я використала у назві слово "феншуй" не тому, що не розумію, що це лише китайська система, а тому. що в соціумі вже створився стереотип, раз феншуй значить про інтрер"єр Наш народ протягом тисячоліть виробив власний спосіб облаштування житла, власні обереги, власні засоби боротьби проти злих сил та принадження добра та добробуту у свою оселю. Кожен куток мав свої значення. відповідав певній стороні світу. а також властивим йому силам.плануючи інтер"єр наші пращурі враховували це і кожній речі відповідало своє місце, яке не змінювалося століттями. Я пом"ятаю облаштування світлиці свого дідуся. Протягом 30 років там нічого не змінювалося. І не тому, що це старі люди, адже коли я народилася їм було ледь за сорок. Зараз я можу пояснити чому саме там тридцять з гаком років ставляли воду. а в тому кутку розміщували фото або пізніше образи. Ми маємо свою. дуже гармонійну, підлаштовану під наш клімат та зовнішнє середовище систему як найкраще облаштувати свою оселю. Вже кілька років я досліджую це явище нашої культури, маю інтер"єр наближений до народного, і з радістю поділюся інформацією з тими кому цікаво.
Відповідь: Український "феншуй" Теж колись тим ціквилась Дивно було - лозоходи знайшли посеред старої хати таке місце, яке було фактично "найкраще" для життя, для будь-якої роботи. І подумали: чому ж там нічого не поставили люди..? Підняли голову і побачили гачок на стелі. Таки не дурні наші предки - там висіла колиска для немовляти.
Відповідь: Український "феншуй" Не знаю. Але місце було майже в центрі хати, там схрестилися лози Воно не залежить від сторін світу.
Відповідь: Український "феншуй" Світолад української оселі Зразу оговорю, що розглядаю питання з точки зору слов"янської міфології, адже народна культура формувалася на її основі. Цьому дослідженню передувала розмова із жінкою, що захоплюється феншуєм. Зустрівши мене на Хортиці із величезною колючкою акації, вона порадила поставити її в південній частині житла, щоб відганяти лихо. Я заперечила, що наш народ завжди поклонявся сонцю і захищатися від нього було б просто дивно. Похитнути китайські істини мені не вдалося, проте довелося замислитися, чи все, що приходить з чужих земель, корисно для нас. Культура народу залежить від землі, на якій він живе. Саме земля, її клімат, краєвиди, рослинний і тваринний світ, творить світогляд і вірування людини. Те, що є добром для одних, може обертатися великим лихом для інших. У пустелі основою життя є вода, на інших землях – вона несе смерть. Згадайте повінь, описану Довженком у „Зачарованій Десні”: за ніч вода піднялася до стріх. Худоба, зерно, майно – все кануло за водою. Предки наші були сонцепоклонниками, бо саме сонце проганяло зиму і пробуджувало все живе на землі. Тому двері в хату завжди дивилися на південь. Навіть при лінійному забудуванні вулиць, нав’язаному нам за радянських часів, по селах і до сьогодні двері, як голівки соняхів, повернені до сонця. А в давнину, коли вибір місця для оселі був магічним обрядом, великим таїнством, дворища стояли відособлено, безсистемно, пов’язуючись між собою стрічкою дороги, що вилася від хати до хати. Це давало змогу поставити будівлю та господарські споруди відповідно до сторін світу. Хата ділилася сіньми на дві половини: ліворуч розміщувалася комора, праворуч – світлиця. За народним світоглядом лівий бік виступає як жіноча сутність, потойбічний світ. Тому тут часто не робили вікон. Це царство Бога Велеса – Бога добробуту, торгівлі, до того ж Велес привозить човном із потойбіччя душі дітей, що мають народитися на світі. У коморі зберігалося найбільше багатство хлібороба – зерно. Тут же знаходився одяг, кожухи, чоботи, рушники: А в коморі сволок, на ньому рушничків сорок, біжіть, внесіть та боярів прикрасьте. У коморі проходила перша шлюбна ніч, вважалося, що це допоможе молодятам бути багатими і на добро, і на дітей. По праву руку від сіней розміщувалася житлова частинка – світлиця. Вже сама назва є символічною – світ лиця, місце, де знаходиться світлолике Сонце. Тут панує Дажбог – Бог світла, тепла, здоров’я, творець усього живого на землі. Праворуч від дверей, на південному заході, стояла діжа з водою, навпроти неї, на південному сході, на покутті, висіли образи. По ліву руку, на північному заході, знаходилася піч, за нею, на північному сході, висіла колиска та стояла хлібна діжа. Вікна розміщувалися на стінах, що виходили на схід і південь. На північній стіні був лише невеличкий отвір над піччю, який відкривався при нестачі в приміщені свіжого повітря.. ---------- Додано в 13:16 ---------- Попередній допис був написаний в 13:12 ---------- Подібне впорядкування житла зовсім не випадкове, воно відповідає денному та календарному сонячному циклу, а також життєвим періодам самої людини. Все перелічене вище є знаковим і має глибокий символічний зміст. Сонце народжується на північному сході. Тут стоїть діжа з хлібом. Саме про цю діжу говорить загадка: „Там за лісом, за пралісом, золота паляниця сходить.” Ліс-праліс – це потойбічний світ ночі, де сходить (як сходить тісто в діжі) золота паляниця – сонце. Новонароджене сонечко усвідомлюється немовлям, що спить у колисці в цьому ж таки кутку. Як немовля ще не ходить і не говорить, так і сонце ще не світить і не гріє. Його головне завдання – рости, як росте мала дитина. У народних віруваннях таке сонечко називали Колядою і вітали його народження колядками на зимове сонцестояння. До першого вікна, що знаходиться на східній стіні, сонце підростає, міцніє; і в хату зазирає вже підліток – вагома поміч батькам по господарству. Південно-східний куток (красний куток, покуття) відповідає весні, молодості, пізньому ранку. Сонце на цей час має найбільшу запліднюючу силу, воно розсіває зародки всього живого по білому світу подібно до хлібороба, що розсіває по полю жито-пшеницю. Саме тут знаходяться образи, які є провідниками Божої сили ув оселю. У міфології весняне сонце називається Ярилом. На його честь в день весняного сонцестояння пеклися паски і фарбувалися червоні крашанки - символи готового до запліднення чоловічого єства. Саме це свято, коли день ставав більшим за ніч називали Святим Великоднем. Цілий день через південні вікна сонце освітлювало та обігрівало оселю. В середині хати вікно обмазували червоною глиною, символічно позначаючи місце, де проходить сонце. Із зовнішнього боку його обводили синьою фарбою, що символізувала воду. Вода, вже справжня, знаходилася в діжці, в південно-західному кутку оселі. Підходячи до заходу, сонце ніби опускається в неї. Вода тут символізує річку, яка розділяє світ явний і потойбічний, чоловічий і жіночий. Це час, коли чоловік в розквіті сил знаходить собі пару в житті, поєднується із жінкою, щоб жити, як кажуть в народі: у купі. В день літнього сонцестояння справлялося весілля сонця і води – Купала і Морени. Велике вогняне колесо-сонце купали, спускаючи з гори в річку, єднаючи його таким чином з водою. Шлюб сонця і води – гарантував щедрий майбутній врожай, і , відповідно, добробут хлібороба. Пройшовши останнє південне вікно, сонце символічно занурюється в потойбічний світ, який, як пам’ятаємо, представлений в оселі коморою, де зберігається основне багатство сім’ї. Це час реалізації свого потенціалу. Всі здобутки молодості: знання, професія, досвід, здоров’я – починають працювати на добробут і розвиток людини. В коморі починається і протікає сексуальне життя подружжя. Вибір місця виправдовував себе як із символічного, так із практичного боку. Тут Велес гарантував плідність чоловіка і жінки та здорове сильне потомство, одночасно відокремленість комори дозволяла не вступати в конфлікт з високими моральними нормами, що були притаманні численній українській сім’ї. Північно-західний куток світлиці, де знаходилася піч, уособлював собою осінь. На осіннє сонцестояння щедре на тепло літнє сонце Купало стає Миробогом. У казках його образ можна зустріти під іменами дід Всевід, Білий Дід, де він зображується сивим довгобородим дідусем. Саме на початок осені приходиться народне свято Комина, під час якого жінки обрядово білили й прикрашали піч. Осіннє та вечірнє сонце хиляться до свого заходу – символічної смерті. Вони заходять у піч, яка символізує собою лоно матері-землі, де все живе народжується, і у якій все живе помирає. Тут спали дід з бабою – найстарші члени родини, які вже готуються перейти останню межу. Тут же спали малі діти, які лише починають жити на білому світі. Так смерть у народному світогляді виступає як своєрідна вагітність землі, завдяки якій все мертве відродиться для нового життя. Як залишки цього вірування у нас залишився звичай насипати горбик землі на могилі – саме він і позначає живіт вагітної жінки. Біля північної стіни знаходилися спальні місця. Зробивши повне коло, Сонце знову народжується на північному-сході – де знаходиться колиска з немовлям. Таким чином на наших землях постає віра у вічне життя, безсмертність душі, у її воскресіння – відродження
Відповідь: Український "феншуй" дуже цікаво. а можете щось таке написати про давні обряди вінчання, атрибутику і т.п. мене таке дуже цікавить дякую
Відповідь: Український "феншуй" Народні обереги Один із найдійовіших оберегів - це підкова. За формою вона нагадує чашу. Чаша може збирати, а може роздавати, так і підкова, залежно від місця і способу її прикріплення може виступати подателем благ, або ж вмістилищем цих благ. Якщо підкова вішається ріжками вниз над дверима – вона є уособленням Бога-Творця, чоловічої сутності Всесвіту, рушійною силою, що творить життя. Якщо від вас відвернулася удача, живете у постійних нестатках, ваші плани постійно рушаться, то підвішена таким чином підкова буде сприяти добробуту, принесе удачу, виливаючи Божу благодать на вашу оселю та на членів сім’ї, які проходять під нею. Цей образ чаші чи воріт, з яких ллється добро, дійшов до нас з прадавніх часів у казці про метелицю. Саме під підковообразними воротами дівчата отримували свій заробіток: хто золотий дощ, а хто смоляний. Якщо ж удача йде вам в руки, але ви не спроможні її використати на благо, а протринькуєте попусту, то підвішена таким чином підкова зробить ваше життя ще хаотичнішим. В такому випадку підкову треба вішати під дверима (якщо пам’ятаєте, пороги раніше робилися високими) або в нижній їх частині ріжками догори. Підвішена таким чином підкова символізує Матір-Землю, жіночу сутність Всесвіту, яка статичною силою, зберігає, виношує і народжує життя. Образ такої чаші дійшов до нас з трипільської культури де чотири жіночих статуетки піднімають чашу до гори, до Подателя Життя. Ці чотири жінки із чашею можна зустріти і в народному обряді випікання короваю – коровайниці підносять діжу до сволока, що позначає горішній, Божественний світ у хаті, проханням дати щасливе життя молодим. Хто не страждає перекосами у житті, може використовував обидві підкови : ту що дає блага, і ту що їх збирає. Це найгармонічніший варіант. Не обов’язково використовував справжню підкову. Це може бути малюнок на дверях, наприклад я зустрічала підковоподібні візерунки, вибиті цвяшками на дверях. Сюди ж підійдуть дугоподібні світильники, та все що можна знайти підковоподібного у наших магазинах. Тут найголовніше знати сутність цього символу, а вже її матеріальне втілення може змінюватися залежно від часів, в які живемо.
Відповідь: Український "феншуй" Ви робите великий наголос на суто язичницьких традиціях, тісно переплетених з традиціями християнства, проте забуваєте, що український народ тісно переплів ці традиції і пристосував до свого християнського світобачення, яке домінувало в житлах українських сімей вже понад тисячоліття. Звичай "комори" є дуже давнім і неоднозначним в суті свого трактування. Ще Федір Вовк писав про обряд комори як дуже неоднозначний і суперечливий з погляду християнських традицій, сповнений драматизмом і грубістю. На традиційному українському весіллі мали місце багато обрядів спрямованих на плідність та багатство молодої сім"ї, але комора далеко - не основний з них. Комара на українському весіллі мала дещо інше значення. Є дуже гарна праця Федора Вовка "Студії з української етнографії та антропології", де він достатньо детально і доступно описує українське весілля 18-19 ст.
Відповідь: Український "феншуй" dieSonne Свою релігійну позицію я пояснюю тут: http://posydenky.lvivport.com/showthread.php?p=651058#post651058 Хведір Вовк вже кілька років є для мене настільною книгою, але обговорювати весілля я в цій темі теж не буду Я не забуваю про існування двовір"я, але з позицій християнства не можливо пояснити символіку житла, бо вона формувалася не на його засадах. Навіть християнські храми будувалися за схемою давніх святилищ. Якщо комусь буде цікаво, я зроблю окремий допис і порівняю розташування знакових елементів у церкві і давньому святилищі. Звісно, що церквою було прийнято більшість народних вірувань і обрядів. і сьогодні зроблено безліч спроб обгрунтувати давні звичаї з позиції християнства. Наприклад оповідання, що перші писанки були зроблені матір"ю Христа. От тільки не пам"ятаю, щоб в Ізраїлі розводили курей і проводили обряди з яйцями. Та і писанки на нашій території використовували в обрядодійсві задовго до народження Христа. Але зрозуміти семантику обрядів з яйцями можливо лише з позиції української давньої культури, де вона виникла. а не за допомогою єврейської, де виникло християнство. Щоб зрозуміти знакову систему житла я використовую слов"янську міфологію, яка його породила. Що тут неправильного?
Відповідь: Український "феншуй" не плутайте двовір"я з обрядовим симбіозом. опис і порівняння кожен науковець інтерпретує по-своєму, залежно від фактажу яким оперує, і це загальновідомий факт, так звана суб"єктивна історична дійсність. До наших днів дійшло надто мало писемних джерел, які б тлумачили логіку розташування елементів у храмах чи у житлі, тому за винятком очевидних і безпосередніх, усі інші матимуть суто містичне значення суб"єктивізоване оповідачем. Це я вам як історик та етнолог кажу. Звичайно тема цікава, і можна собі понавигадувати містичних та уявних обрядів, надати їм символічного значення і вірити в них як в такі, що мають давнє історичне коріння, але повторюся ще раз неписемні джерела суб"єктивізують історичну дійсність, тому політ для фантазії дуже великий. Але от чи воно відповідало тій епосі про яку ми говоримо? Думаю що ні. підтвердження моїх слів знаходимо у ваших ж дописах.
Відповідь: Український "феншуй" dieSonne Давайте зараз заліземо в термінологію, в наукові особливості та ньюанси. А китайці хай тим часом насаджують нам свою культуру. Українці вже і так більше знають про фен-шуй ніж про власні здобутки у цій галузі. і витрачають купу грошей на китайські побрякушки, годуючи цілі села китайців. я не збираюся претендувати на істиність. Якщо вам є що сказати по темі як етнологу скажіть. Але так скажіть, щоб людині, яка це прочитає. схотілося зняти китайські дзвоники і повісити український рушник над дверима. А про все інше я із задоволенням поспілкуюся в приваті. Думаю, що нам буде що сказати цікавого один одному
Відповідь: Український "феншуй" Щось ви дуже злі на китайців, а це дуже поважний народ з глибокими традиціями. І слово "феншуй" ви використали їхнє... Хочеться нам того чи ні, але сучасне суспільство є мультикультурним, і приживаються самі "популярні" і "розкручені" традиції. Бо та тридиційність, про яку говорите ви, на дуже превеликий жаль, майже повністю занепала. Більшість традицій мають швидше декоративно-прикладний зміст, а не глибокий релігійний, так як то було колись. Інформація і знання про це, без сумніву цікаві, але в житті пересічної людини і в її побуті та культурі займають лише якийсь мізерний відсоток. Це прикро, але так є. Це як поїзд, який поїхав занадто швидко, і ви не встигли запам"ятати звідки вирушили і не знаєте куди прямуєте. Але так є в цілому світі. І такій культурі яка побутує у Китаї може протистояти лише сильна і загартована культура. Наша культура сильна і загартована, але її носії не мають імунітету для протистояння. Його треба гартувати на національному рівні, але потрібно чітко знати що ми хочемо і для чого воно нам треба. Трохи офтоп вийшов, але ви зачепили святі речі у рубриці про побут, тому мене трохи понесло. ---------- Додано в 23:00 ---------- Попередній допис був написаний в 22:35 ---------- а це до-речі, вина не китайців, що вони залізли в нашу культуру, а українців - що дали китайцям в неї залізти.
Відповідь: Український "феншуй" Я намагаюся зробити свій вклад, щоб моїх дівчата та їх діти могли жити в державі із сильною загартованою культурою. Я завжди рада конструктивній критиці. Але заявки, що то язичництво - то фе, ми не будемо це досліджувати і знать, і навіть просто слухати, мене шокують. Це прямий шлях до того, щоб чужинські культури відтісняли наші культурні надбання.
Відповідь: Український "феншуй" От в цьому дописі згідна з усім. Зауважте, я Вам ні разу не сказала "фе", бо дізнаватися нове, навіть про язичництво не проти.
Відповідь: Український "феншуй" Символічне значення вікна. Стіни хати ділять світ на цьогобічний і потойбічний, таким чином реалізовуючи ідею видимого і невидимого. Якщо людина знаходиться в хаті – то хата символічно є видимим світом, а все, що за її стінами – потойбічним. Якщо людина знаходиться на вулиці, то потойбічним світом для неї є хата. Отвори у стіні ніби стоять між світами. Через них символічно людина народжується (з’являється, коли заходить у двері ) і помирає ( виходить, переступаючи поріг). Звідси і вираз переступити межу – померти. Вікно символічно позначає вихід у потойбічний світ. Є згадки, що померлих виносили через вікно, або через пролом у стіні, щоб вони не могли повернутися з того світу через двері. На проводи через вікно перекидали кінець рушника і ставили кутю. таким чином запрошувалися предки до вечері. Якщо немовля народжувалося хворим, то його тричі передавили через вікно з рук в руки. Символічно це значило, що хвора дитина померла, здорова народилася. Існував обряд імянаречення, коли людина пролазила крізь вікно символічно помираючи, і поверталася назад – символічно воскресаючи уже під іншим ім’ям. Під вікнами співали свої ритуальні пісні колядники. Потойбічний світ зберігає в собі багатства світу. Мешканці оселі слухаючи хор отримували не просто побажання добробуту та здоров’я, а обіцянку, що вищі сили потурбуються про врожай. Коли колядникам через вікно (!) передавалися ласощі, то цією дією знову проводили символічний перехід багатства з невидимого світу у видимий. Адже для колядників світ вулиці є видимим, явним, світ помешкання, навпаки, потойбічним. Дівчата використовували вікно для того, щоб дізнатися свою долю: підслуховували під вікнами, сваряться господарі, чи ні. Почуте визначало стосунки у своїй родині. Вікном повитухи називали жіночі статеві органи, які готові до проходу дитини. Вікном називали ополонку, джерело, проталини на полях. Як бачимо, при вживанні слова вікно, всюди використовується опозиція двох світів. Дуже цікавим є символічне значення віконниці – дошки, якою закривали вікна. Це слово має спорідненість із словом ікона За законами укр.мови, перший відкритий склад має тенденцію до закриття. отець-вітець, очі-вічі, якщо використати це у випадку зі словом ікона то матимемо - вікона. Ікони прикривалися раніше, навіть сьогодні у бабусь можна зустріти іконостас прикритий тюлем. Так же прикриваємо ми і вікна. "грец. εіκόν" - ікона значить малюнок і походить від εоіха - (е)оі(й)ка - ОИКА - "бути схожим". А ось про походження слова ОИКА пишеться: "надійних відповідників немає". я припускаю, що перфект ОИКА походить від прасл. ОКО. Завдяки очам, людина отримує до 80 відсотків інформації про навколишнє , так і завдяки вікну, людина бачить зовнішній світ. Коли ми заплющуємо очі – то цією дією ніби відокремлюємо себе від зовнішнього світу і зосереджуємося на тому, що не доступно для сприйняття іншими людьми, опиняємося по той бік світу, розплющивши очі - відновлюємо зв’язок із навколишнім. Очі, як і вікно символічно відіграють роль проходу між світами, відокремлюють видиме і невидиме. В російській мові добре видно цей зв’язок: око – окно. Очі заплющуються за допомогою віка, повіки З етимологічно словника: віко - кришка скрині, діжки, домовини; повіка. Тобто віко – це те, що стоїть на межі видимого і невидимого, явного і потойбічного. Тут мабуть доречно згадати гоголівське: „Подымите мне веки”, де зв’язок між потойбічною істотою та людиною встановлюється за допомогою розплющених очей та контакту очі-в-очі. Отже, очі як і вікно – це прохід між цим світом і світом по той бік. Між тим і цим світом стоять віко та віконниця. У мене на батьківщині віконниці і досі розмальовують синьо – білими кольорами та таємничими знаками, у яких проглядаються писанкові символи – берегині, волові вічка та баранячі ріжки. Тобто віконниця – це розмальована символічними знаками дерев’яна дошка, яка використовувалася, окрім її побутового призначення, з метою захисту від ворожих сил. Що таке ікона – дошка з малюнком, де зображується релігійний символ, який використовують з метою захисту. Як видно за своїм символічним значенням віконниця та ікона досить близькі. Мабуть цим можна найповніше пояснити народний звичай вішати ікону над вікном. Вікно несе в собі жіночу символіку, тому його прикрашали рушниками із жіночими символами. (Пор. двері прикрашали чоловічим символом Деревом Роду).
