Колись мріяла писати новели...продовження

Published by Pistyokha in the blog Блог Pistyokha. Перегляди: 1237

Ще якась писанина з часів першого справжнього кохання

«Вона. Він. Істина.»
May 15th, 2008
Вона – шикарна брюнетка з шовковистим, хвилястим волоссям, привабливою зовнішністю, стрункими ногами, гладенькими, наче у немовляти, з легким природним макіяжем, завжди елегантна і завжди на високих підборах. Вона – горда, недоторкана, важкодоступна, вона завжди йде з високо піднятою головою, зверхньо позираючи на оточуючих. Вона критикує всіх і все, що впадає Їй в око, і ніхто ніколи не може заперечити, що Її критика несправедлива. Ви не думайте, хвалити Вона також уміє, але Її похвала – це влучна коротенька метафора, легкий кивок головою або ніжна посмішка, висловлена не устами, а Її прекрасними, великими блакитними очами. В цих очах затонуло вже не мало чоловічих та юнацьких сердець.
Вона полюбляє чистоту, смачну їжу у невеликих порціях, глянцеві журнали, дорогий брендовий одяг, відпустки двічі на рік на найкращих курортах, ароматні ванни і спа-процедури, машини Audi зі шкіряним салоном, келих рожевого вина в неділю ввечері та приємний масаж в кінці робочого дня. Вона не терпить котів, маленьких дітей, чоловіків-слюнтяїв, червоних гвоздик, прокурених приміщень, недоглянутих товстих жінок і російські версії світової класики.
І головне, Вона псує мені життя!!!
Так, Вона, зі всіма Її забаганками, смаками і судженнями, є моїм найбільшим ворогом… і чесно кажучи, найкращим другом, хоч ми і сваримося щохвилини.
Хто ж така я і чому не можу з Нею зжитися? Я звичайна мешканка давнього міста Лева, яка закінчує універ і не знає, що робити зі своїм життям. Філологічна спеціальність не відкриває широких перспектив на майбутнє. Робота вчителем з зарплатнею у 1200 гривень з кожним днем приваблює все менше, від думки про сидіння в офісі за комп’ютером з дев’ятої до шостої мозок перетворюється в розтоплену Нутеллу, а про висіння вдома на чиїйсь шиї навіть не йде мова. І от Вона, знаючи, як я переймаюся своїм становищем, постійно насміхається з мене, дражниться, критикує будь-які ідеї, сама ж не дає жодних порад. Здається, Вона не знає, що таке реальне життя з його реальними проблемами та з реальними людьми навколо. Вона живе у своєму ідеальному світі, де заробляє багато грошей, будучи власницею престижного, дорогого і достатньо популярного бутіка одягу, де кожен чоловік ладен на все лише заради одного вечора з нею, Вона не знає, що таке мати справжніх друзів, переживати за здоров’я близьких, Вона не знає, що таке кохання, вірність, прив’язаність до когось. Вона – вільна… повністю вільна. Інколи я дуже заздрю Її волі. Вона може будь-якої миті купити квиток на літак і помчати через океан на давно омріяний острів, бо Їй попросту захотілося поміняти картинку перед очами. А я… я сиджу з дешевим журналом Ліза за гривню сімдесят п’ять, розглядаю фотокартки Мальдів, Кіпру і Барселони і мрію хоча б у снах побувати там. Я живу з батьками у будинку, де мені виділили цілих 12 м¬², щодня їжджу в забиченому трамваї, підпрацьовую приватним репетиторством зі школярами і по вуха закохана у звичайного українського парубка… .
… Чого ж не напише людина у відчаї?! Вона навіть знайде в своєму тілі дві душі, дві протилежності, що постійно «дряпають одна одній лиця і обмінюються нецензурними словами». Але скажу відверто, нарешті настав час, коли відчуваєш повну гармонію в житті, коли ти – одне ціле, коли ніякі матеріальні достатки не мають значення, коли тобі просто добре. Можливо, Вона й насправді жила колись в мені, але з Його появою я стала сама собою. Немає вже цього роздвоєння. Він навчив мене цінувати життя таким, яким воно є, яким ми його створюємо. Для Нього я розквітла, для Нього почала посміхатися кожного дня. Він – моя найдорожча людина на світі.
Ви скажете банально… аякже, банально. Але думаю, не кожному вдається знайти справжнє кохання. Частенько люблю спостерігати за закоханими парами, як вони поводяться, як торкаються один одного, як цілуються, як звертаються один до одного. І знаєте, не завжди є щирі почуття. Безумовно є пристрасть, є сексуальний потяг, є палкі слова і поцілунки, дорогі подарунки, весілля і діти. Але інколи ці люди здаються мені абсолютно чужими. Вони не шукають поглядом один одного, вони можуть прожити один без одного день, тиждень, а то й місяць. Їхні стосунки, наче якась домовленість або просто обов’язковий елемент життя.
А в нас усе не так. Я не можу без Його тепла, Його обіймів, Його дотиків і голосу. Кожного вечора, лягаючи спати, цілую повітря, уявляючи, що Він поруч. Я знаю, Він ніколи мене не скривдить. Він завжди буде поруч, щоб не трапилося. Знову ж таки, ви скажете, я маленька, наївна дівчинка, яка ще замало часу провела в цьому світі, і нічого я не розумію. А знаєте, мені байдуже, що ви скажете. Головне, що ми з Ним будемо разом. Я вірю, що в нас справжнє кохання в його найдовершенішій формі. І воно врятує нас, воно допоможе нам пожити це життя так, щоб потім на Небесному Суді нам не було соромно і страшно.
Кохайте, жертвуйте собою заради інших, віддавайте себе во ім’я інших. Лише так ви зможете жити вічно. Тіло розкладеться, речі зламаються, згорять, зігниють, а те тепло, яке ви подаруєте іншим, назавжди залишиться в їхніх серцях, а з ним залишиться і вічна пам'ять про вас.
Jusi подобається це.
You need to be logged in to comment