вона не хоче, капризує, вагається, але зрештою бажання подаруночка перемагає і вона збирається. Бабуся: сонечко, приїдеш до бабусі і я тобі куплю ... (тут щоразу щось конкретне).
Мала вчора зустріч з подругою. Можливо варто було її перенести. Бо після трьох недоспаних ночей була втомлена та без особливого ентузіазму. Але ми таки зустрілися. Звичайно, що мені в декреті нема що дуже розказувати. Та і я не з тих людей, що будуть розказувати про кожен крок своєї дитини. Здебільшого незаміжніх подругам це не цікаво. В них кар’єра, зустрічі і розмови на тему «10 кроків до успіху». Ради справедливості відзначу, що про мамське життя теж розмовляємо. Але таке враження, що навколо успішні бізнес-леді, які однією рукою займаються роботою, а другою бавлять дитину. І як тут не розвинути в собі комплекс неповноцінності, якщо сама ледь встигаєш переробити хатні справи. Та й загалом почуваєшся трохи дивною, бо як то в 11 місяців не залишаєш дитину довше ніж на 3 години. Так, ще рік тому в мене теж була кар’єра, кіно, театри і посиденьки з подругами цілими вечорами. А зараз моє життя складається з дитячих віршиків, казочок і пісеньок на зразок: танець маленьких каченят. В мене багато прибирання, прання і прасування тому що я дозволяю дитині повзати, розкидати, досліджувати, робити щось самій. Я не супер мама, щоб встигати приділяти увагу дитині, чоловіку, дому, двом котам, а по ночах писати наукові статті для міжнародних конференцій. Бо я банально втомлююся і хочу поспати, поїсти і побути в тиші, сама. Поки що в мене так. А як у вас?
Цей тиждень якийсь аномально теплий. Дивовижна осінь. Така, яку я шалено люблю. Злегка шуршить опале листя, теплий вітерець м’яко колише волосся, яскраве сонце ідеальної температури ніжно гріє і не обпікає. Ми гуляємо, насолоджуючись кожним днем. І досі очі тішать квіти на клумбах, які так гарно розрослися за літо. Троянди ще розпускаються! Хризантеми, чорнобривці, майори, жоржини цвітуть пухнастими яскравими квітами. А я вже мрію як буду облаштовувати клумби наступного року, що ще досадити, що куди перенести, від чого відмовитися. Якийсь стан абсолютного щастя. Хоча в такий час починаю згадувати своє дитинство, бабу з дідом, село. Ще не так давно вони були з нами, а тепер нема... Я так сумую за ними... І водночас тішуся, що вони ще так досить довго з нами були. Адже в багатьох моїх друзів бабусі і дідусі померли ще за часу навчання школі чи університеті. А мої були на моєму весіллі. Ці спогади приємно зігрівають в такі моменти смутку. Я мрію, щоб і в моєї красуні були теплі і радісні спогади про своє дитинство через багато років. Щоб вона росла в оточенні любові і миру, щоб була щасливою і життєрадісною. Щоб йшла по житті з такою щирою усмішкою як зараз. Вона справді чарівна маленька смішинка. Хоч бувають і напади серйозності. Як от вчора. Як ми не намагалися її смішити, вловити момент для фотографій так і не вийшло. Дуже вже серйозно пропалася в купі осіннього листя, не підіймаючи голови. Вивчала нове і незнайоме оточення. Треба частіше занотовувати приємні спогади, бо вони губляться за щоденною рутиною і зрештою нівелюються...
Вже кілька днів в повітрі пахне осінню. Свіжо і прохолодно вранці, швидше темніє ввечері. Сьогодні останній офіційний літній день. І від того щось сумно. Ну чому літо завжди так швидко пролітає?! Я не встигла ним насолодитися. Я не встигла відпочити, відновити свої життєві сили. Я не зробила і половини з того, що планувала. І дива у вигляді моря чи хоча би Карпат, не сталося... Хоча я люблю осінь. Завжди любила. Але не цього року. Чомусь цього року я зовсім її не хочу і не чекаю. Не хочу святкувати своє ДН, до якого залишається зовсім недовго. Не хочу нікого бачити... Може це якась криза "після 30-ти"... Може просто виснаження, бо дуже схудла, хоч і стараюся їсти багато. Може переосмислення свого життя... Вчора глянула на себе в дзеркало і зрозуміла, що вигляд залежить від настрою. Коли настрій гарний, то і вигляд на кілька років молодший, бо щаслива людина немов світиться з середини. А коли щось не так, коли сумно і щось "гризе", то і роки ніби додаються. Я розумію, що потрібно знайти щось , що допоможе "перезарядитися" на нову "щасливу" хвилю. Але поки що не виходить. Надто багато зовнішніх і внутрішніх конфліктів, які не дають розслабитися і насолоджуватися якимись дрібницями. Хоч життя і складається з дрібниць, мені таки час від часу потрібні якісь грандіозніші події, щоб почуватися щасливою. Поки що все. Іду за шоколадкою.
Сьогодні має бути гарний день. В нашої доні маленьке свято - 8 місяців. Аж не віриться, що то вже 8 місяців! Мені не віриться, що я вже 8 місяців як мама і ще трошки і доця буде казати "мама". Мугикання, мамакання вже якісь проскакують. Не віриться, що кімната закидана дитячими іграшками, і мене це не нервує. Не віриться, що малеча заслюнявила мій телефон, і я до цього цілком спокійно відношуся. І ще багато-багато всяких мамських радостей життя, маленьких успіхів, щоденних усмішок, обіймів мацьопих рученяток, солодких цьомчиків. А зараз доця розважає тата, поки мама тут пише. І тягає котів за хвости, а вони тихенько терплять, в надії, що зараз їм дістанеться трохи ласки.
Пройшло трошки більше як пів року моєї декретної відпустки і можна підбивати перші підсумки моїх очікувань і фактів. Очікування 1. В декреті придумаю собі заняття для душі, яке буде моєю додатковою роботою. Факт 1. Може ще рано підбивати факти по цьому пункту, але бачу, що нічого з того не вийде, бо і ті мої хоббі, що мала, почали мене дратувати, на інші часу немає. Очікування 2. Займуся домом, ремонтом. Факт 2. В плані ремонту: з втратою мого доходу, можливості ремонтів теж втрачені, а робити аби як я не хочу. В плані дому: прибирання, готування і т.д. виявилося, що моєї роботи зовсім не видно. І взагалі безлад ще більший ніж коли я працювала. Очікування 3. Займуся собою... Саморозвитком... Факт 3. Ну ви зрозуміли... яке там собою.
