Конфлікт дитини із вчителем

А ви на чиєму боці? Бо якщо дитини, то, певно, це ваш спільний конфлікт із вчителем. А от якщо на боці вчителя, то ця стаття не для вас. Вона (стаття) є відображенням мого особистого погляду на зіткнення "вчитель-дитина". А мої особисті переконання такі, що батьки поруч з дитиною завжди, щоб не трапилось.
Отже, у цій статті поговоримо, як сприймати конфлікт дитини із вчителем, якою мірою втручатись, чим все має закінчитись.
Пропоную почати з того, що конфлікт - він усюди конфлікт, хоч з вчителем, хоч з колегою по роботі. І ви особисто, на відміну від власної дитини, вже маєте досвід різних конфліктних ситуацій і навіть виробили якийсь звичний спосіб розв'язання для більшості з них.
Тому, в першу чергу, відчуйте себе на місці дитини — як це перший конфлікт із дорослим, швидше за все, авторитетним до того ж? Уявіть, що ваша дитина зараз відчуває — страх, тривогу, розгубленість, відчай? Цей крок у розв'язанні конфлікту дуже важливий. Адже одна справа боятися мишу перед собою на підлозі і вирішувати, чи лізти на стіл вже чи ще почекати, а друга справа — дивитись на мишу за шклом і вирішувати, як її позбутися. Можливо, відчувши переживання дитини, ви приймете рішення змінювати школу, а не почнете дитину вмовляти, що це чудовий педагог, після якого усі поступають без проблем до гімназії.
Отже, перший крок ви зробили і йдете далі, бо виявилось, що дитина не така й налякана. Просто їй регулярно занижують оцінки або не питають, або принижують перед класом. Тобто “не любить” вчителька вашого розумника. Питання тепер до вас. Чи дитина хоче, щоб ви втручались? Вона хоче вашої допомоги? У цьому пункті я покладаюсь не тільки на ваші вуха, але й на батьківську спостережливість та інтуіцію. Що я маю на увазі? Не кожна 12-річна дитина, для прикладу, визнає перед батьками, що їй потрібна допомога. Або вона може переживати, що ви ще більше зіпсуєте ситуацію. І для цього навіть не потрібний власний негативний досвід, достатньо негативного досвіду друга. І тільки ваше чуття допоможе розгледіти-розчути, чи часом ваш нащадок не приховує глибоку потребу відчути себе захищеним у складній життєвій ситуації. Чому приховує? Тому що ще вчора він казав, що дуже дорослий і крутий. І як сьогодні можна визнати, що Марія Іванівна змушує його вигадувати 1000 і 1 причину не йти до школи?
А якщо дитина ніяк не хоче вашого втручання, а ви самі не можете змиритись із несправедливістю? Що тоді? Попереджаю, моя відповідь вам може не сподобатись. Почніть працювати над собою — вчіться стримувати власні бажання та відокремлювати життя дитини від власного життя. Знаю, що дуже важко, неймовірно важко часом, але це наша батьківська праця — виховувати себе, щоб не заважати їм (дітям) розвиватись, ставати особистостями. Спробую пояснити, чому важливо лишати дитину “в спокої”. Зовсім не тому, щоб знала, що життя — важке і несправедливе. А для того, щоб отримала цінний досвід, той, який “соломка, підстелена на майбутнє”. Якщо ж ви втрутитесь (“сама домовлюсь”), цінність досвіду суттєво впаде. Його формулювання буде приблизно таким - “якщо комусь я не подобаюсь, батьки все вирішать, сам я ні на що не впливаю”.
Так що ж тепер, якщо “сказали” не втручатись, зовсім нічого не робити, тільки спостерігати? Ні, не зовсім. Ваша роль - бути завжди поруч - підказати, поділитись власним досвідом, пошкодувати чи посміятись разом. Ви маєте унікальну можливість навчити дитину аналізувати конфлікт та обирати спосіб розв'язання. Ви також власним прикладом навчите її, як до цієї та подібних ситуацій ставитись. Як бачите, є де батьківську занепокоєність реалізувати.
А що ж робити з конфліктом із вчителем, коли дитина таки хоче нашого втручання? Вертаємось до того, що конфлікт із вчителем — це не рідкісний вид конфлікту, а звичайний конфлікт. І якщо ви налаштовані його вирішити, вам не обійтись без класичних способів:
підготуватись до розмови, визначивши для себе, на які поступки ви згодитесь і на що точно ніколи не підете;
вислухати усі претензії вчителя (точку зору опонента);
повторити декілька фраз вчителя для того, щоб він відчув, що ви його зрозуміли - “Так, важко вести урок, коли усі шумлять”;
зміцнити відчуття вашого розуміння вчителя висловлюванням типу “я думаю, вас дуже дратує, коли Петро розмовляє з сусідом по парті під час уроку”;
коротко висловити свою точку зору (без звинувачень та без емоцій). “Я думаю, що Петро хоче бути дуже крутим в очах друзів, і це такий невдалий спосіб він обрав»;
запропонувати разом знайти спосіб розв'язати конфлікт - “Маріє Іванівно, як на вашу думу, краще зробити? Можливо пересадити? Чи поговорити після уроків із ним? Чи домовитись із класом, хто в який день відповідає за тишу на уроці?”
взначити разом часові умови виконання рішення та домовитись про наступний крок “якщо нічого не вийде” (“я прийду, і ми ще раз пошукаємо вихід”).
Звичайно, що переказувати ваш діалог дитині не варто. Достатньо буде, якщо вона знатиме про те, що розмова відбулась. Єдине, чим варто поділитись — це ваші вічуття під час чи після зустрічі із вчителем. Можливо, вам стало соромно, коли ви дізнались деталі? Можливо, ви не зрозуміли до кінця мотивацію вчителя? Можливо, ви самі розгубилися б, якщо б були на місці викладача? Розкажіть про це дитині. Можливо, через вас вона захоче зрозуміти вчителя...
Конфлікт із вчителем — це той випадок, для якого дуже підходить приказка “не можш змінити обставини, зміни ставлення до них”. Ви не можете сісти на місце дитини, ви не можете керувати вчителем, але ви можете сприймати конфлікти як життєві уроки, метою яких є розвиток ваших та дитячих комунікативних вмінь. Мудрості вам зрозуміти урок і зробити правильні висновки!