- Урааа , от бачиш татку, зубна фея існує - з шаленими емоціями і пакетиком Несквіку в руках з самого ранку пригнала в наше ліжко донечка . Ввечері вона з любов"ю подарувала свого першого вирваного зуба братикові , щоб той заховав під подушку і отримав монетку від зубної феї . Так як монетки номіналом 1 гривня зараз трохи в дефіциті , то зубна фея мусіла якось дати собі раду і замінила їх смачним какао. Того ранку ми пили какао на чотирьох і уявляли як виглядає зубна фея і чи любить вона какао так само , як його любимо ми . А до ваших дітей вже приходила зубна фея ???
Перша таємнича вечеря несподівано для всіх нас перетворилася на сімейну традицію. Хто не знає , що таке таємнича вечеря ,читайте попередній пост в моєму блозі !!! Діти ввечері женуть на кухню, сервірують стіл , роблять на маленьких блюдечках тортики з печеньок і мандаринок , Михайлик запалює свічечку , вимикає світло і урочисто запрошує маму і тата на вечерю . Сьогодні розповіла дітям, що написала історію про їхню вечерю і багатьом людям вона сподобалася . - І вони захотіли собі зробити таємничу вечерю зі своїми дітками ? - запитала донечка - Не знаю ,можливо захотіли - відповідаю я - А ти можеш їх запитати і тоді будеш знати , добре ? - Добре, Софійка я їх запитаю і тоді тобі розповім Я роздумувала над тим , як дізнатися про те, чи ще хтось зробив таємничу вечерю і вирішила організувати флешмоб " Таємнича вечеря " Правила участі прості - організуй таємничу вечерю з чоловіком і своїми дітьми. Формат довільний, дрес-код домашній , обов"язкові атрибути свічечка , печенька ( чим хрумкіші тим веселіше і цікавіше ) Пам"ятайте, що ці хвилини безцінні , бо наповнені любов"ю найдорожчих для вас людей !!! Передай естафету 5 друзям і буде тобі щастя !!! Кожен з тих хто читає має нагоду подарувати радість собі і ще 5 родинам , то ласкаво прошу приєднюватися !!! Я перша , то передаю естафету дівчатам @nibysh, @SoloGalka, @cjomcjomka, @Rodionochka, @Akina Буду вдячна за коментарі , як все пройшло !!! Не забувайте на зворотній зв"язок чекає маленька допитлива дівчинка Софійка !!!
- Мамусю, а хочеш побачити моє видовище ? - з вогниками азарту в очах прибіг до мене мій синочок Того вечора тато навчив його самостійно запалювати сірником маленьку круглу свічечку таблетку . Ця подія була для нього дуже важливою ! Було вже пізно і я була втомлена ... Мені хотілося лише одного спатииии .... Але я знала, що якщо не піду, то маленьке серденько мого 6 річного сина буде відчувати біль .... Я зайшла до спальні , там було темно лиш дві свічечки як маячки світилися на підлозі . Очі мого сина сяяли сильніше, як ті свічки : - Мамусю, я сам запалив , ти уявляєш собі таке ? І я зовсім -зовсім не боявся . - Ого , це дуже круто , ти такий відважний , а хто тебе навчив ? - То татко, він мені показав і в мене відразу вийшло. А давай влаштуємо тут таємничу вечерю і запросимо Софійку і татка ? І не дочекавшись відповіді почав приносити з кухні табуретку ,тарілочку накладену печеньками -вушками та запрошувати гостей . Я закрила очі і мені хотілося голосно -голосно кричати, що треба спати, бо вже пізно ... уявила скільки кришок буде на підлозі після печенька -слойки....скільки часу триватиме таємнича вечеря .... Але я розуміла що криком все зіпсую ...... Зіпсую радість маленького хлопчика , якому сьогодні вдалося запалити перший в житті сірник і запросити найдорожчих на світі людей на першу таємничу вечерю .... А потім ми всі сиділи на підлозі , хрумали печенька і розмовляли про все і ні про що і то був момент дуже сильної любові , яку дарував нам наш маленький син .... Колись він виросте і стане дорослим ... Я прочитаю йому історію про хлопчика і таємничу вечерю і можливо ми всі зробимо ще одну таку і переживемо її по-інакшому ...
Радість присутня в кожному дні нашого життя . Тільки ми не завше її помічаємо .... Вчора я була дуже втомлена ... Малий висів на циці від ранку і я ледве вибралася на прогулянку аж над вечір ... Захотілося піти до церкви на вечірню Службу Божу попросити підтримки в Ісуса . На церковному подвір"ї лунав дзвінкий дівочий сміх, то кандидатки до монастиря щось жваво обговорювали поміж собою. Раптом затихли. Вони побачили немовля в возику . Я зупинилася , привіталася і познайомила їх з малим Маркіяном-Йосифом. Синочок поблимав маленькими оченятами і посміхнувся так солодко, як це вміють лише немовлята . Дівчатка знову розсміялися щиро і дзвінко . Їхній сміх наповнив моє серце радістю і відніс немов легкий вітерець мою втому далеко-далеко ... Радість є в кожному дні і вартує її відшукати. Якщо шукати наполегливо , то побачимо її в промінчику сонця, дзвінкому сміхові, запашній каві , краплинці дощу, посмішці дитини , поцілунку коханого чоловіка . Бажаю кожному з вас щодня віднаходити радість життя, тоді наше серце завжди буде з Богом .
Коли мама вбиває дитину в своєму лоні , то Господь плаче... Господь зробив їй найцінніший дарунок, а вона його не прийняла.... Вона боялася , що не вистачить грошей, сили, що покине чоловік, що вона не зробить кар"єри, що дім надто малий, щоб прийняти ще одну дитину, що не дасть дітям, які вже є освіти , будинку , машини .... Вона забула, що Господь , даруючи дитину завжди допоможе у всіх труднощах , а в найважчі дні понесе цілу родину в своїх обіймах .... Так було є і буде, бо Господь панує над своїм словом ! А ми маємо Йому довіряти, бо ми всі Божі діти. Кожного з нас Бог творив з великою любов"ю і не залишить нас самих по всі дні життя ... Господь плаче, а потім ангелики приносять йому вбиту дитину і він зцілює її своєю любов"ю , омиває своїми слізьми і несе в найкращий сад в раю. Сад , який має назву " Сад зранених дітей ".... Господь і Діва Марія стають їм батьками і діти ростуть там. Щодня дитина молиться за своїх батьків і цілу родину , в якій їй не знайщлося місця .... Вони щодня прилітають додому , щоб привітатися зі своїми батьками і щодня повертаються назад у свій небесний дім . Батьки несуть тягар вбитого життя щодня аж до того часу, коли прийдуть до Бога і скажуть йому : " Прости , бо я вбила -вбив найдорожче , що Ти послав мені ... " Тоді дитина приходить у їхні сни і мама та тато бачать частинку її небесного життя ..., а вона промовляє до них " Я люблю тебе і ми зустрінемося одного дня . Тоді я покажу тобі свій дім ..."
Любити - це носити немовля на руках, перемагаючи втому і бажання поспати.... Любити- це дарувати посмішку і дивитися в маленькі оченята , промовляючи : Я твоя мама , я мама , яку дарував тобі Господь ! Любити-це дарувати себе цілковито, нічого не очікуючи ! Любити- це бути ТУТ І ТЕПЕР Я люблю тебе Твоя мама
- Слава Ісусу Христу , Мамо шо діти робліт ? - дзвоню з самого рані , бо заскучила- м. -Йой , дай мені спокій з вашими дітьми ... Від рані носітсі по загороді з будиночком, бо вони переселяються .... Добре шо дідо то не видит, поїхав в гори по чорні ягоди . - Мамо, та добре шо зайняті ... - Та тобі добре казати , а я лиш сі віддихала від того шо Михайлик серпом косив травичку. Я серп вже дві неділі знайти не можу, а він десь найшов .... Та добре шо Ісус оберігав шо ні ножіньку ні рученьку собі не порізав .....Відов на друге літо без вас сюди не приїдут. Та то за день 300 разів Бабусю , а ми хочемо, а ми йдемо, а ми .... Та то не ті діти шо сєдут тихонько і бавлітсі , та то в кождому кутичку, в кождому кутичку . Якби то діти віросли в селі, то я би не переживала. А то міські діти , шо вни розуміют шо то таке сокєра, чи вила....чи гралі .. чи серп ... Та ніц вни не розуміют.... - Мамо, та ваші внукі не можут бути тихосенькими дітьми , бо вни вдалисі в дідуся і бабусю ... Ви самі мені з татом розказувала , що бабця з вами не вітримувала. А тато світочні штани за один день пірвав в мочєрах, бо ковзавсі на сраці.... - Та певно , я якби така була, як твої діти прохірна , то мама-небожка би зо мнов здуріла .... - Мамо ше трошка літа сі лишило і вже поїдут на цілий рік до Львова , то ше будете сумувати за ними і щоднини згадувати з татом " Миціток " ( Мицітко бабине - так лагідно мама називає внуків, коли говорит з ними по телєфону ... ) Поклавши трубку пригадую собі історії з маминого дитинства, які переповідалися з посмішкою на всіх гостинах . Як мама з колежанков грали в лапанки на горісі коло медпункту і мама впала з дерева та на пів днини оніміла зо страху і сили удару.... як мама з"їла шершня, який сів на хліб з смальцем , а вона його не вздріла бо ловила гав і маму ледве врятували ... як спускаласі з берези, як гатила плесо і таких ше мож написати ще 100 + 1 . Але внуки мают бути тихосенькі і чемнесенькі, як янголики.....
Автор Tatiana P. Papusheva Знаете, есть одна очень важная тема, которую я страшно боюсь обсуждать публично. Потому, что скорее всего, меня не поймут, или поймут не так. Я хочу поговорить о клинической депрессии - и сделать это в положительном ключе. Но я попробую. И специально оставлю это снаружи всех замков. Мне важно рассказать это как минимум, двум людям, которые сейчас, возможно, переживают нечто похожее. То, что вам нужно знать обо мне для понимания этого текста: уже пять лет я живу с тем, что в народе зовут ״депрессией״. И за это время в моей жизни появилось много разных новых аспектов, но оглядываясь назад я понимаю, что именно депрессия сделала меня счастливее, чем я была пять лет назад. Да, разумеется, у меня бывают кризисы, и до сих пор бывают ситуации, когда мне кажется, что я не справляюсь с жизнью. Но хорошего, однозначно, стало больше, несмотря на все пережитые потери. И вот об этом хорошем я и хочу вам рассказать. О депрессии, которая сделала меня сильнее. Вот что я поняла за пять лет жизни в этом уровне игры: - Мои ресурсы конечны, и никто не имеет права отнимать их у меня силой. Я не могу, да и не обязана держать ответственность за чувства родственников, друзей и знакомых кролика. У меня нет такого органа, чтобы это сделать. Нет на это сил. И никогда не было и не будет. И никто из тех, кто от меня что-то требует не в праве меня осуждать, когда я отказываю. - Мой отказ - вообще-то штука ценная. Примерно такая же ценная, как и моё согласие. - Мои ресурсы конечны. И если я не буду о них заботиться, и распоряжаться ими правильно, их совсем не станет. Поэтому есть база, о которой стоит позаботиться: прежде всего, это нужное количество сна, полезной еды, физической активности и творчества. И нет, это не те вещи, которые можно отложить, чтобы отдать свои силы и время кому-то другому. Это не полезно ни мне, ни окружающим, и снижает количество ресурса дружественно-родственной системы в целом. - Мои ресурсы конечны, но и потребности невелики. Для того, чтобы обеспечить описанной выше базе ресурс - ничего не жалко, но и требуется человеку на самом деле не так уж и много. И уж точно, для этого не требуется ничего, что можно силой или хитростью отнять у других. - У меня нет, и никогда не будет времени на токсичное общение, кроме тех случаев, когда я пытаюсь через это общение объяснить что-то самой себе. Это, к сожалению, не значит, что мне хватает времени и сил на всё нетоксичное общение, которому я могу, и хотела бы предаться. - Позитивное мышление - это не "всё будет хорошо, я проверяла". Позитивное мышление - это "Ночь темна и полна ужасов, мы - малы и беззащитны. Есть что-то, что мы можем сделать прямо сейчас? Да - хорошо. Нет - расслабились". И, разумеется, ответ "Можно пойти и поспать" в некоторые периоды является единственно верным. И он - из разряда "да-ответов". - Принципы - важны. Они - основа самоуважения и делают из тебя полноценную личность. Они помогают пережить самые темные дни. Они - то, что позволит тебе себя уважать, когда всё кончится. - Я не могу себе позволить сделок с дьяволом. Работать можно и нужно только с теми людьми, которые тебя радуют. Делать - только то, что не вызывает отторжения. Это вопрос выживания. - Деньги - ресурс приятный, но не самый критичный. Самый критичный ресурс - это хорошее самочувствие и то, что лично я называю "рабочее состояние" - период времени, когда и мозг и тело работают на полную катушку. Без денег прожить можно. Без рабочего состояния - нет. Иногда оно, правда, совсем исчезает. Но если начать себя восстанавливать - обязательно возвращается. - Ощущение собственного тела. Никогда до того, как со мною случилась депрессия, и какое-то время после, я не ощущала потребностей тела, не могла проверить собственный "заряд батареи". Никогда не чувствовала приближения мелтдауна и всегда падала в него внезапно. Не могла различить голод и усталость. Теперь, по большей части, могу. И это одна из самых больших ценностей на данный момент. - Мне никто ничего не должен. При этом, я знаю, за каждыми буковками в интернете, в каждой черепной коробке, идет своя война. И я помню об этом всегда. Еще я помню, что включаться в эти войны я не обязана. Но могу. - Я никому ничего не должна. Однажды, я несла на своих плечах весь мир, сломалась под его тяжестью и упала на дно существования. На этом дне я пролежала три месяца, а когда наконец смогла встать, обнаружила, что весь мир, когда-то возложенный на мои плечи семьей и обществом, а теперь разбросанный рядом по дну, прекрасно справляется и без меня - даже все колесики крутятся точно так же. Я облегченно вздохнула, и пошла заниматься тем, что мне действительно интересно. - Любовь - это прежде всего то, что не калечит. Если что-то калечит, это что угодно, но не любовь. Важно различать. И я теперь это умею. - Эмоциональным и материальным ресурсом нужно делиться, только если собственные базовые потребности обеспечены. Если нет - моя прямая обязанность сохранить его для себя. Но в случае, когда базовые потребности обеспечены - эмоциональным ресурсом делиться необходимо. Всё равно запасу он подлежит только когда вкладываешь его в других людей, и возвращается только в тех случаях, когда у соседа тоже нарастает жирок и избыток. Но чем больше "жирка" наращивают соседи, тем более счастлива родственно-дружественная система в целом. - Другие люди - это важно. Важно помнить, что их ресурсы тоже конечны. Что просить их помочь - можно. А вот требовать от них чего-то нельзя. Еще важно доносить до тех, с кем ты дружишь и работаешь, что силы у тебя могут закончится внезапно. И если у тебя есть договоренность, важно предупредить, что бывают обстоятельства, в которых ты уходишь в штопор. И позвонить и извиниться, если уже ушел, и кто-то пострадал. И никогда, слышите, никогда нельзя работать с людьми, которые считают что ваше состояние - это требование поблажек, необходимость особого статуса, или рычаг давления на вас или на них. - Самое, пожалуй, главное: я знаю, что у меня нет цели в жизни, и это абсолютно нормально. Зато у меня есть представления о том, как я хочу эту жизнь проживать каждый день. И с кем. И это тоже нормально - слышать свои желания и нести ответственность за их исполнение. Пожалуй, это всё, что я могу вспомнить сходу прямо сейчас. Будет здорово, если другие депрессивными подтянутся, вдруг, я еще не все пасхалки в этой игре собрала, и вы мне расскажите, какие там еще валяются.
Ідилія сі скінчила !!! Війна світів сі зачєла. На селі триває війна поколінь . Діти зачєли будувати будиночок , де будуть зберігати припаси для курочок . По всьому подвір"ю , стриху, літній кухні, гаражі і підвалі старанно відшуковують необхідні для будови матеріали . В цьому маршруті мають постіний супровід дідуся , якому та ідея не сподобаласі з самого почєтку . Кожна дошка, кожна частинка хатинки відвойовується колосальною наполегливістю дітей і дипломатичністю бабусі . Бабуся , як правдивий миротворець супроводжує будову час від часу пропонуючи дідусеві валер"янку для заспокоєння . Я себе підбадьорюю, що поки будова сі скінчит , то всі лишуться живими і неушкодженими. А будиночок не поміняє свого призначення зберігання припасів для курей. Бо якщо діти вирішать поселити туди курей , то їхні канікули можут сі скінчити набагато скорше ....
Розмовляю з синочком про те, як минув їхній день на канікулах у селі в бабусі . - Як твій день сьогодні синочку ? - Класно, матусю. Я з Софійкою робив перцеве печиво, як у книжці про Петсона . - А для кого ви робили перцеве печиво ? - Для Білосніжки . - А хто така Білосніжка ? - Це найкраща курочка, в якої сьогодні день народження . - А чого вона найкраща ? - Бо вона дуже красива у неї жовте пір"ячко і білі незакакані лапки. - А смакувало курочці ваше печиво ? - Так, смакувало , ще й другі курочки і кугутик прибігли і з"їли все печиво. Ми ще хотіли з Софійкою напекти , але бабуся каже, що вже досить, бо тому що курочок буде боліти животик . - Ого, то це був крутий день . А що ще ви робили ? - Бабуся читала нам книжнчку про пані Вишеньку аж два рази . Пані Вишенька дуже товста , навіть товстіша за нашу бабусю . Уявляю на хвильку , як такий комплімент мого синочка "втішив " бабусю , яка сидить поряд... Як добре є дітям на селі, то є цілком єнчий світ . Світ де можна святкувати день народження курочки і навіть на хвильку не сумніватися , що улюблений Петсон насправді існує !!!
Щодня зранку і ввечері розмовляю з донечкою та синочком, які поїхали до бабусі і дідуся троха на канікули . - Як пройшов твій день пташечко ? - Добре мамусю ! - Що ти сьогодні робила ? - Зранку ми нетерпляче стрибали біля фіртки , чекали дідуся з посилкою від мами і тата. Потім я з бабусею ліпила вареники . В Михайлика вийшов кращий вареник як у мене і дідусь мене втішав, бо я сильно-сильно плакала. А потім дідусь сів коло мене і навчив як ліпити ше кращий вареник ніж в Михайлика !!! В ці миті в моєму серці звучить пісенька, а з очей течуть сльози : " О мій тату, мій тату, як хотіла б я знову маленькою стати , Прихилитись на груди твої і сказати громи нестрашні вже мені..... У мене дуже добрий стосунок з татом. Попри те що тато холерик і все мав купу справ великих , малих та невідкладних він завжди мав час вислухати всі мої проблеми .... Моя мама працювала головним бухгалтером і не мала стільки часу для кожного з нас. З усіма своїми труднощами я найперше йшла до тата.... Тато навчив мене читати, орієнтуватися в лісі, збирати гриби, а ще давав здоровий тверезий підхід до життя . Він не читав мудрих книжок про виховання, бо в його серці вже була мудрість , закладена Богом .... Ніколи ні до чого не змушував, ніколи нічого не заставляв . Просто казав певні речі в певний момент , які я могла побачити очима і переварити головою . Коли біля нас заливали дорогу гарячим асфальтом і всі робітники були чорні в пилюці тато казав мені : - Не будеш сі добре вчити в школі, підеш на дорогу асфальт розрівнювати ... Коли я просилася на дискотеку в 13-15 років , тато казав : - В такий вік ше нема чого шастати по дискотеках . І на мої аргументи , що моїх однокласниць пускають до 23 год ночі тато говорив слова після котрих я розуміла , що всьо тема закрита : - Як хтось лізе в болото , то й тобі сі хоче ??? Коли відпускав мене на танці в 18 років чи з ночівлею до колежанки , то спокійно дивлячись в очі промовляв : - Принесеш в подолку , то бдеш сама давати ради . Бо тогди вже пізно Івасю до школи , хлопець схоче то сі буде женити, а не схоче, то бдеш сама з дитинов бідувати ..... І татові методи виховання були для мене мегаефективні ! Дякую Богові за найліпшого тата на світі , за кожен день його життя , за його мудрість, терпеливість і доброту !!! Моїм дітям неймовірно пощастило, бо мають найдобрішого і найкращого дідуся, в серці якого живе ЛЮБОВ !!!
Малеча поїхала на канікули до бабусі і дідуся . Сумую за ними неймовірно, але знаю, що це прекрасний час для них і для нашого подружжя. Діти мають багато свіжого повітря, простору , сад, город, надувний басейн, курочки, нового друга- песика Рекса . Щодня бачать мамині гори , як сонечко сідає за хмарки ...Природа, простір , кринична вода - це речі , які не є присутні щодня в міському житті, але дуже важливі для кожної людини. Сьогодні розмовляю з донечкою . - Мамусю, я більше в ліс по грибочки з дідусем не піду . - Чому пташечко ? - Бо , щоб знайти грибочок треба кружляти по цілому лісі у вальсі. І не лишень мені мамусю, всі люди кружляли у вальсі , шукаючи грибочки . А от чорні ягоди збирати просто, сів біля кущика і зриваєш в відеречко, То по ягоди я ще піду, бо дуже смачні !!! Мій мозок починає потрохи адаптовуватися до ранкової і вечірньої тиші в хаті . А сама чуюся, як щойно одружена і такий час є добрий для подружжя. Є нагода спокійно попити кави зранку розмовляючи про все і ні про що . Піти в кіно ввечері і йти пішки додому через усе місто, не думаючи про час . Смакувати морозиво, лизькаючи наче в дитинстві і реготатися на повну силу , згадуючи різні пригоди за час шлюбу... Дякую Богові щодня за те що батьки живі і за цей казковий дарунок - час для двох !!!
Коли Господь провадить мій день , то такий день завше неймовірний . Господь є завжди зі мною !!! Тільки я не щодня пам'ятаю віддати день життя найперше в Божі руки і попросити про Його провід !!! На фото я чуюся Принцесою в Палаці Потоцьких . Чуюся Принцесою якій старенький музикант грає на древньому роялі чарівні мелодії любові ... Це була прекрасна субота, яку я зі своім Коханим чоловіком провели удвох без дітей. Дякую Богові за такий романтичний дарунок для нашого подружжя . Такі дні наповнюють радістю і дуже зміцнюють стосунки !!!
Синочок ввечері : - Мамо, в мене в голові живуть СЕРДИТКИ - А чому ? - Бо я хотів велике лєго-ніндзяго таке, як у хлопців в садочку. А ти мені купила маленьке і мені це недовподоби, тому я серджуся .... Як там твоі СЕРДИТКИ ?- питаю наступного ранку синочка - Мамо, я кажу сердиткам, ВІДСТУПІТЬ від мене !!! Мама мені купить велике Лєго ніндзяго, а сердитки не відступають, лізуть і лізуть в мою голову...Уявляєш , мамо, аж за третім разом я іх прогнав !!! - Ого, ти дуже відважно боровся і переміг !!! Я просто вражена ! Ти великий молодець ! Коханий чоловік прочитав , що дуже важливо навчити дитину висловлювати те, що вона відчуває. Тобто проговорювати свої емоції. З того часу ми обоє питаємо дітей , що вони відчували чи відчувають в певних ситуаціях. Особливо, коли розповідають про те, як пройшов їхній день в садочку . При цьому вартує не вбивати в дитині негативних емоцій, а дати можливість пережити злість, агресію , щоб вона в майбутньому могла вміти ці емоції проконтролювати та дати собі раду. Для виливання злості є така файна штука , як подушка. В моменти агресії даємо в руки і кажемо , що вона може побити подушку і злість втече, то після 6-8 ударів злість вивітрюється і дитина заспокоюється . Немає універсального рецепту виховання дитини. Господь дав нам серце, щоб ми відчували і любили свою дитину та старалися в мудрий спосіб допомогти їй навчитися долати труднощі .
Джерелом сили для мене завше є Господь ! Він провадить мене день за днем і крок за кроком . Коли відчуваю , що рутина починає " засмоктувати " , йду до джерела на Високому Замку . Тут ступала нога Богородиці ... 30 листопада 1787 року о 12 год дня об"явилася людям Пречиста Діва Марія і подарувала це джерело . З того часу минуло цілу купу років...За часів радянської влади джерело забетоновували і намагалися всіма можливими способами зруйнувати, але вода пробивала бетон і помагала людям зберегти віру, що Господь є з ними ... В наш час медики і санстанція страшать людей, що вода з джерела є непридатною для пиття .... Сумніваюся, що хоча б один з них пробував ту воду на смак. Розумію, що людям далеким від віри важко зрозуміти, як в такому забрудненому місті може текти джерело чистої води ..... Для мене ця місцина є особливою. Коли я почала вчитися у Львові , то перше чого потребувала була чиста вода. Я виросла в селі і від самого народження пила чисту криничну воду. Хлорована вода з крану для мене стала катастрофою глобального масштабу. Магазинна вода в пластикових пляшках була ніяка ....Вода з джерела смакувала і подарувала багато неймовірних прогулянок та роздумів . А 7 квітня 2016 року моя мама купалася в джерелі і отримала від Бога зцілення від фарингіту, який лікарі марно намагалися полікувати протягом 6 місяців . Купатися в холоднющій воді , яка ломить кості - це довіряти Богові на всі 100 % і вірити в чудо. Вчора я ходила по воді , віддаючи в Божі руки шалений ритм життя . Повернулася , як завше заспокоєна і наповнена силою та відвагою йти вперед.
